Ходила вчора на побачення до лісу,
Зміїна стежка в казку заманила,
Зустріла дивовижна тиша на узліссі,
Чарівна осінь серце полонила…
Відчула на собі обійми енергійні,
Дарма, що листя майже облетіло,
Пісні в душі звучали ніжні, мелодійні,
І листя під ногами шурхотіло…
Та раптом залетів у ліс шалений вітер,
Прокинулось зі сну на гілках листя,
І небо стало темно-сірим, непривітним,
А хмари набундючились плямисті…
Кленовий лист сховався у моїх долонях,
Я трішки його диханням зігріла,
Сполохані думки журилися у скронях,
Я зрозуміла – осінь догоріла…
І я згадала про весняні перші квіти,
Про солов’їні трелі на світанку,
І про дощі, коли було спекотне літо,
В росі купались трави спозаранку…
А ще у пам‘яті живе янтарна осінь,
Ласкаве сонце, розмаїття квітів…
Як я щодня в осінній ліс ходила в гості
І як він зустрічав мене привітно…
Змінилась осінь, проливним дощем сумує,
Намисто із краплин сріблиться всюди,
Різкий, холодний, сильний вітер бешкетує,
Хворіють люди, чхають від постуди…
Красуня-осінь зовсім згасне дуже скоро,
Зима нас зачарує білим снігом,
І голий ліс засне аж до весни в покорі,
А потім знову нас зустріне співом…
ID:
378747
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 19.11.2012 09:41:25
© дата внесення змiн: 01.12.2012 04:53:18
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|
