Хоч осінь до мене В осені щоденно
невчасно прийшла, натхнення ловлю,
претензій до неї мені з нею гарно,
у мене нема. я її люблю.
Я плету віночок
з осінніх листків,
колись мій синочок
осені радів.
Згадую щоднини Все було чудово
літо і весну, у моїй сім"ї,
я була щаслива зростали здорові
в снах і наяву. діточки мої.
Та якось невчасно
в дім прийшла біда,
придавила злісно,
як стрімка вода.
Все на раз змінилось, У біді тій крила
і зчорніла я, я тоді згубила.
подихи спинились Та все ж через силу
і серцебиття. подих відновила.
Якось я те горе,
все ж пережила,
і навіки болі
собі прийняла.
А навкруг довкола Хоч з тих пір немало
все цвіло й жило, вже років пройшло,
сонце незрадливе а в серці моєму
у небі пливло. живе, як жило.
Розрадниця туги
є осінь для мене,
для дітей й онуків
жити мені треба.
Є серед онуків З внуками спілкуюсь
донечка його, і ними живу,
розрада й надія вірую й надіюсь,
для серця мого. й тугу відведу.
Хоч зранені в мене
серце і душа,
від болей лікує
осені краса.
Вже внуки дорослі, Вони приїжджають,
як осінь моя, сповнені любові,
ждемо їх у гості мене надихають,
і осінь, і я. вірші писать нові.
Так життя проходить
в мене день при дні.
мені не потрібні
навіть вихідні.
Отак і живу я Я пишу щоденно,
і пишу вірші: про все, що я хочу
для дітей й онуків отак недаремно
і ще й для душі. сходять дні і ночі.
Казки і поеми,
вірші і пісні,
притихають болі,
й легшає мені...
