Нудьгує все у самоті
Нема нікому більше кари,
І перетятий вітер рветься у степ широкий, гомінкий.
Лиш сповива у тиші гнізда,
Із глибини не визирає,
А змовкне тихо, може й підло...
Малює думку в самоті.
Чи то не тиша в шати вбрана?
Не приголубить тьмяну тишу,
Ні колискова, ні веснянка,
Ані духмяний зойк у вітру.
