Не говорити понеділками.
В лахміття рвати позіханнями
Всі перспективи.
Зимно, аж до хрусту.
Це трощаться сніжинки під ногами.
Й трамбують щось холодне в моїх снах.
Я витираю чай його листівками.
Збентежив лиш на мить, то й розлила…
Кусаю знову губи понеділками,
Й мовчу.
Не вмотивовано.
За звичкою?
Чи щоб не чути як тремтить повітря
І як на скельця б’ються дзеркала
Бридкими захлинаючись обличчями…
Терпіння нанівець - жахлива річ.
То ж ти коли нарешті закричиш?
Зруйнуєш все навколо і без волі:
Чай розіллєш, і вилиці та брови
Натомлено торкнеш, блідий як сніг.
Це буде найбільш тиха з моїх втіх.
В вівторок знову будемо сваритися?
Рвати шпалери, розсипатися
В дурних метафорах.
У вишуканих образах.
Чи вийдемо на вулицю?
Й почуємо,
що сніг тріщить ритмічно під ногами.
Ти скажеш: так тріщать сухі амбіції…
А я скажу, що льодяними крицями,
Вони трамбують пекло в моїх снах.
Та нам горіть обом.
