Закриваєшся в собі десь глибоко,
На мої запитання постійно мовчиш,
І ніби ти поруч, і збоку — постійно
Як на потяг спішиш.
Дзвінки наші просто не чуєш —
Нав'язливим не хочу бути.
Просто знаю, що тихо сумуєш,
І цього неможливо забути.
Особливо твої очі і твої вуста,
Які лагідно торкаються цього листа,
Які гріють теплим вітром, наче це вино.
Тут сказати зайве — утекти на дно.
Синє небо і волосся — торкатися не гріх.
Ти пробач мене за грубість, може, справді
Я псих.
Та з тобою мріяв жити, слухай, вже давно,
І постійно говорити, що б там не було.
Що твої очі милі самі і твої вуста,
Які лагідно торкаються цього листа,
Які гріють теплим світлом, наче це вино.
Не сказати "так" — утекти на дно.
Твої руки, твоє тіло і твоя краса,
Вірна пташка, миле сонце, як і пісня ця,
Яка гріє теплим вітром, наче це вино,
І мені без тебе — утекти на дно.
