Я втомилась, чуєте, люди! Я дуже втомилась! Я хочу відпочити. Але де мені знайтимісце, щоб можна було б зовсім забутися в тишині, де тебе б зрозуміли птахи, чи зірки, а може б і річка пожурила за цю втому. Але зараз зима. Все спить... Річка, проснись! Адже ти можеш все. Ти своїми, навіть холодними водами, тільки збуджуєш мій розум, твоє льодове покривало сліпить зір, заставляє примружувати очі. Твій зимовий стогін, який доноситься з глибини твоїх вод, ще більше розжарює мозок, попелить душу. Він торкається струн мого серця і розгойдує їх з шаленою швидкістю.
А може ліс? Так -це, мабуть, він має заспокійливу силу. Коли появляєшся в ньому взимку, особливо в вечірні сутінки, він дивиться тихо, спокійно, замрієно.
Ти набираєш повні груди повітря вдихаєш пахощі його зелені і паморочиться голова. сонливим павутинням переплітаються думки. І стає вільно, спокійно, безтурботно. Але одночасно ти відчуваєш, що тобі ця воля не потрібна. І ліс уже дивиться на тебе зверхньо, бездіяльно. Він стоїть замріяно, вдивляючись в небо, розглядає химерні витвори зірок, їх блискітливе мереживо. І такий ліс уже не бентежить, а насторожує. І знову твоє серце у лещатах, і знову ти не відчуваєш ніжності. не бачиш краси, не паморочитьсч голова. І ,здається, що вже нічого не зможе визволитимоє серце з цих лещат.
Останнє стукотіння в груди, немов примерзла пташка б"ється в шибку вікна, шукаючи порятунку. Останній подих биття... І ось я зрозуміла, що ж я хочу. Так я хочу тебе. Але живого, веселого, як у першу ніч. Твої обійми, твої пестощі, твої любощі, милування...Як я хочу пригорнутись до твого дужого гарного тіла, затамувавши подих, відчувати биття твого серця. А ти холодним айсбергом все далі і далі віддаляєшся від мене.
Я відчуваю, що відпочити я зможу лише в твоїх обіймах, коли твої чутливі пальці торкаються мого волосся, зачіпають кінчик вуха, дотикаються довгої шиї. І коли моя голова гойдається в такт твоєї руки. Так я хочу цього, я марю цим Я в своїх напів снах відчуваю кожен порух твоєї душі. Я тремчу від твого погляду; такого солодкого, спокусливого і рідного...
ID:
783231
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.03.2018 19:44:22
© дата внесення змiн: 19.03.2018 19:44:22
автор: Надія Тополя
Вкажіть причину вашої скарги
|
Як же мало треба для щастя! 
