Вже сніг легесенько летить,
А я усе дивлюсь
На нього в цю чарівну мить
І все не надивлюсь.
Летять сніжинки до землі,
Її вкривають так,
Мов ковдрою. Усі жалі
Із серденька відтак
Також летять, немов пташки,
В далеке небуття.
На їхнє місце залюбки
Пресвітлі почуття
Стають. А сніг усе летить,
А також кружеля.
Вже буде ним за певну мить
Укрита вся земля,
Що буде спати в нас під ним,
Солодкі бачить сни,
Які розчиняться, мов дим,
З приходом лиш весни.
Це справжнє диво – сніг, який
Із неба все паде.
Холодний він, також м’який
Цілком, не де-не-де.
Його найбільше малюки
В нас люблять. Залюбки
Вони всі граються в сніжки –
Дівчатка й хлопчаки.
Але коли весна встає
І сонце припіка,
То повністю сніг розтає,
Водою він стіка,
Зника, та не навік – на рік,
Що кожен добре зна,
Адже стається це щорік,
Тому й не дивина.
Євген Ковальчук, 30. 11. 2021
