| Сторінки (22/2119): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Дрімає село….. в сутінках чути, то тут, то там - переспівуються півні. Знову тихо….. за мить десь ґелґочуть гуси, відразу ревіла корова. Раптово на кущі затріпотіло листя, злетіла пташка догори, присіла на гілку берези.І залунала пісня над селом, ген- ген довкола; на долину, до річки, попід ліс, вдалечінь...
По обрію небо світліло, час від часу пробивались жовто - фіолетові промені, мерехтіли, переливалися, рожевим кольором й синім. Новий день заглядав у вікно…..
Старенька, ледве відчинила двері. Вдивлялася до схід сонця, перехрестилася, під ніс молитву читала, дякувала Богу, що дожила до ранку. На собі поправила чорну спідницю й синенький фартух, що майже діставали до землі, покрила сиву голову вилинялою, ледь синьою хустиною.
На лавці взяла пусте відро, донизу трохи заржавіле, пленталася до криниці. Кілька кроків пройшла й зупинилася, зморщене обличчя усміхалося до сонця, його перші промені прилягали до землі.. Поправила хустинку. Кожного ранку до криниці йде по воду. Рукою втерла носа - таку звичку має, йшла далі, довкола позирає, тішилася літом.
Під кущем, зашаруділо….. раптом - звідти пулею вискочив заєць, напевно дуже злякався, вуха догори, гайда через долину, що й п`ят не видно….
-От дурненький, - всміхнулася….
- Знайшов ворога, нам на землі з тобою місця досить.
Але ж вухань - подумала, знову усмішка, якась радість від побаченого. З лісу почула спів соловейка, тепло на душі. Здалеку, ліс прикрашали рожеві й білі рожі.
Руки ледь трусилися, взяла мотузку з відром, кинула в криницю. Кожного разу, як набирає воду, все заглядає, бачить її чисту -чисту, як сльозу. Коли відро у воді, душа немов завмирає, видно, як розходяться круги. По краю криниці, зелені - зелені водорості, як мереживо. Вони приросли до стінок, все неначе хочуть кудись пливти та відірватися не можуть.
-О, де ж ти, силонько? Допоможи Боже! - тихо проговорила.
Нахилилася, оперлась об дерев`яні дошки, що набиті поверху криниці, ледве тягнула те відро та вже очі засяяли радістю.
-Ну от, дякую, тобі Боже!
-Бо я, ж без тебе нікуди, мені ж ти тільки й допоможеш!
Перехрестилася старенька, зачерпнула воду рукою, освіжила обличчя, здалося заново народилася, як той сьогоднішній день.
Уже припала вустами до води. Відчувала, як свіжість, прохолодна вода придавала сил.. Прицмокувала, насолодилася нею, вкотре хрестилася, знов дякувала Богу.
Як поверталася, де й взявся кіт, плигав, через вищу росяну траву й квіточки. Наполегливо прямував за нею слідом, настирливо нявчав, то тихіше, то гучніше, піднімаючи хвіст догори.
-Васильку, що сьогодні мишки не спіймав? Чого кричиш? Напевно голодний, то не біда, зараз будемо снідати,зараз….
Трохи човгає ногами. По стежці майже один спориш, йти м`якенько, він від дотику припадає до землі, ледь - ледь шарудить… Ось вже й на обійсті.
Навпроти входу - пічка, колись сама її зліпила, тож влітку в хаті палити не буде. Видно… недавно помащена глиною й побілена вапном та біля тріщин все ж виднілася сажа.
В пелені принесла кілька дровин взяла під навісом біля хати, клала в пічку, позирала в небо.
-Буде гарний день! Дай Боже, погрітися! Дожила до літечка, це ж так чудово! Красиво,тепло й пташки співають…
З сараю, який майже вріс в землю, виходили й вибігали кури, спішили до старенької, знали, що годуватиме пшеницею.
-Тю - ю, тю, тю ,тю, тю, тю, тю….Ви ж мої хороші, яєчко знесете нам, будемо з Васильком снідати….
На пательні смажились два яйця. Вона присіла на маленький стільчик, на руках кіт, водив вусами, зазирав в очі, чекав, коли ж нарешті буде сніданок. Застигли ноги, ледве встала зі стільчика, кота поклала на стільчик,
-Ну ось, дочекався, нехай остигне, бо шкода, як опечешся…
Стару ряднинку й маленьку подушку кинула на траву.
-Ось зараз поснідаємо і будемо відпочивати. Ой почекай, а де ж я вчора щелепу поділа? Не годна без неї хліба кусень вкусити, треба знайти.
Мокнула кусень хліба в жовток смаженого яйця й ним же загребла білок, кинула на траву
-Ну от, Васильку, їж, піду шукати вчорашній день…. І де та щелепа? Можливо на місці….
Кіт зіскочив зі стільчика,потягнувся, задоволено зирнув на стареньку, почав їсти.
До хати, відчинила двері….. Видніються вишиті рушники, на них українська вишивка, хрестиком, гладдю, краса….
На ходу, підправила один з них,тепло на душі, усміхалася.
-Ох молодість моя, яка ж ти красива була….. Бачиш, ти пішла, а я залишуся, всі пішли. Залишили одну із старістю, маю доживати.
Рукою зі щоки змахнула непрохану сльозу, на столі чашка, зазирнула в неї,
-Немає, от голова дурна. І куди поклала - не пам`ятаю.
На столі невелике на пів чорне старе дзеркало, зазирнула в нього,
-От не знаю, що ти бачиш,а я вже не себе бачу, не ту молодицю, що колись всміхалася, а тепер, на жаль там бачу, схожу на мене мавпу.
Чомусь здригнулася…. Дивилася на фото, в рамці на стіні, воно висіло між рушниками. На ньому вона в тата на руках, він у військовій формі.
На початку війни їй було п`ять років, вона багато чого пам`ятає. Особливо зиму сорок п`ятого року, як мама отримала похоронку за тата. Стільки було крику, стільки плачу, що вона до цих пір, здається інколи чує той плач, десь далеко - далеко. Страх і горе, майже у кожній хатині, страшна війна зробила відпечаток в житті. Не забувалися розстріли на очах, знущання, приниження німцями - старих й малих, що залишилися в селі.
А далі між рушниками на фото вона, чоловік і донька. Витерла сльози, що текли по щоках, підтерла носа рукою,
-От залишили мене одну, до себе не забирають. Чому доля несправедлива. Ой, роки - роки, куди спішити і нащо зморшки прикрасили моє обличчя. Воно й добре, що сама, напевно, якби побачило якесь дитя, то злякалося, ховалося б за матусю. Ото вже постаріла, ніхто б не подумав, що на фото я….
Довго, щось про себе бурчала, вкотре згадувала Бога. Розставила руки, немов обійняти когось хотіла й склала їх на своїх грудях, вийшла із хати, ноги плуталися, не слухалися її.
В пелені тарілка, в ній одне яйце, жовток виблискував на сонці, від побаченого, аж слина в роті зібралася. Теребила кусок хліба на крихти, смакувала свій сніданок, як завжди залюбки. Про щось бурчала до кота - поряд дрімав на ряднині.
Яскраве сонце піднялось вище…..добре пригрівало бабці в плечі.Вона до нього підставляла обличчя, від задоволення, примружувала очі,
-Ну, от Васильку подрімали трішки тепер можна й до лісу….
По небу деінде білі, невеликі хмари, наче не летіли, а висіли, мов парасольки. Легенький вітерець злегка колисав високі, густі трави…. На деревах тріпотіло листя, від його, чути немов тоненькі звуки скрипки, то сильніше, то тихіше й десь ховалися. На весь ліч лунав бадьорий пташиний переспів.
Із кошиком в руках ледве прийшла до лісу. Кіт прямував за нею, часом вирячивши очі, прилягав до землі, ховався поміж трав, насторожував вуха, озирався навкруги.
Всміхаючись, Марія сіла на траву, весело наспівувала,
- Ой, як добре у лісочку
Гуляю я. Ой, гуляю я
Зав`язала хустиночку
Гуляю я. Ой, гуляю я…
Прийди, прийди козаченьку
Гуляю я. Ой гуляю я.
Покохай мене, миленьку
Гуляю я. Ой ,гуляю я..
- Оце пригадала! Хай йому грець! А що далі , то вже й не пам`ятаю…
На галявині суниць, наче для неї особисто посіяли. Ще де - не-де цвітуть, квіточки, на сонці, як оченята ясніють, а ягідки червоно - білі, приваблюють око, мов моргають, візьми - посмакуй.
Заходилася збирала їх, то сидячи, то на колінах, про щось бубоніла. А кіт, час від часу плигав до рук, хотів гратися, а то зникав між травою.
-Ото, бісова душа! Ти, що тягнеш? – Здивувалася, побачивши кота.
Кіт тягнув, величеньку пташку, що за пташка не можна розпізнати. Поклав її перед нею, позирав на стару, дивився, що буде далі. Від пташки понесло неприємним запахом, вона сердито, миттєво, чим подалі відкинула її.
- Ото втнув! Що голодний вже, он, йди ближче до поля, може там знайдеш мишку… От ледащо.
Кіт задравши хвоста тільки спостерігав, приліг біля неї. Позирав довкола, час від часу примружував очі, здавалося прислухається до звуків.
Йшла не поспішаючи, в одній руці несла кошик з суницями, в другій букет фіалок. Усміхалася до квітів, фіалки фіолетові і двокольорові ( блакитний колір з жовтим), підняли їй настрій. Любувалася ними, тішилася, а пелюсточки ледь здригалися від вітру. Раділа мов дитя, в очах з`явилися іскринки.
Як старенька качечка, перевалюється зі сторони в сторону, поверталася додому. Кіт, то поважно йшов, то задравши хвіст, біг попереду, озирався, чи йде старенька, знову присідав відпочити.
Здалеку побачила Надію, сусідку, видно виглядала її,
-О! Васильку, у нас вже й гості є.
Кіт почав тертися об ногу, занявчав, просив їсти. Знав, що, якщо гості є, то обов`язково, щось йому перепаде смачненьке.
- Добрий день! Тітко Маріє, я ось, молочка принесла… Та, ще хочу сказати, мій онук, вам завтра привезе дрова.. Дякувати Богу сьогодні нам привіз і про вас не забув, сказав, щоб попередила, щоб ви були вдома...
Затрусилися руки, просльозилася,
-Як добре, що є такі сусіди, хоч і далеченько живите та про мене не забуваєте. Ось, пригощайся суничками, вже є, можна йти збирати.
-Та, як можна про вас забути, покійна мама просила, щоб не забували, ви ж стільки років дружили. Та й мені яйця весь час даєте, - заперечила Надія і продовжила,
-Ось, ще в пакеті ліки, тут все з чеками разом, якраз у ваші чотириста гривень вклалася.
-Це добре, дякую! Без ліків ніяк, ноги пухнуть, серце болить…. О, ледь не забула, в хаті, в кошику яйця візьми, дякувати Богу несуться, а ти ж онукові дай, золота дитина, кожного року мені везе дрова, навіть порізані. Хай Бог дає йому здоров`ячка, - перехрестилася й продовжила,
- Чи може продаси, гроші йому даси, чи самі з`їсте. Ти там скажеш за дрова стільки треба? Ще й молочко два рази на тиждень приносиш, то ж все гроші коштує… - клопоталася старенька.
- Ну які гроші, що ви? То горіхи, то яйця, ми вам, ще винні – заперечила Надія, складала яйця в пелену.
Надія іще запитала про здоров`я й вже поспішила додому. Марія дивилася вслід, на очах сльози, добре, що є такі люди на світі, що не покинуть стару, одиноку, майже немічну людину. І вкотре перехрестилася, ледь чутно повторювала молитву «Отче наш».
Вже вечоріло… Час від часу зривався західний вітер і крутився й крутився, раптово вщухав. На заході по обрію скупчилися темні й сірі хмари, здалеку доносився тихий гуркіт грому, десь затихав.
Марія сиділа на ряднині, перед нею стояла тарілка з картоплею в мундирах. Це її вечеря …. Рука ледь - ледь труситься, худенькими пальчиками брала картоплю, не поспішаючи мокала в олію, прицмокуючи їла, позирала на кота. Той, поспішав їсти, неначе в нього хтось мав забрати.
Гроза підійшла ближче, почав накрапати дощик. Кіт заліз на її плечі, мордочкою терся до щоки, нявчав,
- Боїшся грози? Дурник, йдемо до хати, бачиш, курей зачинила і нам пора на відпочинок. От би щелепи знайти, де я їх поділа? Без них зовсім зле, - бурмотіла, витираючи уста.
В хаті тихо, лише чути, «Тік так…Тік-так»- вибиває годинник.
Кіт поспіхом плигнув на ліжко, витягнувся, голову схилив на лапи, спостерігав.
Марія зачинила двері. Чула, почав дріботіти дощ. Вона не звикла включати світло та і боялася, щоб часом не попала громовиця. На вікні підправила тюль, за шторою побачила чашку, в якій лежала щелепа,
- Ото роззява, бачиш Васильку, тікає від мене пам`ять, це ж вчора сама сюди засунула, щоб ти не кинув, коли сидів на вікні.
Стояла перед іконами святих, тихенько читала молитву, хрестилася. Дякувала Богу, що прожила, ще один день, що дав їй пити й їсти, що не летять снаряди, як на Сході. Молилася…. Благала Бога, щоб захистив від куль чоловіків, що оберігають її сон. Ставала на коліна, кланяється, вкотре дякувала, що не забувають про неї сусіди. Просила в Бога, всім миру і здоров`я, запашного хліба на столі.
Листопад 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Мені років багатенько, кажуть баби, « Бабник»,
Маю хату, не бідненький, чую вслід, -«Похабник»,
Ну ото, діло таке - то, їм поговорити,
Я відверто все ж скажу, тож треба ж якось жити.
У сім`ї чотири брати, троє одружились,
Теж наміривсь посватати, думки розгубились,
По селі дівчат багато, я відростив вуса,
Ну, зробив, оце для того, щоб була спокуса.
Себе якось, самому хвалити не годиться,
Щось до жодної жінки, я не зміг наважиться,
І відкрити своє сердечко, почуття ніжні,
Котрусь хочу обійняти, вмить погляди грізні.
Правда зирять мужики, тільки посміхаються,
На очах до молодиць, сміло залицяються,
Зізнаюся, із мене, частенько всі кепкують,
Цілувати, як намірюсь, зразу відскакують.
Бо бояться згоріти, кажуть схожий на сонце,
Народився певно в жовто - гарячій сорочці,
В сині джинси одягнувся, взяв самий модний стиль,
Ще волосся приховає, одяг крислатий бриль.
Чуб мов сонячне проміння, добре кучерявий,
Ну, а вуса - сніп соломи, на лиці смаглявий,
Отак змолоду ведеться, як треба зробити,
Нову хвіртку, чи то паркан. Мене полюбити,
Обіцяють і все хвалять - майстер на всі руки,
А мені, то все образа, щиро скажу, муки.
Чому ж тільки обіцянки? Нащо травить душу?
І чого, скажіть заради, все терпіти мушу,
Не брехатиму, стіл накриють і сто грам наллють,
Тож самі мене гукають, жаль у душу плюють.
Враз прислів`я є на думці - «Не плюй у криницю»,
Пригадав, як там далі - « Бо прийдеш по водицю»,
Обзивати людину, зовсім же не годиться,
От й рахую зорі, бо часто вночі не спиться.
Вони ж мов цілують хмари - і я теж так хочу,
Щоб й мене хтось так цілував…. дуже довгі ночі,
Що ж робити, ото біда, як руді не в моді,
Подивлюся на курочок, півень на городі,
Підхід знайде до кожної і всі його люблять,
Який тут вже мати вихід, за що мене ( чублять)?
Так розсержусь буває, сокира, аж гуде,
Летять дрова за кілометр, поки гнів пропаде,
Лиш одну розраду маю, все піду до річки,
Як рум`яненьке літечко, ліг біля вербички,
Подивлюся на сонечко, я на нього схожий,
І чому, народ до мене отакий ворожий?
Мабуть буду, як те сонце, завжди одиноким,
Скажіть, винен? Шкода, життя, не вдалося легким?
Думки ввечері спокусливі, плетусь додому,
Про печалі всі свої не розкажу нікому,
Всміхавсь місяць ясний, зорі наче намистечко,
Йду й журюся укотре - Ох, де ж моє щастячко…
Червень2013р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
О, як казково! В лісі, красиво,
Зима, то справді - природи диво,
Мете уміло й водночас сніжить,
Вихорем вітер, піднявся, летить.
Мигтить, іскрить, біленька пелена,
Земля щаслива, нині чарівна́,
Аж раптом сонце, сяє з-під хмари,
Дарунки сипле – новенькі чари.
У кришталі верхівки ялинок,
Вже все в пуху, не видно стежинок,
І кущ шипшини, вбрався у вуаль,
Десь загубився, слід зайчиська вдаль.
Своїм життям, живе сонливий ліс
У замет круглий, клен по гілки вріс.
Дуб одягнувся у сірий кафтан,
Посеред них, найстарший, капітан.
Ледь-ледь схилилась, сонно верхівка,
По ній мережка - срібна вишивка,
Здаля в сніжинках низька черешня,
Вже погляда на дуба - велетня.
Скрізь візерунки,по гілках іній,
Морозець кине, погляди зимні,
Хоча в дрімоті, лісове царство,
В зимових красках, земне багатство.
07.12.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Напевно нині, в небі свято,
Хмарок зібралось,так багато,
Усі раптово, надули щічки,
Замовкли зразу милі синички.
Прийшла зима, до нас на втіху,
Пташки сховалися, під стріху,
Летять крізь ситечко, сніжинки,
Білі, пухкесенькі пір`їнки.
Я зустрічаю, йду на поріг,
О справжнє диво, падає сніг,
У сні казковім, поля й ліси,
Чарівність, шарм, дивної краси.
2012р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
Снова цветы – это прекрасно,
Но ты пойми, ведь всё напрасно,
В который раз, сумел изменить,
Совсем не жаль, не смогу простить.
Словно преследуешь, ты дьявол,
Но по какому, скажи праву?
В моей душе, раны глубоки,
Навеки сгинь! Уйди по – мужски!
* Стих написан к картине.
25.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764285
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.12.2017
Зима сховалася у твоїх очах,
Холодний погляд і не іскряться,
Ти не такий, як бачила у снах,
Нема надії, не загоряться.
Вітер всякчас, кидав листя купу,
Весни нема, лиш осінь між нами,
Боюся знову, вскочу в халепу,
Мабуть нам йти, різними шляхами.
Вихорем хуга, сміливо залетить,
Все одно вірю, ждатиму щастя,
Зимно та зможу, я сніг розтопить,
Кохання, знаю, зустріти вдасться.
* Вірш був написаний дуже давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Ах, мой родной, ах мур - мур - мур
У нас с тобой сплошной гламур
Куда спешить… Дождь за окном
Поговорим….. О сём… о том…
***
Гламур* -Стиль роскошной жизни
/мужского рода/
25.11.2017г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763471
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2017
Ах, первый снег, пушистый, я с ним подружилась,
Да весь такой, искристый, в танце закружилась,
И так легко на сердце, летают снежинки,
Так хорошо, чаруют лёгкие пушинки.
Среди тучек солнышко, нежно улыбнулось,
Сияет полюшко,ему что – то приснилось,
А снег искрит, белый, метелица хороша,
Снег серебрится, веселись моя душа.
01.12.2017г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763465
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2017
У лісі зашаруділо,
Все листя зашелестіло,
Раптово ведмідь з`явився,
Ой, дітки, він заблудився.
Гілки тріщать, лапи сильні,
Очі сердиті й печальні,
Знайти дорогу незмога,
І де ж, поділась берлога?
-Гей, - поруч сіла сорока,
- Що блудиш, ти лежебока?
Гілля, вже досить ламати,
ГайдА, мене доганяти !-
Вогнем, загорілись очі,
Ведмідь заревів щомоці*
Сердитий, намагавсь схопить,
Про себе, злющо бубонить.
За гілку, враз зачепився,
У себе, вдома з’явився,
-Ну, що? - гукає сорока,
- Мені, дякуй лежебока.
Всміхнувся, радий дикий звір,
-Тепер, ми друзі, ти повір!
Ведмідь, медом пригощає,
Удвох запивають чаєм.
Сорока ж. увесь час тріщить
Мабуть, ми будемо дружить!
Один, наш ліс - одна сім`я,
Важливо, що є довір`я!
* Щомоці- щосили
10.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
Дай осінь, ковток свіжого повітря,
Чаклунко, змирися, вже маєш піти,
Ну може, достатньо гратися з вітром,
Пора, білосніжну зиму зустріти.
Поля опустіли, рілля дрімає,
Оголені дерева, скрип у лісі,
Останні листочки земля приймає,
Кленочки дрімають, майже всі лисі.
Прошу, то ж змирися, величність, не плач,
Зима принесе чарівність і красу,
Іскриться, нехай всюди сріблястий плащ,
Дорогу вступи, зустріньмо принцесу!
25.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
Знов повертаємось, у ті часи,
Буремні дні…Слава Україні!
Молодих хлопців, чули голоси.
На площі зібралися, в надії.
Вони стояли за правду й волю,
За рідну неньку, свою країну,
За мир і радість, щасливу долю,
За рідний край й мову солов`їну.
Хто зрадив їх, як посмів зганьбити?
За погляд кращим замати життя,
Чи можна людям, віру розбити,
За мир і щастя, світле майбуття.
Зранені й вбиті, ой, біда прийшла,
Злітали в небо, один за одним,
Мов янголята - птахи. Не знайшла,
Сина свого. Скрізь чути паленим.
Знов «Пливе кача», гучно лунає,
Душа стражденна, полум`ям горить,
У серцях біль, наче ножем крає,
Ворог не в змозі, смілих підкорить.
А потім втеча(баті) і зрада,
Радий сусід,, хапнув у обійми,
Бо ж обікрала нас панська влада,
Ми ж ворогами стали клятими.
Поспіль, ще йде четвертий рік війна,
Не на колінах, нас не зламати,
І вірять, знають, настане весна,
Бо ж спромоглись, народ об`єднати.
Уміють битися, козаченьки,
За правду пращури, навчили їх
Упевнені втечуть вороженьки,
Землю свою, відстояти не гріх.
Згадаймо нині,усіх загиблих,
Героям Слава! В журбі країна,
Не боїмось,сусідів зухвалих,
Настане мир, розквітне Вкраїна!
Листопад 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017
Заблукав старенький цапок,
Прискакав, чомусь у лісок,
Та забув назад дорогу,
До рідненького порогу.
Ліс змінився, певно зовсім,
Це ж настала, руда осінь,
Впало листя прямо на ніс,
Вітерець, раптово заніс.
Очі, вирячивши трішки,
З переляку, задрав ніжки,
Стук копитцями, стук- стук-стук,
Загубився у лісі звук….
Так й знайшов додому свій путь.
Жовтень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Сонце добре пригріває…. надворі літня пора. Вітер коси розвіває, жінці смуток навіває.
В неї справи не прості, роботи на обійсті, непочатий край, часом бере відчай.
Килина, баба хитра, діда запросила. Каже, жити стало важко, покинула сила. Треба дрова нарубати та й всі переносити. Тож не легко одній у хатині жити. І паркан вже похилився, треба поладнати, знає добре за роботу треба буде дати. Чи горілки і закуски, чи м`ясо, чи сало… Бо це ж не життя, а мука, так усе дістало.
Дід не дід - вдівець Степан, чоловік, ще в силі, вчора рихтував Христині сокиру й косу, то все правда за дарма - за її красу. Молодиця чепурненька і на погляд так, гарненька, як-то було не піти, треба славу зберегти. Мужик славний, знає діло, у руках в нього все горить та з молодими не дуже сміло, бо спина часом болить.
Ось, прийшов до Килини, зирнув, усміхнувся, їй до баби, ще далеко, гарна молодиця. Сама пишна і гарненька, все всміхнена, веселенька, як його побачить, мов життя покращить. Розпашіла, закрутилась, він вже на порозі є, ледь не вискочить сердечко, мов зозуленька кує. В хаті чисто, затишно, рушники висять, так приємно - очі веселять. У кімнаті пахне м`ята, аж голову п`янить, не розгубилася жінка, стала до столу просить. На столі ковбаска, сало - підчеревина і в трьох літровій банці, якась ото випивка. Чи вино було, чи квас та запах духмяний, вже, як випив, на обличчі став дуже рум`яний та так раптово- п`яний.
А Килина жінка мудра, нема, що сказати. Усміхнулась, підморгнула, вклала його спати. Навіть чоботи зняла, вкрила простирадлом, довго не думала, відвернулась задом. Біля нього задрімала, тож зранку на кухні, коли їсти готувала, випікала струдлі. Ось, тут поряд з ним, немов молодша стала, та все ж таки, не ті роки, трішечки пристала.
Степан тихо сопів, щось під носа бурмотів - так зненацька обійняти захотів. Жінка не вагалась, вже була в обіймах, а сама то відчувала, що летить на крилах. Він же чоловік серйозний, аж скрипить перина, ото уміє кохатись жіночка Килина.
Вже під ранок, протверезіти спромоглися, що за чортівня, та вже удвох опам`ятались, як почули півня.
У вікно сонце заглядає, миленько дрімали і на душі легко стало, обличчя сіяли.
Дуже пахло в кімнаті, пиріжки гарячі, гукає з вулиці Степана, сніданок на часі. А він вуса підкрутив, поцілував у щічку, немов той півень ходив, наливав горілку,
–Ну, що, як тобі паркан, буде до вподоби ? Вже закінчив, полагодив двері до худоби.
А в очах у Килини, знову бісики горять,
-Ти ото, подивишся, треба ж ліжко ремонтувати. Розхиталося, щось дуже, треба закріпити, щоб наступного разу, нам з нього не злетіти.
Вечоріло, чоловік зайшов до хати. Як воно Килині сказати, що хоче знов ночувати?
Тут напевно не треба слів, парував чай на столі. Щира усмішка і жарти, а пізніше грали в карти.
Як стемніло надворі, на гойдалці гойдались, ну й справді, як молоді, до соловейка прислухались….
Степан дививсь на Килину, як на молоду дівчину, думав, то напевно доля, а чи може Божа воля, щоб було з ким вік доживати, то ж Килину свою - буду шанувати.
Липень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Яка краса, подібний принцу мій Кротон,
Форма, забарвленість, оце його фасон,
Зросту принада, не можу надивитись,
Напевно добре, він спромігся прижитись.
Про нього я, і вдень піклуюсь і вночі,
Листків барвистість, краса, так тішить очі,
Мені здається, він, щось сказати хоче,
Я ледь- ледь чую - Не зрадь, - тихо шепоче.
Мов шле цілунок - не віддавай нікому,
Адже він звик, отак жити - по царському.
Приділю час та й потурбую вельможу,
До рук візьму, кожен листочок зволожу.
Вкотре подякує, квітку подарує,
Чомусь либонь, мов моє серденько чує,
До нього я, як те дитя, –Добрий ранок!
Подивись друже, там, за вікном світанок!
А сонце кине…. проміння цілу жменю,
І він виблискує, радий новому дню!
Із ним романтика, ніжність і свобода,
Просто цей подих, відчути насолода.
Маю натхнення, оживає у душі,
Шматочок щастя, втішаюсь, пишу вірші.
28.11.2017р
В цього вазона – КРОТОН - ( Кодіеум ) - було всього шість листочків, коли друзі подарували на день народження. Йому пішов десятий рік, після трьох років почав цвісти.. Я його плекаю, як дитя та все ж зрізаю нові ростки, він це любить, розростається, ще пишнішим. Його висота з полу досягла більше 1м 80 см.. За весь час тільки один продала, а напевно більше десяти подарувала. Один, на половину менший, подарувала лікарні, в приймальне відділення. Де – хто говорить, що вазон примхливий, можливо й так, але кому подарувала всіх тішить. Я його обожнюю, а він віддячує, навіть зараз, дарує нам квіти.
Його можна подивитися краще, знайти на OLX ua Жмеринка. Кротон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
Холодний вітер і колючий,
По тілу голками штрикає,
Із льодом сніг, чомусь пекучий,
Вона, його не відчуває.
Мов дерев`яна, несе дитя,
В якусь би хату, ледь зігрітись,
Ще відчуває серцебиття,
Хоч би з блідою, не зустрітись.
Зберегла в пам’яті, мов бачить,
Лишилась донечка у полі,
Мабуть цього, ні не пробачить,
Хіба це гріх - жити на волі?
Скільки іще, буде гнобити?
Нашу принижувать громаду,
Знов гіркі сльози, як спинити?
Яку для орків знайти кару?
Голодомор - це страшне слово,
На підвіконні горить свіча,
Поправить хусточку нервово,
Перед очима її дівча….
Їдуть туди цілі колони,
Вивезли все, що можна взяти,
Вмерли від голоду мільйони,
За, що ж ти скоїв таке (брате)?
Вона пішла, теж на небеса,
Біду її, знає родина,
На жаль, у спогадах, воскреса
Це не забуде Україна.
Тепер скажи, навіщо війна?
Ти ж як, індик, не знайдеш щастя,
Спитай кому, потрібна вона,
Можливо п’яний, спинись, баста!
Знову страждає Батьківщина,
Палахкотять свічки у храмі,
В сльозах гірких, плаче хмарина,
Ні, ще не скоро, зникнуть рани.
25.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2017
Як згадаю, я дев`яності,
В магазині навіть ті кості,
В дефіциті були, по блату,
Міліонну мали зарплату.
У торбах несли, неначе хліб,
Швидко тали, як по воді слід,
Хто в той час, міг їсти ковбасу?
Дали людям лиш вищого класу,
Зазвичай підкупляли пресу,
Щоб поменше чути галасу.
Що до інших, ну отих, простих,
Хто стояв з ночі, взяти таких,
Кілометри… забиті черги,
Мов парад, топтались трудяги,
Під розписку, щоб, як на свято,
Діставалось, правда, не часто.
А про м`ясо, не було й мови,
Хіба фляки, що від корови.
Ото лихо, про панталони,
На колінах, мов до ікони,
Пригадаю, аж серце болить,
Пред очима, отой час та мить,
Коли бились, з рук виривали,
Лиш за паспортом щось давали.
На роботі, як лотереї,
Які й хто - витягне трофеї,
Апельсини, то лише в Москві,
Ватажки й це тримали собі,
Погляд той, вразливий від дитя,
Чи потішить на свято кутя?
Наче холод пробрав по спині,
На душі сумно, як і нині.
Труси шила, ще пам`ятаю,
В магазинах забракло й чаю,
І зарплату - хлібом давали,
Все згадаю,знов зі сльозами.
Зараз глянь, так любо і мило,
Вир – життя, щастя осліпило,
Що душа бажає банани?
Та здається, бракує (манни).
А речей, очі бігають скрізь,
Так вдягались, паничі колись,
Що до їдла, аж слина тече!
Та чомусь, лиш під серцем пече,
Ну, а ціни - волосся дибом,
Зате черги, нема за хлібом.
Це життя, я скажу вам, трясця,
Ви скажіть, а ціна на яйця
Мо» від півня вона залежить?
Чому влада, за цим не стежить?
Чи дешевше лиш чоловічі,
Зазирнуть, панам би у вічі.
А на ліки, ціна наче смерч,
Як не купиш, чекай на смерть,
Чи потрібні ще літні люди?
Вже зневір’я, на жаль, повсюди.
Ось і пенсія, держу в руках,
Аж дурманить голову, в думках,
От життя, до того ж, ще й війна,
Ми не знаємо чия вина,
Дожилися, жаль до такого,
Тож сусіда маєм їдкого,
Проблем є, що іще сказати,
Де життя кращого шукати?
Знову прийдеться виживати…
******
«А сестри! Сестри! Горе вам!
Мої голубки молодії »
Колись - вчитель Шевченко писав,
І ми, ще живемо в надії,
Що все ж настануть кращі часи,
Нам доля подарує волю,
Країна, знов здатна розцвісти,
Щоб йшла блаженная по полю!
Вклонюсь, вкотре матінці землі,
Усім, принеси радість й мені!
24.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
Ой, якби ж ви знали люди,
По городі в мене всюди,
Кабанці, наче жовтенькі,
І великі і маленькі,
Наче сонце, то гарбузи,
Серед трав, ну справжні тузи.
Запрошу, нині сусіда,
Ну не хлопця, майже діда,
Тож кажу, каші наварю,
Про те, се, з ним поговорю.
Сусід був, вже на підпитку,
Витирав червону пику
Та, я ось… був у Наташки,
На сніданок, там з`їв кашки,
На обід йду до Орини,
А на вечір до Хрестини.
У очах горять іскринки,
Оце вийшов від Маринки,
На селі один лишився,
Зізнаюсь, вже й заморився,
Завтра зранку, не поспішай,
Встане сонце, чергу займай.
-А без черги, чи не можна?
-Якщо ти, часом спроможна,
Ну схилить мене до (страсті)
Пригадай, тоді в посадці,
От біда, це ж суржик знову,
Про спокусу веду мову.
Від слів вмить оторопіла,
Як та квітка зчервоніла,
-От даєш, ти діду однак,
На вагу золота, козак!
Нащо нам, завтра чекати,
Все зумію, йдем до хати!
23.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
От біда, шлюб розірветься,
Через те - Ютубом зветься,
Все нема ніяк охоти,
Чоловіку до роботи.
Вже сидить, зранку в Ютубі,
Всміхнувсь, пише-Привіт любі!
Син кричить,- Ти чуєш татку!
Де знайти можна краватку!
У садочок збирається,
Сам давно, одягається.
У Ютубі шлють привіти,
Як оте, дитя одіти,
Вкотре тільки й чути фразу,
Що раз крик, - Не досить часу,
Ну самому дай побути,
Врешті волечку відчути.
- Ану хутко, це дружина,
Верещить до свого сина,
Геть спітніле лице й плечі,
Всі розмови – недоречні.
-До роботи, треба вчасно
Ще спізнюсь, я ж ненавмисно!
Зачинились гучно двері,
Стало тихо у квартирі,
Голі баби у Ютубі,
Усім пише, мов на службі.
Про любов, не вперше листи,
Тож їм треба відповісти,
І що з нього можна взяти?
Чи з такими сім`ю мати?!
Та шкода успіх, науки,
Комусь мабуть просто муки.
23.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
Як важко, на душі, мій друже,
Чому, так замало повітря,
У грудях тисне, дуже - дуже,
Згадала пророцтво Кобзаря.
Події,страшні на Майдані
Чимало, вже чотири роки?
Мов бачу, щити дерев`яні,
Людей - революції ростки…
Зневага, вже терпіння вбива,
Тому й вийшли смілі, відважні,
Країна неначе ожива
Щоб краще, жилося Вітчизні.
Шкода́, так було й все минуло,
Немов у тумані страшний сон,
Страхи, більш сотні загинуло,
Відважні, таки ж звільнили трон.
Що далі? То наче у пітьмі,
На жаль, все призвело до війни,
Як страшно і не тільки ж мені,
Журба, там гинуть наші сини.
Коли ж ми встанемо із колін?
І хто, очолить навести лад?
У храмі молитви, плине дзвін,
А там, на сході, стріляє «град».
Тепер, День гідності й свободи,
Чи марні, усі сподівання?
Чомусь, немає нікого з влади,
Що раз, у душі хвилювання,
Не вмре надія, на єднання.
22.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Осінній дощ, хлюпоче за вікном,
Зайди коханий, пригощу вином,
Воно ж солодке і трішки гірке,
Моє бажання, як пристрасть стрімке.
Тебе сповить, сховати в обіймах,
Злетіти в небо, немов на крилах,
Тепло відчути, ніжні долоні,
Між нас забути, ті дні, холодні.
Як сильний вітер був, розгулявся,
Пішов відразу, не попрощався,
Хай стрімкий дощ, змиє всі образи,
Вино злікує, душевні рани…
Вже притих дощ, світліє за вікном
Прийди коханий, пригощу вином.
21.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
Лунный месяц улыбался,
Мне в любви, сосед признался,
Рассвет сонно заискрился,
Он в тумане сразу скрылся.
Вот же дурой была знаю,
Я совсем и не скрываю,
Теперь дел невпроворот,
Как арбуз растёт живот.
Ну уж в гости пригласила,
Хорошенько напоила,
Да, немножечко схитрила,
Уже в ЗАГС его тащила.
Сколько бабоньки хотите,
Мойте кости, говорите
Теперь видно - навеки мой,
Ему буду болью зубной!
13.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761445
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.11.2017
Так себе загубила,
Це я знаю, з тобою,
Своє серце розбила,
Тож була все рабою.
В літніх травах шовкових,
Як віночки сплітали,
До світанків казкових,
Солов`ї нас вітали.
Обіцяв берегти ти,
Я рушник вишивала,
Не навчивсь цінувати
Скажи нащо з`єднала?
Нас ця доля, навіщо,
На роки, мов сповила
Ти такий, ой ледащо!
Чи це я, заслужила?
У нас гарні є діти,
Як під хатою рожі,
Нам би тільки радіти,
Тож на тебе, так схожі.
Ледь приліз, знову п`яний,
Коли ж ти, вже й нап`єшся?
На обличчі рум`яний,
Ще й нахабно смієшся.
Я неначе проснулась,
Чи нема вже терпіння?
Ні, мабуть схаменулась,
Тож не маю сумління.
Краще вам розійтися,
Мені кажуть всі діти,
Вже пора звільнитися,
Стільки можна терпіти!
Мабуть праві ці квіти,
Адже я, їх зростила,
Де вже сльози подіти,
Більш прощати не сила.
Жовтень 2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
Роздуми після прочитанного
вірша Олени Ковбасюк «Наболіло»
Поганий настрій, знов вокзал, перон,
Мабуть, що вкотре, плацкартний вагон,
Гарячий чай і все думки – думки,
А чи захоче, хто ці розлуки?
Вистукує потяг, серце болить,
Скажіть, як далі, без цього прожить?
Втішає, що він такий не один,
Щасливий, адже народився син.
Хіба, це життя, як по квартирах?
Весь час. Огорта печаль і страх,
Душа болить, що можна сказати,
Але ж, не одна ридає мати.
Не спиться жінці, син у тривозі,
Шкода, та татко, десь у дорозі,
Чому життя таке в Україні?
У наймах люд. Все частіше й нині,
Воно ж, колись так було й раніше,
Та знову, стає все гірше й гірше.
О доле, чи повернеться тато,
Мабуть до неї питань багато,
Якійсь сім`ї є випробування,
Хто знає, чи в них міцне кохання?
Робота, звичайно добрі друзі,
Так часом, неначе у напрузі,
Людина.….Душа має страждання,
Як знак життя, горять бажання.
Дні лічить, по всьому тілу мороз,
Здається, вже розвинувся психоз,
Тікати? Чи все ж тут залишитись?
Чи він, спроможний сам упоратись?
Та вдома хоче жити, на волі,
Чи здатен, йти наперекір долі?
Та вкотре їде і сам не знає,
Що далі? Але ж життя триває.
В Європу тури- на заробітки,
ШкодА! Що на вас, чекає дітки?!
20.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
Осінній вечір хилився до ночі… третій день поспіль мжичив дощ. Часом зривався холодний вітер, з дерев злетіло різнобарвне листя, крутилося, припадало до землі.
В хаті прохолодно, Таня управилася зі своїм господарством, хоча самій надто важко та тримає, має молоду корову, бичка. То добре, планувала, бичка здам, а молочко теж буду здавати, якась копійка, приїде син, буде, що передати онукам.
Перед вікном, розчесала косу, поглядала в нікуди, заполонили той погляд думки….
Минуло три роки, як пішов чоловік, плакала, бідкалася, навіщо мені цей вік, було б краще мені піти першій, а я хто їм?!
Їй тоді було тридцять років, працювала на заводі - в бухгалтерії.. По кабінетах , по цехах тільки й мови,
-«В директора - Степана, на автівці розбилася дружина».
Залишився трирічний хлопчик - пізня дитина. Так склалися обставини, в молоді роки, Бог не дав дитя. Дружина народила в тридцять сім років, він на п`ять років старший за неї. Хіба хтось знає, коли станеться біда? Розчарування, відчай в душі, безпорадність. Зажурений, немов підбитий птах. Ті карі очі - колись світилися щастям, запали в смутку. За кілька днів посивів, здавалося, аж почорнів на обличчі.
Він давно знав Таню- відразу після технікуму, працювала в бухгалтерії економістом. Прийшла така молоденька, тендітна, а очі смарагдові, світлі - світлі, погляд лагідний і ямка на щоці. Хіба він міг такій красуні відказати, не взяти на роботу.
Через кілька років знав, що в неї не склалася сім`я. Розійшлася з чоловіком, не знав причини, чому дітей не було та над цим ніколи не замислювався.
Після року, як не стало дружини, Степан - трохи оговтався, частіше навідувався в бухгалтерію. Здавалося і не було за чим та його немов магнітом тягнуло туди, ще раз побачити її красиві очі.
Одного разу, він застав її одну, на здивування, відразу запропонував жити разом . Бідкався, що старший та обіцяв шанувати. Як сніг, серед літа… Ні! Вона ж відразу не погодилася, попросила дати час подумати.
Декілька раз в кінці робочого дня в бухгалтерію заходив з сином – Ярославом. Миле хлопченя, дуже схожий на Степана,ще й розумник. Зі сльозами на очах дивилася й думала -чи можу замінити маму, чи гідна я - це зробити? Кілька раз задавала собі питання, чи можу полюбити, як свого, рідного сина?
Впевнена, що своїх дітей не буде, не дали лікарі надії, слово - »безплідна» ,не виходило з голови.
Згодом, Степан, не соромлячись, заходив в бухгалтерію, відразу всі виходили. Залишили їх наодинці, він вкотре умовляв її..
Безсонні ночі… думала, над цим питанням, як наважитися на це? А чи буде краще? В той же час, відразу втішала себе, але ж серйозний, гарний і живе в достатку….
Хоч консервний завод і невеликий та він ним багато років справно керує. Таня інший раз ловила себе на думці, що чим більше з ним спілкувалася, тим більше їй подобався.Усміхаючись, думала, не дарма кажуть, що жіноче серце не камінь, а може доля? Напевно, дала згоду.
Щасливі роки прожили, ніколи не думала, що все так добре складеться . Степан поважав, любив, цінив, відносився так, наче це кохання в молоді роки. Любили разом чаювати і тішилися сином, який підростав в її обіймах. Ту ласку, що вона давала хлопчикові, навіть не кожна рідна мати може дати. Біля ліжка засинала, відчувала кожне його хвилювання, прислухалася до подиху. Інколи гралася з ним, від щастя котилися сльози, коли називав - «Мамою», цілував і всміхаючись, ніжно тулився, заглядав в очі, обіймав.
Швидко сплинув час, обоє на пенсії і син одружений, вже має діточок. Ніяк натішитися не могли, коли на все літо до них привозили дітей. Різниця між онуками півтора року, поділяться, дід з онуком, вона з онучкою, бо як разом, то тільки й чути плач. Все іграшками не могли поділитися, а то, як і майже не було із-за чого, все ж знаходити привід посперечатися, а часом справи доходили й до стусанів.
Одного зимового вечора чаювали, згадували, онуків, тішилися, що вже підросли. Згадали, як шукали малих, а вони навмисне заховалися в сіні. Прийшлося довго шукати, хвилювалися, дітвора задоволена, що довго шукали, просили з ними гратися в хованки. Пригадували, як діти кожне літо гостювали, ходили в ліс по суниці, просто на прогулянку, насолоджувалися природою.Тішилися домашніми стравами, особливо домашньою ковбасою та солодощами, які пахли на всю хату.
А згодом, син в Києві відкрив свою фірму, стали жити дуже добре, в достатку. Дружина Надя працювала в податковій службі. Діти підросли, стали майже самостійні, до стареньких не приїжджали, чи то не мали бажання, чи за браком часу.
Напередодні Нового року чоловікові стало зле, викликала швидку та на жаль, поки лікарі приїхали, серце зупинилося. Неначе уві сні, похорон, люди….. Серце розривав біль, що ж тепер буде? Сама залишилась, одна, як билинка. Дивилася на фото, мокра хустка - весь час тремтіла в руці, котилися сльози. Хто їй порадить і розрадить, як далі жити?Як одній бути в чотирьох стінах?
Та час плинув…. В домашніх клопотах, як і завжди, хоч і містечко та корову є де корову випасати. Насправді дуже важко без чоловіка та хіба можна відмовитися від того, до чого звикла? Все ж тримала і корову, яка привела бичка, і курей та декілька гусей. Раніше було, як приїжджав син, то все брав, ніколи не відмовлявся, як не стало ж Степана, тільки й приїхали всі на сорок днів та на річницю. Правда телефон подарували, щоб дзвонила, якщо, щось треба. Онук, Олександр, в школу ходив в одинадцятий клас, а онука, Наталка, в десятий. Тішилася ними та часто плакала, що залишилася зовсім одна.
Якось одного разу, восени, вирішила сама поїхати до них, побачити всіх, провідати онуків, за якими дуже сумувала.
Хотіла привезти їм гостинців, своєї, домашньої випічки. Пригостити ними, адже коли привезе, вони дуже зраділи. Подзвонила до сина, попередила, що приїде завтра та він був дуже заклопотаний, сказав, що не зможе зустріти на автовокзалі , в нього нарада. Наполягав, щоб гостинців не брала, бо вдома все є. Як біля розбитого корита, напекла, насмажила, не знала, що робити? Якось ніч перебула, трохи спала, а то не спала, роїлися думки.
Та ранком, подивилася на продукти, що приготувала, защеміло серце, нехай смакують домашні страви! Зібрала все в дві торби й тихенько пішла на автостанцію. Дорогою втішає себе, я ж не надовго, сусідка подивиться за хазяйством, домовилася, все буде добре. Хоч би одним оком побачити онуків. Та приголубити їх, згадала, як були маленькими, хворіли, стільки ночей з чоловіком не спали. Все , як квочка біля курчат. Невістка часто у відрядженні, він на роботі, хіба дуже їм були потрібні діти, все тільки й мови- кар`єри досягти.
На третій поверх ледве підіймалась, пристала, геть мокра хустка сповзла на плечі. Важкувато, думала - та я все перетерплю, іще трішки, аж ось і четвертий. Шалено забилось серце…. говорив син, що хтось має бути вдома, надавила кнопку дзвінка. Кілька хвилюючих секунд, а здалося занадто довго.
В дверях стояли онуки, здивовано дивилися на неї, потім один на одного. Олександр усміхнувся, оглянув її з ніг до голови,
-О! А ми забули напевно, чи не зрозуміли, коли ти приїдеш!
І вже поглядом зирнув до Наталки, дав зрозуміти, щоб запросила в квартиру. Та онучка дивиться з - під лоба, крутилася на п`яті, в сторону квартири,
- Проходь бабусю, чесно ми тебе не сьогодні чекали. Ну раз приїхала, то будеш сама, в нас справи, ми через пів години виходимо. А мами немає, вона у відрядженні, буде днів через чотири - не раніше.
Вона наважилася, ступнула пару кроків, хотіла обійняти Наталку та онучка швидко підхопила сумку,
- Ого, оце треба все тягнути?! Ми не голодні, в нас все є. Ти напевно забула, хто в нас тато… І хто все це їстиме?!
Таня розгублено подивилася, з себе ледь видавила,
- Та ви ж раніше тільки й хотіли домашнього. Що так виросли, так змінилися, то все хвалили…
Її перебила онучка,
-А, що не видно, що ми виросли?
І знову крутиться на п`яті, пішла в свою кімнату. Онук - другу сумку поставив на стілець,
- Знімай куртку, десь там зачепи, а мені теж час збиратися.
Забилося гучно серце, в горлі ком, здавило… На вії забриніла сльоза. Ой, що це я, ні - ні вони не повинні бачити моїх сліз, крутилося в голові. Присіла на стілець, непомітно змахнула непрохану сльозу, взяла себе в руки, спокійно виклала продукти на стіл, про себе в думках повторювала, - це нічого, це молодь, це пройде.
Ярослав зайшов на кухню, побачив всі продукти,
- Пахне гарно та нам зараз немає часу. Ти привезла продуктів на цілий місяць….
-Пішли! Вже досить теревенити! – покликала онука.
Таня встала, хотіла провести до дверей. Здалося ноги закам`яніли..
Онук кивнув рукою,
-Не переймайся, вже не маленькі, відпочивай і сама собі чайник постав, бо ми вже запізнюємося.
В квартирі тихо, лише чути годинник . Здавалося ледь вхопила повітря, в голові зашуміло. Тремтячими руками дістала ліки, напевно тиск –подумала - хоча б не гірше.
За вікном темніло…. Жінка стояла на балконі, вдивлялася в вечірнє місто. Красиво, що сказати, трохи тішилася, вогні освітлювало вулицю, по алеях з обох боків світили круглі ліхтарі. Купки листя - виблискували після дощу. Осіння прохолода віяла в обличчя, розвіяла сиве волосся. Гул автомобілів, то голосніше, то тихіше, час від часу долітали сигнали. Напевно треба було поїхати назад, крутилося в голові та, як же, це ж так не робиться, втішала себе, хіба так можна - сина не побачила. В квартирі позирала на годинник і все не наважувалась зателефонувати до нього, прислухалась до вхідних дверей.
Нарешті почула шурхіт, відмикання замка, онуки один поперед одного, весело ввалились у двері.
-Тихо-зауважив Ярослав, - Ми самі, чи є наша гостя?
Наталка всміхаючись, крутнула головою,
- Добрий вечір! -
Таня навіть не встигла проронити й слова у відповідь, онучка поспішила в свою кімнату. Ярослав поставив чайник,
- Давай бабцю поп`ємо чаю і в ліжко! Я тобі білизну дам, постелиш на дивані. І лягай спати, тато напевно приїде, як завжди - опівночі.
Вона кивнула головою, присіла біля столу. Онук мовчки - налив чаю, поставив на стіл солодощі, а сам включив планшет, занурився в нього.
- Як ви тут? Як успіхи в школі? Напевно на якісь гуртки ходите, так пізно прийшли?
У відповідь онук кивнув головою,
-У нас все добре! В твої роки, за все не варто хвилюватися, воно тобі не потрібне. У нас є мама, тато, тож все під контролем, про нас не засмічуй мізки, шануй себе, лягай спати.
Він пішов до себе в кімнату.
Ось так, є мама, тато, то все добре, а я вже й не потрібна стала, бач яка мова, мабуть Степан і не думав, що я колись почую такі слова. Ох, молодь - молодь, ви, ще не знаєте життя, чи не думаєте, що колись станете такими - крутилося в голові. Згодом чула, як вони, в ванні про щось розмовляли, сміялися. Нарешті стало тихо…
Їй не спалося, а коли ж син прийде, вже на пів дванадцяту? Оце таке міське життя, майже північ, а, місто, ще не спить. Стояла біля вікна, знову згадувала онуків маленькими, їх щасливі обличчя, коли вона приїжджала зі Степаном. Раптом почула – відчинились вхідні двері, насторожилася, розхвилювалася, обійняти б та поцілувати, подивитися на нього, адже більше пів року не бачилися.
Він з прихожої кімнати побачив її біля вікна, здивовано, не голосно,
-О! Привіт! Ти, ще не поїхала? І вже гучніше,
-Я тобі завтра з офісу виділю автівку. Пізно! Лягай спати, немає чого марудитися.
Більше ні слова, син пішов до ванни. Не лягала спати, чекала, може все ж загляне та хоч про щось запитає? Він із ванни, навіть не заходячи на кухню, пішов у спальню.
Чи був сон, чи не був, не могла збагнути. Ворочалася всю ніч та так і не зімкнула очей. Ні не плакала, хоча біль стискав груди.
Надворі сіріло…. За вікном вітер підносив листя, клубком котив по дорозі,за мить розсипав довкола….
Поглянула на мобілку, за годину автобус, тихенько зібрала білизну, склала на дивані, одяглася. Тіло чомусь все тремтіло, чи від безсилля, від того, що майже не спала, чи від хвилювання. Вирішила не заважати, гадала, в сина напевно багато проблем і без неї, як так пізно повертається з роботи. Навіщо я їм тут? Треба було не їхати, для них лише заморока.
За собою тихенько зачинила двері, у вхідних дверях замок сам закрився на засов. Постояла…. тихо. Переводячи подих, перехрестилася й пішла до автостанції…
Дорогою все з думками - що ж не так зробила, чому вона втратила, того сина? Що ніжно так тулився, весь час зазирав у очі і говорив, що любить. Вже старшим говорив, що хоч що станеться з батьком, її не залишить.
Яку ж помилку вона зробила? Адже важко було в житті та все ж вивчили, дали освіту і гроші на квартиру, ще й добру частину на бізнес. Копошились думки… не давали спокою. Де ж поділася його ласка, чому став таким байдужим і черствим?
З0.10. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
Ты ненавидишь меня, ну и что, и пусть,
Что видать странно, уж я смогла спрятать грусть,
Ведь ты не знаешь, сумела притвориться,
В твоих глазах, от счастья, не раствориться.
Не суди милый, да больно не осуждай,
Хочешь, иль нет, всё же меня воспринимай,
Всегда такой, как я есть и всегда была,
Ранней весной, пушистая сирень цвела.
Ушёл сердитым, увы, не обернулся,
А перед тем, ты мне мило улыбнулся,
Гроза по небу, уж как предсказание,
Понять не смог, не жаль, вновь расставание.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761131
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2017
Поросятко, у загоні хрюкає й хрюкає,
А корівка в сараї, чомусь дуже мукає,
На обійсті кізочки, малесенькі мекають,
На толоці весело баранчики бекають.
Піду дам, усім водички, іще сіна трішки,
Під ногами, гучно нявчить, їсти просить кішка,
Хоч маленька дівчинка, всім увагу приділю,
Ой, мої ж, ви хороші! Я вас всіх дуже люблю!
12.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017
Яке ганебне, це слово - »Дістало»,
Воно на жаль, часто звучати стало,
Як те кресало, в собі вогонь несе,
Ніщо й ніколи, й нікого не спасе.
Від нього гидко на душі і гірко,
І настрій змінюється, надто стрімко,
Несе у груди, муки, біль нестерпний,
Шкода, людині.чомусь став підступний.
Життя, частіше замислюєшся ти,
Себе від слів, усіх здатен зберегти?
Хіба насправді усе не дістало,
Де зникло наше, мирне, рідне сало?
Вкраїнське! У якому завжди є сила,
Ростуть, неначе, від якого крила,
Людина вміла, щоб, як птах літати,
Життя на волі, так щастя, пізнати.
Нема роботи, тож скажіть їм куди,
Податись? Як безробіття повсюди,
В Європу, там, вже наймитами бути,
Як ти, побудеш,чи зможеш збагнути?
Уловиш - то все це не наше злато,
Хоча красивого там є багато,
Не можеш жити щасливо. Дістало!
Кричить ТВ, що дуже комфортно там,
Чужий народ…ти задовільний життям?
Не в`є ніхто на чужині гніздечко,
Укотре в найми, старість недалечко.
Ми любим бачити усе красиве,
Лише чекаємо життя щасливе,
Як люд збудити, щоби зрозуміли
Щоби поля,пшеничні заясніли.
Краще з нащадками, вже працювати,
Тож мисліть, варто, знов кудись тікати?
Минає час, так швидко, не догнати,
Бажання є , все погане прогнати.
Люди стояли, за, що, на Майдані?
Невже зусилля, усі були марні?
Спинить корупцію і змінить владу,
Хотіли жити вільно, знати правду.
Щоб кожне слово, нас не діставало,
Правління люду та й не ґвалтувало,
Пихаті рожі, все не наїдяться,
Яка ціна у нас зараз на яйця?
Комусь все сміх, а комусь гіркі сльози,
«Дістало», люди пережити в змозі ?
***
Прекрасне натхнення - врешті зупинись,
Довкола оглянь, іще раз озирнись,
Чи хто почує, гнівливий крик душі,
Чи все залишиться тут, на папері.
16.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017
Мені казала свекруха,
А я ж розвісила вуха,
- Моєму сину - не пара,
Для нього, ти, як примара.
Все в руки візьму люстерко,
Так гірко на душі, терпко,
Чим я та й гірша за неї?
Як квіточка орхідеї.
Чи знайде він красотулю?
Схова. в котрий раз дулю,
Не знаю, мо» я не права,
Немає, все ж права й вона,
Двом щастя так руйнувати,
Наказ дати - не кохати.
12.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017
Кружляє, кружляє, у вальсі листочок,
Під музику вітру, здіймається вище,
А потім у такті… приліг на горбочок,
Танцюють промені… Від них ледь заблище.
Між хмар, нам сонечко тепло подарує,
Всміхнеться до землі, наче перламутром,
Прикриє, рідний сад, листопад мандрує,
З дощем й вітром і засвище незабаром.
Обмиє довкола, розсипле мов чари,
Краплини сріблясті, як зорі засяють,
Раптово стемніє.. то сваряться хмари,
Поллє, дощик, листочки знову линяють.
Сади на пів голі. Листопад мандрує,
Кружляє, крутиться жовтенький листочок,
Земля, чимдуж, вже подих зими відчує,
По ній іскрився,вже барвистий віночок.
15.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017
Не сміється осінь, вкотре знов заплаче,
Світанкова просинь, ховається в хмарах,
Підвіконня, тут тихенький дощик скаче,
А на склі, краплини, сріблясті в узорах.
По шибках, хлюпочить дощові музики,
І по черзі скрипка, то раптом гітара,
То немов заграє, закрию повіки,
Задрімаю нині, під дійством мольфара.
27.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
Ой зупиніть, війну, люди!
Дитина б’є себе в груди,
-Я би сховавсь на горище,
Чи у хліву, аж на днище.
Та там боюсь, теж дістануть,
Снаряди знову, літають!
Ви тато, мамо, де любі?
Знайти вас важко, у груді,
Каміння, хата, розбиті,
Оті сліди, від рашистів.
Війну спиніть, прошу люди!
Не пІду звідси, нікуди!
Де ж ти, рідненька матусю,
Такий, тут холод, боюся.
Зненацька тихо, скрізь стало,
Мабуть дитя,задрімало,
Набридло все, недоспало,
Родину, все ж, ще шукало.
Дрімав напевно, уві сні,
Він чув матусині пісні,
І час від часу шепотів,
Війни, я мамо, не хотів,
Здригавсь, ховався у котлі,
І знову свист… тріщали кулі.
***
Чи дочекається дитя?
І чи побачить майбуття?
А чи, знайду́ть мама й тато?
Війна, питань, так багато…
Чи здатен ти, захиститись?
Адже бажаєш, ще жити….
Прошу, спиніть, ви війну!
Спасіть від жа́ху, дитину!
14.11.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2017
Жовтенький чепчик одягала,
Та кожен день усіх вітала,
І я втішавсь і дивувався,
В чарівну осінь задивлявся.
В багряні, ніжні ці листочки,
Уже прикрасила кленочки,
Раптово дуб, весь почервонів,
У ньому вітер, аж бубонів.
Хотів все листя обривати,
Навкруги землю прикривати,
Раптово чую якісь звуки,
Чи вже, здається, певно стуки.
То з дуба жолуді злітали,
Це так вони, аж калатали!
Лиш одна мить вже бачу білку,
І розгойдала, зразу ж гілку.
Уміло жолуді збирає,
Але й на мене позирає,
Зненацька швидко, на гілку- скік,
Кудись побігла, у інший бік.
При землі листя вмить шурхоче.
По лісу вітер знов шепоче…
Це ж хазяйнує, в лісі осінь.
25.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Я іду по стежці, а далі дорога,
Там широке поле, де небо безкрає,
Простягнула руки догори, до Бога
Хай оцю, небогу та й не покарає.
Так миттєво, вже у ніжній небо сині,
Бачу спалахи,іскри - то знак напевно,
Здалось поряд, то неначе якісь тіні,
До землі, на коліна припаду плавно.
Перед мною, здалося на мить воскресли,
Святих бачу, сорок біля Всевишнього,
Сяють трави, але всі пташки притихли,
Сліпі стали, то від сяйва величного.
О Святі! Боженьку! Я до вас звертаюсь,
Вас благаю, прошу, простіть за всі гріхи,
Моє тіло горить, я вкотре в душі каюсь,
Неба синь, за мить щезли тіні й спалахи.
Наче птахом злетіло, моє прохання,
Вже олегшення в тілі, тепло на душі,
Подаруй здоров`я, прошу дай терпіння,
Щоби бути, не пропасти в цьому житті.
І звертаюсь, вкотре до тебе Боженьку,
Ти дитя, прости! Я заклинаю, прости!
14.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2017
Бело платьице надену,
На свидание пойду,
Подскажу, что хочу замуж,
Нашепчу, что я люблю.
***
А сосед, мой дядя Жора,
Такой знаете обжора,
Ведро каши как съедал,
Лишь тогда коня седлал.
***
Мы со Светкой, вдвоём пили,
А потом, ещё курили,
Ну, а дальше так и быть,
Уж бордель взялись открыть.
***
Платье новое купила,
Скажу правду, учудила
Едва ж*** прикрывает,
Мужиков всех привлекает.
***
Заплетала девка косу,
И моргала, всё матросу,
Может ленточку вплетёшь,
Меня замуж позовёшь.
***
В небе звёздочки сверкали,
О любви, девки мечтали,
Только где, взять мужика,
Чтоб жених- кишка тонка.
****
Разговор- вчера соседу,
Скоро я, в город поеду,
А он мне, в счастливый путь,
Дай немного отдохнуть.
***
В исполком, я написала,
Что полиция достала,
Не могу, самогон гнать,
Ну, а как, мне выживать?
***
С милым звездочки считали,
Средь них словно растаяли,
Мы как месяц и земля,
Знать дала ему не зря.
***
Обнимал, сосед соседку,
Прижимал свою пипетку,
А она в глаза ему,
Я бананы лишь люблю.
***
Мы с милёнком да на пару,
Уж всю ночь давали жару,
А к утру переполох,
Вот беда, а он издох.
***
Ах, девицы, девчоночки,
Мои вы, перепёлочки,
Я бы вас, всех замуж взял,
Беда паспорт потерял.
.
13.11.2017г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760163
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.11.2017
З дощем осінь завітала,
Мені подружкою стала,
Парасолька кольорова,
Вона трішечки багрова.
Тож без неї, я нікуди,
Сиві краплі, блиск повсюди,
Із хмаринок веселяться,
По окрузі вже срібляться.
Вона ж здатна захистити,
Буду з нею, я дружити.
Жовтень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2017
Чи так, чи ні… життя триває,
Яким, вже буде, не знаєш ти,
Хтось там за тебе, пазл складає,
Тож хто, не зможеш розгадати.
А в небі зорі – чарівниці,
Вони то бачать, що робити,
Розставлять все, на шахівниці,
Загроза знають, як спинити.
І часом складно, так для тебе,
Ні з ким, не хочеш поділитись,
Сила якась, штовхне, до себе,
За життя треба сміло битись!
Та враз мінялись, місцем зорі,
Комусь відкрили, цю дорогу,
Склались потрібні їм узори,
То хто ж прийшов на допомогу?
Напевно ми,не одинокі,
То хто ж, скажіть керує нами?
Весь світ, діри чорні,глибокі,
Не знати хто, за небесами.
16.10 2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
Крутиться листочок,
Та й попід горбочок,
Ой, сильний вітрисько,
Вже злет й упав низько.
Аж шурхотить листя,
Свято падолиста,
Плащиком іскрилось,
Дощиком покрилось.
Рано на світанні,
Важко у коханні,
Він, слав поцілунки,
Крик, про всі стосунки.
Осінь гордовита,
Сон дивний, сповита,
З дощиком дрімала,
Бо ж, та й не кохала,
Дні й ніченька в пітьмі,
Листя, нині уві сні,
Дар, у осінні дні.
11.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
Дорогі поети і поетеси, письменники і письменниці!
Щиро вітаю Вас з Днем української писемності та мови!
За православним календарем ми вшановуємо пам`ять преподобного Нестора - літописця, письменника-агіографа, першого історика Київської Русі, вченого, ченця Києво- печерського монастиря. Досліджено, що саме з преподобного Нестора- літописця і починається наша рідна українська мова.
В цей день хочу побажати всім миру! Щастя! Тепла і радості!
Нехай ніжними пелюстками троянд стелиться ваша творчість!
Нових досягнень Вам! Натхнення! Успіхів!
Шануймо українську мову!
Шануймо нашу мову калинову!
Шануймо мову солов`їну!
І нашу неньку - Україну!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2017
Чи ви бачили, те диво,
Як там пташка, полохливо,
Враз напружуючи пір`я,
Полетіла ввись на гілля,
Від кота- очі зелені,
Як, той біс, у нічну темінь.
Безнадія, плиг – невміло
Та занадто дуже сміло,
Вмить бабах, аж до землиці,
Я й кажу, своїй сестриці,
От ця пташечка, молодець,
Та нехай, нині йому грець.
Тож не заздрю цьому коту,
Він спіймав, вдало марноту!
І ти менших,- не зачіпай!
Це наука – запам’ятай!
Вже радіємо ми удвох,
Співа пташечка. - Тьох тьох – тьох,
Мабуть згодні справжнє диво,
Бо ж співає так красиво!
Серпень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2017
То чари… дійство, так буває восени,
Злітає листя, зажурені ясени,
Строкатий ранок, всміхнувсь за віконцем,
Троянда жовта, заясніла сонцем.
Одна – одненька, потрапила в казку,
Примхлива осінь, ось, зробила ласку,
Подарувала, мені щасливу мить,
На пелюсточках, роса, аж блищить.
Свої дива, дарує нам природа,
Чи колись буде, в житті, ще нагода,
Сонце ясне, бачити в купі листя,
Серед краси й тихого падолиста.
І розліталися із хмар сніжинки,
До пелюсто́к, лягали, як пір`їнки,
Накрили квітку, срібною фатою,
Як дитя тішусь, тією красою.
05.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
Сумний, похмурий день…. господарює осінь, наводить свій лад. Листя кольорове покидає сад. Купами вітрисько його підгортає, а то десь несе… Де небо безкрає…
Небо набундючилось, ось - ось, десь заплаче… Десь із вітерцем листочок мов скаче… Крутиться, танцює, вже вітер ривком подме….Так в спину подує, що мене ледь з ніг не зіб`є.
Стою на городі роботи, ще є… Осінь надихає, мов до себе зве…
Та й я задивляюсь в напів роздягнений сад, а там, наверху лози, видніється виноград. Ой треба зірвати, скоро задощить. Осінь із ним дружить, любить намочить. Напоїти землю, щоб на рік вродило і кожному із нас серце звеселяє. Щоб росла озима та й укоренилась, щоб скрізь гарненьким килимом зазеленіло..
Жовтеньке, червоне, поміж ним багряне. Листя все докупи пригортаю, мабуть там десь в ньому свій смуток сховаю. То, як рік і осінь нас все навіщає, і кожного разу мир обіцяє. Це напевно ми так собі загадали, кожного року, як її зустрічали.
Вже похолодало, як там, на фронті? Чи одягнені наші, воїни - охоронці? І чи не голодні, як на початку війни? Але ж там так холодно, не казарми, пости….
І все - чомусь думки десь літають, не знаю чому та не забавляють. Все більше тривога на душі лежить і чому ж час, так швидко біжить? І чи вже настане та щаслива мить, щоб повсюди злагода і мир?
Щоб і я раділа - осені барвистій, вона ж, як та жінка в червонім намисті, зачарує всіх, фарби розбризкує, вже й на душі легше, мов мене плекає.
Та немов проснулась від думок своїх, здалеку почула голоси чиїсь. Швидко, догори погляд полетів, не знайшла від радості відразу я слів. Так високо! Широкий клин … Пташки летіли, гомоніли. Ой - та так високо не розібрати, що за птахи, ні мабуть не лелеки, бо на вид маленькі, а може, то здалеку здаються дрібненькі. Багато - декілька десятків, така велика зграя, полетіли дружно в небо безкрає. А той крик розривав серце, запекло у грудях. Їм небо, як рідне озерце, а як буде там - в чужих краях?
Сама живу на чужині і знаю, як важко, за них боляче мені, там жити – не казка. На вії бринить сльоза, тих пташок дуже шкода, хоч би не задощило, та й не запорошило.. Настали холодні дні, чому пізно зібрались? Та вже відлетіли, крики, з рідним краєм прощались. І мабуть зі мною… Ще трохи постою. Попрошу Бога - за їхню удачу й тихенько та чомусь відразу заплачу….
Ой Боже, не знати, як-то на віку, чи я - ще почую зграю ,ту дзвінку, скільки раз зустрічатиму осінь у вінку?
Вітерець грайливо захопив листочок і кудись поніс та й вже на горбочок. Та й впав - на велику купу золотого листя і я кинула свій погляд… знову до обійстя. Ой, думки - дороги, просила погоди гарної в Бога, щоб все встигнути зробити й тим пташкам долетіти. Щоб осінь не капризувала, ще теплі дні нам всім подарувала….
06.11.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
Злегка віяв прохолодний вітер. Часом зривав, підіймав жовте, руде й багряне листя. Воно кружляло й стелилось до землі, наче Наталці встеляло дорогу. Йшла - по щоках витирала непрохані, гіркі сльози.
Здається прийшла.… оглянула цвинтар.Довкола себе нікого, неподалік , бігла невелика чорна собака.
Червоні троянди поклала на могилу, тиснуло у грудях, заридала,
-Бабусю! Скажи, скажи мені, як далі жити? Скажи чому таке гірке кохання? Чому так боляче, аж відчуваю, як закипає в жилах кров? І хто придумав кохання і любов? Я в полум`ї згорю, неначе свічка, напевно в житті немає майбуття. Кому на цьому світі я потрібна ? Скажи рідненька, чому комусь усе, комусь нічого? Як пережити знову зраду? Чи може доля - в мене така? Але ж іще молода, хіба може бути кінець життя? А може - це чиєсь прокляття? Війнув вітер, не знати звідки взялась пташка, поряд з нею немов торкнулася землі і недалеко сіла на траву. Наталя замовкла, озирнулася довкола, витирала сльози, здивовано подивилася на сіреньку пташку. Та крутила головою, не високо підіймалась над травою й знову сідала. З кишені куртки дістала зернята соняха, кинула в траву. Пташка придивилася, не наважилась клювати. Подала якийсь звук, крутила головою,зирила на неї. Від того погляду – мороз по шкірі,але поклала кілька зернят на долоню, до пташки простягнула руку. Від здивування округлилися очі, пташка сміливо сіла на долоню, раз -по - раз клювала. Перехопило подих, боялася поворухнутись, щоб часом не злякати це миле земне створіння. А в думках не могла пригадати, що ж це за пташка, як її звати? Всі, до однієї зернини з`їла й злетіла, не високо над головою, зробила коло і полетіла геть, здіймаючись то високо, то нижче над землею.
Подумала - що це було? Присіла на лавку, що поряд з могилою. Далеко заблудився погляд, перед очима спогади…
Тоді їй було майже шістнадцять. Вона у дитбудинку, з дитинства вважала, що рідні зовсім немає. Та одного разу запросила директриса, сказала, що її знайшла бабуся - Анфіса, мамина мама. І їй належить вирішити йти до неї, чи залишатися тут, до повноліття. Жінка здалася їй, вже й не такою старою, в білій сорочці, чорній спідниці, на вид не дуже примітна, лише вишневого кольору намисто їй кинулося в очі. Сиве волосся виглядало з-під капронової хустки, ніжно рожевого кольору.
Здавалося весь світ перевернувся. Щаслива, три роки поспіль з бабусею - не розлий вода. За цей час вона повідала їй про матір, яка виїхала на БАМ. Лише одного листа написала їй донька, що все добре і навіть не залишила адреси. Вона не знала, що згодом донька приїхала в місто, народила дівчинку . Й покинувши її в пологовому відділенні, знову поїхала туди, більше ні слуху, ні духу. Тільки п`ять років назад зустріла однокласницю доньки, Юлю, вона була з нею разом, на тому будівництві. Та поцікавилася, як онучка, тоді бабуся дізналася, що в неї є онука. Розповідала, що після такої звістки ледь не потрапила до лікарні та дякувати Богу все обійшлося. Два роки оббивала пороги до дитбудинків та наполегливість все ж зробила своє діло. Наталка щаслива, що має рідну бабусю, а за матір- декілька раз давали запит в Росію та на жаль відповіді так і не дочекалися.
Наталка поступила до технікуму, закінчила « Бухгалтерський облік» працювала в бухгалтерії заводу. Там і познайомилася на прохідній з Миколою, він працював охоронником. Здавалося все було добре, побачення, квіти, кохання, згодом, через пів року одружилися. Та ніхто не міг здогадатися, що Микола любив гульнути, часом трохи випити, то нічого, а от з жінками любив пофліртувати.
Одного разу Наталка раптово зайшла до підсобки, де й застала чоловіка з жінкою, як кажуть - на гарячому.
Пережила розлучилися, все відійшло, рана трохи боліла та життя продовжується. Бабуся велику роль зіграла в її житті, завжди підтримувала, все наставляла на шлях істинний, щоб не спішила, навчилася розбиратися в людях. Потім її не стало…. Пішла в той світ, залишила одненьку, як билинку. Ось, їй вже майже тридцять років і сама. І вечорами, прийшовши з роботи, хоч вовком вий, телевізор, кіт і вона. Вночі - інколи позирне на місяць й прошепоче,
- Ти одинокий, як і я та біля тебе зорі є , а де ж, коли буде в мене сім`я? Скажи, коли до мене, у двері хтось постука?
Огорталася ковдрою, неначе від холоду, а поруч - Сіренький муркоче. А він ласки теж хоче, ніжно його погладить по спині, за вушком, всміхнеться і вже під муркотіння засне.
Перевела подих….Озирнулася довкола, неначе зовсім одна тут, на цвинтарі. Тихенько прошепотіла,
-Бабусю, вибач, давно в тебе не була. Та хочу з тобою поділитись, я знову обпеклась… Так вийшло була на курсах підвищення, зустріла….
І неначе все перед очима; на зупинці стояв високий, чорнявий чоловік, у військовій формі. Позирав на годинник, раптом підійшов до неї,
-Вибачте, ви часом не знаєте графік роботи автобуса шостого маршруту, вже пів години чекаю, немає, чи може я запізнився й сам не знаю.…
Зашарілася,
-Вибачте, я не місцева. Тож графіків не знаю та й мені на інший автобус.
Ось так познайомилася з ним. Представився Олександром, мав звання старшого лейтенанта, працював при Військкоматі. Він провів її до технікуму, де були курси і після занять проводжав на квартиру, де зупинилася вона на час відрядження.
Олександр був наче строгим і в той же час часто всміхався. Веселий, невгомонний, все розповідав про пригоди солдат на службі. Не був одружений, мав однокімнатну квартиру від військкомату.
Одного разу, після двох тижнів знайомства, запросив її до себе на чай. Та Наталя не наважилася, вже не той вік, позалицятися й розбігтися - давно треба якогось серйознішого, для сімейного життя.
Після курсів, він дзвонив їй на роботу по стаціонарному телефону. На Новий рік приїжджав, посиділи в ресторані, поспілкувалися. Наполегливо говорив, щоб запросила до себе та вона була непохитною. Коли проводжала ,на вокзалі попросив її руки, вона не очікувала цього та сказала, що подумає.
Буяла весна…. Олександр по телефону просив, щоб приїхала до нього. Та вона все ніяк не могла вирватися з роботи.
Одного разу в бухгалтерію зайшов новий головний інженер, взяти якісь папери. Він рідко заходив та коли спілкувався з головним бухгалтером , весь час його погляд -до Наталі, як в кота до сметани. Співробітники це помітили , інколи з усмішкою, запитували, чи не вона часом його коханка? В кабінетах про нього ходили розмови,що має такий гріх, хоча й має сім`ю.
Цього разу він запросив до себе в кабінет Наталю, щоб забрала в нього папери, всміхнувшись вийшов. Так він не церемониться, коли вона тільки зайшла в кабінет, як він попередив секретарку, щоб його не турбували. Його очі нагадували їй з фільму, якогось корейця. Вона присіла за стіл, сміливо підійшов до неї, поклав руку на плече,
- А що Наталю, розважимося сьогодні? Я пошлю тебе на пошту надіслати папери, сам тебе туди повезу, а потім на квартиру, чи може до тебе. Адже ти сама живеш, що скажеш?
Вмить почервоніла, в очах з`явилися вогні ненависті, ледь втрималася, щоб часом не загнути мата. Різко з плеча відкинула руку, поспішала до дверей,
-Ви , шановний, помилилися адресою. Я не дівчинка по виклику. Не той вік та і з ким йти, ще треба подумати, чи він вартий.
Вже в дверях почула гучний, демонстративно вульгарний його сміх, різко вийшла з кабінету.
Той випадок згадувала з огидою. Коли зустрічала його в коридорі, то він всміхався, примружував, досить і так вузькі очі. Вона ж не звертала уваги, вирішила, що на світі багато дурнів, хоч і займають високі посади.
І ось вже золота осінь… Зовсім недавно мала піти в відпустку та зненацька була перевірка з Києва, тож не відпустили. Олександр чекав на неї, дзвонив щодня і дав адресу, можливо буде в цей час у від`їзді, бо навесні і восени роботи в Військкоматі завжди більше, адже призов у армію.
Їй повезло, всього два дні знадобилося для перевірки паперів. Ніяких неприємностей. Наталя радісно пішла в відпустку. Вона вирішила йому зробити сюрприз, приїхати зненацька, бо ж тільки вчора повідомила, що трохи затримується.
Осіннє ранкове сонце трохи іскрило між хмар. Прохолодно, хоча безвітряно. Наталя підійшла до п`ятиповерхового будинку, двері в під`їзді відчинені, відчула якусь тривогу в душі. Так, наважилася приїхати, хоче побачити, як він живе, а там - далі видно буде.
Кілька раз надавила кнопку дзвінка - тихо… Мабуть немає вдома, вирішила та раптом відповів жіночий голос,
-Зараз, зараз, одну хвилиночку! Любий, ходи сюди, тут якась жінка, напевно кур`єр з роботи.
Наталя хотіла відійти назад та двері відчинилися. Перед нею стояла славна, білява жінка в домашньому халаті, з великим вирізом на грудях, було видно, що халат одягнений поверх нічного пеньюару. Олександр підійшов, побачивши її відразу зблід,
-Ти?
Розгублено дивився, не знав, що сказати.
Він теж був одягнений в халат. Вона все зрозуміла, різко розвернулася й пішла до виходу. А він – більше не зміг промовити й слова. Почула, як зачинились двері. В розпачі, відразу поїхала додому.
І ось відкинувши від себе спогади, поправила каштанове волосся на плечах, всі спогади тихо розповіла бабусі.
І вже гучніше,
-Ось, бабусю, ти все знаєш…. Цим - я можу лише з тобою поділитись. Не знаю, чому таке життя. Мені здається я сильна та насправді слабка, хочу бути комусь потрібна. Хочу мати підтримку. Невже - не маю права на справжнє кохання, бабусю?!
Раптом кілька краплин попало на обличчя, підняла голову догори. Невеличка сіра хмара наче зависла, стояла на місці, а вітерець час від часу від неї навіював ріденькі краплини дощу.
Вона вклонилася до могили,
-Все я піду, вибач бабусю! Гадаю ти наснишся мені, даси пораду, як жити далі.
Наталя повернула на пряму дорогу, яка вела до виходу цвинтаря. Вона побачила чорну собаку, яка крутила хвостом і бігла в її напрямку. І недалеко, десь в метрах тридцяти, позаду собаки, в чорному плащі йшов чоловік з парасолькою.
Від спілкування з бабусею, відчувала полегшення на душі. Настрій покращився, вирішила відразу додому не їхати, а зо дві зупинки пройтися пішки. Адже дощ тільки налякав, хмара майже непомітно та все ж поплила на захід, де скупчилися багряні й ледь рожеві хмари.
Біля воріт виходу - почула, як хтось її гукнув. Озирнулася, чоловік в чорному плащі, високого зросту всміхався, поспішав до неї,
-Наталю ти? А, я думав помилився. Ти така славна, зачіску змінила.
Підійшовши ближче, він уважно дивився, неначе милувався нею, всміхався. Вона зашарілася, не знала, що сказати. Легенька усмішка на обличчі і лагідний погляд.
-Ти, що не впізнала? Це ж я Славко! Черкашин, з паралельного класу, - гучно й піднесено випалив він.
- Ох і красуня стала! В таку закохатися не гріх би було та напевно заміжня, є сім`я, - продовжив він з гарним настроєм , намагався дивитися в очі.
Наталя зупинилася, з усмішкою підморгнула,
-Ну досить, ти все одно, як школяр, компліменти даруєш, залиши для дружини, а то приревнує.
-Це окрема тема. Давай зайдемо в кафе, якщо не дуже спішиш, - весело запропонував.
-Ну гаразд, я у відпустці, маю час. І вдома на мене ніхто не чекає, - сказала спокійно, трохи замислившись.
В кафе не людно, тихо грала лірична музика. Під звучання повільно крутилася підвісна дзеркальна куля, яка світиться, переливається різними кольорами. Було дуже комфортно. Він замовив вино й цукерки, вона з цікавістю спостерігав, не заперечувала. Їй хотілося розвіяти самотність, яка її останнім часом дуже бентежила, не давала спати.
Вони спілкувалися, пригадували школу. Їй так легко, добре на душі,, шкільні спогади неначе повернули їх в юнацькі роки. Вона так захопилася в розмові про школу, що вже називала його Славком, усміхалася. А в очах замерехтіли веселі іскринки, він це помітив й ніжно взяв її руку,
-Ну ось, ти зараз така, як колись. Що тебе хвилює, бентежить? Поділися – на душі стане легше. Адже ми з тобою разом йшли з цвинтаря. Туди ж загалом йдемо поділитись сокровенним.
Наталя - трохи схиливши голову до столу, розповідала про зради, які їй було важко пережити. На якийсь час замовкає, її погляд не стояв на місці, все десь бігав, неначе відшукував щось і знову говорила. Закінчуючи розмову, підкреслила, що втратила довіру до чоловіків. А потім схвильовано сказала,
-Та ні, ти тільки не подумай, що я хочу, щоб мене хтось пожалів, зовсім ні! Просто думаю чому така доля, комусь все, а комусь нічого.
-Гадаю тобі не буде цікаво почути приблизно те, що ти розповіла мені. Правда, мене спіткало таке один раз та гадаю цього достатньо, щоб зробити рану на все життя. Та все ж я себе відчуваю сильним, здатним загоїти рану, життя продовжується, треба жити. І тобі скажу, ми молоді і у нас, ще все попереду.
-А давай розважимося, Подивись, он пара танцює, давай згадаємо випуск, - він простягнув до неї руку.
Наталя почервоніла, відвела погляд в сторону та все ж встала.
Неначе свято, піднесення душі в світ танцю. Вона забулася, примружуючи очі від задоволення, ледь торкалася його руки, не поспішала кружляла в легкім вальсі. Він обережно вів її, підтримував неначе скарб, а серце так шалено стало битись, що вже подумав, що вона почує, З неї не зводив очей….
Уже повернулися до столу, як діти - з задоволенням дивилися один на одного. Пуста пляшка, кришталеві бокали на столі, сяяли від дзеркальної кулі, їм обом, це нагадало випускний бал. Офіціант, всміхаючись приніс морозиво…
-Ми з тобою, як колись після випускного, пам`ятаєш? - вона зазирнула в очі, раптово почервоніла.
Почервоніла, від його погляду, той блиск в очах, прямий погляд неначе діставав до серця, раптом так стало тепло, зненацька взяла його за руку,
- Дякую тобі, за цей чудовий день і за танець. Я так давно не танцювала, ти мене приємно вразив, здається зовсім не змінився. І не дивись на мене так пронизливо, будь ласка…
- Та, що ти?! Розумієш - ти мені подарувала миті щастя, ось тут, зараз. Я себе таким щасливим давно не відчував. Сьорбнув останнім часом, як кажуть гарячого борщу, теж ошпарився окропом, як і ти. Та ще є дві причини, які похитнули моє життя. На цвинтарі, не тільки бабуся, яку ти знала, минув рік, як на автомобілі розбилися батьки.
Він хвилювався, голос ледь – ледь тремтів, трохи зблід, відвів погляд та все ж продовжив,
- Мій старший брат живе в Києві, я тут сам, один. Зараз я не в форму одягнений, в цивільному та я ж насправді молодший капітан судна, допіру повернулися з полону. З Нігерії, було непорозуміння з товаром, майже три місяці тримали судно.. Та дякувати Богу все з`ясувалося. Я давно живу в Одесі, а тут квартира батьків. Ми часом з братом разом тут, а коли й поодинці, як виходить. В нього там квартира, сім`я, а я більше в плаванні, приїжджаю сюди раз чи два на рік.
Вона уважно слухала, все ще двома руками тримала його руку,
-Прийми мої співчуття. Не розчаровуйся в житті, все владнається, ти вартий того. Гадаю буде все добре. Знаєш, я з часом задумуюся про своє життя, бере відчай та ось вислухала тебе, ні мабуть все це не вірно. Ми насправді, ще молоді, щоб впадати у відчай, так не годиться.
Запала тиша, кожен думав про своє…
В кафе зайшла весела компанія, гучно розмовляли, сміялися…
-Мабуть нам пора, - запропонувала Наталя.
Легка прохолода огорнула тіло, Наталя здригнулась, позираючи на небо. Вже вечоріло…. здалеку темно - сіра пелена, неначе спускалася до землі.
-Ось, ось, буде дощ, давай швидко до автобуса, напевно не встигнемо, - проговорила, взявши його під руку.
По обіч дороги стояло «Таксі», водій дрімав, голова схилена на кермо.
В`ячеслав постукав по капоту,
- Друже! Виручай, бо зараз змокнемо…
Вона сиділа задивляється на дорогу, він поряд спостерігав за нею, йому не хотілося розлучатися та все ж вирішив зробити паузу, щоб розібратися в собі.
Мжичив прохолодний дощ… Кілька хвилин в дорозі і вони біля її будинку, не поспішаючи, під руку, провів до вхідних дверей.
-Я навідаюсь до тебе перед тим, як їхати.
Раптом устами доторкнувся до пальчиків правої руки,
-Гадаю ти не проти?
Зашарілася, від несподіванки загупало серце, не могла вимовити й слова, тільки кивнула, відчиняла двері.
Він, як хлопчисько заскочив в «Таксі» , водієві назвав адресу..
Ох - подумав - бентежить вона мене, бентежить, а може з нею я віднайду спокій? Може дасть згоду бути зі мною та й забрати в Одесу. А що далі? Чи здатна народити дитя? Хто знає, яке в неї життя було?
Схаменувся, як таксист сказав, що вже приїхали.
Тим часом, Наталя зачинивши за собою двері квартири, зупинилася перед дзеркалом, буяли емоції, не знала куди себе подіти, випалила,
- «Свет мой зеркальце скажи, да всю правду расскажи. Ти одно знаєшь секрет, кто полюбит меня, иль нет?»***
Розставивши руки, прокрутилася два рази, пританцьовуючи підійшла до ліжка, впала ниць. За мить,піднявши голову догори, звернула увагу на фото бабусі.
Сльоза котилась по обличчі, і в думках зверталася до неї. «Якби ж ти була поруч, то мені було б легше. А може ти наснишся, підкажеш, як далі жити? Адже ти знаєш, чи буду я щаслива чи ні. Ти завжди мене підтримувала, хоч і багато я в житті наробила помилок.» З думками спостерігала за дощем, який, то мжичив, то хлюпав сильніше, вкрилася ковдрою, заснула.
Перед нею, яскравий літній день. Широка дорога, по обіч якої колосяться хліба, по них червоні маки. Вона неначе іде по тій дорозі, піднімає голову до неба, а воно блакитне, зовсім безхмарне. Раптово по дорозі, перед нею розстеляється вишитий рушник, чує голос бабусі,
-«Наталочко…. це твоя дорога! Йди впевнено по ній, не бійся, все буде добре. Це твоя доля, сміливіше, впевненіше йди, повір йому, ти будеш щаслива»
Здригнулася,відкрила очі.Біля обличчя мурликав Сіренький, лапою торкав волосся. Вона потягнулася й трохи сердито,
-Ото сон! Такий сон перебив! От бешкетник! Їсти хочеш…..
В`ячеслав не взяв її номер телефона і свій записати не запропонував. Два дні Наталя не могла оговтатися після зустрічі, всі думки про нього.
В шафі перебирала речі, згадувала сон. Вона чомусь вірила снам, особливо коли снилася бабуся. Можливо піти на той рушник, а якщо запропонує, як кажуть, -« Кинусь у вир головою». А, як знову ошпарюся? Та ні, тоді б не наснилося так, таке хлібне поле, колоски налиті. Підкрадався сумнів, тож уві сні не бачила бабусі, тільки чула її голос. Роздумувала, адже з ним так легко, тепло, погляд ніжний, ласкавий. Хай би той сон став реальністю, можливо й справді з ним буду щаслива.
За вікном світліло… Не могла спати цієї ночі, навіть не читаеться О другій годині, накинувши махровий халат, вийшла на балкон, вдивлялася в ніч, рахувала зорі. Якесь дивне передчуття, сьогодні має щось статися. На годиннику десята… вона дивилася телевізор. На кухні засвистів чайник й одночасно почула дзвінок у двері. Розгубилася, сама не знала чому, на ходу виключила електрочайник, причесала волосся й вже спокійно відчинила двері.
В`ячеслав - в руках тримав червоні троянди, не три і не п`ть, а великий букет. Вона побачивши його в костюмі капітана почервоніла, усміхнулася,не могла приховати радості, але мовчала. На якусь мить обоє завмерли,дивилися один на одного.
-Наталко! Добрий день! Може не виженеш? Це тобі, - хвилюючись, не поспішаючи сказав, поцілував у щоку.
Він бачив її щасливі очі, взяв за руку,
-Ну, що запросиш, чи проженеш?
-Вибач, я трохи розгубилася… такий букет! Мені ніхто таких не дарував. Дякую! Заходь - заходь! У мене саме закипів чайник, тож проходь, нікого немає, я ж одна, не соромся.
Він зазирнув на годинник,
-Так Наталко, у нас часу обмаль. Сьогодні треба все встигнути, тож буду говорити, а ти слухай. Я взяв білети до Одеси на завтра. У нас є доба все вирішити.
Дістав коробочку з каблучкою, став на одне коліно,
-Наталочко! Будь мені дружиною! Ти пробудила в мені ті почуття, що були, ще в школі. Я кохаю тебе! Я обіцяю не зраджувати, поважатиму твою думку, берегтиму тебе!
Він дуже хвилювався, трохи зблід, рука з каблучкою ледь – ледь тремтіла. Вона відчула до обличчя прилив крові, гучно билося серце.
-Я згодна, - тихо проговорила.
-І у нас будуть діти, Наталочко, ти не проти? Схожі на тебе і на мене, - випалив він, дивлячись прямо в очі.
Вона неначе соромилась, почервоніла. Він заглянув в очі, намагався піймати її погляд, щоб розпізнати чи щиро, чесно відповість, чи в них є - та іскра кохання?
- Гаразд ,тільки двоє, не більше, бо не такі ж вже з тобою молоді.
Він підняв її на руки, крутнув, поставивши на ноги - цілував..
А після поцілунків пили чай. Розмовляли, будували плани на майбутнє, весело обговорювали від`їзд.
Коли він пішов, цілувала фото бабусі, поклала у валізу, в думках розмовляла з нею, просила благословення. Потім з годину сиділа на дивані, неначе закам`яніла, в котре згадувала рідненьку. Перед очима той день, як побачила її вперше, коли вона прийшла за нею в дитбудинок. Солоне відчула на губах, навіть не помітила, що сльози текли по щоках й тихо вголос,
-Ну добре, бабусю, треба поспішати, багато роботи….
Час пролетів у клопотах, думала -як добре, що у відпустці - збирала речі.
В`ячеслав поїхав додому? теж збирати речі. Він радів осені, радів, що зустрів її, що не відмовила.
Цю ніч добре спала, навіть нічого не снилось. Кіт, як завжди спав біля неї, теж дуже тихенько.
За вікном легенький сірий туман накрив ранок… на пів - голе дерево…. Осінній пейзаж її не засмутив. Потягнулася в ліжку, всміхнулась, погладила кота,
-Ну, що гайда, підіймайся, будемо збиратися….
Кіт потягнувся, замуркотів біля шиї, терся об бороду,
-Ну досить ніжитись, тепер будеш лише охоронцем, буде мені з ким ніжитися в ліжку…
Закипів чайник, одночасно дзвінок у двері…
Він стояв перед нею всміхнений, щасливий, в одній руці валіза, в другій три червоні троянди , а погляд ніжний, теплий,
- Доброго ранку !
Поцілунок у щічку,
-На нас чекає таксі…
На ходу пили чай, спішили…
Спішили йти по одній дорозі в житті. Вона усміхалася, дякувала долі в надії, що буде щаслива, що відтепер в неї все буде добре.
В`ячеслав тримав її за руку, відчуває хвилювання, легеньке тремтіння, дихання, йому стало тепло на душі, спокійно. У нас все буде добре, адже відчуваю вона до мене не байдужа.
«Таксі» їхало до аеропорту, по обіч дороги рушником стелилося багрове, жовте, місцями темно – зелене листя. Осіннє сонце - мерехтінням проміння , проводжало їх в нове життя.
***- російською мовою
Вересень 2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
(Віршована розповідь)
Ой, хто скаче так уміло,
Так швиденько й надто сміло?
Поміж гілок на гілочку,
З рудим хвостиком білочку,
Я угледів, аж на сосні,
Яка ж радість, добре мені.
Скік - скік - скік, як на перині,
Та й у теплій кожушині,
А прудка, хоча й маленька,
Така ніжна та миленька.
Ну а вушка - наче ріжки,
Хитренька, спритні ніжки,
Трудівниця, о, ще й яка,
Все горішки всюди шука.
То запаси всі для зими,
Щоб діждатися до весни,
Має хист завжди скакати,
Я не зможу наздогнати.
Налюбуюся та й піду,
Теж горішків, мо»десь знайду.
07.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
Я піду стежкою і босими ногами,
По срібних росах трав, поспішу до мами,
Тут народилася, повсюди диво - цвіт,
Не відчуваю, лиш скільки сплинуло літ.
Вже хтось гукає, вмить попереду погляд,
Завмерло серце, я з нею ніби поряд,
Маленька пташечка, над мною літає
Напевно мама, це так мене вітає.
Вітерець віє, тихо дощик хлюпоче,
Мені рідненька, він про тебе шепоче,
Вклонюся низько, босоніж, ну та й нехай,
Ні, я не боюся, це ж милий, батьківський край.
Кладу троянди, знаю, ти їх любила,
Взяла червоні, як завжди, ненько мила,
Позолот осінь, накидала під ноги,
Ні, не забула, я до тебе дороги.
04.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2017
-Ану синочку йди сюди,
Та принеси, мені води,
До вікна досить вдивлятись,
Та на дівок задивлятись.
- Хоча чия, все би взнати,
Та треба звідки, розпізнати!
Увесь час погляд сердитий
Все до криниці сповитий,
- Золоті гори, як має?!
Тоді нехай вже й кохає!
Не дам на іншу, я згоди,
Від них лише одні шкоди.
Тож діти підуть - розтрати,
Знай, не веди, їх до хати!
Роки ж бо швидко, так летять,
Вже нині сину сорок п`ять,
Вікна деревами вкрило,
За склом, те гарненьке рило,
Бурчить сутула матуся,
А чи й онуків діждуся.
Всміхався син, вуса гладив,
Від вікна знов, не відходив,
Раптом наважився сказати,
Не хтів її ображати,
- Доля мабуть, моя така
Не вартий я і п`ятака!
**
За синів просять гори золоті,
Як живеться, інколи в самоті,
В чому винна дівка та чи й інша
За свекруху й може буде гірша?
Більше придане турбує, гордість!
Долі зламані - мають натомість….
26.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017
Сіренькі хмари, всю ніченьку блудили,
Ясним світанком землицю пробудили,
Листва барвиста, поспіхом прикривала,
Немов рядном, щоби тепло зберігала.
Туман молочний, до неї постелився,
У піднебессі, вітер враз закрутився,
Погнав хмарини, ген-ген до полонини,
Імла порідшала, боявся днини.
Краплинки падали, неначе в намисті,
Мокренькі й кволі, листочки золотисті,
Чорніші хмари, летіли навздогінки,
Раптово білі, завертілись сніжинки.
Й до низу тихо, наче у ніжнім вальсі,
Слідили клени, сумні, у білій рясі,
Ой, не на часі зимонці поспішати,
Осінь сердита, не сховалась у шати,
Із вітром жваво, всі хмари розганяла,
Дуже сварилася, дощем дошкуляла.
04.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017
Тихо скидає, осінь з дерев листву,
Останні дні, теплі нам дарувала,
Сонячний промінь, ще пестив синяву,
Імла туманна трави сповивала.
То там, то тут, ще багряніє листок
У суперечці, зі злим, сильним вітром
Зовсім безсилого, сповива смуток,
І до землі, спуститься незабаром.
Із кожним кроком тепло десь тікає,
Колючий вітер йому у спину дме,
Яскравий день, світлий, на жаль, минає,
Багряна осінь,чорнітиме уже…
У нічній темряві, враз задощило,
Холодний вітер підіймавсь на крилах,
Поспішав дуже, виконував соло,
І вигравав, радісно на цимбалах.
Шумить й шурхоче листячко при землі,
Немає радості від Листопаду,
Все жде від осені,обійми теплі,
У збитих купах, знаходить розраду.
28.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2017
Мабуть, вже краще поплачу,
Від серця, мо" біль відійде,
Як, жінку, чи матір побачу,
Журба, страх все ж не обійде.
Лиш стане на душі легше,
Стечуть сльози до землиці,
Війну бачити, не вперше,
Страшне горе молодиці.
Надія, десь загубилась,
Несуть синочка до хати,
Та пташка, мов об лід билась,
У чорній хустині мати.
Тож плачу, а що, тим діткам,
Тепер, без татка, як жити?
Щемить, боляче сиріткам,
Як важко, їх відпустити.
.
03.11.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2017
Хотят наши депутаты,
Повышать себе зарплаты,
Все кричат, что жизнь достала,
Но не могут жить без сала.
***
Говорила баба деду,
Есть безвиз - теперь уеду
А, он, - Адрес не забыла?
Высылай, деньги кобыла.
***
Лунный месяц улыбался,
А сосед, в любви мне клялся,
Рассвет ранний заискрился,
Вижу нету, вот гад, скрылся.
***
Взяла в баре кружку пива,
Знают все, что я строптива,
Один мне, - Вот даёт баба,
Я ж ему,- Что давит жаба?
***
Звал сосед на вечеринку,
Да забыл закрыть ширинку,
Я от счастья покраснела,
Уж на крыльях полетела.
***
Вдвоём в баре пили виски,
Уж пьяна, торчали сиськи,
А он гад, не возбудился,
С того горя, я напился.
***
С милым мы, на свидании,
Уж дала, расставание,
Больше он, не появился,
Дала плохо - очень злился.
***
С муженьком вместо зарядки,
Поиграть решили в прядки,
Весь день, да ноченьку искал,
Уж за волосы оттаскал.
***
В баре музыка играла,
Среди ног меня ласкала,
О любви, шептала ночка,
Я сказал,- Ну хватит, точка!
***
Пригласил милый на речку,
Берегла свою( овечку),
Так его нежно ласкала,
Без овечьей шубы стала.
***
Всю ночь мужу изменяла,
Пришла утром извинялась,
На меня, смотрит украдкой,
А потом, по морде тряпкой.
***
Мы с миленком «Семки» ели,
Пока нам, не надоели
До рассвета целовались,
Потом сексом занимались.
Декабрь 2015г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758502
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2017
Надворі осінь…. Майже кожен день похмурий, надворі сиро, часто хлюпоче дощ. З дерев опадає кольорове листя і його кудись несе вітром. А часом під ногами купками збирається і здається я йду, як по килиму. Та на ранок листя збирають люди, одягнені в оранжеві куртки, а потім грузить його трактор на машини. Вони кудись вивозять його, на вулиці стає чистіше й привітніше, а асфальт, аж блищить від дощу
Тато після роботи забрав мене з садочка. Це було в п`ятницю, ми в такий день завжди ходимо на вечерю до бабусі й дідуся. Провідаємо їх, тато все цікавиться, як у них справи, як здоров`я…. А я ж тішуся бабусеними пиріжками, які вона завжди пече в цей день. За вечерею всміхається, гладить мене по голові, поправить світлий чубчик і говорить,»Їж онучку, їж мій любий Сергійку. Це для тебе спекла, бо ти такі любиш…»
А я і справді люблю її пиріжки з капустою, чи то солодкі з яблуками. Вони такі пахучі, пухкенькі і смачненькі. А зверху, ще й блистять, як погляну, аж слинка котиться.
Я завжди більше часу проводжу з татом. У мами все завал в бухгалтерії, так вона висловлюється. Ну я так розумію їй не до нас з татом, пізно приходить з роботи. Правда на вихідні ми всі разом вдома. Все ж мені трішки сумно з ними, вони дорослі, в них свої проблеми, свої розваги за комп`ютером. А мені лише з планшетом дозволяють і то тільки пів години після садочка. Тато говорить, коли підросту, тоді більше буду в (стрілялки) грати. Сердиться, коли я його відволікаю від ігри за комп`ютером.
Ось так і сьогодні, все було, як завжди. Після вечері, від бабусі, ми з пиріжками в пакеті, поверталися додому. Надворі швидко стемніло, тато розповідав, що восени і взимку ночі все довші, а з грудня місяця знову буде день довшати.
Високі ліхтарі гарно освітлювали довкола. Де-не-де було видно опале листя, яке ледь - ледь тріпотіло від вітру. Деяке лежало при землі, трохи від світла виблискувало, це після дощу, ще не висохло. Та і весь час здавалося, що зараз з вітерцем знову літатимуть крапельки дощу, прохолода вдарила в обличчя.
Ми підійшли до зупинки, я чомусь подумав, що ще далеко йти, бо не побачив її. Думав, якийсь паркан, людей нікого не було. Тато посадив мене на лавку. І я, як завжди почав колихати ногами, туди, сюди, туди, сюди, немов на гойдалці.
- Шило, посидь тихо, бо зараз звалишся, замурзаєшся і пакета свого впустиш, - голосно сказав тато.
Я почухав лоба, поправив каптур, змовчав. А, що буду говорити… Він справедливо попередив. Пригадую, якось одного разу, ми йшли удвох з автобуса, це було після дощу. Я все перескакував через невеликі калюжі, він мене попередив один раз, я не послухав, потім знову попередив. Та я його завірив, що гарно тримаюся за його руку, щоб не хвилювався. Вже доходили до переходу, тато відволікся, звернув увагу на сигнальні вогні, а я вкотре захотів перескочити калюжу. Та й вийшло так, що стояв потім в куточку вдома, бо добряче гепнувся одним місцем, навіть соромно згадувати яким, ще й намочився. Але не плакав, гадав сам винен. Хотілося, щоб мама пожаліла та її не було вдома. Коли вона прийшла я вже був викупаний і лежав в ліжку. Вона в мене добра, напевно тато їй розповів та вона не сварилася, поцілувала в щоку і сказала, що в житті всього буває.
Тато стояв недалеко, від весь час дивився в сторону, звідки мав приїхати автобус.
Раптом мене неначе, щось штовхнуло в ногу, я відразу покачав однією, потім другою, подумав, нічого собі вітерець. Вже витріщив очі, хотів, щоб вітер мені так в обличчя повіяв та не дочекався, вертів головою в різні сторони та все марно. Угледівши все довкола, заспокоївся, сидів тихо, пристально дивився на тата, коли буде команда вставати. Та раптом мій пакет почав гойдатись і я почув тихе,-Няу-няу. Маленьке кошеня намагалося стояти на задніх лапках, а передніми торкало пакета. Воно трохи трусилося, напевно від холоду, на вид було жалюгідне, бо мокра шерсть пристала до шкіри. О! Воно пиріжка хоче вирішив я і позираючи на тата, крадькома витягнув пиріжок з капустою. Ви б бачили! Кошеня маленьке, риженьке, відразу кинулося, неначе на якогось звіра, жадібно стало їсти пиріжок, впираючись в нього передніми лапками. Час від часу позирав на мене очима, які були, як два зелені вогники.
-Що ти там нахилився? - раптом запитав тато.
Я мовчав, а в голові відразу думка, от би додому забрати, мені б веселіше було. І воно б бідненьке тут не мокло і не ходило б голодним. Та раптом мене з середини неначе, щось підштовхнуло і я наважився, відразу випалив татові.
-Це мій друг! Ми його заберемо додому. Хіба можна такого маленького залишати в біді. Ти ж сам мені завжди говориш, що треба тварин жаліти….
Тато почухав чоло, нахилився, а потім присів біля котика. Уважно дивився на мене, а потім знову на котика. А я напевно теж був жалюгідним, бо відчував, як мій голос чомусь трохи тремтів, чи то від холоду, чи від хвилювання. Я витріщив очі і чекав, що ж скаже тато, той витягнув з кишені газету,
-Ну, що він вже доїв пиріжок? Сидить? Не тікає?
І усміхнувся,
-Сидить, чекає, що буде далі, напевно ти йому сподобався. Гаразд заберемо додому, давай в газету його.
-Тату! Йому буде незручно, - радо вигукнув я і зняв каптур. Продовжив,
-Тут і нести буде зручніше, дощу немає і не холодно та і я вже не такий маленький, щоб обов`язково в каптурі бути, не замерзну. Тато тільки всміхнувся і тут під`їхав автобус.
Я не звертав ні на кого уваги в автобусі, тільки на каптур, що тримав на руках. Мені було зручно, я сидів, а котик навіть носика не показав з газети, він напевно довго блукав, добряче промерз, поки знайшов мене.
Тато по дорозі додому, в ліфті все всміхався і мені це подобалося, хоча я розумів, що з мамою обов`язково буде серйозна розмова.
Він відкривав двері, прошепотів,
-Давай відразу в ванну, а потім зробимо мамі сюрприз. Я тішився, от добре тато придумав, так буде веселіше.
-Надійко! Ми вже вдома, зараз помиємо черевики, руки, готуй будь ласка нам чай, - сказав тато і ми, знявши одяг, направились в ванну.
Тато відразу почав купати котика під душем, той махав лапками, струшував з себе воду та цікаво було, що не кричав і не дуже пручався.. Нявчав тихенько і мені здавалося весь час тільки й дивився на мене. Нарешті тато замотав його в старенький рушник і дав мені,
-На! Витри його, а потім включимо мамин фен, трішки підсушимо, бо він, здається, навіть пухнастий!
Коли вже гудів фен, мама відкрила двері в ванну,
-А, що це ви тут застрягли?
Вона, від здивування, спиною притулилася до дверей, очі округлилися і суворо подивилася на нас, а потім на котика, якого я притулив до себе. Важко перевела подих, знову поглянула на тата, потім на мене і раптом усмішка з`явилася на її обличчі,
-Ах ви, партизани! І хто з вас знайшов таке чудо?! І, хто його буде доглядати?!
Вона взяла малого на руки і запитала,
-І як його звати? Де взяли? Зізнавайтеся і мийте руки!
Ми з татом задоволено переглядалися, швидко помили руки, йшли пити чай.
Мама постелила в коридорі маленький килим і поклала туди котика, він скрутився клубочком і одним оком піддивлявся, що буде далі.
Тато, як завжди, поцілував маму в щоку, подякував за чай, який швидко випив. Задоволений сідав за комп`ютер,
-А за кота тобі все розповість Сергійко! Ти вкладай його спати, бо вже пізно, довго чекали автобуса. Гадаю ім`я придумаєте без мене..
Я був на сьомому небі, як інколи мама каже, коли дуже задоволена. Так, без ніяких нарікань у мене з`явився котик, адже я так давно мріяв про це. Якось у бабусі просив, є у неї старий, здоровий, чорний кіт. Та вона тому й не дала, бо каже вже старий.
-Ну, що Сергійку, маєш відповідальність тепер, хоч вже згодом і підеш на підготовку в школу та тобі прийдеться доглядати за котом, раз приніс. І яке ім`я йому підібрав?
Мамо, а можна я подивлюся, що він зараз робить?
Вона усміхнулася,
-А чому не можна? Можна!
Я швидко до килимка та там котика не було. Ото біда! Де ж подівся, з тривогою подумав я і закричав,
-Пропав! Десь немає! Мамо, тато він втік!
Тато навіть не звернув уваги, все лупив по клавішах клавіатури. Мама зайшла в прихожу кімнату, котик лежав на дивані, напевно від крику підняв голову, але спокійно спостерігав за нами. Я побачивши його, був задоволений, що він є, підійшов, легенько погладив по спині,
-О тепер я знаю, як його назвати Султан, бо він любить диван!
Мама і навіть тато, почувши, засміялися. А я задоволено побіг в свою кімнату. В ліжку мама вкрила мене ковдрою, поцілувала в щічку. Мені було приємно і затишно, я радів, що все так склалося. І почав розповідати мамі, як не ми знайшли кота, а він знайшов мене з пиріжками….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Осіння нічка, ще дрімала,
Світанок плащик, вже одягав,
У небі зірка догорала,
До неї, місяць, ледь-ледь моргав.
Туман спадав,між скирти пишні,
Густенькі кучері кісілем,
Дома виднілися, розкішні,
Укриті сріблом і кришталем.
Пробився враз, сонячний промінь,
Де вище роси,заіскрились,
Здалось безмірна, там далечінь,
Під лісом трави золотились .
22.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017
Одягла дівка намисто,
Вже подумала кохає,
Та напевно все навмисно,
А він нині другу має.
Та чому ж ,усе так сталось,
І чому ми розійшлися,
На чужИну забажалось,
Але мрії не збулися.
**
Темна нічка шепотіла,
Ти признайсь в коханні,
Мов та пташечка тремтіла,
Попрощався на світанні.
Дум немає й не гадала,
Що її щойно покине,
Його так вона кохала,
Бо без нього вже загине,
**
Над рікою все стояла,
Та й у воду подивилась,
Ой навіщо з ним гуляла,
Нехай краще б утопилась,
Тож просить у неї ради,
Що ж мені тепер робити,
Не чекала вона зради,
Ой, тепер, як далі жити.
**
Під грудьми, давало знати,
Час від часу,вже дитятко,
Як тепер, може сказати,
Хто ж його і де той татко.
Утопила.. Геть намисто,
Щоби згадки і не мати,
Річка сяяла сріблисто,
Ні не треба так страждати.
**
Заспівала раптом пташка,
Рано сонце зустрічала,
Підхопила спів зозулька,
Та й роки їй рахувала.
Вже додому поверталась,
Тож щаслива ця дівчина,
Радо з сонцем привіталась,
Знає буде мати сина.
**
Не ганьбіть, ви її люди,
У житті, жаль, так буває,
Геть покиньте пересуди,
Кожна доля все рішає….
Останній стовпчик 2 рази.
10.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2017
Так темно, за вікном, сну нема,
Вже нічка, минає, я сама,
Кричу, взиваю - верни спокій,
Літать не вмію, бо ж не сокіл.
А ним, була б, то полетіла,
У шати, нічні, якби крила,
Замала, тоді б попросила,
Мені, щоб повернути сили.
І сон, прийшов, втішилася я,
Немов, зовсім маленьке дитя,
Хвороби хочуть подолати,
Е ні! Знай мене не зламати!
Хоч осінь, за вікном, не хочу,
Дерева, хоч менше, шепочуть,
Не буду - ні кричать, ні плакать,
На ніч погляну, йду сон шукать.
Далеко, із-за небокраю,
Неначе, свічку помічаю,
Та тож, свою я зірку бачу,
Від радості, тихо заплачу,
Я птахом, злітаю уві сні,
Хворобам зашморг - добре мені.
23.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2017
Клинок, багряніє вдалині,
Коротші, все і коротші дні,
Листву, вітер гойдав охоче,
Тихенько та ніжно шурхоче.
Дріма у осінньому танці,
Паняночка у вишиванці,
Скрізь осінь, кольори бризкала,
Уміло, контур окреслила.
Багряний, жовтий і золотий,
У літо бабине - не простий,
Для неї, колір підібрала,
Майстерно, гладдю вишивала.
В ранкових, сонячних обіймах,
Клинок, дріма у музичних ритмах,
Зненацька, вітер знімав листя,
Всю землю, прикрашав намистом.
11.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2017
Вже давно, ця осінь дощить,
Кіт на вулицю, знов нявчить,
У калюжах сонце сяє,
Вітерець, жвавий гуляє.
Розбрелися кудись хмарки,
За мить взувся у чобітки,
Візьму котика та й піду,
Вдвох розвієм свою нудьгу.
Давай осене,вже дружить,
По калюжі буду бродить,
А ти коси всі розплітай,
Та багрянцем, все прикрашай.
23.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Я почула…. що це муха,
Наша муха – цокотуха,
В павука, аж закохалась,
Та й до нього усміхалась,
-Ти умілий і красивий,
Всіх добріший, соромливий,
Усі брешуть - злий занадто
Що ведешся грубувато.
Мабуть прикрощі є комусь?
Я за тебе так тривожусь,
На всі руки, бачу майстер!
Маєш ти, гарний характер!
Вихваляла день і нічку,
Плів мереживо і стрічку,
-Ніжно ти, співаєш, мушко,
Дай тобі, скажу на вушко,
Тож не бійся, лети сміло,
Обійму тебе уміло.
Вона радо притулилась,
Аж від щастя засріблилась,
Крила впали, геть додолу,
Вже й голівку хилить кволу.
***
Ой не кохайте, дівчата,
Не любіть блиск, оченята,
Хлопців отих, що не рівня
На вас чекає катівня…..
23.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Я знаю, що Муза бува охоронцем,
Як дощик,цілісінький день за віконцем,
Коли, незвана самотність нагряне,
Зненацька, осінь прикрасить у багряне.
Слова, Муза несе, про неї яскраву,
Красиву, чудо – панянку і ласкаву,
Із вітром, грає в хованку, враз сміється,
По полю, радо золотом розіллється.
Вже ліс, убрався, у кольори червоні,
Земля, обіймала трави напівсонні,
Дощик, чечітку вибивав, так грайливо,
Втішаюся з Музою - рідкісне диво.
17.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2017
На жаль, це правда нашого життя,
Дитя і те боїться майбуття,
Страхи, насилля, все на екранах,
Сердечко молоденьке у ранах.
Що бачить, коли мороз по тілу
Сміливий, все ж ховав душу вміло,
Він хлопчик, то ж мужніше за неї,
Їй краще, сприймати орхідеї.
До чого йдемо, мо* зупинитись?
Його б, душі, добром наповнитись,
Світ жорстокий, боязкість далі жить,
Воно ж, бідненьке дивлячись дрижить.
То добре, що братик розуміє
Надія, захистити зуміє…
Лякати, навіщо? Як спинити?
ШкодА, що так приходиться жити.
Хто відповість за зболені серця?
Укотре, я запитую Творця.
17.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2017
Осінь славна трудівниця, щоб нею насолодитись, дід і баба рано встали до лісочку поспішали. Стежка вкрита шпоришем, а в бабці, аж у сердечку щем, каже діду,
- Не топчи, ти осінньої краси. Бачиш немов килимком стежка вкрита й рушником, є тут різні кольори, що й очей не відведи. Фарби руді і червоні, всі змішала осінь, тож шкода топтати їх, мо* підемо босі.
Дід на бабу подивився, лукавенькі очі, усміхнувся, прихилився,
-Ох, ніжності жіночі!
Сонце промені кидало прямо на обличчя, баба діда вмить штовхнула,
- Ану відчепися! Бач вдома і уваги на мене не звернеш, а ось тут по вузькій стежці біля мене крехчеш. Ще й усміхаєшся до мене немов молоденький, обійти чомусь не хочеш, щось весь час лепечеш…
Дідусь каптур поправив, та й вже до бабусі,
-І чому ти все бурчиш? І чому не в дусі? Бач, таке надумала, що впала клямка? Щоби разом босоніж, оце забаганка!
- Досить! - стара нахилилась, листки підбирала, ледь зелені і жовтенькі, в букетик складала.
Певно молодість згадала, сіла на пеньочок, під ніс пісеньку співала і плела віночок.
Перед нею вже й дідусь,
- Щось я притомився. Відпочиватиму і я трішки.
У жменьку взяв горішки,
-Це ось, тут, біля ліщини, знайшов кілька штук.
Відразу баба до нього,
- От старий лантух! Нащо комусь залишати, певно там, ще є. Нема чого комусь! То вже все твоє й моє!
Дід, як парубок піднявся, під гілками нахилився. Підбирав, у кошик складав й на стареньку позирав,
-О! Сказилась ти чи що?
Та сиділа вже в вінку, усміхалася до діда ,
- Пам`ятаєш ти таку? Ото була бесіда! Як ти заміж умовляв і кохати обіцяв, все життя мене цінити і весь час в житті годити…
Тоді теж осінь була, згадай на Покрову, мене ніжно цілував і завів в діброву. Клявся, ніжно обіймав, мене чорнобриву. А тепер, що я маю? Одну мороку! Що без мене зовсім нікуди не ступнеш, ні кроку! Все одягатися допоможи, то підкажи, то подай чашку, ложку. Неохота все згадати .. Пам`ятаєш весільну сорочку? Згодом після весілля, ти сам її прасував, а потім на пів згорілу хитро в шафу заховав.
Розпашіла бабуся, очі засіяли, дід до неї,
-Пригадай, як штори ми прали! Як ти в пральну машинку разом з ними кинула теплі, чорні колготи, штори стали чорно - білі, було замороки…
Вже від сміху з дерева опадало листя. А на горобині низенькій грона, як намиста. Виблискували на сонці, старі усміхались. Та й зривати спілі грона, в кошичок складали.
Вітерець слав поцілунки, звеселяв стареньких. Ось побачив вже дідусь, грибочків гарненьких. Грузді і кілька опеньків, між грабом у травичці. Дідусь став на коліна підрізав по звичці. Повні кошики в обох, а в пакеті є обід. Вже баба до діда,
-Ну попрацювали, як слід!
Витягає кусень хліба з ковбасою й маслом, а дід голову почухав, позирає басом. Раптом бачить пляшку з вином, мило усміхнувся, значить любить йшов не даремно та й поправив вуса.
-Ну, що любове моя? Ідемо додому?! - дідусь усміхався.
-Та я ж в тебе, моє сонце, знову закохався….
Стелилася стежечка до самого дому, тупцювали веселенько, не скажуть нікому. Як тут гарно восени удвох мандрувати і так тепло на душі молодість згадати.
18.10.2017.р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017
Не хочу плакать, тільки порадіти,
В обіймах осені та й поговіти,
Красу побачити,незрівнянну,
Пізнати радість, з нею сьогоденну.
Удалині, геть кучерявий туман,
У полон річку, захопив, мов шаман,
Над нею, сивим, густим розплескався,
Ніби до неба, він зразу дістався.
Похмуре небо, помітно яснилось,
Це все гадаю, мені не наснилось,
Лягали промені, ніжно до землі,
Вже й розтавали, тумани – кіселі.
І при долині золотилась трава,
Там павутина, її ледь покрива,
Від літа бабиного, є дарунок,
Під кущем голим, листя, мов пакунок.
Опале, приспане, поверх коріння,
І чути вітру, легке шелестіння,
Листок тріпочеться, тут, на вербичці,
Вона вже майже зовсім без спідниці.
Вже й різнобарвне листя під ногами,
Щоби тепліше, хоч трішки ночами,
Пригріє сонечко, ледь посміхнеться,
Листю багровому, теж заманеться.
Із вітром весело посперечатись,
Кленові голим, щоби не лишатись,
Здалеку ліс - неначе гарна казка,
Заворожив! Вся встелена доріжка
Жовтим, червоним рушником, сріблиться,
Осінь, я хочу, в тобі загубиться.
18.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017
Коли ж нарешті, закінчиться війна,
І в чому винна, моя Україна,
Певно за те, що хоче бути вільна,
Та це ж сказати, маячня суцільна.
А хто з людей, хоче жити під гнітом?
Щоб керував, той шизофренік світом,
Та він своє,тільки життя цінує,
На жаль, народ, не сприймає, не чує.
Четвертий рік, Луганськ, Донбас ридає,
Все у вогні, земля й небо безкрає,
Біль і страждання. Давно чорні хустини,
Спіткало горе, не бачить дитини.
Сини злетіли, клином журавлиним,
Змогли дать відсіч, ворогам нікчемним,
Та скільки ж можна, зупинись, Іуда,
Благаю, Боже, зроби врешті чудо.
За що вмирають, ці діти безвинні?
Прошу війну, спини й дії злочинні!
Сміливі, юні, стоять на кордоні,
На жаль, посИвіли в декого скроні,
Та сини гідні усіх захистити,
Щоби скрізь мир настав й щасливо жити.
Я вірю буде, вільна Україна!
І залунає пісня солов`їна,
Про край чудовий, піднебесся світле,
Моя земля й життя, як цвіт розквітне!
А вам синочки, поклони до землі,
За спокій н7ині, що дарите мені,
Прошу шануйтеся і неньку любіть
Своє життя, я благаю, бережіть!
19.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2017
Я зрозуміти, не можу, чому гадав, я та,
Що зміг прийняти іграшковою лялькою,
Веселі очі і грайлива та знай, не пуста,
Ні не дурна, хоча й була молоденькою.
Спідниця «міні», так зваблива, іще й красива,
Жага завжди, все любити, бути коханою,
Поглянь, гадаєш, що у середині фальшива,
Пофарбувала, мо» надто щічки рум`яною.
Запам`ятай, давненько звикла такою бути,
Уста червоні….я все ще хочу приворожить,
Спливли літа, може ти зумів думок позбутись,
Тепер зустрівшись, будеш цінить, мною дорожить
16.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017
Я маленький та руденький,
Мене друзі звуть Хитренький,
Це ім`я, недавно дали,
На дорозі підібрали.
Заблудився, я напевно,
Була ніченька, так темно,
На зупинці, аж закричав,
Ну це тобто, дуже нявчав.
Підібрав мене хлопчисько,
Нахилився надто близько,
Я ж тихенько -« Мур – мур, мур - мур»,
І мене, поклав у каптур.
Тож щасливу, вдачу маю,
Дуже рибку полюбляю,
Тепер вдома, я, як султан,
Краще місце - м’який диван.
17.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2017
Як гадалося, прибула осінь золотиста,
Нині з ягід, плела горобинові намиста,
Налила, калині соком, червоненькі щічки,
Рушник вишитий, справно розстелила до річки.
І вербичку прикрасила, в жовтенький халатик,
У лісочку, із грибів,склала пишний букетик,
От майстриня, всі дерева в бурштин прикрашала,
Веселилася із вітром, пісеньку співала.
Усміхався виноград, наповнив бочки вином,
Журавлі, відгомоніли,полетіли клином,
Господиня, що сказати, знає, що робити,
Стрічки жовті, заплела у березові віти.
По садочку, розгулялась, багряніло листя,
Засріблилася росою, вся стерня плямиста,
Добре робить свою справу, із жовтнем-то друзі,
У обіймах, із з ним вальсує, по всій окрузі
14.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017
Сорока з вітром подружилась,
В таночку з ним весь час крутилась,
Сміло кричить,- Зачіску не руш,
Боюсь прийдеться прийняти душ.
А що? Вітер дмухнув, -Злякаюсь?
Пробач та цим, не переймаюсь,
Сьогодні я, в танці з тобою,
А завтра з пташкою другою.
Лише, зі мною, нині танцюй,
Почуй! Ти на всіх інших наплюй!
Неперевершена я в танці,
Тож не відмовлю в забаганці!
Вітер,-О ні, - злетів між хмари,
Тікав неначе від примари.
**
Хто вас не хоче – не докучайте,
І свою гордість – ви не втрачайте!
17.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017
Вздовж поля, в ряд тополі - високі, пишні….
Тягнуться до самого села, воно розкидане по пагорбах, схилилося до річки. А в самій низині став, широкий, широкий, ледве розгледіти, що росте по іншу сторону. Та добре видно лебедів, вони один до одного голови схилили, немов про щось шепочуть, застигли на одному місці.
А вода від вітру рябить і де – не - де круги по ній, вона така чиста, що здалеку видно водорості, а де їх немає видніється дно і зграйки маленьких рибок, весь час кудись поспішають. А зовсім близько, попід
чагарник і зілля, по воді, немов розкидані, водяні лілії.
Ранкове сонце кинуло перші промені до землі. Миколка спостерігав за поплавком у воді , який час від часу колихався від вітру і течії.
Зовсім близько, б`ють джерела, вода прохолодна, інколи, аж промерзне та він звик. Клювало добре, тому й рибалив, кожного дня додому приносив рибу. Гарний улов, коли зранку, а потім сиди, хоч цілий день майже нічого не впіймаєш. Та він й дуже не переймався , цієї риби достатньо, щоб зварити юшки та посмажити. іншим разом скільки наловить - навіть занесе тітці Надії й дядькові Степану. Правда він трохи соромиться туди йти, бо там є дві дівчинки Наталка і Ніна. Та соромиться тільки при дорослих, а так ні. Коли дівчата купаються в ставку, чи біля річки засмагають, підходить, поспілкується, щось цікаве розповість. Він старший за них на два роки, йому минуло дванадцять років. Дуже схожий до мами, чорнявий, а очі сині, як волошки, зростом вдався до тата, як на свій вік – височенький.
Між дівчатками різниця в один рік. Обоє світлоокі, колір волосся теж схожий, світло русявий з рудим відтінком. І зростом однакові, і одна, і друга мають по обличчі ластовиння. Наталка старша, пишніша й добріша, завжди уступить, якщо виникає якась суперечка. А про Ніну цього не скажеш, особливий, жорсткий характер, ще змалку непосидюча, вередлива, хитренька. У всьому намагалася бути лідером, часто ображає сестру, а іншим разом, як хтось пригостить цукерками, ніколи порівну не поділить, завжди собі більше візьме.
Дівчатка і школу пішли у один клас, так вирішили батьки.
Миколка жив з мамою, він народився - коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Батька знає тільки на фото, загинув взимку, в кінці тисяча дев`ятсот сорок першого року. Одній матері важко виховувати сина та, але що поробиш. Часом треба чоловіка вдома, попиляти дрова, чи, щось полагодити біля хати, як був меншим, все бігав до дядька Степана - батька дівчаток, щоб допоміг мамі. Той лагідно погляне в очі, усміхнеться, погладить по голові і скаже,
-Гаразд синку, прийду.
І хлопчикові так тепло на душі, часто думав, от би мій тато був живий, напевно б теж таким був. Інколи, ввечері прибіжить до мами, присяде на коліна , обійме і просить, щоб розповіла про тата. Вона ж кожного разу, витирає сльози, довго розповідає, доки почує сопіння сина.
Дружба дітей , як сонце, щодня разом. В інше село ходили до школи, навпростець чотири кілометри, воно, то нічого коли погода гарна, а коли восени дощами заливало, кепсько. На уроках сиділи в промокших шкарпетках, чи в онучах. Не кожен тоді мав добротне взуття, все якісь низенькі черевики. Ще скрутніше взимку, як завіє! Світу білого не видно! Такі пагорби сріблястого снігу понасипає, що застрягали, аж по пояс. А часом навіть не виходили з хати, не йшли до школи, коли мороз за двадцять, всі грілися на печі.
Пройшов час ..... Весняний теплий день нічого поганого не віщував.
Четвертий клас здригався від галасу, захворіла вчителька з математики. За дорученням завуча школи прийшла учениця дев`ятого класу, на дошці написала самостійну роботу. Приклади й задачі розділила на два варіанти, в класі настала тиша. Дехто справився швидко з завданням, а дехто вертівся, просив, щоб дали списати.
Наталка вже зробила самостійну роботу, Максим, який сидів через ряд, шепотів до неї, щоб передала свій зошит. Та ж намагається не звертати уваги, хоч і не було вчительки та вважала за потрібне бути дисциплінованою. Дівчинка сиділа ледь з повернутою головою до вікна, раптом ручка з пером влетіла в бік ока.
-Ой, - пролунало на весь клас.
Діти завмерли від несподіванки, Наталка підтримувала рукою ручку, з під якої текла кров. Ніна з переляку побігла до директора школи, вже слідом за нею бігла медсестра.
На той час в селах, яка там була медицина - невеликий будинок, в якому і поліклініка й лікарня. Ручку звичайно з пером витягли, але дівчинка зосталася понівеченою. Хоча вона на нього бачила непогано, але біле більмо затягнуло все око. Максим - хлопець з іншого села, директор школи визвав його батьків, просили вибачення за те, що сталося. Та це нічого не дало, щоб виправити, вже не повернути звичайного вигляду ока.
Після того випадку Миколка був охоронцем дівчаткам, навіть у школі, на кожній перерві підходив до них. Шкода Наталки, намагався розвеселити дівчат, але більше йому подобалася Ніна. Хоча дівчина була з кавернозним характером та вона йому, ще з дитячих років більше сподобалася.
Микола закінчив восьмий клас, справжній парубок, так казала на нього мама. Послала його до дядька Івана, це двоюрідний брат матері, щоб навчив водити автомобіль, той возив голову колгоспу на УАЗі.
Час плинув… Дружба продовжувалася, без ніяких пригод, все завжди втрьох. Корови пасти, чи в полі сапати буряк, чи кукурудзу, ніякої роботи не боялися. Як старші, на току, засмаглі, веселі дівчата, хлопець більше задивлявся, любувався Ніною.
А Наталка кидала ревнивий погляд, дівчина відчувала до нього ніжність і більше турбувалася про нього, ніж сестра. В спеку - з дому приносила компот, він дякував, жартував з нею, думав Ніна приревнує , вона тільки усміхалася.
Пройшло два роки…. Текля чистила рибу і дивилася на сина,
-Чому зажурився, синку, в тебе щось трапилося? Здається все добре, навчився водити автомобіль. Не озирнешся, вже й останній дзвоник у школі. Все добре, вам зараз легше жити, чим ми жили. Тішся синку, дякувати Богу, війни немає, підеш в армію, відслужиш , як годиться, все буде добре. Як там, в Надії справи, приїхала з Москви? Добре навчилася торгувати, має комерцію, сало в людей купить, повезе продасть, сюди ж ситець везе, якісь хустинки. Все для дівчат, прямо принцеси, в селі найкраще одягаються..
-Та вони хочуть в містечку купити хату, дядько Степан піде працювати на залізницю, він же гарний слюсар, говорить, що пообіцяли в депо взяти.
-А ,що Ніна? Ти ж бачу давно по ній сохнеш….
-Мамо, давай не зараз, ми всі разом з молоддю. Але вона гарна та чи не вискочить заміж , поки я відслужу. А зараз одружуватися, ще рано, боюся поїде в місто, загордиться, не захоче зі мною діла мати.
Микола часто мріяв про стосунки з Ніною, якось навіть на побачення запросив, вона тільки усміхнулася,
-Ми майже кожного дня з тобою на побаченні, хіба не так?
А потім тихо сміється, хитро позирає, ледь стримується, щоб при всіх голосно не засміятися.
Дівчата закінчили школу, а Микола йшов у армію. В сестер плани навчатися в районному містечку на лаборанта.
Наталка і Ніна, і тут, як завжди разом, хоча Ніна мріяла піти в торгівлю, щоб переїхати жити в обласне місто та батьки наполягли ,щоб в училищі навчалися разом, а там, час покаже.
Микола писав одного листа на двох, розповідав про службу, цікавився новинами села. Писав, що дуже нудьгує за обома й дуже хоче додому. Але в листах більше звертався до Ніни, вона ж з цього лише сміялася й жартувала, - Ой любов моя! Чи будеш моя?! Ха! Ха! Ха! Ой, як зворушливо!
Одного разу, отримавши листа, Наталка запитала Ніну,
-То коли ти будеш їхати в місто? Хай би вже прийшов з армії Коля, то ми б з ним побралися.
Ніна від здивування відкопилила губу, витріщила очі,
- Ха! А у вас, що любов? Щось я не помічала? Чи може ти з ним вже й цілувалася?
Хитро її зміряла, оглянула з ніг до голови, гучно засміялася.
-Та ні,, але думаю, що він до мене не байдужий. Та і я старша за тебе, тож маю вийти заміж перша, - хвилюючись відповіла Наталка.
-Не знаю, що тобі сказати…. Він якось мене на побачення запрошував та я відмовила, з сільськими не хочу діла мати, от би якогось військового зустріти, щоб квартира в місті. А він, тим паче, водієм працює, все від нього несе соляркою, завжди замурзаний, після нього треба прати засмальцьовані речі. Ні! Це не моє. Тож можеш з ним закрутити, як прийде з армії, він мені не потрібен.
Вечоріло… Сонце загубилося поміж хмар, небо встелене сірими і чорними хмарами. Легенький вітерець просушував землю після дощу.
На лавці під хатою сиділо кілька дівчат, перед ними хлопець, бринькав на гітарі . Ніна зачаровано дивилася на нього, мило всміхалася, в очах замерехтіли яскраві вогники. Сергій, приїхав з батьком, з Криму - в гості до баби й діда, вони жили тут, по – сусідству. Дівчата відразу звернули увагу, коли на лавці біля двору почули звуки гітари. Він вперше приїхав сюди, тому й нікого не знав, на вид, йому добрих років двадцять п`ять. Розповідав, що служив в морфлоті, працює в порту диспетчером. Ніна, дізнавшись все це про нього - не зводила очей.
Чорні брови, карі очі, - наспівувала дівчина під ніс, - Якби ж мені вами та заволодіти.
Кілька днів поспіль Ніна ввечері прогулювалася з Сергієм наодинці, він взяв адресу, обіцяв написати.
Та, як кажуть, - » У воду канув, ні слуху ні духу». Цілий рік дівчина виглядала поштарку та так листа від Сергія й не дочекалася.
Пройшов рік….. Одного літнього вечора Микола повернувся зі служби, в мами розпитував, як тут , що нового в селі ? І в першу чергу запитав, чи Ніна заміж не вийшла, бо останнім часом на листи відповідала Наталка. Мати плакала від радості, тішилася, що вдома є помічник.
-Все добре синочку, ти довго не гуляй, одружися, підуть діти, веселіше буде в нашій світлині.
-Добре мамо, добре, думаю після жнив засватаємо, а там й зіграємо весілля.
На вулиці ввечері гучно, в хлопців і дівчат, тільки й мови - з армії прийшов Микола .
Наталка одягла найкрасивішу сукню , колоском заплела косу. В руках тримала капроновий рожевий шарфик, він пасував до обличчя, зливається з кольором сукні.
Ніна, не переймалася вбранням, не відчувала таких хвилювань. Вона мріяла переїхати в велике місто, жити шикарно, мати квартиру, авто, ходити в театри.
Микола - на відстані усміхався до всіх, привітався, пригощає цукерками » Барбарис». Наталка з нього не зводила очей, адже давно кохала, тільки боялася зізнатися Ніні. Він підійшов до сестер, став посеред них, обох охопив руками й обох поцілував у щічки. Задоволено дивлячись на всіх дівчат, усміхався,
-Ой! Які ж ви гарні, немов троянди, красуні наші ! Де тільки не був, а кращих, чим наші дівчата ніде не бачив.
Того вечора наче й не було для Наталки, так швидко сплинув час, юрбою слухали розповіді Миколи. Він відслужив в Казахстані, всього надивився, як там люди живуть, як відносяться до жінок, було що розповідати.
Ніч тихо спустилася до землі. Небо прикрашене яскравими зірками, а місяць тарілкою, мінливо переливався , світив все ясніше і ясніше. Його світло обливало землю синявим кольором, десь недалеко з садка линув спів соловейка.
Вже пізно - сестри спішили додому, щоб часом від батька не було прочуханки. Він ранком завжди сварився, коли гуляли допізна , на другий день не давав довго поспати, завжди знайде якусь роботу.
Літо збігало до кінця… Жнива закінчилися давно та на току, ще кипіла робота. Микола працював на вантажному автомобілі, перевозив зерно, додому повертався дуже пізно, не було часу на вечорниці.
Одного разу , в вихідний день молодь, як завжди зібралася ввечері, хтось з хлопців навіть приніс гармошку. Веселились, хлопці ,щось розповідали, жартували, дівчата, одна перед іншою наспівували частівки. Микола стояв поруч з сестрами, як завжди уважний, весело спілкувався. А потім між словом проговорив,
-Думаю мені пора одружитися, досить, нагулявся.
Й до Ніни,
-А, що сватів з хати не виженуть, як прийду?
Та хитро зирнула,
-В нашій хаті є дівка на виданні, чому ж виженуть? Та й загалом, ми завжди раді гостям.
Наталка розчервонілась і випалила,
-Ми давно рушники вишили, тож чекаємо.
Вже всі поспішали додому…
Мама, ще не спала, коли Микола зайшов до хати, вона щось шила на швейній машинці.
-О, так пізно працюєш! Все тобі не спиться! Ну, що підемо сватати Ніну?
-А ти з нею поговорив, вона тобі не відмовить? Чула , що по тобі Наталка сохне. Але синку скажу, мені більше до душі Наталка, хоч біда в неї з оком, але ж така добра.
- Та ні ,мамо, на вихідні сватаємо Ніну, думаю не відмовить.
Надія приготувала страви, гомоніла біля столу,
- То добре, Микола хлопець не поганий, як скаже, так і зробить, роботящий. Та і свекруха така, що невістку не образить, багато труднощів зазнала на віку, важко було без чоловіка.
В хату зайшло п`ять чоловік, як за звичаєм привіталися, розсілися на лавці, вели переговори.
Ніна і Наталка в другій кімнаті слухали розмови, які вели старости. Ніна ледь голосно не засміялася, коли почула, що просять її за дружину.
- Я за нього не піду, хіба він мене не зрозумів. Тож ти йому за рушники сказала, то яке я маю діло до сватання.
Надія зайшла в кімнату до дівчат,
- Не знаю, що мені з вами робити, хіба годиться меншу дати першу? Не знаю такого, зараз батька покличемо, що він скаже?
Ніна почала говорити матері, що зовсім байдужа до Миколи, щоб і не думали, що вона колись піде за нього.
Батько сердито дивився на дівчат,
-Що обидві хвостиком вертіли? От і навертіли!
Наталка вся на нервах, розпашіла, ходила по кімнаті, здавалося, зараз все розірве на клоччя, щоб їй не попало під руки. Тремтіла, стискає руки в кулаки, не витримала , випалила
- Це він мене мав сватати, адже я його кохаю, чуєте, ще з дитинства!
На декілька секунд всі завмерли… Вже мати й батько шепотіли між собою, розмахували руками. Нарешті батько взяв за руку Наталку,
-Пішли, що Бог дасть.
В голові Наталки, аж гуділо від хвилювання. Коли вийшли до сватів - розцвіла, сяяла, як на сонці квітучий кущ калини .
-Ось, Миколко тобі дружина, зростили. Така доля дівоча - йти з батьківської хати.
Текля подивилася до сина, взяла його за руку. Він зблід, їй стиснув руку, хотів встати. Вона стримала, очима показала, щоб сидів, прошепотіла,
- Синку, візьми себе в руки, якщо тебе не хочуть, не принижуйся, а Наталка гарна дівчина, буде тебе все життя любити, побачиш. Та і не годиться, йти з цієї хати з гарбузом, адже тут дві дівчини. Чи хочеш, щоб по селі з тебе сміялись? Остудись, подивися, яка вона щаслива!
Микола встав, трохи усміхнувся, поцілував руку Наталці.
В хаті жваво велися розмови про весілля. Наталка щаслива сиділа біля Миколи, шалено стукало серце, про себе дякувала Богу, що він буде її чоловіком.
Рівно через місяць зробили маленьке весілля. Наталка щаслива, перейшла жити до Миколи, а він зразу був трохи засмучений та згодом зрозумів, як Наталка кохає його, догоджає, немов бавить малу дитину, може воно й на краще.
Не пройшло і місяця Надія з Степаном в містечку купили хату, ще й неподалік земельну ділянку для Наталки й Миколи, щоб будували хату.
Микола задоволений, вже їздив на роботу в містечко. Тесть вже працював на заводі, то ж проблем з роботою не було, по знайомству влаштувався водієм автомобіля.
Ніна відразу поїхала в обласне місто і все ж таки працевлаштувалася в ЦУМ, продавцем. Тож мріяла жити в великому місті, знайти чоловіка, як вона казала,-«Інтелігентного».
Роки поспішали…. Микола з Наталкою, в сім`ї чекали поповнення. Будинок майже готовий, після пологів Микола планував сюди забрати дружину.
Минуло кілька днів,щасливі їхали з пологового будинку, вона усміхалася, він поцілував у щоку, дякував за сина - Ярослава.
Вдома в Надії - зібралася вся родина, радісно зустрічали гостей. Тільки Ніна не приїхала, вона взагалі стала рідко приїжджати.Все чимось незадоволена, інколи із заздрістю дивиться на сестру, ніяк не могла зрозуміти, чому вона не може бути такою щасливою?
Невдовзі, Ніна в ЦУМі познайомилася з інтелігентним чоловіком, Едвардом, він вибирав костюм. Він старший за неї на років вісім, мав однокімнатну квартиру, автівку, викладав курс економіки в торговому технікумі. На вигляд статечний чоловік, доволі симпатичний, чорнявий, доволі веселий. Швидко наполіг на одруженні. Ніна навіть батькам не встигла нічого сказати. Так сталося, відразу дала згоду, через два тижні жила в його квартирі, вже чекали на дитину.
Не пройшло і пів року, як Едвард став приходити з роботи дуже пізно й на підпитку. Згодом, як Ніна народила дівчинку - Катрусю, його вигнали з роботи. Вона не витримала такого життя приїхала до батьків.
Та не на довго. Відчувала себе пригніченою, зрадженою своєю долею. Адже мріяла бути щасливою, хотіла жити в розкоші. Хотіла, щоб її кохали, так, як тепер Микола кохав Наталю. І жити в достатку так, як тепер жила її сестра, гарний дім, вже й машину купили. Біль, заздрість ятрили душу, з сестрою майже не спілкувалася, хіба, що в батьків зустрінуться на якусь годину і все подивиться до Наталі з докором , неначе вона винна в її невдачі. Вирішила так буде краще, дитину покинула батькам, а сама ж поїхала. В матері за неї боліла душа, тільки сльози ковтала, себе картала. В думках, взяла на себе гріх, треба було тоді вговорити, щоб пішла за Миколу. А згодом вже тішилася, що Наталка щаслива з ним. Тому й взяла Катрусю на виховання, мовчки, хоч вже не молода та в чому ж дитина винна?
Ніна майже пропала, хоч знали недалеко, там же, в місті та приїжджала тільки на день народження доньки. Приїде розфуфирина, фарби, парфуми, лукава веселість, від мами ховала очі. Жила в достатку, сережки та товстий ланцюг на шиї, все золоте, дитині подарунки дорогі. Мати розмову починала, дивлячись в очі, запитувала, може заміж вже йдеш? Ніна відразу тулила доньку до себе,
- Нам нікого не треба, правда доню?
- Коли ти забереш дитя? Я ж не вічна , в мене тиск, а батько ледь ходить, виразка шлунку. Гадаю вже п`ять років, може вигулялася, може досить? Хоч адресу залиш, де ти зараз живеш?
Сердито зібрала сумку, мовчки вийшла з хати, навіть не озирнулася…
Пройшло п`ять років… гарний літній день. В небі ні хмаринки, лиш ластівок політ. А поряд зграї горобців і чути «Цвірінь, цвірінь «. Катруся з мискою йшла в садок…. Нарвала, червонощоких яблук, пахучих, медових грушок «Бера», принесла до хати. З хвилюванням чекала свій день народження, адже мама прислала листа, обіцяла приїхати. Перед цим днем,вона з під подушки витягла мамине фото, ще раз поглянути, яка вона, бо ж за п`ять років жодного разу не приїхала. Хвилювалася, вибігла на вулицю, дивилася, може вже йде.
Весело зустрічали гостей…. Миколу, Наталку і їх діточок, Ярослава та Маринку, якій виповнилося вже два роки. Всі обіймали бабцю й діда, вітали Катрусю, вона дуже любила двоюрідних братика й сестричку, обіймала й цілувала їх.
За столом майже всі, лише Катруся стояла біля хвіртки, раз –по- раз визирала на вулицю. Чекали на неї, переглядались один з одним, розуміли, як дівчина чекає маму.
Холодний трепіт по всьому тілу, здалеку побачила жінку, яка махнула їй рукою. В обличчя підступила кров , раптово почула, як стало гаряче під сердечком, схопилася за голову, не знаючи, що робити, може вона? Може мама ?! Не розуміючи нічого, своєї поведінки, розвернулася, пішла до хати. Всі помітили, адже обличчя червоне, на очах сльози.
- Нічого , сонечко, вона приїде, трохи пізніше, не хвилюйся,- цілувала і обнімала бабуся.
Вона не заплакала, розгублено позирала на всіх,
-Там хтось йде, по вулиці ….
Запала тиша… Дорослі - дітям діставали страви з тарілок, ті не звертаючи ні на кого уваги, вже смакували.
Нарешті відчинилися двері. Ніна неначе вчора всіх бачила,
- Усім привіт, а ось і я!
Підійшла до Катрусі, поцілувала в щоку,
-З днем народження, донечко! А це тобі, гадаю, ти ляльками граєшся…
Дівчинка взяла подарунок, соромливо опустила очі, в тих очах розгубленість, ніякої іскринки радості,
- Дякую вам!
В великій коробці лежала світлоока лялька, в красивій мереживній сукні рожевого кольору, на голівці такого ж кольору капелюшок, капчики трішки темніші.
Всі загомоніли, напруга спала, проголошували поздоровлення, вітали всі по черзі. Ніна сиділа між Катрусею й сестрою, нічого не розпитувала, позирала на Миколу з дівчинкою.З заздрістю зирила на сестру.
Наталка спекла торт іменинниці, різала на шматки, всім роздавала. Тихо до сестри, щоб ніхто не чув,
- Ти, що все сама? Чи може маєш кого, то хоч би приїхав з тобою, познайомилися б,побачили з ким ти живеш.
Суворий погляд, як обрізала,
-Ти щаслива, то й тішся, бачу веселі, прямо закохані. Ну й живіть, до мене не приставайте із запитаннями.
Наталка почервоніла, опустила голову, щоб не побачили, як в неї несподівано почервоніло обличчя. Їй неприємно, адже п`ять років не бачилися і ось, так до сестри.
Катруся гралася з дітьми, показувала ляльку , крадькома позирала на маму. Вже гості спішили додому. Микола однією рукою тримав доньку за ручку, другою обійняв Наталку, всміхаючись звернувся до неї,
-Ну що мамочко…. пішли, пора на сідало, завтра до праці…
Ніну, аж перекосило, поспішила в іншу кімнату, сердито на ходу,
- Всього найкращого….
Катруся , дід і бабця проводжали гості, Ніна доних більше не вийшла.
Вона вже збиралася їхати назад, дещо з продуктів клала в сумку.
Мати здивувалася, не витримала, просльозилася,
-Ну гаразд на нас гніваєшся, що так склалася доля, може ми й винні, але ж ти за нього йти не захотіла , а дитина в чому винна? Ти ж мати, поспілкуйся з нею, подивися, порадь їй в чомусь, підкажи. Вона ж чекає від тебе ласки, а не подарунків. Наталка з Миколою на кожні свята їй, щось приносять. Дивися, он бачиш стільки книжок, то все вони.
Ніна присіла біля столу, зайшов батько.
-Це що за чортівня, що за мати? Чому така черства до своєї доньки?
Опустивши голову,
- Куди її заберу, в однокімнатну квартиру? Вона ж нам буде заважати.
Батько почервонів, з всієї сили кулаком гепнув по столі,
- А ну сиди і слухай! Зробити дитя змогла, а виховувати батькам. Ми не відмовляємося допомогти, хай би всі канікули Катруся була в нас та вона чекає маму, часом запитує де тато і хто він? Нам ,що дитині сказати? Ха! Ляльку привезла! Ти спитала, чи є в чому дитині в школу йти? Ми її звичайно одягаємо не гірше інших, Наталка їй сукні шиє та вона хоче матері…
- Знову Наталка! – зненацька підвищила голос на батька.
Побачивши його очі - мерехтіли від злості вже тихо,
-Я ж не маю чоловіка, не везе мені, то один ,то інший, не хочу травмувати дитину, тому й не забираю….
- О Господи! - сплеснула руками мати ,
- То вже мабуть доню зупинися, стільки ж можна їх міняти і хто тобі з таким характером може догодити.
Ніна встала, взяла в руку сумку, обох зміряла поглядом,
-А ви он, Миколі та Наталці годіть , а мені не треба, цього не хочу. Не заважайте мені жити, не вчіть, а Катрусю… я колись заберу.
І вийшла. Неподалік стояла донька, напевно все чула, з оченят котилися сльози, побачивши маму, опустила голову, стрімко побігла в садок.
Пройшло не менше години, як Катруся зайшла до хати. Бабуся у вікно бачила, як дівчина плакала в садку, в миску збирала грушки і знову плакала.Наче нічого й не було, поцілувала онучку у чоло,
- Гайда сонечко, будемо рихтуватися спати, все добре. Не гнівайся на маму, вона тільки владнає всі справи так і приїде.
Лягали спати Катруся дивилася у вікно, згадувала день, думала, як добре, що в мене є бабуся і краща ніж мама, приголубить, казку розповість і навіть допомагає зробити уроки. А мама… Що мама? Чому їй так не везе в тому коханні, що вона не виходить заміж. Все собі шукає чоловіка, нехай би вже швидше знайшла, може б була добріша до всіх і в мене був би тато.
А час летів… Неначе синиця в небі, швидко-швидко.
Минуло багато часу. У школі випуск… Усміхнені і веселі діти, сповнені радістю, стояли на лінійці, кожен дивився на своїх рідних, знайомих.
Славна, чорнява, височенька, дівчина в гарній рожевій сукні, в капцях на підборах, стояла біля директора школи. Очі сяяли щастям, вона допіру отримала золоту медаль, привітно дивилася на свою родину, яка прийшла подивитися на випускників. Дівчина раптом помітила, до воріт школи,з букетом троянд поспішала її мама. Їй було приємно і в той же час біль стискав у грудях, подумала- мені ж, ще не двадцять, в черговий раз скаже, -« Колись заберу». Адже приїздила кожного разу тільки через п`ять років.
Привітання, поцілунки….. Всі радо поспішали додому. Катя йшла між мамою і бабусею. Дід тримав великі букети квітів, задоволено поглядав на онуку,роїлись думки - ну от, немов свою доньку зростили, піде наша красуня в люди.
Наталка з чоловіком і дітьми йшли позаду. Ярослав та Марина усміхаючись, між собою щебетали про школу. Ярослав став справжнім парубком, схожий до мами, тримав Марину за руку, розповідав про свій випуск і про навчання в технікумі. Сестра ж розповідала про шкільні пригоди.
-Доню, тепер в який навчальний заклад будеш поступати? – тихо запитала Ніна.
-А ми з бабусею вирішили, піду в Торгово – економічний інститут, там дають гуртожиток, - обіймаючи однією рукою бабусю, усміхаючись відповіла Катя.
-Та я думала те, може в мене будеш жити, якщо захочеш звичайно..
Дівчина вже звикла, що в неї така мама, ніяких образ не тримала.
Та й таких, ніжних почуттів, як до бабусі в неї не було.
-Навіщо мамо? Адже ти, ще заміж не вийшла, живи своїм життям, я вже майже доросла та і в мене є кому допомогти. Звичайно навідаюсь, коли буду здавати екзамени та гадаю нам разом не жити.
Ніна була задоволена відповіддю доньки, усміхнулась,
-Ну і молодець, що ми з тобою порозумілися.
Микола позаду доганяв усіх, допіру в магазині купив солодощі. Наталка світилася щастям, вона любила Катрусю, як своє дитя.
Попереду нове життя… Катя в інституті познайомилася з Євгеном, хлопець гарно вихований. Його батьки викладали в цьому ж інституті, їм дівчина сподобалася. Дружба переросла в кохання, вони на останньому курсі вирішили одружитися.
Невеликий курінь був красиво вбраний в килими, в кольорові кульки й квіти.
Духовий оркестр, з місцевих музикантів, грав веселу музику. На воротах з хлібом – сіллю, молодих зустрічали рідні. Бабуся і дідусь одягнуті в вишиванки, Наталка пошила їх, а Катя встигла вишити до весілля. Ніна стояла красиво вдягнена, поруч з нею привітно усміхався трохи старший за неї чоловік - Юрій Петрович. Наталка з своєю сім`єю щосили плескали в долоні, вітали молодих, зустрічали сватів.
Гості по черзі підходили, вітали щасливих молодих….
Ніна нарешті познайомила доньку і зятя зі своїм чоловіком. Нікому не сказала, що недавно зареєструвала шлюб. Боялася, що зурочать, зробила сюрприз, знайшла таку людину, яку, хотіла мати, ще в молоді роки. Правда він був вдівцем, мав одруженого сина, який жив в Москві, вже мав сина. Він всі роки, після закінчення педагогічного інституту, викладав в цьому ж інституті англійську мову, мав двокімнатну квартиру і старенький «Запорожець», на якому й приїхали на весілля.
Всі новини дізналися від Каті, вже всі вітали їх, тискали руки й обіймали. Наталка взнавши таку новину, перехрестилася, тихо прошепотіла,
-Ну нарешті, може вже зупиниться, може справді її доля, хай буде щаслива.
Вся Наталчина сім`я привітала їх, вручили великий букет троянд, в подарунок самовар. Ніна крадькома позирала на Миколу й сестру, думала- ну от нарешті і я буду щаслива, тепер ви всі заздріть мені!.
А музики грали й грали веселих танців…
Червень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017
Над лісом стрімко, стрімко закружляв холодний вітерець. Він куйовдив листя на деревах і де –не-де зривав його. Воно летіло й припадало до землі. Відразу пташки притихли, напружились, дибом стало пір'ячко, між собою гомонять, що це вже не літечко.
Тож вже кілька днів, як осінь завітала із холодним вітром, всюди фарби розлила вона, так уміло. Всі дерева вбралися у багряний, жовтий та золотистий кольори. Трава при землі теж частково змінила колір, а деяка вже висохла. Куди не глянь, скрізь розкидане листя.
Раптом під кущем, в купі листя почувся шурхіт і показався носик їжачка. Малий блимав чорненькими оченятами, крутив головою, роздивлявся навкруги. А ну чи є тут хто? Щоб ненароком не зустріти ворогів, думав він.
Задер голову догори і сказав,
-О- хо – хо ! Вже осіння пора, треба готуватися до сну.
Тут зненацька перед ним з`явився зайчик. Став на задні лапи і засміявся, а потім почухав одне вушко і сказав,
-Який відпочинок? Ти, що боїшся осені? Ха-ха-ха!
-Тихо! Не кричи! А то біду накличеш, лиска почує, буде тут, як тут. Я то клубочком та й котитимусь, мене не дістане, бо я колючий.
А тобі не завадить бути обережним. Вона хитра, має колір схожий на осінь. Тож десь між дерев та кущів сховається, зненацька тебе настигне, дивись, щоб лиха не сталося....
Зайчик присів, опустив довгі вушка і почав озиратися.
Їжачок до нього наполегливо,
-Мені вже другий рік, я знаю, що ми спимо з осені до самої весни. А ти, що хіба не знаєш?
Косоокий хитро зирнув,
-Це ти напевно вигадав, ми ж зайці, мама говорила, на зиму змінюємо колір і ні про який сон не було мови.
Поруч на дереві щось зашаруділо і перед ними впав горішок. Зайчик і їжачок відразу принишкли і звернули увагу на дерево.
З гілочки на гілочку скакала білочка, одна мить і вона стояла поруч з ними.
-Ой, доброго дня вам! Я десь горішка загубила, зненацька випав. Ви часом не бачили?
Вона в одній лапі, ще тримала два горішка і відразу швидко в траві почала шукати загублений горішок.
Зайчик лукаво всміхнувся,
-А ти, що теж спиш взимку? Он їжак розповідає, що готується до сну. А я й сміюся це чому і навіщо так довго спати?
Білочка відразу знайшла горішка і мило подивилася на зайчика,
-А ти, ще маленький, тому і не знаєш нашого лісового життя.
Зайчик заперечив,
-Та ні, чому? Мама і тато багато розповідали про лисичку, про вовка, про собак. Щоб я був обережним, бо то для нас найбільша загроза.
Їжачок носиком шмигнув,
-Розкажи ти йому білочко, бо він напевно не знає, хто спить взимку? А хто не спить ? І мені чомусь не вірить!
Вона дуже поспішала, тому вже сиділа на гілочці,
-Ти краще б додому поспішав, хіба зайці вдень гуляють? Твої мама з татом де? Напевно сплять, а ти чому по лісі гуляєш? Дорослі зайці буває вдень шукають їсти та це дуже небезпечно. Тож краще прислухайся до поради, відчуваю, зможуть тебе настигнути неприємності.
Аж тут, здалеку почувся гавкіт собаки, білка відразу забралась на вершину дерева, довкола роздивилася, одна мить і знову стояла поруч з ними,
-Тікаймо, побачила мисливців, в нашу сторону, сюди поспішають!
І сама з гілки на гілку десь зникла. Їжак крикнув до зайчика,
-Гей - но додому! Швидко, швидко, щоб тебе тут не було видно!
Сам почалапав між кущі, десь заховався.
А зайчисько, аж здригнувся, так злякався і так стрімко біг і скакав, що під ногами землі не відчував.
За кілька хвилин, був біля лігва.... Батьки солодко спали....
Він притулився до мами спинкою, зігрівся і думав, от проснуться мама і тато, треба у них, ще раз про все розпитати, бо я здається, ще багато чого не знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017
Війна, яке то страшне слово,
Біда, прийшла не випадково,
Не знало, ні, маленьке дитя,
Що батько не стріне майбуття.
Як жити? Далі козакові,
Не взнає, він царство любові,
Без радості тата, теплоти,
Не прийме, те царство доброти.
Без нього, як світ розпізнати,
Весь час, у чорній хустці мати,
І смуток, у очах і жура,
ОднОму, як прожити завтра?
Злетів журавлем у небо синь?
Ти краще, любий, перепочинь,
Приходь, дуже чекаєм тебе,
Діждусь, тобі важко без мене.
15.10.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2017
Казалось, по кругу летит непогода,
Холодной слезой умывалась природа,
Меняются краски, текут акварели,
И птиц уж не слышно, давно улетели.
Тропинка залита, вся спряталась в луже,
Давно мелкий дождик…. капельки жемчужин,
Покрыли листву…ручейками стекают,
Посмотришь иной раз, они засверкают.
Закружится ветер, встряхнет он калину,
И уж с поцелуем, обнимет малину,
Наполнит ягоды, свежим, терпким ромом,
Воробушек стая спряталась - все дома.
Повсюду осенние песни звучали,
Цветы приуныли…в грусти и печали,
Природа и осень… наряды красивы,
Уж взгляд один в небо… все тучи плаксивы
15.10.2017г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2017
Боріться! Люди боріться за правду!
На мир,на освяченій нашій землі!
Гуртуймося у велику громаду,
Єдині! Ми свого щастя ковалі!.
Боріться ,за чисте небо, яскраве,
Щоб добре, було на душі й спокійно,
Й завждИ сонце обіймало ласкаво,
Та радісно жилося і надійно.
Здолаємо, ми кремлівську навалу,
Землі, не віддамо навіть шматочка,
Зупинимо поведінку зухвалу,
У небі, хай сяє, щастя зірочка.
***
Борімось за рідну країну, безцінну!
Й поля безмежні, квітучі простори!
За кращу долю, волю дорогоцінну!
Й Дніпро широкий і за Карпатські гори!
Борімось сміло! Не втрачаймо надії!
Нехай же збуваються кожного мрії!
***
Вітаю всіх зі Святом Покрови!
Зі Святом Захисника Вітчизни!
Миру, щастя, добра і любові!!!
16.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2017
В небосині зранку, хмаринка літала,
Все одна, одненька, трішечки сіренька,
І я їй, раділа, мило привітала,
У оправі, золотій, краплю спіймала.
Кришталева, якась неначе росинка,
А в середині, заховалась іскринка,
Ой, напевно, це вже осінь завітала,
Чарівниця, плащик вміло одягала.
Вся у сріблі й золоті, земля іскрилась,
Тож дощем, тихеньким, осіннім, умилась,
Врешті- решт діждалась, осене – чаклунко,
Я тобою тішусь, моя веселунко!
18.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2017
Яскравий літній день. Небо синьо – голубе, по ньому ні хмаринки. Дорога тягнеться стрічкою попід посадку, перші дерева біля мене, це бачу берізки. Я їх знаю, біля нас неподалік ростуть у сквері. Чую пташки перемовляються між собою, напевно так, це я собі так думаю, то тут біля мене в листві між гілочками, то там, десь далеченько, то знову тут, чую дивний, пташиний звук. Задрала голову догори, бачу верхівки дерев ледь-ледь гойдаються. А тут, здається можна дістати рукою, майже біля мене листочки берізок тріпочуться, вітерець їх так, прикольно колише, а вони виблискують на сонці, неначе граються з променями. І мені хочеться з ними погратися, примружую очі, щурюся і напевно рот на все обличчя, до самих вух…
-Настю! Дивись під ноги, а то носом зариєш, будеш скиглити, - раптом сказала мама.
-Але ж краса мамо, подивися, як гарно навкруги, ось посадка, а там подалі ліс бачу, такий здоровецький, напевно за цілий день його не обійдеш.
Вже пригадала казку »Червона шапочка», як онучка добиралася до бабусі та тут безпечно, розповідала мама, що тільки зайці та їжаки в цих лісах водяться.
Мама мені тільки всміхнулася, але взяла за руку. Це ми від траси йдемо стежкою до села, до бабусі з дідусем. Я колись вже тут була, мама розповідала та нажаль нічого не пам`ятаю. Чому забула, не знаю, може тепер, як підросла, не буду все забувати. Я ж уже перейшла в третій клас, мені тато при розмові кожного разу повторює, вже доросла, доросла, а я подивлюся на них, а потім на старшокласників, яка я доросла?! Нічого не розумію! А не розумію чому, теж гарне запитання, та я собі думаю так, бо мало, ще навчаюся. Правда навчатися не легко, от читаю, читаю, можна сказати зубрю, тато каже, розповідай, а я вже все забула. Не знаю у вас так буває чи ні, а в мене, на жаль, буває,
-Ой мамо, що там під березою? Щось темне, але не земля і не схоже на сухе листя, що там?
Вирвалася з маминої руки і схиляючись, йшла під берізку. Ой, щоб ви бачили, що я знайшла, гриби! Капелюшки в них темно - бурі, а ніжки довгі, біленькі і по них чорні цяточки.
-Дивися мамо стільки їх, аж три…
-Не чіпай руками, то напевно мухомори…
-Ні мамо в книжці мухомори не такі, я бачила, добре пам`ятаю.
Мама задоволено подивилася,
-От молодець, уважна, це доню, підберезники. Гриби їстівні, тож давай заберемо їх з собою.
Вона обережно, маленьким ножем їх зрізала,
-Бачиш, доню, знадобився ніж, а ти запитувала навіщо беремо? Такі речі в дорогу завжди треба брати.
Я швидко, крадучись, тихенько по траві ступала, під кожну берізку заглядала і знову гукала маму. Вона теж знайшла декілька бабок і теж раділа, як я…. Ми поклали гриби обережно в пакет, щоб не зім`яти, усміхнені, продовжили йти далі.
-Тут мамо справжні дива, не думали і не гадали, а знайшли грибочки, таку красу!
Яка я задоволена, що вам сказати, від радості вже не йшла, а неначе підлітала, бо раз-по-раз підскакувала.
Ми прямували в сторону долини, тут невеликий яр з обривами, а далі між деревами виднілися хати.
-О , Настусю вже село, бачиш, потопає між деревами, - кивнула мама рукою.
. –От добре, там напевно вже є ранні яблучка?
-Звичайно є, а ще напевно дідусь мед викачав, ти ласунка, любиш мед.
А хто його не любить, думаю, це тільки дурень від солодкого відмовиться, мед то люблю, а от бджіл боюся. Коли вони дзижчать, аж мороз по тілу. Мене того літа була вкусила якась, напевно дуже зла бджола, на клумбі. Я її, правда, хотіла спіймати скляною баночкою, напевно вона їй не сподобалась, тож крику було на всю вулицю, люди звертали увагу, я зовсім не соромилась плакати, бо було дуже боляче. Потім мені мама нотацію читала, що так поводитися не можна. А я так і не зрозуміла, чи то кричати не можна, чи ловити бджолу не можна, гадаю, з нею б нічого не сталося, якби посиділа в баночці кілька хвилин, я б просто добре її розгледіла,а потім випустила.
По долині трава, ще в росі, здалеку добре виблискує на сонці, промінці по ній скачуть і я задоволено йду і всміхаюся, озираючи все навколо. Де – не - де дзвіночки і ромашки геть похилились до землі, по них роса, то сріблом, то золотом переливається.
Ми з мамою вже стали на якусь стежку, що вела до чиєїсь хати,
-О! Ми, що вже прийшли?
-Прийшли, донечко, прийшли, ця стежка до сусідів, а он туди, біля ряду вишень, ще одна стежка.
-Ой, подивися вишень стільки багато… О, а там на землі, я бачу яблучка маленькі, але жовтенькі, - я швидко побігла взяла кілька яблук.
Вже принесла, на ходу, простягнула їй яблучко,
-Понюхай,! А пахуче ж яке, понюхай!
-Настю! Дивися сама впадеш і мене кинеш з ніг. Це білий налив, вони ще трохи зеленкуваті, але ті , що вже впали, якщо трішки жовті, то можна їсти, але обов`язково треба мити.
-Гей, а ви до кого? Чого хазяйнуєте в чужому садку? - почули голос якогось хлопчиська, він виглядав з-за дерева.
Я його трішки бачила. Мама поруч, тож немає чого боятися, підняла догори голову, примружила очі, сміливо до нього,
-Чого ховаєшся? І звідки ти взяв, що ми в чужому садку. Тут мої дідусь і бабуся живуть. А ти хто? Вийди, покажися….
Мама поставила сумки, всміхалася, задоволено спостерігала за мною,
-Миколко, це ти? Виходь, не соромся, що не впізнав мене?
Із - за дерева вийшов хлопчик, на зріст майже такий, як і я,
світлий чуб спадав на очі. Одягнутий в синю футболку, яка ледь приховувала пупця, широкі шорти діставали до колін. Він стояв босоніж, ноги були мокрі від роси, ледь червоні. Напевно замерз, я так собі вважаю, адже чомусь почервоніли і чому це ходити босому, не розумію, можна ж поранитися колючками, чи камінцями, що трапляються на доріжці, а тим паче в траві,коли їх не видно….
-А, це ви тітко Надіє, я думав, що хтось чужий, не пізнав Насті, підросла, - не поспішаючи говорив хлопчик, з під лоба дивився на мене.
-Ти йди сюди, я тебе не з`їм, за те, що ти мене не впізнав, а от я тебе, зовсім не пам`ятаю, - випалила хитро я, витріщивши очі.
-А, я що?! Я нічого не боюся! А мене не пам`ятаєш, бо я на цілий рік за тебе старший. Вам може допомогти ? Давайте пакет донесу до хати, бачив і бабцю і діда, обоє вдома.
Хлопчик йшов першим, мама таки дала йому піднести пакет, я йшла за ним і мені так було смішно від його одягу, що я ледве стримала сміх.
Ми підходили до обійстя, загавкав собака і я від несподіванки витріщила очі, на обійсті стояв кінь.
-Оце сюрприз! Дивися, Настю, який красень стоїть. А нам нічого не говорили, що купили коня, - сказала мама.
-Мамо, це ж треба, дивина справжня, у наших, бабці і діда живий кінь! Класно!
З літньої кухні вийшов дідусь, а за ним і бабуся. Я їх добре знаю, бо вони до нас в містечко приїжджають і завжди, щось смачне привозять.
Ми всі всміхалися, обіймалися і цілувалися. Микола стояв осторонь і теж всміхався.
Дідусь приніс відро води, поставив перед конем,
-Пий, Красавчику, свіженька! А ви близько не підходьте, він не любить коли йому заважають.
А він і справді, красивий та я і не думала до нього підходити, хотілося йому погладити шию, як це робив дідусь, але страх переборював мене. Всі спостерігали за конем, милувалися ним, а він задоволено пив воду і здавалося поглядом попереджав, щоб не підходили до нього.
-Мамо, ми тільки до вечора і їдемо назад, бо в мене в бухгалтерії завал, комісія має бути, - раптом сказала мама бабусі.
-То ти Настю нам залишай, а сама їдь, - запропонувала вона.
-Ні, ні, я їй путівку взяла в табір відпочинку, в наш. Нехай звикає з дітьми, за нею треба добре дивитися, а у вас роботи непочатий край.
Бабуся почала умовляти, -
-Як шкода, тут повітря свіже, їсти все своє, домашнє, нехай би була, хоч кілька днів, вона ж два роки не була в нас.
-Ні мамо, он поснідаємо, нехай з Миколкою побігає, досить одного дня, не виходить в мене, що поробиш..
Я слухала їх і думала, хай би залишила, ото б було добре, свобода!
Відвела б я душу, наганялася б стільки хотіла, тут є де розгулятися, куди не погляну краса, що хочеш те й витворяй, чи в садку, чи на долині, є де гратися в хованки, не те що в місті, на площадці….
Та прийдеться змиритися, мамине слово закон, її ніхто не вмовить. Бабуся каже характер діда. Не знаю, чому так говорить, бо дідусь добрий, все мені всміхається і цукерками пригощає.
То насправді був день здивувань… Я ніколи не була в курнику, мене бабуся туди послала за яйцями. Ото ви б бачили, як на мене дивився сірий півень, коли заходила туди, то він слідом йшов за мною і голосно кричав, а потім, ще й кури той крик підхопили. А здивувалася я тим, що ніколи не бачила де сплять кури і де несуться. По мультику то бачила, а так, насправді, це вперше. Звичайно пахло неприємно, тому побачивши в гнізді яйця, швидко забрала їх ,поклала в глибоку тарілку, яку дала мені бабуся.
Коли вже ж виходила з курника, півень скочив на паркан, заспівав своє любиме - » Ку – ка - рі - ку». Якби була близько то напевно б оглухла, ото голосистий….
За столом всі старші весело розмовляли, а ми з Миколкою смакували яєчню і пили парне молоко з медом. Яке ж воно смачне, ви б тільки знали, а пахуче, не зрівняти з тим, що у пакетах. Я все намагалася привернути до себе увагу Миколи, моргала йому і морщила носа, хотіла, щоб весь час мені всміхався. А він чомусь був занадто серйозним та це мені подобалося.
Нарешті наїлися і Миколка взяв мене за руку,
-Пішли на долину! Там така трава по пояс, а квіток, які хочеш собі нарвеш на віночок.
А потім до мами,
- Ми підемо погуляємо, тут недалеко….. Не бійтеся до річки сходимо та тільки подивимося, а у воду не будемо лізти.
Бабуся погладила Миколці чуба і усміхнулася,
-А ну, ну сходіть! Я йому довіряю, хлопчик відповідальний, серйозний, а помічник який, щоб ви тільки знали…
Миколка раптово почервонів, напевно присоромився, бо опустив голову.
Він міцно тримав мене за руку,
-Гайда, сюди по стежці.
Яскраве сонце засліпило очі, примруживши їх, я дивилася на долину, висока трава трішки гойдалася від вітру, виблискувала. на сонці. А квіти скрізь, неначе килим вишитий. Здалеку побачила криницю, із дерев`яною пташкою,
-Ой, а це, що за пташка біля криниці?
Микола підтер носа рукою і сказав,
- Ха! Ти, що не знаєш? Це ж журавель. Це мій тато недавно нового зробив, у старого крило відламалося, от він змайстрував нового, мені подобається, а тобі?
Я знизала плечима,
-Нічого, гарненько.
Я бігла вперед до криниці, він не поспішаючи, йшов за мною.
-О! А криниця закрита, а я хочу в неї заглянути.
Микола приклав пальця до губ,
-Тихенько, злякаєш господарку криниці!
Я засміялася,
- Яку, ще господарку, видумуєш таке.
- Та не видумую я! Ось, тихо, бачиш щілинку, подивися, аж туди, вниз, в середину.
Я, аж розхвилювалася, думаю, що там за господарка, що за дивина? Заінтригував мене, від здивування роззявила рот, коли у воді побачила маленьку жабку. Сонячні промені крізь щілини потрапляли в воду, мені було добре видно, як жабка вміло плавала, двигала задніми лапками, а передні розчепірила, неначе танцювала в воді, плила то в одну сторону, то в іншу, то плила колом.
-Миколко, ото дива, це ж криниця і тут раптом жабка.
-От ,бачиш, мені не вірила, це джерелянка, вона тут живе. А вода тут холодна, як з холодильника. Може не будемо відкривати криницю, нехай там плаває.
-Нехай, нехай, я добре побачила, от мамі розповім про все, здивується….
Озирнувшись довкола, ми з Миколою нарвали квіти, тут - ромашки, васильки, кульбаби. Я все віддала йому в руки сама ж попрямувала до річки. Вона така трішки широченька, через неї кладка лежить, з брусків дерева, попід берег висока трава і видно пісок з жабуринням, біля нього сиділа здорова жаба ропуха.
- Оце так, а очі які здорові! - від здивування голосно сказала я.
Раптом, -«хлюп, хлюп, хлюп»
-О ти всіх жаб полякала, сказав Миколка і почухав собі вухо.
-Та, я це, не хотіла, це так само вирвалося. Ти б бачив, яка там, на жабуринні здоровецька жаба сиділа.
-Ти всьому так дивуєшся, можна подумати зроду не бачила.
–Звичайно не бачила у нас річки не має і криниці теж, у нас це, вода з крану і будинок у нас має п`ять поверхів.
Ми сіли на горбочку біля річки, я сплела два віночки. Була дуже задоволена прогулянкою, оділа Миколі вінок на голову і сміялась, розставивши руки, весело стрибала. Він морщився і весь час всміхався до мене. І мені це подобалося, я взагалі люблю коли на мене звертають увагу та, ще й всміхаються, мені в той час здається ,що я пташкою підлітаю і мною всі любуються….
-Нам напевно пора, ми вже давненько гуляємо, бачиш де сонце, гайда додому, - сказав Микола.
Я відкопилила губи, скривилася та все ж не поспішаючи йшла слідом за ним, мені насправді не хотілося повертатися, адже тут так гарно і з ним весело.
Бабуся здалеку побачила нас,
- Ну, що мандрівники, набігались! Гарні віночки ти, Настю сплела! Молодець! Бачиш, не забула, добре, що я тебе навчила. Гайда, мийте руки і за стіл, поїсте і додому збирайтеся. Дядько Степан на мотоциклі відвезе вас до траси, а там і автобус.
Мама побачивши нас за столом у віночках всміхнулася,
- Ви неначе із якоїсь казки! Так красиво! Вам личить!
Микола почервонів,
- Та я це, не хотів її образити, старалася, сплела віночки, то хай вже потішиться, вона ж молодша…
Всі дорослі переглянулися й засміялися. І ми теж з Миколою сміялися. А потім я все ж не витримала,
- Мамо, мамо, я тобі вдома таке розповім, що я бачила в криниці, дивина та й тільки.
-Добре, будемо вже йти. Вставайте, поїли, тепер в дорогу,
- поквапилася мама.
Микола подав мені руку, допоміг залізти в коляску від мотоцикла,
-Ну давай! Щасливої дороги! Приїжджай, ще в гості.
Мама ж сіла позаду дядька Степана. Бабуся і дідусь поцілували нас, поклали в коляску сумки з гостинцями.
Я задоволено помахала всім рукою і подумала, що обов`язково, ще приїду в село, Адже, тут так гарно! Так красиво! І дуже цікаво, тут справжні дива, в місті такого не побачиш…..
Липень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017
Яскравий вигляд, осінь має,
Така струнка і гордовита,
Хвилюючись та поспішає,
Немов ягідка, соковита.
Направо йде та й усміхнеться,
Відразу вкриє все багрянцем,
Коли ж наліво заманеться,
Ледь- ледь соромиться. Рум`янцем.
Покриє яблучка, листочки,
Із вітром вже й повеселиться,
Розіллє фарби на горбочки,
Росою, вранці засріблиться.
Неначе, подруга до сонця,
Цілунок пошле й хитрий погляд,
Злетить сміливо, так зненацька,
Опиниться, ну зовсім поряд.
У хмарах, кольорам дасть волю,
До купи збере, розхлюпує,
Темніші фарби і на землю,
І блискавку за мить гукає.
У мандрах з дощиком, в обіймах,
Як друзі, добре звеселиться,
Іще сильніший візьме розмах,
Довкола, все зазолотиться.
І гордо, отак крок за кроком,
Іде, усміхаючись сміло,
І де, не кине вона оком,
Краса! Осінь то справжнє диво!
26.09.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2017
Серпанком місяць придивлявся до землі. Вже ніч розчісувала коси, неначе з гребінця зорі скидала, вони то там, то десь раптом з`являлись, іскрились, переливались… А де – ін – де, немов соромилися, ховалися за хмарами.
Цьогоріч було дуже спекотним літо та догоріло і навколо розлилася прохолода. Але ж це зовсім не випадково, ввечері дощик міленький довгенько землю кропив і з ним вітерець - хлопчисько, добре ноги промочив. Частково з дерев знімав пожовкле листя й вертів ним, вертів, а потім прикладав до землі. Високі напівсухі трави, принишкли.Так, принишкли, неначе підглядали, на, що ж іще здатні дощ і вітер. А їм так хотілося, ще порадіти теплу та шкода, час літечка збіг. Адже знали, це від осені привіт, в ніжні кольори забарвлюється світ…
Котився місяць, ледь всміхався, він теж із літом попрощався, все по дорозі стрічав темно - сірі хмари, що часом злились, до купи збирались, а то від вітру, розпливаються по всьому небу.
Аж ось, світанок, небо плащем накрив і вже скрізь по краю багровою стрічкою відділив землю. відкрив дорогу сонячним променям, які поспішали поглянути на землю після дощу. Хотіли подарувати їй свою красу….
Нарешті сонце сонно виглядало, все ж посилає поцілунок донизу І так навкруги заіскрило, все здавалося в кришталі. Як промінь впаде, то все неначе в позолоті…
Вже з лісу чути дятла стук -»Тук-тук, тук - тук»… Так гучно барабанить, луна розходиться навкруги. А в лісі осінь господарювала, дерева в різний одяг одягала. А кольори різноманітні, клени вдягала в червоний і багряний, а берізці жовтий халат одягла. А грабу, листя в більш коричневий колір пофарбувала, ясену плеснула місцями оранжевий колір з позолотою. Вже по землі купками напівсухе листя, з під нього видніються гарненькі голівки опеньок. А там вздовж стежки, ще видніються білі й чорні грузді. Та майже тихо в лісі, вже відлетіла більшість пернатих друзів. Тут осінь справжня трудівниця, неначе в казці чарівниця.Аж забиває подих свіже вологе повітря. По край лісу плакуча вербичка підставляла до сонця віття, вона немов в жовто - зеленому сарафані. А молоденька калина чекала сонця на червоні грона, які наповнилися соком і так неначе ненароком приваблювала до себе деяких пташок та горобців…
Поля давненько відпочивають, хліба зібрали, жовта стерня виділялася рядками, а поміж них не знати де взялися, ще синіють квіточки - петрів батога ( цикорію). Лиш деякі поля, ще зеленіють листками буряків й дозрілий сонях чекає на свій збір…
На долинах стежки зовсім почорніли, десь неподалік - гуси загомоніли, все ж йшли туди, як влітку, в надії, ще віднайти зелену травичку, чи може квіточку якусь, яка приховалася від осені.
Біля ставків, річок, озер береги геть почорніли, порижіли і жаб не чути, сховалися в жабуринні. Лише в воді час від часу рибки хлюпочуть, неначе ловлять промінці від сонця, які ховаються в воді. І вона колір раптово змінює в зелено-блакитний, переливається в рожево- блакитний.
А в садках останні червоні яблука, виблискували на сонці. Й жовті - жовті груші та сині сливки, все в надіях, що хтось їх зірве. Що породило, зростило літо, осінь збирала в засіки.
Пелюстки квітів, що загубились, між травами заплутались, немов сховались у обіймах з ними. І килими, що влітку зеленіли, місцями вкрилися багрянцем, а десь, напівсухі зовсім скрутились. На пагорбку трава майже суха, сріблиться від дощової води, ще не встигло її сонце випити.
Спішить, поспішає осінь землю прикрасити, вуаллю багрово – золотою вкрити. Щоб знову й знову дочекатися ранку і радіти новому дню. З новою силою взятись до роботи, адже настав її час проявити себе, показати силу, здібність…
Та все ж з осторогою позирала, адже прийде зима, вона це знала, морозом закує ставки, річки, розстелить пухові перини, простирадла, махрові килими.
Тому і поспішала, ще жовтню треба допомогти, добавити фарб, а там й листопаду. Прикрити землю, неначе кожушком і вже тоді піде осінь на відпочинок. А земля буде дрімати, відпочивати, красуню весну з теплим сонечком чекати. А поки ж, осінь господарює, поспішає…
20.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2017
Я так хотіла, повернутися туди,
Переступити, поріг своєї школи,
Стрімке життя… та пам`ятатиму завжди,
Вчительку першу..… ми з нею підростали.
Вона уміла, до усіх знайти підхід,
Як друг і мати, розуміла діточок,
Ми дивувались та повторювали вслід,
Слова і вірші, збиралися в гурточок.
Всі біля неї, як маленькі курчата,
Роти рознявши, з цікавістю слідили,
Вона ж всміхалась, казала, - «Янголята»,
Дуже раділи, бо ми її любили.
Ласкавий погляд та здавалась строгою,
Повелівала навчатись, ще гарніше,
І часом ми дивились з насторогою
Наполягала, вперд йти, сміливіше.
Чи у житті, ти забудеш перші кроки?
Тож ні звичайно, бо кожен пригадає,
Вже коси срібні, так швидко збігли роки,
Усе згадавши, душа тепло вчуває.
****
Професія «Вчитель» - гордо звучить,
Людина ця кожному пробачить,
У пам`яті, незрадливий погляд,
Дорожіть тих, хто йде з вами поряд.
Шануйте всіх тих, хто може навчить
Цінуйте любов, добро, світлу мить
Несіть сокровенні мрії в життя
Беріть найкраще і творіть щастя!
Напередодні свята
Всіх вчителів хочу привітати!
Побажати міцного здоров`я, довголіття!
Миру, тепла, успіхів і сімейного щастя!
Натхнення вам! Мудрості, поваги і терпіння!
І завжди досягати вершин своєї мети!
Сміливо, впевнено, дорогою життя іти!
Уклін Вам до землі низький
За труд учительський важкий!
Зі Святом Вас дорогенькі!
З Днем Вчителя!
20.09.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2017
Віршована розповідь
Давно в школі йдуть уроки,
За дверима чути кроки,
Миколай і поруч Таня,
Вже до вчительки вітання,
Дівча кліпало очима,
-Розкажу в чому причина.
Я проснулася раненько,
Зубки чистила довгенько,
Йшла й зустріла вже Миколу,
От тому й не встигла в школу.
Не хотіла залишати,
Із собою мала взяти,
Та всі бачать, що ми дружим,
І мені, це не байдуже.
Як було, хлопця покинуть,
Знаю він, намагавсь встигнуть,
Та біда, м`яч закотився,
Жаль, за нього зачепився.
Як же можна… не покину,
До дзвінка, гадала встигну,
Півгодини змарнували,
Тож ворота, вдвох ладнали.
Голи потім, рахувала,
Правда трішки лютувала,
Не попав, він у ворота,
І відпала в грі охота.
Я сердито- Все!- сказала,
Його ранець, сама взяла,
Ви спитайте і Миколу,
От й спізнилися ми в школу.
25.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2017
Спеленений, в густім тумані,
Дубок схилився при долині,
Мигтіли промені жадані,
Лунали крики журавлині.
Осінні кольори, рясніють,
Ранкове сонце, вербу ніжить,
Листочки її, золотіють,
Від вітру й холоду, аж дрижить.
Дрімає річка, ледь блискоче,
Готуються, в вирій лелеки,
А спритна рибка, ледь плюскоте,
Втікаючи від небезпеки.
НовИй, розпочинається день,
Та він у клопотах, коротший,
Хазяїн, красень, цей вересень,
Хай час, для всіх буде хороший.
10.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2017
Я би птахом полетіла,
Якби тільки захотіла,
Та біда, тож крил не маю,
Лиш тому, весь час скакаю.
*******
Маю братика Миколу,
Я пішла, до нього в школу,
Та й кажу, - Досить навчатись,
Йдем додому, хочу гратись
*******
В мене дуже болить зубчик,
Бо не хочу їсти супчик,
Оченята хитрі маю,
Я кота, вже пригощаю.
*******
Україночка маленька
Я вплітаю стрічки в коси,
Оченята - ранні роси,
Україночка маленька,
Чомусь всі, кажуть хитренька,
Одягла гарний віночок,
Руки в боки та й в таночок,
Тож станцюю вам гопачка
Бо я дівчинка, ось яка!
***
Чекай,зайчику!
Зайчик косо зиркнув оком,
Швидко, вміло, скакав боком,
Біля річки під місточок,
Аж до лісу, за горбочок,
Чекай зайчику! Не тікай!
Ти скачи, у зелений гай!
Давай разом дружно гратись,
Хто хутчій буде ховатись?
Інший має пошукати,
Гра у хованки, то втіха,
Не позбудемося сміху!
*****
Я не жадна
Дай бабусю пиріжок,
Я піду, з ним на лужок,
Там же кізка пасеться,
Так забавно сміється,
Усе каже «Ме» та й «Ме»,
Значить любить, так мене
Я ж не жадна, нехай їсть
Дам схопити разів шість.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
Есть ли к жизни настроение?
Ты имеешь своё мнение,
Если утром, уж ты проснулся,
Так легко, сразу потянулся.
Только миг, включил телевизор,
Голова, гудит от без визы,
Все хотят людей развеселить,
Коль без виз, значит не за что жить.
Здесь какое будет веселье?
Там какое, настроение?
На душе, уж очень тревожно,
Разве, жить, спокойно возможно?
Пятьдесят, долларов в кармане,
Мы живём, так месяц в обмане,
Ведь товаром манят прилавки,
Как капкан, рекламы уловки.
На те деньги, как можно прожить,
Иль нам стоит, жизнью дорожить?
Что напиться, с этого горя,
И что ждать, от бурного моря?
Жжёт солёная вода тело,
А кому, разве есть уж дело,
К жизни каждого, разве из нас,
Уж жаль очень да не ровен час.
Как поднять то настроение,
Разорвать существование,
Всему край, положить на свете
Кто за это, будет в ответе?
24.09.2017г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752288
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.09.2017
В позолоченій спідниці, пішла до криниці,
У рядочок чорнобривці, схилились дівиці,
Королева, ота хто, пані- осінь це жовтнева,
Кришталева роса іскрить, п`янка чебрецева.
І вербичка, радо зранку, зустрічала бранку,
Вже спіймала жаринку, то ж одягла хустинку,
У багрянець косички, гарненькі у вербички,
Вже й сухенькі листочки, зажурились синички.
Горда осінь крокує, та коси розпатлані,
У жупані сизім, розляглася у тумані,
Золотіє землиця, травичка багровіє,
Вже повіє вітерцем, аж холодом провіє.
Ми зустріли осінь, то ж лелеки відлетіли,
Спорожніли місця, уже й поля почорніли,
Зникав день, притомилась, у річці причастилась,
До землиці вклонилась, між трав загубилась
25.09 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2017
Шквальний вітер, холодний повіває,
Замерзаю у буденній перерві,
Дощ колючий у шибки вибиває,
Вже бажаю зникнути у темряві.
З головою в ліжку, під простирадлом,
Дочекатись тебе, мною обраний,
Тож приїдь і стань цілющим джерелом,
Для життя водою, рідний, коханий.
Там війна, я знаю, не відпускаю,
Зі свого сердечка, чекаю дзвінка,
Як снаряди летять, все відчуваю,
Із молитвами жду, тут біля вікна.
Нехай зАвжди Господь допомагає,
Мужній вистоїш, весь час вірю тобі,
Моє серце в надії застигає,
Я кохаю, відбуду самотні дні.
21.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017
Сонце ховалося за обрій….. літній, яскравий день поспішав на відпочинок. Небо ледь сіріло, де – ін – де виднілась блакить. Над рікою тихо – тихо, лише час від часу шурхіт у зіллі, жаб не чути, пройшли їхні весілля. Спека всіх доймала, напевно зморені, чекали прохолоди. Зненацька,» Хлюп « і знову «Хлюп», це рибки у воді танці заводять. Вода кругами то ближче, то далі, ставала з фіолетовим відтінком, а на фоні багряного заходу ледь рожевіла, за мить темніла.
Вони стояли біля річки… Наталка - струнка, доволі височенька білявка, волосся розпущене, ледь дістає до пружних грудей. Сергій стояв поруч, немов Геракл, чорнявий красень, не міг від неї відвезти очей. У неї ж очі смарагдові, світлі - світлі, ніжний погляд, добрий, щирий, його причарував.
Він її ніжно обійняв за плечі, ловив уста не міг відпустити, здавалися йому солодкі, ніяк не міг насолодитись. Тулилася, немов дитя, в його обіймах потопала.. Сама ж тремтіла, почуття свої ледь приховувала, в душі страждала. Солодкі поцілунки п`янили, ледь стримувалася, щоб не сказати кохаю, бажання бути разом, горіло та мала силу змовчати. А, як віддатись тій спокусі, щоби і слова не проронити? Трепіт у серці та на душі гірко, журба бере. Коли побачить свого друга?
Ось зараз, в останній вечір, можливо востаннє взяв її за плечі. А, що завтра рано на світанку? Ні, не буде вона радіти ранку!
Літній вечір догорав, а він так ніжно цілував і вже потопав в її обіймах. Чоло, уста, все обличчя цілувала,зваблювала, його бажала. Раптово різко відхилила, неначе погляд свій втопила, десь там, на глибині річки.
Підступала прохолода… Зненацька, качка закричала. Вони здригнулися та погляди їх обіймались. Сергій труснув головою, здавалося захмелів,
-Ти, що поспішаєш? Адже сьогодні останній вечір.
Йому долонею уста прикрила,
-Ти не кажи так, прошу, не кажи… Скажи чому і навіщо потрібна нам всім - ця війна? А я ж благала тебе не йди, боюсь біда прийде неждана, чи може я тобі не люба? Нащо покидаєш? Навіщо дав згоду? А чи я маю не гарну вроду, щоби покинув і поїхав?
-Наталко! Навіщо ведеш таку мову? Адже ти знаєш - кохаю! Я тебе кохаю! І відчуваю твої почуття теж такі.
Знов поцілунки, ледь вирвалася. А він хвилюючись,
-Чому мене відштовхуєш? А якщо це востаннє, ти ж знаєш не всі повертаються з війни.
-Мовчи, прошу мовчи!
Схиливши голову, погляд під ноги,
-Нехай!
Вже ніжно поцілувала його в уста, прошепотіла,
-Нехай так буде, візьми мене… твоя….
Край неба в легкому тумані повний місяць, ледь – ледь помітно переливався. Деінде виринали зорі, час від часу несміливо мерехтіли. Навкруги тиша, неначе ніч все заворожила.
Світало… перший спів зяблика розбудив Наталю, не могла поворухнутися, боялась його розбудити. Ковтала непрохану сльозу- як можна тепер мене залишити!- подумала та раптом себе сварила, якась дурня лізе в голову. Пригадала, як він все шепотів їй, що солодкі вуста, що кохає.
Від річки чути часте хлюпотіння води. На протилежній стороні річки в очереті виднілися дві качки, час від часу ховали голови у воду, стирчали лиш одні хвости.
Наталя тихо піднялась, неподалік, під кущами, побачила великі три ромашки, поворожити захотіла. Біля річки кидала пелюстки, все добре, кохає, остання пелюстка поплила по річці.
Сонце освітило обличчя Сергія, відкривши очі, подивився на телефон, зазирнув до річки, покликав її,
-Ходи до мене сонце моє, будемо вже збиратися. Нас з тобою ніч благословила, була за свідка, тепер ти мені перед Богом дружина. Дочекайся, я тобі вірю, тільки дочекайся.
До села зовсім недалеко… Обіймав її і знову цілував, немов із уст пив нектар і вона теж не хотіла відпускати. В грудях тягар, наче камінь ховався, а він йшов усміхався. Серце щеміло, як було радіти, останні хвилини разом. Ніжно дивилася на нього, ловила погляд той, ласкавий, чогось боялась. Як не боятись, адже йде воювати, захищати неньку - Україну від кремлівської навали, чи від чеченців, від всякої багнюки, яка там розвелася в Росії.
Холодні руки.. стали немов лід, коли дивилася автобусу вслід, який набирав швидкість, їхав до Києва..…
Пройшло два роки… Всього було… Пів року дзвінки, листи, а потім на передову. Журба і біль, переживання і страждання.
Стільки недоспаних ночей та не вмирає надія і надихало на життя, маля, що під серцем носила.
Зовсім обірвався зв`язок, три місяці лише одні страждання, ні звістки, ні листа. Якби ж він хоча б взнав, що вона носить дитя.
Пішла до церкви… Боженьку просила, щоб повернувся, чи дав про себе знати. А вечорами, зі сльозами на очах, тужні пісні малюку співала. Сергійко неначе розумів, дивився на матусю так уважно, неначе щось сказати їй хотів. А очі, ті очі, то від тата і вона вже думкою багата, повернеться, обов`язково повернеться.
Того вечора вороги йшли в сторону Авдіївки, бій був жорстоким. Стріляли - смерчі, гради, гаубиці, міномети, земля здригалася, стогнала від снарядів.
Їх троє залягло в одній з зруйнованих хатин, всі молоді, неначе відрізало від світу. Урвище за урвищем, немає рідної землі, побачили, як зайшов ворог, прочысував район. Раптом голос тихий, тихий,
-Синочки, ось сюди, сюди йдіть, тут не знайдуть вас. Старенька, зовсім немощна бабуся гукала їх, в на пів зруйнований погріб.
То напевно доля -думав Сергій - були б в полон потрапили всі та якби то сам, то пішов би на пролом, а там, що було б так і було. Та хлопців шкода, всі ж молодші нього.
Вже добре було чути чужинців голоси, почала земля сипатись за комірці.
Згодом тихіше чути, лише сміх й декілька матюків.
Дивилися один на одного, як налякані лані та раптом усмішка з`явилася на обличчях, Сергій витрусив землю й пошепки,
- Напевно пішли пити, хтось з них кричав, щось про горілку, мабуть таки питимуть.
Старенька перехрестилася,
- Зараз нап`ються, треба почекати.
-Бабусю, а ви не боїтеся тут самі? - раптово хтось із хлопців запитав.
-А, що вже мені, онуку? Дідусь два місяці, як перед Богом представ, не піду звідси, он, там в городі його поховала. Як на життя - виживу, а ні, то так і буде. Мені вже вісімдесят, може досить жити. Їсти дещо є, он в ящику, тож не пропаду, а там дивись, ця клята війна й закінчиться, може опам`ятається Росія.
Сергія немов током пронизало,
-А може з нами підете, ми допоможемо. В якомусь селі, де не стріляють, знайдемо вам хатину.
-Ні, дякую! Я діда любила, мені покинути його не сила. Ось вже зовсім стемніє, у тому напрямку повзіть, - старенька показувала рукою на захід.
Аж через три дні випала нагода повернутися до своїх. Стільки думок, переживань випало на хлопців. Сиділи тихо, боялися чхати, чи кашляти. А бабця молилася Богу, просила, щоб онукам допоміг дістатись до своїх.
Контракт закінчувався, Сергій схвильовано писав листа, що скоро повернеться, як тільки прийде заміна. Він так про народження сина й не дізнався. Телефон загубив, а потім якийсь час заборонили спілкуватися. Не знав чому та часом в голові гуділо, неначе знову летіли, свистіли снаряди, намагався згадати номер телефону та марно. Навіть не допускав думки, що Наталя не дочекається його. Лише кілька хвилин спокою і вже думками про батьків та про неї.
Яскраве ранкове сонце промінням б’є в обличчя. Легенький вітерець розвівав волосся. Нарешті вона на місці, біля річки, тут де вони були разом, два роки назад. Сергійко по дорозі, від погойдування візка заснув. Накрила тоненькою хусткою, щоб часом не залетіла муха, бджола, чи якийсь комар.
Неподалік, молоденька плакуча вербичка, а біля неї кущ шипшини. Помітила три ромашки і як тоді усміхнувшись, зірвала їх. Ворожила, обривала пелюстки, кидала в воду,
-Приїде - не приїде, кохає - не кохає, приїде -не приїде…
Вона дивилася у воду крізь сльози, не хотіла думати, про щось погане. Тільки й думки, вже минуло два роки, ні слуху, ні духу, а може в полоні? Що тоді? Ні, якби щось сталося, то вже б всі в селі знали, заспокоювала себе.
Відволіклася, побачила пару лебедів, дрімали біля очерету, прихиливши один до одного голови. Велика жаба, ропуха, спокійно здалеку поглядала на неї. А по воді йшли круги від риби, яка час від часу хлюпається у воді.
Над річкою літала бабка, раптово, неначе завмерла на місці. Вода у річці чиста, прозора, видно водорості і зграї маленьких рибок, які кудись поспішали.
Поверталася додому…. син міцно спав. Приклала руку до лоба, все добре. Такий міцний сон, напевно свіже повітря на користь. З возиком виїхала на пряму дорогу, вздовж неї верби і крислаті горіхи. Сонце світило прямо в очі, примружилася, здалося, що хтось йде назустріч. Зупинилася, перевела подих, руки напружено зажали ручку візка. Чи це здається, чи ні? Ледь не втратила свідомість, шалено забилося серце, голос тремтів,
-Сергію! Сергійку!
Присіла, не вміла керувати емоціями. Стояла на колінах, склала дві руки до купи, приклала до грудей, заплакала, як дитина.
Щасливі, здивовані очі, сльози радості бринять на віях і теплий, ніжний погляд, який вона так чекала. Він цілував її солодкі уста і час від часу, усміхаючись, дивився на малюка. Той спав розставивши рученята, неначе хотів обійняти тата. Яке ж то щастя, бути разом!
Липень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2017
Осінній ранок… Небо ледь сіреньке. Але сонечко ясненьке, заглянуло до мене в кімнату. Промінці дістали до ліжка й чомусь так швидко, стали мене діставати. По мені мов танцювали, веселенько мерехтіли, заважали спати.
Ну раз так, подумала, треба мабуть підійматись, напевно піти в садочок, з промінчиками пограти. Знаю місяць вересень багатий, все- все стало достигати, тож візьму з собою кошик, так може справді, щось знайду. Чи стигле яблучко, може медову грушу, а можливо сливу запашну. Тільки ж потрібно відразу одягтись, вмитись та волосся причесати.
Мама напевно на кухні сніданок готує, ну й нехай, а я тихенько все, що назбираю, принесу, тож зроблю їй маленький сюрприз.
Звати мене - Настуся, я в садочок не ходжу, бо є вдома бабуся, тож я її стережу. Правда коли мами вдома не має і за господарством сліджу, курочкам вчасно їсти даю. А мені бабуся, як мама на роботі, завжди готує сніданок, потім мене готує до школи. Змушує вчити букви, докупи їх складати, бо вже зимою піду на підготовку. На жаль, зараз тата немає вдома, поїхав у Київ, він там працює на будівництві. Для мене гроші заробляє, щоб я пішла в школу, як всі діти. Так мама часто говорить, що зібрати мене в школу дорого обійдеться. Ось такі справи.
Уже йду по городі, як та господиня, бачу гарбуз жовтенький лежить, а поряд купа сухого листя та огудини з огірків. Їх вже немає, бабуся каже сезон пройшов.
Ось зайшла в садочок, під деревами росте пахуча м`ята. Треба в букет нарвати, це мамі подарую замість квітів. А вона покладе її сушити, а потім заллємо окропом, м`ята пахуча, будемо чай пити.
Ну нарешті, в травичці два яблучка червоні, вже радію, от і добре та треба ж третє знайти, ще ж для бабусі. Задерла голову догори, зашпортнулась і впала,
-Ото вже така роззява.
І подумала, добре хоч вдало, так бабуся завжди говорить, коли я часом впаду й подеру коліна. То не страшно, заспокоює мене, говорить, щоб менше літала, а то можна зламати руки, чи ноги. Я звичайно дівчинка слухняна, її уважно вислухаю та чомусь про все забуваю, коли кудись поспішаю. Ой, щось мені в бік тисне, коли дивлюся, а це яблучко. О, як добре, дуже зраділа, тепер маю три, тож всім дістанеться.
Йду під грушку, а в траві жодної груші немає. На дереві їх небагато, вона не висока. Тож вперлася ногами в землю, давай тормосити деревце, може, якась впаде. Тільки про це подумаю, як з дерева груші летять, вони такі стиглі, рум`яні. Задоволено в кошик клала й рахувала їх є шість. От і добре, досить всім.
Підійшла до винограду, думаю, як це дістати, треба до листя дотягнутись, щоб його потягнути й грона зірвати. Раптом бачу оса сидить на гроні, на мене дивиться, ото біда, хоча б не вжалила. Вона ж напевно мене побачила, притихла. І я завмерла, вирячивши оченята, а ну, давай позмагаємося, хто кого передивиться? Не довго знадобилося чекати, задзижчала й полетіла, а я від радості підстрибнула, діставала виноград.
Не витримала, таки кілька штук посмакувала, ви не уявляєте собі, справжнісінький мед. Тепер зрозуміло, чому його оса любить. Довкола позирнула,вже помітно, місцями трава присохла, от, що значить осінь. Деяке листя колір змінило, незабаром все пожовкне та підсохне, як того року, а потім впаде до землі. Та то нічого, це така пора року, це мама так мені розповідала і скільки їх є ,і які вони. Нарешті добираюся назад, бачу мама й бабуся на обійсті. Ледве тягну кошик, крекчу, важкувато, але ж хочу, щоб потішилися, зробити їм маленький сюрприз.
Бачу, уважно дивляться на мене, а мама здивовано,
-Настусю, а це ж коли ти встала?! Ми не побачили, як ти в садок пішла….
А я напевно, як сонечко всміхається, дуже зраділа, що здивувала їх. Значить мій сюрприз вдався, весело гучно сказала,
-Мамо, бабусю, подивіться! Яка краса! От, яка ця осінь, зовсім не скупа.
21.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
Летів, сильний вітер, розгулявся,
Дерева схиляються в поклоні,
Пішов? Зі мною не попрощався,
Не лиш, у холодному полоні.
За руку, візьми ніжно і теплом,
Зігрій, моє сердечко і душу,
Відчуй, бажання, гаряче тіло,
Стіну, муровану між нас зрушу.
Спинюсь? Ні, ні перед чим, милий знай,
Любов, моя, сильніша за вітри,
Тож дружбу, не руйнуй, серця не край,
Бо коханню, нашому, ще цвісти!
20.09 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
На тебя долго смотрел с украдкой,
Да красива, но была загадкой,
Ты раскройся, кто на самом деле,
Ведь прекрасна, тайна в стройном теле.
Твои губы, словно две малинки,
А в глазах, то чёртики – искринки,
Ну, а щёчки, яблочко наливное,
Что уж взгляды, ну как вино хмельное.
А цвет глаз, как те цветы васильки,
Весь горел, хотел, ведь будем близки.
Да не смог, уж устоять пред тобою,
И наверное, тайну открою,
Слышь, влюбился, я с первого взгляда,
Знать судьба, будешь ты мне награда.
17.09 2017г
Стих написан к картинке .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751341
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.09.2017
Моя душа живе на волі,
Часом здається, що в полоні,
Знов надихають це писати,
Оті троянди біля хати.
За вікном кіт, інколи нявчить,
Тихий дощИк, несміло сюрчить,
Пишу загадки, прозу, вірші,
Весь час приходять, чомусь вночі.
.
Немов летить, душа в небо синь,
Раптом кружляє, між гірських схил,
Я тут живу, на святій землі,
Доволі тепло,добре мені.
Тут босоніж, мандрую в поле,
Де місяць рогом, небо оре,
Тут промінь пеститься, у хлібах,
І ніжна вруна, скрізь у житах.
Вже чую щебет, соловейка,
Цвіте калина молоденька,
Враз яснить сонечко, говію,
Щось написати, нове мрію.
Не знаю буде, як надалі
Знову пишу, гублю печалі,
Здається краще, із цим живу,
У гості Музу, щоночі жду.
2016 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017
Я порину, у осінь п`янку,
Де туман, пливе долиною,
Поспішає природа до сну,
Відчуваю,йду стежиною.
Зранку вітер, ніби хвилею,
Піднесе, мені, запах пряний,
Я радію, ранку душею,
Який він, насправді духмяний.
Сповива, ніжить прохолода,
В сухих травах, сріблиться роса,
Це побачить,то насолода
Тож природи, довічна краса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017
У широкім полі, жита колосились,
Та й з тобою, зранку дуже заросились,
Соловейко, радо, пісеньку заводив,
Ясноокий місяць, в тумани заходив.
Сонце Із-за обрію сонце, ясне, яскраве,
Обіймало плечі, ніжне і ласкаве,
Підіймався клубком, туман височенько,
Звеселив ранок і кожному серденько.
Утекла та нічка, що з`єднала долі,
Рехтувала пташечка гніздечко в полі,
Тож веселі, втіха з букетами квітів,
Ми щасливі із тобою, в цьому світі.
Розстелився рушник та то ж наша доля,
Усміхнулось сонце, на те Божа воля.
Серпень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017
Там у косах, у вербички,
Немов є, жовтенькі стрічки,
Та це ж осені дарунок,
Чарівний, звабливий трунок.
Ще й природне чародійство,
І панянки ніжне дійство,
Все зуміла прикрасити,
Всюди фарбами зросити.
Верба золотом засяє,
Миле сонечко стрічає,
То раптово багровіє,
Коли вітер скрізь повіє…
Хоч за літом і потужить,
Та із осінню все ж дружить.
11.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017
Сизокрила пташка, так сумно співала,
Про мандрівку на Схід, всім розповідала,
Враз притихла пташина, аж зажурилась,
Там землиця у крові, шрамами вкрилась.
Тож провідала сина та й серце болить,
Ви не знаєте, як же там, так страшно жить!
Від журби, на гілку голову схилила,
Долетіла, але жаль, зовсім безсила.
Трепіт крилами, аж душа завмирає,
За синочка, тривога бере. Страждає,
Мир настане, коли? Сльози покотились,
Та дітьмИ тішилася - не підкорились.
Ворогам, тим клятим, що хочуть топтати,
Нашу рідну землю, воленьку забрати,
Не діждуться, бо вміють захистити,
Мужні, смілі, орків здатні боронити.
Підхопила пісню вся її родина,
Притих став і зажурилася долина.
17.09.2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017
А чи радіти, чи плакати в цьому світі,
Часом життя, наше здається в оксамиті,
Буває хмари, сірі неначе сповиють,
Зненацька злісна громовиця й дощ завиють.
Бажання є, заховатися від метушні,
У ліжку ковдра,там забитися уві сні,
А чи достатньо, в тебе на це все терпіння?
Ти загартований, є сила волі, вміння?
Протистояти всім життєвим негараздам,
І спромогтись, дать відсіч непроханим грозам,
Моя країна сонячна і кольорова,
В неї прекрасна, сповнена піснями мова.
Це дивовижна країна, небо безкрає,
Довіку тут, мрія живе і процвітає,
Душі заповнені надіями й бажанням,
Серця теплом переповнені й коханням,
Тож варто пізнати у цьому світі життя,
Щоби відчути, волю, радість, справжнє щастя!
12.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2017
Колючий терен, ягоди сині,
Удвох з тобою напевно винні,
Напевно рано, взнали кохання,
Як спів пташиний, з ночі й до рання.
Гадали ми, що смак той чарівний,
Хоча солодкий, все ж гірко – винний,
Уста медовії. Спокусив нас,
Тепер я знаю, то не наш був час.
Чому ж ти терен… шипи колючі,
Ягоди зрілі…здались пекучі,
Спалили серце і мою душу,
Тебе навіки покинуть мушу.
Гірка спокуса… серденько крає,
Хто винуватець… ніхто не знає,
Дурманить запах…. то ж смак омани,
Давно розлите, вино між нами.
16.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2017
Ой, де ж, ти, літечко – агов,
На тебе, я чекаю знов,
Ти ніби, було й не було,
Навіщо, так швидко втекло.
Давно сховалася бджола,
Затихла… снить матіола,
Нема, вже пахощів, туман,
Гуляє, скрізь, немов шаман.
Та ясне, сонечко встає,
Та мало, нам тепла дає,
В обійми візьме вітерець,
Багряний, лист як прапорець.
Колише, тихо шле привіт,
В осінню казку попав світ,
ДощИк хлюпоче, за вікном,
Напевно, літо було сном.
07.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2017
У садку, відчула запах осені винний,
Між листків багрових, виноградно-полинний,
Засріблилися грона у ранковій росі,
Я неначе п`янію, ловлю пахощі всі.
Доторкнулась устами криштальних краплинок,
Пахне солодом, медом між ніжних перлинок,
Підіймається настрій…щедрість неньки землі,
Це - шматочок від щастя… ой, як добре ж мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2017
У дрімоті ранок, туман покотився,
По травиці, всюди клубком загубився,
Новий день настане, сонечко яскраве,
Народився, хтось знов, всміхнеться ласкаво.
Все долоні простягне, доля шукає,
Чи ти хочеш, жити, чи ні, не запитає,
Подарує стержень, то ж це твоє життя,
Забажаєш,чи ні, та йдеш у майбуття.
Ти радієш, всьому, якщо завжди гарно,
І цінуєш, що прожив роки не марно,
Якщо доля квітне, ти немов співаєш,
На душі, так тепло, весну відчуваєш.
Коли плаче, душенька від болів й горя,
То здається, що з дороги зіб’є буря,
Вже до неї – Доле, скажи нащо дала?
Це життя, Чому мене не розпитала?
Чи жити, я тут хочу, на цьому світі?
Чи залИшуся у сухому суцвітті?
Заясніло, все ж сонце, стрічаю ранок,
Переборю,всі страхи, вийду на ґанок.
Налилися хліба бронзою і соком
По стежині піду упевненим кроком.
09.09.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2017
У чудовий, осінній день,
Мала пташка співа пісень,
І я з нею подружилась,
Зовсім поруч примостилась.
У гаю взяла листочків,
Та й сплела гарних віночків,
Тут від вільхи, від кленочка,
І від ясена й дубочка.
І червоні й зелененькі,
І багряні й золотенькі,
Подарунок буде мамі,
У казковім, наче, храмі….
Ця панянка- трудівниця,
Осінь справжня чарівниця!
10.09. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2017
Який сум, коли відлітають лелеки,
Вже останнє коло і вирушають в путь,
У них шлях,напевно дуже далекий,
Як хмариночки в небі сині пливуть.
Я погляну, їм вслід, що їх чекає,
Дужі й дружні, в прощальному таночку,
Мов легенький, вітер благословляє,
Безупинно, сплелися у віночку.
І повсюди, чути крики « Курли – курли »,
Чути здалеку - сумна, остання пісня,
Та здалося, на якусь мить, завмерли,
Я у розпачі, лИшилась самотня.
08.09.2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017
Напевно кожна людина вранці, відкривши очі, чи на годинник позирає, чи до вікна лагідний погляд лежить. Спочатку вона тіло відчуває і вже згадає про час, що все кудись біжить. Чи то зима, чи весна, чи літо, чи золота осінь, задум один, якби Бог дав гарний день, простив гріхи…
В кожного якісь плани щодо роботи, чи є вона, чи йти, десь шукати її. Тож треба хліб - сіль на столі мати, щоби життя повноцінним відчувати. І за це кожного дня, як у боротьбі. Наша земля у красі потопає, такою дав її нам Бог. І чисте небо, таке безкрає, що, як поглянеш перехоплює подих. І кожну пору року, ти трішки любиш….
То, як зима готуєшся до Нового року, до Різдва. Вбираєш світлину, радієш тій красі, що за вікном. Білосніжні сніги в танку хурделиці, роблять свою справу, прикрасять повсюди все сріблястим вінком. А мороз малює на вікнах шибки і скує річки й ставки прозорим льодом.
Пройдуть зимові свята, вмиється земля першим весняним дощем й прокинеться все навкруги. Земля вкривається зеленим плащем з квіточками, які нас немов пробудять від зимового сну. І той перший крик журавлинний, що повертається з вирію, сповістить людям про красуню весну. І джерело з землі, заб`є з новою силою так, як ми радіємо весні. Неначе сили вона нам придає. Триває життя в весняних клопотах, надіях. Святкуємо, радіємо Святу Паски, благаємо у Всевишнього ласки, порятунку. Просимо прощення, вклоняємося йому. Дякуємо за наше життя, бо немає нічого найдорожчого, дорогоцінного, як воно і все те, що поряд з нами є….
А зійдуть хліба, яскраво зелені, ти немов щастя пізнаєш з весною і тішать тебе птахи, що співають так дзвінко й бузок, що під вікном зацвів. Так жити хочеться тоді, душа немов співає і все поглянеш на блакитне небо, тобі здається, так, що так має бути, так треба, щоби твоє життя теж було таким чистим…
А час так швидко плине…. Вже красне літечко теплом нас огортає. І з гаю , чи з лісу лине пісня солов`їна. Й гніздо журавлине поповниться дитям, яке в надії поглядом з висоти позирає на цей світ і мріє весь його пізнати. У квітучому полі пташечка звила гніздечко, від вітру хвилями ,немов море переливаються золотом повні колоски. Тут пахне хлібом, поля прикрашені в волошках, ромашках і, як приємно нашій душі. Це бачити і відчувати, зростати, жити і ловити миті щастя, які потрібні так мені й тобі.
Щедрі садки поповнюються яблуками, пахучими грушами і сливами. В них пахощі медові і п`янкі, тут пахне солодом й вином, яке вже дозріває у винограді. Це нагорода нам усім від Всевишнього. Чи заробили ми це все ,чи ні, вирішує все він. І ми радіємо врожаю, що річкою пливе в засіки….
Насолодилися теплом, панянка осінь поспішає, ще більше нам поповнить засіки, щоб ми раділи немов діти і дякували землі за її щедроти….
Холодний вітерець гайне, в обличчя кине перші краплини осіннього дощу. А вже пізніше проведе в дорогу, в вирій птахів. Кружляє опале листя, із вітром на прощання заспіває пісню свою. Клен вбрався в багрові й золоті кольори, всміхається до яскраво жовтих берізок і все ж красиво восени, хоча від опалого листя не видно доріжок.
Спокійно за вікном, хлюпоче дощик, стікають по фіранках краплини, ти вдивляєшся у вікно і думаєш, ось природа дарує відпочинок. Помріяти, чи прочитати та чи принаймні про щось написати від душі. А хто здатен, може й написати вірші, про все – все, що душа бажає й про те, що вона відчуває. І про життя, що попереду кожного чекає. Мрії, бажання, думки, ми несемо, тримаємо завжди при собі. Наше життя безцінне, як і все, що оточує нас. Тож цінуймо, що з нами поруч у житті, сприймаючи його, радіймо! Завдяки цьому, життя продовжується, допомагає нам, надихає нас жити і творити!
07.09.2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017
Я напевно до кісток зачерствіла,
Чи здалося, що струм пройняв все тіло,
Здивувалась, очі дерлись до лоба,
От скажу, занадто стискала злоба.
По каналу сто дванадцятому усе,
Інформацію якийсь Вадим несе,
Що все хтось, обкрадає Україну,
Й перетворить Державу у руїну.
Його часто уважно слухала я,
Аж голівонька заболіла моя,
Як наслухалась, то ж чистий, пухнастий,
Та й поглянула, неначе відвертий,
Пропонує,швидше владу змінити,
Щоби жить краще, всім мирно, не вити.
Он учора, мов сніг отой, восени,
Пгрислухалась, по «Інтеру новини,
Ледь - ледь челюсть не впала,здивувалась,
Ось на острові, катаклізма сталась,
От нещастя, бідна його голова,
Аж здригнулась, як почула ті слова.
Десь мільйонів дванадцять доларів дав,
За ділянку на остові Сан- Мартен,
Шість осіб позвав й вечерю заказав,
В ресторані, цілих двадцять штук віддав.
От новини, мов отримала ляпас,
Люди, йой! З чого ж він мав такий запас?
В пана певно пречудова житуха,
Ой від злови, аж зачухались вуха.
Я немовби загорілась сірничком,
Якби воля, то давно б дала пеньком,
Так піід зад, із каналів, із країни
Нам від кого чекати переміни?
Забрехався, пан знає не покарають,
НедотОрканість,( всі шановні) мають.
10.09 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017
Із життям, разом йдемо кожен день,
І сприймаємо, таким, як він є,
Поспіваймо від радості пісень,
Прийшло свято, душенька говіє.
Йдемо у церкву, несемо квіти,
І прощення просимо за гріхи,
Богу молимось, щоб зросли діти,
Й щоб мир всюди, навік щезли страхи.
Кожен день, ми стрічаємо сонце,
Воно ніжно, цілує обличчя,
У надії підставим долонці,
Щоб збороти усі протиріччя.
Нехай клята, закінчиться війна,
Принесе, в якийсь день перемогу,
Щоб синочків, зустрічала жінка,
Вже щаслива, дякувала Богу.
Хай щодня, настає миліший світ,
І земля й вся рідна Україна,
Хай одягнеться в калиновий цвіт,
Залунає пісня солов`їна.
2015р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2017