Осідала пилюка на ямисту дорогу,
Хмари сонце ховали, бо воно йшло до сну.
По вечері бабуся мила на ніч підлогу,
На порозі вдихала запізнілу весну.
Сонце хмари сховали, вечорової днини.
Кажуть так у народі: - «Бути взавтра дощу»…
До зіркового неба, залишились хвилини,
Не світилися роси на густім споришу.
Перша зірка вечірня танцювала у небі,
Захід наче сердився, вдалині гуркотів.
А зі сходу на захід плила хмарка, мов лебідь,
День стомився сьогодні і уже догорів.
Гарна лірика! 
