| Сторінки (22/2185): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
Кря, кря, кря, чути,- Кря, кря, кря,
Вже сім`я зібралася вся,
Такі милі і жовтенькі,
Хоч малі, але ж хитренькі,
По траві скрізь каченята,
Всі неначе, як близнята,
Чап – чалап, вже весело йдуть,
До ставка прокладають путь.
Миють лапки і животик,
Ще й маленький, пухкий хвостик,
Хлюп - хлюп крильця, раді воді,
Та то ж схоже, в хороводі,
Мов проводять, там таночок,
Як пристали, вже в тіньочок.
Красота, так накупались,
І доволі всі награлись,
Що то літом гарнесенько,
Та й під сонцем теплесенько.
05.07.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2017
1
Сіла пташка біля річки,
Та й так гірко, гірко плаче,
Не зав`яже дівка стрічки,
Тож не прийде козаче.
2
Нині мабуть не розчеше,
Він коханій пишні коси,
Не обійме й не розкаже,
Вже ковтає гіркі сльози.
3
Бо поїхав так далеко,
До схід сонця воювати,
Там війна йому нелегко,
Треба звіра вгамувати.
4
У вогні земля палає,
Там москаль повзе проклятий,
А дівчині серце крає,
Що ж ти робиш злющий ( брате)?
5
Ой не бУли ми братами,
Та я знаю, що ніколи,
Все знущалися над нами,
Ми не мали тої волі.
6
Зійде сонечко раненько,
Вона мрію завжди мала,
Тож зустрінуться раденько,
Як життя, його кохала,
7
Та не так усе те сталось,
Налетіли чорні круки,
Не здійснилось, як гадалось
У полоні, терпить муки,
8
Катували, ґвалтували,
Та стерпів, хоч пекли болі,
Серед поля закопали,
Всякчас плакали тополі.
9
На місточку вже стояла,
І віночок все ж тримала,
А, як пташка заспівала,
Відчувала, що втрачала.
10
За мить з рук та й впав у річку,
Ой навіщо ж народилась,
Понесла вода ту стрічку,
Там дівчинонька втопилась.
11
Ні не буде тим прощення,
Що ламають життя, долі,
Прийде боже покарання,
Будем жити всі на волі.
Липеннь 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2017
Давно не в’є, пташка гніздо на Сході
Не голубіє, все небо червоне,
Баюри там і ями на городі,
Крилом змахне, неначе захолоне.
Раптом розвернеться, сльозини гіркі,
Губить на землю, як можна простити,
Тож навкруги, лиш снаряди московські
Люди, хто зможе, птахів захистити?
Посеред поля дивилась у небо,
Не жива жінка, із малим дитятком,
Привіт з Росії, аж сюди занесло,
Маленьке ж бігло, на блокпост за татком.
Неподалік бетон стирчить, ледь видно,
Мов переорана, стражденна земля,
Кожного дня знищують все єхидно,
І його татка, вже живого нема.
Рани уламками, болить, все ж летить,
У інший бік, мо* там знайде розраду,
Раптово знову, гучно снаряд свистить
Більше не бачити, рідного саду.
14.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017
Ой дзвіночки, дзень -дзень – дзелень,
Лісових, почула пісень,
Іду рада, погуляю,
Та й суничок назбираю.
Ніжне сонце, яснесеньке,
Таке миле, теплесеньке,
Ой і спаравді щедре літечко,
Скрізь із ягід намистечко.
Бачу зайчик скік - скік та скік,
Тікав хутко, у інший бік,
Та чомусь, мене злякався,
Там за кущиком сховався.
Візьму в рученьки квіточки,
Тут ромашки і васильки,
Вже букет тримаю в руках,
Сяю, радість в моїх очах.
01.07. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017
Червнева ніч - летять у танці мрії,
Неначе в казці, збулися надії,
Нарешті крик, почули – «У-а-а ..У-а-а»,
На Божий світ… народилось немовля.
Сонний світанок, ледь відкривав очі,
Доня волала зо всієї мочі,
Щоби почули, є, її зустріли,
Щоби батьки, цьому щастю раділи.
Довгоочікувана, очі сині,
Уста малинові, такі красиві,
Неначе фото забрала від тата,
Кажуть, як виросте буде багата.
Мала примружує, вже оченята,
І неуміло тягне рученята,
На неї сонечко світить яскраво,
Гладить голівку матуся ласкаво.
З сльозами радості тут дід і бабця,
Нехай квітуча буде доля, щастя!
Хай підростає на радість родині!
Йде все життя, по рівненькій стежині!
07. 07. 2017р
У моєї подруги, донечка народила доню,
присвячую їй цей вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017
1
Біля лісу тече річка, глибока – глибока,
А надворі скоро нічка, я ж все одинока,
Ой моя, ти річенько, хай пройдусь, погуляю,
Яке тепле літечко, тут щастя пошукаю.
2
Ой, як йшла через лісочок, хустку загубила,
Коли стала на місточок, я світ полюбила,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
3
Кароокий, чорнобривий, знайшов ту хустину,
Ми гуляли по діброві, його не покину,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
4
Берег річку обіймає та ніжно шепоче,
Каже милий, що кохає, сердечко тріпоче,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
5
На березі соловейко, пісеньку заводить,
А мій милий козаченько, в моїх очах бродить
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
6
Я дівчина молоденька, смарагдові очі,
Тож попробуй, солоденька. Цілуй же щоночі,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
7
А та ніч, як блискавиця, кажу, що боюся,
Гарна дівка, круглолиця, до нього тулюся,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
8
Ясна зірка мерехтіла, він цілує ручку,
Тож до шлюбу захотіла, одягав обручку,
Ой моя, ти річенько, я справді вже щаслива,
Гарне, тепле літечко, ще й ніч була бурхлива.
9
Ой моя, річко, подруго, що ж я й наробила,
Ой, гаряче ж літечко, вже дитятко носила.
2 останні рядки 2 рази.
20.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017
На галявині сунички,
Підставляли ніжні щічки,
І до сонечка все ближче,
Підіймалось, воно ж вище.
Та й до ягідок всміхалось,
Вже й проміннячко гойдалось,
Вже надвечір загубилось,
То напевно притомилось.
Співав вітер колискову,
Зівав місяць знову й знову,
Ніч дрімала над лісочком,
Туман ліг по над горбочком.
Зустрічали ранком сонце,
Між дерев мов у віконце,
Всі сунички червоненькі,
Запашні і веселенькі.
01.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017
Над землею не літає ластівка низенько,
Що ж то буде з урожаєм, аж болить серденько,
Вишні віти, опустили, силоньки не мають,
Ледь -ледь ягоди, червоніють, вже засихають.
Народ має надію, що завітає дощик,
Врешті вдягнеться природа посріблений плащик,
І насититься вологою усе довкола,
І підійме цвіт голівки картопелька квола.
Тонкі зерна у колосках наберуться сили,
Трави виростуть новенькі, там де вже скосили,
Тож зберуться щасливі люди, біля криниці,
І поповниться діжка джерельної водиці.
Прожене зажуру, молодий красень- лелека,
Надоїла, дуже усім, небажана спека,
Летить стрімко в небо до сіро - чорних хмаринок,
Немов милостиню просить, подайте краплинок.
На порозі, я стою, звертаюсь до Бога,
Святої, пошли водиці, буде нам підмога,
Подаруй, Всевишній природі цю насолоду,
Щоб душа моя співала, як йшла до городу.
Щоби сонце добре вмилось, світило ясніше,
У гаю, солов`їний спів, линув голосніше.
Щоб хліба й волошечки, по полю звеселились
І духмяні колосочки водички напились.
Моя рідна землиця, щоби щедро вродила,
Збагатилась країна, наповнила комори.
08.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017
Загриміло, десь в глибині небесного моря,
Раз - у – раз стрекотіло і за мить… блискавиця,
Розрізала навпіл, сіро - чорні хмари поряд,
І від сяйва, голову сховала лебедиця.
І неначе річка завмерла, довго чекала,
У напрузі, добавить дощик, хоч трішки води,
Вже від спеки, майже зовсім зміліла й страждала,
Давно рибки маленькі не ведуть хороводи.
Задивлявся догори лебідь,неначе просив,
Допомоги у неба, полий, будь ласка, почуй,
Адже в цих чарах зріс, тут все життя, її любив,
І благав, доволі поповни річечку, врятуй.
Щоб повсюди усе зазеленіло і краса,
Та довкола, як тепла весна, весело було,
Качок крик линув, із зіллям очерет сміявся,
Й спів пташиний лунав, пробудив усе навколо.
Колісниця дощата,сильно гриміла. Летів,
Вітер листя рвав із дерев, ховав у травицю,
Паарасолею здіймав все зірване, двиготів,
По землі клубком котився, скидав у водицю.
Те прохання, мабуть чули всемогучі Боги,
Цих птахів, природу, що від засухи стогнала,
Зупинили, уже дощем вмивали береги,
Велич- хмара, так раденько зливою ласкала.
04.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Надворі ніч…. чи здається ранок, подумав Олег, втретє повернувся на бік.
І, що це? Десь сон подівся, чи десь заблудився, якась безпорадність огорнула його. З пересердя витягнув з під подушки телефон, крадькома підглянув одним оком на табло - 2.30. Ого!- Продер очі, потягнувся.
Кімната добре освітлена, в два вікна неначе прожектором світило місячне сяйво, напевно місяць уповні, подумав. Слухав, як розповідає про себе годинник, гучно крокуючи по кімнаті. «Тік-так» і знов «Тік – так», от трясця, чи рахувати, чи, що щоб заснути? - незадоволено шепотів про себе.
Напевно жарко, скинув з себе ковдру, зупинив погляд на котові. Василь, який лежав на кріслі, теж не спав, зирив на нього зеленими очима. Можливо я його розбудив. Кіт зівав, витягнувся на все крісло, раптово наче незадоволено зирнув,відвернувся, скрутився калачиком.
Ні мабуть таки жарко, встав потягнувся, зівав, розставивши руки в сторони. Включив світло, відчинив вікно, обіперся ліктем, дивився на небо. О! Ти, ще не вповні, немов надгризений з одної сторони і так світиш, не даєш мені спати. Сердито дивився на нього. Що за чортівня, раніше навіть не помічав тебе, а це напевно безсоння так діє, чи ти його посилаєш? Крутилися образливі думки. Вже задивився на кущ, який прямо під вікном, то кущ чорної смородини. Та вже ягоди обірвали, між листків виднівся павук, який завзято плів мереживо. Ах! Бач і йому не спиться, усміхаючись, визирнув на місяць. А той, здавалося лукаво посміхався, переливався і світив все ясніше й ясніше. А зорі, йому неначе відповідають взаємністю, мерехтіли, іскрилися.
Зазирнув у телефон, світився час – 3.00. Прохолода поступово охолоджує тіло хлопця, здригнувся, виключив світло, з розгону вскочив в ліжко, заліз під ковдру. Може таки засну, вмовляв себе, крутився, раз – по - раз підіймаючи ковдру. О, що це? Під ногами кіт, лапою торкав пальці ніг, хотів гратися.
-Е, ні, ходи сюди, краще збоку ляж біля мене, - брав кота рукою, а той грайливо махав лапою.
- О! Ти такий гарячий, як я, одинокі мужики, - гладить і пригорнув до себе, той, від задоволення, почав муркотіти.
Раптом у вікно почувся спів пташки, Василь пулею вилетів туди. От мисливець, зіваючи подумав Олег, заховав голову під ковдру. Та сон не йшов, прислухався, до щебетання, це мабуть шпак, напевно про любов співає…. А моя любов сьогодні приїжджає та, що я їй скажу? Знову скажу, що скучив, а, от, як матері та батькові сказати, роздумував Олег, вкотре накрив голову ковдрою. Дурненька моя Оля навіщо, було так розгніватися на мене, приревнувати і в поспіх вийти заміж за Вітьку – однокласника.
Не пройшло і дев`ять місяців народила дівчинку, так писала мама, а я навіть не мав часу розібратися, тож після інституту пішов на службу в армію. Хоча Софійка дуже схожа на Олю та, щось все ж щемить серце, здається моя донечка. Хоч би написала, роздумував. Ще й залишила доньку на батьків, сама поїхала на заробітки, вже встигла розійтися з чоловіком,
- Охо-хо-хо… життя….
Пригадав поле, де гуляли, ту ніч кохання. Як він, старший за неї на п`ять років, спокусив, ще незайману, як умовляв і клявся, що все життя буде тільки її кохати. Ніхто і ніколи не зміг би й подумати, що так станеться. Та випадкова, дурнувата сварка в клубі, коли пішла без мене, а я здуру, взяв, якусь одну кралю в обійми, прийшов на підпитку. Це приїхали до когось дівки з міста, навіть не знаю, як їх звати. Приревнувала, три дні поспіль ходив під хвіртку, викликав, не вийшла.
Світало… За вікном помітив безхмарне небо. Мабуть буде гарний день. Пташки переспівувалися між собою, а з сараю раз - у- раз чути дзвінкий голос півня. Почув голос мами, за мить відчинила до нього двері,
-Я теж не сплю, а чому й сама не знаю. Здається тиск в нормі, а якась тривога бере, не знати й чого. А чого тобі не спиться? Бачу, майже з середини ночі тлумишся, що тебе може турбувати? Часом не холостяцьке життя? Може нарешті знайшов собі дівчину, чи жіночку? Хто вас зараз знає, таке безалаберне життя ведете. В селі ж дівчата непогані є, ти звичайно на дуже молодих не задивляйся, тобі треба таку, щоб вже одружитися. По природі так треба синку, може тому і не спиш….
- Та ні мамо, оце ця ніч така, а так, то я після пасажирів в маршрутці стільки наслухаюся, перевозячи їх цілий день, що сплю гарно.
- То тоді чого не спати? Місяць не вповні, що може тебе турбувати?
Олег сів на ліжку, підібгав під себе ноги, обмотався ковдрою, роздумуючи, дивився на неї. Що взяти викласти все, що на душі? Вагався, холодний піт виступив на чолі,
-А ти не спішиш мамо?
- Та куди спішити, сьогодні вихідний, а ти лягай, ще поспи, здається і в тебе сьогодні вихідний.
Серце колотиться, в собі відчуває бажання спитати за дівчину,
- Мамо, а Оля, Петрусів, що давно розійшлася з чоловіком?
- Давно синку, дівчинці і пів року не було, в них з самого початку не ладилося, так люди по селі говорили.
-А куди на заробітки поїхала?
- Та куди ж, куди ? В Польщі, вже днями має приїхати.
-А я чув, люди в маршрутці говорили, що сьогодні приїжджає, тільки не знав де вона була.
-А тобі, що до неї, синку? Вона тобі нащо з дитям? Що дівок мало?
Олег, хвилювався, дивлячись на неї, тремтячим голосом сказав,
- Мамо, я зробив велику помилку, маю великий гріх. Гадаю прийшов час виправити, якщо можна виправити.
- Ой, синку, багато хто в молоді роки робить помилки та все ж, якось живуть. Ти поглянь на себе, гарний, статний, при роботі, все життя попереду, все буде добре, дасть Бог знайдеш собі пару.
- Мамо, я її знайшов, це Оля, я так думаю, що Софійка моя донька.
- Ой лишенько! – гучно сплеснула долонями.
Раптом до кімнати зайшов батько,
- Що за безсоння? Ви сьогодні спати дасте, чи ні?
- То крутилася пів ночі, то тепер теревениш, ще й так гучно. Мовчите… Може щось сталося?
В матері на очах сльози,
- Ти чув таке, каже про Олю Петрусів. Каже, що Софійка мабуть його донька. Ой, Боже, що ж це коїться, мовчав до цієї пори. Вона славна жіночка, я тепер пригадую, вона якось з дівчинкою йшла, тримаючи її за руку, так боком до мене. Мені, ще тоді вздрілося, щось знайоме, хода дуже схожа на твою.
Мати плакала, витирала сльози, які безупинно стікали по обличчю. Батько сів поряд з Олегом,
- Ну нарешті, я давно чув від Дмитра ( її батька), що може пора поріднитися та не міг зрозуміти в чому справа. Всі натяки пропустив повз вуха, бажаючих поріднитися є, хлопців в селі ж менше, чим дівчат.
На якусь мить замовк, уважно подивився на обох, вже веселішим голосом,
- Значить Софійка наша онука! Ну, то й добре, поїдемо машиною. З Івано-Франківська потяг приїжджає об одинадцятій годині. Так що сину, зустрінемо, заберемо сюди, все обговоримо. А потім, підемо разом з нею і заберемо онучку.
Олег зірвався з ліжка, натягував спортивні штани, поглядав на батьків,
- Оце так-так! Я боявся зізнатися. Не наважувався вам сказати. Напевно ця безсонна ніч зробила мене щасливим. Я дуже радий, що ви мене зрозуміли.
Він обійняв маму,
- Тільки, без докорів, я тебе прошу! А жити будемо в бабусиній хаті, це ж не далеко, зробимо там ремонт,господарювати будемо самі.
- Я думаю, Оля теж буде щаслива, адже не раз мене запитувала про тебе, що ти і як? І коли приїдеш? Тож я до магазину, за продуктами, а ви тут приготуйтеся зустріти дівчину - усміхаючись проговорив батько.
06.07.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Чому, ми всі живемо так?
Бо кожен украсти мастак,
А що, хіба це неправда,
Спокуса, ще та зараза.
Ну хай, кажуть він не краде,
Погано лежить, то знайде,
Воно, мо» йому й не треба,
Хоча, аж там на край неба.
Нехай, додому згодиться,
На Бога потім скаржиться,
Чому й за що негаразди,
Бо є забагато вади.
Не можуть жити без неї,
Тож хтять кращі привілеї,
Душа підкорена зраді,
Шикують, багатству раді.
Та вразі колись прийдеться,
Як кажуть, тоді гикнеться,
Та час розплат, знаю прийде,
Рахунки, Бог з нами зведе.
Не тільки за це, за заздрість,
Всі знають, за гордовитість,
Звичайно за неповагу,
Завжди за непослух Богу.
А заповіді…як же всі?
Чи люди самі мудреці?
Під себе, кожен тлумачить,
Рукою змахне- Вибачить!
Напевно, ні, не буде так,
Всевишній пришле тобі знак,
Відбудеш кару за гріхи,
ШкодА прийдеться. Бо шляхи,
Не ті, знаходимо в житті,
І вже - каємось на хресті,
На жаль це, запізно буває,
Не всім, мабуть Бог прощає.
05.07 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2017
Світанок веселився різнобарвним промінням, а вище й скрізь на небі - голубіло. Ледь прохолодно, ранкова свіжість забиває подих; пахло літом, суницями й черешнями.
Назар і Оксана йшли трасою, повздовж тягнулися пишні, старі черешні. Під ними в сріблястій росі купалися буйні трави, по них розсипані ромашки і листатий подорожник, а де-не-де колючки, вирячили голки з листя. Далі, до поля, блакитні дзвіночки, волошки і вузькою стрічкою тягнулися суниці.
Уже добрі два кілометри подолали - вчора назбирали в лісі багато суниць, адже цього літа вони теж добре вродили, оце й несли продати на базар, у містечко.
Вони дружать іще з дитинства, адже живуть поруч і різниця в віці лише один рік. Коли ще були малими, босоногі, лише в трусиках, з друзями бігали до лісу. То в хованки гралися, а то бувало підуть по суниці, блукають до півдня, приходять забруднені, зморені, обличчя червоні, а очі світяться щастям.
Як добре, що село поруч із лісом. Хоча й господарство є вдома та впораються з батьками разом з усім і гайда - знову в ліс. А там майже посеред лісу, при низині джерело, біля нього невеликий став, він іще молодий, вода завжди холодна, купатися можна було, коли серед літа спека, лише тоді прогрівається, бо сонця мало, адже обступили навкруги високі, крислаті дерева.
А вже, як підросли, пішли до школи, то все юрбою йшли в містечко, далеченько, кілометрів сім. Та за веселими розмовами, спілкуванням, час минав швидко, до траси ж недалеко, навесні та восени, як гарна погода, ходили пішки. А взимку, коли дуже засніжить і мороз добрий прихопить, йшли до траси, а далі вже автобусом до самої школи.
Назар - білявий хлопчисько, а очі немов ліс, зеленкуваті, смарагдовими їх називають. Височенький на зріст, йому через місяць буде п’ятнадцять років. Уже вибрався в люди, як кажуть, з гидкого каченя, виростав легень.
Хлопцеві часто доводилося бавитися з меншим братом, Максимом - йому минуло лише чотири роки. Та, що вдієш, коли малий хворів, до дитсадка не ходив, а батьки ж на роботі в містечку. Навіть було таке, що у школі пропускав уроки. Оксана частенько забігала погратися з малим, щоб Назар переписав шкільні завдання.
Оксанку він називав волошкою, бо дівчинка мала сині очі. Сама ж русява, коса заплетена колоском. Ластовиння на носі додавало чарівності її круглому обличчю. Характером наполеглива, завжди вважала своє слово вагомішим за слово Назара. Це, мабуть тому, що одиначка в батьків, хлопець майже завжди з нею погоджувався. Часто задивлявся на неї, крадькома спостерігав, як вона із сопливого дівчиська, виростала красунею. Думки гули; копошились, «От виросте - одружимося».
Він підстелив простирадло на траву під черешнею,
- Сідай! Відпочинь, я зараз.
Сам швидко заліз на черешню,
- Оксаночко, лови!
У прикриту рушником пелену падали черешні, блискучі, червоні. Дівчина від радості, підняла голову догори, аж запищала,
- Ой, яка краса! А пахучі! Із задоволення почала їх смакувати.
- Назаре, в цих гіркоти немає, смачні!
Він все цілив, щоб черешні падали в пелену, а вони гепали навколо неї. Хлопець скочив з дерева, витягнув телефон,
- Поглянь на мене! Яка ж ти красива серед черешень, ти б бачила себе з боку. Як черешнева принцеса ! Зробімо фото!О! А тепер поряд поставлю наші кошики з суницями, Ти – як подарунок літа. Ану, посміхнись до мене, усміхнися!
Оксана весела, усміхнена, кидала зачарований погляд, він ледве відводив від неї очі.
Хлопець смакував черешні й весело похапцем зібрав їх у велику сумку;
- Бачиш, буде більше ніж відро, продамо. Як захочеш, можемо морозива собі купити.
- Та ні, я ж вчора з суниць зробила, справжнє, без добавок, поставила в морозильну камеру. Як повернемося додому, посмакуємо з дороги. Бачиш, як сонце зранку пригріває, буде гарний день, напевно спекотний - показувала на схід сонця.
Сонце вже добре гріло, золотило пшеницю, яку ледь-ледь колисав вітер. Як добре влітку, думав хлопець, іще рік і по школі. А далі, що далі?
- Напевно пора, поспішаймо, - поспішила дівчина.
- Бачу, ти вже й ноги помила, роса ж мабуть холодна, давай витру серветкою, - ніжно дивлячись в очі запропонував Назар.
Вона відкопилила губу, усміхнено відповіла,
- А, що?! Витри!
І миттєво почервоніла, але все ж присіла на простирадло.
Він тримав серветки в руках, почав витирати ноги від низу до колін,позирав на неї. А вона усміхалася й час від часу відвертає голову в бік,
- Ну все …. Досить! Дякую!
Певний час йшли мовчки, автомобілі частіше порушували тишу, вже підходили до містечка - ще з кілометр і базар.
Люди пересувалися в пошуках ягід, побачивши молодь забрали все відразу.
Назар й Оксана радо, взявшись за руки вийшли з базару.
- О, як добре, що ми швидко впоралися.
- А тепер що, додому? Чи хочеш, щоб я тобі, щось купив? .
- Та ні! Повертаємося, будуть цілішими гроші, як каже мама.
У місті людей було, як мурах, хтось весело розмовляв телефоном. Хтось кудись біг, поспішав, штурхався, ледь не збивав з ніг перехожих, було помітно, що це вихідний день.
Не поспішаючи, підходили до траси, Оксана раптом запитала;
- Назаре, які плани надалі? Ти,зовсім мовчиш; будеш дев`ять класів закінчувати, чи йдеш у десятий?
- Та ні, я тебе почекаю… Ти ж після дев`ятого класу плануєш поступати до Львівського техніко - економічного коледжу, тож я гадаю, що для мене там теж місце знайдеться. Чи ти проти? Може я тобі набрид і тут, удома? - хитро позираючи, запитав.
Оксана почервоніла, бач, який хитрий, все йому так і розкажи, а потім весело запитала,
- А що? Як мама каже, куди голка, туди й нитка? Тільки в нас навпаки?
Він зненацька, взяв за плечі і поцілував у щічку, почервонів і відсахнувся, думав, що вона його вдарить.
Дівчина немов закам`яніла, а потім підвела очі до неба, махнула рукою вверх,
- Дивись ! Дивись, Назаре! Пташка за нами підглядає, напевно вважає, що нам іще зарано цілуватися..
Обоє гучно засміялися, вона побігла вперед, не озираючись.
Хлопець напевно відламав шматочок щастя, був дуже задоволений і в цей момент - у момент першого поцілунку.» Яка ж вона гарна, напевно я не помилився, подобаюся їй, адже не вдарила, не прогнала». Радість переповнювала душу, на телефоні включив музику, не поспішаючи йшов, зривав квіти, збирав у букет.
Оксана раптово десь зникла, скрізь шукав її очима, пригнувся, нарешті побачив, що вона загубилася між густих гілок черешні, ледве діставала ягоди.
- Назаре , а пересади мене, може б я залізла, га? - кликала до себе.
- Е ні! Це чоловіче діло, - похитав головою.
Він віддав їй квіти й ривком за стрибнув на товсту гілку. Рвав черешні, стріляв ними в неї і сміявся. Вона ж усміхаючись смакувала їх, а кісточки брала в руку, між великим і вказівним пальцями, задоволено притискала й тим же відповідала йому. Гралися немов малі діти, гучний сміх розносився далеко в поле.
Дівчина закінчила плести віночок, наділа на голову,
- Ну що! Як я тобі?
Ромашки, волошки, дзвіночки придали чарівності, швидко зліз з черешні, знімав її на телефон.
У кошику лежали черешні, Назар сидів зачаровано дивився на дівчину. Потім раптово зблід, відчув, як шалено почало битися серце. Відчув тремтіння тіла і немов ошпарений, зірвався з місця, на ходу схопив кошик,
- Доганяй, рухаємося швидше, бо щось зовсім ми розслабилися….
Оксана здивовано роззявила рот, рукою почухала брову, знизала плечима. О, що це з ним?
Назар відчув прилив крові по судинах » От халепа, був би зовсім ізганьбився, якби помітила, як мене зваблює». На ходу вмивався водою з пляшки, швидко віддалявся.
- А-у, мене загубив! Почекай! – крикнула.
Він відчув, що напруження відійшла, впав на траву під деревом, дивився, як вона догнала його.
- Боїшся загубитися? Та вже ж село видно!
Вона зняла вінок, уважно подивилася йому в очі, усміхнулась,
- Ні, боюся тебе загубити.
Яскраві вогники світилися в очах. Він не стримався – за мить уже стояв біля неї… Міцно обійняв. Перший у житті невмілий поцілунок в уста, відчуття ніжності, злету в інший світ. Їй здалося, що вона не змогла дихнути, різко відсторонила його руками,
- Ти, що здурів?! Назар!
А потім свій гнів неначе призупинила, вже спокійно,
- Якщо ти хочеш, щоб ми зустрічалися, я скажу «Так» , але ніяких поцілунків, чуєш - зовсім.
Він, стояв перед нею, як першокласник перед вчителькою, чекав покарання, а потім посміхнувся й запитав,
- І навіть на день народження не можна буде поцілувати? Так не чесно, не будь така сувора….
- Ну хіба… може… на мої шістнадцять…
Він взяв її за руку,
- Оксанко! Я терплячий,заради наших стосунків все витримаю.
Вони вже повернули на свою вулицю, здалеку, біля хвіртки, побачили Максимка. Він уздрівши їх, почав підскакувати, плескати в долоні й кричати,
- О! Наші йдуть, наші! Я перший побачив!
Почувши крик малого, до своєї хвіртки підійшла Валентина Петрівна, мама Оксани. Поставила руки в боки, трохи збуджено заговорила,
- Нарешті! Довго вас не було, - хитро позирнула на Назара. І вже до доньки,
- Гадаю, нічого не загубили! Ну, що доню кавалера запрошуєш на морозиво?! Вчора ж так старалася, повторювала, що це для Назара…
Оксана почервоніла, опустила голову, а хлопець привітно усміхнувся до Валентини Петрівни, а потім засоромившись, відвів погляд на Максимка, який уже стояв поруч й уважно слухав про, що говорили старші. Хлопчик потягнув Оксану за спідницю,
- А про мене що забули? Я теж хочу морозива, я ж родич.
Від цих слів, усі весело засміялися, усміхнені йшли до хати….
18.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017
1
Ранком світить ясне сонце,
Подивлюся у віконце,
Тож піду, я прогуляюсь,
Та й із літечком пограюсь.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Сонячне літечко люблю,
2
Ой, яскраве це літечко,
Ніби сонце, крізь ситечко,
Всі промінчики мерехтять,
Мене зразу повеселять.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю, лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю
Веселе літечко люблю.
3
Ще й смачне, пахне літечко,
Із суничок намистечко,
Я до лісу, щойно прийшла,
Вітаміни, вже тут знайшла.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Солодке літечко люблю.
4
Диво - квіти, скрізь чарівні,
Які ж всі та й різнобарвні,
Тож присіла на горбочок,
І сплела гарний віночок.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю, лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой, люлі, люлі. лю, лю, лю,
Красу обожнюю, люблю.
5
В`ється з лісу, там стежечка,
Побіжу, я до сонечка,
Пташка пісеньку завела,
Вже й додому так провела.
Пр.
Ой люлі, люлі… лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі… лю, лю, лю,
Тепленьке літечко люблю.
01.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
Вже зранку, я чую відлуння,
Ледь - ледь стелиться по долині,
Це спів соловейка, тьохкання,
Здіймається до небо сині.
О красне літечко, золоте,
Умилось ранньою росою,
Ромашка в полі, давно цвіте,
Заграє сонечко із липкою.
Вона уквітчана, іскрилась,
Мов дівчина, вже на весіллі,
В суцвітті бджілка заблудилась,
Господаркою на дозвіллі.
Стелились пахощі повсюди,
Вітрець заколисав у квітах,
Вдихаю кисень на всі груди,
Духмяне літо у намистах.
13.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Сльоза котилась, вона немов би німа,
У небо гледіла ніби у безодню,
Душа, тріпнулася, страждає, давно тьма,
Надто печальна, одягла чорну сукню.
Неначе рідне, щось чула у вишині,
У хмарнім небі, закричали журавлі,
Уста шепочуть, - Рідна ненька у вогні,
Нехай загинуть, прокляті москалі.
Вже на колінах, та й питає у Бога,
Чому й за що, прийшли гнобить Україну,
Чому нема, в людей нічого святого,
За що в крові, втопили її дитину?
Давненько голову покрила сивина,
У путь останній, тихо колона руша,
Страшенний біль, матері груди розпина,
Злетіла птахом…. сина молода душа.
Далеко зникла, аж там за небокраєм,
Уважний погляд. Не бачила вдалині,
Та« Пливе кача» -розносилась над гаєм,
А їй все чулись, скрізь крики журавлині.
19.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Жити маємо, ми по закону,
Та, як з протягнутою рукою?
День Конституції - свято нині,
Жити по ній, можна Україні?
У ній багато списано чого,
Про всіх- старого, й навіть малого,
Краще живеться лиш багатіям,
Для них закону нема, тільки нам.
Нам медицина і освіта є
Хіба закон, все ж на неї діє?
Ціни на ліки ростуть, як бути?
Часом на цвинтар щоб не прибути.
Грошей нема, то як лікуватись?
Та їх і треба, щоб десь сховатись,
Скоріш всього, написано й таке,
На жаль, у нас, чомусь, життя гірке.
Її укотре хочуть змінити,
Може ми краще будемо жити?
Так вже дістало, життя злиденне,
Свято для тебе то, чи для мене?
Жеврів світанок по небокраю,
Та ні, не знаю, кращого раю,
Убралось житечко у колоски,
Всюди волошки ясні й сокирки.
Я так радію, не зімкну очей,
А з лісу чути… співав соловей,
Нам святу землю Бог дав й цю красу,
Гадаю треба, ще трохи часу.
Щоб закінчилась, проклята війна,
Та й із колін встала Україна!
Настане час- Один закон для всіх!
Хай врешті прийде та й до всіх успіх!
Ми все ж надію, будемо мати,
Україна не має страждати!
Шановні друзі !
Щиро вітаю з Днем Конституції України!
Бажаю Вам миру, тепла і добра!
Кожній родині злагоди й достатку!
На краще життя - не втачаймо наді
Процвітати нашій ненці - Україні!
28.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2017
Колись з тобою, хтів по дорозі йти,
По тій незнаній,нині вибрала ти,
Ми, як волошли, розбрелися в полі,
Напевно всупереч щасливій долі.
Кожен блукав у своєму озерці,
Наше кохання, зберігав у серці,
Сім`ї немає, коли скрипка грає,
Неначе душу, на шматочки крає.
Дома навпроти… є світло у вікні,
Якби ти знала… як холодно мені,
Не поспішай, знов закрити фіранки,
Дивлюсь на тебе…пишу,стріну ранки.
Несеш у душеньку тепло і світло,
Здаля кохати та це ж не грішно,
Чомусь мов вихор, пролетів між нами,
Давно пішли, ми різними стежками.
Онука бачу, укладаєш спати,
Таке життя, вмію мовчки кохати.
22.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
Нам не дають забути, що таке війна,
Нині приліз москаль, неначе сатана,
Оскаженілий, я не можу збагнути,
Ніхто не думав, що це можна утнути.
Кремлівський ( цар), повсякчас слави бажає,
У котрий раз ідіотизмом вражає,
У день коли розпочалася Вітчизняна,
Почав ( братів ) вбивати з самого рання.
Шизофренію, маразм, напевно має,
На інші землі, як дурень зазіхає,
І ми пригадуємо страшні події,
Як нападали гітлера лиходії.
Той сорок перший, де жахливі дні війни,
Коли в боях полягло людей мільйони,
Проти фашистів, тоді пішли пліч- о – пліч,
Перемогти змогли, тепер же в чому річ.
Чого прийшов і топчеш безкраї поля,
Адже віками, це наша рідна земля,
Чуєш, не смій, п*скудо і не надійся,
Поки не пізно, зупинись, заспокойся.
Змогли, ми злого ворога подолати,
Чти нас послухай, не зможеш налякати,
Синочки здатні захистити країну,
Завжди на стражі, бо люблять Батьківщину!
22.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
Диво- ранок зустрічаю на ґанку,
Ясне сонечко сонливо схилилось,
Вишивало, з літечком вишиванку,
Різнобарвним промінням веселилось.
Завзятий, хитрий місяць піддивлявся,
Вже пора, йому йти на відпочинок,
Перед зорями дуже вихвалявся,
За мить згаснув, від сонячних жаринок.
Від очей, ховались кульки – красуні,
Мерехтіли, іскрили на прощання,
Всюди свіжість, запахи п’янко- м`ятні,
Закінчилася казка до світання.
Блакить неба, у хмаринах пухових,
Ой, дивуюсь, літу, усій природі,
Потопаю у хвилях світанкових,
Маю щастю -, що я живу сьогодні!
17.06.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
В переході скрипка грає,
На шматочки серце крає,
У пітьмі блукають очі,
У самотності дівочі.
Опускає вечір вії,
Стоїть дівчина, в надії,
Десь блука її кохання,
Вечорами до світання.
Ця скрипалька - чарівниця,
Личко чистая водиця,
Кілька гривнів, під ногами,
Їх несуть, все більш ночами.
Тих грошей, вона не баче,
ЇЇ скрипка, гірко плаче,
Губить погляд, темноокий,
Де ж той хлопець ясноокий?
В переході скрипка грає…
Доля щастячка немає.
17.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
Яскраве сонце… сліпить очі. Часом примруживши їх, Оксана дивилася вперед, йде по широкій, ґрунтовій дорозі. Туди, до поля, трохи далеченько йти. Щоби прийняти тепло землі, йшла босоніж. Аж ось, листатий подорожник під ногою, подарував трохи прохолоди. Густий, м’який спориш, як махрове простирадло, злегка лоскоче підошви. Задоволена, впала на траву, довкола озирнулася. Яка ж краса! Як добре! Літо тепле і всього доволі та за коханого на серці тривожно. Лише вчора нарвала відро вишень, а вони ж червоні-червоні, але ж досить кислі та насолоду все ж мала. Пригадала Володимира, як два роки назад їх смакували. Він прикладав їй до уст, потім цілував, а то було одну вдвох одночасно їли, завмирали в поцілунку.
Там, у гаю, коли лише удвох. Коли освідчився в коханні, від щастя шалено билося серце, адже вона його давно кохала. І вже напевно було б весілля, як би не страхіття, що побачила по телевізору.
Так, тоді, як грім серед ясного неба, повістка у військкомат. Події на Майдані, не хотіла сприймати серйозно. Вона, як і її знайомі, вважали, що все владнається. Та не так склалось, як гадалось, віддали Крим, війна…..
Її увагу привернули ластівки, що високо літали в небо сині. От би мені туди злетіти, щоб побачити коханого, де він зараз? По щоках текли непрохані сльози, вона не відчувала, лиш тупий біль у грудях. Стільки недоспаних ночей, стільки думок, ятрили душу? Чи знає проклятущий ворог, який той біль, коли чекаєш? Кому потрібна ця страшна, гібридна війна?! Чому це чудовище лізе на нашу землю? Своєї мало?! Біда, в душі розпач.
Ним, на два роки підписаний контракт, то ж вже минули та все немає додому. І серце рветься на частини, Не ліпшими словами згадує про зв`язок, що в селі. То є мережа, то немає, а душенька болить, страждає. Вчорашній дзвінок потішив, пообіцяв через день, чи два буде вдома.
По світлині, немов та пташка літала, надія зустрічі, серце зігріває. І ніч здавалася темною, хоча зорі й миготіли та не так, як завжди, не спалося. Гучний стук серця, знову до телефону, на жаль, немає мережі. Погляд в нікуди та знову до відчиненого вікна. Там блідий місяць, переливається, неначе хоче їй щось розповісти. Вже ніби ніч тихо шепоче і здалеку ледь-ледь чути спів цвіркуна. Непомітно підкрався світанок, під миготіння фіолетово-зелених кольорів зникали зорі. А її очі ніби намагалися їх догнати, засинала.
В турботах ранок, ледь дочекалася обіду. Забракло сил залишатися вдома, взяла хустку, йшла у світ. Ось так, йшла немов навмання та самі ноги йшли туди, до тієї дороги, де два роки назад його проводжала.
А літо веселилось, з вітром загравало. Ромашки, волошки, дзвіночки голівки прихиляли, немов до неї шепотіли. Вона ж дивилася на них й по одній квітці брала в руки, сплела вінок. Сидячи на шовковій траві, серед квітів, позирає на дорогу, в сторону траси, а до неї, ще кілометрів два, не менше. Вдивлялася й шепотіла,
- Доленько, доле, нехай я щаслива буду, бо я ж тебе і Боженьку прошу й просила, збережи коханого від кулі, від ворога, щоб у нього, в житті була щаслива дорога.
І вже в руках готовий вінок, прочитала молитву.
Яскраве сонце скотилось до заходу. Йшла по дорозі, в одній руці вінок, в другій капці. Вже й трасу видно, поряд посадка, а далі ліс. Спів соловейка зразу тихо, згодом голосніше. Подумала, а я загадаю, як заспіває весело, то приїде зараз, а він раптово замовкає.
До траси, пройти залишилося метрів триста, здалеку почула гул і вже помітила автобус. Та чомусь ноги не хочуть йти. А, як не приїде? Душа в тривозі, то ж вже має приїхати. В судинах закипала кров, пульсує в скронях, по тілу жар рознісся, ледь не вискочить серце. В одному напрямку закляк погляд до автобуса, з нього вийшло двоє. Раптом почула веселе, мелодійне щебетання соловейка. Тіло тремтіло, в сторону відкинула капці, щосили бігла. Здавалося минула вічність.
Двоє в камуфляжах… впізнала! Бентежна мить… щасливі сльози на очах, вже потекли рікою, шепотіла,
- Любий, я тут! Цей день чекала два роки! Коханий, немов на крилах лечу до тебе, обніму, приголублю, довіку буду з тобою!
2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017
Розвеселився вітерець, до світанку,
Одягнув місяцю, шовкову хустинку,
Радо із хмарами, мазурку танцював,
Куйовдив зачіску, а потім цілував.
Та у тумані, край неба заїскрилось,
Сонечко ясне, сонливо пробудилось,
І вже яскраве піднебесся довкола,
Немов цвіт персика, падає додолу.
Барвисті промені, спустились до землі,
Скорився вітер, зник у ранковій імлі,
Світанок жваво одягнув вишиванку,
І всьому світу бажав - Доброго ранку!
17.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017
Ой, стелилась доріжечка, смужечкою слалась,
Ой, матусенько люба, я певно закохалась
Швидко йду, а теплий вітер коси розвіває,
Йому вірю, серце чує, він мене кохає.
2 останні рядки 2 рази
Ой у річці, попід берег, вода хлюпотіла,
Про любов тихесенько, шовковиця шепотіла,
А під нею два лебеді голівки схилили,
Своїм діткам у гніздечку та й дуже раділи.
2 останні рядки 2 рази
Ой погляну серце мліє і я теж так хочу,
Подарую єдиному, цю любов, дівочу,
Золотило сонечко, берег біля річечки,
Заплітав миленький вміло, в коси стрічечки.
2 останні рядки 2 рази
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017
Її життя, оце що - жита зернина?
Що на землі паростком проросла в полі,
Колоском вибилася , зростила сина,
А іще доню,є у неї родина.
Складне життя, то суховії, то зливи,
І усі мріють, хочуть бути щасливі,
Чому ж стоїть, отут, де ж її діточки,
Тож одягала в українські сорочки.
Немов птахи, на чужину полетіли,
Чи їй здалося? Неначе подуріли,
Втекли із хати і хвіртку зачинили,
На кого ж неньку, рідну залишили?
Гіркий полин, розсіявся по обійсті,
Вже пригадала, колисала в колисці
Болить у грудях та вона іще жива,
Стоїть засмучена, колискову співа.
14.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017
Гей – гей, друже! Подивися!
Добрий ранок! Усміхнися!
Я прокинувся із сонцем,
Подивись, й ти у віконце.
Хвостик вліво, хвостик вправо,
Ясне сонечко яскраво,
Веселиться по травичці,
Я скачу, знову позвичці.
З ним росою, я умився,
Ой напевно, забарився,
Працювати поспішаю
Жуків вредних по шукаю.
Усі кажуть, гарний хлопчик
Та, це ж я - малий горобчик!
16.05 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017
Весни квітучість… прикрашає рідну столицю. Вкотре відвідати парки, музеї і просто у вільний час пройтися по алеях, де височять, розлогі дерева каштанів й по клумбах вражає різноманітність квітів. Але чи є в гарячу пору час, коли в студентів весняні сесії.
В Київському електромеханічному технікумі дуже людно. Крім стаціонарних учнів в холі багато заочників. На весняну сесію з'їхалися звідусіль. На черзі екзамени, лабораторні роботи та під кінець сесії захист курсової роботи. Вже зранку, поспішаючи, всі займали чергу на екзамен й кожен трусився перед дверима в аудиторію. Хтось роздивлявся в книжках схеми, хтось повторював, розрахунки провисання проводів телефонного зв`язку. Скрізь метушня, шепіт між студентами. Сьогодні інша група здає екзамени. Студенти заходять по черзі, коли хтось виходить, хвилюючись запитують, кому який білет дістався. Група студентів йшла з консультації, в них екзамен завтра та все ж таки було цікаво, як здають інші групи, які додаткові запитання?
Троє дівчат весело позирали на тих щасливчиків, хто вже в руках вертів залікову книжку з оцінкою, тішився, що відстрілявся.
- Ну, що дівчата йдемо, вже досить, набралися порад, пішли вечеряти, в нас завтра важкий день, - запропонувала Надя.
Таня й Галя переглянулися, одночасно всміхнулися. Галя підморгнула до Тані, приклавши пальця до уст,
- Сонечко, сходи, купи всім кефіру й постав варити картопельку в мундирах , ми скоро прийдемо, давай.
Надя, простенька жінка з Бахмача, чорнява з ясними блакитними, добрими очима, весело підморгнула,
- Ну, гаразд, даю вам пів години, не більше, я встигну, то ж не баріться, дуже їсти хочеться.
Дівчата весело позирнули, захоплююче спілкувалися з колегами.
Тихо грає приймач…. В кімнаті троє, за вечерею розмови. Надя старша серед них, заміжня, виховує п`ятирічного сина, працює електромонтером. Має навички, досвід у роботі, багато в чому підказує в навчанні. Таня ж жмеринчанка, русява з великими округленими очима, довгими віями. Вона теж заміжня, працює електромонтером, має доньку двох років. Галя гарненька, повненька дівчина із світлими, смарагдовими очима. Довге волосся кольору стиглих колосків, заплетене в товсту косу, лежить на плечі, досягає пояса. Працює електромонтером по станції Козятин. Тож всім треба було закінчити технікум, щоб отримати диплом та за фахом продовжити кар`єру.
Вони іще з початком навчання разом у кімнаті, дружні, веселі, щирі між собою Другий рік навчання в технікумі об`єднав їх, ділилися особистим життям, радилися немов сестри.
Після вечері Галя взяла в руки гребінець, підморгнула Тані,
- Дівчата, що я вам розкажу, ну вгадайте про що? Хто перший?
Таня весело заговорила,
- Ой, бачила, бачила, як ти сідала в поїзд, тебе цього разу хлопець проводжав, той самий, що приїздив до тебе на установочну сесію. Ти з ним таки помирилася? Що я вгадала?
В Галі сяючі очі,
- Я його так кохаю, мені більше ніхто не потрібен, за ним би бігла, здається на край світу.
Морщила маленького носика, продовжила,
- Та мама все говорить, що він, як слимак. Не надійний, бо дуже красивий, каже не щирий, замкнутий, не простий. При розмові приховує очі, дивиться в інший бік. А може він стидається мами, я хіба знаю чому так?
Надя взяла гребінець, не поспішаючи розплела Галі косу, почала розчісувати красиве, густе волосся,
- Ой краса дівчата, це таке діло, ви мабуть чули такий вислів » З личка, не п`ють молока », то ж задумаймося. Кажуть красива весна й красива молодість та прийде літо, осінь, багато чого зміниться, побачите.
Галя, ніби кудись спішила, крутнула головою, з опалу вимовила,
- Він каже, що кохає, то ж сватання було, подарував каблучку з камінчиком, тільки я залишила її вдома, влітку буде весілля.
Кров вдарила в обличчя, розчервонілась, очі налилися сльозами. Вона намагалася стримувала сльози, щоб не заплакати, часто кліпає очима.
- Тож ти кажеш , що мамі не подобається, дала згоду на весілля ? - запитала Надя.
- Дала, тому й на літо визначилися, - вже спокійніше продовжила Галя,
- Каже мені, щоб я, ще гарненько до нього придивилася. Ми зустрічаємося другий рік та він часто у відрядженнях, по пів місяця немає. Така робота, водієм працює на консервному заводі, часто кудись возить товар.
- То він може за кордон їздить? - з цікавістю, запитала Таня, сидячи з підібганими ногами на ліжку.
- Їздить кудись, точно не знаю, але часом довго немає.
- Ой, Галю-Галю, ти б краще все розпізнала про нього, а потім вже йшла заміж, - продовжувала Надя.
- Я тобі чесно скажу, я ж бачила його тоді, як він приїжджав до тебе та в мене, на жаль, теж про нього враження не в кращу сторону склалося. Пригадай, ми ж тоді чаювали разом, він був з нами приблизно з годину. Я тобі скажу те, що ти його кохаєш це добре, але я тоді не побачила в його очах до тебе вогників кохання. Можливо він пізніше закохався. Дивись тобі видніше та краще не поспішай. Знаєш, може він тепленьких шукає, твій батько в депо має гарну посаду, розповідаєш, живите в достатку. А, що в нього за сім`я? Сватання було, то вже треба було поцікавитися, що за родина, як кажуть, хто та чим дихає?
Галя взялася сама заплітати косу, задумалась, раптом сказала,
- Та вони теж не бідненькі і батьки так нічого, я в них була, він мене з ними познайомив. Має меншого брата, майже такий, як мій брат, тільки в різні школи ходять. Правда він такий шибеник, шостий клас, саме некерований вік у дітей. Якось одного разу при мені дав Сергію листа, а там фото дівчини. Конверт вже був відкритий, Сергій тоді дуже почервонів, лист сховав у сервант. Скоро перевів тему розмови, брата вигнав з кімнати. А так загалом, все нормально, я хочу за нього…
Таня встала з ліжка, підійшла до дівчини, обійняла за плечі, -
- Ой, знаю я це кохання! Ось, сама зважила, на чужину приїхала.
У мене теж чоловік красивий, схожий на артиста. От закохалася, що хіба думала, що на чужині так важко жити. Але нічого, якось буде, будинок вже закінчуємо будувати, правда доньку, таки прийшлося завести до мами.
На якийсь час в кімнаті тихо, з коридору чути, як хтось грає на гітарі, гучні розмови.
Вже вкладалися спати… Галя в ліжку продовжила розмову,
- Знаєте, у нас на роботі є Володимир, не дає мені спокою, правда старший за мене на чотири роки, теж непоганий хлопець. Але трохи зануда, весь час мені щось пропонує, чи чаю, чи солодощі. По роботі багато чого й цікаво розповідає, кожного разу намагається доторкнутися, то за руку, то за плечі. Зирить на мене, якось інакше, не так, як всі на роботі, здається, якась занепокоєність, теплота, ніжність. В той же час очі блищать, немов у них блиски вогників. Кожного разу, коли помітить мій погляд, всміхається.
На роботу приносить квіти. Ставить у вазу і обов`язково скаже, що це для гарних дівчат. На Восьме березня мені подарував м`яку іграшку, песика.
Дівчата не могли стриматися, зайшлися сміхом.
- Це мабуть замість вечірньої казки розповідь, так сказати, виливають душевні почуття, як на сповіді, - помітила Надя.
- Він у тебе закоханий, - перевертаючись у ліжку, весело сказала Таня.
- Та він так собі, якби Сергія не було, може б і наважилася я з ним зустрічатися. Колись мені пропонував, як я тільки прийшла до них працювати, - тихо продовжила Галя.
По гуртожитку метушня, всі кудись поспішали. Галя проснулася вся знервована, збуджена, почала гойдатися на пружинах й охати,
- Дівчата, щось буде! Ой, щось буде!
Таня підійшла, зупинила гойдання ,
- Ну, в чому справа? Гайда, збирайся на екзамен, нема коли розгойдуватися, що маленька? Чого панікуєш?
Галя в паніці розплітала косу, металася по кімнаті, немов пантера перед стрибком, вже зі злобою шмагала волосся.
З пательнею в руках зайшла Надя, пахло яєчнею,
- О! Що це? Що погано? Захворіла?
Галя скривилася, присіла,
- Не піду на екзамен, поїду додому, мені сон поганий наснився.
Дівчина затулила руками обличчя, заплакала,
- Щось трапилося, я відчуваю.
Надя приголубила її,
- Як навіть щось трапилося, це не кінець світу. І з чого ти взяла, що сон на погане? Розповідай! Та швидко снідаємо, вже треба йти.
Галя із склянки потроху пила воду, заговорила,
- Наснилося, я йду з Сергієм біля річки, вода в ній спочатку чиста, а потім чорна,як смола. Чомусь йому віддаю ту каблучку, що він мені подарував, раптом вона падає у воду. Я піднімаю голову, довкола роздивляюся, а його немає. Мені треба додому, боюся, що з ним, щось трапилося….
Надя взяла Галю під руку, щось тихо й довго говорила та у відповідь кивала головою.
Таня зібрала потрібні книги та залікові книжки перша вийшла з кімнати, за нею поспішали дівчата.
- Ой зачекайте, я забула сумку, там гроші, - повертаючись, гукнула Галя.
Перед дверима аудиторії стояла майже вся група, Надя відійшла із старостою групи, про щось шепотіла та позирала на Галю. З аудиторії вийшов перший студент, задоволений, всміхався,
- Все добре, наступний!
Староста взяла Галю за руку,
- Давай ! Ні пуху ні пера!
Дівчата дуже хвилювалися за Галю. Дякувати Богу, все склалося добре. Вона вийшла з аудиторії спочатку розгублена та потім підстрибнула від радості,
– Все, здала екзамен, здала! Я в кімнату йду, поїду додому, завтра вранці повернуся.
Таня побігла слідом за нею, щоб забрати від кімнати ключ.
Галя швидко переодяглася, із сумочки витягує речі,
- Я ж кажу, щось сталося, бачиш?
Вона тримала в руках тріснуте пополам дзеркальце, заплакала.
Таня почала умовляти, заспокоювати її і в той же час сама знала, що це погана прикмета. Хотіла забрати в неї дзеркальце та дівчина зазирає в нього, на ньому витирала сльози, які стікали по щоках.
Таня проводжає Галю на поїзд. Галя хвилюється, знервовано зазирає на всіх. Поїзд відправився, Таня поспіхом поверталася в технікум, адже попереду екзамен.
Галя знервовано дивилася в вікно, добре, що це швидкий поїзд, за дві з половиною години буде вдома. В плацкарті людно й галасливо. Люди неначе хотіли перекричати один одного, це її, ще більше нервувало. Дівчина мала бокове місце, на одній із зупинок навпроти неї сів білявий хлопець, вона відразу очі відвела до вікна. Дивилася в нікуди, не помічала, що відбувається за вікном, її все бентежило. Думала, куди відразу піти, чи додому до батьків, чи йти додому до нього. Він мешкає в приватному будинку, неподалік від вокзалу. Роздумувала, мабуть не зручно, принизливо, що сама прийде та все ж тільки поїзд зупинився, майже не відчуваючи під ногами землі, швидкою ходою йшла до Сергія.
Біля паркану машина «Нива». За кермом сидів чоловік, палив цигарку. Побачивши її, через вікно викинув недопалок, вийшов назустріч,
- Ви мабуть сестра Сергія, скажіть нехай швидше вирішують, поки світло надворі, треба виїхати.
Галя підійшла до хвіртки, помітила біля дверей красиву, біляву жінку. В пальто застібає ґудзики, з-під якого видно округлений живіт, вона була вагітна. Позаду неї виходить чоловік, голосно сміється, потім весело,
- Життя це така штука, то ж Сергійку подавайте заяву, зіграємо весілля, поки вагітність не дуже видно. Мати сама швачка, то ж плаття пошиє широченьке та й по всьому.
Галя немов скам`яніла, в ногах відчула слабкість, ледь втрималася, щоб не впасти. Стояла немов вкопана, адже хвіртку відчинила, не було куди тікати, бо за нею стояв чоловік, що вийшов з машини. Раптом з дверей показався Сергій, кров закипіла під серцем, їй не вистачає повітря, опускається донизу.
Чоловіки побачили, що дівчина тихо опускалась, підхопили її, здивовано дивилися на Сергія, який стояв, від несподіванки, як укопаний.
- Мамо, тут Галя,- гукнув, повертаючи голову назад, до хати.
- Це, що твоя сестра, запитав чоловік, який вийшов з хати перед Сергієм.
В Галі гуділо в голові, темніло в очах, ця мова здавалося линула здалеку.
Мати Сергія сиділа біля Галі, мокрою хусткою витирає чоло,
- Господи, хоча б вона не була вагітна бо, що ж тоді робити?
Їй стало краще, поправила косу,
- Ні-ні! Не хвилюйтеся! У нас з ним стосунків не було. Тільки не можу зрозуміти, навіщо було сватання робити? Я так зрозуміла, це його дівчина, його дитя?
Мати опустила голову,
- Пробач дитино, ми не знали за його гріхи у відрядженнях.
- Ось, сьогодні дві години назад, як сніг на голову.
- Сергію, ти де? - сердито гукнула сина.
До хати зайшов знервований батько,
- Все, гостей провели. Ну, що тут ? Вже бачу краще. А де Сергій, він здається до хати йшов.
Старий вийшов надвір, було чути, як гукав сина. Минуло кілька хвилин, ні батько, ні Сергій до хати не з`явилися. Мати Сергія мовчала, тільки все поглядала на двері.
Галя відчула, що слабкість позаду,
- Вибачте, я буду йти. Якщо в нього досить сміливості, нехай прийде забере каблучку.
Не озираючись, вийшла на вулицю. Додому вирішила не йти, повернула в сторону вокзалу. Вже майже заспокоїлася. Роїлися думки, добре, що зараз про все дізналася. Пригадала мамині слова, здається таки слимак, вона мала рацію. Неначе небо стало сизим, неначе і сонце геть зникло, а під ногами шурхіт по асфальту, крива усмішка на обличчі. Який він жалюгідний стояв, пригнічений, пригадала його біля дверей, вона відчула до нього презирство. Недарма кажуть від кохання до ненависті один крок.
Її переповнював гнів, здалося вона його зненавиділа. Йшла, дивувалася сама собі, жодної сльозинки, але ж здавалося його кохала. Ні, він все розтоптав, ранив їй серце, молоденькій пташці тій, що думала, що не може без нього жити.
В електричці полегшено перевела подих. Три години роздумів, стала впевненіша в собі, вірно зробила, що поїхала. Іще раз пересвідчилася, що і сни, і прикмети часом говорять правду.
В гуртожитку майже тихо, двадцять друга година, постукала в кімнату.
Дівчата не спали, який там сон, вся мова про Галю, як там, що там?
Надя відчинила двері,Таня лежала в ліжку, відразу зірвалася,
- Ну нарешті, як ти, сонечко наше?
- Ось так дівчата, поставлена жирна, велика крапка. Нема того Сергія, що я покохала, нема надій і не буде вороття.
Дівчата переглядалася, чекали, що скаже далі.
Знявши плащ, Галя присіла на стілець, дівчата, як сороки зазирали в її очі, чекали пояснень.
Довгої розмови не було. Вона розповіла що відбулося, що відчуває та які має плани. Вони просто її не впізнали, ні страждання, ні плачу, ніяких істерик. В кінці розмови, ще раз пригадала мамині слова,
- Слимак, що сказати, мама відчувала.
Минув час… осінь впевнено постукала у вікно. Жовтень місяць вигравав у багряних кольорах, але погода була непогана. Лише холодніші ночі, а вдень буяло бабине літо.
Біля гуртожитку декілька валіз, більші, менші, а біля них стоїть славний високий хлопець, позирає на вхідні двері технікуму.
Нарешті двері відчинилися, троє дівчат поспішили до нього. Він відразу протягнув руку за повним пакетом до Галі,
- Давай допоможу, набрала книг? А тепер в гуртожиток підете?
- Ти йди! Ми вже самі підемо, - трохи соромлячись, тихо проговорила дівчина.
- Ні, я встигну на електричку! У вас он, стільки речей, я допоможу.
Галя почервоніла, їй було незручно перед дівчатами, позирає на них, ніяковіє.
В кімнаті, всі троє лежали на ліжках, задоволені, можна трохи розслабитися, це ж установча сесія. Лише начитка предметів та лабораторні роботи, готування до курсових робіт.
Ліжко Наді знаходиться навпроти ліжка Галі, вона крутилася з боку на бік, позирала на неї. Кожного разу пружинне ліжко скрипіло на всю кімнату.
Таня не витримала,
- Надю, що ти, як квочка, запитуй вже Галю, досить мучитися, скрипиш весь час. Що не зрозуміла, це ж напевно той Володимир з роботи.
-А, що гарний, такий собі, нічого, правда сором`язливий, так чемно привітався, представився і все, більше ні слова.
Галя задоволено зирнула,
- Він… він дівчата.
- А ти така стала, як трояндочка розквітла, щічки тримають рум'янець. У очах блиск,- вже хіхікала Таня , підморгнула Наді.
- Так, я з ним вже чотири місяці зустрічаюся й на роботі разом.
Ніхто не наважився запитати про Сергія. Навіщо людині лізти в душу? Ворушити старе, чіпати зарубцьовану рану, щоб боліло.
Та Галя сама розповіла, як він приїхав до неї на роботу, в обідню пору, визвав, переминався з ноги на ногу, навіть не вибачився. Віддала каблучку і все, напевно ж за нею приїжджав.
В останні дні січня студенти зібралися на сесію. Вона видалась насиченою, екзамени, лабораторні роботи, захист курсових робіт, все так, як мало бути.
Основною подією тішилися дівчата, смакували «Шампанське». Стіл ламався від кількості смачних трав. Минув тиждень, як було весілля, молодята Володимир й Галя приймали від дівчат привітання. Усміхнені, задоволені, вони були щасливі, як два голуби, воркували між собою.
Таня з Надією від щирого серця читають поздоровлення, бажають молодятам, кохання довіку і сімейного щастя, час від часу кричали гірко.
Квітень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017
Шановні! Дорогі мої друзі!
Хочу щиро привітати Вас з Міжнародним днем друзів!!!
Нехай встеляються доріжки барвінками, ромашками
Радію я коли з Вами – з друзями й подружками
Подаю в КП свою творчість, хочу з нею поділитись
І віршами Вашими водночас насолодитись!
Нехай Вам сонечко все світить яскраво – яскраво!
Нехай усміхнеться і зігріє промінням ласкаво!
Хай квітне в кожного із нас доброта, міцніє дружба!
Нехай кожну світлицю, кожну родину обходить журба
Бажаю успіхів, щастя, любові й душевного тепла!!!
09.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017
Заховалось зовсім сонце,
Що це стука у віконце?
Ой, краплиночки стікають,
Все довкола звеселяють.
Полуничка шепотіла,
Так давно, дощу хотіла,
Усміхнулася хмаринка,
Та й зраділа вже малинка.
Ти полий, полий, ще трішки,
Ми наллємо, соком щічки,
І я радо поглядаю,
До нас сонце зазиваю.
Присядь зручно на хмаринці,
Та й роздай, усім гостинці,
Посвіти, погрій гарненько,
Щоб тепер, стало тепленько….
Полунички, я збирала
Маму й тата, пригощала!
20.05. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017
Мабуть дуже присоромилась весна,
Так хитренько до літа поглядала,
Полуницею почервоніла вона,
Ніжну пісню, прощальну заспівала.
Та й із вітром весело шепотіла,
Поміж трав, густих, шовкових і квітів,
Дуже ранку, барвистому раділа,
Про кохання, він мріяв, ждав привітів.
Та ні, миленько весна усміхалась,
І уквітчала землю новим цвітом,
У промінцях сонячних, вже купалась,
І обіймалася радо із літом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Весна…. травень вмивається дощами. Останні дні небо неначе розкололося навпіл, часто грози, давали про себе знати. Майже кожного дня, то яскраво світить сонце, то знову пливуть темно-сині хмари, сердито сперечаються, бурчать між собою. Гучно - гучно загримить грім, за мить кудись далеко тікає, відлунням розлітається над землею.
Вже відцвіли фруктові дерева, смородина підфарбовує щічки, буяють трави, виблискують на сонці. Теплі дні і кожна ніч ставала все тепліша, погода цьому сприяла.
Зранку знову гриміло, хлюпало та недовго….
Вітя, неначе шило по подвір`ї, все оглянув після грози й закачав штанці, біг, скакав по дорозі, оббігав глибокі калабані.
- Хух,- розчервонілий, зупинився біля обійстя Галинки, заклав два пальці в рота, свистів, чухав чуба й знову свистів.
Поміж молодих вишень, хитро визирнула, відкопилила губу, крутила головою,
- Що? Чого свистиш? Ось зараз мама вийде, задасть тобі!
- Та я це, виходь! Дивися, я босоніж, земля опісля грози тепла, аж парує,- говорив хлопець, лукаво позираючи по різні боки, продовжив,
- Гайда! Поганяємо по калабанях.
- Тю, в мене що робити немає, - йшла до хати.
Він, присів неподалік від пахучого жасмину, який вже розпускав квіточки. Гойдає ногами, після походеньок босоніж, вони неначе в смолі.
Це з поля така чорна земля, її із струмками принесло, бо воно неначе пагорбом перед широкою вулицею. Як маленький дощ, то нічого, а, як добряче вшпаре, то потоки води несуться разом із землею прямо на дорогу. Іншого разу так замуляє, що, аж застрянеш.
З хати вийшла Галинка з сестрою, Ліда всього на рік старша на неї.
Ну, що погнали? - весело запропонував.
Де в калюжах води по коліна, місцями по кісточки, не розбираючись, бігли наввипередки. Веселі,від задоволення, розмахували руками, підстрибували, сміялися. А, як було не радіти, коли яскраве сонце добре світило в обличчя, немов обіймало, цілувало їх.
На вулицю вийшла Клава, на кілька років старша за сестер. Від побаченого, обома руками взялася за голову, сердито насупилася, кликала додому. Їм же, так не хотілося повертатися, таке задоволення не завжди отримуєш. Це поки батьків вдома немає, можна відчути себе на якийсь час вільним, без нагляду витворяти, що забажаєш.
Вздовж поля, по обіч дороги під самими кущами, йшла Клава. По ньому, ще боялися ходити, бо пройшло тільки два роки після війни. Там був розташований німецький склад боєприпасів. І хоча, здавалося все вивозили та час від часу, на снарядах хтось підривався. Вона добре пам‘ятає війну, це менші дівчатка її майже не пригадують, Ліді тоді було шість років, а Галинці йов п`ятий рік.
Обох сестер взяла за руки, сердито зазирнула, немов хотіла щось сказати. Та вже поруч Вітя, поставив руки в боки, сердито, наполягаючи проговорив,
- Ти, не сварися, хоча й за мене трохи старша з та я тобі ображати Галинку не дам. Принеси тазик, я з криниці води принесу, як нагріється всі вмиємося, а зараз, ще трохи пограємося.
- Добре, тільки швидко,- махнувши рукою погодилася Клавдія.
На сонці гріється вода, а дітлашня задоволено, із захопленням з болота будувала дамбу. Про щось сперечалися, сміялися.
Знову з`явилася Клава, гукнула, щоби всі помилися.
Під хатою на лавці, вже сушили ноги. Зненацька, Вітя наламав жасмину, прикрасив його барвінком і вручив Галі,
- На, візьми, поставиш в кімнаті, це ж така краса, ще й гарно пахне.
Минуло трохи більше року, батьки дівчаток купили гуску з гусаком, то ж згодом мали господарство.
Цього літа сонце добре смалило. Дітвора задоволено ганяла гусей і качок пастися в ярок. Там зручно, ярок глибокий, широкий. А в ньому під самими обривами невеликий ставок, де купалися гуси й качки.
Від неглибокої кринички тягнувся рівчак, прозора джерельна вода стікала в ставок. Тут можна було за цілий день і награтися, і забруднитися, і навіть якісь речі прати. А просушивши, вбратися в них, щоб навіть ніхто й нічого не дізнався.
Вітя пас качок з каченятами. Вони добре його знали, нікуди далеко не йшли. Галя мала комерцію з гусьми, сестри залишилися вдома.
В ярок приходили діти з усієї округи, разом гралися. Коли мирилися, а коли й сварилися та на Галинку навіть не можна було сердито поглянути, Вітя вже тут, як тут.
Вони мешкали через п`ять хат один від одного, то ж тільки куди вона йшла, він відразу поспішав за нею, немов охоронець.
А вже про школу, то немає, що й говорити, всі знали, що це, тільки він може з нею спілкуватися. Якщо при ньому, до неї хтось наважиться підійти, одразу дасть стусанів.
Спливає час, тікає дитинство… Галинка ходила в шостий клас. Пухкенька, зарання сформувався стан, все при ній, як кажуть, округлилась. Побачивши обличчя, відразу приваблюють красиві, смарагдові очі, довгі, темні вії. В дівчини майже до пояса руса коса.
Вже того хлопця, що був, не впізнати, виріс справжній парубійко, навчається в восьмому класі. Височенький ростом, чорняве, злегка кучеряве волосся, часто спадало на чоло, а карі очі заворожували дівчат.
Не було такого дня, щоб не сидів на лавці біля кущів, чатував, коли Галя вийде на вулицю. Вона ж дівка хитренька, все з жартами до нього, на прання, з криниці заставить води наносити. Як довго немає дощів то яблуні полити, а коли, як треба й грядку скопати.
Минув рік… надворі весна. Крокуси й підсніжники вже відцвіли, кущі вбралися в смарагдовий колір. А вишні й черешні обсипані набряклими бруньками. В цей час, вдома завжди роботи вистачає. Вихідний день, до школи йти не треба. Дівчата, Ліда і Галя валялися в ліжку, час від часу позирали з вікон. Вставати не хотілося, але ж після зими, скрізь потрібно наводити порядки.
Ліда ледь відкрила очі, потягнулася й до Галі,
- Сьогодні буде славний день, давай на вулиці перед парканом викладемо круглу клумбу. Нам мама давно говорила, щоб там квітів насіяли.
Та зіваючи, встає з ліжка,
- Гайда, давай, бо знову буде бурчати, що нічого не робимо.
Надворі прохолодно, Ліда копала землю, а Галя з відром пішла до криниці. Тільки відро хлюпнуло до води, за спиною почула чиїсь кроки. Віктор радо привітався, став витягувати воду.
- А ти, що збираєшся робити? Води багато треба? То я наношу. Вона ж лукаво зазирнула, посміхаючись, дивилась у сторону сходу сонця,
- Чуєш, Вітьок! То гарне діло звичайно! Та чому ти весь час до мене липнеш?! Знаєш, інший раз дратуєш, через тебе, навіть інші хлопці до мене бояться підійти.
Він двома руками тримав відро з водою, поставив, раптово обома долонями захопив воду й хлюпнув на своє обличчя. Вмить відійшла в сторону, він весь почервонів, а в очах наче горіли бенгальські вогні. Вона взялася за відро та він, раптово став перед нею на коліна,
- Ти що, сліпа?! Галинко! Хіба не бачиш?! Я ж тебе з дитинства кохаю! Нікому не віддам! Послухай, тому й будеш тільки моя, чуєш моя!
Вихопив відро і наче побіг з ним. Галя, знервовано терла руки. Як краще зробити, прогнати, посваритися, чи вмовляти, що сказати щоб відчепився?
Не поспішаючи поверталася додому. Ліда здивувалася, коли він підійшов, знервовано схопив лопату, почав копати,
- Так, а далі що, цеглою обкладати будете? - запитав і вже лагідно поглянув на Галю.
Вона відчула полегшення, коли побачила , що він вже заспокоївся,
- Так, зараз будемо носити.
- Лідо, бери квіти сій, а ти Галю поливай! Цеглу я сам принесу, це не жіноча справа.
Він жив з мамою, як був зовсім малим, батько поїхав у Росію, працевлаштувався на шахту, там і залишився. Мамі в усьому помічник, коли вона на роботі, готує страви, займається прибиранням. Сварився, коли до неї приходили подружки, приносили самогон, до ночі співали в хаті, не давали виспатися.
Як став старшим, Віктор не раз роздумував, може й самому з горя випити. Адже так хотів, щоб все життя Галина була з ним. Душа боліла, коли помічав, що вона на нього не звертає уваги.
Опісля курсів працював трактористом, збирав гроші, хотів купити їй обручку і освідчитися, нехай би тільки закінчила школу. Молився, щоб нікуди не їхала. Нащо їй те медичне училище, чи б я свою сім’ю не забезпечив? Он Клава заміжня за нашим чоловіком, гарно живуть, чи ми б не змогли так жити, якби тільки захотіла.
Та Галя мріяла про медичне училище, ще з п’ятого класу, тільки про це й мови. Коли говорила про медицину, пашіло обличчя, а в очах мерехтіли вогники, усміхалася, неначе пригадала, щось веселе.
Допізна вечорами хлопець часто сидів під її парканом, збирав гурт молоді, тільки, тоді сестри виходили до них.
Яскраве літо вбралося в ромашки, васильки, дзвіночки, шовкові високі трави, під дійством вітру схилялися до землі. В сонячний, теплий день, біля криниці зібралася молодь, юрбою йшли до річки. Вона далеченько, кілометрів два йти, не менше. По долині, високі, густі трави, місцями смужками гусячі лапки. Галя ступала босоніж, м`яка трава визиває насолоду. Дивлячись під ноги, від задоволення, усміхалася. Ліда з ними не було, після закінчення восьми класів, поїхала в місто, працювати на швейну фабрику.
Хтось, про щось, весело розповідав, вже сміялися. Аж тут здалеку, на велосипеді під`їхав Віктор, задоволено позирнув,
- Усім привіт! Ви, що на річку? І куди без мене? Я теж хочу. Тільки зараз… на хвилинку додому заскочу.
Метрів сто лишалося до річки, він вже догнав їх і відразу, радо взяв Галю під руку.
- Привіт сонечко, два дні не бачив, так скучив за тобою.
При присутності друзів, не сперечалася. Змовчала, а він же дуже зрадів, немов обіймаючи, поклав руку на плече. Йдучи, ледь не зашпортувався, намагався зазирнути в красиві очі.
Так, він нею марив, вдома тільки й мови з мамою, що обов’язково одружиться з нею, що жити без неї немає сенсу.
Вода в річці прозора, відразу зайти в неї ніхто не наважувався. Легенький вітерець припав до води, вона рябить, переливається блакитним кольором, а часом світло-фіолетовим, виблискує на сонці. Зграйки малесеньких рибок в воді, то раптово появлялися, то зникали.
Віктор, розмахуючи руками,
- Що завмерли? Заворожила водиця? Ану, я перший, розійдись народ!
Кинувся в річку, охав і ахав від задоволення. По воді бив руками,
- Галю… давай позмагаємося, хто швидше перепливе?
Усі знали, що Галя гарно плаває, то ж підтримали його пропозицію.
Вона зняла сарафан, на якусь мить, Віктор ніби завмер. Не зміг відвести очей, відразу думка, яка ж вона гарна. Галя заходила в воду, на ходу закладала заплетену косу, щоб не заважала пливти, а він дивився, любувався нею. Сплеск води, відволік від думки. Розмахуючи руками, поплив за нею, не спішив, але догнав її. Посеред річки, до неї різко розвернувся,
- Галю дай слово, що вийдеш за мене заміж, ти чуєш, як не даси, я втоплюся,
- Тю, ти, що дурень? Знайшов де говорити про це, гайда доганяй, а то я буду перша.
Так, вона перша вилізла з води, трохи захекавшись впала на високу траву. Він біля неї, поклав на плече руку, пригорнув, поцілував в щоку. Ні, вона не пручалася, почервоніла, від хвилювання тремтів голос,
- Вікторе, я тобі серйозно говорю, на мене не розраховуй, я вивчуся, не буду тут жити. Я гадаю, що ми друзі й більше нічого.
- Не кажи так, чуєш і не смійся з мене, я ж не маленький хлопчик. Подумай, я Ниву куплю, новий будинок! Побачиш, в мене вже є гроші, тільки нікуди не їдь. Ну нехай, так вчитись на медсестру можна і тут, на місці працювати. Заради тебе, я переверну гори, якщо треба буде, чуєш. Зачекай хвилину, я зараз!
Він піднявся до кущів, дерев, що росли на пагорбку, зник між ними.
Вона вже мала бажання зайти у воду, коли побачила його з букетом квітів, усміхнулася,
- Нащо нарвав? Ой, дзвіночки, ромашки, краса! Шкода пов`януть.
Віктор поклав квіти біля її ніг,
Будь моєю, я тебе благаю,
Адже всім серцем давно кохаю,
Ти озирнись навкруги, подивись,
Почуй душею, до мене пригорнись,
Для мене сонце, ти повітря, життя,
Давай будемо разом. Давай майбуття,
Нам буде за радість, як ранок в полі,
Назавжди поєднати наші долі.
Подумай, то ж не спіши кохана…
Бо ти мій світ, єдина жадана.
Вона відразу стала серйозна. Та відвівши очі, засміялася,
- Ще рано про це думати, як мама каже - » Молоко на губах не просохло».
Весело, з розгону кинулася у воду, намагалася швидко пливти, не озиралась. Він взяв в руки квіти, немов хотів у них сховати розчарування, смуток, позирав їй вслід.
Усі разом поверталися, додому під парканом розпрощалися. Віктор залишився, попросив, щоб Галя вийшла до нього. В душі горів вогонь кохання, думки не давали спокою. Чекав більше години, надіявся, але вона так і не вийшла. Повертався додому, думка роїлася в голові. А, якщо взяти силоміць….. та ні, хіба зможу її образити, буду наполягати, нехай, ще трохи подума, я пропаду без неї.
За вікном чудовий, літній вечір… напевно комусь шепотів про кохання. Та тільки не їй, з ліжка задивлялася, як на небі де-не-де з’явилися зорі. Галя помітила його постать, він ходив туди й назад, туди й назад вздовж паркану. Кинулось в очі, бо прийшов у білій сорочці. Він непоганий, думала вона, як зробити, щоб зрозумів, мені ж зовсім байдужий. Он Таня - сусідка, живе через дві хати, на рік старша за мене, говорила, що за ним помирає. Симпатична, чому б йому з нею не бути.
Першого вересня… сонячний теплий ранок. Поблизу школи збиралися діти, галасливі, усміхнені, привітно віталися одним з одним. А Віктор у стороні спостерігав за Галиною. Яка ж вона красива, це моя зірочка, вона найкраща за усіх, у душі все ж мав надію.
Цілий рік зустрічав, проводжав, не полишав її, всі знали, що він її кохає. Із заздрістю спостерігали за ними. А вона намагалася із собою брати компанію, щоб не залишатися удвох. Тільки дійде до воріт, відразу поспішала додому.
Час спливав, як у річці вода. Галя збиралася на навчання в місто. Її мрія збулася, вона поступила в медичне училище. Віктор, хвилюючись, все ще з надією, чекав за парканом. Збирався поїхати з нею, побачити де буде навчатися. Дозволила поїхати, бо дуже попросив. Вирішила, що жаль його та вкотре повторювала, що тільки друзі. А він, схуд, змарнів, ніжно дивився в очі, немов благав, змилуйся. Майже щовечора зустрічав з потяга, а коли і їздив за нею, біля училища, вже немов жартував, що працює в неї охоронцем, щоб тільки бути поруч. Не переймалася, все більше жартувала, знала, що все одно з ним не буде, поїде туди, куди після навчання дають направлення.
Дощова осінь… з вокзалу незручно добиратися додому. Від автомобілів розбита дорога, на шляху рівчаки, калабані, чи й пройдеш, щоб не промочити ноги. Одного дня Галя зійшла з потяга, Віктор біля машини Нива чекав її, усміхався,
- Мадам, таксі подано!
Зашарілася, сонячна усмішка,
- Це, що купив?!
- Так купив! Я ж тобі говорив, усе для тебе, ти думай, я почекаю.
Мама і сестри дивувалися Галі, чому не бути з ним, адже все заради неї, навіть приходить роками картоплю копає і так багато в чому намагається допомогти.
За вікном червень… прохолодний ранок. Галя одягла нову сукню, яку придбали батьки, адже настав час їхати за дипломом.
Надворі вітерець немов пробудив її від думок, вона ж вночі майже не спала. Вчора ввечері, Віктор знову став перед нею на коліно, просив взяти обручку та вона відмовилась. Адже не мала до нього почуттів і стільки раз йому про це говорила, що тільки друзі, але він впертий, кожного разу наполягав подумати, як і цього разу.
Віктор під`їхав машиною, не міг відвезти від неї погляду, гучно забилося серце, той стук віддавався в скронях.
Усміхнена, весела ,
- Привіт, Вітьок! Як добре мати такого охоронця.
Кивнув, але майже не чув, що вона говорила, біля неї уявив себе в білій сорочці й чорному костюмі.
Поїхали до станції, відганяв думку, що вона скоро їде.
Ввечері зустрітись не зміг, в полі поламався трактор. Аж пізно ввечері повернувся додому та все одно пішов до неї, стукав у вікно.
Ліда вийшла в халаті, сказала, що Галя вже спить, він потираючи руки від хвилювання, йшов додому.
У хаті гості. Мати та її подружки дошкуляли за дівчину, що витирає об нього ноги. Сердитий, до ночі просидів надворі, поки ті розійшлися.
Літом, о шостій ранку, це ж уже білий день. Віктор зірвався з ліжка немов ошпарений окропом, подумав, що проспав. Одягнувся в робочий одяг, адже треба на роботу. Та хотів зранку побачити Галю, дізнатися, як у неї справи, чи дали направлення і куди?
Навіть та прохолода і яскраве сонце, що освітило обличчя не відволікає його від думок, не підняло настрій. Боліло, стиснуло в грудях, у області серця, незважаючи ні на кого хотілося кричати, кликати її.
Під парканом, вирішив трохи почекати, але ж ще рано, може спить. Через декілька хвилин почув чиюсь розмову, батько відчинив хвіртку,
- О! Привіт, юначе! Вже напевно не сидітимеш тут, їде… їде Галинка! Нарешті дочекалася, направлення дали, в саму Москву.
Від почутого, в голові загуділо. Збентежений, більше нічого не хотів почути,
- Мені… можна до неї? Коли їде? А, як же я?
- Стоп, стоп! Через тиждень, у поліклініку якогось району, не пригадаю. Сказали часу не гаяти, треба їхати чим швидше, туди людей треба. Тож не гони коней, як кажуть, заспокойся. Якось вечором зберетеся, на вогнищі напечемо картоплі, проводи їй зробимо. А зараз вона спить, чи прийдеш ввечері, як захочеш, - сказав батько, загородивши дорогу біля хвіртки.
Шалений, збуджений, не йшов додому, а неначе летів. За кілька хвилин… присівши за столом, шукав розраду,налив повну склянку самогону, залпом випив. В голові ніби помутніло, зі сльозами на очах, гучно на всю хату,
- «Ой, пропаду ж без тебе, знаєш ти, чи ні?! Я на світі нащо? Краще б згоріть у вогні, Не зникни голубко, без тебе я не я, Кохаю і мрію в нас буде сім`я. Ой навіщо покохав, тебе вродливу? Я, без очей смарагдових не проживу. Цілувати хочу, лиш тебе одненьку. Не віддам нікому, гарну, молоденьку».
Мати зайшла на подвір`я, двері навстіж, чула останні слова, злякано,
- О Боженьку! Синку! Що сталося, синочку?
Він вже лежав на ліжку в робочому одязі, на сорочці усі ґудзики розстібнуті, волосся на голові стирчало в різні сторони, наче мокре. На підлозі валялася пуста пляшка, поруч стояла банка з квашеними огірками. Злякалася, таким сина вона ні разу не бачила. Крутилися думки - іще й розхристаний, може було погано, хоча б не отруївся.
До пізнього вечора лікувала його від алкоголю.
На ранок у хаті галасливо, скандал, мати кричала, що пора набратися розуму, собі знайти іншу, хіба кращих дівчат немає.
Розмови так, як кажуть, тет-а-тет, не відбулося. Галя із сестрою поїхали в місто, владнали усі справи, гостювали в родини.
Вже зовсім темніло, на вулиці молодь розпалила багаття…..
Біля паркану, на столі страви і напої. Віктор прийшов з червоними трояндами, крутнувся, позираючи на всіх, в сторону відізвав Галину, хвилюючись,
- Це тобі!- поцілував у щоку.
- Ти знай, я буду чекати, гадаю два роки мине швидко.
Вона подякувала,
- Вітьок, не варто, зверни увагу на Таню, давно за тобою вмирає….
Різко взяв її за руку, приклав до своїх грудей,
- Послухай! Серце розривається, я жити без тебе не зможу! Зрозумій, або ти, або нікого. А може не їдь, подумай, я за все домовлюсь.
- Агов! Галю! Пішли, картопля спеклася - гукнула Ліда.
Сердито махнув рукою, вздовж кукурудзяного поля, йшов до яру.
Повний блідий місяць неначе був таким же сумним, як і він. Лише погляд кине до неба, здавалося зорі підморгували йому та не помічав тієї казкової ночі. З яру долинав спів коника й час від часу переспів жаб. Під кущем, над самим обривом, дивився донизу та там була чорна пелена, адже ярок був глибоким. Не знати скільки просидів, згадував дитинство. Пригадав, як вона одного разу, застрягла в багнюці поміж чагарником. Діставала зілля, він ледве витягнув її, довелося нести на руках. Дуже забруднилися, вона в ставку випрала речі, бігали в одних трусах, а на кущах сушився одяг.
Світанок… мерехтіння фіолетових, рожевих променів пробудили його, треба додому, в стільки ж вона їде? Адже говорили їде сьогодні.
По дорозі пригадував розклад потягів, які їхали в напрямку Москви, тут зупиняються на декілька хвилин. Треба, щось робити? В першу чергу йти відпроситися на роботі, одне знав точно, за трактор сьогодні не сяде.
Від вітру, по деревах легкий шелест листя. Неподалік від залізничних колій летіла зграя горобців. Далі від станції, літали, каркали ворони, час від часу сідали на залізничне полотно, знаходили щось їсти.
На залізничній платформі досить людно. Тут зупиняються лише два потяги, а бажаючих їхати багато.
Галю проводжали батьки і Ліда із сусідкою Танею. Дівчата весело прощалися, батьки цілували, давали поради.
З місця рушив поїзд, провідники усіх вагонів зачиняли двері та зненацька різко зупинився.
Машиніст електровоза, кілька раз подав сигнал. Посеред колії, розставивши руки, Віктор.
З дверей вагонів виглядали люди, гомоніли,
- Добре, що тихо їхав, а так і не знати, що би й сталося.
Знервований машиніст, криючи матом, підійшов до нього,
- Тобі, що життя набридло? Придурок! Хотів, щоб я із-за тебе за грати потрапив?
Вже декілька людей прибігло подивитися на це видовисько.
Мокрий на вигляд, підбіг черговий по станції, разом з іншими людьми відтягнули його, закрутивши руки назад, а він кричав,
- Галю, не їдь! Галю! Прошу не їдь! Не кидай мене.
Добре, що чергував знайомий, обійшлося без міліції. Батьки Галини вели його під руки, всю дорогу читали мораль. Дівчата йшли позаду, емоційно вели бесіду про те, що сталося.
Приїхавши в Москву, Галя зупинилася в гуртожитку, працювала в поліклініці в реєстратурі. Не пройшло й два роки, вона зустріла своє кохання, Валентина. Славний, чорнявий хлопець, не вперше бачив дівчину на зупинці. Допоміг їй сісти в трамвай, коли було занадто багато людей, так і познайомилися. Він був у формі, останній рік навчався в воєнному училищі. Родом з Горьківської області, туди його і послали на роботу. Їхали одружені, Галя зразу батькам нічого не писала, а вже, як були на місці, тоді повідомила.
Віктор жив своїм життям, робота і мрії в самотності. Часом, собі горілки дозволяє випити, щоби зняти напругу. Два роки мав надію, що вона повернеться. А вже, коли від сестри дізнався, що вийшла заміж, розповідали сусіди, що пив два дні, навіть швидку визивали, ледве спасли. А він все бідкався матері, що без неї не хоче жити.
Містечко Арзамас привітно зустріло молодят. Але місто закрите, розвивався великий секретний воєнний комплекс. Воєнний завод, в розбудові набирав швидкості. Валентину відразу дали двокімнатну квартиру, Галя ж працевлаштувалася в лікарню медсестрою, в пологове відділення.
Пройшов час… рідна земля привітно зустріла Галю із сином. Коли йшла знайомими стежками, літня пора придала радості. За ручку тримала трирічного синочка, Ігоря. Проїздом приїхали всього на два дні, Згодом, по путівці на відпочинок їдуть в Ялту.
По вулиці ж усі один одного знають, звістка швидко облетіла сусідів.
- Така пані приїхала, в золоті, славна, пишна, сина за руку вела. То вже може Віктор нарешті зрозуміє - не потрібен їй. Може на мене зверне увагу,- Таня поділилася з мамою.
Буквально на третій день, зранку, Галя йшла на станцію. Батьки тішилися малим, взяли за руки проводжали на поїзд. А позаду Віктор поспішав, намагався догнати їх.
Саме під`їхав потяг Галя подала квиток провідниці, стала на сходи, позаду почула голос,
- Я проводжаючий, на секунду? – випалив Віктор.
Провідниця не встигла рота відкрити, як він зачинився в купе, в якому сиділо дві літні жінки. Ні на кого не звертав уваги, малому всунув шоколадку, її взяв за плечі,
- Благаю, давай будемо разом! Що маєш сина то нічого, я пальцем не доторкнуся, не ображу дитину, адже я без тебе не проживу, почуй! Не їдь! Я тебе кохаю більше ніж життя.
Здивовані жінки, заніміли від несподіванки. Провідниця сварилася, поспішно відчинила двері купе, біля неї стояли два міліціонери,
- Ось, це він без квитка, час їхати, затримує поїзд.
Ті заламали руки, виштовхали з вагона, повели в напрямку Відділення міліції. Усі тільки хитали головами розходилися з платформи.
Галина вибачилася перед жінками, звичайно було неприємно та це все пропустила , як воду через сито. Він для неї,зовсім нічого не значить.
Вона відчувала себе щасливою, хоча й на чужині. Адже з чоловіком жила у злагоді, себе відчувала господинею. Він був добре вихований, любив її, цінив, шанував, мали намір народити доньку.
Не пройшло і року… в яру, біля ставу знайшли дві пляшки з-під самогону і тіло Віктора. При ньому, з кишені білої сорочки дістали записку.
« Прости мамо, без Галі не хочу жити! Та її не звинувачуй, це я. В усьому винен, я сам ».
03.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Шановні друзі !
Щиро вітаю зі святою Трійцею!
Миру, щастя і здоров`я Вам!
Нехай свято наповнить серця любов`ю,
Принесе радість у кожну світлину!
****
Ой почекай, не поспішай ранок,
Ти гарно вимий ніжки у росі,
Нехай всміхнеться, мило світанок
У зачарованій, ясній красі.
Землю туман обійме так ніжно,
Вранішній одяг- криштальна вуаль,
Нині у квітах, з сонцем побіжно
Віддасть вітриську розвіять печаль.
Розвеселяться, квіти проснувшись,
Солодкий смак прохолоди, роси,
Впаде проміння і обгорнувшись,
Заіскрять трави, дивної краси.
Величне сяйво стрімко погляне,
Устелить стежку, немов до раю,
О, яке ж літо, тепле, духмяне,
Сьогодні ж свято, його стрічаю.
Травень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Кажуть всі, що я крикуха,
Затикають собі вуха,
А я цим - не переймаюсь,
Лиш собою, все пишаюсь.
Хіба що, така погана?
Поведінка бездоганна.
Це сама, я добре знаю,
Тож уваги, не звертаю.
Усі бачать, це не секрет,
Я сіренький ношу жилет,
Чорні крила, дзьоб гостренький,
Та і погляд , мій хитренький.
При нагоді, завжди вкраду,
Свою тЯгну серенаду,
Як не є, не полохлива,
Дуже добра, ще й вродлива.
Кар та кар - лунає всюди,
Все сміюсь, на повні груди,
Ну вгадали, хто ця пташка?
Тож скажіть мені будь ласка!
( Ворона)
Травень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Її думки, при надії, на життя,
Вона в очікуванні на дитя,
Вже до віконця ніжно поглядає,
Шептання уст,- Хай Бог допомагає.
Ледь закриває зморені повіки,
У сподіванні, що почує крики,
Цей подарунок, вже побачить Божий,
Принесе радість, їй світанок гожий.
І заспіває жваво соловейко,
Про все забуде, як –то було тяжко,
Тож народилося солодкомуко,
Сонячний погляд, на руках дитятко.
.
Життя - прекрасне, то ж днина золота
Нехай маля у любові підроста !
Дружина – мати- щедрий дар природи,
Є символ миру, щастя і свободи!
29.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Гомінкий день, спливав, жага чекати,
Дрімає сонечко, хочу кохати,
Бачу миленького, серденько мліє,
Погляд спокуси так душеньку гріє.
Лиш один дотик, кипить у жилах кров,
У клітці пташкою - пізнаю любов,
Наснились очі, то ніби смарагди,
Тобі я буду, сонечком назавжди.
Хай темна нічка, пригортаюсь ніжно,
Душа співає, я знаю - це грішно,
У небо синь лечу, солодко цілуй,
Я у вогні згорю, почуття вгамуй.
1990р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
Все йду до лісу, примружую повіки,
Іскриться сонце, аж вгледіти не можу,
А попід ним, розкладені мозаїки,
Тут радість, квіти - чародійство знаходжу.
Від пахощів, немов у раю, хмелію,
З жасмином,вже у білосніжній вуалі,
Калина - наречена квітне, радію,
Одягнуті шипшини - рожеві кралі.
Довкола, неначе гул, спів ведуть бджоли,
За всім заворожено спостерігаю,
Красу, я цю, ні, не забуду ніколи,
Напевно, із соловейком заспіваю.
29.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
Дан і Дік / казка/
На одному обійсті жила була мама - миша Юша і два синочки. Вони жили недалеко від сараю, за купою хмизу. Під старим покинутим хлівом, зробили багато нір, змайстрували гніздо.
Колись в хліві тримали поросят, тоді всім мишам вдосталь було їсти і взимку було тепло і затишно.
Та прийшов такий час, дідусь з бабусею зовсім старенькі стали, поросят вже не тримали, бо не мали здоров`я їх обходити.
Кури та качки весело копошились, хазяйнували по обійсті.
А, ще на підвіконні часто спав чорний, як хмара, старий кіт Василь.
В нього очі великі і в них неначе весь час горить вогонь. Його всі миші в окрузі знали і дуже боялися, бо часто на них полював.
Скрутно стало мишкам, де шукати їсти? Всі десь розбрелися, інше житло знайшли, а Юша залишилася зимувати з двома синочками тут.
Осінь з частими дощами надокучала, далеченько бігти до сараю, ще й похолодало.
Близнята Дан і Дік хоча були дуже непосидючі та часто жалілися мамі, що мерзнуть.
Одного разу принесла вона тканину, щоб пошити синочкам штанці, все ж гадала їм буде тепліше.
Дуже старалася, уміло викроїла тканину. Майже цілий день провозилася , нарешті пошила, одному синочку штанці з кишенею, а другому на кишеню тканини не хватило. Бідкалася та ,що поробиш, вже так і буде, думала миша.
Мишенята ледь не пересварилися, кому які штанці дістануться.
Дан тягнув в свою сторону, а Дік наполегливо в свою, аж крутився і сопів.
Мама не витримала суперечки, дуже на них сварилася, сказала, що порвуть і тоді один з них залишиться зовсім без штанців.
- Добре, - сказав Дан, задравши голову догори.
- Нехай бере, тож тоді йому прийдеться зерно нести на запас.
Миша непокоїлася і голосно запищала,
- Нічого і нікуди не треба нести, ще десь можна застрягнути.
-І взагалі, не смійте без мене кудись бігти! Ще треба трохи підрости! Чуєте!
-Я не дозволяю!
Сама ж весь час бігала до сараю, там ночували кури і качки.
Тож завжди можна було, щось знайти поїсти і додому діткам принести.
Але з осторогою бігала, бо теж боялася, цього великого кота, який часто грівся на сонці.
Завжди було все довкола огляне, тільки потім швидко біжить в сарай. Туди давно вирила вхід, зробила не великим, щоб ніхто не помітив.
Якось одного разу, під вечір, миша міцно спала.
Мишенятам надоїло тихенько сидіти, вони порадилися між собою і вирішили, мамі нічого не говорити, наважилися самі побігти в сарай.
Вузенька доріжка, вже добре втоптана, тягнулася від самої нірки прямо до сараю. Кіт, як завжди в цей час дрімав на підвіконні.
Дан вискочив першим, у різні сторони крутив головою.
Ой лихо, кіт примруживши очі, лежав і ледь-ледь поворушив хвостом. Зупинився Дан під хмизом, почекав, позирав у сторону кота і вирішив ,що той не побачив.
Але мишенята не знали, що кіт тільки зробив вигляд, що їх не помітив. Насправді ж, він вирішив почекати, коли мишенята будуть повертатися назад. Задоволено кліпав очима, вже мріяв, як буде ласувати ними.
Дан махнув лапкою до брата, той вмить вже був біля нього.
У сараї тихо… Дрімають кури на сідалах, а каченята збилися докупи, поховали голівки під крила, сплять.
Причаїлися мишенята, позирали в різні сторони.
-Щось не видно на землі зерняток, мабуть всі поїли, гайда по кутках, може там, щось знайдемо, - тихо запищав Дік.
У кутку і насправді, зверху дров стояв мішок з зерном. Зраділи мишенята, от вдача, повезло. Швидко зубами прогризли мішковину, зерно сипалося, наче само просилось до них. Та стільки мишенятам треба, швидко наїлися досхочу.
Дік декілька зерен взяв у кишеню, задоволено підморгнув братику,
-Давай, йдемо вже додому!
Дан першим промчався по - під хмиз і вже був у одній з нірок біля свого дому.
А Дік, неначе відчував небезпеку, дріботів лапами, йшов не поспішаючи, тож тяжко, бо для матусі ніс зернята.
І ось, вже попід хмиз заліз та раптом потягнув його хтось за штанці, боявся оглянутися назад, здогадався напевно кіт Василь його настиг….
Впирався лапками туди, сюди, подалі б від біди. Відчув штанці з нього сповзли, сердите; « Мя - у-у» пролунало навкруги і сильний шурхіт хмизу. Добряче розсердився кіт, бо залишився голодним.
А Дік в той час пулею вскочив у першу ж нору і за мить був біля братика.
Хіхікав Дан, лукаво позирнув,
-Ну ,що?! Я не прогадав, що маю штанці без кишені. А ти тепер зовсім не маєш….
Дік не переймався, навіть тішився,
-Нічого страшного, зате живим залишився. Та тільки не знаю, що тепер мамі скажу, брехати ж не можна.
Вже тихенько, крадучись, лягли спати недалеко від мами.
Наступила нічка, Юша відкрила очі, повернулася на другий бік. Подивилася, як у куточку мило спали, обійнявшись синочки.
Та ,що це? Де ж поділися штанці? Дан мав штанці ,а Дік то ні!
Як це трапилося? Напевно десь бігав, загубив, роздумувала миша.
І відправилася, як завжди в сарай.
Ранок… Надворі ледь-ледь до землі припадали перші сонячні промінці.
Після нічних промислів за зерном, Юша розбудила синочків,
-Щось довго спите, може ситі? Чому не просите їсти?
Дан мовчав ,а Дік хвилюючись, тихенько пищав, але все розповів….
Ох і сварилася мама на них і за провину поставила обох у куток, на цілу годину.
Та тільки тепер, від тієї пори, мишенята, якщо і носять штанці то тільки без кишені, подалі від біди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017
Всё хочешь, изведать полёт любви,
Он так, часто печальным бывает,
Предательство… познав, переживи,
Душа, больна, всё же побеждает.
Изранен, а ведь ещё так молод,
Надежды… пусты, где миг сладости,
Всё тело, пронзил собачий холод,
Уж кажется, нет в жизни радости.
Но рана, ведь не скоро заживёт,
На всё, будешь смотреть с оглядкой,
Тропа травой, полынью зарастает,
Любовь, не всегда узнаешь сладкой.
Один, уж совсем изнемогая,
Все раны зажили, мечта взлетать,
Любовь, горько - сладкая земная,
Ты снова отправляешься искать.
Февраль 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735218
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2017
Недалеко, біля лісу стояла хатина,
З малих літ, там жила, одна красива дівчина,
Босоногою, бувало лісом мандрувала,
Піде зранку й до вечора, все вона гуляла.
Жаль сиріткою, із дитинства, так рано стала,
Як журба, а коли й радість до лісу тікала,
Хоч у місті є хатина, не хоче дівчина,
Поспішати нащо та із лісу від’їжджати.
Не лежить, молоде сердечко покинути ліс,
На душі, враз лягає смута, їхати кудись,
Все до лісу поспішає, сердечку тепліше,
Як огляне,все довкола, вже на душі ліпше.
Досить важко зимою та знову йде до лісу,
Несе бачу, за спиною багатенько хмизу,
Вся закутана, в чоботях, вітер у обличчя,
Насолода, для неї, вже напевно звичка.
Десь побачила сліди хитренької лисиці,
Заховався зайчисько у сніговій спідниці,
А дерева чорно-сизі, так ніжно обійме,
Вже від холоду сльозини - та вона не піде.
Все милується зимою, дивами, красою,
І весь час так втішається казкою земною,
Підіймалось, сонце вище, вже відійде зима,
Тож пом`якшають морози і наступить весна.
А весною, серце рветься, то ж нові почуття,
Як у полі, річка ллється, ллється у майбуття,
Не сама, у лісі знову, птахи прилетіли,
Аж співає, серденько, прокинулись надії.
І всі трави, шовковисті, до гори піднялись,
Вона їх, вже відчула, бо раптом капці знялись,
Всюди м’яко і тепленько, прямо насолода
Тож так хоче, щоб довіку була ця природа.
Кольорові, килими, де глянь, розстелилися,
Вже й, яскраві фіалки донизу спустилися,
Від дороги смужкою барвіночок всміхався,
Оченята синенькі, із сонцем забавлявся.
Там широка галявина, а по боки кущі,
І радіють очі, манять суниці пахучі,
Під кущем стоять дзвіночки, ну майже чути дзвін.
Кольори блакитні, ніжні прилягають до ніг.
Догори, очі зведе, скрізь краса, зеленіє,
Ой, як гарно навкруги, вже душенька й говіє,
Любить ліс, як не любить? Чарівність Богом дану,
Як же можна не радіть соловейку славному?!
А повітря, чисте- чисте, як дитячі сльози,
І вже знову завітали літні, теплі грози,
А як дощ, весь ліс помиє, повсюди, аж блищить,
Гарно сонечко пригріє, пташка радо злетить.
Теплий літній вітерець, вже осушив травицю,
Та горобчик – молодець, устиг води напитись,
І не може, красуня дівчина, ліс покинуть,
Тут зростала! І все життя хоче тут пробути.
Богу дякує, за всю красу, що на землі є,
Кожен раз біжить до лісу, бо там щастя має,
Ой, як гарно, тут насолода, для неї життя,
Їй природа, подарує найкращі відчуття.
2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Там під лісом, під лісочком,
Три тополі, три вербички,
Тече річка та й струмочком,
Загубила черевички.
Лише вчора воду брала,
Назбирала букет квітів,
Так раділа й ноги мила,
Так чекала, кращий в світі.
Та не вийшло, як гадалось,
Сонце хмари затулили,
І навколо все здригалось,
Вороги все захопили.
Рідну землю, мою стежку,
По якій з милим ходила,
Розбомбили нашу кладку,
Там кохала і любила.
Снаряд влучив, проклятущий,
У вогні, земля стогнала,
Пішов ворог, ой хитрющий,
Канонада - не змовкала.
Тече чорна у річку кров,
Черевички загубились,
Чому ірод, забрав любов?!
Адже вдвох, ми так любились….
Лютий 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Надворі ніч…
Зненацька проснулася, наче щось шукала, клопоталася. Не могла знайти, що поставити на стіл, наче збиралася когось пригостити. Мабуть розпочну свою розповідь, що надихнуло мене написати. Але почну здалеку…
Звичайно в житті всього не пригадаєш та мабуть те, що кожного особисто торкається не забуваєш, хочу сказати, про значні події, не щоденні. Хоча життя й складається з років, місяців і днів. І ми живемо цим життям, чи хтось нам його написав і передбачив все в ньому. Я хочу поділитися з моментами життя з такими напевно, що бувають і у вас.
Сни… Чому вони приходять до нас і хто та що ними керує? Це напевно загадка для всіх. А може ангели - охоронці наші, адже вони напевно є в кожного, хочуть нас попередити, чи інколи і берегти від неприємностей, а можливо комусь спасти життя.
Ми всі знаємо свято Андрія Первозванного, на нього все ворожили дівчата, тож я була не винятком серед всіх. Поставила під ліжком блюдечко з водою, а через нього дві тростини. А по них просто поклала сірники, немов кладку зробила. Так і справді снився мені сон, що високий хлопець, світло русявий в синій формі взяв мене за руку і ми пішли з ним по кладці. Я добре пам`ятаю, не дійшли до кінця, я з неї перша ступила на землю, а він залишився там. Цікаво, як складеться далі життя та ми поки, що разом. Я тоді його ,ще не знала, але познайомилися ми з ним у грудні того ж року. На той час було мені цікаво, чому в синьому костюмі та вже невдовзі з`ясувалося, що він залізничник.
Ось, це один із снів, які збулися в моєму житті.
А далі було цікавіше, адже не думала я, що ми поберемося, він сам здалеку був, де зараз ми живемо. Так зустрічі були, коли був у нашому місті, але поїхав, так треба було, додому і нічого не обіцяв.
Та пройшло три місяці приїхав в гості, два дні побачення і знову поїхав.
І про одруження зовсім нічого. І ось знову поведу до чого….
Наснився мені сон… Йду по полю, саме цікаво, те поле, що навпроти моєї оселі, де жила. Прямо по пшениці ступаю, а скрізь високі хліба, колоски повні, аж геть прихилялися до мене. Яскраво світило сонце і небо світло – блакитне, чисте - чисте, жодної хмаринки і неначе золотом слова Ніна + Володя. Можливо, хтось і засміється та так було….
Тоді в той час, дивувалася, до чого той сон? Так зустрічі, поцілунки були, зізнання в коханні, але мови про одруження не було. Та після сну не пройшло і два тижні, як я отримала рекомендованого листа, а там заява на реєстрацію шлюбу. А згодом переговори, якщо не проти, щоб занесла до належної інстанції, ось і відбулося невелике весілля.
Хто попередив мене в снах, про те, що мало бути? Відповідь на це запитання здається зовсім ніхто не може дати, тільки все якісь здогадки вчених. Та хто може проникнути в наші мізки і знати, чому приходять, як кажуть віщі сни….
Проживши стільки років, маю онуків і майже кожного разу сни приносили наперед звістку, кого народить моя донька. Одна з них навіть, ще не знала, що вагітна та я, вже знала і запитала, що наважилися на друге дитя? Та тільки усмішка була і здивування, а потім через два тижні все підтвердилося. Я припускаю собі такі моменти, добре, це кровні, родина, але ж було кілька раз так, що зовсім чужі снилися мені. Звичайно зв`язки якісь були.
Колектив на роботі в нас був дружнім, завжди, як треба змінити раніше на роботі, чи вийти комусь на заміну в скрутний час, з цим проблем не було. І ось одного разу снився мені сон…
Наснилася мені мама співробітниці, а я її добре знала, бо дачі майже поряд, тож спілкувалися часто. Це було пізньої осені. Наче вона стоїть на зупинці в білій сукні, а по проїжджій частині дороги їде автомобіль. Багнюки не було видно та раптом на неї вона летить цілими шматками, разом з чорною водою. Багато писати про це не буду та не пройшло й доби, як у цієї жінки стався інсульт. Мені просто цікаво знати, чому до мене прийшов, цей сон? Адже навіть рідній доньці не дали знати про цю біду.
А навесні знов вона мені сниться, йде по дорозі, саме цікаво в тому самому місті, на зупинці, але перед нею велика яма. Я прокинулась без п`ятнадцяти шість ранку, скажу чоловікові, що мабуть у Світлани мама помре. Рівно о шостій ранку дзвонить телефон, а я й кажу чоловікові, мабуть дзвонить Світлана.
І знову запитую, чому до мене ,приходять такі сни?
Це мабуть не одна я така…. . Але ж живу від родини на відстані 800 кілометрів та до мене приходили сни наперед, знала, що мав хтось захворіти, чи померти.
В житті так склалося, що ми на одному обійстя жили з свекрухою двадцять дев`ять років. Будинок з чоловіком побудували біля неї, він виріс в неї один, без батька, тож все життя поруч. Як кажуть не значні моменти, щоденні в житті, проходять майже не помічаючи. Та є такі, що і не забуваються.
Було свекрусі вже вісімдесят три роки добре доглянута, тож було кому подбати, вона хворіла, вже не вставала з ліжка. Пізно ввечері ми з чоловіком все її провідували, так і цього разу.
Здається і сну не було, сниться мені, що я сапаю бур`ян по стежці, яка веде до хвіртки, хоча самого бур`яну майже немає, тільки курна земля, а це ж було літом. Чую голос свекрухи,
-Ти ,що мені дорогу приготувала?! Ну, то посієш тут нагідки, не забудь!
А її не бачу, тільки хвіртка стукнула, зачинилася, я ж залишилася на обійсті.
Зірвалася , думаю напевно померла та чоловіка будити шкода, лягли ж спати опівночі, а зараз була тільки п`ята година. Мабуть піду сама навідаюсь, так вирішила я. Страшно було, чесно признаюся, хоча мої батьки були старші, повмирали раніше, чого боятися? Але ж я сміливості все таки набралася, перехрестилася, відчинивши двері…. Знову збувся сон….
То це все так собі гадаю, мабуть бо ж спілкування, тому й сняться такі сни, що збуваються. Але пригадую, за два тижні перед революцією гідності, в листопаді, сниться мені сон…
Великі собори, храми, дахи з куполами, а над ними вогонь і цікаво, що вони не горіли, а над ними полум`я, неначе хмиз горів. Що то було? Адже й не думала й не гадала, що така біда прийде, що нашій молоді прийдеться таке пережити, ховатися в соборі. І знову запитання, хто приносить ці сни? Адже в той час я в Києві навіть не була, ні думки ,ні розмов ніяких на цю тему не було.
А вже на Водохреще мені наснився сон, я жахнулася, бо все коли мені в таку ніч сон снився, він збувся. Все думала і не могла розгадати до чого таке наснилося? Якийсь чорний, здоровий чоловік, з довгим волоссям, тільки його зрівняла з Карабасом- Барабасом з казки» Золотий ключик». Він у руці тримав здорову в`язку ключів і комусь її віддав, а кому я не бачила. Проснувшись, сон розповіла чоловікові, журилася, що хто це має віддати ключі ,це ж по моїм дослідженням ключі , замки, це значить віддати дім, а це велика в`язка ключів. Вже пізніше віддали Крим і почалася війна. Що це збіг обставин?
Я напевно б і не писала сьогодні про це все. Та кілька днів поспіль журюся, що немає в КП чудової поетеси Ганни Верес. Наша поетеса, майстриня слова, вірша, не виходить до нас, не пише нам свої чудові твори. Можливо, щось сталося? Запитувала в декого з КП та на жаль ніхто, нічого не знає.
І ось наснилося мені цієї ночі У мене тут, за комп`ютером, сидить, якийсь чоловік, моложавий, я так зрозуміла з розмови, що заїхали до мене в гості Ганна і її син. Ганна чомусь лежить в ліжку тут, поруч з комп,ютером в цій кімнаті, в в`язаних шкарпетках, вони чомусь трохи замурзані, але не дуже, знаєте, як ото буває після взуття. Обличчя бачу розпливчасто, те, що колись бачила її на фото і вона мені говорить,
- Втомилася я з дороги, посплю трохи…
Знову бачу уві сні, ми з чоловіком накриваємо стіл, а поруч чомусь вбрана ялинка, як на Новий рік. І я залізла на стілець, дістаю з серванту в круглій тарілці, загорнуті в кольоровий папір цукерки, а чоловік мені говорить,
-Там торт стоїть, давав сюди!
Побачила шоколадний торт, не круглий, а мав вигляд серця. І я прокинулася….
Не можу бути байдужою. Чому так наснилася мені?
І вкотре даю собі запитання, хто присилає мені ці сни?
Ось і пишу, прошу Ганнусю відгукніться. Щоб ми за Вас не хвилювалися.
Чекаємо на Вас і ваші твори. Хай в Вас, все буде гаразд!
22.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017
Кажуть, що колючий дуже,
Та, не бійся мене друже,
Хоч, на вид трохи страшненький,
Та, насправді, я гарненький.
Чорні… очі, гострий носик,
Правда, скажу малий хвостик,
Тож, скрутився я клубочком,
Став, серед поля горбочком.
Колір, неначе земелька,
Ось, одежка є хитренька,
Миш, ловити справжній мастак,
А, називають всі - їжак!
16.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017
Чекав давно, я тебе на вокзалі,
У ресторані, у великій залі,
І позирав, весь час на вхідні двері,
Вже лізли в голову, думки химерні.
Знову чомусь, коники викидаєш,
Не помічаєш мабуть, що втрачаєш,
Я теж був (гарний), що можна сказати,
Мо» геть здурів, як зміг приревнувати.
Що між собою місток зруйнували?
Тож щирі, радісні, почуття мали,
Невже зблиск зітремо, наших побачень,
Тепер, що бУло, вже не має значень?
Як береги розлогистої річки,
Завжди чекали зоряної нічки,
Нам верби тихо… тихо шепотіли,
Ми покохали, зустрічей хотіли.
Ти у компанії квітла красою,
Але ж, булА люба тільки зі мною,
Чи це інтриги? Чи мені здавалось?
З іншим всміхалась… серце розривалось.
Вже сам, боявся, що увірветься терпець,
Й коханню світлому вже прийде кінець,
У вечір дивний, ще горить надія,
Жити з тобою, гріє серце мрія.
Перед очима, лише твоя краса,
Той ніжний дотик і солодкі уста,
Раптом проникливий, погляд ловлю,
Діждавсь, щасливий, в душі кричу - люблю!
Жовтень 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Ой надворі за вікном сонечко вже сяє, піднімаюся з ліжка я бігом і в кімнату до мами. Тю, немає, де поділись?! Та й до Тані в кімнату,
-Сестро-сонько скільки можна спати? Кожен день так довго спиш, чуєш ми вдома самі. Гайда підіймайся!
Таня очі ледь відкрила, потягнулася і зіваючи сказала,
-Як? Ми самі вдома?
-А ,що хіба не можна нас самих залишати, адже я дорослий. Тож восени йду до школи, буду за тобою наглядати.
Раптом собака на повір`ї ,так гучно загавкав. Поспішив, одягався на ходу, зашпортнувся, впав. Підбігла до мене Таня,
- Ромчику забився?
-Почекай,! Ні! За штанці зачепився.
В кімнату двері відкрились, прийшли мама й тато.
- О! А ви вдома! Ми думали вас немає! А чому собака гавкав? Що, до нас хтось приходив? - я швидко запитав.
Мама до Тетянки,
-Сонечко моє, не дали тобі поспати. А ми курочок купили і півника гарненького.
Я вже швидко в двері, мама закричала,
- Вони нікуди не втечуть, треба вмитися та зуби почистити. Мусю слухатися, що поробиш, дисципліна має бути, мені весь час так говорить тато.
З Танею біля рукомийника, чистимо зуби. Я то швидко, а вона, ще ж мала, чотири роки, треба їй допомагати, все мені так мама каже.
Надвір нас не пустили, я трохи засумував. Мама сказала після сніданку. То ми з сестричко їли на перегонки, хто швидше з`їсть. Я ж звичайно першим справився. А вона неначе навмисно, візьме в рот каші і тримає, тримає. Неначе зі мною дражниться.
Морщить носа, очима водить, а потім їх закриває. Махає під столом ногами і майже весь час всміхається. Часом так хочеться на неї крикнути та знаю, цього робити не можна, вона ж моя сестричка. Та, ще, така мала. Взагалі, тато вчить, що чоловіки повинні жінок захищати. Правда, чому? Я цього не розумію. Ото й хочеться іншого разу просто стукнути, коли заважає малювати, чи гратися машинками. Бо ,щоб не взяв в руки, вона теж відразу хоче, ще й за чуба тягне.
-Ну нарешті….
Взяв сестричку за руку і ми пішли на двір.
-Ви ж за огорожу не заходьте, бо злякаються, - попередила мама, коли виходили.
Таня схопилася двома руками за сітку і підплигуючи дивилася на курей.
Я ж задоволено роздивлявся навкруги. Курочок нарахував шість, всі біленькі. А півник, не зовсім білий, з хвоста стирчали сірі пір`їни і звисали майже до самого низу. Він побачивши нас почав марширувати,
а потім, як підскочить до сітки, де стояла Таня і , як закричить! Таня з переляку кинулася до мене, я її обійняв. А сам напевно очі витріщив, бо не очікував, трохи теж злякався. Потім дуже розсердився….
Півень такий високий на ногах, ще й плигати, до моєї сестрички! Ну думаю, я тобі зараз задам. Тані наказав, що стояла на місці і мовчала.
Сам взяв палку, таку, величеньку і до нього за огорожу. Ой, як почали кури кричати, кудахкати, а півень теж кричав і скакав,летів на мене.
Таня злякалася, почервоніла, верещала на весь двір. Аж тут і тато з мамою прибігли.
-Ой лишенько, Ромчику, - він тебе не клюнув, схватила мене мама.
Таню тато вже тримав на руках, вона відразу заспокоїлася. І сердито до мене,
- Ану в куток, швидко!
Сестричка, обійняла його, щось шепотіла, він позирав на мене,
-Ну добре, стій, не ходи!
Я стояв опустивши голову, відчував, як пашіли щоки. Хитренько позирав з під чубчика, думав, що буде?
Ми всі пішли до хати. Мама сіла біля мене,
-Розповідай, як було діло.
Ну то я все й розповів. А в кінці сказав,
-А чого він на неї скакав?! Ви ж мене вчите, щоб захищав Таню, от я і хотів захистити. А він чого такий сердитий? Чого з нами не хоче дружити?
Мама похитала головою,
-Ну гаразд, пішли !
Тато залишився в хаті, а ми ж троє пішли, я думав, до курей. Та ні, не до курей, мама повела нас в садок. Заставила в торбу рвати траву.
Ми з сестричкою дуже старалися і швидко нарвали. Мама теж допомагала, як було пів торби, пішли до курей.
Вона зайшла разом з нами за загорожу, Таня ховалася за нею. Я ж стояв, сердито дивився на півня, чекав, що знову буде скакати.
-Ось дивіться, - мама взяла кинула курям трави. Вони не звертаючи уваги на нас стали її скубати. А півень трусив головою, що, аж сережки гойдалися. Цікаво! Він зовсім на нас не хотів плигати. Підзивав до себе курей і теж дзьобав траву.
-Ну от і подружилися, бачиш, Ромчику! - всміхаючись сказала мама.
- Як з палкою будеш в руках, то дружби ніколи не буде запам`ятай! І ти Таню, зовсім не бійся, він добрий! Бачиш, як зазиває курочок. Будете рвати травичку, давати їм зерно, будете друзями, - вчила мама.
Від тої пори кожного ранку нам півник співав пісні, частенько пробуджував і ми після сніданку йшли по травичку. А потім годували своє хазяйство, як каже мама.
Так, насправді, ми були дуже раді, що подружилися. Курочкам навіть давали їсти зерно з долонь, а вони ходили задоволено кокали. А наш красивий півник, тільки позирав гордовито, неначе охороняв їх. Курочки нас напевно полюбили, бо кожного дня несли яєчка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Де ж ви гори полонини, за вами сумую,
Там далеко, понад гаєм, я трембіту чую,
Хоча тут і не зростала, для мене це казка,
Чарівна, моя країна, на те Боже ласка.
Ой, смереки, дуби пишні, вами я горджуся,
В гірську річку, стрімку, дзвінку радо осунуся,
Придасть силоньки, здоров`я, повітря чарує,
А джерельна водиченька тіло загартує.
Скрізь ялини, величні, мов дістають до сонця,
Понесу, я радість, щастя у своїх долонцях,
І сердечку, так тепленько, аж кортить співати,
Та й душі, пташечкою, хочеться політати.
Ой стелись, стелись барвінку, зустрічаю літо,
У віночку з Іван-чаєм, з пурпуровим цвітом,
Радо бачу в Україні, красу незрівнянну,
Та й довіку не забуду рідну, сокровенну.
Ой квітуча, моя земле, ця краса безмежна,
Прошу Бога, щоб Держава була Незалежна,
Ой ви гори, полонини, з вами поговію,
Повернутися, я хочу, про вас часто мрію.
Квітень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017
Я кролика хотіла, щоб був біленький,
Матуся вже купила… та він руденький,
Ой, любить стрибати , з ним у ігри граюсь,
Повсюди шукаю, а потім ховаюсь.
Травички, я нарву, буде смакувати,
Оце, знов думаю, як його назвати?
Туди, й сюди плиг - плиг. Весело, сміюся,
Ой бачу, не кролик, це кроличка Нюся.
17.05.2017.р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017
З нею ми, хоч і родина,
Досить схожа одежина,
Кажуть бджілка – трудівниця,
У нас є, прозорі крильця.
Я не буду, отакою,
Ну добрячою слугою,
Не гнобить мене житуха,
Не образить, навіть муха.
Тож ужалить, добре вмію,
Налетіть, перша посмію,
Я смакую все солодке,
І пахуче, ледь-ледь в’язке.
Хоча мед і не збираю,
Та від нього, радість маю,
І, як бджілка, люблю квіти,
Та бояться, мене діти…..
Вірш - загадка, немов роса,
Відгадали? Це я – (Оса)
Квітень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017
Ясний ранок.. Чудо промінчик,
Скік – скік скаче… неначе зайчик,
Ой яскравий, цей чудовий світ,
Скрізь лунає – Гей, привіт! Привіт!
Це відважні, цвінь – горобчики,
Забіяки,як всі хлопчики,
От бешкетники, ще й веселі,
І літають навкруг оселі.
Чи зернятко, чи то черв`ячок,
Чи сховатися, встиг світлячок,
Вже хитренькі, вміло спіймають,
Стрімголов, швидко відлітають.
На курінь, так хутко скік та скік,
Щоби кіт не вздрів, подалі в бік,
Чистять крильця, вже на бузочку,
Та й радіють квітам, садочку.
03.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
Напевно щось сталося з природою… може це відгомони воїн? Таке забруднення атмосфери, чи заводами, чи іспитами нової хімічної зброї? Чи що? Що сталося? Чому так холодно? Це мабуть загадка для багатьох….
Дивуються люди в невеликому селі, адже живуть майже, як жили п`ятдесят років тому.
Село в низині, огорнуте квітучим бузком, потопає між невеликими пагорбами, по яких тягнуться ліси. З однієї сторони майже одні сосни та де-не-де ялини, по іншу сторону листяний ліс, цей ближче до села.
Можна вийти з обійстя і здалеку побачити чорні, похмурі граби, майже однакові з дубами і між них видніються старі товсті, пишні квітучі черешні, вони неначе вбралися в весільний одяг, аж нахилились до землі. Та чи цього року вродять? Адже в самий цвіт так похолодало, що по долині було біло- біло, а дахи хат покриті шифером, по яких подекуди завжди виднівся мох, стали неначе одягнуті в капронову білу вуаль. Звичайно вразило око та настрій геть пропав. Та картопелька, що зійшла, одягла білі капелюшки, а як перші сонячні промені дістали її, геть зморщилася, як старенька бабуся, прив`яла. Куди не глянь, одне розчарування. По городах полуниці, навіть були вже ягоди, почорніли, а цвіт схилився в зажурі. Горіхи ж, неначе їх оголили, адже цвіли та ранком біля себе встелили по зелененькій травичці майже зовсім чорну мереживну вуаль. Подивлюся довкола болить серце. Що дарує людям цей рік? Добре хоч зеленіє трава, тож є надія, що худобі, кроликам та курям буде, що дати. Але ж відразу думаєш, а кролики не почнуть падати, вмирати, як кілька років поспіль. Кислотні дощі приносять біди.Як жити? Кожен задає питання, тут в селі може з десяток сімей молодих, а то всі пенсіонери, хіба можна вижити на жебрацькі пенсії, а тепер, ще й не знати, що буде з урожаєм. Хіба молити Бога, щоб вродив хліб та й якось буде. Молиться кожна людина, щоб Бог не покинув, не дав знову впасти в п`ятдисяті роки минулого століття.
Як живе це село? Нема нікому діла, там, на Сході війна, декілька чоловіків пішли захищати країну, їх мало, так само, як мало ходить дітей до школи в сусіднє село. Кожного дня збираються невеличкою юрбою і п`ять кілометрів долають майже щодня тільки в одну сторону. Бо автобус, той, що виділили, майже весь час на ремонті. Таке життя…
Більшість людей коли хворіють намагаються лікуватися травами, а там, як Бог дасть. Є одна фельдшерка, часом укол зробить, як криза, а вже потім, що чекає цю людину, немає нікому до цього діла.Самотужки не добереться до містечка, треба транспорт, а його не завжди знайдеш при потребі.
Але ж люди тут добрі живуть, один одному все в допомозі і дуже працьовиті.
Ледь - ледь сонечко піднялось…
Просинається село, півні немов на параді все виспівують пісні один за одним. Легенький, весняний вітерець, але прохолодний гойдається, ховається між молодим листям дерев та кущів,ледь- ледь прихиляє травичку…. Вже десь гайнув у саму середину долини, там невеликий ставочок. Декілька незначних джерел підтримують прохолодну воду, яка тече між пагорбами в місцеву річку. Це для села радість, при нагоді можна наловити риби. Добре, хоч це в села не забрали, кожен має доступ сюди і дітлахам літом справжня насолода, можна купатися та засмагати.
А поля навкруги де-не –де засіяні, ще чорніють, лише декілька видніються озимою пшеницею. А то більше полів все ледь - ледь зелені, видно торішні сухі бур`яни.
Вже з однієї сторони села, то з іншої чути ревіння корів та перегукування гусей й відразу гавкання собак.
Бачу йде старенький дідусь на город, а під ногами рушником стелиться барвінок, синенькі оченята разом з листочками, здалеку привітно поблискують. Дід роздивляється довкола, підносить голову до гори і хреститься. Напевно, як завжди просить у Бога допомоги, щоб зберіг урожай. А небо сьогодні ясне – ясне, ні хмаринки, тішиться, може вже буде тепло. Задумався, прислухався до зачарованих пісень птахів. Здалеку, з лісу чути соловейка, а зовсім поряд щебече шпак, інколи наче передражнює горобців.Згодом, так заллється піснею, аж завмирає серце від радості. Яскраве сонце своїм промінням покрило землю навкруги. Живе село, живе в надії….
15.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
До річниці мами
Червоні троянди, дві ненці несу,
До рідного дому, давненько не йду,
Не видно стежинок, густенька трава,
Душа так страждає та біль зажива.
Ой доле, доленько, нас розлучила,
І вірно любити мене навчила,
Я все пригадаю, вишневий садок,
Мої гусенятка, туманний ставок.
Далеко до яру , туди мене кличуть,
Ледь - ледь світає, вже радісно ґелґочуть,
Піду до криниці, вода там свята,
Чому ж, мов на крилах літають літа.
Я поруч с тобою,вже сонце сідає,
Немов, наді мною твій погляд літає,
Троянди, он бачиш, знаю, їх любила,
Та йти, не хочу, геть покинула сила.
Матусю, люба , ми весноньку зустріли,
Згадаю, ніжні дотики рук так гріли,
Коли знемагала, так дуже хворіла,
В той час, була би, як той листок зіпріла.
Не спала, ти завжди ночами втішала,
Голівку гладила, потім цілувала,
Навчила так багато чого, по житті,
Мені, все пригодилося у майбутті.
Матусю, дякую та мені пора йти,
Рідненька,знаю, мене дуже любиш ти,
Онуки та діти, вже чекають тепер,
Чекай, не журися, ще прийду до тебе.
13.05.2017…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
Гай зелененький, у спогадах моїх,
До колін трави, там повно дітлахів,
Яскраве сонечко, пісні солов`я,
Я, мов літаю й летить думка моя.
Всі босоногі, із ляльками грались,
Щасливі миті, все по житті мчались,
Скрізь сміх лунав, тут вже м`ячик крутився,
Заб’ють гол хлопці, народ веселився.
І ґелґотали гуси. Йшли купатись,
Моє дитинство прагнуло погратись,
Поряд ставочок, жабки хлюп- хлюп та хлюп,
У воді ноги, аж захоплює дух.
Від задоволення..Спина у рясці,
Хвала дитинству, воно мов у казці,
То справжнє щастя, оттакою бути,
Як не радіти? Чи й можна забути.
Вітрець легенький, враз сполохав думки,
Хай знов полину, я у них залюбки,
Зачекай час! Прошу швидко не лети!
14.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017
Шановні поетеси-Матері і мої читачі!
Вітаю з Днем Матері!!!
Здоров`я,миру і добра!
Достатку,щастя і тепла!
Щоби були радісні очі
Щоб спокійно спали щоночі
Поваги Вам від онуків,дітей
Нехай співає для Вас соловей!!!
*****
Ти заплела у косу стрічку,
І одягала вишиванку,
Все цілувала, мене в щічку,
Вставала дуже спозаранку.
І невгомонна й клопітлива,
Мудра і щира, теплі очі,
Матуся добра і чутлива,
Оберігала, сон щоночі.
Я пам’ятаю її пісні,
Пригріли серце, йшла у життя,
І поцілунки, ніжні, рясні,
Подарувала ласку, щастя.
Життя розправило вітрила,
До тебе б ніжно пригортатись,
В дарунок доля дала крила,
Прийшлось з тобою розпрощатись.
Немов для мене чарівниця,
Тоді дорогу освітила,
І вуркотіла, як та птиця,
За мене Боженьку просила.
Давно пішла у світ незнаний,
Я так далеко, на чужині
Зі мною погляд, твій жаданий,
Цей спогад гріє, душу й нині,
Допомагає,як і завжди.
10. 05. 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017
Прийшла, постукала у вікно нічка. Весняна нічка трохи темніша ніж взимку, бо ж снігу давно немає. Він зовсім розплакався від сонячних променів, від тепла і стік струмочками води, приховався десь в землі.
Скрізь виростає зелененька травичка, краса…
Молоденькі листочки дерев і кущів виблискують на сонці , вбралися в цвіт абрикоси, черешні і вишні, розцвіли різні квіточки.
А пташок стільки багато стало! Співають щодня, весело надворі та тільки ж не вночі.
Ось, це я, лежу в ліжку і все думаю, я то сплю вночі, а там, за вікном не все спить. А я давно приготувався до сну, почистив зуби і з під ковдри виглядаю, чомусь ніяк не можу заснути. Кручуся, верчуся, немов став дзигою І не можу збагнути від чого це … Позираю у віконце….
Ой, на небі зірочки, як маленькі дітки ліхтариками світять. Що не погляну у вікно, немов мені моргають весь час. І ледь - ледь мерехтять, часом, як на одній ніжці стрибають, а часом на місці стоять. А поруч місяць рогом, неначе за щось зачепився і теж моргає блідим сяйвом, веселиться серед зірочок-діточок.
Йому напевно веселіше зараз. І вже сам себе заспокоюю, мені теж було сьогодні весело. Такий був чудовий, сонячний день…..
Прийшли до мене друзі, вони правда старші за мене, мені ж п`ять років. Але нічого, після Нового року буду мати шість. Ото вже тоді буде зі мною заморока, так мама з татом кажуть, бо будуть готувати до школи.
Ага, я вже знаю, що це таке, мій друг, Сашко, туди ходить. Розповідає, що там треба робити те, що говорить вчителька, а не те, що хочеш ти.То я вирішив, що туди не хочу, але ж прийдеться йти, як і всім.
Чую, хтось двері відкриває ,а це мама…
- Синку, чому не спиш? -поправила штори.
- Навіщо до вікна поглядаєш? Про що думаєш, чи мрієш ?
- Та, це мамо, дивлюся, зірочкам добре! Мерехтять, танцюють, стільки хочуть, стільки й літають, а я, тут, як подумаю про школу…. геть сон тікає.
- А чому ти так зарано переймаєшся, ще далеко до того часу?
- Тож був сьогодні з нами на лузі Сашко, ой стільки нам розповів про школу. Ну ,я все зрозумів, туди не хочу!
Мама засміялася, поцілувала в чоло, поправила ковдру,
-Це ти, ще не знаєш, як цікаво в школі! Адже там діти пізнають про все, все на світі і про небо й про зорі і про літаки. Це спочатку тяжкувато, а згодом, будеш мати бажання, буде легко навчатися. Ну спи, моє маленьке чудо! Ти напевно дуже зрадів,
що на дворі тепло, добре наганявся, емоцій набрався, як кажуть, через край.
-Так мамо, ми гралися майже цілий день! Бабуся тільки на обід нас погукала. Ми дуже швидко з ним розправилися і знову погнали на долину.
- Я Сашкові двадцять голів зумів забацати, а він мені тільки шість.
- Щось ти дуже збуджений, досить про це думати і про школу, спи вже!
- Чуєш, мамо, а потім, м`яч впав у стару криницю, хтось залишив її відкритою. То ми позвали на допомогу діда Семена, він нам його дістав. Знаєш, спускався прямо у криницю, у здоровецьких чоботах, ми всі його обступили, дивилися, як він це зробить. Я теж, як виросту так зумію, правда мамо?
Вона присіла збоку на ліжко і просто дивилася й усміхалася.
І я продовжив,
-Ой, як би ти бачила, як Сашко ввечері гусей заганяв! Ми йому всі допомагали, ну ніяк не хотіли йти з долини. А той гусак, мені здалося, що він більший за мене, як схватив мене за штанці, я думав залишуся без них. Геть по коліна мені стягнув, я, аж упав, правда Сашко відразу підбіг, відігнав його. Я був відразу злякався, а потім вже сам з себе сміявся, адже це просто гусак, не якийсь монстр, як в кіно. Але ж крику було на всю долину, кричали гуси, а ми їх ганяли, ганяли та нарешті вдалося загнати додому.
-Ну в тебе справді був сьогодні день пригод та вже вгамуйся, досить!
-Мамо, але ж класно, що весна, що тепло, не те ,що взимку, тоді було, лише трохи погуляю і вже мерзну. А зараз краса і одягу багато не треба.
Мама дивилася і хитала головою,
- Почекай - но прийде літо, побачиш, яка краса, достигнуть суниці, черешні і буде не те що тепло, а буде дуже жарко. Ти ж напевно пам`ятаєш в тому році?
-Ні мамо, мабуть я був малим, тепер же я вже дорослий!
У мами сльози на очах і чую тихенький сміх, прикрила уста рукою,
- Звичайно дорослий будеш, тільки, ще треба трішки підрости. А зараз повернися на бік і спати, моє сонечко, спати!
-А може казочку розповіси? Чи ти дуже заморилася на роботі?
-Ну гаразд, тільки оченята закрий і слухай уважно, уважно…
- Десь далеко, далеко за горами котило великі хвилі море. А посеред нього виднілася величезна гора, вона вночі сяяла від місячного світла. Здалеку здавалося від неї відлітали в небо зорі, тільки мерехтіли вони різними кольорами..
О, подумав, я ,мама знає, що люблю казки про небо, про інопланетян, як в кіно. Вже вмостився гарненько і переді мною почали танцювати зірочки.
А я за ними все біг і біг, ніяк не міг догнати, вони ж мені все мерехтіли і мерехтіли. Здалося немов провалився у їхній світ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017
Посеребрилось волосся у матерів,
Не повернулися синочки із війни,
Перед очима, часто в росі ранковій,
Як босоногі, були маленькі вони.
Кожного разу вдивляється у фото,
Ті,теплі спогади… Непрохана сльоза,
Тих, ясних днів було в житті не багато,
Війна прийшла на Україну, як гроза.
І тільки ранок…поглядає у небо,
Знову стрічає. Чути крики журавлів,
Вже проводжа.Чом, у інший світ понесло?
За що вбиває, клятий ворог синочків?
Ой стільки ж Боженьку, діточок полягло…
08.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017
Весни квітучість… прикрашає рідну столицю. Вкотре відвідати парки, музеї і просто у вільний час пройтися по алеях, де височять, розлогі дерева каштанів й по клумбах вражає різноманітність квітів. Але чи є в гарячу пору час, коли в студентів весняні сесії.
В Київському електромеханічному технікумі дуже людно. Крім стаціонарних учнів в холі багато заочників. На весняну сесію з'їхалися звідусіль. На черзі екзамени, лабораторні роботи та під кінець сесії захист курсової роботи. Вже зранку, поспішаючи, всі займали чергу на екзамен й кожен трусився перед дверима в аудиторію. Хтось роздивлявся в книжках схеми, хтось повторював, розрахунки провисання проводів телефонного зв`язку. Скрізь метушня, шепіт між студентами. Сьогодні інша група здає екзамени. Студенти заходять по черзі, коли хтось виходить, хвилюючись запитують, кому який білет дістався. Група студентів йшла з консультації, в них екзамен завтра та все ж таки було цікаво, як здають інші групи, які додаткові запитання?
Троє дівчат весело позирали на тих щасливчиків, хто вже в руках вертів залікову книжку з оцінкою, тішився, що відстрілявся.
- Ну, що дівчата йдемо, вже досить, набралися порад, пішли вечеряти, в нас завтра важкий день, - запропонувала Надя.
Таня й Галя переглянулися, одночасно всміхнулися. Галя підморгнула до Тані, приклавши пальця до уст,
- Сонечко, сходи, купи всім кефіру й постав варити картопельку в мундирах , ми скоро прийдемо, давай.
Надя, простенька жінка з Бахмача, чорнява з ясними блакитними, добрими очима, весело підморгнула,
- Ну, гаразд, даю вам пів години, не більше, я встигну, то ж не баріться, дуже їсти хочеться.
Дівчата весело позирнули, захоплююче спілкувалися з колегами.
Тихо грає приймач…. В кімнаті троє, за вечерею розмови. Надя старша серед них, заміжня, виховує п`ятирічного сина, працює електромонтером. Має навички, досвід у роботі, багато в чому підказує в навчанні. Таня ж жмеринчанка, русява з великими округленими очима, довгими віями. Вона теж заміжня, працює електромонтером, має доньку двох років. Галя гарненька, повненька дівчина із світлими, смарагдовими очима. Довге волосся кольору стиглих колосків, заплетене в товсту косу, лежить на плечі, досягає пояса. Працює електромонтером по станції Козятин. Тож всім треба було закінчити технікум, щоб отримати диплом та за фахом продовжити кар`єру.
Вони іще з початком навчання разом у кімнаті, дружні, веселі, щирі між собою Другий рік навчання в технікумі об`єднав їх, ділилися особистим життям, радилися немов сестри.
Після вечері Галя взяла в руки гребінець, підморгнула Тані,
- Дівчата, що я вам розкажу, ну вгадайте про що? Хто перший?
Таня весело заговорила,
- Ой, бачила, бачила, як ти сідала в поїзд, тебе цього разу хлопець проводжав, той самий, що приїздив до тебе на установочну сесію. Ти з ним таки помирилася? Що я вгадала?
В Галі сяючі очі,
- Я його так кохаю, мені більше ніхто не потрібен, за ним би бігла, здається на край світу.
Морщила маленького носика, продовжила,
- Та мама все говорить, що він, як слимак. Не надійний, бо дуже красивий, каже не щирий, замкнутий, не простий. При розмові приховує очі, дивиться в інший бік. А може він стидається мами, я хіба знаю чому так?
Надя взяла гребінець, не поспішаючи розплела Галі косу, почала розчісувати красиве, густе волосся,
- Ой краса дівчата, це таке діло, ви мабуть чули такий вислів » З личка, не п`ють молока », то ж задумаймося. Кажуть красива весна й красива молодість та прийде літо, осінь, багато чого зміниться, побачите.
Галя, ніби кудись спішила, крутнула головою, з опалу вимовила,
- Він каже, що кохає, то ж сватання було, подарував каблучку з камінчиком, тільки я залишила її вдома, влітку буде весілля.
Кров вдарила в обличчя, розчервонілась, очі налилися сльозами. Вона намагалася стримувала сльози, щоб не заплакати, часто кліпає очима.
- Тож ти кажеш , що мамі не подобається, дала згоду на весілля ? - запитала Надя.
- Дала, тому й на літо визначилися, - вже спокійніше продовжила Галя,
- Каже мені, щоб я, ще гарненько до нього придивилася. Ми зустрічаємося другий рік та він часто у відрядженнях, по пів місяця немає. Така робота, водієм працює на консервному заводі, часто кудись возить товар.
- То він може за кордон їздить? - з цікавістю, запитала Таня, сидячи з підібганими ногами на ліжку.
- Їздить кудись, точно не знаю, але часом довго немає.
- Ой, Галю-Галю, ти б краще все розпізнала про нього, а потім вже йшла заміж, - продовжувала Надя.
- Я тобі чесно скажу, я ж бачила його тоді, як він приїжджав до тебе та в мене, на жаль, теж про нього враження не в кращу сторону склалося. Пригадай, ми ж тоді чаювали разом, він був з нами приблизно з годину. Я тобі скажу те, що ти його кохаєш це добре, але я тоді не побачила в його очах до тебе вогників кохання. Можливо він пізніше закохався. Дивись тобі видніше та краще не поспішай. Знаєш, може він тепленьких шукає, твій батько в депо має гарну посаду, розповідаєш, живите в достатку. А, що в нього за сім`я? Сватання було, то вже треба було поцікавитися, що за родина, як кажуть, хто та чим дихає?
Галя взялася сама заплітати косу, задумалась, раптом сказала,
- Та вони теж не бідненькі і батьки так нічого, я в них була, він мене з ними познайомив. Має меншого брата, майже такий, як мій брат, тільки в різні школи ходять. Правда він такий шибеник, шостий клас, саме некерований вік у дітей. Якось одного разу при мені дав Сергію листа, а там фото дівчини. Конверт вже був відкритий, Сергій тоді дуже почервонів, лист сховав у сервант. Скоро перевів тему розмови, брата вигнав з кімнати. А так загалом, все нормально, я хочу за нього…
Таня встала з ліжка, підійшла до дівчини, обійняла за плечі, -
- Ой, знаю я це кохання! Ось, сама зважила, на чужину приїхала.
У мене теж чоловік красивий, схожий на артиста. От закохалася, що хіба думала, що на чужині так важко жити. Але нічого, якось буде, будинок вже закінчуємо будувати, правда доньку, таки прийшлося завести до мами.
На якийсь час в кімнаті тихо, з коридору чути, як хтось грає на гітарі, гучні розмови.
Вже вкладалися спати… Галя в ліжку продовжила розмову,
- Знаєте, у нас на роботі є Володимир, не дає мені спокою, правда старший за мене на чотири роки, теж непоганий хлопець. Але трохи зануда, весь час мені щось пропонує, чи чаю, чи солодощі. По роботі багато чого й цікаво розповідає, кожного разу намагається доторкнутися, то за руку, то за плечі. Зирить на мене, якось інакше, не так, як всі на роботі, здається, якась занепокоєність, теплота, ніжність. В той же час очі блищать, немов у них блиски вогників. Кожного разу, коли помітить мій погляд, всміхається.
На роботу приносить квіти. Ставить у вазу і обов`язково скаже, що це для гарних дівчат. На Восьме березня мені подарував м`яку іграшку, песика.
Дівчата не могли стриматися, зайшлися сміхом.
- Це мабуть замість вечірньої казки розповідь, так сказати, виливають душевні почуття, як на сповіді, - помітила Надя.
- Він у тебе закоханий, - перевертаючись у ліжку, весело сказала Таня.
- Та він так собі, якби Сергія не було, може б і наважилася я з ним зустрічатися. Колись мені пропонував, як я тільки прийшла до них працювати, - тихо продовжила Галя.
По гуртожитку метушня, всі кудись поспішали. Галя проснулася вся знервована, збуджена, почала гойдатися на пружинах й охати,
- Дівчата, щось буде! Ой, щось буде!
Таня підійшла, зупинила гойдання ,
- Ну, в чому справа? Гайда, збирайся на екзамен, нема коли розгойдуватися, що маленька? Чого панікуєш?
Галя в паніці розплітала косу, металася по кімнаті, немов пантера перед стрибком, вже зі злобою шмагала волосся.
З пательнею в руках зайшла Надя, пахло яєчнею,
- О! Що це? Що погано? Захворіла?
Галя скривилася, присіла,
- Не піду на екзамен, поїду додому, мені сон поганий наснився.
Дівчина затулила руками обличчя, заплакала,
- Щось трапилося, я відчуваю.
Надя приголубила її,
- Як навіть щось трапилося, це не кінець світу. І з чого ти взяла, що сон на погане? Розповідай! Та швидко снідаємо, вже треба йти.
Галя із склянки потроху пила воду, заговорила,
- Наснилося, я йду з Сергієм біля річки, вода в ній спочатку чиста, а потім чорна,як смола. Чомусь йому віддаю ту каблучку, що він мені подарував, раптом вона падає у воду. Я піднімаю голову, довкола роздивляюся, а його немає. Мені треба додому, боюся, що з ним, щось трапилося….
Надя взяла Галю під руку, щось тихо й довго говорила та у відповідь кивала головою.
Таня зібрала потрібні книги та залікові книжки перша вийшла з кімнати, за нею поспішали дівчата.
- Ой зачекайте, я забула сумку, там гроші, - повертаючись, гукнула Галя.
Перед дверима аудиторії стояла майже вся група, Надя відійшла із старостою групи, про щось шепотіла та позирала на Галю. З аудиторії вийшов перший студент, задоволений, всміхався,
- Все добре, наступний!
Староста взяла Галю за руку,
- Давай ! Ні пуху ні пера!
Дівчата дуже хвилювалися за Галю. Дякувати Богу, все склалося добре. Вона вийшла з аудиторії спочатку розгублена та потім підстрибнула від радості,
– Все, здала екзамен, здала! Я в кімнату йду, поїду додому, завтра вранці повернуся.
Таня побігла слідом за нею, щоб забрати від кімнати ключ.
Галя швидко переодяглася, із сумочки витягує речі,
- Я ж кажу, щось сталося, бачиш?
Вона тримала в руках тріснуте пополам дзеркальце, заплакала.
Таня почала умовляти, заспокоювати її і в той же час сама знала, що це погана прикмета. Хотіла забрати в неї дзеркальце та дівчина зазирає в нього, на ньому витирала сльози, які стікали по щоках.
Таня проводжає Галю на поїзд. Галя хвилюється, знервовано зазирає на всіх. Поїзд відправився, Таня поспіхом поверталася в технікум, адже попереду екзамен.
Галя знервовано дивилася в вікно, добре, що це швидкий поїзд, за дві з половиною години буде вдома. В плацкарті людно й галасливо. Люди неначе хотіли перекричати один одного, це її, ще більше нервувало. Дівчина мала бокове місце, на одній із зупинок навпроти неї сів білявий хлопець, вона відразу очі відвела до вікна. Дивилася в нікуди, не помічала, що відбувається за вікном, її все бентежило. Думала, куди відразу піти, чи додому до батьків, чи йти додому до нього. Він мешкає в приватному будинку, неподалік від вокзалу. Роздумувала, мабуть не зручно, принизливо, що сама прийде та все ж тільки поїзд зупинився, майже не відчуваючи під ногами землі, швидкою ходою йшла до Сергія.
Біля паркану машина «Нива». За кермом сидів чоловік, палив цигарку. Побачивши її, через вікно викинув недопалок, вийшов назустріч,
- Ви мабуть сестра Сергія, скажіть нехай швидше вирішують, поки світло надворі, треба виїхати.
Галя підійшла до хвіртки, помітила біля дверей красиву, біляву жінку. В пальто застібає ґудзики, з-під якого видно округлений живіт, вона була вагітна. Позаду неї виходить чоловік, голосно сміється, потім весело,
- Життя це така штука, то ж Сергійку подавайте заяву, зіграємо весілля, поки вагітність не дуже видно. Мати сама швачка, то ж плаття пошиє широченьке та й по всьому.
Галя немов скам`яніла, в ногах відчула слабкість, ледь втрималася, щоб не впасти. Стояла немов вкопана, адже хвіртку відчинила, не було куди тікати, бо за нею стояв чоловік, що вийшов з машини. Раптом з дверей показався Сергій, кров закипіла під серцем, їй не вистачає повітря, опускається донизу.
Чоловіки побачили, що дівчина тихо опускалась, підхопили її, здивовано дивилися на Сергія, який стояв, від несподіванки, як укопаний.
- Мамо, тут Галя,- гукнув, повертаючи голову назад, до хати.
- Це, що твоя сестра, запитав чоловік, який вийшов з хати перед Сергієм.
В Галі гуділо в голові, темніло в очах, ця мова здавалося линула здалеку.
Мати Сергія сиділа біля Галі, мокрою хусткою витирає чоло,
- Господи, хоча б вона не була вагітна бо, що ж тоді робити?
Їй стало краще, поправила косу,
- Ні-ні! Не хвилюйтеся! У нас з ним стосунків не було. Тільки не можу зрозуміти, навіщо було сватання робити? Я так зрозуміла, це його дівчина, його дитя?
Мати опустила голову,
- Пробач дитино, ми не знали за його гріхи у відрядженнях.
- Ось, сьогодні дві години назад, як сніг на голову.
- Сергію, ти де? - сердито гукнула сина.
До хати зайшов знервований батько,
- Все, гостей провели. Ну, що тут ? Вже бачу краще. А де Сергій, він здається до хати йшов.
Старий вийшов надвір, було чути, як гукав сина. Минуло кілька хвилин, ні батько, ні Сергій до хати не з`явилися. Мати Сергія мовчала, тільки все поглядала на двері.
Галя відчула, що слабкість позаду,
- Вибачте, я буду йти. Якщо в нього досить сміливості, нехай прийде забере каблучку.
Не озираючись, вийшла на вулицю. Додому вирішила не йти, повернула в сторону вокзалу. Вже майже заспокоїлася. Роїлися думки, добре, що зараз про все дізналася. Пригадала мамині слова, здається таки слимак, вона мала рацію. Неначе небо стало сизим, неначе і сонце геть зникло, а під ногами шурхіт по асфальту, крива усмішка на обличчі. Який він жалюгідний стояв, пригнічений, пригадала його біля дверей, вона відчула до нього презирство. Недарма кажуть від кохання до ненависті один крок.
Її переповнював гнів, здалося вона його зненавиділа. Йшла, дивувалася сама собі, жодної сльозинки, але ж здавалося його кохала. Ні, він все розтоптав, ранив їй серце, молоденькій пташці тій, що думала, що не може без нього жити.
В електричці полегшено перевела подих. Три години роздумів, стала впевненіша в собі, вірно зробила, що поїхала. Іще раз пересвідчилася, що і сни, і прикмети часом говорять правду.
В гуртожитку майже тихо, двадцять друга година, постукала в кімнату.
Дівчата не спали, який там сон, вся мова про Галю, як там, що там?
Надя відчинила двері,Таня лежала в ліжку, відразу зірвалася,
- Ну нарешті, як ти, сонечко наше?
- Ось так дівчата, поставлена жирна, велика крапка. Нема того Сергія, що я покохала, нема надій і не буде вороття.
Дівчата переглядалася, чекали, що скаже далі.
Знявши плащ, Галя присіла на стілець, дівчата, як сороки зазирали в її очі, чекали пояснень.
Довгої розмови не було. Вона розповіла що відбулося, що відчуває та які має плани. Вони просто її не впізнали, ні страждання, ні плачу, ніяких істерик. В кінці розмови, ще раз пригадала мамині слова,
- Слимак, що сказати, мама відчувала.
Минув час… осінь впевнено постукала у вікно. Жовтень місяць вигравав у багряних кольорах, але погода була непогана. Лише холодніші ночі, а вдень буяло бабине літо.
Біля гуртожитку декілька валіз, більші, менші, а біля них стоїть славний високий хлопець, позирає на вхідні двері технікуму.
Нарешті двері відчинилися, троє дівчат поспішили до нього. Він відразу протягнув руку за повним пакетом до Галі,
- Давай допоможу, набрала книг? А тепер в гуртожиток підете?
- Ти йди! Ми вже самі підемо, - трохи соромлячись, тихо проговорила дівчина.
- Ні, я встигну на електричку! У вас он, стільки речей, я допоможу.
Галя почервоніла, їй було незручно перед дівчатами, позирає на них, ніяковіє.
В кімнаті, всі троє лежали на ліжках, задоволені, можна трохи розслабитися, це ж установча сесія. Лише начитка предметів та лабораторні роботи, готування до курсових робіт.
Ліжко Наді знаходиться навпроти ліжка Галі, вона крутилася з боку на бік, позирала на неї. Кожного разу пружинне ліжко скрипіло на всю кімнату.
Таня не витримала,
- Надю, що ти, як квочка, запитуй вже Галю, досить мучитися, скрипиш весь час. Що не зрозуміла, це ж напевно той Володимир з роботи.
-А, що гарний, такий собі, нічого, правда сором`язливий, так чемно привітався, представився і все, більше ні слова.
Галя задоволено зирнула,
- Він… він дівчата.
- А ти така стала, як трояндочка розквітла, щічки тримають рум'янець. У очах блиск,- вже хіхікала Таня , підморгнула Наді.
- Так, я з ним вже чотири місяці зустрічаюся й на роботі разом.
Ніхто не наважився запитати про Сергія. Навіщо людині лізти в душу? Ворушити старе, чіпати зарубцьовану рану, щоб боліло.
Та Галя сама розповіла, як він приїхав до неї на роботу, в обідню пору, визвав, переминався з ноги на ногу, навіть не вибачився. Віддала каблучку і все, напевно ж за нею приїжджав.
В останні дні січня студенти зібралися на сесію. Вона видалась насиченою, екзамени, лабораторні роботи, захист курсових робіт, все так, як мало бути.
Основною подією тішилися дівчата, смакували «Шампанське». Стіл ламався від кількості смачних трав. Минув тиждень, як було весілля, молодята Володимир й Галя приймали від дівчат привітання. Усміхнені, задоволені, вони були щасливі, як два голуби, воркували між собою.
Таня з Надією від щирого серця читають поздоровлення, бажають молодятам, кохання довіку і сімейного щастя, час від часу кричали гірко.
Квітень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2017
Гарний весняний день… Яскраве сонечко мандрувало ближче до заходу….
Але промінці, ще весело витанцьовували, мерехтіли по землі.
Теплий, веселий вітерець гуляв поміж дерев, вони ж раділи, що нарешті тепло. Листочки у захваті перемовлялися між собою, шелестіли.
Аж раптом почули розмову двох синеньких фіалочок,
-Ой, яке ж сьогодні сонечко світило, ти бачила сестрице?
Та саме з вітром обіймалася, легенько стрепенулася і дуже приклонилася,
- Не тільки бачила, а й відчуваю. Мене гріли промені ласкаво і теплий, теплий вітерець обіймав, що ти не помітила хіба?
- Бачиш, як бешкетує, геть до землі мене хотів покласти.
Аж враз ледь-ледь почули спів тоненький між листочків,
-А ну, хто тут про мене, щось розповідає ?
- Ой вітре, це ти ?,- одночасно запитали фіалочки.
- Звичайно я! А хто ж іще вас може так ніжно обіймати? - запитав вітер.
Зовсім поруч росла яскраво-жовта кульбаба. Вона усміхалася до всіх, останні сонячні промені придавали їй блиску, але вона вже згорталася, потихеньку готувалася до нічного сну. Уважно слухала цю розмову, наважилася приєднатися, погомоніти,
- Ну, то й добре, що нарешті теплий, дочекалися! Щось цього року така капризна весна ,то тепло було, то раптом сніг повалив. Добре, що нас прикрив від морозу. Так би напевно загинуло багато квітів серед нас…
-Так, так, ти права кульбабко, - зашепотіли квіти
- Це завдяки сонечку я теплий, - продовжив розмову вітер.
- Його промені добре гріють та зараз заховаються і я вже буду віяти холодніше.
Квіти підняли галас,
- Не треба! Не треба! Краще відпочинь, не літай!
-Ой, що це за гамір ви такий підняли? - обурилася конвалія, вона ще не цвіла, але вже тримала при собі маленькі закриті квіточки.
- Хіба не бачите, вгомоніться, гадаю ніч приходить для того, щоб відпочити, набратися сили, а потім вдень, більше підрости. Тож не заважайте дрімати ,
- продовжила конвалія.
Ніжно-зелена, шовковиста травичка все слухала уважно і теж подала голос,
-Ти справді вітре, наберись терпіння, ще нагуляєшся досхочу. І так ночі прохолодні, як вієш, знову стає холодно. Хай би ми всі, ще трішки підросли, стали би дужчими.
Притих вітер, уважно всіх послухав а потім тихенько, тихенько заговорив,
-Та я вже бачу сутінки довкола огорнули землю і в лісі вже набагато тихіше, менше пташки співають, напевно теж вкладаються спати. Не знаю, що з вами робити? Може й справді перепочити, а прокинутися із світанком, тоді погуляти.
Аж тут дерева почали просити,
-Ти вітре, сьогодні вітре, нам всім гарно коси розчесав, можеш і відпочити, нехай би ми теж трохи подрімали. А проспати не бійся, не проспиш. Наш зяблик все починає спів тільки ледь-ледь світанок просинається. А там і дрізд свою пісню заведе, почуєш, гарно співають наші друзі. А спів соловейка неперевершений, ото вже дзвінкоголосий птах, він заводить свої чарівні пісні і вдень, і вночі.
- Ну добре, - позіхнула, вже зовсім згорнула свою квітку кульбабу. Мабуть я перша, вже майже сплю, тож на добраніч всім.
Бачать дерева, фіалочки обійнялися, застигли, теж дрімають.
А трави всі принишкли до землі.
Серед листочків дерев шепіт вітру промайнув,
- Ну так і буде! Напевно я теж сховаюся поміж вас, посплю до ранку, гадаю, що не просплю. Тоді всі разом будемо стрічати ніжне, ясне сонечко весняне. Тоді я весело розбуджу всіх, щоби раділи теплому сонечку і квітучій панянці-весні.
- На добраніч! На добраніч всім! –лунало в лісі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2017
Подих травневий, по Україні,
День Перемоги - святкуємо нині,
Могил багато у селах, містах
Рядами тонуть у первоцвітах.
День Перемоги! Скільки лягло життів,
Ворогів гнали, розбили фашистів,
У жалобі, схилимось сьогодні ми,
Спогади щемні, з полинними слізьми,
Все памя`таємо,….. Під серцем щемить,
Мов сіль на рані, так нестерпно болить.
Тож не забудемо часи жахливі,
Та всі ветерани, стоять щасливі,
Радісна зустріч із побратимами,
Маємо борг, назавжди перед ними.
…
Щира подяка за променисті дні,
Згадаймо всіх!Ми скажемо -»НІ» війні!
Хвилина тиші. Лунають салюти,
Ніщо й ніхто,народом не забутий!
О6.05.2017
Вітаю всіх з Днем Перемоги!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
Мене візьми, чуєш, візьми перлиною,
Така, як є, я знаю, що з провиною,
Прошу забудь, коханий мій, благаю я,
Колись давно, у перший раз, була твоя.
Життя штормило, як море до берегів,
Вірною чайкою, була коли хотів,
Сизий туман, приліг, сріблився, десь пропав,
Відчула серцем, ти мене гучно гукав.
Нехай все час, на своє місце розставить,
Збере гріхи у безодню. Нам обновить,
Любов і ніжність, як обійми моря,
Щоб завжди разом, не пізнали горя.
02.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
Глибока рана, яка так кровоточить,
Як зупинити Україні цю війну,
Напевно досить! Час Росії віддячить,
І відсіч дати, кремлівському пахану.
День Перемоги, вітають ветеранів,
А там, на Сході, знову б`ють канонади,
Як зупинити ненаситних теранів,
Як зберегти можна людей від неправди.
Кожен день лине, від ТБ одна брехня,
На мою рідну Незалежну країну,
Тож говорили, ми братами, це ж маячня,
Віками хоче встромити ніж у спину.
Хоч пройде час та прощення їм не буде,
Усім болить, матері у чорних хустках,
Гадаю кара, Божа, нарешті прийде,
Великий гріх, лежить на ворожих руках.
05.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
Любов... є хтось, що її знає?
Пече, у грудях.Завмирає,
Сердечко й враз болі, тріпоче,
Все ж молодість - щастя дівоче.
Давно літають світлі мрії,
Чутки ж, повзуть неначе зміїЮ
Чи варта, ти його кохати?
Жорстокий світ, вміє брехати.
Від заздрощів руйнують долі,
Немов, зірвані квіти в полі,
Бліді, зів`ялі, вже без життя,
Всяк час не згорять їх почуття.
У світі безжальнім до зірок,
Зробить,спроможні останній крок,
Щоби життя лишить жахливе,
Давно собі,знайти щасливе.
Лютий 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017
Світлішав схід, сонце до землі,
Мов подарунки кидав теплі,
Туман сріблився, над травою,
Падав криштальною росою.
Хоч небо сиве, вже ясніше.
У лісі пташці веселіше,
Заводить пісню на новий лад,
Диво – мотив, плине серенад.
Вже новий день розпочинався,
Бузок до сонця усміхався,
Скрізь пурпурові сяють квітки,
Раділи ранку і зірочки.
О2.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017
Яскраве, привітне літо вже майже збігло. Сонячний ранок. Ледь - ледь роса з легким туманом припала до трав і квітів. Яблуні й груші добре вродили, від сонця блиск, воно ж до них немовби усміхалось. Червонобокі, пахнуть медом, із самого ранку біля них літають бджоли й оси.
- Ото врожай цього року! – посеред городу, дід розводив руками, тішиться, - І картопля й огірочки, помідори, морква, цибуля все вродило, як слід, на душі так добре, тепло.
Тільки, як це все самим з бабусею зібрати, давно перестигають помідори, треба соку зробити. Онучок любе, приїде, зрадіє - у роздумах старий.
Ось, таке життя, мав двох діток, а тепер тільки доньку та онука, все з автобуса виглядає. Син їз сім’єю, вже давно живе в Польщі, приїжджає раз в три роки. А донька в містечку, недалеко та має щоденну роботу в супермаркеті, все жаліється, що немає часу приїхати.
Раніше, як онук меншим був, то все літо і канікули тут. На рибалку з дідом і по гриби ходив, і тут вже друзів замав. А, як на річку ходив, то дідусь був за сторожа. Чатував, щоб хлопця не образили та, щоб часом нічого не трапилося.
- Вже другий рік не приїжджає, каже часу немає, - бубонів дід під носа, зайшов до хати.
- Чуєш, бабко, позвоню я, нехай приїдуть, допоможуть. Я помідори зберу, закриєш соку, а картоплю треба копати, самі не потягнемо, багато вродило. Та й онука давно не бачили, напевно підріс, парубійком став.
Дружина дала телефон,
- Бери… на, обережно цифру 2 натисни.
Задоволений, усміхнувся, почув голос дочки,
- Оксанко,привіт! Оце дзвоню, приїдьте, вродило все, наберете всього, що захочете.
- О, я ще забув, меду ж викачав. Вродили яблука, а груші, як дині солодкі, приїздіть!
Запала тиша…
- Алло! Алло! Ти де пропала? Що? Чую! Чую! Добре! Нехай він приїде. Так - так. Чекаємо.
То стоячи розмовляв, а то, аж на стілець присів, розхвилювався, хустинкою витирає чоло,
- Ну таке діло, завтра опісля обіду приїде Андрійко, наш помічник. Ото вже нам радості. А вона, каже не може приїхати, немає часу. Ох, ота робота і так завжди…
- То вже так і буде, що поробиш. Я на ніч тісто поставлю, хлібчик та пиріжечки спечу. А ти півника зарубай, запечу. І ковбаска в морозильній камері в холодильнику є і сальце, і м`ясце, то ж завтра треба коптити, - почала клопотатися стара.
- Нехай онучок тішиться, в місті такого немає, а як є, то хіба таке на смак. Він же дуже любить томатний сік з ковбасою. Десь - то красень, в одинадцятий клас іде. У липні обіцяв приїхати, чомусь не приїхав….
- О! Напевно ти забула, то ж в таборі відпочивав,- підтримав розмову.
Ні світ ні зоря прокинулися старі. Дід помідори надворі на пічці варить, томатний сік робить і раз - по - раз тупцює до м`ясних продуктів подивитися, щоб вогонь невеликий був, навкруги смачно пахло копченостями.
На кухні жарко, все смажиться, печеться. Позирає на годинник бабуся, хоч би встигнути приготувати страви. Все до діла поробили, пристали та й вже на доріжку поглядали, коли ж їхнє сонечко, онучок, там з`явиться.
Під вечір, в сторону стежки гавкав песик. Дід з бабою з городу поспішили, вже почали картоплю копати. Бачать йде онучок, ну прямо… парубійко славний. А в руці, як професор, тримає дипломат.
Стоять, як перед іконою, завмерли, дивляться на онука, як на святиню. Дід руку подав, як дорослому, той лукаво усміхнувся, подав руку,
- Привіт діду!
У бабці сльози, як горошини, на очах,
- Ой, як же ти, онуку виріс! Йди поцілую в чоло, бо до тебе вже й не дістану.
- Ха, я що вам маленький, щоб мене цілувати.
Назад відступила, їй чомусь так незручно стало. Дід позирнув на нього, потім на неї, запропонував йти до хати.
Онук, все добре пам`ятає, відразу пішов в свою кімнату, переодягнувся, відкрив дипломат. Аж тут до нього дід зайшов,
- От трясця, а це, що в тебе таке?
- Що не знаєш діду? Дивись! - витягнув ноутбук.
- О! Таке тільки по телевізору бачив, - роздивляючись бурмотів старий.
Добре повечеряли, правда, майже мовчки, онук все скуштував, неначе трохи соромлячись. Кілька запитань задали та тільки й відповіді,-
- Нормально!
Щодо планів, дід запитав, куди вчитись піде та онук тільки цмокав та усміхався, -
- Та, то це… моє діло…. побачу.
Бабця все позирала на онука, як змінився, бракує слів, чомусь неначе на шматки серце крає. Не вийшло нормальної розмови, швидко подякував і пішов до себе в кімнату.
Мерехтів яскравий світанок… згодом сонце до землі розсіває перші промені. По селі співали півні, вже й чути корів, вели на пасовисько.
Дід з бабусею теж раненько прокинулися. Потихеньку займалися господарством, потім дід пішов на город, копав картоплю.
Сонечко вище піднялося, тішиться старенький, от і добре, напевно прокинувся онучок, зараз прийде допомагати.
До сніданку давно страви на столі. У хаті тихо, невже, ще спить? Журилася старенька та будити ж не буде, якось не зручно.
Старий зайшов до хати, дивився на годинник,
- Ох, трохи пристав, напевно пора поснідати. Оце, так - так! Вже майже одинадцята, чому не звала їсти? Я вже добру ділянку картоплі викопав, а онучок, ще спить? Зараз погляну…
Андрій же тільки прокинувся. Напівлежачи в ліжку, в ноутбуці тиснув на кнопки.
- О! Що це ти так довго спиш? Тож снідати пора та й картопля на городі чекає, я вже почав копати.
- Та я так рано не їм, тільки очі продер. Мене не чекайте снідати, я ж зайнятий та і спішити нема куди, - не відриваючись від ноутбука незадоволено сказав хлопець.
Дід топтався на місці, здивовано зирнув, погладив лису голову, махнув рукою й пішов. Та дружині говорити нічого не став, нащо, подумав, буде нервувати.
- Давай снідати! Він сам собі знайде, щось поїсти, то ж на столі всього є і копченості й на солодке пиріжки, мед. Захоче буде їсти не журися, до нас на город прийде трохи пізніше.
Десь година минула, а може дві, старі удвох на городі, все виглядають та тільки поглядали один на одного, а онука все не видно.
Йшла бабуся курям кинути зерна, чує в кімнаті голоси, музика лунає. Ледь - ледь відчинила двері, бачить онук смакує пиріжки, усміхається до екрану. Напевно якийсь фільм дивиться та добре, думає стара, нехай вже сьогодні відпочине.
Смеркало… дід ледь ноги волік. Сумний, опустив голову, випив молока, мовчки ліг спати. Жінка його не докучала, хіба не зрозуміло, напевно сердитий, краще нічого не запитувати.
Наступний день майже нічим не відрізнявся. За винятком, що онук вийшов у садок, нарвав миску яблук і грушок. До городу навіть оком не повів, а дід все це бачив та лише сопів.
- Вже три дні поспіль, як приїхав, а на городі так і не був,- не витримав старий на четвертий день. Сердито вуса потирав та весь час, лівою рукою голову гладить. вказівним пальцем правої руки, немов сварив.
- Слухай діду! Тож зайнятий був, що не бачив, до ночі не сплю. А зараз дрібний дощ січе мілкий, я що дурень йти такою погодою в землі копирсатися.
Дідові очі ледь не вилізли на лоба,
- Йди подивися! Хіба то дощ! Хмаринка підпливла, зверху трохи пилюку прибила. Саме краще копати і не так жарко!
- Та досить діду буркати, не маленький, не розумію чи що? Я ж завтра, ще додому не їду. Встигнемо вирити, скільки вам її треба, навіщо садити багато?
Старий наче остовпів,
- Так ви ж весь час берете все, що на городі вирощуємо…
Онук не дав сказати,
- Завтра! Ти мене чуєш? Завтра. Тільки давай зранку сходимо на рибалку, а вже потім, я обіцяю, як трактор буду рити.
У діда добра душа, зазирнув на онука,
- Гаразд, домовилися, тільки ж раніше ляж спати, бо треба вдосвіта вставати.
Бабця все чисто чула, швидко розвернулася, щоби її не побачив, поспішила на город.
По обрію червоніє… сонце вже майже заховалося, старі поверталися з городу.
- Нічого, ще один день так з тобою відпрацюємо та й по картоплі, - шепотіла стара. Правда, силоньки покидають та якось воно буде...
До Андрія вікно відчинене надвір, старий помітив, як онук стукає по клавішах,
- А я тобі, ось так! Ось так! Ха! Ха! Получив!
- Бачиш, дитина в «танки» грає, не спить, а завтра має встати рано,збирається на рибалку. Пообіцяв, що пів городу картоплі викопає , - хитаючи головою, дід продовжив,
- О - хо - хо, дочекалися помочі, що сказати.
- Я оце діду тобі скажу, на наступний рік, будемо менше бараболі садити. Бо вже силоньки покидають, ми ж не молоді….
- Ти так щороку говориш. А, як донька все ж таки приїде, забере все, що хоче, тоді бідкатися будеш, що мало посадили, - заперечив він.
Вона дивилася на нього, кивала головою,
- Та правда… ми звикли так жити. Нічого не зробимо, зараз така молодь, не дуже рветься до роботи. Тож і ми давай потихеньку, не поспішаючи…
За вікном світанок… здаля чути спів зяблика…
Старий вийшов на подвір’я, тішиться, буде чудовий день.
Піднявши голову догори, подивився на чисте, синьо - блакитне небо Тільки десь далеко виднілися білі хмари. Все, що потрібно для рибалки вже лежало в сумці, дід прийшов розбудити онука,
- Андрійко, хлопче, вставай, ми ж домовлялися, що сьогодні йдемо на рибалку.
Той спав, як кажуть, без задніх ніг, старий ледве дозвався його.
- Ти йди, я зараз, до вітру схожу, тебе по дорозі дожену.
Клювало непогано та все більше в діда. Андрій не тільки рибу ловив, а ще й грав у свої «танки».
- То напевно в тебе хвороба, не можеш покинути свій ноутбук.
- Що ти діду розумієш, я ж очки заробляю.
Скверно в діда на душі, хотів з онуком по - чоловічому поговорити та боявся, ще почне кричати й злякає всю рибу. Вдома сказати теж не наважився, не хотів засмучувати дружину.
Сонце піднялося вище, риба вже не клювала. Старий позирав на онука, а той, аж підскакував біля ноутбука.
- Пішли, вже досить, не клює. Від сонця у глибинах сховалася рибка. Гайда, будемо йти додому.
Неподалік від села, на онука нападає зівота, йшов витягувався, крутив головою,
- Ох, ось зараз я можу виспатись.
Дід від несподіванки витріщив очі,
- А картоплю копати? Там небагато залишилося, як в трьох станемо то й по картоплі!
- І виспатися встигну й викопати, до вечора далеко ,- буркнув онук.
За пів години зварилася юшка, пообідали, лягли відпочити.
- Ви мене не будіть, я сам прийду на город, не журіться ,- промовив онук, насвистуючи якусь мелодію.
Вечоріло…. день справді видався сонячним і теплим. Дід з бабою вже й не поглядали на хату, не чекали онука, спішили копати, бо почули по радіо, на завтра обіцяли дощ.
Бабця ледь тягне лопати додому, ледве ноги переставляє. Зазирнула у вікно до онука, а він усміхається до ноутбука і весело качає головою, весь час перебирає пальцями. Ото точно біда хлопцеві, як з тим бісом, роїлись думки.
Ранком, тільки прокинулися, донька дзвонить. Каже відправляйте Андрія додому, треба до школи зібратися, купити новий одяг.
Онук, відразу - тут, як тут,
- Доброго ранку, щось я почув телефон, що мама дзвонила?
- Збирайся… вся картопля в підвалі, то ж вже допоміг - сердито буркнув дід і вийшов з хати.
Бабця в сумку клала, ковбаску, м`ясце, сальце, пиріжки та й до онука,
- Мама мабуть пізніше приїде. візьме, що захоче. Ти грушок та яблук сам візьми, які кращі вибери, щоб не перестиглі…
Андрій переодягався, кропився парфумами, пахощі було чути в кімнату, де чекала бабця.
Надворі ранкове сонечко піднімалося все вище. Легкий вітерець із садка розвіював духмяність. Лунав пташиний переспів.
Дід чекав на онука, то ж треба провести ( помічника), на душі кепсько. Трохи ниє серце, що зростає таким безвідповідальним і байдужим до життя та немає поваги до старших.
Онук вийшов з хати, примруживши очі, потягнувся,
- О! Мені в дорогу сонечко світить, буде гарний день. Все добре, тільки проводжати не треба, що дороги не знайду?
- Та ми ж тільки за хвіртку ,- вже стояла поруч, промовила бабця.
Онук подав діду руку, той з під лоба подивився та все ж усміхнувся,
- Приїжджайте з мамою, багато всього вродило. Тільки це сказав дід, вмить у горлі, неначе ком тиснув.
Бабці підморгнув онук,
- Бувайте здорові!
Не озираючись, пішов.У одній руці дипломат, у другі торба гостинців, задоволений поспішав на автобус.
Бабця дивиться вслід, маленькою хустинкою витирає гіркі сльози, каже до діда,
- Ні! У нас таки гарний онук! Та тільки, нехай пропаде отой ноутбук!
30.04.2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
Сердитий вітер, бджілоньку підносив,
Легка, не здатна, справитися із ним,
Навіщо ж так, ти розчісуєш коси,
Яскравим квітам і травам молодим?
Черешня гнеться, розкішна, як краля,
Стоять старається, досить рівненько,
У небі високо, чорнюща хмара,
Всміхалась блискала, зовсім низенько.
Добряче злила, тішилась, спішила,
Моргала вітру, швидко неслась далі,
Водиця чиста, землю освятила,
Вона засяяла, мов у кришталі.
Вгамуйся вітре, вимийся у сонці,
Нехай проміння,сильніше прогріє,
Черешню стиглу візьму у долонці,
Зі мною бджілка, то ж разом радієм.
30.04 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
Завітала, вже веснянка,
Ця яскравенька панянка,
Первоцвіти й ніжні трави,
Прикрасилися діброви.
Дарить сонечко промінці,
І летять, весни посланці,
Хто ж сховався в тій домівці,
Досить у темній сорочці?
Зовсім поряд на гілочці,
Гарно грав на сопілочці,
Пересмішники чудові
Хто птахи, ці загадкові?
Всіх спроможні подразнити,
Вміють добре звеселити,
Для дерев й поля лікарі,
Мов відчайдушні лицарі.
***
Чи вгадали, ви все ж таки,
Хто це дітки?
Вірно –Шпаки!
25.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Піду пройдуся в гай, радо спішу я в гай, за рікою,
І знаю там, знайду, вірю зустрінуся, мила з тобою,
Квітуча веснонько , радіє серденько - краса земна,
І тільки ми, удвох, знаю довіку вдвох, доля одна.
Останні 2 строчки 2 рази
В фаті калинонька, уста малинові, солоденькі,
Мила дівчинонька, серця закохані, молоденькі,
В чарівну небо синь, мов окрилені, то ж злітаємо,
Хай буде казкою, дорога в життя,упізнаємо.
Останні 2 строчки 2 рази
Взялись за руки ми, співають солов`ї, кохаю я,
Освітив місяць шлях, душі пізнали рай, тепер сім`я,
Удвох шануємось й наш чарівний гай, разом навіки,
Хай все гаразд, буде щастячко, у нас зростають дітки.
Останні 2 рядки 2 рази
23.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Був дуже гарний ранок і сонечко усміхалося до землі. Ледь сизий туман, ріденький спадав донизу, травичку вкривав крапельками роси.
Та раптом десь взявся вітерець, спочатку стиха повівав, а потім сильніше і темна хмаринка підпливла по небу і неначе зупинилася…
Малий зайчисько саме в цей час по лісі гуляв, вирішив зробити ранкову прогулянку , подивитися на схід сонечка. Трохи забарився, вдивлявся , як туман припав до землі і ранок став яснішим. Мама з татом вдома, в цей час солодко спали у лігві.
- Ой, ой, що за вітерець з`явився ,- проговорив зайчик і роздивлявся на всі сторони, побачив, як на деревах стали гойдатися гілочки і зашелестіло листячко. А потім задер голову догори і вже сидячи дивився на небо.
- Так, так, напевно буде дощик, тож тікати треба….
Аж раптом почув позаду шурхіт між кущами. Ой, злякався !
Вже не барився, відразу під кущиком заховався, весь тремтів.
Уздрів, як лис тікав у інший бік і весь час оглядався. А за ним поспішали два мисливці, уважно роздивлялись на всі боки і зовсім тихо говорили.
У зайчика серденько, здавалося ледь не вискочить. О! Це вже погане діло, як мене побачать, думав він, то вже може бути біда. І геть приліг в травичці так, щоб навіть ні вушок і хвостика не було видно. Часто кліпав оченятами, дивився на ту ,темно – сіру хмару. Йому здалося, що вона вже скривилася і хоче плакати. Хоч би не змокнути, може якраз все минеться, розмірковував зайчисько.
Раптово все навкруги притихло, навіть пташок не чути..
Почав мжичити маленький дощик…Та до зайчика краплинки не потрапляли, він тільки почув скрізь легенький шурхіт і далеченько, там на галявині було видно, як сіяв міленький дощик.
Гучно пролунав постріл, з переляку неначе приклеївся до землі. Та оговтавшись зрозумів, це напевно мисливці стріляли, бо було чути з тієї сторони, куди тікав лис.
Десь здалеку загриміло, по небу прокотився грохот.
Йому здалося, що це зовсім близько, неначе поряд за спиною, аж мурашки пішли по шкірі. Та враз набрався сміливості…. Зайчик наставив вушка, присів, оглядався довкола, зрозумів ,що загрози немає, але ж напевно йде гроза, треба терміново додому.
У лісі стало темніше, але дощик перестав сіяти та пташки не наважувалися вилазити зі схованок.
Зайчик обтрушувався від старих сухих листочків, які лежали поміж зеленою травичкою. Виліз з - під кущика, на нього полились струмочки дощової, прозорої водички, які затрималися на листочках.
--Ух! Ух! - пищав тихенько
Вже швидко вискочив на галявину, небо майже все покрите темно - синіми і темно - сірими здоровецькими хмарами. Десь далеко бурчало, немов сварилося на зайчиська, погрожувало йому. Він спочатку легенько плигав, підіймався на дві лапки скакав, а потім пулею тікав поміж дерев і кущів до своєї домівки.
Ось, біля лігва відхекався, подивився в небо, хмари тікали так швидко, що йому здалося,тікали від нього і вже сміялося сонечко, припадало до землі. Теплі промінчики ласкаво пригріли маленького. Тут вже спокійно, небезпечно, подумав зайчик і приліг на травичку.. Він пригадав, як біг лис, тікав від мисливців, але ж який гарний в нього хвіст, от би мені такий, я напевно теж був би таким красенем.
Ледь за роздумами не задрімав, зовсім поруч почув пташиний спів, треба додому….
Мама з татом, ще дрімали, зайчик обережно підняв лапу тата і притулився до нього. Той підняв одне вушко, потім відкрив очі ,
- От тебе сон ніяк не візьме! Поспи вже, от зайчисько, от крутько! Дай мені трішки подрімати, непосидючий, полежи спокійно, а то маму розбудиш.
Зайчиха потягнулася і встала з ліжка,
-Мабуть снідати пора.
Зайчик зрозумів, що вже ніхто не буде спати, звернувся до тата,
- Чуєш татусю, хочу запитати, чому лис красивіший за нас? В нього такий великий, красивий пишний хвіст і колір червоно-бурий. Я захоплююся ним….. Чому я не такий?
Заєць із зайчихою переглянулися, тихо засміялися.
- Бо ти наш синок, тому такий же , як і ми, - відповів старий заєць.
-Я бачив одного разу, як тікав лис від мисливців, але я заховався під кущиком. У траві вони мене не помітили, дуже за ним поспішали, переслідували його.
- Не шкодуй синку, що в тебе немає такого хвоста .Напевно ,якби був такий великий, як у лиса , не важливо чи білий чи сірий, то тебе б точно побачили мисливці. Тоді б вже тобі було не добре, це точно. Як ти думаєш? – запитав батько.
Вже зайчик крутнувся , ліг на спину, закинув лапу на лапу, роздумував. Раптом до розмови приєдналася мама зайчиха,
- А це коли ти бачив лиса? Хіба я тобі дозволяю вдень виходити ! Не смій! Це дуже небезпечно, ми маємо тільки вночі шукати собі їсти. Тим паче, у нас є запаси, без нас нікуди не ходи!
Зайчисько мовчав, лише тишком – нишком підглядав то на маму ,то на тата. Та нарешті промовив, -
-Ти тату, правду кажеш, швидше можна потрапити до мисливців, якщо мати такого красивого хвоста. То напевно хай в мене буде такий, як є..
Зайчик трохи скрутився, напевно зморений ранковою прогулянкою, почав дрімати, згодом тихенько сопів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Не питай чому сумую,
Я вдивляюся у вікно,
Там побачила голубку,
Що лишила своє гніздо.
Зазирнула їй у очі,
У розгублених,блиск, сльоза,
Нещаслива, плач щоночі,
У пір`їнах, є сивина.
Залишилась тепер сама,
Нема друга, уже пішов,
Якби ж не кривава війна,
Там осколок його знайшов.
Серед нас, те ж часто бува,
Жаль у серці… таке життя,
А чи знайде голубка та,
Те щасливе собі буття.
Не питай, чому сумую,
Я той біль, сердечком чую.
20.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Життя… летять роки, не поспішайте,
Благаю, пташкою не відлітайте,
Не хочу, нині, щоб догнала старість,
Хто знає, кажуть, яка з нею радість.
Природи цвіт, та краса, що навесні,
І жайвір, плинуть задушевні пісні,
На світі хочеться все розпізнати,
Всякчас втішатись, швидко підростати.
Красуня квітка, із землі п`є воду,
Прекрасну має, бездоганну вроду,
Всього добУла і пишаєшся ти,
Весняно мрієш, когось покохати.
Колосок в полі, достиг, радо збираєш,
Дітей, як зернят на долоні маєш,
А хтось пізнав, яке то щастя мати,
Від бід зумів під крилом присховати.
Було щоб тепло, світло і любилось,
Младе сердечко, щоби чітко билось,
А час летить, сватів ждеш на порозі,
Пізніш оглянешся по тій дорозі.
Роки пробігли, у косах сивина,
Минули швидко і це не дивина,
Онукам радий, зростом доганяють,
Навіщо стрімко, літа поспішають?
Природа квітне, хутко відцвітає,
Мине найкраще, вдалеч відлітає,
У танці сяйвом мерехтить світанок,
Стрічаю радо, тож вийшла на ганок.
Я дуже прОшу, не поспішай старість,
Почуй мене і не забирай радість.
20.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2017
Бежит, спешит, длинна дорога,
Стремглав летит, всё куда - то вдаль,
Живет в моей душе тревога,
Уж навевает грусть и печаль.
Узнать бы сразу, мчишься куда?
Где счастье там и что впереди?
Чтоб для меня не была чужда,
Сказала б сразу, смелей иди.
Встретил тебя, ручьи запели,
Сладость весны, я хотел ласки,
Пойдём вдвоём, слышны капели,
О, как чудны, прекрасны глазки.
2016г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730412
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2017
Минули перші весняні дні. Майже руді, приховані від сонця крижинки снігу й льоду розтали, стекли струмками. Поля почорнілі й озимі культури прокинулися, яскравіше зазеленіли, тягнулися до сонця. Попід лісом, у лісі, в гаях, на пагорбах і майже в кожного на обійсті підсніжники, проліски привітно прихилялися до всіх, немов у поклоні. Молода травичка, невеличкими килимками пробивається із землі, яскравіше зеленіють листки барвінку. В рідний край повертаються перелітні птахи, виводять веселі трелі. Весняний вітерець хоч прохолодний, опісля першого дощу все ж сушить землю. На кущах агрусу, смородини, бузку - пнуться перші ніжні, світло - зелені листочки.
Весна… це слово пробуджує не тільки природу, а й серця, бажання кохати, позбутися самотності . В кімнаті майже темно… Ледь – ледь, через шовкові фіранки, на підлогу падає світло. Годинник, немов молоточком, впевнено вибиває - Тік - так, тік – так. Крізь білу, шовкову тюль заглядає повний, блідий місяць.
Оксана встала з ліжка, шовковий пеньюар рожевого кольору облягає її стрункий стан. Потягуючись підійшла, припала до вікна. Небо ледь - ледь світліло, ближче до заходу виднілося декілька зірок, решта десь поділася, чи ховалися, наче їх ніколи й не було.
Ну от вже яскравий світанок… буде гарний день. Та де той настрій? Сьогодні не приїхав. І чому? Спересердя впала на ліжко, як гусінь крутилася, мов у кокон, закрутилася в ковдру. В ліжку холодно, наче струм пронизує тіло. Їй же так хотілося тепла, ніжності, міцних обіймів, пристрасних поцілунків. А ще… того потаємного зближення і завмирання від задоволення. Себе відчути справжньою жінкою, досягти вершини збудження. Від кохання п’яніти, відчути прилив гарячої крові по судинах молодого тіла, в собі відчути його бажані дотики. Грати в екстазі, стати покірною. Сльоза скотилася на подушку – подружку, це тільки вона знала усі її страждання, хвилювання від невизначеності в житті.
Вона жити в селі залишилася. Їй у спадок, батьки подарували маленький приватний магазин. На жаль, їм ще не було й по шістдесят років, як покинули цей світ.
Село невеличке, людей небагато, майже вся молодь поїхалася на заробітки, лише навідуються до батьків і то не часто. Неподалік, за кілометрів дванадцять, за лісом біля річки, теж розташоване село. Трохи більше ніж це, там є колгосп, робота, тому й молодих сімей було більше.
Три роки назад Оксана познайомилася з Романом, коли маму поховала, яка лише рік прожила після смерті батька. Вона, залишилася одна, як волошка в полі, змучена сухим вітром, одна однісінька, з рідні більше нікого. А далі, що? Їй вже тридцять два роки, знає, має великий гріх та сама із собою не в змозі впоратися. Коли поряд був Роман, здавалося в тілі градуси піднімаються вище сорока, кров закипала в судинах, гріховне бажання переповнювало. Іншим разом, на самоті бідкалася в душі, нащо народилася така сексуальна, чому так нагородила природа? Вже й трави заварювала, пила заспокійливі чаї, все дарма….
Та було цікаво і їй самій те, що ж в магазині, інколи молоді чоловіки пропонували зустрітися. Навіть такі, що цілували руки та до них холодна, як крижана скеля. Часом слухала зізнання в коханні, ніжні слова та її брова навіть не здригнеться, перемагала байдужість, навіть не усміхнеться. Чому не можу бути привітною? Інколи задавала собі питання. Вже думка, може мене хтось чарами напоїв?
Одного разу він зайшов, просто попросив води, залити в бак вантажного автомобіля. На ньому працював у колгоспі, а після того навідувався все частіше й частіше.
Майже пів року, просто дружнє спілкування, а потім…..
Ні, вона не встояла перед ним, коли вперше її поцілував, розтала, як сніг на сонці, неначе втратила свідомість. Зблідла, судорога із струмом пронизала все тіло, вперше в житті відчула цей поштовх до близькості. Немов у молочному тумані дивилася на нього, а він, як сонячний промінь, привітний,теплий, усміхнений, заніс її в спальню.
Жадане сталося, тоді їй було двадцять дев`ять років. Уміло зірвав давно розквітлу квітку. Здивувався, але вона так його жадала, не шкодувала пестощів до збудження.А він ніби літав, сприймаючи дотики, насолоджувався нею. Від поцілунків п`яніла, в голові дурман, але хотіла його ніжності, віддалася з усією жіночою пристрастю, якою її нагородила природа.
Але згодом, все ж трохи розварувалась, адже він одружений та мовчала, їй з ним було добре. Себе ловила на тому, що мала шматочок щастя в житті, яке від радості її підносило до пташиного польоту. Такого, з них ніхто не очікував, їм світ здавався казкою, більше ні про що не думали. Він мов Геракл володів нею і тремтів, від її поцілунків, відповідав на них пристрасно, з насолодою. То долі милість, думала вона, нарешті я пізнала, що таке кохати, яка я справжня жінка.
Одне бажання в обох, як він говорив,
- Народимо дитину, тоді одружимося, присягаюся.
Кохала, вірила, знала, що вже п`ять років він одружений, а діточок немає. Мова була на цю тему, лікарі казали, що його дружина може народити та надії були марними. А він з лікарями справ не хотів мати, вірив у спроможність. Сам з великої сім`ї, їх п`ять братів, вже четверо старших, одружених братів мали дітей, лише в нього не було. Навіть не сприймав такої думки, почувався без нарікань, був впевнений, що здатний задовольнити жінку, мати дітей.
Та раптом, чи здалося, чи насправді почула гул автомобіля. Наче окропом ошпарена, заскочила в душову кабіну, на ходу крутнула ключа в замку вхідних дверей. Якщо він, то почую, як ні, то хто, ще може зайти, думала, втішала себе, обливаючись настоями пахучих трав. В котрий раз, зі сльозами на очах, просила Бога простити за гріх, від якого не мала сили відмовитися. Бажання кохатися, спокуса близькості, на якісь миті ніби втрачання своїх дійств, самоконтролю.
Їй не довелося довго чекати, він стояв поряд, в чому народила мати, вона ж тремтіла, немов кульбаба від вітру, що з себе скинула з пухом зернята, від задоволення стогнала і знову, й знову його до себе притискала.
Її, як найцінніший скарб у світі, виніс на руках, ніжно поклав у ліжко, насолоджувався її солодким тілом. Вона ж під ним вигиналася, оповив поцілунками, задовольняв її примхи.
Надворі зовсім видно, прокинулися від співу півня. Оксана задоволено лежала, очі сяяли щастям, щоки кольору рожевої троянди з блиском. Біляве розсипане волосся ледь - ледь прикрило оголені груди.
- О, бідний півень, аж захрип, напевно сердитий, що я їх, ще не відчинила, чуєш, як горлопанить?
Роман, відкрив чорні очі і знову заворожив її.
- Ромчику, підіймайся, не спокушай, чуєш ,- тихо - тихо вимовила і з новим бажанням припала до вуст.
Засвистів чайник, Роман ще і ще задоволено припав до грудей, які ледь видніються з - під пеньюару. Оксана обома руками обійняла його голову,
- Досить, трохи на завтра залиши, ти ж приїдеш, моє сонце, радість?
Так, він мав задоволення чути такі слова, обожнював її за це, бо дружина в ліжку була холодна. І хоч він інколи з нею спав та це було обов`язком, не вміла так заохотити, спокусити, як це робить Оксана. Часто думав залишити дружину і знав, що піде та коли, сам не знав цього. Ні, він не боявся пересудів, боявся своєї совісті, яку напевно втратив перед дружиною. Але ж, як бути? Йому добре з Оксаною і в ліжку, і в розмовах, і гарна господиня, і красива ж, все одно прийде до неї. Одного разу обов`язково зважиться, хоч і не буде вагітна, з валізою назавжди прийде.
Снідали мовчки і весь час усміхалися, душі переповнюються почуттями ніжності і тепла. Один би поцілунок і розгорілося б вогнище кохання, але на все свій час.
Автомобіль від`їхав, Оксана пішла в душову кабіну.
Знесилена, але щаслива підійшла до фото мами, поцілувала,
- Прости мамо, знаю, такою бути ти мене не вчила. Але я його кохаю, не можу втримати своєї пристрасті! Прости рідненька… без нього пропаду…
І котилися, як горошини, ледь стримані сльози, плакала немов дитя, це вже не вперше, а вкотре, вона не рахувала. Тільки знала і відчувала, що в чомусь винна та вірила він прийде, обов`язково прийде. І завтра, і потім, а згодом назавжди, тільки треба трохи почекати.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
Добрий ранок! Всіх вітаю!
Радо, весело стрічаю,
Хто зі мною нині дружить,
Вміло й добре чистять зуби!
Дуже люблять, всі малята,
Моя подружка - це паста,
Зробим їх, чистенькі й білі,
Щоб ніколи, не боліли.
Хочу дітки, запитати,
Ви всі зможете впізнати,
Хто ж це я, спритна така?
Ваша - (щіточка зубна).
01.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
Сонячне літо… спекотне, майже бездощове, із суховіями. Вранці лиш де - не - де росило, земля, де не має трави, здавалося ставала попелом.
В сторону долини, від містечка, далеченько тягнеться широка дорога. А ближче до річки, буяють, виблискують шовкові трави. Роса на сонці виграє кольорами веселки. В річці чиста - чиста вода, переливається блакитними та срібними кольорами. Ближче до берега, темно - зелений колір водоростей, серед них де – не - де видніються очі жаб. Час від часу кругами вода, то бабка присяде, то риба спливає до поверхні, на мить хапне повітря. Пташки на льоту воду підхоплять, а клопітливих горобців зовсім не видно, принишкли а кущах. Високі, густі кущі шипшини та глоду, немов притулилися до річки. Глід вже відцвів, а по щипшині, ще деінде є квіти. А далі на пагорбку тягнеться листяний ліс. На усліссі рожеві й білі ружі…. ті, що в затінку схилені, тягнуться до сонця, поміж них виднілися синенькі дзвіночки.
Біля самої води, сиділа Валя, в руках тримає букет квітів, які щойно нарвала. Тут, якщо треба, навіть можна сховатися. Широколистий старий клен захищає від спекотного сонця. Він трохи схилився донизу, дуже крутий схил, ще зо два метри і можна шубовснутися в воду. Неподалік, цілими букетами, росла висока квітуча м`ята, скрізь відчувався її запах.
Зненацька, дівчина почула голоси. Це молодь збиралася, весело гомоніла і вже линув сміх, який згодом топився у воді. Всі поспішали¸ то ж завтра свято Івана Купала. Як і кожного року, хлопці й дівчата гулятимуть цілу ніч. Вона прийшла раніше, трохи соромилась, що одягнена не так, як всі, немає вишиванки, не мала модного одягу. Знайшла біленьку, з мереживом сорочку, до неї шпилькою прикріпила стрічку синьо – жовтого кольору. Зараз це модно, патріотично, після подій на Майдані ці символи стали єднати людей. Згодом Росія забрала Крим і на Сході другий рік йшла війна. Хоч по Україні об`явили, що АТО та люди впевнені, що це справжня , як її назвали, гібридна війна.
Знайомі побачили її поблизу річки, махали руками, звали до себе.
Недавно, їй минуло двадцять років, в компанії друзі по школі. також дівчата і хлопці з містечка. Навчаються в Києві, Вінниці, на літні канікули приїхали додому. Також є старші, одружені й молодші, які в цьому році закінчили школу.
Валя працює на кар`єрі , контролювала, відправляла автомобілі, які возили відсів, гравій, щебінь, каміння на замовлення. Добре, що в такий складний час, була робота на місці, бо ж здавалося все кругом руйнується. Її прийняли на роботу замість мами, бо із - за горілки, вона не раз запізнювалася на роботу, чи зовсім не з`являлася.
Вдома їх вдвоє…. батько давно покинув, поїхав, а куди, не знає ніхто. Аліментів не отримували. Дівчина трохи пам`ятала його, красивого, високого, їй було тоді всього шість років. Скільки минуло часу… потроху все забувається. Тільки й може пригадати сварки, з - за друзів матері, які часто вешталися з пляшками горілки. Та, що вона може вдіяти, добре, хоч останнім часом мати стала менше пити. А може вже соромиться людей, бо ж донька виросла. Адже вона часто свариться з нею за цих друзів - пияк, за вживання горілки.
Валя - гарненька дівчина, чорнява, виразні карі очі прикрашали тоненькі смужки брів. Це, як кажуть, було взято від батька, а красиві пишні уста успадкували від мами. Вона ні з ким не зустрічається, лише по роботі спілкується з водіями автомобілів та вони майже всі мали сім`ї.
Гнівань - містечко невелике, молоді не було де зустрічатися. Круті, частіше гуляли по кафетеріях, часто їздили у Вінницю, це ж недалеко. Так туди треба більше грошей мати, щоб розважитися, а вона де ті гроші може мати? Мама не працювала, тож доводилося дівчині всю свою зарплату витрачати на прожиття та на комунальні послуги.
Барвінок, фіалки, васильки, ромашки, м`яту -Валя вплітала в вінок, щось наспівувала про себе.
- О! Привіт, сусідко, давно не бачились! Ти як? - привітався хлопець.
- Ромко! Ти де взявся? Точно, давно з тобою не бачилися, - весело позирнула на нього.
Приміряла на себе вінок, усміхаючись й кривлячись запитала,
- Ну, як я? Скажи постаріла?
- Давай плети, ще одного, знаю заміж не вийшла, може вже до причалу пора, чи плануєш ще навчатися? Я одружився, он там, бачиш у жовтому костюмі дівчину, то моя Олександра. Обоє працюємо на фірмі, квартиру винаймаємо, поки задоволені, а далі життя покаже.
Вона задерла голову, дивилася в сторону гурту, намагалася побачити його дружину.
- Молодець! Гарненька, струнк! А в Києві зараз спокійно? Ви надовго сюди?
- У нас відпустка, на пару тижнів. А там не знаю, хоч би на війну не забрали. Хоча в мене зі спиною проблеми та все може бути, тільки туди б не хотілося.
Дівчина уважно слухає і доплітає другий вінок,
- Так, я чула , там таке твориться, кожного дня вбивають, багато поранених. Досить з Майдану скільки калік повернулося, а тепер, ще ця війна. А з заміжжям треба почекати, немає за кого йти. Може, як війна закінчиться, тоді усі повернуться в Україну. Ти ж бачиш, багато хто поїхав на заробітки до Польщі, в Москву, ти ж сам знаєш, що тобі розповідати. Добре хоч я маю роботу, надіюся, що працюватиму на кар`єрі, дороги ж ремонтують, обіцяють капітальні ремонти робити.
Сутеніло… хлопці для вогнища носили хмиз. На травянистому березі, опустивши ноги в воду, сидів Роман з дружиною і Валентина, спілкувалися, жартували.
- О! Дівчата подивіться, по ту сторону річки теж хтось є, бачу, здається один хлопець. Вже майже не видно, думаю не рибалить, вудочок не видно,- помітив Роман.
- Це мабуть не з наших, може хтось до когось в гості приїхав, наші всі знають , що завжди тут збираємося, - сказала Валентина.
У вогнищі потріскувало … вітерець розносив запах диму. Вогонь жвавіше підстрибував догори, облизував хмиз, легенький попіл підіймався, час від часу іскрить сильніше - маленьким феєрверком. Сухі гілки від дерев швидко займалися. хлопці притягнули товсте, сухе дерево, двигали ним потроху, щоб швидше спалахнуло.
Дівчата й хлопці іля багаття зібралися колом. Від нього, аж припікало, любувалися, бачили, як витанцьовувало полум`я, освітлювало все навколо. Дівчата заспівали пару журливих пісень про кохання й пішли до річки, на воду клали вінки.
По долині линув сміх… хлопці, дивлячись на дівчат, про щось гомоніли, сміялися та вже хтось біг, доганяв вінок . А дехто тільки позирав у сторону дівчат, спостерігав, усміхався.
Лише двоє хлопців з вінками йшли до дівчат, решта розмахували руками . Було чути, як розповідали, що лише ці були близько біля берега. Вінок Валі та вінки декількох дівчат понесло течією в сторону залізничного мосту. Хто там туди поженеться! По перше пагорби обривисті, по друге, місцями росте очерет, хіба щось у пітьмі побачиш? Та й далеченько, ніхто не наважився кинутися в річку, попід берег можна відразу глибоко загрузнути в мул.
Ближче до півночі молодь стрибала через багаття, хтось у парі, а деякі хлопці хизувалися, показували своє уміння.
Зоряна ніч… жарти, пісні, анекдоти, піднімали настрій. Дівчата пригощали хлопців солодощами та напоями. Близько третьої години ночі дехто поспішав додому, мав їхати в гості. А хтось залишався до ранку, біля красот нічної річки насолоджувався прохолодою та слухав музику, що линула з приймача.
Роман з посмішкою підморгнув дівчатам, взяв під руки дружину й Валю,
- Гадаю досить! Погуляли гарненько, повеселилися, гайда додому, треба хоч трохи поспати. Нині прийдуть теща з тестем, треба зустріти, як кажуть, на висоті, то ж вперше гості навідаються до нашої оселі.
Валя вдома… відразу вклалася спати. Копошились думки, в інших все добре, а я навіть не маю з ким пофліртувати. Як далі складеться життя? Поворожити б чи, що? Але тут же, в душі сміється над собою.
Обідня пора… її розбудив пес.Проснулася майже в обід, розбудив пес, дуже гавкав, так гиркав що, аж захрип, намагався зірватися з ланцюга. В привідчинене вікно висунула голову, біля хвіртки стояли двоє чоловіків похилого віку. По - святковому одягнена мати виходила з хати, обіймалася, цілувалася з ними. О, має гості, за матір промайнула думка. Впала на ліжко, вкрилася ковдрою, навіть сховала голову, заснула.
Вразливий, гучний сміх все ж не дав їй виспатися. Накинулвши літній халатик, зазирнула в шпаринку привідчинених дверей. Що тут дивитися та говорити, п`яні очі матері все розповіли. Чоловіки з обох сторін тримали чарки з горілкою, умовляли її випити. Вона різко відчинила навстіж двері,
- Не знаю хто ви та й не запитую, прошу покинути наш дім.
Мати здивовано відреагувала на ультиматум дівчини, встала із - за столу, ледь втрималася на ногах, волосся з під хустки закривало частину обличчя. Намагалася втримати рівновагу, почала кричати,
- Це мої двоюрідні брати! Ти, що доню сказилася?! В такий день виганяти гостей! Бач, господиня знайшлася! Послухай, не смій цього робити! Сама звідси забирайся! Скільки будеш, ще дівувати, мені жити заважати?!
Її немов ошпарили окропом. Це вже не вперше такий концерт, але ж було давненько, щоб так напитися, майже рік минув. Вона думала, що мати нарешті схаменулася, адже клялася ж, що не буде пити. Поспішила в свою кімнату, похапцем одяглася в штани, на всякий випадок взяла тоненьку куртку, може ввечері буде прохолодно. В пакет склала парасольку, пляшку з водою та пачку печива. Треба зникнути з очей на якийсь час, нехай утихомириться.
Йшла до річки немов у тумані, від болю душу рвало. Ну, чому ж так? Яка несправедливість! І в той же час думала, що ж мати? Тож без неї зовсім пропаде, не працює, а що, як знову зведеться з алкашнею, тоді вже не знати чого чекати. Але добре, хоч хата оформлена на неї, то вже не зможе пропити, витирала непрохані сльози, заспокоювала себе.
Сонце, ще добре припікало, але віяв невеликий вітерець, який час від часу куйовдив коротко підстрижене волосся. Здалеку відчувався запах квітучої гречки. Вже, проходила вздовж неї, на мить зупинилася, вдивляється в красу поля. Яке від вітру хвилями переливалося білими і рожевими кольорами. Метушливі бджоли, швидко перелітати від однієї квітки до іншої, збирали нектар. Присіла, обома руками обійняла частину квітучих стебел, немов у букет, пригорнула до себе,
- Ой, яка ж краса, яка насолода, яка гарна моя земля! Ні! А куди їхати? Тільки тут жити, у своєму містечку….
Раптово маленька пташка пролетіла над нею, від несподіванки примружила очі. Повернулася, виправивши волосся, довкола озирнулася. Як добре, хоч ніхто не бачить мене, а то б напевно сміялися. По стежці поспішила до річки.
Вона не йшла до розлогистого клена, мала напрямок ближче до залізничного мосту. Там, за пагорбом, був невеликий пляж, щоб менше мулу, де більше піску. Тут можна гарно відпочити, купатися, тільки одне заважало, це гудіння потягів. Навіть у вихідні дні, сюди приходило мало відпочивальників. В цьому місці, з обох сторін річку охороняли кущі шипшини та глоду, де - не - де росла малина та ожина.
Поступово зривався вітер… де й взялася хмара, падав густий дрібний дощ. Відкрила парасольку, ховалася поміж кущі. Декілька горобців, цвірінькаючи вилетіли й неподалік знову сховалися у високих травах, що під кущами.
Трохи далі, в сторону від пляжу, за кущами, біля самого берега, вона побачила човен. В ньому сидів одягнений чоловік, Голова накрита рожевим, поліетиленовим пакетом. Він ухиляється від дощу, напевно з пакета тече вода. Встигла подумати, мабуть за комірець, бо вже раз - по - раз рукою намагаєтьсяся струсити воду. Зацікавилася, уважно придивляється, хто б це міг бути? Раптом побачила, вудочку, на гачку тріпотить гарна рибина.
- Ого! Нічого собі - голосно вирвалося з її уст .
Чоловік зняв пакет, озирнувся, напевно почув, роздивлявся довкола. Побачивши її з парасолею, швидко йшов. до неї. Куди тікати та й чого? Дощ хлюпав, але рідший, знову з`явилося сонце та воно вже котилося ближче до заходу. Вона піднялася назустріч, чомусь раптово почервоніла. Ух! А він нічого, оцінювала його, бігаючи очима з під парасольки.
- Доброго дня! Ще одна жертва дощу, як і я, - з усмішкою, прикриваючись руками від дощу проговорив хлопець.
Ой, це хто? Десь бачила його? Намагалася пригадати. Смарагдові красиві очі…її кинуло в піт. Загупало серце, зараз пригадаю, наполегливо думала вона. Ні, мабуть таки Сергій, хіба могла помилитися?
- Валю! Що забула, не пам`ятаєш, не впізнала? Ану, подивися, ти ж весь час в школі кепкувала з моїх балухатих очей, пригадай!
Її, як окропом облили, здригнулася. Він спритно підхопив парасольку, ховався поруч з нею. Така несподіваність, тремтіла, як листок під дійством вітру. Не могла сказати й слова, розгублено позирала, ховала очі. Сюрприз! Сергій зі школи. На два роки старший за неї, в дев`ятому класі марила ним, перше кохання, але, на жаль, не взаємне. Та він цього не знав, які в душі хвилювання вона приховувала при зустрічах. Лише один рік і він закінчив школу, з часом здавалося все згасало, але десь далеко час від часу жевріло. Як згадає школу, так відразу й тьохкало сердечко, от хоча би ще раз зустріти, побачити його, який зараз?
Вони жили по різних околицях містечка, напевно тому й не бачилися кілька років.
Він взяв її за підборіддя, зазирнув у очі, а там немов сонячні зайчики. Вона не пручалася, її уста манили, він ніжно поцілував.
- Сергію, що ти, - голос тремтів, раптово відпихнула його.
Він послизнувся, махав руками, але вдалося вхопитись за малину. Відчув біль, голки залізли в долоню, скривився,
- Ах!
Не могла зрозуміти в чому справа. Та вже побачила в руці листя малини,
- Ой, Сергію! Вибач, все це так зненацька, я не хотіла.
Він намагався не хвилюватися,
- Та ні, це ти вибач, побачив твої пухкенькі уста, не втримався, пробач, але ж ти така гарненька стала.
В цій ситуації їм допоміг ліхтарик з телефону, маленькі колючки були видалені з долоні.
Закінчився дощ, зовсім стемніло, Сергій наносив хмизу, розпалював вогнище,
- Валю, бачу додому не поспішаєш…. може вночі разом порибалимо? Перекусити в мене є дещо і юшки можна зварити, є каструля, цибуля, лавровий лист і сіль знайдеться. Що скажеш?
Опустивши голову донизу, усміхнулася,
- Та я й не думала йти додому. До мами гості прийшли, ти ж напевно знаєш які. Надіялася на гарну погоду, думала тут нікого не буде, передрімаю, а завтра й на роботу.
Сергій відчував, як вона хвилюється, обійняв.
-Ти все в собі не тримай, не маєш чогось боятися! Я нічого не заподію, просто довірся мені, розкажи, яким життям ти зараз живеш?
Палахкотить вогнище… Валентина, як на сповіді, розповідає про своє життя. Вона, зважуючи кожне слово, говорила не поспішаючи. Він уважно слухав й одночасно готував юшку.
Як малі діти, смакували з каструлі, їли по черзі, по десять ложок. Ложка ж була одна, треба ж якось поділитися.
- Гарного карася спіймав, смачний,- облизала ложку, крадькома зазирнула на нього.
Жеврів вогник кохання, задоволено дивилася на нього, раділа, що зустріла. Після смачної,гарячої юшки, в теплих обіймах, засинала в човні.
Світає… по небу виграють рожево - фіолетові промені. Лунають голоси птахів, цвірінькають горобці, в пошуках їжі, перелітали з одного куща на інші.
Вона відкрила очі, в човні сама. Неподалік, побачила Сергія, не поспішаючи, важкою ходою, з пакунком в руці, підійшов до неї.
- Доброго ранку! Прокинулася, ще трохи зарано. Я тут, перейшов до друга, взяв термос та дещо на сніданок.
Приємно вражена його поведінкою,
- Тож далеченько! А в мене до чаю є печиво. Зараз заваримо з м`ятою, смакота буде!
Він уважно придивляється до неї, підморгнув,
- А ти зранку, ще краща, ніж ввечері.
Зніяковіла, відвернулася, сором’язливість хотіла сховати у спокійній течії води. Він сміливо розвернув до себе. Вид розквітлої троянди, щоки горіли, личко ніжне, біленьке, в очах вогники кохання. Він все зрозумів, приголубив, за якусь мить поцілував.
В обіймах так тепло, солодкі поцілунки та раптово випурхнула, як птаха, відійшла в сторону.
- Що таке, Валю? Щось не так? Не тікай, я тобі, що огидний?
Їй стало не по собі, зашарілася,
- Та ні, я просто, нічого не знаю про твоє життя. Ось так, відразу поцілунки, з тобою ніч провела.
Веселий сміх пролинув над річкою,
- Щоб так, усі люди проводили ночі, мабуть би вже на землі й нікого не було.
- Я, щось не так сказала? – почала несміливо виправдовуватися.
- Все буде добре! Чого ти? Не хвилюйся, ще все попереду. Ось, сьогодні опісля роботи, як буде погода знову порибалимо, я все розповім. А зараз давай будемо снідати.
Нахабні горобці побачили на рушникові продукти, почали скакати, підбиратися ближче. Вона з них кепкувала, коли здавалося дражнилися з нею. Як вже вкусила печиво, один сміливець ніби намагається залетіти прямо до рота. Він сміявся, часто підморгував, пив чай з одноразового стакана, що приніс від друга.
Вона вже поспішила на роботу, а ввечері, знову мали зустрітися. Дивився вслід, почухав чуба, вкотре поправляє волосся на голові. Ой, гарненька ж стала, бентежить, чи може закохався? Тоді була непримітна, як гидке каченя, а зараз красуня, жадана, як в полі квітка польова. Тю, ти дивись, що це мене так думки заносять? Ще вірші про кохання почну писати. Позирнувши на річку, посерйознішав, але ж, що далі? Як їй сказати, що я інвалід? Мабуть цього, ще не помітила, А, як помітить, що скаже?
Роздягався… знімав з себе одяг і протез. Граната пошкодила ступню, довелося без неї залишитися. Це добре, що на лікування потрапив у Ізраїль, вдалося ногу спасти. Протез зроблений по нових технологіях, в капцях майже непомітний. Він інколи задумується про минуле, бажання жити краще покликало на Майдан. Тому й пішов, добровольцем захищати Україну, майже рік воював, потім поранення. Признали учасниками бойових дій, тепер має групу. Та все ж огортає розпач, ще йде війна, а допомогти нічим не може. Два місяці, як вдома, у військкоматі пообіцяли взяти на роботу. Погляд до річки, а думки за вечір, як вона відреагує? Не зміг визначитися, як краще їй сказати.
Цілий день Валентина біля автомобілів. Метушня, відправка машин. На кілька хвилин зайшла в кафетерій, щоб випити чаю. За столом Роман з Олександрою насолоджуються кавою. Привіталася, за мить вже біля них. Роман, відразу запитав,
- Ти де пропала? Вчора ввечері зайшов, хотів на вечерю запросити, а у вас вдома «весілля», в когось ночувала?
- Та потім, якось розповім, зараз не маю часу, буду бігти, у мене ж машини на відправку. На ходу допиває чай, поспішає до виходу. Відразу думка - треба зайти подивитися, може гості вже поїхали.
Цілісінький день крутилася, як білка в колесі, Пилюка стовпом, жарко, і душно, зовсім не відчувалося, що вчора пройшов дощик. Завантажився останній автомобіль. В зошиті підбивала підсумки дня, занесла диспетчеру, поспішила додому, подивитися, що там відбувається.
Навстіж відчинені двері, тихо… ця тиша злякала її, може мамі стало зле? Тихе сопіння линуло з її кімнати, мати й іще двох, так званих братів, покотом спали на дивані, одягнені, навіть взуті. Від них дуже смерділо перегаром. Страшно подумати, щоб це побачив Сергій, хіба захоче зі мною діло мати. Напевно таких людей стороною обходить. В душі бідкалася, від думок охололи руки.
В літньому душі… не поспішаючи милася, думала, чи варто йти до нього? Все ж в серці мала надію, полетіти в його обійми, щоб відчути той, солодкий поцілунок, який досі відчуває на устах.
На столі залишила записку, збрехала, що пішла ночувати до однокласниці. Знала, що не шукатиме, коли в запої, ніколи не думала про неї. Їй часто доводилося ночувати в сусідів, а інколи й в однокласниць.
Валя вийшла з магазину, купила дещо з продуктів. З гарним настроєм йшла до Сергія. Вітер пестив обличчя, їй здавалося студив почервонілі щоки та стрімке бажання побачити його.
Він все спланував за день, рано наловив риби, приніс додому і попередив батьків, що може завтра прийде з дівчиною, хоче їх познайомити. Батько з - під лоба зирнув на сина,
- Вона з місцевих, чи чужа? І як сприйняла, що ти інвалід?
Сергій стримано заговорив,
- Не журіться дівчина гарна, хоча виросла без батьківської опіки, покинув їх, мати має звичку, любе випити. Думаю діло поправне, все буде добре. Валя гарна, роботяща, я її, ще зі школи знаю. Та вам все одно з нею не жити, он Танюха, вже майже дівка.
Батько сердито заперечив,
- Ти, що не знаєш, що дівчата з хати йдуть, а не хлопці, показуєш на сестру, їй лише п`ятнадцять.
- Так, то ж так колись було, а зараз кожен мріє жити окремо і я теж.
Мати Сергія працювала вчителькою початкових класів. Завжди зважено ставилася до розмови на любу тему. Почувши розмову, звернулася до чоловіка,
- Ти Дмитре не спіши, час покаже, все розставить по своїх місцях. Йому жити, кого знайде так і буде, де захоче жити, нехай сам вирішить.
Задоволений такою розмовою, Сергій спішив до річки. Мати взнавши за дівчину, наказувала бути серйозним, не спішити з почуттями, щоб часом не образив її, раз дитина виросла без батька та, ще така мати, то десь - то не солодко живеться.
Валентина летіла, в душі відчуття крил, мов птаха. Немов на перше побачення. Від думок гучне серцебиття, що буде сьогодні, що розкаже? А можливо, як у школі закохається. Тоді мріяла засинати в його обіймах. І навіть йому писала вірші. Згодом вечорами потай читала й з ними засинала, немов у вишневому гаю.
«В обіймах, тут, у вишневому гаю,
Де серце завмирає від почуттів,
Будемо разом в нашому раю,
Сп`яніємо від запаху пелюстків.
Подаруй мені смарагдові очі,
Коханий, я давно в думках твоя,
Будуть у нас солодкі, ніжні ночі,
Віддам тобі… я пристрасті дівочі…
Ми знайдемо з тобою наше щастя!
Тю, дивина, пригадала, оце ж треба! Вже йшла й сміялася, може буде нагода, прочитаю та чи всерйоз він мене сприйме?
Він вже чекає… на всю долину пахла риба. Підійшовши, вона побачила, як шашлики, підвішена риба смажиться над жаром.
Радо обійняв, хотів поцілувати, але вона виривається.
- Ух, Сергію, не треба, так недалеко і до гріха,- зненацька випалила, вмить опустила голову.
Сиділа мовчки, неначе спостерігали за водою в річці та насправді кожен думав про своє. А вода в річці виблискує на сонці, від вітру рябіє, деінде з`являються круги. Біля берега, хвилі ніби загравали з водоростями, вкотре їх відносили на пісок й знову забирали із собою.
За вечерею Сергій розповідав про своє життя після школи. Закінчивши курси водіїв, якийсь час працював в автопарку на маршрутці, а потім поїхав в Київ, на Майдан. Відчувала, йому боляче згадувати страшні події, то ж намагався розповідати стисло, без подробиць. Коли почав розповідати про Донбас, зненацька почули голос,
- Ось ти де? А ми облазили мабуть з кілометр, вже думали тебе біля річки немає, прийшли на запах смаженої риби,- Роман говорив трохи збудженим голосом, біля нього стояла дружина.
- Валю, тобі негайно треба додому, мати до нас прийшла, вся труситься. Ми, визвали швидку, в неї високий тиск. їй щось вкололи, але від лікарні вона відмовилася.
Сергій, відразу усіх заспокоїв,
- Не хвилюйтеся, підемо разом. І вже до Валентини,- Я йду з тобою, заперечення не приймаються.
Олександра йшла поруч з Валентиною, намагалися йти, як найшвидше. Позаду йшли чоловіки, про щось не дуже голосно розмовляли.
Роман із Сергієм, навчалися в одній школі, старший за нього на два роки,
- Ти дивися не ображай дівчину, вона непогана, я сусід, її добре знаю, виросла на очах. Правда з матір`ю проблеми та вона теж непогана жінка, інколи буває, ця клята горілка її затягує. Скільки раз говориться, щоб полікувалася, не хоче, ти не уявляєш, як дівчині живеться.
На мить зупинилися, Сергій збуджено заговорив,
- Ти знаєш, я її пам`ятаю, ще зі школи Тоді мені здавалося, що я їй подобався та й зараз, бачу вона не проти зі мною бути. Я готовий хоч завтра з нею під вінець та є одна проблема. Був на Майдані, потім на Донбасі, тут, таке діло, розірвалася граната, добре, що живий залишився, але маю протез.
Роман відкопилив губу, хитнув головою,
- Я бачу, ступаєш обережно, помітив, що йдеш не поспішаючи, почекай хвилинку.
Роман доганяв дівчат,
- Ви йдіть, нам треба в одне місце зайти, ми вас доженемо.
Валя хвилюючись,
- Він, що з тобою?
- Так- так, не хвилюйся, ми недовго.
- А може йому краще всього не бачити, най не йде з нами, мабуть краще нехай йде додому.
- Та ні, слухай, він вирішив йти з нами, хай йде, я не можу заборонити. Не хвилюйся, ти подобаєшся йому, я ж бачу, в цьому трохи розуміюся, ще в тебе на весіллі погуляємо.
Сергій розповів Роману, про свою інвалідність, про те, що обіцяли взяти на роботу в військкомат. Хвилювався, як їй про все має розповісти.
Роман підтримав його в розмові,
- Я думаю все буде добре та про це маєш сам розповісти, наодинці, без свідків, ти ж чоловік, маєш мати достатньо сили волі.
Вже майже ніч, по усій хаті горіло світло. На вулиці в гаммаку лежала мати, вона тільки спостерігала, що робить молодь. З хати були винесені деякі речі. Валя з Олександрою вапном білили кімнати, чоловіки на веранді фарбували вікна та панелі. Роман , як старший серед них, керував, що і , як все робити, він з Олександрою, немов родина допомагали зробити все до пуття.
Світає…. на подвір`ї пахне фарбою й сосисками, які смажаться на вогнищі. Молодь весело спілкується. Валентина посміхалася, їй хотілося усіх обійняти, поцілуватий і подякувати за допомогу. Вона не могла не помітити, як старанно все робив Сергій. На якусь мить, себе відчувала щасливою.
Проснулася Надія… просила пробачення, з - під лоба позирала на доньку. Їй соромно, що при таких обставинах познайомилася з Сергієм та Олександрою. Вже згодом, наодинці з донькою, пообіцяла, що зовсім не буде пити горілки. Валентині хотілося в це вірити, але вмовила піти до лікаря, у Вінницьку лікарню поїхати. Мати зайшовши в хату заплакала,
- О! Все встигли зробити, я подумала, що вже помру.
- Мамо, на кого мене залишиш?
- А, що хіба Сергій не твій хлопець, він наш, чи звідкись?
- Так, наш мамо, місцевий. Ми в одній школі навчалися, живе в ту сторону, за кар`єром. Та я не впевнена, що він мій хлопець, про це зарано говорити.
-Та я б так не сказала. Бачила, як він на тебе дивиться, дурному зрозуміло, може в тебе з ним вже, щось було?
- Це тебе не обходить, ти ж знаєш, я давно сама вирішую, що і, як буде в моєму житті, немаленька. Лише одне прошу, не сперечайся, якщо хочеш, щоб я вийшла заміж, як всі дівчата і була щаслива, не заважай мені, попрошу покинь пити, ляж у лікарню, підлікуйся.
Валя проводжала Сергія до хвіртки…. їй було трохи ніяково, ховала очі,
- Дякую тобі, вибач, але я так живу.
Поцілунок в щоку… прошепотів на вухо,
- Я ввечері прийду…
Роман і Олександра спілкувалися з Надією, розповідали про своє життя в Києві.
Вже йдучи додому Роман з Валентиною перекинувся кількома словами, щоб більше ніхто не почув. Дещо запитував про рибалку та чи пообіцяв прийти Сергій.
Валя повеселіла,
- Обіцяв ввечері прийти….
Сергій усміхнувся, підморгнув,
- Ну - ну, давай - давай, а то, як кажуть зима не за горами.
Декілька хвилин і в начальника кар`єру, на два дні за рахунок відпустки підписанга заява.
Після лікарні, з направленням їхали у Вінницю. Вдалося покласти маму на лікування. Мати вже майже не сперечалася, без нарікань підкорилася донці.
Валентина вже одягла улюблений, літній сарафан, який підкреслював її витончений стан. Квітучі соняхи на одязі дуже пасували їй. На вигляд, як молоде закохане дівчисько, з трепетом чекала приходу хлопця. Саме на вечерю смажила картоплю. Сергій одягнений в білу футболку й сині джинси переступив поріг. В руках букет червоних троянд. Ой, який красивий, затаїла подих, не у військовому одязі. Поцілунок в щоку, прийнявши квіти, подякувала, притулилася до нього,
- А ну, посмакуй, яка я куховарка? Оціни!
Вмить на вилці кілька шматочків.
- Е ні, справжній поцілунок, тоді посмакую.
Поцілунок був довгим. Згодом покуштував,
- Мабуть таки поцілунок кращий за картоплю,- усміхнений, обійняв її.
За вечерею, вона все розповіла про поїздку.
- Завтра, завезу їй деякий одяг та йтиму на роботу, там без мене завал. Слухай, давай до річки сходимо скупаємося. Така жара… тобі в джинсах гарно та чи не жарко? Бачу хлопці ходять у бріджах, чи ти соромишся? Вважаєш себе старим? - запитала, морщила личко, весело з усмішкою, зазирає в очі.
За мить помітила, ледь зблід. Встав із - за столу, відійшов до вікна. В її грудях похололо, затерп язик, забракло слів, зіпсувався настрій, В душі картала себе, от дурепа, язик теліпається, несу не те, що треба.
Запала тиша…. він задумливо дивився до вікна,
- Цими днями, я б хотів тебе з батьками познайомити, що ти на це
скажеш ?
Вона мовчала, відчула, тіло хвилею огорнуло теплом.
- Гаразд, давай на вихідні, я згодна.
Присів біля неї, задоволено зажав у обійми. Гарячі поцілунки - феєрверк в почуттях до нього, вже сама обіймала його, зазирає в очі, цілувала. Згодом запитала,
-То йдемо купатися, чи вже ні?
Збентежено, по кімнаті, як вітерець, моталася збирала деякі речі.
На вулиці оминали останній будинок, далі долина. Взявшись за руки, відчуття теплих долонь, більше довіри. Йшли веселі, задоволені, зиркали один на одного.
Сутінки прилягали до землі…Сергій перервав мовчанку,
- Валю, я інвалід, на групі, мав поранення на Донбасі, лікувався в Ізраїлі.
Перехопило подих, кров прилинула до її обличчя, відразу думка, може не здатен, як чоловік, чи може дітей не буде?
Обоє мовчали, він чекав, що вона перша, щось скаже, а вона, як підстрелена пташка, не знала, як діяти далі.
Вже і річка… вона на ходу знімає халат, подумала, невже я його не зумію привабити, як у кіно, це роблять жінки? Хіба я така потвора, здається ж не гірше декого, вже себе заспокоїла. І шубовснула в воду, весело охаючи та ахаючи від задоволення, вміло поплила проти течії.
Він роздягається, нахилився, їй було погано видно, що він там робить, розвернулася, пливла ближче. В цей момент, їй здалося небо накрила суцільна чорна хмара. Від побаченого розхвилювалася, кілька раз вмилася. Це вона побачила протез, який він щойно зняв. Їй вперше в житті довелося це побачити. Здалося зупинилася течія води, немов у іншому світі знаходиться, серце гучно билося, зморозило, відчула, що тремтить.
- Валю, ти можеш такого покохати? - голосно запитав і відразу ж кинувся у воду, як подалі від неї.
Від цих слів, завмерла душа, в голові зашуміло, стрепенулася, вийшла на берег. Погляд там, у воді, де плаває він, сильно розмахуючи руками, немов бився з якимись перепонами.
Прийшовши до тями, усвідомивши, що побачила, намагалася заспокоїти себе. Тьху ти, це що я, чому така реакція? Але ж бачила по ТБ, чому так вразило мене? Дурепа, подумала про інтимне. Але ж я про нього мріяла, так хотіла зустріти, а тепер відмовитися від своєї мрії? Ні, тільки не це! Так і буде, це не завадить його кохати. Якби він мені тільки освідчився, пішла б а нього на край світу й не думала б. Вже спокійно, зважено роздумувала вона. Залпом з пляшки випила мінеральної води, кинулася у воду. Пливла до нього.
Сергій, побачивши її, став плевти назустріч, раптово зник в воді та за мить з`явився перед нею,
- Ну, що підеш за мене, я згорів в собі, відколи тебе побачив. Чи покрутиш і, як непотріб викинеш?- запитав хвилюючись.
Обома руками обійняла за шию,
- А ти, що освідчуєшся тут, у воді? Кличеш заміж, чи як?
Підхопив її на руки.
- Я кохаю тебе!
Кохаю,- гучно линуло над водою, полетіло, розвіялось по долині.
Отямившись від поцілунків, вона вискочила на берег, щоб він не відчув незручності, з рушником у руці, побігла на пагорб.
Він одягався, не озираючись. Вже стояв дивився на річку, посміхався, здається не злякалася, щирий погляд.
Вона підійшла, тілом припала до його спини,
- Я тебе давно кохаю, чуєш!
Набравшись хоробрості, прочитала йому той вірш, що колись був писаний. Заворожено, здивовано подивився на неї,
- Це хто писав? Такого я не чув, ніде не зустрічав…
- Ці слова тобі написані, ще коли ти закінчив одинадцятий клас, пригадай вечір в школі, пам`ятаєш, були конкурси. Вже тоді моє серце страждало за тобою, ще тоді я закохалася в тебе. Кохання тліло, ти знову з`явився в моєму житті, розпалив вогонь.
Присмак гарячих поцілунків, відчувався на устах, п`яніли від ніжностей.
Тихо… Ясно світив місяць, загадково мерехтіли зірки.
Давно усі спали. Усміхнені, щасливі, після ніжного кохання й пристрастей, вони поверталися додому.
Сергій додому не пішов, залишився в неї…
У вересні на вихідні, приїхав Роман з дружиною, допомагали зробити курінь, готувалися до весілля.
Минув рік… Дві родини й друзі зібралися за святковим столом, хрестили малого Іванка, йому допіру виповнився місяць, назвали на честь прадіда, який загинув у Велику Вітчизняну війну.
Валентина й Сергій усміхнені, щасливі сиділи поруч, раділи життю, задоволено дивилися на гостей. Роман, хрещений батько Іванка, схилився над коляскою, з цікавістю дивився на малюка. А поруч, з усмішкою на обличчі, на нього позирала вагітна Олександра.
Мама валентини, припрошувала сватів і молодь відвідати страви. Вона тішилася дочкою і зятем, не відчувала одинокості, раділа, що в їх оселю прийшло щастя.
17.04.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017
Умилось сонце, сміється росами,
Блакитність неба, перші первоцвіти,
Синенькі й білі сплелись віночками,
А нам так хочеться, всьому радіти.
Піднялось сонце, до Пресвятих небес,
Лунають дзвони, люди у храм спішать,
Приніс Великдень, слова - Христос Воскрес!
По всій землі, всіх із радістю вітать.
Вклонімось люди, каючись, до Христа,
У дні пасхальні просимо прощення,
Благаєм кращого нам дати життя,
Тож ми помолимось за воскресіння.
І на честь сина, запалимо свічу,
Скріпить молитва, всім зболені серця,
У каятті просимо щастя й миру,
У дні Пасхальні, прославимо Творця.
Уклін, подяка за щедроти земні,
За його ласку і яскраве сонце,
За почуття світлі, благословенні,
У наші душі прислав на долонці.
***
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Нехай лунає до блакитних небес!
Щиро вітаю, Вас шановні читачі!
Бажаю миру, добра і щастя від душі!
Нехай ця радість прийде в кожну хатину
І за святковим столом збере родину!
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
10.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2017
Берізка коси розпускає,
Всі чарівні, ледь - ледь пухкенькі,
А поряд пташечка співає,
Файні пісні та веселенькі.
Зустріла сонечко раденько,
Берізка ніжно колихнулась,
І мені так, стало тепленько,
Уже до неї посміхнулась.
Поряд жовтесенькі кульбабки,
Яскраві сонечка, ясненькі,
Із вітром гралися залюбки,
Між них фіалочки синенькі.
О земле рідна і чарівна,
Стільки тепла мені даруєш,
Ти одяглась, як королівна,
Тож моє серденько лікуєш.
Хочеться глибоко вдихнути,
На повні груди, немов дитя,
Щоби духовно воскреснути,
Й насолодитися цим життям.
Берізко – подружка, красуня,
Я їй ніжненько шепотіла,
Знала давно, що не самотня,
Із нею я, дуже раділа.
15.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017
Чудовий день у небо сині,
Хмарки цілуються біленькі,
Неначе птАшечки красив,
Вальсують поспіхом, дрібненькі.
Радо журавликів стрічають,
« Курли, курли » пісенно лине,
Щиро з весною привітають,
Втішає пара лебедина.
Земля рясніє у смарагдах,
Проснулись трави шовковисті,
Ніжні сережки на березах,
Верба вклонилась у намисті.
Веселився вітер з промінням,
Мерехтять зайчики, дзеркальні,
Джерело срібне між камінням,
Скачуть краплиночки криштальні.
05.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Напевно ти, для мене ясне сонечко,
Тож можеш міцно обійняти й пригріти,
Кожного разу бачу за віконечком,
Йдеш на роботу, я ж бажаю зустріти.
Твій ніжний погляд, дуже мене бентежить,
І вже чуприна, мокра від хвилювання,
Лиш ти не знаєш, як можеш розтривожить,
Я не пізнаю солодкого кохання.
Часто милуюсь, радію твоїй вроді
Зачарувала мені серце і душу,
Клята війна, прийшла, захищав на Сході,
Бачиш життя, я у ліжку лежать мушу.
Тільки цього,ні ніколи не узнаєш,
Бо мармурові між нас стіни, безодня,
Йдеш на роботу, летиш, все оминаєш,
Як тепле сонце, на жаль, серденько краєш.
02.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Роси намистом, зеленіє трава,
Весняний подих - придасть мені сили,
Туман із сонцем звабливо заграва,
Щоранку усмішка від небосхилу.
Там кольори, ніжно- голубі кличуть,
Душа й натхнення у вирії весни,
ЧарівнІ сили, про твори шепочуть,
Наповнять запахом квітучі сади.
Повітря свіже - бажання писати,
Цвітіння буйне повсюду навесні,
Хочеться щастя та радість пізнавати
На серці нині, добре, тепло мені.
2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2017
Я хочу, щоб ти, мене, кохав все життя,
Оберігав, як калиноньку у цвіту
І відчували один такт серцебиття
Разом змогли, побороти любу скруту.
Ми ж такі гарні із тобою, молоді,
Цвітіння час, у сонячному промінні,
У наших душах, ще співають солов`ї,
Проживемо всякчас у порозумінні.
Хай у калини кетяги достигають,
Наша любов, принесе на землю дитя,
Нехай до нас, лиш біди не заповзають,
Буяє щастя й тепле, світле майбуття
.
Кохай мене, чуєш, щоб вогонь у душі,
Завжди повага, лебедина відданість,
Ми розпізнаємо миті найсолодші,
І у стосунках збережемо впевненість.
05.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2017
Сіла голубка на ясен відпочити,
Тож нелегка, й далека була дорога,
Зовсім знесилена, де б води попити?
Не покидав, біль під серцем, тривога.
До неї ясен, зашелестів тихенько,
Нема дощів, давно висохли криниці,
І чомусь річка, доволі далеченько.
Поклюй листочків, моїх замість водиці.
І розкажи , де була та що бачила,
Мені так сумно, лишився зовсім один,
Чуєш свистить, клята війна оточила,
Жити підтримує, мене лише спомин.
Сиза голубка, раптом просльозилася,
А що, давно вже тут нікого немає?
Сина побачити, все ж надіялася,
Думки про ворога,що вже відступає.
О, якби знала, які були тут бурі,
Немов гроза, у змові із снарядами,
Тремтячим голосом, шептав у зажурі,
Різало землю,безжально мов лезами.
На жаль забрали, синочки у полоні,
Живі сам бачив, не журися, благаю,
Донизу капали сльозинки солоні,
Світлая душенька злетіла до раю.
Серпень2015
-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
А що життя, розчарування, мрії,
Ще, як народишся, одні надії,
Зумів зробити уже перші кроки,
Від старших ти, отримуєш уроки.
Перші слова сказати -- мама, тато,
Часом здається вражень забагато,
Вже розумієш, що маєш бути тут,
Лиш треба вибрати свій шлях і маршрут.
Ким хочеш стати, чогось досягнути,
Своє життя, не вважай грою. Зможеш,
Здійснить бажання, здолать перепони,
І жити краще, чим живуть мільйони.
Ти намалюй, свій світ, світлий у очах,
Злітай до неба, немов крилатий птах,
Там ясне сонце, жага думок, бажань,
Скарби найкращих омрійних сподівань.
Будь завжди чесним, сміливим і сильним,
Себе відчуєш, лиш тоді щасливим,
І цим життям наповнись, аж по вінця
Бо ти дитя - Бога, землі і сонця.
20.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
Шановні пані і панове! Щиро вітаю
З ВЕРБНОЮ НЕДІЛЕЮ!
Сердечно бажаю Вам і Вашій родині
Миру, радості, здоров`я!
Злагоди, добра і щастя!!!
***
Ховалась нічка, багріли промінці,
Вже кольорами світанок танцював,
Верба вдяглася у весняні штанці,
До сонця « котик», рученьки простягав.
Дари природи, ой чубчики пухкі,
У позолоті жовті і сріблясті,
Всюди літають, чародійства пахкі,
Земля радіє у цій чарівності.
Вбралась вербичка, святково у красу,
Всміхалось сонечко щодня ясніше,
І розплітала весняночка косу,
Земля квітчає пишніше й рясніше.
01.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2017
Початок літа… у вікно заглядає таємна ніч. Місяць майже уповні, перламутрове сяйво освічує велику частину зірок. Вони ніби в полоні чаклунства, їх миготіння , придає ночі казковості.
На годиннику, рівно три години. Тоня дивиться у вікно. Раптом серед зірок помітила мерехтіння кольорових вогників від літака. Добре, що не було дощу, треба збиратися йти на дизель-поїзд, їхати на дачну ділянку. Співробітниця, сусідка по дачі, попередила, що молодий колорадський жук взявся за картоплю, то ж треба терміново кропити хімікатами.
Зазирнула в дитячу кімнату, дві донечки, шести та дев`яти років солодко спали. Сьогодні вихідний, чоловік у відрядженні, прийдеться самій їхати, спасати врожай. Дизель - поїзд їздить тільки два рази на день, вибору не було, щоб надовго не залишати дітей самих, треба їхати тільки так рано. А потім, вже о сьомій ранку назад, якщо ж не встигнути, то прийдеться лишатися до дев`ятнадцятої години та такий варіант, зовсім не підходить.
Ділянки під дачі дали в дуже красивому, мальовничому місці, біля ставу. З двох сторін він ніби захищений пагорбами. Привабливості придають, густо насаджені шовковиці, за ними дачні ділянки, це з однієї сторони. А з іншої сторони декілька, досить крислатих, старих беріз, а вище, роками покинуте поле і густа посадка. За нею, в два напрямки залізничні колії, є зупинка. Щоб добратися до дачі, потрібно їхати до станції Лопатинці, а потім від залізниці йти хвилин тридцять, не менше. Загалом незручно добиратися; якщо ж від автомобільної траси йти, ще довше, добрих хвилин сорок п`ять.
Вже одягнувшись, вона перехрестила дітей, присіла на диван, прочитала молитву й вийшла надвір. Прохолода вдарила в обличчя, але все одно тепло, то ж початок літа, прямувала до вокзалу.
Дітей попередила, якщо прокинуться раніше, чи щось потрібно, щоб гукнули сусідку, бабусю Феню.
Їм повезло, що мають добрих сусідів. Що її чоловік дід Ігнат, що вона, люди чуйні, при потребі завжди прийдуть на допомогу. Обом вже близько сімдесяти років, єдина донька мешкає в іншому містечку. Тоня ж на чужині, часом так потребує поради, чи допомоги, все до бабусі Фені. Вона завжди вислухає, як рідну дочку, порадить. А коли треба, то й пару годин пригляне за дітьми.
З провулка вийшла на центральну дорогу, по ній часом проїжджають автомобілі, тоді хоч трохи видніше, бо вуличні ліхтарі, що мали світити, майже всі розбиті. Аж раптом, зовсім поруч , через паркан хотів перескочити пес, від страху, зненацька, аж запекло в грудях. Йшла далі, в думках себе картала, ото роззява, забула, що тут все відв`язаний. Здоровий пес, хоча здається породистий та напевно все ж дурний, адже до нього на обійстя ніхто не намагається пролізти. Ну, ось нарешті здалеку почула гул, їде таксі, спереду трохи освітлює дорогу. По ній нікого, от і добре, зробила глибокий подих, впевненіше йшла вперед.
Дизель-поїзд напевно на платформу подали давно, у вагоні людей багатенько. Завжди більшість пасажирів їдуть до Хмельницького, на великий речовий базар. Вона роздивляється на всі сторони, може хтось знайомий з дач, чи хтось, так раненько, їде на рибалку? Та ні - нікого. Все ж надію мала, може хтось у інших вагонах їде, заспокоїла себе. Їхати недовго, всього двадцять хвилин.
Надворі майже темно, місяця вже не видно, а зорі немов десь провалювалися, зникали. Тоня зійшла на платформу, одна однісінька. Озирнулася, з вікон вагонів проникало світло на платформу, нікого.
Самої станції тут немає, неподалік будинок на два господаря. Це для працівників залізниці, путеобхідників. Дачники знали, що там давно живуть пенсіонери, завжди водяться п'яниці, які часто промишляють по дачах, щоб на закуску щось вкрасти.
Дизель-поїзд із собою забрав світло. Знову майже темно, ні, це очам так, подумки себе втішає, зараз звикну.
З надією позирає до сходу сонця. По небу танцювали фіолетові й рожеві кольори, а вище ледь-ледь світліло небо. Ще б хвилин двадцять і вже можна було б сміливо йти, але ж одна стояти не буде, вирішила потихеньку йти. Із залізничного полотна, між травою чорніє стежка, тягнеться донизу, а далі посадка.
Скрізь тихо-тихо, тільки шурхіт від щебеню, що під ногами, губиться поміж дерев посадки. Ой, подумала, якби це пройти ці тридцять метрів, щоб нічого не злякатися. По чолу холодний піт, по судинах, немов жарини протікають. У руках сумка з відром й віником, вже думала, якщо щось, то буде відбиватися цим знаряддям.
Наблизилася до посадки, перед самим носом, пролетіла пташка. Вона завмерла, якісь секунди слухала шурхіт листя. На мить отямилася, прискорила ходу, вийти б швидше, там, за посадкою видніше, вже ж світанок, заспокоїла себе.
Вийшовши з посадки, відчуває, як тремтить, чи то від страху, чи від ранкової прохолоди. Стала, дивилася донизу, що це, якась непроглядна сивина, весь низ потопає в тумані. Ні річки, ні ставу, ні тим паче за річкою де дачі, зовсім нічого не видно. Стояла, а в душі, якийсь острах, заспокоює себе, треба йти, все буде добре. Але ж йти далеченько, спочатку вздовж посадки, майже кілометр, потім донизу, до ставу по дамбі, яка теж не менше метрів чотириста. Але ж там біло, як туди йти? Миттєвий шурхіт перервав тишу, з посадки в метрах двадцяти вискочив заєць, пробіг попереду. Від несподіванки, аж присіла, тремтячим голосом заговорила,
- От бешкетник налякав, я ж тебе не збиралася чіпати, навіщо мене налякав?
Відразу збентежено обернулася, чи часом немає когось позаду. Заєць на якусь мить став на дві лапи позирав в її сторону й знову побіг вперед. А далі, вже, як чкурнув, то тільки його й бачили.
Серед трави до дамби видніється стежка. Все довкола оповите туманом. Але вже не таким білим, не пеленою, туман частково розпливчастий, то густіший, то рідший. Вже добре чути, як через шлюзи тече вода.
Тоня хотіла спускатися в сторону ставу. Озирнулася назад, на сході перші сонячні промені лагідно освітлюють небо. Здавалося, ще трішки й вони зможуть дістатися землі. Прочитала молитву й пішла призиваючи ангела охоронця, щоб їй допоміг пройти без страху, який весь час переслідує.
Зненацька зупинилася, - Ой, що це?
В метрах п`ятдесяти, над дамбою, побачила образ феї. Ні, вона не збожеволіла, ні! Озирнувшись довкола, нічого примітного не було, а над дамбою немов летіло тіло. Ніг не видно, внизу все в пелені туману, а вище, де туман був рідшим, немов летіла якась жінка. В сукні синього кольору з розпущеним, світло-блакитним волоссям, повертала голову, то в один бік , то в інший. Одночасно махала руками, ні не так , як пташка крилами, а немов брала розбіг, тільки ж знову рук не було видно, тільки немов широкий рукав і довгий, сукня розвівається при кожному русі. Та фея летіла й Тоня теж неначе летіла, бо не відчувала під ногами землі.
За якийсь час, фея прилетіла до кінця дамби, озирнулася назад, немов показувала в сторону сходу сонця. Сама ж зникала за пагорбом, де росли берізки, по них вже ледь-ледь мерехтіли перші сонячні промені.
Тоня перевівши подих,зупинилася. Так вона вже пройшла дамбу, але все, ще зачаровано дивилася в той бік де зникла загадкова фея. Туди, ще нижче, виднілися якісь кущі, а по ліву сторону біля ставу долина, майже вся покрита зіллям, очеретом та високою травою. Вона повернула в сторону, ближче до ставу, тепер треба піднятись на великий, крутий пагорб. Хоч і спекотні дні та на ньому де-не-де сріблиться роса, від променів блиск, мерехтіння.
Піднялася на пагорб, з нього все видно, як на долоні. А далі виднілися дачні будинки, контейнери, ділянки. От і добре, що нікого з чужих не зустріла, заспокоїла себе.
Нею керує якесь почуття радості, задоволення і водночас зацікавленості, що ж то було? Та роздумувати не було часу, треба поспішати.
Сходило сонце, до землі прилягають золоті промені. Вона стоїть і немов заворожена, роздивляється навкруги, краса чарувала її. А в сторону, донизу, ближче до ставу, теж тягнуться дачі. На сонці ставок виблискує, ніби дзеркала сяють, вода переливається часом зеленим, інколи синім кольорами і де-не-де фіолетовим кольором разом з блакитним. По іншу сторону ставу, поміж очеретом видніються рибалки. Напевно ночували тут, а можливо чужі, бо дачники завжди рибалять зі своєї сторони.
З контейнера, вона дістала речі, переодяглася і весело з відром подалася до ставу. Ніжно віяв легенький вітерець, а в небі білі хмаринки немов вальсували, підбадьорювали до роботи.
- Хлюп, хлюп, - почула підходячи до води.
Це жабки, напевно почули шурхіт, плигали у воду. А вона така тиха, чиста – чиста, видно, як зграйками швидко плавають маленькі рибки.
На кладці набирає воду. Посміхнулася, відчувши яка вона тепла, промайнула думка. можна буде купатися. В метрах п`ятнадцяти від кладки, помічає знайомих дачників, вони мовчки, уважно спостерігають за поплавками. Час від часу вода рябить. А риба тут є, водяться карасики, краснопірка, короп, щука, а як повезе, можна спіймати товстолобика та навіть сома. А туди, далі біля самої дамби, інколи дістають раків. Любителів порибалити влітку, завжди є багатенько. Навіть з містечка і інших сіл на автомобілях, мотоциклах приїжджають сюди. Влітку, студенти часті гості, приїжджають групами, навіть з ночівлею.
Справно, з гарним настроєм кропила жуки,час від часу позирає на годинник, то ж треба поспішати.
Десь , в самому кінці дачних ділянок чує чиїсь голоси, напевно хтось таки ночував, зробила висновки. Будинків небагато побудовано, то ж роздали ділянки всього чотири роки назад, дехто приволік собі контейнер.
Закінчивши роботу, взяла рушник й побігла до ставу.
Яка насолода, вода холодила розігріте тіло. Адже добре набігалася вгору та вниз. Земля суха, аж тріщини по ній, давно не було дощів, то ж пилюки набралася достатньо. Запливала недалеко, приємно у воді, неначе в ній залишила втому.
По дорозі назад, думками з феєю, що ж то за сила є? Що ж то за ангел охоронець? Напевно Бог дає випробування і в той же час, в скрутну хвилину допомагає. Вона розуміла, то було послання від Всевишнього, адже з дитинства вірить в нього. Пригадала, як колись, в шкільні роки вчителька викладала українську мову й літературу. Така вся з себе, як кажуть пані, занадто ділова й гордовита. Часто говорила, що Бога немає. Дуже хвалилася, що вступила в комуністичну партію, що тепер при такому званні, як член партії треба, щоб більше прислухалися до її порад. Одного разу дозволила собі принизити учнів, це було після Провідної неділі, як завжди вдома всі фарбували яйця, а фарби були такі, що на пальцях залишили сліди. Якщо було візьмеш в руку, то вже залишався слід, а відмивалися дуже довго, було таке, що й до тижня. Після Провідної неділі, більше десяти учнів з класу прийшли з пофарбованими пальцями.
Ой, що тоді було… кричала не своїм голосом, аж слина з рота летіла. Здавалося, аж школа здригалася, розчервонілась, а очі світилися, як у демона. Потім тих учнів вигнала з класу, відправила додому, щоб привели батьків. Та вдома, розповівши мамі про таке ставлення, вона тільки усміхнулася, сказала, щоб завтра йшла до школи, не звертала уваги. Запам`ятався цей випадок; під дверима класу, всі учні весело спілкувалися, а в клас запросив директор школи. І немов не було того інциденту, навчання продовжилося без ніяких нарікань. Між собою учні шепотіли, що хтось з батьків був у школі, з вчителькою і з директором мав серйозну розмову. Правда, мабуть з тиждень її в школі не було, говорили, що пішла на лікарняний.
Тоня знала, що цей випадок запам`ятає на все життя. Вона завжди в душі вірила, що Бог є і при нагоді захистить її.
Йшла по стежці біля посадки, сонце світило прямо в очі, усміхаючись жмурила їх й рвала польові квіти, васильки, ромашки, дзвіночки, а з ними приходили слова,
- Ой, тумани-тумани, чародійства казкові,
Та для мене ви стали подарунки ранкові,
Пестить сонця промінчик, ангел поряд зі мною,
Хто ж та фея чарівна, мабуть була святою.
Та красуня з туманом придали мені сили,
Неприємності і цей страх побороти навчили.
Я нарву букет квітів, до ікони поставлю,
Помолюся і Боженьку, навіки прославлю.
Літній вітерець шелестів листочками, по всій посадці, весело переспівуються пташки.
Радісно на душі, все встигла, позаду залишився страх та, ще трохи не покидає тривога, щоб вдома все склалося добре.
Дизель-поїзд приїхав в Жмеринку, Тоня хвилюючись, немов пташечка летіла, спішить додому.
Хотіла відчинити вхідні двері будинку, закрито на замок. О, значить, ще сплять, подумала, перевела дух й спокійно зайшла в дитячу кімнату. Дівчата задоволено розплющили очі, одна перед одною раділи, що мама вже повернулася. А Тоня сидить задоволена, їй здалося, що сьогодні вона отримала шматочок щастя, яке дається в житті. Усміхалася і в той же час думає, щоб ви діточки знали, як страшно було вашій мамі.
Та все те розповіла дітям лише згодом, як одного разу, літнього дня, разом їхали на дачу.
Від тої пори минуло більше ніж тридцять років, а в Тоні все перед очима та чарівниця-фея, яка допомогла їй в скрутний час. Проживши цей відрізок життя вона, ще більше впевнилася, що то був ангел, який і зараз оберігає її життя.
08.04.2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
Світанки, у тих очах, голубенькі,
Омріяні у квітучому ранку,
Проснулись первоцвіти веселенькі,
Землицю одягли у вишиванку.
Барвінок, гіацинт, диво - фіалки,
Де глянь,скрізь оченята вже синенькі,
Літають стрімко трудівниці бджілки,
Осяйні сонцем квіточки раденькі.
Весняні дні й пишна верба стрічає,
Вдягла жовтенькі котики – кофтинки,
Туман молочний зранку обіймає,
Прикрасить їх у сріблясті росинки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
Ой моя земле і чисте небо,
Я люблю вас - так ніжно, сердечно,
Я тут навчилась волю любити,
Благаю Бога, хочу, ще жити.
Щоби у небі, плинуть, як хмари,
Радо побачити земні чари,
Де колоситься в полі пшениця,
У срібних росах сяє травиця.
Люблю Карпати , луги і ліси,
Линуть, пташині дзвінкі голоси,
Хитра зозуля весело кує,
Завжди раденько роки роздає.
Тут соловейко заливається,
Дніпро між горами плескається,
Люблю безмежно свою країну
Найщасливішую Батьківщину.
О, моя, земле! Чарівний краю,
Я лише тут, добро відчуваю,
В моїй душі, нехай квітне весна,
І кожен раз продовжує життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017
Шановні поети і поетеси, мої чітачі щиро вітаю зі святом Благовіщення!!!
Бажаю здоров*я,миру і добра! Нехай Бог нам принесе у кожну родину, у кожну світлину радість ,тепло,достаток і благополуччя!
Весняний ранок, сонливий між хмаринок,
Щось не веселий, зажурливий сьогодні,
Там за вікном, весільний танок краплинок,
І всі радіють, цій чарівній природі .
Бруньки всміхаються,вмиваючись дощем,
І пробивається веселіш листочок,
Бузок окутується зеленим плащем,
Лине пташиний наддзвінкий голосочок.
Аж виграє, проміння яскравим світлом,
Ясна небесна голубінь золотиться,
По срібних травах малює візерунком,
Немов у казці все раптово іскриться.
Закружляв вітер з хмаринками у вальсі,
Вони ж біленькі, як лебеді літали,
Кричали радо, пташки у піднебессі
З весняним дощиком, усіх привітали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017
О море, небо і моя земля!
Усі Боги, що у небо сині,
Скажіть мені, ви нині, звідтіля,
Чому тут люди та й не щасливі?
Земля в дарунок, кожному життя,
Все так батьки, з дитинства навчали,
Завжди, тут знайдемо волю й щастя
Всіх до роботи щодня привчали.
Щоби уквітчані всюди гаї,
Щоб із джерел чиста,свята вода,
Щоби співали, зранку солов`ї,
Чому ж земля зараз гірко рида?
За що біда, гуляє на світі?
Забули, як треба все зберегти,
На жаль, давно не у буйноцвіті,
Навіщо хочуть усе розтягти.
Геть рзірвати і розділити,
Повік розтерти людські надії,
За що землицю рідну палити?
Чому прийшли сюди лиходії?
Тужливо ранок, ледь просинався
Всюди – воронки, тече, чорна кров,
Чому народ, наш не об`єднався,
За що украли надію й любов?
Та, як же можна? То ж хаменіться!
Тут ваші пращури завжди жили,
Ви нені рідній та й поклоніться,
Адже її, раніше любили.
Терпка роса, потемніла, лежить,
Дзвінких пісень не чутно пташиних,
Он із-під попелу струмок біжить,
Скажіть тепер, де шукати винних…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2017
Я ловлю вітер, теплий, ніжний,
Тож обійма ніжно за плечі,
Небесний простір дивовижний,
Там чути крик- «Кру –кру «лелечі.
Сріблить роса, ігристий промінь,
У кришталі ранок стрічає,
Небо яснить, здалеку пломінь,
Земля із вЕсною співає.
Над небокраєм золотиться,
Все розшиває візерунком,
Поміж хмарин уже іскриться,
Сонце чаруючим дарунком.
Вітрець тримає у обіймах,
Той п`янкий трунок первоцвітів,
За мить розсипавсь, як у ритмах,
Припав цілунком до всіх квітів.
Люблю вітрець, я у веснянці,
Скрізь килими, барвні по полю,
З ними втішаюся панянці,
Відчула щастя, святу волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2017
Ой кувала зозуленька, кувала, кувала,
А я свого милого у вікно виглядала,
Десь пішов, гарно вдягнувся...боюсь, що нап`ється,
Бачу в двері заглядає та й хитро сміється.
Коси зовсім помокріли, очі веселенькі,
Язиком ледве ворочав, каже, - Ой гарненькі!
В небі зорі казкові. Ой, мабуть, заблудився,
Чом у Соньки не знаю. У ліжку опинився.
На коліна припадає, рученьки цілує,
А, я ж бачу, він паскудник, занадто хитрує.
Вже пательна у руці, питаю, - Було діло?
Він мені, - Ну що ти люба, навіть не свербіло.
Признаюсь. Чесно, то напевно спокусив той біс,
Точно сила нечиста, він туди мене приніс,
Присягнусь, їй Богу не цілував, пам`ятаю,
Та штани коли й де подів, зовсім не згадаю.
За дверима ж, то не бачу…вздріла, лише в трусах,
Де й взялась та мужицька силонька в моїх руках.
Поміж плечі кулаками, взяла за чуприну,
-Я ж тебе, кохаю, дурня, як оту дитину.
Все готую, перше й друге, пиріжечки печу,
Запитала гнівно, - Гідність, де подів, козачу?
Нащо до кацапки, що своєї не маєш?
Чи та може московськії чари підливає?
Бач, знайшов, якусь жердину, ні грудей, ні стану,
Почекай, прийде день завтра, знайду ту, окаянну,
Темнота… давно надворі, скрізь по небу зорі,
Біля нього всю ніченьку, немов на дозорі.
Дала пити кисляку … на лоб клала ганчірку,
А під ранок, вже для нього смажила печінку,
За віконцем посіріло … наступав світанок,
Прилетіла зозуля, стрічали ясний ранок…
Знов кувала, зозуленька, весело кувала,
А я свого, миленького ніжно обіймала.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
Весна літає, відтворює музичний ритм,
Немов джерельце,дзвенить, чи пташиним співом,
Поет бажає підібрати слова для рим,
Слово звеличує, душу огорне сяйвом.
Краплі емоцій пізнати, радіти життю,
Не у самотності, вже мелодію відчуть,
Щоб поєднатися із щасливою миттю,
Там у гаєчку, де соловейки щебечуть.
Танцюй же весно, у ніжнім, веснянім вальсі,
Із ясним небом, яскравим сонцем, розмаєм,
Теплі слова, хай завжди у римах на часі,
Земля квітуча, рідна, буде справжнім раєм.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
Яскравий блиск, іскрить весняний ранок,
І фіолетово - срібний світанок,
Мерехтять промені, ясні у вальсі,
Фарби міняються у піднебессі.
Уперті хмари, злетіли вдалечінь,
Земля проснулася, від світлих мигтінь,
Як із долонь, сонце зазолотило,
Срібні вуалі всюди пробудило.
Вже первоцвіти у ніжних обіймах,
Ще ліс дрімав, у казкових дивних снах,
Верба й береза, сонно позіхала,
Дзвінкоголоса пташка щебетала.
Вміло веснонька, танцює, літає,
Скрізь теплим подихом вінки сплітає,
Земля уквітчана в різні кольори,
Знов спів пташиний розносили вітри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017
Душа тремтить, коли кину оком,
Давно забуті, величні дуби,
Там недалеко, он за горбочком,
Вони є свідки страшної війни.
Течуть струмки весняні із кров`ю,
Ридає, стогне рідненька земля,
Берегла мир, завжди з любов`ю,
Уже хлібами пишніють поля.
Схід сонця в попелі, знов журливий,
І роси темні, неначе смола,
Колись світанок щодень щасливий
Чарівно пахла,скрізь матіола.
А,що ж тепер… дуби у зажурі,
Не роси, а гіркі сльози всюди,
То смерть літає, ще у повітрі,
Біда, страждають, ридають люди.
Страшенний біль, запекло у серці,
Не покидає душу тривога,
І знову ненька у чорній хустці,
Скажіть до миру, де та дорога?
Дуби столітні…снять у зажурі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017
Он там, далеко море безкрає,
Здалось долоні вже підставляє,
Й ти далеченько, поринуть хочу,
У простір хвиль, до тебе шепочу.
Тож повертайся, горить бажання,
Пристрасть зтліває, нема кохання,
У морі хвилі, мов виринають,
Почуття щирі, ні, не згасають!
Десь загубивсь у морскім тумані,
Та ми ж тобою навік зв’язані,
Ти скарб й доля, а хвилі плескочуть,
Мої уста цілувати хочуть.
Тебе єдиного, у надії,
Сумніви сховані, я розвію
Ласкають хвилі, ніжні привіти,
Кораблі бачу, не дав зотліти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2017
Середина літа… ясний день. Яскраве сонечко привітне, немов всміхалося до землі. Пташиний спів лунав довкола, достигали пахучі абрикоси, біля них кружляли оси.
Ті оси, Любі не давали спокою. В колясці поклала донечку спати, прикрила густим тюлем, щоб часом не потрапила туди непрохана гостя-оса. За будинком, на мотузку розвішувала дитячі речі.
- Любо, доброго дня,- привіталася сусідка Марія.
- Ти знаєш є новини, мого чоловіка племінник Толя, одружився , служив в Дніпропетровській області. Гарну дівчину звідти привіз, тепер уже дружину, як і твій Сергій, а ти теж звідти?
- Ні-ні, я із Сумської....
- Ну все рівно, ти на чужині і вона, схожі долі, закинуло вас сюди. Може б ви подружилися, напевно й роками однакові. Вони купили земельну ділянку тут, внизу по вулиці, будуть будувати будинок, як і ви, - голосно говорила, підходила до паркану жінка.
- Може колись, до вас у гості зайде, покличете мене, - відповіла, поспішаючи.
- Так вони ж, через п`ять будинків винаймають квартиру, в тітки Галини, познайомлю вас , - наполегливо продовжила Марія.
Пройшов час… Люба, хотіла з Нового року вийти на роботу, маленьку Валю оформила в ясла, сидіти вдома нема за що.
Сергій працював на залізниці та із заробітків в сто десять карбованців не збудуєш будинок. Він виріс без батька, був єдиним сином, а мама мала малу пенсію, тридцять два карбованці. Помочі не було від кого чекати, в Люби батько теж був на пенсії, а мама ніколи не працювала, виховувала дітей, в сім`ї було ще троє.
В своїх клопотах жінка забула про розмову із сусідкою.
Перед Святим вечором, вона тільки прийшла з роботи, у вікно постукали,
- Добрий вечір, буду колядувати,- заходячи в кімнату, весело зауважила сусідка.
- Зайдіть до нас на вечерю, познайомлю тебе із Зоєю, вам веселіше буде.
Люба працювала до двадцятої години, чоловік забрав донечку з ясел, треба було малу нагодувати, помити та вкласти спати, сама ж дивилася на чоловіка, що скаже? Та він був завжди мовчазним, не любив ходити по гостях, більше любив читати та по телевізору дивитися новини.
Проводжала Марію, пообіцяла, що можливо сама навідається. На пропозицію, Сергій відреагував трохи здивовано, хоч і жив тут давно та із старшими за себе не дуже мав бажання спілкуватися, тим паче з жінками.
Вже була майже десята вечора, коли зробила всі справи, пішла до сусідки.
За великим столом, напевно сиділа вся родина, їх всіх Люба не знала, бо минуло лише два роки, як приїхала сюди. Вона із своїм чоловіком познайомилася в Сумах, він там служив, там і побралися, приїхали жити на його батьківщину.
В Марії рот не закривався, все про всіх знала, все про всіх чула, за кожного розповідала. За Любу, вона старша всього на вісім років, але вже мала дев`ятирічного сина і дворічну доню. Займалася вихованням дітей, чоловік працював на залізниці оглядачем вагонів та дві родини допомагають матеріально. Завжди весела, усміхнена, за роботу не журилася.
Люба недовго була в гостях, в основному розмову вела із Зоєю, згадували свої весілля. Що їх поєднувало - це те, що приїхали на чужину. Не дарма так кажуть; куди голка, туди й нитка, але журилися жіночки, як воно далі життя складеться.
А далі, Люба поступила заочно вчитися в КЕМТ, чоловік вже там навчався, теж заочно, закінчив перший курс.
Кожен у своїх клопотах, Люба з чоловіком самотужки будували дім, взяли в кредит на два роки »Каркасний будинок». Матеріал, то добре, але ж його треба було зліпити докупи. Правда батьки Люби на будівництво, підкинули п`ятсот карбованців, то вже було легше.
Анатолій та Зоя задумали будувати великий будинок, з високим ламаним дахом, щоб зробити там, ще одну кімнату. Їм допомагала вся родина, із села приїжджав цілий гурт людей. Він був із села і всі продукти харчування були звідти. Батьки заможні, мали іще одного старшого сина, який жив у містечку, вже мав сім`ю. А Зоїн батько в селі працював фельдшером. Тож вона часто отримувала посилки з копченостями та салом. Про це Люба дізналася від Зої, якось у вихідний день зустрілися біля магазину. Вона поділилася, що лаборантом працевлаштувалася на завод.
Пройшов час… Марія підказала Любі, що Анатолій працює водієм, їм для штукатурки не ставало піску. Тож вирішила до нього звернутися за допомогою.
Влітку довгий день… Люба з донькою іноді гуляє по вулиці, де із Зоєю зустрічалася, спілкувалися.
Промайнув рік….. Зоя народила хлопчика, назвали Валентином. Прийшла до них, просила, щоб Сергій став хресним батьком. Та в ті часи, яке там хрещення, церкви були, але, щоб охрестити офіційно, це значить на роботі наражатися на неприємності. Сергій саме в цей час йшов на підвищення та все ж не відмовився, можна сказати, заради дружби жінок. Тим паче поїхали в глухе село, в маленьку, непомітну церкву, там і охрестили, то ж тепер стали кумами.
Пізня осінь, вечір... надворі буря й лупить холодний дощ. Під ногами калюжі з купами опалого листя. Та Зоя майже нічого не бачила, вона бігла до Люби. В душі тривога, разом з дощем сльози. Прямо на голову накинула курточку, яка ледь прикривала плечі, збентежена, в розпачі, постукала у вікно.
Вона саме прийшла з роботи, вкладає доньку спати. Зоя стояла змокла і бліда, знервована, плакала,
- Син дуже плаче. вже пів дня, не можу нічого зробити. Господарка в село поїхала і мій теж, а звідти, має їхати в Київ за приладами для заводу. Валентин ніжками сує та животик опух, напевно температура є , але термометра не маю.
Люба швидко з чоловіком обговорила проблему, побігла до Зої.
Правда, дитя кричало на всю кімнату. Це мабуть трохи досвід, спілкування з старшими по роботі, додали Любі трохи більше знань та й племінники росли на очах. Справно обстежила, в малого було звичайне скупчення газів. Після всіх процедур, хлопчик солодко сопів у Люби на руках. Зоя повеселіла, усміхнена, щаслива любувалася сном сина, щиро дякувала подрузі.
Після цього випадку, вони дуже здружилися. Люба сама частіше навідувалася до Зої. Адже бачила, що подруга губилася в рішеннях до сина, доводилося дещо підказувати та допомогти.
Одного вечора, це було на початку зими, Люба прогулюючись з донькою, зайшли до Зої. В коридорі було чути, як у кімнаті, схлипуючи, вона плакала. На душі тривожно, що ж сталося?
Над ліжком сина стояла Зоя, плакала, а він дивився на неї, з рота пускав бульки, калатав іграшкою.
- Ой, а я подумала щось трапилося…..
За кілька хвилин в хаті стало тихо. Зоя мала не найкращий вигляд; почервоніли, припухли очі, вмилася на веранді.
- Не хочеш поділитися, розповісти, що сталося?
Тремтячим голосом, вона почала свою розповідь… Анатолій вдома майже не ночував. Часто їздив у відрядження та пропадав на будівництві, зачастив у село. Вдома зовсім не допомагав, не бавився із сином. Тож майже весь час вдома сама. Магазин далеченько, не було на кого залишити малого, адже треба купити хліба й інколи молока. Хлопчик був гарним карапузиком, часто капризував, в материнських грудях мало молока. А в магазинах, з молоком теж були проблеми. Привозили мало, великі черги, не завжди всім вистачає.
Вислухавши її, Люба порадила, не звертати уваги, знала, як важко працювати на будівництві і на роботі. Їй було трохи дивно, але ж вона Анатолія вважала відповідальним та працьовитим.
Час летів. Працюючи позмінно, Люба часто виручає подружку, приходила побавитися з малим, поки та в магазині придбає потрібні продукти.
Перед Новим роком, ввечері, вона з донькою зайшла до Зої. Вся увага була звернена на дітей. Раптом жінки почули, що на веранді хтось говорив й сміявся. До хати зайшла розфуфирена жінка, років тридцяти, від неї дуже несло парфумами, слідом за нею зайшов веселий Анатолій.
- Добрий вечір, - привіталися обоє.
Анатолій крутнувся, зухвало промовив,
- Що все плаче?!
Любі таке відношення ножем по серці та вона лише спостерігала. Анатолій представив жінку, яка назвалася Оксаною, сказав, що це з роботи нарядниця. Що дуже поспішають, він завтра має поїхати за станками в Запоріжжя. А сьогодні їде в село, скаржився, що вдома із-за малого не відпочине. Та Оксану мав завести додому, вона жила в кінці містечка, саме по дорозі до траси. Гостя придивлялася, то на Анатолія, то на Зою, з під лоба зирила на Любу. Вже взявши документи, розпрощалися, Зоя хотіла провести їх на вулицю та Анатолій заперечив, що вийдуть самі. Він був дуже уважний до Оксани, усміхнувся , ніжно взяв за плечі,
- Ну пішли, то ж поки доберемося, скоро вже й Новий рік.
Любу немов облили кропом, коли побачила погляди цих молодих людей. Ні, не спроста очі вогниками світяться, подумала вона.
Вже збиралася йти додому, одягла доню побачила, як заплакала подруга. Лише запитала, чи це вперше він приїжджає сюди з нею і чи часто їздить в село?
Плачучи, повідала, відкрила душу. Анатолій часто їздив в село та, як узнала пізніше від свекрухи в них являвся раз у місяць. А часто був у хаті покійної бабусі, тут же в цьому селі, там ніхто не мешкав. Він, всім говорив, що приїжджає туди ночувати, щоб пропалити пічку та перед відрядженням відпочити.
Люба уважно вислухала, порадила їй більше приділити уваги своїй зовнішності. Бо бачила подругу завжди в одному й тому самому халаті, як-небудь на шпильку зібрані коси. Вона ж працювала в великому колективі, де багато молоді, тож за собою слідкувала. Хоч одягу не було багато та в халаті тільки тоді ходила, як готувалася лягати спати,чи зранку, коли збиралася на роботу.
Різниця в подругах була в тому, що Зоя дуже повільна в усьому, трохи байдужа до того, як живуть інші. Доволі пухкенька на свої роки, а після пологів добре погладшала, їй самій це подобалося. Йти на роботу після року декрету навіть не думала, принаймні так говорила, що так вирішив Анатолій. А батьки будуть допомагати продуктами та фізично на будівництві.
А в Люби ж, у руках все горіло, робота, дитя, будівництво, навчання. Вона була змушена бути жвавою, бо допомоги не було від кого чекати. Завжди з нічної зміни йшла додому з повними торбами, в її сім`ї так склалися обставини, чоловік вночі сам залишається з донькою, а вранці, по дорозі на роботу, заносив у дитячий садочок.
Зустрілися подруги вже після свят. Зоя знову жалілася, що Анатолій після Нового року вдома з’явився, аж під Святвечір. Приїхав за нею , як завжди на службовій машині, щоб разом поїхати до батьків. Скаржилася, має підозру, що він їй зраджує. Люба втішила подругу, а сама в душі відчувала, що таки, щось недобре коїться між молодими.
Зима минала… добре відчувався подих весни. Струмочками збігав сніг, поміж хмар частіше з`являлося сонечко. Помітно потеплішало, веселіше перегукувалися птахи.
Кожна сім`я жила своїм життям, своїми клопотами. Люба - на три тижні поїхала на сесію в Київ, чоловік справлявся з донечкою сам, свекруха хоч й жила недалеко та часті проблеми з тиском заважали, хоч трохи, допомагати йому.
Зоя ж бавилася із сином, а Анатолій заробляв гроші. Будівництво підходило до кінця, залишалися тільки внутрішні роботи. Вони влітку, з квартири хотіли перейти у свій будинок. Люба з чоловіком теж закінчували останню кімнату . Сергій зробив так звані «козли», щоб жінка змогла діставати до стелі. Як тільки була вихідна змішувала глину з тирсою, з піском, водою, потроху мастила. Ще в дев`ять років мама всіх дітей привчила до всякої роботи, тож тепер це їй знадобилося. Подруги зустрічаються рідко, весняні, літні роботи не давали перепочити. Город, хоч і невеликий, шість соток та все ж треба вручну копати, садити та обробляти.
Одного разу зустрілися жінки біля магазину, Зоя, як завжди була в домашньому халаті. Люба помітила, що подруга не прислухалася до її порад, але промовчала. Зоя поцікавилася в подруги справами на роботі та вдома. Помітила , що Люба схудла, запитала, як справи, чи часом не хвора? Та тільки усміхнулась,
- Займаюся спортом, закінчуємо останню кімнату. Хоч будинок всього шість з половиною на вісім квадратних метрів. та наробитися біля нього треба. Ще робота, навчання та це не біда.
- А ми влітку, думали зайти в свій будинок та не виходить, напевно зайдемо восени. Свекруха приїде з родиною останній раз все побілить та пофарбує. Анатолій немає часу, все по відрядженнях,- трохи з сумом розповідала Зоя.
Подруга не наважилася запитати, які зараз стосунки між молодими. Але та, сама в котрий раз поскаржилася на чоловіка. Рідко вдома, мало звертає на неї уваги, став роздратованим, брутальним, що навіть не знає, що буде далі. Тут на квартирі звикла, часто допомагає хазяйка, як сама буде справлятися, немає уяви. Восени вони таки ввійшли в свій будинок.
Одного дня Люба напекла пиріжків з капустою та з яблучним повидлом,знайшла час вирватися до подруги. За чаєм спілкувалися, розповідала про події на роботі, як була на установчій сесії та про домашні клопоти.
Приблизно через пів години почули гул автомобіля. За мить,
Анатолій, погукав дружину,
- Ти, що не чула, що я під`їхав?! Все не маєш часу,чим займаєшся? Через тебе вічно проблеми.
Любі, стало не по собі. почула яким сердитим голосом він звертався до дружини, не витримала, вийшла слідом за нею.
Зоя вся зчервоніла, знервовано забирала велику сумку. Анатолій побачивши подругу трохи зніяковів, привітався,
- А це ти кума прийшла, а я це…Спішу, бо обід закінчується…
- То ти не будеш обідати ?!
- А ти щось приготувала окрім супу?! Я знайду де поїсти,
- бурчав і відкрив двері автомобіля. Люба стояла на сходах , їй було краще видно, в автомобілі сиділа та сама жінка, яка колись представилася Оксаною.
Від`їхав автомобіль… Зоя з сумки витягувала продукти, які привіз чоловік від свекрухи, заплакала,
- Мені б краще цього не віз, краще б я сама пішла купити, чим на мене весь час гримаєш.
Люба взяла за руку подругу, присіла на стілець,
- Знаєш,ти давно помітила, що Анатолій крутить з цією дамою? Мабуть рік пройшов, як він з нею приїжджав, я саме тоді ж була у вас. Що ти зробила, щоб завадити їх відношенням? О, я б не дозволила, щоб так зі мною розмовляв! Ти не ображайся та ти так і не звертаєш увагу на свій вигляд, чоловіки люблять жінок, які слідкують за своєю зовнішністю. Люблять смачно поїсти, я помітила, йому подобаються вареники, солодощі. Тож приготуй йому смакоту, як приїде ввечері. Накрий стіл, постав квіти, сама гарно одягайся, а не в цьому вилинялому халаті. Знаю ж, хвалилася, що були на базарі, що дещо купила собі, нащо бережеш? Треба бути для нього зіркою, про яку він колись мріяв. Не давати можливості, щоб задивлявся на інших жінок, маєш бути привабливою.
Вона, ще розповідала деякі моменти з особистого життя. В колективах де працювали Люба і її чоловік було багато молоді, то ж напевно серед них вона дечого навчилась.
Йшла додому, не могла збагнути, як можна сидіти вдома, щоб не йти на роботу, як їй не набридло таке життя?
Минув час …сувора зима, навіяло багато снігу. Лише один слід від автомобіля виднівся по вулиці.
О, напевно Зоя вдома, подумала Люба, сліди вели донизу в кінець вулиці. Вона вчора приїхала з зимової сесії, доньку чоловік завів в дитсадок, сама ж займається пранням, три тижні не була вдома, купа білизни чекає на неї у ванні.
Машинка крутилася й Люба крутилася, як білка в колесі. Весело грав приймач, з гарним настроєм, трохи приспівуючи під музику колотила налисники, варився розсольник.
В дверях, як сніг на голову, з`явилася Зоя,
- Привіт, добре, що ти є, прийди до мене, хочу, щоб ти побачила ту, що возить чоловік.
- Та я ж її бачила. А, що там, ще возить?
- Прийди! Я вклала, малого спати , а вона в мене вдома,
- вже витирала сльози, які котилися немов горошини.
- Добре йди, десь через годину буду, постараюся навідатися, тільки ненадовго, поки мої не прийшли.
Справилася з своїми роботами, взяла кілька налисників та для малого цукерок, іграшкову машинку в подарунок, спішила до куми. Ото сюрприз - по дорозі подумала про куму, не позаздриш. Розпашіла, збуджена зайшла в дім.
Перше, що помітила, на Зої новий халат, відчувала запах парфумів. На столі коробка цукерок, вино, мандарини, печиво. Двері в другу кімнату були відчинені навстіж. В кріслі сиділа чорнява жінка, ноги підібрані під себе. З під бокового розрізу шикарного, вишневого кольору халата, виднілися оголені стегна. Відкрите декольте оздоблене червоним мереживом, яке дуже підкреслювало красиві, пишні випуклі груди. Вони вивалювалися з декольте, посеред них на золотому ланцюжку висів хрестик. Волосся красиво заплетене, закріплене шпилькою , яка переливається перламутром. Красиві чорні, як вуглинки очі підведені олівцем, на заокругленому обличчі блистіла жирна пудра та рум`янок, в очі відразу кинулася яскрава помада на губах.
Ну нічого собі - подумала Люба,- оце так новорічний подарунок!
Вона заметушилася, коли почула привітання жінки. Валентин вискочив з іншої кімнати, з цікавістю дивився, що ж принесла тітка. Малий з радістю забрав іграшкову машинку, пішов гратись у дитячу кімнату.
Оксана вийшла до них, з усмішкою, зміряла з ніг до голови Любу,
- Добрий день, добрий день! О! Давно не бачилися…
Вже всі сиділи, смакували вино, розмовляли. Любі було цікаво поспілкуватися якомога довше, щоб трохи більше дізнатися про цю особу, як давно (дружить ) з Анатолієм?
Оксана багато часу приділяла для розповідей про роботу. Коли Люба запитала, як реагує чоловік, що вона має часто відрядження, якими вона хвалилася та трохи зніяковіла,
- З малим мама бавиться в селі, а я, так сказати, вільна, поки, ще в школу не йде. Хочу теж переїхати в містечко, щоб десь тепленько й гарненько та полюбовно жилося. Анатолій мені пообіцяв допомогти,, маю трохи грошей, хочу купити квартиру чи будинок.
Зоя, аж рота роззявила, коли побачила реакцію Люби, на розповідь жінки. Очі заіскрили, як у вовчиці, що хоче захистити своє дитя. Вона сиділа, терла руку об руку, думала, прийшла б ти до мене, я б тебе за шкібарки, то напевно б залишилася без волосся й назавжди б забула сюди дорогу. Вона побачила, що Оксана розговорилася, усміхаючись запропонувала,
- Слухайте, таке чудове, смачне вино, давайте , ще потроху.
Під столом, ногою торкнула подругу, сама ж заговорила до хлопчика, який вже пив чай, заохочувала його з`їсти печива.
Оксана повеселішала,
- Дівчата, я закурю а? Тут здається можна, бачила Толик курив.
Зоя малого понесла на горщик, а Люба дивилася в одну точку, ледь себе стримувала, але ж, що вона, що? Треба мовчати, є господиня, тож хай і робить зауваження, якщо вважає, що щось не так. Оксана вже поділилася, що колишній чоловік приревнував її до сусіда в селі, що прожили всього два роки. І він не довго був сам, вже одружився, має сім`ю. Вихвалялася, що розуміється на чоловіках і якщо піде заміж, то можна й за розвідника, якби тільки був ласкавим та надійним.
За розмовами не почули, як під`їхав автомобіль.. До хати зайшов веселий Анатолій,
- О, бабине царство зібралося! Привіт кума! Давненько тебе не бачив!
Сам же очами бігав по хаті, кинув хмільний погляд на Оксану, яка відразу поправила декольте й волосся. Закинула ногу за ногу, гладила халат на стегнах, здавалося, хотіла привернути увагу.
- Та коли? Робота, навчання, немає часу, - відповіла Люба.
- Ах, робота! Що не може чоловік забезпечити? Он, моя вдома сидить і не піде на роботу, хай сина виховує,- усміхаючись продовжив він.
- Е ні! Це не в моєму характері, одне дитя, бути під великим підбором, як же особистість? Он, ще рік закінчу технікум, буду мати гарну професію, ще на роботі є самодіяльність, де можна прикрасити життя.
Оксана спостерігала за розмовою із Анатолія не зводила очей. Почервоніла, як варений рак, в очах спалахували вогники.
- Ні - ні,то не моє, в нас з Сергієм навіть мови немає, щоб вдома сидіти. На одну зарплату не проживеш та й дитя одне, то не сім`я. Закінчу навчання, треба , ще буде одне маленьке, кого вже Бог дасть,- продовжила Люба.
Анатолій пішов у іншу кімнату, звідти покликав Оксану.
Та швидко, немов метелик усміхаючись, зиркаючи по всіх, поспішала до нього. Люба встала із-за столу,
- Зою, я вже піду, скоро мої прийдуть, засиділася.
За мить шепотіла на вухо,
- Тримайся! Заходь на чай, може хочеш поділитися, легше стане, через два дні буду вихідна.
Вони вийшли із кімнати обоє веселі, він тримав її за плечі,
- Сідайте, ще почаюємо, ти куди кума?
- Ні, дякую, я вже йду, пора, треба бігти, ще на налисники має свекруха прийти.
Анатолій пішов проводжати, Зоя трохи неуважно і зажурено кивнула головою,
- Я навідаюся.
- Ой вона навідається! Дома сиди й так не встигаєш все зробити, без мене немає, що швендяти,- підморгнув до Люби.
Її ж, як током пронизало все тіло, нічого собі, подумала - оце житуха, дитя, дім, обіди, немов в тюрмі. А може пожартував та ні, хіба так можна жартувати, принизити при сторонніх» - вже заспокоювала себе. Біля хвіртки, все ж не витримала,
- А та принцеса твоя з роботи, нічого така…
Анатолій розплився в посмішці ,- Гарна, правда?
Аж в жар кинуло, випалила,
- Дуже схожа на гарну хвойду, я б таку на поріг не пустила! Як кума терпить, не розумію…
Його, як окропом зілляли, весь почервонів, його брови піднялися доверху, донизу опущені очі, єхидно посміхнувся,
- А куди вона дінеться?!
Раптово струснув головою,
- Ти хоч свої пусті думки Зойки не скажи.
Вона відразу сердито обірвала розмову,
- А з яких пір вона тобі Зойка стала? А не Зоя чи Зоєнька, як колись. Не думай, що вона в тебе, вибач, дурепа, вона все сама бачить. Слухай, кум! Я від тебе такого відношення до неї не очікувала, дуже шкода… Шануй її, вона ж на чужині, все, бувай!
Він мовчки зачинив хвіртку.
Додому йти недалеко та думки крутилися в голові. Звичайно, ця краля старша на років сім чи вісім, на вид принаймні. Очі чорні красиві, а так, штукатурки на обличчі багато, хіба зрозумієш, яка вона. Ну, а вела себе занадто відкрито й нахабно, немов у себе вдома, вже перед очима згадалися її оголені ноги. Звичайно Зоя поступалася красою перед тією хвойдою, але ж вона з Анатолієм дуже схожа, обоє світленькі, навіть в обох очі смарагдові.
Через чотири дні, Зоя забігла на декілька хвилин.
В емоціях розповіла, що в той день чоловік поїхав у відрядження, а Оксану залишив з нею, сказав, що в село, до її батьків, дороги позамітало, хай декілька днів погостює, вона в відпустці, тож немає куди поспішати. Вчора, тільки приїхав з відрядження, пообідали й відразу повіз її в село та повернувся дуже пізно. Завалився спати прямо одягнений, весь час бурчав, що все не так. А на ранок я розбудила його, відбулася серйозна сварка, врешті все пішло на користь. Він дав згоду на роботу, сказав, що з березня можу йти, а син буде ходити в садочок. Люба розуміла подругу, як їй важко, це все бачити та тільки сказала,
- Якщо любиш Анатолія, борися за нього, бо можеш втратити і не навішуй на себе всю роботу, хай хоч трохи займається сином.
Перед святом Восьмого березня сусідка Марія,через паркан, виглядала Любу. Нарешті вдалося побачити, повідомила , що Зоя пішла на роботу, а сина Анатолій возить на автомобілі в дитсадок. Жінка перевела подих, може, якраз все буде добре, а з голови не виходила та краля, може з нею розірве зв`язки. Вона відчувала, що в них дуже близькі відносини.
Звичайно, весною роботи дуже багато, то ж по гостях немає часу ходити. Подруги майже не зустрічалися. На Великодні свята Люба була на роботі, на все часу не вистачало.
Одного літнього дня, в Любин вихідний… знервована, заплакана подруга прийшла із сином.
Малий відразу побіг гратися в пісок.
- Ти дуже зайнята? Я хочу з тобою порадитися,- розпочала розмову.
- Я не знаю, що мені робити, сьогодні середа, малий захворів у п`ятницю, то ж я зараз на лікарняному, а Анатолій, як поїхав у село так і немає.
Подруга уважно придивилася до неї,
- А у вас все добре, сварок не було? Може по дорозі поламалася машина?
Зоя ще дужче розплакалася, повідала про сварки, останній місяць Анатолій ночував вдома разів чотири не більше. Розповіла, що запитувала про Оксану, чи купила будинок, чи квартиру та він тільки дужче сердився, сказав, що це не її діло.
Задумуючись запитала,
- А, що, щось запримітила за ним, можливо це з-за роботи такий?
- Ні-ні, не з-за роботи. На тому тижні прала речі, в кишені знайшла презервативи, розпочату пачку, але ж ми ними не користуємося. Навесні, в курточці знайшла помаду та жіночу носову хустинку. Останнім часом ввечері каже, що їде в село до батьків, а я, що, знаю правда, чи ні? Щоб ти зробила на моєму місці?
Люба здивувалася, не очікувала такого запитання,
- Я? Я б давно вже вияснила, які насправді в них відносини? І не чекала б стільки часу. І не терпіла б отаку гостю.
- А, як ? Я на руках з дитиною, що можу зробити?
Їй чомусь стало трохи смішно, як бути такою безпорадною. Емоційно почала говорити,
- Ось так - взяла малого на руки і на автобус в село, щоб там тебе ніхто не чекав. Не чекала б я на твоєму місці, що колись би мене хтось завіз в село та звідти. А сама без попередження, взяла і поїхала автобусом. І до тієї самої свекрухи, і так само в ту бабусину хату. Звичайно, це важко. Окрім малого треба сумку нести, взяти штанці та води, якийсь пряник в дорогу, це ж дитина, раптом щось захоче. Та це варто того, щоб нарешті дізнатися правду та розірвати їх відносини.
Зоя взялася за голову,
- А, як він приїде, а мене вдома немає?
У відповідь ледь не розсміялася,
- Ну ти, подруго! Напиши записку так і так, поїхала в село, в гості. Ти ж на лікарняному до п`ятниці… що ж тут такого? Ні, я чесно кажучи, часу б не гаяла, не відкладала би це в далекий ящик.
- Знаєш, останній автобус о двадцятій рівно, це там буду, майже о двадцять першій годині,- проговорила Зоя.
Люба дивилася на неї і думала чи сказати, чи ні та все ж, трохи хвилюючись наважилася,
- Саме добре! Літо, то ж темніє пізніше, ти саме вчасно встигнеш до бабусиної хати. Якщо його там немає, значить свекрусі і свекру зробиш сюрприз, побачиш будуть раді. Ти запитувала, щоб я зробила? Я б поступила так, а там твої справи.
Зоя від хвилювання рвала листки з дерева і дрібнила їх на маленькі шматочки, поглядала, то на небо, то на сина, видно було, що думки заполонили її.
- Ти мене проведеш на автобус? - нарешті видавила з себе.
- Звичайно! Чому ні, я сьогодні вихідна, мої прийдуть, повечеряємо та й проведу тебе з донькою.
Автобус під`їжджає до села, останній рейс, людей було багатенько. При виході один чоловік помітив,
- Зою, часом не до свекрухи приїхала? Що в селі хочеш трохи відпочити? Біля Марфиної хати бачив машину.
На ходу кивнула, поспішала. Вже сутеніло і захмарене небо попереджає про можливий дощ.
Весь час, син тягнув за руку, щоб йшла швидше, а в неї здавалося підгиналися ноги. Підійшли до обійстя, от і добре, може справді поламалася машина. Думки про можливу зраду, все ж переслідували її. Нарешті тремтячими руками ледь дістала клямку, відчинила хвіртку. Майже в пітьмі, двері з веранди відчинила в хату, в прихожій кімнаті його не було.
Валентин запитав , - А тата немає ?
Вона почула голос чоловіка,
- Одягайся! Швидше, чуєш, що я сказав?! Бачиш приперлася!
Зоя стояла бліда, як стіна та все ж наважилася зайти в ту кімнату, відразу включила світло. Він вже одягнув сорочку, а в штани напевно вліз миттєво. Оксана лежала з ледь прикритими, оголеними грудьми, обличчя її пашіло, усміхнено дивилася на Зою. Відразу до Анатолія,
- Скільки можна мене дурити? Нехай знає! Він мене годував обіцянками - завезу звідки привіз. В тому році наполіг, щоб зробила аборт, присягався, що з тобою розірве шлюб.
Зоя більше нічого не стала слухати, їй здалося, що попала в полум`я, в голові гуділо і вже дзвеніло. Різко схопила сина за руку, немов одурманена поспішила до дверей, як п`яна йшла до його батьків. Ні, їй не хотілося плакати, пекло в грудях, боліла душа, хотілося кричати, вити від злості.
Надворі темінь… старі дуже здивовані, але раді. Свекруха раз-по-раз поглядає на Зою, немов чекає пояснення. Повечерявши, дід з онуком вклалися спати. А свекруха, знадвору покликала її до себе. Вони присіли на лавці, біля винограду. Мати поклала руку на плече,
- Ну поплач, розповідай, що трапилося? Тільки тихо, щоб ніхто не почув, а то будуть завтра лепетати по селі, що і чого?
Зоя тихо, не поспішаючи, але дуже хвилюючись розповіла все , що бачила в бабусиній хаті та, як вони живуть. Сльози душили, ком в горлі не давав дихати та в неї достатньо сили волі стримати їх. Свекруха слухає, час від часу хитає головою, багато не говорила,
- Що ти чекала? Чому раніше не розповіла? Чоловіки є чоловіки, за ними треба дивитися й дивитися, вони гірше чим діти. Ото тільки й чатуй, підморгне якась, не озираючись вскочить у гречку.
- Та я була б і сьогодні, ще не приїхала, вже не знала, що робити, пішла до Люби за порадою, ми ж дружимо. Вона відразу нічого не говорила, а потім все ж розповіла, як би сама вчинила в такій ситуації. Ось я і приїхала. Що далі робити? Я не знаю….
- А нічого, лягаймо спати, завтра Бог дасть день, воно само покаже,- встаючи з лавки, сказала свекруха.
Опівночі приїхав Анатолій, мовчки вкладався спати. Та батько, почувши, що приїхав син, взяв за комір,
-А ну йдемо, поговорити треба.
Батько зростом був такий же, як і син, в руках, ще мав силу. Той набундючився, дивився з під лоба,
- Йду я, йду…
Ніхто не чув цієї розмови. Навіть мати, котра саме перед приїздом сина , закінчила чоловікові розповідати про походеньки сина.
На ранок Анатолія, як підмінили, був уважним, тільки від дружини ховає очі. Вона набралася мужності, щоб втримати в собі емоції, при старих не хотіла ніяких розмов. Тільки одне зрозуміла, що треба було давно це зробити.
Під вечір наступного дня, старі проводжали неочікуваних гостей, були задоволені, що побачилися, погралися з онуком.
Батько, про щось довго розмовляв з Анатолієм. А мати обіймала онука на руках і шепотіла невістці,-
- Тепер залежить все від тебе, захищай свою любов, бережи її і намагайся не мовчати, не плач, а таки дай відсіч, щоб не наважився тебе більше ніколи образити, а тим паче зрадити.
Вихідний день… Люба працювала до вечора, як завжди, із сумками йшла з роботи. Біля своєї хвіртки, побачила Зою із сином, який бігав кругом неї, напевно чекали її. З усмішкою, привітно позирнула, підійшла до подруги,
- Як добре, що ти мені підказала, я думала з тобою раніше поділитися підозрами та порадитися не наважилася, ми ж одна одну, ще мало знали. У нас тепер все добре, він присягався, що більше ніколи подібного не станеться.
Любі приємно, що в подруги все склалося на краще, впевнено заговорила,
- Ти зрозумій ми обоє з тобою на чужині, до того, ще й куми, настільки це можливо, маємо триматися разом. Ми ж не думаємо жити тут два чи три роки, у нас попереду все життя.
Через рік, Люба закінчила навчання, згодом народила, ще одну доню, коли їй виповнилося вісім місяців, вийшла на роботу, а донечку носили в ясла.
Все непосидюча, повна енергії, вже пізніше, на роботі роздавали землю під дачі, правда далеченько та треба було працювати, щоб жити більш менш забезпечено. На роботі самодіяльність підіймала настрій, ще й чотири роки була депутатом міської ради, з усім справляється, цим жила.
А Зоя через п`ять років народила дівчинку, після цього вже на роботу не пішла, все ж Анатолій настояв, щоб виховувала дітей.
Таке життя вирувало, десь поділися, збігли роки. Хтось з них жив заможніше, хтось бідніше, хтось працював все життя і тішився цим. А хтось все життя, як кажуть в чотирьох стінах крутився домохазяйкою та це не завадило дружбі. Ці дві жінки, в яких здавалося зовсім різні долі, поєднувало те, що вони більш ніж вісімсот кілометрів від рідного батьківського дому. Зуміли поріднитися і завжди, чи радість, чи журба були підмогою одна сім`я іншій.
Минуло більше сорока років, вони давно бабусі, тішаться дітьми, онуками і правнуками, а їх дружба, стала іще міцнішою.
30.03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017
Сьогодні вкотре, плачуть небеса,
І над землею чорна завіса,
Несуть героя, душа кричала,
Знову тремтіла, не мовчала.
Суворі дні, тяжкі, клята війна,
Під серцем щем,біль, у чому винна,
Сльози гіркі, стікають рікою,
Він захищав, мужньо нас собою.
Горить земля, сніг, кров на долині,
Та чому ж доля,гірка країні?
Тож стрепеніться люди на землі!
Хочемо миру!Скажем - НІ війні!
Як зупинити страшне свавілля ?
Як захиститись від божевілля?
У одну гуртуймося родину,
Збережемо́ неньку – Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Она дрожала как листочек,
Украла счастья, лишь кусочек,
Нежна, красива, с ней быть не прочь,
Душа с душой, лишь миг, ушла ночь.
Весна, солнышко уж первый луч,
Он прекрасен, как Геракл могуч,
Давно светлело, за окошком,
Шептал-Побудь ещё немножко..
Сладостны губи, грех, каялась..
Тёплой росою растаяла.
Стих из ларца
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726001
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2017
Ой ходила весна, бережком раненько,
Уквітчала землю з сонечком гарненько,
Розпускайтесь пагінці, зелененькі,
Нехай будуть ліси і гаї раденькі,
Розпускайтесь пагінці, зелененькі,
Нехай будуть ліси і гаї раденькі.
Розквітати гарно, сміятись і жити,
У весняночку та й душеньку впустити,
У лісочку нині, радіє синичка,
І співа весело джерельна водичка,
У лісочку нині, радіє синичка,
І співа весело джерельна водичка.
Ой ходила весна, бережком під лісом,
Заряснів бузочок, гарно ніжним цвітом,
Шовковисті трави, ледь - ледь пробивались,
У промінні сонця із вітром купались,
Ой ходила весна, бережком раненько,
Уквітчала землю з сонечком гарненько.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
Сьогодні бачила, я дивосвіт,
У новім клубі, плинула радість,
Виступав, містечка ранковий цвіт,
Пісні, танці, буяла молодість.
Краплі натхнення в несмілих віршах,
Читав гарненько, бравий хлопчисько,
Забавний гумор, сміх на радощах,
Дітей вітали так урочисто.
Лунали ніжні музичні ритми,
Тут вертуози, саксофоністи,
Той скрипки звук,стеливсь печалями,
Про біль країни зміг розповісти.
Сплели дівчатка, вінок весняний,
Весь первоцвіт мерехтів у танці,
У очах радісних, промінь ясний,
Було так тепло й весело бабці.
В костюмах славних, діти « Веснянку»
Досить уміло так танцювали,
Котились сльози від дарунку
Всі босоноге літо згадали.
О, милі дітки і онучата,
Була сьогодні, я мов у казці,
За свято вам, велика подяка,
Зростайте любі, завжди в мирі й в щасті.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
Давно сум у душі панує,
У очах, навіки образ твій,
Щем під серцем, ніхто не чує,
Я раділа музиці отій!
Вже гармошка в тата на плечах,
Диво - звуки, моє дитинство,
Пісні наче, теплі лелечі,
Я пізнала справжнє блаженство.
А чи чули жвавий « Краков`як »?
Так чарівно лунав. Віртуоз,
Заграв весело, мені « Гопак »
Привели спогади, аж до «сльоз».
Я неначе чую всі звуки,
Пригадаю розповідь твою,
Як війна, журба, страшні муки,
Прикривав, ти подружку свою.
Щоб не взЯли клятущі німці,
У землі сховав і сам живий,
Залишивсь,зникав у криниці,
Та злодюга наполегливий.
Все ж знайшов тебе. Гіркий полон,
Змів втекти. І це було не раз,
У кайданах, немов страшний сон,
Та не встигли виконать наказ.
Перемога! Здаля чути спів,
Від подружки галасливої,
Неспроможність скрити почуттів,
Пори згадка вмить щасливої.
По травичці, все босоногі,
У гаю задзвеніли пісні,
Такі раді, хоча й убогі,
Сяють яблука, в садку рясні.
Пам`ятаю свою оселю,
Не забуду знайомих доріг,
Квіточками, їх рясно встелю,
Там життя і мій рідний поріг.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2017
Розквітають тюльпани, пелюстки ясноокі,
Квіточки такі ніжні і листочки широкі,
О тюльпани, тюльпани, веселять мої очі,
Мов дівчата, всі гарні, сняться майже щоночі,
О тюльпани, тюльпани, веселять мої очі,
Мов дівчата, всі гарні, сняться майже щоночі.
Та й піду, поміж них я, загадаю бажання,
Промінь сонця лежить, там зустріну кохання,
О тюльпани, тюльпани, як дівчата чарівні,
Як світанки ранкові, як лебідоньки ніжні,
О тюльпани, тюльпани, як дівчата чарівні,
Як світанки ранкові, як лебідоньки ніжні.
Розквітають тюльпани, як ясні мої мрії,
Подаруйте радість,нехай збудуться надії надії,
О тюльпани, тюльпани, вже так хочеться жити,
І дівчаток чарівних, шанувати й любити,
О тюльпани, тюльпани, ой так хочеться жити,
І дівчаток - лебідок, шанувати й любити.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2017
Сидить тихенько і плаче,
Сивенька, старенька в кутку,
Покинув, чому козаче?
Навіщо лишив у смутку.
Як жаль, то ж грошей не маю,
За що, тебе хоронити?
Мать краще, я теж сконаю
Зосталася… нащо жити?
Всі люди йдуть до хатини,
У жмені гроші тримають,
То наче, як до родини,
У поміч радо приймає.
Як всім виживати нині,
Тож треба за все платити,
У хаті, давно мов злидні,
На пенсію, чи й ви жити,
Все обіцянки роками.
Ще трішки чекати треба,
Тріпаються язиками,
Ото, бач, така халепа,
Їм мало,хоч й ростуть статки.
А людям - то забаганки,
Нам кажуть, що їм монетки?
Та нащо їм ті світанки?
Хай гинуть та і чим швидше,
Тож влада наша, видніше
***
Надворі пес завиває
Господарки біль сприймає…
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017
Весняні звуки, як спів птахів,
Між хмар до неба, підіймались,
Теплий вітрець, злегка шелестів,
І квіти - крокуси втішались.
Нині проснулись зимні від сну
Тумани в полі, заховались,
Береза теж у світлім плащу,
Й верба із сонцем привітались.
Ніжно приліг, промінь до землі,
Тепло відчула,,у обіймах,
ЧарівнА мить, тішить навесні,
Буял у ніжних первоцвітах..
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2017