вже котре
народив цей ранок тебе
із свого цупкого тепла
із своєї прадавньої туги
ти розмовляєш про інтенсивний
ріст дерев і як опадає листя так
немов би завжди жила у їхніх тінях і гілках
на твоєму серці запікається стигле сонце
на твоєму серці стигне осінь
ти знову прийшла
ти знову пішла
ти знову забулась як слово
яке жбурляєш по вітру і вишні опадають під ноги
ступаєш навпомацки по краю розлогих небес
тихо шелестить твоє волосся
вітер вдихає
вітер мовчить
а я іду на вогонь і тепло
я іду на запах води і свободи
знаходь мене поміж своїх порухів
а я не пишу уже
не пишу тобі на листях віршів
тому що осінь у мені спить
осінь у мені проростає коренем
там промінь і віра
там ніжність
сонце прокидається
вже ранок тулиться холодом
до втомлених спин
я знаю те що залишиться обов'язково проросте
відблиском світла на слідах
де ми ще учора ходили удвох
бо
ми наповнені солодким спокоєм
ми наповнені терпкою спокусою любити
