Вітри старезні думи розвивають,
Дерева сплять чекаючи зими,
Лиш дві душі стежинами блукають,
Ті дві душі, якими стали ми.
Стихають думи,чути птаство,
Туман оковує в тенета.
Ось це просте і тихе рабство,
Давно зазнала вся планета.
Втекти б подалі нам з тобою,
Не бійся,руку я не відпущу.
Та, може, час іти до бою?
Та,може,час пролитися дощу?
