Тебе люблю хоча цілує інший…
Ім’я жадане в серці бережу –
Своє кохання приховаю чемно
Лиш, як молитву, потайки шепчу…
В житті насправді пристрасті не знала,
Бо нерозділені давались почуття –
Кого кохаю – тільки другом стала,
Там, де страждають – серця не дала…
Та ображатись на коханого не варто,
Бо не його провина в тім й вина,
Що не до тебе тягнеться відверто
І не тобою упивається сповна…
Кохання справді, мабуть, не буває,
Де не подільними і душі, і тіла,
Бо де одного пристрасть огортає –
У іншого на серці пилина…
Любити важко іноді дається,
Бо прагнем розуміння і тепла…
Примусити ж кохати ми безсилі
І в цьому істина єдина і проста!
Один кохає – інший терпить мовчки,
Та дозволяє, щоб кохали лиш його,
А сам в ту мить про іншу душу марить
І Бога молить про коханого свого…
Не піддавайся на казкові мрії,
Не ображай ти дружніх почуттів…
Люби-кохай допоки маєш сили –
Бо так Господь усім нам заповів.
Ніхто тобі нічого не повинен –
Так часто сам розбурхуєш вогонь!
То ж поважай коханої людини
Ти почуття, та й сам не охолонь!
Гірким життя нам іноді дається,
А ще важливіше кохання вберегти
Там де пустир й взаємності немає
То важко й розуміння віднайти!
Шануй, пильнуй і поважай кохання,
Оберігай смиренно почуття,
Бо де кохають, там нема бажання
Ввірватись болем у чуже життя.
Кохати вмієш – значить Божа Воля
Тобі дарована найвища на землі,
Згорати мовчки, щоб складалась доля
Того, хто навіть й не призначений тобі!
