Ніна Незламна

Ой вербиченько…. / слова до пісні/

Ой  вербиченько  -  вербичко,  чому  зажурилась,
До  води,що  в  річечці,  низенько  нахилилась,
А  тобі,  нині  б    радіти,  весна  розквітає,
Сумний  погляд,  все  до  сходу,  душенька  страждає,
А  тобі,  нині  б  радіти,  весна  розквітає,
Сумний  погляд,  все  до  сходу,  душенька  страждає.

Мина  день  й  нічка  тривожна,  знов  чекає  звістки,
Є  поранені  й  убиті,  не  йде  ворог  звідти,
Та  вербичка,  як  країна,  краса  в  вишиванці,
Лист  дрімає,  а  сережки  розпустились  вранці,
Та  вербичка  ,  як  країна,  краса  в  вишиванці
Лист  дрімає,а  сережки  розпустились  вранці.

Сонце  лагідне,  привітне,  вселяє  надію,
Що  колись,  все  ж  мир  настане,  не  втрачає  мрію,
Вода  в  річці  зарябіла,  десь  птаха  кричала,
У  останню  путь,  мати  сина  проводжала,
Вода  в  річці  зарябіла,  десь  птаха  кричала,
У  останню  путь,  мати  сина  проводжала.

Почуй  Боже,  почуй,  весь  світ,  земля  рідна  стогне,
У    вербички  молодої,  серденько,  аж  стигне,
Ті  сережки,  немов  діти  у  воді  холоди
Нам  усім  та  й  краще  б  воїн  не  знати  ніколи!
Почуй  Боже,  почуй  весь  світ,  земля  рідна  стогне
Нам  усім  та  й  краще  б  воїн  не  знати  ніколи!

                                                                           18.04.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2019

Була тобі сонцем….

Тобі,  я  була  сонцем,
А  ти  ж,  мов  охоронцем,
Для  нашого  кохання,
Із  вечора  й  до  рання.

Любов  нас  оповила,
Як  птаха  гніздо  звила,
У  небі  зірка  ясна,
У  нас  сім’я  прекрасна.

В  обіймах  із  тобою,
Немов,я  за  горою,
Умів  ти  цінувати,
Я  хтіла  цілувати.

Як  ніжність  серед  ночі,
Ласкаві,  теплі  очі,
Мені  дорогі  стали,
Адже  удвох  кохали.

Ми  чули  спів  пташиний,
Тепер  наш  дім  гостинний,
Хоч  коси  уже  сиві,
Та  все  ж,  справді  щасливі.

                                       2000р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2019

Я роблю, як мама / з гумором /

З  татом  вдвох  лишились,  мама  на  курорті,
Він    бурчить  щоранку,  каже  мов  на  фронті,
 Забаганки,  це  доню,  занадто  ранні,
Він  зі  мною  воює,  як  я  у  ванні.

Я  роблю,  як  мама,  беру  косметичку,
І    легенько  фарби,  намажу  по  личку,
Ну  зізнаюсь  чесно,  перед  цим  вмиваюсь,
Як  почищу  зуби,  в  дзеркало  всміхаюсь.

Як  вона,  я  буду,  точно  знаю,  колись,
Тому    й  все  відповім,-    Ну  чого  ти?  Не  злись!
Маю  вигляд  гарний?  Його  запитаю,
І  ледь  –  ледь,  уміло,  коси  заплітаю.

Він  рукою  махне,  хоч  гляне  суворо,
Розбереться  мама,  то  ж  приїде  скоро,
Усміхнуся    щиро,  добрий  в  мене  татко,
Поспішаю  радо,  до  садочка  ранком.

                                               13.04.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2019

Весна красуня…

Весна  красуня,  красна  дівиця,
Зелені    смужки,  в  блиску  барвінок,
Так  поспішала,  в  сяйві  вербиця,
Промінчик  сонця,  ніжний  цілунок.

Пухнастий  котик,    ледь  звеселився,
В  низькім  поклоні,    слухав  пташину,
Туман  ранковий,  десь  розчинився,
Розгойдав  вітер,  сизу  хмарину.

По  траві  краплі,  як  в  оксамиті,
Переливались,  та  вже  й  сріблились,
До  землі  дотик,  ну  досить  снити,
Проліски  сині,    в  небо  дивились.

Донизу  сипле,  грона  калина,
Шпак  веселиться,    щебет  музичний,
Увись  здійнялась,  весна  –  дівчина,
В  небеснім  морі,    змах  крил  величний.

06.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2019

Не буде забуто

 
Земля  дрімає  в  очікуванні  весни,
А  скажіть  люди,  невже  хтось  хоче  війни,
Чи  до  вподоби,    грім  гранат,  снарядів,
Дітей  ,  «двохсотих»  й  похоронних  обрядів?

А,  як  же  мрії,    надії,  сподівання,
Все  замінити?  Всі  в  розпачі…  страждання,
Та  чи  для  цього,    мати    дитя    родила,
Під  колискову,  щастя  в  Бога    просила?

А  чи  то  літечко,  чи  зима    лихая,
Бандитів  -  найманців,  лізе  ціла  зграя,
Що  тут  забули?  Бажання  збагатитись?
Та  скільки  ж  можна,  стійте,  досить  казитись!

На  небо  згляньтесь,      скрізь  імла,  на  пів  темно,
Чи  ви  осліпли,  нема  серця  й  не  щемно?
А,  як  маля?    А  чи  побачить  небо  синь?
Чи  завжди  буде,    над  нами  сиза  осінь?

Хоча  і  зранена,  земля  проснеться,
На  ній  вбереться,    пшениця  в  колосся,
Адже  зерно,  сіять  на  рівному  полі,
Щоб  геть    без  урвищ  й  без    хімічної  зброї!

На  шматки  рвати,  земну    красу,  чи  варто?
Війну,  страхіття.  Ні!  Не  буде  забуто,
Вам  не  діждатись,  прощення  і  навіки,
А  Україна,  знову    посадить  квіти,
Й  сади  безкраї  дадуть  новий  урожай,

Нам  би  війну,  спинить,  щоб  розцвів  рідний  край!

                                                                                     10.02.2019р
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2019

Розгадала секрет

Мені  мама  вчора,  чашечку  купила,
А  на  ній  реклама  -  маленька  дитина,
Ніс  лелека  її,  на  довгій  мотузці,
Правда  добре  сховав,  сповита  в  пелюшці,

Я  лукаво  мамі,-  Чому  одну  взяла?
 Обійняла  вона  і  поцілувала,
-Я    секрет  вже  знаю,  розгадала  нині,
Чому  в    шафу  поклала  повзунки  сині.

                                                                 12.04.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2019

Вміло вишивала…

Яснів  край  неба,  у  кольорових  гамах,
І  відбивавсь  здаля  по  віконних  рамах,
Ніч    крала  вечір,  скрізь  смужки  хмар  палали,
А  зорі  сяючі,  крадькома  ховали.

У  хаті  тихо,  лише  чути  дровець  хруст,
І    пісня  линула,  із  материнських  уст,
Вже  й  світлий  місяць  заглядав  у  віконце,
Думки  за  сина  -    о,  де  ж  ти  моє  сонце.

В  руках  сорочка,  вже  думки  -  оси  й  голка,
Вмить  у  кватирку  гучно  крикнула  сойка,
Наче  пробудження,  покотивсь  наперстик,
В  душі  надія,  то  ж  вишивала  в  хрестик.

До  шлюбу  білу,  оздоблювала  сину,
Щоби  життя  вдалось,  мав  долю  щасливу,
Всі  ниточки  встелила,  щоб  був  привітним,
Тож  вдосталь  хліба,  солі  й  був  обід  ситним.

Згадала    пісню,  ніжненьку  колискову,
Вміло  мережиллла  мову    барвінкову,
 І  до  Держави    із  любов'ю  жовті  й  сині,
Нитки,  щоб  тепло  і  радісно  у  світлині.

Під    її  рухами  розпускались  квіти,
На  душі  добре,  вже  відчувала  літо,
У  квітних  барвах,  волошки  й  диво  -  ружі,
То  дари  Бога,  щоби    всі  жили  в  дружбі.

 Зоріла  ніч,  тихо  сяйне  зорепадом,
Мала  уявлення,  що  син  іде  садом,
Лице  усміхнене  і  ласкавий  погляд,
Повернись  сину,ось  тут,  присядеш  поряд.

У  очах  вздрію,  світло,  втіхи  іскринки,
В  дарунок  любий,  ті  щасливі  хвилинки,
Як  мій  промінчик  сонця,  зігрієш  душу,
Я  обійму  та  й  нехай  сльозинку  струшу.

Вже  й  притомилась,  іще  довго  чекати,
Нехай  війна  скінчиться,-  шептала  мати,
Весняний  вітер,  хай  печалі  розвіє,
Стяг  український    над  землею  розвіє.

Мигтить  край  неба,  веселиться  світанок,
Злате  проміння,  ледь  прилягло  на  ганок,
У  голку  вкотре  пхає,  й  протягне  нитку,
Все  буде  добре,  то  ж,  повертайся  синку.

                                                         28.02.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2019

Чому правда

Поясніть  люди,    чому  правдонька  в  кайданах?
Хто  безсоромно,  наважився  закувати?
Чи    геть  безжальний,  що  літала  на  майданах?
Мовчиш  народе?  Що  не  здатен  врятувати?

Її,  як  пташку,  збивши  кинули  за  грати,
Брехню  піднісши,  до  найвищих  вершин  в  світі,
Як  павучиха,    хоче  давно  все  заснувати,
Знесилить  правду,  радіть  поклавши  на  лікті.

І  так  жорстоко,  випити  всю  кров  народу,
Щоб  неспроможна,  здійнятись,  літати  вільно,
Щоби  забули  про  краще  й  про  свободу,
Всюди  мережки,    брехня  снувала  повільно.

Немає  волі,  на  жаль,  не  цінують  життя,
Сказать  бояться,  мудрі,  вирішальні  слова,
В  душах  тривога,  яким  же  буде  майбуття?
Люди  не  бійтесь,  знайте  правда  не  полова!

Ще  трохи  чАсу,  сміливо  розправить  крила,
                                       Брехні  нарешті  й  терпінню    настане  кінець,
Від  нас  залежить,  щоб  павутина  не  вкрила,
Нашу  свободу    і  стукіт    молодих    сердець!


                       07.04.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2019

Зіронька в небі заясніла

День  світлоокий  …складав  крила,
Тікало  сонце,  аж    за  обрій,
Зіронька  в  небі  заясніла,
Надія  в  серці,  в  душі  спокій.

Весна  малює,  різні    барви,
Жовті,    зелені,  синьоокі,
Ховають  брови,  темні    хмари,
Все    частіш  білі,  одинокі.

Джерело  сміле…  звеселіло,
Буль  -  буль  лунає,  по  окрузі,
Кудись  далеко….  Задзвеніло,
Поміж  тополі,  впало  в  лузі.

В  кущах  пташина,  гніздо  звила,
Шурхіт  при  тиші  й    «пі-пі»  ніжне,
З  барвінку    стежка  в  гай  зводила,
Я  розгубилась,  в  чародійстві.

Лукавий  місяць….Сяють  зорі,
Лелек  перегук,    вказаний  шлях,
У  піднебессі,  в  темнім  морі,
До  відпочинку,      звав  кожен  птах…

                                         30.03.2019р




   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2019

Чому синочку, мене не слухав…

Місяць    таївся,  ген,  так  далеко,
Ледь  -  ледь  світився,  сивий  ріг  стирчить,
Біля  віконця…  туга…сердечко,
Вкотре  в  тривозі  та  воно  мовчить.

Їй  не  сховають  і  хмари  печаль,
Хоч  вдень  й  сніжинки,  злітали  легко,
Вона  дивилась,  поміж  них  у  даль,
Він  там  на  сході…  її  лелека.

Геть  молоденький,  лиш  почав  бритись,
Віру  й  надію,  все  несе  в  серці,
За  Україну,  за  неї  битись,
Він  завжди    здатен,  хоч  в  мулі  берці.

Земля  і  попіл,    урвища,  ями,
Той  сніг  вологий,  чомусь  кровавий,
Закривав  очі,  погляд  до  мами,
Де  рідний  край.  Плач  пташки  тужавий.

А  сніг  все  падав    і  вітер  гупав,
Сіпнуло  землю,тріснуло  скельце,
Чому  синочку,  мене  не  слухав,
Плакала  мати…    ховалось  сонце.

                             19.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2019

Я буду льотчиком / проза /

             Сімейний  оберіг

     Звечора  хурделило…  веселився  вітер,  з  пухкими  іскристими  сніжинками  кружляв  у  танці.  А  вночі  місяць  уповні,  іноді  виглядав  із-за  хмар.  На  ранок  все  потопає  під  білим    пухом,  а  деінде  невеликий  морозець  після  себе  залишив  сріблястий  іній.  На  гілках  дерев  лежать  купи    снігу,    а    кущі,    наче  заховалися  під  широкими  білосніжними  шапками.  Здалеку  подивитися,  то  ввижаються  низенькими  хатками.  
     З  вікна,  здавалося  ледь  нахилившись,  можна  рукою  дістати  грона  калини.  Її  гілки  добре  нахилені  під  вагою  снігу,  червоні  грона  виблискують  на  сонці.
     Олексій.      висунувши  голову  з  під  ковдри,  ще    лежить  у  ліжку,  задивляється  у  вікно,  милується  видом.  
Він  з  батьками  мешкає  в  двокімнатній  квартирі  п`ятиповерховому  будинку.  в  двокімнатній  квартирі.  Сьогодні    пізно  проснувся.  Всі  в  клопотах    за  передноворічну  ніч,  а  в  нього  ввечері,  в  центрі  міста  перше  побачення  з  Вікою.    Самому  доволі    дивно,  як  міг  зважитись  на  такий  крок,  знайомство  через  ОLX  визиває  усмішку.
   А  відбулося  це,  десь  близько  місяця  назад.    
 Три  роки  поспіль,  він  працює  диспетчером    при    Відділенні    залізниці,  має  непогану  платню.    Хоча  й  мав  дешевенький  ноутбук,  з  яким  ходить  на  роботу,  але  давно  мріяв  купити  сучасний  комп`ютер.
 Виваливши  немаленькі  гроші,  як  говорила  його  мама,  задовольнив  своє  бажання.  Встановивши  його  в  кутку  своєї  кімнати,  він  задоволено  крутився  на  комп`ютерному  стільці,  катався  на  ньому  від  столу  до  вікна  й  назад.    Мама  відпочивала  на    м`якому  кріслі,  посміхаючись    з  цікавістю  стежила  за  сином,
-  Ти  тішишся,  як  дитя…    ну  справді,  як  маленький.  Пригадуєш,  як  ми    з  татом,  тобі    на  день  народження  купили  іграшкову  пожарну  машинку  на  батарейках?  Скільки  радості  було!  Навіть  спав  з  нею.  
 Олексій  зморщив  носа,  від  спогадів  блиском  горіли  очі,  легка  усмішка  на  обличчі,
-  Пригадую,  як  зранку  шукав,    ледь  не  плакав.  А  ти  її  в  коробку  поклала  й  заховала  під  ліжко.  Ох  і  сердитий  я  тоді  на  вас  був.  Це  добре  пам`ятаю.
 Мати,  встаючи  з  крісла,
-  Тобі  треба  кактус  купити,  поставити  навпроти  комп`ютера.  Кажуть    він  на  себе  випромінювання  забирає.
Виправивши  русяве  волосся,  що    спало  на  чоло,  
-  Я  то  не  вірю  в  це,  але  може  ти  мені  сама  купиш.  Це  ж  треба  йти  в  магазин  «Квіти»,  я    чесно  й  не  пам`ятаю  коли  там  був.
Хитаючи  головою,  заперечила,
-  Е  ні!  Куплю,  ще  не    такий,  буде  не  до  вподоби.  Он  сорочку  подарувала,  то  не  догодила,  ти  вже  сам  синку,  сам.  А  може,  ще  скажеш,  щоб  дружину  тобі  знайшла.  Вже  двадцять  п`ять  років    минуло,  то  на  роботі,  то  вдома,  не  бачу,  щоб  біг  на  побачення.  Тому  й  квіти  не  купуєш.  Дорослішай!  Гадаю  в  дитячі  ігри  на  ньому  не  будеш    грати.
     Олексій,  задумуючись,  задивляється  у  вікно,  правду  мама  говорить,  треба  дорослішати.  Але  ж  не  так  легко  знайти  порядну  дівчину,  ну  навіть  молоду  жінку.  Он  на  роботі  Таня,  така  славна,  розійшлася  із  чоловіком.  Шкода,  вже  дитину  має  та  й  старша  на  два  роки,  варіант  відпадає.  А  де,  ще  можна  познайомитися,  в  кафе,  де  відпочиває    молодь,  не  люблю  ходити,  не  моє.
     Через  пару  днів  він  повністю  заглибився  в  комп`ютер.  Задумав  подивитися  картинки  кімнатних  кактусів.  Від  кількості  різних  видів,  розбігаються  очі.  Від  простих  з  великими  голками  йому  ставало  моторошно,  здавалося,  що  ось-ось  вколеться.  А  квітучі,  їх  кольори  йому  нагадали  весну.  Дуже  сподобалися,  краса  та  й  годі,  невже  і  в  мене  вдома  можуть  зацвісти?  Зацікавленість  зробила  свою  справу,  не  вагаючись,  зайшов  на  сайт  ОLX.  Здивувався,  що  в  його  містечку  такий  великий  вибір  кактусів.    Йому  сподобалося  два  кактуси,  один  з  рожевими  квітками,  а  інший    з  темно-синьою  квіткою.  І  поряд  декілька  маленьких,  пухнастих  кактусів  у  горщиках.  На  жаль,  під  кактусами  замість  ціни  було  написано  -    «ціна  договірна»  ,  він  помітив,  що  адресат  був  один.  О!  Напевно  прямо  хтось  займається  цим.
     Перед  очима  мелькала  реклама,  коли  йому  прийшла  відповідь,  для  спілкування  отримав  телефонний  номер.  І  чому  не  написати  ціну  відразу,  хоча  це    майже  не  важливо  та  врешті  передзвоню,  це  ж  неважко  зробити.  Від  здивування  піднялись  брови,  коли  почув  молоденький  голос  й  тут,  же  сам  для  себе  несподівано  натиснув  на  червону  кнопку.    В  емоціях,
-  Ефу  ти,  дурень  безтолковий!  Злякався  чи  що?  І  від  чого?
     Може  від  здивування,  що  почув  молодий  голос?  Повівся  точно,  як  хлопчисько,  в  душі  себе  картає.  Ще  такого  зі  мною  не  було,  але  ж  доволі  приємний  голос  і  хто  вона,  через  яку  зніяковів  раптово?!    В  голові  кружляє  думка,  а  що  можливо  й  правда  продає  кактуси,  а  може  пастка,  щоб  познайомитися?  Нині  такий  час,  що  дівчата    можуть  піти  на  хитрість,  щоб  зачепитися  за  що-небудь,  познайомитися  та  згодом  запросити  на  побачення.  На  годиннику,  стрілки  показують  на  двадцять  першу,  трохи  запізно,  але  бажання  відступати  немає,  скажуть  якийсь  нікчема  передзвонив  й  зразу  виключився.  Рішуче  набрав  номер.
 За  столом  Віка  переглядає  журнал  мод,  лунає  мелодійна  музика,  помітила  той  саме  номер,  з  якого  дзвонили  на  передодні.
-  Чи  хтось  жартує,  чи  помилково?
Лягати  спати,  вона  ще  не  збиралась.  Хоча  після  випитої  кави  настрій  поліпшився  та  відчуває,  що  справи  кепські,  напевно  підхопила  вірус,  часто  чхала.  
 Почекаю,    вирішила  взяти  на  витримку,      нехай    почекає  трохи.  Та  спохватившись,  коли  мелодія  втретє  закінчувалась,  відповіла,
-  Алло!  Я  вся  уваги,  слухаю  вас!    
Олексій  намагався  говорити  спокійно,  виважено,
-  Доброго  вечора  пані!  Ви  вибачте,  я  телефоную  з  приводу  кактуса,  ви  продаєте?
У  відповідь  почув  чхання,  а  потім,  
-  Звичайно  продам,    звичайно,  навіщо  б  я  подавала  об`яву  в  ОLX.
Тут  наче    його  біс  штовхнув  у  спину,
-  А,  що  кактуси  вилікувати  вас  не  в  змозі,  чую,  мабуть  хворі.  Чи,  то  хтось  інший?
Він  сказав  й  відразу  пошкодував  про  свою  поведінку.  Мама  каже  дорослішай,  яке  там,  така  безглузда  поведінка  роздратувала  його,  мовчав,  чекав  відповіді.    На  декілька  секунд  запала  тиша.    Потім  тихо,  наче  десь  здалеку,  в    телефоні  почув  чийсь  жіночий  голос,
-  Випий  чаю,  він  з  лимоном.  Ти  ліки  випила?
 От  халепа,  точно  хворіє,  а  я,  як  той  ідіот,  вже  голосно  в  телефон,
-  Ви  мене  вибачте  я  передзвоню  через  декілька  днів,  ви  одужуйте.  
-  Я  вам  дам  знати,  коли  мені  покращає.  Вибачте,  три  дні,  як  подала  кактуси  на  продаж,  не  думала,  що  так  швидко  хтось  відгукнеться.  А  тут  і  правда    така      напасть,    грипую.  
-  До  побачення.  Одужуйте!  -  тихо  видавив  із  себе.  Натиснув  на  червону  кнопку  й  веселим  голосом,
-  А  голосок  милий…  ой,  що  це  я,  як  кіт  на  сметану.
     Треба  було  запитати  ім’я,  лягаючи  спати,  думки  про  неї,  голосок  милий,  а  з  виду  яка?  Скільки  років?  Чи  захоче  зустрітися?    А  може  заміжня?  Вмить  себе  зупинив,  а  чи  не  забагато  думок  перед  сном.    Нарешті  ж  якось  маю  побачити  кактуси,  не  буде  ж  пересилати  поштою,  це    ж  в  одному  містечку.  Засинаючи,  планував  завтра  обов’язково  піде  в  перукарню,  бо  вже  дуже  заріс,  мама  свариться,  каже  став  схожий  на  Тарзана.
       Минуло  три  дні.    Ввечері,  він  присів    за  монітор,  зареєструвався    у  Фейсбуці,  шукав  однокласників,  коли  задзвонив  телефон  й  вмить  замовк.  О!  Напевно    вона,    недовго  хворіла,  хто  б  ще  міг  бути.  Всі  ці  дні  думав  про  неї  і  чого  й  сам  не  знав.  Її  голос  переслідував  його.
 Якщо  не  заміжня,  нехай  дасть    адресу,  але  побачити  б  її,  біленька,  чи  чорнява?  І  цікаво  очі  які?  Нехай  би,  як  небо,    блакитні,  світлі  і  привітні,  тільки  не  чорні.  Можливо  ті  квіти,  кактуси,  хоч  і  колючі  та  стануть  єднанням  долі.  Гучно  калатало  серце,  відчуває,  як  у  вухах  і  скронях    пульсує  кров.  Що  буде,  то  буде,  рішуче  набрав  номер  телефону,
-  Добрий  вечір!  
Йому  відповів  милий  голос,
-  Гадаю  добрий!  
 Почувши,  задоволено  хитнув  головою,  продовжив,
-    Мене  звати  Олексій.  Мені    сподобалися  ваші  два  квітучі    кактуси,    один  з  них    хочу  придбати.  Скажіть  мені  ціну  і  куди  та  в  який  час  я  зможу  підійти,  щоб  його  забрати.  Який  з  них,  я  вирішу  коли  побачу,  так  можна?
Він  почув  в  голосі  переміну,  відчував,  що  швидше  за  все  зраділа.  Мелодійний  голос,  наче  витримав  якусь  паузу,    потім    сказала,
-    До  речі  мене  звати  Віка.  Ви  знаєте,  я    сьогодні  вночі  їду  до  Києва  на  сесію,  за  три  тижні  повернуся,  тоді  й  прийдете.  Можна  звичайно  мамі  сказати,  щоб  вас  зустріла,  якщо  терміново,  як  ні,    то  тоді  вже,    як  повернуся.
-  Адресу  дасте?  -    поспішив  запитати.
-  То  вам  терміново?  -  в  голосі  відчувалося  здивування.
-  Ні-ні.  Гаразд,  приїдете  з  сесії,  дасте  про  себе  знати.  Удачі  вам!-      сказавши,    відчував,  що  повівся  трохи  безглуздо,  навіщо  було  запитувати  зараз  адресу,  чекав,  що  вона  скаже.
-  Добре,  дякую,  на  добраніч!
   Віка  дивлячись  у  вікно  замислюється,  а  може  мені  його  заінтригувати,  нехай    трішки  почекає,  ще  передзвонить,  здається  молодий  хлопець,  не  одружений.  Загалом  такі  речі  купують  жінки  ,    зробила  висновок.
   Вона  зникла,  а  він  все  ще  біля  вуха  тримає  телефон.  В  душу  підкрадається  бажання  іще  раз  її  почути.
Після  розмови,  на  моніторі  відкриваються  сторінки  новин,  але  він  їх  не  сприймає.  Трохи  роздратований  своєю  поведінкою,  вирішив  йти  спати.  У  ліжку  крутився  з  боку  на  бік,  дивувався,  що  це  якась  магія  в  її  голосі,  чи  що?  Що  так  подіяла  на  мене.  
   Пройшов  час…  до  Нового  року  залишилось  три  дні.  Олексій,  ще  валяється  в  ліжку,  коли  задзвонив  телефон,  побачив  її  номер.  Ну  нарешті,  скільки  вільних  вечорів,  скільки  й  часу  думками  про  неї.  Навіть  була  думка,    якщо  до  Нового  року  не  передзвонить,  за  телефонним    номером    дізнатися  адресу.  Це  добре,  що  не  забула,    здавалося  був  спокійним  та  в  душі  відчуває  хвилювання.    
-  Добрий  день,  це  я  Віка,  дзвоню  з  приводу  кактусів.
Він  намагається  говорити  бадьорим  голосом.  Але  це  не  вдалося  зробити,  його  голос  звучав  із  сумною  ноткою,
-  Доброго  дня  !  А  я  чекаю,  коли  дасте  адресу,  щоби  прийшов  за  кактусами?
-  То  ви  не  передумали!    Гаразд,  знаєте,    зараз  на  часі  підготовка  до  Нового  року.  Ну,  прибирання,    щось  інше,  треба    щось  смачненьке  приготувати.  Можливо  ми  це  питання    вирішимо  після  Нового  року?
 Олексій  потягнувся  в  ліжку,  відчув  чоловічу  силу,  приємно,  тепло  на  душі.  Раптово,  ніби  для  настрою  випив  пігулку,  весело  до  неї,
-  Ого!  То  ви  напевно  вмієте  чоловікові  догоджати,  так?
Вона  сміялася,    сміх  нагадав  спів    синички,  чому  він  зробив  таке  порівняння?  Сам  здивувався  такій  кмітливості.
Після  сміху,  якесь  шарудіння  і  її  голос,
-  Ще  ні!  В  мене  чоловік  в  проекті,  так  через  рік-другий.  Мені  іще  півтора  року  залишилося  вчитися,  отримаю  диплом,  тоді  вже    можна  й  закохатися,  а  зараз  не  на  часі.
Її  слова  його  розсмішили.  Ну  і  ну  плани,  подумав  і  все  ж  сказав,
-  А  що,…    квіти  розквітають  теж  по  вашій  забаганці,  бо  ви  їм  приказуєте?  
Запала  тиша…    Віка  чомусь  зніяковіла.  Вже  тихо,    не  рішуче,  
-  Ви  знаєте,  ну  гаразд,  якщо  ви  не  проти,  прийдіть,  завтра,  чи  післязавтра,  після  обіду,  для  мене    так  зручніше,  що  скажете?
 -  Та,  я  хоч  сьогодні  і    хоч  зараз,    в  мене  вихідний  день.  А  завтра  я  цілий  день  на  роботі,  -  запропонував    не  поспішаючи.
-  Ні,  сьогодні  відпадає,  мама  на  роботі,  а  без  мами  я  в  квартиру  нікого  не  запрошую,  вибачте.  Ви  далі  самі  сплануйте,  пропонуйте,  коли  вам    краще  виходить.  Щодо  мене,  я    пішла  у  відпустку,  то  ж  кожного  дня  вдома  .
-  Віко,  я  тридцять  першого  числа  з  нічної  зміни,  виходить  в  цей  день    було  б  краще,  що  скажете?    Хоча  я  розумію  такий  день,  всі  в  клопотах,  як  ви  кажете.  Ви  напевно  десь  зустрічаєте  Новий  рік?!
Йому  здалося,  що  вона  грає  в  мовчанку.  Тиша.  Не  дочекавшись  відповіді  випалив,
 -  А  давайте  краще    зустрінемося  на  площі    біля  ялинки,  разом  зустрінемо  Новий  рік,  а  потім,  якщо  ви  не  проти,  підемо  до  вас,  заберу  кактус.  Ви  тільки  скажіть,  як  я  вас  розпізнаю,  може  ви  у  Фейсбуці  зареєстровані,  щоб  вас  побачив?
От  телепень,  сварив  себе  в  душі,  можливо  в  неї  хтось  є,
-  Чи  відкаже?  
Почув    легеньке  хіхікання,    вона    весело  сказала,
-  Це,  що  спочатку  побачення,  а  потім  кактуси?  Як  розуміти  вашу  пропозицію?
Він  замислився,  відчуває,  що  вона  фліртує.  Ох  ці  дівчата,  напевно  зовсім  молоденька.  Стоп,  але  ж  скоро  закінчує    навчання  і  працює,  значить  років  двадцять  є,    крутилися  думки.  Зненацька  зв’язок  пропав.  
-  Катастрофа,  -    голосно  вигукнув  на  всю  кімнату.  
Злетів  з  ліжка  почав  віджиматися  на  полу.    В  голові  гуділи  бджоли;    ні,  як  хочеш  так  і  вважай  та  я  хочу  побачити,  яка  ти.
-  Твій  милий  голос  то  наче  пташиний  спів,
Якби  мав  крила,  то  до  тебе  вже  б  летів,
Нехай  кактуси,  як  привід  поєднання,
Може  й  проснеться  те  почуття,  кохання.
Ого,  вже  мене  довела  до  віршування,  А,  як  побачу?Що  буду  писати  поеми,  чи  музику  для  опери,  де  від  самотності  виливають  душу.  
Вітром  погнався  в  душ,  сердитий  сам  на  себе,  дубовим  віником    шмагав,  вже    доволі    почервоніле  тіло.
 -  Зараз  чекай,  лиш    не  зникай,  прийшов  до  тями,  нехай  так  буде,  нехай    спочатку  буде  побачення,  а  потім?  Так,  досить  базікати!  
Задоволений  вискочив  з  душу,    швидко  всунувся  в  штани  й  сорочку,  набрав  номер  телефону.  У  вухах  ніби  оглух,  дивився  в  одну  точку,  слухає  мелодію  Вона  вже  закінчилася  ,  пішов  повтор.  Раптом  почув  її  голос,
-  Віко!  Це  я,  Олексій!  Давайте  о  двадцять  другій  зустрінемося,  в  центрі  міста,  біля  ялинки.  
За  хвилин  п’ять  спілкування,  домовилися,  як  розпізнають  один  одного.  При  розмові  морщила  носика,  моргає  в  дзеркало,  що  висіло  на  стіні,  майже  поруч  з  монітором.  Її    блакитні    оченята  сяяли  радістю.
Коли  попрощалися,  Олексій    рукою  витер  спітнілий  лоб.  Це,  якесь  божевілля,  чим  вона  так  манить?  Так  трохи  терпіння,  вмовляє  себе,    от  побачу,  що  то  за  пташечка.
     Блиск  кришталю  на  вікнах  будинків  мерехтить,  переливається,  виграє  різними  кольорами  вогнів,  здалеку,  в  гірляндах  виднілися  сяючі  ялинки.  Знову  й  знову  чути  веселу  музику,  сміх,    час  від  часу  неподалік  вихлопи  петард.      
 Хвилюючись,  озираючись,  Олексій  підходив  ближче  до  центру  містечка.  Гаряче  дихання    в  повітря  спричиняє    пару,  яка  від  вітру  прилягає  до  махрового  шарфа.  Йому  здавалося,  що  від  хвилювання    втратить  голову,  сміявся  про  себе,  мабуть,  як  подивитися  збоку,  виглядаю  хлопчиськом.  Та  побачивши  її,  біля  площі  на  сходах  мерії,  ледь  не  зашпортнувся.  Ні,  зразу    не  підійду,  можливо  й  не  вона,  зазирає  на  годинник,  за    п`ять  хвилин  двадцять  друга,  напевно  вона.  Струнка,  в  чорному  пуховику  під  пояс,    його  низ    і  рукава  біля  зап`ястя  виділяються  білими  стрічками,  комір  з  лебединого  пуху.  І  така  ж  шапочка,  з-під  якої  видно  русяве  волосся.  Так-так  не  чорнява,  добре    що    стоїть  навпроти  вікна  з  ілюмінаціями,  ану  роздивлюся  її.  Під  пальто  ховає  троянду,  щоб  не    відразу  впізнала  його.  За  домовленістю  має  тримати  в  праві  руці.
На  високих  підборах,  чобітки  придають    їй  стрункості.  Подумав,  наче  берізка  під  снігом,  а  які  ж  очі?  І  посміхаючись  направився  до  неї.
   Під  сяйвом  ілюмінацій,  легке  спілкування.  Вони    наче  знали  один  одного  не  один  рік,  погляди    бентежили  серця.    Він    навіть  не  міг  уявити,  що  знайшов  ту,  яка  припала  до  душі.    А  її    блакитні  очі,  про  які  він  мріяв,  час  від  часу  при  розмові,  сяяли  сонячним  світлом.    Уста  кольору  стиглої  вишні,  манили  доторкнутись.    Гучні  салюти  й    весела  музика,  піднімали  настрій.
   Пролетіло  два  роки.  У  передноворічну  ніч,  на  другому  поверсі  однокімнатної  квартири  гучно  грала  музика.  У  своїй    квартирі  вони  вперше  удвох  зустрічали  Новий  рік.  На  заскленому  балконі  мерехтіли    яскраві  ілюмінації,  освітлюють  оберіг  молодої  сім`ї  –  квітучі  кактуси.
     В  кімнаті,  з  телевізора  чути  промову  президента.    Віка,  в  пишній  сукні  задивлялася  у  вікно,  пригадує  першу  зустріч.  Олексій    підійшов  до  неї  з  двома  келихами    апельсинового  соку,  ніжно  поцілував  в  уста,
-  Давай  моя  небесна  фея,  вип`ємо  за  нас!  За  наше  майбутнє!
   Кольорові    салюти  і  феєрверки    раз-у-раз  іскрами  освітлювали  містечко  ї  їх  щасливі  обличчя.    Він  рукою    ніжно  обіймав    за  округлену  талію,  вкотре  відчував  тепло  від  погляду,  топився  в    її    блакитних,  закоханих  очах.

                                                                                                                                                                       Січень  2019  р
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2019

Квітень на порозі…

Місяць    Квітень  на  порозі,
Цвіт  фіалок  при  дорозі,
Оченята  сині  –  сині,
Розстелились  по  долині.

Між  берізок,  як  мережки,
Рясти  звісили  сережки,
Вітерець  гойдав  донизу,
Поруч  сіра  гірка  хмизу.

А  в  ній  птаха  гніздо  звила,
Тут  голівку  прихилила,
Он    вся  в  сонячному  блиску,
Жовта  квітка  первоцвіту.

А  вербичка  звеселила,
Діамантами  розцвіла,
Та  й  підморгнула,  вже  квітню,
З  вітерцем    співала    пісню.

30.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2019

Чоловік і пиво / з гумором /

Мала  жінка  гарну    вроду,
Чоловіка  в  нагороду,
Був  такий,  стрункий  він,  славний,
Як  господар…  непоганий.
Для  села  не  було  диво,
Що  занадто  любив  пиво,
Ото  часто,  з  роботи  йде,
Весь  народ  злий,  що  аж  гуде.
Мов  по  черзі  всі  паркани,
Намалює    (дельтаплани),
А  комусь  штахет  зламає,
 Все  сумні  пісні  співає.
Мовить  людям,  пиво  любить,
Часто    жіночку  паскудить,
Скупа  каже,  як  та  злодюга,
Сам    же  точно,  як  волоцюга.
Зі  сльозами  розповідав,
Лиш  її  одненьку  кохав.
Ось  вже  жінка,  цього  разу,
 У  душі  скрила    образу,
Оце    нині  прихопила,
В  магазині  бочку  пива.
Весни  свято  і  жіноче,
Хай  ми  вдвох  вип'єм  охоче.
А  у  бочці  -  десять  літрів,
Зирить  жінка,  очі  хитрі,
-  Ну  вже    будем  святкувати,
Тож,  як  вип`єш,  не  йди  з  хати.
Не  ламай,    оті  штахети,
Розкажи  свої  секрети.
Нащо  людям  брехні  носиш?
Як    у  полі  траву  косиш,
Я    умову  лиш  поставлю,
Вип'єш  миттю,  все  заставлю.
Чоловік  сміється,  зрадів,
Аж  блищить  лисина,    упрів,
-    Оце  добре,  оце  діло,
Обіймав  дружину  сміло.
Ледь  всміхнулась    й  пішла  спати,
Нащо    дурня  нервувати.
Він  допався,  як  до  цицьки,
Кошеням  малим,  до  кицьки,
І  шепоче,  -  Іще  трішки,
На  закуску  взяв  горішки.
Дудлить  з  бочки,  тріщить  пузо,
Ходить  -  плава,  як  той  Крузо,
Акурат,  три  літри      випив,
Ой,  подумав,  мабуть  схибив.
Нащо  бУло  обіцяти,
Тягнув  бочку,  йшов    із  хати.
Ранком    жінка  шмон  наводить,
Паразит  і  де  ж  він  ходить,
На  обійсті  і  по  хаті,
Думки  лізуть,  волохаті.
Де  ж  пропало  її  чадо,
Козу  бачить,  носить  задом,
Наче  вмить  і  ось  вже  впаде,
І  чому  так  дивно  ходе?
У  сарай,    спішить  де  свині,
Йой    в  кориті,    всередині,
Чоловік  спить,  храп  лунає,
Свиню  ніжно  обіймає.
Чи  то  в  сечі,    а  чи  в  пиві,
Аж  прицмокують  щасливі.
Хто  програв,  нині  й  не  знати,
Та  гадала  треба  прати
Тож  не  піде  такий  в  хату,
Як  його  буде  кохати.

13.  03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2019

Все кажуть час в ціні

Стрілка,  стрілку  доганяє,
На  одному  полі,
Більша  меншу  захищає,
Зазвичай  поволі.

Механізми,  батарейки,
Вимір  чАсу-  «тік-так»,
 Ой,  не  вміють  збивать  рейки,
Кудись  часто  спішать.

Захотіли  вертіть  ними,
Як  вперед  -  ненапад,
Це  за  примхами  людськими,
Вже  й  здійснився  напад.

А  народ,  ні,  не  питають,
Цього  хоче,  чи  ні,
Пани  бали  заробляють,
Кажуть  всі  ,  -  Час  в  ціні.

Що  здоров`я,  для  всіх  людей,
На  жаль,  їм,  начхати,
В  них  багато,  іще  ідей,
Більш  грошей  накрасти.

29.03.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2019

Доброта - вона безцінна

                                                   /до  картини/

Життя  вирує….  освітлені  дороги,
І  гул    машин,    аж  нервує,  дуже  страшить,
Знов  не  прийняли,  покинуті  пороги,
В  кожного  серце,  нестерпно,  ой  так  болить.
 
Мідні  паркани,  від  світу  загорожі,
Чаклунство  долі,  десь  щастя  загубилось,
Йдуть  перехожі,  чом  погляди  ворожі,
А  їм  так  жити…  ніколи  і  не  снилось.

Душа  страждає  за  терпке,  гірке  життя,
В  обійми  горне,  хай  доброта  зігріє,
Боже    творіння  теж  бажає  майбуття,
Тепло,  як  сонце,    мрія  в  душах  зоріє.

Люди,    згляніться!  Нині  й  він  не  сирота,
Для  усіх  прилисток  -  дорога  камінна,
Грошей  не  варта,  його  ніжність  й  доброта,
Запам`ятайте,  адже  вона  безцінна!

                                       30.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2019

Йдемо люди вибирати!

Тебе  нічка,  прошу  досить,
Чорні  погляди  кидати,
Хай    світанок,  трави    зросить,
Сон  повернеться  до  хати.

Нехай  сонечко  ранкове,
Промінь  землю,  всю  пробудить,
І  повітрячко,  медове,
Із  омани  нас  виводить.

Всім  придасть,  віри  й  надії,
У  весняний  день,  чудовий,
Та  розвіє  думки  лихі,
Вітерець  стрімкий,  бідовий.

Видатний    день  у  народу,
Йдемо  долю  вибирати,
Тож  за  волю  і  свободу,
Щоб  не  бідкалася  мати!

Та  війні,  вже  край  покласти,
Зустрічати  доньок,  синів,
Збудувати  життя    власне,
Та  не  бачить,  смерть  й  страшних  снів!

Щоб  ніч  тиха,  ясноока,
І  лелеки,  скрізь  по  водах,
Й  веселіше  грала  скрипка,
Добрим  людям,  що  на  Сході.

Чого  ж  нам,  сидіти  вдома!
Тож  у  злиднях,  досить  жити!
Давно  всіх,  вже  взяла  втома.
 Йдемо  дружно  вибирати!

                               20.03.2019р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2019

По траві туман стелився…. ( слова до пісні)

По  траві,  туман  стелився,
Пряний  вечір…  біля  тину,
А  козак,  на  стан  дивився,
Зустрічав  свою  дівчину.

Місяць  сяйвом  засвітився,
Мерехтіли,    зорі  ранні,
Над  рікою,  міст  іскрився,
Вона  в  білім,  кардигані.

Немов  птаха,  як  на  крилах,
Заглядала  в  сумні  очі,
Трепіт  серця,  у  обіймах,
Погуляєм  до  півночі.  

Та  нема,  коли  лебідко,
Стук  копит,  далеко  чути,
Мусю  їхати,  берізко,
Тебе  мЕні  не  забути.

На  коня,  сів  вороного,
Хмара  вмить,  місяць  закрила,
Вона  ж  просить,  лиш  одного,
Щоб  живим  вернувсь,  молила.

 А  в  гаєчку  соловейко,
Співав  пісеньку  журливу,
Ой    давно,  болить    сердечко,
Боже  дай….долю  щасливу.

Йшла  дівчИна  по  місточку,
 Все  ж  надію,  в  серці  мала,
Лежав  місяць,  на  горбочку,
В  смутку  ранок,  зустрічала.

                                 23.03.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2019

Я такий щасливий!

                                                                   /  віршована  розповідь  /

               Я    народивсь,  коли  сніжок,
Мені  ліпив,  на  поріжок,
Так    біло    –  біло  у    очах,
Ховався  я,  в  старих  мішках.

 Поряд  з  матусею  грівся,
Хай  би  мороз  десь  подівся,
 Мама  шепоче,  вже  весна,
Я  подивлюсь,  яка  ж  вона?

Та  чомусь  став  мокрий  носик,
Мама  гарчить,  -  Чорний  хвостик,
Ти  зовсім  став  -  нечупара!
Злюща,  як  та,  чорна  хмара.

 Та  весь  сніжок,  зранку  розтав,
Я    радо  сонечко  стрічав,
Й  крокусів  синіх,    ясний  цвіт,
Який    прекрасний,  весь  цей  світ!
За  мить  лунав  спів  пташиний,
 Друзям  скажу,  я  щасливий!
                               2018р

Хай  думають

Хай  подумають  загубився,
 А  насправді  ж  я  притомився,
Відпочину,  отут  трішечки,
 Цвіт  крокусів,  наче  свічечки.

У  таночку  по  них  промінці,
Як  приємно,чудово  мені!
От  веснянка,  от  чарівниця,
Хочу  цим,  я  насолодиться.

За  мить  ляжу,  прямо    на  бочок,
Скажіть  вам,  як  оцей  лісочок?
Та  не  заздріть  любенькі  друзі,
Озирніться,  он  по  окрузі.

Квітне  в  сяйві,  рідненька  земля
Вам  зізнаюсь,  що  щасливий  я!

До  картини…

Заховався  у  суцвітті,
Є  краса,  така  на  світі,
Аж  дурманиться  в  голові,
Ну  скажи,  а  як  я  тобі?

27.03.2019р

                                       
                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2019

Який чудовий світ / до картини /

У  яснооких  небесах,
Весна  танок  танцювала,
Тримала  квіти  у  руках,
Під  спів  пташок  розсипала.

Вже  ясне  сонце  тепліше,
 Замайорів    крокусів  цвіт,
І  мені  з  ним    веселіше,
Який  чудовий,  дивний  світ.
(До  картини  песик  в  крокусах)

*****
О,  як  же    добре,  прийшла  весна,
Тут  загублюся,    серед  квітів,
І  я  красивий,  як  і    вона,
Радий,  щасливий,  в  цьому  світі.

***
Грають  у  хованки  діти,
І  я  сховаюсь    між  квіти,
Хай  скажуть  песик  грайливий,
Тож  чому  б  не  порадіти?
З  ними  теж  буду  щасливий.

                                         27.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2019

Ой, як часто буває ( рим. проза )

   Чепурився  ранок  у  сонячній  заграві,  звеселилася  земля  в  золотій  оправі.  Прокидалося  село,  впали  роси  ранні.  Розлетілися  чутки  -  приїхала  пані.  На  крутій  машині,  до  бабусі  Килини,  на  всі  боки  фоткалась,  поблизу  калини.  В  кожні  хаті  гомонять,  гонорова,  то  ж  була  в  Європі,  одягла  круті  шорти,  є  емблема,  як  у  шопі.  І  сама,  немовби  краля,  струнка  синьоока,  багатенька,  хоча  кажуть  іще    одинока.
Й  до  Сашка    долетіла,  оця  звістка  нині,  чого  ждати,  поспішив,  їхав  на  машині.  Але  в  нього,  що  правда,  біленька,  старенька,  для  села  й  ця  підійде,  потішилась  ненька.  Тож  високі  колеса,  горда  назва  Нива,  хоча  з  моди  вже  вийшла  та  сім’я  щаслива.  
Йому    тридцять  минуло,  а  дівки  не  має,  часто  дрова  рубає,  в  судинах  кров  грає.  Одружився  б  певно  давно,  все  вибрати  не  в  змозі,  як  додому  приведе,    то  зразу  ж  на  порозі.  Мати  зміряє  до  ніг,  каже  не  підходить,  то  худа,  то  пишна,  ну  ніяк    не  угодить.
 Її  гордість  розперла,  пишається  сином,  посудачить  вечором,  любила  під  тином.  Все  тлумачить,  молодий,  куди  поспішати?  Щоб  була  гарна  й  гідна,  треба  вибирати,  Щоби  хата,    і  в  хаті  й  машина  крутіше,  ти    у  мене  красунчик,  роздивляйся  ліпше.
   Оце  так  й  цього  разу,  в  дорогу  проводжала,  -Придивись,  сину,  щоб  всім  догодила,  душу  зігрівала.
Їхав  й  слухав  Винника,  пісні  линуть  далеко,  бубонів,  -  Їй  все  просто,  а  мені  ж  вкотре  нелегко.  Вже  напевно  зо  двадцять,    водив  красунь  сміло,  як  остання  прийшла,    все  село  гуділо.  Сам  директор  колгоспу,  пропонував  доньку,  аж  до  річки  линуло,  -  Я  не  хочу  Соньку.
 Тож  за  серце  хапалась,  його  ненька  знову,  як  без  тями  волала,
 -  Повівся  на  змову,
Батько  хоче  прийняти,  бо  знає  надійна,  більш-менш  дівка  порядна,  мріє  спати  спокійно.  Мені  ж  зачіска  «каскад»  й  русяве  волосся,  не  вподобав  зовсім!  Ще  й  на  очі    наче  коса.    А,  як  зирить  з-під  тишка  й  усмішка,  аж  до  вух,  ну  жирафа  здалеку,  коли  одягне  капелюх.
Він  під`їхав  до  хати,  гучно  музика  грала,  на  подвір’ї  тітка  Килина,  в  мішок  суху  траву  клала,
 Є  машина,  нова  ФІАТ,  колір  синій-синій,
-  Добрий  день,    він  зразу,  чемно  сказав  господині.
Та  привітно  вже  й  за  хвіртку,    взялася  руками,
-  Що  Сашко,  напевно  зустрічати  з  рушниками.  І  хліб-сіль  подавати,  уже  скажеш  нині,  прийшов  руку  просити?  Вмить,  гукну  Христині.
-  Я  оце,  -  переминався  з  ноги  на  ногу,  Щось  машина  затихла,  -  утратив  відвагу,
Вмить,  у  дверях  Христина,  -  майстерно  нафарбована  лялька,
-  Моє  сонечко,  Сашко!-  перед  ним  феєрична  білявка,
-  У  веснянках  казав,  може  годі  брехати,  ну,  давай,  не  соромся,  то  ж  заходь  до  хати.  Пора  знову  відновити  приємні  стосунки,  не  забула  про  тебе,  привезла  подарунки.
А  Килина,  враз  за  вила,  
-    А  я  спішу  в  поле,
Підморгнула  онуці,    обличчя,  аж  сяє,
-  Танцювати  захотілось,  значить  погуляємо,  на  весіллі  вже  скоро,  молодість  згадаємо.
В  хаті  тихо,  привітно,  штори  опустила,,оглядає  йому  в  очі,  губу  закусила,
-    Ти  приміряй  сорочку  та  й  зразу  обмиємо,  чи  краще  за  зустріч  Шампанське  відкриємо?
Христя  сіла  на  ліжко,  позирає  скоса,
-  Наливай,  не  соромся,  -  ледь  морщила  носа,
Мов  туман  у  голові,    він  шепотів,  пригадав  той  вечір,  
-  Я  тоді  не  пив  горілки,-  в  очі  зазирає,  ніжно  взяв  за  плечі.  
Після  ласки  охмеліли,  ще  довго  пили,  аж  на  ліжко  вино,  ненароком  розлили.  У  гріхові  горіли,  всі    свічки  спалили.  Пусті  келихи  вина,  солод-поцілунки,  вже  світало  надворі,  нащо  обіцянки.
 Прокидається  село,  корова  ревіла,  гавкав  пес,  чиясь  постать,  хвіртка  заскрипіла.  Бурмотів,  Сашко  під  ніс,  у  обіймах    Христі,
-  І  кого,  це  біс  приніс,  -  не  змовчав,путався  в  намисті.
Нишком  зирить  до  вікна,  то  ж  здається  ненька?!
-  Полежи,  зараз  прийду,    моя  дорогенька.
Швидко  вскочив  у  штани,  виходив  із  хати,  що  ж    це  в  мене  за  життя,  досить  чатувати,
Тут  курей  Килина,  голосно  зазиває,  а  знервована  мати,  руками  махає,
-  Йдемо  синку  додому,  чому  забарився?
-  Та  я  це,  ну  матусю,  вчора  одружився.

****
Ой,  як  часто  буває,    любов  материнська,
Заважає  всім  жити,  її  гордість  панська,
Для  двох  щастю  радіти,  наче  перешкода,
А  роки,  вони  ж  біжать,  відцвітає  природа.

                                                                                                     26.03.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2019

Навіщо набрався… / з гумором /

Цілу  ніч  стара  не  спить,  то  ж  все  діда  чатує,
Вже  напивсь,  ото  до  біса,  чи  то  він  жартує,
І  бурчить,-  Я  королем  був,всі  мене  любили
Ой,  напевно  з  розуму  зійшов,  немає  сили.-
І  кричить-"Кохаю",  весь  час,  »Любіть»,  каже»  Любіть»
Ой  боюся,  мене  доведете,  прошу  не  зліть!
Підійти    баба  боїться,  десь  потягне  руки,
Тож  мені,    навіщо  біда,    йому  такі  ж    муки,
Вже  й  ганчірку  на  голову,  із  оцтом  поклала,
Аж  сльозину  проковтнула,  -  Я  ж  тебе  кохала.
В  нього  очі,  як    у  вампіра,  вже  три  дні  поспіль,
Воно  все,  таки  й  нічого,  але  мокра  постіль,
Що  ж  це  буде,  зажурилась,  мочиться  під  себе,
Як  же  я,  сонце,  любенький  проживу  без  тебе?
Ні,-  сказала,  сама  собі,-  Треба  щось  робити,
Що  це  дасть,  ридаю  поруч,  досить  голосити!
За  вікном  весна  надворі,  одягла  жупана,
За  три  ночі,  геть,  зморена,  пішла  наче  п`яна,
Під  черешнею,    близенько,  взялася    копати,
Дід  очунявся  і  швидко,  визирає  з  хати.
Така  справа,  через  вікно,  мов  боїться  вийти,
Це  ж  не  знать,  навіщо  риє  ?  Треба  все  осмислить,
На  лопаті  гойдається,  ледь  видно  із  ями,
-  Тебе  я,  бісову  душу,  поверну  до  тями.
У  вікні  старого  вздріла    і  до  хати  швидко,
Чи  то  він,  чи  хтось  інший,  жаль,  так  погано  видко,
Зчервоніла,  наче  рак,  бачить,  а  він  у  ліжку,
Догори  очі  закатав…  тримавсь  за  рядюжку.
Їй  здалося,  шаленіє,  дригає  ногами,
Став  ричать,  як  той  злющий  тигр,  я  ж  кохав  ночами,
Лиш  одну  тебе,  тепер  мені  риєш    могилу?
Що  радієш,  що  я  оце  нині  втратив  силу?
Пригадай,  як  ти  хворіла….  я  ж  мив,  тобі  ніжки,
Пригощав  у  ліжку  бульйоном..  то  ж  чекай  трішки,
Ти  згадай,  як  смакувала  й  мене  цілувала,
 Іще  милим    й  коханим,  всю  нічку  називала,
Бабця  хитро  зазирнула,  махнула  рукою,
Одна  думка,  каже  друге,  -  Та  біс  із  тобою!
І  погналась  під  черешню,  дід  видить,  знов  риє,
Ледь  -  ледь  дибає  ногами,  в  ліжку  мати  криє,
Дві  руки  поклав  на  груди,  ой  пече  зараза,
Тож  горілки  нема    вдома,  хоча  б  була  брага.
Мать  помру,  коли  не  вип`ю?  Думки,  наче  оси,
Пред  очима  усі  друзі  ,  із  флоту  матроси,
До  подушки  нахилився,  відчув,  мов  болото,
Вмить  раптово,  щось  сіяє,  схожеє,    на  злато.
У  вухах  гуде  і  дзижчить,  то  заграє  скрипка,
То  вовчисько  поряд  виє,  то  сусіда  пика,
Ой  до  чого  ж  я  дожився,  здалось  сам  злякався,
До  вікна,  вже  сів,  дививсь  …    навіщо  набрався?
Скрип  дверима,  вже  старенька,  мило  посміхалась,
От  намучилась,  досить,  дякувати  добралась!
Приховала  наче  й    мілко  та  вийшло  глибоко,
Ти    давай,  вже  піднімайся,  чуєш  лежебоко.
Із  –  за  пазухи    тягнула,  глянула  у  очі
Дід    принишк,  а,  як  угледів,  скам`янів,  у  шоці!
Повну    пляшку  горілки,  поставила  на  столі,
До  стільця,    наче  упала,  -  Ну,  як  там  королі?
Що  сходив,  до    предків  у  гості,  он  похмелися,
Одягай  сорочку    чисту,  давай  поголися,
Це  ж  на  смерть  приготувала,  вже  яма  готова,
В  діда  очі,  аж  на  лобі,  -  Що  ти  чорноброва!
Оце  тільки    полікуюсь,  більш  не  буду  пити
Чесно,  люба,  присягаюсь!  Будем  добре  жити!

                                                                                             22.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2019

Піду в депутати / гумореска /

В  кабінеті,  досить  гучно,  давно  проходить  нарада,
І  сумна  Наталя  Петрівна,  цим  розбіркам  не  рада,
За  пропущення  уроків,  відтепер  догану  має,
Це  чому,  кричить  директор,  усіх  учнів  захищає.
-    Розумію,  це  восьмий  клас,    то  ж  діточки  нині  такі,
Та  вас  хочу  зауважить,  що  стали  занадто  м`які!

Вся  червона,  як  троянда…  -  Та  це  ж  у  мене  лиш  один,
Все  порушує  порядок,  ну,  нашого  завгоспа  син.
-  А  ну  всім,  тут  розкажіть,  щоб  знати,  як  із  ним  вчинити,
Мабуть  досвіду  замало!  Безлад  треба  зупинити!
-  Та  до  школи  він    приходить,  все  залишає  телефон,
На  подвір`ї  сам    гуляє,  скаржиться  заважає  фон.
Оце  класне  шепотіння…дуже  тисне  у  голові,
От  тому    й  записує  в  класі  розмови,  теми  нові.
Та  навчається  ж  непогано,  я  вже  з  ним  розмовляла,
І  сварила,  та  й  ласкаво,  часом    навіть  умовляла.

-Я  вас  зовсім,  не  розумію,-    барабанить  по  столі,
Десятьма  пальцями  директор,  -  То,  що  робити  школі?
За  шкібарки,  візьміть  нарешті,  боятись  нема  чого,
А  пізніш,  буде  нагода,  запросимо  батька  його.
-  Де  ж  він  там,  чи  скоро  буде?  Ви  за  ним  когось  послали?
-  Зараз  прийде,  є  сьогодні,  нині  контрольну  писали.

Стук  у  двері….  відчинились  і  малий  на  зріст  хлопчисько,
Привітавсь  тихенько,  враз  принишк,  видно  на  душі  кепсько,
Потьмяніла  Наталя  Петрівна,  на  неї  дивились,
Все  ж  розмову  почала,  -  Ну    бачиш  до  чого  дожились!

Встав  директор  із  -  за  столу,  -  Що  робити    і  не  знати!
Ти  всю  школу  нашу  ганьбиш!  Може  хочеш,  щось  сказати?
-  Я  ганьбити?  Ну  про,  що  ви?  Погляньте,  он  депутати,
Пропускають  засідання.  Дивно,  а  мене  карати?
Їм  зарплати  і  премії,  я  чесно  скажу  -  захмарні,
Тож  вважаю,  вибачайте,  що  всі  ці  розмови  марні,
І  за,  що?  Я  ж  з  них  беру  приклад.  Всі  карточки  вставляють,
Їм  нічого,  за  це  бачу.  В  цей  час  у  барах  гуляють.
Що  тут  нині  вже  сказати.  І  де  правдоньку  шукати?
 Я  напевно,  як  підросту,  теж  піду  у  депутати.

                                                                                                                 2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2019

Я зустрічаю ранок

А  ви  бачили  світанок,  який  він  мінливий?
Червоніє,  соромиться,  як  мила  дівиця,
Ні,  це    наче,  парубійко,  зовсім  не  сміливий,
Потемніє  на  якусь  мить,  зненацька  іскриться.

То  так  зовсім,  випадково,  стає  весь  рожевий,
Виглядає  упевнено,    до  землі  так  ніжно,
Стежку  стелить,  на  весь  обрій,  майстер  березневий,
Кольори  всі  сірі,  на  сині  змінить  поспішно.

Ясний  промінь,  як  художник,  намалював  ребра,
Розстелив,  раптом  веселку,  ледь  –  ледь  в  позолоті,
Так    сміливості  набрався,    сяйво  на  пів  неба,
Вмить    увагу  відвертає,    пташина  в  польоті.

І  заграє  часом  морем,  хмари  справжні  хвилі,
Крають  небо  на  частини.  Ще  по  ньому  зорі,
Та  й  світанок  схова  в  шати,  на    самому  схилі,
Десь  до  заходу  найближче,  в  темному  просторі.

А  на  сході  квітне  мальва…  із  відтінком  літа,
Фарби  смужками,  різнокольорові,  стрічками,
Шматок    ситцю  яскравіє,  піднесе  ввись  світла,
Промінці,  вмить  поміж  хмари,    виграють  свічками.

Яке  щастя,  просто  жити,  відчуть  прохолоду,
Край  мій  рідний,любуюся,  вишневий  світанок,
Зачарована  красою,  маю  насолоду,
Із  пташиними  піснями,  зустрічаю  ранок.

23.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2019

Проговорився /гумореска /

Каже  Ганна  до  Миколи,
Вже  послухай,  йди  до  школи,
Ти  ж,  як  батько  й  давно  хотів,
За  сім  років,  хоч  раз  пройдись.
Хваливсь  куму,  як  гуляли,
 Ви  удвох  пообіцяли,
Чи  збрехав,  як  було  колись,
Що  не  зрадив,  мені  моливсь.

Лип  Микола  до  дружини
Що    йти  слухати  провини?
Яке  виросло  в  нас  чадо?
А  дружина  й  дуже  радо,
Зроби  любий    гарний  вчинок,
Візьми  гроші  в  подарунок,
Скоро  ж  свято  це,  жіноче,
Та  й  до  вуха,  ледь  шепоче,
Ім’я  вчительки,  ти  узнай,
 Все  ж  надовго  десь  не  зникай.

-Мене  нині  здивувала,
Ти  ж  із  нею  дівувала,
Катька  звать,  -  каже  Микола,
Та  вона,  щось  вчора  квола,
Така  була  і  не  знати,
Чи    й  дітей  буде  навчати,?
Ми  із  кумом,  три  дні  поспіль,
Через  день  ходили  в  гості.

                                             28.02.2019  р

                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2019

Обіцяв тато, я буду щасливий / рим. проза /

   Малий  хлопчина,  присів  по  обіч  дороги,    на  водопад  задививсь,  на  його  пороги.  І  думок  у  малого,  як  гори  величні,  каже  ненька,-  До  нас  горе  прийшло  не  вві  сні.  А  йому,  янголяті  й  п’яти  років    не  було,  то  ж  воно,  синьооке,  про  це,  ще  й  не  чуло.  Цього  навіть  й  не  знало,  яке  оте  горе,  нині  ж  мама  казала,  як  штормове  море.  Всіх  забирає,  як  злий  морський  цар  гуляє,  підіймав  хвилі  й    човни,  до  дна  нахиляє.
-  Так  до  моря  далеко,  -  шепоче  синочок,-  На  місточок,    то  ж  йдемо,  туди,  на  горбочок.  Добре  море  попросимо,  щоби  не  штормило  і  щоб  людям  та  й  ніколи  горя  не  робило.
Міцні  руки,  в  мозолях  маля  обіймали,
-  Ой,  щоб  діти  й  всі  на  світі  горя  не  знали!
     Йшла  нерівна  дорога,  до  самого  низу,  поміж  трав  у  долину,    а  далі  до  хмизу.  Тут  лишили  малого,  є  бабуся  поруч,  для  волосся  у  руках  тримає  свій  обруч.  Він  здивовано  дививсь,  все    не  міг  збагнути,,  чому  бабця  знов  плаче,  їх  змогли  забути?  І  чому,  тепер  старенька,  сивою  стала?  Вже  онук  на  руках,  пестить,  каже  пристала.  Та  й  до    цвинтаря  іти  стежкою  кривою.
Онук  їй,  -  Як  збагнути,  чом  ненька,    плаче  під  вербою?  Все  мовчить  й  нащо,  одягла  чорну  хустинку?  І  лице  ховає?  Шепоче,  -  Синку-синку?
   Оченята  зирили,  вслід  довгій  колоні,  на  губах,  старенької,  сльозини  солоні.  Пережити,  як  це  все,  серденько  боліло,  а  онучок  відчував,  тремтить  її  тіло.  До  грудей  тулила  мале  янголятко,
-  Полетів  до  неба,  ось  тепер  твій  татко,
Не  второпав  малий,  скривив  губенята,
-  Полетів,  а,  як  це?  Я  хочу  до  тата!  Ну  таке,  ти  скажеш,  він  моряк  сміливий,  мені  тато  обіцяв,  я  буду  щасливий!  Ми  ж  разом  будемо  з  ним,  море  захищати!  Вставай  бабцю,    ну  йдемо,  його  зустрічати!
   Десь  далеко  море,  хвилі  ввись,  до  причалу,  а  над  ним,  надто  гучно,  чайка  прокричала.  Проводжала  моряка  у  потойбічний  світ,  зрозуміє,  все  це  син,    лиш  через  кілька  літ.

                                                                                                                                                 21.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2019

А, якби не він

Не  вій  вітрисько,  душу  не  холоди,
Сонячний  промінь,  доторкнеться  ніжно,
Із  трав  сонливих,  останній  сніг  струси,
Хай  сум,  тривога,  пропадуть  безслідно.

Весни  вітання,    хочу  я  пізнати,
Дивлюсь,  задумаюся,  знов  до  вікна,
Він  там,  на  сході,  піду  зустрічати,
Ой,  нащо  ж  люди,  страшна,  вбивча  війна?

Якби  не  він,  то  хто  б  йшов  боронити,
В  кроваве  пекло,  під  кулі,  снаряди,
І  хто  б  зміг  землю    й  мій  сон  захистити,
Борець  за  волю,  на  посту  й  за  правду.

Там  не  один,  де  жахи,  страх  й  смерть  ходить,
Сини  відважні,  немов  рідні  брати,
Всі  негаразди,  нехай  Бог  відводить,
Живі  верніться,  жде  жінка  і  мати.

                                       20.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2019

У день весняний

У    день  весняний,  просто  не  знати,
Чи  ясне  сонце,  зможе  пригріти,
Та  пташечка,    чи  буде  співати,
Чи  ранок  зустріну  й  первоцвіти.

Яскраві  барви,  сонце  золоте,
Пробудять  небо,  одягнуть  смужки,
Світанок  ,вкотре  сяйвом  зацвіте,
Розстелить,  по  краєчку  рядюжки.

Земля  в  дрімоті  та  відійшли  сни,
Весняний  вітер,  неначе  сніжить,
Упали  роси,  в  трави,  на  стежки,
Веселий,  стрімкий  промінчик  біжить.

Весни,  я  дочекалась  і  ранку,
Спіймаю  промінь,  радо  в  долоні,
Земля...  вже  одягла  вишиванку,
Щаслива,  то  ж  я    у  своїм  домі.


13.03  2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2019

Сонях - сонце….

Я  побачила  соняхи  у  сні,
Нагадали,  вже  про  тебе  мені,
У  той  день  була  лише  надія,
Ніжне  сонечко  в  полі  і  мрія.

І  веселики  ясні  у  очах,
Як  кохання,  політ  ввись  на  крилах,
Де  поглянь,  краса  і  красень  сонях,
Тримай  міцно  у    своїх  долонях.

Це  ж  є  нашого  щастя    порука,
Не  дістала,  ніколи  розлука,
Чи  та    магія,  чи  солод  гріха,
Нині  спомин,  сповив  та  й  втіша.

Для  нас  сонях  –  сонце,  коли  старість,
Ми  згадаймо  літо,  нашу  радість.


2017р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2019

Місяцю, дай щастя

Година,  дві..  чотири,  п`ять,
І  час  минав,  стрілки  спішать,
Але  чомусь,  сон  геть  утік,
Дрімає  ніч,  немає  втіх.

Лиш  місяць  там,  серед  зірок,
Мені  здалось,  зробити  б  крок,
Душі    та  й  звідати  політ,
Щоб  поміж  них,  далекий  світ.

Це  лиш  думки,    у  сяйві  мрій,
Та  катма  крил.  В  голові  рій,
Бджілки  дзижчать,  аж  бере  сум,
Місяць  ясний,  низав  струм.

В  його  б  потрапити  полон,
Щоб  надійшов,  вже  Аполлон,
Тож  лікував,  від  самоти,
Хоча  б  на  ніч,  від  німоти.

В  душі  тепло,  щоб  відчути,
І  спів  кохання  почути,
Місяцю  дай,  щастя  крихту,
В  таємну  ніч,    ніжну  й  тиху.

2015р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2019

А чи є таке село?

А  чи  є,  таке  село,  на  рідній  землі,
Де    могили  немає,  мовчать  солов`ї,
Серед  трав  і    дерев,  син  упав  на  війні,
Як  журавлик  молодий,  ще  не  мав  сім`ї.

Все  жили  і  братались,  а  ворог  не  спав,
Ланцюги  весь  час  кував.Та  коли  ж    кінець?
П`ятий  рік,    війна  йде,  знов  народ  повстав
Де  ж  обіцяний  той  рай?  На  душі  свинець.
І  пече,    і  так  болить!  За  світлії  мрії,
Молить  мати  в  темну  ніч  за  своє  дитя,
Кожен  з  нас,    свій  хрест  несе.  Та  де  ж  надії?
Що  народу  чекати,  яке  майбуття?

Сонце  землю  зігріло,  стежка  в  болоті,
Чи  від  снігу,  чи  від  сліз,  до  цвинтаря  шлях,
Очі  лід,  душа  кричить.  Хрест  в  позолоті,
Полетів  поміж  хмарин,  сизокрилий  птах.  

А  чи  є,  таке  село,  де  могил  нема?
Дочекалися  весни,    скрізь  квітнуть  квіти,
Синів  любих,  милих,  забрала  війна,
А  чи  хтось,  хотів  страждань?  Чому  радіти?

10.03.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2019

Весна на порозі

Думки  минулі,  колотить    вітер  в  старім  листі,
Краплі    багрові  і  світлі  й  льодяні  в  намисті.

Трави  сухі  в  позолоті,  сонечко  збудило,
Землю  святу,  ледь  зігріло,  сніги  розтопило.

Між  дерев  голих,  у  лісі  горбочок  синіє,
Вже  й  веселиться  проміння,  пролісок  ясніє.

Заводить  пісню,  у  гаю  маленька  синичка,
Радо  голівкою  вертить,  підіймає  крильця.

Ввись,  як  пушинка  злітає,  хоче  розказати,
Вже  на  порозі  весна,  пора  її  стрічати.


                                             12.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2019

Привіт, чеченко! / проза /

   Ранок…  сонячне  проміння  прилягає  на  підвіконня,  поступово  проникає  в  кімнату.  Кілька  прямих  промінців  досягають  ліжка,  миготять  по  обличчю  дівчинки,  ніби  намагаються  її  розбудити.
 Тамара  відчуває  тепло,  відкривши  очі,  від  яскравого  світла,  тут  же  закриває.  За  мить  на  правому  боці,  через  відчинене  вікно  зазирає  до  стежки,  що  веде  до  саду.    Вона  уявила  стиглі  позички,  які  покриті  краплинами  роси  виблискують  на  сонці.  Ніби  кличуть  до  себе,  візьми  й  зірви,  скуштуй,  відчуй  той  смак.  Вже  скривилася.  В  трусиках  і  в  майці  гайнула  через  вікно.  Шубовснулась  у  калюжу,  несподівано  вирвалося,
 -  Ой,  що  це,  дощ  був?!  
Озирнувшись  назад,  бігла  вперед,  до  стиглих  ягід.
   Гусяча  шкіра,  як  признак  холоду  виступила  на  руках.  Злегка  тремтіла  та    в  долоні  рвала  ягоди,  захоплено  запихала  в  рот.  Кілька  раз  хапнула,  від  відчуття  кислоти  примружує  очі,  за  мить  почула  бабусин  голос,
-  Ти  де,  дівчисько?    
Здаля,  побачивши  онучку,  жінка  продовжила,
-  Ото  вреднюща,  виспалася  й  бігом  до  ягід!  Гайда  до  роботи,  дощ  пройшов,  не  треба  воду  носити,  замочимо  речі,    згодом  будемо  прати,  ходи  сюди!
Сяючі  оченята,  як  приклад  задоволення.  В  жменях  тримає  позички,  не  поспішаючи,  повертається  до  вікна.  
Бабуся  хитає  головою,
-  То  вже  йди  через  двері,  куди  прешся,  то  ж  ноги  в  болоті.
-  Звичайно,  -  опустивши  голову,  відповіла  дівчинка.  Вона  й  зовсім  не  мала  наміру  лізти    в  кімнату  через  вікно.
Чорне  волосся,  спало  на  чоло,  поглядом  голодного  вовченяти  дивилася  на  стареньку.  А  потім,  немов  біс  вселився,  швидко  побігла,  спеціально  із  силою  ступала  по  траві.  Краплини  дощу  розсипались  на  всі  сторони,  вона  трясла    головою,  щось  бубоніла.
   На  веранді,  бабуся  в  кружку  наливає  молоко,  звівши  брови,  суворо  до  неї,
-  Так,  досить  ганчіркою  терти  ноги,  вже    сухі  й  чисті,  ти  в  траві  їх    майже  вимила.  Пий  молоко  з  хлібом  та  разом    підемо  почистимо  в  корови,  потім  зігрію  води,  приступимо  до  прання.
 Тамара  всілася  на  стілець,  гойдає  ногами.  Із  силою  кусає,  відриває  окраєць  хліба  й  сьорбає  молоко.  На  знак  згоди  кивнула  головою  й  запитала.  
-    Бабусь,  а  чого  ти  руденька,  а  я  чорна,  ти  мені  рідна  бабуся?
-  Тю  на  тебе,  -    жінка  ледь  всміхнулася,  продовжила,
-А  тато  в  тебе  який,  хіба  не  світлий?  
Дівчинка    довірливо  зазирає  в  очі,
-  Та,  я  це..  ну  він  же  не  такий,  як  ти!  Ти,  як  сонце,  а  він  он,  як  солома,  що  на  купі,  для  корови.
Стара  голосно  розсміялася,
-  В  тебе  мама  чеченка,  в  неї  коси  були,  як  смола,  такі  шовкові,  аж  виблискували.
Дівчинка  допивши  молоко,    рукою  втерла  уста,
-  А  де  вона?  Чому  й  тато  довго  не  приїздить?  Вона  теж  в  тому  селі  живе,  що  й  тато,  то  чому  не  приїздить?
-  Ой  дитино,  -    гладить  по  голові    й  трохи  задумавшись,
-  Маєш  знати,  поїхала  твоя  мама,  а  куди  й  не  знати,  напевно  в  Чечню  повернулася.  
А  я  думаю,  чого  ти  мене  чеченкою  називаєш.  А  Чечня,  це  що?
-  А  біс  його  знає,  твій  тато  там  був,  десь  в  Росії.  Служив  в  армії,    звідти  привіз,  вона  була  справжня,  дикарка  та  все  ж  одружився.  Спочатку  тут  жили,    потім    в  іншому  селі  збудували  будинок,там  тебе  і  купили.
Мала  опустила  голову,  наче  щось  на  підлозі  роздивляється,
-  То  тато  в  тій  хаті  живе,  а  чому  мене  не  забере?  Я  вже  за  ним  засумувала.  Як  на  Святвечір  був  з  якоюсь  тіткою  і  все.  Я  до  нього  хочу,  там  напевно  теж  є  школа.  З  Петьком  не  хочу  в  школу  ходити.  Він  цілу  дорогу  тільки  й  знає  обзивається,  як  ти,  мене    чеченкою  називає.
Стара  хитаючи  головою,    сердито,
-  Із  сусідами  треба  мирно  жити.  Але  ж  він  за  тебе  на  три  роки  старший,  в  батька  вдався,  років  мало,  а  на  вид,  як  молодий  ведмідь.  Ти  з  ним  краще  не  водися.  
   Тамара  в  сараї,  сапою  вигортає  солому  й  ледь  присохлий  коров’як.  Час  від  часу  підтирає  носика,  від  напруження  на  чолі  виступив  піт.  Для  неї  ця  робота  звична,  прибирати  доводиться  через  кожні  чотири  дні.  Іще  на  підлогу  суху  солому  розстеляє,  в  ясла  кладе  свіже  сіно.  Болять  рученята,  з  осторогою  позирає  на  двір,  де  бабця  для  корови  тре  старі  буряки.  Думки  про  батька  не  дають    спокою,  з  бабусею  важко  жити,  все  заставляє  робити.  Нехай  би  забрав,  тітка  та  наче  непогана.  І  село  більше,    так  розповідала  бабуся.
   Минає  літо…  надворі  ледь-ледь  сіріє.  Тамара  почула  голос  батька.  Пташечкою  зірвалася  з  ліжка,  ну  нарешті.  Він  стояв  на  порозі,  розставивши  руки,  кинулася  до  нього,  
-  Тату,  таточку,  забери  мене,  я  буду  слухняна.  Я  хочу    до    тебе,  хочу    в  твоєму  селі  ходити  до  школи.
Він  підхопив  її  на  руки,  худенькі  рученята  обіймали  його  шию,  притискали  до  себе  голову,  тулилася  щічкою  до  його  щоки,  зі  сльозами  на  очах,  заглядала  в  радісні  очі  батька.
-  Ну,  от  і  добре,  -    сказав  батько,  поцілувавши  в  щічку.
     Пройшло  трохи  часу.  З  холодним  серцем  Галина  прийняла  дівчинку,  але  при  чоловікові  цього  не  показала.  Більше  уваги  привертала  маленькому  хлопчикові,  пояснила,  що  це  її  братик    Миколка.
 Батько  працював  в    колгоспі    трактористом,  часто  йдучи  на  роботу,  будив  доньку  збиратися  до  школи.  У  перші  дні  Галина  кілька  раз  заплітала  їй  коси  та  згодом    дівчинка  відмовилася,  вирішила  сама  заплітатися.  Їй  здалося,  що  вона  дуже  знервована,  навмисно  робить  боляче.  Коли  ж    батько  залишався  вдома,  для  неї  були  щасливі  миті.  Він  більше  приділяв  їй  уваги,  хоча  й  возився  з  сином.  Лагідний,  привітний  погляд,  грів  молоде  сердечко,  любив  доньку.  Її  дзвінкий  голосочок,  як    дзвіночок  молодого  джерельця,        його  тішив.
 Галина  досить  строга,  дівчинка  тільки  приходила  зі  школи,  відразу  вимагала,  щоб  швидко  робила  уроки  й  бралася  до  роботи.  То  підлогу  помити,  то  посуд,  чи  бавитися  з  братиком.    А  їй  так  хотілося    на  вулицю,    де  гралися  діти,  де  линув  писк  і  сміх,  де  чути,  як  хтось  кричить,  -  Лови!  Лови  м`яч!  
Всі  вмовляння,  відпустити  хоча  б  на  годину,  визивали  в  жінки  гнів.  Верещала  не  своїм  голосом,  що  в  неї,  аж  у  вухах  дзвеніло,  погрожувала  відправити  до  бабусі.
 -  Прийде  тато  тоді  будеш  гратися  де  захочеш,  а  зараз  мусиш  допомагати,  треба  заробляти,  щоб  тебе  тут  годували,-  ці  слова  тітки,    як  ніж  у  серце,  гнобили,  ранили  душу.
       Одного  разу  Галина  наказала  дівчинці  полізти  на  горище,  дістати  соковарку.  Тамара  трохи  боялася  висоти  та  серйозний    погляд  тітки,  наче  з-під  ніг  забирав  землю.  Втратила  контроль  над  собою,  чомусь  не  наважувалась  посперечатися.  Її  чорні  очі  наче  відбирали  силу,  здавалося,  що  на  якусь  мить  темніло  перед  очима.  З  острахом  залишалася  з  нею  на  самоті.  Про  любов  до  тітки  й  речі  не  могло  йти,  хоча  батько  декілька  раз  мав  розмову,  щоб  називала  Галину  мамою.  Вона  ж    тільки  опустить  голову  донизу  й  тихо  погодиться,
 -  Добре  тату,  я  хочу  сказати  та  язик  не  слухається  мене.  Я  намагатимуся    це  зробити.
 Але  серце  й  душа  наче  входили  в  п’яти,  підступала  розгубленість,  щось  здавлювало  горло,    не  давало  вимовити  те  слово,  мама.    
     На  горищі  Тамарі  видалося  дуже  душно,  всю  солому  обмацала,    шукає  соковарку.  Солома  наче  голки,  боляче  колола  руки,  вона    слиною  змочила  почервонілі  пальчики,  долоні  і  знову  шукала.
-  Ну  нарешті,  -  перевела  подих,  коли  в  самому  кутку,  під  старим  ганчір`ям,  від  якого  несло  затхлим  повітрям  вогкості,  намацала  її.  Витерши  рукою  змокріле  чоло,  крикнула  до  Галини,  
-  Я  знайшла…  
І    тихо  про  себе,  
-А    казала  в  соломі…
     Свербіж  по  оголених  ногах,  якесь  неприємне  відчуття    пронизало  все  тіло.  Ой,  напевно  це  від  соломи,  зробила  висновки  дівчинка.  Дуже  хотілося    трохи  почухати,  чи    хоч  погладити  ноги  та  часу  не  було.  Знала,  якщо  затримується,  буде    мати,  що  слухати,    неприємностей  не  позбудеться.  Тому  й  намагалася  по  соломі    якнайшвидше,  волокти  соковарку  до  дверей.
-  Ну  от  і  добре.  А  тепер  бери  її  і  злазь,  -  крикнула  у  відповідь  і    швидко  зникла    з  очей.
Коли  злізла  по  старій  дерев`яній  драбині,  яка  ще  й  трохи  хиталася,  ноги  трусилися,  як  пружини.  Однією  рукою    трималася  за  драбину,  іншою  рукою,  наскільки  можна  було,  охопила  соковарку  та  вона  чомусь  ніби  хотіла  вислизнути.  Не  втрималась,  різко  похитнулася,  за  мить  втрачає  контроль.  Глухий  гуркіт  на  подвір`ї    і  гавкання  пса  привернули  увагу  Галини.  Вона  вискочила  з  хати,  соковарка  лежала  біля  її  ніг,    а  Тамара,  в  траві  трималась  за  ногу,  з  рани  на    коліні  сочиться  кров.
Обличчя  жінки  зблідло,  верещить  не  своїм  голосом,
-  Що,  застав  дурня  Богу  молитися,  то  й  лоба  поб`є!  Так  і  ти!  От  покарання  мені  господнє,  де  ти  взялась  на  мою  голову?  Йди  он,  біля  криниці    та    промий  рану,  я    принесу  зеленку,  припечемо.  Що  напевно  рота  роззявила,  не  дивилася  під  ноги,  тому    й  злетіла?!
Дівчинка  на  губах  відчувала  солоні  сльози,  що  котилися  мов  горошини,  боліло  все  тіло,  особливо  нога.  Не  наважилася  сказати,  відкопиливши  нижню  губу,  ледь-ледь  піднявшись,  кульгаючи  на  праву  ногу.  Йшла  до  криниці,  яка  знаходилася  далеченько  від  сараю.  
 Ті  самі  слова,  що  й  бабуся  казала,  думала  дівчинка,  йдучи  від  криниці  до  хати  та  все  ж    з  бабусею  було  краще.  Хоч  тут  гній  тато  чистить  та    бабуся  вечорами  було  поцілує  в  лоба,  щось  цікаве  розповість.  Хоч  і  бурчить  незадоволено  та  не  кричить  же  так,  що  можна  оглухнути.
Ввечері,  коли  батько  прийшов  з  роботи,  донька  вже  лежала  в  ліжку.  Його  зустріли  сумні  оченята,  доньці    стало  зовсім  зле.  Її,  то  проймав  холод,  то  кидало  в  жар.    Дружина  розповіла  йому,  що  сталося,  він  не  сварив  доньку,  погладив  по  голові,  здивовано  сказав,  
-    А  в  тебе  здається  підвищена    температура.
Й  до  дружини,
-  Галино,  дай  термометр!
   Випивши  ліки  від  високої  температури,  дівчинка  намагалася  заснути  та  сон  не  йшов,  хвилювалася,  адже  завтра    тато  має  її  повезти  в  містечко,  в  лікарню.
   Після  рентгену  в  Тамари  виявили,  що  в  неї    вроджена  аномалія  розвитку  однієї  нирки.  Ліва  нирка  в  нормі,  а  друга  -«  підкова»,  так  її  називають,    нирка  зовсім  не  розвинена.  Ще  рентген  показав  забої  стегна    та  сідниць,  хоча  і  так  було  видно,  на  ранок  тіло  покрилося  синіми  плямами.  Від  таких  новин,  батько  хапався  за  голову.  Вже  шкодував,  що  забрав  до  себе,  але  ж  назад  час  не  повернути.  Не  дарма  ж  кажуть,  якби  знав  де  впадеш,  то  соломку  б  підстелив.
   Майже  три  тижні  пробула  в  лікарні,  їй  парентерально  вводять  ін`єкції,  заставляють  пити  ліки.  Через  кожні  три  дні  провідував  тато,  ані  тітка,  ані  бабуся  до  неї  не  приїхали.  Вона  дуже  нудьгувала    за  бабусею,  здавалося  якби  мала  крила,  в  обійми  би  полетіла  до  неї.  
Коли  повернулася  з  лікарні,  зрозуміла,  що  бабуся  навіть  не  знала,  що  з  нею    таке  трапилося.
     Надворі  осінь…  Тамара    наче  подорослішала,  робила  висновки,  що  краще  повернутися  до  бабусі.  Адже  Галина  до  неї  не  стала  краще  відноситися.  Тільки    до  сина  й  до  батька  усмішка,  до  неї  ж  прогляне,    уїдливим  поглядом,  як  у  оси,  так  вона  собі  придумала.  Напередодні  зимових  канікул,  наважилася  поговорити  з  батьком,
-  Тату,    я  хочу  до  бабусі,  зараз  ти  більше  часу  вдома,  може  тітка  без  мене  побавить  Миколку?
Він  здивувався  від  почутого,  такого  прохання  з  підтекстом,  можна  сказати.
-  Мені  тут  сумно,  я  не  здружилася  з  дітьми,  бо  все  вдома,  а  там  у  мене  є  друзі.  Відвези  мене,  будь  ласка.
Його  здивувало  таке  прохання,  відчув  прилив  крові  до  обличчя,  намагався  стримано  говорити.  Хотів  відмовити  та  вона  ніжно  притулилася  до  нього,  обійнявши  за  шию,
-  Тобі  зле?  Ти  так  почервонів.
Батько  гладить  по  голові,
-  Залишиш  мене,  а  я  ж  сумуватиму  за  твоїм    дзвінким  голосочком.  І  Миколці  з  тобою  весело,  він  тебе  так  любить.
-  Тату,    хоч  на  Новий  рік,  -  вмовляла,  зазираючи  в  світлі,  теплі  очі.
На  другий  день,  батько  зранку  зайшов  в  кімнату  до  доньки,  вже  одягнений,  навіть  у  чоботах,
-  Ну,  що  готова  їхати?  Одягайся!
 Ця  звістка  їй  здалася  святом,  вона  була  на  сьомому  небі.  Батько  з  усмішкою  на  обличчі  спостерігав,  як  вона  швидко  і  вміло  застеляє  ліжко.  Трохи  знервовано  одягалася  й  збирала  деякі  речі,  навіть  портфель  з  книгами  й  зошитами  забрала.  
   Вони  зайшли  на  кухню,  батько  ніс  рюкзак,  Тамара  в  руці    тримала      портфель.  За  столом,  з  Миколкою  на  руках,  Галина,  годувала    його  молочною  кашею.  Миколка,  побачивши  Тамару,до  неї  потягнув  рученята,  рухає  ніжками.
Галина,  сердито  гримнула  на  нього,
-  А  ну  сиди,  непосидюче!
 А  потім  до  неї,
-  А  портфель  нащо  взяла?  Що  може  там  на  канікулах  будеш  якісь  завдання  виконувати?
Вже  ледь  посміхаючись,
-  Ну  бувай!  Щасливої  дороги  вам!  А  ти  Степане,  там  довго    не  сиди,  щоб  на  обід  вдома  був!
         Старенька,  побачивши  у  вікно  сина  з  онукою,  аж  з  руки  випустила  черпак,  саме  хотіла  насипати  в  тарілку  щойно  зварений  борщ.  Тішилися  всі,  цілувалися,  обнімалися.  Онука  зазирає  в  ясні  бабусині  очі,
-  У  тебе  краще,  чим  там,  нехай  тато  мене  тут  залишить,  назавжди,  я  буду  слухняною,  даю  чесне  слово,  все,  що  скажеш    буду  робити.
Вона  приголубила  онуку,  поцілувавши  в  чоло,
-  Нехай  і  правда  залишається,  я  оце  на  грип  хворіла,  не  було  кому  й  чаю  подати.  Як  вона  хоче,  нехай  так  і  буде,  дитя  й  так  обділене  любов’ю.
     Батько  додому  не  поїхав  відразу,  довго  рубав  дрова.  Нарубаних  дров  під  сараєм  залишалася  невеличка  купка,  а  пічку  треба  палити  щодня,  а  то  й  двічі  на  день,  зварити  їсти  та  відігріти  сир.  День  короткий,  то  ж  він    при  включеному  електричному  світлі  рубав  і  складав  дрова,  відмовився  від  допомоги.  Зайшов  до  хати,  коли  розгулялась  хурделиця,  у  димарі  завивав  вітер,  за  короткий  час  всі  вікна  заліпило  снігом.  
Дочка  задоволена…  лежала  в  своїй  кімнаті,  в  ліжку  на  пуховій  перині.  Посміхаючись  роздивлялася  книгу,  коли  почула  розмову  батька  з  бабусею,  вони    пили  чай  і  про  щось  розмовляли.  Ненавмисно  почула  слово  »лікарня»,  відразу  прислухалася.  В  цей  час  говорила  бабуся,
-  То  їй,  що  заміж  не  можна  буде  виходити.  З  однією  ниркою  не  дозволять  народжувати.  Хоч  і  мала  та  не  виросте  ж  друга,  як  ти  кажеш.
Запала  тиша…  згодом  глухий    стук  ложки,  батько  колотить  чай,
-  Ти  її  трохи  бережи,  не  заставляй  важкого  піднімати  та  солі  й  кислоти  треба  поменше  вживати,  одна  нирка  не  дві,  сама  розумієш.  
Стара,    хвилюючим  голосом,
-  А  твоя  напевно  знала,  що  в  неї  така  біда,  тому  й  покинула  вас.
 -  Ця  хвороба,  їй  в  спадок  від  матері  передалася.  Що  зробиш,  вона  ж  народила  та  треба  шануватися  і  все,  а  там    життя  покаже,  -  сказав  батько  тихим,  зниклим  голосом.
 Часто    й  гучно  забилося    її  сердечко.  Так  ось  чому    в  школу  пішла,  аж    у  вісім  років,  ось  чому  така  худенька,  бідкалася  в  роздумах.
   Її  життя  змінилося    в  кращу  сторону,  бабуся    забороняє  піднімати  важке.  Стала  трішки  лагіднішою.  А  вечорами  було  сяде  в  ліжку,  гукає  до  себе,  в  обіймах  розповість  якусь  історію  і  навіть  казку.  Інколи  пісню  заспіває,  в  неї  голос  дзвінкий-дзвінкий,  славився  на  все  село.  
     До  школи  Тамара  йшла  в  супроводі    Петрика,  сусід  дуже  зрадів,  коли  побачив,  що    вона  приїхала  й  буде    ходити    в  цю  ж  школу,  що  і  він.  Де  було  іншої  взяти?  Хоча  вона  трохи  раділа,  що  йде  поруч,  несе  її  портфель  та  просила  його,  щоб  не  називав  чеченкою.  А  він  кожного  ранку,  як  тільки  побачить  й  кричить,
 -  Привіт  чеченко!
 Потім  посміхнеться,  опустить  голову,  махне  рукою  й  скаже,
 -  Не  ображайся,  це  по-дружньому,  воно  само  вискакує  та  й  мені  подобається  тебе  так  називати.  
   Час  летів…  минали  пори  року.  Годинники  відстукували  секунди,  хвилини,    години.  Діти  підростали,  хоч  і  різниця  три  роки,  це  не  завадило  їхній  дружбі.  Чорненька  дівчинка-пір’їнка,  інколи  так  називав  її  Петро,  коли  ранком  йшли  до  школи.
   Чудові  літні  дні  довгі,  можна  багато  роботи  переробити.  І  допомогти  по-господарству  й  працювати  в  городі  і  навіть  можна    в  бабусі    відпроситися  з  дітьми  на  ставок.  Сьомий  клас  був  дружній,  діти  з  вулиці,  як  і  в  дитинстві,  збиралися  біля  криниці.    В  самому  низу,    вода  з  неї    попадає  у  виритий  вузький  рів,  в  якому  купалися  качки,    гуси,  так  метрів  триста,  а  потім  став.  Він  не  був  глибоким,  але  декілька  джерел  тримали  воду  прохолодною.  Та  діти  купалися,  насолоджувались  теплими,  світлими  днями.  
 Петро  вже  закінчив  школу,  інколи    разом  з  мамою  працював  на  фермі,  батько  навчив  управляти  трактором.  Світлоокий  парубок  з  дитинства  любувався  Тамарою,  а  згодом  і  прийшло  раннє  кохання.      Він  дивився  в  її  волошкові  очі  і  дивувався,  сама  чорнява,  а  очі  світлі,  теплі,  привітні.  Як  і  раніше  проводив  вечори,  де  збиралися  всі  діти,  незважаючи  на  вік.  Дві  величні  тополі,  колись  росли  біля  криниці,  їх  давно  зрубали,  поклали  одну  навпроти  одної,  де  молодь  і  мала  посидіти  вечорами.  Тепер,  тут  навіть  краще  стало,  ростуть  дві  плакучі  розложисті  верби,  забираючи  сонячне  проміння  на  себе,  придають  затишок.  Вечорами,  хтось  брав  магнітофон,  над  лугом,  ставом  і  селом,  лунала  музика,  люди  знали,    то  веселиться  молодь.
   Пройшов  час…  Тамара  закінчила  восьмий  клас.  Височенька,  струнка,  як  берізка,  вбралася  в  дівочу  красу.  В  собі  відчуває  силу,  хоча  знає,  що  не  простим  буде  її  життя.  Про  свою  хворобу,  розмову  бабусі  з  батьком  пам’ятає.  Останнім  часом,  її  зовсім  нічого  не  турбувало,  відчувала  себе  здоровою  людиною.
   Бабусі  минуло  сімдесят  років,  старенька  все  робила  повільно.  Тому  дівчині  приходилося  виконувати  більший  об’єм  роботи.  Жити  в  селі  без  худоби  неможливо,  тому  весь  час  в  роботі.  Землі  сорок  соток,  тут  городина  і  садок,  є  біля  чого  наробитися.  Особливо  важко  навесні,  треба  все  вчасно  посадити,  ще  й  навчання  в  школі.  Влітку,  восени  збір  врожаю.  Лишню  городину,  яблука,  ягоди  здавали  перекупщикам,  що  приїздили  автомобілями,  міняли  на  гроші,  на  олію,  чи  на  якісь  миючі  засоби.  
Добрим,  чуйним  помічником  дівчині  був  Петро.  Виріс  справжній  легень,  помужнів,  став  серйозним,  зваженим.  До  роботи  й  звати  не  потрібно,  тільки  побачить,  що  дівчина  на  городі  із  сапою,  він  вже  тут,  як  тут,  стає  поруч  з  нею,  сапає,  чи  підгортає  бараболю.
 Посміхається,  жартує  і  цукерками  пригостить,  ще    й  води  наносить  з  криниці  для  худоби  та  до  хати.  Його  батьки,  нічого  не  мали  проти  їхньої  дружби,  хоча  й  він  був  єдиний  син.  Їм  теж  сподобалася  дівчина,  виросла  на  виду,  як  кажуть.
 Та  коли  пішов  в  армію,  її  охопив  сум.  Молоде  сердечко  страждало,  за  тим  теплим,  привітним  поглядом  хлопця    словами  –  Привіт  чеченко!  Останній  вечір  біля  криниці  залишив  солодкі  спогади,  той,  перший  поцілунок  в  уста  пробудив  дивні  відчуття.  Все  здавалося,  що  відносини  прості,    дружні,  сусідські.  А  тут,  зовсім  інше,  наче  сонячний  промінь  ковзнув  по  устах  й  проник  у  душу.  Вона    інколи    пальцями  торкалася  своїх  уст  і  вкотре  згадає,  той    медовий    поцілунок.  Вечорами  замислювалася,  хіба  вона  може  йти  заміж?  Але  ж  ні,  вже  скільки  медичної  літератури  перечитала,  пишуть,  можна  народжувати  та  є  великий  ризик.  Сучасний  світ,  йти  заміж,  значить  обов’язково  мати  дитину,  мати  справжню  сім`ю.  А,  як  ні…  мабуть  і  не  варто  мріяти  про  це.
     Петро  служив  в  армії.  Тамара,  по  направленню  від  колгоспу,    навчалася  в  місті  на  бухгалтера,  то  ж  і  працювати  залишається  в  селі.  Він  писав  їй  листи  два  рази  на  тиждень,  журився,  що  скучив  за  нею,  за  селом,  що  до  закінчення  служби  рахує  дні.
     Одного  разу,  отримавши  від  нього  листа,  танцювала  біля  шафи  з  дзеркалом,  коли  раптом  зайшла  бабуся,  
-  Що  лист  отримала,  закінчує  служити?  Коли  вдома  буде?
На  радощах  дівчина  обняла  стареньку,
-  Ой  бабусю,  через  три  дні  має  бути.
 Вона,  наставивши    до  неї  руку,
-  Вгомонися,  присядь!
-  Та,  яке  там  присядь,  -    відкрила  шафу,  продовжила,
-  Так,  яку  ж  я  сукню  одягну?  В  якій  його  зустріну?
-  Спинися  кажу.  Присядь  кажу!  Ти  знаєш,  що  ти  не  годишся  до  заміжжя,  тобі  краще  не  народжувати,  або  ж  дитини  не  виносиш,  а  можеш  і  сама  померти.  Що  тобі  важливіше  життя,  чи  та  любов?
       Початок  червня  видався  спекотним.  Тамара  за  столом  у  своєму  кабінеті,  навпроти  неї  відчинене  вікно.  Віяло  прохолодою,  їй  здалося,  що  промерзла,  на  плечі  накинула  кофту,  вкотре  зиркнула    на  природу.  Вночі  пройшов  невеликий  дощ,  трава  та  листочки  на  деревах  блищали.  З  них  стікають  прозорі  краплі,  немов  кришталеві  переливаються  на  сонці.  Все  довкола  знову  ожило.  Сьогодні  має  бути  гарний  день,  зробила  висновки.  Легка  усмішка  від  думок,  він  приїде,  як  не  сьогодні,  то  завтра,  обов`язково.    Перед  нею,  на  столі  стоїть  будильник,-  І  чому  він  так  повільно  тікає,  дивлячись  через  кожні  десять  хвилин,-    бурчить  про  себе.  Врешті-решт  глибоко  занурилася  в  роботу.
   Згодом,  раптово  здригнулася,  привернув  увагу  шурхіт  за  вікном,    здалося  пропливла  чиясь  огрядна  постать.  Відразу  за  дверима  почула    голоси  й  сміх,  двері  відчинилися.  Петро  стояв  з  букетом  польових  квітів.    Ніжно  глянув  на  неї,  на  його  обличчі  розпливлася  усмішка,  хіхікнув,
-  Ну  привіт,  чеченко!  -  розставив  руки.
 Від  радості  тріпотіло  сердечко,  як  у  пташки  крила,  вона  кинулася    вперед,  в  його  ласкаві  обійми.
   Пройшло  майже  пів  року,  здавалося  все  добре.  На  порозі  Новий  рік,  Тамара  шукає  нагоду  поговорити  з  Петром  про  майбутнє.  Вже  колишня  дружба  переросла  в  справжнє  кохання.
 Бабуся  бурчала,
 -  Що  за  походеньки  щодня?  Що  ти  робиш?    Він  же  без  тебе  жити  не  зможе,  хіба  не  бачиш?!  Ось  свята  прийдуть,  його  мати,  все  мені  говорить  треба  сватання  робити,  а  ти  тягнеш  лямку,  поговори  врешті  з  ним,  розкажи.  А  ні,  то  я  сама  йому  все  розповім.
-  Ні-ні,  не  треба,  я  з  ним,  вже  точно  сьогодні  поговорю.  Зустрінемо  Новий  рік,  підемо  гуляти,  вже,  що  буде,  то  буде.
-  Ну  дивися,  це  вже  востаннє,  я  тобі  нагадала,-  сидячи  на  стільці,  стара  пригрозила    пальцем.
     Петро  в  обнімку  з  Тамарою  вийшли  з  хати.  Здалеку  чути,  хтось    голосно  вітається,  поздоровляє  з  Новим  роком.  Майже  в  кожній  хаті  світилося,  чути  музику.
Петро  чмокнув  її  в  щоку,  ніжно  зазирнув  в  очі,
-  Тамаро,  батьки  в  Петрівку  до  дядька  поїхали,  там  зустрічатимуть  Новий  рік.  Хата  пуста,  може  до  мене  підемо.
Вона  чекала  цієї  миті  й  боялася.  Досить  тягнути  час,  треба  йому  все  розповісти,  взявши  під  руку,  запропонувала,
-  Давай  спочатку  пройдемося    в  сторону  посадки,  прогуляємося  на  свіжому  повітрі.  Так  красиво,  подивися,  он  всі  дерева  ніби  в  лебединому  пуху,  а  кущі,  то  наче  шапки  одягли,  а  зверху  краплі  льоду,  як  намисто.  І  видно  добре,  цього  року  гарна  зима.
Петро,  кілька  раз  підхоплює  сніг,  однією  рукою  й  кидає  в  сторону,
-  Тамаро,  я  не  одноразово  тобі  казав,  що  кохаю,  вже  досить  у  ігри  гратися,  як  діти.  Не  маленькі,  прийшов  час  одружитися,  чого  боїшся  зі  мною  наодинці  залишитися?  Гадаю  ми  добре  один  одного  знаємо,  чи  від  мене  маєш    таємниці?  
 Її  наче  хтось  кинув  у  крижану  воду,  холод  пронизує  все  тіло.
Злегка  тремтить,  з  важкою  ноткою  в  голосі,  почала  розповідати.  Про  що  мала  розповісти,  що  нині  є  і  про  все,  що  начиталася  в  книгах  про  нирки,  і  які  застереження  роблять  медики.  Петро  уважно  слухав  її,  відчував,  як  часом    вся  тремтить,  брав  її  руку  в  свою,  притискав.
Вони  поверталися  додому,  він    легенько  торкнувся  плеча,  взяв  за  руки,
-  Заради  нас  з  тобою,  я  готовий  на  все  Ну,  не  буде  дітей,  візьмемо  з  дитбудинку,  звісно,  якщо  ти  не  проти.  Це  не  головне,  але  спочатку  влітку  поберемося.  Потім  нам  потрібно  в  Києві  на  консультацію  записатися  до  професора.  а  там  життя  покаже.  Не  будемо  наперед  розчаровуватися.  Я  знаю  одне,  ти  моя  чеченко!  Подивися  в  небо,  бачиш,  он  там…  дві  зірки  в  стороні,  -    задрав  голову  й  продовжив,
 -    То  наші  дві  долі,    вони  разом,  я  за  ними  давно  спостерігаю,  так,  що  все  буде  гаразд.
 Вона  ледь  посміхнулася,  дивиться  ніжним,  але  сумним  поглядом.    Він  трохи  замислившись,
-  До  речі,  батькам,  не  обов`язково  це  знати,  бабця  твоя,  як  води  в  рот  набрала,  молодець,  то  ж  нехай  і  надалі    мовчить.  Це  наше,  особисте,  не  варто  всім  знати,  перешкоджати  нашому  коханню.
Ледь-ледь  доторкнувся  устами  до  її  уст,    відпустив  руки,
-  Тепер,  я  тебе  розумію  чому  не  хотіла  залишатися  наодинці.  Я  пішов,  до  завтра!
         Переступивши  поріг  хати,    Тамара  розплакалася,  те  напруження  в  душі,  хвилювання,  зробило  свою  роботу.  Нарешті  скинула  з  плечей  тягар  думок,  як  добре,  що  не  пішов.  Нехай  хоч  все  життя  мене  називає  чеченкою  та  я  його  дуже  кохаю.
       Минуло  два  роки…  за  вікном  весняний  ранок.  Сонячні  промені,  через  скло  і  тонкі  гардини,  проникають  у  кімнату,  ніби  плавають  по  дитячому  ліжку.  В  ньому  солодко  спить  крихітний  хлопчик.  А  поряд    на  дивані,  в  халаті    відпочиває  Тамара.  Як  добре,  копошились  думки,  всі  хвилювання  позаду,  тепер  я  берегиня  сімейного    вогнища.
 В    кімнату  зайшов  заклопотаний  Петро,
-  Ну,  що?  Як  ви  тут?  Вже  кричав  Сашко,  чи  терпить  доки  я  прийду?  Ти  не  вставай,  я  все  зроблю  сам.  Лікар  сказав    потрібно,  ще    добрих  два  тижні    вберегтися,  щоб  шви  не  розійшлися.  
Скрипнули  вхідні  двері,  за  мить  в  кімнату  заглядає  бабуся,
-  Прийшла  провідати…  доброго  дня  вам.  Я  заберу  пелюшки  прати.
-  Ні-ні,  -    рукою  заперечив    Петро  й  продовжив,
 -    Я  ранком,  всі  машинкою  поправ,  вже  надворі  висять,  за  хатою,  що  не  бачили?
-  То  може  я,  щось  приготую  поїсти,  як  треба?
Тамара  посміхнулася,
-  Та  ні,  то  ж  Петро  вчора  мав  вихідний,  всього  наготував,  є  що  їсти.  Ще  вчора    його  батьки  обоє  були  тут,  всі  хочуть  допомогти.
     На  столі  біля  ліжка  в  керамічній  вазі  букет  червоних  троянд,  це  три  дні  назад  Тамара  привезла  з  лікарні.  Серед  квітів  записка,  на  ній  великими  літерами  написано,  -    Привіт  чеченко!  Дякую  за  сина!  Я  тебе  кохаю!
   В  життєвих  клопотах  минуло  п`ятнадцять  років.    За  сімейним  столом  гамірно,  сьогодні  відзначають  день  народження,  Тамарі  тридцять  п`ять  років.  Петро  веселий,  як  наречений,  одягнений  в  білу  сорочку.  А  вона  в  жовтій,  шовковій  блузці,  яка  їй  дуже  пасує.  Обличчя  осяяне  усмішкою,  тішилася,  задивляється  на  двох  русявих  синів,  в  яких  різниця  у  віці  всього  два  роки  і  на  меншу,  чорняву  доньку,  якій  недавно  виповнилося  чотири  роки.  Від  радості  за  прожите  життя,  тріпоче  серце.  На  душі  так  легко  й  тепло.  Хоча  пройти  цей  шлях,  їй  довелося  нелегко.  Але  яке  це  щастя,  бути  коханою  і  мати  дітей.    
                                                                                                                                                                                                                                                                                     
                                                                                                                               Лютий  2019  р
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2019

Сьогодні Прощена неділя

Відійде    Масляна  з  останніми  снігами,
Сьогодні  -  «Прощена  неділя»    і  ми  з  вами,
До  Бога  звернемося  і  до  всього  люду,
Будь  ласка  вибачте!  Прошу  простіть  небогу.

На  коні  вітер,  розізлився,  шаленіє,
Сірі  хмарини,  сердито,  всюди  розвіє,
У  піднебесся,  летять  думки  немов  птахи,
Вкотре  промовлю,-  О,  Боженьку  мене  прости!

І  ненароком,  упаде  крапля  солона,
Чи  то  водиця,  навіть  зовсім  ще  холодна,
У  душі  клекіт,  на  жаль,    біль  не  приховати,
 Та  чи  навчилися,  ми  людоньки  прощати?

В  цей  день  весняний,  рано  виглянуло  сонце,
Вже  віджену  печаль,  погляну    за  віконце,
І  всі  сумління,  гордість    і    думки  зухвалі,
Нехай  вітрисько,  віднесе  геть,  якнайдалі.

Прошу  прощення  і    так  хочу  побажати,
Будьмо  дружніші,  то  ж  навчімося  прощати,
Бог  милосердний,  ми  каємось,хай  нас  простить,
Тож  у  єдності  і    мирі,  буде  краще  жить!

Прошу,  Вас  друзі,  знайомі    й  недруги,    простіть!
На  мене  в  серці,  як  є    образи  не  держіть,
Молюсь  до  Бога,  я  попрошу,  мене  прости,
Як  спричинила,  якісь    нечаянно    гріхи.      


                                                                     10.03.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2019

Істинний шлях у твоїм слові

Сонце  по  обрію,  вже  просинається  земля,
Птах  сизокрилий,  так  високо  здійнявся  вгору,
Він  з  Днем  народження,  спішить  привітать  Кобзаря,
Й  пробудить  криком  журавлиним,    поле  й  діброву.

 Та  з  першим  променем,  проснеться  вкраїнський  народ,
І  ти  наш  вчителю,    в  подобі  птаха  прилети,
У  день  весняний,  нам  зігрій  серця,  розвій  холод,
Словом  своїм,    мудрим,  наші  сумління  розмети.

Народу  віри  придай  -    тільки  в  єдності    сила,
Щоби  позбутися,  навік  залізних  кайданів
Щоб  на  шлях  вірний,  змогли  стати,  зміцнить  вітрила,
Та  відігнати  із  святої  землі  османів.

Зглянись    наш  батьку,  знову  сини  гинуть,  йде  війна,
Земля  стражденна,  палає,  потопає  в  крові,
Стогне  Дніпро,  біда,  за  волю,  велика  ціна,
Гине  цвіт  нації.  Шлях  істинний  в  слові  твоїм.

Допоможи  знайти,  як  зберегти  Україну?
Скажи  Тарасе,  як,  щоби  хліба    підростали,
Щоб  мир  і  щастя,  усі  любили  Батьківщину,
І  солов`їну  мову  та  й  горя  більш  не  знали!


Ми  пам`ятаємо!  Носим  велич  сло́ва  в  серці,
Сьогодні  вчителю,    низький  уклін  тобі  й  квіти.  

                                                                     0903.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2019

Частушки 5

Ромашки  в  руках  держала,
О  любви  верной  мечтала,
А  тем  временем  подружка,
Уж  милёночка  украла.
*
О,  любовь,что  между  нами,
Он  ласкал  меня  губами,
Ну,  а  мне,  не  это  надо,
Повернулась  к  нему  задом.
*
Долго  девку,  я  целовал,
Пригласил,  уж  на  синовал,
А  она,  мне  вилы  в  руки,
Поработай,  вот  от  скуки.
*
Девка  Зина  как  корзина,
Руки  тощи,  зад  перина,
Выхваляется  фигурой,
Да  талантливой  натурой.
*
Ох  девчоночки,  ох  да    ох,
По  селу,  уж  переполох,
Генерал  хочет  жениться,
Чтоб  не  баба,  а  девица.
*
Говорила,  я  султану,
Что  его  женою  стану,
Пусть  подарит,  он  город  мне,
На  загадочной,  той  луне.
*
Хорошо,  я  заквасила,
Да  лицо,  уж  подкрасила,
Генерал,  больно  влюбился,
Как  умылась,  утопился.
*
Пришёл  наш,  женский  денёчек,
Не  один  будет  милочек,
Пусть  ласкает,  меня  смело,
Да  что  б  «То»,  уж  не  висело.
*
Горевал,  сидел  на  ветке,
СМС,  я  писал  Светке,
Отписала,  -  Себе  забей,
У    меня,  уж  есть  соловей.
*
Верка  замуж  выходила,
А  он  страшный,  зверь-  верзила,
Я  видала,  ну  как  медведь,
Лучше  бабы  -  уж  умереть.
*
Гулять  в  праздник  и  спать  грешно,
А  мне  бабы,  уж  всё  равно,
Ведь  всегда  поймаю  момент,
Как  созреет,  хочет  клиент.
*
Вчера  косы  расплетала,
Меня  страстно  целовала,
 Я  сегодня,  не  явился,
За  ту  ночь,  не  расплатился.
*
Толи  баба,  иль  девица,
Захотел  вчера  жениться,
Поглядел,  а  возле  ворот,
Ох  и  очередь  -  целый  взвод.
*
Душа  пьяная  в  парнишки,
Проиграл  штаны  в  картишки,
Попросился,  не  будет  пить,
Он  сразу  всех,  хочет  любить.

                                                         2018г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828260
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2019

Да, мы женщины

[youtube]https://youtu.be/xVZWjalas7Y[/youtube]

Да,  мы  женщины…
Когда  есть    любовь,  мы  прекрасные
И  красивые.    И  ненастные
Коль  не  ценишь,  ты    ненаглядную,
Соловей,  поёт  песнь  печальную.

Цвет  весны,  мы  синева  в  лесу,
Нас    беречь,  умей,    земли  красоту,
Не  придай  огня,  что  в  глазах  твоих,
Слова  боли  спрячь,    чтоб  ветер  утих.

.  Если  дождь  пройдёт,  обними  слегка,
Не  буди  слезу,  из-за  пустяка,
Посмотри  в  глаза,  найди  солнца  луч,
Поцелуй  так  нежен  средь  тёмных  туч.

Да,  мы  женщины….
И  коль  в  море  шторм,  опора  всегда,
Грусть    утопим,  уж  отойдёт  беда,
Чайкой  белою,  буду  рядом  я,
Знаю  любишь,  ведь    я    радость  твоя.


06.03.2019  г
                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828129
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2019

Важка доля козача

Небо  сумне…  в  сизо  -  синій  пелені,
Напружиш  слух,  почуєш  стоголосся,
У  душі  розпач,  дуже    гірко  мені,
Крики  птахів…  схилилося  колосся.

І  все  летять,  над  темно-рижим  полем,
Лиш  де  –  не  –  де,  зосталось  золотаве,
А  там  димить,  земля  убита  горем,
Лежить  боєць,  під  ним  жито  кроваве.

Душа  спішить,  до  викриків  пташиних,
Так  хоче  волі  -  на  жаль,  не  пізнала,
Їх  не  спинить,  відчайдушних,  сміливих,
Клята  війна,  страшна  біда  забрала.

Десь  грає  гімн  і  лине  «Пливе  кача»,
Гірка  сльоза,  стікає  по  обличчі,
О,  як  болить,  важка  доля  козача,
Він  без  вагань,  дививсь  смерті  у  вічі.

13.07.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2019

З весною!

Сріблястий  пух  -  дерев    чарівність,
Сніжок  вже  вщух,  зими  мінливість,
В  красі  садок,  казковий  рай,
Весняний  вітер,  дрімає  гай.

Сумний  снігур,    по  гіллі  скаче,
Давно  сніжок,    на  ріллі  плаче,
Не  забарився  весни  привіт,
Скрізь  майорить,  це  крокусів  цвіт.

Сонце  всміхнулось,  розтанув  лід,
Десь  загубився  зимоньки  слід,
Підсніжник  й  пролісок    проснувся,
З  весною  радо  посміхнувся.


2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2019

Весняний світанок

Напівтемно…  гаснуть  зорі,
Птахи  -  хмари  мандрівниці,
У  небесному  просторі,
Темно  -  сині  танцівниці.

Ясне  сонце  позолоту,
Ввись  по  обрію  малює
Темноту  зрушить  й  дрімоту,
Світлий  день  нам  пророкує.

Нині  вийду,  я  на  ганок,
Свіжий  подих,  весни  чари,
У  рудій  рясі  світанок,
В  лісі  зникла  тінь  примари.

А  сніг  рихлий,  торкне  тишу,
Збудить  поле  ненароком,
Стіка  й  булька  вода  в  нішу,
Заясніє  срібним  блиском.

Ніч  тікає,    ген  за  гори,
Залишивши,  слід  туманний,
В  синяві…  голі  діброви,
Струмків  звуки,  спів  органний.
                                 

25.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2019

Я тебе прошу

Я  тебе    прошу,  не  дивися  вслід,
 На  мить  замовкни,  краще  не  гукай,
Хоч    сніги  плачуть,  твоє  серце  лід,
І  не  веди,  знову  в  холодний  гай.

Там  все  в  дрімоті,  бо  ж  іще    зима,
Ще  спить  трава  і  пташина  мовчать,
І  поміж  нас,  теж  почуттів  нема,
Не  прийшла  вЕсна,  не  настав  наш  час.

Тебе  попрОшу,  поглянь  навкруги,
Дзюрчать  струмки,    хоч  й  розляглись  річки,
З  тобою  ми,  так,  як  ті  береги,
 Удвох  не  будем,  бо  різні  стежки.

Тож  відпусти    і  не  дивися  вслід,
Доленька  –  мати,  для  нас  не  одна,
 Душу  не  руш,  бо  твій  цілунок  лід,
Далі  стежиною,  піду  сама.

                                                                 2015р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2019

Гнав би я, всіх у три шиї

На  зупинці  тихо  –  тихо,
Та  підкралось  наче  лихо,
Одне  слово  чи  то  вже  два,
Гомоніла  уся  братва.
Про  ті  вибори  й  про  владу,
Привела  народ  до  сказу,
Про  фантазії  субсидій,
Придумав  якийсь  лиходій.
Ми  на  голці,    газ  –  наркотик,
Ой  болючий    (анекдотик),
Обіцяли  при  союзі,
Ну  теперішні  нам    (друзі).
Нам  за  газ  дасте  копійки,
Ми  ж  живемо,  як  жебраки.
Люди  –  бджоли  гомоніли,
Тож  всі  жити,  краще  хотіли,
А  сьогодні  тільки    й  мови
Тож  чекають  допомоги.
Хтось  лукаво  посміхався,
Де  Зеленський  отой  взявся?
Дід  старий,  аж  кіпішує,
Коломойський  -  він  кришує,
Хтось  скрививсь,  як  від  цибулі,
Старій  бабі  суне  дулі,
Тільки  Юлі  довіряю,
Бо  давненько  її  знаю,
В  жінки  очі,  як  вовчиці,
Дала  ляпаса  по  пиці.
Хтось  ховав,  від  сміху  сльози,
Кожен  мав,  свої  прогнози.
Я  за  Бойка  кричить  бабця,
Замовчи,  ото  вже  трастя,
Дід  товче,  жінку  у    плечі,
Тож    хитрун,  як  гірше  смерчі.
Друг  найкращий,  утікача,
Мені    б  дАли  в  руки    меча,
Гнав  би  я,  всіх  у  три  шиї,
На  сміття    -    як  ті  помиї.
Сигнал  раптом,  є  автобус,
Враз  політик  знизив  градус,
Як  мурахи,  писк  і  мати,
Можеш  вуха  затуляти,
Як  шкода,  розчарування,
Для  всіх  нині  виживання.
А  вони  ж  все  будували,
На  літа  щастя  чекали.
Знову  тихо  на  зупинці,
Як  позбутися  чужинців?
Війну  б  врешті,  нам  зупинить,
Може  краще,  станемо  жить?

                                     28.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2019

Іди весно веселіше

Крижаний  вітрисько  виє,
Так  бува,  чому  й  не  знати,
Колючками  злими  сіє,
Весна  ж  мала  наступати.

Ні  не  можу  зрозуміти,
Хмари  й  вітер,  наче  в  змові,
Хай  би  сонечку  ясніти,
Сірі  дні,  немов  зимові.

Рихлий  сніг,  краплями  плаче,
Вигляда  пролісок  синій,
Та  й  синичка  радо  скаче,
На  дахах  розтанув  іній.

Гайда  сонце,  снити  досить,
Ненароком  поміж  хмари,
Земля  дуже,  тепла  просить,
Тож  розсій    золоті  чари!

Спів  пташиний  веселіше,
Я  тепер,    вже  точно  знаю,
Іди  весно  сміливіше
Тебе  з  ними  зустрічаю!

                         20.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2019

Недолюбила… / слова до пісні /

Недолюбила,  я  недокохала,
Не  утопилася  у  твоїх  очах,
Чому  так  мало  тебе  цілувала,
Коли  бажаний  був,  не  тільки  у  снах,
Чому  так  мало  тебе  цілувала,
Коли  бажаний  був,  не  тільки  у  снах.

Недолюбила,  я  недокохала,
Як  місяць  ясний,  землицю  обіймав,
Ховала  погляд  і  спостерігала,
Як  ти  в  садочку,  другую  цілував,
Ховала  погляд  і  спостерігала,
Як  ти  в  садочку,    другую  цілував.

Недолюбила,  я  недокохала,
Знаю  у  цьому,  є    і  моя  вина,
Коли  в  хатині,  вже  свіча  сіяла,
П`янів  ти  одиноко  від  вина.
Коли  в  хатині  свіча  сіяла,
Ти  одиноко  п’янів  від  вина.

Тож  я  спинилась,  нічку  здивувала,
Закалатало  і  серденько  моє,
Отак  з  думками  зразу  утікала,
Бо  зрозуміла,  вже  хтось  у  тебе  є,
Отак  з  думками  зразу  утікала,
Бо  зрозуміла,  вже  хтось  у  тебе  є.

Чом  розгубилася  й  сама  не  знаю,
Думки  роїлися,    немов  джмелі,
Серденько  билось…  краще    запитаю,
Від  чого  любий,  ти  так  захмелів,
Серденько  билось…  краще  запитаю,
Від  чого  любий,  ти    так  захмелів.

Молоде  тіло  тебе  манило
А  чи  кохання  п`янке  вино
Чи  мала  теплі,  ніжніші  крила
І,  щось  чарівніше  у  ній  було.
Чи  мала  теплі,  ніжніші  крила
І,  щось  чарівніше  у  ній  було.

Недолюбила,  я  недокохала,
Чи  то  на  щастя,  чи  може  на  біду,
Гірка  сльозинка,  у  душі  кричала,
Коханий  вибач,  то  ж    більше  не  прийду,
Гірка  сльозинка,  у  душі  кричала,
Коханий  вибач,  то  ж    більше  не  прийду.

Недолюбила,  я  недокохала,
Чи  то  на  щастя,  чи  може  на  біду,
Гірка  сльозинка,  у  душі  кричала,
Коханий  вибач,  то  ж  більше  не  прийду,
Гірка  сльозинка,  у  душі  кричала,
Коханий  вибач,  то  ж  більше  не  прийду.

Лютий  2019р.


                         *Буду  рада,  якщо  ці  слова  покладуть  на  музику
                             Щоб  зазвучала  пісня.
           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2019

На жаль, у капкані

Тут  тиша  й  він…  у  одиночній  камері,
Ще  холод  –  змій,    що  проймає  кволе  тіло,
Легенький  шурхіт,  вже    здається  в  бункері,
 В  душі  журба  і  серденько  щеміло.

Одне  віконце,  таке,  як  дві  долоні,
Пітьма  їдюча,  пече,  мов  травить  очі,
Раптово  щоки,    вмиють  сльози  солоні,
А  сон  далеко,  тікав  в  обійми  ночі.

Думки  літають,  де    наші  –  побратими,
Що  були  поруч,  де  смерть,  на  передовій,
Якби  ж  то  зараз,    він    разом  стояв    з  ними,
Жаль  у    капкані,  стиснув  сильний  сніговій.
.
Зима  сувора…  мороз  маскує  ріки,
І  сніг  ховає  всі  урвища  й  снаряди,
Гуркіт  війни,      для  народу  не  ліки,
Розчарування  й  біль,  нічні,  смертні  наряди.

Так  підповзав,  ворог  прихований  в  сітці,
Ніхто  не  спав,    знову  зривались  левади,
Під  свист  гранат,    вмить  очутився  у  клітці,
Всюди  гриміло…    чуть  звуки  канонади,

Скрипнули  двері…    наглядач,  погляд  терпкий,
Як  псові  кинув,  сірий,  сухий  шмат  хліба,
І  сива    юшка,    від  неї  запах  гидкий,
Як  ненажери,  орла    дике  зітхання.

Скільки  чекати,  чи  вийде  із  полону?
Голова  в  пеклі,    від  думок  і  печалі,
Стіну  дере,    вперто  ложкою,  холодну,
Відмітить  день,  чекає,  що    ж  буде  далі.

Не  мре  надія,  вірить,  що  не  забудуть,
І  дадуть  знати,  неньці,  що    так  жде  дзвінка,
Воїнам  вірить,  перемогу  здобудуть,
Спитає  долю,  чому  випала  гірка.
                                                                         

15.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2019

Мої думки щодо нашого клубу

Ви  не  шкодуйте  теплих  слів,
І  подаруйте  квітку,
Не  пожалійте  щастя  сліз,
Тепло  душі,  як  влітку.

Щоби  радів,кожен  із  нас,
І  знову  мав  натхнення,
Щоби  спинився  на  мить  час,
Розчарування  зрання.

Свій  коментар,ти  подаруй,
І  поважай  же  інших,
І  часом  трішки  пожартуй,
Рішень  не  май  поспішних
.
То  ти  ж  почуй,  мене  друже,
Лист  написати  зможеш,
Прошу  тебе,  я  дуже,
Чи  підказати  схочеш.

І  не  забудь,  ще  серденька,
Хай  скаче  «мишка»  торкнись,
Щоб  заспівала  душенька,
Відповідь  дай-  посміхнись.

Тож  хай  «  Наш  сад»  тут  на  сайті,
Зустріне  вЕсноньки  цвіт,
Нехай  сам  тоне  в  суцвітті,
Щоби  нас  знав  увесь  світ!
+++
Тож  пишіть,  творіть  друзі,
У  єднанні  всі  сили,
Нехай  добро  по  окрузі
І  ми  будем  щасливі!

24.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2019

Сімейний оберіг / проза /

       Звечора  хурделило…  веселився  вітер,  з  пухкими  іскристими  сніжинками  кружляв  у  танці.  А  вночі  місяць  уповні,  іноді  виглядав  із-за  хмар.  На  ранок  все  потопає  під  білим    пухом,  а  деінде  невеликий  морозець  після  себе  залишив  сріблястий  іній.  На  гілках  дерев  лежать  купи    снігу,    а    кущі,    наче  заховалися  під  широкими  білосніжними  шапками.  Здалеку  подивитися,  то  ввижаються  низенькими  хатками.  
     З  вікна,  здавалося  ледь  нахилившись,  можна  рукою  дістати  грона  калини.  Її  гілки  добре  нахилені  під  вагою  снігу,  червоні  грона  виблискують  на  сонці.
     Олексій.      висунувши  голову  з  під  ковдри,  ще    лежить  у  ліжку,  задивляється  у  вікно,  милується  видом.  
Він  з  батьками  мешкає  в  двокімнатній  квартирі  п`ятиповерховому  будинку.  в  двокімнатній  квартирі.  Сьогодні    пізно  проснувся.  Всі  в  клопотах    за  передноворічну  ніч,  а  в  нього  ввечері,  в  центрі  міста  перше  побачення  з  Вікою.    Самому  доволі    дивно,  як  міг  зважитись  на  такий  крок,  знайомство  через  ОLX  визиває  усмішку.
   А  відбулося  це,  десь  близько  місяця  назад.    
 Три  роки  поспіль,  він  працює  диспетчером    при    Відділенні    залізниці,  має  непогану  платню.    Хоча  й  мав  дешевенький  ноутбук,  з  яким  ходить  на  роботу,  але  давно  мріяв  купити  сучасний  комп`ютер.
 Виваливши  немаленькі  гроші,  як  говорила  його  мама,  задовольнив  своє  бажання.  Встановивши  його  в  кутку  своєї  кімнати,  він  задоволено  крутився  на  комп`ютерному  стільці,  катався  на  ньому  від  столу  до  вікна  й  назад.    Мама  відпочивала  на    м`якому  кріслі,  посміхаючись    з  цікавістю  стежила  за  сином,
-  Ти  тішишся,  як  дитя…    ну  справді,  як  маленький.  Пригадуєш,  як  ми    з  татом,  тобі    на  день  народження  купили  іграшкову  пожарну  машинку  на  батарейках?  Скільки  радості  було!  Навіть  спав  з  нею.  
 Олексій  зморщив  носа,  від  спогадів  блиском  горіли  очі,  легка  усмішка  на  обличчі,
-  Пригадую,  як  зранку  шукав,    ледь  не  плакав.  А  ти  її  в  коробку  поклала  й  заховала  під  ліжко.  Ох  і  сердитий  я  тоді  на  вас  був.  Це  добре  пам`ятаю.
 Мати,  встаючи  з  крісла,
-  Тобі  треба  кактус  купити,  поставити  навпроти  комп`ютера.  Кажуть    він  на  себе  випромінювання  забирає.
Виправивши  русяве  волосся,  що    спало  на  чоло,  
-  Я  то  не  вірю  в  це,  але  може  ти  мені  сама  купиш.  Це  ж  треба  йти  в  магазин  «Квіти»,  я    чесно  й  не  пам`ятаю  коли  там  був.
Хитаючи  головою,  заперечила,
-  Е  ні!  Куплю,  ще  не    такий,  буде  не  до  вподоби.  Он  сорочку  подарувала,  то  не  догодила,  ти  вже  сам  синку,  сам.  А  може,  ще  скажеш,  щоб  дружину  тобі  знайшла.  Вже  двадцять  п`ять  років    минуло,  то  на  роботі,  то  вдома,  не  бачу,  щоб  біг  на  побачення.  Тому  й  квіти  не  купуєш.  Дорослішай!  Гадаю  в  дитячі  ігри  на  ньому  не  будеш    грати.
     Олексій,  задумуючись,  задивляється  у  вікно,  правду  мама  говорить,  треба  дорослішати.  Але  ж  не  так  легко  знайти  порядну  дівчину,  ну  навіть  молоду  жінку.  Он  на  роботі  Таня,  така  славна,  розійшлася  із  чоловіком.  Шкода,  вже  дитину  має  та  й  старша  на  два  роки,  варіант  відпадає.  А  де,  ще  можна  познайомитися,  в  кафе,  де  відпочиває    молодь,  не  люблю  ходити,  не  моє.
     Через  пару  днів  він  повністю  заглибився  в  комп`ютер.  Задумав  подивитися  картинки  кімнатних  кактусів.  Від  кількості  різних  видів,  розбігаються  очі.  Від  простих  з  великими  голками  йому  ставало  моторошно,  здавалося,  що  ось-ось  вколеться.  А  квітучі,  їх  кольори  йому  нагадали  весну.  Дуже  сподобалися,  краса  та  й  годі,  невже  і  в  мене  вдома  можуть  зацвісти?  Зацікавленість  зробила  свою  справу,  не  вагаючись,  зайшов  на  сайт  ОLX.  Здивувався,  що  в  його  містечку  такий  великий  вибір  кактусів.    Йому  сподобалося  два  кактуси,  один  з  рожевими  квітками,  а  інший    з  темно-синьою  квіткою.  І  поряд  декілька  маленьких,  пухнастих  кактусів  у  горщиках.  На  жаль,  під  кактусами  замість  ціни  було  написано  -    «ціна  договірна»  ,  він  помітив,  що  адресат  був  один.  О!  Напевно  прямо  хтось  займається  цим.
     Перед  очима  мелькала  реклама,  коли  йому  прийшла  відповідь,  для  спілкування  отримав  телефонний  номер.  І  чому  не  написати  ціну  відразу,  хоча  це    майже  не  важливо  та  врешті  передзвоню,  це  ж  неважко  зробити.  Від  здивування  піднялись  брови,  коли  почув  молоденький  голос  й  тут,  же  сам  для  себе  несподівано  натиснув  на  червону  кнопку.    В  емоціях,
-  Ефу  ти,  дурень  безтолковий!  Злякався  чи  що?  І  від  чого?
     Може  від  здивування,  що  почув  молодий  голос?  Повівся  точно,  як  хлопчисько,  в  душі  себе  картає.  Ще  такого  зі  мною  не  було,  але  ж  доволі  приємний  голос  і  хто  вона,  через  яку  зніяковів  раптово?!    В  голові  кружляє  думка,  а  що  можливо  й  правда  продає  кактуси,  а  може  пастка,  щоб  познайомитися?  Нині  такий  час,  що  дівчата    можуть  піти  на  хитрість,  щоб  зачепитися  за  що-небудь,  познайомитися  та  згодом  запросити  на  побачення.  На  годиннику,  стрілки  показують  на  двадцять  першу,  трохи  запізно,  але  бажання  відступати  немає,  скажуть  якийсь  нікчема  передзвонив  й  зразу  виключився.  Рішуче  набрав  номер.
 За  столом  Віка  переглядає  журнал  мод,  лунає  мелодійна  музика,  помітила  той  саме  номер,  з  якого  дзвонили  на  передодні.
-  Чи  хтось  жартує,  чи  помилково?
Лягати  спати,  вона  ще  не  збиралась.  Хоча  після  випитої  кави  настрій  поліпшився  та  відчуває,  що  справи  кепські,  напевно  підхопила  вірус,  часто  чхала.  
 Почекаю,    вирішила  взяти  на  витримку,      нехай    почекає  трохи.  Та  спохватившись,  коли  мелодія  втретє  закінчувалась,  відповіла,
-  Алло!  Я  вся  уваги,  слухаю  вас!    
Олексій  намагався  говорити  спокійно,  виважено,
-  Доброго  вечора  пані!  Ви  вибачте,  я  телефоную  з  приводу  кактуса,  ви  продаєте?
У  відповідь  почув  чхання,  а  потім,  
-  Звичайно  продам,    звичайно,  навіщо  б  я  подавала  об`яву  в  ОLX.
Тут  наче    його  біс  штовхнув  у  спину,
-  А,  що  кактуси  вилікувати  вас  не  в  змозі,  чую,  мабуть  хворі.  Чи,  то  хтось  інший?
Він  сказав  й  відразу  пошкодував  про  свою  поведінку.  Мама  каже  дорослішай,  яке  там,  така  безглузда  поведінка  роздратувала  його,  мовчав,  чекав  відповіді.    На  декілька  секунд  запала  тиша.    Потім  тихо,  наче  десь  здалеку,  в    телефоні  почув  чийсь  жіночий  голос,
-  Випий  чаю,  він  з  лимоном.  Ти  ліки  випила?
 От  халепа,  точно  хворіє,  а  я,  як  той  ідіот,  вже  голосно  в  телефон,
-  Ви  мене  вибачте  я  передзвоню  через  декілька  днів,  ви  одужуйте.  
-  Я  вам  дам  знати,  коли  мені  покращає.  Вибачте,  три  дні,  як  подала  кактуси  на  продаж,  не  думала,  що  так  швидко  хтось  відгукнеться.  А  тут  і  правда    така      напасть,    грипую.  
-  До  побачення.  Одужуйте!  -  тихо  видавив  із  себе.  Натиснув  на  червону  кнопку  й  веселим  голосом,
-  А  голосок  милий…  ой,  що  це  я,  як  кіт  на  сметану.
     Треба  було  запитати  ім’я,  лягаючи  спати,  думки  про  неї,  голосок  милий,  а  з  виду  яка?  Скільки  років?  Чи  захоче  зустрітися?    А  може  заміжня?  Вмить  себе  зупинив,  а  чи  не  забагато  думок  перед  сном.    Нарешті  ж  якось  маю  побачити  кактуси,  не  буде  ж  пересилати  поштою,  це    ж  в  одному  містечку.  Засинаючи,  планував  завтра  обов’язково  піде  в  перукарню,  бо  вже  дуже  заріс,  мама  свариться,  каже  став  схожий  на  Тарзана.
       Минуло  три  дні.    Ввечері,  він  присів    за  монітор,  зареєструвався    у  Фейсбуці,  шукав  однокласників,  коли  задзвонив  телефон  й  вмить  замовк.  О!  Напевно    вона,    недовго  хворіла,  хто  б  ще  міг  бути.  Всі  ці  дні  думав  про  неї  і  чого  й  сам  не  знав.  Її  голос  переслідував  його.
 Якщо  не  заміжня,  нехай  дасть    адресу,  але  побачити  б  її,  біленька,  чи  чорнява?  І  цікаво  очі  які?  Нехай  би,  як  небо,    блакитні,  світлі  і  привітні,  тільки  не  чорні.  Можливо  ті  квіти,  кактуси,  хоч  і  колючі  та  стануть  єднанням  долі.  Гучно  калатало  серце,  відчуває,  як  у  вухах  і  скронях    пульсує  кров.  Що  буде,  то  буде,  рішуче  набрав  номер  телефону,
-  Добрий  вечір!  
Йому  відповів  милий  голос,
-  Гадаю  добрий!  
 Почувши,  задоволено  хитнув  головою,  продовжив,
-    Мене  звати  Олексій.  Мені    сподобалися  ваші  два  квітучі    кактуси,    один  з  них    хочу  придбати.  Скажіть  мені  ціну  і  куди  та  в  який  час  я  зможу  підійти,  щоб  його  забрати.  Який  з  них,  я  вирішу  коли  побачу,  так  можна?
Він  почув  в  голосі  переміну,  відчував,  що  швидше  за  все  зраділа.  Мелодійний  голос,  наче  витримав  якусь  паузу,    потім    сказала,
-    До  речі  мене  звати  Віка.  Ви  знаєте,  я    сьогодні  вночі  їду  до  Києва  на  сесію,  за  три  тижні  повернуся,  тоді  й  прийдете.  Можна  звичайно  мамі  сказати,  щоб  вас  зустріла,  якщо  терміново,  як  ні,    то  тоді  вже,    як  повернуся.
-  Адресу  дасте?  -    поспішив  запитати.
-  То  вам  терміново?  -  в  голосі  відчувалося  здивування.
-  Ні-ні.  Гаразд,  приїдете  з  сесії,  дасте  про  себе  знати.  Удачі  вам!-      сказавши,    відчував,  що  повівся  трохи  безглуздо,  навіщо  було  запитувати  зараз  адресу,  чекав,  що  вона  скаже.
-  Добре,  дякую,  на  добраніч!
   Віка  дивлячись  у  вікно  замислюється,  а  може  мені  його  заінтригувати,  нехай    трішки  почекає,  ще  передзвонить,  здається  молодий  хлопець,  не  одружений.  Загалом  такі  речі  купують  жінки  ,    зробила  висновок.
   Вона  зникла,  а  він  все  ще  біля  вуха  тримає  телефон.  В  душу  підкрадається  бажання  іще  раз  її  почути.
Після  розмови,  на  моніторі  відкриваються  сторінки  новин,  але  він  їх  не  сприймає.  Трохи  роздратований  своєю  поведінкою,  вирішив  йти  спати.  У  ліжку  крутився  з  боку  на  бік,  дивувався,  що  це  якась  магія  в  її  голосі,  чи  що?  Що  так  подіяла  на  мене.  
   Пройшов  час…  до  Нового  року  залишилось  три  дні.  Олексій,  ще  валяється  в  ліжку,  коли  задзвонив  телефон,  побачив  її  номер.  Ну  нарешті,  скільки  вільних  вечорів,  скільки  й  часу  думками  про  неї.  Навіть  була  думка,    якщо  до  Нового  року  не  передзвонить,  за  телефонним    номером    дізнатися  адресу.  Це  добре,  що  не  забула,    здавалося  був  спокійним  та  в  душі  відчуває  хвилювання.    
-  Добрий  день,  це  я  Віка,  дзвоню  з  приводу  кактусів.
Він  намагається  говорити  бадьорим  голосом.  Але  це  не  вдалося  зробити,  його  голос  звучав  із  сумною  ноткою,
-  Доброго  дня  !  А  я  чекаю,  коли  дасте  адресу,  щоби  прийшов  за  кактусами?
-  То  ви  не  передумали!    Гаразд,  знаєте,    зараз  на  часі  підготовка  до  Нового  року.  Ну,  прибирання,    щось  інше,  треба    щось  смачненьке  приготувати.  Можливо  ми  це  питання    вирішимо  після  Нового  року?
 Олексій  потягнувся  в  ліжку,  відчув  чоловічу  силу,  приємно,  тепло  на  душі.  Раптово,  ніби  для  настрою  випив  пігулку,  весело  до  неї,
-  Ого!  То  ви  напевно  вмієте  чоловікові  догоджати,  так?
Вона  сміялася,    сміх  нагадав  спів    синички,  чому  він  зробив  таке  порівняння?  Сам  здивувався  такій  кмітливості.
Після  сміху,  якесь  шарудіння  і  її  голос,
-  Ще  ні!  В  мене  чоловік  в  проекті,  так  через  рік-другий.  Мені  іще  півтора  року  залишилося  вчитися,  отримаю  диплом,  тоді  вже    можна  й  закохатися,  а  зараз  не  на  часі.
Її  слова  його  розсмішили.  Ну  і  ну  плани,  подумав  і  все  ж  сказав,
-  А  що,…    квіти  розквітають  теж  по  вашій  забаганці,  бо  ви  їм  приказуєте?  
Запала  тиша…    Віка  чомусь  зніяковіла.  Вже  тихо,    не  рішуче,  
-  Ви  знаєте,  ну  гаразд,  якщо  ви  не  проти,  прийдіть,  завтра,  чи  післязавтра,  після  обіду,  для  мене    так  зручніше,  що  скажете?
 -  Та,  я  хоч  сьогодні  і    хоч  зараз,    в  мене  вихідний  день.  А  завтра  я  цілий  день  на  роботі,  -  запропонував    не  поспішаючи.
-  Ні,  сьогодні  відпадає,  мама  на  роботі,  а  без  мами  я  в  квартиру  нікого  не  запрошую,  вибачте.  Ви  далі  самі  сплануйте,  пропонуйте,  коли  вам    краще  виходить.  Щодо  мене,  я    пішла  у  відпустку,  то  ж  кожного  дня  вдома  .
-  Віко,  я  тридцять  першого  числа  з  нічної  зміни,  виходить  в  цей  день    було  б  краще,  що  скажете?    Хоча  я  розумію  такий  день,  всі  в  клопотах,  як  ви  кажете.  Ви  напевно  десь  зустрічаєте  Новий  рік?!
Йому  здалося,  що  вона  грає  в  мовчанку.  Тиша.  Не  дочекавшись  відповіді  випалив,
 -  А  давайте  краще    зустрінемося  на  площі    біля  ялинки,  разом  зустрінемо  Новий  рік,  а  потім,  якщо  ви  не  проти,  підемо  до  вас,  заберу  кактус.  Ви  тільки  скажіть,  як  я  вас  розпізнаю,  може  ви  у  Фейсбуці  зареєстровані,  щоб  вас  побачив?
От  телепень,  сварив  себе  в  душі,  можливо  в  неї  хтось  є,
-  Чи  відкаже?  
Почув    легеньке  хіхікання,    вона    весело  сказала,
-  Це,  що  спочатку  побачення,  а  потім  кактуси?  Як  розуміти  вашу  пропозицію?
Він  замислився,  відчуває,  що  вона  фліртує.  Ох  ці  дівчата,  напевно  зовсім  молоденька.  Стоп,  але  ж  скоро  закінчує    навчання  і  працює,  значить  років  двадцять  є,    крутилися  думки.  Зненацька  зв’язок  пропав.  
-  Катастрофа,  -    голосно  вигукнув  на  всю  кімнату.  
Злетів  з  ліжка  почав  віджиматися  на  полу.    В  голові  гуділи  бджоли;    ні,  як  хочеш  так  і  вважай  та  я  хочу  побачити,  яка  ти.
-  Твій  милий  голос  то  наче  пташиний  спів,
Якби  мав  крила,  то  до  тебе  вже  б  летів,
Нехай  кактуси,  як  привід  поєднання,
Може  й  проснеться  те  почуття,  кохання.
Ого,  вже  мене  довела  до  віршування,  А,  як  побачу?Що  буду  писати  поеми,  чи  музику  для  опери,  де  від  самотності  виливають  душу.  
Вітром  погнався  в  душ,  сердитий  сам  на  себе,  дубовим  віником    шмагав,  вже    доволі    почервоніле  тіло.
 -  Зараз  чекай,  лиш    не  зникай,  прийшов  до  тями,  нехай  так  буде,  нехай    спочатку  буде  побачення,  а  потім?  Так,  досить  базікати!  
Задоволений  вискочив  з  душу,    швидко  всунувся  в  штани  й  сорочку,  набрав  номер  телефону.  У  вухах  ніби  оглух,  дивився  в  одну  точку,  слухає  мелодію  Вона  вже  закінчилася  ,  пішов  повтор.  Раптом  почув  її  голос,
-  Віко!  Це  я,  Олексій!  Давайте  о  двадцять  другій  зустрінемося,  в  центрі  міста,  біля  ялинки.  
За  хвилин  п’ять  спілкування,  домовилися,  як  розпізнають  один  одного.  При  розмові  морщила  носика,  моргає  в  дзеркало,  що  висіло  на  стіні,  майже  поруч  з  монітором.  Її    блакитні    оченята  сяяли  радістю.
Коли  попрощалися,  Олексій    рукою  витер  спітнілий  лоб.  Це,  якесь  божевілля,  чим  вона  так  манить?  Так  трохи  терпіння,  вмовляє  себе,    от  побачу,  що  то  за  пташечка.
     Блиск  кришталю  на  вікнах  будинків  мерехтить,  переливається,  виграє  різними  кольорами  вогнів,  здалеку,  в  гірляндах  виднілися  сяючі  ялинки.  Знову  й  знову  чути  веселу  музику,  сміх,    час  від  часу  неподалік  вихлопи  петард.      
 Хвилюючись,  озираючись,  Олексій  підходив  ближче  до  центру  містечка.  Гаряче  дихання    в  повітря  спричиняє    пару,  яка  від  вітру  прилягає  до  махрового  шарфа.  Йому  здавалося,  що  від  хвилювання    втратить  голову,  сміявся  про  себе,  мабуть,  як  подивитися  збоку,  виглядаю  хлопчиськом.  Та  побачивши  її,  біля  площі  на  сходах  мерії,  ледь  не  зашпортнувся.  Ні,  зразу    не  підійду,  можливо  й  не  вона,  зазирає  на  годинник,  за    п`ять  хвилин  двадцять  друга,  напевно  вона.  Струнка,  в  чорному  пуховику  під  пояс,    його  низ    і  рукава  біля  зап`ястя  виділяються  білими  стрічками,  комір  з  лебединого  пуху.  І  така  ж  шапочка,  з-під  якої  видно  русяве  волосся.  Так-так  не  чорнява,  добре    що    стоїть  навпроти  вікна  з  ілюмінаціями,  ану  роздивлюся  її.  Під  пальто  ховає  троянду,  щоб  не    відразу  впізнала  його.  За  домовленістю  має  тримати  в  праві  руці.
На  високих  підборах,  чобітки  придають    їй  стрункості.  Подумав,  наче  берізка  під  снігом,  а  які  ж  очі?  І  посміхаючись  направився  до  неї.
   Під  сяйвом  ілюмінацій,  легке  спілкування.  Вони    наче  знали  один  одного  не  один  рік,  погляди    бентежили  серця.    Він    навіть  не  міг  уявити,  що  знайшов  ту,  яка  припала  до  душі.    А  її    блакитні  очі,  про  які  він  мріяв,  час  від  часу  при  розмові,  сяяли  сонячним  світлом.    Уста  кольору  стиглої  вишні,  манили  доторкнутись.    Гучні  салюти  й    весела  музика,  піднімали  настрій.
   Пролетіло  два  роки.  У  передноворічну  ніч,  на  другому  поверсі  однокімнатної  квартири  гучно  грала  музика.  У  своїй    квартирі  вони  вперше  удвох  зустрічали  Новий  рік.  На  заскленому  балконі  мерехтіли    яскраві  ілюмінації,  освітлюють  оберіг  молодої  сім`ї  –  квітучі  кактуси.
     В  кімнаті,  з  телевізора  чути  промову  президента.    Віка,  в  пишній  сукні  задивлялася  у  вікно,  пригадує  першу  зустріч.  Олексій    підійшов  до  неї  з  двома  келихами    апельсинового  соку,  ніжно  поцілував  в  уста,
-  Давай  моя  небесна  фея,  вип`ємо  за  нас!  За  наше  майбутнє!
   Кольорові    салюти  і  феєрверки    раз-у-раз  іскрами  освітлювали  містечко  ї  їх  щасливі  обличчя.    Він  рукою    ніжно  обіймав    за  округлену  талію,  вкотре  відчував  тепло  від  погляду,  топився  в    її    блакитних,  закоханих  очах.

                                                                                                                                                                       Січень  2019  р
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2019

Я чувствую весну…

Я  чувствую  весну,  а  вы?
Хотя  ещё  мороз,  увы,
А  тучки  сизы,  словно  спят,
Уплыть  бы,  да  нет,  не  хотят..

Давно  расплакалась  зима,
В  тумане  светятся  дома,
Мгновение  весны  поймать,
Желание  птицей  взлетать.

В  вечерний  час,  дышать  легко,
Пьянит  воздух,  там  далеко,
Ещё,  городской  парк  в  снегу,
Добраться,  так  хочу  к  нему.

Весны  желаю  и    капель,
Весёлых  птичек  слушать  трель,
И  чтобы  луч  солнца  поймать,
И    друг,  что  бы  мой,  смог  понять,
Когда,  рядом,    весна,  любовь,
Не  надо  нам,  уж  больше  слов.

2016г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826637
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2019

Чи сонце вставало …

Чи  сонце  вставало,    чи  воно  сідало,
Не  пестить  промінням,жінці  коси  світлі,
Чомусь  у  вікно,  ледь  світле,  заглядало,
Давно  настали,  усі  дні  непривітні.

Надворі,  хоч  й  весна,  спів  пташок  не  чути,
Та  роси,  не  купають  трави  у  лузі,
Вона  одинока  не  може  збагнути,
На  сході  йде  війна,  сум  гуля  в  окрузі.

Старенька,  немічна,  утратила  сина,
І  батько  ж,  не  діждавсь,  щоби  обійняти,
Ридає  душенька,  геть  мокра  хустина,
Сердечко  палає,  як  біль  умертвляти?

Синочок,  не  один,  поліг  на  тім  полі,
Злетілись  яструби,  земля  кров`ю  вмилась,
Розбиті  всі  мрії,  вони  ж  хтіли  волі,
Матуся  до  ікон,  вкотре  нахилилась.

Не  ясне  небо,  уже  п`ятий    рік  поспіль,
Війна,  горе,  розпач,  страждають  всі  люди,
Земля  стогне,  плаче,  як    від  куль  сховатись?
Та    зовсім,  позбутись  дарунків  Іуди?

Чи  встало  сонечко,  чи  воно  сідало,
Між  хмар,  у  полоні,  ті  вже  просльозились,
За  мить,  материнське  серце  замерзало,
Хай  би,    ранком  сонце,  ясним  просиналось.

                                                                           24.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2019

Він кохав єдину… (віршована розповідь)

[youtube]https://youtu.be/lP--cEUCSxo[/youtube]

 Ніч  приховувала  днину,
Як  малесеньку  дитину,
Чомусь  зовсім  не  зоріла,
Її  душенька  горіла.
За  свого  друга  сумного,
 Іще  й  досить  молодого.
 Лягла  темінь  по  край  неба,
А  чи  й  була  в  цім  потреба,
Йому  йти  поспіх  до  моря,
У  обійми  пізнать  горе.
Знов  на  часі  пригадати
У  душі,спокій  сховати.
У  той  день,  дуже  штормило,
Він  дивився  полохливо,
До  дна  погляд  не  побачив,
По  житті  вже  не  пробачить,
Те  страшне,  що  тоді  сталось,
Увесь  час    йому  ввижалось.

Ясний  день,  ще  зовсім  зранку,
Він  убрався  у  вишиванку,
А  дружинонька  повненька,
Тож  дитинонька  маленька,
Скоро  мала  народитись,
На  світ  божий  появитись.
Вмить  вітрисько  жвавий,  гордий,
Настав  ранок  гнівний,  чорний,
Розпустив    над  морем  крила,
 Все  навкруг  пітьма  накрила.
Воно  жадно  бушувало,
А  сердечко  так  страдало,
Вже  перейми  і  пологи,
Нема  іншої  дороги,
Той  медпункт  чомусь  далеко,
Добиратися  нелегко,
 Їй  лелекою  би  стати,
Щоби  шлях  та  й  подолати.
Рвав  по  небу  все  повітря,
І  не  падав,вниз  від  вітру,
Вже  за  мить    у  небі  хмари,
Повтікали,  як  примари,
І  наразі  проясніло,
Але  ж  море  ще  кипіло,
Хай  би  штиль,  аби  діждатись,
Шторм  спромігся  вгамуватись.
Плескіт  хвиль,  сильний  об  човен,
А  чи  витримати  годен,
Ой  навіщо  ж  такі  муки,
Ніжно  взяв  її  на  руки,
Почекай,  кохана,  трішки,
Ховай  люба  голі  ніжки.
Вона  тайно  просльозилась,
 Все  ж  сказала-  я  втомилась,
Біль  вогнем,  зібрала  в  жмуток,
Хоч  й  повив  сердечко  смуток.
Весла  хвиль  ледве  торкались,
Віра  в  серці,  сподівались,
Щоб  дістануться  завчасно,
У  житті  пізнають  щастя.
Вдвох  молилися  до  Бога,
А  вона  його  небога,
Від  всіх  болей  вигиналась,
Знов  молилася  й  зверталась,
До  царя,  цього  морського,
І  до  світу  та  й  святого.
 Чайка  здалеку  кричала,
Жаль  не  видно  і  причалу,
Хизувалось  темне  море,
Хто  кого  тепер  поборе,
У  руках,  вже  сил  не  стало,
 Човен  днище  привітало.
Крик  здіймався,  понад    морем,
Він  розбитий,  ущент  горем,
Все  ж  торкнувся  по  імлі  дна,
Де  ж  ти  сонечко,кохана?
А  вода  на  серце    давить,
То  смерть  нею,  здаля  править,
Піднімались  у  вись  хвилі,
Ледь  торкнувся  і  він  милі.
Розстеливсь  по  воді  шарфик,
Із  душі  вирвався  окрик,
Море  –  море,  зупинися!
Отче  прошу,  то  ж  озирнись!
Чом  втопив  мою  надію.
Заховав  навіки  мрію?
Ще  три  дні,  у  хвилях    поспіль,
Недоторкана  і  постіль,
Розпач  тисне  і  страждання,
Отак  звечора  й  до  рання.
Як  цей  жах,  весь  пережити,
Як  же  далі,  мені  жити?
Легкий  шарфик  пестить  шию,
Цей  біль  чим,  колись  омию?
Море  надто,  вже  солоне,
Младе  серенько  холоне
Поміж  хвиль,там    її  погляд,
Враз  ховався,  нема  поряд.
Обійняла  нічка  днину,
Він  кохав  одну  єдину.

22.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2019

Лютневий ранок

[youtube]https://youtu.be/Ta0vNtWEU5Q[/youtube]                          


Їх  на  початку  березня  чекала,
Вони  світанок  розбудили  співом,
Шпаків  веселих,  зима  не  злякала,
Хоч  трави  в  полі,  в  полоні,  ще  під  снігом.

Струмки  стікають,  крихкий  лід  іскриться,
Дзвінке  дзюрчання,  лине  мелодій  звук,
І  шпак  раденький,  тріпочуться  крильця,
Пісня  кохання…  передав  серця  стук.

Відчиню  вікна,  стріну  весну  з  ними,
Хай  не  бариться,  сміливо  зробить  крок,
Яскраве  сонце,  візьме  у  обійми,
Й  пробудить  землю  і  лютневий  ранок.


10.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2019

Три роки поспіль… / Дякую Вам! /

Часом    бувало,    як  нічка  зоріла  за    вікном,
Вірші  писала,  затамувавши    в  собі  подих,
Їй  довіряла  й  чомусь    не  боролася  зі  сном,
Папір  і  ручка  -  помічники,  хоч  в  душі  подив.

Де  взять  рішучість?  Піти  по  стежці,  що  в  суцвітті,
Добути    скриню,    де  захований  скарб  усіх  слів,
Слова  пізнати,  розвіяні    у  всьому  світі,
Викласти  думку,    раптово  почувши  тиші  спів.

Казки  і  прози….  Літаю  з  ними,  я  до  неба,
Поміж  хмаринок,    пригріва  сонячне  проміння,
Ніжно  торкнеться….  Відчую  в  цьому  є  потреба,
Є  крок  й  упевненість,    вітер  розвіє  сумління.

Дорогі  друзі,  спілкування  знов  надихає,
Ваша  підтримка,  плекає  у  мені  надію,
Хтось  критикує,    хтось    залюбки    щодня  читає,
Та  вдячна  Вам,  це  все  щастя,  радість,  я  говію.

Дякую  Музі    й  Вам    дорогі  мої  читачі,
Три  роки  поспіль,  як    попала,    в  цей    квітучий  сад,
Завжди  Вам  рада.    Та  вибачте,  невдачі  мені,
Й  всі    негаразди,  хай    сховає,  нічний  зорепад!

                                                                         21.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2019

Де ж кохання солод….

Не  хочу  брати,  на  долоню  сніжинки,
Знаю  розтануть  …    так  схожі  на  сльозинки,
Такі  ж  прозорі,  на  мить  відчую  холод,
Душенька  мерзне.  Так    де  ж  кохання  солод?

Лишився  спогад,  краплини  через  пальці,
Любий  в  костюмі,  а  я  у  вишиванці,
Тут  на  порозі,  цілунки,  сніг  ловили,
Ясні  сніжинки,  вони  благословили.

Погляд  у  очі,  шукав  у  них  зізнання,
Аж  затремтіла,  боялась,  це  кохання,
На  серці  тепло,  губи  ніжно  до  очей,
Ти  не  дізнався,  скільки  не  спала  ночей.

Ясніло  небо,    погляд  до  сніжинок,
Щоб  не  летіли,  не  ховали  стежинок,
Загубив  шлях,  повсюди  біле  поле,
Чом  так  буває,  скажи  ж  нарешті  доле.

Вона  мовчала,  як  пухкий  іскристий  сніг,
У  сяйві  місячнім,  тихо  припав  до  ніг…
Ловить  не  хочу,  на  долоні  сніжинки,
Тихо  розтануть  …    вже  схожі  на  сльозинки…

Такі  ж  прозорі  та  не  відчула  холод,
Душа  мов  мертва…так  де  ж  кохання  солод?

                                           04.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2019

Тихо на Майдані

Сьогодні  зранку,    тихо  на  Майдані,
Асфальт,  ще  мокрий,  блистять  роси  ранні,
Та  у  лампадці,  свічка  палахкотить,
Блукає  спогад,  під  серцем  так  болить.

Глуха  та  тиша…та  за  мить  хтось  плаче,
Як  ти  там  любий,  мій  рідний  козаче?
Пороша  скрізь,  у  очах  біль,  тривога,
Знов  на  колінах,  в  розпачі  небога.

В  журбі  схилилась,  згадала  страшні  дні,
«Небесна  сотня»    лягла  у  тій  борні,
Горіли  шини,  снайпери  стріляли,
У  воді  зимній,  на  поміч  скликали.

Страх,  виживання,  у  морозні  ночі,
Вони  дивилися    смерті  у  очі,
Добро  змагалось,  на  цій  площі  зі  злом,
Тепер  тут  фото,  щемить,  у  горлі  ком.

Ненці  здається,  десь  кричить  лелека,
Вшануймо  люди,  всіх,  хто  там  далеко,
Хто  захищав  нас,  боровся  за  волю,
Щоб  Україна  мала  кращу  долю.
*
ГЕРОЯМ  СЛАВА!  Лунає  на  Майдані
Яскраве  сонце….  Збирає  роси  ранні.
                                                                 

                                                         18.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019

Порозумілись / з гумором/

Сусід    Митька  до  Орини,
Приходь  завтра  на  хрестини,
Тож  омиєм    пуповину,
Ти  візьми,  нову  хустину.
Є  синочок  порадіймо,
Разом  вип’єм,  заспіваймо!
 Давно  дружим,    -  будеш  кума,
Та    мабуть  й  виходу  нема,
Як  ми  можем  зустрічатись?
По  ямах,  чи  де  кохатись?
У  садочок,  під  ліщину,
Чи  в  сараї  біля  тину,
Любить  буду,  тебе  знову,
Мою  милу,  чорноброву.
А  Орина  не  дурненька,
Очі  хитрі  і  гарненька,
Вмить  червона,  аж  зробилась,
Як  гроза,  що  розрядилась,
-  Здурів  певно,  ти  Дмитрусь,
Не  дурепа,  іншу  якусь,
Пошукай,  вже  досить  блудить,
Обіцяв,  лиш  мене  любить!
Нараз  жінка,  очі  злющі,
Мов  тигриця,  всевидюще,
Брови  в  купі,  руки  в  боки,
Наче  кульки  стали  щоки.
За  матню,  хап  чоловіка,
Чоло  мокре,  коси-  стріха,
-  От  гуляще…  скачеш?    Досить!
Тож  все  сивий,  ще  біс  носить?
Геть  без  мозку,  як  не  було,
За  вас  нині,  гуде  село,
У  ліс  часті,  походеньки,
По  черешні…  по  опеньки,
Вже  гадала  зупинився,
У  нас  син,  вже  ж  народився!
Чоловік  біг  поза  тином,
Наче  гнали  його  дрином,
Враз  єхидно  посміхнулась,
До  сусідки  повернулась,
Гамір,  крик,  аж  дрижать  стіни,
-  Скажи  чесно  –  що  ждеш  міни?
Ой,  та  він,  чи  й  здатен  кохатись,
Там  немає,  за  що  взятись,
Син  від  кого,  маєш  знати!
В  очах  світять  феєрверки,
-  Чи  між  нас,  бажаєш  сварки?
Це  ж  від  твого  чоловіка,
Тепер  двом  нам  буде  втіха
Гадку  маєш,  що  моторна,
Думки,  краля,  неповторна!?
До  дзеркал,ти  подивися,
Хоч  піди  та  вже  причешись.
Ти  по  ямах,  я  у  ліжку,
             Мене  любить,  як  кіт  кішку,
Вуса  довгі,  так  лоскоче,
Коли  дуже,  мене  хоче.
Ледь-ледь  зблідла,  розвернулась,
Їй  Орина  посміхнулась,
-  Значить  квити,  прийду  вип`єм,
Відсвяткуєм  перемир'я,
Підростають  наші  дітки,
А  ми  ж  добрі  дві  сусідки,
Нащо  людям,  гріхи  знати,
Чого  дружбу  руйнувати.

                                           2000р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2019

Стану снежинкой

Я    сегодня…  стану  снежинкой,
Загляну…  в  дивные  глаза,
Назовёшь,  ты  меня  пушинкой,
Уж  от  смеха  блестит  слеза.

У  объятиях….  я  растаю,
Тепло  рук,  ну  как  солнца  луч,
Ведь  снежинка,  уж  погибаю,
Люби  сладко,  прошу  не  мучь.

За  окном,  пусть  летят  снежинки,
Мороз  сильный,  уж  на  стекле,
Он  рисует  цветы,  картинки,
Хорошо,  нам  и  в  феврале.

Мы  вдвоём    и  это  прекрасно,
Недалёко,  от  нас  весна,
Стать  снежинкой,    знать  не  напрасно,
Вот  зима,  нам  и  не  страшна.

2000г

Шановні  друзі!  Вітаю  всіх  з  Днем  Святого  Валентина!

 [youtube]https://youtu.be/0FDAljlfljw[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825427
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2019

Ой, не плач дівчино / слова до пісні /

Ой  не  плач  дівчино,  разом  із  зимою,
Не  вмивайся  люба,  гіркою  сльозою,
Весна  на  порозі…  спів  пташиний  чути,
Вернеться  коханий,  війни  ж  не  забути.

Й  тих  ночей  безсонних,  у  журбі  страждання,
Тож  дивились  очі,  з  вечора  й  до  рання,
Там  у  полі  любий,  куля  зачепила,
А  вона    мов  знала,  Боженьку  просила.

Між  урвищ  стогнання,  вся  земля  горіла,
Місяченько  сивий,  ніченька  зоріла,
Доля    посміхнулась,  його  захистила,
Хмаронька    зненацька,  від  смерті  накрила.

То  не  його  день,  вже  життя  покидати.
Молилась  до  неба  й  все  просила  мати,
Ніч  ти  потаємна,  захисти  дитятко,
Він    же  молоденький  і  майбутній  татко.

Хай  живим  побачу,  нехай  усміхнеться,
Дай  же  Боже  силу,  нехай  повернеться,
Рано  пташка  співом,  як  звістка  про  щастя,
Живий  твій  коханий,  зіронька  не  згасла.

Як  же  хотів  волі,  мати  дала  крила,
Та  війна  так  рано,  сивиною  вкрила,
Він  боровся  мужньо  за  свою  країну,
За  мир  і  свободу  й  рідну  Україну.

Ой  не  плач  дівчино,  разом  із  зимою,
Не  вмивайся  люба,  гіркою  сльозою,
Весна  на  порозі,  спів  пташиний  чути,
Вернеться  коханий,  війни  ж  не  забути.

13.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2019

Ведь точно знаю

Ведь  точно  знаю,  что  она  придёт
Сама  открою…  Я  весело  дверь
Утром  синичка  песенку  споёт
Весну  мы  встретим,  зазвенит  капель..

Из  крыш  сосульки,  нехотя  стекут
Облик  роняя,  совсем  не  спеша..
В  гости  метели,  больше  не  придут
Тепло  и  нежность…  Чувствует  душа…

Дивный  рассвет,  земная  благость
Сиянье  солнца  -    как  лучик  счастья
Весна  стучится,    на  сердце  радость
Её  я  встречу,  конец  ненастью.

                         07.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2019

Це ж місяць лютий

Чого  вставати?    Не  варто  так  рано,
Зима  надворі,  хоча  й  сніги  зійшли,
Зовсім  не  чути,  пташиних  сопрано,
Ще  й  на  покрівлях  бурульки  не  стекли.

Сонце  сон  бачить,  у  сірій  пелюшці,
Паморозь  злегка,  дрімає  при  землі,
Ніжно    занурюсь  на  теплій  подушці,
Нехай  насниться,  весна  -  красна  мені.

Часом  тривога,    вривається  в  душу,
Чомусь  так  довго…  десь  сонечко  дріма,
Та  я  природи,  закон  не  порушу,
Календар  мовить,  що  в  нас  іще  зима.

Це  ж  місяць  лютий,  поніжуся  трішки,
Потім  до  гаю,  пройдуся  залюбки,
Для  тітки  -  білки,  ще  маю  горішки,
Дерева    ж  голі,    за  неї    всі  думки.

Жваву,  маленьку,    зненацька  зустріла,
Пухнастий  хвостик,  весь  час  кидалась  в  бік,
Мабуть  бідненька,    вже  давно  не  їла,
Здалося  квола,  не  впевнений  той  біг.

Вона  напевно  така  ж  одинока,
Як  я  в  хатині  й  годинник    лічить  час,
Хай    весна  тепла,  прийшла  б  ясноока,
Принесла  радість  й  приголубила  нас.

08.02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2019

На все свій час… / гумореска /

На  підпитку  дід  Панас  завітав  до  бару,
Хоч  і  трішечки  старий,  захтів  знайти  пару,
Одягнувся  на  «ура»,  ще  й  краватку  модну,
Роздивлявся  молодиць,  очима  їв    кожну.
Та  худенька,  як  штурпак  і  цицьок  не  видно,
На    одну  загледівся,  так  стало  огидно,
Стегна  наче  у  свині,  клуби  ті  товстющі,
Плечі,  схожі  -  кораблі,  очі  карі,  злющі.
Ген,  поглянув  до  музик,    дівча  чорноброве,
Зирк  по  талії,  грудях,  мабуть  гонорове,
Зразу    висновок  зробив  та  лягла  до  серця,
На  вухах    сережки  є    -  білесенькі  скельця.
Сукня  жовта    в  горошок,  славненька,  тендітна,
Дід  весь  час  підтирав  ніс,  от  якби  ж  бездітна,
Почув  голос  чарівний,  дід  наче  сказився,
Вже  за  серденько  тримавсь,  нею  мов  обвився.
Нехай  йде  все  до  біса,  в  кишені  заначка,
Все  віддам,  що  в  мене  є,  хай  знає  співачка,
Ніжно  пісня  линула,  проймала  все  тіло,
Вмить  між  ніг  відчув  силу,  значить  буде  діло.
Сяють  очі  підійшов,    до  співачки  ближче,
Підморгнув,  посміхнувся,  нахилився  нижче,
Сунить  в  капці  долари,  дивиться  щасливо,
Те  дівча,  як  сорока….  Люди,  що  за  диво?
Гітарист  струну  нажав,  хап  діда  за  шкірку,
Тю,  на  себе  подивись  та  закрий  ширінку,
Гайда  звідси  старий  пень,  як  найшвидше  давай,
На  чужий  коровай,  ти    рота  не  роззявляй.
Злякавсь,    долари  лишив,  біг  до  туалету,
Усе  добре,  я  встигну,  завивав  сонату,
Не  шкодА  грошей,  хай  так,  хоч  на  мить  влюбився,
Цього  разу  без  ліків,    вже  сам  помочився.
*
Такі  думи  солодкі,    бентежать  часом  нас,
А  життя,  як  кажуть,  для  всіх  утіх  є  свій  час.

                                                                                 11.  02.  2019  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2019

Чому мовчиш…

Чому  мовчиш,  як  в  рот  води  набрав,
Зима  в  очах,  у  небі  нема  зір,
Що  може  хтось,  це,  тебе    обікрав?
Душа  болить?  Не  мовиш  до  цих  пір.

Життя  важке  і  ти,  як  той  ведмідь,
Рішучий  крок,  треба  сміло  зробить,
Чи  вигинатись,  як    та  м`яка  мідь,
Чи  сталлю  стать?  Щоб  у  світі  прожить.

Одна  брехня,  ти  де  не  глянь,  всюди,
Хани,  царі,  ти  ж  на  пів  голодний,
Закував  сум,  у  мовчанні  люди?
Вже  безнадія  й    ліг  піт  холодний.
.
Серцю  не  дасть,    стукати  в  такт  життя,
А,  як  же  діти  і  земля  рідна,
Буде  яким,    щасливим  майбуття?
Жаль  у  смітті,  тож  чи  буде  плідна?

Хоч  один,  виживе  паросток  той,
Що  загубивсь,  між  старих  бур`янів,
Хто  вбереже,  від  лукавства  й  пасток,
О,  як  шкода́́,  весь  світ  наш  помарнів.

Як  зуби  маєш,  міцні  й  натхнення,
Бажання  жить,  здолать  перепони,
Ростеш  у    хмарне  сьогодення,
Чи  жити  будеш,  зміниш  закони?

Їх    зможеш  виконать  серед  щурів?
Що  заховались  по  тих  палацах,
Якби  ж  зустрів,  бідних  помічників,
Ну  майже  голих,  лише  в  халатах.

Чого  чекать?  Об’єднатись  треба,
Вже  й  сон  мине  і  прийде  прозріння,
Людям  давно,    в  цьому  є  потреба,
Я  вірю  знайдем  порозуміння!

Досить  мовчать!  Сидіть  склавши  руки,
Рідна  земля,  аж  стогне  від  болю,
Лунає  гімн,    здолаємо  муки,
Йдемо  вперед  за  правду    і  волю.

                                     09.02.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2019

Тепла діждатись одна втіха

                                     Віршована  розповідь


Повіяв  вітер    попід  хату,
З  -під  стріхи  вилетів  клубочок,
То  павутиння    волохате,
В  обіймах  кинув  на  горбочок.

Господар  бачив  гарненькі  сни,
В  соломі    добре,  було    зручно,
Адже  далеко,  ще  до  весни,
Без  мух  лежати,  зовсім  нудно.

То  вирок  вітру,  чи  то  долі,
Нині  потрапити  в  цю  днину,
І  дуже  швидко,  як  у  колі,
 Снував  стежину,  як  перлину.

Важка  дорога,  де  ж  те  сонце,
Десь  забарилась  ця  красуня,
Видно  мережки  за  віконцем,
 Жаль  та  тривога,  вже  присутня.

Хитренький  майстер  цей  павучок,
Боже  творіння,    хоче  жити,
Тож  соломинок  досяг  пучок,
Радіє,  зможе  захистити.

Дрімав  напевно  від  безсилля,
І  знову  вітер    приніс  холод,
Раптово  впало    сухе  зілля,
Щось  би  поїсти,  стомив  голод.

Ледь  у  дрімоті,  він  зігрівся,
Як  охоронець  -  той  дім  стріха,
Уже  й  вітрисько  десь  подівся,
Тепла  діждатись  одна  втіха,
Щоб  із  весною  він  зустрівся.

                               05.  02.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2019

Кружится снег

Кружится  снег…  это  правда,  не  первый,
Казалось  нам…  в  себе  каждый  уверен,
Всё  объясни,  почему    так  случилось,
Пойми    сердечко,  трепетно    забилось.

Ты  всё  молчишь…  чародейки  снежинки,
   Но  между  нас,    они  стали  как  льдинки,
Их  не  смогли,  даже  вдвоём  расплавить,
Ты  решил  сдаться  и  меня  оставить.

Я  тишину,  нет  не  пойму  душою,
Поверь  люблю,  ведь  ты  слышишь,  не  скрою,
Сможем  собрать,  мы  в  ладони  снежинки,
Они  растают-  дождливы  слезинки,
Пускай  вдвоём,  как  прежде  по  старинке.



2000г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824223
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.02.2019

Не їдь далеко… / проза /

               Зимовий  вечір…  над  містечком  хурделиця  гуляє,  з  вітром  у  забаві,  співає,  завиває.  Повсюди  пагорби,  а  під  парканами  й  хатами  намети  майже  до  вікон,  а  то  й  у  зріст  людини.  Та  все  ж  деінде,  через  розмальовані  морозом  шибки,    помітне  світло.
   Без  головного  убору,  Тоня  йшла  вперед.  По  плечах,  русяве  волосся  припадає  снігом  і  тут  же,  на  оголені  плечі,  розсипається  вітром.  З-під  коричневої,  осінньої  куртки  видніється  легенька  сукня.  На  гаряче  тіло  падає  сніг,  тане.  Тремтячою,  лівою  рукою  прикриває  груди,  правою  рукою  притиснула    величенький  пакунок.  Здаля  ніхто  й  не  скаже,  що  то  дитя  -  маленьку  донечку  несла.  Як  та  вовчиця,  від  відчаю  іскряться  очі,  йшла,  а  куди  й  не  знати.        Холодний  погляд,  то  вперед,  то  назад.    Завиває  вітер,    то  рідше,  то  густіше  перед  очами  пролітають  сніжинки.  Їх  блиск  і  мерехтіння  заважають  все  бачити.  За  мить,  за  щось  зашпорталась,  ледве  втрималась  на  ногах.  Тремтить,  просить  Бога,  щоб  допоміг    вибратися  з  цієї  дороги.  У  чобітки  потрапив  сніг,  холод  по  оголених  ногах.  Вже  падала,  обхопивши  обома  руками  дитя,  все  тіло  пронизує  струм.  Відкривши  очі,  почула  плач  донечки.  
О  Господи!  Це  ж  треба  такому  наснитись?!  Себе  бачила  вві  сні,  а  нехай  йому  грець!  За  цілий  день  пристала,  думала  спатиме  міцно  та  на  тобі,  таке  привиділось.  З  плечей  забрала  волосся,  до  груді  приклала  доню,  небажана  сльоза  скотилась  по  щоці.  Думки  роїлись,  моя  маленька,  сонечко  моє,  все  буде  добре,  скоро  приїде  тато,  обов’язково  підемо  на  квартиру.  Щоб  тільки  втрьох,  ти,  я  і  тато,  щоб  ніхто  не  бурчав,  щоб  ми  нікому  не  заважали  спати.  Нараз,  як  ведіння  мамині  очі,  наче  чула  її  слова,  »  Не  їдь  далеко,  доню!  На  чужині  важко.  До  себе  в  хату,  хто  хоче  чужу  дитину.  Пригадай  слова  пісні,  «  Постав  хату  з  лободи  та  в  чужу  не  веди».  На  душі  гірко,  боляче,  сповивали  журливі  думки.  Як  день  так  і  важче,  було  від  свекрухи  терпіти  неповагу  і  приниження.
   Вони  побралися  навесні,  не  всупереч    його  матері.  Хоч  Тоня  й  здалеку  та  вона  з  ним  разом  приїхала  за  нею.  Родинне  коло  зібралося  за  столом,  це  не  весілля,  а  так  невеличке  свято  в  честь  реєстрації  шлюбу.  Вітання,    поцілунки,  два  дні  і  вже  прощання  з  родиною  й  з  батьками.    Тоді,  здавалося  все  добре,  що  ж  тут  такого,  мало  хто  йде  далеко  заміж,  то  й  нічого.  Чому  в  мене  має  бути,  щось  погано?!  
     По  приїзду  на  чужину,  проблем  з  роботою  не  мала,  в  колективі  зустріла  однодумців.    Віктор  майже  завжди  серйозний,  обіцяв  разом  з  мамою  не  житимуть,  а  винаймуть  квартиру.  Так  і  вона  гадала,  бо  ж  де  тут  всім.  Невеличка  хатина,  коридор,  з  якого  ледь  відчиняються  двері  в  хату,  маленька  кухня  -  кімната    три  на    два  метра  і  одна  кімната  три  на    чотири,  між  ними,  навіть  не  було  дверей.
   Свекруха,  працювала  прибиральницею  в  редакції  міської  газети.  Йшла  на  роботу  о  шостій  годині  ранку  і  вже  о  десятій  годині  була  вдома.  Тоня  працювала    телефоністкою  в  зміні,  це  не  подобалося  свекрусі,  вона  чомусь  не  розуміла,  чи  то  не  хотіла  розуміти,  що  після  нічної  зміни,  хоч  години  дві  чи  три  треба  поспати.  Жінка  намагалася  включити  голосніше  радіо,  бо  так  любила  його  слухати.  А  інколи,  коли  в  хаті  не  було  свекрухи,  Тоня  зменшувала  звук,  але  тільки  свекруха  ступне  на  поріг,  відразу  червоніє,  суворий    погляд,  бурчить,  а  потім  в  голос  скаже  кілька  раз  підряд,  -  »  Що  хочу,  те  й  роблю,  я  в    своїй  хаті,  сама  собі  господарка.»
   Віктор  працював  щодня,  приходив  додому  о  вісімнадцятій  годині,  а  іноді    й  пізніше,  займався  монтуванням  АТС.  Тоня  не  наважилась,  щось  розповідати.  Навіщо    псувати  відносини,  то  ж  мали    винаймати  квартиру.  Та  не  все  так  склалося,  як  гадалося.  Віктор  поступив  на  заочно  навчання  в  КЄМТ.  Ще  одна  новина,  Тоня  чекає  дитину.  Той  пронизливий  погляд  свекрухи,  коли  вона  дізналася  в  розмові  між  подружжям,  як    в  серце  голкою,  
-  Що  з  першої  ночі  голова  й  очі!  Ці  слова,  мабуть  пам’ятатиме  все  життя.  
   Чоловік,  як  і  свекруха  любить  читати.  Він    читав  технічні  журнали,  літературу.  Вона  ж  вдень  і  вночі,  при  включеній  настільній  лампі,  у  запій  читала  художню  літературу,  газети.
     Минув  вересень…    Віктор  поїхав  на  сесію,  винаймати  квартиру  на  зиму  не  наважився,  гадав,  що  й  тут  непогано.  Пообіцяв,    що  навесні,  підуть  жити  окремо.  Батьки  Тоні  прислали  гроші,  щоб  вклали  на  будівництво  приватного  житла.  Воно  й  нічого  наче,  свекруха  якийсь  час  була  задоволена,  що  є  підмога.  Та  це  було  лише  на  кілька  днів.  Тільки    залишиться  один  на  один  з  свекрухою,  та  розпочинає  розмову  за  гроші,  весь  час  тільки  й  мови  -«  За  мого  сина  треба  золоті  гори  дати,  а  то  не  гроші,  за  них  хати  не  купиш».  
   Молоді  ж    планували  жити  окремо,  по  можливості  складати  гроші  на  житло.  Щоб  на  роботі  стати  в  чергу  на  житло,  то  було  би  чекати    років  двадцять  п’ять,  не  менше.  Звичайно  Тоня  дивувалася  її  поведінці,  чи  можна  так  поводитися,  адже  знала,  що  батьки  давно  пенсійного  віку  й  до  цього  ж,  ніякої  розмови  про  гроші  не  було.  Свекруха  знала,  що  пенсію  отримував  лише  батько,  бо  мама  господарювала  вдома,  виховувала  семеро  дітей.  Свекруха  ж    працювала  на  пів  ставки,  звичайно  де  ті  гроші,  щоб,  щось  допомогти  на  будівництво.    Її  поведінка  викликала  здивування,  в  якійсь  мірі  розчарування.  Коли  тільки  одружилися,  Тоня  пішла  на  роботу,  свекруха  наполягла  взяти  їй  в  кредит  зимове  пальто.  Звичайно  хто  міг  відмовити,  це  ж    його  мама.  Здивувалася  й    коли  в  розмові  з  чоловіком  дізналася,  що  через  рік  свекруха  піде  на  пенсію.  Що  їй  самій  буде  важко,  бо  стажу  всього  п`ятнадцять  років,  то  ж  на  гарну  пенсію  нема  чого  розраховувати.  Віктор  не  знав  батька,  свекруха  все  тримала  в  секреті,  хто  він.  Тоня    цим    і  не  цікавилася,  вона  дивилася  в  ясні  очі  Віктора,  кохала,  довіряла  йому,  гадала  все  буде  добре.  В  душі,  під  серцем,  як  сонячне  тепло  гріла  надія,  в  них  все  вийде!  
   Наче  й  притерлись    жінки  в  домі,  якби  ж  не    була  невістка  чужа  кістка.  То  не  в  те  одяглася,  то  де  ходила  після  роботи?  Хоча  продукти    купувати  більше  приходилося  Тоні.  Майже  завжди,  коли  йшла  з  нічної  зміни,  треба  було  стояти  в  чергах,  щось  купити.  Все  інше  просто  дрібниці;  то  приший  ґудзик  в  халаті,  ще  одного,  бо  груди  виставила,  то  вже  не  дівка,  щоб  коротке  носити,  весь  час  сердитий  погляд,  часто  вслід    слова,    »От,  нещастя,  де  ти  взялася  на  його  голову».
   Люди  кажуть,  коли  в  хаті    менше  людей  то  й  менше  клопоту,  замороки,  тоді  й  спокійніше  живеться.  Та  життя  продовжувалось,  в  кінці  лютого  Тоня  народила  дівчинку.  Дякувати  Богу  все  добре,  хоча  знала,  що  свекруха  хотіла  онука.    В  п`ятницю  її  виписали  з  лікарні,  Віктор  радо  поцілував  дружину  в  щоку,
-  Ну  ти  молодець!  Як  добре,  що  не  довго  була  в  лікарні,  я  сумував  за  тобою.
Тішилася,  приємно  чути  такі  слова,  але  здивувалася,  коли  дізналася,  що  пошкодував    на  таксі  п`ять  карбованців.  Додому  їхали  маршрутним  автобусом.
 Переступили  поріг  до  хати,  Віктор  весело,
-  Ну,  от  ми  і  вдома.
 Мати  сиділа  за  столом  читала  книгу,  позирнувши,  криво  посміхнулася,  ніякого  вітання.  Віктор  з  дитиною,  не  роздягаючись  пішов  в    кімнату  покласти  доньку  на  ліжко.
Тоня,  намагаючись  швидко  зняти  одяг,
-  Та  ми  автобуса  чекали,  їздять  без  графіка,  як  заманеться,  тому  й    трохи  затрималися.
Свекруха,  дивлячись  поверх  окулярів,  ,
-  Тож  не  принцеса,  щоб  тебе  на  таксі  возили.  Йди    краще  до  дитини,  тепер  будеш  замороку  мати,  але  й  про  чоловіка  не  забувай.
   Та  такого    ніколи  й  не  було,  щоб  вона  забула  про  чоловіка.  Не  лінувалася  готувати  їсти,  варила  перші  страви,  робила  пельмені,  вареники,  смажила  сирники,  які  він  обожнював.  В  шафі  завжди  випрасувані  сорочки  й  штани.    Окрім  того,  готувала  йому  сюрприз,  до  дня  народження,  вже  майже  закінчила    в`язати    светр.  Привітно    проводжала  чоловіка  на  роботу    й  радісно  зустрічала  його,  цілуючи  в  щоку.    Коли  це  відбулося    при  свекрусі,  вона  різко,  то  блідла,  то  червоніла.  Починала  ходити  по  хаті,  наче  намагалася  десь  присісти.    А  іншим  разом,  коли  сиділа  за  столом  читала  книжку,  то  стукає  по  столі  пальцями,  наче  вибивала  танець  «чечітку»  і  сердито  дивилася  на  неї.  Було  й  таке,  що,  як  обпечена  зривалася  з  стільця,  починає,  щось  шукати  в  шафі,    при  цьому,  щось  бурчить..  Коли    Віктор  помічав  її  холодний  погляд,  вона  тут  же  на  мить  мило  посміхалася  й  опускала  очі,  вдавала,  що  читає  книгу.  Інколи  він  помічав  відношення  матері  до  дружини  та  не  наважувався    їй  щось  сказати.  Посміхнеться  й  скаже,  «  Та  не  звертай  уваги!  Побурчить  та  й  перестане  ».
   Як    ведеться  в  людей,  так  і  Тоня  знала,  що  треба  в  перший  же  день  після  лікарні  викупати  донечку.  Вже  закипіла  вода,  вона  заварила  траву  -  дідові  воші.  Їй  вдома  з  мамою  доводилося  купати  племінників,  в  корито  поливала  теплу  воду    і  хлюпала  її,  то  на  груди,  то  на  чоло  дитині.  Але  вперше  бути  відповідальною  за  це  самій  страшнувато,  хвилювалася.  Віктор  же  був  єдиний  син,  він  навіть  не  бачив,  як    купають  малят.  Йому  довелося  допомагати  їй,  бо  тільки,  як    закипіла  вода  для  купеля,  свекруху,  як  вітром  здуло  з  хати.  Обоє  здивувалися,  наче  поспішала  на  роботу,  швидко  взулася  у  валянки,  накинула  пальто  на  плечі,
 -  Я  піду  до  сусідки,  мені  до  неї  треба….
   Тряслися  руки,  як  у  воді,  в  пелюшку  сповивала  доню.  Намагалася  сховати  ручки,  а  вона  все  тягнула  їх  догори.  Добре,  що  народилася  близько  чотирьох  кілограм,  як  кажуть  хоч  було  за,  що  взяти.  Не  святі  горшки  ліплять,    усміхнені,  задоволено  дивилися  на  маленьке  Боже  творіння.  Яке  у  воді,  від  задоволення  закривало  оченята.  
   Після  купеля,  почервоніла  донечка  насмокталась  материнського  молока,  солодко  спала.  Коли  прийшла  свекруха,    Тоня  вже  випрала  пелюшки  і  в  алюмінієвому  тазу  винесла  в  коридор,  щоб  завтра  зранку  повісити  надворі.  Хоч  їй  було  всього  двадцять  один  рік  та  пам`ятала,  що  дитячі  речі  на  ніч  надвір  вішати  не  можна.  Чи  то  забобони,  чи  щось  інше  та  зробила  так,  як  колись,  вдома  робила  мама.
     Переступивши  поріг,  свекруха  відчинила    навстіж  двері,
-  А  пару  напустили,    нехай  освіжиться.
Віктор  засунув  штори  на  дверях  в  іншу  кімнату,
 -  Я  відразу  кватирку  відчинив  і  де  та  пара,  ми  ж  купали  в  теплій  воді.  
Підморгнув  до  дружини,  кивнув  рукою,  
-  Не  звертай  уваги!  Все  обійдеться.  Звичайно  нас  четверо  трохи  затісно  та    навесні  після  сесії  будемо  винаймати  квартиру.  
   Наступного  дня,  хоч  це  й  була  субота.  Віктор  йшов  на  роботу,  на  позапланову  перевірку.  Вже  коли  чоловік  був  в  дверях  гукнула,
-  Вікторе,  візьми  пелюшки,  що  в  тазу,  повісь  на  мотузку  надвір,  а  то  поки  я,  ще  одягнусь  тепліше,  в  халаті  ж  не  піду.
 Кивнув  головою  й  вийшов.  Свекруха  в  цей  час  наливала  собі  чай,  покачуючи  головою,  
-  Ой,  молодь-молодь.  А  я  свого  чоловіка  не  змушувала  вішати  пелюшки,  будуть  люди  сміятися,  скажуть,  чоловіка  під  підбори  взяла.
   Вона  промовчала…  повернулася  до  доньки,    прасувала  дитячі  речі.  Весь  час,  як    пташка  біля  пташеняти,  весело  говорила  до  неї,  коли  вкладала  спати,  тихенько,  щоб  не  заважати  свекрусі,  співала  колискову.
   Час  поспішав.  Після  вихідного  дня,  чоловік  пішов  на  роботу,  свекруха,  пішла  раніше  за  нього.  Коли  Тоня  розпалила  пічку,  на  столі  помітила  розгорнуту  книжку,  поруч  два  маленькі  календарі.  Здивуванню  не  було  меж,  коли  побачила  закреслені  дні  в  обох  календарях,  закреслено  сорок  два  тижні  від  їхнього  весілля.  Ледь  посміхнулася,  -  Ну-ну    і  чого  б  це  їй  в  голову  прийшло  лічити,  що  не  вірить,  що  донька  від  Віктора?!  Та  за  це  довго  думати  не  довелося.
   Свекруха  прийшла  з  роботи,  привіталася.  Зняла  пальто,  заглянувши  в  кімнату,  
-  Ну,  що  справляєшся  із  своїми  обов`язками?  Справляйся-справляйся,  тільки    не  можу  зрозуміти,  чого  в  малої  коси  чорні,  як  смола.  Ми  із  сином  світло  русі  і  ти  руса,  а  мала  хоч  і  тіло  біленьке  та  коси  занадто  чорні.  
Тоня  не  змогла  зрозуміти  до  чого  ця  розмова.  Вона  ледь-ледь  посміхається,  дивлячись  на  маленьку,
-  А  ми  звідки  знаємо  в  кого  ми  вдалися,  правда  сонечко  моє,  напевно  в  родині  є  чорняві.
Свекруха  зміряла  сердитим  поглядом,  наважилась  щось  сказати  та  Тоня  відразу  продовжила,
-  Моя  мама  чорнява,  правда  зараз  сива,  то  ж  до  бабусі  вдалася  наша  Валюша.  
   Пройшло  два  тижні.  Часом  донечка  добре  спала,  а  було  вночі  й  капризувала.  Звичайно  свекруха  чула  та  двері  заказати,  щоб  повісити  в  кімнату  не  дозволила.  Коли  мала  плакала  тільки  й  чути,  »От  нещастя,  коли  це  закінчиться».  Тоня  сама  чекала  цього,  чекала  весни,  в  надії,  що  все  ж  підуть  окремо  жити.
   Через  тиждень  Віктор  поїхав  на  сесію,  то  ж  знову  залишилася  із  свекрухою.  Їй  було  важко  зрозуміти,  чому  наодинці,    за  дрібниці    свекруха  чіпляється  до  неї.  При  синові  ніяких  нарікань,  зовсім  інше  відношення,  навіть  на  руки  онучку  брала  та  коли  син  тільки  за  поріг,  то  їй    все  не  так.  Боліла  душа  та  знала  свою  роботу,  зрозуміла,  що  допомоги  від  свекрухи  годі  й  чекати.  Вставала  рано,  палила  пічку,  готувала  їсти.  Часом  і  дров  нарубаних  не  було,  чомусь  Віктор  мало  заготовить,  то  приходилося  самій  рубати.  Іще  були  проблеми  з  молоком,  в  магазині  люди  завжди  займали  черги  в  шість-сім  годин  ранку,  хоча  магазин  працював  з  восьмої  години.  А  без  молока  ніяк,  треба  ж  годувати  доньку,  значить    треба  самій  пити  молоко,  чи  то  з  чаєм,  чи  без  нього.    Добре,  коли  мала  спить,  швидко  перебіжить,  займе  чергу,  а  потім  після  восьмої  ранку  знов,  як  пташка  летить,  щоб  швидко  повернутися  назад.  Дехто  із  старих  людей  розумів,  що  залишала  дитину  саму,  пропускав  взяти  без  черги.  А  інколи    їй  доводилося  сповивати  доньку  і    з  нею  йти  в  магазин.  Воно  й  незручно,  холодно,  хоч  і  початок  березня  та  весною,  ще  й  не  пахло.
   Одного  разу,  Тоня  зранку  займалася  прибиранням  в  кімнаті,  побачила  на  останній  полиці  етажерки,  поверх  книг,  фотоальбом,  з  нього    стирчало  декілька  фото.  Хоча  й  часу  було  мало  до  приходу  свекрухи  та  цікавість  зробила  своє  діло.  Вона  роздивлялася  старі,  пошарпані  фото.  Для  неї  майже  всі  були  незнайомі.  Та  одне  фото  нагадало    слова  свекрухи  -    В  кого  доня  чорнява?  На  фото    свекруха  і  її  сестра  з  рудим  волоссям.  Тоня  її  бачила,  якось  в  гості  заходила.  А  інша  жінка  схожа  на  свекруху,  волосся  в  неї  було  чорне,  як  смола.  Оце  так-так,  то  в  їхній  родині  теж  є  чорняві,  що  за  підозри,    дивувалася  про  себе.
     Пройшов  лише  тиждень,  як  Віктор  поїхав  на  сесію,  мав  повернутися  через  п’ятнадцять  днів.  Для  неї  це  здалося  вічністю.  Вона  намагалася  з  дитиною  не  заважати  свекрусі  та  тільки  прийде  з  роботи,  то  відразу  йшла  гуляти  надвір.  Інколи  свекруха  лягала  спати,  а  інколи  включить  радіо  на  всю  гучність,  слухає  веселі  пісні.
   Одного  разу,  після  обіду  Тоня  надворі  гуляла  з  малою  на  руках,  сусідка  тітка  Феня,  підбадьорювала  її,  мило  посміхалася,  інколи  розпитувала  про  доню  та  розповідала  про  своє  молоде  життя  з  чоловіком  Ігнатом.  Обоє  привітні,  приємні  люди.  Вона  низенька,  повненька  жінка,  роками  така,  як  і  свекруха,  він  трохи  старший,  високий  дядько,  про  таких  кажуть,  велетень.  Тітка  Феня,  інколи    в  магазині,  для  неї  займала  чергу,  як  кажуть,  світ  не  без  добрих  людей.  
 Якось  ввечері,  з  донькою  на  руках,  Тоня  гуляла  надворі.  За  хвірткою  покликала  жінка,  в  руках  тримає  велику  чорну  сумку,  сказала,  що  прийшла  до  свекрухи.  Тоня  запросила  її  в  хату,  сама  ж  вирішила,  ще  хвилин  десять-п`ятнадцять  погуляти.
   Вже  повертаючись,  вона  почула  гавкіт  собак.  Від  здивування  округлилися  очі.  Переступивши  поріг,  під  ноги  кинулися  два  песика,  гучне  дзявкання,  гарчання,  луною  розійшлося  по  всі  й  хаті.  Жінка  посміхаючись,  весело,
-  Та  це  вони  так  полякають  і  все,  не  кусаються,  не  бійся.
Тоня  пішла  в  свою  кімнату,  займалася  дитиною,  песики  бігли  за  нею.  Вони  швидко  забрались  на  диван,  все  винюхували,  нишпорили  по  всіх  кутках.  Отакої!    Здивовано  сіла  на  стілець,  що  ж  це  буде?  Якось  треба  вхід  загородити  в  кімнату,  чи  що?  Такі  спритні  вже  й  на  етажерці,  так  і  до  дитини  в  коляску  із  стільця  можуть  добратися.
   Її  дивував  веселий  сміх  двох  жінок  в  кімнаті.  Про  що  говорили,  не  можна  було  розібрати,  адже  з  радіо  гучно  линула  весела  музика.
     Близько  двадцятої  години  жінка  прощалася  з  свекрухою,  дякували  одна  одній.  Ну  нарешті  хлопнули  двері,  в  хаті  стало  тихо.  Та  переступивши  поріг,  побачила  песиків,  які  скрутившись  клубочком  спали.  Чи  можна  було    щось  сказати,  звичайно  ні,  господар  –  пан.  Та  їй    і    в  голові  не  вкладалося,  як  це  має  бути    в  хаті,  вони  ж  як  нишпорки,  по  них  видно,  ще  молоденькі.  Хоча  б  до  посуди  в  тумбочки  не  лазили  та  не  дай  Бог  за  стіл  не  лізли.  Тоня  помила  посуд,  що  залишили  після  вечері.  до  хати  зайшла  свекруха,
-  От  і  мені  буде  веселіше.  Ти  ж  завтра  будеш  малу  купати,  то  я  зараз  в  тазу  їх  викупаю,  щоб  були  чисті.
   З  важкими  думками  лягала  спати.  Вночі  доня  прокинулася  їсти,  песики  відразу    були  під  ногами,  згодом  вже  й  поруч  на  дивані.  Жах,  думки,  де  той  Віктор,  чи  він  знав,  що  свекруха  має  взяти  кімнатних  песиків?  З  розмови  між  жінками,  що  вона  ледь  чула,  зрозуміла,  що  свекруха  їх  давно  замовила,  мали  їх  принести,  ще  перед  Новим  роком.  Але  ж  так  тісно,  треба  було  терміново  йти  винаймати  квартиру,  чи  може  він  нічого  не  знав?  Нехай  би  вже  пішли  окремо  жити,  тоді  б  вже  взяла.  Чи    хоча  б  весни    дочекалася,  тепла,    адже  й  так  тісно  й  мала  дитина  в  хаті.  Оце  так  сюрприз!  Щоб  позбутися  песиків,  наважилася  в  дверях  поставила  два  стільці  і  заклала  валізами.
     За  вікном    густо  падає  сніг.  Оце  так  весна,  треба  йти  розчистити  сніг.  Доня  солодко  спала,  ну  то  й  добре,  подумала  Тоня,  але  ж  відразу  нагадала  про  песиків.  Щось  дуже  тихо,  можливо  свекруха  їх  залишила  в  коридорі,  коли  йшла  на  роботу.  Швидко  одягнулася,  прибрала  на  місце  валізи  й  тихо,  підкрадаючись,  подивилася  в  кімнату,  ледь  не  схопилася  за  голову.  Рушники,  що  висіли  на  рукомийнику  валялися  на  підлозі,  тут  же  розлите  молоко  з  собачої  тарілки.  На  кухонному  столі  перевернуті  склянки  з-під  чаю,  напевно  свекруха  залишила,  на  її  застеленому  ліжку  спали  песики.  О,  Боже,  треба  все  прибрати.    Як  метеор  металася  по  кімнаті.  Коли  все  прибрала,    рушники  та  скатерть  замочила  у  воді  з  пральним  порошком,  полегшено  зітхнула,  палила  пічку.  Песики,    час  від  часу  відкривають  очі,  озирались,  позіхали  і  знову  дрімали.  Добре,  що  за  молоком  сьогодні  не  потрібно  йти,  вскочила  в  чобітки,  йшла  від  снігу  розчистити  стежку.
   Свекруха  тільки  повернулася  з  роботи,  озирнулась  по  кімнаті,
-  А  де  поділась  скатертина?
Тоня  щойно  погодувала  малу,  
-  Так  вона  ж    в  плямах  від  чаю,  на  столі  були  перевернуті  склянки,  я  замочила  з  порошком,  нехай  трохи  від`їсть.  І  рушники  всі  були  на  підлозі,  вологі,  в    молоці.
Песики  почувши  розмову,  зірвалися  з  ліжка,  лащаться  до  свекрухи,  нюшкували.  Вона  цілуючи,  весело  до  них,
-  Ах  ви  мої  хороші,  ах  ви  моя  радість!
   Очманіти  можна!  Очі  полізли  на  лоба,  ну-ну,  що  буде  далі?  Повернулася  йти  в  кімнату  до  себе,  збиралася  піти  з  малою  надвір,  їй  услід  свекруха,
-  Могла  відразу  й  випрати,  навіщо  було  залишати,  де  поставила,  що  не  бачу?
У  відповідь  кивнула  рукою,
-  Так  я  спочатку  в  холодній  воді  виполоскала,  а  потім  гарячою  водою  залила,    в  коридор  винесла,  зараз  з  малою  погуляю,  засне,  тоді  буду  прати.    
   Добре,  хоч  мороз  невеличкий,  надворі  можна  з  малою  й  годину  погуляти,    щоб  не  повертатися  в  хату.  Як  це  все  витримати,  нехай  би    час  швидше  минав.  До  приїзду  Віктора    залишався  тиждень.
   Два  дні  поспіль,  зранку  на  Тоню  чекала  та  сама  картина  в  кімнаті.  Правда,  на  столі  не  було  скатертини,  лежали  газети.  І  по  кімнаті  шматки  розірваних  газет.  В  кутку,  біля  рукомийника,  дуже  смерділо,  виднілися  сліди  сечі.  Ой,  яка  бридота,  можливо  треба  було  в  коридорі  пісок  чи,  що  поставити.  Прийде  свекруха,  треба  запитати,  як  краще  зробити.  Вона  мила  підлогу,  котилися  сльози.  Перед  нею  бігали  песики,  заважали,  хотіли  гратися,  напевно,  ще  й  чули  запах  молока,  бо  попискували,    підстрибували,  заглядали  в  очі.  Їй  було  і  їх  шкода,  а  себе  й  дитину,  ще  більше.  Добре,  що  додумалася  на  ніч  закриватися  валізами  та  стільцями,  вже  б  напевно  і  соску  з  коляски  забрали.  Як  по  молоко  йти,  адже  лізуть  геть,  аж  на  стільці,  а  потім  і  на  стіл,  і  на  підвіконня.
   Наступного  дня,  коли  вона  йшла  по  молоко,  песиків  зачинила  в  коридорі.  З  роботи  свекруха  повернулася  пізніше.  Тоня  залишилася    задоволеною,  що  все  обійшлося,  боялася,  що  як  дізнається  не  знати,  що  буде.  Вже  трохи  знала  свекруху,  тому  й  нічого  не  наважилася  сказати,  навіщо  ці  сварки?  Віктора  немає,  все  рівно  без  нього  нічого  не  вирішить.
     Два  дні  по  хаті  галас,  дзявкання  песиків,  це  так  свекруха  їх  готувала  до  життя,  як  вона  сказала.  Дала  їм  ім`я    -    Міккі  і  Нік.  Дражнить  їх,  тиче  у  писок  свої  ноги,  ті  хапали  за  носки,  тягнули  до  себе,    коли  свекруха  забирала,  дзявкали.  Вже  й  книжок  майже  не  читала,  хіба,  що  під  музику  з  радіо.  Песиків  вчила  служити,  щоб  навчилися  ставати  на  задні  лапи.  
     Це  була  субота,  коли  Тоня  побачила  той,  страшний    сон.    Вночі  три  рази  просиналася  доня,  чому  плакала  й  не  знати,  можливо  з  материнським  молоком  передавався    настрій.  В  душу  засіла  тривога,  хоча  б  не  захворіла.  Сльози  котились,    тремтячою  рукою  легенько  струшувала  їх,  щоб  не  попали  на  чоло  дитині.  Ще  трішки,  вмовляла  себе,  ось  понеділок  і  вже  приїде  тато,  можливо  тоді  закінчиться  цей  кошмар.  Треба  терміново  йти  винаймати  квартиру.  Ці  песики  її  дістали,  вони  скрізь  лазили,  все  діставали,  тягнули  на  підлогу,  вилізши  на  стілець,  лискали  стіл,  визивали  неприязнь,  огиду.
 Нагодувавши  дитину,  приспала,  сумно  кинувши  погляд  до  вікна,  поспішала  в  магазин  за  молоком.  Вона  вчора,  як  надворі  гуляла  з  малою,  в  магазині  залишила  банку.  Останнім  часом,  молока  привозили  один  бідон,  не  всім  бажаючим  дісталося,    в  черзі  люди  кричали,  сварилися.
       Біля  ліжка  на  стільчику  стояла  включена  настільна  лампа,    свекруха  вже  не  спала,  лежачи  читала  книгу,  поруч  дрімали  песики.  Тоня  привіталася  й  тихо,
-  Валя  заснула,  я  перейду  в  магазин  за  молоком,  там  Світлана  чергує,  обіцяла  мені  залишити,  щоб  я    в  черзі  не  стояла.
У  відповідь  кивнула  головою,  
-  Тільки  більше  ніде  не  вештайся,  як  проснеться,  що  я  з  нею  буду  робити?
   Вийшла  на  двір,  холодний  вітер,  вдарив  у  обличчя.  Неприємні  думки  намагалася  вгамувати.  Себе  вмовляла,  не  плакати,  бо  ж  може  в  грудях  пропасти  молоко,  цього  не  можна  допустити.  Хвилина-дві,  почав  падати  густий  сніг,  зривався,  кружляв  вітер,  ніс  із  заходу  темно-сіру  хмару,  напевно  буде  хурделиця,  треба  швидше  йти.
 Біля  магазину    людно,  хто  з  бідонами,  хто  з    банками.  Черга  велика,  розмови,  що  пізно  привезли  молоко  й  тільки  один  бідон.  Розчарування  охватило  душу,  як  пробитися  до  прилавка?  Треба    ж  забрати  банку  з  молоком  та  чи  Світлана  встигла    її  наповнити?    Треба  швидко,  бо  свекруха  бурчатиме,  ніби  знала,  що  багато  людей  буде,  попереджала,  щоб  недовго  ходила.
   Нехай  би    песиків  не  було,  то  не  так  би  хвилювалася,  ще  до  дитини  в  кімнату  будуть  лізти.  Дякувати  Богу  і  Світлані,  що    побачила  її  в  дверях,  кивнула  рукою,
-  Тоню!  Зачекай  трохи,  я  зараз…
В  черзі  гомоніли,  в  основному  люди  похилого  віку,  кожен  намагався  швидше  підійти  до  прилавка.
Їй  прийшлося  зачекати  хвилин  десять,  коли  нарешті  передали  банку  з  молоком.  Світлана  привітно  посміхнулася,
-  Гроші  потім  віддаси.
І  до  покупців,
-  А  ви  не  кричіть,  в  неї  дитина  маленька,  тому  й  даю  в  першу  чергу.    
Потепліло  на  душі,  заясніли  радістю  очі,  добре,  що  в  Світлани  є  малі  діти,  все  розуміє.
     З  піднесеним  настроєм  поверталася  додому,  все  ж,  гадала  швидко  справилася.  Та  коли  відчинила  двері  в  коридор,  ледь  не  вирвала.    Прямо  під  ногами  собаче  лайно  і  не  одна  купа,  а  кілька,  в  ньому    копошиться  щось  біле.  В  горлі  тиснуло,  вискочила  на  двір.  О  Боже!  В  хаті  мала  дитина,  а  тут  таке!  В  скронях  тиснуло,  душа  хотіла  кричати,  вити,  як  вовчиця,  щоб  захистити  своє  дитя.  Зняла  хустку,  на  чолі  стерла  піт,  де  взявся  і  не  знала.  Та,  як  свекрусі  сказати?  Чи  вона  не  бачила?  Адже  випускала    песиків  сюди,  їх  тут  немає,  значить  забрала  в  хату.  Від  хвилювання  тремтіли  руки,  ледь  
не  впустила  банку  з  молоком.  О  Боже,  дай  мені  сили  стерпіти  все  це,  дай  сили  вгамувати  цей  біль,    дочекатися  приїзду  чоловіка.
В  хату  переступила  поріг,  під  ногами  песики,  з  тарілки  пили  молоко.  Свекруха  за  столом  читає  книгу.
-  Мала  спить?  -  тремтячим  голосом  запитала.
 Свекруха  зазирає  поверх  окулярів,
-  Щось  там  пару  раз  озвалася,  напевно  не  спить,  я  не  дивилася,  то  ж  не  плаче.  
-  Той  добре,  -      тихо  відповіла,    хотіла  зняти  пальто.
Свекруха  кивнула  рукою,
-  Там  прибереш,  в  коридорі,  я  постелила  їм  газету,  а  вони  паршуки,    таки  скрізь  наклали.    І  сніг  біля  дверей  підмети,  до  мене  подруга  обіцяла  прийти.
 Поки  свекруха  говорила,  трохи  заспокоїлася,  відповіла,  
-  Заплаче  мала,  покличете.  
 Після  обіду  надворі  розгулявся  вітер,  у  грубі,  аж  свистіло,  гуділо,  завивало,  гуляти  з  малою  не  пішла.  Хоч  на  душі  гидко,  все  ж  зварила  бараболі,  збиралася  пообідати.  З  тарілкою  направилась  йти  в    кімнату  до  доньки.  Та  свекруха,  тримаючи  на  руках  песиків,  посміхаючись,  ледь  не  цілуючи  їх,
-  Чого  тікаєш,  що  тут  не  можна  поїсти.
Кинуло  в  піт,  ледь  стримуючи  сльози,
-  Мамо,  ви  бачили,  що  в  коридорі?  Я  боюся,  це  ж  заразне,
-  Тю,  -  засміялася  у  відповідь  й  продовжила,
-  Таке  в  кожної  людини  є,  ти  думаєш,  що  ти  свята,    одна  така  чистюля?
 Ні,  не  стримала  сліз,  тихо,
-  Я  боюся  за  дитину,  вона  ж  зовсім  маленька,  вони  скрізь  все  лискають,  кидають  на  підлогу  рушники  і    ті,  що    посуд  витираємо.  
 -  Ну  й,  що?!  Нічого  не  буде  твоїй  дитині,  подумаєш  принцеса.
По  тілу  холод,  хотілося  виплеснути  все,  що  накипіло  на  душі,  не  витримала  запропонувала,
-  Може  би  в  коридорі  їх  тримати,  там  вже  не  настільки  холодно,  в  ящик  постелити  якісь  лахи.
І  не  хотіла  говорити  та  наче  вирвалося,
-  Чи  вам  малої  зовсім  не  шкода?
 Свекруха  посміхнулася,  демонстративно  обійняла  руками  песиків,  тулила  до  обличчя  й  весело,
-  А,  що  мені  твоя  дитина?  Я  песиків  люблю,  не  збираюся    тобі  поступатися.  Куди  хочеш,  туди  і  йди,  хоч  зараз!  Тебе  тут  тримати  ніхто  не  буде.  І  я  тебе  сюди  не  звала.  Моя  хата,  що  хочу,  те  й  роблю.  Чи  не  в  мене  виріс  син,  за  якого  треба  золоті  гори  дати?  Нічого,  виріс!    І  до  речі  теж  була  собачка  в  хаті,  а  в  неї  бачте,    донька  принцеса
   У  горлі  тиснуло,  забракло  слів.  Змовчала,  йшла  в  кімнату,  раптово  відчула  холод,  по  тілу  виступили  сироти.  Яке  там  їдло,  поклала  тарілку  на  підвіконня.  Єдиний  син,  одна  онука,  і  ось  так!    Раптом  пригадала,  одного  разу  в  розмові  чоловік  проговорився,  що  три  рази  був  у  притулку.  Вона  бачила,  як  він  тоді  змінився  на  обличчі,  то  ж  не  наважилася  запитати,  як  це  сталося  і  чому?  По  ньому  бачила,  що  пригадувати  минуле  життя,  йому  спричиняло  біль.  Така  любов  материнська?  Невже  не  бачить,  що  він  коли  дивиться  на  неї,  то    очі  сяють  щастям?  Невже  не  бачить,  що  одне  одного  варте?  О,  Господи,  невже,  то  ревність?
   Ковтала  сльози,  то  правда,  слів  не  підібрати.  О  Боже,  дай  терпіння,  думками  вмовляла  себе.  Той  сон,  не  віщій,  ні!  Треба  терпіння  мати,  то  ж  не  піду  кудись  з  дитиною  на  руках,  в  таку  погоду  і  куди  йти?    Йти  до  сусідів  соромно.  Змиритись  і  змовчати  треба,  дочекатися  чоловіка.  А  потім,  як  найшвидше  звідси  тікати,  чого  було  тягнути,  все  зачекай  та  й  зачекай,  їй  самій  буде  важко  матеріально.  Та  краще  нехай  допомагає  грішми,  тільки  б  окремо  жити.  Треба  терміново  шукати  квартиру.
 Тоня  годує  доньку,  маленькі  оченята,  як  сонячні  промінчики,  гріють  їй  душу,  пробуджують  надію,  що  має  бути  добре.  А  за  вікном  знову  розгулявся  вітер,  час  від  часу  бив  у  шибки,  на  скло  потрапляв  пухкий  сніг.  Вона  ховала  в  ньому  свій  біль  і  сум,  водночас  згадувала  мамині  слова.  Як  наче  у  воду  дивилася,  звідки  вона  знає,  що  важко  жити  на  чужині,  далеко  від    рідної  домівки,  від  родини.

                                                                                                                                                                                                     1974  р
                                                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2019

Відрядження - розлука

Написати  вірш    надихнула  поетеса
   Galkka2      «А  в  хаті  пустота».  

Я  знов  вийду  на  ґанок,
Зустріну  сонно    ранок,
Мій  милий,  десь  далеко,
Поїхав  де    лелеки.

Відрядження  –  розлука,
Сім`ї  ж  важко,  то  мука,
Вночі,  так  засніжило,
Мене  заворожило.

Засипав  сніг  доріжку,
А  дітки,  іще  в  ліжку,
Сни  дивляться  ночами,
Ще  трішки,  буде  з  нами.

А    я  звикнуть  не  можу,
Собі,  душу  тривожу,
Слизька,  дорога  нині,
Всміхався,  хай  би  днині.

А  ніч,  на  відпочинок,
Не  скрив,  щоби  сльозинок,
І  втома,  не  зламала,
Та  й  я  все    відчувала.

Ти  там  і  все  в  порядку,
Шлю  вкотре,  я  на  згадку,
Поглянь,  всміхнусь  до  фото,
Коли,  вже  та  субота.

Без  тебе    нам  всім    важко,
Вертайся,  милий  швидко,.
Туман    низенько  слався,
Там  смуток  заховався.

Я  знаю  сім`ю  любить,
Вже  час  додому  любий,
Щоб  щастячко  в  родині,
І  злагода  в  світлині,
Щоб  свято,  порадіти,
Чекаю  я  і  діти.

29.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2019

Блудниця нічка

Блудниця  нічка,    із  снігом  мов  у  змові,
Геть  посивіла,  повсюди…  темінь,  сіро,
Такий  характер,  то  причуди  зимові,
Сховала  місяць,  сплять  зорі,  десь  понуро.

Сльозяться  хмари,  від  обіймів  й  холоду,
Легенький  шепіт,  колискова  для  землі,
Дощ    -  гість  незваний,  порушив  сну  солоду,
Не  рада  ночі,    кепсько  на  душі  мені.

Вікно  відкрию,  зазирну  між  краплинки,
Вони  вже  мерзнуть,    від  подиху  морозу,
На  підвіконні,  біліють  порошинки,
Блудниця  нічка,  світлішає  відразу.

Чи  притомилась,  чи  піддалась  спокусі,
Згадала  погляд,  молодого  серпанку,
В  сизій  вуалі,  розтала  в  піднебессі,
Блудниця  нічка,  сховалась  від  світанку.


                                                           2019.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2019

Ой зима - зимонька

Ой,  зима,  зимонька,  білосніжна  пані,
Падав  сніг  пухкенький,  кучугури  славні,
Розляглись,  по  полі  зачарували  світ,
На  річках,  сонливих  задзеркалився  лід.

І  на  серці  радість,  іду  по  стежині,
Промінь  сонця  тішить,,  на  рясній  калині,
Чую  спів,  синичка  зирить  полохливо,
Ой  творіння,    то  ж  боже,  є  справжнє  диво.

А  кущі,  під  самим  лісом,  вдягли  шапки́,
Гляну  здалеку,  то  наче  малі  хатки́,
Горобці,  кумедні,  випурхнули  звідти,
На  березі,  всілись    й  розгойдують  віти.

Ой  зима,  зимонька,  добре  потрудилась,
Щоб  пшениця,славна  рясно  колосилась,
Сил  набралась  земля,  щоб  щедрий  урожай,
                 Колосочки  вповні,  щоб  розцвів  рідний  край.              


24.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2019

Одна свіча на все село…

Підкрадавсь  вечір,  запорошена  стежинка,
Іскрять  сніжинки,  в  снігу  схована  хатинка,
Вітер  гуляє,  село  зовсім  опустіло,
В  однім  віконці,  наче  щось  палахкотіло.

Килими  білі,  розстелила  зима  всюди,
Свіже  повітря,  хвилювання  повнить  груди,
Одна  хатина,  одна  свіча  на  все  село,
А  де  ж  поділось…  Те  дитиня,  що  тут  зросло?

Замерзла  річка,  давно  ніхто  не  рибалить,
Іскрить  люстерко,  то  наче  підійти  вабить,
Вкотре  сховала,  на  дні    болі  і  печалі,
Ще  тепле  літо…  часом  згадує  ночами.

Весело,  гучно,  дітлашня,  як  каченята,
Вода,  як  купіль,  сміх,  щасливі  оченята,
Струшу  сльозину,  ні    я  не  зможу    збагнути,
Душа  черствіє?    Та  дитинства  ж  не    забути!

По  пояс  грузну,  знаю    тут,  на  мене    чекають,
Напевно  сум,  мій,  сніжинки  приховають,
На  серці  холод,  розтопить    на  вікні  свіча,
Ледь  посміхнувшись,  старенька  зустріне  дитя.

                                             29.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2019

Чом скупа доля…

Із    хвилюванням…  дививсь  у  її  вікно,
Легкий  рум`янець,  п’є  чай,  вона  мов  квітка,  
Бачить,  хтось  поряд…  а  він  же  так  кохав  давно,
Хто  отой  другий?  Щемить  під  серцем,  відчай.

Мороз  тріскучий…  на  бровах  лишав  сліди,
Кам`яні  ноги,  з  місця  не  може  зрушить,
Чарівні  очі,  зваблювали  йти  сюди,
А  чи  наважиться,  чи  зможе  порушить.

Здалеку  погляд,  на  неї  лиш  й  зміг  кинуть,
І  уявляти,  що    вона  вже  давно  з  ним,
Щоб  серця  в  такт,    у  коханні  потОнуть,
Чи  з  нею  інший?    І  він  лишиться  один.

Чому  ті  очі,  до  нього  в  сни  приходять?
Забрали  спокій,  як  та  хуга  надворі,
Де  вищі  сили,  що  життям  верховодять,
Чому  за  хмари,  сховались  ясні  зорі?

Чом  скупа  доля?  Нерозділена  любов,
Зими  причуди,  холод  стискає  скроні,
Стать  постаментом,  задубіє  в  жилах  кров,
Чи  вже  признати,  що  нам  не  по  дорозі.

28.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Дитинство в полі ( Віршована розповідь)

Мій  рідний  край!
Широкі  ковдри…тут  розстелились,
Удалечінь…  туди  бажання  йти,
За  кольорами,  геть  розрізнились,
Рідні  поля,  їх  всі  не  обійти!

Не  поспішай…
Коли  з  думками…ти  все  досягнеш,
Як  до  землі  від  самого  неба,
Як  дитя  рада,  ти  вже  побачиш,
В  колоску  замасковані  зерна.

Щедрість  землі….
Під  чистим  небом  ніжно  голубим,
І  скрізь  під  сонцем,  що  зігрівали,
Був  колосок,  ще  зеленкуватим,
Та    ставав  згодом  повним,  золотим.

       Щось  мене  кличе…
Йти  так  далеко,  майже  нема  сил,
Колись  дитинство  бігло  по  полю,
Мій  погляд  там,    шукав  і  все  блудив,
Як  ота  квітка,  була  малою.

Сердечка  трепіт….
Весело,  сміх,  у  хованки  грали,
Як  під  ногами  будяк,  вже  рани,
На  те  уваги  всі    не  звертали,
                 Як  оті  кульки,  грались  з  вітрами.

Відчуття  волі…
 А  батоги  петрові-  вартові,
Аж  зашпортнувся,  коли  наступиш,
Подерті  ноги,  краплини  крові,
Махнеш  рукою,  все  перетерпиш.

Безмежна  радість…
Гарний    врожай,  дала  земля  сили,
Стручки  гороху,  слинка,  аж  тече,
Вчора  під  вечір  його  скосили,
 І  сяють  очі,  торба  за  плечем.

Земна  краса…
 Ряснів  ячмінь,  гойдався  морем,
Манив    він  нас,  до  повних  колосків,
Подалі,  ген,  за  широким  полем,
Рушник,  стелився  із  синіх  васильків.

Легенький  острах…
Хочеш  узяти,  це  усе  до  рук,
І  пригорнути,  відчути  запах,
Щоби  вітрець,  хоч  на  хвилинку  вщух,
Пізнати  втіху,  щоб    іскри  в  очах.

Вже  б  полетіла…
Іду  під  межу,  вздовж  по  дорозі,
   Квітне  земля,  сокирки,  ромашки,
У  росі  ноги,  змочила,  босі,
   Як  у  коралах  ніжні  волошки.

                           Скрізь  синьо  –  синьо…  
       Ці  квіти  звали,  причарували,
                   На  душі  тепло…  гуділи  бджілки,
                       Вони  зі  мною,  поруч  мандрували,
                 Наче  з  піснями..  грали  сопілки.

                       Чомусь  пристала…
                 Чоло  змокріле…  обійме  радість,
                     Людські  турботи,  хай  тут  залишу,
                   На  якусь  мить,  я  віджену  старість,
                         Думки  настирні,  позбутись  змушу.

                       Немов  у  раю…
       Зберу  докупи,  яскраві  квіти,
           Сплету  онучці  гарний  віночок,
Яке  то  щастя  жити  на  світі,
                   Чую  веселий,  дзвінкий  голосочок.

           Ні,  не  забути…
                 Дитинство    це,  то  крапля  насолоди,
   Найщасливішою,  ця  мить  була.
Сонях  й  доглянуті  всі  городи,
 І  поряд  мальва  красно  розцвіла.

Поряд  криниця…
Водичка  чиста,  як  ті  слізонька,
У  відрі  гОйдалась,  поспішали,
Хтось  ненароком,  вмочить  носика,
Мов  сонця  промінь  очі  блищали.

Я    там  була  …..
Всі  почуття,  думки  летять  у  вир,
Узнаю  рідний  край,  завше  у  сні,
Не  стерлось  з  пам`яті,  я  до  цих  пір,
Люблю  волошки  й  поля  золоті.  

         25.06.2016р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019

Та хто ж винен. .

Падав  сніг  за  вікном,
Ти  сидів  за  столом,
Не  злічити  вже  літ,
На  душі  давно  лід.

Та  вогонь  загорівсь,
Знов  зі  мною  зустрівсь,
Розійшлись,  як  зима,
Все  ж  гадаю  дарма.

Змарнували  ми  час,
Та  хто  ж  винен  із  нас?
Ворушить,  чи  варто?
Це  життя,  не  жарти.

З  свічки  капає  віск,
В  душу    влізла  вже  злість,
Не  налив,  ти  вина,
Моя  в  чому  вина?

Сніг  у  серце  попав,
Ти  мене  не  кохав,
Погляд  очі  в  очах,
Почуттям,  нашим  крах.

Вогонь  зразу  зітлів,
Ти  мене  не  хотів,
В  барі  гучно  і  сміх,
Знай  не  мій,    же  це  гріх.

Видно  доля  така,
Сніжна  стежка  крихка.


Вірш  зі  скрині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2019

Думки і спокій

Давненько,  десь  заблукав  спокій,
Чи  спить,  принишк,  серед  снігів,
З  думками  в  боротьбі  жорстокій,
Мабуть,  не  треба  ніяких  слів.

Вони  ж,  химерні    на  все  здатні,
Давно  здається  сірим  сонце,
Як  кинеш  оком  –  мов  гарматні,
Нависли,  хмари  –  охоронці.

Забрали  спокій,  у  неба  синь,
Бо  ж  там,  літають,  ясні  мрії,
Втечу,  від  воїн  та  потрясінь,
В  зимі,  сховаю  безнадію.


О1.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019

Чорні троянди

Чорні  троянди  на  столі,  в  хаті  тихо-тихо,
Символ  печалі  й  скорботи,  нащо  прийшло  лихо?
Холодно,  зимно  і  млосно,  за  вікном    сніжило,
Зі  свічки  віск,так  стікав,  аж  полум`я  сліпило.

Сльоза  скотилась  по  щоці,  досада  та  журба,
На  душі  розпач,  гіркота,  хилилась  мов  верба,
Рукою  ніжно    до  чола,  мені,  прости  синку,
   Я  зберегти,  не  зуміла  рідненьку  кровинку.

Люди  сумні,  у  поклоні,  пелюстки  спадали…
Чорні  троянди  і  синок,    всім  болю  завдали.


                                                         02.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2019

Непрості часи

                   
Донецький  аеропорт  ті  очі  кіборга  Олі,
Щирість,  відвага.  Дівоча,  мила  усмішка..
Поруч  із  вояками  на  летовищі,
Скільки  мужності  в  ній  й    сили  волі!
Побачила  вчора  по  ТБ
надихнуло  написати  вірш.
***
Непрості,    попереду  часи  у  нас,
Та,  як  вибрати,  не  важкий,  вірний  шлях,
Щоб  відчули,  ми  врешті  прийшов  той  час,
Щоб  мир  всюди,  майорів  лише  наш  стяг.

Щоб  керманич,  наш    не  здав  й  шматка  землі,
Олігархи,  щоб  спинились,  не  крали!
Й  об`єднались,  люди  в  нашій  країні
Як  раніше,    щоб  поля  засівали!

Й  земля  квітла,  у  барвистих  кольорах,
В  злато  й    срібло,  ранком  роси  умили,
Щоби  ненька  й  дітки,  побороли  страх,
Щоб  мир  й  радість,  усе  життя  змінили!

Схід…війна,  в  бою  кіборги  –  вояки,
Мужні,  сильні,  на  стражі  в  спеку,  мороз,
Відчайдушні  й  є  молоді  жінки,
Поряд  з  ними,  теж    не  бояться  погроз.

Та  сміливість  і    гордість  за  країну,
Лід  -  залізо    пронизує  до  кісток,
Усе  витримає,  за  мир,  за  родину,
Тож  заради,  щастя,  малих  діточок.

Воїн  –  дівчина,  у  руках  автомат,
Щира  усмішка,  в  очах  сяє  мрія,
Погляд  вдумливий,  поряд  кілька  гранат,
Здатна  вистоять,  не  вмерла  надія.

Свій  край  бачить,    серед    волошок  синіх,
І  житА,  море  хвилясте  до  неба,
Народ  зважено  повірить  у  успіх,
Рідну  землю  захистить,  є  потреба!

Непрості,  попереду  часи  у  нас,
П`ятий  рік,  війна,  всім  завдає  болю,
Оля  вірять,  що  настане  світлий  час,
Україна,  здатна  здобути  волю!

                                               21.01.2019р

                                                               
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2019

День, що змінив її життя / проза/

               Яскраве  сонце  і  неба  синь  передвіщали  гарний  день.  Ще  й  тихий,  теплий  вітер,  як    супутник  її  поїздки,  проникає  в  салон  машини.  На  дозволеній  швидкості,  машина  рухається  по  трасі.  Інколи  ніби  на  плаву,  а  іншим  разом  неначе  злегка  підлітає.  Наталя  задивляється  вдалину,  попереду  дорога,  мов  потрапляє  в  минулий  час.
 Той  день,  що  змінив  її  життя  не  можна  викреслити  з  пам`яті.  Не  змогла  пробачити,  тому  й  не  приїжджала  сюди,  в  рідне  село,  де  босонога  по  стежках.  Де  з  мамою  в  шовкових  травах  була  щаслива,  з  квітів  і  трав  плела    віночки.  Та  з  хлопцями  грала  у  волейбол  і  разом  з  ними    бродила  по  калюжах.  
Дитинство…  то,  як  солодкий  сон.  На  обійсті  грав  магнітофон  і  пісня  Водограй,  лунала  по  долині.  Гуси  купалися  в  брудному  рівчаку,  який  тягнувся  здалеку.  І    на  долині  все  дітлашня,  грала  чи  в  квач,  чи  в  волейбол.  Ті  дні  гріли  сердечко  молоденьке,  ніхто  не  знав,  що  станеться  біда.
   Одного  разу  прийшла  зі  школи,  в  хаті  тихо.  Та  було  кілька  сусідів  і    тітка  Зоя,  чомусь  у  чорній  хустці,  дивиться  у  вікно.  Про  щось  тихо  шепоче,  почула  шурхіт,  уздрівши  Наталку  зціпила  зуби.    Раптово,  з  грудей  вирвався  дикий  крик,  аж  різонув  по  вухах,  здалося,    стіни  затрусились,
-  Ой  сирітко,  що  ж  це,  тепер  без  мами  й  тата.
На  минулому  тижні,  Наталці    виповнилося    дванадцять  років,  то  ж  без  батьків  їй  жити  буде  занадто  важко.
 Озирнувшись  довкола,  кліпає  здивованими  очима,  присіла  на  стілець,  склала  руки  на  пелені,
-    Я  не  дожену,  що  трапилося?  Скажіть…
Тітка  взяла  її  руки,  зазирає  в  сині  оченята,
-  Розумієш,  на  трасі  аварія.  Ось  такі  заробітки,  свиню  здали,  а  поверталися  назад,    машина  в  кювет  злетіла,  водій  і  батьки,  всі…  троє  загинули.
 По  хаті  метушня.  Єдина  донька  в  чорній  хустці,    під  очима  набряки.  У  склянку  з  водою,  щось  капали,  давали  пити.  Перед  очима  немов  туман,  люди  з    вінками,  тихий  плач.
 На  похорон,  з  Москви  приїхала  тітка  Оля,  це  рідна  сестра  її  мами.  Ні  на  мить  не  покидає  дівчинку,  втішає,  підтримує  словами.  Вмовляла,  як  могла,  що  все  буде  добре.
   Дитячий  крик  душі,  як  пережити,  як  сприйняти  все  що  сталося.  Звичайно,  думала  Наталка,  їм  добре  говорити,  їх  три  сестри,  веселіше  жилося,  як  мені  тепер  без  мами?  Якби  ж  тітка  Оля  забрала  в  Москву,  але  ж  тут  школа    та  й  тітка  Зоя  не  відпустить.  Скаже  будемо  разом  жити,  бо  вона  давно  без  чоловіка  й  дітей  немає.  В  голові  перевертаються  думки,  хотілося  кинутися  в  яму  за  батьками,  бо  їй  здалося  це  вже  кінець  світу,  кінець  життя.  Хіба  можна  так  жити  без  мами  й  тата?  В  очах  розчарування,  всі  сльози  виплакала.  Наче  стала  німа,  лише  слухає  й  робить  те,  що  їй  підказують  люди
Коли  поверталися  з  цвинтаря,  жовтнева  погода  сприяла  настрою.  Ні  звідки  взялася  темно-сіра  хмара.  Великі  краплини  дощу,  ніби  підганяли  йти  швидше.  Тітка  Оля,  під  руку  тримає  Наталку,  всю  дорогу  умовляє,  щоб  не  плакала  й  слухала  тітку  Зою.  Адже  виходу  немає,  має  змиритися,  доведеться  з  нею  жити.
 На  другий  день  вона  повернулася  в  Москву,  адже  там  двоє  дітей  і  вже  є  маленький  онучок.  Через  рік  обіцяла  приїхати.
   В  стражданні,  в  журбі  минуло  два  тижні,  позаду  поминки.  Життя    змінилося,  жодного  разу  не  ночувала  сама.  Тітка  Зоя    була  старшою  в  сім`ї,  їй  минуло  п`ятдесят,  любить  керувати.    Занадто  часто  бурчить,  майже  завжди  дуже  сердита,  наче  для  неї  не  милий    світ.
Дівчині  рано  довелося  дорослішати,  важко  без  батьків.  Хоча  й  часто  на  неї  сварилися,  що  ледачкувата  та  з  кожним  днем  порозумнішала,  що  нарікання  правдиві.  Тітка  працює    в  колгоспі,  в  її  обов’язки  входило  доглядати  за  садом.  Керує  людьми,  щоб  вчасно  зробити  обрізку  дерев,  покропити  хімікатами,  побілити,  ну  і  звичайно  ж  зібрати  урожай.  Садок  великий,  тягнеться  вздовж  всього  села.    З  усіх  сторін  по  краю  вишні,  як  охоронці,  а  в  середині  яблуні  та  де-не-де  абрикоси.  Різноманіття  сортів  яблук  дивує  дівчинку,  із  задоволенням  пробує  яблука,  що  приносить  тітка.  Насолоджується  ними  й  посміхаючись,  кожного  разу  оцінює  їх  смак.  Про  свою  звичку,  лежати  в  ліжку,  поніжитися,  мала  забути.  Господарство,  як  тримали  раніше,  так  і  зараз  тримають.  Тітка  рано  будить  її,  дає  вказівки,  що  треба  зробити.  Гуси,  качки,  кури,  індики  й  корова,  було  біля  чого  побігати,  як  кажуть,  зранку  замість  зарядки.  Добре  що  тітка  свою  корову  продала,  то  вже  легше.  Коли  корову  забирали  на  забій,  Наталка  саме  прийшла  зі  школи.  Тітка  тримала  в  руці  гроші,  всміхалася,    хитро  повела  очима.
-  Ну  ось  покладу  в  скриню,  будеш  виходити  заміж,  як  знайдуться.
Ці  слова  звичайно  не  сподобалися  дівчині.  Який  заміж?  Ото  вже,  наче  в  голові  переклинило.  Все  добре,  заспокоює  себе  та  не  до  вподоби  їй  була  дружба  тітки  з  бабою  Яриною,  що  жила  через  кілька  хат.  Ну  баба  Ярина,  ще  нічого,  не  така  сердита,  як  тітка  та  їй  здається,  вони  щось  замислили,  бабця  часто  хвалить  онука  Василя.  Він  на  два  роки  старший  за  неї.  Трохи  дивакуватий,  виділяється  серед  хлопців,  неохайний,  часто  пустує,  інколи  поводився,  як  задерикуватий  півень.
   А  час  летить,  минає  рік  за  роком.  Наталка  в  школі  останній  рік.  Вчилася  добре,  надіялася  поїхати  в  Москву  до  тітки  Олі,  адже  та  обіцяла  її  забрати  до  себе.  Правда  тітка  Зоя  зразу  була  дуже  проти,  але  після  вмовлянь,  відпустити  на  навчання  погодилася.  В  дівчини  було  бажання  вчитися  на  лікаря,  чи  в  крайньому  разі  на  медсестру.  Добре,  якби  дали  кімнату  в  гуртожитку,  щоб  нікому  не  заважати,    розмірковувала  вона.  А  там  би  можливо  й  залишилася,  адже  молоді  в  селі  значно  поменшало,  всі  десь  їдуть  навчатися,  чи    працювати  в    обласне  місто.
   Думки-думки  та  не  так  все  склалося,  як  гадалося.  Як  грім  серед  ясного  неба,  прилетіла  звістка,  розпався  Радянський  Союз.    Пусті  прилавки  в  магазині  лякали  людей,  добре,  що  було  господарство,  то  вже  не  були  голодні.  Тітка  Зоя  дуже  зраділа,  коли  від  сестри  отримала  лист.  Ольга  писала,  що  справи  кепські,  погано  з  продуктами,  що  друга  донька  вийшла  заміж,  тепер  всі  живуть  у  двокімнатній  квартирі.  Написала,  що  Наталці,  поки  що  краще  залишатися  вдома,  перечекати,  якийсь  рік-два,  пізніше  час  покаже,  що  далі  робити.
В  дівчини  опустилися  руки,  куди  ж  податися?  В  селі  не  хотіла  залишатися,  не  мала  бажання  на  очі  бачити  бабу  Ярину,  яка  при  зустрічах  тішилася  нею,  хвалила,  що  гарна  й  красива,  до  того  ж  і  рукодільниця.  Вона  зачастила  до  них  в  гості,  особливо  вечорами,  коли  дівчина  вишивала  рушники.  Так,  вона  любить  вишивати,  в  клуб  ходить  рідко,  бо  тітка  дозволяє  гуляти  тільки  до  двадцять  третьої  години.  Та  й  відданої  подружки  не  було,  лише  знайомі  й    однокласники.  А  Василь,  то  правда,  був  настирним,  як  муха,  чатував  її  щовечора.  Ніби  трохи  пришелепуватий,  одягне  кашкет,  збоку  вчепить  квітку,  з  посмішкою  на  обличчі    хизується    перед  нею.  Хоча  вона  намагається  на  нього  не  звертати  уваги  та  все  ж  його  поведінка    визиває  ненависть,  огиду.
 Весна  …  все  зеленіє,  квітне,  чути  пташиний  спів.  В  чистій  блакиті  сонце  дарує  світло,  тепло  огортає  тіло,  охоплює  радість,  немов  би  пташкою  десь  полетіла.  Наталка,  із  хвилюванням  закінчила  школу,  треба  поговорити  з  тіткою,  нехай  би  відпустила  в  містечко  вчитися  на  повара,  чи  на  перукаря  в  училище,  то  ж  вдома  не  сидітиму.  Добре,  що  вже  сімнадцять  років  минуло,  можливо  б  на  роботу  десь  влаштувалася,  на  худий  кінець  прибиральницею.
 Вечоріло…  з  долини  легенький  вітерець  приніс  прохолоду.  З  колодязя,  дівчина  тягнула  воду,  зненацька  із-за  квітучої  калини,  як  біс,    вискочив  Василь,  в  руці  тримає  суцвіття  калини.    Одягнений    в  майку  і  якісь  обшарпані,  старі,  чорні  штани,  босоніж,  стає  на  одне  коліно,  посміхається,
-  Що  хочеш  заміж?    То  ось  тобі  квітка.
Ніби  з  переляку  пополотніла,    худенька  рука  не  втримала  ручки  ворота,  повне  відро  води  летіло  донизу,
-  Ти  що  зовсім  здурів?!
Він  швидко  піднявся,  став  розчепіривши  ноги,
-  А,  що  після  Зелених  свят  відгуляємо  весілля.  Так  бабця  казали.
Колючий  погляд,  його  на  пів  божевільних  очей,  її  змірює  з  ніг  до  голови.
Опанувавши  себе,  вона  намагається  приховати  злість,  впевнено,  не  поспішаючи,
-  Напевно    тобі  наснилося,  що  я  піду  за  тебе.
-  Підеш!  Твоя  тітка  дала  згоду,  не  втечеш  синичко.  Хоч  худенька  і  маленька  люблю  твоє  личко.
Його  руки,  як  граблі  потягнулися  до  неї,  зробив  крок.
З-під  лоба,    сердито  дивиться  на  нього,
-  Ану,  не  смій  торкатися  мене!  Згинь  з  моїх  очей!
Вмить,неначе  п’яний,  хитає  головою,  єхидно  посміхається,  в  сторону  кинув  суцвіття,  пішов  по  стежці,  на  ходу  гучно,
-  А  я  тітці  вірю,  підеш  за  мене.  Вона  тобі  щастя    бажає.  А  кому  ти  ще  будеш  потрібна  в  нашому  селі….
Її  тіло  ніби  хто  ошпарив  окропом,  труситься.  Намагається  глибоко  дихати,  гучно  б’ється  серце,  їй  здавалося,  що  воно  розірветься  на  шматки  й  вирветься  з  грудей.
 Спішить  додому,  з  відра,  прохолодна  вода  хлюпається  на  ноги  та    вона  не  звертає  уваги.  Їй  би  зараз,  терміново  поговорити  з  тіткою,  але  ж  вона  на  роботі,  хотілося  кричати,  вити  від  такого  приниження.  Цікаво,  які  розмови  з  бабою  Яриною  веде  тітка?    Чому  його  таке  нахабне  поводження?
   За  пранням  навіть  не  помітила,  як    швидко  пролетів  час.  Думки  плутаються,  не  дають  спокою,  час  від  часу    по  щоках,    горошинами  котяться  сльози.
 Надворі  темно…  тітка  прийшла  з  роботи.  Наталка  вже    нагодувала  господарство.  За  цей  час  вгамувала  свою  злість,  нині  вирішила,  цієї  теми  не  торкатися.  Адже  завтра  екзамен,  треба  готуватися,  нехай  вже  після  нього.  В  її  кімнаті  довго  світилося,  про  що  читала,  ніяк  не  вкладалося  в  голові,  думки  повертають    до  розмови  з  Василем.
     Лише  після  останнього  екзамену  дівчина  наважилася  поговорити  з  тіткою.  Готувалася  до  вечора,  що  мав  відбутися  в  школі.    Одягнувши  плаття  блакитного  кольору,  стоїть  перед  дзеркалом,  поправляє  зібране  докупи  біляве,  ледь  кучеряве  волосся.  А,  що  хіба  й  така  погана?  Ну  не  обов`язково  ж  всім  бути    високими  тополями.  Нічого,  в  селі  не  збираюся  залишатися,  якось  треба  закрити  пельку  Василеві,  щоб  не  розносив  плітки  по  селі.
Коли  вийшла  з  кімнати,  за  столом  сиділа  тітка,  чистила  зерна  соняха,  побачивши  її,  посміхнулася,
-  Ну  можна  й  під  вінець,  гарненька  ти  в  мене,  хоч  худенька,  то  нічого.  Всі  з  роками  збираємося  в  силу,  згодом  набираємо  вагу.
Вона  витримала  паузу,  не  перебила  її,  щоки  вкрилися  рум’янцем
-  Тьотю,  що  це  той  дурень,  Василь  плеще  язиком?  По  селі  чутки  розносить,  що  маю  за  нього  заміж  йти.  Ви  часом  не  знаєте  від  кого  йдуть  ці  брехливі  плітки?
Тітка  кивнула  головою,  незадоволений  погляд,
-  Ти  хочеш  сказати  Василь  поганий  хлопець?  Бідний  хлопець,  на  пів  сирота,  матері  немає,  батько  в  місті.  Звичайно,  бабця  не  може  йому  замінити  батьків,  але  ж  виховала,  зверни  увагу  який  роботящий.  Що  веселий,  це  не  завада,    в  сім’ї  буде  веселіше.
Вона  ледь  зблідла,  більше  не  хотіла  слухати  її.  Тремтячим  голосом  перебила,
-  В  якій  сім’ї,  тітко?!  Він  же  бездарний,  дурнуватий!  За  восьмий  клас  ледве  здав  екзамени,  бабця  бігала  та  й  бігала  в  школу,  щоб  хоч    у  щоденнику  трійки  поставили.  З  нього  всі  сміються,  глузують.  Вдягнеться,  як  опудало,  пустий,  незграбний,  вічно  замурзаний,  матюки  за  матюками,  грубий.
Тітка  перед  нею  наставила  руку,  заперечуючи,
-  Помовчи!  Слухай,  що  скажу  тобі,  ти  життя  не  знаєш!  Дурник  би  на  тракторі  не  працював!  Ти  знаєш,  які  гарні  гроші    він  заробляє!  Це  основне  для  сім`ї,  як  у  колгоспі  проблеми  з  виплатою  грошей,  то  по  людях,  ще  більше  заробить.  Ні  в  яке  місто  ти  не  поїдеш  і  крапка!  В  садку  будеш  мені  правою  рукою,  сама  знаєш,  як  мені  важко  з  усім  впоратися,  на  одну  роботи  забагато!  І  вічно  працювати  не  можу,  ходити  ноги  болять,  піду  на  пенсію,  треба  ж  комусь  передати  справи.  Дітей  ваших  бавитиму.
Наталка  не  озираючись,  пулею  вискочила  з  хати.  Хапала  свіже  повітря,  вгамовувала    хвилювання,    рукою  змахнула  сльози.
 Біля  школи    веселі  розмови,  сміх,  звучить  музика.  Вона  не  знала,  що  робити,  настрій  був  зіпсований.
Розпочався  вечір,  промови,  побажання,  обійми,  поцілунки.  Вона  на  все  дивилася  не  усвідомлюючи.  Після  розмови  з  тіткою,  на  душі  неспокійно,  копошились  думки.  Не  минуло  й  години,  покинула  однокласників.  Щоб  нікому  не  потрапити  на  очі,  знявши  туфлі,  босоніж  через  городи,  гайнула  додому.    
 Йде  швидкою  ходою,  в  роздумах,  треба  з  дому    тікати,  паспорт  є,    просто  іншого  виходу  немає.  Як  би  ж  тітка  Оля  була  ближче,  вона  б  цьому  завадила    та  де  на  квиток  взяти  гроші?  В  одній  хаті,    поміж  них  наче  чорна  кішка  пробігла.  З  того  дня,  Наталка  до  тітки  не  мовила  й  слова.  До  болю  стискає  кулаки,    в  собі  таїла  образу.  Жінка    інколи  поглядала  на  неї,  хитає  головою,
-    Подумай!  Подумай  добре,  я    ж  тобі  не  ворог.
Пройшло  кілька  тижнів.  Тітці  набридло  гратися  в  мовчанку,  в  її  кімнату,  різко  відчинила  двері,
-  Ну,  чого  уникаєш  мене?  Мовчиш,  як  в  рот  води  набрала.  Я  домовилася,  на  наступну  неділю,  після  Зелених  свят,  в  клубі  відбудеться  реєстрація  шлюбу.  Відгуляємо  невелике  весілля  та  й  живіть  собі,    я    в  твоє  життя,  більше  втручатися  не  буду,  слово  даю.  Хочу  спокійно  закрити  очі,  знати,  що  живеш    з  надійною  людиною.
Терпець  урвався,  дівчина  вмить  зірвалася  зі  стільця,    руками  схопилася  за  голову,  в  істериці  закричала,
-  Яке  весілля  тіточко?!  Він  мені  огидний,  смердючий.
Махнувши  рукою,  йшла  до  дверей,  крикнула,
-  Я  з  ним  в  ліжко  не  ляжу,  хоч  ріж  мене,  сказала,  не  ляжу!


Вона  так  гримнула  вхідними  дверима,  що  ті  ледь  не  злетіли  разом  з  завісами.  Бігла  під  грушу,  під  ту  саму  грушу,  що  колись,    відпочивала  з  мамою.  На  траву  впала  ниць,  душило  в  горлі,  довго  плакала,  сльози  текли  рікою.
 Час  летів….  Наталя  хотіла  втекти,  на  жаль,  документів  не  знайшла.  Розчарування  доводило  до  сказу,  примруживши  очі,  глибоко  дихає,    щоб    до  тітки  вгамувати  злобу.  Думки,  як  оси,  ну  нічого  побачимо,  як  воно,  нехай  знає  мій  характер.
 Напередодні  свята  тітка  занесла  в  кімнату  валізу,  з  неї    дістала  весільну  сукню,  махнувши  рукою,
-  Ходи  сюди!  Ось  міряй,  це  сукня  твоєї  мами.    Вона    думала,  що  ми  її  продали,  а  я  для  тебе  зберігала,  знала,  що  буде  мати  дівчинку,  а  чому  й  сама  не  знаю.
Присівши  на  стілець  продовжила,
-  Курінь  в  них  зробимо,  хтось  допоможе  прикрасити.  Шкода  Оля  не  приїде,  онук  після  операції,  апендицит  вирізали.  В  дитсадок  не  піде,  хто  ж  залишиться  з  ним  вдома,  будуть  змінами  мінятися,  щоб  не  йти  на  лікарняний.
Обличчя  Наталі  зблідло,  щеміло  під  серцем.  Весільна  сукня  білого  кольору,  на  вид  була,  як  нова,  зверху  лежало    біле  кольє.    На  якусь  мить  завмерла,  стиснуло  у  грудях,  ледь  стримала  сльози.  А  в  душі  кричала,  ой,  мамо,  щоб  ти  стала  та  й  подивилася,  що  робить  твоя  сестра,  як  їй  завадити  не  знаю.  Від  хвилювання  її  голос  тремтів
-  Що  ви  робите  тітонько?  Що  робите,  одумайтеся!  Не  зривайте  квітку,  яка  тільки  розквітла.  Не  псуйте  моє  життя.  Я  вам  сказала,  я  з  ним  у  ліжко  ніколи  не  ляжу.  Зрозумійте  це  нарешті,  це    ж  весілля  буде  на  сміх  людям,  а  мені  на  біду.
Запала  тиша.  Тітка  декілька  раз  пройшла  вздовж  кімнати,  стала  ззаду,  обома  руками  легко  торкається  плечей,
-  Це  в  тебе  мандраж,  готуйся  й  більше  ніяких  розмов,  подумай.  Подорослішай  нарешті,  давай  не  будемо  сперечатися.
Хотіла  погладити  її  по  голові  та  вона  різко  нагнулася,  тітка,    зітхнувши,    різко  махнула    руками,  вийшла  з  кімнати.
 Цілий  день,  прискіпливі  думки  свердлили  мозок,    ну  нічого,  якби  там  не  було,    підкорюся,    стерплю  весілля,    а    там  тільки  мене  й    побачить,  тільки  потрібно  знайти  документи.
 Біля  будинку  Василя  людно,  гучно  грає  магнітофон.  Молоді  щойно  прийшли  з  клубу,  бабця  Ярина  й    тітка  зустріли  їх  з  хлібом  -  сіллю.  А  потім  самі  цілувалися,  обнімалися,  раділи,  що  зробили  те,    чого  так  давно  чекали.  Звичайно  Василь  ходив,  як  півень,  посміхався,  правда,    як  тільки  Наталка  на  нього  погляне,  відводить  очі.  Нині  напрочуд  мало  говорив,  за    нього  майже  все  говорила    його  бабуся.  Наталка  задоволена,  що  таки  встигла  забрати  паспорти  й  посвідчення  про  шлюб.
Гуляли  до  пів  ночі,  коли  кричали  «гірко»    вона  наче  кам`яніла  та    все  ж  підставляла  щоку.  Хвилювалася,  як  втекти,  щоб  не  відразу  помітили,  треба  ж  якісь  речі  зібрати,  то  ж  у  одній  сукні  не  побіжить.  Час  від  часу    криво  посміхалася  до  Василя,  щоб  нічого  не  запідозрив.  Навіть  дозволила  обіймати,  хоча  в  душі  картала,    де  ти  взявся  на  мою  голову.  Коли  з  неї  зняли  фату,  покривали  білою  хустиною,  тітка  задоволено  дивилася,    витирала  сльози.  А  баба  Ярина,  як  квочка  ходила  кругом  Наталки,  щось  приспівуючи  говорила.  Та  вона  не  слухала,  тримає  в  умі,  чекайте-чекайте,    доспіваєтесь,  не  прощу  вам,  ніколи  цього  не  прощу.
 Після  веселого  застілля,  танців  та  пісень,  відбулося  розрізання  короваю.  Його  середину,  велику  квітку,  тітка  вручила  Василеві,
-  Ось,  забирайте,  за  звичаєм    це  ваше,  а  ми  завтра,  раненько,  десь  о  дев’ятій  годині,  до  вас  прийдемо.    
За  столом  Наталка  старалася  добре  напоїти  Василя.  І  коли    люди  розходилися  люди,  йому  теж  налила  «  на  коня  ».  Посміхалася,  задоволено  зирила  на  свого  нареченого.
В  хаті  тихо….  лише  чути  цокання  годинника.  Наталя  включила  приймач,  знайшла  ліричну  музику.  Василь,  ледь  втримався  на  ногах,  зняв  жакет,  кинув  на  підлогу,  поцілував  у  щоку,
-  Роздягайся,  я  зараз  прийду.
О,  як  ти  мені  остогид,  подумала,  та  зраділа,  що  кудись  пішов.    Не  гаючи  ні  секунди,  в  одній  кишені  жакета  забрала    всі  подаровані  гроші,  шепотіла,
-  Не  знаю  чи  порівну,  але  це  моя  частка.
Заховала  в  сумку  до  документів.  В  шухляді  серванту  забрала    атестат,  шукала  фото  батьків.  Раптом  помітила  маленьку  книжечку  «  Молитовник»,  з  неї  випала  записка.  Цікаво,  що  це?  Сам  Бог  мені  допомагає,  це  ж  напевно  телефон  тітки  Олі.  Знайшовши  фото,  метушиться,  які  речі  покласти  в  рюкзак.
За  цілий  день  виснажилась,  як  же  це  не  заснути  до  світання?  Як  його  вмовити,  що  зробити,  щоби  заснув  швидше?    Раптом,  за  склом  серванту  побачила  пляшку  вина.  Стрілою  думка,  саме  вчасно,  хитрий  погляд,  посміхнулася.
Василь,  як  чахлик  невмирущий,    в  кімнату  зайшов  в  одних  трусах,  волохаті  груди  їй  нагадали  мавпу.  Ой,  яка  бридота  й  не  соромиться.  А  труси,  як  спідниця,  до  колін  приховують  худющі,  як  патики  ноги.  Від  побаченого  її  пройняв  холод,  морозило.  Від  нього  тхнуло  перегаром  й  блювотинням,  аж  здригнулася,    рукою  прикрила  носа,
-  Гаразд  Василю,  як  сталося,  так  сталося.  Давай  вип’ємо!  Тобі  покращає.  Це  щоб  було  нам  веселіше.  Гайда,  давай  за  нас  вип’ємо!
Його  ніби  хтось  штовхнув,  гучно  впав  на  ліжко,  за  голову  поклав  руки,  спостерігає,  як  вона  переодягається.  Від  хвилювання  вся  тремтіла,  якби  це    його  швидше  приспати  й  до  нього,
-  А  хочеш  я  перед  тобою  потанцюю,  як  у  кіно?  Тільки,  давай    іще  вип’ємо!  Я  наберуся  сміливості,  це  ж  у  мене  перша  ніч.
Вже  лежачи  на  боку,  задоволено  погладив  себе  по  грудях,  зненацька  схопився  за  пляшку,  ледь-ледь  ворочає  язиком,
-    Ага  я  теж  маю  набратися  сміливості,  то  я  доп’ю.
Як  теля  до  корови,  жадно  присмоктався  до  пляшки.
-  Ой,  почекай,  я  зараз!  Почекай,  я  на  одну  хвилинку,  чайник  закипів,  зараз  принесу,  ще  почаюємо.
 Допивши  все  вино,    він  кинув  пляшку  на  підлогу  й  повернувся  на  бік,  щось  тихо  бурчав,  згодом  сопів.
Наче    бджілка  в  пастці,  вона  носиться  по  хаті,  збирає  речі,  заглядає  до  вікна,  на  годиннику  минула  третя.
-  Ну  от  і  добре  -  перехрестилася,  -  Можна  йти,  гадаю  тітка  не  слідкує,    Господи  допоможи!
Крадькома  відчинила  двері,  за  мить  зникла  за  хатою.  
   Свіже  повітря    придало  сили,  бігла  через  городи,    в  сторону  садка.  З  думками  пришвидшила  ходу,  навпростець  ближче  до  траси.    Але  ж  погано  видно,  ні  зірок,  ні  місяця  на  небі,  чи  дощ  буде?  Та,  що  буде,  то  буде,  цей  день    змінить  моє  життя.
 Раптово,  краплі  дощу  впали  на  обличчя.  Спішила  потрапити  в  садок,  щоби  від  дощу  заховатися  під  навіс,  де  зберігаються  ящики.  Неподалік,  гавкіт  сторожових  собак.  Заспокоїлася,  дощ  тільки  налякав,  собаки  почули  знайомий  запах,  лащаться.  Прощалася  з  ними,  пригостила  короваєм,  дала  команду  повертатися  на  місце.
 Немовби  пташка,  здавалося  летить.  На  сході  вже  ясніло,  на  заході  виднілися  скупчені  темні  хмари,  миготіла  блискавиця.  Несподівано  почула  гул  машин,  то  ж  траса  близько,  зраділа.
Здіймається  вітер,  доносить  вологу,  йшла  швидше,  в  душі  надія,  до  дощу  зупинити  якусь  машину.
 За  садком  переорана  земля,  далі  пагорб.  Рукою  подати  до  траси,  полегшено    зітхнула,  витерла  змокріле  чоло.  Нехай  Бог  простить  мені  та  іншого  виходу  я  не  бачу,  заспокоїла  себе.
 На  трасі,  в  старому  маминому  балоновому  плащі,  думала  зупинити    якусь  машину.
   Темні  хмари  підповзали  ближче.  Блискавка  раз-у-раз,  на  шматки  розрізала  небо,  гриміло,  почався  дощ.
Опустивши  голову,  в  розчаруванні,  до  траси  стоїть  спиною.  Ледь  стримує  сльози,  ой,  що  ж  це,  одні  женуться,  як  скажені,  а  інших  зовсім  немає,  здається  вже  й  змерзла.  На  якусь  мить  охопив  розпач,  сумління,  можливо  треба  було  піти  на  перший  автобус.  Та,  який  там  автобус,  через  годину  міг  прокинутися  Василь,  хіба  тоді  б  втекла,  втішає  себе.
Від  думок  відволікає  сильний  гул.  Біля  неї  зупиняється  бортова  машина,  заповнена  ящиками  з  болгарським  перцем.  Відразу  відчинилися  двері,  веселий    чоловічий  голос,
-  Тіточко!  Сідайте!  Такий  сильний  дощ,  а  ви  стоїте.  Я  їду  в  Могилів-Подільський,  як  хочете,  до  консервного  заводу    підвезу.
Наталка,  трохи  соромлячись,  підняла  голову.  З  кабіни  виглядає  засмаглий  чоловік.  Раптово  почервоніла,  вагалася,  але  ж  такий  молодий.  На  його  обличчі  розпливлася    привітна  усмішка,
-  Не  бійся,  думав  жінка,  а  ти  така  молоденька,  як  пролісок  на  узбіччі  дороги.  Ось  дивися,  документи  маю,  захочеш  перевіриш,  звідки  я    і    хто.
Сміливо  подав  руку,  Наталка  вагалася    та  все  ж  залізла  в  кабіну.
Відразу,  подав  їй  подорожній  лист  водія,
-  Ось  подивися,
На  відстані  прочитала  прізвище  та  ім`я,  їй  вдалося  вгамувати  хвилювання,  мовчала.
-То  може  познайомимося,  я  Віктор,  з-під  Могилів-Подільського,  оце  везу  перець  на  консервний  завод.  А  ти…  ой  вибач,  я  простий  хлопець,  гадаю,  не  такий  вік,  щоб  викав  до  тебе.  А  ти  їдеш  до  міста  в  гості?    Чи  в  справах?
Крадькома  зирить  у  його  сторону,    тільки  тепер  помітила,  що  він  не  засмаглий,  а  просто  шкіра  трохи  темніша.  Напевно  молдаван,  симпатичний,  волосся  чорняве,  світло  карі  очі,  здається  порядний.  Сорочка  блакитного  кольору  йому  пасувала,  злегка  всміхнулася,
-  А  я  Наталка.  А  куди  їду,  ще    сама  не  знаю.  Скажу  прямо,  я  втекла  з  весілля.  Мабуть  поїду  до  Москви,  тільки  треба  передзвонити,  в  мене  там    тітка  Оля  живе.
Він,  відкопиливши  губи,  здивовано  до  неї,
-  А  що,  щоб  попасти  в  Москву  треба  тікати  з  весілля,  інакше  ніяк?  Сміявся.
-  Це  довго  розповідати,    не  варто  час  витрачати.
-  А  ти,  так  коротко,  розкажи  про  себе  і  зрозуміло,  як  колись  у  школі  писали    перекази.  Нам  буде  веселіше  їхати,  давно  школу  закінчила.
   За  вікном  накрапає  дощ.  Наталка    замислилася…  мені  з  ним  дітей  не  хрестити,  чому  й  не  розповісти.  Всю  дорогу  дивилася  вперед,  спогади  принесли  душевний  біль.  Часом  тиснуло  в  горлі,  підступали  сльози,  намагалася  їх  приховати.
Вже  ніби  все  розповіла  про  себе,  намагалась  всміхнутися,
-  Отакі  справи.  Це  так  коротко,  хочу  на  переговорний  пункт.  Спочатку  до  тітки  подзвоню,  щоб  знала,    на  що  я  зважилася,  що  жива    й  здорова.  Думаю,  можливо  поїду  до  неї,  а  як  ні,  то  десь  в  містечку,  на  худий  кінець,  на  якийсь  час,  прибиральницею  влаштуюся.  Правда,  це  не  найкращий  варіант,  гадаю  треба  тікати  подалі,  щоб  не  знайшли.  Своїм  життям  хочу  сама  розпоряджатися.  Планувала  поїхати  вчитися  та  тітка  не  пустила.  Все  ж  надіюся  в    медичне  училище  поступити    й  одночасно    десь  підробляти,  треба  ж  за  щось  жити.
 Віктор  мовчав,  наче  переварював  все  почуте.  Оце  так  справи,  закінчується  двадцяте  століття.  Дивно,  невже  люди  не  розуміють,  що  людина  сама  має  вирішити,  як  поступити  в  такій  делікатній  справі.  Одружитися  без  кохання?  Напевно  це  не  вірно.  Чим  би  їй  допомогти?  Шкода  дівчини,  гарненька,  тендітна  квіточка  та  чи  правду  розповіла.  Але  не  мені  судити.
Під’їхали  до  містечка…  перед  тим,  як  зупинитись  тихо  заговорив,-  Я  тобі  запропоную  допомогу,  обдумай  добре.  Я  зараз  відвезу  тебе  до  пошти,  потім  поїду  перець  здавати,  це  займе  години  дві,  не  більше.  Гадаю,  за  цей  час  з  тіткою  поговориш,  почекаєш  мене.  Я  хочу  знати,  що  вирішиш,  можливо    буде  потрібна  якась  допомога.  Наталка  навіть  зраділа,  повезло,  хоч  є  з  ким  поділитися,  то  вже  краще,  легше  на  душі.  
 Поговоривши  з  тіткою,  просила  передати  тітці  Зої,  що  з  нею  все  добре.  Коли  все  владнає,  напише  адресу.  В  розмові,  тітка  Оля  не  схвалювала  вчинку  та  все  ж  обіцяла  передати.  Запитала  про    плани  на  майбутнє.  Дуже  засмутилася,  що  не  змогла  приїхати,  гадала,  що  цього  б  не  сталося.  Та  все  ж  наче  не  дуже  розсердилася,  дала  надію  дівчині,  якщо  ніде  не  влаштується,  тоді  може  приїхати  до  неї.
Звичайно,  розмірковувала  Наталка,  в  двокімнатній  квартирі  три  сім`ї,  куди,  ще  мене  туди?  Нагадала,  що  Віктор  з-під  Могилів-Подільського,  в    містечку  є  фельдшерське  училище,  може  це  мій  шанс?      Присівши    на  лавку  під  будівлею  пошти,  чекає  на  нього,  думала,  що  робити  далі,  можливо  він  щось  порадить?  Видно  чоловік  серйозний.  А  може  не  одружений,  на  вид  молодий  та  в  армії    напевно  був,  відчувається  стриманість,  коли    про  себе  розповідала,  ні  разу  не  перебив.
 Вони  їхали  по  трасі,  Наталка  в  роздумах  дивиться  у  вікно.  Мабуть  він  правий,  поїду  в  Могилів  -  Подільський,  ще  приймають  документи,  можливо  все  задумане  збудеться.  Але  зараз  вони  їхали  в  його  село,  Віктор  пообіцяв  влаштували  на  квартиру  до  бабусі.
Від  траси,  кілометра  три  їхали  по  вапняній  дорозі.  Вздовж  дороги  посадка,  з  обох  боків  старі,  листяні  дерева  наче  вистроїлись  вряд.  Наталка  здивовано  запитала,
-  А,  що  у  вас  дощу  не  було?  Бачу  зовсім  сухо.
Віктор  уважно  дивиться  на  дорогу,
-  Та  не  знаю,  вчора  не  було,  я  ж  не  з  села  їхав,  це  ж  з  Молдови    перець  везу.
   Село  потопає  в  зелені,  вздовж  дороги  добротні  будинки.  Машина  зупинилася  біля  не  високого  паркану  з  штахетів  ,    відразу  загавкав  пес.    Він  допоміг  їй  злізти  по  сходах  машини,  ледь  посміхався,
-  Не  хвилюйся,  тебе  тут  ніхто  не  скривдить.
На  обійсті  стояв  смуглявий,  літній  чоловік,  відчинивши  хвіртку,  махнув  рукою,
-  О,  дивися  Маріє,  онук  приїхав  і  не  сам,  напевно  з  нареченою.
Наталка  почервоніла,  от  тютя,  чому  не  спитала  про  сім`ю.  То  значить  не  одружений.
За  столом,  пишна  жінка,  в  квітчатому  халаті,  різала  кропиву.  Час  від  часу  до  них  повертала  голову.
Віктор    несміливо,  все  ж  усмішка  розпливлася  на  обличчі,
-  Знайомтеся  це  моя  знайома  Наталка,  приїхала  поступати  в  училище.  В  містечку  важко  квартиру  знайти,  а  ви  ж  недалеко,  хочу,  щоб  взяли  її  на  квартиру,  що  скажет
Ось  так  взяв  і  все  відразу  видав.  Переминається  з  ноги  на  ногу,  видно  трохи  хвилюється,  зніяковів.
З  ніг  до  голови,  жінка  поглядом  зміряла  її,
-  Ну,  я  Марія,  а  це  дід  Антонаш,  ну  Антон,  так  тепер  звуть.  Проходь  до  хати,  то  хороше  діло  вчитися.
Хитро  повела  очима,  продовжила,
-  Ти,  Вікторе,  сам  їй  покажи  ту,  більшу  кімнату,  а  паспорт  нехай  на  стіл  покладе.  Я  потім  подивлюся,  що  то  за  пташка  до  нашого  гнізда  прилетіла.  А    речей  немає  чи,  що?
Хлопець  задоволено  позирнув  на  бабцю,
-  Гаразд,  тільки  ми  з  тобою  тет-а-тет  поговоримо,  добре?
Жінка  звела  чорні  брови,
-  Що  прямо  такий  секрет?
Він  кивнув  головою,  чорна  чуприна  спала  на  чоло,
-  Пішли  Наталю,  покажу  твою  кімнату.
   Життя  продовжується,  як  кажуть,  «Життя  йде,  як  по  маслу».  Люди,  хоч  і  молдавани,  гостинні,  привітні.  В  душу  не  лізли,  не  дуже  запитували  про  життя.  Це  напевно  після  розмови  з  Віктором,  вирішила  вона,  не  знати,  що  він  їй  розповів  та  жінка  особистого  життя  не  торкалася.
Вже  на  другий  день,  з  Віктором  подали  документи  в  училище.  Мала  надію,  поступити  навчатися  по  спеціальності  -  »  акушерська  справа»,  адже  в  атестаті  було  лише  три  четвірки.  В  той  же  день,  мала  телефонну  розмову  з  тіткою  Олею,  але  в  якому  місті  навчатися  буде  не  сказала,  не  дала  й  адреси  де  мешкає,  пообіцяла    інколи  дзвонити.
 Марія  вже  на  пенсії,  а  дід  працює  в  колгоспі.  З  ним  і  пішла  Наталка,  щоб  заробити  якусь  копійку.  За  квартиру  розплачувалася  грішми  з  весілля,  планувала,  коли  буде  навчатися  в  училищі,  переїде  в  гуртожиток.
   Раз  на  тиждень,  Віктор  приїжджає  машиною,  то  привезе  цукерок,  то  морозиво.  Він  дещо  розповів  про  себе,  виявилося,  що  живе  в  цьому  ж  селі,  через  дві  вулиці,  минув  рік  як  прийшов  з  армії.  Наталка  помітила,  що  коли  дивився  на  неї,  ясніли  очі,  посміхався.  Вечорами,  вона  чомусь  думала  про  нього,  гарно  мати  такого  друга.  А  якщо  є  дівчина?  Одружиться  й  мене  забуде.  А  чи  варто  втрачати?  Правда  молдаван,    не  українець,  видно  й  серед  них  є  непогані  люди  і    такі    ж  працьовиті,  як  і  ми.
 Одного  разу,  коли  Наталя  була  на  роботі,  Марія  зайшла  в  її  кімнату.    Відразу,  на  столі  помітила  на  книжки    й  паспорт.  
Ну  тепер  вже  уважно  подивлюся  документ,  варто  глянути  де  прописана.  Жінка,  аж  зблідла,  коли  побачила  в  паспорті  штамп  реєстрації  шлюбу.  Оце  так-так,  що  ж  це  виходить,  заміжня?!
 Про  тіток  розповідала,  а  про  чоловіка  ні  слова,  дивно.  Але  ж  здається  Віктор  в  захваті  від  неї.  От,  як  молоде  хлопчисько,  хіба  може  не  зізналась  йому.  Ой  Боже-Боже,  це  ж  треба  такого.
Та  все  ж,  трохи  заспокоївшись,  роздумувала,  за  тиждень  вересень  місяць.  Тож  нехай  їде  вчитися,  ще  й  наче  гуртожиток  їй  пообіцяли.  Все  буде  добре,  нехай  минеться,  як  сон.  Менше  бачитимуться,  то  на  краще.  Здається  вона  на  нього  не  запала,  має  за  друга.  Та  це  я  собі,  щось  придумала,  своїх  дівчат  достатньо.  Краще  мовчатиму,  навіть  дочці  нічого  не  скажу,  спокійніше  спатиме.  А  дідові  тим  паче,  бо  відразу  своїм  язиком  розголосить  на  роботі.
 Минають  дні,  Наталя  навчається  в  училищі.  Хоча  й  отримує  стипендію,  все  ж  вечорами  вишиває  рушники,  а  Віктор  їх  здає  в  магазин,  була  якась  копійка.  В  селі  з  Віктором  більше  ні  разу  не  була.  Коли  ж  він  приїжджав  до  бабусі  та  зацікавлено  дивилася  на  нього,  а  може,  щось  скаже,  чи  проговориться  за  неї,  як  влаштувалася  дівчина?  Але  він  мовчав,  значить  менше  клопоту.
 Ніхто  й  не  підозрював,  що  в  них  дружба  переросла  в  кохання.
Частіше    зустрічалися,  похід  в  кіно,  поцілунки,  обійми,  веселі  розмови.  Вона  так  звикла  до  нього,  вже  й  не  замислювалась,  що  він  молдаван.  Раз  у  три  місяці  дзвонила  тітці  в  Москву,  розповідала  про  навчання,  але  адресу  не  назвала.  Хоча  тітка  Оля  вже  й  знала,  що  навчається  в  Могилів-Подільському  та  сестрі  не  говорила,  вирішила,  так    всім  буде  краще,  спокійніше.
 Змінюються  пори  року.    Осінь…  вересень  видався  напрочуд  теплим.  Вони  зустрічалися  в  парку,  неподалік  від  училища.  Наталці  залишилось  вчитися  пів  року.  В  цей  день  вони  не  мали  зустрітися,  але  після  занять  на  сходах  училища,  з  великим  букетом  квітів,  стояв  Віктор.  По  святковому  одягнений,  мило  всміхався,  не  звертаючи  уваги  на  сторонніх,  сміливо,  ніжно  торкнувся  її  губ,  подарував  квіти,
-    Ну,  думаю  нам  пора  вирішити  коли  одружимося.  Підеш  за  мене?  Я  кохаю  тебе,  неодноразово  вже  говорив,  те,  що  мала  чоловіка  для  мене  пусте.  Краще  нехай  в  селі  цього  не  знають,  щоб  не  плескали  язиками,  а  мені  байдуже.
Розгублено  зиркнула,  ледь-ледь  почервоніла,  опустила  голову,  наче  ховала    свої  красиві,  волошкові  очі.  Глибоко  вдихнула,    рукою  ніжно  торкнулася    його  обличчя,  трохи  здивовано,
-  А,  що  вже  час?
Ледь  нахилившись,  взяв  під  руку,
-  Сонечко,  пішли  в  кафе,  морозива  посмакуємо,  там  і  поговоримо.
В  маленькому  кафе  не  людно…  грає  лірична  музика.  Віктор  замовив  морозиво  й  вони  присіли  за  круглий  стіл,
-  Наталочко,  я  більше  ніколи  й  слова  тобі  не  скажу  про  заміжжя.  Давай  в  листопаді  одружимося,  зимою  холодно,  тобі  зовсім  мало  залишилося  навчатися,    чого  нам  час  тягнути?
Розпашіла,  схвильований  погляд  тонув  в  його  очах,  взяла  за  руку,
-  А,  що  батьки  тобі  скажуть?  Вони  ж  мене  навіть  не  бачили.  І  в  паспорті  штамп,  я  ж  не  розірвала  шлюб.
Погляд  очі  в  очі,  милувався  нею,
-  Та  то  пусте,  я  за  два  тижні  вирішу  це  питання.  Просто  паспорт  загубиш,  так  дехто  робить,  посвідчення  про  народження  в  тебе?
В  очах  блиск,  кивнула  головою.  Він  вкотре  посміхнувся,
-  Ну  тоді  не  переймайся,  в  новому  паспорті  штампу  не  буде,  ніхто      нічого  не  знатиме.
Минуло  три  тижні.  Одного  вечора,  білого  кольору  Нива  зупинилася  біля  гуртожитку.  Віктор  вже  помітив  її  біля  дверей.  Від  здивування  округлилися  очі,  засипала  запитаннями,
-  Що  не  хотів  своєю  їхати?  Чи  на  ремонті?  А  може  в  когось  на  прокат  взяв?
-  Та  ні,    це  наша  з  батьком,  обіцяв,  як  одружуся  мені  віддасть.
Дорога  здавалася  довгою….  Наталка    хоча  й  одягнена  у  вишиванку    й  в  чорну,  не  коротку  спідницю,  все  ж  хвилюється.  Це  ж  мов  оглядини,  як  її  сприймуть,  що  чекає  на  неї?
А  він  примруживши  очі,  ледь  посміхається,  помічає  її  стурбованість,
-  Та  не  хвилюйся  ти  так!  Там  дід    так  щебетав,    так  хвалив  тебе,  за  мене  такого  ніколи  не  говорив.
Машина  зупинилося  біля  паркану  з  білої  цегли.  Відразу  ж  відчинилися  металеві  ворота,    усміхнений  дід  Антон  киває  рукою,
-  Давай,    заганяй  зразу,  навіщо  під  парканом  залишати.
Наталка  з  тортом  у  руці,  Віктор  підморгнув,  взяв  її  за  руку,
-  Ану  усміхнися,  засяй  весняним  сонечком,  пішли.
 Вона  перевела  подих,  в  душі  просила  Бога,  щоб  все  було  добре.
   Переступивши  поріг  веранди,  їм  назустріч  вийшли  чоловік  і  жінка.  Наталя  відразу  зрозуміла,  що  це  мама  Віктора,  бо  він  дуже  схожий  на  неї.  Жінка  усміхнувшись    подала    руку,
-  Ну  от,  нарешті  будемо  знайомі,  я  мама  Каміла,  ми  в  гості  тебе  давно  чекали.  А  це  батько  Роман.  Напевно  тобі  син  говорив,  у  нас    є  дві  доньки,  вони    одружені,    живуть  в  Атаках.
 В  хаті,  у  просторій  кімнаті,  за  столом,  сиділа  бабуся  Марія.    Вона  побачивши  молодих,  привітно  всміхнулася,  відповіла  на  привітання.  На  якусь  мить  зупинила  погляд  на  Наталі,  наче  намагалася  заглянути  в  очі.  Її,  аж  холод  пройняв.  Ой  напевно    мені  влаштують  допит.  Пригадала,  ще  тоді,  як  їхала  від  них,  радо  прощалася,  бажала  щастя  та  знайти  гарного  кавалера.  Мабуть  не  чекала,  що  все  так  складеться.
Вона  не  знала,  що  Марія  мала  розмову  з  Віктором  про  своє  заміжжя  та  він  відразу  їй  нагадав,  що  мама  його    теж  мала  перше  невдале  заміжжя.  Колись  бабця  його  просила,  нікому  не  розповідати,  тепер  можна  сказати  підписали  угоду,    все  тримати  в  таємниці.
За  столом  наче  в  рідній  сім’ї.    Як  сказав  дід,  на  тверезу  голову  треба  про  все  говорити,  я  потім  вже  випити.    Старші  шепочуться    між  собою,  дід  керує,  весело  пропонує  страви,  хвалить  домашнє  вино.  Підморгнувши  Вікторові,  встав  з-за  столу,  почав  говорити,
-  Ну  тепер,    всіх  запрошую  випити.  Весілля    не  буде  гучним,  не  той  час,  на  жаль,  але  через  місяць  станете  на  рушник.  Так,  що  завтра  подавайте  заяву,  а  за  все  інше  не  хвилюйтеся.  Наталко,  в  нас  родина  величенька,  вміємо  добре  працювати,  ніякої  роботи  ні  діти,  ні  онуки  не  бояться.    І  вміємо  гарно  повеселитися,  побачиш  наше  молдавське  весілля.  Ну,  а  де  житимете,  вам  вирішувати.  Хочу    одне  сказати,  що  двері  нашого  дому  для  вас  завжди  відчинені.  Тож  давайте  за  це  й  вип`ємо!
 Задоволений  промовою  батька,  Віктор  обіймає  Наталку,    легенько  рукою  притискає  до  себе,  шепоче,
-  А  ти  боялася,  бачиш,    все  добре.
 Каміла  привітна,  чорнява  жінка,  в  основному  мовчала,  зацікавлено  поглядає  на  майбутню  невістку.
 Добре  закусили,  погомоніли.  Всі  дивилися  на  Марію,  чекали  її  слова.  В  руці  келих  наповнений  вином,  дивиться  на  Наталку,
-  Так,  а  тепер  я  хочу  сказати  слово  та  щось  запитати.
Наталя  ледь  зблідла,  опустивши  голову,  під  столом  взяла  руку  Віктора.  Він  відчуває  легке  тремтіння,  зрозумів,  що  дуже  хвилюється,  поклав  руку  на  плече,  ледь-ледь    притиснув  до  себе.
Марія    посміхається,    вже  келих  тримає  двома  руками,
-  А,  що  Наталко,  що  онук  мій  молдаван,  то  нічого?
Дивиться  прямим  поглядом,  наче  чекає  відповідь.
Віктор  не  розгубився,  щоб  підтримати  її,  чмокнув  у  щоку,  голосно,
-  Сміливіше,  не  бійся,  не  соромся.
Стара  продовжила,
-  Що  любиш  його?
Наталя  почервоніла,  тихо  промовила,
-  Та  він  же  хороший,  то,  як  не  любити,  кохаю  його,  обіцяю  шанувати.  А,  що  молдаван,  яке  це  має  значення,  ми  всі  рівні.
Вона  тільки  закінчує  говорити,  на  поміч  втручається  Віктор,
-  А  я  тішуся,  що  буду  мати  жінку  українку.  Он  сестра    Марина,  чоловік  в  неї  українець,  хіба  в  них  погана  сім`я?  І  в  нас  все  буде  добре!
 Марія  задоволено  дивиться  на  молодих,
-  Ну  тоді  за  вас!  Нехай    збудеться  все  задумане!!  В  добрий  час!
По  черзі  мати  й  батько  Віктора,  наливали  вино,  говорили  тости  й  запрошували  випити  за  все  сказане.
 Минув  місяць…  Наталка,  тітці  Ользі  про  весілля  нічого  не  говорила.  З  тіткою  Зоєю  так  і  не  спілкується.  На  весілля  були  запрошені  тільки  дві  дівчини,  з  якими  навчалася
Весілля  пройшло  без  ніяких  пригод.  За  молдавським  звичаєм.  В  основному  гості,  це  не  маленька  родина  Віктора.  Дівчина  почувалася  щасливою,  всі  хвилювання  відійшли,  в  неї  все  добре.  Якби    ж  то  ближче,  то  поїхала  б  на  цвинтар  до  батьків  і  попросила    в  них  благословення.  Розповіла  б  їм,  що  пізнала  справжнє  кохання,  що  зустріла  справжнього  друга,  який  їй  є  опорою  в  житті.    Що  збулася  мрія,  вивчилася  і  тепер    працює  в  лікарні.  Та  несла  камінь  на  душі,  згадає,  інколи  нишком  витирає  непрохану  сльозу,  коли  ж  поїду  в  рідне  село?  А  треба  поїхати,  як  важко  роками  нести  цю  ношу-образу  та  треба  переступити  гордість.  Пробачити  тітці  за  все,  що  було,  поки    вона  жива.  На  жаль,  час  швидко  летить,  не  знати,  коли  побачить  садок  дитинства,  свою  хату  і  зелений  спориш  на обійсті.
Закінчилося  весілля,  на    машинах  роз`їжджалися  гості.
Задоволений  Віктор,  ніби  літав  на  крилах,  на  руках  до  самого  ліжка  приніс  дружину.Дивувався  її  поведінкою.  Цілував  у  шию,  роздягав,  вона    соромилася,  ховала  очі,  прикривала  своє  оголене  тіло.  Тонула  в  його  обіймах  й  водночас  її  проймав  страх  та  це    ж  мало  колись  статися.  Віктор  не  міг  зрозуміти,  чому  така  поведінка?  Не  наважився  спитати,  в  такий  момент  хіба  до  розмови.  Гучно  билося  серце.  Чому  від  ніжних  дотиків  здригається?  Боїться  інтимних  стосунків?  Чому?  Коли  тіла  сплелися  в  одне  ціле  зрозумів  і  здивувався.  Невже  так  буває?  Йому  не  вкладалося  в  голові,  як  це  мати  чоловіка    і  залишитися  недоторканою.
       Червневий  день  видався  ясним  і  теплим.  У  небо  сині    пливуть  хвилясті,  білі,  невеликі  хмаринки.  То  зовсім  близько,  то  вдалині    здіймаються  птахи  в  політ  і  знову  припадають  до  землі.  Сонячні  промені,  на  деревах  і  кущах  пестять  листя.  Водночас  з  вітром  заграють,  мерехтять,  листя  знову  виблискує  на  сонці.  А  деякі  промені  припадають  до  трав,  квітів,  даруючи  тепло  і  ніжність,  все  довкола  наче  в  позолоті.
 Машина  звернула  з  центральної  траси,  їхала  вздовж  великого  садка.    По  краю  вишні,  а  далі  старі,  крислаті  яблуні,  майже  всі  відцвіли,  лиш  деінде  поміж  них  ще  можна  побачити  цвіт.  А  попід  ними  зелені  трави,  присипані  пожовклими  пелюстками  цвіту.
В  машині,  два  похоронні  вінки,  великий  букет  квітів.  Поруч,  у  красивій  плетінці,  бутель  з  вином,  торт  і  пакет  солодощів.    Наталка  дивиться  у  вікно,  пригадує  дитинство  і  той  день,  як  тікала.
 Саме  той  день,  змінив  її  життя.  Ледь  стримує  сльози,  так  швидко  пролетів  час.  Вісім  років  не  була  в  рідному  селі.  Під  серцем  щеміло,  холод  по  тілу.  Рукою  притиснула  до  себе  п`ятирічного,  смуглявого  синочка.  Щоб  не  розплакатися  навзрид,  в  ньому  знаходить  розраду.  Її  коханий  і  любов,  її  надія    і  щастя,  це  Андрійко  і  Віктор.  Вона  рада,  що  доля  зробила  такий  подарунок.
 Час  від  часу,  Віктор  позирав  у  дзеркало,  бачить  тремтячі  вії.  Намагається  спіймати  її  погляд,  щоб  посміхнутися,  вкотре  підтримати.    Розуміє,  що  вона  поринає  в  спогади,  відчуває,  як  їй  боляче  згадати  минуле,    як  важко  пробачити.
 Вже  проїхали  садок,  далі  дорога    роздвоюється.  Віктор    зменшив  швидкість,
-  Наталочко,  зараз  куди  наліво,  чи  направо?
Немов  проснулася,  кивнула  рукою,
-  Наліво  село,  направо  цвинтар.    Можливо  вони  вже  там,  я  тітці  Олі  говорила  о  котрій  годині  приблизно  приїдемо,  здається  встигаємо.
-  А  вона  вчора  мала  приїхати?
Наталка  погладила  сина  по  голові,  відповіла,
-  Так  вчора
Відразу  серйозно  до  сина,  який  спритно  виставив  обличчя  у  вікно,  від  вітру  кліпає  повіками.
-  Ще  трішечки  й  приїдемо,  посидь  тихенько.
Андрійко  зазирає  в  її  сумні  очі,
-А  в  мене  тут  теж  є  бабуся  й  дідусь?
Ніжно  обняла  своє  чадо,  поцілувала  в  чоло,
-  В  тебе  тут  є    дві  бабусі.  Такі  ж  старенькі,  як  бабуся  Марія.  Посидь,  як  на  шилі  крутишся,  скоро  їх  побачиш.
   Її  погляд  губиться  поміж  трав.
   Напевно  ми  усі  маємо  гріхи,  гадаю  з  роками  усвідомлюємо  помилки.  Не  варто  мстити,  це  лиш    відкриє  болісну  рану,  згадуючи,  наче  потрапить  на  неї  сіль.  Чи  варто  часто  озиратися  назад?  Хто  знає?  Як  згадати  краще,  можливо  й  варто.  А  все  болюче,  геть  розвіяти  з  вітрами  і  простити,  як  Бог  прощає.  Якби  важко  не  було  та  це  потрібно  зробити.                                                                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                                   2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2019

Вітаю з Охрещенням Христовим!

   [youtube]https://youtu.be/dyocgJxHatk[/youtube]                                

Хмурий  місяць,    уповні,    в  хмарах  –  пелюшках,
Вітер  швидко  підіймавсь,  давав  йому  шлях,
Розійдіться    сіро  -сизі,  зіронько  засяй,
Це  ж  прийшов,  другий  Святвечір,  свято    зустрічай!

Хай  щедрівка,  зігріє,  всім  серця  теплом,
Нехай  ангел,  торкнеться  Вас  ніжно  крилом!
Хай  Господнє  Хрещення,  зайде    в  кожну  хату,
Добро  й  щастя  принесе,  радості  багато!

Хай  водиця,  окропить,  засіє  любов`ю
Подарує  благодать    і  міцне  здоров`я!



19.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019

Будемо разом

Хай  смуток,  розвіють    штормові  вітри,
Благаю,  коханий,  лиш  сльозу  зітри,
Щоки  торкнися  і    геть  розвій  печаль,
З  тобою,  я  чайкою  полечу  вдаль.

Всі  біди  відведу,  зупиню  шторми,
Звернусь  до  Всевишнього,  будем  разом  ми,
До  неба  поклонюсь,буду  в  самоті,
Зласкавиться  доля,  дасть  шанс  у  житті.

У  серці,  сховаю,  ніжний  погляд  твій,
На  вушко  нашепчу,  ти  назавжди  мій,
Не  в  змозі,  зупинить  плескіт  морських  хвиль,
Та  сонечко  зійде,  буде  повний  штиль.

Блакитним  атласом,    гойдає  море,
Надію…  лелію,  все  переборе,
Я  в  ньому,  схороню  свої    печалі,
Зустрінемось,    любий,  знов,  на  причалі.

                                                         2013р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2019

Хочу танцювати / слова до пісні /

1
Ішла  дівка  до  криниці,
Їй    назустріч  Петрик,
В  селі  нині  вечорниці
В  парку  грав  оркестри,
Пр
Дай  уста,  я  поцілую,
Подарую  квітку
Хочеш  танець  затанцюю,
Ну  отой  «Чечітку»
Ой,  ой,  ой,  ой    хочу  танцювати,
Ой,  ой,  ой,  ой    тебе  обіймати,
2
Нащо  люба  та  водиця,
Погулять  на  часі,
Моя    будеш  лебедиця,
 Закручу  у  вальсі.
Пр
Дай  уста,  я  поцілую,
Подарую  квітку,
Хочеш  танець  затанцюю,
Ну  отой  «Чечітку»,
Ой,  ой,  ой,  ой  хочу  танцювати,
Ой,  ой,  ой,  ой  тебе  обіймати.
3
Будеш  кралею  моєю,
Червоненькі  щічки,
Я  назву  тебе  своєю,
Зустрінемо  нічку.
Пр
Дай  уста,  я  поцілую,
Подарую  квітку,
Хочеш  танець  затанцюю,
Ну  отой  «Чечітку»,
Ой,  ой,  ой,  ой  хочу  танцювати,
Ой,  ой,  ой,  ой  тебе  обіймати.
4
Ти  поглянь,  я  парубійко,
Повсякчас  моторний,
Будем  мати  діток  двійко,
І  палац  янтарний.
Пр
Дай  уста,  я  поцілую,
Подарую  квітку,
Хочеш  танець  затанцюю,
Ну  отой  «Чечітку»,
Ой,  ой,  ой,  ой  хочу  танцювати,
Ой,  ой,  ой,  ой    тебе  обіймати.
5
Ніжно  голову  схилила,
У  очах  іскринки
Вже  під  руку  підхопила,
З  вуст  збирав  краплинки.
Пр
Дай  ще  раз,  я  поцілую,
Подарую  квітку,
Хочеш  танець  затанцюю,
Ну  отой  «Чечітку»,
Ой,  ой,  ой,  ой    хочу  танцювати,
Ой,  ой,  ой,  ой  тебе  обіймати,
Ой,  ой,  ой,  ой  ти  моя  лебідка,
Місяць  в  небі  ясноокий,  буде  нам  за  свідка.

17.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2019

Змарнував скільки літ / з гумором /

                       
Ой  погляну  в  дзеркало  та  й  підкручу  вуса,
За  вікном  сусідонька,    то  моя  спокуса,
Сипле    сніг  лапатий,  а  я  ж  ще  не  жонатий,
 Невисокий,  що  правда  та  зате  багатий.
Кривий  ніс,  кажуть  у  мене  й  ноги-  колеса,
Та  тож  брешуть,  хай  їм  біс  й  вона  не  принцеса,
Кругом  хати  з  віником,  пташкою  літає,
Щось  наспівує  під  ніс,  сніжний  день  вітає.
Я  все  чую,  не  глухий,  не  відведу  погляд,
Мабуть  взую  валянки,  щоби  вже  йти  поряд.
Ось  лопата,  у  руках,  любов  б`є  між  ребра,
 На  вустах  вже  усмішка,  мені  того  й  треба.
Іскрять  білі  кучугури,  рясно  срібляться,
Ой  помрію,  врешті  й  обійняти  вдасться.
Їсть  на  гілці  синичка,  жваво  смачне  сало,
Від  думок,  справді  радість,  аж  тепліше  стало,
Кругом  хати  стежка,  хоч  танцюй  свобода,
Мені  певно  буде,  якась  та  й  нагорода  ?
Потрудився    добре,  може    на  чай  запросить,
 Йде  назустріч,  чи  часом  здалося-  голосить,
 Той  писклявий  голос,  аж  тіло  затремтіло,
-  Ти    тут  це,    до  чого  і  твоє  яке  діло?
Сніг  по  вікна,  то  й  що,  не  маєш,  що  робити?
Чи  гадаєш,  за  оце,я  буду    любити?    
Руки  в  боки  взяла,ще  й  зміряла  сердито,
-  Чого  діду,  як  свиня,  лізеш  у  корито?
 Чи  не  бачу,  думаєш,  все  зириш  за  вікном,
Як  я  влітку  працюю,  на  клумбочці  рачком,
Не  вилазять  очі?  Ото  вже  старий  матняк!
 Із  очей,  зникни!  Чого  майориш,  як  маяк!
Від  розмови,    діда,  зразу  кинуло  у  піт,
 Це  ж  пантера,  от  шкода,  змарнував  скільки  літ.
-  Фантазерка,  -    дід  поглянув  досить  хитренько,
-  Чи  й  кому  ти  потрібна,  не  встанеш  раненько,
 Тебе  стало  жалко,  подякувала  б  краще,
Щоб  та  я,  влюбився?!  Хай  твій  язик  не  плеще!
       Ти  дурниці  плетеш,  то  ж  подивись  на  себе,
Ти  кікімора  -    баба,  я  плював    на  тебе!
На  плечі  лопата…тікав,  вслід  погляд  оси,
-  Замурую  всі  вікна,  спокушатись  досить!

                                                         25.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2019

Сусідка - мандрівниця / казка /

Жила  у  лісі  одна  синичка.  Вона    була  така  трудівниця,    в  старому  покинутому  дуплі,  старанно  вимостила  гніздечко..  Непосидюча,  хитренька  пташечка  все  робила  до  ладу.  
   Весною,  влітку,  восени,  жилося  їй  добре.    Спритна  маленька  пташечка  ніколи  не  лінувалася.  Перелітала  з  дерева  на  дерево,  інколи  скакала,  вишукувала  комах  і  павуків,  цим  і  годується.  А  ще  дуже  любить  співати  веселі  пісні.  
Пройшов  час…  З  кожним  днем  ставало  холодніше.    Птахи  відлетіли  в  теплі  краї,  а  синичка  залишилася.  
Одного  ранку  вона  виглянула  з  дупла,  мороз  закував  дерева,  на  землі  лежав  сніг.
-  О,  це  вже  зима  прийшла,  -  сумно  сказала  синичка.
     Вона  кілька  днів,  в  пошуках  комах,  ще  побула  в  лісі  та  все  даремно.  Скрізь  все  засипало  снігом,  навіть    і  ті  трави,  з  яких  можна  було  на  обід  зібрати  насіння.  Нема  іншого  виходу,  думала,  треба  летіти  ближче  до  людей.  Пригадала,  що  колись  бачила  хатинку  і  сарай  недалеко  від  лісу,  вирішила  летіти  туди.
 З  -  під  стріхи  сараю  стирчала  солома,  от  і  добре,  зраділа  синичка  й  вирішила  заховатися.  Та  тільки  наблизилася  до  сараю,  як  їй  назустріч  вилетіло  кілька  горобців.  Вони  сердито  цвірінькали,  відганяли  її  від  свого  житла.  Синичка  розчарувалася,  де  б  це  заховатися,  сіла  на  гілку  старої  черешні,  почала  співати  журливу  пісню.  Горобці  вгамувалися,  затихли,  позирали  один  на  одного.  Не  знали,  як  вчинити,  чи  її  й  звідти    прогнати,  чи  хай  вже  співає…
 Сутеніло.  До  синички  підлетів  один  горобчик,  сів  поруч  з  нею,
-  Гей  мандрівнице,  ти  так  гарно  співаєш,  а  ночувати  де  будеш?  Треба  десь  ховатися,  на  ніч  мороз  буде  сильніший.
Синичка    вертіла  голівкою,
-  Треба  десь  знайти  місце,  де  й  сама  не  знаю…
Горобчик  сміливо  махнув  крилом  і  сказав,
-  До  речі  мене  всі  звуть  Чир.  Гайда,  лети  за  мною,  сюди  за  сарай!
Вони  залетіли  під  стріху  з  іншого  боку  сараю.  На  жаль  тут  лежало  всього  кілька    соломин  та  все  ж  було  затишніше.  Горобчик  крутився,  скакав  на  одному  місці    і  схиляв  голівку  донизу.  Синичка  здивовано  запитала,
 -Що  ти  там  вдивляєшся?
Горобчик  взяв  крила  в  боки,  не  поспішаючи  сказав,
-  Розумієш  мандрівнице,  в  цій  хатині  навпроти  сараю,  живе  бабуся.  В  неї  є  кури,  вона  їх  годує  зерном,  тому    ми  тут    і  живемо.  Часом  можемо  поласувати  ним,  а  ще  недалеко  є  горобина  і  калина.  Ми  теж  недавно  сюди  прилетіли,  бо  ж  всюди  засипало  снігом.  Гадаю  біля  людей  краще  пережити  холодну  зиму.
За  мить  горобчик  змахнув  крилами  і  полетів.  Зраділа  синичка,  значить  і  я  не  пропаду  тут.  Вона  злетіла  на  молоденьку  яблуньку  і  хитренько  заглядала  до  вікна  хати,  весело  заспівала.  В  цей  час  біля  віконця  сиділа  бабуся.  Старенька  побачила  синичку,  усміхнулася  і  сказала,
-  О!  Яка  красуня  прилетіла!  Треба  завтра    на  гілочку  підвісити    шматочок  сала,  мороз  лютує,  хоча  б  не  замерзла  ця  маленька  пташечка.
 Ніч  була  надто  холодна.  Синичка  під  стріхою  тулилася  до  стінок  з  дерев`яних  брусків  та  вони  їй  здавалися  льодом.  Ледве  дочекалася  ранку,  щоб  виглянути,  де  б  це  знайти  інше,  тепліше  місце.    Перед  нею  з  даху  нависла  грудка  пухкого  снігу,    до  низу,  як  мереживо  із  сніжинок.  Ті  сніжинки  їй  здалися  занадто  великі  і    колючі.  Її  всю  почало  трусити.  Злякавшись,  хотіла  розправити  крила,  але  не  змогла,  вони  зробилися  важкі,  наче  задубілі.
-  Ой  біда  -  ой  біда,
-  пищала  синичка  та  її  ніхто  не  чув.
   Хоч  вона  чула,  як  заводив  пісню  півник,  як  цвірінькали  горобчики,  як  бабуся  гукала  курей.  Та  синичка  не  спромоглася  зрушити  з  місця.  Її  лапки  не  слухалися,  наче  приросли  до  брусків  дерева.
А  тим  часом,  бабуся  підвісила  шматочок  сала  на  яблуньку  і  сказала,
-  Мабуть  скоро  прилетить  синичка,  хай  смакує,  не  буде  голодна,  легше  перенесе  цей  сильний  мороз.
І  відразу  побачила  полохливих  горобців,  які  вже  сиділи  на  даху  хати,  спостерігали  за  нею.  Старенька  хитро  глянула  в  їхню  сторону  і  кинула  на  сніг  жменю  пшениці,
-  Ану  налітай    вже  братва,  нагодую  вас,  грійтеся  мої  маленькі!
 Й  швидко  повернулася  до  хати.
Горобці  задоволено  визбирали  зерно  і    знову  заховалися  під  стріху.  Чир  побачив  шматочок  сала  на  яблуні  і  здивувався,
-  Цікаво…  Що  мандрівниця  геть  полетіла?  Бач  для  неї  навіть  сало  повісили,  а  її  десь  немає...
 І  відразу,  не  вагаючись  полетів  туди,  де  залишив  її  вчора.  Синичка  мала  жалюгідний  вигляд,  ледь  -  ледь  дихала,  схиливши  голівку  набік.
Чир  знервовано  сказав,
-  Ой  біда  яка!  Та  ти  зовсім  захолола,  я  зараз  !
І  швидко  полетів  до  своїх  друзів.  За  мить    всі  горобці  дружно  несли  по  соломинці  до  синички.  Накрили  її,  пригорнулись  до  неї,  щоб  відігріти  пташечку.  Синичка  так  зігрілася,  що  міцно  заснула.
Пройшло  не  менше  години,  коли  синичка    просинаючись,  почула  цвірінькання.  Горобчики  ж  побачивши,  що    з  нею  все  гаразд,  один  за  другим    відлітали,    повернулися  під  стріху,  на  своє  місце.  
Синичка  відкрила  очі,  перед  нею  стояв  задоволений  Чир,  голосно  сказав
-  Ну  от,  здається    і  все  обійшлося.  Ти  посидь,  не  вилазь,  я  зараз    тобі  принесу  щось  поїсти.
Синичка  навіть  слова  не  встигла  сказати,  як  він  полетів.
За  кілька  секунд  Чир  у  дзьобі  приніс  шматочок  сала,  поклав  перед  нею.  Вона  здивовано,  хриплим  голосом  запитала,  
-  А  де  взяв,  друже?
Він  розвів  крила  в  сторони,  сказав,
-  Це  мабуть  для  тебе.  бабуся  підвісила  сало  на  яблуні.  Бачу  ти  захрипла,  треба  лікуватись.  Зараз    принесу  калини,  вона  допоможе.
 Три  дні    поспіль,  Чир  приносив  їсти  синичці,  вона    набиралася  сили,  одужувала.  
Наступний  ранок  видався  морозним  та  сонячним.  Горобці  прокинулися  від  веселої  пісні.  Чир  відразу  голосно  сказав,
-О!  Чуєте,  це    наша  сусідка  -  мандрівниця,  так    гарно  співає.  Значить    у    неї  все  гаразд.    Ми  всі  молодці,  підтримали  її,  це  так  і  має  бути.  Будемо  всі  жити  в  мирі  і  зустрінемо  весну  разом.
                                                                                                                                                   30.11.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2019

Ми українці

Нам  відкинуть  печалі,  на  часі,
Не  піддатись,    тій  прудкій  спокусі,
Щоб,  як  йшли,  колись  голосувати,
Всі  за  гречку,    потім    пожинати.

Беззаконня…  панує    свавілля,
Можновладці,  немов  із  похмілля,
Схаменіться,  вже  спиніться  люди,
Тож  безладдя,  де  не  глянь  повсюди.

Українці  -  чи  забули  свій  рід,
Олігарх,    все  нариє,  як  той  кріт,
І  маєтки,  і  в  золоті  храми,
Ми  ж  в  злидоті,це  ж,  як  завжди  з  вами.

Діли  гордість?  Та    ви  ж  працьовиті?
Секонд  хенд,  чому  у  подертій  свиті,
Де  льон  синій?    Поле  зачерствіле,
Щем  під  серцем,  згадаймо  минуле.

І  сорочки  льняні  скрізь  по  світу,
Тай  прославився  б,  наш  край  довіку,
А    реформи,    лиш  завдають  шкоди,
Всі  чіпляють,  собі  нагороди.

Жаль  і  премії,  за  що  не  знати?
Чи    нам  стало,  усім  краще  жити?
Люд    терплячий,  а    ЖКХ-  бомба,
Чи  хто  виживе?  Чи  ми  худоба?

Щоб  замерзли,  як  у  воєнний  час,
Мабуть  справді,  позбутись  хочуть  нас,
Медицина,  он  давно  в  Європі,
Тож  кому  жалітись?  Дяді  Стьопі?

Ич,  загрались,  як  у    дитсадочку,
Мати  плаче,  все  ж  проводжа  доньку,
На  війну,  на  схід,  бере  досада,
Яка  ж  прийде,  потім  нова  влада?

Припинити  війну,  нам  завдання,
Щоб  заводи  та  й  гуділи  зрання,
У  народу,  щоб  ясні  обличчя,
Знов  країні  вирнути    величчя.

Важко  вибрати,  це  знає  кожен,
Тож  країна  живе,  як  той  човен,
Серед  моря,  як  у  шторм  й  негоду,
Чи    й  почують,  всі  слова  народу?

   Журби  збутись,  йти  голосувати,
Та  посміти,  голос  не  продати,
Давно  лазять  у    гречці  хробаки,
Незаманять,  москальські  мудаки!

10.01.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2019

Де ж ти мій рідненький…/ слова до пісні /

                                   
Губив  місяць  сивий  погляд,  до  землі  дивився,
З  ним  неначе  журба  поряд,  хлопчик  народився,
Та  напевно  б  порадіти,  хай  би,  нічка  тиха,
Якби  ж  матінка  не  знала,  тої  біди  й  лиха.
                                             2  останні  рядки  2  рази

Не  побачить  татуся,  він  у  чужій  сторонці,
Зірки  ясно  не  горіли,  загинув  на  фронті,
Жаль  на  руки  не  візьме  й  ніжно  не  приголубить,
Син  на  фото  його  взнає…  сльозинку  загубить.
                                     2  останні  2рядки  2  рази

Завше  мама  в  чорній  хустці,  дуже  сумні  очі,
І  єдиний  синок  баче  й  чує  плач  щоночі,
А  раненько,  разом    з  нею,  вхопить  фото  в  руки,
Та  того  не  розуміє,  які  мамі  муки.
                                       2  останні    рядки  2  рази

Хоч  надію  хлопчик  має  та  батько  ніколи,
Жаль  за  руку  не  візьме,  не  поведе  до  школи,
Рік  за  роком,  а  татусь,  весь  час  молоденький,
Син  тривогу  відчуває,  де  ж  ти  мій  рідненький?
                                         2  останні    рядки  2  рази

Вкотре  гляне  здивовано,  неньку  запитає,
Чому  довго  так  немає,  то  ж  вже  й  сніг  літає,
Пече  холод    від  образи,  чи  здатен  простити,
Чому  він  маленький  та  й  буде  без  тата  жити.
                                                 2  останні  рядки  2  рази

11.01.2019р.

                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2019

Якось у кав`ярні / віршована розповідь/

Закрутили,  баба  з  дідом  у  веселім  танці,
Вона  в  модній  сукні  й  шляпці,    він    у  вишиванці,
Аж  зглядалися  люди,  у  кав`ярні  так  людно,
 Тож  веселі,  дали  »  джазу»,  для  них  було  модно.

Пригадали,  вже  молодість,  за  талію  брався,
Раннім    сонцем  усміхалась,  він  та  й  цілувався,
Очманіли,  всі  панянки,  ото  так  спокуса,
Дід  до  баби,  кривить  носа,  швидко  гладить    вуса.

Парубота,  обом  заздрить,  де    ж  береться  сила,
Морга  хитро  дружина  та  спинитись  несила,
Червоніла,  ну,  як    мальва,  в  душі  тепле  літо,
 Погляд  діда,  очі  ловлять,  дарить  ясне  світло,
Враз  руками,  пригорне,  немов    лебідка  –  птиця,
Вона  ж  щастя  берегиня,  вірності  дівиця.

Та  музики  закінчились,  плескіт  у  долоні,
Пара  ніжно  обіймалась,  у  низькім  поклоні,
 Та  ніхто,  не  знав  причини,  чом  такі  щасливі?
Переглянулися  люди  й  не  соромно,  сиві.

А  вони,  неначе  діти,  полохливий  погляд,
 Із  букетом  квітів,  раптом  з  ними,  кур`єр  поряд,
Зал  завмер,  роти  розкрили.  –  Увага,  хвилинку!
Ледь  соромлячись  всміхнулась,  скинула  сльозинку.

Жінка  квіти,  ті  прийняла,  відчула  незручність,
 Серце  в  грудях  шаленіло,  яка  романтичність!
Кур`єр  мило  посміхнувся,  став  мов  на  помості,
-  Золоте  весілля,  свято,  відзначають  гості,
 Й  ви  від  нас  прийміть  вітання!  А  за  танець  «  Браво»!

Дід  до  баби  притулився,  позирнув  лукаво,
-  Ану,  га́йда,  скажіть»  гірко»,  все  життя  ціную,
Свою  вірну  половинку,  хай  я  поцілую.
За  мить  щирість  здивувала,  люди  наче  друзі,
Теплі  погляди  і  радість,  гуляли  в  окрузі.

                                                                                     10.01.2019р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2019

Зима примчалась

Ах  как  прекрасен,  очарователен    мир,
Зима  примчалась,  с  нею  мороз  –  ювелир,
Все    реки  в  блёстках,    уж  стали  зеркалами,
Во  сне  деревья  светятся,  уж  так    кристально.

На  стекле,  штрихи,  с  утра  везде  чудные,
А  с  крыш    сосульки,  висят,  изумрудные,
Светло  повсюду!  Сверкает  снежок,  искрит,
Белый,  пушистый,    мне  горевать  не  велит.

2010г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.01.2019

Дитяче 3

     Летять  сніжинки

За  віконечком  садочок,
Нарядився  у  віночок,
У  очах,  аж  стало  біло,
Всюди  сріблом  мерехтіло.

Швидко  взулась  у  чобітки,
Йду  на  двір,  хутко,  залюбки,
Тут  краса,  дива  довкола,
Пора  гарна,  ця  зимова.

 Скрізь  летять,  стрімко  сніжинки,
 І  на  мене    йі  на  хатинки,
Вітерець,  ледь-  ледь  холодить,
Ой  яка  ж,    це  чудова  мить!

Від  зими  маю  цілунки,
Прийму  радо  подарунки,
 Нехай  скрізь,  славно    іскриться,
 Хай  народ  повеселиться  !

                                               2010р

В  небі  зіронька    сяє  

Порадіймо  люди  добрі,
В  небі  зіронька  вже  сяє,
Дітвора  співа  надворі,
Різдво-  свято  прославляє.

Чуть  щедрівки,  аж  до  небес,
Зустрічаймо  мале  дитя,
Дочекались,  нині  чудес,
Щоб  було  світлим  майбуття!

Хай    зерно  щастя  скрізь  зросте,
У  родині    та  й  в  хатині,
 Ви    лише,  люди  повірте,
Будьте  щедрі  й  благостині!

Із  Різдвом  любі  малята
Привітайте  маму  й  тата!

                           06.01.2019р

Знов  цей  дощик

Крап  -  крап  дощик….  Доня  плаче,
«Чомусь    м`ячик  та  й  не  скаче,
 Він  потрапив,  у  халепу,
Ну  в  калюжу….  взагалі  то,
По    воді    блиск,  мов  сміється,
Знов  йде  дощик,  не  спиниться!

Почалось    сумненьке  літо,
А  де  ж  сонце,  ясне    світло?
Чому  в  чорних  хмарах  небо?
Я  гадаю  так  не  треба!»
Похитала  головою,
   Літо  щось,    не  так  з  тобою!»

   ***

Кому  вночі  спати,    а  кому  й  попрацювати

Запросив  день  в  гості  вечір.  Замовкли    голоси  лелечі.  В  лісі  
тиша,  лиш  де  -  не-де.  Раптово  листячко  впаде.  Під  ним  відразу  
павучок.  Проснувся,  схилився  на  бочок.  Мереживо  сплести  
має.  Вдоволено  поспішає.  Гарна  погода  і  вітерець  дрімає.
Всю    нічку,  в  роботі  рухливо.  Зирить  ранок  справжнє  диво.  
Сплів  мереживо  красиво!    Й  сонце  запросив    у  гості.  Павучок    
готував  постіль.  Ото  добре  потрудився.    Того  ж  певно  й  
притомився.  Бачила  ніч,  я  працював.    Й  місяць  свідок.  Він,  не  
дрімав!
Промінь  сонечка  привітний.  Й  вітерець    тепленький,  ніжний.
 Убаюкали  спати.  А  ну  ж  бо  відпочивати!  Пташка  пісеньку  
заводить.  Сон  його  у  казку  вводить..  День  усміхнеться  й    вечір  
знову.  Поведе  свою  розмову.  Кому  вночі  треба  спати,  а  кому  й    
попрацювати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2019

Пишу тобі листа

Взялась  за  ручку,  я  пишу  тобі  листа,
Надворі  зимно,    на  душі,  кепсько,  млосно,
Здається  скоро,    все  охопить  мерзлота,
Зранку  дощило,  знов  мороз,  та  чи  вчасно.

Тому  й  пишу,  то  ж  може  розвію  печаль,
Погода  скверна,  краще  сидіти  вдома,
Нехай  зима,  віхола  розстелить  вуаль,
По  всіх  деревах,білосніжність  знайома.

Я  подзвоню,  хай  покращиться  мій  настрій,
Все  ж  лист  спалю,  навіщо  душу  ятрити,
Себе  потішу,  сум  вляжеться  за  обрій,
Сонливе  сонце,  усе  здатне  зробити.

Відчую  ніжність,  врешті  знайду  спокій,
Мінливий  місяць  хитро  зирить  у  вікно,
Допишу  завтра,    про  зиму,  ясні  зорі,
Як  я  чекаю,  у  гості    тебе  давно.

Мороз  малює,  вдруге  на  склі  узори,
А  сніг  літає…  Ледь  мерехтять  ліхтарі,
Я  ж  в  теплім  ліжку,  подорожую  у  сні.

                                       
                                               25.  12.  2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2019

Там знайду розраду…

Я  вкотре  гляну,  у  своє  вікно,
Стежину  в  ліс,  давненько  замело,
Дерева  сплять,  бачать  казкові  сни,
В  білій  імлі  виглядають  весни.

Кружляє  сніг,  мабуть  надвір  піду,
Подих  зими,  відчую  і  знайду,
Я  там  розраду  -  зловлю  сніжинку,
Сховаю  сум,  у  срібну  пір`їнку.

Зимна  мозаїка  вже  мерехтить,
В  моїх  очах  -  то  незабутня  мить,
Іскриться  сніг,  у  сяйві  золотім,
Лягла  краса,  повсюди  й  на  мій  дім.

                           02.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2019

Де знайти розраду… ( Віршована розповідь )

Довгі  -  довгі  коридори….  ще  сонце  не  встало,
А  по  стінах  якісь  тіні….  тут  лихо  блукало,
За  вікном,хуга  літає,  народ  веселиться,
Новий  рік,  вже  зірка  сяє…  білий    сніг  іскриться.
Довгі  темні  коридори…  на  душі  все  смуток,
Їм  так  хочеться  літати..  та  печаль  у  жмуток,
Десь  би  та  в  провалля  кинуть,  щоб  його  не  знати,
За  що  люди,  така  біда?  Якби  ж    крила  мати.
Співа  вранці  вже  й  синичка,  промінь  на  підлозі,
Нема  світла,нема  й    волі  по  їхній  дорозі,
Та  якби  ж,    то    оті  ніжки  та  й  вміли  ходити,
Вони  б  й  квіти  пригортали,  зуміли  б  любити.
Довгі  -  довгі  коридори…  терпкий  запах  ліків,
За  чий  гріх?!  Скажіть  оце  все?  Скільки  їх  на  світі!
Інвалід  у  холоднім  ліжку,  книжку  читає,
У  Різдвяний  вечір,  тихо,  Бога  прославляє,
Та  покотиться  сльозина,  нестримна,  пекуча,
До  землі,  часто  й  до  долі,  біль  та  неминуча.
Не  дала,  чом  мати  крила?  І  яка  провина?
Народилась,  чому  така,  немощна  дитина?
 Ледве  руку  потягне,  у  очах  біль,  страждання,
Хай    би  птахом  та  й  до  Бога…  нестримне  бажання.
Ледь  тремтіли  оті  крила…  де  знайти  розраду?
Полетіли  б,  якби  ж  змогли,  до  рідного  саду.
У  куточку  при  віконці…  яскрава  ялинка,
Туди  погляди    ховає…    щаслива  хвилинка,
Хтось  надійде  з  подарунком,  з  Різдвом  привітає,
Нехай  доля  усміхнеться!  Хай  радість  пізнає!

                                                                               06.01.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2019

Вітаю всіх з Різдвом Христовим!

Біленький  сніг…  довкола  весь  іскриться,
Чудова  мить,  надвечір  зірка  сяє,
Давно  по  обрію,  все  золотиться,
Свято  Різдво  народ  наш  зустрічає.

Радіймо  люди,  Ісус  народився,
Наш  Ангел  Божий,  ми  під  його  крилом,
Усі  в  надії,  щоб  кожен  трудився,
У  благодаті,  жив  за  щедрим  столом.

Низько  вклонимось  й  помолимося  всі,
Просимо  захисту!  Благаєм  Миру!
Щоб  панувало  щастя  на  всій  землі
Квітло  весною,  у  кожній  оселі!

                                     05.01  2019р.

***

Шановні  друзі!  Вітаю  всіх  з  Різдвом  Христовим!
Хай  Ангел  Небесний  Вас  торкнеться  крилом
Зігріє    ніжно  серця  і  душі  теплом
Хай  радість,  благодать  наповнить  Ваш  дім!
Оселиться  щастя,  злагода,  достаток  у  нім!
Веселих  Різдвяних  Свят  Вам!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2019

У Різдвяний вечір

Різдвяний  вечір…  мережка  золотиста,
Лягла  на  обрій.  Шалене  серцебиття,
Радісна  йду,    я  по  вулиці  дитинства,
Вона  змінилась,  як  і  все  моє    життя.

Безмежне  поле,      білесеньке  іскриться,
А  воно  пагорбом,  наче  бачу  сані,
Ніжні  сніжинки,    подібні  до  суцвіття,
Я  в  них  сховаю,  думки  тихі,    печальні.

Здається  чую,  сміх,  хлопчиків    і  дівчат,
Тішаться  снігом,    веселі,  ясноокі,
Грають  у  сніжки,  поспішають  до  санчат,
Назустріч  вітру,  летять  червонощокі.

Ковток    повітря,  дитинства  аромати,
Я  знов  відчула.  Під  серцем  защеміло,
О!  Як  приємно,  мені  це  пригадати,
В  батьківську  хату,  ввійду  благоговійно.

Вже  сяє  зірка,  сріблиться  сонне  поле,
Свята  вечеря  теплом  зігріла  душу,
Сідай  до  столу,  зі  мною  моя  доле,
І  я  тихенько,  сльозу  з  обличчя  струшу.

Старенька  скриня,  на  ній,  фото  родини,
Різдвяний  вечір,  із  смачною    кутею,
Дітей    докупи,  зібрав,  наче  зернини,
Щоб  привіталися    з  рідною  землею.

                                                 24.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2019

А чи хотіли…

 [youtube]https://youtu.be/8Xr68ZvU_XE[/youtube]


Знову  налив,  у  келих  вина,    через  край,
Побудь  прошУ,    ще  зі  мною,  тож  не  тікай,
У  ясні  очі,  хай  загляну,  в  чарівні,
Майже  щоночі,  їх  бачу,  сняться  мені.

Колись  навпІл,  все  ділили,  щастя  й  радість,
А  чи  хотіли,  щоб  прийшла  журба  й  старість,
І  щоб  зронили,  троянди    всі  пелюстки,
Як  молодими,  їх  садили  залюбки.

Думки  обернуть    і  тиснуть,  вкотре  печаль,
Б`є  безпорадність,  як  жити?  Погляди  вдаль,
Десь  загубитись,  по  траві,  поміж  квітів,
Одному  жити,  так  важко  на  цім  світі.



11.12.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2019

В одному лісі /казка /

В  одному  лісі  на  старій,  високій  сосні,  жила  білочка  Рижуля,  із  синочком  на  ім`я  Тішок.    Він  був  спокійним  і    трішки  ледачим,  інколи  не  хотів  вилазити  з  дупла.
 Рижуля  цілими  днями    в  пошуках  горішків,  жолудів,  грибів  -  робила  запаси  на  зиму.  
 Давно  минули  погожі  дні….    Майже  всі  дерева  голі,  тільки  ялинки  і  сосни    зеленіли  в  лісі.  Одного  разу    білочка    повернулася  в  дупло    і  сказала,
-    Синочку  знаєш,    на  сосні,  що  поряд  з  нами,  у  маленькому  дуплі  поселився  дятел  -  санітар.    Я  сьогодні  вперше  його  побачила,  коли  почула  стук.  Тож  маємо  сусіда.
Тішок  здивовано  запитав,
-  А  чому  санітар?
-  Послухай  синочку,    під  корою  і  на  корі  дерев  є    багато  шкідників.  Вони  живляться  корою  і  деревиною,  цим  і  завдають  шкоди.      Дерева  втрачають  силу,  починають  хворіти.  Спочатку      сохнуть  листочки  й    гілочки,  а  згодом  засихає  все  дерево.  А  для  дятла  це  основна  їжа,  він  любить  тих  шкідників  споживати.  Тим  і    рятує    дерева,  тому  й  називають  його    санітар,  -    пояснила  мама  білка.
І  продовжила,
-  Напевно  зима  холодна  буде,  прилетів  до  лісу.  Тут  більше  ялинок  і  сосен,  він  знайде  в  шишках  насіння,  яке  теж  полюбляє.      Йому    буде  легше  пережити  холодні,  зимові  дні.    
-  Зрозуміло,  -  сказав  Тішок  і  знову  влігся  спати.
   Зима  не  забарилася….  Холодний  вітер  розгулявся  вночі  і  трохи  насипало  снігу.  А  ранком  поміж  сірих  хмар  виглянуло  сонечко.  Білочка  зраділа,  коли  вилізла  з  дупла,
-Ой,  як  красиво!  Скрізь  блистить,  іскриться  сніг  і  на  деревах,  і  на  землі.  Та  добре,  що  невеликий  випав  сніжок,  треба  поспішати,  ще  пошукати  шишок.  Вона  плигає  з  гілки  на  гілку,  за  мить  побачила  дятла,
-  Привіт  сусіде!  Що  зажурився,  чому  нікуди  не  летиш?
Дятел  відразу  відповів,
-  О!  Дивися  сусідко,  зараз  сонечко  та    це  не  надовго,  відчуваю  буде  завірюха.  Ти  ж  далеко  не  стрибай  від  дупла.  А  я  полечу,  ось  зовсім  близенько,  на  стару  ялину,  там  трохи  попрацюю.  
-  Не  пройшло  і  пів  години…  Білка  вже  знайшла  три  шишки  та  раптово  в  лісі  загуділо.  Увірвався  вітер  і    густий,  лапатий  сніг.  Вітер  завивав,  тріщали  молоденькі  гілочки  дерев.  Він  ламав  їх,  крутив  ними  і  підносив  догори,  а  потім  жбурляв  донизу.  Білочка  розхвилювалася,  загубила  шишки,    із-за  снігу,  перед  собою,  майже  нічого  не  бачила.  Напевно  треба  десь  заховатися  та  де  не  знати?  Вона  плигнула    з  дерева  на  землю,  біля  старого  дуба,    побачила  купу    складених  дерев.  Ото  добре,  тут  знайду  затишок  вирішила  вона.  І  сховалася  між  купою  дерев  і  товстим  стовбуром  дуба.  Ой  а,  як  же  там  мій  синочок  -    журилася  вона.  Та  знаючи,  який  він  соня,  вирішила,  що    міцненько  спатиме.  
 А  тим  часом,  як  повіяв  сильний  вітер  з  снігом,  дятел  хотів  повернутися    на  свою  сосну  в  дупло.  Та  тільки  розправив  крила  летіти,  як  вітер  підхопив  його,    відкинув  в  сторону  разом  з  гілочками,  що  зламав  з  дерев,  кинув  до  землі.  У  дятла,  аж  голова  закрутилася,  не  міг  второпати  куди  його  занесло.  За  мить  відчув,  що  його,  щось  дуже  тисне.  Він  намагався  вибратися  та  не  досить  було  сили,  щоб  вилізти  з  під  купи  зламаних  гілок.    Намагався  гукати  на  допомогу  та  ,  хто  ж  почує,  я  в  лісі  розгулялася  завірюха.    
 А  малий    Тішок  почувши  тріск  і  гул  відразу  проснувся,
-  Ой,  що  це?  І  мами  немає,  що  ж  робити?
Він    хотів  відкрити  двері  з  дупла  та  вітер  так  натискав  на  них,  що  в  нього  не  вистачило  сили  це  зробити.  Треба  почекати,  хай  трішки  вгамується,  тоді  буду  маму  шукати,  вирішив  Тішок.
 Та    добре,  що  завірюха  гуляла  недовго.  Малий  дуже  хвилювався  за  маму,  тому,  як  тільки  вітер  вщух,  відразу  виліз  із  дупла.    Озирнувся  навколо  і    голосно  сказав,  
-  Ого  скільки  навіяло!  Нічого  собі,  оце  зима…  
Цей  голос  почув  дятел.  Хоч  він  і  дуже  промерз  та  почав  гукати  на  допомогу,  -  «  Тик  «  -  «  Тчік»  -  «Тік».  
   -Ой,  хто  це?  Здається  наш  сусід  гукає  на  допомогу,  -  голосно  сказав  Тішок  і  не  вагаючись  спускався  з  сосни.
Великі  кучугури  снігу  накрили  землю,  він  не  міг  зрозуміти,  звідки  той  голос  і  тому  знову  погукав,
-  Дядю  дятле,  це  ви?  Ви  де?    Щось  я  вас  не  бачу,  відгукніться!
Знесилений  дятел  знову  подав  голос  і  цього  разу  Тішок  почув  де  він.  Спритно  плигнув  в  сторону,  під  купою  снігу  і  гілочок,  побачив  хвостик  дятла.  Де  й  сміливість  взялася,    швидко  лапками  звільнив  його    від  снігу  й  гілок.  Той  ледве  підняв  крила  промовив,
-  Ой,  а  летіли  я  не  в  змозі.  Дякую  тобі,  вже  якось  доберуся  по  гілках  до  дупла.    Ти  вчасно  помітив  мене,  ще  б  трішки,  я  б  напевно  задубів  на  бурульку.
Раптово  на  них    посипався  густий  сніг,    обоє  підняли  голови  догори.  На  гілці  сиділа  Рижуля,  здивовано  до  них,
-  А  чого  це  ви  внизу?  Щось  сталося?
Вона  вже  стояла  поруч  з  сином.  Він,  аж  підскочив  від  радості,  тулився  до  неї,
-  Мамо  я  так  хвилювався  за  тебе,  така  завірюха  була.  Оце  хотів  плигати,    думав  тебе  шукати  та  почув  голос  дядечки  дятла…
Його  нетерпляче  перебив  дятел,
-  Мене  Тішок  спас,  звільнив  від  гілок,  я  був  би  розпрощався  з  життям.  Він  молодець!    Ти  гарного  сина  виховала.  
Білочка  задоволено  обійняла  синочка,  гладила  по  голові,
-  Підріс  мій  Тішок,  молодець  синку!  Не  можна  бути  байдужим.  Ось  так  і    треба  чинити,  хто  в  біді,    треба  завжди  допомогти.
А  потім  до  дятла,
 -  Ну,  що  сусіде,    кажеш,  тебе  добре  притиснуло,  не  маєш    сили  злетіти…  Та  то  не  біда,  сідай  мені  на  плече,  заберу  тебе  поки  що  до  себе.  В  шишках  насіння  є,  погодуємо  тебе,  наберешся  сили,  тоді  й  будеш  в  дуплі  своєму  жити.  
Тішок  задоволено  плигав  з  гілочки  на  гілочку,  вслід  за  мамою  з  дятлом.  Вискочив  перед  ними,  відкрив    двері  в  дупло.  Його  очі  сяяли,  як  промінчики,  радісно  сказав,
-  От  і  добре  і  нам  веселіше  буде!  
 Щаслива  білочка  дивилася  на  синочка.  Вони  обмінялися  посмішками,  вона  тішилася,  розумний  мій  синок,  чуйний,  добрий  і  сміливий.

                                                                                                                                         27.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2019

Та, яке ж то перемир`я…

Сніг  над  землею,  іскрився,  ковдрою  стелився,
Дружно  народ,  український,  співав,  веселився,
Вогнями  площа  сяяла,  пишні  феєрверки,
Ялинка  в  центрі,  чарівна-    іграшки,  цукерки.

Посмішки  теплі,  вітання,  Новий  рік  зустріли,
У  небо  сизе,  високо  кульки  полетіли,
Лунає  музика,  смичок    ледь  торкнувся    струни,
Є  побажання  -  щоб  ніколи  не  було  війни!

Тут  знов  гуляють,  а  там  стріляють,  впав  загиблий,
Чому  жорстокий,  нині  світ  і  несправедливий,
Розчарування  прикрощі,  сльози  і  зітхання,
Коли  нарешті,  Вкраїні  прийде  процвітання?

Коли  діждуться,  матері,  синочків  додому,
Щоби  на  свято  присіли,  радісно  до  столу,
Та    яке  ж  то  перемир`я?Коли  злий  ворог  -  сич  лукавий,
Коли  сніг  білий,  вже  за  мить  став  чорно-кровавий.

Тож  не  забуде  наш  народ,  не  простить  ніколи,
Тому  химерному  (брату),    за  смертельні  кулі,
Вино  »  Шампанське»,  Новий  рік.  Та  не  знали  люди,
На  схід  дарунки,  знову  шлють,  від  царя  Іуди.

Під  ранок  площа  опустіла,  десь  звучить  скрипка…
Раптово  сльози  зронила,  заплакала  хрипко.


                                                                   01.01.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2019

Ах зимушка - подружка

Ах  зимушка  -  подружка,  что  настроения  нет?
Ну  ка  шепни    на  ушко.  Отчего  же,  тает  снег?
Ведь  солнышко    проснулось,  дали  дорогу  тучи,
Наверно  дорогая,  ты  потеряла  ключик.

Случайно,  дверь  открыла,    терпи  маленько,
Слегка  ,  темень  спустилась,    чернеет  дешевенька,
Да  крыши,  не  искрятся,  нет  блеска,  той  белизны,
Воды,  журчанье  слышно.  Сосульки  обречены.

Дорожки  водянисты,    нет  серебра  померкло,
Примчался,  быстрый  ветер,  раздел    так  незаметно,
Деревья…    нет  вуалей,    белых    тех,  золотистых,
И  к  лесу,  рыжей  стала,  змеистая  тропинка.

Да  ладно,  твоё  время,  не  огорчайся  шибко,
Чуть  с  ветром,  поиграй  ты,  его  срази  улыбкой,
Пускай,    он  летит  к  тучкам,  пусть  с  ними,  потанцует,
Они,  захлопнут  дверцу,    к  солнышку,  потайную.

И  вьюгу,  пригласи  в  гости,  пусть  повеселиться,
Снежинки,  ветер  да  мороз,  вдруг  всё  заискриться,
Надежды  не  теряй,  уж  смелее  лети  вперёд,
Пусть  люди,  радуются,  пришёл  праздник,  Новый  год!


                                                                             2014г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819747
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.01.2019

Частушки 4

[youtube]https://youtu.be/ShieUcUGOm0[/youtube]

Ставьте  ушки  на  макушки,
Написала  вам  частушки,
Меня    строго  не  судите,
Не  лукавьте,  оцените.
***
Собиралась  баба  Зина,
Выйти  замуж  за  грузина,
Гляжу  с  виду,  он    крокодил,
Но  её  сердце,  покорил.
***
На  рыбалке  мы  с  миленком,
Уж  рыбёшку  ловим  с  толком,
Уж  так  лодку  рас  качали,
Без  штанов  рассвет  встречали.
***
Сели    с  милым  на  крылечко,
Подарил,  он  мне  колечко
Ой  не  даром,  я  давала,
Уж  невестой  теперь  стала.
***
Ой  довольно,    нам    бабы  петь,
Мне  пора,  к  милёнку  лететь,
Ведь  батрачит,  он  в  Европе,
А  я  с  ним,  лишь  в  (  фотошопе).
***
Рубил  пень,  дедок  ругался,
Нынче  водкой  угощался,
Отдыхал  обняв  полено,
Думал  жёнушки  колено.
***
Вчера  ферму  обокрали,
Поросят,  штук  сто  украли,
Зам  директор  был  наводчик,
Вывозил  сыночек  лётчик.
***
Депутаты  у  кормушки,
Все  встречают,  годик    хрюшки,
С  ней  надежда    подружиться,
И  не  прочь  даже  жениться.
***
Да  уходит,  год  собаки,
Не  прошло,  ведь  всё  без  драки,
В  Сельсовете    отмечали,
За  «заслуги»,  за  «медали».
***
Уж  взяла  хрюшка  корону,
Все  жить  будем  -    по  закону,
Вдруг  собака  зарычала,
Во  даёт!  Вот  размечталась.
***
Новый  год….  пришли  подарки,
Всем  счета…  за  коммуналки,
Волос  дыбом,  глаза  на  лоб,
Что  за  месяц?!  Словно  за  год!
***
Ой  подружки,  я  распелась,
Целоваться  захотелось,
К  муженьку  пойду,  в  постели,
Уж  своей,  я    добьюсь  цели.
***
С  НОВЫМ  ГОДОМ!
Мы  народ  трудолюбивый,
Хлопотливый,  справедливый,
Ещё  крепкий  да  горячий,
Знаю  жить,  будем  богаче!

С  Новым  годом!  С  Новым  счастьем!
Обойдёт,  пусть  всех  ненастье!
Нам  войну  бы  остановить!
Всем  здоровья,  мира,  любви!
Дорогие,  желаю  от  души
Вдохновения  Вам  и  удачи!

2018г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819617
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.12.2018

Пускай….

Пускай  кружится  голова,
Пускай  навек  буду  твоя,
Пускай  и  лето,  и  зима,
Преград  и  не  несёт  весна.

Пускай  метель,  щиплет  мороз,
Я  жду,  придёшь  с  букетом  роз,
Подаришь…  месяц    в  небесах,
Растаю,  вдруг  в  твоих  глазах.

Прошу,  только    не  отпускай,
Всё  будет,  как  вот  есть  пускай!
Люби  и  я  буду  любить,
Цени  и  я  смогу  ценить.

Пускай  снега  искрят  вокруг,
Я  знаю  точно,  ты  мой  друг,
Уйдёт  зима,  придёт  весна,
Увы,  слегка  теплей  она.

Вдруг  стану  солнечным  лучом,
У  нас,    пусть  всё  будет  путём,
И  ты,  и  я,  и  целый  свет,
Любви  такой  же  нигде  нет!

Ты  слышишь,  всё  как  есть,  пускай,
Держи  крепче,  не  отпускай!

                                 2000г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819233
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2018

Ой летять, летять сніжинки

1
Старий  рік  сказав  –  Бувай,
Новий  рік  іде  в  наш  край,
Закружляв  пухнастий  сніг,
Стрімко  падає  до  ніг.
Пр.
Ой  летять,  летять  сніжинки,
Закружляли    скрізь  пір`їнки,
Заіскрились,  златом  сяють,
Рясно  землю  прикрашають.
2
Веде  віхола  танок,
Встеля  сріблом  весь  ставок,
Зимі  дуже  раді  всі,
І  дорослі,  і  малі.
Пр.
Ой  летять,  летять  сніжинки,
Закружляли,    скрізь  пір`їнки,
Заіскрились,  златом  сяють,
Рясно  землю  прикрашають.
3
Як  чудово,  ну  й  краса,
Зима  творить  чудеса,
Зустрічаймо  Новий  рік,
Наче  в  казці,  блищить  сніг.
Пр.
Ой  летять,  летять  сніжинки,
Закружляли,    скрізь  пір`їнки,
Заіскрились,  златом  сяють,
Рясно  землю  прикрашають.

                                     25.12.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2018

Моє життя - це ти

Скажи,  в  чому  моя  вина,
П`янію  знову  без  вина,
Відчула  повінь,ти  поряд,,
Кохання  вічне  й  твій  погляд.

Чуття,  нині,  аж  через    край,
Прошу  тебе  не  залишай,
Згорю,  мабуть  у  самоті,
Як    ніченька,  сумно  мені.

П`яніть,    хочу  до  забуття,
Тіл  наших,  жадане  злиття,
Тобою,  дихати  й  цвісти,
Це  ти,  моє  життя…  це  ти!


Вірш  зі  скрині

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2018

Та хто ж й думав…

Не  побачу  я  вітру,  відчуваю  його,
Віє  холодом,  нащо,  нема  щастя  того,
Що  надіялась  мати,  як  у  душах  весна,
По  дорозі  провалля…  річка  все  рознесла.

Ні  місточка,    ні  стежки,  сиро  й  зимно  давно,
Ні  не  варто  шукати,  знаю  не  повезло,
Хоч  надворі  краса,  лебединий  пух  вабить,
Так  хто    думав,  гадав,  що  коханий  та  й  зрадить.

24.12.2018р

                                                                             Вірш  не  стосується
                                                             особистості.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2018

Спомин б`є через край

Очі  твої,  б`є  спомин,  через  край,
Хуга  надворі…я  з  нею  лечу,
Хочу  знайти…  доріжку,  у  твій  рай,
Відстань  здолаю,  мрію  не  втрачу.

Місяць  лукавий  -  супутник  життя,
Купу  хмаринок,  загнав  за  обрій,
Нам,  покохатись,  аж  до  забуття,
Хай,  не  побачать,  очі  фурії.

Стегон  торкнувсь….  оголені  тіла,
Квітку  зірвав,  ніжненьку  троянду,
Щоб  у  обіймах,  теплих  розцвіла,
Ти  ж,  богиня,  вип`єм  насолоду.

Груди…  пестить,  вино  смакую  з  уст,
Світ  й  все  довкола,  на  мить  забути,
Хай,  мороз  і  вітриська  гучний  свист,
То,  не  завада,    нам  разом  бути.

Очі  твої,    б`є  спомин,  через  край,
Хуга  надворі…    я  з  нею  лечу,
Хочу  знайти…  доріжку  у  твій  рай,
Відстань  здолаю,  мрію  не  втрачу,
Разом  навіки…  запалим  свічку.

 
2014р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2018

Оце зима - справжнє диво

Галасливо,  так  надворІ,
Пора  нині,  всій  дітворі,
Політати  на  санчатах,
Мов  на  крилах  -    на  лещатах.

Пухкий  сніг,  аж  сяє,  іскрить,
Як  чудово,  щаслива  мить!
Все  довкола  у  перлинах,
Діаманти  на  перинах.

 Всі  дерева    у  мережках,
У  золочених  сережках,
Сніг    блищить,  мов  самоцвіти,
Як  же  тут  не  порадіти.

Ой  зима,  це  справжнє  диво,
 Всі  тепер,гайда  сміливо,
 Політаєм,  мов  сніжинки,
Як  пір`їнки  -  балеринки!

                                 
                                                                               Лещата  -  стародавня  назва  лиж
                         на  Галичині

                                                   25.12.2018р                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2018