Я теж зів'яну з часом, як билина.
На превеликий жаль, до спритних не належу,
котрі тільки почують слово "соняшник",
то вже по олію мчать.
Дає мені життя любові,
неначе милостиню жебракові.
Знаю, людина слабка тілом, та дужа духом.
Несе мене життям, як пушинку вітром.
Згасаю, як той світлячок на сонці, безвинно.
Спостерігаю за осіннім дощем,
та коли до нитки змок,
дощ вже й не страшний.
