Одаль вуличних течій
в лагуні з акацій і лип
в прохолоді відречень
в палаці збудованих хиб
де в стінах зрешечених
руйнація шириться вглиб
і вітер приречений
зривається з виєм у схлип
де скрегочуть хрипливо
уламки розбитого скла
все зурочено вкрила
серпанком тужливим імла
хтось щоночі білилом
окреслює наші тіла
і шепоче над ними
як версію -
любов
своє віджила.
