Навіщо безум той, безжальний та роздертий,
Коли у спокої теленькає душа,
Немовби маятник, який не звідав шал,
Від слів пекучих із забутого конверта?
Навіщо сумнівам віддатись до останку,
Не спати зовсім, бо чомусь голосить блюз,
Чи то в якийсь круїз поїхав знову Круз,
Чи Крузо парус жде, щоби почути склянку.
Навіщо золотом нам малювати вічність
Коли вона така голодна і страшна?
Нехай весь світ отой, що тільки із вікна
Дасть щастя в руки, хоч якесь, хоч символічне.
Навіщо тріщинами прикрашати вікна,
Коли фіранки павутинної фата,
Дарує затишок, як Осінь золота,
А лід розтане, хоч Весна така тендітна?
Навіщо безум, все життя - на попелище,
Коли розважливо колосяться хліба?
Оскал страждання у кіно майне хіба -
Душа клубочком спить і в сні не хоче вище...
Вересень 2015
чудові образи! 
