У серпневий вечір дощовитий
Стрінуть тебе не сподівалась я.
А погляд радісний і сумовитий
Вдалось побачити мені здаля.
У ньому відчувався біль утрати...
Побратимів, що були з тобою там.
Ти говорив: "Не вмієм цінувати
Те, що Бог з любові посилає нам".
Поглянув, ніби досі відчуваєш
Тугу за давнім, давнім почуттям.
І міцно на прощання обіймаєш,
Немов згадавши своє "не віддам".