Слухав я легенду чарівну,
Завмирав у звуках і у слові,
Ніби розгадавши таїну
Смутку щастя, величі любові…
Вам повім її як Пісню Сну,
Повернувшись із країн казкових,
Тільки будьте слухати готові...
…Жив собі на сході чоловік,
Не бідняк, але й не мав багатства,
Не купався в розкошах і в щасті…
Якось ніч торкнулась до повік,
Сон його завів у своє царство.
Сон не сон, а марево із мрій
Загортало ковдрою туману,
І летів, як той бджолиний рій,
Слів потік у темну ніч дурману:
«В думах кожен день, і ніч не сплю,
Страх прийдешнього мене тривожить…
Може я Тобі не так молюсь?
Чи в гріхах душа втопає, Боже?
Я Вітчизну вірно боронив,
З ворогів ліпив мерців як з глини,
Рани тіла росами кропив,
Своїх друзів в тузі хоронив,
Меч ховав, а потім знов гострив,
Та завжди до неба говорив:
« Дай, будь ласка, нам ОДНОГО сина!»
…Рани вже замучили мене
Та і старість ген не за горами…
Хто візьме, скажи, у руки меч?
Хто до бою стане з ворогами?
Для сімї я ревно вік прожив,
В мирні дні в трудах горбатив спину,
У шторми рибалити ходив,
І радів врожаям чистих нив,
Та завжди у неба я просив,
І благав в сльозах й Тебе молив:
«Дай же, Боже, нам ОДНОГО сина!»
…Хто човен у море поведе?
Сіті хто закине в пінні хвилі?
Хто віддасть тепло до тих дерев,
Що в саду буяють цвітом білим.
Три дочки красуні - моря дар-
Виростають, квітнуть, як перлини…
Та Тебе прошу: « О, Боже, дай,
Подаруй же нам ОДНОГО сина!»
І у тих думках, у тому сні,
У молитвах прощеній хвилині,
Наче радість ждана повесні,
В квітці лотоса з’явилася Богиня.
І такі промовала слова:
«Бог послав мене тобі у сон цей,
Щоб повідать, знай, що син твій-сонце
Зійде, як цвістиме сон-трава.
Ти з його ім'ям життя прожив
І для себе не просив нічого,
Долею Вітчизни дорожив,
І жону кохану ти любив,
А тому за все це залужив,
Дар від Неба, дар від Бога,
Сина свого!»
...Тут збудився раптом він від сну,
Палко обійняв свою дружину…
Місяць золоту сльозу зблиснув,
Задививсь на зіроньку ясну,
Привітавши радісно весну,
Що неслась на крилах журавлиних…
…Час летів. Співали солов’ї,
Відцвітали вишня та папайя…
Зливи й повінь кралися в гаї,
Та підняло сонце врожаї…
Перемогами закінчились бої…
Переживши біди всі свої,
Святкували люди того краю.
Чоловік не дуже святкував,
Хоч з народом був завжди єдиним -
На лугах річкових пропадав,
З дня на день надіявся, чекав,
І шукав у розмаїтті трав
Квітку сон-трави… і свого сина.
І прийшов той довгожданий час –
Голос хлопчика почув в святкову днину-
Запалав життя його алмаз,
І сказав він: "Боже, дякую за сина!"
…Як зумів я, друзі, розказав,
Та легенда не закінчилась раптово:
Вдячний батько Богу збудував
Пагоду на озері чудову –
Квітка лотоса розквітла на воді
І в однім стеблі тримає силу…
Шану віддаючи пАгоді –
Моляться нащадки молоді
Батькові, і Матері, і Сину…
Час життя короткий, наче мить,
Та в майбутнє залишити треба:
Дім і Сад, що для людей шумить,
І Синів, як дар від Бога й Неба!
…Вірте снам – молітесь на богинь,
Та жінкам земним віддайте шану,
Богу дякуйте, що виростає син,
Пригортайте до сердець дружин,
Бережіть любов і неба синь,
І надійтесь – наче в мить останню…
© 25-03-2007, Ханой
ID:
61301
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.03.2008 22:52:11
© дата внесення змiн: 01.03.2008 22:52:11
автор: drillinger
Вкажіть причину вашої скарги
|
