О, донно Анно,
Дон Жуан
Поліг у плетиві ліан :
У теплих хвилях вашого волосся
І ваші ноги - голі, ніжні й босі
Бредуть по серцю ловеласа.
О, донно Анно,
Ну, хіба не ясно,
Що ця фортеця вам уже здалася?
І командора тінь,немов у казці,
Розпалася сама по собі...
Ви чуєте ? У вас в утробі
Ворушиться нове життя,
Чудесне, як любов і каяття.
