Від то́го, що нові' вірші для тебе не лунають
Його любов — ні краплі менша не стає
Він із ім'ям твоїм встає, та у думках про тебе засинає
Неначе сонце і повітря ти для нього є
Якщо колись і ангели — жінок красою бу́ли схоплені в полоні
Й свого́ становища лишилися, й прихильності Творця
Як він всоя́ти може перед поглядом твоїм, та дотиком твоїх долоней
Від думання про тебе вже тремтить уся його душа
Богиня? Ні, ти просто квітка незрівнянна
Та ще й в саді Величного Творця
Тому й омріяна, оспівана, пекуча та кохана
А у його очах ще й дивовижно чарівна!
