Приходить мить глибокого прозріння,
І біль стирає відчаю сліди,
Думки шматує дике оніміння,
І душу розтинають холоди.
А час дасть шанс - і сонце лід розтопить,
Щоб скверна днів пішла у небуття.
І відчай в мудрості мовчання перехопить,
А підлість вимолить у честі каяття.
Відходить мить глибокого прозріння,
Й не повернуть років, що вже пройшли.
За обрій днів думки,мов сновидіння,
Зболілись, стерплись й тихо відійшли.
