Ніна Незламна

Дякувати Христі / з гумором /

       
Півник  пісеньку  заводив,
На  паркані  веселився,
 А  Микола  чуб  куйовдив,
А,  щоб  клятий!    Ти  збісився!

Продер  очі,  поглядає,
Гей,  скажіть,  в  чиїй  я  хаті,
Тихо  –  тихо,  вже  зітхає,
Бачить  очі  балухаті.

Угораздило!  До  Христі!
Ой  біда,  що  ж  це  робити
 А  вона  в  краснім  намисті
Вже  горілку  несе  пити.

Хай  не  йшла,  би  на  пів  гола,
 Я  не  так,  би  був  злякався,
Схожа,  жах!  На  диявола!
Враз  під  ковдру  заховався.

Вже  беззуба,  що  сказати,
Мабуть  років,  під  шістдесят,
Хотів  п`ятами  кивати,
Жаль  не  чую  двох  ноженят.

То  від  страху,  чи  горілки,
Певно  так,  гадаю  собі,
На  годиннику  вже  стрілки,
Швидко  бігають,  то  ж  обід.

Зник  під  ковдрою  -  ну  хана,
Думка  миттю,  буде  мені,
Ах  ти  шльондра,  с*чка,  драна,
Нашептала,  щось  уві  сні?

Хіба  міг,  таку  любити?
Ой  куди  дивились  очі,
Її  ладен,  геть  забити,
           Щоб  спокійні,    були  ночі.

Відчуваю,  що  весь  горю,
Десь  вода,  чую  зюркоче,
Зачіпає  гідність  мою,
І  по  кульках,  хтось  лоскоче.

Цих  знущань  терпіть  не  можу,
Ще  й  так  пити,  дуже  хочу,
Тепер  певно  бачу  рожу,
Знов  від  страху,  щось  белькочу.

З  пересердя,    та  й  кулаком,
Хтів  добряче  дать  у  пику,
Почувався,  геть  дурником,
Капець  буде…мандрівнику.

Та  здалось,  кудись  проваливсь,
І  ніяк  не  розумію,
Немов  хтось  снігом  освіжив,
Тож    попасти  в  свій  дім  мрію.

Чом  лежу,  аж  поза  ліжком,
Наді  мною,  моя  Таня
Поглядаю  тишком  –  нишком,
-  Ти  чого,  розвоювався?
Так  любився,  гарно  зрання,
І  чого  розхвилювався!

Я  заліз,  врешті  на  ліжко,
Вона  гладить  голе  тіло,
Всміхнулася  і  до  мене
Вночі  класне  було  діло.

В  кого    пив  й  за  що,  не  знаю,
Все  сподобалося  мені,
Я  ж  дивуюсь  не  згадаю,
Чому  Христю  бачив  у  сні?

Чи  пігулки  мав  у  воді,
Я  хильнув,  як  йшов  додому,
Вся  сіяла,  -Ми  ж  молоді,
Чому  спим,  все  по  одному?  

Невпізнав  дружиноньку  я,
Мабуть  дякувати  Христі,
Ми  заслухались  солов`я,
Загубився  у  намисті.

На  світанку,  все  пригадав,
Нюхали  з  Христею  (табак),
Згодом  стежку,    свою  шукав,
Пред  очима  мигтів  відьмак.

Присягнувсь,тепер  -  ні,  ні  -  ні
 Із  Тетянкою  п’єм  лиш  сок,
На  душі  добренько  мені,
Не  піду,  до  інших  жінок.

                     Лютий  2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

В зимовий вечір. . / проза/

      За  вікном  ледь  -  ледь  сутеніло..  я  вкотре  кину  погляд  туди.  
Четвертий  поверх,  але  все  добре  видно.  Легенький  сніг  спускався  до  землі.  Він  так  кружляв,  аж  заворожував,  а    лише  потім    легенько  припадає  до  неї,
неначе  боячись  обіймав.  Одна    сяюча  сніжинка  заблукала,  припала  до  скла  вікна,  вмить,  на  її  місці  маленька  краплина,  висить,  заглядає  до  мене…  Мене    ж  смуток  обіймав  за  плечі,  погляд  губився  до  неба,  підіймавсь.  От  природа,  все  вирішує  сама,  як  і  ця  зима,  коли  сніжити,  коли  бути  морозу.  А  часом  потепління,  впустити  на  якийсь  час  і  вже  відлига…    На  жаль  не  завжди  людям  цього  хочеться  та  вона  ж  нікого  не  запитує,  сама  пише  свою  історію.  Хоча  останній  день  зими,  а  вона,  ще  тут,  навіть  лютує,  мороз  п`ятнадцять  за  вікном,  а  дійсно  хто  цим  всім  керує?    Цим  дивовижним  світом,  хто?  В  якому  ми  живемо,  гадаю  є  господар  той,  що  дав    і  нам  життя,    і  нашій  землі.    Навіть  проживши  майже  все  життя,  цієї  загадки  ніхто  не  розгадав  так,  як    і  я.
 На  всю  кімнату  чути  голоси  з  телевізора,  йдуть  новини.  На  якийсь  час  занурилась  про,  що  йде  мова.  Ой,  як  шкода,  що  звідти  майже  завжди  лине  брехня  і  все,  якісь  страшилки.  Вкотре  почувши,  як  завжди,  похитала  головою,  як  справді  жаль,  що  це  все  вливається  в  наше  життя.  І  залишає  відпечаток  у  душі  -  того  негативу,  що  нам  подають  зі  всіх  екранів.  Махнувши  рукою,  виключила  телевізор  й  знову  погляд  до  вікна.  Мабуть  одягтися  та  вийти  на  декілька  хвилин  на  балкон…
   Зимовий  вечір,  то  одна  мить  краси,  яку  змайструвала  зима…  Від  світла  ліхтарів  іскриться  сніг  по  тротуару.  Кілька  дерев  в  рядок  до  половини  прикидані  снігом,  немов  пишні  спідниці  поодягали  їм.    А  туди  далі,  ще  вирує  життя,  нікому  не  спиться,  трамваї  човгають  у  різні  сторони  і  не  поспішаючи  їдуть  автівки.  Так,    в  цю  погоду  швидко  не  поїдеш,  мов  величезні    білі  мухи  все  падали  і  кружляли    і  танцювали,  наче  в  танці  «Фокстрот»,  завмирали,  а  потім  знов  крутнувшись  падали  до  землі…  
 Свіже  повітря  забиває  подих  і  на  душі  вже  набагато  тепліше  мені.  Хоч  і  холодні  дні,  але  ж  яскраві,  подарувала  зима  і  цей  раз  шматочок  щастя.  Адже  просто  жити  -  це  вже  щастя,  хіба  ні?
     Засигналила  якась    автівка,  відволікла  від  думок…  Уже  бачу  по  тротуару  йде  чоловік,  доволі  стрункий,  молодий,    мені  здалося,  дивлячись  на  його  ходу,  кудись  дуже  поспішав.  Воно  ж  так  добре  все  видно,  бо  все  освічують  ліхтарі  і  сніг  свіженький  білий  -  білий.  А  неподалік  йде  дівчина  на  підборах,  ні,  не  висока,  не  поспішає.  Обережно  стає  на  сніг,  напевно  ж  під  ним  деінде  лід,  тому  так  йде.  Доволі  широко  розмахує  руками,  як  пташка  крильми,  коли  хоче  присісти  на  якесь  місце.  О,  то  це,  як  я  всміхаючись,  зробила  висновки.
       Раптово    дівчина  ледь  послизнулась,  непевно  в  пару  метрів  від  чоловіка,  що  йшов  назустріч,  а  можливо  й  менше.  Бо    він  відразу  підскочив  до  неї,  підтримав,  щоб  не  впала.  До  мене  долинає  дзвінкий  сміх.  Він  стоїть  навпроти  неї  близько,  дивився  прямо  й  раптом  двома  руками  легенько  взяв  за  плечі.  Ха!    Мабуть  знайомі,  чи,  що?  Чоловік  про  щось    розповідав,  розмахував  руками,  вона  ж    рукою  тримала    піднятий  комірець  темного  пальто,  напевно  від  снігу.    Ця  парочка  мене  заінтригувала,  що  ж  буде  далі?  Адже  йшли  в  різних  напрямках…
     Легенький  холод  підібрався  до  мене,  вже  й  вітер    зненацька  повіяв    сильний,  напевно  знову  буде  хурделиця,  як  вчора.  Той  вечір  був    казковим..    Майже  не  розгледіти,  що  за  вікном.  Все  виглядало  іскристим,  білосніжним  ,  навіть  не  можна    розібрати  ,чи  чоловік  йшов,  чи  жінка.    Та  і  людей  було  зовсім  мало,  всі  завчасно  поховалися    до  квартир.  Звичайно  з  квартири,  в  якій  доволі  тепло,  можна    довго  спостерігати  за  життям  поза  вікном,  тим  паче  в  зимовий  вечір.
         Взяла  цікавість…  мене  в  свій  полон,  як  повернутися  в  квартиру?  Хотілось  знати,  що  ж  далі?    Так  довго  спілкуються,  хай  би  вже  розійшлися  і  я  б  пішла.  Та  раптом  дівчина    поправила  біленьку  шапочку    й  взяла  його  під  руку,  він  поправив  їй  ззаду  комірець  .  Вони  пішли  вдвох  в  ту  сторону,  що  йшла  вона.  І  в  мене  якесь  задоволення,    усмішка  на  обличчі.  Ось  воно,  таке  життя,  хто    його  замінює  нам  ?    Йдучи  в  одну  сторону,  коли  здається  будеш  так  іти,  ми  не  передбачено  йдемо  по  другому  шляху.
 Я  придивляюся  їм  услід,  він  розмахував  однією  рукою,  схилявся  в  її  сторону.  На  душі  тепло  так  мені,  як  добре,  що  є  такі  моменти  в  житті,  що  люди  зовсім  зненацька  знаходять  свої  долі.  Можливо  і  в  них  так  станеться.  .А  сніг,    ще  сильніший  летів,  кружляв  і  падав,  замітав  їх  слід.  Я  ж  думала  -  нехай    в  цих  молодих  не  буде  ніяких  бід  і  суперечок.  Хай  все  складеться  на  краще,  адже  ми  не  знаємо  часом  де  те,  наше  щастя..
                                                                                                                                                                                       28.02.    2018р  .
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018

Иль на счастье, иль…

Ой,  на  счастье,  иль  на  беду,
Куда  хочешь  с  тобой  пойду,
Только  чтоб  мной  дорожил,
Да  весь  век,  в  радости  прожил.

Хороша,  видишь,  девица,
Чтоб  с  меня  сделал    царицу,
Так  нежно,  косы  расплетал,
Да  ночкой,  до  утра    ласкал.

Я,  для  тебя,    ведь  всё  смогу,
Хочешь,  горы,  переверну,
Пусть  сольются,  наши  тела,
Так    давно,  этого  ждала

Словно  в  омут,    я  головой,
В  мыслях  твоя,  будь  же  ты  мой,
На  счастье  же,  иль  на  беду,
Куда  хочешь,  с  тобой  пойду.

Нам  звёзды,  шепчут  о  любви,
Я  прошу…  воодушеви.
.
                           Стих  написан  в  молодые  годы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779990
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2018

Прийде свято до нас

Я  давно  весни  хотіла,
А  вона  все  не  летіла,
Бач  зима,  летять  сніжинки,
Скрізь  засипали  стежинки.

Вже  на  вушко  шепче  тато,
Адже  скоро  буде  свято,
Що    робити,  я  не  знаю,
Бо  ж  підсніжників  не  маю.

Де  мені,  тих  квітів    дістать,
Ну  хоча  б  пролісків  зо  п`ять,
Ох    лукава  оця  зима,
Все  під  снігом  довго  трима.

Я  ж  хитріша  проти  неї,
Намалюю,  хай  орхідеї,
 А  ще  вазу,  з  пролісками,
Та  можливо  й  з  мімозами.
 
Нехай  не  думає  вона,
У  нас  буде  радість  й  весна,
Настане  день  і  врешті    час,
І  свято  це,  прийде  до  нас.

Усім  буде,  так    приємно
Постараюсь  не  даремно!

                                   03.03.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018

Онучок і бабця /з гумором/

-Загубилася,  десь    моя    обручка,
Клопотала  бабуся  до  онучка,
Я  на  скриню  поклала,  ти  не    бачив,
Як  брав  іграшки,  увесь  час  маячив?
Ну  давай,  зізнайсь,  нащо  й  куди  поклав,
Зчервонів,  трохи  онук,  чомусь  мовчав.

 Потім    сміло,  -  Віддав  подружці  Тані,
Ми  корабликами  грались  у  ванні,
Дуже  плакала,  щоби  хтось  полюбив,
Я  подумав,  їй  подарунок  зробив,
 Одружусь  відразу,  після  садочка,
І    у  нас  будуть  з  нею  син  і  дочка,
Не  шкодуй  бабусю,  то  ж  ми  родина,
Теж  для  тебе,  стане  рідна  дитина.

                                                   01.03.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018

Хоч маленьке щастя

Куди,  так  стрімко  спішить  наше  життя,
Ледь  встигнемо,  ми  осмислити  його,
Несе,  час,  як  віртуоз,  у  майбуття,
Задумуємось,  чи  варті  ми  того?

На  ноги,  ставши,  гадаєш  все  за  раз,
Адже  ,вивчився,  добре  нема  ліні,
Та  де  ж,  робота?  Мо»  чекає  наказ?
Шукати,  чом  десь?  Все  колись  і  нині?

Пізнати,  хочеш,  хоч  маленьке  щастя,
В  своїй,  країні,  де  дитинство  миле,
Жаль  землю,    тобі  плекати  не  вдасться,
Шкодуєш,  бо  вже  життя  не  трикриле.

Тож  два,  тобі  крила,  вручила    доля,
Стежину,  щоб  йшов,  зборов  перепони,
Відразу,  відчуй,  що  на  то  є  воля,
Збіжить,  і  час,  і  забиті  перони.

І  ти,  десь  їдеш,  мо»  там    його  знайдеш?
Мабуть,  ні,  не  смішно,  то  ж  там  чужина,
Надії,  все  ж  у  серці  нести  зможеш
Що  щастя,  поруч,  де  твоя  родина.

02.03.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018

Перший день весни

Весна…  перший  день,  він  буде  незабутий,
Зими  чарівність,  не  здав  позицій  лютий,
Притих,  сховавсь  березень  у  своїх  шатах,
До  неба  зирив,  хмари    в  сірих  халатах.

Боїться  визирнуть  морозець  лютує,
Не  може,  він  збагнуть,  зима  не  жартує,
У  танці,  кружляє,  віхола-  подружка,
Рушник,  розстелила  з  інію  мережка.

Кущі  і  дерева  потрапили    в  казку,
Вони  ж    у  снах,  дивилися  на  берізку,
А  та,  все,  ще  дріма.  Не  шурхотять  коси,
Затрималась  весна,  березневі  роси.


01.03.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018

Одна така

Вона,  одна  така,
Берізонька  струнка,
Тоді  її  кохав,
Як  коси  розплітав.

Вона,  одна  така,
Ясна,  та  зіронька,
До  неба  я  літав,
Кохати  обіцяв.

Життя…  наче  вітри,
Роки…минуло  три,
Ішли  рясні  дощі,
Поникли  радощі.

Відчув,  уже  втрачав,
Чому  і  сам  не  знав,
Мовчать  давно  хрущі,
На  нашому  кущі.

Тоді,  жасмин  ламав,
Збагнув,  що  покохав,
Вона  одна  така,
У  полі  квітонька.

А  погляд  сонячний,
Характер  лагідний,
Та  чом,  зробилося,
Чуття  розбилося.

Немов,  серця  шматки,
В  руках    тримав  книжки,
І  мрії,  покохать,
Знов  зорі  рахувать.

Не  з  нею,  ноги  мить,
Ловить  щасливу  мить,
У  ранішній  росі,
У  сонячній  сльозі.

Вона,  була  така,
Берізонька  струнка,
Трима  мале  дитя,
Чому  таке  життя?

Не  зміг,  тоді  збагнуть,
Боявсь  її  гукнуть,
Лиш  глянув,  їй  у  слід,
А  серце,  наче  лід.

Час  дуже,  поспішав,
Її  не  доганяв
Батьківства,  я    не  знав,
Себе,  не  проклинав.

Та  чом,  так  сталося,
Між  нас,  зосталося,
Печаль,  на  душі  лиш,
І  чистий  лежить  лист.

Роки,  швидко  летять,
Їх  мусив  я  догнать,
Вже  скроні  в  сивині,
Так    боляче  мені.

Нам  час,  не  повернуть,
Мені,  це    не  забуть,
У  спогадах,  все  та,
Берізонька  струнка.

Тепер,  я  в  каятті,
Все  бачу,  очі  ті.


17.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018

Буде жити в… ( Присв. Сабіні Галицькій)

                                         
                                       (Мед  сестрі  Сабіні  Галицькій)

Ой  летіла  пташечка,  земля  задрожала,
Поламали  крильця  їй,  а  за,  що  й  не  знала,
Та  й  така  ж  гарнесенька…  Та,  ще  й  молоденька,
Не  побачить  дитятко,  матуся  рідненька.

Скажіть  хто,  посмів  зламать,  життя    їй  підкосить,
А  снаряди,  все  летять..Ні,  не  можна  простить,
Кров`ю  скроплений,  весь  сніг,  нічка  заніміла,
Друзі  падали  до  ніг,  матінка  зомліла.

Пізнать  волю,  не  встигла,  все  інших  спасала,
Серед  поля,    там,  впала,  земля  застогнала,
Її  очі,  світлесенькі,  такий  ніжний  погляд,
Холоднесенькі  щічки  і  ангели  поряд.

Ой,  ми  втратили  пташку,  на  серці  дивний  щем,
Небеса  заплакали,  сніг  з  солоним  дощем,
Полетіла  душенька,  в  небо    молоденька,
Буде  жити  у  серцях,  зіронька  ясненька.


                                 28.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018

Чуєш поете…

   Чуєш  поете,  не  зраджуй  сам  себе,
Хоча    зима,  чи  весна,  чи,  то  літо,
Гадаю,  що  всі,  зрозуміють  тебе,
Спостерігаєш,  ти  за  усім  світом.

І    всередИні,  мов  щось  тебе  шкребе,
Надія  й  радість,  береш  ручку  і  папір,
Чи  мислиш  ти?  На  вухо  хтось  шепоче,
Чому,  подумаєш,  терпів  до  цих  пір.

Адже  поклав,  на  папірець    охоче,
Все,  що  сховалось,  там  далеко  в  душі,
Часом  тікає,  в  нічку  сон,не  спиться,
То  прийшла    Муза  і  принесла  вірші.
І  сам  ти  хочеш,    цим  насолодиться,
Від  всіх  сховався,  неначе  у  мушлі.

І  що  бентежить,  чи  війна  на  сході,
Де  діти  гинуть,    безвинні,  за  волю,
Чи  ненароком,  блудиш  у  природі,
І  помандруєш…по  хлібному  полю,
Перед  очима,стрінеш  чиюсь  долю.

Цей  раз  можливо,  ти  напишеш  прозу,
У  мріях  загубишся,  про  кохання,
У  життя  ринеш  і  знайдеш  відразу,
Вогнище  те,  від  якого  безсоння.

І  уже  виплеснеш,  як  немов  дитя,
Це  ж  при  народженні,  огорне  тепло,
Сприймаєш  втіху,  чуєш  серцебиття,
Нового  твору,  зовсім  змокле  чоло.

Шматочок  щастя,  ти  немовби    знайшов,
Й  своє  натхнення,  між  зірок  у  слові,
Мінливий  місяць,  вже  за  обрій  зайшов,
А  ти  мислитель,  тішся  своїй  волі,
Себе  не  зраджуй,  пиши,  твій  час  прийшов!

27.02.2018р
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018

Вміє зима веселиться

На  порозі  снігу  купа,
Морозець  нам  в  двері  гупав,
Лютий  місяць,  дає  знати,
Вміє  зимоньку  кохати.

Вона  наче  та  дівиця,
Вже  вертілась,  мов  цариця,
В  позолоті,  білолиця,
Вся  сіяє,  мов  Жар  –птиця.

Засміється  і  вже  хуга,
Так  цінує,  свого  друга,
Місяць  Лютий  у  зізнанні,
Він  освідчився  в  коханні.

Зима  танець,  з  ним  заводить,
Хороводи,  вміло  водить,
Сама    коси,  розпустила,
Ой  любенький,  полюбила!

Знов  літають,  скрізь  пір`їнки,
Ясноокі  ті  сніжинки,
Нині  вміє  веселиться,
Сипле  снігом,  вмить  іскриться


27.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2018

У кожного своє життя /проза/

       Красне  літо,  мов  усміхалось…  сонце    височенько.  А  по  небу  ні  хмаринки…    Здалеку    чути  ґелґотання    гусей  переспів  півнів,  ,    перегукування      собак..  Село  давно  проснулось.  Яскраве  сонце  заглядає  у  вікно,  промені  пригріли  обличчя.    Сашко,  кліпав  віями,  не  хотів  прокидатися,    не  кваплячись  потягнувся  в  ліжку.  Йому  минуло  дев`ять  років.  Як  добре  літом,  немає  підстав  кудись  поспішати.  Та  все  ж    вставати  треба  й    відразу  туди…  Звичайно,  як  завжди,  до    рідного  ставка.
         Лише  через  дорогу  пагорб,  а  за  ним    розлігся  широкий  став.  Краса  земна,    очей  не  відірвати!  Навкруги  нього  безліч    пишних  кущів    й    різних  дерев,  мов  на  сторожі,  як  охоронці.  Лише  де-не-де  рівний  схил  до    води,  квіти,  трави  до  самого  берега.  Дві  пари  лебедів  поважно  плавали  попід    плакучі  верби,  наче  ховалися  між  вітами,  які    купали    світло-зелені  листочки  в  воді.  Вона  чиста  -  чиста,  аж  дно  видніється.  Як  відразу  близько  підійдеш,    то  неподалік,  під  самий  обрив,    б`є  джерело,  станеш  ногами  в  воду,  вона  така  холодна,  наче  лід  приклав.  Сонце    в  воді  купає  промені,  вона    ж  змінює  кольори,      то  стане  салатовим  ,  то  темно  -  зеленим  кольором.    А  часом  посиніє,  як  здалеку  подивишся,  наче  синє  море.
       Сашко  підійшов  до  ставка,  на  кладці  бабця  Марія  з  онучкою  Вікою  полоскали  білизну.  Бабця  викручувала  речі,  подавала  дівчинці  та  клала  в  таз,  все  поправляла  кучеряве  світле  волосся,  коли  нахиляєшся,  воно      спадає  на  чоло,
-  Доброго  ранку,  -  всміхаючись,  привітався    він  і    одягнений  в  шорти  та  футболку,  кинувся  у  воду.
     Віка  морщила  світле,  в  веснянках    личко,  примружила  очі  від  сонячних  променів,  морщила  носика,  всміхалася  до  хлопця,
-Бабцю,  я  теж  хочу  у  воду,  вона  ж    туди,  далі,    не  холодна,  ти  ж  знаєш!
-От  парочка,  як  Мартин  та  Одарочка,  не  можете  один  без  одного,  біжи,    тільки  ж  платтячко  зніми,  -    кивнула  рукою,  дала  згоду.
-Та  я  ж  без  купальника….      Правда  чужих  тут  немає,    -      тихо  сказала  дівчинка,    знімаючи  літнє,  квіточками,  платтячко.
-  Там,  ще  немає,  що  ховати,  рік  -    два  тоді  вже  будуть  рости  «бурульки»,-  всміхаючись  до  онучки  проговорила  бабуся.
   Займалася  білизною,  а  думки  про  життя  -  що  далі  з  них  виросте?  
 Вони  давно  живуть  по  -  сусідству    з  подружкою  Дариною,  яка  має  доньку  Олену    й  зятя  Григорія  та  цього  завзятого  хлопчика.    Залишилася  без  чоловіка,    давненько  помер  -  від  запалення  легенів.
 Онуки,  як  кажуть,  ще,  як  сопливі  були,    змалку,  разом  в  піску,  на  городі,  чи  в  садку.  Він  біля  неї,  як  голуб  біля  голубки,  всі    її  забаганки  виконує.    Минуло    три  роки,  як  син    Марії  -    Сергій,  переїхав  в  містечко,  купив  там  дім,  тож  тепер  Віка  у    школу    ходить  в  місті.  А  Сашко,  кожного  разу,  як  зустріне  її  то  тільки  й  мови  коли  приїде  онучка?    Ця  теж  має  його,  можна  сказати,    за  брата    й  тепер,  як  тільки  літо,  тікає  з  міста  в  село.
Пройшло  чотири  роки….  Сашко  сьогодні  встав  раненько.  Відчинив  вікно,  свіже  повітря    підбадьорило.  Ласкаві    сонячні  промені  витанцьовували  на  підвіконні.  Він,  не  поспішаючи,  збирався  на  рибалку.  Його  мама  вже    вигнала  корову  на  пагорб,  чекала  череди.    До  обійстя  Марії  під`їхав  старенький  «запорожець»,  звідти  вискочила  Віка,
-  Доброго  ранку!  Тітко  Олено,  а,  що  Сашко,  ще  спить?    А  я  на  канікули  приїхала!  -  весело  й  жваво  щебетала  дівчинка.
О!  За  цей  час  поповніла  -  подумала  про  себе  Олена,  час  іде,    до  чого  ця  дружба  доведе?  І  ось  так  кожне  літо,  не  розлий  вода.    І,  як  він  все  сприйме,  коли    перестане  в  село  приїжджати?  Адже  на  календарі,  як  тільки  починалося  літо  обривав  листки  паперу,  рахував  дні,    ну  коли  вже  Віка    приїде….
               Яскраве  сонце  світило  в  обличчя….  Вони  сиділи  біля  ставка,  опустивши  ноги  в  воду…
-Ну,  як  справи?  –  спитала  вона..
А  він  усміхався,  довго  вдивлявся  в  її  сині,  волошкові  очі,  опустив  погляд  на    округлені  перси,  почервонів,  
-А  в  тебе  веснянок  стало  менше,  погарнішала.
-  Та  ну  тебе,  -  зірвалася  з  місця,  миттєво  скинула  його  в  воду  і  відразу  відбігла,вже  неподалік  усміхалася.
-  Ну  от,  що  засумувала  за  пустощами,  -  обізвався  весело  з  води,  поправляв    русяве  волосся  на  лобі.
Крутнула  головою,  розсипавши  біляве  волосся  по  плечах,  не  поспішаючи  пішла  вздовж  ставка.  Ох  і  терплячий  -    думала  за  нього,  я  б  ото  вже  й    викупала  його,  якби  він  мене  так.  Сіла    на  ледь    обривчастий    берег,  висока,  шовкова    трава    лоскотала  ноги.  Вона  усміхнена,  задивлялася  в  прозору  воду,  а  там  зграйки  маленьких  рибок,  наче  літали,  то  в  одну  сторону,  то  в  іншу.  Вода  від  вітру  злегка  рябила,  приваблювала  до  себе.  Перехопила  подих,  коли  побачила  величенького  карася,  який  підплив  і  наче  стояв  на  місці.  Озирнулася  до  Сашка,  кивнула  рукою,  той  вже  йшов  до  неї,  з  футболки  та  з  шортів  по  ногах  стікала  вода.
Вона  приклала  вказівний  палець  до  уст  й  тихо,  
-Тихо,  поглянь,  я  хочу  того  карася,  дістань  мені..
 Її    очі  іскрилися  веселкою,  бігали  по  ньому,  наче  шукали  розраду,    вкотре  поправляла  волосся,  заглядала  в  очі,  дарувала  усмішку.  Він,  як  покірний  слуга,  зняв  футболку,  тримав  у  руці,  похапцем  спускався  до  ставка.  Ледь-ледь  пересуває  ноги  у  воді,  намагався  не  зробити  тінь  на  рибу,  щоб  не  злякати  її.  Розставив  руки,  в  них  тримав  футболку,  розправив  її,  ледь  розтягнув,  придав  форму    рушника  й  миттєво  занурив  глибоко  у  воду,  враз  висмикнув.  Карась  підскакував  на  футболці,  дівчина    від  радості  запищала,    підскакувала.  Та  враз  похитнулася,  здалося    сіра  пелена  насунулась  на  очі,  у  вухах  задзвеніло…
Сашко    побачив,  як  вона    наче  поступово  втрачає  силу  в  ногах,  схилялася  донизу,  миттєво  вискочив  з  води,  відкинув  рибу  в  сторону,    підставив  під  неї  руки,  поклав    на  траву.
               Уже    в  голові  прояснилося,  кліпала  очима,  Сашко  витирав  її  бліде  обличчя  мокрою  футболкою,
-  Ти  мене  чуєш,  Віко?  Чомусь  не  втрималася  на  ногах,  що  з  тобою?  До  того  ж,  ще  й  помарніла,  може  це  від  сонця?
Вона  труснула  головою,
-  Якесь    запаморочення,  напевно  від  сонця…
Відчула,  як    все  тіло  покрив  піт,  перед  очима  мерехтіння  мушок.
Сашко  уважно  дивився  на  неї  і  час  від  часу  кидав  погляд  на  сонце,
-  Не  поспішай  вже  вставати,    полеж  трохи,  зараз  минеться.
Кілька  хвилин  мовчанки,  вона  дивилася  на  небо  й    від  нього  ховала  погляд.    Нарешті    відчула,  що  вже  має  силу  встати.  Зовсім    неподалік  від  них  виблискував  на  сонці  карась,  його  хвіст  раз  –  по  -  раз  здригався.  Де  й  поділась  її  веселість,  підняла  карася,
-Я  піду,  щось  трохи  кепсько,  напевно  перегрілася.  Приходь  ввечері  на  юшку,  бабуся,  ще  й  пирогів  з  капустою  напече,  ти  ж    їх  любиш.
Він  збентежено  кивнув  декілька  раз  головою,  дав  згоду.  Його  сумний  погляд  лежав  на    її  плечах,  адже  хвилювався,  йшов  слідом,  провів  до  самої  хвіртки.
       Бабуся    на  обійсті  за  великим  столом  різала  кропиву,
-О!    Щось  зарано  повернулася?!  Славний  карась,  що  хтось  з  знайомих  подарував,  чи  може  хто  з  чужих  рибалок?  -    засипала  запитаннями.
-  Та  ні  !  Це  мені  Сашко  піймав,  можна  сказати  руками,  так  уміло  футболкою  підхопив,  що  карасик,  не  встиг  виплеснути.  Якраз  буде  нам  на  юшку,  я  Сашка  запросила.    Бабусю,  пішли  до  хати,  я  тобі  хочу  дещо  сказати.
Здивовано,  в  той  же  час  уважно  поглянула  на  онуку.  Лише  тепер  помітила  легку  блідість  на    її  обличчі    й  розгубленість,  
-  Ну,  якщо    по  секрету,  тоді  пішли.
         Життя….  Вкотре  перевела  подих  бабця,  ось  і  онука  вже  доросла,  чому    невістка  їй  нічого  не  розповіла  про  жіночі  секрети,  не  могла  збагнути.  У  кожного  свій  характер,  добре,  що  поїхали  жити  окремо,  спокійніше  на  душі,  вмовляла  себе.  Хоч  Катерина  була  й  непоганою  невісткою  та    мала  свій  погляд  на  життя.  Часом  весела,  часом  сувора,  а  то  було,  як  підмінять  її,  як  кажуть,    ні  з  того  ні  з  сього  стане  сердитою.  В  особисте  життя  сина  не  втручалася,  часом  вмовляла  себе,  хто  знає,  що  там  в  них,  краще  мовчати.  Часом  в  синові  бачила    характер  свого  чоловіка  ,  знала  його  запальний  характер,  тому  й  хотіла,  щоби  й  швидше  жили  окремо.  
 Сином    задоволена,  він    влаштувався  на  завод  водієм.  Тож  заспокоїлася,  робота  є,    хата  теж,  що  ще  треба,  хай  живуть.
Через  години  три  Сашко  відчинив  хвіртку,
-  Добрий  день!  Ну,  як  там  Віка,  краще?  Відійшла  від  спекотного  сонця?  А  то..  я  оце  місця  не  знаходжу,  зазирнув  через  паркан,  її  не  видно.  Може,  щось  треба,  то  я    і  гори  переверну  та  знайду,  тільки  скажіть…
-Та,  ні,  нічого  не  треба.  Все  гаразд!    Трохи  поспала…..  Все  минулося..  Заходь,  заходь  ,  будемо  обідати.  Зараз  я  її  покличу,    –  привітно,  з  усмішкою  запросила  Марія.
Віка    за  столом,  розповідала,  як  Сашко  зловив  карася,  а  потім  раптово,
-  Бабцю,  я  напевно  завтра  додому  поїду.  Хоч  до  школи,  ще  два  тижні  та  гадаю,  треба  підготуватися,  деякі  покупки  зробити,  тож  корову  будеш  завтра  пасти  сама,  боюся  на  сонці  перегрітися.
Марія  зрозуміла  онучку,  махнула  головою,  
-Гаразд,  тільки  одна  умова,  зберу  сумку,  Сашко  довезе  до  самого  дому.  Що  скажеш,  хлопче?
-  Та  я…  Що  ви  запитуєте,  я  завжди  -  за!  Хоч  дізнаюся  де  живе,  а  то  скільки  раз  в    містечко  їздив  і    ні  разу  в  них    не  був.  Можливо,  ще  знадобиться  колись,    щось  завезти,  то  я  завжди  готовий.  
           Місячна  ніч  за  вікном…  Тиша  нервувала  хлопця,  виглядає  у  вікно,  шукав  місяця,    думав  може  вповні,  що  не  спиться.  Напевно  поїздка  в  місто  не  дає  спокою,  вирішив  він.  Взяв    першу    книгу,  яка  потрапила  до  рук,  включив  настільну  лампу,  занурився  читати.
Прочитавши  кілька  сторінок,  сердито  відкинув  в  сторону,  ні  -  ні  в  цьому  віці  краще  про  кохання  не  читати.Подушкою  накрив  голову,  закрив  очі,    почав  рахувати,  як  бабуся  в  дитинстві  вчила.
       Вони  їхали  в  автобусі,  Сашко  спостерігав  за  кожним  рухом  Віки,  задоволений,  що  вдома  дозволили  поїхати.    Він  за  неї    на  пів  голови  вищий,  відчував  себе  охоронцем,    на  всіх    позирав  з  осторогою.    
     Катерина    радо  зустріла  дітей,
-  Ну  ти  виріс  ,  вже  й  вуса  чорніють,  справжній  легень.
     Час  летів…  Віка  закінчила  дев`ятий  клас,  мала  йти  вчитися  на  лаборанта.  Дівчина  помітно  підросла,    носила  коротенькі  спідниці,  хизувалася  красивими  ногами.  Обличчя    світле,  веснянок  майже  немає,  можна  на  пальцях  перелічити.  Вона  любила  дивитися  в  дзеркало  й  вкотре  думала-    ну,  що  хлопці,  що  вони  мені,  хоч  і  зачіпають  розмовами  та  з  ними  краще  не  зв`язуватися.  І  хто  придумав  дружбу,    кохання,  сімейне  щастя,  якась  дурня.
 Характером  дуже  змінилася,  принаймні  такі  висновки  зробила  Марія,  дивлячись  на  неї.  Чому    така  дівчинка  стала,  відколи  рідше  приїздила  до  неї,  то  з  кожним  разом  становилася  черствою,  десь  пропали  ніжності,  які    прищепила  їй  з  дитинства.  Напевно  вік  такий,  або  ж  гени,  адже  характером  ставала  дуже  схожа    на  невістку.
 Одного    літнього  вечора  Олена    прибігла  до  Марії,  сповістила,  що  дуже  погані  справи  з  Дариною,  адже  та    давно  хворіла,  доймав  тиск  та    й    роки    ж  не  молоді.  
     В  хаті  тихо…    Марія  присіла  біля  подружки,  вони  довго  згадували  молодість,  деякі  моменти  з  життя.  Дарина  тремтячою  рукою  взяла    за  руку,  схвильовано  сказала,
-  Я  тебе  хочу  попросити.  Не  знехтуй  моїм  онуком,  він  так  кохає    Віку,  я  знаю,  він  її  не  образить.  Пообіцяй,  що  ти  не  будеш  проти,  щоб  вони  побралися.
-  Та,  що  ти,  дорогенька,  хіба  ж  я  проти!  Я  бачу,  як  він  ставиться  до  неї,  тут  й  говорити  нема  про  що.    Я    б  теж  була  щаслива,  коли  б  Віка  пішла  за  нього,  знаю  він  буде  гарним,  надійним  чоловік.  Та  про    все  це,  поки  зарано  говорити,  вивчиться,  потім  армія,  якби  ж  Бог  дав  дожити…  
       В    той  же  рік  Дарина  померла.  Сашко  змарнів,  був  в  розпачі,  адже  дуже  любив  бабусю,  яка    ростила,  з  пелюшок  плекала  його.  До    всього,  ще  й  останнім    часом  хворів  батько,  виразка  шлунку  не  давала  спокою.  Віка  була  з  Марією  на  похоронах,  наче  приїхала  підтримати  Сашка,  але  чомусь  не  знаходила  слів.  Майже  весь  час    мовчала,  не  стало    тих  поглядів    з  співчуттям,  все  ховала  очі,  а  то  відводила  їх,  коли  він  дивився  на  неї.  Йому  здавалось,  що  він  її  втрачає,      в  душі  з  кожним  роком    все    важче  переносив    розлуку.
       Вдома  важко  без  його  допомоги  та  батьки    все  ж  відправили    хлопця  вчитися  в  КЕМТ  на  електрика.
       Вони    майже  рік  не  бачилися,  а  згодом  цілих  два  роки…    Він  писав  їй  листи  та  вона  рідко  відповідає,  пару  рядків  напише    про  навчання,  про  погоду,  про  себе  конкретно  -  ні  слова.
     А  час  летів….  А  після  навчання  батьки  влаштували  її  працювати    на  завод    комірником.  Сашко  після  навчання    -  служив  в  армії.  Проводів  гучних  не  було,  адже  дуже  хворів  батько.  Олені    занадто    важко    справлятися  одній    з  хазяйством.  Вона    тепер  не  могла  уявити  життя  без  сина,  тільки  на  нього  й  надія,  що  прийде  з  армії  буде  жити  в  селі.  Він  служив  в  Німеччині,  звичайно  писав  листи    додому  й  до  Віки.  Та  ті  листи,  як  та  погода  восени,    рідко  були  теплі,    в  основному  прохолодні,  без  ніяких  слів  на  підтримку,  чи  то  хоч  би  одне  слово,  що  сумує  без  нього.    Відчував,  що    Віка  стала    балуваною,  адже  одна  в  батьків  й  жили  в  достатку,  ще  й  бабця  передає,  яйця,  молоко,  не  говорячи  вже  про  всю  городину.  Та  все  ж  не  втрачав  надії,  що  вона  таки  буде  з  ним.  За  пів  року  до  кінця  служби  помер  батько,  в  цей  час  саме  проходили  навчання  в  лісі,    на  полігоні,  йому  дали  знати,  аж  через  тиждень.  Хлопець  важко  переніс  втрату.  Ніхто  й  не  подумав    йому  дати  дозвіл    –  на  кілька  днів  поїхати  додому,  адже  це  за  кордоном,  керівництво  тільки  висловило  співчуття  та  розводило  руками.
   Позаду  служба….  Сашко  стояв  на  порозі    хати  з  букетом  квітів.  Катерина  зміряла  з  ніг  до  голови,
-О  відслужив?!  Вітаю!  А    Віка  в  подружки,  тут  неподалік.  Може  пізніше  зайдеш?
Хлопець  здивувався  такому  прийому,  адже  скільки  часу  не  бачилися.  Тож  з  квітами…  може  б  запропонувала  почекати.  Не  знав  куди  себе  подіти,  чи  повертатися,  чи  присісти,  тут  на  обійсті.  Аж  раптом    скрип  хвіртки.  Віка    підходила  не  поспішаючи,  хитро  позирала,  всміхалася,
-А  приїхав!  От  пропаща  душа,  чому  не  приїхав  на  похорон  рідного  батька?!  Мовчи  -мовчи,  зараз  скажеш  не  пустили,  або    ще  щось  вигадаєш..
Поцілувавши  її    у  щоку,  віддав  квіти.  Вмить,  як  дзиґа  крутилась,
-Ну,  до  чого  такі  ніжності…  Ти,  що  прямо  з  потяга  до  мене?!    Ха!    Це  ж  треба,  такі  почуття…
Катерина  всміхалася,  спостерігала,  як  донька  зустріла  хлопця,  але  до  хати  його  запросила.
   Пройшов    лише  тиждень,  Сашко  вже  працював  на  вокзалі  електриком,  спочатку  щодня    з  села  їздив  на  роботу,  а    згодом  два  дні  працював  і  мав  два  дня  вихідних.  Важкі  дні,  не  досипав,  роботи  вдома  непочатий  край,  що  таке  в  селі  без  батьківських  рук,    напевно  кожен  знає.
Віка  не  давала  Сашкові  слова  «чекати«  ,  то  ж  з  хлопцями  зустрічалася,  але  постійного  не  мала.  Напевно  тому  Катерина    не  відказала  йому,  коли  він  дав  зрозуміти,  що  хоче  сватати  доньку.  А  можливо  мала  розмову  з  нею,  бо  та  тільки  всміхалася,  та  хитро  позирала  в  його  сторону.
     Сонце  ховалося  за  обрій,  небо  переливалося  темно-  синім  та  червоним  кольором….  Вони  стояли  біля  ставу,  він  ніжно  обіймав  за  плечі
-Віко,    ти  ж  знаєш,  я  з  дитинства    тебе  кохаю…
Запала  тиша…..  Раптом    здалеку  закричала  качка,  дівчина  наче  стрепенулася,
-  Не  лякайся,  що  замріялася?!  Чуєш,  підеш  за  мене?
То  були  перші  медові  поцілунки  в  уста.  Вона  не  пручалася,
-  Все  одно  треба  йти  заміж,  хтось  це  все  придумав,  любов,  сім`ю,  щастя,    але  я  згодна!
           Через  пів  року  відгуляли  весілля.    Життя  продовжується,  але  кохання    для    Сашка    не  стало  солодом.  Адже    Віка  не  погодилася  піти  винайняти  квартиру,  жили  з  її  батьками.  Відразу  звикнути  до  сімейного  життя  важко,    можливо  коли    б  були  вдвох,  то  й  відносини  б  були  інші.  В  домі  всім  керувала  теща,  якій  було  все  одно,  чи  зять    поїв  ,  чи  поспав.  Одне  бажання,  щоб  більше  приносив  грошей  та    з  села  привозив  -    все,  що  бачив.
         Воно  б  нічого  та    вдвох  наодинці  з  Вікою  майже  не  залишалися,  вона  часом  хизувалася  перед  ним,  що  не  дуже  хотіла  йти  за  нього  заміж,  але  ж  чому  не  відмовила?    Зізнань  в  коханні  від  неї  ніколи  не  чув  та  мав  надію,  що  подорослішала,  адже  сімейне  життя,  це  не  пустощі,  як  в  дитинстві.    Та  згодом  зрозумів,  що  зробив  помилку,  то  вже  не  та  Віка,  що  була  в  дитинстві.  Хіба  про  таке  життя  він  мріяв?  Звичайно  ж  ні.  Ті  колючі  слова  тещі  та  тестя  -  «Тебе  ніхто  не  питає,  як  має  бути,  чи  буде..»,  його  пригнічували,  ніхто  не  рахувався  з  його  думкою.  Хоча  тесть  часто  був  у  відрядженні,  він  працював  на  заводі  водієм,  достатньо  було  побути  ввечері  всім  разом  вдома,  щоб  відчути  приниженість,  вкотре  виставити  себе    господарями.  Його  скрізь    всі  називали  Олександром  та  тут  він  залишався  Сашком,  немов  якимось  хлопчиськом.  Теща  не  працювала,    кожен  крок  тримала  під  контролем,  де  поставити  капці,  чи    посадити  в  городі  тільки  там  квітку,  де  вона  дозволить  і    часто  за  спиною  слова  -  »  А  ти  тут  хто?!».  Звичайно,    все  зрозумів,  тому  не  раз  вмовляв  Віку    винайняти  квартиру,  щоб  жити  окремо  та  все  було  марно.  Про,  що    було  говорити  з  нею,  як  тільки  батько  в  відрядженні  -    біжить  спати  до  матері,  наче  мала  дитина.  Усмішка  на  обличчі,  до  півночі  біля  екрану  телевізора.
 Він    два  рази  на  тиждень  їздив  в  село    допомогти  мамі  по  господарству,  завжди  привозив  продукти.    Інколи    бракувало  часу  та  намагався    все  зробити  вчасно.  
 Минув    рік….    Народилася  дівчинка,  яку  теж  назвали  Вікою,  так  захотіла  теща  і  це  обговоренню  не  підлягає.  Донечка  -    спокійна  дитина,    це  подобалося  Віці,  адже  вона,  як  і  раніше  любила  поніжитися  в  ліжку.  Багато  часу  йому  доводилося  приділяти  маленькому  сокровищу,  так  інколи  він  її  називав,  коли  гуляв,  годував  та  міняв  підгузки.  Літом  -    хоча  і  в  село    їздив  було  легше  та  взимку    набагато  складніше.  В    його  обов`язки    входило  два  рази  на  день  палити  пічку,  адже    хата    шлакова,  холодна,  ще  й  не  маленька.  Це  не  мало  значення,  чи  в  вихідний  день  ,  чи  то  в  робочий.  Теща  вважала,  що  в  домі  жінки  цим  не  повинні  займатися,  де  б  це  видано  було,  щоб    її  донька,  чи  то  вона  дрова  носила,  коли  є  зять.
         Коли  донечці  виповнилося  три  роки,  померла  бабуся  Марія.  Тепер  біля  мами  в  селі  по  –  сусідству  ніхто  не    проживав,  у  Сашка    боліло    серце  за  неї.  Адже  тоді  був  спокійним,  знав,  що  поряд  з  нею  ця  мила  й  добра  старенька,  яка  їй  стала  наче  рідною.
     Олена  давно  -    при  нагоді  відкладала  кожну  копійку,  щоб  купити  в  містечку  дім,  адже  багато  людей  виїхало  з  села.  Що  їй  тут,  одній  залишатися  жити?  Від  кого  чекати  допомоги?      Хазяйство,  город    щодня  обходити  важко,  вже  не  те  здоров`я,  не  молоді  роки.  Згодом    вона    продала  свій  будинок.  На  околиці  містечка  Олександр  сам  вибрав,  для  неї  будинок,    невеликий,    з  літньою  кухнею.  Задоволений,  тепер    їздити  недалеко,  менше  хвилювань  за  маму..
   Одного  зимового  вечора  на  залізниці  дуже  сніжило,  утворився  колапс    для  руху  потягів,  не  працювали  стрілки.  Всіх  працівників  після  роботи  попросили    піти  на  чистку  снігу,  хоча  б  на  пару  годин.    В  цей  день  саме  чергував  Олександр,  він  цінував  свою  роботу,  був  відповідальним,  не  зміг  залишитися  осторонь.
   Близько  півночі  повертався  додому,  зморений,  в  промокших  чоботах.  Тихо  постукав  у  вікно  до  Віки  та    вона  напевно  міцно  спала,  бо  було  тихо.  Вже  кругом  хати  розчистив  сніг,  щоб  зігрітися,    наважився  знову  постукати  в  двері.  Відчинила  теща,
-  Що  нагулявся!  Йди  туди  звідки  прийшов!
Здивовано    здвигнув  плечима,
-Я  був  на  снігоборотьбі,  тож  бачите  засипало,    на  станції  потяги    стоять.
Теща  стала  в  дверях,  схилившись  до  стіни,
-  А  мені,  що  до  твоїх  потягів,  це  відмовка,  що    ще  придумаєш?!
     Терпець  урвався,  зблід,    скільки  ж  можна  терпіти    це  приниження,  різко  вийшов  з  обійстя.    Але  куди  йти  ?!  На  вокзал,  мокрим?!    З  роботи  хтось  побачить,  соромно.  До  околиці  міста  далеко,  снігу  намело  вище  колін  тайі  крізь  одежину    до  тіла  вже  давно  пробрався  холод.В  одній  із  кімнат,    в  сусідів  горіло  світло,  може  до  них  зайти?!  Вагався,  вже  сам  себе  заспокоював,    але  ж    тітка  Тоня  привітна  жінка,  може    дозволить  переночувати?  
   Тоня  сиділа    дивилася  кінофільм  й  одночасно  в`язала    шкарпетки,    почула  стук  у  вікно.  Здивовано  подумала,  хто  б  це?  Та  напевно  хтось  із  своїх  раз  собака  не  гавкає.    Звичайно  жінка  здивувалася  та  запросила  до  хати.  В  цей  день  онуки  пішли  додому  спати,  тож  місця  було  достатньо.  Олександр  розхвилювався,  тремтів,  аж  цокотів  зубами,  коротко  сказав,
-  Був  на  снігоборотьбі  після  роботи,  а  вони  не  пустили  до  хати.
Тільки  похитала  головою,  швидко  зігріла  хлопцеві  води  відігріти  ноги,  дала  нові  шкарпетки,  напоїла  чаєм  з  медом.    Більше  запитань  не  задавала,  по  –  сусідству  все  видно,  як  ставилися  до  хлопця  й  так  дивувалася,  що  на  скільки  часу    мав  терпіння.  Сама  працювала  на  залізниці,  тож  для  неї  не  дивина,  щоб    після  роботи  людей  посилали  на  снігоборотьбу.
   Надворі    ледь  посвітліло,  Олександр,  подякувавши,  пішов  додому.
   Стукати  не  довелося…  В  їхній  кімнаті  біля  дверей    на  нього  чекала  валіза.    Віка  ніжилася  в  ліжку,  доня  солодко  спала.  Він  тихо  почав  розмову,
-  Вікусю,  я    був  на  снігоборотьбі,  розумієш.  Твоя  мама  не  повірила,  не  пустила  мене.  Мусив  попроситися  до  сусідів,  бо  змерз,  як  цуцик,  до  того  ж  ноги  промочив.
Вона  зневажливо  кинула  погляд,    потягнувшись,  зловтішна  усміхалася,  
-Ой,  ой…    Думаєш  душу  розворушив?  Чекаєш,  що  зараз  розплачуся…    Раз  на  тиждень  можеш  до  доньки  зайти,  щось  принести,  а  зараз  забирайся!  Нам  немає    більше  про  що  говорити…
Олександр  ніжно  взяв  її  руку  з  хвилюванням,  умовляв.
-Віко,  але  ж  ми  маємо  обов`язково  бути  разом,    в  нас  дитина,  ми    маємо  виховати,  бути  відповідальними  за  її  життя.  Адже  мріяли  жити  щасливо,  ти    пригадай,  як  нам  було  добре  разом  в  селі,  пригадай!    Давай  підемо  на  квартиру,  в  мами  є  трохи  грошей,  згодом    придбаємо  дім,  чи    квартиру,  що  захочеш.  Адже  ми  кохаємо  один  одного!
Вона  сіла,  звісивши  ноги  до  підлоги,  дивилася  у  вікно,
-Слухай,  то  було  дитинство.  Оті  слова;  кохаєш,  щастя,  яке  в  бісу  щастя?!  Ти  прямо  розумник  і  знаєш,  що  таке  бути  щасливим?    Я    хочу  краще  одягатися,  ходити  в  кафе  з  подругами,  замовити  там  все,  що  захочу,    тоді  я  буду  щасливою.  А  для  цього  треба  гроші,  вважаю  будуть  гроші,  тоді    і  буде  оте  щастя.  А  в  тебе  тільки  робота  та  дім,  з  тобою  нудно.  Йди,  це  зайве,  не  треба  умовлянь,  я    і  без  тебе  буду  щаслива.  А  за    Вікусю,  не  хвилюйся,  он  баба  з  дідом  є,  будуть  бавитися.    
     Він  спішив  додому…  Ні,    сльозам  волі  не  давав,  здавалося,  вони  десь  самі  пособі  зникали,  хоча  горло  здушило,  хотілося  кричати,  ридати.  Та,  ні,  я  ж  чоловік,  маю  взяти  себе  в  руки.  Втішав  себе,  добре,  що  сьогодні  вихідний  й  дороги  трактор  чистить,  значить    автобусом  доберуся  швидше.  
     Це  був  сюрприз  для  Олени.    Хоч    й  бідкалася,  що  дитина  буде  зростати  без  батька  та  намагалася  підтримати  сина.  Щоб  не  падав  в  відчай,  життя  продовжується,  тим  паче    знала,  що  донька  його  любить,  тож  з  нею  бачитися  буде.
   Життя  змінилося….  Зробив  вдома  євроремонт  і    в  літню  кухню  провів  опалення,  Олена  хотіла  жити  окремо,  гадала  так  буде  краще    обом,  адже  він  не  хлопчисько,  а  чоловік,  тож  рано  чи  пізно  знайде  собі    пару.
       До  донечки  він  приходив  раз,  а  коли  й  два  рази  на  тиждень,  вона  завжди  зустрічала  його  радо.  Ходив  з  нею  гуляти    в  центр  містечка,  в  парк,  часто  балував  іграшками,  купував  деякі  речі.  Віку  не  завжди  застава  вдома,  а  коли  зустрічалися  то  лише  вкотре  розумів,  що  вороття  не  буде.  Аліменти  вона  завжди  отримувала  вчасно,  до  того  ж  непогані,    на  той  час  на  залізниці    працівники  перейшли  на  бригадний  метод,  завдяки  якому  отримували  гарну  зарплатню.  Вона  відразу  покинула  роботу,  займалася  вихованням  доньки,  на  її  місце  пішла  працювати  теща.
         Олександр  інколи  мав  бажання  поговорити,  помиритися  та  коли  бачив  Віку  напідпитку,  а  часом  заставав  з  цигаркою  мовчав,    не  впізнавав    в  ній  ту,  яка  була  мила,  щира,  якою  жив,  кохав.
         Три  роки  поспіль  провідував  доньку,  яка  його  завжди  чекала.  Здавалося    все    купив  до  школи  та  все  одно    донечці  поклав    на  долоню      сто  гривень.  
-  Хай  там  будуть,  віддаси  мамі,  вона  щось  купить  тобі.  .
Вікуся  так  схожа  на  нього;  русява,  смарагдові    очі,  овал  обличчя,  усмішка,  тільки    трішки  від  мами  взяла    веснянок  .  
-Тату,  мама  казала  собі  хоче  купити  нову  футболку,  таку  з  блиском,  забере  гроші,  побачиш..
Серце  облилося  кров`ю  та,  що  поробиш,  підморгнув    й  мовчки  стиснув  кулачок  з  грішми,
-Віддаси,  добре?
       Після  першого  дзвоника    в  школі,  він  запропонував  піти  в  кафе  та  Віка  не  захотіла,  але  дозволила  з  донькою  погуляти  до  вечора.  Він    справно,  раз  на  тиждень  приходив  до  школи,  на  декілька  годин  забирає  до  себе.
       Віка  згодом  пішла  працювати,    торгувала  в  одній  із  «ракушок»  на  базарі  продуктовими  товарами.
     Одного  осіннього    дня  ,  Олександр    чекав  доньку  під  дверима  класу.  З  сусіднього  класу  вийшла  дівчинка,  видно,  старша  за  доньку  на  пару  років.  Вона  в  руках    несла  ранець,  схвильовано  тормошила  ним,  не  могла  закрити.  Він,  з  усмішкою  на  обличчі,  запропонував,
 -  Що  замок  -  змійка  барахлить?  Давай  допоможу,  ось  тут  біля  вікна.
Вона  здивовано  поглянула,
-А  можете  зробити?  Стільки  раз  кажу  мамі,  що  заїдає,  а  вона  каже  треба  новий  купити,  а  грошей  немає…
Він  відразу  витягнув  з    кишені  пасатижі,  намагався  придавити  «собачку»,
-А,  що  тато  не  міг  зробити,  чи  десь  у  відрядженні?
-Та  ні,  тата  немає,  він  нас  давно  покинув.
Раптово  задзвенів  дзвінок,  він  поспіхом  закрив  замок  –  змійку.
В  коридорі  з`явилася  темноволоса,  на  зріст  височенька,  жінка,  в  руках  несла  декілька  книг,
-  Доброго  дня!  
І  вже  до  дівчинки,  -  Що  Таню  знову  проблеми  з  замком  -  змійкою?
Та  кивнула  головою.
-  Дякую  вам,  -  звернулася  до  нього.
-  Та    нічого,то  пусте,  гадаю,  ще  трохи  послужить.
Навпроти  них  відчинилися  двері,  юрбою  діти    товклися  один  поперед  одного,  кожен    намагався  першим  вискочити  з  класу.
     Він  зачастив  до  школи  і  таки  дочекався    одного  разу  Таню,  з  якою  вирішив  дочекатися    її  маму.  Так  вони  познайомилися,  Олеся  була    родом  з  іншого  села,  заради  роботи  в  місті  наймає  квартиру.  Вона  викладає  географію  та  природу.
     Пройшов  майже  рік    знайомства.,  Олександр,  в  основному  після  занять,  Олесю  та  Таню  проводив    додому.  Разом  чаювали,    дівчинка  тягнулася  до  нього,  він    це  бачив  і  таки  вирішив,  що  не  хлопчик  бігати,  вже  мабуть  треба  попросити  руки.  Олеся  ввічлива,  серйозна  жінка,  добре  розуміла,  що  весь  вік  одна  жити  не  буде.  Зважила  всі  «за»    і  »проти»  коли  дала  згоду  на  пропозицію.  Тим  паче  їй  здалося,  що  зустріла  свою  долю,  пишалася  Олександром.  За,  що  б  не  брався,  в  руках  все  (горіло  )до  того  ж  не  палив,    не  зловживав  алкоголем.  
Олена    задоволена  вибором  сина,  відчувала,  що  ця  жінка  буде  його  любити  й  шанувати.    Таня  ввічливо  спілкувалася  з  новою  бабусею,  часто    з  нею  проводила  час.  Дівчинка  вихована,  Олена  інколи  дивувалася,  порівнювала    відношення  цих  двох  дітей  до  себе,  зробила  висновки,  що  все  ж    мати  освіту,  бути  вчителем,  в  сім`ї  -багато  грає  ролі.  
Не  пройшло  й  двох  років,  як    помер  батько  Віки.    Сергій  приховував  хворобу  печінки,  рак  здолав    менше  чим  за  три  місяці.
Звичайно  ж,  Олександр  не  міг  стояти  осторонь,  як  годиться,  все    в  чому  міг  допомагав.  Віка  була  в  відчаї  та  трималася  гордо,  хоча  проблем  навалилось  багато.  Закрутилося  в  неї  життя,  неначе  летіло  в  прірву,  нестача  грошей  -  тиснула  за  горло.  Адже  звикла  жити  краще,  тепер  одні  розчарування.  Вирішила  продати    свій  дім,  окремо  купила  хатинку  для  Катерини  й  собі  двокімнатну  квартиру,    в  одній  з  п`ятиповерхівок.  Та  це  тільки  на  пів  року,  весь  час  бідкалася  матері  за  гроші,  що  недостатньо  для  життя.  Катерина  в  свою  чергу  посилала    до  Олександра  за  допомогою,  хоча  він  справно  сплачував  аліменти.  
Одного  разу  Олександр  провів  доньку    додому,    до  самих  дверей.  Віка  відразу  відчинила  двері,  наче  чекала  на  них,  
-  Може  зайдеш?
-  Хіба  на  пару  хвилин,  треба  бігти,  вдома  чекають,  -    все  ж    поріг  переступив.
-Ой,  хто  тебе  там  чекає!  Своєї  дитини    не  маєш,  а  спішиш.
Він  розвернувся  до  дверей,
       -  Це  наші  справи,  в  мене  є  донька  тут  і  є  там.  Це  не  твої  справи  врешті,  зараз  нелегкий  час  для  країни,  не  знати,  що  буде  далі  з  роботою.  Ти  коли    небудь  подумала  про  те,  що    я  можливо  попаду  під  скорочення,    аліментів  не  будеш  отримувати  таких,  як  маєш?  Чи  ти  взагалі  ні  про,  що  не  думаєш,  а  живеш  так,  як  і  раніше,  триньжириш  гроші  направо  й  наліво.  Я  дитині,  що  треба  куплю,  але  грошей  тобі  більше  давати  не  буду,  зрозумій  в  мене  є  сім`я,  тож  надалі,    як  ти  кажеш,  на  мої  подачки,  не  розраховуй.  Зрозумій,  у  нас  тепер  у  кожного  своє  життя,  як  не  прикро  та    ти  сама  цього  захотіла,  -  знервовано  поспішив  до  дверей.  
     Віка  продала  мамину  хатину,  знову  жили  разом,  іншого  виходу  не  було.  На  базарі    багато  грошей  не  заробиш,  стала  скуповувати,  фрукти,  ягоди  возити  на  продаж  в  Київ.
   Пройшло  більше  десяти  років….
Олександр,  вперше  за  скільки  років,  стояв  поруч  з  Вікою.  Вони  благословляють    доньку  в  нове  життя,  весілля  гуділо.  Віка  хотіла,  щоб  він  був  на  весіллі  сам,  тому  після    поздоровлення  молодих  в  кафе,    відразу  повернувся  додому.  Він  зі  сторони  уважно  придивлявся  до  колишньої  дружини,  чи  змінилася    і  в  яку  сторону,  в  кращу,  чи  в  гіршу?  Ні,  його  серце  не  тьохнуло,    як  колись.  Як  добре  склалося  все,  що  я  таки  пішов,  тепер  свого  життя  не  шкода.  Адже  в  мене,  є  дружина,  яка  цінує  мене,  іще  є  одна  донька,  яка  теж  скоро  вийде  заміж.  Ніяк  не  міг  зрозуміти,  чому    Віка  стала  такою?!  Адже  її  життя  щасливим  напевно  не  назвеш.    Останні  роки,  зі  слів  доньки,  як  той    холодний  вітер,  все  сама,  зневага  до  всіх  чоловіків.    Хіба  що    в  котрий  раз  посидіти  в  кафе,  розважитися  з  черговим  знайомим.  І  весь  час  десь,  то  в  Москву,  то  в    Київ  на  заробітки,  бо    тільки  й  мови,  чого  тут  сидіти,  треба  заробляти  гроші.  А  хіба  в  грошах  щастя?  Вкотре  запитував  себе…і  тут  же  давав  відповідь,  ні  напевно  коли  маєш  кохану  людину.  Яка  поруч  всміхнеться  і  привітно  загляне  в  очі,    поділиться  своїми  роздумами  та  проблемами,  щось  порадить  й  зігріє  своїм  поглядом.  Ото  напевно  справжнє  щастя.  
                                                                                                                                                                                                 Лютий  2018  р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

Мандрує лютий

Мандрує  лютий,  довкола  все  відпочиває,
Іскриться  ковдра,  земля    у  цілковитій  тиші,
Сніг  за  віконцем,  він  чомусь,  мене  не  втішає,
Згубився  спокій,  тривога  залягла  на  душі.

Стріну  день  новий  і  знову  беруть  хвилювання,
Як  там  на  сході?  Коли  ж  нарешті    мир  настане?
Чи  принесе,  він  печаль,  журбу,  розчарування?
А  може    радість,  цей  день  війни  буде  останній?

Ясніє  сонце,  захоплююсь,  як  же  красиво,
Рожеві  плями,  давно  сховалися  за  обрій,
Прославлю  Бога.  І  попрошу,  щоб  сталось  диво,
Щоб  промінь    сонця,  для  всіх  приніс  жаданий  спокій.


04.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

Кровная дружба

Не    играла    гитара,  только  струны  дрожали,
Взрывы,  крик.  И  грохоты.  Давно  темно  в  блиндаже,
С  нею  рядом,  все  ребята,  обнявшись  лежали,
У  них  серые  лица,  взгляды  застыли  уже.

Кто  моложе,    постарше,  уж  души  улетели,
Не  дождутся  их  дома,  ах  проклятая  война!
Над  землёю  всё  чаще,    взрывались  и  свистели,
Разрушали  снаряды,      украинские  дома.

Кто  тебя,  посмел  позвать,  сюда  накликал  беду?
Украина  плачет,  поседела  мать  у  гроба,
Текут  горькие  слёзы,  сама  же  словно  в  бреду,
Вот  сыночек,  всем  нам  кровная,  братская  дружба.


Февраль  2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778749
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2018

Хто б обійняв її. .

Заховався…  в  сутінках  вечір,
Вітер  в  полі,  ледь  хилить  траву,
Обійняв,  хто  її    за  плечі
Молоду,  цю  жінку  й  красиву.

Йде  війна.  Немає  молодця,
Полетів,  він  нині  до  неба,
Тепер  що?  Вона    вже  вдовиця,
Це  кому,  скажіть  все  так  треба?!

Щоби  щастя,  не  було  родині,
Хтять  на  шмаття,  все  розірвати,
 Як  єдиній,  бути  дитині?
І  хто  зможе,  світ  врятувати?

Світлий  світ,  де  добро  і  радість,
Де  здоров`я,  ясні  обличчя?
Най  загине,  ганебна  заздрість,
Хай  мир  всюди  і  благополуччя!

Вітер  віє  і  веселиться,
Одна  в  полі,  немов  вовчиця,
 Їй  життям,  хтілось  солодиться
Та  болить,  душа  удовиці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018

Ах море. .

Ах  это,  море,  подобно  смерчи,
На  дне    глубоком,  спрятались  смерти,
 Уж  в  ожидании,  души  забрать,
Чтобы  кто-то,  заново  мог  страдать.

А  ведь  бывало  прозрачным,  тихим,
Солнце  лучами  тебя  ласкало,
Подобно  вдруг,  голодной  волчихи,
Скажи  зачем,  ты    вот  таким  стало?

Я  хочу  чтобы,    день  был  чудесный,
Чёрные    тучи,  спрятались  на  дне,
Чтоб  веял  ветер,  кроткий  и  нежный,
На  душе  лёгкость,  так  спокойно  мне.

Море  прошу,  злобу  уйми  свою,
Призову  свет  -  синие  небеса,
Чтоб  не  забрал,  ты  любовь  мою,
Пускай  услышат,  творят  чудеса.

Не  будь  жестоким,  я  молю,  море,
Послушай  песню,  ветра  и  мою,
Зачем  влюблённым,  печаль  и  горе,
Весна  подарит,  нам  песню  свою.


05.02  2018г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778375
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2018

І маленький…/ загадка /

Я  скакаю  по  стежині,
Покотився  по  долині,
Забивають  у  ворота,
Полетіть  мені  охота.

І  маленький  і  кругленький,
Кольоровий  і  м`якенький,
І  здоровим  можу  бути,
Не  завжди  можеш  збагнути.

Поруч  був,  вже  лечу  вгорі,
Погасаю,  скрізь  по  дворі,
Покочусь,  ніби  трохи  в  скач,
Ну  вгадали?  То  ж  це  я  -(  М`яч)

                 06.07.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

Згадаю погляд твій

       
Я  піду  стежкою,  до  річки  під  місточок,
Помрію  любая,  що  знов  стріну  тебе,
А  вода  чистая,  під  самий  горбочок,
Сріблом  виблискує,  весь  час  манить  мене.

Підійду  вкотре,  так  думки  летять,  як  дні,
Я  нарву  квіті,  тут  згадаю  погляд  твій,
Ой,  якби  ж,  знала  ти,  як  холодно  мені,
Розчарування  та  без  тебе  нема  мрій.

Ромашки  любая,  як  світлі  віченьки,
З  якими  я,  прожив  все  буденне  життя,
Ми  так  любилися,  жадані  ніченьки,
Тепер  лиш  спогад  і  немає  майбуття.

Залишу  смуток,  тут,  з  думками  утоплю,
А  вода  бистра  та  й  кудись  весь  час  біжить,
Другу  не  хочу,  я  тебе  одну  люблю,
Скажи  кохана,  то  ж  далі,  як  мені  жить?

Наш  соловей,  десь  зник,  давно  з  лісу  не  чуть,
Який  був  час,  даний,  хто  знав  для  нас  обох,
Щоби  щасливі.  Я  не  зміг  очей  зімкнуть,
Тому  й  прийшов,  нам  нічка  освітила  путь.


21.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

Вшануємо усіх…

Їх  сто  сім,  журавликів  летіло,
У  надії,    дивились  до  землі,
Свою  душу  віддали  і  тіло,
За  Вкраїну  у  смертній  боротьбі.

Аж  тремтіла  від  біди  країна,
Від  жахУ,  знущань  злої  беркутні,
У  воді,погрузли  по  коліна,
Здалось  ноги  ставали  кам`яні,
Як  болить!  Не  стерпіть  жити  в  брехні?

Як  навалу,  спинить,  змогли  вони?
Ці  синочки  козацького  роду,
Тож  стояли,  не  хотіли  війни
І  боролись  за  мир,  за  свободу.

Відшумів,  мовчить  Майдан  в  поклоні,
Ті  герої,  нема  поруч  з  нами,
Тут    лиш  квіти,  троянди  червоні,
Й  молитви.  І  відчай  жінки  й  мами.

Луна  пісня,  у  квітах  гробниці,
А  у  небі  чути  крик  лелечы
Героям  слава!  
                               Вже  дзвонять  дзвіниці,
           Усіх  вшануєм,
                               Хто  там,  далеко…..

                               20.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

Бабця і онучка / з гумором/

Все  кричить  бабця  онучці,
Не  сиди,  довго  в  «Фейсбуці»,
Люба  ти,  не  помічаєш,
Шкода́  час,  дарма    втрачаєш.

Та  всміхнулась,  бабці  мило,
І    їй  голосно  і  сміло,
Тобі  треба  -  планшет  купить,
Тоді    будеш    й  ти  кайф  ловить.

                                             13.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

Ой у полі / слова до пісні /

Ой,  у  полі,  три  тополі,  біля  них  калина,
І  струнка,    та  ще  й  гарненька,  як  мила  дівчина,
У  весільному  наряді,  немов  наречена,
Біля  неї,  є  тополя,  то  її  хрещена.

                                     2  останні  рядки  2  рази

Ой,  у  полі,  вітер  віє,  пелюстки  зриває,
Геть  розплакалась  калина  його  не  кохає,
Нахилились  до  землиці  квіточки  волошки,
Умовляли  всі,  ще  й  маки,  почекай,  ще  трошки.

                                       2  останні  рядки  2  рази

Вона  зовсім  молоденька,  не  руш  її  коси,
Хай  її  дуже  раненько,  вмиють  чисті  роси,
Квіточки,  нехай  осяє  сонечко  яскраво,
Та  й  всякчас,  теплом  зігріє,  ніжно  і  ласкаво.

                                             2  останні  рядки  2  рази

Летів  вітер,  хтів  зламати  молоду  калину,
При  дорозі  тополенька,    впала  на  стежину,
Не  віддам,  не  жди  за  тебе,  хоч  й  сама  загину,
Як  дитина,  вона  ж  мені,  ховала  сльозину.

                                           2  останні  рядки  2  рази

Тікав  вітер,  тополенька,  всміхнулась  калині,
Всі  хрещеній  дякували  й  квіти  при  долині,
При  тополі,  пташечки  гніздечка  мостили,
Та  й  тим  співом  дзвінкоголосі,  всіх  звеселили.

                                                     2  останні  рядки  2  рази

16.07.  2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

Втихомир потяг (+18)

Колючий  холод…  пронизував  до  кісток,
А  блідий  місяць,  вкотре  заглядав  в  вікно,
Себе  вмовляла,  одинокість  -    не  вирок,
Його  той  погляд,  світився  непривітно.

Чи  то  із  сяйвом,  він  забрав  міцний  мій  сон,
Чи  та  самотність,  що  з  простирадлом  стогне,
Вже,  як  відчую,  струм,  прилив  крові  до  скронь,
Мене  розбудить…Те  почуття  гріховне.

Годинник  тікав.  Просила,  дай  же  спокій,
У  цю    ніч  місяцю,  то  ж  приспи  печалі,
Втихомир  потяг!  Важко  вгамувать  самій,
Розвій  із  вітром,  віднеси  геть,  подалі.

Сердечко  в  ритмі,  спокійні,  чіткі  стуки,
Спить  одинокість,  врешті  –  решт  засну  і  я,
Вже  не  колотить,  добре  зігрілись  руки,
Світанок  зирить  здалеку  чути  півня.


                                                                   Вірш  зі  скрині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018

Ивушка моя

Что,  стоишь  уныло,
Ветви  теребя,
Косы  распустила,
Ивушка  моя.

Ветви  –  волосинки,
НА  ветру  шуршат,
Льдинки-  серебринки,
Между  них  ворчат.

Дуб  оледенелый,
Рядышком  стоит
И  ,сухим  листочкам,
Падать  не  велит.

Холодно  и  сыро,
Спит  всё  так  давно,
Небо    всё  покрылось,
Серой  пеленой.

Уж,  ушли  морозы,
И  тепло  сейчас,
Льдинки  –  серебринки,
Каплями  висят.

Радуется  ива,
Весело  вздохнет,
Вновь  играют  ветви,
С  теплым  ветерком.

 Грусть  уймись,  просишь  ты,
Ведь,  весна  придёт,
Спрячь  в  себе  все  силы,
Снова  расцветёшь.

1996г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777662
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2018

Сьогодні їх пом`янули

Лютий…  сімнадцятого…  числа,
У  вогонь  й  пекло  летить  душа,
Повсюди  стогін  і  все  горіло,
Зранку  Дебальцево,  загуділо.

Чиєсь  безкровне,  мертве  тіло,
О,  Боже,  скільки  їх  полягло,
Діток  сховатися  не  встигло…..
Салюти,  цвинтар  і  співчуття,
В  очах,  надія  на  майбуття.

Три  роки  швидко  промайнули,
Сьогодні  всі,  їх  пом`янули.
Все  тоне  в  квітах,  а  в  небесах,
Кричить  далеко  не  один  птах.
Луна  сховалась,    поміж  снігів,
А    було    ж  скільки,  побратимів?

Усі  мовчать,  як  правду  взнати,
І  не  одна,  ще  плаче  мати,
Десь    у  полоні,  єдиний  син,
Чи  загубивсь,  у  полі  один.

Ще  йде  війна…  Країна  в  журбі,
Хто  знав  коли,  кулі  ворожі,
 Врешті  замовкнуть,  щоб  мир  всюди,
Коли  відчують  щастя  люди?

Люди  в  журбі,  «Пливе  кача»
Здалеку  лине,  сніг,  аж  тремтить,
На  посту  воїн,    а  час  летить,
Героям  Слава!  Синам  уклін!
А  з  храмів  чути,  лунає  дзвін.


17.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

Спокусливий вечір /проза/

        Зимовий  вечір…  він  так  приходить  рано.  За  вікном  завивав  вітер,  мабуть  буде  метелиця  -  думав  Роман.  Треба  зачинити  курей,  ще  вночі  щось  залізе  та  хто  знає,    ще  вдавить,  як  колись.
   Ось  так,  живе  з  думками  три  роки  поспіль,  хоча,  ще  й  не  старий,  минуло  лише  п`ятдесят.  Дружина  після  хвороби  пішла  в  інший  світ.  Інколи,  як  надворі,  кине  погляд    до  небес  і  вкотре  скаже,  -  »Чому  доле  так?  Навіщо  так  рано  її  туди  забрав  від  мене?».  На  віях  непрохані    сльози…
   А  діти….  син  і  донька  вже  давно  одружені.  Бог  дав  їм  кожному    по    синові  і  дочці.  Кажуть  щасливі,  хай  живуть.  Разом  мають  якийсь  бізнес  по  кондитерській  справі.  Тішився,  що  дружні,  а  вони  й  правда  не  лукаві,  з  дитинства  знаходили  спільну  мову.  В  усьому  довіряв  їм,  вважав  недоречним  лізти  в  їх  відносини.  Шкода,  що  рідко  приїжджають  та  відразу  в  душі    їх  виправдовував,  важке  життя,  що  сказати.  Хіба  це  життя  -  це  виживання…
 Діти  з  онуками  до  нього  навідувалися  раз  на  рік,  влітку,  коли  день  народження,  привезуть  подарунків,  розцілують.  Іще  на  один  день  залишаться,  щоб  на  цвинтар  сходити.  Весь  час  поспішають,  кажуть,  роботи  непочатий  край  й  в  обіймах  тихо  слова,
-  «Тату  бувай»  й  сльози  на  очах,    -«  А  може  нарешті  поїдеш  з  нами?»
 Вкотре  до  них  всміхнеться,  -»  Та  я  ..Те..  Ще  ж  не  старий.  Навіщо  буду  заважати,  ви  молоді  живіть,  насолоджуйтеся  життям,  виховуйте  діточок.  Для  вас  зараз  такий  скрутний  час,  в  Києві  школи  кращі,  інститути  є.  А,  що  село,  з  кожним  роком  більше  занепадає,  що  молодим  тут  робити?»  Вони  гайда  -  по  автівках,  лише  пил  вслід,  в  дорогу  перехрестить,  розхвилюється,  як  завжди  та  ховає  сльози.
   Надворі  розгулявся  вітер,  в  трубі,  аж  завивало.  За  вікном  сипав  густий  сніг,  раптово,  під  дійством  вітру,  пасмами  летів  до  землі  й  інколи  припадає  до  віконного  скла.  У  пічку    підкидав  дрова,  вони  тріщали,  іскрили,  веселіше  гудів  котел.
-  Ну  от  і  добре,    -  сам  до  себе.
 На  стільчику,  біля  котла,  грівся  кіт,  від  задоволення,  аж  розтягнувся,  а  його  хвіст  час  від  часу  колихався,  як  колиска.
-  Ну,  що?  Відгуляв,  наївся,  помився?  То  добре,  тепер  й  мені  слід  себе  привести  в  порядок.  Що  скажеш  на  ніч  голитися,  чи  ранком?
 Не  знати  для  чого  в  кота  запитав,  це  було  так  -  за  звичкою.  Адже  знав,  що  нічого  не  відповість,  може  лише  потягнеться  кілька  раз,  вкотре  примружить  очі,  чи  їх  відкриє  й  знову  задоволено  закриє.
 Вкотре  поглянув  на  нього,  копошились  в  голові  думки  -  оси  -  йому    добре,  два  дні  була  гарна  погода,  світило  сонечко  яскраво,  повіяло  весною,  вигулявся,  не  являвся  додому.  Лише  за  вікном  линули  котячі  весільні  пісні.  Мене  б  хто  хоч  раз  за  чотири  роки  зігрів  й  обійняв.  В  селі  немає  таких,  одиноких  жінок,  всі  старші,  ще  й  набагато  років.    Хай  би  вже  швидше  весна,  тоді  б  я    всівся  на  свого  трактора  –  коня  й  по  полях  до  пізньої  осені.  Кивнув  рукою,  що  це  знову  в  голову  лізе,  по  жилах  відчував,  гаряча  кров  заграла,    в  душі    сам  себе  сварив.
 Велике  дзеркало  в  шафі  -  припало  пилом.  Так…  так…  Щось    в  мене  не  все  до  ладу,  треба  витерти,  здається  тільки  вчора  скрізь  прибирав,  чи  то  забув  його  протерти?  Ще  ж  не  такий  старий,  хитав  головою…Рано  розум  втрачати,  ой  рано.Уже  поголився,  виконав  всі  вечірні  гігієнічні  процедури,  ледь  -  ледь  покропився    одеколоном.  Є  в  нього  дезодорантів  всякого  запаху,  це  діти  так  стараються,  кажуть  для  настрою,  щоб  молодість  в  душі  відчував.
   Донька  часто  заводила  розмову,  можливо,  ще  одружися,  а  воно  ж  трохи  соромно  перед  дітьми,  хіба  в  такі  роки  хтось  закохується?  Хоча  знаходяться  пари,  як  побачиш  по  телевізору  -  вік  ролі  не  грає.  Хто  знає,  яка  доля,  чи  сам  буду  доживати,  чи  знайдеться  якась.  Все  там  -    нагорі  вирішиться,  серед  зірок,  чи  знайдеться,  ще  якась  одинока  зірка,  яка  розділить  зі  мною  останні  роки  мого  життя.  
   Надворі  світліло,  хурделиця  вщухла,  виглянув  у  вікно…  Довкола  білосніжно,  над  пагорбом  молодий  місяць,  до  нього  немов  всміхався,  а  поряд    мерехтіло  кілька  зірок,  далі  виднілись  підсвічені  сяйвом  хмари.  Оце  зима,  краса!
 Включив  телевізор,  усівся  зручно  на  дивані…  Після  новин,  почався  фільм.  Перший  сюжет  роздратував,  показали  вбивство  чоловіка.
-О!  Знову  ці  страшилки!  -  сказав  знервовано.
   Переключив  на    канал    «ТЕТ»,  а    там    програма    «Віталька»,    Той  молодик,  визивав  усмішку,  такий  худий,  здавалося  немощний,  а  поводився,  як  справжній  мачо.  Тиснув    молодих  жінок,  гладив  оголені  ноги,  цілував  пишні  перси.  Він-  знервовано  встав  з  дивану,  виключив  телевізор.  Раптом  почув    гавкання  собаки,  стук  у  вікно.  Похапцем  підтягнув  спортивні  штани,  на  майку  накинув  куртку,  вийшов  на  веранду.  Коли  включив  світло-  здивувався,  побачив  жінку  в  біленькій  в`язаній  шапці,  обличчя  майже  не  видно,  до  очей  закрите  сірим  шарфом.  Вона  топталася  на  місці,
 -Романе,  що  не  впізнав?  Доброго    вечора!
 -  Галю  ти?  Ти  звідки  й  куди  в  таку  пору?  В  тебе,  щось  трапилося?  Заходь,  заходь,  років  п`ять  з  тобою  не  бачилися,  -    здивовано  роздивлявся  її.  Ледь  хвилюючись  запропонував,
 -Проходь,  не  соромся,  ми  ж  свої,  як-то  кажуть.
Допоміг  їй  зняти  пальто,  швидко  прибрав  деякий  одяг,  що  лежав  на  дивані  та  на  стільцеві.  
 -  Розумієш…  автівка  заглохла,  двигун  не  заводиться.  Тут,  недалеко,  кілометра  два  від  села.  Вчора  приїхала  в  Мартинівку  за  картоплею,  за  консервацією,  був  же  такий  гарний  день,  вирішила  заночувати.  Не  поспішала,  хто  знав,  що    погода  зіпсується,    думала  до  містечка  доберуся  поки  стемніє.  Та  не  так  сталося,  ці  десять  кілометрів  до  вас  добиралася  всі  п`ять  годин,  три  рази    автівка  зупинялася.  І    все  в  ній  є,    і  бензин,    і  вода  та  чомусь  сказилася.  Як  на  лихо,  хоча  би  хтось  їхав  чи  в  одну  сторону,  чи  в  іншу,  нікого.  Ночувати  побоялася,  думаю  задубіла.  Пригадала  вас,  адже  разом  вчилися  в  школі,  хоч  й  різниця  два  роки.  Ми  ж  і  так  не  раз  бачилися    з  Оксаною  та  й  з  тобою  у  школі  -  на  зустрічах  однокласників,  ніколи  не  цуралися.
Перевела  подих  озирнулася  по  хаті,  в  одну  кімнату  двері  зачинені.  Тихіше  запитала,
 -А  вона,  як  зараз?    Мабуть  спить,  хоча  б  не  розбудити.  А  я  на  радощах,  що  зустрілися  –  розбазікались,  тож  давно  не  бачилися.  Багатенько  часу  минуло…  пригадую  -  я  тоді  саме  з  Києва,  від  сина  приїхала,  прийшлося  з  онуками  побавитися.
Галина  помітила,  як  змарніло  його  обличчя,  опустив  голову,
 -  Давай  знімай  чоботи,    швидше  ноги  зігріються,    чаю  поп`ємо,  поговоримо.  
Вона  зняла  чоботи,  він  побачив  промоклі  шкарпетки.
 -    Ого!  Та  ти    ж  ноги  промочила,  як  це  тебе  угораздило?  
Жінка  трохи  зніяковіла,  розчервонілась,  поправила  підстрижене  волосся,
 -  Та  ні,  це,  колготки.  Тож  автівку  товкала  та  й  попав  сніг.  Такі  ж  скрізь  кучугури    навіяло,  місцями  по  коліна,  що  ледве  пройдеш.
Двигнувши  плечима,  посміхнувся.
 -  Ну  це  зняти  я  тобі  не  допоможу.Ти  вже  сама,  я  вийду.  Принесу  води,  попарь  ноги,    все  тобі  розповім,  як  давній  подрузі,  з  якою  колись    в  школі    «вишивали»  на  танцях,  -    сказав  веселіше  й  шмигнув  на  кухню.  У  мисці  парувала  вода.  Роман  підливав  воду  й  поглядав,  то  на  її  ледь  прикриті  коліна,  то  на  обличчя.  В  тілі  відчував  чоловічу  силу,  ледь  стримував  бажання  близькості.  По  спині    бігали  мурашки,  гучно  билося  серце,  ховав  погляд,  витирав  спітніле  обличчя.  Чоловік  здоровий,    вгамувати  почуття  є  сила  волі.  То  дивився  на  неї,  то  на  дно  склянки  з  чаєм,  не  поспішаючи,  розповідав  про  дружину.  Галина  слухала  його,  маленькими  ковтками  пила  чай,  насолоджувалася  запахами  м`яти  та  чебрецю.  Закінчивши  розповідь,  запала  тиша…  Кожен  думав  про  своє…    Роман  намагався  відводити  від  неї  очі,  щоб  не  так  було  видно  його  хвилювання.  Роїлися  думки,  пригадував  молодість.
   Галина  шокована  тим,  що  Оксани    вже  немає.  Вона  знала,  що  вони  разом  жили  дружно,  ніколи  -  ні  від  кого  не  чула,  щоб  Роман  гуляв,  чи  колись  бився,  пиячив,  чи  ображав  дружину.  Так,  то  було  її  щастя,  але  на  жаль  коротке.  Чому  такі  долі,  їй  би  жити  й  жити….  
 Тиснуло  в  горлі,  пригадала  свого  чоловіка,  з  яким  майже  відразу  розійшлася  після  пологів.  Пиячив,  до  неї  протягнув  руки.  Що  вона  з  ним  хорошого  бачила  в  житті?  Навіть  й  після  розлучення  три  рази  просився,  прощала  та  спокійним  життя,  було  лише  на  декілька  днів.  Добре,  що  в  Києві    жила  старша  сестра,  вона    допомогла  на  роботу  влаштуватися  двірником.  Дали  однокімнатну  квартиру,  там  й  виховувала  єдиного  сина,  який  зараз  працює  в  поліції  й  живе  в  тій  же  квартирі.  Син  віддав  їй  свою  стару  автівку,  собі  купив  іномарку.  Вона  в  районному  містечку  купила  однокімнатку  квартиру,  ближче  до  рідного  дому.  Тепер  його  має  за  дачу,  тож  краще  самій  вирощувати  овочі  та    фрукти,  чим  купувати  на  базарі.  З  двірників  давно  пішла,  погіршилося  здоров`я.  Вона,  ще  відразу  після  школи  закінчила  курси  крою  та  шиття.  Майже  все  життя  шиє    одяг    для  чоловіків  й    жінок,  гарна  майстриня.  Завдяки  цьому  живе  більш  –  менш  не  так  скрутно,  ще  й  допомагає  сину.
   Вона  так    поринула  в  спогади,  що    не  помітила,  як  Роман  взяв  рушник  й  присів  біля  неї,
-    Ну,  думаю  вже  зігрілася.  Давай  витру  ноги.
 Миттєво  почервоніла,  крутила  головою,  замахала  обома  руками,
-Ой,  що  ти  -  що  ти!  Господь  з  тобою!
Він    легенько  поклав  руку  на  плече,    ніжно  заглянув  в  очі,
-Ну,  що  ти,  хвилюватися  не  варто.  Ми  ж  не  діти,  гадав  тобі  буде  приємно.  А  якби    допоміг  та    позалицятися  б  трішки?!  
Від  почутих  слів  округлилися  очі,  ледь  всміхнулася,  
-Ой,  Романе  скажеш  таке….  Мене,  аж  в  жар  кинуло,  ти  ж  знаєш  скільки  років  сама,  як  ти  кажеш  ми  ж  не  діти,  розуміємо  все.
За  мить  хитро  поглянула,
-  Ну  добре,  тоді  залицяйся.  Я  б  щось  перекусила,  після  чаю,  аж  засмоктало  в  шлунку.  І  якщо  можна,  включи  телевізор.
-  Боже  який  я  бовдур,  ти  ж  голодна,  звичайно,  скільки    пройшло  часу,  як  ти  з  села.  Зараз  одна  мить,  в  мене  домашнє  вино  є,  вип`ємо  за  зустріч.  
З  легким  хвилюванням  в  душі,  на  кухні  різав  сало,  ледь  не  врізав  пальця.  Що,  це  зі  мною,  що  за  вечір  невже  це  мій  шанс?  Це  ж  треба!  Здається  й  місяць  не  вповні,  щоб  в  голову  лізли  такі  думки.  Напередодні,  ще    розважальна  телепередача  «  Віталька.  Отакої,  пруть  емоції,  кришу  зносить,  відчуваю  себе  хлопчиськом.  Цікаво,  як  вона  себе  поведе,  якщо  запропоную  назавжди  залишитися?    Посміхнувся…  Гарна  жінка,  не  завжди  час  забирає  красу,  хоч  і  сріблить  коси.    Мені  ж  здається,  я  на  вид  не  такий  став,  як  колись.  але  ж  для  чоловіка  основне,  щоб  була  сила  в  руках,  в  тілі.  Хоч  стільки  є  прислів`їв  на  цю  тему,  старий  кінь,  молодий  кінь,  але  ж  мені  не  сімдесят,  ще  ж  здатен  гори  перевернути!  Та,  як  підійти?  В  гречку  не  скакав,  все  життя  одну  знав,  одну  кохав.  От  би  потрапити  в  її  обійми,  поцілунки  пізнати,  які  вони?  А    можливо  такі  ж  медові,  як  й    завжди  -  в  молоді  роки.  Торкнутися  грудей,  взяти  за    талію….    З  рук  вислизнув  ніж,  по  тілу  мурашки…  Час  покаже,  що  буде  далі,  заспокоїв  себе,  смажив  яйця.
   Перед  очима  мерехтів  екран  телевізора,  по  ТЕТ,  ще  йшла  передача  «Віталька».  Вона    її  не  помічала.  Коли  Роман  йшов  на  кухню,  уважно  подивилася  вслід,  такий  мужній,  впевнений  в  собі,  мабуть,  ще  має  силу  до  жінок,  що  так  поводитися.  А  може  мені  доля  всміхнеться?  Не  буду  сама,  хто  знає  скільки,  ще  відміряно  на  цьому  світі  прожити.  Зумів  зробити  щасливою  Оксану,  можливо  мій  час  настав  радіти  життю.  Він  один,  я  одна,  діти  вже  добре  стоять  на  ногах,  може  варто  спробувати,  якщо  буде  пропонувати.
-О!    Ти  Галю,  «Вітальку»  любиш  дивитися?
 Раптово  перервав    її  думки,  посміхався,    на  підносі  тримав  вечерю.  В  очах  зірниці,  почервоніла,  але  миттєво  виправдалася,
 -  Та  я…    Те…  Не  знаю  де  пульт,  щоб  переключити.  Та,  ще  знаєш,    емоції  беруть  верх,  думки  в  голову  лізуть.  Такі    дивні  обставини,  я    в  тебе  гостюю,  автівка  заглохла,  майже  не  вагаючись  покинула  її,  дива,  це  ж  треба,  щоб  так  все  сталося.
 Усмішка,  хитрий  погляд,  він  весело  сказав,
-А  може  це  така  доля  наша,  за  нас  все  вирішили  на  небі…
Де  сховати  очі,  сховати  палаючі  щоки?  Вона  опустила  голову.
   Уже  за  столом….  випили  вина,  посміхалися  один  до  одного,  наче  їм  було  по  років  тридцять,  не  більше.  Галина  пригадала,  як  одного  разу  в  це  село  їхали    мотоциклом-  в  клуб  на  танці.  Адже  десять  кілометрів,  це  не  два  чи  три.  Поверталися  додому,  мотоцикл  зламався,  майже  п`ять    кілометрів  його  товкали,  додому  повернулися  під  ранок.  Розповідала,  як  батьки  влаштували  «розгін»  всім,  хто  їздив,  крику  було  на  все  село.
Обоє  усміхнені,  згадували  школу,  друзів,  ловили  теплі  погляди.  
-  Ти  посидь,  я  сам  все  приберу.  Ти  ж  гостя,  давай,  знайди  якусь  музику  та  й  будемо  влаштовуватися  на  ніч.
На  каналі  «Шансон»,  співала  Любов  Успенська,  звучали  пісні  про  кохання.
Спокусливий  вечір  тікав…  Дав  дорогу  зоряній  ночі….  Лукавий    місяць  заглядав  у  вікно.…
Вони  сиділи  на  дивані,  він  ледь  обійняв  її    за  плечі  й  тихо  майже  на  вухо,    
 -Галинко…  а  може  назавжди    в  мене  залишишся?
Ласкавий,  сонячний  погляд,  зігрів  душу,  притулилася  до  його  мужніх,  гарячих  грудей.    Ніч  шепотіла…  розпалила  їх  почуття….
                                                                                                                                               16.02.2018р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018

Прийде час розплати

У  полі  схилилась,  висока  тополя,
 Україно,  рідненька,  де  ж  твоя  воля?
Та  коли  ж,  нарешті,  сонце  засіяє
У  нічному  небі,  зіронька  засяє?

Щоби  мир  і  щастя,  відчували  люди,
Щоб  прогнали  військо,  від  того  Іуди,
Та  й  зустріли  весну,  з  солов`їним  співом,
Покінчили  врешті  із  отим  кріпатством.

Щоби  чорні  хустки,  матері  сховали,
І    маленькі  діти,  воїн    не  пізнали,
Та  й  сирітства  не  знали  й  крові  по  землі,
І  тогО,  страшного  звірства,  що  у  Кремлі.

Ой,  схилилась  тополя  -  моя  країна,
Кожен  день,  страждає.  Біль,  хоронить  сина,
А  по  небу  хмари,    все  чорні,  вИборні,
Вже,  на  жаль,  літають  снаряди  фосфорні.

Ой  Всевишній,  прошу,  зупини  навалу!
Врозуми,    ти  її    -  націю  зухвалу,
Вітер  знов,  бачиш,  у  полі  розгулявся,
Серед  нього,  он  там,  хлопчина  зостався.

Всюди  шастають,    як  ті  щури  прокляті,
То  ж  чужі,  найманці.  Хочуть  розірвати,
Україну,  болить  серце    її    кволе,
Ой,  та  чому,  скажи,  чому  така  доле?

Нехай  сніг,  розтане,  врешті  вщухнуть  болі,
Нехай  рідна  ненька,  заживе  у  волі!
Хоч  болить  серденько.  Ні!  Не  подолати!
І  ти  знай  –  вороже!  Прийде  час  розплати!

Січень  2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018

Квіти кохання

Троянди  –  це  квіти  кохання,
Із  ними,    приймаю  вітання,
Кохаю….  давно  зрозуміла,
Радію,  що  щастя  зустріла.

Цей  вечір,  він  наш  таємничий,
Життя,  ціль  де  ти  найдорожчий,
І  погляд  ніжний,  квіти  пахкі,
Уже,  рідні,  дорогі  мені.

Розніс,  вітер  сумніви  усі.
Дріма,нічка  в  золотій  рясі,
Троянди…  запах  –  чудодійство
Кохання.  Це  майже  чаклунство.

Вірш  до  картини

10.09.2017р






Т

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018

Хтось встеляє дорогу. .

Хтось  встеляє,  в  житті  нам  дорогу,
Як  від  рідного,  йдемо  порогу,
   Часом    смуток    душу  огортає,
 Ми  не  знаємо,  що    нас  чекає.

   В  подарунок,    то  шляхи  від  долі,
Розпорошимось,  як  квіти  в  полі,
Та,  що  дасть,  всім  нам  свята  воля?
Чи  не  знищить,  котрогось  роздолля?

Як  співає  весна,  в  буйноцвітті,
Щасливіші,  здається  у  світі,
Життя  наше,  різне,  немов  квітне,
Таке  світле  і  різноманітне.

Тоді  сонце,  немов  наша  мати,
Всіх    уміє,  воно  надихати,
Подолати  страхи,    перепони,
Молоді,  то  ж  не  відчуймо  втоми.

За  весною,  до  нас  спішить  літо,
Все  довкола,  вкрите  оксамитом,
Зустрічаємось,  з  коханням    в  маках,
Загубилися,  ми  в  них,як  в  казках.

Воно  нам,  сліпить    очі  і  буяє,
Життя  п`єм,    земне  то  ж  надихає,
Бува  миле    і  водночас  сумне,
Чомусь  смак,  солодкий    з  часом  згіркне.

Оті  зернята,  що  виростив  ти,
Їм  у  житті  маєш    допомогти,
І  навчить  земну  любов  пізнати,
Не  лишатись,  щоб  змогли  час  догнати.

Вже  на  вершнику  осінь  завіта,
Чом  спитаєш,  швидко  летять  літа?
Не  встиг  випить,  цілющої  води,
Побороти  незвані  холоди.
І    про  себе,стиха,  шепочеш  ти,
По  дорозі  життя,  ще  хочу  йти.

25.08.3017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

Ми гуляли в полі / пісня /

                                 
Ой  ромашки,  ромашки,  квіточки  загадкові,
Білосніжні  пелюстки,  як  секрети  любові,
Вас  до  себе  пригорну,хай  пізнаю  кохання,
Ваша  ніжність  чарує,  дочекались  світання.

Ой,  яскраві  ж  усі  квіти,  до  сонця  вітались,
Як  же  нам,  не  радіти,  адже  ми  закохались,
Я  сплету  нам  віночки,  ще  волошок  добавлю
Та  й  дзвіночки  задзвенять,  чудо  -  квіти  прославлю.

Тож  радієм  мов  діти,  нам  тепер  не  страждати
Щастя  в  сонячних  квітах,  ми  змогли  покохати
Ой  ромашки,  ромашки,  ще  гуляємо  в  полі
Вони  свідки  жадані,  нам  поєднали  долі…

13.06.2017р
                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

Кольоровий сон / проза /

       Я  в  ліжку…  від  чого  прокинулася  не  можу  зрозуміти,  чи  від  слів,  чи  від  почуттів.  Помітила,  що  серце  билося  ледь  швидше.  Перевела  подих,  відкрила  очі,  за  вікном  сніг.  Так,  він  два  дні,  як  випав,  такий  гарний,  білий,  пухнастий,  а  перед  очима  сон,  який  схвилював  мене,  до  того  ж  кольоровий.
Я  хочу  спокою,  знову  закриваю  очі,  а  хтось  немов  підказує  мені,  згадай  його.  Якісь  хвилини,  перебрала  всі  сюжети.  І  вже  саму  заінтригував  цей  сон.  Чому  мені  таке  наснилося?  Та  іще  й  все  кольорове,  неначе  наяву.  З  боку  на  бік  кілька  раз  повернулася  та  ні,  треба  вставати.  Лип,  на  годиннику  лише  п`ята  ранку.  Накинувши  халат,  думки,  так,  треба  дописати  ту  прозу,  що  почала,  адже  саме  була  на  фініші.
Екран  монітора  світився,  а  в  мене  в  голові  той  сон,  щось,  чи  хтось  підказує,  наполягає,  щоб  сіла  написала  про  нього.  Чому  такі  дивовижні  сни  приходять  до  мене  інколи?  І  все  копошаться  в  голові,  не  хочуть  дати  мені  спокій.  І  ось,  завершила  я  попередню  прозу.
На  кухні  гарячий  сніданок.  Наче  поспішаю  на  роботу,  а  дивний  сон  перед  очима.
Знову  тут,  біля  комп`ютера,  магнітом  тягне.  Пальці  самі  просяться  надавлювати  клавіші  на  клавіатурі,  наче  кудись  поспішають,  бояться  запізнитись.  Ні,  не  в  силах  зупинити  цей  порив  душі…
Бачу  широку,  майже  сіру  дорогу,  а  навкруги  пагорби  червоно  -  коричневого  кольору  по  них  видніється  пісок.  Посеред  дороги  стоїть  гурт  воїнів  у  шоломах.  Який  це  вік,  не  можу  зрозуміти,  чую  уривки  мови,  здається  французька.  Пил  підіймався  вище  голів,  до  воїнів  підійшло  багато  люду,  як  полонені,  але  не  в  кайданах  та  загороджені  товстою,  сірою  мотузкою.  Обличчя  зморені,  голодні  очі,  а  одяг  майже  весь  подертий,  лише  прикриває  частково  на  пів  оголені  тіла.  Позаду  них,  теж  йшла  юрба  воїнів.
Брудна  жінка,  років  п`ятдесяти,  зажурено  дивилася  на  мене.  Ні,  я  себе  в  сні  не  бачу,  хтось  її  товкнув  і  із  юрби  вивели  дівчину.  Напевно  років  вісімнадцяти,  не  більше…
Мене  переповнювала  цікавість…  Я  відчувала,  що  дивлюся  з  захопленням.
На  її  плечах  був  накинутий  плащ  товстий,  так,  він  мені  здався  товстим  і  для  неї  заважким,  вона  під  ним,  аж  прогнулась,  він  теж  був  весь  засмальцьований.  Славна  дівчина,  круглолиця,  а  очі  сині,  як  волошки  та  так  шкода  в  них  сум  побачила,  страждання,  розчарування.  Русяве  волосся  пасмами  спадало,  торкаючись  того,  гидкого  плаща.  Вона,  як  для  дівчини  і  не  пишна,  і  не  худенька,  ледь  -  ледь  просвічувався  одяг,  на  персах  трохи  облягав.  Я  здивувалася,  блузка,  не  блузка,  щось  подібне  майки,  але  ж  не  дуже  облягає  тіло.  Тканина  біла,  чи  то  товстий  шовк  та  ні  напевно  атлас,  якби  ж  то  шовк,  то  просвічувалось  би  все  її  молоде  тіло.
Десь  здалеку  чути  іржання  коней.  Лише  хотіла  поглянути  в  ту  сторону,  як  побачила  на  конях  двох  воїнів.  Я  була  здивована,  зацікавлено  придивилася  до  них,  мене  вразило  те,  що  в  них  у  руках  були  залізні  щити  і  збоку  на  поясі  висіли  шаблі  сховані  в  піхви.  Вони  впритул  під`їхали  до  дівчини,  силоміць  витягли  і  посадили,  до  одного  з  них,  на  коня.  Вона,  щось  спочатку  кричала,  я  того  не  розуміла,  а  потім  погляд  на  мене,
-Н!  Ні!  Я  не  хочу…
І  тільки  вслід  пил,  кудись  її  повезли..
Вже  пройшла  якась  мить,  не  знаю  де  я  та  тільки  бачу  сонце,  воно  світить  прямо  мені  в  очі  А  потім  зелені  дерева,  то  декілька  штук,  а  туди  далі  ліс.  А  вже  немов  би  стадіон,  як  по  моєму  розумінні,  чи  то  долина  така  величезна  всю  поглядом  не  охопити.  І  скрізь  багато  людей,  обірваних,  замучених  і  серед  них  воїни.  Аж  раптом  неподалік  два  воїни  і  та  сама  дівчина.  Один  з  воїнів  стояв  над  нею  з  батогом,  таким  яскраво  –  червоним,  він  відразу  кинувся  мені  в  очі.  І  я  чую  слова,
-Я  повеліваю  тобі,  ти  маєш  до  нього  піти  і  мене  не  цікавить  твоє  бажання,  хочеш  ти  цього,  чи  не  хочеш...
Вона,  схиливши  голову  плакала,  на  ній  не  було  плаща.  Все  той  же  одяг,  що  був  тоді,  тільки  тепер  було  видно  сірого  кольору  штанці,  ні  то  не  шорти  і  не  бриджі,  більше  схоже  на  нижню  білизну  в  царські  часи.
До  того  воїна,  що  мав  бити,  підійшов  другий  воїн,  роками  набагато  старший,  щось,  прошепотів  йому  на  вухо.
А  потім,  єхидно  посміхнувшись,  голосно  сказав,
-  Гаразд,  тебе  не  будуть  більше  бити,  не  хочеш  до  володаря,  пішли  до  моєї  спальні,  я  тебе  заслужив!
-  Ні  Ні!  -  вона  кричала  в  розпачі  і  трусила  головою.
Між  людей  крики,  штовханина,  хтось  одягнений  в  срібний  плащ,  який  так  виблискував  на  сонці,  що  ледь  можна  було  розгледіти.  Голосно,  суворо  промовив,
-  Що  тут  коїться?  Чого  дівчисько  те,  чи  жінка  плаче?
До  нього,  відразу  всі  стали  в  поклоні.  Лише  дівчина  закам`яніла,  з  високо  піднятою  головою,  стояла  мов  статуя.
Так,  йому  років  сорок,  прикинула  я.  Один  з  воїнів  вийшов  вперед,  знову  зробив  уклін  і  голосно  сказав,
-Володарю!  Це  для  вас  подарунок  на  ніч  та  щось  пручається  красуня.  Ми  її  мали  помити  та  одягти  в  кращий  одяг,  з  прикрасами,  щоб  прийшла  до  вас,  як  вранішня  зоря.
Той,  в  сріблястому  плащі,  підійшов  до  неї  ближче,  взяв  за  підборіддя,  заглянув  у  волошкові  очі.  Його  обличчя  вже  не  таке  суворе,  в  очах  з`явилася  ніжність,
-  Боїшся  жінко?  Чому?
Вона  розставила  руки,  немов  звернулася  до  Бога,
-А  чи  не  боїшся  ти  гріха,  він  тобі  не  простить  за  мене..
Здивовано  відійшов  до  воїнів,  запитав,
-Хто  вона?
Раптом  один  з  воїнів,  зняв  з  дівчини  ту  блузку.
Я  бачила  частково  оголену  спину.  Не  знаю,  що  він  відчував,  лише  бачила  його  відкритий  рот,  з  якого  виднілися  ледь  рижі  зуби.  Запала  тиша,  немов  у  храмі….
Вона  не  ховала  свої  перси,  розставила  руки  і  голосно  закричала,
-  Будете  мати  гріх!  Хто  доторкнеться  до  мене  хоч  пальцем!  Я  ,  ще  дівчисько,  чуєте,  розбещений  народ  і  ти  повелителю!
А  потім  гамір  і  штовханина  між  людей,  які  стали  повільно  йти  вперед  по  дорозі
Вже  бачу  дорогу,  дерева  в  осінньому  вбранні  і  пил  піднімався  догори  разом  із  пожовклим  листям,  яке  вітром  відносило  в  сторону.  Коней  не  видно,  лише  бачу  велику,  красиву  карету,  яка  вже  зупинилась,  з  неї  вийшла  та  сама  синьоока  дівчина.  Обличчя  чисте,  волосся  розвівалося  вітром.  Одягнена  в  білу  блузку  з  мереживом  і  в  пишну,  в  зборочку  спідницю,  яка  ледь  торкалася  землі.  Вона  дивиться  на  мене  прямим  поглядом,
-Мені,  ще  довго  треба  блукати,  щоб  знайти  притулок,  де  буде  добре,  де  буду  я  вільна,  як  пташка,  де  буду  жити  щасливо  на  цій  святій,  Богом  даній  землі.
Оці  слова  і  я  проснулась.  Тепер  вже  виклавши  все  на  льоту,  самій  цікаво,  що  за  дівчина?  Відчуваю  полегшення  на  душі……      


                                                                                                                                                   11.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2018

Помню твой облик

До  сих  пор,  вспоминаю  твой  облик,
И  тот  взгляд,  когда  раздевал  меня,
Ведь  записан,  тобой  в  баре  ролик,
Не  манящая,  на  столе  стряпня.

Ты  с  улыбкой,  признавался  в  любви,
Поцелуи,    дарил  мне  с  экрана,
Я  ждала,  а  ну  замуж  позови,
Не  хотела  большего  соблазна.

На  скатёрку,  вдруг  вино  полилось,
Не  заметил,  уж  фужер  давно  полон,
Ты  не  услышала  слов,  сердце  рвалось,
На  частицы…  Нет,  ты  не  мой  барон!

В  углу  громко,  цыганки  смеялись,
Свою  честь,  сберечь    и    гордость  смогу,
Была  рада,  что  всё  же  расстались,
Взгляд  с  ухмылкой,  я  забыть  не  могу..

2014г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776186
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2018

Квітка серед поля

Ой  доле,  доленько,  чому  не  смієшся,
 Із  гіркотою...чому?  Чи  так  здається,
У  полі  квіточка,  будяки  радіють,
Всміхались  лукаво,  про  кохання  мріють.

Вона  ж  журилася,    шукала  поради,
То  ні,  не  за  себе,  діточок  заради,
Як    їх  відпустити,  в  отой  світ  незнаний?
Змогли,  щоб  зберегти,  сховать  цвіт  родинний.

Страшенний    ворог,  нині  хоче  здолати,
Та  ніжна  квітка,  щоб  не  змогла  плекати.
Своїх  діточок.  Та  щоби  на  чужИну,
Вони  відлітали,  вітер  дув  у  спину.

Грошву,  мали  заробить,  весь  час  по  наймах,
По  сте́жках  чужих  і  безвісних  долинах,
І  губить  квітка  сльози.  Ген,  полетіли,
Далеко  зонтики,  волі  захотіли.


06.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018

Решила припугнуть

Поругалась  баба  с  дедом,
Не  накрыл,  вчера  вот  пледом,
Вся  замёрзла,  ох,  прямо  жуть,
Смогу  деда,  я    припугнуть.

Говорит,-  Вот  на  работу,
Завтра  я  -  еду  в  Европу,
Уж    кричат,    что  давно  «безвиз»
Получу,  себе  классный  приз!

Дед    почёсывая  ухо,
И  поглаживая  брюхо,
Туда  пьющих,  слышь  -  не  берут,
На    Восток,  ты  уж  держи  путь.
                       


Январь  2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775761
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2018

Я ж не станцюю

   
Немов  багаття    в  молодій  душі,
Запекло  в    грудях,  мабуть  горіло,
Перед  очима    пухкий  сніг,  кущі,
Він  опритомнів,  небо  сіріло.

Червона  пляма,  зовсім  поряд,
Жме  серце,  страшно,    чому  такий  сніг?
Його  трусило,  до  неба  погляд,
Суворо,  згодом,  подививсь  до  ніг.

 Живий  напевно,  то  сон  наснився?
Знов    засвистіло,  здригнулась  земля,
Чому  один,  я    тут  залишився?
 Десь  зник  бліндаж,  щось  гудить  звіддаля.

 У  очах  темно,  ні,  то  був  не  сон,
Та  де  ж  поділась…  та,  друга  нога,
Як  же  станцюю…з  жінкою  «Бастон»?
Чарівний  танець?  Рве  душу  жага.

Лицем  до  снігу,  на  смак  солоний,
Почувши  шурхіт,  зібравщи  сили,
Я  живий,  друзі!  Лиш  біль  нестерпний,
Ледь  похитнувся,  в  очі  світили.

Тепло  відчув  і  дотик  ніжних  рук,
Він  просинався,  думав  про  сім`ю,
Уявляв  жінку,  того  вальсу  звук,
 Моя    ти  зірко,  я  ж  не  станцюю.    

                                   08.02  2018р
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

А мы с тобой

Нам  весело    вдвоём,
Хотя,  мы  под  дождём,
Сверкает  солнца  луч,
Среди  сереньких  туч.

Бежит  вода  ручьём,
А  нам,  всё  нипочём,
Пускай,  зайдём  в  кафе,
Попьём  в  чашках  кофе.

Пьянит,  нас  аромат,
Твои  глаза  манят,
Как  сладок  поцелуй,
Мой  милый,  не  горюй.

С  тобой  на  край  земли,
Любовь  мы  сберегли,
И  пусть,  дождь  за  окном,
Ему,  мы  намекнём.

Он  нас,  соединил,
Кольцо,  ты  подарил,
Я  с  гордостью  взяла,
Теперь  уж    поняла,
Навек  ты  только  мой,
Люблю,  тебя  родной.


Стих    написан  к  картине

сентябрь    2017г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775432
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2018

Доленько

У  гаю  квіти  квітучі,
Тут  з  тобою  нерозлучні,
Ми  знайшли  одну  дорогу,
До  рідненького  порогу.

Наша  доленька  блукала,
 Поля    й  ріки    оминала,
І  печалі,  часом  й  болі
Як  волошки,  ми  у  полі.

Дощ  і  спеку,  все    стерпіли,
 І  здолать,  журбу  зуміли,
 Мов  птахами,  вмить  ставали
Між  хмар  сонця  досягали.

Була  сила  й  Божа  воля,
Усміхалась,    наша  доля,
Сльози  сонцем  вигрівались,
Цілувались,  милувались.

Здаля  хата,  ледь  біліє,
Тобі  серце  й  мені  гріє,
Веселяться  у  ній  діти,
Цьому  щастю,  лиш  радіти.

Доле  дякую,    я  тобі,
За  любов  і  безхмарні  дні,
Що  на  святій…  живу  землі
Де  трав  шелест,  квітнуть  гаї.      
                   

20.11.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018

Плаче Україна / пісня/

1
Журба,  плине  по  країні,
Війна...  розпочалась,
Пісні  змовкли  солов`їні,
Земля,  аж  здригалась,
Козак,  казав  дівчиноньці,
Чекай,  не  згублюся,
Хоч  буду,  в  чужій  сторонці,
Живим  повернуся.

2
Вітрець…  віє  по  долині,
Калина  схилилась,
Вже  сльози,  течуть  полинні.
ДівчИна  молилась,
Не  плач,  ой  моє  серденько,
Я  скоро    вернуся,
Мені,  усміхнись  миленько,
Прийду,  одружуся.

3
Гримить,  десь  громовиця,
Та  враз  засвітилась,
Та  й  личко  вмила  водиця,
ДівчИна  журилась,
Тож  рік,  пройшов  й  цей  минає,
Стоїть  на  порозі,
Все  милого  виглядає,
Чи  йде  по  дорозі.

4
Хмарки  місяць  затуляли,
Вітрець  розгулявся,
Печаль,  друга  поховали,
У  полі  зостався,
Ніч  темна,  дорогу  вкрила,
Ледь-ледь  шепотіла,
Якби  ж,  та  й  замала  крила,
Всякчас  би  летіла.

5
Тож  відповідь,  дай  коханий,
Як  так  й    не  любити,
Без  тебе,  як  мій  єдиний?
Не  хочу,  я  жити,
Тіла,  скам`яніли  в  полі,
У  землю  сховались,
Десь  всі  загубились  долі
До  зІрок  подались.

6
Жура,  плине  по  країні,
В  сльозах  Україна,
Пісні,  змовкли  солов`їні,
Нема  доньки  й  сина,
Біда…  гуля  по  країні,
Гірко  Україні,
Не  чуть  пісень  солов’їних,
Нема  доньки  й  сина…

05.02.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018

Та в синем платье. .

Ах,  так  порхала,    в  синем  платьице  в  горошек,
Он  любовался,  всю  жизнь  любил  таких  крошек,
Как  в  школьном    вальсе,  в  шальные,  младые  годы,
И  на  причале,  провожали  пароходы.

Играл  оркестр,  здесь,  ну  возле  пансионата,
Ах  очень  жаль,  он    опомнился  поздновато,
Позади  годы,  привиделось,  ещё  молод,
Сердце  в  тревоге,  знобило,  по  телу  холод.

Перед  глазами,  с  улыбкой  нежные  взгляды,
Да  в  тайных  встречах,  были  счастливы  и  рады,
Судьбе  не  мочь.  Не  подарила    нам  прекрасный  миг,
В  душе  так  молод,  а  с  виду  стал  совсем  старик.

Та  в  синем  платье….  он  вспомнил  первую  любовь
Вернуть  бы  это,  от  боли  закипала  кровь.

2014  год

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775226
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2018

Як ця зима…

Здалось,  у  казці,  хурделиця  гуляла,
Щасливі,  зовсім  поруч,  тут  біля  вікна,
Зима  ,  кружляла,  іскрилась,  звеселяла,
Хотів  сказати,  ти    навік  моя,  одна.

Як  зірка,  що  ясніє  поміж  хмарами,
Немов  освітлює,  в  життя  дорогу  нам,
Чомусь  ти  вирішила,  що  не  пара  ми,
Зненацька,  стала,  крижана,  як  ця  зима.

Чоло,  покрив  холодний  піт,  бере  відчай,
Між  нас,  згубились  яскраві  веселики,
Колись,  побудувати  свій,  надіявсь    рай,
На  жаль,  то  лише,  почуття  –  метелики.

А,  ночі,  як  же?  Де  поділася  ніжність,
Трепіт  сердець,  гучно    стукотів  –  прощавай,
Мигтить  вразливо,  вражає  білосніжність,
По  стежці,  як  лезом  у  очі  -  тож  прощай!


Вірш  зі  скрині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018

Ворона Кар / байка /

Ворона  Кар  знайшла  панчоху,
Вмить  роздивлялася  потроху,
Думки  блудили,  ну  що  робить?
Тож  не  наважусь  одну  носить?

І  хто  додумався  зимою,
Пожартувать  оце  зі  мною?
Якби-то  дві,  тоді  б  зігрілась,
Раптово  з  вороном  зустрілась.

В  тебе  ж  здається,  була  сім`я,
Тобі  мій  друже,  дарую  я,
Мені,  ти  що?  Це  не  згодиться!
Та  ти  ж  старий,  то  ж  знадобиться.

Візьми,  постелиш  у  гніздечку,
Як  ні,  дружині  на  сорочку,
Мені  ж  це  соромно  одягти,
Я  ж  маю  гідність  поберегти.

***
Секон-  хенд  тепер  є  і  у  нас,
Шле  Європа  (золотий)  запас,
Їм  у  тому  -  соромно  ходить,
А  нам,  злидням,  якось  треба  жить.

                                                   03.02.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018

Дитяче 2

Ой,  надворі  сніг  летить,
Оченята  веселить,
Так  же  радісно  мені,
Тепер  справді  не  у  сні,
Хай  кружляє,  я  зловлю,
Бо  його,  дуже  люблю.
***
Зайчик  хвостика  ховав,
Бо  чомусь  він  білий  став,
Білосніжні  й  зовсім  лапки,
На  кущах  зі  снігу  шапки,
Ось  тепер,  вже  зрозумів,
Чому  він,    так  побілів.
***
На  порозі,  скрізь  сніжинки,
Заіскрилися  перлинки,
Аж    виблискують  на  сонці,
Візьму  радо,  їх  в  долоньці.

Поміж  пальчики,  вже  вода,
 Нащо  брала,  ой,  так  шкода,
Краще  з  ними  буду  гратись,
Теж  до  неба  підійматись.

***
Котик  й  мишка      

Котик  й  мишка  наче  друзі,
Гарно  граються  у  лузі,
Тільки  кіт  чомусь  боїться,
З`їсть  її,  як  не  наїсться,
В  животі,  так  дуже  бурчить,
Тож  не  стане  мишки  й  за  мить,
       Мишка  в  нірці,  стирчить  хвостик,
У  траві  дрімає  котик!
***
Хитрюща  лиска

Лиска  хвостика  ховала,
Я  її  нині  впізнала,
Хоч  і  осінь  жовте  листя,
Все  ж  уздріла  в  падолисті.

Бач,  хитрюща,  аж  занадто,
Позира  злодійкувато,
До  сараю  підкрадалась,
А  я  зовсім  не  злякалась.

Гей,  тікай,  у  ліс  ти  швидко!
Песик  гавкав,  вже  й  не  видно!
***
Сон
Ковбаса    у  тарілці,
Мишенятко  у  нірці,
Кіт  з  печі,  аж  звалився,
Ото  сон,  був  наснився!

*
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018

Возвращение грешника / проза /

   Вот  поворот  и  снова  поворот,  скорее  бы  доехать,  надоело.  Эта  дорога  прямо  сплошной  лёд  и  не  посыпал  какой-то  идиот.  И    голова  от  движения,  аж  гудела.  Он  мчался  на  «  Мерседесе»  вторые  сутки,  зима,  ему  довольно  надоела.  Давно  уже    так    сосало  в  желудке  и  тело  отдохнуть  хотело.  Уж  десять  лет,  как  уехал,  батрачил  в  Москве,  на  стройке.  А  время  быстро  так  пролетело,  но  уж  не  выдержал  этой  зимовки.  В  том  вагончике  был  страшный  холод  и  иногда  донимал  голод.    Но  хочешь  денег,  вот  так  надо  зарабатывать,  да,  как  и  никак  этого  не  избежать.  Сказать  от  души  откровенно,  уж  очень  всё  осточертело.  Ну  вот  и  крутой  трассе  конец,  виднелся  знак  к  селу  «20  км».
Всё  вдоль    посадка,  возле  деревьев  совсем  голых,  девчонка  танцует  на  каблуках.  А  шапочка  на  ней  видать,  что  с  пуха,  стоять  на  морозе  в  ней  не  веселуха,  мороз  наверное  донимал  и  он  слегка  на  тормоза  нажал.  А  может    женщина…    Рукой  взмахнула  и  мило  не  стесняясь  улыбнулась.  Наверно  взять  да  подвезти,  а  вдруг  понравится,  роман  завести?  Другого  нету  ведь  пути,  поскольку,  уж  притормозил,  своим  желаниям  отказать  не  имел  сил.  Кто  знает,  черт  побери,  ведь  уже  больше  тридцати  и  было  их  у  него,  не  больше  пяти,  но  не  нашёл  ту  что  искал.  И  правда,  не  раз  был  скандал,  всё  хотели  его  охомутать,  но    каждый  раз  во  время  убегал  и  неприятностей  удавалось  избежать.  А  что  Россия,  нет  не  для  него,  он  там  был  лишь  ради  денег.  Имел  желание  одно,  поскорее  бы  домой,  где  лес  родной  и  речушки  крутой  берег.Где  вырос,  рыбку  там  ловили  тех  девчонок,  сельских  красавиц,  любил.
   О  да!  Это  сюрприз  просто,  наверное  проститься  с  ней  будет  не  просто.  Она  красива,  словно  молодая  берёзка.  Светла  улыбка,  ах,  ну  да  просто  крошка.  А  губы  цвет  спелой  вишни,  без  помады,  подумал,  а  может  я    где  –то    уже  встречал  однажды.  Не  удивлюсь,  если  поедет  в  моё  село,  тогда  уж  точно  будет  мне  не  всё  равно.  Глаза….  Её  глаза  терзали  душу,  их  цвет  сводил  его  с  ума.  Он  немного  покраснел,  подумав,  неужели  её  имя  спросить  я  струшу,  узнать  бы  или  замужем  она?  Зелёный    блеск  глаз  как  изумруды,  искрились    слегка  с    тёмным  оттенком,  чуть  растерялся,  оторопел  от  улыбки  тёплой,  нежной…
 Она  поправила  пальто,
-  Ну,  что  едете  далеко?!  Вы  до  Матвеевки,  иль  дальше?
 Голос  чист,  никакой  фальши.  Ха,  уж  мысль,  звонкоголосая  такая.  В  кармане  слышно  звуки  -  ключей  бряканье.
 Он  улыбаясь  поправлял  своё  пальто,
-  Считаю  вам  очень  повезло.  Туда  и  я,  только  правда,    живу  в  начале  села,  а  вы  оттуда,  иль  судьба  вас  в  гости  к  кому  -  то  занесла?
Она  молчала,  узнав  его,  в  мыслях  крутилось,  ну  ничего,  что  грешник  вернулся,  на  родную  землю  потянуло?  Взяла  -  не  торопясь  пальто  расстегнула,
-У  тебя  здесь  тепло…  Хотя  я  вижу  и  ты    одет  не  легко,  издалека  наверно  держишь  путь,  решил  взять  меня,  чтобы  развеять  грусть?  Иль  правда  пожалел,  чтоб  не  замёрзла,  ведь  на  дворе,  пятнадцать  градусов  мороза?
Убавил  скорость,  зачем  так  спешить?  Иль  что-то  ей  ответить,  иль  спросить?    Правда  странная  она  на  «ты  «    перешла  сразу  не  зная  меня.  Не  торопясь  бросил  взгляд  на  расстёгнутое  пальто,  о,  грудь  полна,  ведь  это  хорошо.  Видать  красавица  в  моём  вкусе,  наверное  надо  отвечать.    А  то  подумает,  что  струсил,  надо  с  чего-  то  начинать,
 -Да  мчусь    из-  за  границы,  соскучился,  домой  охота  и  надоела  эта  работа.  Пора  уж  видать  якорь  бросать,  достаточно  по  чужим  землям  шастать.  Пустует  дом,  уж  года  три,  родные  от  меня  ушли,  в  тот    свет,  иной,  теперь  вот  жизнь  совсем  стала  другой.  Война,  на  Донбассе  одна  разруха!  Не  удалась  вот  нам  житуха,  чтоб  в  мире,  как  в  те  времена.  А    жить  ведь  каждый  хочет,  она  одна.
Она  смотрела  в  сторону.  А  за  окном,  посадки  все  в  снегу  и  белые  поля  и  издали  виднелась  водонапорная  башня.
-Ну,  вот,  уж  нам  совсем  немного  осталось  до  села.  А  я  думала,  грешник,  ты  снова  уедешь  и  не  оставишь  адреса  как  тогда.
Остановил  машину,  нахлынуло  волнение,  лёгкий  озноб,
-  Чего  -  то  не  пойму,  кто  ты  и  какой  мой  грешок?  Ты  меня  знаешь  вижу,  а  я  нет.  Так  кто  же  ты?  Открой  будь  добра  секрет.
-А,  что  Вадим  так  изменилась?  Похорошела,  иль  постарела?  Ты  знаешь,  мне  ведь  сегодня  приснилось,  что  я  в  зеркало  смотрела.  А  это  говорит  о  том,  что  будет  свидание  и  думаю  не  постигнет  меня    разочарование.  Так  столько  лет  тебя  не  было  сознайся  и  почему  молчал  или  скрывался?  Видать  твои  родители  умерли  тогда,  когда  я  на  заработках  в  Москве  была.  Уж  извини,    но  увы,  ведь  у  каждого  жизнь  своя.  Да  время  пролетело,  очень  жаль  но  мы  живём  не  так,  как  бы  нам  хотелось.  Скажу  честно,  сочувствую  тебе,  так  говоришь  совсем  забыл  обо  мне?
Ему  стало  жарко,  не  по  себе,
 -Давай  выйдем  из  машины,    поговорим.  Она  не  спеша  открыла  дверь,  он  подал  руку  ей  как  джентльмен.  А  взгляд  глаза  в  глаза…  И  она  покраснела,  слегка  рукою  по  плечу  провела,
-  Ты  правда  стал  мужчиной  славным,  можно  сказать  очаровательным.  Что  не  женился  значит,  тебя  я  поняла…
И  так  неожиданно  его  за  плечи  обняла,
-  Вон  вдалеке  видишь  башня  и  сад.  А  ведь  когда  ты  там  был  и  был  мне  рад.  Ты  целовал    в  густой  траве  под  вишней.  Вспомни,  я    же  тогда  была  девчонкой  пышной.  Настойчиво  умолял  и  клялся  мне  в  любви,  тогда  гуляли  мы  с  тобою  до  зари.  Под  утро,  еще  пел  нам  соловей,    а  ты  в  страсти  так  просил,  ну  будь  моей….
 Не  помнишь?  Или  скажешь  мне  –  что  ты  гонишь.
 Чуть  смутно,  но    вспомнил  он  ромашки….    Да,  в  тот  день    нарвал  их  у  соседки,  для  Наташки…Тогда  им  было  по  семнадцать…  И  вдруг  так  резко  повернулся,  словно    от  чего  -  то  ужаснулся.  Закрыл  одной  рукой  лицо  своё,  припомнил  её  платье  голубое  и  как  прятала  упругую  грудь.  А  он  целовал  её  и  ласкал,    и  нашёл    к  сокровенному  путь…
 И  вдруг,  расставив  руки  закричал,
-А  я  ведь  лет  пять  тебя  после  этого  искал.  Прости,  ну  просто  не  узнал.
А  потом  тише,  подойдя  ещё  ближе,
-  Я  с  мыслями  о  тебе  жил  столько  лет,  уехала,  ничего  не  сказав  и  даже  не  передала    хотя  бы  мне  привет.
-  Слышишь,  прости  Наташа,  что  жизнь  так  сложилась  наша.  Начнём  сначала  всё,  я    грех  тот  отмолю,  ведь    тебя  одну  до  сих  пор  люблю.
Ты  изменилась  да,  вижу  это,  ведь  столько  лет  прошло,  не  есть  секретом.  Но  ведь  взгляды  твои  ко  мне  нежны,  поверь,  они  для  меня  очень  важны.
Она  стояла  обворожительно  красива,  румянец  на  лице  и  ему  показалось,  что  счастлива,  её  улыбка,  словно  солнце.  
 И  вот  сделала  шаг  назад  и  тихо  прошептала,
-Я  вижу  очень  рад,  а  я  ведь  знала.  Однажды  мне  цыганка  нагадала.  Чтобы  не  спешила  замуж  я,  что  буду  иметь  короля,  который  близок  стал,  родной.  И  я  поверила,  о  Бог  мой!
Он  за  руки  её  уж  взял  и  голос  едва  задрожал,
-  Скажи,  что  правда,  ты  меня  ждала?  Замуж  не  шла,  была  верна.  Ой,  да  ладно,    всё  то  не  важно.  Скажи,  ты  свободна  как  и  я?
Обнял  так  крепко,  освободиться  не  смогла,  ведь  она  этого  ждала.
А  потом  нежно  взял  за  подбородок,  посмотрел  в  блестящие  глаза,  тонул  в  них  и  тихо  прошептал,
-  Мы  ещё  молоды,  ведь  нам  не  по  сорок  и  мы  найдём  с  тобою  наш  причал.
И  нежный,  сладкий  поцелуй  и  стук  сердец,  волнение.  Каждый  из  них  в  душе  таил  восхищение.  Ах,  ведь  разлука  была  не  напрасной  и  складывается  всё  прекрасно…
Он  целовал,  кружилась  голова,  а  ветерок  слегка    их  охлаждал,  к  чему  какие-  то  слова.
Как  вдруг  сигнал  машины    остановил  их  пыл  и  он  трепетно  спросил,
-Так,  что?  Ты  едешь  домой  или  в  гости  к  своим?  Где  живёшь  на  самом  деле?  Пойдём  в  машину,  поговорим.
Наташа  улыбаясь,  в  машину  садилась  не  спеша,  да  думала..    Это  же  надо,  всё  видать  не  спроста.  Её  в  село  тянуло  к  родителям  давно,  но  почему  –  то  всё  никак  не  выходило,  всё  время  что-  то  мешало,  то  на  грипп  заболела,  а  то  работа.
Уже  в  машине,  гудел  мотор,  он  вдруг  сказал,
-Ты  посмотри,  как  красиво!  Хоть  и  зимой,  поля    искрятся,  словно  под  шёлковой  простынёй.  Вот    что  значит,  наш  край  родной  и  дышится  здесь  так  легко…
Она  смотрела  на  него  со  стороны,  нет  на  ней  не  было  вины,  что  так  сложилось,  что  уехала  она  тогда.  Учиться  ведь  надо  было  и  жить  как-то.  В  Днепре  у  бабушки  случилась  беда,  умер  дедушка,  она  по  –другому  поступить  не  смогла,  ведь  ей  поддержка    была  так    необходима.  Решила,  всё  ему  потом  я  расскажу,  пока    наверно  лучше  промолчу.
Он  бросал  взгляд,  видел,  что  призадумалась  она,  боялся  отвлечь  довольно  долго.  А  потом  снова  притормозил,  казалось  что-то  искал  в  её  глазах  и  не  спеша  нежно  спросил,
-  Так,  что  ты  ангел,  мне  скажи,  у  нас  с  тобою  позади  все  жизненные  миражи.  Я  думаю,  едем  к  тебе,  как  по  мне,    пора  идти  навстречу  нашей  судьбе.  Думаю  тыкву  ты  мне  уже  не  дашь,  выбросишь  из  головы  любую  блажь.    Что  скажешь?  Что  молчишь?
Улыбка  на  лице,  губы  коснулись  его  щеки,
 -Да,  думаю,  больше  не  стоит  идти  вопреки  желаниям  нашим.  Не  думаю,  что  жизнь  врозь  будет  краше.  Кто  знает,  что  нас  ждёт  там,  впереди,  бери  меня  и  хоть  на  край  света  завези.
 Среди  дороги  остановилась  машина,  кто  знает  в  чём  эта  причина.  Но  они    в  страстных  поцелуях  замирали,  а  ведь  когда-то  об  этом  только  мечтали.
     Неслась  машина,  уж    к  селу  подъезжала,  она  от  волнения  чуть  дрожала.  Но  знала  теперь  только  вдвоём  и  пусть  их  жизнь  бьет  ключом.  А  жизненный  путь  продлиться  светлым,  чистым  ручьём,  согретый  тёплым,  солнечным  лучом.  
                                                                                                                                                                                                       02.02.2018  г
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774660
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018

Вже повний місяць. .

У  небі  хмари  спинились,
І  місяць  знов,  у  кришталі,
Вони    із  ним  не  сварились,
Так  добре  світить  по  землі.

Надворі  дивно,  так  світло,
Немов    всміхається,  вповні,
Довкола    де  глянь,  скрізь  біло,
Добре  навіяло  снігів.

А  то  мінливо  й  яскраво,
Весь    місяць  переливався,
Враз  мов  сердито  й  ласкаво,
В  сніжку  пухкому  купався.

У  ніч  зимову,  холодну,
Що  бачив  тим  й  милувався,
Він  так  любив  ненаглядну,
З  нею  він  не  розлучався.

Морозець  сильний  надійде
Бо    Лютий  місяць,  холодний
Коли  якийсь,  же    час  пройде,
Уже  не  буде,  він  повний.

Форму  почне,  змінювати,
На  кілька  днів,  зовсім  зникне,
Захоче  знов,  мандрувати,
Ще  погуляє  й    прилине.

     Дружбу  міцну,  цю  назавжди
Вже  об’єднали,  вмить  сили
Так,  як  у  річки,  береги,
Вони    разо́́м,  то  ж  щасливі.


2014р

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Її рушник…

Вітри  гойдають,  чорні  хмари,
Сосна  схилилась,  в  сірій  імлі,
Перед  очима,  мов  примари,
Летить  лахміття,  аж    до  землі.

То  не  лахміття,  одежина,
Ось  так  раптово,  на  голові,
Вишита  ненькою  ожина,
На  материнськім  рушникові.

Йшов  на  війну  матуся  дала,
Його  той  вибір,  все  ж  схвалила,
Ледь  -  ледь  торкнулись,  уста  чола,
Й  сама  так  гірко  затужила.

Тож  відчувала,  не  побачить,
Він  не  повернеться,  на  поріг,
Лиш  примовляла  –  Син,  треба  жить,
Це  тобі  буде,  як  оберіг.

Тіла  розкидані    по  полю,
Когось  нема,  як  розпізнати?
Хто  загубив,  тут  свою  долю?
Її  рушник…  пізнала  мати.

Стоїть  одненька,  трава  в  крові,
Квола,  аж  ноги  підкосились,
Кричать  далеко…  десь  журавлі,
Трави  сльозами  обросились.      

31.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Согрешила… / песня под гитару/

Согрешила…  согрешила,  ох  согрешила,
Ах  зачем,  ну  зачем,  я  его  полюбила,
Взгляд  бросала,  в  глазах  тонула,  соблазнила,
Свою  гордость…  я  почему  то,  не  ценила.
.
Он  моложе,  так  лет  на  десять,  ну  и  что  же,
Ведь  милее  и  прекрасней  всех,  и  дороже,
Озабочен,    он  лишь  мною,  об  этом  знаю,
Да  я  радуюсь…  счастлива,  птицей  порхаю.

Но  завидуют,  кости  моют  и  судачат,
Хотя  вовсе,  от  других  он  и  не  богаче,
Зато  нежен,  ласковый,  им  не  налюбуюсь,
Загубила,  ведь  жаль,  его  жизнь  молодую.

30.01.  2018  г

         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774338
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2018

У садочку (з гумором)

Тупотить    Люба  ногами,
Кричить,  я  хочу  до  мами,
Не  люблю  тітоньки    Галі,
Бо  читає  нам  моралі.

Не  так  п`ю,  каже,  не  так    їм,
Враз  кричить,  наче  отой  грім,
А  сама,  як  ми    вже  в  ліжку,
Весь  час  їсть  і  лиже    ложку.

Хіба    так  робить  годиться?
А  скажіть,  чого  це  мушу,
Часто    я,  з  нею  водиться?

                     27.01.2018р


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018

Так буває…

     
Удава  скільки  не    годуй,
Все  злість  у  очах,  непокора,
В  обійми  візьме,  не  шкодуй,
Душа,  все  жадобою  хвора.

Ось  так  буває  й  серед    людей,
В  таких,  присутня,  підлість,  заздрість,
Не  здатні  зрадить  своїх  ідей,
Ніколи,  не  втратять  можливість.

Принизить.  Не  вміють  вітатись,
По  –людські.    Хіба  їх  не  вчили?
Собою,  лиш  люблять  втішатись,
На  що,  ось  такими  зростили?

То  гордість  та  розум    тьмарить,
Чи  може,  так  краще  жити  ?
Диявол  очима  іскрить,
Ти  з  ним,  не  посієш  жито,
Тож    краще  і  не  дружити.



10.01.2018р
     
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018

В цей вечір

Лежить  стежина,  між    пагорбів  до  лісу,
Сніг  по  коліна…  наче  маємо  втіху,
Ми  пішли  з  радістю,  дивитись  на  красу,
Ялинки  пишні,  всі  в  сріблястому  пуху.

Стежина  нас,  привела,  немов  до  раю,
Ніс  на  руках,  погляд  ховав  в  моїх  очах,
Прошепотів  -  Ти,  сонце,    тебе  кохаю,
Думки  летять,  я  би  пташкою  в  небесах.

Сніжинки  сипались,    зима  нас  вітала,
Мов  діаманти,  припали  до  волосся,
На  однім  подиху,  я  вірші  читала,
Що  загадала,  в  цей  вечір,  все  збулося.


Вірш  зі  скрині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018

Пусть сын вернётся

Блестела…  река,  ещё  сонно,
Слегка  лучи  её  ласкали,
Под  сердцем,  матери  так  сольно,
Дорогу,  всё  глаза    искали.

Приехать  обещал  на  день  -    два,
В  надежде  сердце  и  в  тревоге,
С  постели,  встала  она  едва,
Встречает  сына,  на  пороге.

Так  радостно  и    в  глаза  смотрит,
Слегка  коснулась  его  волос,
А  ведь  он  дома!  Но    не  верит,
Хотела  слышать    его  голос.

Казалось,  что  солнце  проснулось,
Без  слёз  никак,  слёзы  радости,
Ведь  это  счастье  ей  вернулось,
Хочу,  так    дожить  до  старости.

В  спокойствии,  чтобы  без  войны,
 И  чтоб  рассветы    все  прекрасны,
Счастливыми  были  все  вёсны,
Светлы  надежды,  не  напрасны.

А    взгляд,  такой    тёплый  и  нежный,
-Я  только,  мам,  на  один  денёк,
На  плечи,  дала  шарфик  серый
Возьми,  так  теплее,  путь  далёк.

Ушёл,  а  на  сердце  тревога,
Быстрей,  пусть  закончится  война
Пусть  сын  вернётся,  просит  Бога
Как  больно!  Всех  достала  она!

2014г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773622
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2018

Ой, дітки люлі…

Дзелень,  дзелень    дзвіночок,
Схилився  під  горбочок,
А  сонечко  яскраве,
Тепленьке  і  ласкаве,
Сховалося  за  обрій,
Там  свій  віднайшло  спокій.

Ой,  дітки,  люлі,  люлі,
Вже  в  лісі  сплять  козулі,
В  гніздечку    пташенятка,
Спіть  хлопчики  й  дівчатка.

Сваривсь  місяць  на  хмари,
Навіщо  виринали,
Гайда,    у  свої  шати,
Настав,  час  подрімати.
Щоб  зорі  заясніли,
Всі  гарні  сни  гляділи.

Ой,  дітки,  люлі,  люлі,
На  подрах  дрімлють  гулі,
У  лігві    зайченятка,
Спіть  хлопчики  й  дівчатка.

                               04.08.2006р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

Давай кумонько рішать / з гумором /

За  вікном,  мов  хтось  петляє,
Це  куму,  бачу  у  пітьмі,
В  хаті  кум,  радо  вмовляє,
Компліменти  дарить  мені.

Та  чомусь  розчервонілась,
І  не  думала  ховатись,
Так  упевнено  всміхалась,
От  кума,  зайшла  до  хати.

-Вже  давненько  хтіла  зібрать,
Я  скажу,  це  вас  докупи,
Тож  не  станеш,  ти  щебетать,
Що  кумасю,  то  все  слухи.

-Бачиш  грішна,  я  не  криюсь,
Бач    кума,  нам  пора  рішать!
Його  хочу,то  ж  не  каюсь!
І  не  стану  тебе    втішать!

Верещить  кума,  як  той  звір,
Ухопилась,  за  волосся,
 Ти  мовчала,  це  до  цих  пір?
Я  втекла  із  хати  боса…..

 На  руках,уздріла,  поніс,
Любий    кум,  куму  додому,
 Нехай  грець,  їм  у  ребра  біс,
Ось  повір,  тепер  котрому?!

                                                         16.11.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

Здригається земля

Хоча  і  тиша,  ніч  невесела,
Ховався  місяць,  в  сірій  пелені,
Ледь  визирав,  на  міста  і  села,
Ті  потопали,  всі  в    чорній  імлі.

Знову  «салют»  освітив  все  небо,
Вмить  здригнеться,  моя  рідна  земля,
Шлють  вороги,  привіти  ганебно,
То  від  жадоби,  чи  від  безсилля.

Поміж  хатами,  пил  підіймався,
Рухнули  стіни....лежить  дитина,
Відразу  місяць,  мов  заховався,
Біда  прийшла,  плаче  Україна.

Та  скільки  ж  можна,  «демон»  -  зупинись,
У  серці  кожного,  знов  тривога,
Що  ж  ти  накоїв?  Врешті  озирнись!
Думаєш    ні?  Це  вірна  дорога?!

Течуть  болючі,  сльози  рікою,
Страждають    тут,  певно  й  там    матері,
Вмились  давно,  гіркою  сльозою,
Хай  знову  в  небі,  засяють  зорі!

Благають  -  НІ!  Цій  ганебній  війні!
                               
                                                               12.01.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

Буде жити Україна

Буде  жити  Україна,
Хоч  страждань  і    забагато,
Мирна,  сильна,  Батьківщина,
Все  ж  здобудем,    своє  свято!

Не  діждуться,  ні,  вороги
Не  зламати  нашу  волю!
Прийдем  ми,  до  перемоги,
І  замаєм  кращу  долю!

На  сторожі,  смілі  й  сильні,
Тож  надійні  дочки  й  сини,
Бо  до  миру,  вони  схильні,
І  завжди  не  хочуть  війни.

Хай  розквітне  Україна,
Соловейко  заспіває,
Як  та  зірка,  все  єдина,
Знов  яскраво  всім  засяє!


17.09.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018

Там, в дремучем лесу

Там,в  дремучем  лесу,скрип  деревьев  чуть  слышен,
Постарался  мороз,  в  изморозь  всё  приодев,
Задержалась  зима,  лес  казалось  обижен,
Уж  довольно  долго,  звучал  осени  напев.

Всё  с  холодным  дождём,  иногда  тихо  –  тихо,
Пригласит  ветерок,    уж  было,  к  себе  в  друзья,
Запоёт    веселясь,  разгуляется  лихо,
И  сорвёт    из  шиповника  все  ожерелья.

Вот  теперь  на  ёлках,  все  иголочки  в  пуху,
Хотя  им    не  холодно  ,  они  всё  ждут  снега
Белоснежную,    им  бы    вуаль  одеть  сверху,
Хотят  все,  чтоб  украсила  зима  –  подруга.


28.12.  2017г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772511
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2018

Таємна ніч

Таємна  ніч  -  вже  зіткала  вуаль
Ясніють  зорі,  тікала  печаль
Кришталь  надворі,  блиск.  яскравий  сніг,
Ти  усміхалась,  я  спішив,  аж  біг.

Мінливий  місяць…  випромінив  шлях,
Сяяла  радість  у  твоїх  очах,
В  мене,  закохуйся  без  обману,
Любий,  люби,  ніжну  і    кохану.

Мерехтіли  зорі…ніч  минала
В  твоїх  обіймах,  я  засинала.


2013р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018

Початок нового життя / проза /

     Серпневий  ранок  заглядав  у  вікно  БУСа.  Сонячні  промені    часом  світили      прямо  в  обличчя,  а  часом  виблискували  на  капоті.  Помірний  вітерець  ривками  залетів    у  салон,  здіймав  кучерявого  чуба  Максиму.
           По  трасі  їхати  добре,  дорога  рівна,  обабіч    стіною  відвертає  увагу  посадка.  Зелені    дерева  вистроїлись    в  ряд  -    то  клени,  то  граб  і    по  краю  липи  й  берізки….  А  попід  них  трави  й  високі  ромашки,  місцями  синіють  дзвіночки  і  купками  в  цвіту  конюшина,    то  зеленим    килимом  стелиться  чебрець.  Красиво…        Виглядати  з  вікна  небезпечно,  по  трасі    автомобілів  багато,  адже  літо,  час  відпусток  та  часу  обмаль  роздивлятися,  милуватися  природою,  треба  поспішати,  поки,  ще  не  дуже  спекотно.  
         Він    кілька  днів,  як    приїхав  з  Польщі,  трохи  заробив  грошенят,  вирішив  спробувати  нового  життя,  зайнятися  бізнесом.  Довго  міркував,  що  робити  далі,  роботи  немає,  а  їхати  знову  за  кордон  не  мав  бажання.
       З  піднесеним  настроєм,  здавалося  птахом  летить,  це  так    поспішає  в  село,  бо  вперше  їде  торгувати.  В  Одесі  закупив  товар,  хвилювався,  розпочинати    нове  діло  завжди  важко,  але  життя  змушує.
         Час    швидко  летить…  вже    минуло  тридцять  років,  а  сім`ї  до  цієї  пори  немає.  Батьки  всі  вуза    продзижчали-    скільки  можна  тинятися  по  заробітках?  -Пора  кидати  якір,  -  часто  повторює  батько.  А  воно  і  насправді,    як  подумати  -  робив  висновки,  друзі  давно  одружені,  навіть  мають  по  двоє  дітей.  Та,  як  одружуся,  то  напевно  буде  проблема,    мама  занадто  любить,    де  б  не  був,  тримає  на  телефонному  контролі.      І    з  вибором  дівчат  важкувато,  як  з  котрою  познайомиться,  то  вже    мати  знає    хто    та,  що  за  дівчина,  на  жаль  не  з  такої  сім`ї,  вона  не  варта  тебе.  Розмовами  все  зрушить,  кілька  раз  думав,  десь  би  виїхати  та,  як  зробити  це,  зразу  мати  в  сльози,  -На  кого  ти  нас  покинеш?
   Замислювався  -  адже  сам  не  поганий  на  обличчі,  чорнявий,  не  дуже  високий,  але  коренастий  хлопець,  дівчата  здається  не  лякаються,  можливо    і    пора  вже  одружитися.  Та  і    весь  вік  жити  біля  батьків  теж  не  будеш,  як  би  вони  цього  не  хотіли.  Гроші  на  квартиру  трохи  склав,  але,    замало,    тож  автівку  купив,  а  через  два  роки    попав  в  ДТП,  прийшлося  за  свій  кошт  все  ремонтувати.  А  згодом    ремонт  вдома  зробив,  потім  БУС  придбав,  на  все  треба  немалі  гроші.    
             Містечко  невелике,  багато  людей  один  одного  добре  знають.  Тим  паче  батьки  працюють  в  Управлінні    праці  та  Соціального  захисту  населення,  тож  тільки  котру  дівчину  проведе  додому,  вже  мати  на  заваді  стосункам.  Де  ж    познайомитися?    Коли  в  такому  віці  крім  кав`ярні,  чи  ресторану  більше  ніде.  Та  там  же  часто  не  буваєш,  ціни  кусаються.  Хоча  й  був    час,  коли  однокласники  ,ще  не    одружилися,  нагулялися  всі  вдосталь  та  зарано  не  хотілося  одружуватися,  чи  може  й  справді    такої  не  зустрічав,  щоб  причарувала,  чи  приворожила,  щоб  не  міг  від  неї  відмовитися.
         Ось  і  поворот  з  траси,  далі  пряма  дорога  потопала  між  високих  шовковистих  трав  по  квітучій  долині.  Сама  ж  дорога  висипана  вапняковим  каменем,  зменшив  швидкість,  тут  можна  розслабитися,  автомобілів  немає.  Роздивлявся  на  два  боки,  милувався  природою  Подільського  краю.
               По  праву  сторону,  біля  річки,  виднілися    стрункі  тополі,  а  далі  дві  плакучі  верби,  пишними  гілками  прикривали  криницю.  Здалеку    на  долині,  пара  журавлів,  раз    –  по  -  раз  схиляли  голови,  ховалися  в  траві.  Там,  за  річкою  починався  пагорб,    на  якому  розлігся  молодий  ліс,  який  тягнувся  далеко,  що  й    кінця  не    видно.  По  ліву  сторону  старий  садок,  де-не-де  видніються,  то    червонощокі  яблука,  то  жовті  грушки.  Зелені  ж  наче  ховалися  між    густе  листя,  майже  не  помітні.
     Ну  ось,  нарешті  побачив  перші  хати  й    знову  криниця.  Вирішив  біля  неї    зупинитися,  набрати  свіжої  води,  а  потім  їхати    в  центр,    де  є  медпункт  та  старий  клуб.  Він  тут  колись  був  з  однокласниками,  якось  одного  вечора  їхали  з  рибалки,    саме    в  вихідний  день,  потрапили  на  танці.  Всі  відірвалися  по  повній,  отримали  море  задоволення,  натанцювалися.  Місцевих    хлопців    мало,  дівчата  хихикали,  усміхнено,  оцінюючи  позирали,  по  них    помітно,    компанія  їм  сподобалась.    
     Широка    дорога  тяглася  до  самого  центру,  невеликий  магазин  був  зачинений,  біля  нього  стояло  пару  літніх  чоловіків.  Максим  під`їхав  прямо  до  них,  ті  відразу  звернули  на  нього  увагу.
-  Добрий  ранок  вам!  -      виліз  з  машини,  подам  чоловікам  руку.
-Ти,  може,  щось  привіз!    Часом  не  хліб?    А  то  вже  два  дні  магазин  закритий,  десь  нашої  продавщиці  не  видно,  -    запитав  один  з  них.
-  Якщо  чесно,  то  в  мене  є  пару  буханок,  я  завжди  з    собою  беру,  часом  перекусити  десь  на  природі  треба.  Що  зовсім    так  скрутно?  –  не  поспішаючи  запитав  хлопець.
-  Та  я    то,  один  живу,  ото  візьму  буханець  на  два  дні  досить,  а  потім  вже  знову  треба.  Он    Івану  легше,  має  жінку,  як  треба,  все  спече  свіженького  хліба,  -  продовжив  чоловік.
-  То  ти  до  когось  приїхав,  чи  як?  -  озираючи  з  ніг  до  голови  Максима,  запитав  другий  чоловік.
-  Привіз  на  продаж  речі,  думав  люди  йтимуть  в  магазин,  чи  в  медпункт,  може  комусь,  щось  треба  з  одягу,  тут  мило,  порошки,  шампунь.
Чоловік  протягнув  руку,  
-  Я  Іван,  а  це  Петро,  мій  сусід.  То  в  тебе    може    для  бриття  щось    є?
-А  я,  Максим.    Звичайно,  ще  й  вибір  хороший,  -  відкриваючи    задні  двері    БУСа  відповів  хлопець.
З  провулку,    зі  сторони  річки,  показалися  три  хлопця,  у  кожного  в  руках  вудочки  й  пакети.    Вони,  побачивши  БУС,    відразу  направилися    до  нього.  Один,  на  вигляд,  років  тринадцять  -    чотирнадцять,  чорнявий,  а  два  менших  по  років  шість,    чи  то  сім,    біляві,  напевно  близнята  відразу  помітив  Максим.  Хлопці  були  одягнені  в  легкі  куртки    й  старенькі,  подерті  джинси,  він  відразу  зробив  висновки,  що  рибалили  напевно  з    світанку,  бо  ж  надворі  було  доволі  тепло.
Дядько  Іван  помітивши  хлопців  зауважив,
-  Он  є  хлопці,  зараз  все  село  буде  знати,  що  ти  привіз  товар.  Тільки    скажи  їм  та    пригости  цукерками,  а  далі,  то  вже  не  твоя  справа.
Хлопці  зацікавлено  зазирали  в  відчинений  БУС,    зміряли  поглядом  Максима.  Старший  запитав,
-    Ого,  як  багато  всього,  що  будеш  торгувати  дядьку?
Він  подав  руку,
-  Мене  звати  Максим,  є  одне  діло,  давай  відійдемо,  є  пропозиція.
   Два  близнюки  задоволено  усміхалися,  позирали  на  Максима,  коли  він  їх  пригощає  цукерками.  Через  кілька  хвилин  хлопців,  як  вітром  здуло  і  старший,  який  назвався  Ігорем,  теж  пішов  в  напрямку    провулка.
Максим  дістав  хліб,    дав  чоловікам,  попередивши,  що  грошей  не  візьме,  дякував  за  допомогу.
Дядько  Іван  звернувся  до  нього,
-  Оті  два  хлопчики,  Павлик  та  Дмитрик  такі  проворні,  як  вітер,  а  роботящі,  що  сказати,  вони    зі  мною  по  сусідству  живуть.  І  на  рибалку,    і  в  город,  все    робити  Світлані  допомагають.  Ото  прийду  нарубаю  дров,  а  вони,  як  ті  мурашки,  раз,  раз,  оком  не  встигну  повести,  вже  всі  притаскали,  поскладали.  Шкода  батько  в  Росію  втік,  бо  сам  звідти,  як  то  зветься,  а    з  Воронезької  області.  Воно  жінку  шкода,  медсестрою  в  нас  у  медпункті  працює,  сердешна  така,  добра,  чуйна  людина.  Два  роки,  як  сама,  якісь  там  копійки  дає  сільрада.  Оце    діти  до  школи  мають  йти,  не  знаю,  як  вона  їх  сама  потягне,  ні  аліментів,  нічого.  Сама  родом    здалеку,  це  тут  бабця  Текля  покійна,    їй  хатину    залишила,  говорила,  що  це  її    племінниця.  Батьки  були  проти,  толкували,  щоб  не  йшла  заміж  за    кацапа,  якось  сама  розповідала,    не  послухала,  він  в  нас  водієм  працював  в  колгоспі,  на  бортовій  машині.  
       Максим  уважно  слухав,  вже  побачив  людей,  які  направлялися  до  нього,  
-Я  зрозумів,  ви  не  думайте,  що  в  мене  ціни  завеликі,  я  не  можу  шкуру  з  людей  дерти,  хто  хоче  купувати  дорого….    Зараз  така  пора,  роботи    люди  не  мають,  майже  у  всіх  прибутки    замалі.  
Торгівля  йшла  »  на  ура  «,  Максим  розчервонівся,    стало  жарко.  Він  був  задоволений,  що  перша  поїздка  -  можна  сказати,  вдалася.    
   Пару  чоловіків,  а  то  в  основному  жінки  з  дітьми  купували  товар,  гомоніли  між  собою,  що  добре,  що  не  так  дорого,  як  на  базарі  в  місті.  Люди  скуплялися,  поспішали  додому,  про  щось  весело  спілкувались.    Він      здалеку  побачив  хлопчиків  –  близнюків.З  ними  йшла  славна  жінка,  білява.  На  ній  сіра  футболка    й  темно  -  сині  шорти  –  щільно  облягали  фігуру.    Хлопець  наче  загубив  контроль,  хтось  з  дітей  торкнув  його  за  руку,
-Дядьку,  а  сорочки  білі,  для  школи,  ще  є?
-Так,  так,  є,  який  розмір?  –  запитав  і  в  той  же  час  задивлявся  на  жінку.  
   Вже  брав  гроші  за  сорочку,  раптом  один  з  близнюків  сказав,
-  Дядьку  Максиме,  а  ми  маму  привели,  нам  теж  треба  сорочки  й  штани,    і  їй  блузку  на  перше  вересня…  
Максим  чомусь  розгубився,  напевно  від  її  погляду,  його  наче  облили  окропом.  Відчув,  як  шалено  забилося  серце,  тепло  підступило  до  обличчя.  Карі  очі,  чорні  брови,  як  в  тій  пісні,  подумав,  гарненька,  цікаво,  а  волосся  світле,    а  уста,  то  прямо  ,  як  вишні  наливні.  
-Павлику,  підійди  ближче,  будемо  вибирати,  приміряти  речі,  -  погукала  сина.
За  хвилин  п`ятнадцять  -    два  хлопчики  мали  вигляд  першокласників.  Максим      чомусь  трохи  хвилювався,  коли  пропонував  одяг.    Жінка  поводилася  просто,  наче  з  ним  була  знайома,      відверто  говорила,  що  їй  не  подобається.  Звернулася  до  синів,
-Ну,  от  і  все,  вкладемося  в  гроші,  що  маємо  чи  ні,  зараз  порахуємо.  Ще  все  рівно    прийдеться  їхати  в  місто  за    рюкзаками  та  шкільним  приладдям.
Максим,  дивився,  як  хлопчики  уважно  слухають  маму,  подумав-  напевно  їй  віддам  по  закупочних  цінах.  Покупців  пару  чоловік  лишилося,  гадаю  не  помітять,  що  продаю  дешевше,  нехай  тішиться.
 Неподалік  -  залишився  стояти  дядько  Іван,  спостерігав,  як  справно  йде  торгівля,  в  одній  руці  тримав  хліб,  а  в  другій  пакет  з  покупками,
-  Світланко,  нехай  хлопці  так  додому    йдуть,  тут  же  недалеко,  вони  ж  не  замурзані,  недавно    з  річки.  А  рибу  де  поділи,  встигла  почистити?
-  Так    дядьку,    встигла,  поки    хлопці  бігали  звали  людей,  -  відповіла  зразу.
-  Ну  то  Максиме,  давай  до  мене  на  обід,  десь  -  то  зголоднів.  В  мене    дещо  є  перекусити,  а    Світлана  принесе  смаженої  риби,  -  запропонував  дядько  Іван.
 Здається  Світланою  її  назвав,  згадав  хлопець,  а  вона  і  справді,  аж  світиться  вся  на  обличчі,  красива,  зупинив  на  ній  погляд.
Дядько  Іван  всміхнувся,  помітив,  як  той  дивиться  на  неї,  підкрутив  вуса,  кахикнув.  Максим  неначе  проснувся  та  миттєво  опанував  себе,
-  Я  не  гордий,  запрошення  приймаю,  в  мене  теж    дещо  є  ,  але  попереджаю,    я  не  п`ю.  Може  приїду  до  вас,  ще  не  раз,  адже  бачу  люди  роблять  покупки,  задоволені  пішли.  
Вона,  підбирала  собі  блузку,  все  придивлялася  на  цінники,  йому  так  хотілося  їй  сказати,  що  уступить  ціну,  пильно  дивився,  спостерігав  за  кожним  її  рухом.  Нарешті  не  витримав,  взяв  голубого  кольору,
-  Ось  ця  вам  підійде!  Подивіться    й  недорого…
Максим  побачив  ціну  -  двісті  гривень,  відразу  продовжив,
-О  ні,  їй    ціна  не  така,  я  напевно  переплутав,  вона  коштує  дешевше,  я  зараз  в  записнику  погляну,  зачекайте.
Розчервонівся,  хвилюючись  ,  витягнув  блокнот,  придивлявся,
-Ця  сто  коштує.  Голуба,  ага,  я  ж  бачу  і  цінник  тут  не  на  місці.
Хлопці    стояли  біля  дядька  Івана,  чекли  коли  вже  мати  вибере  блузку  .  Задоволено  перевели  подих,  коли  та  давала  гроші.
Світлана    збентежено  позирала  на  нього,  яскравий  рум`янець  з`явився  на  обличчі,  усміхалась,  зраділо  взяла  синів  за  руки,  поспішила  додому.
Хлопчики  позирали  до  Максима,  один  із  них  сказав,
-  Давай  дядьку,  побачимося!
Другий  відразу  дав  в  лоб  щигля  й  вже  було  чути  сміх.
Дядько  Іван    весь  час  тільки  й  усміхався,  хитро  позирав  на  Максима,
-  А    ти  малим    сподобався,  бачу  особливо  Павлику.  Дмитрик  то  більш  серйозніший,  а  Павлик    дуже  ніжний,  він  завжди  всіх  жаліє.  Часом  побачить,  як  рубаю  півника,  чи  курку  на  бульйон,  то  завжди  відвернеться,  аж  сльози  на  очах,  а  потім  з  -  під  лоба  гляне,  обов`язково  пробурчить  –«Ви  діду  жорстокий!  Як  можна  зарубати  те,  що  сам  вигодував».    Але  рибу  ловить  і  майже  живою  чистить,  як  треба.  Не  вистачає    їм  батьківської  опіки.  Ну  поїхали,    щось  я  занадто  розговорився.
-А  вони  такі  схожі,  що  я  не  бачу  хто  з  них  Павлик,    а  хто    Дмитрик  і  на  зріст  однакові  ,  –  підтримав  розмову.
-  Та  я  по  ході  здалеку  бачу,  Павлик  йде  спокійно,  плавно,  а  Дмитро,  то  той  частіше  не  йде,  а  підскакує.  Ти  подивися  на  них,  як  стоятимуть  поряд,  у  Павлика  на  носі  ластовиння  густіше.  Чужому    й  справді  здається  однакові,  згодом  навчишся  їх    розрізняти.
 Максим  нічого  не  сказав,  лише  глянув  на  дядька  з  усмішкою  і  в  той  же  час  трохи  замислився.
Проїхали  метрів  триста,  дід  махнув  рукою,
-  Ось  сюди,  ближче  до  паркану  став,  щоб    з  обійстя  було  видно.
     Біля  відкритої  хвіртки  вже  стояла  жінка,  люб`язно  запросила  гостя.
-  Оце  моя  половина,  знайомся,    тітка    Катерина,  -  поспішив  представити  свою  дружину  Іван.
Відразу  де  і  взявся  один  з  хлопчиків,  обіпершись  на  хвіртку,      стояв  на  одній,  лівій  нозі.  Правою  ж  ногою  весь  час  водив  по  траві  і  час  –  від  -    часу  кидав  погляд  на  старших.
-О,  Павлику,  біжи  погукай  маму,  скажи  хай  несе    рибу,  -  махнувши  рукою  сказав  дядько    Іван.
           За  столом  нібито  свято,  господарі  припрошували  до  страв  Максима  та  Світлану  з  хлопчиками.  Малі  задоволено  великими  шматками  смакували  ковбасу,  яку  поклав  на  стіл  Максим,  на  всіх    позирали.  Тітка  Катерина    –  з  льоху  принесла    холодний  компот,  розливала  в  склянки.    Хлопчики  відразу,  з  усмішкою,  цокнулись  склянками  й  стали  пити.  
-Бабцю,  а  ви  дядькові  Максиму  в  дорогу  компоту  дайте.  Йому  ж  довго  їхати,  а  раптом  пити  захоче,  компот    такий    смачний.  Напевно  його  жінка  такий  не  варить,  -  раптом    серйозно  сказав  Павлик  й    опустив  голову.
Всі  здивовано  дивилися  на  малого,  а  Максим  хоч  почервонів  та  не  розгубився,  відразу  випалив,
-Е,  ні,  хлопче,  я    хоч  дядько  та,  ще  не  маю  дружини.
Дмитрик  штовхнув  хлопця,    кліпнув  очима,  -  Замовчи,  от  тобі  мама  дасть!
Світлана    відразу  почервоніла,  опустила  голову,пригорнула  малого.    
     Прощалися  біля  двору,  Світлана  відразу  пішла  додому,  а  сини  сиділи  в  кабіні  БУСа.  Вони  вмовили  маму,  щоб  дозволила  проїхатися  до  кінця  села.  Тітка  Катерина  окрім  компоту,    в  дорогу  ще  й  пиріжків  з  вишнями    дала.    Дядько  Іван  тихо  запитав,
-Ну,  що,  Максиме,  приїдеш  до  нас  чи  ні?  Може  не    погано  прийняли?  Що  скажеш?
Потім  підкрутив  вуса,    хитро  зирнув,  прошепотів,
-  Може  часом  Світлана  сподобалася?  Бачив,  як  ти  кидав  погляд  на  неї,  горять  твої  оченята,  не  приховаєш….  Вона  гарна  жінка  і  молоденька,  і  господиня  гарна,  варта  бути  щасливою….
   Від  несподіванки  в  Максима  округлилися  очі,  він  не  чекав  такої  розмови.  Миттєво  почервонів,  піт  виступив  на  чолі,  поправив  трохи  змокрілого  чуба,      а  потім  весело,  але  тихо,
-  Хм…  Гарна  -  гарна,  хіба  я  сказав  погана.  Славна  молодиця  й  рибу  смачну  приготувала.  Дякую  вам  за  все.  А  приїхати,  то  обов`язково    приїду,  через  кілька  днів,  так  собі  думаю.
       Мабуть  проїхали  з  кілометр,  чи  півтора,  вже  виднівся  знак  назви  села.  Хлопці,  як  два    полохливих  горобчики  виглядали  з  вікна,  тішилися,  що  покаталися.  Максим  відкрив  двері,
-Ну  все,    обережно  виходьте,  бувайте  мені  здорові!
Дмитрик  виліз  першим,  як  козлик    поскакав,  розмахував  руками,  а  Павлик,  підтер  носа,  притулився  до  грудей  Максима,
-Ти  класний  дядько!  Приїжджай  до  нас,  я  буду  чекати.  І  мамі  скажу,  щоб  теж  тобі  компоту  зварила  і  пиріжків  напекла,  вона  вміє  це  робити.  
В  нього,  аж  серце  тьохнуло  від  таких  дитячих    ніжностей  і  розмов.
         За  ці  дні  добре  виснажений    і  зморений,  але  радісний,  Максим  повертався  додому.  Вражений  подіями,    всім  побаченим,  чомусь  не  мав  спокою,  якась  жаринка  гріла  під  серцем.  Він  намагався  уважно  придивлятися  до  дороги  та  перед  очима    сором`язливий  погляд  Світлани.  Думки  роїлися,  згадував  її    миле    личко,    поведінку    Павлика,  який  же  він  милий  і  цікавий  хлопчик,    і  беззахисний.
       Вечоріло…  Максим    в    своїй  кімнаті  за  столом    рахував  статки,  під  ніс  щось  наспівував.  До  кімнати  зайшов  батько  й  здивовано  до  нього,
-Дивина,  в  тебе  щось  сталося?  За  скільки  часу  вперше  бачу  тебе  таким  веселим.  Що  зняв  гарний  перший  куш?  Справився!  Бач,  а  хвилювався,  молодець!    
-  Так,  тато,  все  гаразд,  через  день  чи  завтра  поїду    в  Одесу,  за  товаром  для  дітей.  Батьки    до  школи,  ще  малих    не  зібрали,  тож  варто,  ще  крутитися,  бо  навчальний  рік  на  носі.
-Гаразд,  сину,  тільки  будь  обережним,  це  гроші,  справа  серйозна,  -
батько    похлопав  його  по  плечі  і    хотів  вийти.
Він  уважно  дивився  на  батька,  не  знав,  як  поступити  сказати,  чи  не  сказати,  що  має  на  душі  та  все  ж    взяв  його  за  руку,
,-  Ти  маєш  час  поговорити,  так  по-секрету,  поки  мами  вдома  немає?  
-В  тебе  таки,  щось  сталося    бачу.  Давай  викладай,  а  то  й  справді,  десь  через  хвилин  двадцять  прийде,  пішла  до  подруги.
Їх  розмова  затягнулася,  Максим  розповів,  що    в  селі  познайомився    з    людьми,  які  добре  прийняли,  нагодували  й  напоїли,  ще  й  в  дорогу  з  собою  дали.  Не  зміг  змовчати  за  Світлану,  розповів  за  її  синів,  поділився  сокровенним,  що  його  бентежило,  що  напевно  та  Світлана  його  доля.  Батько  придивлявся  на  сина,  як  він  емоційно  про  все  розповідає,  усміхнений  кивнув  головою,
-  Це  напевно  кохання  з  першого  погляду  сину,    добре  в  собі  розберися.  А  вона  про  це  знає?  Ти  дав,  якийсь  їй  привід,    чимось  привернув    увагу,    крім  торгівлі?
-Ні!  Ні  тату!  Звичайно  я  не  поспішаю  та  чи  втримаюсь,  -  сказав  тихо,  трохи  задумуючись.
-То,  що  діти,  це  велика  відповідальність  синку.  Звичайно  мама  буде  ґвалт  кричати,  але  ти  ж  її  сюди  не  привезеш.  Хіба,  що  коли  квартиру  купиш,  ти  ж    вже  трохи  грошенят  маєш,  з  нами  все  рівно  жити  не  будеш.  Та  і  в  тридцять  років  ти  вісімнадцяти  років  дівчину  не  візьмеш,  бо  з  роками  піде  гуляти.  Це  життя,  інколи  важко  зробити  вибір    й  проти  долі  не  підеш.  Тобі  вирішувати,  мамі  поки  що  ні,  ні!  Чим  пізніше  взнає  тим  краще,  змириться,  куди  подінеться.  Я  її  поступово  підготую,  як    раптово  пропадатимеш.  Скажу,  що    котрусь  в  селі  зустрів,  сподобалася,  а  там,    все  якось  вирішиться,  -  закінчив  розмову  батько.
 Було  чутно,  як  клацнув    в  дверях  замок,  батько  приклав  вказівного  пальця  до  уст  й  вийшов.
     Підкрадалась  ніч….  ясний  місяць  зазирав  у  вікно.  Максим,  ніжачись  на  м`якій  перині  ,  обнявши  подушку    -  засинав.  Часом  на  обличчі  з`являється  посмішка,  пригадував    моменти  спілкування    з  новими  знайомими.
                 У  Світлани  цього  вечора  довго  світилося.  Поки  перед  сном  помила  хлопців,  ті  дражнилися  один  з  одним,  скакали  по  хаті,  наче  в  них  десь  шило  засіло.  Нарешті,  як  завжди,  в  ліжку  кожного    поцілувала  в  чоло,  прикрила  легким  простирадлом,
 -  Ну  все,    досить  гомоніти,  спіть  сказала!
     Згодом  сама    вклалася  спати.  Як  добре,  що  є  своя  кімната,  подумала,  як  добре,  що  бабуся  зробила  їй  такий  подарунок,  а  то  не  знати,  як  взагалі  б  жила.  Позирала  у  вікно,  здавалося  і  сон  десь  пропав,  намагалася  порахувати  зорі.  Аж  раптом  почула  розмову  синів.  Дмитро    майже  шепотів  братові,
-А  тобі,  бачу,  сподобався  цей  дядько  Максим,  як  і  мені.
-  Угу!  А,  що  і  красивий  і  каже  не  жонатий,  напевно  не  п`є  горілку,  як  наш  тато  пив,  я  це  добре  пам`ятаю.  От  би  нам  такого  тата,  он  в  Ігоря  порядний,  не  п`є    й  любить  його,  -  ледь  хриплим  голосом  сказав  Павлик.
-Слухай,  а  давай  його  перевіримо,  що  за  один,  на  вид  добрий,  а  так,  хто  його  знає..  Давай  підготуємо  молоток  і  довгий,  товстий  цвях,  –  запропонував  Дмитрик.
-А  це  для  чого?  -  перебив  його  брат.
-  Ха!  Проб`ємо  колесо,  хай  залишиться  ночувати    в  нас  у  прихожій,  будемо  бачити  злий  він  чи  добрий,  -  продовжив  Дмитрик.
-  Ти,  що,  дурень?!  Не  підходить,  багато  мороки  буде  йому.  Давай  краще  запросимо  його  порибалити  з  нами.  Розповімо,  як  гарно  ловиться  риба,  ще  й  часом  попадається  велика,  що  треба  йти  рибалити  на  світанку.  Ось  так  зробити,  -  запропонував  Павлик.
-  Ага,  а  потім  мама  юшки  наварить,  вона  в  неї  смачна  виходить,  може  сподобається,  ще  раз  приїде,  -  продовжив  Дмитро.
Світлана  уважно  прислухалася,  хотіла  почути  кожне  слово  та  після  слів  Дмитрика  ледь  не  розсміялася  й  гучно  сказала,
-Хлопці,  що  за  бурмотіння?    Ану  вгомоніться!  Спіть  нарешті!
     Через  чотири  дні  Максим  їхав    в  село,  якесь  відчуття  радості  переповнювало  душу.  Він  відразу  посигналив  біля  дядька  Івана,  той  з  обійстя  махнув  рукою  в  напрямку  магазину,  дав  зрозуміти,  що  побачив,  щоб  їхав  далі.
Він  попав    на  відкриття  магазину,  декілька  чоловік  стояло  під  дверима.  Доволі  повна  жінка,  років  сорока  п`яти,    в  руках  тримала  ключі    й  замок,  трохи  незадоволено  сказала,
-О!  Це  напевно  приїхав  ваш  хвалебний  торгач….  Побачу  я,  що  в  нього  за  товар  та  які  ціни?  На  все  село    розхвалили…
Максим  -  цього  разу,  привіз  майже  все  для  школи.  Діти  й    дорослі  вибирали  рюкзаки  та,  ще  дещо.  Хлопець  чекав  на  дядька  Івана  і  сам  не  знав  чому,  але    трохи  хвилювався,  адже  ні  близнюків,  ні  Світлани  не  було.
   На  свій  смак,  приховав  два  кращі  рюкзаки  для  хлопчиків,  тому  весь  час  і  позирав  на  дорогу.  Через  години  три,    побачив,  як  Світлана  з  синами  спішила  до  БУСа.  Малі,    підходячи  ближче,    всміхалися  й  привітавшись,  зазирали    Максиму  в  очі.
Він  не  витримав  й  запитав  Світлану,
-А  де  це  дядько  Іван,  може  прихворів,  що  не  йде?
Зашарілася,  намагалася  не  дивитися  прямо,  наче  ховала  свої  красиві  очі,    ледь  -  ледь  почервоніла,
-  Та  він  нас  підмінив,  ми  сьогодні  з  хлопцями  корів  випасаємо,  наш  день.  Оце  відправив,  щоб  могли  дещо  купити,  тоді  вже  підмінимо  його.  Говорив,  що  теж  хоче  побачитися  з  тобою,  тож    прийде.  
     Дітям  сподобалися  рюкзаки,  вони  заповнили  їх  шкільним  приладдям  і  швидко  поспішали  додому,    водночас  позирали  на  Світлану,  яка  суворо  дивилася  на  них.  Тільки    Павлик  розгублено  помахав  рукою,  коли  купили  потрібні  речі.  Їх  поведінку  можна  було  зрозуміти,  адже  мама  провела  з  ними  серйозну  бесіду,  про  їх  поведінку  з  чужим  дядьком.
         Сонце  припікало.  Товару  залишилося  мало,  не  було  й  вже  покупців.  Максим  збирався  їхати  додому.  Настрій  був  трохи  кепський  і  сам  не  зміг  зрозуміти  чому  так.  З  провулку  побачив  дядька  Івана  і  одного  з  хлопчиків,  який  йшов  поруч  з  ним.
-Ну,  встигли,  привіт!  -  дядько  Іван  подав    Максимові    руку.
-Бачиш,  Павлику,  а  ти  хвилювався.  Все  добре,  зараз  подивимося,  що  нам  дядько  привіз?
Він  давав  товар,  який  хотів  дядько  Іван,  а  гроші  не  взяв,  відмовився,  спираючись  на  той  обід,  що  відбувся  минулого  разу.
-  Жарко  їхати,  залишайся  хоч  до  вечора.  В  мене  БУСа  заженеш  на  обійстя,  пообідаємо,  відпочинеш,  а  потім  їдь  собі.  Куди  спішити,  говориш  не  одружений.
   Аж  тут  не  витримав  Павлик,  він  весь  час  спостерігав  за  старшими,  зморщивши  трохи  носика,  примруживши  оченята,  голосно  вимовив,
-  Дядьку,    в  нашій    річці  так  добре  клює    риба,  можете  порибалити…
-А  й  справді,  заночуєш  в  мене,  а  раненько  можна  й  на  рибалку,  батькам  рибки  привезеш,  тільки  передзвони  їм,  щоб  не  хвилювалися,
-  запропонував  дядько  Іван.
       Вже  вечоріло…  здалеку  було  чути,  як  корови    поверталися    з  пасовиська.  Корова  дядька  Івана  заходила  на  своє  обійстя,  Дмитрик  і  Світлана  здивовано  дивилися  на  Максима,  той  наче  виправдовувався  перед  нею  біля  хвіртки,
-  Та  я,  це  вирішив  порибалити  тут,    у  вас.  Може  хлопців  раненько  відпустиш,    хай  покажуть  де  добре  клює,  вони  ж  напевно  знають.
Світлана  зирнула  на  Павлика,  який  стояв  поруч  с  Максимом,  побачивши  в  очах  сина  радість,  не  могла  відмовити,
-Ну  гаразд,  вони  рано  тебе  розбудять,  це  такі  завзяті  рибалки,  що  повстають  не  світ,  не  зоря,  як  кажуть.
       Сини  Світлани,  напрочуд,  були  слухняні,  швидко  вклалися  спати.  Вона  сиділа  біля  вікна,  дивилася  на  зорі…
         Тітка  Катерина  і  дядько  Іван  не  вмовили  Максима  залишитися  в  хаті,  він  вирішив  спати  в  БУСі.  Та  сон  не  йшов..
         І  сам  не  знав,  що  з  ним  робиться,  але  ноги    привели    до  обійстя  Світлани.  Це  ж  зовсім  близько,  метрів  п`ятьдесят,  не  більше.
Серце  шалено  стукало….  За    парканом    росли  високі  рожі,  але  було  добре  видно  при  відкрите  вікно  на  двір,  адже  в  кімнаті  світилося.  За  білою    вишитою  шторою  побачив  її  .  Кілька  хвилин  наче  завмер,  не  міг  відвести  очей.  Здавалося  один  крок  і  рукою  б  дотягнувся    обійняти,  доторкнутися  до  вишневих  уст,  які    так  манили.  Та  стільки  ж  стояти,  слухати  мелодію  цвіркуна  і    далекий  гавкіт  собак?  Його  нерішучість  часом  бісила  та  цей  раз    терпець  урвався,  нахилився  через    паркан,  загавкав  пес,  привернув  її  увагу.  Вона    декілька  секунд    розглядала,  хто  б  там  міг  бути.  Коли  ж  впізнала  наче  завмерла,  відчула  по  тілу  тепло  й  мале  тремтіння,    часте  серцебиття,    не  вагаючись  вийшла  надвір.
         Хто  знає,  чому  так  буває…  Коли  наче  магнітом  тягне  молодих  людей  один  до  одного.  Чи  то  кохання,  чи  пристрасть,  яку  не  можна  зупинити..  
 Сп`яніла…  Можливо    від    поцілунків,  чи  може  від  запаху  сіна,  в  якому  потонули  обоє.  З-за  навісу  із  шиферу  виднівся,  переливався  блідий  місяць,  наче  підглядав  за  ними.  Десь  здалеку  чути  цвіркуна    й  тихий  шепіт  на  вухо,
-Ти  така  солодка,  я  загубив  голову…  Обійми  мене,  по  -  сонячному  зігрій,  я  так  цього    хочу……
       Він,  ще  довго  воркував  біля  неї,  як  голуб  біля  голубки    -  вона  підкорилася  цим  умовлянням,  відчула  себе    коханою    жінкою…
       Сіріло…    на  сході  небо  вкривається  фіолетовими  й  золотисто  -  рожевими  кольорами.  Все  частіше  півні  заводили  пісні,  переспів  линув,  то  з  одного  краю  села,  то  з  іншого..
 Світлана    поклала,  руку  на  чоло,
-  Максиме,  підіймайся,  зараз  хлопці    повстають,  йди,  щоб  ніхто  не  побачив,  у  нас  в  селі  люди  рано  встають.
Він  занурився  між  її  перси,  поцілував,
-  Нехай  бачать…  Ми  одружимося…  Що  тут  поганого.
Наче  током  пройняв  все  її  тіло,    відразу  сіла,  кров  вдарила  в  обличчя,
-  Ти  гарно  подумай,  у  мене    ж  два  сина…  Ти  їм  подобаєшся,  але  взяти  такий    тягар  на  свої  плечі,  ти  ж  такий  молодий…
-  Який    там  молодий!  Минулого  місяця  відсвяткував  тридцять  років,  не  хвилюйся,  одружений  не  був,  дітей  на  стороні  немає.  Дасть  Бог  будемо  мати    спільних,  ну  хоча  б  одне  дитя,  підеш  за  мене?  -  поцілунок  в  уста.
-  Ми  однолітки  з  тобою,  -  на  ходу  сказала,  як  дівчисько  побігла    до  хати,  у  вікні  з’явилося  світло…
         Всі    дружно  поверталися  з  рибалки.  Дядько  Іван  -  наловив  риби  більше  за  всіх,  бо  сидів  трохи  подалі  від  хлопчиків  й    від  Максима.  Бо  тільки  й  чути  було  розмов  про  автомобілі,  школу.  Хлопці  засипали  запитаннями,  то  про  одне,  то  про  інше.  Павлик  залазив  на  руки  до  Максима,  тулився  до  нього,  зазирав  в  очі,  усміхається  й  часом  поправляє  йому  чуба.
         Весело  за  обіднім  столом…    Дядько  Іван  і  тітка  Катерина,  переглядалися  між  собою,  позирали  на  Світлану  і  Максима,  коли  ті  наче  завмирали  при  погляді    один  на  одного.  
 Пройшло  кілька  днів.        Пізній  вечір….  Максим  стояв  навпроти  дзеркала,  приміряв  новий  костюм  й    білу  сорочку,
-Тато,  ходи  на  хвилинку,  порадь  яка  краватка  підійде  краще.
Мати  здивовано  глянула  на  чоловіка,
-Він,  що  на  побачення  йде?  В  таку  пору?  То  вже  ж  пізно..
Відразу  поспішила  до  сина,  за  нею  слідом,  покачуючи  голову,  кліпаючи  очима  йшов  чоловік.
-О,  тато,!  А  мами  вже  не  треба,  то  ж  вже  пізно,  одинадцята!  Куди  в  таку  пору  можна  йти?  –  запричитала,  заходячи  в  кімнату  мати.
І  відразу  сіла  в  крісло.  Відкопилила  губу,  ледь  скривилася,  здавалося  зараз  потечуть  сльози,
-  Легеню  мій,  синку,  такий  красень!  Та  хіба  так  пізно  безпечно  йти  десь?
-Так,  мамо,  без  сліз!    Знайшла  легеня,  я  вже  чоловік!  Ти,  що  забула  скільки  мені  років?  Краще  порадьте,  яка  підходить  краватка.
Батько,  подав  краватку,  яку  підібрав  на  свій  смак,  всміхнувся,
-  Ось  ця  підійде!  Що  оновився  трохи,  це  не  завадить  до  свята.
Мати,  аж  підскочила  з  крісла,  взялася    руками  в  боки,    сердито  зміряла  сина  з  ніг  до  голови,  
-  До  якого,  ще    свята?  Що  приховує?
-Ти,  що  забула,  тож  скоро  перше  вересня  ,-  помітив  син.
-  Тфу,з  вами!  Зирить  один  на  одного,  всміхається,  я  думала  якесь  інше  свято.  Ага…  То  це  ти  вирішив  у  школу  навідатися,  що  з  однокласниками  домовився  зустрітися?  -    запитала  сина,  обома  руками  гладила  плечі,  наче  поправляла  жакет.  
-Це  мамо  гарне  свято,  ти  ж  знаєш.  А  про  те,  що  ти  подумала,  гадаю  можливо  через  пів  року,  а  може  через  рік,  але  обов*язково  збудеться,
 -  відповів,  з  усмішкою  на  обличчі.
-Чуєш,  старий,  ти  знаєш  хто  вона?  Чому  мовчиш?  Чия?    Я  їх  знаю?  -  хитро  заглянула  в  очі  чоловіка.
-  Ні  мамо,  це  буде  сюрприз,  він  нічого  не  знає  і  не  бачив  її,    ще  не  час.  Але  гадаю,  рішення  своє  не  зміню,  одружуся  нарешті,  ви  ж  цього    так  давно  хотіли.    І  ніяких  більше  розмов,  на  добраніч,  мені    завтра  рано  вставати.
-Ох,  ох,  дивися  сину,  добре  дивися,  щоб  не  жалкував…  Життя  складне,  щоб  не  прийшлося  в  одну  ту  саму  річку  два  рази  заходити,  як  кажуть  люди.  Щоб  один  раз  і  на  все  життя…-  виходячи  з  кімнати,    бурчала    мати.
       Перше  вересня  -  всіх  запрошувало  до  школи.  Ранкове  сонце  привітно  розкидало  промені  до  землі,  по  небу  де-не-де  білі  хмаринки.  Гучно  грала  музика,    всім  піднімала  настрій.  Світлана  з  синами,  як  і  всі  інші,  стояла  в  шерензі  з  першокласниками.  Діти,  як  діти,  святково  одягнені,  завертілися,  озирнулися  на  всі  боки,  в  очікуванні  початку  «  лінійки».
 До  школи  під`їхав  БУС….    Максим  радісно  з  усмішкою,  з    букетом  троянд,  підійшов  до  Світлани.  Чмокнув  у  щоку,  привітав  зі  святом,  вона  почервоніла,  зашарілася,
-Ну,  що  ти,  так  при  людях?!
-  А  що,  хай  знають,  в    нас  з  тобою  сини  йдуть  до  школи  ,тож  для  нас  це  свято.  Не  переймайся,  все  буде  добре!
 З  хлопцями  привітався  по-чоловічому,  ті  тупцювалися,  з  усмішкою  і  теплим  поглядом  позирали  на  присутніх.  То  напевно  для  них  було  більше  свято,  ніж  свято  першого  вересня.  Очі  світилися  щастям,  Павлик  підморгнув  Дмитрикові,  щось  прошепотів  йому  на  вухо.  Відразу  одночасно  взяли  Максима  за  руки,  весело,  демонстративно  поглядали  на  всі  сторони.  Наче  хотіли  всім  показати,  що  біля  них  є  чоловік,  який  здатен  їх  захистити  і  любити.  
                                                                                                                                                                                               Січень  2018  р
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2018

Пишу, дышу

Пишу…  Дышу
Этим  живу…
Ах,  если  бы,  не    эта  война,
Наверняка,  пела  бы  душа,

Посмотрев  ТВ,  уж  нету  слов,
Ох  уж,    (  братская),  это  любовь,
Скольких  ребят,  ты  загубила.

Пишу,
Дышу,
А  за  окном  зима
Сверкает,  словно  в  сказке,  блестит,
Белым  бело,  под  снегом    все  дома,
Душа  не  радуется,  болит,
Горит  Восток,  там  идёт  война.

Кому,  зачем,  скажите  нужна,
Жена  и    мать,    так  давно  не  свят,
Ведь  все  так  ждут,  уж  давно  звонка.

Задребезжал  рассвет,  перо  возьму,
Рядом  чернила,    вот  пишу,  дышу,
Снова  ловлю,  лучик,  этим  живу,
Мне  почему,  но  ведь  не  всё  равно

 Хоть  далеко,  я  так  от  войны,
Ведь  погибают  за  свободу,
Но  у  ребят,  знаю  нет  вины,
Ценят  всегда,  в  жизни  лишь  правду.

Жить  желание…  в  мирной  стране,
 Мечты  в  душах,  хранят  надежду,
Улыбнуться  маме  и  жене.
Пишу,
Дышу,
Этим  живу…
Хочу  всем  пожелать,  мира,  добра!
Чтобы  радовались  зиме,  весне,
Наконец,  чтоб  закончилась  война!
Не  писала,  чтоб  больше  я  о  ней,
Чтобы  жизнь  была  всегда  прекрасней!

18.01.2018г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772152
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2018

Любіть Батьківщину

Зітхає  молодь,  куди  податись,
Як  віднайти,  ту  дорогу  в  житті,
Й  воно  одне,  ним  би  і  пишатись,
Не  залишитись,  в  самозабутті.

Знайти  б  роботу…та  де  є  вона?
Стоять  заводи  й  фабрики  давно,
А  там  на  Сході,  все,  ще  йде  війна,
Біда,  край  топчуть,  москалі  гнівно.

За  що  скажіть,  це  все    країні?
 І  трударям,  які    на  ній  живуть,
Де  люблять    мир  й  пісні  солов`їні,
І    обробляють  поля,  жита  жнуть.

Незневіряйтесь,  майте  терпіння,
І  не  лишайте,  ви  свою  землю,
Ось,  тут  родина,  ваше  коріння,
Й  не  гайте  часу,  років    даремно!
Завжди  всі  хочуть,  змін  лиш  на  краще,
Надію  маєм,    з  нею  живемо,
Із  війни  вийти,  бажання  наше,
Щоб  волю  мати.  Знову  розквітне!

Любіть  Батьківщину,  вас  прошу  діти,
 І  де  дитинство    й  мама  щаслива,
Щоби  в  родині,  завжди  радіти
Земля  рідна,  знайте,  незрадлива!

11.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018

Свято Водохреща

Відгриміли  Новорічні  салюти,
Вже  Різдво  пройшло  і  свято    Василя,
Килими,  зима  спішить    розстеляти,
В  чародійствах    казкових  іскрить  земля.

І  до  нас,  вночі  прилинуть  чудеса,
Ми  відзначимо  свято  –  Водохреща,
Привідкриються,  нам  чудні  небеса,
Тіла  й  душі  скропить  вода  цілюща.

Хай    Господнє  Хрещення    в  кожну  хату,
Принесе,  всім  радості  багато!
Й  допоможе    вистоять  солдату,
 Матері,  щоб    нестали  страждати,
Щоб  закінчилась,  війна  на  це  свято!

Хай,  окропить  ласкою,  любов’ю,
Ця  свята  вода    й    МИР  подарує!
Хай  пожалує    щастя  і  здоров`я!
Благодать,  хай  Божа  запанує!

ВАС  ЗІ  СВЯТОМ,    ШАНОВНІ  ДРУЗІ!


18.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018

От зима!

Зимно,  хутко  одяглася,
На  подвір’я  подалася,
Добре  сипле,    сніг  лапатий,
Кущ  калини,  весь  пухнастий.

Ой,  як  гарно,  як  красиво,
От  зима,  ну  справжнє  диво,
Я  розчищу  всі  стежинки,
Сріблом  сяють,    всі  сніжинки.

Підлітають,  аж  догори,
А  надворі,  є    дітвори,
Веселяться,  в  сніжки  грають,
На  санчатах,  всі  літають.

                             Грудень  2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

На крилах любові

Знаю  любий,  що  сонце,  не  спалить  нас,
Хоч  у  кожного,є    вогонь  кохання,
Зірочки,  палахкотять,  прийде  наш  час,
Тільки  звідти,  буде  благословення.

Там  висОко,  в  небесному  просторі,
Як  птахи,  злетим  на  крилах  любові,
Ніч  ясна    і  радо  вітають  зорі,
Поєднатись    доленьки    вже  готові.
                   
Обійму  ніжно,  по  дорозі  життя,
Вірю  я!  Чуєш,  ти  мій  поклик  душі,
Нехай  в  щасті,  вже    буяє    майбуття,
Я  коханий!  Тобі,  напишу  вірші.
                             

2013  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

Свято Василя прославляймо

Прилетіла  пташечка  над  селом,
Розсипала  пір`ячко,  весело,
 То  посланниця-  вісточка  зими,
Скрізь  іскрились,  рушники  й  килими.

Заясніли  пухкі,  білесенькі,
Зі  сніжинок  срібні,  яснесенькі,
 Одяглись,  сяють  дерева  й  кущі,
Сповилась    земля  в  казковій  красі.

Порадіймо  люди,  привітаймо,
Новий  рік    й  Василя  зустрічаймо,
Поспіваєм  дружно,  пощедруєм,
Та  й  господарю  радість  даруєм!

Тож  посіймо,  ми  оселю  зерном,
Щоб  на  мир,  на  щастя,  на  добро!
Нехай  гарно  зросте  озимина,
Дасть  здоров`я  і  достатку  зима.

Хай    луна  сміх  в  кожній  хатині,
Усміхнеться  Бог  любій  дитині,
Посвяткуймо  люди  та  вітаймо,
Василя  -  це  Свято  прославляймо!

Хай  дарує  сили  і  терпіння,
Ще  родинного  порозуміння!
Тепла  вам,  злагоди  і  кохання!
Хай  здійсняться  ваші  побажання!

14.01.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

Стану подарунком

Йшли  босоніж,  як  колись  дітьми,
Ледь  м`яка    -трава  шурхотіла,
Сіра  пташка,  вмить  вдарила  крильми,
На  березу,  стрімко  злетіла.

Колисалися  віти  рясні,
Листя    блиск,  сіяє  на  сонці,
Задивляюся    в  очі  ясні,
Зловлю  промінь,  я    у  долонці.

Й  подарую,  його  вмить  тобі,
Разом  з  ніжним,  теплим  цілунком,
Сховай    погляд  холодний  в  імлі,
Я  бажаним    стану  дарунком.


2000р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018

Ой, Маланочко…

Ой,  Маланочко,  Маланко,
Усміхнись  до  всіх,  ти  ранком,
Принеси  в  дім,  людям  щастя,
Хай  відійдуть  всі  напасття.

Час  сьогодні  не  змарнуєм,
По  -  під  вечір,  пощедруєм,
Добрий  вечір,  люди  добрі,
Хай  всміхнуться  в  небі  зорі.
Хай    мир  буде  ,  на  всій  землі!
 Разом  скажимо,  -Ні!  НІ!  війні!

І  бажаєм,  всій  родині,
Щоб  та  й  радість  у    світлині,
Щоб  здоров`я,    усі  мали,
Радо  Свято  зустрічали.

Зберемось,  на  вечорниці,
 Дай  господар  паляниці,
Пісень  тОбі,  поспіваймо,
Весь  народ    ми  привітаймо!

Лети  -  лети  щедрівонька,
Не  болить,  хай  голівонька,
Хай  в  сім`ї,родяться  діти,
Щоб  було,  чому  радіти,
Завше  хліб,  і  сіль  на  столі,
Щоби    щастя,    по  всій  землі!



12.01.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018

Пригода в ставку / казка /

Жила  -  була  на  ставочку  одна  дуже  вередлива  жабка.
І    все  їй  не  так,  не  слухала  ні  маму,  ні  татка.  Майже  завжди  жабки  всі  разом,  а  ця  така  непосидюча,  їй  все  та  скрізь  хочеться
 побачити  та  розпізнати.
 Поряд  з  ставом  росли  верболози,  до  самої  водички  діставали,  від  вітру  вітами  колихали  і  часто  жабку  попереджали,  шепотіли,
-  Будь  обережна,  бо  тут  часто  між  очеретом  та  зіллям      полюють  чорногузи.  Хоч  вони    на  вид    красиві  і  такі  привітні  та  дуже  люблять  їсти  жабок,  тож  не  запливай  далеко  від    батьків,  щоб  не  було  біди.
Жабка  ж  все,  плеск  та  плеск,    животиком  по  водичці,  пливе,    а  потім  на  берег,  тішиться,  літечко,  тепленько.  Чому  б  не  повеселитися?  Та  й  далі  пливти  подивитися,  подумала  вона,  дуже  хочеться  знати,  що  там?    
Потихеньку,  щоб  ніхто  не  помітив,  лапками  туди.  сюди,  попливла  далеченько,  до  високого  обриву.  Тут  водичка  така  чиста,  чиста,  що  при  самому  дні  видно  маленькі  водорості.  Від  несподіванки  рот  відкрила,  помітила….На  дні,  серед  великих  каменів,  копошиться  декілька  штук  раків.
Ой,  як  цікаво,  зраділа  жабка,  ніхто  цього  не  бачив  тільки  я!  Оглянула  все  навкруги,  нікого  не  видно  ,  розвернулася    і    швидко  попливла  назад.
Ой,  чому  це  так  яскраво  світить  сонце?  Прямо  в  очі!  Майже  нічого  не  бачу,  кліпаючи  очима  обурювалася  про  себе  жабка.  Так,  напевно  заховаюся,  он  там  і  швидко  попливла  до  чагарника.  
 Тут  же  поруч  з  чагарником  росло  невеличке    зілля  і  килимом  розстелилася  ряска.  Та  нічого,  я  прорвуся,  подумала  жабка  і  плила  далі  до  красивих    водяних  лілій.
 Ой,  та,  що  це  ?  Зачепилася  лапкою    вже    тягне    вліво,  а  потім    вправо,  ні  !  Ще  більше  обмоталася  не  тільки  ряскою,  ще  й  водоростями.
Вже  не  звертаючи  ні  на  що  уваги,  злякалася.  Де  й  хитрість  поділася,  згадала,  що  верболози  попереджали  про    чорногузів,  почала  кричати,  звати  на  допомогу,
-Ой,  спасіть!  Спасіть!  Спасіть  мене!  Застрягла    у  водоростях    я.  Агов  !  Хто  є?!  Не  маю  сили  зовсім  я!
 -Ой,  напевно  я  загралася,  чому  не  послухала  маму  й  татка,  нащо  далеко  запливла?  -  сварила  себе  жабка.
-  Ото  біда!    Така  краса,  ці  водорості  і    ряска,  а  для  мене  пастка.
     Тут,  неподалік    у  воді  дрімав  чорногуз,  стояв  на  одній  ніжці.  Та  й  почув  ті  плаксиві  слова  і  швидко  хлюп  та  хлюп  по  водичці.  Поспішив,
-О  напевно  є  обід,  точно,  чую  голос  жабки.
Раптом  зачепився  за  щось,  похитнувся    мов  в  каруселі  і  вже  носом  у  воду  шубовсть!  Крилами    бив  по  воді,    вона  краплями  розліталася  на  всі  боки,  ледь  -  ледь  ногу  витягнув..
Побачила  жабка  здалеку  чорногуза,    з  переляку  де  й  сила    взялася,      крутилася  неначе  дзиґа,    вискочила,  з  пастки.    
Поспішала,  швидко  плила,  плила,  навіть  не  оглянулась.  Побачила,  що    вона  далеченько    від  чагарника,  на  мить  зупинилася,  озирнулася  на  всі  боки  і  весело  закричала,
-  Гей  тільки    й  бачили  мене!  Помітили,  сама  з  пасткою  справилася!  Ага!  Не  піймав  чорногуз  мене!  Ага!
           Та  її,    ніхто  не  чув,  бо  вона,  з  переляку,  захрипла.
 Дуже    задоволена,  радісно  плила  додому.  А    по  дорозі    все  ж    вирішила,  краще  про  це,  нікому  не  розповідати,  бо  знала,  що,  як  дізнаються  батьки,  будуть  дуже  сваритися.  І  подумала,  ні  більше  такого  робити  не  треба,  якщо  хочу  жити,  треба  бути  обережною.  
****
Добре,  дітки,  що  так,  закінчилася  казка,  щоб  не  було  біди,  слухайтеся  завжди  маму  і  татка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

Мій синку…

Мій  синку,  рідненький,  як  ти  там,
   Я    стіл,  святковий,  вже  накрила,
Без  тебе,    так  сумно  усім  нам,
Кутю,  смачненьку    теж  зварила.

І  вигляну  знов  у  віконце,
До  тиші  весь  час  прислухаюсь,
Чекаю,  тебе,мов  те  сонце,
Приїдеш    на  це  сподіваюсь.

Далеко,  ти  де  горить  земля,
 Немає  й    дня  щоб  не  стріляли,
З  Різдвом,  теж  привітали  з  Кремля,
Синочків,  наших  відганяли.

Я  прОшу,  Боженьку  за  всіх  вас.
І  вкотре  молюсь  до  ікони,
Благаю,  щоби  від  кулі    спас,
Хай  згинуть    кремлівські  дракони!

ДощИк,за  віконцем  хлюпоче,
Давно  вже  догоріла  свічка,
Під  серцем    щемить  й  так  тріпоче,
Мені  б,  побачить,  твоє  личко.

07.01.2018г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

На все Божа воля

Як  має  бути,  нічого  не  зробиш,  буде,
Не  намагайся,  воно  все  рівно  прийде,
В  житті  від  тебе,    майже  не  залежить  доля,
Яке  майбутнє,  вирішує  Божа  воля.

Як    було  часто,  перегортаєш  сторінку,
Минуле,  пройдене,  хоча  би  на  хвилинку,
 Ти  задумався,  чи    спроможний  щось  змінити?
 Чи  здатен  був,  поганючому  завадити?

Завжди  хочеться  краще  жити,
Часом  і  сам,  не  знаєш,  як  це  зробити,
Та  все  ж  наважишся,    звернувсь  до  Всевишнього,
Для  усіх  кращого,  благаєш  майбутнього.

За  гріхи  каєшся,  вкотре  просиш  поради,
У  душі  з  вірою,  все  ж  чекаєш  пощади,
Тобі  в  житті,  знай,  завжди  Боженько  підкаже,
Нелегкий  час,  цей,  пережити  допоможе.

Тож  не  здавайся,  живи,  твори,  радій,  мрій,
Чуєш,  ніколи,  не  втрачай  світлих  надій!
***
У  кожного  із  нас  є  своя  доля,
А  буде,  якою,  то  Божа  воля.


Серпень  1992р
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018

Новорічні частівки

Розпустила  зима  коси,
Нема  снігу  лише  роси,
Наступив,  нині  Новий  рік,
Вже  загавкав  пес  надворі,
***
Ой  вам  друзі,  скажу  –  трясця,
Загубилося  десь  щастя,
Як  зимою  снігу  нема,
Так  й  коханнячка  теж  катма.
***
Гарно  пічку  розтопила,
В  гості  Гриця  запросила,
Одягнувсь  в  Діда  Мороза,
Йшов  у  сторону,  зараза.
***
У  морозну  тиху  нічку,
Заплітаю  в  косу  стрічку,
Перший  прийде,  хто  посіє,
Хай  мою  нудьгу  розвіє.
***
Йшов  до  мене,вже  Дід  мороз,
Я  гадала,  все  серйозно
Та  й  наповниться  щастям  дім,
Він,  як  зюзя,  напивсь  у  нім.
***
Новий  рік  ми  поєднали,
Заодно  горілку  гнали,
За  мить  тут,  на  порозі  мент,
От  гад,  свято,  зіпсував    вщент.
***
Не  прийшов  сусід  погрітись,
Вже  встиг  звечора  напитись,
Обіцяв  стрічать  Новий  рік,
Тепер  я,  сама  цілий  вік.
***
Ой  злітають  ціни  в  гору,
Голівоньку  маю  хвору,
То  від  влади  нам  ґатунки,
Новорічні  подарунки.
***
З  Новим  роком  !  З  новим  щастям!
Хай  Вам  люди,  все,  все  вдасться!
Хоч  нас  хочуть  -    всі  зламати
Нехай  знають  -    не  здолати!

                                 2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2018

Ну, улыбнись

Моя  любовь,  очей  очарование,
Поверь  не  зря,  пригласил  на  свидание,
Отбрось  сомнения,  выпей  чуть-чуть  вина,
Все  расставания…То  не  моя  вина…

Прошу  тебя,  давай  не  грусти  так  шибко,
На  дне  бокала…    ведь  спрятана  улыбка,
Давай  оставим,  все  споры  в  старом  году,
Ну  улыбнись,  я  никуда  не  уеду!

В  глаза  смотри,  услышишь,  поезд  уходит,
Меня    на  мысли,  он  даже    не  наводит,
 Скажи  ты  мне,  не  тая,  и  сердце  открой,
Ночь  Новогодняя,  наш  желанный  покой.

 Уж  пригуби,  чуть  вина,  ты  счастье  моё
Я    же  готов,  всю  жизнь  оставаться  с  тобой!
                                       

2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770290
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.01.2018

Хай зірка ясно засіяє

Хай    сніг  нам  сіє,  посіває,
Святкову  землю,  прикрашає,
В  платті  весільнім  наречена,
Зіронька  в  небі,  як  хрещена.

Вся  заіскрилась,  засіяла,
 Із  Різдвом-  святом  привітала,  
Радіймо  люди!  Співаємо!
Ми  із  народженням    вітаймо!

 І  прославляєм  Боже  ім`я,
Веселись  небо  й  рідна  земля!
Славим    від  хати    і  до  хати,
 Будемо  миру,  всім  прохати.

Свічу  запалим,  під  образом,
Щастя  попросим    й  добра  разом,
Хай    принесе  злагоду  й  любов,
Щоб  Україна  та  й  вільна  знов!

Хай    ясно  зірка  засіяє,
 Всевишній  нас,  благословляє!

07.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018

Зустрічаємо Різдво

У  кожух,  вечір  вбирався,
Вже  давно  посутеніло,
Місяць  срібний,  усміхався,
Там  де  обрій,  червоніло.

Перша  зірка  загорілась,
Сяйвом  небо  освітилось,
Вість  благая  розлетілась,
Тож  дитятко    народилось.

В  Вифлеємі  та  й  у  яслах,
 Спішив  янгол  сповістити,
По  різних  містах  й  по  селах,
Про  подію  озвучити.

І  сьогодні,  святкуємо,
День  народження    Ісуса,
Ми  славімо,  пам`ятаймо!
Опромінились  небеса!

Порадіймо    добрі    люди  !
Зустрічаєм  свято  Різдво!
Хай  же  мир  повсюди  буде!
У  кожній  хаті  торжество!

Свято  віри!  І  любові
Нехай  всім,  зігріє    серця!
Хай  колядки  вечорові,
Прославлять  нашого  творця!

Восхваляймо,  спасителя,
Та  подякуймо  за  добро!
Возвеличмо  учителя,
Й  заповіти,    усі  його!

06.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2018

Хтось не любить. .

Хтось    і  не  любить…  то  так    і    буде,
Тож  я  сміюсь,  на  повні  груди,
І  прилечу  хугою,  снігом,
Все  килимами  вкрию,  сріблом.

Хай  заіскриться,  біло  -    біло,
І  помандрую,    далі  сміло,
Аж  по  верхівки,  в    пуху    кущі,
Нитки  златаві,  скрізь  по  плащі.

Змахну  над  річкою,  знов  крильми,
За  мить  покрилась  дзеркалами,
Зіткаю  скатерку  -самобранку,
 Вдягну  калині  вишиванку.

 Бач  ягідки,  вже  червоніють,
Усім  птахам  сердечка  гріють,
Вберу  ялинки  в  діаманти,
І  почекаю,  на  куранти.

 Лунає  дзвін,  спішить  Новий  рік,
Ступне  до  кожного  на  поріг,
Чомусь  тим  часом,  втіхи  нема,
Бо  ж  холодненька,  кажуть  зима.

Скрізь  озирнись  -  краса  чудова!
Тож  усміхнись,  пора  казкова!
Не  любить  хтось,  нехай    так    буде,
Вкотре  сміюсь,  на  повні  груди.


2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018

Добрий вечір

Ой,  не  сумуй,  зимонько  не  плач,
Спечу  смачний,  я  тобі  калач,
Ще  й  наверху  маком  притрушу,
           Та  й    діточок  радо  пригощу.

У  небі  зірка,  прийшло  свято,
Ми    зберемося  -    нас  багато,
Гайда    всі  разом  попід  хати,
 Дружно  станем  колядувати.

Ялинка    світиться  у  вікні,
Господар  вдома,  чи  може  ні?
До  нас  виходь,  давай    із  хати,
Вас  із  Різдвом  будем  вітати.

 Ой,  коляд,  коляд,  колядниця,
Хай  щедро  родить,  всім  пшениця,
Попросим    Бога,  добрі  люди,
По  всій  землі,  хай  мирно  буде!

Ой  коляд,  коляд  колядниця,
У  джерелі  свята  водиця,
Зіронька  в  небі  заіскрилась,
Нехай    війна    би  закінчилась!

Ой,  коляд,  коляд,  колядниця,
Із  маком  гарна  паляниця,
Тож  буде  хай  у  кожній  хаті,
Щоби  усі,  ситі  й    багаті!

Нехай  ростуть  жита    у  полі!
Завжди  щасливі  будуть  долі!
Всім  добрий  вечір!  Щедрий  вечір!
Та  й  добрим  людям  на  здоров`я!

                                                 24.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2018

Три ім`я на "О"

 Осінній  вечір  ….  сіра  пелена  -  немов  туман,    в  небі  сховала  зорі.    Листя  багряне,  жовте,  ледь  зелене,  потріпане    і  на  пів  сухе  крутиться  під  дійством  вітру.  Часом  пролітає  наче  в  танці,    чи  скручується  клубком,    чи  поодинці    все  ж    припадає  до  землі,  знаходить  спокій.
     Ото  так  і  життя,  думав  Олег,  вкотре  уважно    придивлявся  до  дороги.  Та,  щось  зі  спокоєм  у  мене  ніяк  не  виходить.  Весь  час  в  напрузі,  така  професія...  
   Прохолодний  вітер  віяв  у  вікно,  то  злегка,    то  сильніше,  розвіює  пасму  волосся,    ніжить  його.  Трамвай  набирав  швидкість,  згодом  знову  гальмує,  перед  кожною  зупинкою  попереджає  пасажирів    -    оголошує  назву.  Уважно  придивлявся  в  дзеркало,  чи  можна  зачинити  двері.
         В  місті  комфортно,  по  алеях  ліхтарі.  Освітлення  достатнє,  видно,  як    кудись  поспішають  люди.  Часом  всміхнеться,  як  побачить,  що  цілуються  пари.  І  знову  вся  увага  на  дорогу,  і  в  салон.    Два  роки  їздить  одним  маршрутом,  людей  багато,  постійних  пасажирів  знає,  особливо  ввечері,  коли    робить  останнє  коло.
 Ніколи  не  думав,  що  прийдеться  переїхати  із  Сімферополя  в  Вінницю.  Події  на  Майдані  змусили  це  зробити,  не  зміг    змінити  погляд  до  своєї  країни.  Він  іще  зі  школи  нею  жив,  так  любить    Україну,  читав  твори  Шевченка,  Лесі  Українки.  Особливо  любить    читати  книги  -      історичні,  воєнної    тематики.
 На  жаль,  коли  йому  було    п’ять  років  покинув  батько.  Переїхали  в  Ялту,  відтоді  наче  й  не  було  в  хлопця  батька,  навіть  ні  разу  не  прислав  аліменти.
         З  мамою  в  місті,  з  бабусею  та  дідусем  -    в  приморському  селі  пройшло  дитинство.  Коли    був    молодшим,  з  дідом    на  човні    виходив  в  море  порибалити.  Закінчив  школу,    поховали  дідуся.  Більше  часу  приділяв  бабусі,  був  помічником  ,  вона  жила  в  приватному  будинку,  біля  нього  завжди  треба  чоловічої  руки.  
     Після  школи  Олег    вивчився  на  водія.  Кілька  місяців  на  машині  возив  товари  в  магазини,  згодом  мав  дозвіл  на  перевезення  пасажирів.    На  кожні  вихідні    в  бабусі,  в  курортний  сезон  навіть  прямо  від  неї    їздив  на  роботу.  Бабуся  на  той  час    брала  на  квартиру  відпочивальників.  Хлопця    тягнуло  до  компанії.    Молоді  дівчата,  хлопці,  магнітофон,  музика  і  все  це    біля  моря,  це  був  суцільний  кайф.    Присяде  на  пісок,  задивиться  на  море,  а  хвилі  піняться,  стеляться,  одна  на  одну,  в  полон  забирає  одна  іншу.  Відразу,  наче  якийсь  біс  у  тіло  вселився,  здавалося  перевернув  би  гори.  Інколи    таке  було,  що  дівчата  самі  запрошували  в  кімнату.  Молодий,    в  жилах  кров  кипіла,  відчував  себе  жеребцем,  але  спокусам    не  піддавався.  Правда,  до  того  випадку,  поки  не  зустрів  двох  подружок.  Ох  і  засліпила  очі  Оксана,  думав  здуріє,  згадував,  як  воно  буває  вперше,  коли  горить  в  душі  вогонь  і  не  можеш  зупинитися.  Часом  вийде  надвір  хіть    остудити,  а    море  штормить,  вітер  б’є  в  обличчя,  розвіє  довге  волосся,  хотілося  завити  вовком.    Дівчат  було,  що  сказати,    гріхів,  як  вже  пізніше  думав  -  мав  занадто  багато.
 Можливо  тому  й  до  цих  пір  не  одружився.  То  на  заваді  друзі,  не  хотів  дорогу  переходити,    то  його  не  хотіли.  Здавалося,  хлопець  з  виду  непоганий,  білявий,  з  синіми  очима.  Високий  на  зріст,  міцненький  горішок,  так    його  називала  бабуся.  Та  невдовзі,  залишила    їх.    Бідкався  хлопець,  дуже  любив  її.    Одна  біда  кажуть  не  ходить,  в  армію  не  взяли,  захворіла  мама.    Через  два  роки  її    не  стало,  здолав  рак.  Йому  тобі  минуло  двадцять  два  роки.
     Дві  тисячі  чотирнадцятий  рік  увійде  в  історію.  Майдан,    розмови,  що  Росія  прийде  на  допомогу  кримчанам.    Не  розгубився,  не  вагаючись    продав  бабусин  будинок.  Продав  квартиру,переїхав  у  Вінницю.  Чому    в  це  місто  і  сам  не  знав,  він,  якось  одного  разу,    їздив  з  другом  по  роботі,  в  гості  до  його  бабусі.  Місто  сподобалося,  красиве,  привабливе.    Протікає  річка  Буг,    любив  бродити  по  берегу,  насолоджуватися  виблискуванням  води,  пейзажі,  особливо  з  плакучими  вербами.
 Усе    вдалося  зробити  все  швидко.  В  міській  раді  запропонували  роботу    в  автопарку,  водієм  трамваю.  В  гуртожитку    дали  кімнату.  Навіть  був  трохи  спантеличений,  це  ж  треба,  без  проблем,  тільки,  погляди  в  його  сторону  і  де  хто  дивувався,  що  виїхав  з  Криму.  Згодом  зрозумів,    вірне  рішення,  адже  Крим  окупувала  Росія.  В  гуртожитку  довго  не  затримався,  компанії,  веселощі,  вже  не  для  нього.  По  відношенню  до  жінок,  чи  охолов,  чи  переїзд    зупинив  його.  Не  пройшло  і  чотирьох  місяців  купив  двокімнатну  квартиру,  життя  потекло  спокійним,  звичним  руслом.
           Пізній  вечір…  він  вкотре,  за  звичаєм,  зазирнув  у  салон,  всього  чотири  пасажири.  Обнявшись,  сиділа  молода  пара,    хлопець  посміхається  до  дівчини,  про  щось  емоційно  розповідає.  І  чоловік,  років  п’ятдесяти,  який  мав  на  наступній  зупинці  зійти.  Він  його  добре  пам`ятає,  часто  возить.  Неподалік  від  них,  з  букетом  червоних  троянд,  сиділа  жінка.
О,  як  багато  квітів  і  без  чоловіка,  цікаво…  та    таке  буває  -    подумав.  Останній  поворот,    далі    по  прямій.  Раптово  засвітив  в  очі  автомобіль,  відразу  загальмував,  в  метрах  п`яти  на  колії  стояли  два  автомобілі,  декілька  чоловік  розмахували  руками  .  Ось  так  тепер  треба  чекати,  коли  приїде  ГАЇ  -  подумав,  вже  почув  сирену.
Олег  попередив  пасажирів,  що  треба  трохи  зачекати,  адже  побитих  авто  не  було,  то  ж  все  мало    владнатися  швидко.
       Його  ніби  магнітом  тягнуло  подивитися  на  жінку  з  квітами.    Стоп,  зупинив  себе,  адже  я  її  десь  бачив.  Де?  Коли?  Очі,  ці  очі    і    волосся  каштанового  кольору,  щось  знайоме,  впевнився  він,  знову  подивився  на  неї.  Невже  це  Оксана?    Очі  забігали,  немов    шукали  порятунку,  відчув    під  серцем  холод.  Та  ні,  це  напевно  жінка  дуже  схожа  на  неї.  Не  пригадаю  звідки  вона  була.  Ото  дурість,  молодість  все  було  по  барабану.  Пригадав  той  випадок,  як    у  бабусі,  відпочивали  дві  подруги.  Як  Оксана  умовляла  його,  просила,  щоб  не  чіпав,  щоб  пожалів  -  пошкодує  потім.  А  він  тоді    від  поцілунків  наче  оп`янів,    домігся  її.  Вона  ж  наступного  дня  виїхала,  поїхала  раніше.  Запекло  в  грудях,  кинуло  в  жар  -  правду  говорила,  шкодує  про  те  що  сталося.
   Сигнал  автомобіля  відволік  від    спогадів.  Колію  звільнили,  заметушився,  поїхав.    На  зупинці  вийшов    чоловік  і  дівчина  з  хлопцем.  
То  це  вона,  чи  не  вона  ?  Вкотре  запитував  себе  Олег,  чомусь  не  наважився  знову  зазирнути,  немов  боявся.  Але  ж  така    ж  гарна,  можливо  й  не  вона  .  А    якщо,  познайомитися,  саме  кінець  зміни,  запропонувати  провести    додому.  З  квітами  і  сама  -  цікаво…
     Оксана    працювала  в  банку,  після  роботи    накрила  святковий  стіл,  адже  в  неї  сьогодні  день  народження.  Додому  дуже  рідко  їздить  трамваєм.  То  друзі  машиною  підвозять,  то  співробітники,  інколи  на  маршрутному  таксі.  Після  шампанського  боліла  голова,  вирішила    чим  довше  добереться  додому,  тим  краще.  Вдома  на  неї  чекає  донька,  цей  подарунок  долі  в  молоді    роки,  що  змінив  її  все  життя.
         Після  того,  як  Оксана  поїхала,  зрозуміла  -  вагітна.  Подружка  радила,  щоб  дала  знати  йому  та    батьки  хоча  й  сварилися,  але  згодом  змирились.  Батьки  інтелігентні  люди  -  викладачі  в  університеті.  Щоб  по    під’їзду  було  менше  розмов,  в  іншому  мікрорайоні  для  неї  купили    двокімнатну  квартиру.  Оксана  вирішила,  що  це  на  краще,  адже  батьки  дали  їй  шанс  самій  вирішити,  як  жити  далі.  Від  батьків  мала  фінансову  підтримку,  вони  окрім  роботи  займаються  репетиторством,  давали  уроки  англійської  мови.
Дівчинка  народилася  вчасно,  Оксана  дала  їй  ім`я  –  Оля.  Вирішила  хай  буде  три    ім’я  на  «О».  Можливо  колись  пробачить  Олега,  дасть  знати,  що  в  нього  є  дочка.  Маленька  народилася  темненькою  та  з  часом  волосся  почало  світліти,  оченята  сині,  красиві.  Помітно  підростала,  все  більше  ставала  схожа  на  Олега.
             Олі  було  три  роки,  коли  Оксана  отримала  диплом,  вона  навчалася  на  заочному  відділені  Вінницького    торговельно-економічного  коледжу.  Відразу  пішла  працювати  в  банк,  а  доню  водила  в  садочок.
На  роботі,  в  основному  колектив  жіночий,  подруга,  з  якою  відпочивали  на  морі,  поїхала    в  Київ.  За  особисте  життя  забувала,  вільний  час  від  роботи,  приділяла  доньці.    Батьки  онучку  не  бавили,  інколи  раз  чи  два  рази  на  місяць,  на  якусь  годину  -  дві  приїдуть  машиною,  провідають  і  все.  Жалілися,  що  не  витримують  капризування  онучки,  хоча  Оксана  не  вважала  дівчинку  вередливою,  ну  хіба    коли  хворіє.
     Не  встигла  оглянутися,  як  доня  так  швидко  виросла,    на  обличчі  від  неї    успадкувала    красиву  форму  губ,    все  останнє  від  Олега.
Батьки  інколи  запитували  її,  чи  не  написала  листа  батькові  дитини  та  вона  тільки  хитала  головою.  А  в  самої  щеміло  під  серцем,  не  минуло  відчуття  образи.  А  донька  підростає.
         Надворі    зима…    напередодні  Нового  року,  Оля  сама    наряджала  ялинку.  Вона    навчається    в  сьомому  класі,  весело  розповідала  мамі,  що  в  школі  має  бути    новорічний  вечір  та  про    цікаві  конкурси,  які  готують  діти.  Оксана    прийшла  з  роботи,  за  цілий  день  роботи  з  клієнтами  в  голові,  аж  шуміло.  Обперлася  на  підвіконня,    задивлялася  в  засніжене,    вечірнє  місто.  Повішені  ліхтарі  на  стовпах,    гойдалися  від  вітру,  то  світили  на  більшу  частину  тротуару,  то  на  меншу.  Сніг  іскрився,  то  знову  пропадав  в  пітьмі,  наче  заколисував.    Смуток  запав  на  душі  -    ось  вже  який  Новий  рік,  а  вона  одна.    Донечка  ,  як  квіточка  розквітає,  мабуть  вже  хлопці  придивляються    -  навіяло  в  думках.  Оля  підійшла,  обійняла  за  плечі,  
-  Мамо,  а  хто  мій  тато?  Я  вже  майже  виросла  розкажи  мені,  що  в  дитинстві  розповідала,  то  напевно    байки,  що  поїхав  на  заробітки.
Вона  поцілувала  в  щоку,
-  Мамо,  я  все  розумію,  гадаю  маю  право  знати.  
Двома  руками  взяла  за  плечі,  повернула    до  себе.    У  Оксани  у  очах    смуток,  на  віях  тремтіли  сльози.  Оля  притулилася  до  неї,
-  Тобі  боляче,  тоді  може  іншим  разом,  якось….
-  Ні-ні,  давай  присядем.
   Після  розповіді,  Оля,  дивлячись  в  очі  запитала,
-  Мамо,  а  ти  його  кохала?  
-  Але  ж  тоді    -  іще  сама  цього  не  знала  та  коли    народилася  ти,  ще  так  схожа  на  нього,  з  роками  зрозуміла,  що  то  було  кохання.  Чи  я  помилилася,  чи    доля    все  так  повернула    в  моєму  житті.  Про  тебе  не  наважилася  йому  написати.  Ти  пробач,  мабуть    неправильно  поступила,    не  знаю  чому  довго  тримала  образу.  
         Час  летів…    дочка  підросла,  до  цього  питання  не  поверталися,  адже    Крим  давно  під  окупацією.
     Трамвай  під`їжджав  до  останньої  зупинки…  Олег  здалеку  побачив  напарника    Миколу,  який  мав  завтра  виїхати  на  маршрут.  Тішився  думкою  -  от  добре,  він  зможе  трамвай  відправити  в  депо,  а  я    наважуся    познайомитися.    Тим  паче  на  зупинці  більше  нікого  немає.
-  Ви  останній  пасажир  і    більше  ніде  нікого.  Може  я    вам  допоможу,  такий  великий    букет  іще  й  пакет.  Напарник  поїде  в  депо,  а  я  вже  вільний.
       Вона  зніяковіла  та  все  ж  вирішила  прийняти  пропозицію.  Хоча    в  салоні  не  дуже  світло  та  Олег  помітив,  як  вона  почервоніла.
   Він  взяв  пакет,  вона  йшла  за  ним.  Як  годиться  джентльмену,  допоміг  вийти  з  трамваю.  Вона  подала  руку,    відразу  опустила  очі,  напевно  від  його  погляду  її  кинуло  в  жар.  Освітлення  на  зупинці  погане  та  він  зрозумів,  що  це  вона.  Йшли  мовчки,  він  тішився,  що  не  відмовила  в  його  послузі.  Біля    п`ятиповерхового  будинку,  вона  притишила  ходу.    А  він,    як  хлопчисько,  не  наважився,  щось  сказати,    чи    запитати.    Від  хвилювання  гупало  серце,  здавалося  ось-ось  вискочить.    Ні,  вона  мене  не  впізнала  -    зробив  висновки,  адже  скрізь  напівтемрява.  Треба  зробити  так,  щоб  потрапити  під  гарне  освітлення,  щоб  нарешті  подивилася  на  мене,  а  не  опускала  голову  і  не  ховала  очі.  Сумні  думки  невизначеності  копошаться  в  голові,  як  зробити  краще,  що  буде  далі?    Хоч    осінній  вечір  і  прохолодний  та  йому  здавалося,  що  він  щойно  виліз  з  лазні.
-  О!  Я  вже  прийшла.  Дуже  дякую,  мій  другий  під`їзд.  Далі    я    вже  сама.
-  Та  ні,  що  ви!  Ваші  квіти,  як  витримають,  шкода  таку  красу  зламати.  Чи  у  вас  чоловік  ревнивий,  що  боїтеся,  щоб  я  до  квартири  провів?  –    запитав  з  опалу.
-  Ну  гаразд,  в  мене  третій  поверх,  гадаю  вас    ненадовго    затримаю,
-  погодилася  Оксана,  поправляла  квіти.
     Швидко  піднімаючись  по  сходах,  не  озираючись,  вона  перша  зайшла  в  добре  освітлений  під’їзд.  Зверху    розмовляли,  то  голос    хлопця,  то  дівчини,    сміх.  Підходячи  до  третього  поверху  Оксана  пізнала  голос  доньки,  зупинилася,  не  знала,  що  робити,  чи  йти  вперед,  чи  подякувати  і  попрощатися.  
 -  Щось  не  так?  
Оля  перша    помітила  маму  на  східцях,  поруч  з  нею  стояв  юнак.  Дівчина  не  розгубилася,
-  О  мамо!  Ти  не  одна!  Нарешті….  бачу  і  подарунки  відразу  принесли.
І  вже  до  хлопця,
-  Ти,  Сергію  йди,  завтра  в  школі  зустрінемося.  
Хлопець  привітався    прошмигнув  мимо  них  і,  як  півень  поскакав  донизу.
Олег  шокований,  наче  закам`янів,  ноги  не  слухалися,    не  зводив  очей  з    дівчини.  Невже  це  донька?  Кров  прилинула  до  обличчя.  Не  озираючись  Оксана  прямувала  до  дверей.  А  він    чекав,  що  ж  буде  далі?    
Усміхаючись,    донька  відчинила  двері,  
-  Ну,  то  ж  запрошуй  гостя,  в  мене  все  готово,  будемо  святкувати.
Оксанин  погляд    пронизував  доньку  з  ніг  до  голови.  Не  очікувала    від  неї  такої  витівки,  розгублено    подивилася  на  Олега.  Їх  погляди  зустрілися,  вона  зблідла,  ледь  не  впали  квіти,  все  ж  сказала,
-  Заходь  Олежку,  навіть  не  могла  подумати,  що  це    ти  міг  бути.  Трохи  змінився,  але  ж  скрізь  напівтемрява,    відразу  не  впізнала.
     Оля  підлила    квіти,  крутнула  головою,    про  себе,-  Оце  дивина,  татусь  знайшовся.
   В  небі  моргав  мінливий  місяць,  де-не-де  видніються  зорі.  Прохолода  освіжила  Олега,  коли  вийшов  з  під`їзду.    Дві  години  розмов  -  пролетіли  швидко.  Спочатку  годину  тет-а-тет,    потім  разом,  майже  мовчки  пили  чай.    Для  дівчини,  в  її  віці,  це  було  сюрпризом,  щоб  так,  зустрілися  майже  рідні  люди.  Спочатку  вона  сиділа  в  своїй  кімнаті,  дала  час  побути  їм  наодинці,    розуміла,  мама  йому  вибачить,  напевно  тому,  що  сама  так  хотіла.  Заспокоювала  себе,  якби  мав  сім`ю,  то  не  прийшов  би  і  де  вони  зустрілися?
   У  гарному  настрої,    він  задер  голову  догори,  зазирнув  на  балкон.  Оксана  і    донька  проводжали  поглядом.  
-  Доню,  все  буде  добре,    він  взяв  номер  телефону,  завтра  подзвонить,  скаже  в  який  час  прийде,  будемо  чекати.
-  Мамо,  гадаю  не  буде  хлопчиськом,  побачення,    поцілунки.  Буде  з  нами  жити?  Чи  в  нього  є  сім`я?
-  Ні  сонечко,  його  сім`я  це  ми.  Тож  тепер  маєш  батька.
     Легенький  вітер  розвівав    волосся,    йому  здавалося  летить  на  крилах.
 Весь  час  думки  -    от  доля,  пригадав,  як  Оксана  розповідала  про  імена.  Це  ж  треба  три  «О»  -  тепер  сім`я!  Душа  раділа,  що  вогонь  кохання,  ще  жеврів,  не  згасав  скільки  років,  надіявся,  що  знову  розгориться  полум’я  кохання.

                                                                                                                                                                                                     Грудень  2017  р
                                                                                         

           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018

Такий Новий рік

Вже  Новий  рік,  салюти,  десь  гримить,
Тиша  була,  здавалось  лиш  на  мить,
Не  феєрверки,    Луганськ  у  імлі,
Залишивсь  воїн,  лежати  в  пітьмі.

 Наче  всі  зорі,  здригнулись,  темінь,
В  грудях  солдата,  гарячий  кремінь,
Життя  спинилось,  здалося    завмер,
На  жаль,  далеко,десь  бункер  тепер.

Чом  святкування,  комусь,  чи  війна,
Є  запитання,  потрібна  вона?
Почувши  крики,  були  лелечі,
В  холодний  бруд,  опустились  плечі.

Вже  полетіла  душа  безкрила,
Чорна  хустинка,  голівку  вкрила,
Плаче  матуся,  жінка  й  дитина,
Немає  батька,рідного  сина.

Салюти  і  смерть…такий  Новий  рік
І  знову  чути…  материнський  крик.

03.01.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018

Під Новий рік

Ой  зима,  немов  княгиня,
Пишні  коси  у  перлинах,
Прийшла  вчасно,господиня,
Закружляла  по  долинах.

У  містечко  завітала,
З  шиком,  блиском,  під  Новий  рік,
Всі  ялинки  повбирала,
В  кристалічно-  біленький  сніг.

Місяченько  теж  піднявся,
Сипле  чари  із  висоти,
Ясним  сяйвом    виливався,
Свята    мають,скоро    прийти.

Завірюха  танцювала,
 Літав  скрізь  лебединий  пух,
Та  й  сніжинки  підіймала,
Вигравав  іскристий  кожух.

Діамантові  сніжинки,
Своїм  блиском  чарували,
Закружляли  балеринки,
В  зимній  казці  мандрували.

Аж  світилися  місцями,
В  сніжно-  білих    намистинках,
Веселились  з  килимами,
В  Новорічних  чародійствах.
                                 
31.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017

Є у мене песик

                           Віршована  розповідь

Є  у  мене  маленький  песик,
Він  на  колір,  схожий  на  персик,
Ну  такий,  ледь  темно  –рожевий,
Ніби  трішки  помаранчевий.

Погляд  ніжний,    а  очі  хитрі,
Зуби  білі,    та  дуже  гострі,
Хоч  здається,  мій  песик  смирний,
Та  буває  і  агресивний.

Та  шаную,  я  його  друже,
Бо  постійно,  він  на  сторожі,
І  мене  здатен  захистити,
А  іще    й  трішки  звеселити.

Коли  теплі  дні,    всі  погожі,
Часом  буцімто  на  манежі,
Стане  вміло,  лиш  на  дві  лапи,
Струнко  -  струнко,  ну,  як  солдатик.

Круть  наліво,  вмить  круть  направо,
Йому  радо,  я  кричу  ,-  Браво!
Підняв  лапи,  зразу  догори,
Каже,-»  Гав»  -  немов  -  «  Поговори».

І  він  потім,  часто  тупцює,
На  манежі,  немов  танцює,
Ще  гарненький  мій  веселунчик,
Дуже  любить  поїсти  супчик.

Зажуривсь,  сидить  у  куточку
Я  йому,  вже  принесла    кістку,
Радо  метляє,  веєром  хвіст,
Мов  на  сцені,  як  жвавий  соліст.

Вже  вклоняється  -  то  подяка,
Він  мені,  ну  справжній,  друзяка,
Тож  потішуся,    його    люблю,  
І,  як  треба  завжди  похвалю.

А  сьогодні,  то,  ще    тим  паче,
Ото  радий,  високо  скаче,
Тож  ж  його,  оце  рік  приходить,
Поспішаю,  щоби  погладить.

Порадіймо,  ми  разом  люди,
Хай  мир  й  щастя  на  світі  буде!

                                               2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017

З Новим роком, із Різдвом Христовим! / привітання /

Зима,  капризна  та  не  сувора,  
 Нагнівалась,  чомусь  чорноброва,
Себе    не  притрусила    красою,
 Не  втішила  срібною  косою.

Пухові,  жаль  не  іскряться  ковдри,
 Далеко,  мов  подалась  у  мандри,
Куранти,все  ж  віддзвонять  дванадцять,
 По    всій  землі  підтвердять  про  свято.

Новий  рік,  стукає  в  кожну  хату,
Сподівань,  маємо  так  багато,
Хай  закінчиться  ця  страшна  війна!
Бо    нікому,не  потрібна  вона!

Хай  Всевишній  усіх    нас  почує,
 У  країні    хай  Мир  запанує!

                           Шановні  поети,  поетеси,  читачі!

 Щиро  вітаю  з  Новим  роком  і  з  Різдвом  Хрестовим!
 Хай  в  Новому  році  Вам  все  вдасться!  
 Хай  доля  буде  люб`язною,  подарує  кожному  щастя!
Сімейного  затишку  Вам  і  тепла!
Хай  огортає  любов  і  доброта!  
 Хай  Новий    рік  і  Різдво  принесе  радість  в  кожен  дім,  квартиру!
 Бажаю  здоров`я,  достатку,  веселощів,  божою  благодаті  і  миру!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2017

Новий рік на порозі

Вітер  віє  та  й  веселиться,
Позбирав  на  купочки  листя,
Як  той    парус  хмарку  гойдає,
Звідти  ніби,  щось  вилітає.

То  летять  біленькі  сніжинки,
Як  маленькі,  пухкі  пір`їнки,
 Новий  рік    уже  на  порозі,
                 Дід  Мороз,  спішить    по  дорозі.

Веселіться  та  зустрічайте
Зі  святами  всіх  привітайте!
Принесе,  хай  радість,  гостинці,
В  чарівній    повненькій  торбинці,

І  нам  миру  на  рідній  землі!
Щоб  було,  добре,  діткам    й  мені!

                                     Грудень  2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017

За мене забули

Вітряно,  зимно,  білий  сніг,
Повільно  падав  на  поріг,
Чомусь  за  мене  забули,
Вже  чобітки    всі  обули.

А  я  то  босий,  ніс  встромлю,
Е  ні,  холодний,  не  люблю,
Геть  нікудишній    він  на  смак,
І  нащо  сипати,  дивак.

Та  вже  розвіяв  печалі,
Гарна  ялинка  у  залі,
На  ній  яскраві  іграшки,
Шкода,  не  бачу  там  мишки.

Але  скажу,    от  утнули,
 Чи  то  про  мене    забули?
Кажуть  усі  -    рік    собаки,
Прийдеться    довго  чекати.

Та  полежУ  неподалік,
Зустрінем  разом  Новий  рік,
Я  свого  друга  почекаю,
Радо  його  привітаю….

Бо  це  ж  є  наш,  жаданий  рік!

                             23.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017

Я тобі вірю…/проза /

       За  вікном    випав  густий  сніг….на  калині    червоні,  соковиті  грона  одягнені  в    білі  чепчики.Синичка,  що  на  ній  сиділа,  кліпала  оченятами,  раптово  злетіла  на  підвіконня.  З  нього-  за  мить  вже  сиділа    на  гілці  калини,  кілька  раз  крутнула  головою    і  знову    сіла  на  підвіконня.
 Люба  спостерігала  за  нею,  любувалася  снігом,  від  радості  перехоплювало  подих  –  тепло  на  душі.    Усмішка  на  обличчі,  напевно  це  перша  зима  в  синички.  А  сніг  сипав,  біле  простирадло  іскрило  по  землі,  на  даху  сараю  виблискувала  біла  пухова    хустка.
   Нарешті  справжня  зима…Речі  збирала  в  валізу.  Нагадала,вже  відрізала  шмат  сала,  вискочила  надвір.  Сніжинки  -  пір`їнки  припадали  до  обличчя,  радісно  за  прищіпку  підвісила  сало,  за  білизняний  мотузок.За  мить  у  вікно  спостерігала  за  синичкою.Недовго  довелося  чекати  -  синичка  задоволено  дзьобала  сало.  Ну,  от  і  добре  і  тобі  досить  і  мені,  посміхнулася.  
 Зазирнула  на  мобілку,  подивитися  -    котра  година.    До  потяга,  ще  довго  та  треба  збиратися,    до  станції    йти  більш  ніж  сім  кілометрів,  спочатку    вздовж  лісу,  потім  через  поле.
     Мати  з  батьком  ходили  біля  худоби,  вони  знали,  що  донька  знову  збирається  в    Польщу.  Вже  запечене  м`ясо  і    пахучі  пиріжки,  що  приготувала  мама,    лежали  у  пакеті.    Люба    два  роки  підряд  їздить  на  заробітки,  влітку  продавала  морозиво,    була  на  збиранні  яблук  в  садку.  А  згодом  вдалося  влаштуватися  в  кафе  помічником  кухаря,  адже  вона  мала    диплом    і  досвід  роботи    в    Вінниці,    після  закінчення  технікуму.  Це  її  покликання  і  гроші  непогані.  Сама  не  голодна,  в  теплі,  варто  поїхати.  Крутиться  перед  дзеркалом,  поправляла  русяве  волосся,  вдихала  запах  шампуні.  В  смарагдових  очах  світилися  вогники.  Пригадала,    як  Микола  освідчився  їй    в  коханні,  вперше  назвав    «берізкою»,  бо  очі,  як  листочки  молодого  дерева.  Посміхалася,  »  берізка»  -  якій  двадцять  два  роки.    Вони  з  одного  села.  На  вечоринці,  коли  він  йшов  в  армію,  кілька  раз  запросив  її  на  танець,  після  того  писав  листи.  А  кохання  прийшло  вже  потім,  після  приходу  з  армії.
Микола  -    симпатичний,  чорнявий,  середнього  зросту,  але  міцної  атлетичної  статури.  Не  одна  з  дівчат  мріяла    з  ним  зустрічатися,  він  все  з  батьком  в  клопотах  -  дім,  робота  забирали  багато  часу.
         Позирала  у  вікно,  чекала  на  нього,  на  свого  «кавалера»,  як  називала  його  мати.  І  інколи    запитувала,  чи  не  пора  готуватися  до  весілля…
         Він  працював  на  тракторі  -  в  фермера,  хоча  на  два  роки  за  неї  старший  та  з  одруженням  не  поспішав.  Куди  спішити  й  чого?  Події  на  Майдані  змусили  людей  задуматися,  що  життя  змінюється  і    війна,  яку  почала  Росія,  ні  до  чого  хорошого  не  призведе.  Півтора
 роки    в  АТО,    повезло  -  цілісінький  повернувся  додому.  Контракт  продовжити  не  наважився,  знав,  що  Люба  чекає  й    поля    треба  комусь  засівати,    обробляти,  збирати  врожай.  Руки  тракториста  завжди  потрібні,  в  селі  бажаючих  працювати  мало.    
           Наполеонівські  плани    будували  з  Миколою,  адже    мали    приватну  землю,  на  ній  планували  побудувати  кафе,  уже  мали  дозвіл.  Та  грошей  треба  та  й  треба,  щоб,  відкрити  свою  справу.  Дівчина  добре  вміла  готувати,  тож  хотіла  свої  здібності  показати  односельчанам.  Та  й  весілля,  чи  день  народження  було  б  людям    де  відсвяткувати,    хтось    мав  би  роботу.  До  міста  добиратися    далеко  і  там  проблемно  знайти  роботу,  хіба,  що  на  базар  можна  влаштуватися  й  теж    не  завжди.
       Микола  має  гарний  дім  на  два  входи,  будував  разом  з  батьком,  щобі  не  разом  жити  та  мати  одне  господарство.
       Здавалося  все    так,  як  мало  бути,  вона  останній  раз  їде  в  Польщу.  До  весни,  а  там  літо  -  швидко  пролітає  час,  одружитися  планували    восени.
       Знову  крутилася  біля  дзеркала,  оділа  пухову  білу    шапочку,  поправляла  її,  посміхалася.  А  батьки  за  столом  із  хвилюванням  давали  настанови.    Микола  відчинив  двері,
-  Добрий  день!  Ну,  що  моя  «берізка»  вже  готова?
Батько  відразу  встав,  подав  руку,  привіталися.
-Готова,  он  перед  дзеркалом  вертиться.  
Задоволено    кліпала  очима,  всміхнулася,
-  Воно    трохи  ранувато,  але  підемо  не  поспішаючи,  така  погода  чудова,  чому  б  не  прогулятися.
-  Ох  молодість,  -  передихнула  мати,    -  Скільки  кілометрів  подолати,  говорить  прогулятися…
Люба  на  ходу,  поцілувала  у  шоки  маму  та  батька,  схопила  пакет,  
-Все  -  все,  ми  пішли..
-От,  як  пташка,  фур  туди  -  фур  сюди,  коли  вже  налітаєшся,  коли  вже  зупинишся,  -  хитаючи  головою  сказав  батько.  
Мама    на  щоці  втерла  сльозу.
-  Довгі  проводи  ні  до  чого…Йдемо  Миколо!  
         Батьки  стояли  біля  хвіртки…..  Хоча  й  не  вперше  їде  донька  та  серце  болить,  тривога  не  покидає.
             Микола  через  плече  ніс  сумку,  взявши  його  під  руку,  йшла    Люба.  З  обличчя  не  сходила  усмішка,  намагалася  не  показати,  як  їй  набридли  ці  поїздки.  
       А  сніг  тихенько  сипав.  Біло  довкола…На  сірих,  від  морозу,  стовбурах  дерев,  іскрився    іній,    на  гілках  сяяли  купки  снігу.  Під  ногами  скрипів  сніг.  Вона  час  від  часу  позирала  на  Миколу,
-А,  що  сумуватимеш?  
-  Що  за  дурні  запитання!    Коли  ти  нарешті  подорослішаєш?  Не  боїшся  мене  залишати?    А  я  боюся  за  тебе.  Ще  знайдеш  собі  поляка,  чи,  ще  не  дай  Бог,  якогось  черномазого,  -  зупинився,  поправив  шапку.
-  Ой,  не  мели  дурниць,  я  не  наївне  дівчисько.  Краще  дивись  під  ноги,  слизько,  ще  впадемо  вдвох!  -  смикнула  за  руку.
   Проходили  мимо  Миколиної  хати,  він  хитро  поглянув  на  неї,  
-  Може  зайдемо  до  моїх,  хоч  скажеш  -    до  побачення?
Всміхнулася,    глянула  на  хату,    поцілувала  у  щоку,
-  Та    ні  -  мій  легеню,  це  буде  довго,  краще  полюбуватися  яскравим,  зимовим  днем.  От,  як  станемо  на  рушник,  тоді    будемо  спілкуватися.  А  поки  ж,  я  вільна  пташечка,  як  оті,  подивися.  
 Рукою  кивнула  на  горобину,    на  гронах  сиділо  дві  синички,  крутили  голівками,  озирнулися,      схилялися  до  ягід
-О  подивися,  свіжі  відпечатки  шин  від  автомобіля,  хтось  з  наших  поїхав,  як  це  ти  не  знав,  могли  б  нас  підвезти.
-Та  це  Микола  Онищенко,    в  гості  до  своїх  приїхав.    до  тебе  йшов,  бачив  їх,    завтра  назад  будуть  їхати.
-А  може  воно  й  на  краще,  милуємося  зимовою  казкою.  Я  так  люблю  наш  ліс,  наше  село,  влітку  ягоди,  пахучі  яблука  й  груші.    
     Сніг  перестав  сипати.    Йшли  вздовж  лісу.Розкішні  пухнасті  ялинки  й  високі  сосни  вкрилися  лебединим  пухом,  він  переливався,  іскрився  сріблом.  Кущі  бузини,  шипшини  сповиті  білою    мереживною  вуаллю.  А  велетенські  граби  на  гілках  тримали    великі  купи  снігу.  Почули  помах  крил  пташки,  миттєво  звернули  увагу.    Микола  побачив  дві  сойки,  всміхнувся,  Люба,  аж  підскочила,  весело,  голосно    сказала,
-Ой!  Ой!  Напевно  парочка,  глянь,  яка  краса!
Птахи,  почувши  її,  відразу    полетіли  між  дерев.  Микола  міцно  обійняв  її,  поцілував,
-Ой,  ти,  як  дитина!  В  тебе  стільки  чарівності,  коли  ти  така  збуджена.  Які  ж  солодкі,  твої  уста.  Знову  поцілунок,  шапка  сповзає  донизу,  не  звертали  уваги.  
-  Сонце  моє,  стань  ось  тут,  біля  куща    шипшини,  я  на  телефон  тебе  зніму,  ми    попали  з  тобою  в  зачаровану  країну  Снігової  королеви,-  запропонував  всміхаючись.
-Е  ні!    Тут  королева  я,  хіба  не  так?  -  весело  сказала  й  похапцем  підхопила  сніг,  кинула  на  нього.
Ухилявся,  тікав,  а  вона  знову  доганяла,  обсипала  снігом.  
-Як  нам  добре  разом,  правда,  -    помітила,  Ми    з  тобою  щасливі,  адже  так  ?
 Вона  піймала  його  погляд,  він  протягнув  руку,  горів  бажанням  обійняти  її  та  вона  прискорила  ходу,  йшла  попереду.  
 Ліс  залишився  позаду,  почули  гул  автомобіля.  Вона  зупинилася,  
-  От  і  все  ми  вже  майже  біля  траси,  залишилося,  ще  два  кілометри.
-  Так,  берізко    й  часу  бути  разом  все  менше,-.  помітив  зажурено.
       Попереду  не  переоране  поле,  довга  стежка  тягнеться  стрічкою  по  стерні,  яка    де  -  не  -  де  виглядала  з  під  снігу.  Обоє  замовкли,  кожен  думав  про  своє.  Люба  думала  -    Ну    от,    це    точно  їду  востаннє.  Це    ж  треба  пертися  стільки  кілометрів  й  ще  майже  два  дні  в  дорозі,  а  потім  чужі  люди.  Їх  різні  забаганки  і  все  це,  по  чотирнадцять,  чи  по  шістнадцять  годин.  Звичайно  краще    було  б  поніжитися  у  ліжку.  Розтали  в  поцілунках,  як  сніг  на  долоні.  Відчути  серцебиття  Миколи,  потрапити  в  його  ніжні    обійми,  як  влітку  на  сіннику.  Ох  життя  -  життя,  чому  буває  так,  комусь  все  відразу,  а  комусь  треба  перейти,  через  труднощі,  через  випробування.  Здається  він  не  помітив  моєї  тривоги,  як  мені  це  все  набридло,  якби  знав,  то  б    переконав  не  їхати.  Але  треба  іще  один  раз  і  все,  треба  гроші.
     Микола  ж  думав  -  невже  їй  не  набридло  бути  на  чужині?    А  можливо  там  хтось  є?    Дивився  вдалину,  а  сам  подумки    тільки  з  нею,  хотілося  закрити  очі  і  через  декілька  хвилин  бути  в  її  обіймах,    на  своєму  ж  весіллі.  
Сіріло  небо…  наближався  вечір.  Зимова  посадка  стояла    білою  стіною,  за  нею  пролягали  залізничні  колії  й  невеличка  будівля  станції.  Сумні  погляди…зітхання..
           В  руці  тримала    квиток,  який  щойно  купив  Микола.  Відверталася,  приховувала  очі,  а  він  повертав  її  до  себе,  намагався  зазирнути  в  них.  .
     На  платформі  декілька  пасажирів  з  торбами.  Як  завжди,  в  цю  пору,  їхали  в  місто    на  вечірній  базар.  Дизель  -  поїзд  під`їжджав  на  станцію.  Микола  цілував  її  уста,  на  щоці  відчув  її  сльозу,
-Я  кохаю  тебе  чуєш,  я  чекаю  тебе,  чуєш.  Ти  дала  слово,  це  востаннє.  Я  тобі  вірю!    Я  вірю,    ми  будемо  разом!  
Поцілунок  в  уста,  поправила  на  ньому    шапку,  зазирнула  в  сумні  очі  й  заскочила  у  вагон.
 Провідниця  взяла  сумку,  яку  він  подав    і  з  заздрістю  дивилася,  то  на  неї,  то  на  нього.  Всміхалася,  напевно  пригадала    себе  в  такі  роки  -    ох  молодість,  як  добре,  що  є  таке  кохання.…
Оксана  намагалася  зупинити  сльози,  що  бриніли  на  віях,
-  Миколо!  Я  зателефоную!  Обережно  по  дорозі,  бо  ж  дуже  слизько!
         Провідниця  зачиняла  двері,  а  вона  витирала  хустинкою  сльози,  які  котилися,  як  горошини.
     Він  дивився  вслід,  дизель  –  поїзд  набирав  швидкість,  на  душі  було  гидко  й  пусто…
 Ті,  останні  слова,  що  вона  сказала,    вселяли  надію,  що  він  їй  потрібен.  Та  надія  ,  як  промінь  сонця    -  зігріває  серце…
                                                                                                                                                               Грудень  2017  р
         
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017

Ти зачекай

Ти  зачекай,  я  зазирну  в  очі,
Яскравий  блиск,  сховався  в    куточку,
І  мерехтить,  як  зіроньки  вночі,
 Ти  затримайся,    на    хвилиночку.

Я  пригадую,  йду  по  стежині,
У  обіймав,  так  гаряче,  ніжно,
 У  колючій  здригалась  малині,
По  кропиві,  ти  ніс  обережно.

Стиглі  ягоди….устами    їли,
По  одненькій,    на  двох  смакували,
Та  й  коханням,    серця  напоїли,
 Ніч  дрімала    й  разом  ночували.

Ароматом  п`янило  повітря,
Сонце  кинуло,  перші  промінці,
Тож  прикрило  свіже  густе  віття,
Ми  щасливі,  раді  прогулянці.

Коли    бігла,  спідниця    догори,
Роси  срібні  викупали  ніжки,
Ти  кричав,  -  Постій,  поговори,
Давай  тут  побудемо  ще  трішки.

Враз  сховався,  вже  спогад  у  очах,
Як  сьогодні,    я  все  пам`ятаю,
Не  важливо,  ну  й  що,  ми  вже  в  літах,
Тебе  любий,    все  життя    кохаю.

Час  не  спиниш,  посріблені  коси,
Та  у  грудях,  подих,  ще  молодий,
Хай  єднає  багрянцева  осінь,
 Все  ж  ти  поглядом,  весну  розбуди.


2000р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017

Заєць і лиска.

Ранком  зайчик    шукав  пригод,
Поспішав,  зиркав  на  город,
Та  капусти,  жаль,  не  знайшов,
Раптом  лиска  ,-    О,  будь  здоров!

 Я  на  промислах  тут  з  ночі,
Ледь  не  втратила  я  очі.
Ось  поглянь,  спіймала  півня!

Тож  пішли  до  мене  в  гості,
Одинокий  ти  ж  і  досі,
 Пригощу,  усім  що    маю,
Бо  ж  тебе  давно  кохаю.

Про,  що  тітко,  ти  співаєш?
Чи  я  дурень,  так  гадаєш?
Тишком  нишком,  приховав  ніс,
Дуже  швидко  тікав  у  ліс.

Лиска  лиш,  ледь  облизалась,
Без    сніданочку  осталась!
Не  хтів  зайчик,    йти  під  вінець,
Ось  і  казочці,  цій  кінець.

                           2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2017

У окна…

Возьму  гитару,  у  окна  присяду
Зимушку  встречу,  будут  маскарады
А  снег    летает  ,  тихо  ветер  поёт
Но  жаль,  мелодия,  словно  душу  рвёт.

Вдаль  погляжу,  а  ивушка  в  печали,
С  нею    вдвоём,    уж  очень  заскучали,
Ведь  платье  свадебное,  уж  надела
 От  счастья    вся,  сияла    и  блестела.

Но  подобралась  оттепель,  сняв  наряд,
И  оказалось  ветер,  этому    рад,
В  любви  признался,  но  снова  улетал,
Когда    весь    снег,    таял,  угрюмо  молчал.

Вечная  ревность,  увы,  ведь  с  нею  жить,
С  такими  лучше,  скажу  вам,  не  дружить,
В  моей  судьбе,  ну    что  -  то  есть  похоже,
Любовь  бессрочная,  она  дороже!

Попрошу  ивушку,  услышь,  не  грусти,
Льдинки  сребристы,  по  ветру  пусти,
 Нам  ни  к  чему  плакать,  прилетит  вьюга,
Маскарад  будет,  и  мы  встретим  друга.

 Снежок  кружится,  радуется  душа,
Моя  подружка,  ах  ты  так  хороша..
Зиму-  волшебницу  мы  обожаем,
С  тобой  красавица,  чуть  помечтаем.


                       Стих  был  написан  очень  давно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767061
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2017

Прийшло Свято Миколая

Зима,  зимонька  гуляє,
Прийшло  Свято  Миколая,
Діточки,  радо  стрічайте,
Йому  вірші  прочитайте.

Дідусь  справді,  дуже  добрий,
Хоч  й  зима  та  він  хоробрий,
 Принесе,  вночі  дарунки,
Під  подушечки  пакунки.

Геть  морозу  не  боїться,
Ранком  дітки,  не  баріться,
Затанцюйте,  заспівайте,
Всіх  зі  Святом    привітайте!

Смакота  є    у  торбинці,
То  для  вас,  гарні    гостинці,
 Ми  попросим    у  дідуся,
Щоб  раділа  країна  вся,
Нам  би  миру  й  трішки  тепла,
Й  закінчилась,  щоб    ця  війна!

                                     2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

Примчалась Сніжна королева

ЗІ  СВЯТОМ  ВАС  ПОЕТИ,  ПОЕТЕСИ  І  ЧИТАЧІ!

Нічка    зорі  поскидала  по  сніжку
Завірюха  прилетіла  –розплела  косу
Вітер  пісню  заспівав,
Все,  все  сріблом  посипав
Святого  Миколая  в  кожну  світлину  проводжав.
Тож  хай  радість  і  любов  панує  в  кожній  хаті!
Щоб  був  достаток  -  будьте  багаті!
Щоб  мир  і  злагода    були  на  шляху  в  житті
Добра    і  тепла    Вам  всім!  Здоров`я  і  будьте  щасливі!

                 *****
Примчала  на  конях  -  Сніжна  Королева,
У  синім  інеї,  повсюди  дерева,
Уміло  землю  сповила,  мов  дитину
У  білосніжну,  пухку,  теплу  хустину.

Враз  ясно  -  ясно  зірки,  засвітилися,
Усі  поля  й  долини  заіскрилися,
Слала  цілунки  і  сіяли  сніжинки
Зачарували  блистівками  стежинки.

Дріма  калина  в  червоній  вишиванці,
Пух  лебединий  кружляв    у  тихім  танці,
А  морозець,  по  шибках  креслить  картини,
Деінде  видно,  вже  сріблясті  перлини.

Гордо  направо  погляд,  вже  усміхнеться,
Раптом  наліво  зирнути,  заманеться,
 І  мерехтить,  все  довкола  зірочками,
Виграє  ніжно,  міниться  світлячками.

Золотив    місяць,  голочки  на  ялинці,
 І  королева  привезла  -  всім  гостинці,
Килими  всюди,  іскрились,  біло  –  біло,
 З  ранком  віталась  і  небо  голубіло.


Грудень    2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

Зима царівна…

Зима  царівна…..  літає  сніг,
Сипле,  кружляє,  плавно  до  ніг,
 Поспішно  осінь,  заховалась,
 Розквітла  врода….дивувалась.

Я  у  вікно  дивлюсь,  любуюсь,
 Все  наче  в  казці,  зачаруюсь,
Ой,  як  же  гарно,  біло  –біло,
Всюди  іскрило,  заясніло.

Всміхались  пишні  всі  ялинки,
Диво  -  сніжинки,  балеринки,
 З  шиком  хурделиця  примчала,
Пухкими  ковдрами  блищала.

А  сонце  ніжно  виглядає,
У  вишині  гірлянда  сяє,
На  калинОнці,  втішна  зима!
Твоя  краса,  настрій  підійма!

2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017

Сіє - сіє завірюха…

Сіє  -  сіє  завірюха,
Я  сховаю  швидко  вуха,
Поскачу  попід  ялинку,
Маю  білу  одежинку.

Тож  мене,  тут  не  помітять,
Хоч  сніжинки  добре  світять,
Я  пухкенький,  як  цей  сніжок,
Ніби  стану-    домовичок.

Не  знайдУть,  ні  вовк  ні  лиска,
Не  побачать  мене  зблизька,
Моя  ж  шубка,  як  килими,
Подаруночок  від  зими.

Сіє  -  сіє  завірюха
Вітерець  гарненько  дмуха,
Скрізь  іскрять,  сяють  пір`їнки,
У  танку,  мов  балеринки.

Хоча  й  холодно,  радію,
Зараз  маю  я  надію,
Миколай  в  своїй  торбинці,
Принесе  й  мені  гостинці!

                                   11.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017

Ясна ніч

Серце  тріпоче,  коли  ти  поряд,
Хочу  впіймати,той  ніжний  погляд,
У  очах  бачу,  сяючі  зорі,
 Ми  мов  птахи  в  небеснім    просторі.

Нам  дала  доленька,  по  два  крила,
Ніч  ясноока,  в  обійми  взяла,
 У  нас  попереду  зоряний  шлях,
 Нехай  освічує  місяць  здаля.


2000  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017

Не надо сладостных снов / с юмором/

   
 Вы  скажите,  если  не  секрет,
Так  вам  столько,  милочка  уж  лет?
Вдруг  стесняясь,  тихо  спросил    дед,
На  себя,  натягивая  плед.

Шептал  снова,  бабке  на  ушко,
В  то  же  время,  погладив  брюшко,
Не  стесняйтесь,  я  всегда  пойму,
Вот  пусть  малость,  всё  же  от  дохну.

Наберусь    силы,  ну,  а  потом,
Пропадёт,  всё  пускай  пропадом,
Решил  я,  займёмся  любовью,
Хочу  страстно,  правды  не  скрою.

Вдруг  с  кровати  шибко  упал  дед,
Да  всё  к  чёрту,  мне  не  надо  бед,
И  снов  сладостных,  уж  не  молод!
Ах,  тяжёл,  старческий  период!
Но  слегка,  таки  улыбнулся,
И  младенцем  в  сон  окунулся.

                                                             2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766284
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2017

Заіскрилась зірка

Місяць  ясноокий,    ніч  неначе  днина,
Зірка  заіскрилась,  твій  вогонь  кохання,
Серденько  тріпоче,  ти  ж  моя  єдина,
Дуже  хочу  встигнуть,  туди  до  світання.


27.11.2017р

                                                       Кілька  рядків  до  картини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017

Быть вместе суждено. .

Пусть  ты    была,    недотрогой,
Я  помню  всё,  на  лице  грусть,
Взглядом  твоим,  стал  растроган,
И  мысль  подкралась,  ну  не  струсь.

Уж  в  небе  звёзды  мерцали,
 Я  за  тобой  следил  давно,
Увы  хотя  мне  намекали,
Нам  быть  смелее  суждено.

Так  нежно  я,    взял  за  плечи,
Как  лепесток,  вздрогнула  вдруг,
 А  ведь  ты  знала,  наш  вечер,
Не  надо  больше,  нам  разлук.


                                         Стих    был  написан    очень  давно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766119
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2017

Просить Бога. .

Четвертий  рік,  все  спокою  немає,
Пташки  притихли,  геть  посірілий  гай,
Біля  віконця  мати  виглядає,
І  просить  осінь  -  зиму  не  підпускай.

Нехай  поніжить,  сонце  рідну  землю,
Проміння  тепле,  зігріє  дитину,
Адже  на  Сході,  син  стоїть  за  волю,
Йому  так  тяжко,  в  холодну  годину.

Який  там  сон,  все  день  при  дні  чекає,
І  просить    Бога,  за  всіх,  хто  на  війні,
І    вона    вкотре,  в  душі  відчуває,
Як  важко  рідній,  ненці          -Україні.

Вже  завітав,  до  нас  святий  Миколай,
Як  завжди  ми,  в  очікуванні  дива,
 І  мати  молить,    ти  ворога  тримай,
Щоб    була  кожна,  родина    щаслива.

Нехай  не  думає,  той  ворон  клятий,
Нас  не  удасться,  кинуть  на  коліна,
 Ми  працьовитий,  народ  завзятий,
Захистить  здатен,  не  бере  сумління.

Погляд  далеко,  не  меркне  надія,
Вірить  діждуться,  щасливого  життя,
Діти  повернуться,  збудеться  мрія,
Із  перемогою,  стрінуть  майбуття.


11.12  .2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017

В зимовому гаю

Кущик  шипшини,  вбрався  в  одежину,
Зима  -  майстриня,  це  вона  пошила,
Гнув  до  землиці  вітрисько    ожину,
Скрізь  білосніжно,  вуаль  заіскрила.

З  дерев  ледь-ледь,  спадав  лебединий  пух,
 Часом  сіяв,  у  чупринах  ялинок,
А  барбарис,  одівся  в  теплий    кожух,
Майже  зігнувся,    від  срібних  крижинок.

Колючий  терен  у  білому  плащі,
Мов  зірочки,  поміж  гілок  сніжинки,
Усе  дрімає,  а  граби  тут  найвищі,
Давно  накрили,    мережні  хустинки.

 Сховавсь  блиск  сонця,  в  калинових  гронах,
Сповита  інеєм  кожна  ягідка,
Видно,    замети,  десь  у  прогалинах,
 Ледь  –ледь  колише  вітами  берізка.

Зимовий  гай,  краса,  казково  тихо,
Сніг  так    зненацька,  сиплеться  донизу,
Давно  сни  дивиться,  не  було  віхол
У  гнізді  пташка,  чекає  морозу.


11.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2017

Зимою в лісі

Зимою,  коли  ти  в  лісі,
 Здається,  немов  у  казці,
Ялинки,  молоденькі  всі,
 Чарують  сніжно-  сріблясті.

А  поруч,  могутня    сосна,
 Найвища  і  поглядає,
Цариця,  така  прекрасна,
Біленька,  пухнаста,сяє.

На  голках  вже  сніжиночки,
Здавалося  оживали
Яскраві,  як  перлиночки,
На  сонечку  вигравали.

Зима,    тішиться    собою,
Доріжки,  всюди  стелиться,
Вражають,  диво  -    красою,
Летить,  пишна  хурделиця.

Зненацька,  аж  золотило,
Сніжку,  білі    пухкі  груди,
Блищало,  всюди  іскрило,
Й  мигтіли,  мов  ізумруди.

Ах,  зимонька,  подруженька,
Неначе,  у  бистрім  танці,
Раділа  вкотре  біленька,
Як  справді,  в  чарівній  казці.

2015р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017

У кутку сховався…

               
                           Віршована  розповідь

У  кутку  сховався  котик,
Це  сніжку,  дуже    злякався,
Чомусь  став,  мокреньким  хвостик,
То  занадто  хвилювався.

Що  за  диво,  летить  з  неба,
 І  повсюди  сріблом  сяє,
А  воно,  хіба  так  треба?
 Сонце  котика  вітає.

-Ти  не  бійся,  це  зимонька,
 Поспіши,  зараз  до  хати,
Хоч  красива  і  м`якенька,
Краще  йди,  відпочивати.

-Може  й  справді,  я  сховаюсь,
Та  полежу,  там,  на  печі,
Весну-  красну  дочекаюсь,
Та  покушаю  калачі.

              Грудень  2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017

Миша і мишенятко /казка /

                         
Осіння  пора….Надворі  мжичив  дощик.    В  старому  покинутому  сараї,  біля  самого  поля,  в  нірці  жила  миша  з  мишенятком.
Під  дощем  не  підеш  шукати  їсти,  тож  вони  разом  відпочивали,  лежали  в  ліжку.  Ліжко  те  з  соломи  та  з  пташиного  пір`я,  щоб  взимку  було  тепліше  спати.
 Мишеня  крутилося,  то  на  бік  ляже,  то  носиком  пнеться  до  матусі  під  шийку,  то  раптом  до  подушки,
-Ой  матуся,  я  замерз,  чому  так  прохолодно  стало?  Що  це  вже  зима  скоро  прийде?
Вже  притихло,  неначе  задрімало,  а  потім  знову,
 -А  запасів  в  нас  мало,  ти  говорила,  що  треба  буде,  ще  зернят  назбирати.
Мама  по  голівці  погладила  синочка,
-  Не  журися,  спи  мій  любий,  це  ж  тільки  осінь  розпочалася,  до  зими,    ще  є  час,  встигнемо.  Ось  перестане  дощик,  знову  підемо  в  поле.  Я  недавно  була  біля  старої  стайні,  бачила  там  в  колосках  трохи  є  зерна.  Правда  далеченько  та    нічого,  ти  спи  не  думай  за  це.  Мишенятко  скрутилось  клубочком,  притулилося  до  неї,  зігрілося  і  міцно  заснуло.  
Ранок…..  Надворі    ледь  сіріло,  миша  вилізла    з  нірки.
 Після  дощу  було  прохолодно  й  сиро.  Світліло  небо,  хмари  відступили  на  захід  сонця.  А  сонечко  дрімало,  але  перші  ясні  промені  час  від  часу  мерехтіли  в  небі.  От  і  добре,  подумала  миша,  малий  спить,  а  я  збігаю  до  стайні.
Вона  швидко  добралася  до  неї.  Не  гаяла  часу,  справно  зробила  дірку    під  лахміттям,  що  лежало  під  самою  стінкою.  Може  тут  краще  буде  пробратися,  а  то  скрізь  цегла,  поки  її  прогризу,  багато  часу  пройде.  Воно  й  насправді  під  лахміттям  була  величезна  дірка.  Зраділа  миша,  от  пощастило,  хтось  напевно  тут  був.  Та  то  спочатку  була  велика  дірка,  а  далі,  на  жаль,  прийшлося  добре  попрацювати,  щоб  залізти  всередину  стайні.  Ох  і  пристала,  піт  котився  горошинами.  Нарешті  зробила  маленьку  дірочку,  світло  попало  в  очі.  От  добре,  ще  трішки  і  все.  Треба  поспішати,  бо  ж  вдома  синочок,  проснеться  буде  плакати.  Та  я  швидко,  заспокоїлась  миша.  Продовжувала  працювати.
Тим  часом  мишенятко  проснулося,  помітило,  що  немає  мами.  Ото  десь  напевно  зараз  прийде,  вирішив  синок  і  взявся  снідати.  Після  сніданку,  повеселішав,  наспівував  собі  під  ніс,
Мишенятко  маленьке
Каже  мама  хитреньке
Тож  нікого  не  боюсь
І  трішки  сам  пограюсь!
Шкоди  не  буду  робить
Скоро  мама  прибіжить!
Мами  все  не  було,  почав  хвилюватися.  Визирнув  з  нірки,  дивився  по  різні  сторони,  але  матусі  не  побачив.  Де  ж  могла  надовго  пропасти?  Зажурився,  але  на  місці  не  сиділося.  Вискочив  з  нірки,  аж  відразу  на  очі  впав  листочок.  То  вітерець  бешкетував,  грався  з  листочками,  які  падали  з  дерев.  Він  миттю  опинився  знову  в  нірці.  І  де  ж  це  мама?  Хоч  би  ж  лиха  не  сталося!  Що    ж  це  далі  робити?  Себе  запитувало  мишеня.  Неначе  вмовляв  себе,  я  ж  сміливий  і  мама  так  говорила,  тож  не  буду  боятися.  Це  вона  напевно  до  стайні  побігла.  В  яку  ж  сторону  бігти?  О,  певно  знаю,  це    ж  мабуть  в  сторону  села,  як  не  зміг  здогадатись.  
А  там,  в  стайні,  стався  обвал.  Коли  миша  приклала  останні  зусилля  пробратися  в  середину,  щось  миттєво  впало.  Їй  перекрило  дорогу  спереду  і  ззаду,  так  затиснуло,  ледве  дихала.  А  потім  втратила  свідомість.  Вона  не  відчувала  скільки  пройшло  часу,  коли  прийшла  до  тями.  Тільки  тепер  розгледіла,  що  якась  темна  споруда    неначе  взяла  її  в  полон.    Скло,  не  скло,  але  схоже  на  нього,  Зубами  гризти  не  змогла,  повернутися  не  змогла….    Розхвилювалася,  ой  біда,  як  же  мій  синочок  там  один?  Але  тішилася,  що  залишилася  живою.  Намагалася  знайти  вихід.
Тим  часом  мишеня  набралося  сміливості,  якраз  підбігло  до  стайні.  Помітило  зовсім  суху  солому,  а  під  нею  гору  сміття.  Уважно  обнюхав  довкола,  таки  відчув    знайомий  запах,  запищав,
 -  Вона  тут!  
Швидко  шмигнув  в  солому,  почав  ритися  в  смітті,  не  звертаючи  уваги  на  те,  що  пилюка    попала  в  носик.  
-  Апчхи  –  апчхи!  -  пчихнув  малий.
 Мама  його  почула,  
-  Синку  я  тут!  Я  тут!  
Мишеня,  як  почуло  голос,  стало    швидше  пробиратися  до  неї.  Раптом  побачило  якусь,  немов  скляну  споруду,
-Мамо,  мамо,  почекай  трішки,  я  зараз!
Він  почав  ритися  в  глибину,  наче  весь  заховався    в  землі.  Відразу  миша  відчула,  як  під  нею  почала  сипатися  земля,
-  Ой,  молодець  синку!  Так,  так,  тільки  обережно,  щоб  нас  двох  не  придавило.
Вона  подала  лапу  сину,  він,  не  поспішаючи,  витягнув  її.
 Щасливі  мама  і  синочок  поверталися  додому,  вони  не  дуже  поспішали,  бо  в  мами  трішки  боліла  задня  лапа.
-Ну  ось!  Нарешті  ми  вдома!  Ти  синку  молодець!  Ти  мій  герой,  адже  ти  спас  мене.
 Мишеня  тулилося  в  обійми  до  мами,
-Ти  мене  ніколи  не  залишай!  Я  не  такий  вже  й    маленький!  Будемо  завжди  разом  ходити  за  зернятами….  
Мама  лежала  на  ліжку,  усміхалася,
-Добре,  добре,  синку!  Перестане  лапа  боліти,  почнемо  знову  робити  запаси.

                                                                                                                                                                     Вересень  2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017

Ще раз зайти до хати

Притрусило,  всю  землю  першим  снігом,
 Я  хотіла,    ще  раз  зайти  до  хати,
Та  видніється,  м`ята  попід  вікном,
Як  дитя,  все  ж    хочу  смуток  сховати.

Переступить  поріг,  згадать  матусю,
 Її  пісеньку,  колискову  ніжну,
І  думками,  я  ніби  притулюся,
Зігрій  люба,  рідненька,  бо  я  мерзну.

Мене  фото,,  що  на  стіні,  зігріє,
Теплий  погляд,  звеселить,  дасть  надію,
Печаль  й  розпач,  мабуть  вітром  розвіє,
Наче  поряд,  матусі  я  радію.

Погляд  кину,    до  старенького  садка,
Я    босОніж,  удвох  садили  грушку,
Бур`янами,  заросла  вузька  стежка,
Та  не  чую  і    тут  не  бачу  пташку.

Зима  нині  та  ти  ж  матусю  знаєш,
Я  прийду,  тепер  вже  тільки  навесні,
Всього  кращого  усім  побажаєш,
Ще  не  раз,  мені  з'явишся  уві  сні.

Листопад  2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017

Перші кроки зими

Летить  сніжинка,  біленька,  за  мить,  краплина,
Все  вкрилось  сріблом  й  та,  багрова  долина,
Хочу  відчути,  сніжок,  що  з  неба  так  сипле,
 Хай  я  підставлю  долонці  й  до    них  прилипне.

 Сприймаю  ніжність,,  його  свіжу  прохолоду,
У  нагороду,  сприйму  зимову  погоду,
Тільки  початок,  адже  зими  перші  кроки,
 Скрізь  на  деревах,  іскрять,  висять  білі  брошки.

Такі  пухнасті  та  на  жаль,  це  не  надовго,
Стече  водою,  до  неньки  землі  на  благо,
Щоб  навесні,  травичка,    дерева  і  квіти,
Мали    вологу,  силу,  то  ж  могли  радіти.

Люди    в  дарунках,  бачать  неймовірну  красу,
Весну  зустріти,  чарівну,    диво  –  принцесу,
А  поки  ж  ловлю,  сніжинки  -  шматочки    щастя,
Ця  краса  з  неба,  Боже  благовістя.


05.12.2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017

Красуня ніченька

Красуня  ніченька  загадкова,  чарівна,  
 Я  стріла  зимоньку,  щезла  осінь  –  царівна,
Так  мило  з  місяцем,  з  зірками  привіталась,
Від  снігу  білого,  іскрилась  і  пишалась,
Стелився  він,  тихенько  і  ніжно    шепотів,
Уже  блищали  від  крижинок  –  діамантів.

Тож  їй  зізнався,  що  любить  в  зоряній  красі,
Вміло  кружляє  у  весільному  вальсі,
Ім  вітерець,  не  відмовив  у  насолоді,
Розгулявся,  сяють  сніжинки  в  хороводі,
Й  нічка  від  щастя,    аж  оченьки  прикривала,
Наче  у  казці,  на  мить  про  все  забувала.



2015р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017