Надірваними ранами добили
Давно забуті сльози із душі.
Вони її ніколи не любили,
А насміхались, ніби паничі.
Обірвуть серце кілька черствих слів,
Що іншим зась кидати у обличчя.
Любов – це витвір її мрій,
Печаль – для неї образ звичний.
Байдуже, іронічно тичуть всі
Свої поради й ніби “допомогу”.
А плату візьмуть в тисячу рублів,
Що краще пить солону воду.
Солона рідина пектиме в очі,
Стікаючи поволі по щоках блідих.
Відчути біль її ніхто не схоче,
Бо серце розірветься в них.
А в неї вже його давно немає,
Гадають, що вона, як сталь, складна:
Так легко все перемагає,
Та їх ніяк не подолає.
“Мовчи, мовчи, – постійно чує,
Хай добивають, але ти мовчи, –
Їхні слова тебе гартують, –
Терпи й від болю не кричи”.
Хай буде зрада, хай не заживає
На серці рана від смішних утіх.
Без болю щастя не буває –
Хай кожен сам несе свій гріх.
