В голубих очах топляться мрії,
А ми на березі собі засмагаємо.
Це не наші турботи, не наші надії,
Ми байдуже голови відвертаємо.
Як завжди вітер на небі малює картини,
Сонце промінням своїм зігріває.
Тільки немає більше у нас родини,
Народ не живе, він виживає!
Давайте мовчати, любити себе,
Дбати тільки за СВОЄ подвір`я.
Сміття на дорозі - нас не гребе,
І так зародилось в країні свавілля!
Де ж Україна? Де українці?
Невже повмирали усі гарячі серця?
Понуро пасуться на узбіччі вівці,
У них залишились хоч якісь відчуття!
По вулицях гордо гуляє російська,
Чужинці диктують свої закони.
Немає ніякої армії, війська,
Просто несвідомі вийшли із зони.
Діди, прадіди та бабусі,
Пробачте за те, що ми мовчимо,
Вірю, у нашому сильному дусі,
Ще проросте Ваше зерно!
PS Щиро надіюся, що ми доростемо до демократичної, вільної та незалежної України! Давайте вірити у себе і свої власні сили?! Ми зможемо!!!
Із святом, дорогенькі українці!!!
