Моя прикарпатська землице,
Казкова красуне моя,
Ти,наче чарівна дівиця,
Що манить свого козака.
На твоїх просторах квітучих
Розкинулись села й міста.
З них людей твоїх співучих
Признала Вкраїна уся.
Ти була і є для народу
Джерельцем наснаги й любві.
Ти завжди давала й погоду
Для тих,що були в боротьбі.
Не лиш тим,що в праці і в пісні,
А й тим,що за волю ішли.
Бо й зараз в селі і у місті
Є твої відважні сини.
Що стануть і словом і ділом
За волю і правду свою.
Й стоятимуть твердо і сміло
Й проженуть ту нечесть усю.
Ти завжди таких родила
Відважних вкраїнських синів.
То була і є твоя сила,
Щоб гнати з землі ворогів.
Хотілось би,земле кохана,
Щоб більше писали книжок,
Щоб кожна людина пізнала
Історію твоїх стежок.
Бо в грізні години навали,
Ти з піснею жила також.
У праці й в бою теж співали,-
Інакше нам жити не мож.
Такий ми народ твій,любима,
Таких породила ти нас.
Так мати нас завжди учила,-
Людиною бути весь час.
Тому ми тебе всі кохаєм
І в душах й в серцях ти живеш.
Ти частка Вкраїни,ми знаєм,
І вічно у неї будеш.
Цвіти,розвивайся,мій краю,
Моя прикарпатська земля.
Про тебе я вірші складаю
І вірю в твоє майбуття.
