Із смутком дивиться в вікно,
Підперши голову руками,
Вона одна, а світ – кіно
І сльози котяться щоками.
А колись погляд був не той,
Сади цвіли, буяли трави,
Валторни звук міняв гобой,
Коли у клубі танці грали…
А потім почалась війна,
В селі вціліло дві хатини
І виглядала знов з вікна,
Чи син не буде сиротина.
А він поліг у тім бою,
Що у житті буває перший,
Навіки залишив сім’ю,
В житті лиш смерть так долі вершить.
Із смутком дивиться в вікно,
Підперши голову руками,
Вона одна, а світ – кіно
І сльози котяться щоками.
Не тойй тепер Миргород, друже! 
