Дивлячись як винурюють
Тихі китові туші
Я пригадую про підводні повені
Тихоокеанської ночі
Я пригадую мисливців
котрі оминають
Камені
у шкірі котрих розташований
всесвіт розпачу
Центр тяжіння до вбивств
В їхніх гарячих метафорах
Криється таємниця заплющених
Меланхолійних очей
Руки зверхністю птаха падають
Над висотами зітрощених маяків
Руки зверхністю птаха падають
Над висотами сірих зневірених якорів
Кров’яний тиск одягає скелет тьмяних вітрил
над тонкістю льоду зникає обрій з останніх
згаслих тіл
хтось залишився тут ночувати
серед зірки
чиє місце світити у віковічні в’язниці
серед голих голів мороку
серед поля води
чиї плоди вже квітнуть
на
сонячному боці
саду кам’яного Юпітера.
