Ми зберігаємо легенди про старих богів,
Ми несемо світи на плечах.
Коли вмирає день, тіні стають трохи довші за душі,
і в цю годину оживає Шамір — дзеркало заходу сонця.
Воно показує людині її бажання —
але не виконане,
а те, яким воно стане, коли зруйнує все навколо.
Тому мудреці кажуть:
«Увечері не мрій занадто яскраво — почує Шамір».
Кажуть, перше дзеркало викувала сама зоря,
коли сонце вперше поглянуло на піски.
Якщо в нього дивиться мандрівник,
він бачить не своє обличчя —
а те, що ховав від себе все життя.
За ним впізнавали злодіїв,
за ним молоді дівчата — своїх справжніх наречених,
за ним воїни — свою гордість і страх.
Але одне відомо всім:
той, хто побачив в Айярі брехню,
вже ніколи не зможе жити в брехні.
На вершині сходів світобудови
стояло Дзеркало.
У ньому Неріма побачила:
Світи, що руйнуються.
Людей, що губляться.
Джинів, що гинуть без імені.
І коливне полум'я біля Пильних Воріт.
Там був і Ашрам —
але не живий,
а той, хто став піснею.
Дзеркало запитало:
«Хочеш змінити долю світу?»
Неріма відповіла:
«Ні. Я хочу її розуміти».
І дзеркало розсипалося у світло.
Ми стоїмо на межі ночі
І кличемо братів,
Але пустеля відповідає тільки відлунням.
Де тепер ті,
Чиї крила горіли яскравіше за зірки?
Де ті,
Кого несли бурі?
Де ті,
Хто міг підняти гору подихом?
Пісок їх вкрив.
Пісок їх заколисав.
Пісок їх забрав.
