Сховай мене за синіми лаштунками небес,
нехай ніхто не знатиме, де пазити*, шукати.
Аж поки світ нелюдяний, жорстокий промине,
аж поки поніміють всі відступники й пилати.
Хай сонце тільки, зорі, хай лиш вітер і Господь,
і білопінні хмари, і безхмарна позолота.
Сховай мене, та сам хоча би деколи приходь
як лагідна розрада під невидимі ворота.
Я буду відмикати непідробленим ключем
до серця мовчазного помаранчеві дверцята.
Схилятимусь довірливо на руки, на плече,
горнутимусь до тебе, як до виспраглого свята.
Лиш ти мене не видай, і доріг не розкривай,
хай буйно заростає соковита конюшина.
Усі мене забудуть, лишень ти не забувай,
нехай не забувати віднаходиться причина.
Аж поки світ нелюдяний, жорстокий промине,
аж поки Боже випалить усі сліди за чорним.
За синіми лаштунками небес ховай мене,
свою любов осонцену, непроминальний спомин...
7.11.16 р.
*слідкувати (діал.)
Гарно, Лесю! Іноді і справді хочеться сховатися за тими лаштунками. 
