Я не можу звикнути
До Тебе, Ольго...........
Мало років минуло,пробач!
...Твій мармуровий білий одяг
Давніш ,ніж трипільский
жіночий плач....................
Мені легше ходити спокійно
Біля знайомих таких
Золотих воріт...........................
Незбагненна, велична моя княгине,
Я усвідомлюю ..не одразу.. не все...
ну хоча б.....................................
голубок вогненних політ.................
Торкнусь мармурових сходів
Трохи згодом, княгине, пізніш...
А Дніпро віками несе свої води..
Мати, жінка---дивилась на них---
не правителька лиш!
