|
Давно, давно наші сліди
Усі до капельки, давнішні,
Роки, як бурі, замели,
Осталися хіба торішні.
За ними нам уже не йти,
Їх не знайдем, певно, ніколи.
Вони в історію лягли
І залишили життя поле.
Засіяне, та й зібране
Усе, що виросло щороку.
Воно в душі не пропаде
І серцю не завдасть мороку.
Поглянь, мій друже, подивись,
У нас вже й осінь закохалась.
Правда не та, де жовтий лист,
А людська, справжня розгулялась.
Забрала роки молоді,
Забрала зрілі і недавні.
Нам залишила хіба ті,
Що в старості будуть ще славні.
А щоби туга на очах
Не мала місця в нас ніколи,
Робім собі веселий шлях
У те осіннє, наше поле.
Милуймось дниною усе,
Радіймо тим, що вік прожили.
Бо життя вдруге не прийде,
Але сліди щоб ми лишили.
Сліди від ніг всі заростуть,
Й наш вік собою їх накриє,
А ті, – від розуму й від рук,
Ніхто у землю не зариє.
ID:
738445
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.06.2017 14:38:52
© дата внесення змiн: 19.06.2017 14:38:52
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
