Я не знаю коли, але, думаю, ти повернешся.
Десь о дев'ятнадцятій сорок автобусом в осінь.
І дорогою ти від минулого, мабуть, спіткнешся.
Що ж... Пробач. Там розкидані спогади мої досі.
Я не знаю коли, але твоїм повітрям ще стану.
Як завжди, буде це наче шокова терапія.
Може, з снігом тим першим нарешті уже я розтану,
Та, певне, для мене це буде нездійснена мрія.
Я не знаю коли, та мене тобі бракуватиме.
Божевіля мого буде мало. На щастя? На жаль?
Вже простіше жити, як знаєш: тебе хтось чекатиме.
Бо для когось ти більше, ніж просто доречна деталь.
Я не знаю коли, але ти зруйнуєш теорію.
Скажеш впевнено те, що всі спогади рівні нулю,
Берегтимеш ревно моєї душі територію.
Може, саме тоді я вже всоте тебе полюблю.
сильний вірш...аж пробирає.... 
