Ніна Незламна

На честь діда.

Який  то  холод,  який  біль,
Коли  зима  та  ще  й  війна,
Як  душу  рве  і  бере  злість,
Кожного  дня  звістка  сумна.

Тож  є  поранені,  вбиті,
Там  сніг  не  білий,  у  крові,
Немиті  хлопці  й  не  бриті,
Знов  бій  жорсткий,  все  у  вогні.

В  пучок  волосся,  замерзло,
Синець,  чорно  -  руді  щоки,
Він  ще  стоїть,  тож  повезло,
Непереможні  козаки.

Приїхав  землю  боронить,
Дід  родом  був  з  України,
Вже  на  очах  сльоза  бринить,
Побачив  жах,лиш  руїни.

Настане  час,  стрілятиме,
Хоча  й  мороз,  чи  то  злива,
Та  на  честь  діда,  дбатиме,
Щоб  доля  всім  та  й  щаслива.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016

Свято Миколая

Ніч  казкова,  сяють  зорі,
Ясний  місяць  на  дозорі,
Шлях  виднівся  по  всій  землі,
Стежки  сяють,  засніжені.

 Миколай,  вже  скоро  прийде,
Подарунки  всім  принесе,
Він  приходить  лише  вночі,
Від  дверей,  давно  мав  ключі.

Я  проснулась,  є  пакунок,
А  там  й  справді,  подарунок,
Ой,  як  добре!  Справжнє  свято  !
В  мене  радості  багато!

Тут  цукерки  і  калачик,
І  красивий,  синій  м`ячик,
Ну,  а  різочку,    не  знайшла,
Бо  ж  слухняна,  значить  була.

Вже  на  небі  сонце  сяє,
Нас  із  святом,  теж  вітає,
І  я  хочу  привітати,
Миру  й  щастя  побажати!

                             19.12.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2016

Думай про завтра

                         
Щиро  вітаю  зі  Святом  Святого  Миколая
Сердечно    бажаю  Вам  і  вашій  родині
Здоров`я,  миру,  радості
Злагоди,  добра  і  щастя!

   ***
Думай  про  завтра,  не  живи  одним  днем,
Холод,зима,  чи  промокнеш  під  дощем,
Раптом  пізнаєш  слабкість,  то  провина,
На  тобі  буде,  висміє  родина.

А  пройде  час,  все  сам  будеш  картати,
Себе  згадаєш,  схочеш  запитати,
Як  так  вчинив?Забракло  сили  волі?
Усе  життя,  будеш  мов  у  полоні.

Думай  про  завтра,  щоби  без  помилок,
Завжди  живи  сміливіше,  май  мрію,
Іди  вперед    і  не  роби  зупинок,
В  душі  на  краще,  не  втрачай  надію.


19.12.2016р

       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2016

За вікном запорошило

За  вікном  запорошило
Пада  сніг,  скрізь  заіскрило
Вже  летять  з  неба  сніжинки,
Прикрашаються  стежинки.

Хутко  –  хутко,  одяглася,
 До  сніжинок  подалася,
Блищать  сріблом,  так  яскраво,
На  долонях,  прямо  сяйво.

Вмить  розтанули,  холодні,
Вже,  аж  мокрі,  дві  долоні,
Підійму,  свою  голівку,
В  піднебессі  бачу  сховку.

Не  відразу,  вони  летять,
Ледь  кружляють  та  й  мерехтять,
Вже  злегка  вітрець  легенький,
Посівав  сніжок  дрібненький.

На  ходу,  беру  санчата,
А  на  гірці  є  дівчата,
Чути  сміх,  гамір  навколо,
НадворІ,  гарно,  казково.

Сяють  очі,  прийшла  зима!
Вона  настрій,  всім  підійма!
Сніжок  білий,  заіскрився,
Дітвора,  знов  веселиться!

                                               2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016

Зимовий день

Враз,  на  сході  заіскрило,
Сонечко  позолотило,
Вже  сивина  появилась,
У  небесах    й  розчинилась.

Та  зимове  червоне  сонце,
Ледь  яскраве  сяйво  сонне,
Сірі    хмари  затьмарили,
Обрій  безжально  покрили.

І  не  в  поспіх  сонце  зійшло,
Поміж,  сірих  хмар  застрягло,
Холод,  то  ж  пора  зимова,
Блиск  пелени,  ледь  багрова.

Вже  змінювались  небеса,
Губить  смак  кольорів  краса,
В    сизо-синій  розплескались,
Ген,  по  небу  розстелились.

Вся  природа  в  казковім  сні,
Славна,  у  срібному  вбранні,
Голі,    всі  дерева,  сиві,
Лиш,  ялиночки  щасливі.

 Тож,  імпонує  зимонька,
Красить  вуалька  біленька,
В  гарні  убори  одягла,
Вміло  пухом  прикрашала.

Серед  поля  кущ  шипшини,
Схований  поміж  перлини
Має  намиста  червоні,
Бачилось,  мов  у  короні.

Поле  снігом  закутало,
Все  морозом,  вж  закуло,
Бачить  сни,  дріма  під  хутром,
Сяє  сріблом,  перламутром.

Глянь,  всюди  все  спочиває,
Землю,  зима  зігріває,
Мабуть  сняться  гарні  сни
Промені,  ясної  весни.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2016

Кажуть, що славна / загадка/

На  мене,  кажуть,  я  славна,
Буваю  кругла  і  овальна,
Вирощують  на  городі,
Коли  й  на  колгоспнім  полі.

Між  овочів  королева,
На  колір  біла  й  рожева,
Хтось  любить  надто,  бува  й  ні,
Та  кожен  раз  я  на  столі.

Суп  вариш,  чи  борщ,  то  завжди,
Тепер,  не  забудь  покласти,
Здається,  я    тут  головна,
 Насправді,  ще  й  яка  смачна.

Тут  лежні,  вам  приготують,
Гарячі,  краще  смакують,
Буваю  із  печінкою,
               Заправлена    цибулькою.

Смачненька  є    й  кулебяка,
Я  навіть,  добра  й  до  свята,
Пиріг,  де  я,  як  головна,
Й  капуста  подружка  моя,
Пюрешку,  згадайте  дітки,
Колись  смакували  в  тітки.

Тож  вас  хочу  запитати,
Зумієте,  це  впізнати?
Тут  друзі  морква,  цибуля,
 Таще  бурячки,  квасоля,
Як  звуть  мене?  -    (Бараболя).

                   13.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2016

Ой голівонька болить / гум. /

       

Зо  два  тижні  він  з  нею  спить,
Ой,  голівонька,  так  болить,
Загляда  часто  до  пляшки,
Й  до  пустої,  навіть  чашки.

Біда  серденько  стискає,
Чи  горілки  вже  немає?
Мені  дайте  похмелитись,
Щоби  завтра,  знов  напитись.

                                                 2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2016

У холоді вічних мрій

Не  почуваюсь,  щаслива  з  тобою,
Не  відчуваю,  я  себе  живою,
Згаса  вогонь    зовсім  у  моїм  серці,
Не  прийшов  час,  щоби  віддатись  смерті.

Щоб  відчуттів,  я  жіночих  не  мала,
У  сорок  років,  страждання  сховала,
Ні  так  не  буде,скільки  ще  чекати?
 Кожного  дня  у  вікно  виглядати?

Лише  обіцянки,  роки  спливають,
Чи  поодинці    щасливі  бувають?
На  жаль,  знаходжусь  у  склепі  вічних  мрій,
 Не  прийшов  знов,  чому?  Не  маю  надій.

Прошу  не  йди,  то  ж  не  розривай  серце,
   Не  б`є  фонтаном  сумісне  джерельце,
Немає  сил,  від  холодних  почуттів,
Реально  ти,  покохати  не  зумів.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016

Сон в руку

       Чудовий    літній    ранок.  Сонце  вигравало  свої  ритми…    золоті  промені    танцюють  по  росяній  траві.  А  з  лісу  чути  пташку,  так  дзвінко  -  дзвінко  щебече,  що  їй  самій,  захотілося  співати.  То  від  щастя,  чи  від  насолоди,    сьогодні  так  добре    виспалася.    Вже  давно,  так  міцно  не  спала,  ледь  посміхнулась,  на  очах  радість,  під  серцем  почула  дитя.  Напевно  теж  проснулося,    повідомило  про  себе.    Щоб  не  почула  бабуся,  Надя  тихо  заговорила,    
 -  Проснувся,  мій  синочку,  мій  маленький,  ще  трішки  часу  і    ми  з  тобою  підемо  в  лікарню.  Ти  ж  мені  допоможеш?  Маєш  з’явитися  на  цей  світ,  нам  радість  принеси.  І  будемо  з  тобою  разом,  назавжди  ти  і  я,  а  ще  твій  тато.
 Позирнула,  що  там  надворі.  Обіцяв    сьогодні  приїхати  та  напевно  запізнилась  електричка,  а  до  села  йти  ж  так  далеко.  Та  чи  й  село,  залишилось  мабуть  хат  двадцять  чи  двадцять  п`ять,  не  більше.  А  телефоном  спілкуватися  майже  неможливо,  то  є  мережа,  то  знову  немає.    Ще  лежала,  повернулася  на  бік,  задивляється  у  вікно.  Там,  за  низеньким  парканом  видніється  ліс.    Чарує  своєю  красою,  на  сонці  листя  виграє,  виблискує,  переливається  кольорами  веселки.
     На  серці  тепло,  тихо  встала,  накинула  халат.  Усміхнене  личко,  крутилася  біля  дзеркала,  вже  й  думка  -  яка  я  кругленька.  Пригадала,  як  у  школі  читала    М.  Горького,  що  вагітна  жінка  найкрасивіша.  Тихенько  вийшла,  щоб    не  розбудити  стареньку.  
         Нині  таке  життя.  Давно  живе  з  бабусею,  батьки    в    Італії  на  заробітках,  у  місті  хочуть  придбати  квартиру.  Богдан  -  із  сусіднього  села,  але    живе  у  місті,  в  гуртожитку,  працює  на  електростанції    позмінно.  Познайомились    на  пероні,  біля  електрички,  як  добиралися  на  роботу.  Від  села  до  села  далеченько  та  для  кохання  ці  кілометри  перешкодою  не  стали.
     Вже  на  весіллі,  коли    грали  музики,  гості  позирали  на  молодих,  говорили,  що  схожі,  що    одне  іншого  варте.  Гарні  обоє,  стрункі,  зростом  за  метр  сімдесят,  чорняві,  а  в  Надійки,    ще  й  блискуче  кучеряве  волосся.  По  селах  тільки  й  мови  -  гарна  пара,  будуть  щасливі.  Та  опісля  весілля  жили  в  її    батьків,  бо  в  Богдана,  ще  був  молодший,  п`ятнадцятирічний  брат.    
           З  нічної  зміни,  Богдан  завжди  привозив  продукти.  Вона  куховарила  з  бабусею.  Все  приготувавши,  чекали,  виглядали  його  під  парканом  на  лавці.  
   Сімейне  щастя,  так  вона  називає  своє  життя,  їй  тут  дуже  комфортно.  Бабуся  завжди    жаліла,  то  ж  сама  жінка,  знала,  як  важко    жінці  коли  вагітна,  особливо    в  останні  дні  перед  пологами.  
Раніше  Надя  на  роботу  їздила  в  містечко,  працювала  на  пошті,  боліла  спина,  пухли  ноги.  Тому  й  вирішили  краще  буде  вдома,  щоб  не  похитнулося  здоров`я,  лікарі  порадили  більше  лежати.  Ось    тут  і  шанується.    Та  й  повітря  не  зрівняти  з  міським.  А  в  гуртожитку  з  дитиною,  де  там,  ні  води,  ні  газу,  інколи,  ще  й  світло  виключають.    
       Вона  йшла  босоніж,    посміхалася  до  сонця.  Для  неї  насолода,  йти  по  росяній  траві,  відчувати  землю,  на  якій  зросла.  Простягнула  руки  до  сходу,  заплющила  очі,  від  задоволення  говіла.  Слухала  чарівний  спів  соловейка,  здавалося  завмирає  серце.
   Вже  підходила  до  лісу.  В  букет  збирає  квіти,  для  малюка  тихо  співає  пісню.  А  він  ніби  притих,  чи  її  пісню  слухає,  чи  щебетання  птахів,  що  лунає  довкола.  
В  її  руках  дзвіночки,  трикольорові  фіалки  і    ромашки,  ще  здалеку  побачила  листки  папороті,  прямує  до  них.  Непомітно  забрела  на  велику  галявину.  Де  погляне,  до  неї  ніби  посміхаються  суниці.Тож  не  покине  таку  красу,    набрати  не  було  в  що.  Нахилилася,  в  букет  складає,  насолоджується  подарунком  літа.  
       Тим  часом,  Богдан  приїхав,  але  за  кермом  незнайомий  молодий  хлопець.  Старенька  здивувалася  та  стала  швидко  готувати  їсти.  
 -  Навіщо  скільки  кілометрів  машину  гнати?  
     На  сніданок,  хлопці  їли  яєчню  з  картоплею.  Богдан,  емоційно    заговорив,
 -  Мені  вчора  наснився  сон.  Надійка  йде    по  високій,  зеленій  -  зеленій  траві.  А  поруч  поле,  аж  до  крайнеба  пшениця    в  колосках,  злегка  схиляється  до  землі,  неначе  море  хвилями.  Краса!  А  згодом,  на  руках  тримає  маля,    я  зненацька  з  ліжка  зірвався.    Гадаю,  що    це  сон  в  руку.  Ледве  дочекався,  то  ж  на  нічну  зміну  мав  іти,  хвилювався,  а  додзвонитися  не  зміг.  Все,  як  завжди,  коли  треба,  то  немає  мережі.  Щоб  не  хвилюватися,  в  лікарню  завезу.  Говорила,  ще  три  дні  до  строку,  боюся  залишати,  нехай  краще  в  лікарні  буде.  Електрички  запізнюються,  по  графіку  якісь  (вікна).  Де  вона  так  довго?  Хоча  б  не  заблукала  в  лісі.  Напевно  снідаю  та  й  вирушу  назустріч.    
           Вдосталь  насолодилася  суницями,  Надя  для  бабусі  зібрала  букет  квітів.Надія  вдосталь  наїлася  суниць,  для  бабусі  зібрала  букет  квітів.  Озирнувшись  довкола,знала,що  за  неї  будуть  хвилюватися,  вирішила  повертатися.  Думка  із  вітерцем  у  змові,  вже  напевно  й  Богдан  приїхав.    У  високих  травах  помітила  три  червоні  маки,  
     -  Ой,  яка  краса!  Я  вас  рвати  не  буду,  мені  досить  цих  квітів,  ростіть  собі,  нехай  вами    і  інші  помилуються,-  голосно  й  весело  линув  її  голос.  Все  ж    нахилилася  до  них.  Раптово  гострий    біль  пронизав  поперек.  Що  це?  Подумала,  намагалася  випрямитися.стати  Раптово  по  ногах  потекла  вода.  Здивувалася  вголос,
   -  Що  це  ти  синку,  що  хіба  вже  час?
   Намагалася  йти  швидше  та  чомусь  ноги  не  слухалися.  Однією  рукою  підтримувала    свою  рідну  ношу,  в  другій  несла  квіти  і  суниці.    Біль    не  дуже  часто  з`являється,  але  занадто  різко,  нестерпно.  Розчервонілася,  вже    й  змокріли  коси,    скільки  було  сили,  намагалася  йти  швидше.
 Нарешті  з  дитинства  знайома  стежка,  усміхнений  Богдан  йшов  назустріч.  Розставив  руки,  веселий,    чекав,  що  вона,  як  завжди  кинеться  до  нього.  Та  вмить    усмішка  зникла,  коли  побачив  її  змоклі  коси  й  розгублений  вигляд.  Вона  нічого  не  встигла  сказати,  підхопив  на  руки,  де  й  сила  взялася,  немов  пушинку  ніс  і  ні  слова,  ніякої  паніки.  
       На  порозі  стояла  бабуся,  вслід  перехрестила  машину.читала  молитву.  На  задньому  сидінні,  Надя  напівлежачи  спостерігала  у  вікно,  де  вони  їдуть.  Через  кілька  хвилин  ойкала,  шепотіла,  
-Ой  -  йой  хлопці  швидше,  вже  щось  діється.  
До  пологового  відділення  лікарні  під`їхала  машина.    За  мить,  розчервонілий  Богдан  поніс    дружину,  поцілував  у  шоку,
-  Все  встигли,  тримайся,  все  буде  гаразд.
Ні  на  кого  не  звертаючи  уваги  прямував  у  родову  кімнату.  Зненацька,  де  й  взялася  медсестра,Що  ти  робиш,  сюди  чоловіка  не  можна.  Та  він    ніби  нікого  не  чув.  Коли  нарешті  поклав  її,  тремтячими  руками,  хустинкою  витер  чоло.З  кишені  дістав  довідку  -  дозвіл,  що  можна  знаходитися  біля  дружини  під  час  пологів.    
         Акушерка  прослуховувала  дитя.
 -  Йдіть  напийтеся  води,  ви  щось  бліді,-  звернулася  до  Богдана.  
 Підійшовши  до  дружини,  взяв  за  руку,
-  Потерпи,  сонечко,  потерпи,  я  зараз  прийду.    
         Богдан  зайшов  у  хол,  де  родини  забирають  новонароджених.  В  голові  гудіння,пив  воду,  окропив  обличчя.  Раптовий  дитячий  крик,  привів  його  до  тями.  Очі  ледь  не  вилізли  на  лоба,  глибокий  подих,  пляшку  жбурнув  на  крісло.  
 Голе  дитя  дотягується  до  груді    мами.  Замучена,  знесилена,  побачивши  Богдана  всміхнулася,  дивилася    на  сина.  Її    обличчя    покрите  краплями  поту  та  у  очах  іскринки  щастя.  
-  Любі  мої!  Що  так  станеться  я  знав,  мені  наснилося  і  все  збулося.  Кохана,  дякую  тобі!  Ви  молодці!  Яка  радість,  ми  маємо  сина!  -    ніжно  взяв  її  руку,  поцілував.  Нехай  Бог  йому  дасть  щасливу  долю!

                                                                                                                                                                         2016р.
                                                   
                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016

На пасовиську гуляю/ загадка/

Люди  кажуть,  голосистий,
Неслухняний,  дуже  впертий,
Я  тоненькі    маю  ноги,
І  красиві,  товсті  роги.

Пухкий,  сірий,  як  хмаринка,
В  мене  з  шерсті,  кожушинка,
Як  весною  й  тепло  влітку,
Я  жую  зело  травичку.

На  толоці  погуляю,
Конюшину  пошукаю,
Ще  люблЮ-    моркву,  буряки,
І  картоплю,  ще  й  огірки…

Догляда,  повсякчас  чабан,
Називають  мене    –(Баран).

                           10.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2016

А ти повірила….

О,  зима  -  зимонько,  чому  сльози  розпустила?
Нащо  розплакалась?    Свою  красу  загубила,
Хто  смів  образити?  І  весільну  вуаль  зняти,
Ти  стала  гола,  шкода    не  спроможна  сіяти.

Це  теплий  вітер,  от  зрадник,  на  крилах  прилетів,
Чи  заблукав,  чи  слова  брехливі  нашепотів,
 А  ти    повірила,  пішла  на  інтригу,  чому?
   Він  гультіпака,  чого    відкрила    серце  йому?

О,  зима  -    зимонько,  не  плач,  він  не  вартий    цих  сліз.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2016

Ой, дзвенить дзвіночок

                                                                           /слова  до  пісні/

Задзвенів  дзвіночок  дзень,  дзелень,  дзень,  дзелень,
Круг  ялинки  стали  та  й  співаймо  пісень,
Наступає  свято,  вже  скоро  Новий  рік,
До  маляток  завітав,  срібний,  білий  сніг.

Дзень,  дзелень,  дзелень,  то  ж  хай  дзвенить  дзвіночок,
Дзень,  дзелень,  дзелень  ми  підемо  в  таночок,
Ой  красуне  зимонько,  летять  сніжинки,
Покружляємо,  неначе  балеринки.

Дід  Мороз  поспіша,  несе  подарунки,
Зустрічаймо,  раді,  всюди  линуть  звуки,
Дзень,  дзелень,  дзелень,  то  ж  хай  дзвенить  дзвіночок,
Дзень,  дзелень,  дзелень  ми  підемо  в  таночок.

                                                                             08.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016

Хто ця пташечка?

Хто  ця  пташечка  маленька?
Така  гарна  і  хитренька,
А  на  грудцях,  ледь  жовтенька,
Спинка  трішечки  синенька.

І  у  вирій  не  літає,
 Й  взимку  рідко,  нам  співає,
До  віконця  заглядає,
Як  ми  сало  полюбляє.

Спритна  пташка,  невеличка
Називається  -(Синичка)

                                       08.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016

Сніжна королева завітала

Раптово  сніжна  королева  завітала,
Посохом  -  пензлем,  вміло,  немов  художниця,
В  кожну  сніжинку,  краплю  срібла  добавляла,
 І  танцювала  весело,  як    хурделиця.
>
 Це  ж  дивина!!  Повсюди  кристальні  сніжинки,
Літять  холодні,    мов  променеві  зірочки,
                                                         Як    діамантики,    іскринки  –  балеринки,
                                                     Землю,  накрили,  вже  фантастичні  квіточки.
>
Наче  у  казці!  Пухова  ковдра  сіяла,
До  неї  сонечко,    ніжненько  посміхнулось,
Дітвора  раді,  весела,  зима  гуляла,
І  на  санчатах,  покататись  заманулось.

                                                         06.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016

Зі святом, сину!

Я    тобі  вдячна,  відважний  сину,
Борониш  ти,  рідну  Україну,
Оберігаєш,  мужньо  від  чуми,
Чужинці  пхаються  сторіччями.

Війна,    гримить  та  це  ж  ворожий  грім,
Та  все  ж  лунає  український  гімн,
Бо  не  здолати  наш  козацький  рід,
Вас  так  навчали  батько,  дід  й  прадід  .
.
Я  поклонюся,  молюсь  за  тебе,
Сину,  благаю,  пошануй  себе,
Думки,як  рій  -  відійде  сволота,
Що  ллє  роками,  на  нас  болото.

Хоче  поставити    на  коліна
А  ми  країна  багата  й  вільна
Бажаєм  миру,  народ  великий,
І  знай  вороже,  що  непохитний.

Зміг  зупинить  Кремлівську  потвору,
Брехням  не  віримо  й  наговору,
Стоїш  рішуче  за  незалежність,
Любов  проявиш,  свою  відданість.

За  чисте  небо  та  мир  на  землі,
Щоб  прилітали  до  нас  журавлі,
І  щоб  щаслива  була  родина,
Завжди  квітуча  вся  Україна!

Хай  закінчиться,  проклята  війна!
Та  й  знов  луна,  пісня  солов`іна,
Хай  ясне  сонце,  світле  майбуття!
Із  святом  сину!  Добра  і  щастя!

06.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016

Андрійко і перший сніг/ проза/

       Надворі  пізня  осінь.  Небо  затягнуте  сірими  хмарами.  Дахи  і  дерева    іскрили  сріблястим    інеєм,  а  вся  земля  покрилася  памороззю.
Вже  зранку    пролітали  маленькі  сніжинки,  то  дуже  рідко,  то  частіше,  вони  кружляли    і    встеляли  землю  та  з  часом  почався  мілкий  сніжок.  А  під  обід  сипав  лапатий,  густий  сніг.
В  хаті  було  тепло  і  затишно.  Бабуся    на  столі  різала  овочі  на  борщ,а  Андрійко  сидів  поруч,  грався    іграшковими  машинками.
Онук  за  вікном  побачив    сніжинки.,
-О!  Бабусю  це  що?
Вона    не  поспішаючи    подивилась  .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        -  Бачиш,як  красиво  надворі,все  біле  -  біле,  це  справжній  перший  сніг.
А,  як  це  справжній,  перший?-здивовано  запитав  онук.
-Справжній,  бо  це  не  крупинки,  бо  без  дощу,  бо  такий  пухнастий  і  густий.  Земля  замерзла,  тож  відразу  розставати  не  буде,  хіба,що  потепліє.  А  перший,  бо  в  цьому  році,  ще    його  не  було,-  продовжила  бабуся.
-А,  що,  як  розтане,  а  потім,  як  знову  буде,то  буде  другий?,-  не    міг  вгамуватися  малий.
-Так  ,любий,  так,  тільки  потім  вже  не  рахують,коли  зима  то  він  частенько  йде,  а  ти,що    не  пам`ятаєш  в  тому  році?
Малий  відкопилив  губу  і    заперечуючи  кивав    головою.
 Розчепірив  пальчики  на  руках,
-Що  і  пальчиків  не  досить  загинати,  в  мене  їх,  аж  десять.
-Ах  ти  моя  радість,  не  досить,  ні.  Всі  дітки  люблять  сніг,  він  красивий,  пухнастий  бо  з  сріблястих  сніжинок.  Вони  легенько  летять  з  хмаринок  до  нас,  бачиш,  все  небо  затягнуло  хмарами,тож  напевно  буде  іще  сипати.
-Вже  ,як  буде  багато,  можна  кататися  на  санчатах  та  лижах,  ліпити  снігову  бабу,чи  сніговика.
-А  я  бачив  в  мультику  сніговика,такого  здорового,він  листа  Діду  Морозу  передав.  Дітки  подарунки  заказали,  щоб  він  їм  на  Новий  рік  приніс.  А  мені  теж  принесе,чи  ні?
Бабуся      погладила  онучкові  голівку,заглянула  в  його  зацікавлені  оченята,  посміхнулася,
-  Звичайно  ,мій  любий,  всім  слухняним  діткам  приносить.
-А  що  ти    мамі  і  татові  не  казав,  щоб  вони  лист  написали?
-Як  не  казав?Давно  сказав,  як  ще  мультик  бачив,  навіть  намалював  в  подарунок  Діду  Морозу    ялиночку  всю  у  гірляндах.  І  просив  у  Діда  Мороза  іграшкову  машинку  <  КрАЗ>,  бо  не  маю  чим  пісок  перевозити  мамі  на  грядку,-  емоційно  сказав  Андрійко.
Бабуся  дивилася  на  онука  і  думала,  ба  який    розумний,  де  в  наші  роки  були  такі  іграшки,  як  ми  були  маленькі,навіть  ляльки  не  мали  за,  що  купити.  Час  іде,  діти  зараз  набагато  розумніші,  треба  вже  навесні  хлопчика  до  садочка  відправляти,  що  він  зі  мною  навчиться….
-  Слухай,  а  яка  різниця  сніговик  і  снігова  баба,-  не  заспокоївся  онук.
Стара  глянула  на  малого,  махнула  головою  і  посміхнулася,
-У  сніговика  на  голові  відро,а    сніговій  бабі  одягають  хустку  і  намисто.
-О,яке  ще  намисто,  таке,як  у  мами?
-Ні,хлопчику,ми    колись  в  дитинстві  збирали  горобину  чи  калину  і  робили  з  них  намисто,  а  хустинку  часом  замінювали    віночком  з  сухих  трав..
   Андрійкові  вже  йшов  п`ятий  рік,  після  року  весь  час    з  бабусею,що  могла  те  й  вчила  хлопчика  та  відчувала,  що  дитині    треба  більше  спілкуватися  з  дітьми.
Донька  з  чоловіком  відколи    в  Дніпрі  закрили  завод,  працювали  на  базарі,в  ракушці.  Хіба  це  життя,  виживання,  досить  працювали  на  когось  та  й  ще,  аж  до  вечора  і  з  одним  вихідним,  ще  й  платили  мало.
 Понеділок  був  для  малого  справжнім  святом,батьки  завжди  намагалися  провести  весело  цей  день,  хоча  за  тиждень  були    виморені,  їм  теж  хотілося  відпочити  і  вдома    роботи  хватало.
Вже    пообідали,  малий    притулився  головою  до  скла    у  вікні  і  тішився,  як  сипле  сніг.
-Бабусю,  давай  я  піду  на  двір,  бачиш  скільки  насипало?!
Вона  швидко  дістала  одяг  та  зимові  чобітки.
-Ого,  які  волохаті!    І  такі  м`якенькі,-  помітив  хлопчик.
Вже  поспішав,  натягував    чобітки  та  одяг.  Бабуся  посміхається  до  онука,  
-  Молодець,  вже  майже  все  сам  вмієш  робити.
-А  рукавички    у  кишені,якщо  в  ручки    буде  холодно,то  обов`язково  їх  одягнемо.
Бабуся  на  веранді  захватила  совок  і  маленьке  відеречко,
-  На  це  тобі  знадобиться,  пішли.
Вона  відчинила    двері,  свіже  повітря  з  снігом    вдарило  їм  в  обличчя.  Під  ногами    лежав    білий,  яскравий  сніг.  Хлопчик  задоволено  дивився,не  наважився  на  нього  стати,-
-О,  як  багато!  Що  будемо  чистити,  ти  казала?
Андрійко    крутив  головою  на  всі  сторони,  любувався  сніжним  покривом.
-Давай,  давай  веселіше,-  підбадьорила    бабуся.
     Він  одяг  рукавички  і    почав  метушитися,швидко  маленькою  лопаткою    відкидати  сніг  поруч  з  бабусею.
Бігав,  залишав  сліди  на  снігу,  потім  лопаткою  накладав  собі  в  відеречко,  ніс,  висипав  на  клумбу.
Бабуся  пішла  кругом  хати  з  мітлою,  замітати  сніг  з  призьби.
Андрійко  розігрався,  набирав    лопаткою  сніг,  підкидав  вгору,  весело  сміявся,  тікав  від  нього,як  той  падав.
Сніг  попадав  на  обличчя,він  задоволено  морщився  і  ухав  від  радості.
Бабуся  вийшла  із-за  хати,  спостерігає,  посміхається,  тішилася,  як  він  грався  з  снігом,
-От  бачиш,як  добре!  Я  буду  на  веранді,  а  ти  ще  трохи    пограйся    з  снігом,  тільки  не  здумай  в  рот  брати,  бо  захворієш.
     Як  тільки  бабуся  відійшла,малому    відразу  ж  закортіло    спробувати,який  він  на  смак.  Оглянувся  на  всі  боки,  зняв  рукавичку,
-А  ну  йди  спробую,  який  ти  ?-  проговорив  і  лизнув  сніг,  який  взяв  в  долоню.
-Тю,я  думав  хоч  трохи  солодкий,  бо  ж  білий,  як  цукор,  а  ти  тільки  холодний  і  смаку  зовсім  ніякого,-  бурчав  під  ніс.
 Раптом  скрипнули  двері  з  веранди,малий  швидко  відвернувся,  одягав  рукавичку.  Знову  повернувся  в  сторону  хати  та  звідти  вибіг  Мурчик,  двері    знову  скрипнули  і  зачинилися.
Вже  погнався  за  котом,той  справно  заліз  на  дерево,  махав  хвостом.
-Ба,  який  герой,  зовсім  не  боїться  снігу,  я  більший  за  тебе,  а  зразу  боявся  навіть  ступнути  на  нього,-  проговорив  весело.
   -  Андрійку,  ходи  вже  до  хати,  досить  на  сьогодні.  Завтра  батьки  будуть  вдома  ,  може  будеш  з  ними    ліпити  сніговика,  якщо  ще  сипатиме  сніг,  -  гукала  бабуся.
   Озираючись,  набрав  у  совок  снігу,  заніс  до  веранди,  сам  же  зайшов  в  хату,почав  роздягатися.  
Бабуся  допомогла  ,  потім  заставила    випити  теплого  молока  з  медом  і  уважно  дивилася  на  нього,
-Це  щоб  не  захворів,  бо  бачу,  щось  очі  ховаєш,часом  сніг  не  їв?
У  малого  відразу  почервоніли  вуха,опустив  голову,  дивився  з  під  лоба.
-Та  я  це….  трохи  попробував,    ледь  -  ледь  лизнув,  хотів  дізнатися,  який  на  смак,  але  не  їв,  правду  кажу.
-Він  холодний  і  з  мікробами,  від  яких  можна  захворіти,-    сказала  сердито.
-Ні,  я  їх  там  не  бачив,  вони  не  ворушилися.
Вона  голосно  засміялася.
-Мама  ж  тобі  пояснювала  для  чого  мити  руки,чи  ти  забув?  Їх    там    завжди  багато  та    так  просто  не  видно,  тільки  через  мікроскоп.
Здвигнув  плечима,--А  ,що  таке  мікроскоп?
_Досить,  іди  грайся,завтра  маму  запитаєш,вона  тобі  пояснить.
Андрійко  сів  за  стіл,  знову  грався    іграшковими  машинками,натягував  колеса  до  них,  які  ж  сам    познімав.  Раптом  пригадав,що  лишив  на  веранді  сніг,  поглядав  в  сторону  бабусі,вона  крючком  в`язала    носки.
-Ой,  бабусю  надворі  вже  майже  темно,  ти  напевно  забула,  твій  серіал  скоро.
-А  й  справді,  бач  ,який  уважний  і  все  то  ти  пам`ятаєш,-посміхаючись  сказала  і  пішла  в  другу  кімнату.
Вже  побачив,що  сіла  в  любиме  своє  крісло,тихенько  вийшов  на  веранду    ,швидко  схопив    лопатку  і  заніс  до  хати  ,здивовано  дивився  на  неї,  заглядав  під  неї,а  там  було  лише  трохи  води.
-Де  ж  ти  подівся?Я  ж  хотів  з  тобою  погратися,  мені  самому  так  сумно.  Що  не  хочеш  зі  мною  дружити?-  Бурчав,  нахиливши  голову.
Раптом  зовсім  поруч  почув    здивований  голос    бабусі,-
Ти    мабуть  приніс  сніг  до  хати?
 -Так,  він  на  веранді  був,я  пішов  забрав,а  там  тільки  трохи  води,    десь  втік,-    говорив  вже  з  сльозами  на  очах.
Взяла  його    на  руки.
-  Сонечко  ти  моє,  напевно  забув,я  ж  тобі  сама  розповідала,що  коли  тепло  сніг  перетворюється  на  воду.  Ти  ж  бачив  кілька  раз,як  я  мию  холодильник  ,з  морозильної  камери  забираю  лід  і  кидаю  у  мийку  і  він  там  розтає.
-  Бачив  ,так  тож  лід,  він  же  не  такий  легкий  і  пухкий,  як  сніг.
 -  Послухай  ми  зараз  візьмемо  цю  водичку  поставимо  в  морозильну  камеру  і  через  якийсь  час  побачиш  що    буде.
Андрійко  трохи  повеселів,    з  совочка  вилив  воду  в  одноразовий  стакан  і  поставив  в  холодильну  камеру,  пішов    дивитися  мультик,  який  розпочався  після  серіалу.
Пройшло  небагато  часу,  забрав  стакан  з  холодильної  камери  і  заглянув,  а  там  тільки    по  краях  ледь-ледь  почала  замерзати  вода,
-  Щось    ще  не  бачу  льоду,-  здивовано  проговорив,,  підніс  і  показав  їй.
 -  Ще  мало  часу  пройшло  та    вже  придивись  уважно,  по  краях  бачиш  маленькі  тоненькі  льодинки.    Тож  трохи  зачекай,  з  пів  години,  тоді  подивишся  .
Вже  вечеряв    гречану  кашу  з  молоком,  весь  час  очі  зупинялися  на  годиннику.  Він  ще  не  розумів,  як  визначити  час  та  пересування  стрілки  з  одного  числа  на  друге,це  означало,  що  пройшла  година,так  його  вчила  бабуся.  
   -  Андрійко,  батьки  будуть  пізно,  бо  приймають  товар,тож  ходи  чистити  зуби  і  підемо  спати,  розповім  тобі  казку.
-  Зараз,почекай,  подивлюся    до  води,-  відкрив  холодильну  камеру.
-  Ой,дивися,  справді  тільки  лід,він  не  такий,  як  білий  сніг,  а  прозорий.  Тепер  я  вже  знаю,  як  сніг  перетворюється  на  воду,  а  потім  на  лід,-    сказа  вдумливо.
   На  веранді  заскрипіли  двері,  до  хати  зайшли  батьки.
Андрійко,  від  радості,  аж    підскочив,
-О  !Мамо,  тато!  А  що  я  вам  зараз  розповім!  Скільки    сьогодні    нового  узнав!  Давайте,  швидко  роздягніться  і  сідайте  вечеряти,а  я  буду  вам  розповідати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704406
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016

Бачу батьківську хату

Я  часто  бачу    рідну  хату  у  сні,
Здається  чую,  юних  дерев  пісні,
Пелюстки  квітів,літають  пахощі,
В  серці  ношу  красу,  ніжність,  пестощі.

Стекли  роки,  забагато  гіркоти,
Ми    всі  пізнали  в  житті  смак  злидоти,
Весняний  вітер,  десь  поніс,  розвіяв,
Надію  в  краще  майбуття  посіяв.

Я  то  радість,  ходжу  по  городу,
Торкнулась    вишеньок,    квітучу  вроду,
Росли  рядочками,  мов  усміхались,
Тут  ,  біля  них,  ми  босоногі  грались.

Не  заросла  стежина  бур`янами,
Там  чужі  люди,  а    я,  все    з  думками,.
 Немов  дитя,  дуже  хочу  до  мами,
Сюрприз    зробити,своїми  руками.

Їй    одягнути  вишиту  хустинку,
Подарувати  букетик    барвінку,
Ці  квіточки,  вони  дуже  любили,
І  доглядати,  щоденно  нас  вчили.

Йдучи  лишила,  лише  ніжний  погляд,
Мені  здається,  наче  була  поряд,
Наче  в  дорогу,  ти  благословила,
Щоб  доля  добра,  Боженьку  просила.

Пробачте  мамо,  часом  очі  сумні
Буває  тяжко,  бо  я  ж  на  чужині.

                                                     2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016

З першим снігом завітав/ Загадка/

Він  зимоньку  дуже  чекав,
Із    першим  снігом  завітав,
Одяг  червоний  фартушок,
Й  буренько-  сірий  пиджачок.

 І    радо  по  гілках  скакав,
Всякчас  калину    обривав,
Насіння  любить  з  бур`янів,
І  ягоди  збирав  з    кущів.

Літає  швидко  фур,  фур  –  фур,
Як  зветься  пташечка?  –  (Снігур)

                             01.12.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2016

Из жизни Петра второго 18+

Моя  душа,…  прекрасная    царица,
Я  всё  мечтал  тобою  насладиться,
Сказочной  ночью  в  постели  целовать,
Нежно  и  страстно,  тёплую  грудь  ласкать.

Меня  согрела,  была  совсем  не  прочь,
Заколдовала  нас,  кудесница  ночь,
И  не  сдержался,  горела  моя  плоть,
Шептал,  просил  родить  сына  или  дочь.

Разлито  было  в  страсти  красно  вино,
Тебя  хотел….  этого  ждал    так  давно,
Я    царь,  а  ты,  моя  душа  –  царица,
Чиста,  прозрачна  в  колодце  водица.

Мы  из  одной  чаши  будем  её  пить,
Буду  любить!  Без  тебя  не  смогу  жить!
Прошло  пол  года  и  Бог  её  забрал,
 Уж  в  одиночестве  плакал  и    страдал,
 Уж  горевал  немного,  пил  безбожно,
Как  прекратить?    Казалось  невозможно.

Меня  споив  же,  молодого  царя,
 Дочь  Долгорукий  взял,  подослал  любя,
А  ранним  утром  совсем  не  мог  понять,
Ночью  был  пьян…как  же  решился  обнять?
Не  посмел…  род  знаменитый  ославить,
 Катю  невестою  -  решил    представить

***
Наслаждался  жизнью…  она  коротка,
Не  замечал,  что  его  смерть  уж  близка.

2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704004
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.12.2016

Тернистий шлях

Тернистий  шлях  має    ненька  –  Україна,
Війна  кровава  іде  за  мир,  свободу,
Нас  не  здолати!  Була  і  буде  вільна!
Бо  сини  наші,  всі  козацького  роду.

Непереможні,  є  дух  непохитний!
Знов,  як  чума,  підлазить  непроханий  гість,
Підступний,  злющий  противник  ненаситний
Більше  немає  жалю,  огортає  злість.

Колись  кричав  з  екрану,-  Як  рідні  брати,
Тепер  ми  знаємо,  брехня  й  пропаганда,
Горить    Донбас,  йде  війна.  І  забрали  Крим,
Уже  три  роки,    не  вгамується    банда.

Ми  не  забудем,  дітей,  Небесну  Сотню,
Стояли  мужні  за  покращення  наше  життя,
Смерті  у  очі  дивилися  за  волю,
За  дітей,  рідних,  за  краще  майбуття!

Героям  Слава!    І    всім  велика  шана!
Кожен    із  нас,  пам`ятає  страшні  часи,
Мабуть  ніколи  не  загоїться    рана,
Боженько,  прошу,  Україну  збережи!


2016р
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016

Бабусеньку люблю/ пісня/

Ой    я  маленька    Настуся,
У  вишиванку  одягнусь,
Так  мене  любить  бабуся,
Тож    туди  -  сюди  повернусь.
Пр.
Ой,  люлі  люлі.  Ой,  лю,  лю,
Я  теж  бабусеньку  люблю,
Ой,  люлі,  люлі.    Ой,  лю,  лю,
Дуже  бабусеньку  люблю.

Умію  гарно  танцювать,
А  іще    віршики  читать,
Бабця  погладить  голівку,
І  поцілує  у  щічку.
Пр.
Погляне  тепло  і  ніжно,
Обійме  люба,  так    міцно,
Стрічки  у  коси  зав`яже,
І  добру  казку  розкаже.
Пр.
 Завжди    уважна  я    буду,
Всі  казочки,  не  забуду,
А,  як  велика,  підросту,
Своїм  малятам  розкажу.
Пр.
Ой  веселенько,  співаю,
 Я  голосок  дзвінкий    маю,
Вона  щаслива,  радіє,
 І  мені  серденько  гріє

Ой,  люлі,  люлі.  Ой,  лю,  лю,
Я  теж  бабусеньку  люблю,
Ой,  люлі,  люлі.  Ой,  лю,  лю,
Дуже  бабусеньку  люблю.

                       30.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016

Пишалась ніч

Вбралася  ніч  у  зоряний  сріблястий  одяг,
Пишалась  ним,  радо  до  місяця  всміхалась,
Він  полюбив  шалено,  проклав  до  неї  шлях
Боявсь,  щоб  більше  ні  одному  не  дісталась.

Він  так  уміло,  з  любов’ю  до  неї  моргав,
Його  блудниця  осяйно  зачарувала,
Та    кожен  раз,світанок  зваблював,  підступав,
За  ним  впадала,  зорі  донизу  скидала.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2016

Колючий та трішки спритний /Загадка/

Скажіть  дітки  хто  він  такий?
Тож  колючий,  трішки  спритний,
І    полює,  завжди    в  тиші,
Вміє  добре,  ловить  миші.

Ловить  любить  зміїв  й  вужів,
Полюбляє  і  комарів,
Спить  із  осені,  до  весни,
Бачить  гарні,  цікаві  сни.

Очі  хитрі  та  й  кругленькі,
Як  намисто,  ледь  чорненькі,
Вушка  має,  він  маленькі,
Тонкі  ніжки,  коротенькі.

Багато  носить    голочок,
Здається  справжній  будячок,
Хто  ж  це  дітки  –  це  (Їжачок).

                                         28.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2016

Ти послухай осінь

Ти  послухай  осінь,  так  час  поспіша,
Почорніли  трави,  коси  шпориша,
Та  й  вуаллю  вкрились,  пора  відпочить,
Встиг  веселий  дощик,  всюди  підмочить.

На  шматки,  рве  листя  -  в`їдливий  вітер,
Все  ж  лишився,  десь  кольоровий  бісер,
Та  краса  осіння  тихо  засина,
А  осина,  вже  давно  в  лісі  дріма.

І  земля  здається,  вся  золотою,
Листопад,  вже  набавився  з  листвою,
Та  частіше,  до  нас  небо  хмуриться,
І  окраса  поступово  губиться.

Ти  чаклунко,  мила,  всюди  сивина,
Вже  тумани  густі  й  сіра  пелена
Та  скажи,  то  ж  нащо,  зайшла  у  мій  сад,
Я  тебе,  не  хочу,  вертайся  назад.

Хоч  взяла,  всіх  у  полон  твоя  краса,
Таки  мрію,  тепер,  щоб    прийшла  весна,
Щоб  лунав,  скрізь  дзвінкий,  солов`їний  спів,
І  душа  раділа  й  бузочок  зацвів.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2016

У день скорботи

У  день  скорботи  запалю  свічку,
Поставлю  в  себе,на  підвіконні,
А  поряд  хліб,  свячену  водичку,
Щоб  простягли  янголи  долоні.

Всі,  що  на  небі,  давно  злетіли,
В    роки  страшенні,  голодомору,
А  вони  ж  Боже,  жити  хотіли!
Прийшли,  лишили  пусту  комору.

Забрали  все  ,бо  стали  куркулі,
Вважали  так,  нащо  Україна?
Зостались  села,  майже  вимерлі,
Але  ж  не  сталось,  бо  ж  непохитна!

Щодень  гнобили,  мучили  людей,
Хотіли  всіх  кинуть  на  коліна,
О  скільки  ж  було,  Боженько,  смертей!
Все  ж  не  здолали,  є  Україна.

Ні,  не  забули  вистраждані  дні,
   Голі  тіла,  лежать  не  сховані,
Нема  прощення,  хитрій  сатані,
За  злодіяння  й  за  біль  скоєні.

У  день  скорботи  запалю  свічку,
Поставлю  в  себе,  на  підвіконні,
А  поряд  хліб,  свячену  водичку
Душа  ятриться,  сльози  солоні…


20.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2016

Кажуть, я хижак / загадка/

Усі  кажуть,    що  я    хижак,
Курей  красти  справжній  мастак,
Бо  крадусь,хитро  у  сарай,
То  мене  тільки  й  доганяй!

Я  горжусь,  ціную  хвоста,
Гарна  шубка,  ледь  –ледь  руда,
А  на  шиї  біла  плямка,
Ну  неначе,  то  краватка.

Тож  осінньою  порою,
Не  побачать  між  листвою,
Всі  спішать  мене  спіймати,
Цей  пухнастий  хвіст  дістати.

В  ліс  ховаюсь,  аж  поміж  хмиз,
Угадайте,  це  хто  ж  я?  –  (Лис).

                                       24.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2016

Май голову на плечах 18+

               Літо…    світанок  умивається  росою  з  туману…
     Ясні,  теплі  промені  сонця  прилягали  до  землі.  Небо  чисте,  блакитне.  Уздовж  дороги  високі  дерева,  де  -  не  -  де  видніються  квітучі  кущі  шипшини.  Сонячні  промені,  часом  пробивалися  поміж  дерев,  витанцьовують,  миготять  по  високій  шовковій  траві,  іще  деінде  поблискують  прозорі  краплі  роси.  Вдалині  виднілися  поля.
   Зненацька,    в  машину  заглянуло  сонце,    засліпило  Сергію  очі.  Він,  все  ж  намагався    швидко  їхати  і  в  той  же  час  старався  бути  уважним.  Траса  Київ  –  Вінниця,  не  дуже  заповна.  Дорога  непогана,  інколи  машина  відривається  від  землі,  здавалося  летить.  Думки  не  покидали,  як  добре,  що    сьогодні    маю  вихідний  та  що  робитиме  далі,  не  мав  гадки.  В  голові  шуміло,  тривожно  на  душі,  раз  подзвонила  бабуся,  мабуть  зовсім  погані  справи.    Щоб  не  приїхати,  такої  думки  навіть  і  не  мав.  Адже  вона  його  вибавила,  водила  до  школи.  Згодом,  можна  сказати  вивчила  в  університеті.  Дідусь  помер  три  роки  назад.  Коли  минув  десятий  рік,  в  дорожній  аварії  загинули  батьки.    Після  школи  навчався  в  університеті.  Тепер,    у    одній  з  лікарень  Києва,  працює  стоматологом.  Два  роки  назад  бабуся  віддала  свої  заощадження,  недалеко  від  поліклініки  купив  двокімнатну  квартиру.  Бабусю  він  любив,  хоча  інколи  і  мали  суперечки,  але  вона  йому  замінила  маму.  Бувало    й  сварила,  а  іншим  разом  цілувала,  розповідала  казки.  Як  подорослішав,  де  в  чому  радить.  Своє  життя  присвятила    єдиному  онуку.
     Село  недалеко  від  траси.  Він  уже  їхав  по  сільській  дорозі,  по  обіч    побачив,  як  із  сумкою  поспішає  дівчина.  «Ха»  -  подумав,  як  берізка  струнка  і  ніжки  так...  нічого.  Натиснув  на  гальма,  зупинився  біля  неї,
 -  Ви  не  підкажете,  як  проїхати  на  вулицю  Західну?
 Дівчина  напевно  не  очікувала,  оторопіла,  здивовано  подивилась  на  нього,  ледь  опанувавши  себе,
 -  Он,  туди  доверху,    а  згодом  вправо.
 -А  може  я  довезу  вас?
 Вона  так  на  нього  подивилася,  що  ладний  був  крізь  землю  провалитися.  Від  сорому,  аж  у  жар  кинуло,  на  скронях  виступив  піт.  Вузенькі  брови  незнайомки  суворо  здвинулися,  смарагдові  очі,  аж  іскрилися,  блискали  немов  вогники.  Раптом  зневажливо  повернулася    і  знову  йшла  по  дорозі.
 Ой,  який    же  я  дурник!  Така  гарненька,  таке  впоров  -  у  душі  себе  сварив.    При  нагоді  треба  попросити  вибачення,  невдало  пожартував.
   До  обійстя  підігнав  машину,  поспіхом  відчинив  хвіртку,  забіг  до  хати.  Бабуся  лежала  бліда,  побачивши  онука,  розплакалася,
 -  Ой,  онучку,  ти  такий  гарний.  Молодець,  що  приїхав,  щось  я  здаю,  тиск  замучив.
     Вона  розповіла,  що  був  лікар,  виписав  рецепт.  Тепер  треба  з  рахунку  зняти  пенсію  й    купити  ліки,  бо  при  собі    грошей  більше  не  мала.    Щоб    зміг  за  неї  отримувати  пенсію,  приготувала  довіреність.  Він  взяв    її  сухенькі  руки  приклав  до  свого  чола,
 -  В  мене    є  гроші,  не  хвилюйся.  Я  все  зроблю,  як  треба.
 Допоміг    їй  переодягтися,  поспішав  у  аптеку  та  до  ощадкаси.
   У  вікні  каси,  нікого  не  було.  За  склом  виднілося  обличчя  тієї  самої  дівчини,  що  зустрічав  на  дорозі.
 -  Я  хочу  у    вас  попросити  вибачення,  повівся,  як  ідіот,-    червоніючи  видавив  з  себе.
   Суворим  погляд  не  був,  мовчала.  Раптово  зачинила  віконце,  почала  рахувати  гроші.
 -  Ні!  Ні!  Будь  ласка,  в  мене  до  вас  заява….
 Віконце  відчинилося,  дівчина  трохи  зніяковіло,  взяла  документ.
 -  А  що,  бабця  Маруся?  Можливо  захворіла,  що  сама  не  може  прийти?
 -  Так.  Я  її  онук  Сергій.  Тож  ось  і  познайомились.
   Отримав  гроші,  чомусь  розгублено  поводився,  подумав  -  що  це  зі  мною.  Але  іще  раз  зирнув  на  молоде  ніжне,  симпатичне  обличчя  дівчини  й  швидко  вийшов.
За  два  дні    Марії  стало  трохи  краще,  але  з  ліжка  не  вставала,  крутилася  голова,  почувалася  кволою,  знесиленою.
 Сонце  ледь  -  ледь  виднілося  на  сході.  В  цю  пору  село  вже  не  спить,  кричали  півні.  Десь    дружно  ґелґочуть  гуси,  череда  корів  поспішала  на  пасовисько.
 Сергій  гнав  машину,  виїхав  на  трасу.  Понеділок,  треба  до  початку  робочого  дня  встигнути.
 Заява  на  відпустку,  вже  була  підписана  головним  лікарем,
 -  Ти  далі  що  плануєш…  на  зовсім    у  село?
 -  Та  ні,  думаю  бабуся  здійметься  на  ноги,  тоді  й  повернуся.
 Він  знову  за  кермом,  поспішав  у  село.  По  дві  сторони  дороги  виднілися  рядки  буряків,  а  далі  ряд  дерев  та  кущів.  Уважно  вдивляється  в  дорогу  та  думки  повертаються  до  дівчини.  Чия  вона?  Скільки  років?  Чи  знає  її  бабуся?  Ні,  мабуть  не  заміжня,  заспокоював  себе.
       Машина  зупинилася  біля  двору.  На  стільчику  сиділа  Марія,  помітивши,  махнула  рукою,
-  О,  приїхав,  а  як  же  робота?
 -  Все  добре,  тепер  я  у  відпустці.  Задоволено  подивилася  на  онука,  він  підійшов  до  неї,  обійняв  
-  Ну,  а  як  ти?
 -  Краще…      хіба  не  бачиш.  Піднялася,  вийшла  на  поріг,  а  по  сходах  боялася  зійти.  Раптом  побачила  на  дорозі  Маринку  –  Петрівських,  вона  на  роботу  йшла,  от  і    гукнула  її,  щоб    мені  допомогла.    
   -  Це  та,  що  працює  в  ощадкасі?
 -  Так,  а  ти  звідки  її  знаєш,  вони  ж  років  п`ять,  як  до  нас  приїхали,-  здивовано  подивилась  стара.
 -  Та,  так,  якось  їхав,  бачив  йшла  по  обіч  дороги.
     Секретів  від  неї  не  мав,  не  соромився,  засипав  запитаннями.  Вона  крадькома  позирає  на  онука,  розповідає  про  все  село.  Хлопець    тішився,  дев`ятнадцять  років,  це  ж  чудово,  не  заміжня.
 -  Ну  я  вже  заморилась,  допоможи  стати,  піду  полежу.
         Сергій  приготував  картоплю,  в  сусідки  купив  сметани  та  молока.  За    столом  пообідали,  спілкувалися,  обговорювали  погоду  та  врожай.  Трохи  пізніше  рубав  дрова,
 -  Бабусю,  а  ти    зі  мною  в  Київ  поїдеш?  В  неї  затрусилися  руки,  торкнулися  білої  хустинки,  поправляла  її.
 -Що  ти!  А  моя  хата?  Я  вже  думала…  закінчиться  твоя  відпустка,  що  далі  робити.  Не  знаю,  подумаю.  Але  що  там,  на  третьому  поверсі  робитиму?  Як  у  клітці,  ні  з  ким  навіть  поспілкуватися,  ти  ж    щодня  працюєш.  Та  й  тобі  треба  одружитися,  вже  минуло  двадцять  п`ять  літ,  то  ж  пора.  А  може  в  тебе  є  хтось?  Одружився,  а  мені  нічого  не  сказав….
     Він  підійшов  до  неї,  обійняв,
 -  Ну,  що  ти,  хіба    я    би  міг  так  вчинити.  Вже  думаю,  що  є.  
 -  А  хто  вона?    З  Києва?
 -  Побачиш.  Я  піду…  може  риби  на  вечерю  зловлю,  чи  на  завтра,  -  намагався  якнайшвидше  перевести  розмову.
     Невеличка  річка  трохи  глибока,  розповідала  бабуся,  що  колись,  навіть  соми  водилися  в  ній.  Тепло  на  душі,  такого  спокою  давно  не  відчував.  Він    задивляється  у  воду,  а  бачить    обличчя  дівчини,  посміхнувся,  знову  зловив  себе  на  думці  про  неї.  А  можливо  якось  вдасться  ближче  познайомитися.  Риба  не  дуже  клювала  та  все  ж  декілька  карасиків  таки  спіймав.
 Повертався  додому  з  відром,  з  якого  ледь  не  вискакувала  риба.  По  дорозі  назустріч  йшла  Марина.
 -  Доброго  вечора,-  зупинився.
 Вона  зашарілася,  поправляє  кучеряве  волосся,  що  спало  на  вишиванку.
 Вишиті  червоні  маки,  підкреслювали  її  округлу  форму    пишних  грудей.  О,  сама  струнка,  а  славна,  все  при  ній,  мов  блискавка,  промайнула  думка.  Вона  привіталася,  сміливо  дивилася  в  очі.  Та  він  не  розгубився,  пожартував,  
-  Ну,  що  покажеш  де  живе  моя  бабуся?!
 Обоє  весело  засміялися.
 -  Може  допоможеш  юшки  зварити?  -  зненацька  запитав  її,  сам  не  зміг  второпати,  як  це  сталося.
 -  А  чом  би  й  ні!  Зараз  зайду  додому,  скажу  батькам.
 По  вулиці  йшли  не  поспішаючи,  вона  крадькома,  раз  –  по  –  раз  повертала  голову,  поглядала  на  нього.  А  йому  не  вірилося,  що  все  так    просто  сталося.  Так  не  передбачено,  був    дуже  задоволений.
 Марія  немов  ожила,  весело  позирала  на  молодих,  щось  шепотіла.  Вечеряли  в  трьох,  бабуся,  дивилася,  то  на  онука,  то  на  Марину,  збуджено  розповідала  про  своє  життя.  Вона  зрозуміла,  що  це  все  не  просто,  відчувала,  що  дівчина  сподобалася  йому.  Він,  сам  того  не  помічаючи,  тримав  дівчину  за  руку,  йому  так  не  хотілося,  щоб  вона  йшла  додому.
 -  Сергію,  вже  темно,  проведи  Маринку  додому.  Віддай  батькам,  знай,  за  неї  головою  відповідаєш.
 -  Та  звичайно!
 -    Це  недалеко,  метрів  чотириста,  -    тихо  проговорила  дівчина.
Вечір  заворожував  красою.  Неподалік,  ще  цвів  жасмин,  а  на  клумбі  квіти  матіоли,  від  них    розносилися  п’янкі  пахощі.  Він  сміливо  поклав  руку  на  її  плече.  Вона  не  цуралася,  мовчала,  йшли  не  поспішаючи.    В  його  грудях  щось  тиснуло,  хотілося  обійняти,  цілувати.  Раптом  затремтів,  зупинився.  Так,  треба  себе  взяти  в  руки.
Вона  помітила,  здивовано  зиркнула  й  відразу  прискорила  ходу,
 -  Ось,  я  вже  вдома,  що  будеш  батькам  віддавати,  як  казала  бабуся?
 Не  знати  де  взялася  сміливість,  рукою  взявся  за  хвіртку.  Раптово,  надворі  загорілося  світло,  з  хати  вийшов  батько,
 -  О!  Я  думаю,  де  пропала.
І  до  нього  протягнув  руку,-  Доброго  вечора!  
Він  привітався,  але  трохи  засоромився.  Старий    більше  ні  про,  що  не  запитував,  повернувся  до  хати.
 Сергій  взяв    її  за  підборіддя,  ніжно  поцілував.
-  Ну  я  йду,  давай  завтра  ввечері,  зустрінемося  біля  річки.
 Вона  оніміла,  але  не  проти  іще  поцілунків.  Це  так  сталося  миттєво,  здалося  втратила  самоконтроль.  Коли  прийшла  до  тями,  розгублено  кивнула  рукою  й  кинулася  до  хати.
       Забігла  до  хати…  в  кімнату,  гучно  билося  серце.  Відразу  зайшла  мати.
 -  Ти  що  така  червона?  Що  в  гостях  у  баби  Марії  була?
 -  Мамо,  нічого  не  питай,  в  гостях  та  здається  я  закохалася.  Він  якийсь  особливий,  бере  мене  за  руку,  а  в  мене  шалено  б`ється  серце,  сама  не  знаю  чого.  Мати  вже  за  столом,
   -    Доню  -  доню,  таке  воно  життя,  молоді  роки  завжди  прекрасні.  Люди  кажуть  хлопець  гарний,  толковий,  працює  в  Києві  стоматологом.  Дивися  сама  та  май  голову  на  плечах.
 Марина    майже  пів  ночі  не  спала.  Все  думки  про  нього,  а  може  він    прото  так,  посміятись….
     Коли  він  прийшов  додому,  бабуся  вже  відпочивала.  Прохолодне  ліжко,  нагадало  про  її  ніжний  дотик  уст.  Ой,  мабуть  закохався.  А  вона  й  оченята  закрила,  немов  очікувала  іще,  задоволений  засинав.
         Спливав  час…  Сергій  зустрічав  Марину    з  роботи.  Йшли  до  нього  додому,  вона  допомагає  прибирати  та  готувати  смачні  страви.  Йому  це  сподобалося.Так  –  так,  видно  знайшла  до  мене  ключ,  думки,  як  оси,  довго  не  давали  заснути.
 Якось  одного  дня,  хотів  зустріти  її  з  роботи  та  був  вихідний  день,  не  знав  куди  себе  подіти,  чекав  вечора.  
Сонце  сховалося  за  обрієм.  Вода  в  річці  переливається  різними  кольорами,  немов  загравала  з  останніми  променями.  Марина  йшла  по  стежці,  поглядаючи  на  небо,
 -  Ой,  мабуть  буде  дощик!  Бачиш…  он  звідти  хмара  пливе.
 Він  вже  біля  неї.  Вечірнє  сяйво  освітило  її  обличчя.  Малинові  губи  манять,  солодкий  поцілунок.  
Їй  хотілося  прилинути  до  нього,  почути  стук  серця.  Обійнявшись,  йшли  мовчки.
 Надворі  стемніло…  у  воді  ,час  від  часу,  хлюпала  риба.  Почав  накрапати  дощ.
 -  Йдемо  швидше,  бо  змокнемо,-  сказала  Марина,  з  осторогою,  кинулася  вперед  до  стежки.
 Трохи  змоклі  прибігли  до  її  хати.  Батьки  вже  спали,  двері  літньої  кухні  відчинені  навстіж.
 -  Може  ми  там  сховаємося,  -  запропонував  їй.
 -    Можна,  тільки  тихо.
 -  О…  тут  так  зручно,-    помітив  усміхнувшись.
 Вона  подала  йому  рушник,
-  Бери  витирайся,  бачиш,  крапає  з  волосся.    
Сама  теж  витирає  обличчя  й  волосся,  хитро  позирала,  посміхається.  За  кілька  хвилин  закипів  чайник,  збуджені  і  веселі,    із  задоволенням  пили  чай,  позирали  один  на  одного.  Її    теплий  погляд  манив  до  себе,  не  відпускав  його.  Хіба  можна  було  не  помітити,  як  з  -  під  сарафана,    при  диханні  підіймалися  груди.  Не  зупинити  бурхливі  почуття,  за  якусь  мить,  присів  поруч.  Жадно,  але  ніжно  цілував  вуста  і    немов  знімав  нектар  кохання.
   Раптово  зникає  світло.  
 -  Ой,  я  забула,  в  нас  о  дванадцятій  виключають  електроенергію.  Тобі  мабуть  пора.
 Вона  уважно  дивилася  на  нього,  в  душі  хотілося  пригорнутися  і  ніколи  не  відпускати  від  себе.
   На  столі  пусті  чашки,    за  вікном  знову  пустився  дощ.  Мовчали.
Це  мовчання  дало  йому  час  на  роздуми.
 -  Я  мабуть  загубив  голову,  але  тебе  кохаю  і  хочу  щоб…  
 На  плече  поклав  руку,  вона  притулилася  до  нього.
 -  Хочу,  щоб  ти  стала  моєю  дружиною,-    сказав,  дивлячись  в  її    блакитні  очі.  
 Кров  прилинула  до  обличчя,  рум`янець  зробив  її  ще  кращою.  Вся  пашіла,  відчув,  як  в  ній  клекотала  пристрасть.  Розумів,  що  ще  трохи,  заволодіє  нею.  Нахилився,  ніжно  ласкаючи  пружні  груди,  занурився  поміж  них.  Відчував,  як  від  поцілунків,  тремтить  її  тіло.  Вона  сама  розстебнула  сарафан,  здалася  бажанню.  Немов  виринав  вулкан,  емоції  занурили  у  вогонь  кохання.  В  неї  це  було  вперше,  наче  струм  пронизує  все  тіло,  здавалося  в  жилах  застигала  кров.  Лежала  знесилена,  але  щаслива.  Молоде  тіло  причарувало  його,  знову  цілує  уста,  шию,  припадає  до  грудей.  В  її  очах  блищали  вогниками.  Вона  ж    умлівала  від  пристрасті,    від  його  поцілунків.  Щасливий,  задоволений,  немов  купався  в  ласкавому  морі.
     Вляглися  пристрасті,  дивився  на  неї.  Зловив  себе  на  думці,  як  добре,  що  нарешті  знайшов  своє  кохання,  як  довго  її  шукав.
     Надворі  сіріло…  по  селі,  то  близько,  то  здаля    переспівуються  півні.
 Десь  пташка  щебече.  В  сараї  галас  гусей  та  качок.
           Марина  проснулася,  одяглася.  В  голові  бриніли  мамині  слова  –  «Май  голову  на  плечах».  На  якусь  мить  охопив  страх  -  ой,  що  ж  буде….
 Він  потягуючись,  відкрив  очі,  уважно  подивився  на  неї,  поцілував,  запитав,
 -    У  нас  все  добре?
   На  згоду,  на  мить  закрила  очі,  кивнула  головою.  Він  продовжив,
 -    Нам  треба  йти,  бачу  вже  розвидняється.
 -  Куди?  –  запитала  здивовано.
 -  Побачиш…
 Вони  дійшли  додому,  він  намагався  тихенько  відчинити  хвіртку,  поспішив  до  хати.  
-  Ой,  ще  розбудим!  
-Ти  думаєш  вона  спить?  Я  гадаю  на  нас  чекає…  
 За  столом  Марія  пила  чай.  Сергій  поцілував  її  в  щоку.
 -  Благослови  нас,  бабусю.  
       Мовчки,  ні  слова  не  проронила,  взяла  до  рук  ікону,  читала  молитву.  Вони  удвох  перед  стояли  на  колінах.
     Вже  мовчки  пили  чай.  Марина,  опустивши  голову,  про  щось  думала.
 -  Чому  зажурилася?  Любиш  мого  онука?!  То  ж  радій  і  шануй!  Це  щастя,  коли  за  коханого  вийдеш,    –  голосно  сказала  бабуся,  позирає  на  обох  й  продовжила,  
 -  Сидіть  вдома,  далі    моя  справа,  я  йду  до  твоїх  батьків.
   Марія  в  рушник  замотала  круглий  хліб,  трохи  задумливо  поглянула  на  молодих  й  потихеньку  пішла  по  стежці.    
 В  цей  час,    подружжя  надворі  обходило  господарство,  побачивши  стареньку,  привітно  привіталися.  Відразу  ж  запросили  до  хати,  запропонували  чаю.
 -  Я  багато  говорити  не  буду,-  сказала  голосно,      
-  В  мене  є  хлопець,  а  у  вас  дівчина  Я  гадаю,  якщо  кохають,  то  так  цьому  і  бути.  Я  їх  благословила.
     Батько  Марини  глянув  на  дружину,
 -  А  Марина  де?  Хіба  не  спить?
 -  Вона  в  мене.    Вже  й  залишиться,  в  мене  до  весілля!  Нехай  так  буде,  молодість  згадаймо.  Я  знаю  свого  онука,  якби  не  кохав,  то  б  не  привів.    Гадаю  через  тиждень  відгуляємо  весілля,  Сергійко  нас  забаре  в  Київ.  Жити  є  де,  має  квартиру.  А  я,  Бог  дасть,  зможу  правнуків  дочекатися,  що  скажете?
 За  кілька  хвилин,  на  столі  стояла  пляшка  вина  та  закуска.
           Марія  задоволена  розмовою  поспішила  додому.
 За  кілька  хвилин,  різко  відчинила  хвіртку,  посміхаючись  зайшла  до  хати.  Молодята,  як  два  голуби,  сиділи  обнявшись.  
-  Ой,  пристала  я  з  вами.  Все,  я  домовилася,  за  тиждень  весілля,  -  сказала,    кліпаючи  очима.
 Сергій  взяв  руку,  поцілував,
 -  Бабусю,  щоби  я  робив  без  тебе?
 Старенька  просльозилася,
 -  А  без  тебе  я,..
До  них  підійшла  Марина,  він  обійняв  їх  разом,
 -  Все,  тепер  думаю  ти  погодишся,  то  ж  їдемо,  бабусю?  -  весело  запитав.
       Літні  теплі,  сонячні  дні  сприяли  гарному  настрою.
 В    селі,    тільки  й  розмови  про  весілля.  А  Марія  збирала  речі,  складала  в  валізи.
 Видався  чудовий,  сонячний  день.  Від  сільського  клубу,  три  машини  направлялися  до  пам`ятника  –  «Захисник  Вітчизни».
 Біля  дому  Марії  вже  чекали  на  молодих.  Весело  грали  музики,  на  весілля  сходилися  гості.
 Через  два  дні,  в  машині  Марія  з  молодятами,  їхала  в  Київ.  З  надією,  прожити  не  в  одинокості,  душу  зігріває  мрія  -  дочекатися  правнуків.
 
                                                                                                                                                                                                               2016  р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2016

Дід та кіт (вірш. розп. )

Ой  на  дворі  холодрига,
Кіт  сидів,  лапою  дригав,
Під  дверима  вередує,
-  Гей,  народе,  хтось    почує?

Я  замерз,  ой  дуже  -    дуже,
Відчини,  хутко,  дід-друже,
Ой,  така,  ця  холодна  ніч,
Упустіть  погрітись  на  піч.

Зорі  бачили,  трудився,
І  мишей  вдосталь  наївся,
Заслужив,  я  на  подяку,
 Біля  діда,  хай  приляжу.

Вже  на  пічку,  залізає,
Себе    вміло  вимиває,
Пригорнувся  до  дідуся,
-Тут  тепленько,  зігріюся.
….
Закрив  сонні  оченята,
Як  же  добре,  що  є  хата.

                     22.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2016

Минула третя річниця

Як  прикро,  минула  третя  річниця,
Пішло,  чому  не  повернулось  дитя,
Стояли,  дружно  горді,  непохитні,
Їх  палицями    били  ненаситні.

За  що,  свідомо  вбивала(  беркутня)?
Чомусь  не  знаємо  й  до  сьогодення,
ШкодА!    Але  ж  так  молодь  мала  мрію,
Зуміли,    вщент  розбити  їх  надію.

Начальники,  що  піднялись  до  влади,
Як  бути?  Знову  йти  на  барикади?
Зробили,  життя,  ще  гіршим  чим  було,
Вони,  (  бідні),  їм  же    все  мало  й  мало.

Спинити,  чи  зможуть  страшну  навалу,
Напевно  треба  знов  міняти  Раду,
 Що  далі,  куди  котиться  країна?
Скажіть,  як  зупинити  це  свавілля?!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2016

Пригода в лісі

       Чудовий  літній  день…яскраве  сонце,  блакитне  небо  чисте  -  чисте,  жодної  хмаринки.Повівав  легенький  вітерець.
       Серед  посадки,  здалеку  чути  грохіт  електрички.Люди  поспішали,  виходили  на  платформу,  розходилися  в  різні  сторони.  Оленка  і  Олег  по  стежці  з  залізничного  полотна,  спускалися    до  посадки.Прямо  в  обличчя  світило  сонце.  Олег  зауважив  сестричці,
-Уважно  дивися  під  ноги,  а  то  носом  зариєш.
По  щебеню  скакали  горобці,  щось  шукали,  а  нижче  розляглася  висока  трава.  Вони  тільки  спустилися  до  дерев,  перед  самим  носом  Оленки  пролетіла  пташка.
-Ой..  Ой,дивись!
Брат  засміявся,  
-  От  боягузка!
Посадкою  йшли  метрів  двадцять,  не  більше,  далі  перед  ними  покинуте  поле.  Високі  лопухи,  пирій,  осет,  де-не-де  ромашки  і  розстелений  чебрець  прикрашали  його.За  полем,  донизу  тягнулася  вузенька  річка.За  нею  охоронцем  стояв  широкий  ліс.  Під  ним  виднілося  декілька  хатин.
-О!  Приїхали!-    онуки  почули  рідний  голос.
 Неподалік,  біля  підводи  стояв  усміхнений  дідусь.  Приємна  зустріч,  обійми  поцілунки,  аж  просльозився  старенький,
-  Маленькі  мої,  як  же  ви  підросли.  Я  так  нудьгував  за  вами.  Якби  в  місті  зустрів,то  б  напевно  не  впізнав.
     Їхали  не  поспішаючи,  кінь  часто  фиркав.Дідусь  знову  клопотався,
-Це    минуло  два  роки,  як  бачилися.Говорив    татові,  відпусти,  саме  ж  гриби  пішли,чому  не  назбирати?  Суниці  й  полуниці  вже    на  жаль  відійшли…
   Оленка  нахилилася  до  брата,
-А  я  дудуся  трохи  й  забула,здається  в  нього  бороди  не  було.
-Так  тиж  мала,  а  я  все  пам`ятаю,справді  був  без  бороди.
     Вже  проїжджали  по  дамбі  через  ставок.  Рябило  в  очах,  вода  чиста,  виблискувала  на  сонці.  Навіть  видно,  як  плавалио  зграйки  маленьких  рибок.  Неподалік  купалися  качки,  по-під  край  мереживом  гойдалася  ряска.  З  обох  боків  річки,  як  охоронеці,  високий  очерет  і  зілля.
   Вони  під`їхали  до  хати.  Дружок,  здалеку  помітивши,  скавулів,    стояв  на  двох  задніх  лапах,  передніми  махав,  хотів  доторкнутися  до  дітей.  За  мить  радо  підбігли  до  нього,  гладили  по  голові,  а  він  лискав  їх  руки,зазирав  в  очі,  хотів  дістатися  обличчя.
-Дідусю,а  ти  його  відпускаєш?-запитала  Оленка.
--Звичайно!  Він  мій  помічник.  Іншим  разом  курчатко  десь  засне  в  траві,    хитренький,  завжди  його  знайде.    Зубами  схопить  мене  за  штани  і  тягне…показує-  йди  забирай.
Час  летів  швидко…    На  обійсті  запахло  борщем,дідусь  посміхався,
-Що  зголодніли?  Сходіть  на  город,  принесіть  лободи  та  кропу.  А  я  піду  принесу  яйця,  треба  ж  їх  зварити.
Тільки  прийшли  з  городу,  на  обійсті  з  кошиком  в  руці,  привітно  зустріла  бабуся,
--  О,  як  підросли.  А  я    на  своєму  обійсті  чую  пахне  борщ,  думаю  піду.  Ось,  їжте  на  здоров`я!  Все  свіженьке…
Вона  виставила  глечик  молока,  сир,  банку  сметани  і  пиріжки.
Дідусь  посміхався,  запросив  її  до  столу,
-Галю,  сідай  з  нами,  тож  гості  у  нас,  разом  веселіше.  
Діти  задоволено  мерехтіли  ложками,  а  дідусь    з  сусідкою  поглядали  на  них,  переглядалися  і  посміхалися.
Вечоріло…Збіглися  кури,  півень  помітив  гостей  і  раз  –  по  –  раз    співав.  Дідусь  гукнув  до  Оленки,
-Спостерігаєш  за  курьми…  біжи    в  сарай,  там  в  бочці  набери  кружку  зерна.
За  мить  дівчинка  задоволено  промовляла,  
-Тю-тю-тю.  
Олег  підтримав  її,
   -  От  бачиш  не  забула.
   За  вікном  стемніло.Діти  гралися  подушками,  перекидали  з  ліжка  на  ліжко,  сміялися.  Раптом  Оленка  запитала,
-А  ми  ту  довго  будемо?
Олег,  підскакуючи,  до  неї  з  подушкою,
-Та  ні  на  вихідні  тато  приїде  й  забере  нас,  а  сьогодні  тільки  ж  вівторок.А  ти  що,  вже  додому  хочеш?
-Ні-  ні  просто  за  мультиками  сумую.  Дідусь  телевізор  не  включає..
-Він  просто  немає  часу  його  дивитися.  Завтра  включу  тобі  мультики,  а  зараз  давай  вкладайся  спати.Дідусь  тільки  до  подушки  і  вже  заснув,  втомився  за  день.
 Ранком  спів  птахів  розбудив  дітей.  Вночі  пройшов  дощик,  але  було  сонячно  і  тепло.  Поснідавши,  діти  допомагали  діду.  Носили  та  складали  нарубані  дрова.  Дідусь  з  ланцюга  відпустив  Дружка  і  Оленка  з  ним  задоволено  бігала  довкола.
Після  обіду,  дідусь  взяв  кошики,
-Ну  пішли  грибники!  Мають  бути  сироїжки  та  підберезники.
Діти,  взявшись  за  руки  зайшли  в  ліс.Після  грози  пахло  вологістю  і  травами.  Дідусь  попередив,
-Тут  хижаків  немає,  піщли.  Олеже  ти  придивляйся  де  йдемо,    щоб  знав  дорогу  назад.  Далеко  один  від  одного  не  відходьте,  уважно  дивіться  під  ноги.
Дідусь  інколи  звав  до  себе  дітей,  щоб  збирали  разом.  Швидко  кошики  були  повні,  поверталися  додому.
Ввечері  всі  дружно  нанизували  гриби  на  нитки,  щоб  потім  повісити  сушити.  Олег    допомагав  сестричці,
-Дідусю,  а  ми  завтра  підемо?  Сьогодні  так  швидко  назбирали,  що  й  толком  в  лісі  не  побули.
-Хочете,  підете  самі,  якщо  дорогу  знайдеш.  Я  завтра  маю  поїхати  забрати  сіно,  десь  то  намочило  цієї  ночі,  треба  забрати.  А  то  он,    пливуть  хмари,  раптом  знову  намочить.  Це  ж  я  для  корови,  бачите  бабуся  Галя  приносить  молочні  продукти.  Прийде  зима,  щоб  було  молочко,  треба    Зірку  годувати.
-Олег  задоволено,
-Добре  дідусю,  ми  підемо,  далеко  йти  не  будемо.  Я  трохи  пригадав  дорогу,  як  два  роки  назад  ходили.Тепер  вже  добре  її  знаю.
   Після  вчорашньої  прогулянки  в  ліс,  дітям  солодко  спалося.  Проснулися  пізненько.  Бабуся  вкотре  через  вікно  позирала  до  них,  побачивши,  що  не  сплять,  гукнула,
-Вставайте  швидко  снідати!  Вареничків  з  сиром  принесла,  гайда  поки  тепленькі.
Надворі  тепло…  Сонячні  промені  мережкою  танцювали  по    столі.  У  великій  тарілці  парували  вареники,  їх  запах  вже  й  в  хаті    було    чути.  Кицька  хлептала  молоко,  дружок  гриз  якусь  кістку.
Оленка,  потягуючись,
-Ой,  ми  щось  сьогодні  забарилися.
Дідусь  вже  сидів  за  столом,  наливав  в  тарілку  сметану,
-  Галю,  не  йди  додому,  сідай  з  нами.
-  Іжте,такого  в  місті  немає,  все  домашнє,  смачненьке,  -  припрошувала  бабця.
Оленка  задоволено  облизувала  пальці  від  сметани,  весь  час  посміхалася,
-  А  й  справді-  смакота!.
Олег  поводився  більш  стримано,  позирав  на  бабусю  Галю,  йому    чомусь  було  шкода  її,  адже  її  чоловік  помер,  тепер  залишилася  одна.  В  той  же  час  роздумував,  діду  так  веселіше,    коли  вона  приходить,  ще  й  щось  смачненьке  принесе.
Дідусь  встав  з-за  столу,  поспішив,
-  Тут  таке  діло  Галю,  приглянеш  за  хатою.  Діти  самі  підуть  по  гриби,  Олег  каже  дорогу  пригадав,  знає.  А  я  за  річку  поїду,    Сокирки,  треба  забрати  скошене  сіно.
-  Не    журися,  пригляну,  ще  й  обід  приготую.
     Олег  з  Оленкою,  взявшись  за  руки,  йшли  знайомою  стежкою.  Побачивши  квіти,Оленка  вирвалася  вперед,  гукала  брата,
-  Ой,  які  гарні  квіти!  Дивись!Дивись!  
-Не  рви,  зів`януть,  хай,  як  назад  будемо  йти,  тоді  нарвеш.
Оленка  помітила  великі  гриби,
-  О!  А  це,  що  за  грими,  їстівні?
-Це  грузді,  треба,  ще  уважно  подивитися.  Мають,  ще  бути.
-  Бачу…  бачу,-  закричала  сестричка.  
 Діти  захопилися  збиранням  грибів,  не  помічаючи  більше  нічого,  йшли  вперед.  Коли  кошики  були  повні,  Олег    радісно  сказав,
-  Ну,от  тепер  можна  й  додому!
Але  подивився  по  різні  сторони,  скрізь  були  хащі.    Чи  ми  заблукали,здивувався  сам  собі.  Але  сестричці  нічого  не  сказав.Вони  йшли  довгенько,  але  ніяких  стежок  не  знайшли.
-  Ой,  в  мене  вже  ноги  болять,  йдемо  так  довго,    чи  ми  заблукали?
Олег  заспокоїв  її,
-  Давай  посидимо,  відпочинемо,  нам  зовсім  мало  залишилося  йти.
   Тим  часом,  бабуся  Галя,  не  знаходила  собі  місця.  Чому  їх  так  довго  немає?  Адже  пройшло  три  години.  Прийшла  до  лісу,  гукала,  але    їй  ніхто  не  відповів.Вже  повернулася,склавши  руки,  журилася,чи  це  йти  шукати?  Дружок  наче  відчував  її  настрій,  мотався  зі  сторони  в  сторону,    дзявкав.Рішуче  відв`язала  Дружка,
-Дружок  шукай!  Олеже,  Оленко,-  поспішила  за  собакою.  Він  так  рвонув  вперед,    що  вона  ледве  встигала  за  ним,  щоб  побачити  куди    біжить.  Картала  себе,  що  не  додумалася  раніше  відв`язати  Дружка.
 Коли  діти  присіли  на  зрубане  дерево,  позаду  себе  почули  шарудіння.  Лише  одна  мить,Оленка  зіскочила  і  вже  роздвинула  гілки  кущів,  голосно,  збуджено  сказала,
-Подивися!
Він  вже  стояв  поруч,  обоє  були  вражені  побаченим.За  кущами  лежало  зламане  дерево,  під  ним  лежало  на  спині,  махало  лапками  маленьке  лисенятко.Олег    трохи  розхвилювався,  але  шкода  було  звіра.  Він  керував  Оленкою,  як  краще  підняти  дерево.    А  воно  ж  не  маленьке,  тож  довелося  добре  попихтіти,  підсовували  під  нього  щепки,  згодом  гілки.  Лисеняткові  вдалося  повернутися  на  бік  і  воно  вирвалося  з  під  дерева.  Але  побігло  не  поспішаючи,  напевно    довго  пролежало  під  деревом.  Приголомшені  діти,  розкривши  роти,  дивилися  йому  вслід.Оленка    рукою  товкнула  брата,
-Послухай,  здалеку  пес  гавкає!
В  Олега  засяяли  очі,
-Це  наш  Дружок.
За  кілька  секунд,  Дружок  гавкав,  нюшкував  траву  і  бігав  кругом  них.  Розмахуючи  хвостом  подався  назад,  діти  ледве  встигали    бігти  за  ним.  Назустріч  йшла  бабуся.  Вже  обіймала  і  цілувала,  як  рідних,
-Ой,  що  ж  ви  так  довго,  Я  вже  вирішила  Дружка  послати  за  вами..  Олег  соромлячись,
-  То  добре,  а  то  ми  й  справді  трохи  заблукали.
Оленка  не  чула  цю  розмову,  тому  й  не  зрозуміла,  що  вони    справді  заблукали.  Вона  гладила,  хвалила    Дружка,
-Ой,  який  ти  молодець,  зустрічав  нас,  справжній  друг!Давай  тебе  погладжу,  мій  хороший,  мій  розумник!  О!  Бабусю  Галю,з  нами  така  пригода  сталася.
Вона  емоційно  розповідала  про  лисеня,  Олег  тільки  посміхався.
         На  столі  парував  обід.  Дружка  вже  взяли  на  ланцюг,  він  скавулів  і  позирав  на  хвіртку.  Бабця  звернулася  до  Олега,
-Напевно  дідусь  їде.Ти  нічого  йому  не  кажи,  що  заблукали.  Оленка  не  помітила,все  обійшлося  і  слава  Богу,  а  то  буде  хвилюватися.
Після  обіду  мили  гриби,  бабуся  мала  їх  засолити.Дідусь  тішився,
--  От  молодці!  Взимку  будемо  з  бабусею  істи  гриби  і  про  вас  згадувати,  як  гостювали  у  нас.
Оленка  присіла  біля  діда,  весело  розповідала  про  лисеня.  Про  те,  як  їй  сподобалося  в  лісі,  скільки  бачила  різних  квітів.  Хвалилася,  що  перша  знайшла  грузді.
Дідусь  похвалив  їх,
-Молодці,  що  так  поступили.  Маленький  міг  би  загинути,  якби  не  ви.  Дітки,завжди  добре,коли  є  хтось,  що  допоможе  в  лиху  годину.
Олег  з  бабусею  тільки  переглядалися,  вона  кліпала  очима  і  посміхалася.

                                                                                                                                           20.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701655
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2016

Земля під ранок заіскрила

 Іще  звечора,  зовсім  не  ждав  ніхто,
Земля  гола,  під  ранок  заіскрила,
Місяченьку,  посміхалась  сріблясто,
Їй  хурделиця,  все  пальтом  накрила.

Гнався  вітер,  безпощадно  розсипав,
І  сніжинки,  злітали  мов  у  вирій,
 Всі  дерева  й  кущі  вправно  одягав,
Не  сховати  радість,  підійняв  настрій.

 Танок  жвавий,  у  пухнастих  сніжинок,
Білим  пензлем,  он  всюди  розмалював,
По  ялинках    кришталь,  певно  з  льодинок,
 Й  блискотливі  гірлянди  вирізблював.

Неохоче  сонечко  підіймалось,
 Мов  спросоння  зирило,  ще  не  гріло,
Воно  зразу,  так  щиро  закохалось,
Скрізь  краса,вже  сяйвом  замерехтіло.

                     2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2016

Чому така різниця?

Автівка  (  Продтовари)  мчалась  у  село,
Спішать,  весело  людям,  давно  не  було,
На  плечі,    хутко  накинула    хустину,
Пройтися  вирішила  до  магазину.

Багато  покупців,  пахощі  літають,
Це  мойву  привезли,  аж  слину  ковтаю,
Прилавок,  стою  рада,  ой  на  вид  смачна!
Погляну,  а  яка  ниніна  ній  ціна?

Заціпило  зуби,  може  зовсім  сліпа?
Нервувалась  та  все  ж  витягую  гаманця,
Кажу,  продавчині,-Дайте  хоч  би  сто  грам,
Здивовано  ,-  Це  ж  буде  тільки  сім  штук  вам.

-    Що  зробиш  та  дякую,  на  три  дні  досить,
Тож  нам  добавили  у  споживчий  кошик,
Та  раптом,  мов  півень  співав  у  голові,
Одинадцять  гривень  приготуйте  мені.

Про  себе,  ой  вже  загинаю  матюка,
От  я,  якби  зустріла,  того  (пацюка)!
То  радо  б    розмазала  здорову  пику,
       Св*лота,  воно  й    не  знає  таку  рибку.

Щодня  їсть  кальмари  та  червону  ікру,
От  би,  що  сказав,щоб  мав  пенсію  мою?!
Вертаюсь,  із  думками,  ой  люди  добрі,
Здуріли  олігархи,  як    (пси)  голодні.

Та  чом  така  різниця,  а,  любі  друзі?
У  нас,  чи  закони  такі,  недолугі?
Давно  знахабніли,  обсіли  корито,
Людей  обдирають,  до  нитки,  відкрито.

Беруть  думки,  за  що  купить  капці  нові,
Вже  вітер  розгулявсяє    в  мене    гаманці,
Зі  стажем  сорок  років  -  стала    схожа  на  (бомжа),
Це  ж  нам  обіцяли  покращення  життя.

Ішла,  ковтала  сльози,  що  робить  далі,
Запроданці  всі,  у  тій    Верховній  раді,
Народ,  весь  зубожів,  як  же  далі  жити?
І  скільки  будуть,  ще  із  людей  кров  пити?

                                                                   10.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016

Хто ж я така?/ Загадка /

Усі  люблять  і  цінують,
Бо  без  мене  і  не  живуть,
Я  джерельна,  досить  чиста,
А  краплинки,  мов    намиста,
Не  забудеш    зранку  вмитись,
Кожен  день  хочеш  напитись!

Коли  дощиком  полию,
 Все  довкола  добре  мию,
Нехай  щедрий  буде  врожай!
Щоб  розквітнув  мій  рідний  край!

Любі  дітки  завжди  з  вами,
Щоби  гарно  підростали,
Тож  вгадайте  -  хто  я  така?
Та  це  подружка  вам  -(Вода).

                               19.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2016

Звучит моя гитара / слова к песне /

В  порыве  нежно,  вдруг  коснулся  струны,
Моя  гитара  звучит.  Звонче  звучи!
Прошу  зажги,  ей  в  сердце  огонь  любви,
Я  очень  жду,  любимая,  ну  приди.

Скажи  зачем,  взглядом  к  себе  манила,
Или  ты  просто  может  пошутила,
Не  ожидал,  ведь  страстно  целовала,
Сглупил,  поверил,  что  уж  моей  стала.

Взгляни  какой,  прекрасный  этот  вечер,
И  так  загадочно  нам    светит  месяц,
О  нашей  встрече,  всё  время  мечтаю,
Ты  поспеши…  ведь  видишь…я  сгораю.

И  вновь  в  порыве,  нежно  коснусь  струны,
Моя  гитара  звучит.  Звонче  звучи!
Прошу  зажги,  ей  в  сердце  огонь  любви,
Я  очень  жду,  любимая  ко  мне  приди.

                                                                             15.11.2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701040
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.11.2016

Маленьке курчатко

Тихесенький  літній  вечір  спадав  на  землю.  Сонечко  готувалося  спати,  ховало  останні  промінці  на  заході.  Вони  мерехтіли,  переливалися  яскраво-помаранчевими  та    блідо  -    червоним  кольорами,  час  від  часу    блискали  золотом,  визирали  між  хмаринок.    
       Навкруги  все  засинало.  Мама  квочка  давно  зайшла  в  сарай,  ховала  діточок  під  крильця,  вони,  ще  трохи  копошились,  ніяк  не  могли  вкластися  спати.
Кури  та  півень  давно  дрімали.
А  надворі,  в  густій  траві,  пищало  маленьке,  жовтеньке  курчатко.
Хоча    перші  літні  дні  були  теплими  та  вечори  і  ночі    були  прохолодними.  Воно  загубилося,  замерзло,  блукало,  шукало  свою  маму  та  вже  не  чуло  її  квохкання.  Топчеться  на  місці,  присіло  на  травичку  та  вона  його  не  гріла,  тож  знову  жалібно  пищало.
Барсик  охороняв  обійсця,  був  дуже  відповідальний,  щоб  ніхто  чужий    часом  не  забрів  на  його  територію.  Лежав  в  буді,  чув,  як  маленьке    кликало  на  допомогу    маму  квочку.
Йому  вже  й  трохи  набридло  та  він  сподівався,  що  курча  знайде  дорогу  в  сарай.
   Аж  раптом  почув,  як  плигнув  з  паркану  кіт,  він  відразу  відчув  -  це  чужий.  Швидко  вискочив  з  буди,  почав  гавкати,
-А  ну!  Чого  лізеш?  Тебе  сюда  не  звали..
Кіт  наїжився,  очі  стали  злі  й  хитрі,
-  Я  кіт,  куди  хочу,  туди  і  ходжу,…  Ти  мені  не  указ!
   Барсик  знявся  з    ремішка,  він  це  робив  дуже  рідко,  коли  відчував,  що    комусь  загрожує  небезпека.  Рвонувся  за  котом,  той  швидко  тікав,  з  переляку  опинився  вже,  аж    за  парканом.
     Ага,подумав  Барсик,  це  він  почув,  як  пищало  курчатко…  І  почав  нюхати  траву,  знайшов  слід  до  малого.  Воно  здивовано  подивилося  та  відразу  впізнало  песика    і  почало  до  нього  тулитися.  Песик  зрозумів,  що  хоче  маленьке  і  прямо  біля  нього    ліг.  Не  довго  думало,  воно  швидко  залізло  на  спину,  топчеться  на  місці  та  нарешті  присіло.  У  Барсика  була  густа    та  довга  шерсть,  тож  курчатко  швидко  зігрілося  і  задрімало.
 Підійнявся    місяць,    ніжно  переливалися,  іскрилися  зорі.  
Та  собаці  зовсім  було  не  до  сну,  він  відповідально  охороняв  малого.
       Ніч  вже  тікала.  На  сході  танцювали  перші  сонячні  різнокольорові  промені.  Небо  змінювалось  то  голубим  ,то  фіолетовим,  то  синім    кольором  .  Нарешті    стало  блакитним,  навіть  без  хмаринок.
 Десь  недалеко,  щось  зашаруділо  в  кущах,  чути  було,  як  випурхнула  пташка.  Відразу  дзвінко  залунав    її  спів.
З  курника    раз  -  у-  раз  виводив  свою  пісню  півень.  Ну  от,  подумав  Барсик,  добре,  що  все  добре,  дочекався  ранку.
Півень  першим  вискочив    на  подвір`я,  розмахував  крилами,  оглядав  все  довкола,  ніяк  не  міг  вгамуватися,    співав  свою  пісню,  -"Ку-ка-рі-ку".  Кури    вибігали  з  сараю,  дзьобали  насипане  зерно.  Аж  ось  і  квочка  вийшла  з  малими  курчатами,  квохтала,  звала  малих  до  себе,  повела  їх  в  траву.
   Барсик  тихо,  не  поспішаючи,  почав  підніматися  на  лапи.  Курча
з`їхало  з  його  спини  немов  з  гірки.  Воно  вже  тепер  чуло  матусин  голос,швидко  побігло  в  її  бік,  песик    задоволено  дивився  в  слід.
       Вже  весело  біля  квочки  щипало  травичку,  вона  побачила  його    і  так  сварилася,  що    всі  курчата  підбігли  до  неї,  уважно  слухали.  Своїм  квохканням    повчала  малих,  щоб  слухалися  її    і  не  відходили  далеко.
     Барсик  заліз  у  будку,  скрутився  калачиком,  одним  оком  підглядав,  бачив,  як  копошились  кури  на  обійсті.  Тепер  можна  і  поспати,  думав  про  себе  песик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2016

Загадка для маленької куховарки

Усі  овочі    відварила,
І  стіл  скатеркою  накрила,
Мабуть  скоро,  вже  час  обіду,
На  тарілку  швидко  поріжу.

Є  кисленький,  славний  огірок,
І  червоний,  круглий  бурячок,
Смачну  моркву  і  барабольку,
Я  добавлю  іще    квасольку.

І  ріпчасту,  свіжу  цибульку,
Покладу,  для  краси  петрушку,
Щоб  смачніше,  ледь-ледь  підсолю,
Ще  й  олійкою  я  заправлю.

Та  й  старанно  перемішаю,
Вже  гостей    своїх  пригощаю,
Тож  вгадайте,  що  це  за  секрет?!
Напевно    ця  страва  -  (Вінегрет)

                                 15.12.2016р



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2016

О, Всевишній прошу…

У  полі  гречка,  білим  цвітом  зацвіла,
Та  не  чекала,  зовсім  лиха  Вкраїна,
Вітер,  як  птах,  раптом  приніс  сумну  звістку,
Просила  ненька,  ти  не  йди  на  Схід,  синку.

Не  хотів  слухати  маму  і  дружину,
Поцілував  сонну  маленьку  дитину,
Стріляє  Смерч,  Гаубиця,  пала  земля,
Вигляда    ненька,  вкотре  сина  із  вікна.

Вже  третій  рік,  як  усе  згорає  до  тла
Люди  скажіть,  кому  потрібна  ця  війна?
З  болем  до  хати,  поштарка  несе  листа,
У  чорній  хустці,  плаче,  ой  прийшла  біда!

Тих  (    братів)  кляла    і  Кремлівського  царя,
Вже  схаменіться!  Достатньо  людям    горя!
Упала  жінка  до  землі,що  за  життя?
Тебе  Всевишній,  прошу,  дай  нам  майбуття!

 І  підкажи,  як  же  зупинити  війну?
 О,  святий  Боже,  захисти  Україну!.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2016

Любов з бульбашками ( гум)

Ой,  рятуйте,  люди  добрі,
Кричить  жінка  на  базарі,
Ой,  біда,  украли  гроші,
І  були  ж,  то  не  в  кишені!

Ой  це  ж  лишенько..  що  буде?
Як  додому  добиратись?
Вже  до  неї  (  мільтон)  суне,
-  Протокол  нам  треба  скласти.

Що  сказати,  -  Він  хороший,
Розповів,  досить  багатий,
І  красивий  і  високий,
Капелюх  має  моднячий.

Запросив,  ото  в  (кафешку),
І  поводивсь  дуже  чемно,
Розпили  не  одну  пляшку,
 Серце  билось  так  шалено.

Звуки  музики  чарівні,
Призивали  до  любові,
Наче  гОлуби  щасливі,
Обіймалися  у  холі.

       Вже  й  до  танцю    запросив,
Елегантно  брав  під  руки,
Слова  щирі  все  говорив,
І  ласкаво  гладив  груди.

Блиск    Ігристого  в  бокалах,
Раз  –у  -  раз  скачать  бульбашки,
 Мов    злітали    й  ми  на  крилах,
Потаємні  наші  думки.

За  столом  знов  посміхались,
Взяли  Бренді,    потім  коньяк,
Двом  приємно,  цілувались,
Лише  мить,  блиски  у  очах.

До  мента  кажу,-  Вже  годі,
Стою  тут,  серед    базару,
Метушаться  перехожі,
Здалось  вийшла  із  дурману.

-Ой  розстебнута  вже  блузка,
Йому  каже  молодиця,
Що  ж  це  я,  от  ідіо*кА,
Все  любов,  немов  блудниця.

Зашарілась,  мац  до  грудей,
Вмить  раптово,  зчервоніла,
Ой,  немає,  ніде  грошей!
За  голівоньку  схопилась.

Так  незручно,  до  мужчини,
Вже  його  давно  й  слід  простивг
Закричала  стільки  сили,
-  Бач,  як  голову  надурив!

-  Всенькі  гроші,  що  складала,
     Замотала    у  хустину,
 Я  ж  його,  так  покохала!
-  Отпорола  чертовщину!

Текли    сльози,  терла  руки,
-  Він  любити  пообіцяв!
-  Ой,  за  що  ж,  це  такі  муки?
-  Ич  нахаба,  взяв  й  обікрав.

Протокол  вже  написали,
Все  зробили,  як  годиться,
-  Щоб  чорти  його  забрали!
Проклинала  молодиця.

***
Не  гоніться  ви  молодиці,
Та  й  за  модними  женихами
І  не  вірте  в    слова  красиві,
Жаль  любов,  бува    з  бульбашками.

                                                                   2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2016

Хто мене знає ? / загадка /

Чи  мене  здатні  впізнати?
Я  чотири  маю  лапи,
Малий  хвостик,  довгі  вушка,
Та  тепленького  кожушка.

Коли  зиму  зустрічаю,
Колір  хутра  поміняю,
Не  спіткало,  щоби  лихо,
Вмію  бігати,  я    швидко.

Тож  скажіть,  хто  мене  знає?
Угадали!  Так  це  ж  -(Заєць)

                                   13.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2016

Знайшов листопад колиску

Ой  осінь,  яка  примхлива,
Мов  жіночка  та  й  вродлива,
 У  хустку    червону  вбралась,
Собою  дуже  пишалась.

Яка  ж  мальовнича    краса,
Яскравий  блиск,  позолота,
Ясна  усмішка  до  сонця,
Мережки  у  траві  сплела.

Враз  хмари  летять  сердито,
Лив  дощ,  наче  через  сито,
Тріпочуть    листочки  німі,
Й  лягають  тихо  до  землі.

Цілують  холодом  вітри,
Вона  ж  хоче  танцювати,
Яе  пава  в  зваблевім  вальсі,
Радіє  в  багряній  рясі.

Красуня!Мила,  чарівна!
       Тобі,  чи  є,  ще  хтось  рівня,
Умієш    з  літом  ладнати,
Сріблисту  зиму  стрічати.

Знайшов  листопад  колиску,
Привабив  осінь,  без  риску,
Покрив  сірою  вуаллю,
Все  ніжно  готував  до  сну.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2016

Тепла шукає

 Сумний    погляд  і  сльози  на  очах,
Вже  замерзло,  біднесеньке,  дрижить,
Так  ніжненько  нявчало  в  бур`янах,
Дощ  сердитий,  осінній  мжичить.

Ледь  прилізло,  до  хати,  на  поріг,
Тепла  хоче,  шукає  молочка,
Хто  ж  тебе,  безжально  викинуть  зміг?
Тож  примчиться,  вже  чаклунка  –  зима.

На  руці,  аж  тріпоче,  мов  листок,
Що  допіру  відлетів  від  куща,
Заберу,  ніби  матиме  житло,
Подарую,  хоч    трішечки  тепла.

Вже  щасливе,так  мило  муркоче,
Будем  разом,  ми  зиму  зустрічать,
Кошенятко,  так  любові  хоче….
Хай  у  пічці,  нині  дрова  тріщать.

                                               11.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2016

Як же звати мене?/ загадка /

Я  сіренька  і  маленька,
Досить  хитра  та  гарненька,
Швидко  бігаю,  повсюди,
Та  лякаються  всі  люди.

Живу  там,  де    є  запаси,
Щоб  могла,  собі  щось  вкрасти,
Дуже  лЮблю  -    сир,  пшеницю,
Й  що  у  полі,  всю  пашницю.

За  всіма  слідкує  котик,
Підкрадавсь,  хватав  за  хвостик,
Знов  тікаю  і  не  каюсь,
У  нору  шидко  ховаюсь…

Полюбляю,  коли  тиша,
Як  же  звати  мене  ?  -  (Миша)

                       10.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2016

Він і вона 18+

         Літній,  погожий  день  схиляється  донизу,  край  неба  червоний.  Поспішно,  біленькі  хмари  доганяли  сонце,  немов  пухнастою  хустиною,  на  сон  покривали  його.  Промені,  час  від  часу  моргали  поміж  дерев  і  знову  губилися.  Нарешті  останні  заховалися  і  небо  потемніло.
     Удвох,  йшли  взявшись  за  руки.  Вона  несла  невеличкий  приймач,  з  якого  лунала  музика.  Він  тримав  через  плече  сумку  з  речами,  ніяковіючи,  трохи  не  рішуче  дивився  на  неї  та  вже  давно,  в  його  очах  мерехтіли  вогники  кохання.
 Далеко  позаду  залишилося  село,  оминули  пагорб,  спускалися  до  річки.  Шовкова  висока  трава  лоскотала  ноги,  бо  вже  зняли  капці,  йшли  босоніж,  усміхаючись  один  до  одного,  немов  малі  діти.
 Ще  не  встигло  зовсім  стемніти,  як  на  небі  тарілкою  з`явився  блідий  місяць,  кидав  своє  проміння  в  воду,  вона  з  ним  немов  загравала,  переливалася  змішаними  смарагдовими  та  кораловим  відтінками.  Підходили  до  великого  ставу,  очерет,  зілля  та  висока,  густа  трава  немов  охороняли  його.  На  ходу  роздяглися,  покидали  свої  речі,  шубовснули  у  воду.
 -Ой,  як  гарно,  -  зауважила  вона.  Він  виринув  з  води,  сміливо  підплив  і  вже  ніжно  обіймав,  легенько  притиснув  до  себе.  Аж  ось  і  вуста....  такі  жадані.  Вони  разом  вже  п`ять  років,  щоразу  поцілунки  поцілунки  здаються  солодшими.  Він  підхопив    її  на  руки,  як  пір`їнку,  поніс  на  берег.
Ніжно  і  звабливо    шепотіла  ніч,  переливається  мінливий  місяць.  Здавалося,  спостерігав  за  ними,  а  зорі  все  ясніше  і  ясніше  світили,  немов  перемигувалися  між  собою.  Десь  близько  чути  стрибунця,  а  далі,  по  другу  сторону  ставка,  часом
гучно,  а  часом  тихіше    жаби  заводили  пісні.
   Він  з  пристрастю,  зваблював  її  до  поцілунку  і  цілував  знову,  і  знову.  Вона  тонула  в  його  теплих  обіймах,  горнулася,  розтавала,  як  роса  на  сонці.  Їм  здалося,  що  на  цьому  березі  їхнє  щастя.  То  ж  їх    тут  тільки  двоє,  він  і  вона.  І  все  мовчки,  до  їхнього  світлого    кохання  не  треба  ніяких  слів.
     Світанок…  одна  за  одною  гаснуть  зорі.  Місяць  плине  до  обрію,  блакитне  небо  наче  оперелося  рожевим  поясом.  Сонце  посилає  перші  яскраві  промені.  Сонячне  сяйво  миготить,  танцює,  нарешті  визирає  золотом.
   Заворожуюча,  легка,  тиха,  ніжна  музика,  лунає  з  приймача,  то  хрипіла,  а  то  зненацька  чути    чисто,  голосніше.
   Затамувавши  подих,  вона  ледь-  ледь  обійняла  його  і    посміхаючись  встає.  В  її  руках  хустка,  на  фоні  сходу  сонця  і  прозорої  води,  яка  виблискує,    як  фея  танцює  перед  ним.  Він  дивиться  і  завмирав  від  її  рухів.  Зачаровує…  довгі  коси  ледве  приховують  пружні  груди.  Купальник  обтягує  красиве  тіло,  підкреслюючи  стрункий  стан.
   Раптово  замовкає  музика  …  тиша  і  її  образ.  Що  довкола,  він  більше  нічого  не  помітив,    птахом  летить  до  неї.  Вона,  вже    цілувала  в  чоло,  очі.  Він  п’є  медові  уста,  припадає  до    прихованих  грудей.  Загорівся  вогонь  кохання.
   В  гаю,  лагідно  співає  пташка.  Вона  відкриває  очі,  зазирає  на  нього.  Він  спав  немов  Геракл,  мужній,  красивий,  чорнявий.  Коханий,  я    навіки  твоя.
       Трави,  немов  у  кришталі,  вмиті  срібною  росою,  яка  блистить,  іскриться  на  сонці.  По  -  під  пагорб,  стрічкою  тягнеться  посадка,  вже  звідти  чулося  щебетання  пташок,  радісно  зустрічали  сонячний  ранок.
 Яка  насололода,  подумала  вона,  теплі  сонячні  промені  привітно  світили  в  обличчя.  Примружуючи  очі,  сміливо,  з  розгону,  кинулася  в  річку,  від  задоволення,  з  грудей  виривається,
-  А  –  а  –  а  –  а  -  а…
 Зненацька,  з  переляку,  жаби  хлюпнули  у  воду,  в  очереті  закричала  качка.  Неподалік  з  кущів,  здіймаються  горобці.
   Здивовано,  відкрив  очі,  немов  русалка,  вона  стояла  у  воді.  На  його  обличчі  розпливлася  посмішка,  очі  сяють  щастям.  Та  за  кілька  секунд,  він  стоїть  поруч  з  нею.  Тримаючи  за  руки,  ніжно  дивиться,  немов  дякує  за  її  любов,  за  ті  щасливі  миті,  що  подарувала  вона.  Гладить  чоло,  вустами  торкнувся    до  світло  -  русявого  волосся,  губиться  в  ньому.  Гаряче  притискається,  розсіває  поцілунки  по  шиї,  пухкеньких  грудях.
   Над  широким  ставом  линув  веселий  сміх,  як  малі  діти,  граються,  борюкаються,  насолоджувалися  теплою  водою.  Він  ледь  доторкнувся  її,  ніжно  взяв  плече,  притягнув  ближче.  Довго  дивився  в  закохані,  щасливі  очі,  неначе  щось  там  шукав.  Його  погляд    раптово  стає  сумним  і  тривожним,
 -  Нам  треба  повертатися.  Наш  час  дуже  швидко  збіг  та  вже  пора  йти.
     Той  рай,  річка,  ставок,  в  якому  вони  були,  залишився  позаду.    Взявшись  за  руки,  піднялися  на  пагорб,    дорогою  прямують  до  села.
       Ішли  мовчки,  кожен  з  думками.  Час  неначе  летів,  не  вгледіли,  як  наблизилися  до  села.
-  Через  годину  автобус,  почекай,  я  заскочу  додому,  візьму  рюкзак  та  документи.
   Трохи  схвильований,  він  забіг  до  хати,  похапцем  взяв  в  руки  рюкзак,  в  кишеню  сорочки  ховає  документи,
 -  Мамо,  тату  я  вже  є,  за  пів  години  автобус…  я  пішов.
 Зморені,  виснажені  думками,  перед  ним  стояли  батьки.
 -  Тож  я  не  воювати  йду,  ще  відслужити  треба,  може  якраз  закінчиться,-  сказав,  обіймаючи  і  цілуючи.  
На  подвір’ї,  вона  привіталася  з  батьками.
 Її  давно,  вони  сприймали  за  невістку.  Коли  взялися  за  руки,  батьки  вслід  перехрестили  їх  і  витирали    непрохані  сльози,  що  котилися  немов  горошини.
   Всю  дорогу  йшли  мовчки.  Та  крадькома,  все  ж  хвилюючі  погляди.  Ніжними  дотиками  рук,  бентежили,  зупинялися,  завмирали  в  солодкому  поцілунку.
 По  трасі  видніється  автобус.  За  кілька  секунд,  неподалік,  біля    дорожнього  знаку,  загальмував.  З  автобуса,  поспішаючи  вийшов  капітан,  представився,  показав  свої  документи  та  перевірив  його  паспорт.
 -  Ну  все  прощайтесь,  -    пролунав  голос.
     В  автобусі,  хлопців  не  багато,  з  цікавістю  визирали  у  вікна.  Злегка  почервонівши,  соромлячись,  вона  відійшла  в  сторону,  голос  тремтів,
-Щасливо,  пиши,  я  буду  чекати  ….
   Набираючи  швидкість,  автобус  від’їжджає,  вже  за  пару  хвилин,  зник  з  поля  зору.
         З  думками,  вона  повертається  додому,  заспокоює  себе,  все  буде  добре.  На  душі
тепло,  ніби  пригріває  сонце,  зовсім  не  шкодує,  раділа,  що  ця  ніч  була  їхня.  Але  воєнні  дії    все  ж  викликали  тривогу,  не  давали  спокою.  Та  нічого,  будувала  плани,  адже  скоро  присяга,    обов`язково  поїду  до  нього.  Втішала  себе,  може  дасть  Бог,  якраз  закінчиться,  ця  страшна,  гібридна  війна.
                                                                                                                                                                                                   2016р                                                                                      


   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2016

Поиграю с кошкою

Я  топ,  да  топ,  всё  ножкою,
Вот  поиграю  с  кошкою,
Тонким  хвостом  повертела,
Неждано    песенку  спела.

Потянулась,  блестят  глазки,
Очень  -  очень  хочет  ласки,
И  я  на  ручки,  уж  возьму,
Да  нежно-  нежно  обниму...

Смотрит  доверчиво,  в  глаза,
Знай  не  обижу  я  тебя.

                                 09.11.2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699471
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.11.2016

Нащо нам ця війна?

Серед  поля,  стоїть  у  чорній  хустині,
На  схід  погляд,  там  загубилось  кохання,
Діточки,  й  вона,  нині  у  чому  винні?
Як  голубка  -сирота,  вдова  зарання.

А    де  ж  молодість,  зараз  лише  тридцять  два,
Та  де  сила?  Як  же  на  ноги  підійме?
Скажіть  люди,  навіщо  ця  клята  війна?
Матерям,  ще    скільком  похоронка  прийде?

Сльози  котяться  полинні  і  солоні,
І  миттєво,  срібляться  коси  на  очах,
Та  подумає,  вона    лише  сьогодні,
Як  маленьким  скаже,  що  батька  нема.

 Спотикається,    йде,  не  бачить  дороги,
На  коліна  пада,  рве  коси,  ридає,
Чи  хто  знає,  як  зможе  біль  вгамувати
Та  за    горе,  він  з  кого  може  спитати  ?

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2016

Хто я ? / загадка /

Ану  дітки,  скажіть  хто  я?
Проживаю  там  де  рибки,
Як  гігантське  сотворіння,
Та  мені  замало  річки.

Люблю  море  й  океани,
Тож  з`їдаю,  тони  їжі,
Смачна  риба  і  кальмари,
Та  іще  ракоподібні.

Як  зроблю,  вдих  глибокий,
Б`є  фонтан,  як  виринаю,
 І  на  рибу,  ні  ,  не  схожий,
Знайте  зябер  я  не  маю.
Є  всякчас  гарний  апетит,
Це  звичайно  ж    великий  (  Кит)

                                         07.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2016

Отпусти

Заходи  на  чашку  кофе,
Не  стесняйся,  будь  попроще,
Посидим  и  поговорим,
Всё  по  полочкам  расставим.

Заглянул,  вечер  в  окошко,
Ты  поглядывала  кротко,
В  душе  трепет,  под  сердцем  боль,
Давай  мы,  возвратим  любовь.

Уж  волнения,  нету  сил,
Ну  зачем,  ты  вновь  пригласил,
Ах  мучения-  приговор,
Как  у  айсберга,  тот  взгляд  твой.

Я  в  глазах,  увидал  цветы,
Побледнели  все  васильки,
Ах,  ты  осень  ,ну  как  же  быть?
Ведь  забудутся  все  мечты.

 На  столе,  эспрессо  парит,
 Жаль  твой  взгляд,  меня  волнует,
Скажи  разве  не  по  пути,
Не  держи,  просто  отпусти.


2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699088
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2016

Спи вже, сонечко моє…

За  обрій,  сонце  ховалось,
Хмаринки  ж  плакали  дощем,
Маля  спати  готувалось,
- Вже  спи,  ти  сонечко  моє.
-
Гладила,  мама  голівку,
В  чоло  сина  цілувала,
Поглянь  любий,  ти  на  нічку,
Вона  сон  приготувала.

Про  хитру  лиску  й  зайчика,
Які  в  лісі  сплять  давненько.
Про  смілого,ще  котика,
Що  муркає    так  тихенько.

Мій  синку,  чуєш  маленький,
Закрий,  нині  оченята,
Ти  сон,  побачиш  гарненький,
Насниться,  хай  дивна  казка.      


03.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2016

Свеча в твоём окне

Вновь  свеча,  горит  в  твоём  окне,
Не  посмею,  я  к  тебе  зайти,
Ты  любима  и  желанна  мне,
Боюсь  очень,  не  откроешь  ты.

Ах,  ты  осень,    чудная  пора,
Мне  нужна,  лишь  ты,  как  луч  солнца,
Умна,  очень  красива,  стройна,
Как  весенняя,    та  берёзка.

Знаешь  ведь,,  на  свете  ты  одна,
Совсем  сон  забрала  и  покой,
Без  тебя,  уж    мне  жизнь  не  мила,
Не  разбей  сердечко,  будь  со  мной!

Каждый  раз,  я  вновь  пришлю  цветы,
Ведь  же  в  курсе,  какие  любишь,
 И  в  ладонь,  словно  крохи  –  мечты,
Всласть  надежды,  верю  не  бросишь.

Среди  ночи,  очень  жду  звонка
Нежны  звёзды,  мерцают  вдали,
Уж  сияньем,  нам  светит  луна,
Шепчет  тихо  -  Она  ждёт,  иди.

Искрит  пламя  ,танцует  в  окне,
Дождалась,  долгожданный  звонок,
Я  улыбку  видела  во  мгле,
Ведь  скучала,  заходи  дружок.

Луны  нет    и  погасли  звезды,
Стук  сердец,  лишь  слышен  в  тишине,
Хороши,  так  прекрасны  розы
Счастья  миг  и  радость  на  душе.


2015р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698295
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2016

Біля дамби розлігся / загадка/

І  не  море  й  не  річка,
Біля  дамби  розлігся,
Всюди  зілля,    очерет,
Плава  ряска,  мов  кашкет.

Хазяїв    тут  багато,,
Довгоногий  чорногуз,
І  стрекочать  скрізь  жабки,
Хоровод,  рибки  ведуть.

Прилітають,  ще  птахи,
Лебідь  птиця  –  цар  краси,
Тут  доволі  є  качок,
Що    вгадали?  Це  -  (  Ставок).

                           01.11.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016

Просинається село

Мале  село,  ще  зовсім  дрімало,
А  край  неба,  лише  ледь-ледь  сірів,
Десь  пташеня  з  просоння  упало,
 Вмить  кущ  раптово,  весь  зашарудів.

Це  ж  день    новий,  на  дереві  сидить,
До  сонця  поглядом  полетіла,
Думки,  пора  вже  весь  люд  розбудить,
І    спів  дзвінкий,  рознісся  над  селом.

Раденько  сонечко    зустрічала,
Було  далеко  чути  й  за  Бугом,
Тож  про  світанок  дивний  віщала,
Яснить  повсюди,  мов  бринять  струни.

Веселеі  промені,  ледь  прилягли,
 У  небі  вмить,  всміхались  хмаринки,
Яскраве  сонце  рвалось  до  гори,
А  у    хлівах,  корови  заревли.

Телята  ждали  смачний  сніданок,
Несли  хазяйки  молочко  парне
Таке  життя,  веселеньке  сільське.
.
Гучний    голос  свійської  пташини,
Збудить  на  часі,  чарівне  село,
А  півні,  дружно,  дзвінко  співали,
Качки  і  гуси  йшли  на  озеро.

Вже  несуть  люди  набрану  воду,
Зблизька  із  батьківської  криниці,
Щоб  напоїти  свою  худобу,
Та  й  швидше  вигнать  на    пасовище.

Сердито  хрюка,  жваве  порося,
Аж  верещить,  чекає  сніданку,
І  під  ногами  прямо  метушня,
Жадібно  чмокає  смачну  кашку.

Нявкає  кіт,  скавулить  собака,
Господар  крутиться,  як  та  білка,
Уже  готована  пічці  кашка,
Тож  до  сніданку  годна  сімейка.

Давно  на  чай    й  водичка  згодилась,
Та  вже  й  готова,  пахне  картопля,
І  до  ікони,  жінка  молилась,
Усе  нічого  -  не  було  б  горя.

Усе  земне  сонце  розбудило,
Всі  кажуть  мирно,  це  село  живе,
У  серці  в  кожного  забриніло
Нема  війни,  буде  щасливий  день!

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016

Чути з лісу / загадка/

 Із  лісу    чути,  тук,  тук,  тук,
Що  ж  то  за  дивний  такий  звук?
Як  цілий  день,  він  працює,
То  його  кожен  почує.
Вдячні  кущі  і  дерева
Бо  їх  лікує,  як  треба!

Він  шкідників  їсти  любить,
Свій  шанс  ніколи  не  згубить,
Швидкий  доволі,  завзятий
То  ви  впізнали  це?  (Дятел)

                                           31.10.2016р

       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2016

Пройшли дорогою життя

Я    все  життя,  так  тебе  кохаю,
Хоч  негаразди    і  були  в  житті,
Як  рідний  погляд,  твій  зустрічаю,
Мов  промінь  сонця,  тепло  на  душі.

Буває  час,  ловлю  себе  на  думці,
Краще,  як  зло,  завжди  забуваєш,
Я  дістаю,  всі  спогади  із  клунків,
Лише  хороше  мене  огортає.
.
Пройшли  дорогою  життя  в  надії,
       Не  раз  до  нас,  долетіло  каміння,
Завжди    охоплювали,  гріли  мрії,
Буде  все  добре,  гнали  сумління.

А  коли  часом,  приходила  біда,
Літня  роса,  нам  обом  ноги    мила,
І  ми  втішались,  бо  та  сила  земна,
Придала  мужності,  сім`я  раділа.

Як  людей  заздрощі,  то  вже  туманом,
В  нашім  саду,  так  пахли  матіоли!
П`янили  двох,  огортали  дурманом,
Ми  один  одного  знову  любили.

Всі  перепони  позаду,  щасливі,
Бо  все  удвох,  тримаючись  за  руки,
Кохаю  любий,  я  тебе  й  донині,
Хоча  пролинуло,  сорок  три  роки.

У  садку  нашому,  є  три  берізки,
Зросли  давненько,  живуть  своїм  життям,
Добре  навчили,  їх  цінить,  кохати,
Живуть  у  злагоді,  гріють  нам  серця.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2016

Куріпка

         Вечоріло…  літнє  сонце,  немов  зупинилося  край  неба.  
 В  блакиті,  ще  витанцьовують  останні  сонячні  промені.  Поміж  дерев  губляться,  час  від  часу,  серед  гілок  виблискують.  Часом  деінде  прокричать  пташки,  готуються  до  сну.
   Сидячи  на  маленькому  стільчику,  Тоня  мила  ноги  в  тазу.    Трохи  хвилюючись,  часто  тягнулася  до  вікна,  намагалася  побачити  дорогу.    Дівчинка  чекала  з  поля  батьків.  Нарешті  побачивши,  як  відчинилася  хвірточка,  злегка  посміхнулася  -  значить  все  добре.
   Молоді  хліба,  ще  тільки  вибивалися  в  зерно,  а  для  худоби  під  ноги  треба  соломи.  Вони  ходили  дуже  далеко,  аж  під  ліс,  бо  поблизу  вже  не  було  скирт  старої  соломи,  що  залишалися  не  спалені.  
     Почула  тихі  розмови,  біля  дверей  більшої  кімнати,  побачила,  як  батько    приніс  величеньку  картонну  коробку.  В  руках  мама  тримала  килимову  доріжку.  Що  це?  Подумала    і  швидко  витирала  ноги,  за  мить  стояла  поруч  з  мамою,  батько  вже  не  було.
-  Мамо!  Що  там?
-  Та  знайшли    стару  скирту,  на  гнізді  сиділа  куріпка.  Яєць  не  було,  забрали  додому.
 В  очах  дівчини  блиснули  вогники,  -  Я  подивлюсь!
-  Тільки  тихо,  щоб  тато  не  почув,  буде  сваритися,  що  не  спиш.
   Вона  обережно  відкрила  коробку,  в  ній  сиділо  маленьке  чудо.  Тільки  так  і  подумала,  бо    такої  пташечки  ніколи  не  бачила.  Куріпка,  як  невеличке  сіре  кірчатко.  Побачивши  дівчинку,  вона  кілька  раз  перебрала  лапами,  ближче  притиснула  крильця.
-  Ой,  мамо,    а  вона  вміє  літати?
-  Інколи,  як  треба  та  загалом,  майже  весь  час    ходить.  А  коли  потрібно  біжить.
-  А  що  буде  далі?  Ми  її  завтра  випустимо?
-  Ну,  ти  де?  Давай  вечеряти,-  пролунав  голос  батька.
Мати  швидко  зачинила  двері,  кивнула  доні,  щоби  йшла  спати,  а  сама  йшла  на  кухню.
Тоня  принишкла  біля  дверей,  намагалася  почути  про  що  говорять.
-  Кажуть  з  неї  гарний  суп  буде,  -  почула  слова  батька.
-  Та,  що  там  їсти,  воно  маленьке,-  відповіла  мама.
-  А  що?  До  курей  пустиш,  заклюють,  завтра  зарубаю,-  вже  сердито  проговорив  батько.
Вона  чекала  коли  батьки  ляжуть  спати.
 Оля,  старша  сестра  на  три  роки,  вже  міцно  спала.  Поряд  з  нею  лежала  книга,  напевно  читала,  так  і  заснула,  подумала  Тоня.  Вона  навіть  не  подумала  розбудити  сестру,  знала,  що  та  буває  часом  не  справедлива  і  жорстока.
 Все  ж  таки  сон  здолав  її,  то  ж  літо,  за  цілий  день  набігалася,  в  яру  пасла  гуси.
             Та  раптово  прокинулася,  різко  підняла  голову.  Це  розбудив  її  шурхіт  ланцюга  собаки.  Не  знала  скільки  проспала.  Кватирка  ж  відчинена,  вже  чула,  як  пес  плекає  воду.
Не  знала  котра  година  та  бачила,  як    яскраво  світить  місяць  уповні,  аж  переливається.  Зазирнула  до  сходу,  небо  світліло.  Тішилася,  що  надворі  трохи  видно.  Вже  подумала  -  це  мабуть  мама  встане  корову  доїти.  Хвилюючись,  одягла  сукню    і  на  шию  пов`язала  хустинку,  тишком  -  нишком  пробралася  в  кімнату.  Похапцем,  відкрила  коробку,  свою  хустинку  поклала  на  пташку  і  притулила  до  себе,  боялася,  що    кричатиме.  Та  вона  немов  відчувала  безпеку,  мовчала.  Уже  тремтячими  руками  тихенько  відчинила  вхідні  двері,  вийшла  на  подвір’я.    Пес  помахуючи  хвостом,  поглянув  на  неї,  заліз  у  буду.  Ой,  що  ж  далі…  на  ніч  ворота  на  вулицю,  зачиняються  гачком  -  крутилося  в  голові.  Нагадала,  що  за  хатою    палісадник,  де  росли  сливи  і  кілька  кущів  смородини,  там  сітка,  можна  пролізти.  В  сітці    невеличка  дірка,  завжди  в  нагоді  була  дівчаткам,  особливо  коли  грали  в    хованки.  Вони  її  трохи  відтягували,  тоді  можна  було  залізти  і  вилізти.
     За    сітку,  обережно  в  хустині  поклала  пташечку,  потім  вилізла  сама.  Серце  так  гучно  билося,  здавалося  вискочить.  Озирнулася,  чи  часом  хтось  та  щось  не  почув.
   Вже  перейшла  через  дорогу,  тут  темніше,  бо  бузок  і  калина  та  декілька  кущів  шипшини.  Перебралась  через  них  і  вже  стояла  в  полі  з  кукурудзою.
-  Маленька  моя,  йди!  А  то  буде  біда,-    сказала  зі  сльозами  на  очах.  
Ще  раз  обняла  і  відпустила.  Пташка  швидко  загубилася  поміж  кукурудзою.  Ой,  як    же  добре,    я  спасла  пташечку.
Крадучись  поверталася  додому.  Вхідні  двері  лишила  трохи  привідчинені  і  двері  в  велику  кімнату  теж  ледь-ледь  відхилила.  Нехай  думають,  що    куріпка    сама  втекла,  втішила  себе.  
 Почувалася  щасливою,  з  насолодою  накрилася    простирадлом,  посміхаючись  заснула.  
           Ранок!    Небо  переливалося  яскравими  сонячними    промінцями.    Вже  й  по  землі,  сонце    розкидало  проміння,  заглянуло  в  кімнату  до  дівчаток.  Чути  веселий  спів  пташок  та  крикливі  співи  півнів,  а  на  подвір’ї    ґелґотали  гуси.
Оля  не  любила  рано  вставати.    У  піднятому  настрої,  після  нічної  пригоди,Тоня  ніжно  потягнулася  в  ліжку.  Що  ж  буде  -  тільки    й  думала.
   Мама  біля  воріт,  корову  вигнала  в  череду.  А  батько    напевно  дав  курям  і  свині  їсти,  бо    гукав  до  мами.
-  Ну,  що  приготуй  сніданок  та  поглянемо  до  куріпки…
       Мама  зайшла  в  спальню  кімнату,  
-  Ну!  Попросипалися?  Котра  вночі    до  вітру  ходила,  двері  не  зачинила?
Оля  спросоння  здивовано  дивилася,
-  Я  нікуди  не  ходила.
-  Це  я  !  Що,  хіба  не  зачинила?!    Намагалася,  скільки  було  сили  та  вони  ж  такі  важкі,-  відповіла  Тоня.
-  Так!  Батько  снідає,  йдіть  умивайтесь  і  за  стіл.  Потім,  ти  Тоню  жени  гусей  у  яр    пасти.  А  ти,  Олю,  будеш  обривати  чорну    та    червону  смородину,  слава  Богу  цьогоріч  вродила.
 Раптово  почули  крик  батька,
-  Маріє!  А  куріпка  де?
Мама  швидко  йшла  до  нього.
Оля  на  ліжку,  ще  протирала  очі,  
-  Яка  куріпка?  Що  купили?
-  Не  знаю,-  відповіла  їй  Тоня,зробивши  здивований  вигляд  й  пішла  вмиватися,  за  нею  поспішила  сестра.
-  Ти  тютя,  тобі  нічого  довірити  не  можна.  Чому  не  щільно  зачинила  двері  в  велику  кімнату?  Ото  вона    мабуть    і  пролізла,  втекла,  то  ж  маленька,-  сердито  бурчав  батько.
-  Та  може    котрась  з  дітей  виходила  вночі,  не  зачинила  вхідні  двері.  Ось  тепер    їстимете  пісний  суп,  -  все  не  міг  вгамуватися  батько.
Із  -  під  лоба  Оля  поглядає  на  Тоню,  снідали  картоплю  з  молоком.
-  Я  то  бачила    куріпку  в  книжці,  от  би  живу  побачити,  прошепотіла.  
Тоня,  трохи  побоюючись,  позирала  на  маму.
Вже  батько  відчинив  ворота,  мама  вигнала  гусей,
-  Тоню,  гайда,  давай  швидко,  бо  вже  хочуть  летіти,-  гукала  мама.
Дівчинка  йшла  до  гусей,  вони  до  неї  підходили  і  ґелґотали,  любили  її,  бо  вона  майже  щодня  була  з  ними,  пасла  їх.  Часом  на  долоню  клала  зерно,  а  вони  немов  розмовляли  з  нею,  задоволено  його  їли.
     Вже  зачиняючи  ворота,  мама    ніжно  подивилася  на  Тоню,
-  Я  знаю,  хто  міг  випустити  куріпку  та  думаю  це    краще.
 З  хорошим  настроєм,Тоня  йшла  за  гусьми,  на  обличчі  сяяла  посмішка.  Тішилася  -  це  добре,  що  я  наважилася  так  зробити.

                                                                                                                                                             2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2016

Летіла ластівонька

Ой  летіла  ластівонька  та  й  так  височенько,      
Подивилася    довкола  -  щеміло  серденько,
Ліси,  ріки  і  долини  –  там,  геть  все  розбили,
Та  й  ріднесеньку  земельку  кров`ю  всю  залили.

Ой,  де  оком  кине  всюди    вирви  і  руїни,
Серце  рветься  на  частини,  де  ж  ти  мій  єдиний?!
Геть  цілий  день  і  нічку  плаче  та  ридає  душа,
Де  ж  моє,  сонце,  мій  милий,  шукала  й  не  знайшла.

Небо  хмари  закрили,  мабуть  примчить  громовиця,
На  святу,  її  землю    стріляла  –  Гаубиця,
Знов  злетіла  ластівонька  високо  вдалечінь,.
Гіркі  сльози  котилися  -  де  ж  ти?  Коханий  мій!

Спішив  стрімко  старий  яструб  та  й  сміло  до  неї,
Бачиш,  люба,  тут  війна,  тепер    часи  буремні,
Як  сюди,  прилетіла,то  вже  тут  залишайся,
 А  я  думаю,  ми  знайдемо  з  тобою  щастя.

Та  й  злетіла  із  яструбом,  ген,  у  небо  сині,
 Не  чекай,  не  руш  любові,  не  залишусь  нині,
Й  закружляло  із  висот  пір`я  тієї  птиці
Тож  не  чути,  тих  звуків  у  молоденькім  серці.

Ненька  сльози  ронить,  земля,  страждає  і  стогне,
Війна  нащо,  прийшла  сюди?  За  що  усім  горе?
Давно  дзвін,  не  чути  пташиний,  його  немає,
Це  ж  нещастя  людоньки,  коли    цей  спів  зникає.

Молоденьким,  скільком  птахам  та  й  серця  розбили?!
Кров  синочків  і  донечок,по  землі  розлили.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2016

Бджілка

Ой  я  бджілка  жу-жу-жу,
Усім  правду  розкажу,
 Квіточки  дуже    люблю,
Повсякчас  нектар  зберу.

Набираю  в  шлуночок
Занесу    у  вуличок.
 Там  знайду  клітиночку
Покладу  краплиночку.
Ця  робота  клопітка,
Ціле  літо  забира,
А  дідусь  медок  збере,
Усім  діткам  принесе.

Тож  любіть  мене  жу  –  жу,
 Підрости  допоможу.

                               26.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016

Літало щастя

Повітря  свіже,  прохолодне,
Іди,  прогуляйся  зазива,
Чарівне  небо    і  зоряне,
Шепоче  і  теплом  огорта.

Імла  стелилась,  ген,  над  Бугом,
Сердечко  стукало  вихором,
Мені  злетіти    б  понад  лугом,
У  сяйво  місячне  впевнено.

Я  вірю,  там  знайти  судилось,
Вночі,  між  закоханих  зірок,
Літало  щастя,  заблудилось,
Лиш  треба  зробити  один  крок.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016

Полювання

Поблизу  сараю    котичок  полює,
Мишеняток  близько  дуже  добре  чує,
Зір  хороший  має,  сміливий,  спритненький,
Не  лінивий,  миється,  завжди  чистенький.

На  мішку    побачив,  їх  там  так  багато,
Те  зерно  смакують  весело,  завзято,
Врожай    гарний  буде,  то  ж  добре  наїмся,
Ледь  примружив  очі,  тихо  притаївся.

Мов  летить,  з  розгону  плиг,  як  туман  наплив,
Геть  розбіглися  за  мить,  в  цей  раз  не  зловив.
Він  забув  уроки  рідної  матусі,
Будеш  жадним,  почуватимешся  в  скруті.

Вже  на  ліжку,  скрутивсь  клубком,  мило  дрімав,
Усміхався,  мабуть  снилось,  мишку  спіймав.

                                     2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016

Танцует осень

Стоит  берёзка  притаилась,
Малость  замерзла,  а  вся  листва,
На  солнце  золотом  искрилась,
Танцует  осень,  вот  чудеса.
.
И  веял  ветер,  ох  чудесник,
Как  будто,  уж    в    вальсе  закружил,
Он  ей  напевал  свои    песни,
О  том,  что  всем  сердцем  полюбил.

Она  покачивалась  робко,
Просила,  ну  погоди  чуть-чуть,
Погреться  дай,  ещё  немножко,
Ты  озорной,  не  тронь  красоту.

И  нежно,  тихо  прошептала,
Ни  к  спеху,  ты    слегка    покружи,
Сама  багрянец  одевала,
Станцуем,  теперь  танец  любви…


2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696622
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2016

Красивий і стрункий /загадка /

Кажуть  всі,  він  помічник,
До  роботи  давно  звик,
Сам  красивий  і  стрункий,
Називають  –  благородний.

Його  шкіра,  аж  блистить,
І  завжди  швидко  біжить,
Гарну  гривоньку  має,
І  команду  НО-  знає.

Тож  знайди,  тільки  віжки,
Потягни,  хоча  б  трішки,
Куди  схочеш  відвезе,
Себе  стримано  веде.

Любить  вільно,  бігти  він,
Що  впізнали?  Та  це  ж  (  кінь).
                                 
24.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2016

Возвращайся

Ведь  каждый  день  в  моём  окне  горит  свеча,
Милый  всегда,  выглядываю  в  надежде,
Когда  закончится  разлука  и  война,
Всё  уйдёт  как    и  сон,  будем  жить  как  прежде.

Пылает  словно  зарево,  там  вдалеке,
И  слышно  свист,  летят  бомбы  и  снаряды,
Стреляют  танки  по  нашей  родной  земле,
Раскаты  грохота…  это  пошли  Грады.

Родной  далёко,  я  каждый  день  молюсь,  жду,
В  душе  печаль  и  на  сердце  боль,  тревога,
Так  ненавижу,  уж  проклятую  войну,
Она  скольким  матерям  принесла  горя!

Я  каждый  вечер,  перед  иконой  прошу,
Бога  вновь  попрошу-  Войну  останови!
Ты  возвращайся,  как  прежде,  зажгу  свечу,
Пускай    горит,    она  символ    нашей  любви.

2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696419
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2016

Куца Фенька

У  маленькому  селі
Жила  куца  Фенька
Так  назвали  всі  її,
Бо  була  маленька,
Справді  дуже  низька,
Та  зате  хитренька.

Ось  надумала  собі,
   Чарувати    Івана,
На  обличчі  нині
Вона  дуже  славна.

 А  хлопчисько  щоночі,
 Козачок,  ще  й  демократ,
Його  карії  очі
Всіх  шаманили  дівчат.

Він  мав  гарну  зарплату,
Ще  й  у  місті  квартиру,
І  новісіньку  дачу,
 Та  шикарну  машину.

 От  уже  й  подумала,…
Я  ж  то  чим  є  погана?
Тож  наважилась  піти,
Вже  за  тОго  Івана.

Запросила    у  гості,
Вечір  сяючі  зорі,
Як  ковтнули  по  чарці,
Вдвох  лягли  зовсім  голі.

Пораділи  вже  щастю,
Може  йдемо  до  РАКСУ
А  всі  мрії,  то  (  к  добру),
Залетів  у  пастку.

Вже    чудовий  світанок,
А  за  ним  ясний  ранок,
Гучно  півник  заспівав,
Козачок  хутко  втікав.

Йой  немає  Івана,
От  дурепа  чи    п`яна?
Що  ж  це  я  наробила,
Свою  юність  згубила.

***
У  житті  так  буває,
 Коли  серце  страждає,
Жаль  не  мала  в  уяві,
Що  воно  буде  далі.

                 23.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016

Серед лісу / загадка /

Прийшла  осінь  –  господиня,
Росте    нас,  ціла  родина,
Серед  лісу,  на  горбочку,
На  старенькому  пеньочку,
Дружно  в  хованки    всі  граєм,
З-  під  листочків  озираєм,
Є  великі  і  маленькі
Тож,  як  звати  нас  ?-(Опеньки)

                                 23.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2016

Чи є право забути

Моя  ненька  Україна,
Всевишнім  дана,  ця  земля,
Весь  цвіт,  скинула    калина,
Не  чути    співу  солов`я.

Вона  в  багрянім  віночку,
Прийшла,  вже  осіння  пора,
Синочка  проводжа  й  дочку,
На  Сході,  знов  іде  війна.

             Біда,  люди  душа  болить!
Навалу,як  зупинити?
Вже  третій  рік  земля  димить,
Як    рідную  захистити?

Прошу,  Боже  прости  мені,
Того  Моторолу  вбили,
Це  радість  та  напевно  гріх,
Усім  хлопці  відомстили!

 Ридання,  болі  матерів,
Почув  Всевишній  прохання,
За  тих  загиблих  всіх  синів,
За  муки  всі  та  страждання.

І  знов,  течуть  гіркі  сльози
А  перед  очима    Майдан,
Згадала  церковні  дзвони,
Як  чума,  то  зайшов  тиран.

Чого  і  що  йому  треба?
Отруту  між  людей  сипав,
Чекав,  щоб  йшов  брат  на  брата?
 Він  стільки  ж  приніс  нам  лиха!

Чи  право,  все  ж  є  забути?
Гадаю,  певно,  що  ні!
 Себе  гідні    захистити!
Покласти  край  страшній    війні!

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2016

Ах кутерьма…

Ах  кутерьма,  вот  опять  кутерьма,
Листва  на  улице,  уж  кружится,
Красива  осень,  чудная  пора,
Всё  вокруг  золотом,  вдруг  искрится.

Вот  затерялся    лучик  меж  ветвей,
Он  согревает  их,  хоть  немножко,
Воспоминания    тех  жарких  дней,
Их  слышен  шелест,  нежно    и  тонко.

Опять  колючий  ветер  налетел,
И  дождь  полил,  ну  словно  из  ведра,
Уж  длинную  песенку  он  запел,
И  всё  же  осень…ты    так  хороша….


2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695750
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2016

Там, при дорозі / загадка /

Там  вдалені,  при  дорозі,
Богатир-дуб,  старий  стоїть,
Плоди    гірляндою  вбрані,
 Позолотила  верховіть.

Їх  полюбляють  поїсти,
Поползні,  дятли  і  сойки,
Олені  й  дикі  кабани,
   Й  хитренькі    мишки  трошки.

 Білки  тішаться  та  свині,
Багато  їх,  не  злічити,
Запропонують  родині,
 Треба  запаси    зробити,
І  для  малих  своїх  друзів.

Що  вже  вгадали,  то  кажіть,
Оці  плоди  -  є    (Жолуді)

                               20.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016

В парке

У  нас    сегодня  выходной,
Мы    вот  пойдём,  погуляем,
Я  жду  свидания  с  тобой,
О  чём  –то  вдруг,  помечтаем.

А  листья  все,  уж  опали,
Но  погуляем  в  парке  мы,
Ведь  не    хотим  мы  печали,
Мороза,  холода  от  зимы.

Ведь  ты  же  скоро,  уедешь,
Надо  на  сессию  опять!
Но  верно  ты    не  поверишь,
   Знаешь,  а  я,    буду  скучать.

Идём  тихонько,  не  спеша,
Мы  словно  птицы  воркуем,
Какая  вся,  ты  хороша,
Моё  сердечко  ликует.

Букетик  листьев  соберу,
С  улыбкой  молча  подойду,
Тепло  и  нежность  подарю,
Скажу  тебе  -  Очень    люблю.

Порыв  осенний,  глубокий,
Мне  любви  хочется,  тепла,
Прошу,  ну  не  будь  жестокой,
Давай    соединим  сердца.

Коснулась  ты  в  поцелуе,
Горю,  пылаю,  я  огнём,
Мы  благодарны  –  субботе,
Всегда  по  жизни  мы  вдвоём.

20.10.2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695571
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2016

Випадкова зустріч

 Яскрава  осінь…  дерева  вбралися  в  багряний  колір.  Вздовж  колії,  вряд  посаджені  різні  дерева.  Дивлячись  з  потяга,  під  сонячним  промінням,  вони  спалахують  то  червоним  кольором,  то  рожевим,  жовтим.  А  вже,  напівсухі,  руді,  помаранчеві,  жовті  з  сірим  відтінком  трави,  майже  зовсім  прилягли  до  землі.  Здалеку  виднілися  новобудови,  будинки,  хати.  Поміж  них  клени,  ясени  та  крислаті  дерева  горіхів,  червоні  грона  виблискують  на  калині.  Попід  парканами,  кожне  обійстя  прикрашають  рожеві,  білі,  червоні  та  жовті  хризантеми,  помітно  нижче,  мережкою  видніються  різнокольорові  айстри..
   Ранок…  потяг  під`їжджає  до  станції  Кременчуг.  Тоня  поспішно    виходить  з  вагона.  Свіжим  повітрям,  ніжним  туманом  і  прохолодою  зустрічає  її  місто.
   Ой,  давно  тут  не  була,  думала  і  оглядала  вокзал.  Він  майже  зовсім  не  змінився,  лише  помітно,  що  вчасно  проводяться  ремонтні  роботи.  На  вулиці  не  людно  та  тролейбуси  і  автобуси    вже  заповнили  дороги.  Не  поспішаючи  перейшла  дорогу  по  зебрі    і    через  декілька  хвилин  була  біля  будинку.
 Сестра    чекає  на  неї…  так  добре,  що  є  родина.  Скільки  спогадів,  розмов  про  життя,  про  дітей,  онуків.  Яке  щастя  побачитися,  коли  живеш  далеко  один  від  одного.
 Закінчилися  розмови…  відпочинок.  Згадалося,  як  колись  в  років  сімнадцять,  приїжджала  сюди.    З  нею  мешкала  цілий  рік,  працювала  в  ДСК.  Катя  мала  два  сина,  племінники  молодші  на  десять  та  дванадцять  років.  Чоловік  підкоряв  море,  працював  китобійним.  В  той  час,  з  малими  довелося  трохи  побавитися.  Прогулянки  по  набережній,  катання  на  каруселях.
       В  обідню  пору,  Тоня  вирішила  пройти  до  магазину,  до  чаю  купити    солодощі.  У  кожному  місті  своє  життя.  Хтось  поспішає,  хтось  відпочивав  на  лавочках.  Із  п’ятиповерхового  будинку  гучно  лунає  весела  музика,  чути    вразливий  сміх.
     В  магазині  метушня,  а  люди  наче  комахи.  Вибір  солодощів  на  славу!  Розбігалися  очі,  нарешті  придбала  "Київський"  торт,  задоволена  повертається    до  будинку.  
   Раз  -  у  -  раз  вишкіряється  сонце,  засліплює  очі,  не  підняти  голови.  Придивляється  під  ноги,  обережно,  обома  руками  перед  собою  несе  торт.  До  під’їзду  залишається  лише  кілька  кроків,  як    зненацька,  неподалік  гучний,  різкий  звук  привертає  її  увагу.  Поруч  з  велосипедом  стоїть  чоловік,  уважно  придивляється,
   -У-  у-  у  …    привіт!  -    він  не  зводив  з  неї  очей.  
 Хто  це?  Цікаво,  можливо  Олег?  Так,  вона  пригадала…  це  його  очі.
Прямим  поглядом,  здивовано,  дивилася  на  нього,
 -  Ти?  
Раптово,  серце  ніби  завмерло  -  так,  це  він.  Такий  же  стрункий,  але  ж  помітно  сивий.  Скільки  ж  років  не  бачилися…  сорок,  чи  більше?
Вже  розгублено  посміхнулася,
-  Як  справи?
 В  його  очах  сонячний  блиск,  на  обличчі  розпливлася  усмішка.  Він  зрозумів,  що  вона  його  впізнала.
-  Все  гаразд,  -  тільки  й  змогла  вимовити.  
Їй  здалося,  що  щось  перехоплює  повітря.  Зненацька,  двері  під`їзду  гучно  відчинилися,  назустріч  вийшла  Катя,
-  Тоню,  давай    заходь,    ми  ж  на  тебе  чекаємо.
Він,  злегка  почервонівший,  кивнув  головою,  підморгнув,  на  ходу  гукнув,  
-  Щасливо!
 Вона  помітила,  як  він  під’їхав  до  другого  під`їзду.  Знала,  що    одружився  на  Тані,  з  якою  разом  вечорами  сиділи  у  дворі,  спілкувалися  і  під  гітару,  часом  співали  пісні.
-  Ти  його  впізнала?  Оце  ж  треба!  Скільки  років  і  зустрілись!-    голосно  проговорила  сестра.
   -  Так,  але  це  все  не    від  нас  залежить,  керує  доля.
 Відразу,    перевела  розмову  на  іншу  тему.
 У  квартирі,  на  них  чекала  дружина  покійного  брата,  адже  дуже  хотіла  побачитися.  Вона  мешкає  в  Крюкові,  можна  сказати  в  одному  місті.  За  чаєм,  довго  спілкувалися.  Кожна  відкрила  свою  душу,  мали  чим  поділитися,  щось  розказати.
     Ввечері,  коли  сестра  вже  відпочивала,  при  відчинених  дверях  з  балкону,  почула  бринькання  гітари.  Навіяли  спогади...
 На  одинці  з  Олегом,  вони  не  зустрічалися,  завжди  в  компанії,  у  дворі  біля  будинку.  Та  при  спілкуванні,    в  його  очах,  час  від  часу,  з`являвся  сонячний  блиск.  Інколи,  він  намагався  взяти  за  плечі  і  задумливо  поглядав,  посміхався.  
   Його  небайдужість  помічали  всі.  Згодом,  так  склалося,  вона  повернулася  до  батьків.
   Час  швидко  плинув.  Десь  через  півтора  року,  до  сестри  приїхала  у  відпустку.  Тепла,  весняна  погода,  від  Дніпра  віє  вологе  повітря,  піднімається  настрій.  Кременчуг  потопає  в  красі  розкішних  дерев  і  клумб.  А  біля  річки  набережна,  то  наче  чарівна  казка,  яка  вечорами  манила  до  себе.  Їй    дуже  сподобалося    місто.
     Не  пройшло  і  трьох  годин,    у  двері  дзвонив  Олег,  запросив    її  вийти  до  компанії,  яка  зібралася    в  дворі.
 Всі  у  зборі,  усміхнені,    веселі,  спілкувалися  між  собою.  Саме    в  цей  час,  проходив  весняний  призов  до  армії.  Несподівано  для  всіх,  Олег  запросив  до  себе  на  проводи,  які  мали  відбутися  наступного  дня.
     В  цей,  чудовий  вечір,  вони  гуляли  по  набережній.  Їх  перший  поцілунок.  Олег  їй  подобався.    Але  серйозно  над  цим,  вона  ніколи  не  замислювалась.
     Наступного  дня  на  першому  поверсі  голосно  лунає  музика.  Напевно  вже  збиралася  молодь.  Тоня  не  поспішала.  Навіть  сестра  поцікавилася,  чому  забарилася.  Тишу  порушує  дверний  дзвінок.    Перед  нею  Олег,  красивий,  розчервонілий,  одягнений  у  новий  костюм,  у  руках  квіти.
-  Привіт!  Ну  що  пішли,  всі  чекають.  А  це  тобі….
-  Мені  якось  незручно,  ми  так  мало  знайомі.
-  Ну,  що  ти,  на  нас  чекають.  Я    тебе  попрошу,  на  проводах  бути  за  дівчину.  
   -  Ну,  що  ти!  Яка  дівчина?  Ми  ж  просто  у  дворі    разом  проводили  час.  
   Сприйняла  це,  як  сніг  на  голову.  Думала,  може  відмовити.  Але  ж  поообіцяла  прийти.
     Вперше  зайшла  до  квартири,  то  тільки  й  уваги  до  неї.  За  столом  спілкувалася  молодь.  Батько  сидів  понурений,  поряд    брат  Сашко,  він  був  за  Олега  молодший  на  років  десять.  У  батька  давно  невиліковна  хвороба,  його  з  лікарні    відпустили,  щоб  тільки  до  військкомату  провести  сина.  Мама  Ніна  клопоталася  біля  столу  і  весь  час  поглядала  на  Тоню.  Дівчина  злегка  червоніла,  її  охоплювало  відчуття  -  провалитися  би  крізь  землю.
     Вечір  вдався  на  славу,  гуляли  до  півночі,  згодом  на  набережній  слухали  тихий  плескіт    дніпровської  води.  
 Хто  ввечері  бачив  Кременчуг  з  його  красою,  мабуть  ніколи  не  забуде.  Освічені  алеї,  високі  ліхтарі,  мерехтіли  над  красиво  оформленими  клумбами.  Повітря  на  набережні  злегка  п’янило,  а  моментами  навіювало  прохолоду.  Олег  зняв  легку  курточку,  накинув  їй  на  плечі,    міцно  обійняв,
-  Ох,  моя  мерзлячка,  бачу  часом  здригаєшся.
   Їй  дуже  приємно,  що  він  такий    уважний.  Але  в  той  час  намагалася  дати  йому  зрозуміти,  що  молодість,  це  прекрасна  пора,  про  серйозні  відносини  зарано  думати.  Олег  не  відводив  від  неї  очей,  не  сприймав,  що  говорила  серйозно.  Зазирав  у  балухаті,  світлі  очі,  всміхався.
     Хоч  ранок  видався  сонячним,  але  коли    всі  йшли  до  військкомату,  відчувалося  хвилювання,  чомусь  підкрався  смуток,  тривога.  Олег,  не    озираючись,  нікого  не  соромлячись,  обійняв  її.  Так  і  прямували,  аж  до  автобуса,  який  до  Полтави  мав    відвезти  призовників.  
   Прощання….  при  присутніх  поцілунок.  Це  все,  так  не  передбачено,  зворушливо,  що  їй  здавалося,  що  це  відбувається  не  з  нею.
       Минуло  п`ять  днів.  Тоня  спускається  з  четвертого  поверху.  Біля  вхідних  відчинених  дверей  Олега,  в  чорній  хустці  стоїть  його  мама.  Побачивши,  кинулася  на  її  груди,  схиляє  голову,  тремтить,  плаче.  Почувши,  що  помер  його  батько,  Тоня  на  якусь  мить  зніяковіла.  Та  все  ж,  ця  звістка,  темною  тінню  лягла  на  душу.  За  кілька  хвилин,  їй  вдалося    заспокоїти.  Жінка  у  відчаї,  тремтячим  голосом,  звернулася  за  допомогою.  Щоб    на  похорон  відпустили  Олега,  у  лікаря  потрібно  взяти  довідку  про  смерть,  занести  у  військкомат.
     Родина  в  них  невелика,  то  ж  Тоня  не  могла  відмовити.  
     Ввечері  наступного  дня,  Олег  був  вдома.  В  цей  час  Тоня  допомагала  на  кухні,  із  сусідкою,  на  поминки  готували  страви.  Наступного  дня    відбулося  поховання.
   Він  мав  чотири  дні  відпустки,  попросив,  щоби  вона  була  поруч.  Та  хіба  ж  могла  відмовити?  Перед  нею  змарнілий,  виснажений  душевним  болем  молодий  хлопець.  В  очах  смуток,  на  віях  тремтіли  сльози,  які  він  намагався  від  неї  приховати.  Тоня  розуміла,  як  важко  йому  перенести  втрату  батька.  В  цей  час  йому  потрібна  підтримка.  
   Наступного  дня,  у  квартирі  навели  порядок.  А  ввечері  прогулянка  по  набережній.  Вона  більше  мовчала,  він  згадував  батька,  дещо  з  дитинства.  При  розмові  шкодував,  що  останнім  часом  йому  приділяв  мало  уваги.  Хвилювався  за  маму,  брата.  Знав,  бідкався,  що  їй  буде  нелегко,  що  нічого  не  може  змінити.  Але  служба,  є  служба,  треба  брати  себе  в  руки,  надіятися,  що  все  має  бути  добре.
   Швидко  збігли  дні.  Похмурий  ранок  підкреслив  їх  настрій.    При  прощанні  вона  відчувала  трепіт  його  рук,  у  очах  бачила  смуток,  Він  намагався  спіймати  її  погляд,  вдивляється  у  вічі,  
-  Ми  так  мало  побули  разом.  Я  тобі  писатиму…  дочекайся  мене.
   Що  вона  в  той  час  відчувала?  Була  немов  у  сні.  Зробила  те,  що  мала  зробити,  підтримала  його.  А  хіба  можна  було  зробити  по  -  іншому?!  Дівчина  приголомшена  подіями,  у  яких  їй  довелося  прийняти  участь.  Так,  вона  помітила  його  ніжність,  закоханість.  Але  не  розпалив  у  ній  вогник  кохання.  Тому  ж  тільки  теплі  обійми,  найкращі  побажання  і  більше  нічого  не  обіцяла.  
 Він  проходив  службу  в  морфлоті,  в  той  час  служили  три  роки.  До  півроку,  його  листи  отримувала  часто.  Писав  про  сердечні  почуття,  шкодував,  що  потрапив  у  морфлот.  Згодом  листи  приходили  рідше  і  рідше,  писав,  що  знаходиться  в  морі.  Вона  ж  на  листи  відповідає    стримано,  по  -  дружньому.  Давала  зрозуміти,  що  він  зустріне    гарну  дівчину,  молодшу.  Хоча    Тоня,  за  нього  була  старша  лише  на  один  рік,  але  вважала,  що  дружина  за  чоловіка,  на  років  два  -  три,  має  бути  молодшою.
   Одного  зимового,  суботнього  дня,  вона  прасувала  речі.  Як  завжди,    слухала  радіо.  У  обідню  пору  йшла  передача  на  замовлення  -  Від  тих  хто  у  морі.  Раптом  почула  своє  прізвище  та  ім`я,  на  замовлення  від  Олега,  звучала  пісня  (Эти  глаза  напротив).  Від  несподіванки,  з  руки  ледь  не  випускає  праску,  Присідає  в  крісло,  заворожено  слухає  пісню,  згадує  його  погляд  і  слова,  -  Я  тобі  писатиму,  дочекайся  мене.
 Звичайно,  це  був  приємний  сюрприз.  Відчула  в  серці  тепло,  але    в  очах  не  з’явилися  вогники.  Він  не  мав  місця  у  її  життєвих  планах.  Тим  паче  почала  зустрічатися  з  хлопцем,  до  якого,  вже  відчувала  інші  почуття.
   Все  рідше  отримувала  листи.  Напевно  племінники,  про  неї  вже  розповіли  його  братові.  Із  ними  Катя  збиралися  приїхати  на  весілля.  
Все  минуле  залишається  за  плечима…  Тоня  зустріла  своє  кохання  і  не  шкодувала.  
       А  час  ішов.  У  сестри  одружується  син,  на  весілля  запросили  всю  родину.  В  Кременчуг  Тоня  приїхала  з  донькою,  бо  чоловік  не  зміг  покинути  роботу.  Тримаючи  за  руку  дворічну  доню,  неподалік  від  будинку,  вона  йшла  через  сквер.  Назустріч  йшов  Олег  з  молодшим  братом,  про  щось  заклопотано  розмовляли.  Та  все  ж  побачив  її,  здивовано  подивився,  зупинився.  Сашко    її    впізнав,  усміхнувся  і  пішов  вперед.  
 Олег,  помітно  схвильований,  злегка  почервонівший,  прямо  дивився  в  її  очі,  як  тоді  при  прощанні.  В  його  голосі  прозвучали  нотки  смутку,    кашлянув,  сухим  голосом,  
-  Привіт!  А  …  приїхали  на  весілля.  Ну,  як  ти?  Що  заміж  вийшла,  не  шкодуєш?
   Ті  слова,  її  трохи  збентежили,  в  душі  легке  хвилювання.  Та  вмить  зібралася,  трохи  стримуючись,  все  ж  весело,  
-  Ні…  та  що  ти…  у  нас  все  гаразд.  Бачиш,  ось  ми  маємо  донечку.  Сестра  говорила,  що  ти  з  Тетянкою  одружився.  Чекаєте  на  маля.
-  Так,  прийшов  час  народжувати,  зараз  у  лікарні.      
 -  Нехай  все  буде  гаразд!  Щасливо!  
І  тут  же  подумала,  як  добре,  що  одружився  на  ній,  вона  гарна  дівчина.  І  він  заслуговує  на  щасливе  сімейне  життя.  
           І  ось,  минуло  скільки  років!  Дивується,  оце  ж  треба,  все    -  все  згадати!    Як  цікаво,  напевно  нами,  все  -  таки  керує  доля.  Оце  ж  треба,  через    сорок  років  зустрітися  і  впізнати  один  одного.
 Перед  очима,  в  її  пам’яті,  й  досі  його  ніжні  погляди.  На  душі  спокійно,  тіло  огортає  тепло,  ледь  посміхнулась,  вже  злипаються  повіки,  заснула.

                                                                                                                                             
                                                                                                                                                                                                         2016р.                                                                                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695351
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016

Прийде час

Хто  знає,  а  чи  -то  варто,чи-то  ні,
Надіятись,  жити  на  цім  світі,
Боротись,  виживати  в  злидарстві,
Посеред  злодіїв,  гордих  панів.

В  радянські  часи,    вони  все  взяли,
Нахабно,  між  собою  ділили,
Заводи,  фабрики  порізали,
В  той  час,  все    за  копійки  купили.

Кричать  з    екрану  <    Це  все  для  людей>,
Що  мають,  так  забагато  ідей,
Чи  вийти  з  кризи,  думають,  чи  ні,
Але,    що  раз,  знов  беруть  хабарі.

Напевно,    люди  давно  знають  всі,
Купаються    депутати      в  маслі,
На  пенсію,  жебрацьку,  як  жити?
Стареньким,  уже  чому  радіти?

Страждають  душі,  що  ціни  ростуть,
Не  в  змозі  всі  люди    зовсім  збагнуть,
Надію  мали  –  мали  роботу,
Тепер,  вже  що?    Лиш  мають  злидоту.

Родина  думає,  що  робити,
Втекти  за  кордон,  чи  йти  просити,
І  зовсім  у  відчаї  та  мати,
Що  син  пішов  на  війну,  в  солдати.

Заради  чого  дитя  загине,
Та  кожен  з  них  все  ж  надію  має,
Земля,    рідна    -  дорожча  за  життя,
Тож  йдуть,  так  сміливо  захищати.

І  вірять,  будуть  жити  в  достатку,
Зупинять,  цю  непотрібну  війну,
Час  прийде,  настане    кінець  панству,
Щоб    неньку  спасти  –  Україну.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016

Хто ж я, хто?/ загадка /

Я  маленька  і  хитренька,
Мені  кажуть,  що  гарненька,
Стрімко  скочу  на  ялинку,
О!  Привіт,  -  скажу  горішку.

Дуже  зимоньку  боюся
Вдень  запас  роблю,  кручуся
Все  швиденько,  несу  в    дупло
Ну    вгадали?    То  ж  хто  я,  хто?
(Білочка)

                                         17.10.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016

Отзвенели трели

   
Уж  в  небо    взлетели  птицы,
Ах,  солнышком  насладиться,
Лучи,  златые  ласкали,
Теплом,  нежно    согревали.

Смотрели,  о,  как  красива!
Родная  матушка  земля,
Багрянцем    она  искрилась,
Творила    осень    чудеса.

И  разную  взяла  краску,
Слегка  рассыпала  всюду,
Бордовую,  золотую,
На  травушку  пушистую.

Уже  отзвенели  трели,
Взмах  крыльями,  улетели,
На  сердце  боль,  в  душе  тоска
Ведь  так…  дорога  далека.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694904
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2016

Кувала зозуля

Ой,  кувала  зозуля,  кувала,  кувала,
Біля  тину  милого,  щиро  обіймала?
Пригорталася  ніжно,  тихо    шепотіла,
Ой,  яка  ж,  любий  рада,  що  тебе  зустріла.

Цілувала  й  обіцяла,    війна  відійде,
Не  сумуй,  коханий,  дочекаюся  тебе,
Та  раптово  пташечка  стрімко  полетіла,
Рахувати,  їм  роки,  чомусь  не  схотіла.

У  смарагдових  очах  сховалася  сльоза,
Ой  журюся  дуже,  щоб  не  забрала  війна,
Зав’язала,  так  міцно,  на  шию  хустинку,
Поцілую,  дай  ще  раз,  рідний  мій  Васильку!

 Вже  й  поїхав.  Зі  Сходу  летять  чорні  хмари,
Про  події  страшенні,  вже  їй  розказали,
Тепер  знала,  чому,  зозуля    не  співала,
Бо    війна  проклята  та  й  милого  забрала.

                                                             2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016

Жаба і чорногуз

Чудовий  літній  ранок.  Яскраво    світило  сонечко,розбудило  всіх  птахів  в  окрузі.  Вони  підлітали  до  ставка  покупатися.    Деякі  тихо  плавали    визбирували  ряску  ,а  деякі    зникали  між  очеретом  і  щось  там  шукали.  А  жаби  були  дуже  задоволені,що  сонечко  пригріло  Поспішали,  всі  дружно  вилазили  не  траву.
-  Ой,  допоможіть,щось  не  вилізу,  не  маю  сили,-  велика,    стара  жаба  намагається  вилізти  з  води.  Кілька    молодих  жаб  підпихали  іі,  підставляючи  свої  спинки.  Нарешті  вилізла    і  впала  на  траву.  Трохи  відпочивала,  прилягла  на  спину,  закинула  ногу  на  ногу  і  гучно  почала  вихвалятися  .-  Ой,  як  була  молода  все  могла,  була  хитренька  і    всі  мене  любили.  А  ще  дуже    я  смілива,  бачите,  як  довго  на  ставку  і  нікого  не  боюся.  
Молоді  жабки  скакали  біля  неї,  посміхалися.
-А,  що  тітко,  кажете  нікого  не  боялися?  Ми  вам  не  віримо…
Звернулася  одна  жабка  і  інші  теж  весело  почали  кричати,
-  Не  віримо…Не  віримо…
-А  чому?-  запитала  стара  жаба.
-  Хочете  ,я  вам  докажу.  Знаєте,он  там.  між  очеретом  старий    чорногуз  ,гайда  до  нього,побачите…
-  Дядько  чорногуз,-  сполохалися  молоді  жаби.
-  Ми  його  боїмося  …
Стара  жаба  почала  сміятися  дуже  голосно,
-  Що  його  ?  Та  він  такий  старий,як  цей  ставок!  Сліпий,ще  й  до  того  глухий.
-А  тепер  дивіться  і  вчиться!
Вона  швидко  кинулася  в  воду,  за  нею  вирушили  всі.
Молоді  жаби  з  острахом  заховалися  між  очеретом.  Спостерігали,  що  буде  далі.
Дядько  чорногуз  стояв  на  одній  нозі  і  здавалося  дрімав.  По  воді  йшли  круги  та  він  не  звертав  уваги.
Стара  жаба  тихо  підпливла  до  нього  і  почала  перевертатися  в  воді,  виринала,  задерла  голову,  щоб  її  всі  побачили.
Чорногуз  же  не  дрімав,а  тихенько,  непомітно  піддивлявся,  чекав,  що  буде  далі.
Жаба  вже  добре  витягнула  голову  з  води,вона  сподівалася,  що  він  спить  і  наважилася  крикнути  до  молодих  жаб.  Та  тільки  один  звук,  --О-о-о  ,-  встигла  сказати,  як    чорногуз  схватив  її  за  лапу  і  проковтнув.
Всі  жаби  стрімко  покинули  своє  сховище,  попливли  хто-куди.
Заспокоїлися  і  вже  гріли  свої  спинки  на  сонечку.  Їм  трохи  було  сумно,що  так  сталося.  Та  вони  зрозуміли,  що  вихвалятися,  це  не  добре.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016

Нічний каламбур

Щось  не  спиться  вже  мені,
Та  вздрів,  видно  надворі,
Ой,це  ж  місяць  уповні,
Може  я,  ще    уві  сні?
Лежу  –  виколи  очі,
Тож  не  сплю  з  пів  ночі,
Снують  думи  в  голові,
Що  ж  робить  тепер  нині?
Чи  слонів  порахувать?
Може  віршик  написать?
Чи    ранесенько  діду,
Запекти,  качку  жирну?
Голова  –  баняк  тріщить!
Ходить    кіт,  надвір  (  пищить).
Певно  голос  загубив,
Мабуть  він  розбудив.
Хвіст  доверху,  зухвалий,
От  бешкетник  ти    малий!
Це  на  кухню  знов  веде,
Тебе  грець  –  хай  забере!
Ой  хитрющий  такий  звір,
Не  бажає  йти  надвір,
Добре  -    добре  наївся,
Біля  мене  вже  влігся.
Я  порухалась  трохи,
Та  й  спросоння  враз  сюди,
 Позираю  на  часи
 Ще  немає  і  п`яти.
Ото  трясця!  Кіт  ліг,  спить,
Голова  ж  моя  гудить,
Видю,  світло  надворі,
Моргав  місяць    уповні.
І  не  знаю  …  що  робить?
Буду  зорі,  я  лічить…
Надоїло  так  лежать,
Може  вірші  прочитать  ?
Ось  таке  в  житті  бува,
Певно  старість  підступа….

                                   2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2016

Осень силушки набралась…

Летят,    тучи  суровые,
Внезапно,  яркий  блеск  грозы,
Врываются  багровые,
Текут,  быстро  реки,  воды.

Гремят,  в  небе  барабаны,
Летят,  слышны  чудо  звуки,
Спешат,  уж  плывут  раскаты,
Играются  словно  в  жмурки.

И  вновь  ветер  в  роли  бури,
Всё  мечет,  ранит  на  ходу,
Так  силы  его  могучи,
Земля,  кажется    в  бреду.

Бушует,  уж  месяц  октябрь,
И  осень  силы  набралась,
Развеялась  вся  грусть  –  печаль,
Кружила,  затанцевала.

                                                     2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694107
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2016

Признание в любви

                                                                               Стих  был  написан  давно

Моя  любовь,  ты  маков  цвет,
Милей  тебя,  на  свете  нет,
Пылаешь  ты,  как  Жар  птица,
Ну  дай  тобой  насладиться.

Горят  глаза,  как  изумруд,
И  жгут,  покоя,  не  дают,
А  цвет  волос,  как  злаков  цвет,
Очаровал  меня  их  блеск.

И    шепчут  звезды  в  вышине,
(На  свете  всех,  прекраснее…),
Нам  освещают  млечный  путь,
Возьми  с  собою,  не  забудь,  
Буду  всегда  тебя  любить,
Ты  моё  счастье,  моя  жизнь!

2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2016

З дерева злітає /загадка /

 Весь  час  добре,  він  тримався,
Довго  з  вітром  сперечався,
Майже  круглий  й  досить  та  міцний,
Всі  люди  кажуть,  що  смачний.


Вихваляють,  що  корисний,
Хоч  маленький,  але  хитрий,
Росте  літом  у  кожусі,
Дні  осінні,  то  на  часі.

Кожушок,  сміло  скидає,
Та  й  донизу  поглядає,
Похитнувся,  враз  до  землі,
Бува  влучить  по  голові

Скажіть  дітки,  хто  з  вас  знає,
Що  із  дерева    так  злітає?
(Горішок)

                                             12.10.2016р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016

Відкрий душу коханню

                                               
                     Вірш  написано  давно.

Відкрий,  свою  душу  коханню,
І  пий,  як  із  криниці  воду,
Ти  в  серці,  май  віру  й  надію,
Та  завжди,  залишся  собою.

Волошки,  у  руку  дам,  яскраві,
Нарвали,  із  тобою  в  полі,
Назавжди,  розвієм    печалі,
Пізнаєм  принади  любові.

Чаклунство  обох  обійняло,
Так  тепло  окриляє  й  ніжно,
Ми  двері  відкрили  в  блаженство,
Удвох,  із  криниці  п`єм  воду.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016

Багряний лист

Багряний  лист  з  куща  падає,
Куди  летить,  він  сам  не  знає,
Холодна  осінь,  вередлива,
Враз  наче  зашуміла  злива.
.
У  пісні  дощу  загубився,
ГоспОдарці,  він  підкорився,
Припав  до  землі,  ледь  –  ледь  стогнав,
 Про  себе  з  болем,  лиш  одне  знав.

 Прогнала,  він  вже  не  шелестів,
Не  линуть  про  кохання    пісні,
На  жаль,  чекав  осінь  золоту,
Ковтав,  холодну,  гірку  сльозу.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016

Кто спрятался в земле /загадка/

Кто  там,  спрятался  в  земле?
Совсем,  не  понятно  мне,
Я  ведь,  дырочек  не  вижу,
Совсем  ничего  не  слышу.

А  горбик,  ведь  только  растёт,
Скажите,  кто  же  там  живёт?
Ну  ,что,  узнали?  Это  –(  крот)

                                         09.10.2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693309
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2016

Там закружляли листочки

Там  закружляли  листочки,
І  опадають  до  землі,
Як  наші  рідні,  синочки,
Гинуть  на    Сході,  на  війні.

В  багні  багряні  стежини,
Дітей  вбивають,  ллється  кров,
За  спокій  неньки  –  України,
Не  гаяв  час,  кожен  сам  пішов.

Вони  не  можуть,  змиритись,
Що  ревуть  танки  і  б  `є  Смерч,
На  все,  як  можна,  дивитись?
Коли  народ  стрічає  смерть.

Жаль,  третій  рік,  вже  палає,
Рветься  і  стогне  вся  земля,
(Брат)  привіти  посилає,
Щоб  не  замали  майбуття.

Знаєм,  бійці,  всі  герої,
 Честь  не  замінять  на  ганьбу,
Завжди  у  бій,  йти  готові,
 Тож  Батьківщину  не  здадуть!

                       2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2016

Племінник

     Прохолодний  травень.  І  перший  літній  місяць  розпочався  з  дощів  та  все  цвіте  й  буяє,  кожен  день  ставав  трохи  теплішим.
Вже  мали  достигати  суниці,  Оленка  щодня  поглядала  на  них,
-  Ану,  покажіться,  які  ви?    Достигли  мої  хороші,  чи  ні?  Намалювали  свої  щічки?  Ну  давайте,  то  ж  пора.  Я  вже  зараз    хочу  смакувати.
     До  хати  зайшла  мама,
 -  Оленко,  завтра  зустрічаємо  гостей.    Нарешті  Марина    із  Сашком      та    з  Максимком  навідаються,  а  то  вже  скільки  років    не  бачилися,  добре,  що  хоч    по  телефону  спілкуємося.
Оленці  минув  дев’ятий  рік,  сестра  старша  за  неї  на  п’ятнадцять  років.  Вона  навчалася  в  Києві,  там    працює  і    вже  має  сім’ю.
-  Вони  малого  нам  залишать,  а  самі  поїдуть  відпочивати  в  пансіонат.  Будеш  допомагати,-    заклопотано  сказала  мама.
Оленка  щиро  всміхнулася,
 -  Це,  що  мій  племінник?
 -  Так-так!
   Мама  ставила  в  духовку  пиріжки  і  готувала  макаронну  бабку,  щоб  запекти.  Приємний  запах  м’яса  поширився  на  всю  кухню,  вона  допіру  його  витягла    з  духовки.
   Оленка    куштувала  і  прицмокувала  та  прихвалювала  сама  себе.
 -  Бачиш  мамо,  як  добре  з  коріандром  та  з  перчиком,  я  нічого  не  жаліла,  коли  маринувала.
 Ранок  видався  теплим  і  сонячним.  Вже  чути,  як  виводив  свою  пісню  півень  і  квоктала    квочка.  Загавкав  малий  Дружок,    під'їхала  й  зупинилася    біля  воріт  машина,  сигналила.
Оленка  одягла  найкраще  плаття  і  гарно,  колосочком  заплела  косу.  Вона  вже  давно  сама  навчилася    заплітатися.  Завжди  була  охайна  і  відповідальна  до  своєї  зовнішності.
Коли  всі  вийшли  з  машини,  мама  обіймалася  з  усіма  й  цілувалася,  а  Оленка  зашарілася,  бо  п`ять  років  не  бачилася  з  сестрою,  вона  її  майже  не  пам`ятає.
-  Мамо,  а  тато  у  відрядженні  ?  -  запитала  сестра.
-  Так  доню,  два  дні,  як  поїхав.
Батько  працював  ревізором  з  безпеки  руху  на  залізниці,  дуже  мало  бував  вдома.
 Племінник,  Максим  був  не  сором`язливий,  підбіг,  схопив  Оленку  за  руку  і  потягнув  до  садка.  Тут  стоять  вулики,  біля  них  гудуть  бджоли.  Вона    його  попередила,  що  вони  можуть  кусати  і  буде  дуже  боляче,  щоб  не  зачіпав  їх.  Хлопчисько  був  справжнім  шилом,  швидко  знайшов  патичка    і    щосили  став  ним  шмагати  по  траві.  Всі  спостерігали  за  ним  та  втихомирювали  цього  малого  забіяку.
Вже  за  столом  дівчинка  пригощала  його  обідом,  від  задоволення,  він  облизав  пальці.  Кривлявся  носом,  примружував  оченята  і  намагався  моргати.  Всі  це  помічають,  голосно  сміються.
 -  Ви,  бачу,  встигли    подружитися,  -  помітила  Марина.
По  обрію  яскраве  сонце.  Вечір  був  тихий,  довкола  відчуваються
пахощі  цвіту  дерев  та  матіоли.  З  гарним  настроєм  проводжали  сестру  з  чоловіком.  Максимко,  немов  так  і  треба,  тільки  помахав  рукою  і  серйозно  собі  підніс  проговорив,
   -  О!  Тепер  буде  свобода!
   Стемніло,  вкладаються  спати,  Оленка  почала  читати  казку  та  він  напевно  дуже  стомився,  відразу  заснув.
 Ранок  видався  теплим.  Сонячні  промені  немов  танцювали,  іскрили  по  землі,  запрошуючи  світ,  прокинутись  від  сну.  Крізь  скло  вікна,  проміння  дістає    оченят  хлопчика,  яскраве  світло  його  будить.    
 У  Києві,  Максимко  ходив  у  дитячий  садочок,  то  ж  звик  прокидатися  рано,  відразу  покликав,  розбудив  Оленку.
   Дітвора  босоніж  побігла  в  садок.  Роса  омиває  ноги,  ніби  придає  сили,  вони    скакали  й  раділи,  що  це  вже  починається  справжнє  літо.  Аж  ось,  вкриті  росою    стиглі  суниці.
 -  Дивись-но  перші!
 Оленка  тримала  на  долоні  декілька  великих  суниць.  Малий  швидко  хапнув  і  запхав  собі  до  рота.    Вона  ж,    не  могла  стриматися,  залилася  сміхом,
 -    От  бачиш,  як  у  нас  добре,  не  то,  що  в  місті!  Їж,  не  поспішай,  насолоджуйся,  в  тебе  ніхто  їх  не  забере!
   Дівчинка  майже  весь  час  проводила  з  Максимом.  То  гралися  в  жмурки,  то  в  піску,  то  читала  йому  казки.  Відв`язали  Дружка  і  бігли  на  широку  вулицю  біля  двору,  на  пагорби,  де    гралися  з  дітворою.
   Хлопчик    добре    освоївся,  допомагав  Оленці.  Давав  їсти  й  пити  песику  та  курям.  Часом  бігав  за  півником,  який  дуже  сердився,  топтався  на  місці,  немов  хотів  скакати  на  нього,  а  потім  гучно  кричав,  -  Кукуріку.
Так  було  і  цього  разу.  Максимко  насторожено    подивився,  промовляє,
 -  Ось,  я  до  тебе  доберуся,  почекай!  Чого  кричиш?!
Дні  скоро  пролітали.  В  садку  достигла  рання  черешня,    своїм  блиском  манила  до  себе,  дітвора    задоволено  смакувала  її.  Максимко  ледве  встигає  викидати  кісточки  і  знову  пхає  до  рота.  Неначе  зроду  їх  не  їв,  замурзаний,  як  поросятко.  Оленка  ледве  вимила  обличчя,  крутився  і  вертівся  та  не  капризував,  а  сміявся.
   Дівчинка  з  мамою  наліпили    та  наварили  вареників  з  черешнями  .  Малий  посипав  їх  цукром  і  всміхаючись  з  тарілкою  пішов  у  садок.
Та  раптом  заверещав,  бджоли  почули  запах  цукру  і  вже  кружляли  кругом  нього.  Проганяючи  бджіл,  дівчина  швидко  забрала  Максимка  до  хати  вмила  його.  Він  наважився,  підійшов,  обняв  її  і  подякував  за  те,  що  вона  спасла  від  бджіл.
   А  одного  дня  було  трохи  прохолодно,  бабуся  одягла  Максиму  маленьку    велюрову  куртку  і  картуз.
Малий      наливав  воду  Дружкові  та  курям.  Потім  заліз  гратися  в  пісочницю.  Оленка  сиділа  поруч,  не  в  голос,  а  про  себе  читала  книжку.
Раптом  позвала  мама,
 -  Йди,  ягід  смородини  на  компот  принеси,  нехай  малий  сам  пограється.
Нарвавши  літрову  банку  ягід,  дівчинка  принесла  мамі  і  пішла  до  пісочниці.  Але  там  його  не  було.
Оглядала  садок,  вже  гучно  кликала,
 -  Мамо,  а  Максим  з  тобою  був?
 -  Ой,  лишенько!  Де  ж  дитина  поділася?-  вона  непокоїться.
   Вийшли  на  вулицю,  почали  голосно  звати  та  його  ніде  не  було.
Оленка  дуже  хвилювалася,  швидко  побігла,  шукала  на  обійсті.  Дружок  скрутився  калачиком,  мирно  дрімав  біля  будки.  Аж  раптом,  вона  помітила,  двері  в  курнику  завжди  були  ледь  відчинені,  а  зараз  майже  щільно  зачинені.  А  й  справді,  подумала,  півня  не  видно  і    в  курей  надто  голосно,
 -  Мамо,  мамо!  Йди  сюди!  Він  напевно  тут!
Вона  швидко  прибігла  до  курника,  хитала  головою,  прицмокувала  устами,  щось  бурчала  про  себе.
 -  Хоч  би  біди  не  було,  мабуть  там!
Відчинила  двері,
 -  Виходь!  Ти  там,  Максимку?
З  курника  повіяло  смородом,  гучніше  лунав  крик  курей.
 Оленка  накинула  хустку  на  голову  і  зайшла.  Під  ногами  лежало  вугілля,  а  далі,    в  кутку  сизо,  біля  курячого  гнізда  ледь  виднівся  малий.  А  кури  й  півень  сиділи  на    сідалах,  які  були  прибиті  трохи  вище.  Півень  почав  розмахувати  крилами,  співати,  кури  злякано    вибігали  з  курника.  Із  стелі  звисає  густе  павутиння,    скрізь  розлітається  пух,  сморід  б’є  ніс.
Все  ж  Оленка  добралася  до  нього,  міцно  взяла  за  руку,  вони  мовчки  вийшли.
 -  Ой,  Боженьку,-  руками  за  голову  взялася  мама.  Крізь  сміх  і  сльози  здивовано  дивиться  на  хлопчика.  На  бороді,  від  курячого  яйця  видніється    жовтий  слід.  Картуз  і  волосся,  яке  видно  з-під  нього  і  куртка  були    в  павутинні,  в  пуху  та  курячих  вошах.  Навіть  на  віях  та  на  устах  прилип  пух.
Мама  принесла    його  в  кімнату  і  поставила  перед  шафою,  де  було  велике  дзеркало,
 -  Ану  подивися,  пізнаєш?!
Він    розгублено    кліпав  оченятами,  а  потім  скривився,  опустив  голову  і  тихенько  заплакав.
 -  Тільки,  будь  ласка,  не  кажіть  батькам!  Я  більше  не  буду.  А  яйце,  просто  хотів  свіже  спробувати,  тому  й  випив.
 -  Ну  що  ти?!  Все  буде  гаразд,-  заспокоїла    дівчинка.
 Вже  нагрілася  вода,  Оленка  з  мамою  добре  викупали  його  в  пахучих  травах  і  закутали  у  великий,  махровий  рушник.
 Він  був  задоволений,  на  нього  не  сварилися,  розуміли,  що  хлопчик  жалкував  про  те,  що  сталося.
Вечеряли  тихо,  за  день  всі  втомилися.  Максимко  сьорбав  гарячий  чай,  з  усмішкою  позирав  на  Оленку,  кліпає  оченятами.  Дівчинка,  його  гладила  по  голові,  намагалася  приголубити,  обійняти.  Він  задоволено  тулився  і  вертів  головою  в  різні  сторони.
В  кімнаті,  біля  ліжка,  дівчинка    не  поспішаючи  читала  казку  »Червона  шапочка»,  а  він  вертівся  в  ліжку,  як  шило,  довго  не  міг  заснути.  І  вночі    теж,  інколи  щось  бурчав,  бурчав,  крутився  з  боку  на  бік.
 Яскраве  сонце,  чиста  блакить,  теплий,  привітний  день,  настрій  був  такий  же  сонячний.  Босоніж,    діти  гралися  біля  паркану,  коли  почули  гул  машини.  Максимко  скривився,
-  Я  що  додому  поїду?
Вмить,  обійняв  Оленку,  притулився,
 -  Я  ще  хочу  побути,  ну  будь  ласка,  трішки.
А  потім  зазираючи    в  очі,  попросив,
-  Ти  тільки  не  розповідай  про  курей.
Дівчинка  усміхнулася,
 -  Все  буде  добре,  не  хвилюйся.
Марина  швидко  вмила  та  переодягла  сина,  ніжно  обійняла,  поцілувала,
 -  Ти  сумував  за  нами,  сонце  моє?!
Хлопчик  тільки  усміхнувся,  зазирнув  на  Оленку.
 Всі  готувалися  до  від’їзду.  Як  дівчина  пообіцяла  малому,  так  все  і  було.  Ніхто  ні  разу  не  згадав  про  його  події  в  курнику.
 До  машини,  мама  принесла  повний    кошик    з  гостинцями.    Вже  всі  прощалися,  Максимко  підійшов  до  Оленки,
 -  Давай  п’ять!  Ти  в  мене    класна  тітка!  Я  обов’язково  іще  приїду!
Машина  різко    від’їхала,  вслід,  по  дорозі  здійнявся  пил.


                                                                                                                                                               07.10  2016  р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692951
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2016

Осінь крила розпустила

Зажурились...  плакучі  верби,
Та  й  схилились  низько  до  землі,
Вже  жовтенькі,  ясні  листочки,
Щодень  викупані  у  воді

Та  хитаються,  сумні  віти,
 Бо  ж  сердитий  вітер  колисав,
А  чому  ж,  то  є  їм  радіти,
Дощ  холодний,  часто  танцював.

Осінь  крила,  вже  розпустила,
Вдягла  клени  в  різні  кольори,
Астра  голову,  похилила,
Геть  пожовкли,  нагідків  чуби.

Лише  квітнуть,  хризантеми,
Теж  пелюсточки  згортають,
Вже  прикрилися,  всі  листками,
Мерехтять,  усіх  привітають.

Осінь  -  осінь,  ти  золотава,
І    по  –  своєму,  так  красива,
 Вся  діброва,  сяє  багряна,
Й  червоненька  з  блиском  калина.

Я  огляну  усе  довкола,
Так  майстерно  розмалювала,
Хоч  погода  часом  й  примхлива,
Я  радію,  її  діждалась.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2016

Казала мати

Сиділа  пара,  над  рікою,
Купались  зорі  в  чистій  воді,
Яка  то  радість,  що  він  з  нею,
Коханий  мій,  один  на  землі.

Казала  ненька,-  Та  не  любить,
Не  поспішай,  за  нього  не  йди,
Змолоду  він,    тебе  погубить,
Вся  занімієш,  ти  від  журби.

Все  ж  вдяглася,  у  сукню  з  парчі,
Щодня  мрія  -  буде  щаслива,
Плаче  ненька,  сумно  на  душі,
Бачиш  доню,  себе  згубила.

Минув  місяць,  швидко  медовий,
Зникла  посмішка,вже  з  обличчя,
ЇЇ  любий  та  й  чорнобровий,
           Вже  не  раз,скаженів,  напився.

Йшла  до  прірви,  ця  молодиця,
Та  й  ридає,  -  Рідненька  прости,
Не  послухала,  ненько  винна,
Загублюся,  я  на  дні  річки.

Ніби  птаха,  поряд  матуся,
Ой  голубонько,  сизокрила,
Він  не  вартий,  такого    люба,
Що  для  цього,  я  народила?

Вже  виднілась,  стежка  вздовж  річки,
Обнялися,  йдуть  мати  й  доня,
Умивалися  сльозьми  щічки,
Що  поробиш,  вже  така  доля.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016

Прости /песня под гитару/

                     
Я  возьму  снова,  в  руки  гитару,
Подойду  к  морю,  а  оно  штормит,
Душа  тоскует,  сердечко  болит,
Хочу  забыть,  что  случилось  с  нами,
Чтоб  лишь  вдвоём,  мы  под  небесами.

Пусти  меня,  в  море  своей  любви,
И  я  прошу,  прошу  меня  прости,
Прости  за  то,  что  я  совсем  болван,
Прошу  забудь,  забудь  этот  обман.

Ведь  ты  же  видела,  дурак,  был  пьян,
Простить  за  это,  я  не  смогу  сам,
Ведь  что  случилось,  то    уж  случилось,
На  время  всё,  вокруг  изменилось.

Ах  как  посмел,  я  тебе  изменить,
Вот  попрошу,  всё  же  меня  простить,
Скажи  любимая,  ну    как  нам  быть?
Мне  без  тебя,  знаешь,  просто    не  жить.

Пусти  меня,  в  море  своей  любви,
Давай  пройдёмся,  снова    до  зари,
Ведь  нам  так  было,  хорошо  вдвоём,
Ты  знай,  что  я,  навсегда    только  твой.

Хочу    чтоб  ты,  сказала  только  Да,
Мечтаю  вместе,  будем  навсегда,
Пусти  меня  в  море  своей  любви,
Прошу,  любимая,  меня  прости.

                                                                 2016г
                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692183
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2016

Найкращі миті

Хочу  піймати,  найкращі  миті,
Жити  це  щастя,  на  святій  землі,
Нехай  вже  осінь,їй  порадіти,
Живу  і  мрію,  тепло  на  душі.
…
Я  тішусь  ранку,    прекрасний    будить,
І  на  роботу,    хтось  поспішає,
Сусід  машину,  вміло  заводить,
Бабуся  вийшла  та  й  проводжає.

Буденні  клопоти..йдуть  до  школи,
Злегка  пдскакуючи  дітвора,
Там  уже  чути  звук  радіоли,
Тепло  раптове,  серце    огорта.

Завжди  так  добре,  як  не  стріляють,
В  пісочку  граються,  вже  малюки,
 І  раді  хлопці,  в  футбол  ганяють,
Вони  щасливі,  не  знають  війни.

О,  як  же  гарно,  як  небо  чисте,
Дружно  летять  журавликів  ключі,
Яскраве  сонце    у  очі  блисне,
Я  так  бажаю,  ловить  ці  миті  .

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016

Любаші

 
Нас  доля  порозкидала  усіх,
Сестричок  і  племінничок  моїх,
Лише,  одна  племінничка  наша,
Це  рідна  кровиночка  –  Любаша.

Голубонько,  дуже  вдячна  тобі,
Живеш  із  сім`єю  на  цій  землі,
В  чудовім  краї  разом  зростали,
До  школи  одні  стежки  топтали.

Я  хочу  сказати  ,  що    щаслива,
Дитинство  було,  тут  вся  родина,
У  гості  можливо  завітати,
Піти  разом  до  рідної  хати.

Як  добре…  зустрілися  з  тобою,
А  час,  швидко  плине  мов  рікою,
Радіємо…  і  йдемо  під  руку,
Веселі,  то  ж  вже  немає  смутку.

Всміхаючись,  вже  пісню  завели,
Згадаємо…які  дружні  були,
Колись…  у  хованки,  ляльки  грали,
Долівку  з  болота  майстрували.

Забавні,  метушилися  в  квача,
Ганяли  примхливого  гусака,
О  спогади!  Так  гріють  нам  серця,
Яке,  це  ж  щастя,  коли  є  рідня!

Племінничко  моя  дорога,
Вітаю  з  Днем  народження  я,
Здоров`я,  щастя  і  уклін  тобі,
Наснаги,  миру  і  любові!

Хай  ясне  сонце  світить  на  землі,
Хай  свіжий  хліб  завжди  буде  на  столі!

                                                                           2015р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016

На батьківській землі

Біжить  –  біжить,  доріжечка  в  поле,
Там  де  дитинство  та  й  босоноге,
Кущі  й  дерева,  ще  молоденькі,
Тож  час  минав,  тепер  велетенські.

Мій  погляд  всюди,  так  стрімко  летить,
То  до  посадок,широких,  то  ввись,
Я  знову  хочу,  знайти  щось  рідне,
Грушка  схилилась,  стара,  не  квітне.

Гріє  під  серцем.  Раптом  холоне,
Враз  несподівано,  затріпоче,
Там,  поміж  тереном,    три  дороги,
Вже  доганяють,  теплі  спогади.

Моя    душа,    немов  полетіла,
Сміло  розправивши,  сильні  крила,
І  покружляла  ,  я  так  раділа,
Дуже  щаслива,  то  ж  збулась    мрія.

На    землі  батьківській.  Тут  я  росла,
Чомусь  зненацька  котиться  сльоза,
Та  вже  знаходжу,  вулиця,  мій  дім,
Який    так  часто,  видю  уві  сні.

 Ні,  не  посмію,  все  ж  туди  зайти,
Як  придивилася,  вікна  не  ті,
Закрита  хвіртка  і  висять  замки,
Ковтаю  сльози  солоні,    гіркі,

Все  ж  відчуваю,  краще  на  душі,
Я  зараз  вдома,  на  рідній  землі!

2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2016

Подкралась осенняя пора

Подкралась  хитро,  осенняя  пора,
Каждую  ночь,  неся  с  собой  положу,
И  одевалась  в  багрянец  вся  листва,
Словно  дарила  деревьям  награду.

Уже  рассвет,  все  травы  млеют  в  росе,
И  лишь  слегка,  есть  местами  искрятся,
И  не  хотят,  вновь  приклониться  к  земле,
Ведь  нет  желанья  с  летом  расставаться.

Едва  поднялось,  солнце  лениво,
Не  торопясь,  первый  лучик    танцевал,
Уж  прилёг  к  травушке,  слегка  учтиво,
Нежно    касаясь,  казалось  целовал.

Спешит  стремглав,  осень  чуть-  чуть  златая,
Летит,  посмотрит,  смело  куда  -то  вдаль,
Уж  везде  краски,  ты  все  разбросала,
Слегка  надела,  на  земельку  вуаль.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688817
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.09.2016

Куми ( гумор)

Сказать  можна,  мов  по  -  сусідству  жили,
Років  так,  дванадцять  чемно  дружили.
Мимо  кум,  проходив  й  тихо  до  куми,
-Люба  завтра,  зайди  до  дядька  Хоми,
Чуєш  там,  на  тебе  буду  чекатияяя.
Ну  ти  буцім,  прийдеш  поприбирати.

 Вона  мило,  -  Він  же  про  нас  буде  знати!
-Моє  сонце,  ні,  тож  їде  в  Карпати,
Буде  хата  пуста  і  твій  на  жнивах,
Досить  часу  в  нас,  молодість  згадати.

   Незабаром,  аж  тут,  із-за  криниці,
Врізав  хтось    добряче  по  пиці,
-Тепер  будеш  знати,  як  залицятись!
Чому  зблідла?  Гайда,  швидко  до  хати!

А  що  далі  було,  тільки  Бог  знає,
Але  кум,  чомусь  хату  оминає.

                                                       15.09.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2016

Осень золотая

Осень,  ты    осень,  золотая,
Всё  время  мчишься,  куда  –то,
Я  вижу  здесь,  кусочек  рая,
Из  разных  чудных,  ярких  красок.

Умело,  быстро    так  рисуешь,,
Уж  шлейф  из  блеском  жёлтых  листьев,
Слегка  по  травушке  танцуешь,
И  её  скоро,  вновь  распишешь.

Ух,  закружила,  ты  с  ветерком  ,
Правда  немного  посмеялась,
Краски  сложила,  большим  ковром,
Быстро  у  речки  расплескалась.

Ах  чудо  дивное,  ты  осень!
Вдруг  слышу  крик,  летящей  стаи,
Иногда  радость,  нам  приносишь
Мы  за  тобой  очень  скучали.

Ты    вот  расправила,  вновь  крылья,
Примчалась  прямо,    как  Жар  птица,
Уж  колоритом  красок  земля,
Повсюду  ярко,  всё  искрится.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688619
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.09.2016

Дід до базару подався ( з гум)

Ранок  видався  тепленький,
Хоч  дідусь  малий,  хитренький,
Надто  швидко,  так  зібрався,
До  базару,  вже  подався.

Порося  хотів  придбати,
Свіжину  на  Паску  мати,
Бабця  торбу  зрехтувала,
Ще  й  кусок  сала  поклала,
Хто  ж  то  знає,  як  прийдеться,
Як  додому  добереться.
Дід  чекушечку  вже  припас,
Мо»  згодиться    про  якийсь  час.

 За  селом  вузька    стежина,
До  села,  іншого  вела,
По  дорозі  вряд  ожина,
Й  обійма  річечку  трава.

Ось  село  і  тут  родина,
Здаля  бачив  хату  брата,
Той  швиденько  стіл    накривав,
Тож  померла  жінка,жив  сам,
-Що  зайшов,  дяка,  провідав,
Вдвох  чому,  не  пити  сто  грам,
Довго  добре  посиділи,
Про  те,  се,  поговорили,
Дід  веселий,  вже  поспішив
Хоча  б  я,  до  базару  встиг.

Під  обід,  ледве  добрався,
З  чоловіком  торгувався,
 Закричало  поросятко,
Хоча  осінь    -  було  жарко,
Дід  пристав,  мав  відпочинку,
Та  й  налив  собі  чарчинку,
Що  у  торбі,  тим  закусив,
Комара  радо  (придавив).

Як  промерз,    то  відкрив  очі,
Бачить  йде    діло  до  ночі,
Ой    ти  Боже,  яка  біда,
Десь  поділося  порося,
Чом  мішок  цей  розв`язався,
Куди  ж  кнур  нині  подався?
Шукав  дід  і  навіть  гукав,
Не  мав  сили,  зовсім  пристав.

Дуже    скоро  вечоріло,
Він  додому  йшов  несміло,
Біля  річки  зачепився,
Вже  й    водичкою    умився,
Випив  знов,  з  горя  чарчину,
Буду  спати    до  загину,  
Та  й  куди  тепер  спішити,
Ліг  на  бік,  хтів  відпочити.

Враз  прокинувсь,  зирить  догори,
 Темнота,  око  виколи,
Жаль  не  видно  і  стежини,
Мусю  ранку  почекати,
Та  й    уклався  знову  спати.

Ранком  сонце  присвітило,
Порося,  поряд,  аж  сопить,
Йой  бідненьке,  мать  замерзло,
Спинку  сунуло,  уперлось,
Вже  й  погрілось  біля  діда,
Тож  горілка  його  гріла.
Як  же  гарно,  тішивсь  дідусь,
Як  прийду,  з  радості  нап`юсь,
Тож  бабуся  не  взна,
Що    житті    і  таке  бува!

Порося,  ніжно  обіймав,
Йшов,  молився,  весь  час  гадав,
Чому  Бог,  йому  допоміг,
       Вже    й  ступив  на  рідний  поріг.
Бабця  вибігла  вже  з  хати,
Давай  діда  цілувати,
-    Моє  сонце,  я  гадала,
-Якась  погань  обікрала,
-Слава  Богу  –  обіймала,
Й  поросятко  пригортала.

Дід  всміхався,  чухав  чуба,
       Та  застряг,  то  ж  був  у  кума,
     Лиш  поблимував  з  -  під  лоба
   Хто  б  то  знав!  Ото  пригода!
Краще  буду,  я    мовчати,
Бо  ж  боюсь,  вижене  з  хати.

   13.09.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

Вересневий ранок

Вересневий  ранок  завітав,
І  сонливо,  часто  позіхав,
Прохолодні,  густенькі  роси,
Розляглися,  знов    на  покоси.

Трави  різні  і  напівсухі,
Похилилися    усі  в  журбі,
Вдяглись  шипшини  в  намиста,
Вода  чиста,  під  сонцем  блиска.

Сяйво  сонячне  ж,  ледь  прилягло,
Наче  всюди,  буйно  розцвіло,
Усміхалась  сонцю  калина,
Мов  закохана  та  дівчина.

Із  промінням,  ледь  загравала,
Ніжні  грона,  вмить  підставляла.
А  в  саду,  умивались  гарні,
Грушки  й  яблука,  нектарні.

Ой.  квітучим  солодом    пахне,
Відчуття,  справді  прекрасне!
Я  милуюсь,  осіння  пора,
Так  ранесенько  завітала,
Просиналась  рідненька  моя  земля,
Гучно  пташечка,  вже  співала.

10.09.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

Лелеченьки відлітають

Ой    летять,  лелеченьки  відлітають,
Рідні  гнізда,,  милий  край  покидають,
Піднялися,  так  високо  в  небо  синь,
Кричать  дружно  й  голосно  -  курли-  курли.

Ой  мої,  ріднесенькі,  як  же  шкода,
Золотенька  осінь,  скоро  завіта,
Пишні  коси  розпустить,  прийдуть  дощі,
 Поспішати  треба,  хороші  мої.

Наберіться,  добре  силоньки,  летіть,
Про  чудовий  наш  край,  усім  розкажіть,
Яка  щедра,    багата  рідна  земля,
Про  квітучі  сади,  безмежні  поля.

Скрізь  прекрасні  долини,  річки,  ліси
Більш  ніде,  немає  такої  краси!
 Повертайтеся,  всі  разом  весною,
Ми  ждемо,  вас  теплою  порою.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2016

Подаруй свої уста /слова до пісні /

 
Подаруй,  ой  подаруй,  свої  уста,
Ти  розквітла,  немов  квітка  польова,
Цвіт  любові,  ніжний,  моя  кохана,
Ясне  сонечко,  ти  моя  жадана.

Приспів
Я  під  ноги,  кину  пелюстки  троянд,
Знаю  стежки,  мені  немає  назад,
На  рушник,  хочу  тебе  запросити,
Обіцяю,  завжди  буду  любити.

Тебе  мила,  прошу,  не  відкажи,
Підійди  і  мене  ніжно  обійми,
Цілувати  хочу,  шануймо  життя,
Хай  щасливим  буде  наше  майбуття

Приспів
Я  під  ноги,  кину  пелюстки  троянд,
Знаю  стежки,  мені  немає  назад,
На  рушник,  хочу  тебе  запросити,
Обіцяю,  завжди  буду  любити.


                                                           05.09.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2016

Яке ж то щастя дожити…

Подивлюсь  до  Катеринки,
Вуста  кольором  малинки,
Така  спритненька,  світленька,
Та  онучка,  ще  маленька.

А  волосся,      аж  по  пояс,
Мама,  косу,  все  запліта,
А  на  колір,  як  той  колос,
Спілі  зернятка  у  хлібах.

Моє  сонечко,  ясненьке,
Таке  славне  і  миленьке,
Як  волошки,  очі  сині,
Як  погляну,щоб  щасливі!

Йдуть  старенькі,  дуже  раді,
Ну  неначе  на  параді,
Це  онучка    в  школу  пішла,
Ото  втіха,  співа  душа.

Їм  звичайно,  насолода,
Українська  то  є  врода,
У  сорочках  вишиванках,
Усі  хлопчики  й  дівчатка.

Мов  завмерло,  те  серденько,
Лунав  дзвоник  веселенько,
У  клас    дружно  поспішили,
Вже  й  за  парти  всі  присіли.

Нехай  люди  на  землі,
 Порадіють    оцій  порі!
Просто  щастя,  нам  дожити,
Із  онуками  ходити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2016

Знай, у мене одне життя…

           Літо!  Чудова  пора  року!
   Між  схилами  гір  видніється  вузенька  доріжка,  вздовж  неї,  майже  лежить  доволі  висока,  зелена,  шовкова  трава.  А  поряд  в  урвищі,  донизу  поспішає  течія  річки.  Вода  чиста  й  прозора,  виблискує  на  сонці,  яке  ледь  -  ледь  проникає  поміж  гілок  дерев.  Пишні  ялини,  смереки  величаво  позирають  вниз,  немов  за  всим  спостерігають.
       Іванко  з  Марічкою,  взявшись  за  руки,  спускалися  до  низу,  це  тут  проходила  доріжка  між  двома  селами.  Ото  йдуть  у  гори  прогулятись,  а  доріжки  вузькі,  то  вже  йдуть  обнявшись,  щоб  часом  не  впасти  в  урвище.
   Карпатський  край!  Тут  така  краса,очей  не  відвести,хоч  і  зросли  в  цій  місцевості,  все  ж  кожен  раз  вдивлялися  в  природу,    яка  причарувала  їх.  Він  нарвав  букет  квітів  і  вручив  їй:
-Ну,  що  Марічко  скоро  поберемося?
-  Мабуть  так,  -  вона  мило  всміхалася,  а  він  цілував  і  майже  щоразу  обіймаючи  говорив,  що  вона  найкраща.
 Свято  Івана  купала  завжди  проходило  біля  річки,  де  навіть  можна  було  купатися.  Дівчата  плели  віночки,  на  них  ставили  свічку  і  клали  на    воду.  І  за  звичаєм,  хлопці  ловили,  чий  він,  то  вже  його    дівчина.  Марійчин  вінок  здавалось  стояв  на  місці  та  раптово  бистра  річка    почала  крутити    ним,  підхопила  і  понесла  течією.  Іванко  вже  доганяв  його,  заходить  у  воду  по  самі  груди.  Та  вода  в  річці  немов  грається  з  ним,  підкосила  течією.  Ноги  звело,  не  міг  ними  пошевелити,  а  тим  паче  пливти.
Вона    майже  відразу  кинулася  в  річку…  хлопці  зупинили  її,  допомогли  йому  вибратися.А  вінок  наче  тікав,  перевертався,  то  ховався,  то  виринав  з  води.
Марічка  взяла  з  букета  ромашки,  барвінок,  м  `яту,  волошки,  швидко  сплела  вінок.  Вже  сама,    його  одягла  на  голову  своєму  коханому.
-  Ну,  що  ти!  Я  знаю,  ти  мій  і  все  буде  добре.  Вишиванку    ж  подарувала…    чому  опустив  голову?!
   Він  давно  вважав  її  своєю  дівчиною,  дуже  подобалася  йому,  ці  п`ять  кілометрів  між  їхніми  селами,  не  завадили  зустрічам.  Їхні  батьки  знали  про  цю  дружбу,  ніхто  з  них    не  заперечував,  адже  колись  разом  навчалися  в  цій  школі.
     Ще  тоді,  як  малими,    Марічка  та  Іванко  часто  йшли  до  школи  разом,  бо  дорога  до  містечка  досить  далека.  Він  зустрічав  її  на  долині  і  вже      чимчикувати  було  веселіше.  Інколи  в  школі  був  трохи  незграбним,  з  нього  сміялись  дівчата.  А  вона  лиш  осторонь  подивиться,  в  цей  час  намагається  кудись  відійти.  Але  тишком  –  нишком  придивлялася,  він  подобався  їй.
Бувало  в  теплу  пору,  на  свята,  не  одне  село  сходилося  на  вечорниці,  було  більше  молоді.    Він  намагався  завчасно  зустрічати  Марічку  і  тільки  з  нею  проводив  час.
Ось,  вже    й    прийшов  час  іти  до  війська.  Гуляла  молодь,  весело  награвали  музики  та  тільки  Іван  не  відводив  очей  від  Марічки.  Весь  час  її  запитував  і  говорив:
-  В  тебе  все  добре?  Ну  -  у!  Посміхнися!
   Вона  вечорами  вишивала  рушники  і  писала  листи.  Він  служив  під  Львовом,  тішилася,  що  недалеко.
   Вже  відслуживши  службу,  Іван  зрозумів,  що  ті  дивні,  карі  очі,  не  дають  спокою.  Що  покохав  її,  був  упевнений,  кращої  за  неї  немає.  Тож  поспішав  на  всі  вечорниці,  хоча    роботи  вдома  вистачало.  Його  батько    працює  в  Польщі    водієм  –  далекобійником,  вдома  буває  рідко.  Тож  Іван  вдома,  був  за  господаря.
   Звістка  про  Майдан  облетіла  всі  міста  і  села.  Дехто  з  молоді,  які  навчалися,  вже  були  там.  І  тривожні  вісті  навіяли  сумні  думки.  В  Києві  відбулися  страшні  події.  По  селах  тільки  й  мови,  що  це  війна.
Всі  оплакували    Небесну  сотню,  тих  хто  загинув  на  Майдані.    Україна  здригалася  від  болю.  Не  було  такої  хатини,  щоб  хтось  не  молився,  щоб  якнайшвидше  закінчилася  війна.
 Та  минав  час….    російські  війська  забрали  Крим.  Заворушення  на  Сході.  В  дві  області  ворог  вводить  свої  війська.
 Влітку  почалась  мобілізація.  Іванові  теж  принесли  повістку,  змарнів.  Та  все  ж,  згодом  взявши  себе  в  руки,поспішав  на  побачення.  Марічка  дізнавшись,розплакалась,цілувала  чоло,  очі,  ніжно  обіймала.  Занурилась  у  його  обійми,  нічого  не  боялася,  бо  щиро  кохала    і  тільки  промовляла,
-  Ти  мій…
 Трохи  соромлячись,  він  не  знав  ,як  поводитися  та  все  ж  пристрасно  цілував.
   Цей  вечір  не  зміг  зупинити  їхні  почуття.Тільки  дерева  й  квіти  знали  про  їх  кохання,які  вони  щасливі,як  провели  першу  ніч….
     Похмурий  ранок…  коли  проводжав  її  додому,  вже  перегукувалися  й  заводили  пісні  птахи.  Поцілувавши  сказав,
-Люба  …  знай  у  мене  одне  життя.  І  я  хочу  його  прожити  з  тобою,  бо  всім  серцем    кохаю  тебе.  Сподіваюся  все  буде  добре,  то  ж  дочекайся  мене.
 Марічці  кожен  день  здавався  місяцем,  а  місяць  роком.  Щовечора  молиться  біля    ікони,  просить,  благає  Бога,  щоб  повернувся  живим.
   Минуло  три  місяці...  За  цей  час  отримала  тільки  два  листи,  які  прийшли  з  Луганщини.  Писав,  що  мали  їх  перекидати  під  Донецьк.  Журилася...  а  хто  дозвониться  сюди?    Коли  майже  завжди  немає    мережі.
Коли  приїжджала  у  містечко,часом  йшли  гудки  але  ніхто  не  відповідав.  Одного  разу  й  завітала  до  магазину,  роздивлялася  дитячі  речі.  Те  дитя,  що  носила  під  серцем,  вже  скоро    про  себе  мало  заявити.
   Минав  час…    горить  земля  на  Донбасі,  на  Луганщині.  Гатять  гради,  гаубиці  і  вже  колонами  їхали  танки.
 І  знову  мобілізація.  По  селах  і  містах  України  скрізь  хоронять  героїв.  Дуже  тяжкі  бої  на  фронті.  В  селі,  де  жила    Марічка,    теж  відбувся  похорон  та  мати  їй    заборонила  туди  йти.  Крики  і  стогони  лунали    до  самих  вершин  Карпат.
Хоч  по  телевізору  кричали,  що  це  АТО,  та  всі  знали,  що  це  справжня  війна.
   Вона  дуже  чекає  весну.  Надіється,  що  буде  кращий  зв`язок  і  вона  хоча  би  раз  додзвониться  до  Іванка  та  почує  його  рідний  голос.
Сонце  здіймалося  вище,  стікали  струмки.  Весь  час  думки,  відчай  і  смута    не  покидали  її.  Як  він?  Та  де  ж  він?  Мати  часом  заспокоїть,  а  іншим  разом  нагримає.  Повчає,  щоб  набралася  терпіння,  бо  це  дуже  шкодить  дитині.
   Розставав  сніг,  переповнені  річки,  всі  урвища  заливали  водою,  яка  стрімко  стікала,  розливалась  по  долинах.  В  містечко  майже  ніхто  не  ходив,  адже  добиратися  було  дуже  безпечно.                                                                              
     Останні  дні  березня.  Пахло  свіжістю,  ясні  сонячні  промені  мерехтіли,  прогрівали  землю.
 Марічка  проснулась,  вся  спітніла…  Що  це?!  Наснилося,  що  Іванко  ловив  її  вінок    у  брудній  воді  і  не  спіймав.  А  потім  маля  і  урвище.  Подумала  -  о,  наснилося  те,  що  було.  А  дитя,  так  то  ж  на  якесь  диво.За  декілька  днів  прийшов  час  пологів.
 Та  саме  в  цей  день,  відбувався  бій  під  Донецьком.  Іван  завжди,  відбиваючи  ворога,    просив  Бога,  щоб  його  не  діставала  куля.  І  про  себе  тремтячим  голосом  шепотів,
-        Мамо!  Марічко!  Все  буде  добре!Почекайте  ще  трохи…ще  трохи...  
   На  жаль,  снайперська  куля  влучила  в  ліве  плече.  Тільки  й  встиг  вимовити,
-Мамо…  Марічко…  хто  ж  у  нас?
   Зупинилося  серце  Івана,  а  на  світ  народився  малюк,  дуже  схожий  на  свого  тата.  Але  він  цього  не  дізнався.
 Хлопчик  народився  вчасно,  був  справжнім  бутузиком.  Воно  б  радіти  Марічці  та  щось  немов  стримувало.  Часом  все  ж  тішилася  сином,  цілувала  ручки  й  ніжки,  весь  час    придивлялася  до  нього,  інколи  казала,
-    Ой,  ти  мій  маленький  Іванко.
 Одного  дня,  задумуючись  до  матері,
–  Мамо,  а  що  звістки  ніякої  немає?  Та  тільки  похитала  головою,  в  її  очах  був  смуток  і  відчай,  відразу  перевела  тему.
Мати  поспішила  сказати,
-  Сказав  лікар,  вже  завтра  будеш  вдома,  -  поцілувавши,    вийшла.
Мати  одна  забрала  Марічку  з  лікарні.  Батько,  вже  пів  року  працював  у  Польщі.  З  містечка  їхали  на  таксі.  Але  це  ж    тільки  до  схилу  гори,  а  там  пішки.  Йшли  не  поспішаючи,  мати  весь  час  відставала,  немов  відтягувала  час.  Вона  попросила  йти  швидше,
-  Давай  матусю,  давай  швидше,  малий  їсти  захоче,  скоро  плакатиме.
Озирнулася  назад,  подивилася  під  ноги.  Призупинилась,  повільно  повернула  голову  в  сторону  й  здивовано,
-  Мамо,  що  це?!  Так  багато  людей  на  долині.
Випустила  сумки  з  рук,  на  руки  мовчки  взяла  онука.  Ледь  зблідла,  ніжно  дивилася  в  очі  доньки,  а  по  щоках  покотилися  сльози.  Тремтячим  голосом,
-    Іди….  попрощайся,  дитино.  Там  хоронять  твого  Іванка.

                                                                                                                                                                                 2016р
               
       
                             
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687756
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016

Роки поспішають…

   Нині  свято,  у  хаті  втішався  батько,
Озирнувсь,  довкола,  каже  веселенько,
На  мені,  погляньте,  вишита  сорочка,
Її  вишила,  для  мене  люба  донька.

Вихвалявся,  старий,  що  подарувала,
З  днем  народження,  так  щиро    привітала,
Сльози  радості  ковтав,  ніжно  дивився,
Ой,  коли  ж,  виросла,  в  роках  заблудився.

Скоро  заміж,чомусь  защеміло  серце,
Пригадав,  як  колись  росло  дитя  вперте,
Подивлюсь  на  нього  та  й  себе  питаю,
Чом  та  нащо?    Дуже  роки  поспішають.

Тож    зростили,  ми  добру  доньку,  радію,
Не  боюся,    як  нині,  старість  зустріну


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016

Знайомство ( віршована розповідь)

Поспішає  жінка  до  трамваю,
Струнка,  гарна,  так  років  тридцяти,
-Може  їдете,  ви  до  базару?
Вам  дозвольте,  пані  допомогти.

Усміхнулась  -  посмішка  троянди,
Зчервоніла,  зашарілася  вся,
-Підсобляєте…  ви  всім  і  завжди?
Красно  дякую,  мабуть  я  сама.

Наполегливо  глянув  і  справно,
З  овочами  кошики  підхопив,
-Познайомитись  треба  напевно,
А  мене,  шановна,  звати  -  Вадим.

Не  соромлячись,  немов  так  треба,
Огірочки,  вже  на  вагу  поклав,
Здивувалась,  на  мить,  аж  завмерла,
Він  почути,  її    ім`я  чекав.

-Хіба  можна,  отак,  що  ви  пане,
Чи  не  бачили,    їду  із  села,
                     Від  слів  вмить,  всюди  тиша  залягла,
-А    я  маю  диплом  агронома,
           Це  фортуна  нас  із  вами  звела?!

Помідори,  швидко  розпродали,
А  вона,  все  свій  погляд  ховала,
 На  автобус,  удвох    поспішали,
Мабуть  доля,  ними  керувала.


                                                         2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2016

У вирій летить літо

Ой  летить,  літо    у  вирій,
Осінь  клала  фарби  сірі,
 Всі  листочки  фарбувала,
Всюди  злато  розсипала.

Нині  дні,  теплі  вітають,
 Тож  промінням  зігрівають,
Ми  було,  під  виноградом,
Із  тобою  сядем  разом.

Поруч  грона,  всі  медові,
Ану,  спробуймо,  чудові,
 Та  й  згадаєм,  як  молоді
У  часи,  лиш  вечорові.

Прохолода  підступає,
Закружляла,  огортає,
У  обіймах,  хоч  і  сиві.
Вдвох  усміхнені  щасливі.

Та  не  змерзли  ж,  є  кохання
Тож  на  краще  сподівання,
Нехай  віра  не  покида,
Хоч  й  прийшла  осіння  пора.

2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2016