В тіні розлогої ялини,
Завмерла мить,зворушена й щаслива:
Ти-в платті білому й жоржини,
Спрагнена любові і в чеканні дива.
Торкалася легесенько моїх холодних щік,
Гарячими долонями,і ніжно,
Жагучо шепотіла:"Мій коханий чоловік...
Ніколи ми не будемо нарізно!"
Безтямно цілував твої вуста,
Я зігрівався,споївши серце почуттями:
"Прекрасна жінко,рідна і свята.
Моя навік.Ми поєдналися життями!"
Від світу відмежуємось в цілунку,
Солодко-п`яними безумними вустами,
Зимовим розмалюєм візерунком,
Любов,прославлену прадавніми віками.
І лиш ялина захитає,мудро,віти,
Осипавши волосся білим снігом,
"Радійте миті цьогочасній,діти,
Бо така любов спокушена є лихом...
