Волинянине мій, брате духу й пера,
В нас коріння одне із Волині.
Це святиня для нас і тут зайві слова,
Бо тут небо по іншому синє.
Нас єднають думки, справи спільні у нас,
Ми на чатах в держави своєї,
Хоч рубнемо з плеча, це ще буде не раз,
Ми ж бо діти землі однієї.
І допоки живі, ще перо не тупе,
Вороги ж нас, як круки обсіли,
Тобі, брате, завжди я підставлю плече,
Щоб ми дружбі обоє раділи.
Бережімо, що є, хай квітує земля,
Наша рідна Волинь, Україна,
Золотяться колоссям безкраї поля,
Ми на варті! Хранім Батьківщину!
Мені здається наш народ вистояв в віках, тільки тому, що був сповнений такого високого духу, в котрому дуже органічно поєднані і любов до свого краю, до країни вцілому, і до своєї справи і ця, така жертвенна, готовніть стоять за це все, як за своє, особисте. Як це здорово передано в стислому вірші! Удачі і нових успіхів ...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарну послання землякові, Віталію! Жалкую, що не волинянин, Віталію! 
Як брата! 
