Цi руки мiцнi
Та чоло
Над блакиттям
Сумнiвних очей
Я бачу вi снi.
Мiй хлопчик!
Як сон затягнувся!
Щоночi я прагну до тебе
I сто поцiлункiв
Приймаю,
i тiло моє, мов та квiтка...
Бо сон – то надiя.
О Боже!
Прокляття білiшому дню!
Що ночi мої
Як злодій вiднiмає!
Куликова Людмила
