Ти знову назвала біле чорним
І знову зміст слів став повним
Як скучив я за підміною значень
І як за відсутністю наших побачень
Ти знову про небо кажеш як землю
І знову заводиш пісню буденну
Буває що сотня твої пробачень
Не містить у собі жодних означень
Ти знову шукаєш де біль оживає
Де вона люто скули стискає
Де помирає надія бажань
Ти гинеш у спокої людських зітхань.
