Обпікаючи люттю летіли із вуст слова,
Обпікаючи болем сльози текли по лиці
І хто знає тепер мертва, чи ще жива?
Бо в очах вже погасли надії усі промінці,
Все пекучим цим холодом оповив туман
І байдужості стіни вже збудувалися знов
Хто ніколи не знав що таке обман,
То чи може судити він що існує любов?
Розриваючи гнівом тисячі сердець,
Спотворюючи душу зовсім не навмання
Ми забули ж бо, люди, що слово не горобець
І невинних людей засудили на вигнання.
Обпікаючи люттю летіли із вуст слова,
Обпікаючи болем сльози текли по лиці
Це для зрад бо тепер настають жорстокі жнива
І омані поклони б'ють нерозумні жерці...
