| Сторінки (23/2206): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
За тих, двухсотих, нині дванадцять,
Ото привіти летять від ( братів),
Біда, поранених – дев`ятнадцять,
Чекати можна, що ще від катів?
Здригнулись люди, біля екрану,
До низу руки, в рідної неньки,
Прокляття шлють, кремлівському хану,
Чи є примирення? Побрехеньки.
Гудуть екрани російських ТБ,
Весь бруд зливають на Україну,
Та скільки можна, вас біда не мине,
За наклеп, страх, будинків руїни.
За смерть, печалі всіх побратимів,
Мабуть Всевишній накаже, знаю,
Бажання врешті,щоб цар зрозумів
Йому дорога, закрита до раю!
***
Ось так дається, нам наша свята воля,
День Незалежності - на жаль, гірка доля,
Та все ж я вірю, настане час і ворог,
Буде розбитий, розсіяний як порох!
З колін повстане нескорима, єдина,
Моя квітуча, могутня Україна!
Нашій рідній ненці - Слава! Слава! Слава!
Нехай завжди у мирі живе Держава!
Усіх вітаю із Святом Незалежності!
24.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2017
Я хотіла теж літати,
Та й до сонечка дістати,
Одягла би капелюха,
Хай поменше, теплом дмуха.
З ним би чемно привіталась,
Мабуть в злато би убралась,
Засіяла так яскраво,
Як проміннячко ласкаве.
Та чомусь, воно далеко,
І давно, діймає спека,
Ну й нехай, іще ось трішки,
Осінь в руки візьме віжки.
На коні, ген - ген по світу,
Тож радійте цьому літу,
Славна пані - осінь спішить
Та й цю спеку, всю вгомонить!
20.08 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017
Два кольори ясніють на балконі,
Величний стяг рідної Батьківщини,
Захисники відважні на кордоні,
Охороняють спокій України.
Наш стяг, як колос, пахучого хліба,
Й безмежно - чисте синьооке небо,
Щоби завжди об`єднувала дружба,
На цій землі, жилося вільно й любо.
Святі два кОльори, ніжні і теплі,
На смерть герої за нього стояли,
Земля страждала, тліла, як у пеклі,
Із ним не раз, орків сміло спиняли.
Наш прапор гордість миру, землі, добра,
Свободи символ, віри і надії,
Хай наша зірка, у небі не згаса,
Чатує нас, то ж з ним і живе мрія!
23.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017
Ах, мой котик,
Как наркотик,
Брысь,- сказала я ему,
Вдруг, ничего не пойму,
Он, опять хвостик поднял,
Вновь, по квартире, – М-я –у.
Уж, спинка стала дугой,
Что, хочешь ты дорогой,
Уж заболела голова,
Ой, у висках жернова.
Дождь, на дворе моросит,
А, мой друг совсем не спит,
Но,пришёл, упрям котик,
Мой, понятно, наркотик.
Нежно плеча коснулся,
Медленно потянулся,
Всё,’мурлыкал, ушла боль,
Словно сказочный король.
Мур! Мур- мур - песнь заводит,
Уж, в дремоту уводит,
Очень, рада я за нас,
Мой, наркотик- просто класс!
21.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747108
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2017
1
Ми з тобою, тут, в Карпатах,
І п’янить весняний запах,
Чи можливо від кохання,
Погуляємо до рання.
Приспів
Ой Карпати, гори пишні,
При долині квітнуть вишні,
Не стихає гамір птаства,
Скрізь краса, яке це щастя.
2
Заховалась між гір нічка,
Водопад і стрімка річка,
По весняному співає,
Соловейка зустрічає.
Приспів
Ой Карпати, гори пишні,
При долині квітнуть вишні,
Не стихає гамір птаства,
Скрізь краса, яке це щастя.
3
Ой ви гори, полонини,
Я потішусь щохвилини,
Розплескалось сонце всюди,
Смак повітря- на повні груди.
Приспів
Ой Карпати, гори пишні.
При долині квітнуть вишні,
Не стихає гамір птаства,
Скрізь краса, яке це щастя,
4
І повітря задурманить,
Ген туди, до висот манить,
Темно сизі всі хмарини,
Розляглися мов чуприни.
Приспів
Ой Карпати, гори пишні,
При долині квітнуть вишні,
Не стихає гамір птаства,
Скрізь краса, яке це щастя.
5
Певно сонечко сміється,
Ой,як гарно, тут живеться,
Люди щирі і привітні,
Тож зустрінуть вас, як рідні.
Приспів
Ой Карпати, гори пишні,
При долині квітнуть вишні,
Не стихає гамір птаства,
Скрізь краса , яке це щастя.
10. 06 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017
У споришах загубилась стежина, ген попід хату,
Червоні мальви, немов огорнули все й високу м`яту,
Схилились квіти, аж до низу, підім`явши під поріг,
КропИви кущ, поруч, наче від неприємностей зберіг.
Щоб не заліз, небажаний гість, безхатченко, чи крадій,
Тоді напевно, оселі горюй й ніколи не радій,
Стогне село, кинуте, зневірене серед бур`янів,
Стільки ж їх там, викохано й виняньчено доньок й синів.
У зелен гаї, соловейко сумну пісню співає,
Поникла хата, у смутку, вже й гостей не зустрічає,
Там у надії, зозуля сидить і жде на тополі,
Співа - Ку – ку. Його відлуння ховається у полі.
20.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2017
Уж лето, вечер, я приглашу тебя
На чашечку кофе, ведь с тобой друзья
А там, за окошком, светит лунный свет
Быть может, сегодня ты не скажешь НЕТ.
Вот вновь, в ночном баре музыка звучит,
А сердце, одну тебя хочет любить!
Зачем сердита? Снова отводишь взгляд,
Давно не видались, ведь я очень рад.
За плечи нежно взяв, в ней пылала страсть,
Как мне хотелось, её крепко обнять,
Звучала музыка, всё сильней и сильней,
Шептал на ушко, едва клонился к ней.
Иль мне казалось, что улыбнулась мне,
Гуляем нынче, мы при полной луне,
Напиток- чудо, он нас очаровал,
И я тебя, нежно, страстно целовал..
Июль 2016г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746600
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.08.2017
Надворі весна. Одного ранку… яскраве сонечко світило мені прямо в кімнату. Його промінці неначе витанцьовували на підлозі і мерехтіли на моєму ліжку.
Лежу, чекаю бабусю, щось не чути… напевно на подвір`ї курям дає їсти. Тато, як завжди в цю пору на роботі, а мама десь пропала, вже кілька днів вдома немає. Бабуся сказала подарунок привезе, а я боявся, може захворіла, бо така велика ходила, повненька, мене на руки не брала. І я не міг її обійняти, все кричала, - Обережно.
Ой що, це?! Чую під'їхала машина, швидко до вікна, бачу бабуся стоїть біля хвіртки. Від здивування, аж рот відкрив, до кого ж вона так усміхається? Тато несе якийсь великий пакунок перев`язаний рожевими стрічками, а у мами великий букет троянд, вона радісно позирає до мого вікна. Хочу швидко до них, але ж у піжамі не побіжу, будуть сваритися, називатимуть малим, а я ж уже майже дорослий, мені ж чотири роки. Поки одягнувся, чую скрипнули вхідні двері, отже всі вже в хаті.
- Ось і я, синку, любий! - сказала мама.
Я з цікавістю дивлюся на маму. О, вона вже не така здорова, побіг до неї, вона присіла на стілець і взяла мене на руки. Цілувала, обіймала, гладила по голові, заглядала в очі. Я радо горнувся, поцілував у щічку, бо ж дуже скучив,
- Мамо! Де ти так довго була? Я так сумував за тобою! Весь час була вдома, а одного ранку встав, чекав, а тебе все нема й нема.
- Тож бачиш, ходила за подарунком, - показала рукою на ліжко.
Той подарунок лежав, трохи ворушився. Я ж хлопчик вихований запитав маму,
- А можна подивитися? Це тільки мені чи всім подарунок?
Дорослі засміялися .
- Синку це подарунок для всіх, а насамперед для тата, бо він дуже хотів його. А тобі і нам з бабусею він теж сподобається, побачиш,- шепотіла мені на вушко.
Вона відправила мене почистити зуби та обов`язково мити руки з милом, тільки тоді можна подивитися цей подарунок.
Я швидко, підплигуючи вискочив з ванни, стою біля ліжка, тато дивиться до мене з усмішкою, розв`язує стрічки. Ого, бачу маля лежить, кліпає оченятами, почало махати ручками, потім скривилося й розплакалося. Я від здивування, почухав свого чубчика, втер рукою носа - це в мене звичка така, здивовано подивився на маму.
Вона взяла маля на руки ,
- Ромчику, це твоя сестричка Даринка. І тепер вона, напевно хоче їсти - мама відвернулася і приклала дівчинку до грудей.
Вона смоктала із заплющеними очима. А мама усміхалася до неї. Я чомусь відразу почав ревнувати, дивився з-під лоба, відкопилив губу, відвернувся до вікна. Роздумував - оце так подарунок, нічого собі! А потім бабуся давала команди, мама і тато не заперечували, в усьому її слухалися, що і як треба робити.
Нарешті Даринка лежала у візочку. В моєму візочку, а я ще думав, навіщо це бабуся дістала його з горища - тепер все зрозуміло. Зрозумів я і те, що в нас стала більша сім`я, не тільки є синочок, а від сьогодні, ще є донечка.
Маленька дрімала, а мама довго стояла поруч, усміхнено дивилася, то на мене, то на неї,
- Ромчику, а ти помітив, що волосся в Даринки чорненьке, як у тебе?
- Помітив, помітив! Ти довго тут будеш? Все любуєшся нею, а я вже їсти хочу, - пробурмотів я.
Раптом з кухні погукала бабуся,
- Гайда всі до столу, час снідати!
Ми відразу пішли до кухні. Бабуся у нас, як командир, не любить, коли, хтось її не слухається, тоді весь день сердита ходить. Тож краще слухатися, щоб не було непорозумінь.
- То це в нас свято ! - вигукнув я, сідаючи за стіл.
На столі смакота, ковбаска, сир, мої любимі голубці і торт. Я найбільше люблю ковбасу і торт. У нас таке рідко буває, бабуся готує їсти завжди все смачне, тому мама говорить, що краще їсти домашнє.
Я дивився на всіх, які вони веселі, усміхнені. Тато відкоркував пляшку вина, наливав у фужери, а воно пінило, шипіло, ледь не вискакувало звідти. Потім пили і вітали один одного з поповненням у сім`ї, а бабусю привітали з онукою. Про мене теж не забули, вітали із сестричкою, бажали здоров’я.
Всі мовчки стали їсти, я дуже швидко з’їв ковбасу з голубцями, ви б тільки знали, як смачно! Ще коли дивився на торт, аж слинка текла, майже не помітив, як з’їв усе, що поклали мені в тарілку. Час від часу бабуся поглядала на мене, усміхалася, підморгнула. Вона загалом добра бабуся, мене любить і казки розповідає й допомагає одягатися, як мене лінь бере. Щоправда, коли буває в мене малий біс вселиться, як вона каже, буваю неслухняним. Тоді вона мене навіть у куток ставить, але ж заслужив - сам знаю.
Після сніданку тато сказав, що підемо на подвір`я, що я йому дуже потрібен, є для мене робота. Мама пішла в кімнату до Даринки, а я подумав, що вона з нею буде робити? Та й відчинив тихенько двері, щоб підгледіти. Насправді вона нічого не робила, лягла в ліжко відпочити – подумав я і вже доганяв тата, а бабуся залишилася хазяйнувати в кухні.
Тато вже за сараєм рубав дрова, я здивовано запитав,
- Що будемо палити пічку? Хіба в хаті холодно? Нащо дрова рубаєш?
- Так, треба пропалити, будемо ввечері купати Даринку. Та і взагалі рубаних дров немає, вже потроху треба на зиму заготовляти.
- Тату, так до зими ж іще далеко. Розповідала бабуся, що має бути літо, обіцяла, що буде навіть спекотно, - продовжив я розмову з татом і носив нарубані дрова, складав під навісом, біля сараю.
Уже заморився, присів на порозі, захоплено дивився на тата, який він у мене сильний. Так багато нарубав дров і не втомився, от би мені бути міцним горішком, як бабуся його називає.
З городу йшла бабуся, несла зелену цибулю та петрушку,
- Пішли Ромчику, досить, заморився, очі, як у тумані, пішли, сонечко моє, відпочинемо.
Я люблю, коли вона мене так називає, задоволено подав руку, відчуваю, що ноги мов не мої, ледве потягну їх, не слухаються мене.
Бабуся зняла з мене одяг,
- Іди вмийся, замурзаний з тими дровами і захопи гребінця, чубчика свого розчеши, бо як у півня.
Я миттю у ванну, а й справді, чомусь розчервонівся. Умився, причесався, забіг до мами в кімнату.
Вона знову годувала мою сестричку. От нічого собі, подумав, така ж до їдла, як я, бо теж люблю поїсти.
Бабуся принесла мені склянку молока й пиріжок, я із задоволенням смакував, запивав молоком. І думав, я швидше впораюся чи ні. Вже немає пиріжка і немає молока, точно - я першим закінчив їсти, був задоволений, що перегнав її. Поставив склянку на столик біля мами, вже не мав сили, то ліг на диван, почув, як хтось накриває мене простирадлом, встати не міг, здолав сон.
Прокинувся від плачу, Даринка вередувала, мами поруч не було. Я заглянув до неї, вся червона , а поруч лежить соска.
Аж тут зайшла мама,
- О Ромчику! Дай їй сосочку, напевно їсти знову хоче, я зараз прийду.
Я приклав їй соску до губ, вона відразу вхопила її, чмокала, трохи дивно та більше не плакала. Мабуть вона смачна, що мовчить, якось треба буде спробувати, вирішив я.
Надворі почув голоси, до хати зайшла Маринка з мамою.
- Ромчику, йдіть поганяйте в м`яча на подвір`ї.
Я дуже зрадів своїй подружці, вона жила поруч і всього на пів року була старша за мене. В неї красиві сині очі, бабуся, каже, як квіти… волошки. А волосся світле, не таке, як у мене, весь час заплетена косичка, в ній синьо-жовта стрічка. Вона каже, що тепер модно так заплітати. Ми з нею завжди дружно граємося, як хлопчик, я завжди повинен захищати дівчаток, тому багато в чому їй поступаюся. Мене так тато навчив.
- Мамо, я покажу Маринці нашу Даринку, можна?
Мама кивнула головою, я задоволено взяв Маринку за руку, підвів до візочка. На жаль Даринка на нас не звернула уваги, натягує соску, час до часу трохи кривиться.
- Мамо вона зараз буде плакати, бо кривиться, - гукнув я.
- Так, синку, зараз буде їсти, а ви йдіть погратися надворі.
Ми з Мариною відразу пішли на кухню, бо бабуся погукала. Їли смачний зелений борщ із сметаною. Потім, задоволені гралися на обійсті.
- Ромчику, а ти не покинеш зі мною дружити, як Даринка підросте ? - запитала Марина.
Я підійшов, шепотів їй на вушко, щоб часом ніхто не почув,
- Ти що, я ж тобі присягався. Хіба забула, будемо дружити все життя. Я слова дотримаю.
Ми довго гралися і вже надвечір проводив Маринку до її хвіртки, вона задоволено махнула рукою, усміхнулася,
- Давай до завтра, друже!
В хаті було тепло, пахла трава і з ванної чути голоси, мама з татом купали Даринку.
Я тихенько притаївся біля тата, дивився на закутану в пелюшки сестричку. Вона лежала у воді, обличчя стало рожеве, стулила уста бантиком, кліпала оченятами. Мені було дивно, мабуть їй подобалося, мовчала, не плакала і навіть не скривилася. Я вперше бачив, як купають маленьких, було цікаво.
- Синку, стань трохи осторонь, щоб не заважав, - попросила мама.
Задоволено посунувся, радий, дивився на маленьку сестричку, яку вже звільнили від пелюшок.
Які ж у неї маленькі пальчики! Так і хочеться помацати, але ж знаю, що не можна.
Мене погукала бабуся, вже стояв перед нею,
- Сідай повечеряй і готуйся спати, нехай самі справляються, побачив, як купають, досить, тепер не заважай.
Я швидко з`їв солодку гречану кашу з молоком, пішов у мамину кімнату. Мені так хотілося на смак спробувати соску, чому так сподобалася Даринці? Мама колись розповідала, що я молоко довго пив з пляшки, через соску та я ж цього не пам`ятаю.
Озирнувся, причинив тихенько двері і в рот взяв соску. Тю, якась гумка, чи, що ? І не солодка, і не гірка, ще й чомусь твердувата. Витягнув і поклав у склянку з водою, бо бачив так мама робила. Що в ній доброго? Навіщо дають сестричці ? Так і не зрозумів.
Уже почув голоси, закутану у великий махровий рушник, тато приніс Даринку.
- Ромчику тепер не заважай, на добраніч, йди, тобі бабуся казку прочитає,- мама поцілувала в щічку, підморгнула й за плечі розвернула до дверей. Я все зрозумів, їм тепер не до мене, пішов до бабусі. Вона вже чекала. Я, як завжди, швидко зробив усі вечірні процедури і вже лежав у ліжку. Бабуся, почала читати казку, а я все думаю про сестричку. Ото бабуся, казала, що мама подарунок зробить. Може й справді сестричка – чудовий подарунок.
Дивився у вікно, до зірок, які мерехтіли, немов передавали мені привіт, чи може вітали мене з сестричкою. І мені перед очима вона, така маленька, неначе гойдається серед них.
Засинаю і думаю, все таки добре, що тепер в мене є сестричка. Може й криклива буде, чи капризуля, але все ж чудово, що буде мені кого вчити, як мене всі повчають.
2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017
Тече річка невеличка, берег обвалився,
Біля неї дуб старенький, зовсім похилився,
І обоє зажурились, як – то далі жити,
Як прогнати, геть москалів, землю боронити.
2 останні рядки 2 рази
Тече річка ледь-ледь чути, як вода шепоче,
Ой болить її серденько, щось сказати хоче,
Дуб гілками заскрегоче, стільки воїн бачив,.
Він синочків біля себе так багато втратив.
2 останні рядки 2 рази
Тече річка вже струмочком, Гради розірвались,
Засипало все пісочком, рівчаки зостались,
А у дуба корінь видно, не дістать водиці,
Скрізь розкидані могили, плачуть молодиці.
2 останні рядки 2 рази
Прилетіла сива пташка, синочка шукає,
Де погляне, виглядає, а його немає,
Ой навіщо ж війна й горе, скажи мені Боже,
Хай нарешті мир настане, згине клятий ворог!
2 останні рядки 2 рази
13.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017
Ночка тёмная дремала
/Прочитав частушки ( Любови Ивановой)
Ночка тёмная дремала,
Нам пел трели соловей,
Тебя нежно обнимала,
И шептала, - Ну смелей.
Он совсем же растерялся,
Но не понял что ждала,
На сосну быстро забрался,
Уж лошадкой заржала.
И его к себе манила,
Месяц нам словно моргал,
Испугался, вот верзила,
Вот зануда, убежал.
Ну черт с ним – размышляла,
Видать там, ничего нет,
У вино подмешала,
Тех таблеточек »Секрет».
Видать я ошиблась малость,
Перепутала стакан,
Чересчур разволновалась,
Как вздымался тот карман.
Под окном, уж у соседа,
Ну ка Ванька, не робей
Завелась у нас беседа,
Обнимай меня быстрей.
Всё учила меня мама,
Дочка замуж не спеши,
Ну, я же, так упряма,
Дала сразу от души.
02.08.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745614
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.08.2017
Літо, сонячний день… вітерець розгойдував гілочки вишень. Ягоди виблискували, одна перед одною, наче моргали, шепотіли хлопчикові -» Візьми мене, візьми мене…». А він піднімав руки до гілок, ставав на шпильки, задирав голову. Неначе дідок морщився, крехтів та дістати їх не зміг. Листя з вітром куйовдили русявого чубчика, він відмахувався рукою й знову намагався дістати. Раз-по-раз підтягував тоненькі, коричневого кольору шорти, які сповзали, коли ж піднімав руки, від вітру надувались парашутом.
Вже підійшов до стовбура вишні, стукав його ногою, кричав,
- Бабусю! Бабусю! Допоможи дістати! Вони, ото… ті вишні, гойдаються. Напевно сміються з мене, що я невисокий, не можу їх дістати.
- Ой лишенько, не товчи вишеньку, їй же боляче капця порвеш, отого, «макасіна» якогось, воно ж зараз, таке взуття дороге.
Вона зірвала кілька вишень, він швидко запхав їх в рота, ледь скривився та задоволено дивився на бабусю блакитними оченятами, усміхався.
- А баночка з жучка де, куди подів, багато назбирав?
- Оті, твої жуки, в смужку, такі вередливі, я їх в банку, а вони звідти, я знов туди, вони знову назад.
Він розводив руками в різні сторони, одночасно раз – у - раз підтираючи носа, уважно дивився на реакцію бабусі.
Вона, зав`язана в чорну хустину, скривила носа від задоволення, як розповідав онук. Чмокнула в щічку, обійняла,
- Ох, ти ж золотко моє, бідна моя сирітка, помічник мій, то де ж ти їх подів? Де та баночка?
Максимко, усміхаючись розвернувся, махнув рукою,
- Пішли покажу!
Прямо в очі світило сонце, скривився, приклав руку до чола,
- Чекай, чекай зараз побачиш, який я молодець! Я їх майже пів банки назбирав...
Старенька йшла слідом, легенько переступила через бадилля картоплі, а малий перескакував, немов м`ячик і весь час повертався назад, зирив, чи вона не відстає.
- Ось тут!
Оченята сяяли, як ліхтарики, від був дуже задоволений, адже збирав жуки, заробляв у бабусі на морозиво. Вона хотіла хлопчика заохотити до роботи і в той же час показати, що люба праця має нагороджуватися.
Майже під самим корчем картоплі горбочком зібрана земля, а зверху дві картопляні квітки.
Бачиш, я їх похоронив, правда, не плакав за ними, як за татом.
Жінка припала на коліна, ледь стримуючи сльози, не могла й слова сказати. Здавило в грудях, холодний піт пронизує тіло, опустилася до землі. Присіла між рядами картоплі, посадила онука на руки, витираючи кінчиком хустки непрохані сльози, сказала,
- Давай посидимо, радість моя….
А голос глухий, тремтячий, очі немов скляні.
Хлопчик, розставивши ніжки, сів в пелену, зазирав у очі, рученятами поправляв сиві коси, які з-під хустки впали на чоло.
- Бабусю! Не плач, бачиш, я вже не плачу. Вихователька в садочку сказала, що я вже дорослий. Маю все розуміти, адже вже восени піду в школу. Повинен знати, що мій тато герой, бо загинув на війні і плакати за ним не треба. Бо йому там, на небі, буде погано. А ти плачеш! Він же бачить нас звідти. Ще розповідала нам усім, що незабаром наші воєнні переможуть тих, російських бандитів і в нас знову буде мир.
Жінка притулилася до грудей хлопчика, обійняла, ховала гіркі сльози, які текли річкою. Не могла стриматися, здригалися плечі.
Онук замовчав, він за цей час, добре зрозумів, як погано без тата. Вже опустивши голову бурчав,
- І кому потрібна та війна…. хіба, це добре коли вбивають?
- Ось підеш до школи, в книжках будеш читати кому вона потрібна, гадаю напишуть. Будеш дорослим все зрозумієш, - малого погладила по голові.
- О, я нагадав, вихователька говорила, щоб ти і мама чорну хустку зняли, бо вже ж минуло більше року. Все мені говорить, чому до цих пір носите чорні хустки? Запитувала, може, ще хто помер?
Старенька сумно дивилась на онука, тихо запитала,
- А ти, що їй на це відповів?
- Нічого, промовчав. Тільки подумав, ви в мене в любих хустках найкращі.
Вона поцілувала його в лоб,
- Ну давай, подивимося, що тут твої жуки, де вони?
Максимко рученятами швидко розгрібає землю, задоволено дивився на стареньку. Жуки копошаться в півлітровій банці, яка була закрита капроновою кришкою.
Бабця ледь усміхнулася,
- Яка ж ти розумаха, кмітливий хлопчик ростеш! Додумався, закрив кришкою, молодець! Я гадала, що вже всі повтікали.
- Бабусю, а тато теж був розумахою? - запитав, допитливо дивився на неї, вже напружено заглядав у очі.
- Так сонечко! Ти дуже схожий на тата і я цьому радію. Дивлячись на тебе, наче це він поряд зі мною.
- Ну то й добре! Пообіцяй мені більше не плакати. Давай, не будемо хвилювати його, нехай бачить мене розумахою, а тебе веселою.
- Ну досить розмов, годі, пішли вже, забирай баночку, коли вони задихнуться, тоді будуть небезпечні, згодом їх надворі спалимо.
Піднявшись на ноги, поглянула в небо, перехрестилася. Онук, дивлячись на неї, теж перехрестився, запитав,
- Бабусю, а Бог теж і нас бачить?
- Бачить, хлопчику, бачить…
- Значить він бачить, що я розумаха?
- Аякже… і він бачить, і тато. Ну, тепер гайда в магазин по морозиво, заробив, молодець! А потім будемо обід рихтувати, мама ж десь має надійти…..
Вона взяла онука за руку, не поспішаючи, поверталися з городу. Максимко час від часу поглядав, то на бабусю, то на безхмарне, блакитне небо, неначе хотів показати себе, який він чемний, слухняний хлопчик. Озирнувся і вже знову розмахував руками, про щось розповідав та стара не чула, згадувала сина. Думала, як добре, що є онук, що є розрада. Мріяла, що виросте такий же розумний, добрий, чуйний, сміливий і відважний хлопчик, як її єдиний син.
Червень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2017
Тішусь сонечку цим літом,
Тож покрита, вся намистом,
Кожен день я ним вмиваюсь,
Наче в злато одягаюсь.
Тай моргну йому швиденько,
Протягну ручки раденько,
А воно, мило сміється,
Вже тікає, задається.
Хитре сонечко, яскраве,
І тепленьке, і ласкаве,
Та й пливе, все вище й вище,
Вмить раптово, так заблище,
Що скрізь зразу, заіскриться,
Аж Жар птахом засвітиться,
Та враз наче, ворухнеться,
Мило, ніжно, усміхнеться.
Я б хотіла теж з ним гратись,
Ціле літо любуватись,
Воно ж чесно, є гарненьке,
Одне світить, золотеньке!
28.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Літній день… машина мчала по трасі. Вздовж дороги від вітру вигиналися дерева. В небі - великі синьо-чорні хмари буркотіли між собою. Нижче від них, малі сірі й білі швидко летіли, доганяли одна одну. Далеко на заході раз-у-раз мерехтіла блискавка.
Хоча б встигнути поки дощу немає, думав Олег. Подивився на спідометр - сто сорок кілометрів на годину, добре, що дорога без вибоїн. Аж раптом по дорозі піднявся стовп пилу, вмить загальмував, зупинився. Через хвилини три розвиднялося, розсіявся пил, по машині дріботів дощ. Спочатку великі краплини гучно стукали по капоту, потім линуло зливою. Блискавка наче розсікає небо навпіл, скрізь гуркотіло й гуркотіло.
Вщухав дощ, побачив, що зупинився біля кущів шипшини й глоду, а далі тліло високе дерево. Блискавка таки зробила свою справу. То напевно моє щастя, розмірковував, добре, що тут зупинився, якби метрів десять далі, то могла б і в мене попасти.
Під`їхав до повороту в сторону дач, далі дорога з ракушняка, з великими калюжами. Тут їхав, немов черепаха, на дачі не був два роки, дороги не пам`ятав, боявся попасти в халепу.
Олег вже кілька років працював зварювальником в Польщі, на кілька днів приїжджає додому і знову їхав. Цього разу два роки поспіль не був вдома, мрії збулися, купив машину і так добре підзаробив грошенят, адже мріяв придбати собі житло.
Хоча батьки мають трикімнатну квартиру та йому хочеться свій, приватний будинок. І мабуть пора вже одружитися, адже за місяць двадцять вісім. Старі, як він називає своїх батьків, давно дістали розмовами, пора одружуватися, розпещений, пора сім`ю мати, ще скільки будеш за той кордон їздити, вже досить.
Під впливом вітру хмари поспішали на схід, вже виднілося блакитне небо. Що значить літо, роздумував, тут злива, вітер, а тут знову сонце, краса, може, ще й засмагну. Сонячні промені світили прямо в очі, підморгували. Він, усміхнувся, задоволено включив музику, під`їхав до дачі.
Невеликий будинок потопав поміж кущів смородини, барбарису і винограду. За ним садок, вздовж стежки квіти, шовковиста трава. Після дощу, на сонці все виблискувало, заворожувало.
О! Та тут прямо оранжерея, помітив дивлячись на різноманітність квітів, це мамине хобі, ох вона ж любить їх! Машину підігнав до самого будинку, озирнувся навкруги, здавалося на дачах нікого не було, тільки десь здалеку, від ставка чулися голоси. Зазирнув на годинник, зрадів, що добрався швидко, ще не було одинадцятої години. Можна трохи поспати, потім обсмажити шашликів і вже розслабитися, випити пива.
В будиночку прохолодно, повідчиняв вікна, одне з них входило до сусідів, але їх майже не було видно, вздовж межі плівся виноград. Сусіди - старі люди, останнім часом дуже рідко приїжджали, так попередила мати, ще того року хотіли продати дачу та все не знаходилися покупці.
Роздягнувся до плавок, впав на ліжко та відчув, що спину пробирає холод, заліз під ковдру, дмухав під нею своє тепле повітря і вже зігрівшись задоволено заснув.
Яскраве сонце вдарило в очі, зморщився, задоволено потягнувся, здивовано зиркнув у вікно, почув легеньку ніжну музику. О, хтось на дачах з`явився, але ж здається зовсім поруч. Виліз з ліжка, визирав по різні боки та хіба щось побачиш, там виноград, а там квітка клематіс зацвіла, так шикарно, що нічого не видно. Ну досить, мабуть треба йти робити шашлики.
Надворі - теплий вітерець обіймав плечі, стежка з бетону вже зовсім суха. Задоволено поглянув на небо, краса, ані хмаринки, хто б міг сказати, що дві години назад була злива. В руках скляна банка з маринованим м`ясом. От, добре, дякувати мамі все приготувала, тішився, надівав пахучі шматочки свинини на шампури.
Раптово стрепенувся, зовсім поруч гучно заграла весела музика, лунала пісня; « Всё будет хорошо».
Що це, сусіди на старості років таке слухають? Від зацікавленості, покинув шампури, на ходу витирав руки, розсунув виноград, погледіти, хто ж там?
О! Чорт забирай! На розкладушці виднівся матрац, вкритий білосніжним простирадлом, на ньому, підібгавши в колінах ноги, лежала білявка.
Завмер, нічого собі краля, хто ж вона? Світле волосся ледь прикриває плечі, хлопець милувався її засмаглим тілом, йому здалося, що воно все покрите шоколадом. Ого! Це де так можна засмагнути? Напевно була на морі.
Жовтого кольору купальник, ледь прикриває потаємні місця. Він так обтягував тіло - привертав увагу, груди стирчали, як дві спілі груші. Вона лежала з відкритими очима, немов застигла, напевно в небо дивилася. Які ж в неї очі? Ой, щось я забарився, подумав, махнув рукою, знову приступив до шашликів.
Хлопець хотів звернути на себе увагу, в машині включив радіо, лунали пісні. Від шашликів розлетівся смачний запах. Вирішив подивитися, що ж вона робить? Знову повернувся до винограду. Відхиливши листя, від здивування, аж рота роззявив. Вона піднявши гарненьку ніжку, натирала її. Подумав - напевно кремом. Вже бачив, як вичавлювала з тюбика крем і розтирає по красивому стегні. Його кинуло в жар, здригнувся, от халепа, два роки не мав стосунків з жінками. Ні, такі речі дивитися не можна. Зняв, вже готові шашлики й немов ошпарений окропом, на замок закрив будинок, поспішив до ставка. Здавалося від когось тікаю, тікаю сам від себе, погасити, остудити своє бажання.
Не поспішаючи, заходив у ставок, здавалося, від нього кипіла вода. Згодом різко махнув руками й поринув у глибину. Потім кидком поплив подалі в сторону, де ріс чагарник, біля нього виблискували на сонці жовті і білі водяні лілії.
Заспокоївшись, з ліліями в руці, виліз з води, впав на траву. Він тільки тепер звернув увагу, як красиво переливалася, виблискувала вода на сонці. На другій стороні ставка поважно плавала пара білих лебедів. Йому здалося, що вони розмовляли між собою, то опускали один до одного голови, то знову їх піднімали. Яка краса! Напевно в них любов, ось тут, де майже немає людей, де ніхто не заважає…
Повертався, по дорозі нарвав великих ромашок, дзвіночків.
Лілії відразу поставив у воду, а букет квітів поклав на капот машини.
Незграбно розмахував руками, що далі? Шашлики вже добре остигли, мабуть треба поснідати, чи пообідати та, щось у горлі немов стиснуло, одному не хотілося їсти. Мабуть поглянути, чи є вона та що робить?
Дівчина лежала ниць, повернута до нього обличчям із закритими очима. Помітив круглолиця… а уста… на сонці блищали, як стиглі вишні. Кинув погляд нижче… оце так стан! Втратив рухливість, знервовано стрепенувся, побіг в будинок. З холодильника витяг мінеральну воду, вмив почервоніле обличчя, треба охолонути. Роїлись думки, де вона взялася на мою голову? Хіба голодному, як вовк можна дивитися на таку красуню, а сідниці! А нехай там, що буде, то буде, з шашликами піду до неї, тільки без пива, а там, видно буде.
Оксана ж, помітила, що за нею хтось спостерігає та побачити добре не змогла, серед винограду не дуже ж видно.
А, як під`їхала машина, вона почула, але не хотіла вставати з ліжка. Два дні, як приїхала сюди відпочити, зараз у відпустці. Після курсів « Бухгалтерський облік» працювала в бухгалтерії на залізниці й заочно навчається в інституті на економіста. Кілька днів, як приїхала із сесії, це минув перший рік її навчання.
Цю дачу її батьки купили восени минулого року. Навесні зробили невеликий ремонт, відпочивати тут комфортно. Вона із задоволенням приїжджала сюди, хоча далеченько добиратися від містечка, їхати електричкою двадцять хвилин, а потім іще йти стільки ж. Але ж тут дуже красиво, близько ставок, неподалік ліс. А свіже повітря з пахощами трав, квітів немов дурманило. В літній період завжди багато відпочивальників, приїжджали з усієї округи.
Оксана здивовано подивилася на хлопця, який перетнув межу від сусідського садка, йшов до неї. Похопилася, відчула, як до обличчя підступив жар, сіла, опустивши ноги до землі, нижню частину тіла прикрила кольоровим халатом.
Він йшов і не знав, чи вірно робить, чи ні, але його до неї немов несли якісь крила. На підносі лежали чотири шашлики, від яких дуже смачно пахло.
- Доброго дня !
Здавалося проковтнув язик, погляд бігав по ній. Ті груди, що здіймалися раз-у-раз здавалося, зараз вискочать з купальника. Він зрозумів, вона хвилюється, немов пожирав її очима, а потім зосередився, уважно подивився в очі.
Ні це не очі, це волошки, десь він вже бачив такі. Сині - сині і розріз очей знайомий та де бачив не міг пригадати.
Вона сором`язливо одягала халатик, прикрила тіло, зібрала волосся під шпильку,
- Вітаю, що приїхав, мандрівник?
Від хвилювання ледве не впустив шашлики. Не міг зрозуміти, хіба вони знайомі?
- Присядь, зараз принесу, щось випити, чи може підемо в будинок за стіл. Правда він невеликий, його сюди можна винести, - кивнула рукою на розкладачку.
- Потримай, я сам принесу, - запропонував хоч і розгубився.
Йшов, а в голові немов стукало кувалдою, ну пригадай де бачив ці очі, як її звати?
Вона крадькома дивилася йому вслід, ховала очі й тішилася, о, здається «карасик» попався на гачок. Нарешті вдалося привернути увагу, здивувалася, що він її не впізнав.
А він хвилювався, обличчя пашіло, губився в рухах, здавалося зараз впустить ножа, яким різав огірки. Нарешті запитав,
-А ти напевно в Одесу їздила, де засмагала?
Усміхнена, в склянки наливала томатний сік,
- Так, не тільки засмагала, ще й була на сесії, то ж в Одеському інституті економіки навчаюся. У вільний час пропадали на пляжі.
- А може я пива принесу? Чи щось маєш проти?
- Та ні, трохи можна розслабитися.
Олег забіг в будиночок став перед дзеркалом, дивився на себе. Та я здається на вид, ще не старий. Вона ж молоденька світленька, а я чорнявий, очі карі, цікаво, які очі будуть у наших дітей. Рукою погладив маленькі чорні вуса, які недавно відпустив. Підхопив дві пляшки пива, квіти, повертався. За виноградом завмер, почув, у неї задзвонив телефон.
- Мамо, алло! Погано чую, - вона відповіла і відразу переключила на гучний зв`язок.
Почувся жіночий голос,
- Оксано, алло, Оксаночко! Ти коли приїдеш? Тобі там не сумно?
- Та ні! Я ще пару днів побуду, що там вдома, щось термінове?
- Та ні, в нас все гаразд. Ну добре, бувай здорова, відпочивай, - пролунало в телефоні.
О, то її звати Оксана, добре хоч це знаю, зрадів і на стіл поставив пиво, усміхнений подав квіти.
- Дякую! Ти, що на пару днів приїхав? Знову поїдеш до Польщі? – зазираючи в очі, весело запитала.
- Та ні, оце машину пригнав, вже буду якір кидати, досить. Я й про роботу домовився, влаштуюся на завод, достатньо накатався за вісім років.
З будинку приніс стілець, присів навпроти неї. Оксана помітила, як він водив очима по ній, немов роздягав, кидав погляд то на груди, то на ноги. Раптово зустрів її погляд, червонів, зніяковів.
Вона ж не соромиться, закинула ногу на ногу, час від часу поправляла халат, який підіймався від вітру, відкривав її красиві стегна. В цей час він змінився на обличчі, ледь почервонів, у очах з`явилися яскраві блискавки.
В плечі пригріває сонце, вітерець куйовдить волосся. Пили пиво, Оксана емоційно розповідала, як поступала вчитися та про екзамени. Морщила красивого носика, облизувала губи, коли їла шашлик прицмокувала.
Він зненацька запитав,
- А скільки тобі зараз років?
Вона засміялася, хитренько, спокусливо зирнула, стиснула губи,
- Так рідко додому приїжджав, що не помітив, як я виросла?
Він нічого не сказав, підсів ближче, майже шепотів на вухо,
- Думаю заміж, ще не встигла вискочити?
За мить відставила пустий фужер, двома руками обійняла за шию, засміялася, а потім серйозно,
- Ні! Мені ж за три тижні двадцять. Ще не зустріла свою половину та гадаю в дівках не сидітиму.
Ніжно зазирнула в очі, він не втримався поцілував її в уста. Почервоніла, поправила волосся,
- Тобі мабуть пора…
Чекала, що скаже він. А він ледь стримував себе, щоб не затиснути її своїми могучими руками. В нього горіло бажання прилинути до молодого тіла, ніжно взяти за пухкенькі груди. Зі стільця боявся встати, щоб не помітила його бажання пристрасті, нахилив голову.
Обоє мовчали, здавалося слухали соловейка, його спів линув з лісу. Відразу, здалеку почули, –« Кру-кру».
Оксана весело заговорила,
- Ти чуєш? Це лелека! Чуєш?
Як дитина, задоволено дивилася на нього.
- Може підемо скупаємося, вода точно тепла, бо знаю, я вже сьогодні купався.
Кивнувши головою, встала, на ходу підхопила великий рушник.
- Я зараз прийду, дещо теж візьму, - він поспішив до себе.
Що це зі мною?! Я десь ці очі бачив, чому не пригадаю? Вона про мене все знає, не була проти поцілунку. Як утримати себе від спокуси, коли горить бажання кохати, адже про неї нічого не знаю. Але ж так зваблює, в мені розпалила вогонь.
Оксана взяла його за руку, мило усміхнулась,
- Ну то йдемо, пізнаємо тепло водяного царства! Вже вечоріє, то ж вода має бути ще тепліша.
Ставок неначе шепотів… від вітру вода тихо хлюпала до берега. Над водою літали бабки та раптово почулося » Хлюп-хлюп». Це злякалися, не раді цим гостям жаби, шубовснулися у воду. Від сонячних променів, вода злегка переливається синявою.
А сонце котилось майже до самого обрію, вздовж нього смужкою прилягли маленькі хмари, купалися в рожевому кольорі.
Знявши халатик, Оксана стояла на кладці, на фоні заходу сонця. Олег не міг відірвати погляд, красуня. Щоб не робити з себе голодного звіра, кинув речі, пірнув у воду, подалі від берега.
Вона може й не зрозуміла, доганяла його, він не очікував таких дій, завмер. Відчув, що йде на дно, вона майже поруч закричала,
- Ти, що тонеш? - кинулася до нього.
Та ні, він не тонув, підплив до неї притулився до її спини, руками розвернув і ніжно поцілував в щічку.
- Ну що ти ! Що ти! Ще потонемо разом. Не пливи за мною.
Він далеко заплив, майже до середини ставка. Задоволена лежала на густій траві, усміхалася. А Олег, ще плавав і час від часу дивився на неї, йому здавалося, що вона з ним дражниться. Бо ж лежала зігнувши ноги в колінах, немов показувала свою красу. І зирила, а в голові думки - Ну покохай мене таку, хіба погана я?
Так тріпотіло серце, адже, ще з дев`ятого класу за ним спостерігала, а він цього не помічав. Правда тоді була непримітна, хто знав, що я виросту, буду краля. І вже заспокоювала себе, ще зовсім трохи і він буде мій.
Олег плив до берега, добрі думки. Ні треба втримати себе в руках, вона ж така молоденька і хто вона? Різниця вісім років, звичайно багато, хіба міг колись звертати увагу на багато менших за себе, заспокоїв себе. Але ж дуже злякалася, коли їй здалося, що йду на дно. Напевно я їй все ж таки не байдужий, ще й такими заворожуючими та збуджуючими оченятами дивиться на мене. Ой, боюсь, напевно я закохався.
Майже стемніло… виводив свою пісню цвіркун. Над річкою опускалася темінь. Вони йшли взявшись за руки, на плечах гойдалися рушники, задоволено позирали один на одного.
- Ото накупалися, будемо міцно спати, розморило ,- перед самим будинком тихо промовила Оксана.
Подарувала йому милу усмішку, немов тікала,
- На добраніч!
І швидко зникла.
Він здивовано навздогін побажав хороших снів, закутавшись в рушник, поспішив до себе.
Вона більше не хотіла дратувати його, зрозуміла, що він так і не пригадав хто вона. Свої ж карти, відкривати не хотіла, нехай в здогадках мається, буде більше думати про мене.
В ліжку закуталась у простирадло, довго дивиться у вікно на зорі, неначе шукала там відповідь, що буде завтра?
Олег здавалося поглядав у відчинене вікно та насправді ж крутився з боку на бік, не міг заснути. Довго слухав цвіркуна, думав, напевно прийшов час віддатися спокусі. ЇЇ очі все були перед очима і те засмагле тіло не давало спокою. Ну, що? Подумки розмовляв до зірок, напевно я знайшов свою зірку, таки прийшов час гніздечко звити.
Ледь-ледь сіріло…. Олег слухав спів соловейка, зазирнув у вікно. Із задоволенням зірвався з ліжка, не обдумавши ніяких дій, взяв вудочки, відро, прямував до ставка.
Сонце по небу розсипало перші промені. Як красиво! Захопився видом, усміхався, роздивлявся навкруги, яке ж все таки прекрасне літо!
А соловейко не замовкав, співав на різний лад, звеселяє серце й душу. В ставку вода чиста-чиста, виднілися зграйки маленьких рибок і водоростей.
Тихенько зайшов на кладку та все ж налякав жаб, хлюпали у воду.
Риба клювала непогано, тішився, оце запропоную їй зварити юшку, побачу чи здатна це зробити? Чи може білоручка? Може й яєчню не зуміє приготувати? Така молоденька. Все може бути, то ж прийдеться навчити, в думках втішав себе, колись же мене мама навчила.
Сонце яскраво світило у вікно, через скло пригріло обличчя. Оксана потягнулася, немов дитя, задоволено подивилася до вікна, усміхалася. О, як приємно, коли виспишся, зазирнула на телефон, ого-го, на пів десяту! Оце розслабилася. Спогад про вчорашній поцілунок, нехай би й зараз поцілував. Аж стрепенулася, але ж приємно, так приємно було. Переслідував дивний настрій, поринула в мрії. Оце б зараз обійняти, припасти до мужніх грудей, сховатися, загорнутися в його ніжні обійми. Щоб цілував, пестив, відчути ласку до сп`яніння, була єдиною для нього - як у тому вірші, пригадала;
***
" Меня лелеил ты в постели,
А за окном петухи пели,
Уж с неба звёздочка летела,
Как чуден взгляд… еще хотела.
Уж посмотрю…. сама невинность,
Сладостна, нежна наша близость,
Рассвет тихонько просыпался,
Снова в обьятиях купался.
Страстно пылаю…хочу любить
Вершину айсберга бы достичь,
Светло давненько за окошком
Побудь со мной ещё немножко…
Ось і я хочу так, а чи він хоче? Відчула легке тремтіння тіла, мабуть замерзла, пора надвір.
Вітерець доносив пташиний спів…. її в обійми взяло яскраве сонце. Примруживши очі, підставляє обличчя, усміхалася, як приємно, як добре! Кілька хвилин вертілася, як дзиґа, розминка тіла, зарядка. А погляд все шукав сусіда, невже так довго спить? Машина на місці, то ж не поїхав. Відкопиливши губу, міркувала, туди ж не піду, гаразд, нехай ще трохи поспить.
Оксана в темних окулярах, у купальнику лежала на розкладушці, ловила сонячне проміння. Ніби дрімала під ніжну музику, що линула з приймача.
- Доброго ранку! Давно прокинулася?
Вона повернулася, лягла на бік, зняла окуляри, усміхнено,
- Привіт! Що скучав без мене?
Він не очікував такого запитання, почервонів, поставив перед нею відро з рибою,
- Не тільки я, а й оця рибка, хоче, щоб ти її приготували.
Звісила стрункі ноги до землі, здивовано подивилась у відро,
- Ого! ЇЇ так багато! Приготувати… а чом би й ні? Зваримо юшки і на вогні засмажимо.
Вона вміє справлятися з рибою, ковтала від цибулі сльози. Часом зирила на нього, усміхалася. Він допомагав їй і думав, ой ці волошкові очі зведуть мене з розуму. Час від часу він чмок у щічку, червоніла, вмить підставляла другу - удвох сміялися.
По всій окрузі розносився смачний запах риби. На столі апетитно лежала смажена риба прикрашена кропом, з тарілок йшов пар.
- Може принести пива?
- Ні-ні! Що ти?! Так жарко! Та не варто псувати смак юшки, що думаєш, що не смачна? – незадоволено зирнула, нахнюпилася, надула красиві губки.
- Та це я так, подумав…. може ти хочеш?
- Це я вчора за зустріч випила, а так загалом, воно мене не приваблює.
Дивився на неї, як я зміг схибити, подумати, що вона не вміє готувати. Задоволений присідав за стіл.
Вона чекала, що ж він скаже, коли побачила, з яким апетитом наминав юшку. Так, вона йому дуже сподобалася.
- О! Повезе твоєму чоловікові, ти справжня чарівниця. Смачно приготувала! Дуже смачно! Дякую!
- Тобі теж може повезти, як захочеш ,- випалила вона, не обдумуючи, почервоніла, зашарілася, відчула, як гучно загупало серце, опустила голову.
Не забарився, швидко доїв, підсів ближче,
- А хто сказав, що не хочу?! Хочу!
Поцілував їй пальці руки, припав цілунок до шиї, до грудей. У жилах закипіла кров, вогонь в душі, тремтіння тіла. На руках поніс у будинок, на широке ліжко.
Вечоріло…. білі хмаринки ледь-ледь пливли по небу. Сонце втекло до обрію, ховались промені.
На малій швидкості до будинку під`їхала машина.
Мати Оксани - Валентина Степанівна помітила, що двері зачинені,
- Ігор Валентинович, дякую! Добралася! Щось доньки не видно, може на ставку?! Я ж не обіцяла сьогодні приїхати та в мене є ключі.
Жінка й справді, збиралася їхати завтра та зустріла Тамару маму Олега, узнала, що вони на дачу їдуть сьогодні. Вирішила поїхати з ними, а чоловік електричкою має приїхати завтра.
Оксана відкрила очі, напевно хтось розмовляє, чи це почулося? Та ми ж закриті, хто може бути? Розмірковувала, Олег міцно спав. Усміхнулася… пригадала вчорашні події. Так, сталося те, чого вона прагнула, мріяла, адже дуже хотіла пізнати його любов, мріяла про це. Тільки тепер, після близьких стосунків, вона розуміла, що він її. Вона щаслива і нікому не віддасть його, нікому, бо давно кохає.
Знову почула якісь звуки, визирнула у вікно. Витріщила очі, надворі стояла мама, щось шукала в сумочці. Ой, чому вона сьогодні приїхала? Ще чиясь машина.
- Олеже! В нас проблема! Проснись, Олеже!
- Сонечко, хіба щось не так? Ти ощасливила мене і ми тепер з тобою одружимося, не хвилюйся.
- Та ні, моя мама приїхала, ще й не сама, а з ким не бачу, хтось в машині сидить.
- Ну то й, що? Познайомлюся з твоєю мамою, хіба це проблема? - потягнувся.
Мабуть дійшло…різко зірвався, швидко одягнув бриджі.
Вона вже накинула халат на голе тіло. Намагалася швидше відкрити дверну клямку, чим мама у отвір замка вставить ключ, адже двері були зачинені із середини. Встигла, але розхвилювалася, почервоніла, стояли по команді струнко, як школярі на фізкультурі.
Мати ледь зблідла, її очі ловили погляд доньки, здивовано, розгублено запитала,
-О! Ти не сама? Гей, Олеже! А що ти тут робиш? Чому в будинку, а не надворі?
В Олега серце ледь не вискочить. Побачивши Валентину Степанівну, сусідку по під’їзду, тільки тепер зрозумів, чиї це волошкові очі. Оце та, її донька, яка колись була сопливим дівчиськом, стільки раз бачив, коли спускався по сходах з п`ятого поверху. А вона на площадці третього поверху капризувала.
Оце так-так! Пригадав, як закінчив школу, як вона в біленькому фартушку, волосся зібране в два хвостики, на яких зав`язані великі білі капронові банти, виразно дивилася на нього синіми оченятами. Як я не додумався, що оте дівчисько, так могло швидко вирости, стати справжньою красунею. І чи думав я, що зможу в неї закохатися?!
Від радості зажав її руку,
- Та це я тільки, щойно зайшов, не помітив, що були відчинені, прихилив, вони й зачинилися.
Зазирнув до машини, побачив своїх батьків. Вони здивовано дивилися один на одного, підійшли ближче.
Олег не очікував таких подій, але проявив себе справжнім чоловіком. Він обійняв за плечі Оксану, підморгнув їй, усіх обвів поглядом,
- От добре, що ви разом зібралися, хочемо повідомити, що ми одружуємося. Ось так! І завтра ж подаємо заяву на реєстрацію шлюбу. О! І обов'язкого повінчаємось.
Батьки Олега задоволено дивилися на сина. Мама Оксани від сліз витирала очі.
Відчутною хвилею жар вдарив в обличчя Оксані, почервоніла, дивилася на свою маму.
Та відразу з хвилюванням запитала,
- Оксано, давно ви зустрічаєтеся? Чому мовчала? Діло йшло до цього, а я нічого не знаю, чи батькові може, щось шепотіла?
Відразу виручив Олег,
- Чому не говорили… ми хотіли вам зробити сюрприз. Мої батьки давно мріяли про невістку.
Привітно усміхнувся, продовжив,
- Так ми ж з нею, ще з дитинства знайомі. Ось так… виросла моя волошка.
- От добре! - радісно заговорив батько.
-Я ж оце сьогодні свою машину забрав з ремонту. Ну, як подобається синку? Як пофарбували? Тапер, як новенька! Підійде на весілля коровай підвезти до загсу? От на Петрівку й весілля зіграємо!
Вже усі всміхалися, обіймалися, вітали один одного з новиною.
Душа Оксани хотіла співати, танцювати, десь летіти, кричати, розповісти, про все те, що сталося. Світилася сонцем, сині очі сяяли щастям, тулилася до нього, сердечко тріпотіло від почуттів. Він радісно дивився на неї, з обличчя не сходила усмішка, очі світилися загадковими яскравими вогниками.
Отямившись, Олег був задоволений своїм рішенням, в думках хвалив себе, добре, що зустрів її і нарешті наважився одружитися. Мріяв швидше залишитися наодинці зі своєю красунею.
Надворі, за вечерею, батьки тільки й гомоніли про весілля, а щаслива пара, обнявшись, йшла в сторону ставка.
Червень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Двоє в пісочниці грались,
Все розмовляли, всміхались,
«Напевно хочу до школи»-
Каже дівча до Миколи.
«Ми би з тобою погрались,
Із дітлашньою вабились,
Щоби про нас знали – дружим,
Але для тебе, це служба,
Мене будеш оберігати,
Нині маєш обіцяти.
Тоді, як ми підростемо,
Дружбу навік збережемо,
Мене попросиш ти чемно,
Нехай все буде таємно,
Щоб нареченою стала,
Я лиш тебе би кохала».
А хлопчик носа підотре,
До неба вкотре позирне,
Та й запитав,- Що назавжди?
Хай прийде думка,то ж зажди!
Щось тут не так, щось торочеш,
І, що за все оте хочеш?
Дістала Таня цукерки,
Хлопчисько взяв, - В небі хмарки,
І дощ почав накрапати,
Треба додому тікати!
Цукерок завтра принесеш,
Буду чекати, покличеш.
Нині займусь цим питанням,
Чи користь є у коханні?
29.07 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Вередлива - кажуть, - Дуже,
Оте все, мені байдуже,
Хочу я, на пасовисько,
Добре знаю - це не близько,
Кричу гучно, -Ме - ме, ме- ме,
Поведіть пастися мене.
Хочу волю, я пізнати,
Трави вдосталь смакувати,
Хоч й зі мною заморока,
Славна кізка, чорноока…
Знайте я , дуже добренька,
І слухняна,ще й гарненька.
Червень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017
А що життя, кажуть -« Зернина щастя»,
Бачу повсюди, зроста безнадія,
Це почуття, повзе немов прокляття,
У людей страх, де глянь трагічні дії.
А де ж ті мрії, що буде благодать,
Горять надії, не лишають сліду,
А хіба можна від олігархів ждать,
Де ж справедливість, від того абсурду?!
Що зараз коїться у нашій раді,
Одне базікання, як на базарі,
Із мікрофоном, наче на параді
Кореспондентам дають коментарі.
Брешуть, що жити всі будемо краще,
А в магазинах справжнє обкрадання,
У очі нагло гляне – позорище,
Коли закінчаться людські страждання?
Майдан, події, а зараз йде війна,
До нас,аж вереск -вже прийшла реформа,
Хочу спитать, кому потрібна вона?
Кажуть, як важче, потім буде норма.
Вкраїнців ли́шиться лиш половина,
На жаль, поїдуть, до Європи радо,
Чужина спалить, ті життя – зернини,
І скрізь напишуть - це сталося чудо.
Життя - то днина золота. Нас вчили,
Мати й татусь, рідну землю любити,
Яструби чорні, чому оточили?
Чому посміли її так зганьбити?
Червень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017
Могла б сонечко дістала,
Якби довші ручки мала,
Ой напевно помилилась,
Мабуть зовсім забарилась.
Оченята, я ледь мружу,
Підросту все надолужу,
Як та пташечка полечу,
В небо синь і все побачу.
Ой, яка ж, краса навколо,
Мов у казці загадково,
Це яскраве диво - літо!
Все покрито оксамитом!
Я неначе прямо в сонці,
Простягаю дві долоньці,
Так тепленько і гарненько,
Літом справді, веселенько!
12.06 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Йду по полю, так любо, пахне літом,
Все довкола, покрито оксамитом,
Та то ж маки червоніють у травах,
Поміж них, скрізь проміннячко яскраве.
Там подалі, молоденький лелека,
Уже крила розправив,зранку спека,
Летіла пташка,ближче до криниці,
Посмакувать джерельної водиці.
Я люблю літо, в сонячних обіймах,
Удалечінь злетіти б, мов на крилах,
А загадкове, небо синьооке,
У глибочерзе пірнула б, широке.
Я попрошУ, всі сіренькі хмаринки,
Не пошкодуйте, дощику краплинки,
Умиє літо, личенько від спеки,
Впіймаю радо на долоню бризки.
І сонце й дощик, ще бреду по полю,
Ой, які квіти, я тут маю волю,
Вклонюсь землі – матінці і колоскам,
І за щедроти подякую Богам.
01.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Усі кажуть, справжній рибак,
Бо ловити, рибку мастак,
Лиш помітив, у ставочку,
Ні - ні зовсім, не нявкаю.
Як годиться, так тихенько,
Крадькома, іду легенько,
Плиг миттєво, вже у воді,
Поруч з ними, в хороводі.
Вмить спіймав рибинку за хвіст,
Вона маленька на свій зріст,
То нічого, я не скупий
Мабуть хитрий, знай, не лихий.
Дуже рибку, таку люблю,
Тож уміло, її ловлю,
А, як з`їм, вже так занявчу,
Знають всі - наївсь досхочу…
Та й піду на диван, посплю.
13.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2017
Ще не вдягнув, сині штанці світанок
По ньому перший мерехтів промінчик
Все, ще клубком котивсь туман під ганок
Здаля по обрію златий ослінчик.
Почервоніло, сяйвом розлилося,
Підмалювало сонце піднебесся,
Та так зненацька скрізь заіскрилося,
А місяць рогом у землицю вперся.
Вона сонливо моргала до сходу,
Різними барвами переливалась,
Та соромливо приховала вроду,
Із милим ранком, ніжно обіймалась.
Липень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2017
Літо… яскраве сонце пробудило Валентину. Вона в ліжку, проміння падає прямо на обличчя, пригріло. Повернулася на бік, нагадала, що в відпустці, усміхнулася, можна довше поспати.
В кімнаті тихо, лише чути годинник. Подумала, так чітко б`є неначе крокує, напевно так і роки відраховує. Чому так поспішають і хто керує часом і життям?! Здається, щоб не сталося, а час іде і годинники все його супроводжують своїм музичним тактом - Тік - так. Тік - так. Тік – так.
Потягнулася, труснула головою, пофарбоване в каштановий колір густе волосся розсипалося по подушці, немов розчісувала руками, від задоволення примружує очі і просто дивиться у вікно. По синьо-блакитному небу немов розсипаний пух, де-не-де видніються маленькі біленькі хмаринки.
Треба вставати, бабуся напевно вже пішла на базар, а Сашко довго буде спати, його, чи й добудися зранку.
Так час пливе, вона добре відчувала, дивлячись на сина. Та помилка зроблена в молоді роки залишила рану на серці. Та одночасно придавала сил. Дивлячись на Сашка, відчувала, що не все втрачено, треба жити, радіти. Адже хлопчик ріс розумним, винахідливим, ласкавим, ще й не дуже вередливим. Та хто батько його, вона так і не змогла пригадати.
Тоді, їй минуло вісімнадцять, мріяла вчитися на лікаря, хоча батьки говорили, що туди треба гроші, так просто не поступиш, все ж наважилася, хотіла обійтися без опіки.
Здавалося все добре, вирвалася на волю, від батьків, від їхніх нарікань, хотіла самостійного життя. Їм все було не так, то не йди до клубу на танці, то не одягай коротку спідницю, то не фарбуй волосся та не роби макіяж. А воно ж молодість, так хотілося бути примітною. Хоч і славна, очі-волошки, сині – сині, круглолиця, щічки, як рум`яне яблучко. Та хлопці, все чомусь обходили, як кажуть стороною, немов не помічали її.
Так, вона одягала коротеньку спідницю, але ж було що показати, ніжки витончені, красиві. Все крутилась перед дзеркалом і в думках, адже гарна я…
Кожному хлопцеві, кожній дівчині в такому віці хочеться комусь подобатися. Хочеться, щоб хтось звернув увагу, адже це життя.
Хоч село і велике та хлопців замало, десь роз`їхалися, хто на навчання, хто на роботу. Роботи тут вдосталь та працювати біля землі важко. Дівчина роботи не цуралася, вдома завжди без нарікань обходила господарство. Але теж мріяла вирватися з села, побачити світу, як живуть інші люди.
Цілий рік працювала в колгоспі, на різних роботах, з весни на полі, засмагала під сонцем, збираючи полуниці, згодом на току, інколи секретарем в приймальні, вміла друкувати на машинці.
Ось і червень місяць, грошей трохи склала, ще й батьки дали, задоволена, поїхала вчитися в обласне місто.
Документи здала в медінститут. Познайомилася з місцевими хлопцями і дівчатами, які теж мріяли навчатися, отримати диплом лікаря. Вони допомогли їй поселитися в гуртожиток. Хлопці занесли завідуючій пляшку коньяку й коробку цукерок, вмовили дати їй дозвіл на проживання до закінчення здачі екзаменів. Вона мала бажання знайти роботу, щоб, ще трохи заробити грошей. В одному з продуктових магазинів влаштувалася на сезонну роботу. З ранку до вечора надворі продавала морозиво.
Ввечері збиралася весела компанія, спілкувалися, гуляли по місту, по набережній, а часом у когось на квартирі. Жарти, танці, келихи пива, коктейлі, морозиво… молодь уміла веселитися.
Все склалося добре… прийшов час іспитів і вже позаду перший екзамен. Задоволена компанія вирішила відсвяткувати вдома в однієї з дівчат. Батьки Наді були на дачі. Весела компанія, чоловік десять, несла «Шампанське», горілку, вино.
Дівчата готували «закусон», як сказав Олександр, який все позирав на Валю. Сміливо підійшов Євген, змірявши її поглядом з ніг до голови, лукаво усміхнувся й відразу чмокнув в щічку. Вона непривітно зирнула та він зауважив,
- Розслабся, життя одне, лови миті щастя.
А він гарненький подумала та й Олександр нічого, можна на якийсь час закрутити. Та багато часу не треба. Вона добре «відірвалася», вже себе не стримувала. Хлопці обіймали її, цілували, коли танцювала, то з одним, то з іншим.
Здавалося, інші десь заховалися, хтось курив на балконі, хтось обіймається в кутку. Вона сиділа на дивані між двома хлопцями. Вони веселі, пропонували випити, обіймали за плечі, привітно заглядали в очі, посміхалися.
Напевно добре вдарило в голову «Шампанське», а може, щось підсипали, вже потім подумала дівчина, коли вранці прокинулася в чужому ліжку. Сталося, те, що сталося та так і буде, намагалася заспокоїти себе, що одна така?! Чомусь махнула на себе рукою, колись все рівно мало статися.
Надя зайшла до кімнати,
- Ну, як тобі наші хлопці? Ти молодець, тихенька, а відразу знайшла собі пару.
У відповідь лише зиркнула, здавалося хотіла запитати з ким була та вирішила не варто. Піде слава, судитимуть, що навіть не знаю з ким з них переспала.
Біля інституту людно, один екзамен залишився. Вона вчора вистояла цілий день на сонці, аж в голові паморочилося, журилася, якби це вже здати останній екзамен. Але ж ті здала добре, надія поступити втішала її, все ж я молодець. Ще раз напружитися і все, я вивчуся на терапевта, ото буде класно, багатіє думкою.
Весело грала музика, молодь збиралася » обмити» останній екзамен. На душі тривожно, думки за навчання, може таки поступить, може досить балів? Хвилювалася за останній екзамен, відчувала, що ледве здала, яка буде оцінка, чи все вірно написала?
Сьогодні Олександра не бачила після екзамену, з ними на вечірку не пішов. Зате Євген не залишав її без уваги. Тут і цукерки і поцілунки, і морозиво одне на двох, кусали по черзі, а потім цілувалися. Євген все просив випити коктейль та їй, чомусь не сподобався його запах. Взагалі вирішила сьогодні нічого не пити. Всі в гарному настрої, досхочу натанцювалися, молодь раділа, адже всі екзамени позаду. Євген запропонував прогулятися містом.
Підкралась ніч... місяць тарілкою, мерехтів, то яснів, то ставав блідим, зорі переливалися від його мінливості, неначе підморгували, танцювали. Місто потопало в світлі ліхтарів. Погода чудова…тепло і привітно обіймав легенький вітерець, від річки несло прохолодою.
Йшли обійнявшись, неначе знали один одного багато років, розмовляли про все, і про життя, і про навчання, і про погоду. На набережній Євген запросив в нічне кафе, де пили каву, він розповідав про своє дитинство, проте, що дуже любить своє місто і планує тут прожити все життя. Уважно слухала, був приємним співрозмовником, до того ж не поводився нахабно, склав враження вихованого хлопця, не таким, як вона побачила його вперше.
Під ранок поверталася в гуртожиток, старенька вахтер, щось бурчала під ніс, коли відчиняла двері, позираючи на Євгена усміхнулася,
- Прощайтеся вже! Ой, де ж мої літа. Охо-хо-хо коли пробігли, чому так швидко летить час.
Так, час дав про себе знати. У Валі змінилося ставлення до життя, коли відчула не ладне з собою. Зробила помилку, ото дурепа, як так, чому відразу? Ледь матюки не загнула в свою сторону, витворила, досягла, чого? Себе ганьбила, стояла під дверима в поліклініці, на дверях табличка «Гінеколог».
Вийшла вся почервоніла, в скронях, аж пекло, гуділо в голові і серце здавалося вискочить. Ні аборт, ні-ні, цього робити не можна. Стільки було прочитано медичних книг, краще не йти на такий ризик. А куди йти, що робити? Сонце світило в обличчя, найменший звук дратував, хотілося кричати, плакати і здавалося не йшла, а летіла.
Забрала документи з інституту там тільки знизували плечима, адже шанс є поступити, балів достатньо. Та, що буде комусь розповідати? То напевно так мало бути, сама винна, що кому говорити.
Добре, що гроші мала. Винайняла квартиру, треба працювати, жити, а далі життя покаже. Кілька ночей в ліжку подушка мокра від ридання, від каяття та, що хіба повернеш час і ту подію, що сталася?! Біль у душі намагалася втримати та все ж знову й знову сльози текли річкою. Та ні, треба себе брати в руки, невже така слабка? Вкотре запитувала себе, ні, маю бути сильна, адже в мені є дитя, що воно хіба винне?! Мабуть буде важко. Але вирішила додому не повертатися.
По-перше не хотіла пересудів односельчан, по-друге, старша сестра заміжня, не раз попереджала, щоб не спіткнулася в житті, вчила, інший раз діставала розмовами. А воно мабуть так все навмисне сталося, думала, йдучи по дорозі на роботу. А на п`ять років менший брат, то хлопець - урвитель, з ним батькам достатньо мороки. Завжди знайде з ким побитися, вчився зовсім погано, по зрівнянню з нею, сьомий клас, саме каверзний вік, хоча помилок можна зробити і вже дорослим. Такий собі зробила висновок і думала, все думала, що робити далі?
Вирішила подзвонити до батьків повідомити, що в інститут екзамени провалила, тож залишиться працювати в місті, готуватиметься, щоб спробувати на наступний рік.
Закінчилося літо, до інституту навіть не підходила, не хотіла зустрічатися зі знайомими, не поцікавилася, хто поступив, хто ні.
На роботі справи пішли краще, перевели працювати в магазин, у відділ косметики. Тут було легше, не так діставав токсикоз, запахи здавалися більш приємні та і не на сонці, хоч і вересень місяць та надворі спекотно.
На вихідний день вирішила поїхати до бабусі в невеличке районне містечко. Це мама батька, хоча вона й не любила невістку та до онуків ставилася прихильно. Правда рідко приїжджає, працювала вчителькою початкових класів.
Добре, що електричкою їхати недовго, година пролетіла швидко, тільки трохи нудило. Ремонтні роботи на вокзалі відволікли від думок, які цілу дорогу переслідували її. Поспішаючи пройшла, бо дуже смерділо фарбами.
Вирішила пройтися пішки, дві зупинки від вокзалу, це не так далеко. Цього дня погода трохи зіпсувалася, мабуть вночі пройшов невеликий дощ, сиро й прохолодно. Небо частково затягнуте сірими хмарами.
Катерина Петрівна привітно зустріла онуку, адже не бачилися, ще з Різдва. Обнімалися, цілувалися, бабуся швидко поставила на стіл солодощі й каву. Вже пригощала онуку,
- Бери сонечко, вибач, що є! Ще обід не готувала, ти ж знаєш, одна, їсти багато не готую. Та вже зараз ми з тобою разом, щось смачненьке приготуємо. Ну розповідай, як ви там ? Що новенького?
- Та ні я кави не п`ю, якщо можна чаю.
- Ти не соромся, он, сама, візьми в серванті, - сьорбаючи гарячу каву, запропонувала бабуся.
Зацікавлено позирнула на дівчину, адже знала, що та дуже любила каву , вразило її і те, що обличчя зовсім без макіяжу.
- У тебе мабуть, щось сталося, помітила по тобі, подорослішала, нарешті стала менше фарбуватися.
Валя випила чашку чаю мовчки. Але потім піднесла бабусі, як кажуть на тарілочці сюрприз, все розповіла. Знала, що розмова відбудеться без істерики, адже вона вчителька, завжди спілкувалася стримано, навіть тоді, коли були якісь непорозуміння.
Її сімейне життя - теж не подарунок, чоловік прожив з нею двадцять років. Підняв двох хлопців на ноги, дав середню технічну освіту І поїхав у обласне місто, працював водієм трамваю, там знайшов собі жінку, залишився з нею.
Дівчина емоційно розповідала, розчервонілась, знову налила чай і пила, час від часу витирає чоло. Суворий погляд бабусі, уважно слухала, зразу поблідла, згодом почервоніла, хитає головою. Взяла за руку, важко перевела подих,
- Он воно, які справи…. значить вирішила батькам не говорити?! Думаєш сама потягнеш?
Вже лагідніше подивилася на онучку, легенька усмішка на обличчі,
- Будеш сина мати.
І встала із-за столу. Валя здивувалася,
- А ви, як знаєте?
- Знаю… і знаю те, що ти б хотіла в мене жити, хіба ні?! Адже думка така, була напевно? Я тобі відразу скажу.
Її немов обухом по голові стукнули, від несподіванки, аж рота роззявила. Адже ж насправді так, вона думала, що це буде найкращий варіант, якщо б бабуся порадила їй залишитися. Знала, що самій важко виховати дитину, тим паче не маючи своєї домівки.
- Підеш у декретну відпустку, приїжджай, мені не буде самотньо, я вирішила йти на пенсію, давно пора, піду на відпочинок. Гадаю досить, добре працювала, вже пристала, нехай молоді собі пенсії заробляють. І з вами буде веселіше жити, не буду одна в чотирьох стінах. Та й хата в мене добротна, ще й на твій вік стане й непогане місце, недалеко вокзал й до центра рукою подати.
Валя задоволено спішила на електричку. Помітила, що покращилася погода, із - за хмар привітно світило сонце. Підбадьорювало її, ще більше підняло настрій Навіть не мала гадки, що так легко вирішить проблему, як добре, що є бабуся.
Катерина Петрівна відразу сіла написати листа до сина, щоб не хвилювалися. Дала знати, так, як у інститут не поступила донька, то тут в містечку знайшла роботу, в неї буде жити, а там час покаже, як буде далі. В листі все не опишеш, знаючи сина, його запальний характер, вирішила подробиці не писати, гадала, що згодом приїде, про все сам дізнається.
Пройшов час… надворі весна. Катерина Петрівна, біля паркану, возила в колясці правнука. Він вигинався, не хотів лежати, ручками хапався за поручні, підіймався.
Здалеку побачила сина з невісткою, розхвилювалася, подумавши, що на неї чекає серйозна розмова.
- О! Вікторе, Оксанко, нарешті приїхали. Дивись Сашенько, подивися сонечко, твої бабуся й дідусь приїхали, - говорила, брала малого на руки.
Вони дивилися на неї насторожено, прискіпливо. Мовчали, вже позирали, то один на одного, то на матір з хлопчиком.
Оксана зблідла, впустила сумку, в очах мов блискавиця, вмить почервоніла, розлючено до чоловіка,
- Я відколи тобі говорила, посилала, поїдь, подивися, як донька, провідай маму. Відчувала, щось не так, чому Валентина не приїжджає так довго і ніякої мови за навчання.
Свекруха не задоволено позирала на неї,
- Так без істерик, он полюбуйтеся, який гарний онучок. Самі, що хороші діти? Що сказати! Коли були в мене останній раз? Що зразу опустили голови?! Йдемо до хати, там поговоримо.
Малий крутив головою в різні сторони, старенька ледь стримувала на руках. Почав плакати.
В кімнаті тихо-тихо… годинник продовжував вести відлік часу. Хлопчик, розставивши рученята, солодко спав.
Вони сиділи за столом, поглядали один на одного, кожен при своїх роздумах. Катерина Петрівна, зі своїм досвідом вчителя, уміла згладити всі суперечки, роз`яснити немов дітям, чому вирішили приховати про народження правнука. Закінчила розмову, повідомивши, що в онучки все добре. Вона її влаштувала на роботу, секретарем в інтернат. І задоволена, що живуть у трьох.
- А там життя покаже, звичайно сама вона все життя не буде, хлопчикові треба батька. Вона славна жінка, думаю знайде собі пару, в хаті місця всім вистачить,- завершила розмову жінка.
Валя поверталася додому з хвилюванням, адже бабуся подзвонила, що приїхали батьки. По дорозі зайшла в магазин, вибрала торт, думки крутилися в голові, що ж буде?
Весняний вітерець заспокоював її, розсіваючи каштанове волосся, немов пестив обличчя, шепотів, що все буде добре.
Вони чекали на неї, щоб лише побачитися, бо вже час повертатися додому, адже вдома чекало господарство.
- Син то залишився вдома та з нього користі мало, він звичайно худобі їсти дасть та корову не подоїть, - клопотався Віктор, позираючи на зажурену дружину.
Валя заскочила в кімнату, обіймала й цілувала батьків.
- Ой ти так змінилася, подорослішала, - з радістю проговорила мати.
Батько тримав на руках онука, усміхався, -
- Гарненький хлопчик! Тільки на нас не схожий. Виросте козак!
Оксана обійняла доньку, позираючи на свекруху,
- Влітку, всі приїжджайте до нас! Сир, молоко, яйця, все домашнє, для маленького краще, чим магазинне. Ми там дещо привезли з продуктів, може б і ти, коли навідалася, хіба немає, що дати.
Розставляє руки, продовжила,
- Ну справляйтесь тут! Все добре, ну й слава Богу! Нам вже пора, будемо йти.
Свекруха усміхалася, задоволено дивилася на невістку. Вона раділа, просто по-материнські, що обійшлося без сварок, не буде її гризти сумління, що вона, щось зробила неправильно.
Проводжали гостей до самого вокзалу. В гостинець брату, Валя передала торт, пообіцяла, що влітку обов`язково приїдуть.
Плинув час…. літо несе тепло і радість, думала Валентина. Ось так і в мене в житті, чотири роки не була вдома, нарешті йду рідними стежками. Пахло літом, пахло квітами, яблуками, грушами й медом. Тішилася, за руку тримала сина, а він, то йшов, то підскакував, як м`ячик, часто позирав на неї,
- Нам, ще далеко йти? Де та корова, що ти мені обіцяла показати? О!Дивися стільки гусей багацько! А вони не кусаються?
Катерина Петрівна усміхалася,
- От нам не сумно з ним, правда?! Кмітливий хлопчик зростає. От би йому батька, сім`я має бути повноцінна.
- Ну, що ти бабусю, знову про своє. Я не готова до серйозних стосунків, в мене є ким займатися і врешті прошу, не підганяй.
Валя згадала Романа Павловича, вчителя української мови, який викладав в інтернаті. Він старший за неї на сім років, неодружений, кілька раз її проводив додому, коли затримувалася допізна на роботі. Вона поважала його, як колегу, але більше нічого не відчувала. Кілька разів напрошувався в гості та вона навіть не могла уявити себе поруч з ним. Так, симпатичний, елегантний, уважний чоловік, але не міг пробудити до себе ніяких почуттів.
Ввечері,за столом зібралася вся родина. Валі здалося, що вперше в житті відчула від усіх тепло і не байдужість до себе. То завжди моралі, повчання жити, а це атмосфера поваги, уважності. Сашко бігав, як метеор, зі всіма ознайомився, розповідав про дитсадок, про своїх друзів. Намагався пригадати їх ім`я і коли бачив, що до нього вся увага, морщив носа, задирав голову догори, вже соромився і ховався в мамину пелену.
Два дні гостили, дід з бабусею не могли натішитися онуком. Той ганяв качок, таляпався в великій балії з теплою водою, що нагрілася на сонці. Пищав від задоволення. Валентина спостерігала за сином, усміхалася, коли до неї підійшла мама,
- Може залишиш? Нехай би ми, ще потішилися онуком, а потім батько привезе. Та й продукти тут свої, свободи більше, ось викачаємо меду.
- Ні, що ти мамо! А ми, як без нього? Нам сумно буде. У вас господарство, от брат, йому треба більше часу приділяти. Адже школу закінчив, хай десь поступає, чого вдома сидить?! А Саша ходить в садочок, там дисципліна, ні-ні за це й мови не може бути.
Розмову почула Катерина Петрівна, усміхнувшись, до онучки,
- Молодець, хлопчик має виховуватися біля матері! Вірніше сказати в сім`ї, але про це, треба подумати, хіба не так, Оксано?
- Ой, ну вас, - махнувши рукою, Валя пішла збиратися до від`їзду.
Позаду майже чотири роки….
Надворі задзявкав Барс, напевно прийшла вже бабуся, треба вставати.
- Що, ще валяєшся? Доброго ранку! Сьогодні вже залежалася, стільки хотіла, ти ж мала з малим в поліклініку йти, що забула?
- Та ні, бабусю, чому мала забути. Нам з Сашком не тільки треба пройти комісію в школу, а й пройтися по магазинах, купити одяг, взуття та все, що треба для школи.
З кімнати пулею вискочив син, сховався під ковдрою.
- Шило, спокійно! Виспався? Пішли вмивалися та йдемо в поліклініку, а потім за обновками, - весело говорила до малого.
Він обійняв її за шию, стурбовано заглядає в очі, запитав,
- Мамо, там уколи будуть робити?
- Ні, сонечко, хіба, що з пальчика візьмуть кров та ти ж у мене вже дорослий, хлюпати, як дівчинка не будеш.
Малий крутнувся, відкопилив губу, чухав голову,
- Звичайно, це в нас дівчата в садочку плачуть, я ж не буду, правду кажу, чого маю ганьбитися.
Людей багатенько в поліклініці, майже під кожним кабінетом черга. З хірургічного кабінету вийшла молоденька медсестра,
- Хто на комісію, заходьте!
В кабінеті два лікаря, чи, що? Помітила Валентина. Один сивий, щось писав у журналі, а другий молодий, стояв відвернувшись до вікна.
- Доброго дня, - привіталася.
Молодий лікар різко розвернувся, уважно звернув увагу на неї. Трохи зблід, так принаймні їй здалося, але вона заклопотано дивилася в сторону старого лікаря.
- Роздягайте його, подивимося осанку, то ж хлопчик у школу йде.
Сашко, вигинався під руками молодого лікаря, коли той руками торкався тіла, обстежував хребет, плечі.
- О! Це що в тебе на плечі? Родима пляма, помічений.
Її кинуло в жар… впізнала Олександра, який разом з нею здавав екзамени в інститут. Того Олександра, що був на вечірці. Трохи зніяковіла, хвилюючись сказала,
- Так, як народився була маленька червоненька плямка, думали, це так після пологів, згодом потемніло. Родима пляма, принаймні так нам сказав дитячий лікар.
Старший лікар обстежив хребет сина,
- Все добре, одягайтеся!
Олександр, в руки взяв карточку, щось читав, роздивлявся.
- Запишіть Олександре Павловичу, тут все гаразд,- продовжив розмову старший лікар, дивлячись на малого усміхнувся,
- Удачі, тобі, ковбою! Старайся гарно вчитися, щоб мама й тато тішилися тобою.
- Почекайте за дверима, зараз карточку принесу, - сказала медсестра.
Взявши сина за руку, вийшли з кабінету. Сашко різко відірвав руку, сердито поглянув на неї, опустивши голову надув губи, відійшов у сторону. Вона нахилилася до нього,
- Що таке, чому раптово розсердився?
- Ага, бачиш, лікар теж каже, тато, мама, а ти мені все зачекай, зачекай. Он, Віка Онисько їздила з татом в Київ, в зоопарк, а я теж хочу і тата, і автомобіль, щоб їздити на річку, - шепотів малий.
Вона шарпнула його за руку, посадила на стілець,
- Так, досить цих розмов! Посидь мовчки, зараз картку віддадуть.
А голова, аж гуділа, від несподіванки, здавалося, ще трохи і розірветься від думок.
Тепла хвиля підступила до обличчя Олександра, коли вона вийшла з кабінету. Від несподіванки почервонів зніяковів, роїлися думки, від хвилювання в руці тремтіла картка. У мене є син, адже, все сходиться, рік коли ми поступали, у мене ж така пляма. Він знервовано взяв малий аркуш записати адресу. Старший лікар здивовано зирнув на нього, а потім до медсестри,
- Олечко, йдіть у реєстратуру, принесіть аркуш.
Та здивовано глянула, бо на столі, ще його було немало та заперечувати не стала, вийшла.
- Олександре, що відбувається, чому такий схвильований, чого так нервуєш?
- Дядьку Вадиме, це мій син. Я мабуть колись розповідав, що гарна дівчина поступала з нами в інститут та раптом десь поділася.
- А, я так неначе помітив, що хлопчик дуже схожий на тебе та не міг подумати, що у вас міг бути якийсь зв`язок. А й справді, в тебе теж є родима пляма, як я забув. То це твій гріх молодості. Мабуть твоя доля, що тебе Надя не окрутила, але теж непогана дівчина. Що тепер будеш робити?
Зайшла медсестра, Олександр віддав карточку.
В інших кабінетах Валентина не могла зосередитися. Випадкова зустріч вразила її, може він батько?! Може, але врешті, як навіть так, то що?! Залишивши картку на підпис головному лікарю, поспішила до магазинів. Сашко був задоволений покупками, йдучи додому, від емоцій рот не закривався. А їй хотілося забитися в куток, нікого не чути, нікого не бачити, залишитися на одинці, подумати.
Катерина Петрівна задоволено дивилася на куплені речі,
- Молодці! Я ж теж піду з тобою в школу, чуєш ковбою! Будемо разом вчитися.
Сашко не розуміючи нічого, крутнув головою, від здивування розставив руки, ледь нахилився, запитав,
- Мамо, таких же стареньких не беруть вчитися, правда?! Хіба вона сидітиме за партою? Тож не влізе, дуже здорова!
Поглядом зміряв її з ніг до голови, помітив,
- А! Напевно всіх буде вчити, як колись, ти ж говорила, що бабуся в школі працювала.
Катерина Петрівна від сміху витирала сльози,
- Та ні, я з тобою буду вдома навчатися, бо напевно вже, щось і забула.
Олександр з дядьком Вадимом після робочого дня поспішали додому. Йому пощастило, що дали направлення в це містечко, де жив і працював лікарем батьків брат.
Вадим Степанович, час від часу позирав на хлопця, хотілося запитати про хлопчика та не наважувався, чекав. Адже бачив, що племінник поринув в думки, неначе був десь, а не поряд з ним. Вже майже біля дому запитав,
- Ну, ти вже вирішив, як поступиш далі? Чи тобі байдуже, що маєш сина? Бачу зовсім зажурився. Сміливіше хлопче, адже життя без сюрпризів не буває. Ми з часом робимо помилки та не завжди їх виправляємо, вже пізніше часто шкодуємо про це.
- Так, дядьку, я до неї щось відчуваю та боюся, може заміжня. Оце вирішив, пройдуся ввечері, ось її адреса й прізвище.
- О, почекай-но, адже це прізвище і адреса нашої вчительки. Її в містечку всі знають, вона вчила моїх дітей і не тільки. Це ж в нашому районі, недалеко звідси. Ну, це справді сенсація, адже я знав її сина, Віктора, разом вчилися в школі, правда не знаю, де він зараз, може це його донька? Чекай - чекай, але якщо прізвище таке саме, значить вона не заміжня. Ну, земля кругла, точно! Це ж треба таке! - емоційно, усміхаючись сказав дядько.
Олександр збентежено, задоволено взяв дядька за плече,
- Слухайте поки, що тітці Марині може не варто говорити, треба все дізнатися..
- А чому ні! Адже малий може ходити в дитячий садочок де вона працює. Хоча вона завідуюча, всіх дітей не знає та все одно і вчительку знає, і може все розпізнати, якщо це точно її правнук.
Відразу після вечері Олександр вирішив пройтися за адресою.
Вадим мав гарний настрій, усміхаючись позирав на дружину,
- Маринко… йди, присядь біля мене, є новини, треба поговорити.
Вечір… сонце вже сховалося за обрій. Червоні й фіолетові полоси виднілися вздовж нього, а скрізь по небу білі невеликі хмари, здавалося, стояли на місці, наче дрімали.
Ставало тихіше, відчувалося, що містечко готується до сну.
Сашко вже міцно спав, Валентина ж ніяк не могла заснути. Накинула халат, йшла на кухню, там горіло світло, Катерина Петрівна читала книгу,
- О, вам теж не спиться?
Та мені здалося, що біля паркану хтось гомонів, але вийшла надвір нікого.
Бабусю, я сьогодні проходила комісію з Сашком, зустріла Олександра, що був тоді, на вечірці, здається, ще гарнішим став. Він хотів стати хірургом, таки ним і став, молодець. В кабінеті було два хірурги, це ж так виходить, що він тут працює. В кабінеті оглядав сина, звернув увагу на родиму пляму, не знаю пізнав мене чи ні.
- Таке життя, земля кругла, можливо, ще десь зустрінемося.
- Ви праві, все може бути. Цікаво, чому він тут опинився, в цьому місті? – проговорила й поспішила в свою кімнату.
Наступного дня вона сина завела в садочок, сама ж пішла в магазин за фарбою. Поки відпустка треба ж зробити косметичний ремонт, на веранді та з вулиці освіжити вікна.
Катерина Петрівна здивувалася, щойно вийшла з хати онучка з малим, як під обійстя під`їхала машина. До кого б це, здивувалася жінка, зацікавлено на вулицю відчинила двері.
- Доброго ранку, Катерино Петрівно!
Вчителька впізнала завідуючу дитсадком, усміхнулася,
- О, що це ви так зранку, Мариночко, когось шукаєте?
- Їдемо на роботу з чоловіком, вирішили подивитися на хату для племінника, тут кажуть десь продається.
- Зайдіть, Мариночко, я одягнуся, тож не будемо говорити на відстані.
Жінка привітно усміхалася, розпитувала, як поживає, адже від тої пори, як правнука здали в дитсадок так і не бачилися.
- Та, де бачитися, майже ніде не буваю, онучка з ним водиться. Виріс хлопчик, нічого, розумним зростає, вже в школу йде. Все добре та тільки онучка сама. Так склалося, поступала в медінститут, не вийшло, що поробиш. Але вже кілька років працює секретарем в інтернаті, звикла, життя продовжується. Мені з ними добре, є заморока, не приходиться нудьгувати. А будинок Осадчуків, тут через три хати. Раніше продавався, зразу покупців трохи було, запитували, не знаю може й продали, але там нікого не видно. На паркані є номер телефону, тож запишіть, передзвоните, все будете знати. А я на жаль більше нічого не можу сказати.
Марина встала з стільця, окинула оком кімнату,
- У вас затишно, я напевно вже й не впізнаю вашого правнука в садочку, час іде, діти підростають.
Катерина Петрівна трохи здивувалася та відразу дістала з серванту фото,
- Ось подивіться, який парубійко виріс, це Валя недавно сфотографувала.
Марина, взяла до рук,
- О точно, зараз би не впізнала. Відразу поклала на стіл, щоб не викликати здивування продовжила,
- Ну то пройдетесь зі мною? Разом подивимося ту хату.
Вже, як їхали на роботу Марина усміхнулася до чоловіка,
- Ну вітаю, звичайно схожий хлопчик, навіть мови немає.
І все можна сказати на краще, на фото бачила їх разом. Дівчину звати Валя, одна виховує сина. Катерина Петрівна напевно все про неї знає, бо розповідала, що дівчина не поступила в медінститут. Мабуть тому все, як хотілося і не вийшло. Гадаю вона нічого не помітила, адже потім тільки й мови про продаж будинків, - усміхаючись закінчила розмову Марина.
Катерина Петрівна не придала значенню зустрічі з Мариною, як тільки принесла Валя фарбу, взялися до роботи.
Два дні поспіль, Валя водила синочка в садочок, а ввечері забирала. Сама ж займалася косметичним ремонтом, як вона його назвала. Часом навіть не помічала запаху фарби, все думками про Олександра. І розмірковувала; адже не піде й не скаже, давай зробимо ДНК, вважала це буде виглядати принизливо. Вирішила, що буде, те й буде, каже бабуся земля кругла, то ж може й справді так.
Серпень тішив сонячними днями. Стільки всього було передумано Олександром і вже думав про тітку. От молодець, все розізнала, напевно таки нам доля дає, ще один шанс. Не дарма згадував її часто, чомусь навіть уявляв ,що все ж зустрінуся з нею, а тут, ще такий сюрприз, маю сина.
Біля дитсадочка, з шикарним букетом червоних троянд й великим пакунком чекав Олександр.
Валя саме забрала сина, йшла, міцно тримала за руку, він весь час вертівся, позираючи навколо, про щось їй розповідав.
Біля воріт вона не могла не помітити ті чарівні троянди й задоволене обличчя Олександра, він йшов назустріч.
Сашко від несподіванки витріщив оченята, збентежено випалив,
- Нічого собі, як кавалер!
- Та ні козаче, я не кавалер, а просто твій тато.
Травень 2017р.
Літо… яскраве сонце пробудило Валентину. Вона в ліжку, проміння падає прямо на обличчя, пригріло. Повернулася на бік, нагадала, що в відпустці, усміхнулася, можна довше поспати.
В кімнаті тихо, лише чути годинник. Подумала, так чітко б`є неначе крокує, напевно так і роки відраховує. Чому так поспішають і хто керує часом і життям?! Здається, щоб не сталося, а час іде і годинники все його супроводжують своїм музичним тактом - Тік - так. Тік - так. Тік – так.
Потягнулася, труснула головою, пофарбоване в каштановий колір густе волосся розсипалося по подушці, немов розчісувала руками, від задоволення примружує очі і просто дивиться у вікно. По синьо-блакитному небу немов розсипаний пух, де-не-де видніються маленькі біленькі хмаринки.
Треба вставати, бабуся напевно вже пішла на базар, а Сашко довго буде спати, його, чи й добудися зранку.
Так час пливе, вона добре відчувала, дивлячись на сина. Та помилка зроблена в молоді роки залишила рану на серці. Та одночасно придавала сил. Дивлячись на Сашка, відчувала, що не все втрачено, треба жити, радіти. Адже хлопчик ріс розумним, винахідливим, ласкавим, ще й не дуже вередливим. Та хто батько його, вона так і не змогла пригадати.
Тоді, їй минуло вісімнадцять, мріяла вчитися на лікаря, хоча батьки говорили, що туди треба гроші, так просто не поступиш, все ж наважилася, хотіла обійтися без опіки.
Здавалося все добре, вирвалася на волю, від батьків, від їхніх нарікань, хотіла самостійного життя. Їм все було не так, то не йди до клубу на танці, то не одягай коротку спідницю, то не фарбуй волосся та не роби макіяж. А воно ж молодість, так хотілося бути примітною. Хоч і славна, очі-волошки, сині – сині, круглолиця, щічки, як рум`яне яблучко. Та хлопці, все чомусь обходили, як кажуть стороною, немов не помічали її.
Так, вона одягала коротеньку спідницю, але ж було що показати, ніжки витончені, красиві. Все крутилась перед дзеркалом і в думках, адже гарна я…
Кожному хлопцеві, кожній дівчині в такому віці хочеться комусь подобатися. Хочеться, щоб хтось звернув увагу, адже це життя.
Хоч село і велике та хлопців замало, десь роз`їхалися, хто на навчання, хто на роботу. Роботи тут вдосталь та працювати біля землі важко. Дівчина роботи не цуралася, вдома завжди без нарікань обходила господарство. Але теж мріяла вирватися з села, побачити світу, як живуть інші люди.
Цілий рік працювала в колгоспі, на різних роботах, з весни на полі, засмагала під сонцем, збираючи полуниці, згодом на току, інколи секретарем в приймальні, вміла друкувати на машинці.
Ось і червень місяць, грошей трохи склала, ще й батьки дали, задоволена, поїхала вчитися в обласне місто.
Документи здала в медінститут. Познайомилася з місцевими хлопцями і дівчатами, які теж мріяли навчатися, отримати диплом лікаря. Вони допомогли їй поселитися в гуртожиток. Хлопці занесли завідуючій пляшку коньяку й коробку цукерок, вмовили дати їй дозвіл на проживання до закінчення здачі екзаменів. Вона мала бажання знайти роботу, щоб, ще трохи заробити грошей. В одному з продуктових магазинів влаштувалася на сезонну роботу. З ранку до вечора надворі продавала морозиво.
Ввечері збиралася весела компанія, спілкувалися, гуляли по місту, по набережній, а часом у когось на квартирі. Жарти, танці, келихи пива, коктейлі, морозиво… молодь уміла веселитися.
Все склалося добре… прийшов час іспитів і вже позаду перший екзамен. Задоволена компанія вирішила відсвяткувати вдома в однієї з дівчат. Батьки Наді були на дачі. Весела компанія, чоловік десять, несла «Шампанське», горілку, вино.
Дівчата готували «закусон», як сказав Олександр, який все позирав на Валю. Сміливо підійшов Євген, змірявши її поглядом з ніг до голови, лукаво усміхнувся й відразу чмокнув в щічку. Вона непривітно зирнула та він зауважив,
- Розслабся, життя одне, лови миті щастя.
А він гарненький подумала та й Олександр нічого, можна на якийсь час закрутити. Та багато часу не треба. Вона добре «відірвалася», вже себе не стримувала. Хлопці обіймали її, цілували, коли танцювала, то з одним, то з іншим.
Здавалося, інші десь заховалися, хтось курив на балконі, хтось обіймається в кутку. Вона сиділа на дивані між двома хлопцями. Вони веселі, пропонували випити, обіймали за плечі, привітно заглядали в очі, посміхалися.
Напевно добре вдарило в голову «Шампанське», а може, щось підсипали, вже потім подумала дівчина, коли вранці прокинулася в чужому ліжку. Сталося, те, що сталося та так і буде, намагалася заспокоїти себе, що одна така?! Чомусь махнула на себе рукою, колись все рівно мало статися.
Надя зайшла до кімнати,
- Ну, як тобі наші хлопці? Ти молодець, тихенька, а відразу знайшла собі пару.
У відповідь лише зиркнула, здавалося хотіла запитати з ким була та вирішила не варто. Піде слава, судитимуть, що навіть не знаю з ким з них переспала.
Біля інституту людно, один екзамен залишився. Вона вчора вистояла цілий день на сонці, аж в голові паморочилося, журилася, якби це вже здати останній екзамен. Але ж ті здала добре, надія поступити втішала її, все ж я молодець. Ще раз напружитися і все, я вивчуся на терапевта, ото буде класно, багатіє думкою.
Весело грала музика, молодь збиралася » обмити» останній екзамен. На душі тривожно, думки за навчання, може таки поступить, може досить балів? Хвилювалася за останній екзамен, відчувала, що ледве здала, яка буде оцінка, чи все вірно написала?
Сьогодні Олександра не бачила після екзамену, з ними на вечірку не пішов. Зате Євген не залишав її без уваги. Тут і цукерки і поцілунки, і морозиво одне на двох, кусали по черзі, а потім цілувалися. Євген все просив випити коктейль та їй, чомусь не сподобався його запах. Взагалі вирішила сьогодні нічого не пити. Всі в гарному настрої, досхочу натанцювалися, молодь раділа, адже всі екзамени позаду. Євген запропонував прогулятися містом.
Підкралась ніч... місяць тарілкою, мерехтів, то яснів, то ставав блідим, зорі переливалися від його мінливості, неначе підморгували, танцювали. Місто потопало в світлі ліхтарів. Погода чудова…тепло і привітно обіймав легенький вітерець, від річки несло прохолодою.
Йшли обійнявшись, неначе знали один одного багато років, розмовляли про все, і про життя, і про навчання, і про погоду. На набережній Євген запросив в нічне кафе, де пили каву, він розповідав про своє дитинство, проте, що дуже любить своє місто і планує тут прожити все життя. Уважно слухала, був приємним співрозмовником, до того ж не поводився нахабно, склав враження вихованого хлопця, не таким, як вона побачила його вперше.
Під ранок поверталася в гуртожиток, старенька вахтер, щось бурчала під ніс, коли відчиняла двері, позираючи на Євгена усміхнулася,
- Прощайтеся вже! Ой, де ж мої літа. Охо-хо-хо коли пробігли, чому так швидко летить час.
Так, час дав про себе знати. У Валі змінилося ставлення до життя, коли відчула не ладне з собою. Зробила помилку, ото дурепа, як так, чому відразу? Ледь матюки не загнула в свою сторону, витворила, досягла, чого? Себе ганьбила, стояла під дверима в поліклініці, на дверях табличка «Гінеколог».
Вийшла вся почервоніла, в скронях, аж пекло, гуділо в голові і серце здавалося вискочить. Ні аборт, ні-ні, цього робити не можна. Стільки було прочитано медичних книг, краще не йти на такий ризик. А куди йти, що робити? Сонце світило в обличчя, найменший звук дратував, хотілося кричати, плакати і здавалося не йшла, а летіла.
Забрала документи з інституту там тільки знизували плечима, адже шанс є поступити, балів достатньо. Та, що буде комусь розповідати? То напевно так мало бути, сама винна, що кому говорити.
Добре, що гроші мала. Винайняла квартиру, треба працювати, жити, а далі життя покаже. Кілька ночей в ліжку подушка мокра від ридання, від каяття та, що хіба повернеш час і ту подію, що сталася?! Біль у душі намагалася втримати та все ж знову й знову сльози текли річкою. Та ні, треба себе брати в руки, невже така слабка? Вкотре запитувала себе, ні, маю бути сильна, адже в мені є дитя, що воно хіба винне?! Мабуть буде важко. Але вирішила додому не повертатися.
По-перше не хотіла пересудів односельчан, по-друге, старша сестра заміжня, не раз попереджала, щоб не спіткнулася в житті, вчила, інший раз діставала розмовами. А воно мабуть так все навмисне сталося, думала, йдучи по дорозі на роботу. А на п`ять років менший брат, то хлопець - урвитель, з ним батькам достатньо мороки. Завжди знайде з ким побитися, вчився зовсім погано, по зрівнянню з нею, сьомий клас, саме каверзний вік, хоча помилок можна зробити і вже дорослим. Такий собі зробила висновок і думала, все думала, що робити далі?
Вирішила подзвонити до батьків повідомити, що в інститут екзамени провалила, тож залишиться працювати в місті, готуватиметься, щоб спробувати на наступний рік.
Закінчилося літо, до інституту навіть не підходила, не хотіла зустрічатися зі знайомими, не поцікавилася, хто поступив, хто ні.
На роботі справи пішли краще, перевели працювати в магазин, у відділ косметики. Тут було легше, не так діставав токсикоз, запахи здавалися більш приємні та і не на сонці, хоч і вересень місяць та надворі спекотно.
На вихідний день вирішила поїхати до бабусі в невеличке районне містечко. Це мама батька, хоча вона й не любила невістку та до онуків ставилася прихильно. Правда рідко приїжджає, працювала вчителькою початкових класів.
Добре, що електричкою їхати недовго, година пролетіла швидко, тільки трохи нудило. Ремонтні роботи на вокзалі відволікли від думок, які цілу дорогу переслідували її. Поспішаючи пройшла, бо дуже смерділо фарбами.
Вирішила пройтися пішки, дві зупинки від вокзалу, це не так далеко. Цього дня погода трохи зіпсувалася, мабуть вночі пройшов невеликий дощ, сиро й прохолодно. Небо частково затягнуте сірими хмарами.
Катерина Петрівна привітно зустріла онуку, адже не бачилися, ще з Різдва. Обнімалися, цілувалися, бабуся швидко поставила на стіл солодощі й каву. Вже пригощала онуку,
- Бери сонечко, вибач, що є! Ще обід не готувала, ти ж знаєш, одна, їсти багато не готую. Та вже зараз ми з тобою разом, щось смачненьке приготуємо. Ну розповідай, як ви там ? Що новенького?
- Та ні я кави не п`ю, якщо можна чаю.
- Ти не соромся, он, сама, візьми в серванті, - сьорбаючи гарячу каву, запропонувала бабуся.
Зацікавлено позирнула на дівчину, адже знала, що та дуже любила каву , вразило її і те, що обличчя зовсім без макіяжу.
- У тебе мабуть, щось сталося, помітила по тобі, подорослішала, нарешті стала менше фарбуватися.
Валя випила чашку чаю мовчки. Але потім піднесла бабусі, як кажуть на тарілочці сюрприз, все розповіла. Знала, що розмова відбудеться без істерики, адже вона вчителька, завжди спілкувалася стримано, навіть тоді, коли були якісь непорозуміння.
Її сімейне життя - теж не подарунок, чоловік прожив з нею двадцять років. Підняв двох хлопців на ноги, дав середню технічну освіту І поїхав у обласне місто, працював водієм трамваю, там знайшов собі жінку, залишився з нею.
Дівчина емоційно розповідала, розчервонілась, знову налила чай і пила, час від часу витирає чоло. Суворий погляд бабусі, уважно слухала, зразу поблідла, згодом почервоніла, хитає головою. Взяла за руку, важко перевела подих,
- Он воно, які справи…. значить вирішила батькам не говорити?! Думаєш сама потягнеш?
Вже лагідніше подивилася на онучку, легенька усмішка на обличчі,
- Будеш сина мати.
І встала із-за столу. Валя здивувалася,
- А ви, як знаєте?
- Знаю… і знаю те, що ти б хотіла в мене жити, хіба ні?! Адже думка така, була напевно? Я тобі відразу скажу.
Її немов обухом по голові стукнули, від несподіванки, аж рота роззявила. Адже ж насправді так, вона думала, що це буде найкращий варіант, якщо б бабуся порадила їй залишитися. Знала, що самій важко виховати дитину, тим паче не маючи своєї домівки.
- Підеш у декретну відпустку, приїжджай, мені не буде самотньо, я вирішила йти на пенсію, давно пора, піду на відпочинок. Гадаю досить, добре працювала, вже пристала, нехай молоді собі пенсії заробляють. І з вами буде веселіше жити, не буду одна в чотирьох стінах. Та й хата в мене добротна, ще й на твій вік стане й непогане місце, недалеко вокзал й до центра рукою подати.
Валя задоволено спішила на електричку. Помітила, що покращилася погода, із - за хмар привітно світило сонце. Підбадьорювало її, ще більше підняло настрій Навіть не мала гадки, що так легко вирішить проблему, як добре, що є бабуся.
Катерина Петрівна відразу сіла написати листа до сина, щоб не хвилювалися. Дала знати, так, як у інститут не поступила донька, то тут в містечку знайшла роботу, в неї буде жити, а там час покаже, як буде далі. В листі все не опишеш, знаючи сина, його запальний характер, вирішила подробиці не писати, гадала, що згодом приїде, про все сам дізнається.
Пройшов час… надворі весна. Катерина Петрівна, біля паркану, возила в колясці правнука. Він вигинався, не хотів лежати, ручками хапався за поручні, підіймався.
Здалеку побачила сина з невісткою, розхвилювалася, подумавши, що на неї чекає серйозна розмова.
- О! Вікторе, Оксанко, нарешті приїхали. Дивись Сашенько, подивися сонечко, твої бабуся й дідусь приїхали, - говорила, брала малого на руки.
Вони дивилися на неї насторожено, прискіпливо. Мовчали, вже позирали, то один на одного, то на матір з хлопчиком.
Оксана зблідла, впустила сумку, в очах мов блискавиця, вмить почервоніла, розлючено до чоловіка,
- Я відколи тобі говорила, посилала, поїдь, подивися, як донька, провідай маму. Відчувала, щось не так, чому Валентина не приїжджає так довго і ніякої мови за навчання.
Свекруха не задоволено позирала на неї,
- Так без істерик, он полюбуйтеся, який гарний онучок. Самі, що хороші діти? Що сказати! Коли були в мене останній раз? Що зразу опустили голови?! Йдемо до хати, там поговоримо.
Малий крутив головою в різні сторони, старенька ледь стримувала на руках. Почав плакати.
В кімнаті тихо-тихо… годинник продовжував вести відлік часу. Хлопчик, розставивши рученята, солодко спав.
Вони сиділи за столом, поглядали один на одного, кожен при своїх роздумах. Катерина Петрівна, зі своїм досвідом вчителя, уміла згладити всі суперечки, роз`яснити немов дітям, чому вирішили приховати про народження правнука. Закінчила розмову, повідомивши, що в онучки все добре. Вона її влаштувала на роботу, секретарем в інтернат. І задоволена, що живуть у трьох.
- А там життя покаже, звичайно сама вона все життя не буде, хлопчикові треба батька. Вона славна жінка, думаю знайде собі пару, в хаті місця всім вистачить,- завершила розмову жінка.
Валя поверталася додому з хвилюванням, адже бабуся подзвонила, що приїхали батьки. По дорозі зайшла в магазин, вибрала торт, думки крутилися в голові, що ж буде?
Весняний вітерець заспокоював її, розсіваючи каштанове волосся, немов пестив обличчя, шепотів, що все буде добре.
Вони чекали на неї, щоб лише побачитися, бо вже час повертатися додому, адже вдома чекало господарство.
- Син то залишився вдома та з нього користі мало, він звичайно худобі їсти дасть та корову не подоїть, - клопотався Віктор, позираючи на зажурену дружину.
Валя заскочила в кімнату, обіймала й цілувала батьків.
- Ой ти так змінилася, подорослішала, - з радістю проговорила мати.
Батько тримав на руках онука, усміхався, -
- Гарненький хлопчик! Тільки на нас не схожий. Виросте козак!
Оксана обійняла доньку, позираючи на свекруху,
- Влітку, всі приїжджайте до нас! Сир, молоко, яйця, все домашнє, для маленького краще, чим магазинне. Ми там дещо привезли з продуктів, може б і ти, коли навідалася, хіба немає, що дати.
Розставляє руки, продовжила,
- Ну справляйтесь тут! Все добре, ну й слава Богу! Нам вже пора, будемо йти.
Свекруха усміхалася, задоволено дивилася на невістку. Вона раділа, просто по-материнські, що обійшлося без сварок, не буде її гризти сумління, що вона, щось зробила неправильно.
Проводжали гостей до самого вокзалу. В гостинець брату, Валя передала торт, пообіцяла, що влітку обов`язково приїдуть.
Плинув час…. літо несе тепло і радість, думала Валентина. Ось так і в мене в житті, чотири роки не була вдома, нарешті йду рідними стежками. Пахло літом, пахло квітами, яблуками, грушами й медом. Тішилася, за руку тримала сина, а він, то йшов, то підскакував, як м`ячик, часто позирав на неї,
- Нам, ще далеко йти? Де та корова, що ти мені обіцяла показати? О!Дивися стільки гусей багацько! А вони не кусаються?
Катерина Петрівна усміхалася,
- От нам не сумно з ним, правда?! Кмітливий хлопчик зростає. От би йому батька, сім`я має бути повноцінна.
- Ну, що ти бабусю, знову про своє. Я не готова до серйозних стосунків, в мене є ким займатися і врешті прошу, не підганяй.
Валя згадала Романа Павловича, вчителя української мови, який викладав в інтернаті. Він старший за неї на сім років, неодружений, кілька раз її проводив додому, коли затримувалася допізна на роботі. Вона поважала його, як колегу, але більше нічого не відчувала. Кілька разів напрошувався в гості та вона навіть не могла уявити себе поруч з ним. Так, симпатичний, елегантний, уважний чоловік, але не міг пробудити до себе ніяких почуттів.
Ввечері,за столом зібралася вся родина. Валі здалося, що вперше в житті відчула від усіх тепло і не байдужість до себе. То завжди моралі, повчання жити, а це атмосфера поваги, уважності. Сашко бігав, як метеор, зі всіма ознайомився, розповідав про дитсадок, про своїх друзів. Намагався пригадати їх ім`я і коли бачив, що до нього вся увага, морщив носа, задирав голову догори, вже соромився і ховався в мамину пелену.
Два дні гостили, дід з бабусею не могли натішитися онуком. Той ганяв качок, таляпався в великій балії з теплою водою, що нагрілася на сонці. Пищав від задоволення. Валентина спостерігала за сином, усміхалася, коли до неї підійшла мама,
- Може залишиш? Нехай би ми, ще потішилися онуком, а потім батько привезе. Та й продукти тут свої, свободи більше, ось викачаємо меду.
- Ні, що ти мамо! А ми, як без нього? Нам сумно буде. У вас господарство, от брат, йому треба більше часу приділяти. Адже школу закінчив, хай десь поступає, чого вдома сидить?! А Саша ходить в садочок, там дисципліна, ні-ні за це й мови не може бути.
Розмову почула Катерина Петрівна, усміхнувшись, до онучки,
- Молодець, хлопчик має виховуватися біля матері! Вірніше сказати в сім`ї, але про це, треба подумати, хіба не так, Оксано?
- Ой, ну вас, - махнувши рукою, Валя пішла збиратися до від`їзду.
Позаду майже чотири роки….
Надворі задзявкав Барс, напевно прийшла вже бабуся, треба вставати.
- Що, ще валяєшся? Доброго ранку! Сьогодні вже залежалася, стільки хотіла, ти ж мала з малим в поліклініку йти, що забула?
- Та ні, бабусю, чому мала забути. Нам з Сашком не тільки треба пройти комісію в школу, а й пройтися по магазинах, купити одяг, взуття та все, що треба для школи.
З кімнати пулею вискочив син, сховався під ковдрою.
- Шило, спокійно! Виспався? Пішли вмивалися та йдемо в поліклініку, а потім за обновками, - весело говорила до малого.
Він обійняв її за шию, стурбовано заглядає в очі, запитав,
- Мамо, там уколи будуть робити?
- Ні, сонечко, хіба, що з пальчика візьмуть кров та ти ж у мене вже дорослий, хлюпати, як дівчинка не будеш.
Малий крутнувся, відкопилив губу, чухав голову,
- Звичайно, це в нас дівчата в садочку плачуть, я ж не буду, правду кажу, чого маю ганьбитися.
Людей багатенько в поліклініці, майже під кожним кабінетом черга. З хірургічного кабінету вийшла молоденька медсестра,
- Хто на комісію, заходьте!
В кабінеті два лікаря, чи, що? Помітила Валентина. Один сивий, щось писав у журналі, а другий молодий, стояв відвернувшись до вікна.
- Доброго дня, - привіталася.
Молодий лікар різко розвернувся, уважно звернув увагу на неї. Трохи зблід, так принаймні їй здалося, але вона заклопотано дивилася в сторону старого лікаря.
- Роздягайте його, подивимося осанку, то ж хлопчик у школу йде.
Сашко, вигинався під руками молодого лікаря, коли той руками торкався тіла, обстежував хребет, плечі.
- О! Це що в тебе на плечі? Родима пляма, помічений.
Її кинуло в жар… впізнала Олександра, який разом з нею здавав екзамени в інститут. Того Олександра, що був на вечірці. Трохи зніяковіла, хвилюючись сказала,
- Так, як народився була маленька червоненька плямка, думали, це так після пологів, згодом потемніло. Родима пляма, принаймні так нам сказав дитячий лікар.
Старший лікар обстежив хребет сина,
- Все добре, одягайтеся!
Олександр, в руки взяв карточку, щось читав, роздивлявся.
- Запишіть Олександре Павловичу, тут все гаразд,- продовжив розмову старший лікар, дивлячись на малого усміхнувся,
- Удачі, тобі, ковбою! Старайся гарно вчитися, щоб мама й тато тішилися тобою.
- Почекайте за дверима, зараз карточку принесу, - сказала медсестра.
Взявши сина за руку, вийшли з кабінету. Сашко різко відірвав руку, сердито поглянув на неї, опустивши голову надув губи, відійшов у сторону. Вона нахилилася до нього,
- Що таке, чому раптово розсердився?
- Ага, бачиш, лікар теж каже, тато, мама, а ти мені все зачекай, зачекай. Он, Віка Онисько їздила з татом в Київ, в зоопарк, а я теж хочу і тата, і автомобіль, щоб їздити на річку, - шепотів малий.
Вона шарпнула його за руку, посадила на стілець,
- Так, досить цих розмов! Посидь мовчки, зараз картку віддадуть.
А голова, аж гуділа, від несподіванки, здавалося, ще трохи і розірветься від думок.
Тепла хвиля підступила до обличчя Олександра, коли вона вийшла з кабінету. Від несподіванки почервонів зніяковів, роїлися думки, від хвилювання в руці тремтіла картка. У мене є син, адже, все сходиться, рік коли ми поступали, у мене ж така пляма. Він знервовано взяв малий аркуш записати адресу. Старший лікар здивовано зирнув на нього, а потім до медсестри,
- Олечко, йдіть у реєстратуру, принесіть аркуш.
Та здивовано глянула, бо на столі, ще його було немало та заперечувати не стала, вийшла.
- Олександре, що відбувається, чому такий схвильований, чого так нервуєш?
- Дядьку Вадиме, це мій син. Я мабуть колись розповідав, що гарна дівчина поступала з нами в інститут та раптом десь поділася.
- А, я так неначе помітив, що хлопчик дуже схожий на тебе та не міг подумати, що у вас міг бути якийсь зв`язок. А й справді, в тебе теж є родима пляма, як я забув. То це твій гріх молодості. Мабуть твоя доля, що тебе Надя не окрутила, але теж непогана дівчина. Що тепер будеш робити?
Зайшла медсестра, Олександр віддав карточку.
В інших кабінетах Валентина не могла зосередитися. Випадкова зустріч вразила її, може він батько?! Може, але врешті, як навіть так, то що?! Залишивши картку на підпис головному лікарю, поспішила до магазинів. Сашко був задоволений покупками, йдучи додому, від емоцій рот не закривався. А їй хотілося забитися в куток, нікого не чути, нікого не бачити, залишитися на одинці, подумати.
Катерина Петрівна задоволено дивилася на куплені речі,
- Молодці! Я ж теж піду з тобою в школу, чуєш ковбою! Будемо разом вчитися.
Сашко не розуміючи нічого, крутнув головою, від здивування розставив руки, ледь нахилився, запитав,
- Мамо, таких же стареньких не беруть вчитися, правда?! Хіба вона сидітиме за партою? Тож не влізе, дуже здорова!
Поглядом зміряв її з ніг до голови, помітив,
- А! Напевно всіх буде вчити, як колись, ти ж говорила, що бабуся в школі працювала.
Катерина Петрівна від сміху витирала сльози,
- Та ні, я з тобою буду вдома навчатися, бо напевно вже, щось і забула.
Олександр з дядьком Вадимом після робочого дня поспішали додому. Йому пощастило, що дали направлення в це містечко, де жив і працював лікарем батьків брат.
Вадим Степанович, час від часу позирав на хлопця, хотілося запитати про хлопчика та не наважувався, чекав. Адже бачив, що племінник поринув в думки, неначе був десь, а не поряд з ним. Вже майже біля дому запитав,
- Ну, ти вже вирішив, як поступиш далі? Чи тобі байдуже, що маєш сина? Бачу зовсім зажурився. Сміливіше хлопче, адже життя без сюрпризів не буває. Ми з часом робимо помилки та не завжди їх виправляємо, вже пізніше часто шкодуємо про це.
- Так, дядьку, я до неї щось відчуваю та боюся, може заміжня. Оце вирішив, пройдуся ввечері, ось її адреса й прізвище.
- О, почекай-но, адже це прізвище і адреса нашої вчительки. Її в містечку всі знають, вона вчила моїх дітей і не тільки. Це ж в нашому районі, недалеко звідси. Ну, це справді сенсація, адже я знав її сина, Віктора, разом вчилися в школі, правда не знаю, де він зараз, може це його донька? Чекай - чекай, але якщо прізвище таке саме, значить вона не заміжня. Ну, земля кругла, точно! Це ж треба таке! - емоційно, усміхаючись сказав дядько.
Олександр збентежено, задоволено взяв дядька за плече,
- Слухайте поки, що тітці Марині може не варто говорити, треба все дізнатися..
- А чому ні! Адже малий може ходити в дитячий садочок де вона працює. Хоча вона завідуюча, всіх дітей не знає та все одно і вчительку знає, і може все розпізнати, якщо це точно її правнук.
Відразу після вечері Олександр вирішив пройтися за адресою.
Вадим мав гарний настрій, усміхаючись позирав на дружину,
- Маринко… йди, присядь біля мене, є новини, треба поговорити.
Вечір… сонце вже сховалося за обрій. Червоні й фіолетові полоси виднілися вздовж нього, а скрізь по небу білі невеликі хмари, здавалося, стояли на місці, наче дрімали.
Ставало тихіше, відчувалося, що містечко готується до сну.
Сашко вже міцно спав, Валентина ж ніяк не могла заснути. Накинула халат, йшла на кухню, там горіло світло, Катерина Петрівна читала книгу,
- О, вам теж не спиться?
Та мені здалося, що біля паркану хтось гомонів, але вийшла надвір нікого.
Бабусю, я сьогодні проходила комісію з Сашком, зустріла Олександра, що був тоді, на вечірці, здається, ще гарнішим став. Він хотів стати хірургом, таки ним і став, молодець. В кабінеті було два хірурги, це ж так виходить, що він тут працює. В кабінеті оглядав сина, звернув увагу на родиму пляму, не знаю пізнав мене чи ні.
- Таке життя, земля кругла, можливо, ще десь зустрінемося.
- Ви праві, все може бути. Цікаво, чому він тут опинився, в цьому місті? – проговорила й поспішила в свою кімнату.
Наступного дня вона сина завела в садочок, сама ж пішла в магазин за фарбою. Поки відпустка треба ж зробити косметичний ремонт, на веранді та з вулиці освіжити вікна.
Катерина Петрівна здивувалася, щойно вийшла з хати онучка з малим, як під обійстя під`їхала машина. До кого б це, здивувалася жінка, зацікавлено на вулицю відчинила двері.
- Доброго ранку, Катерино Петрівно!
Вчителька впізнала завідуючу дитсадком, усміхнулася,
- О, що це ви так зранку, Мариночко, когось шукаєте?
- Їдемо на роботу з чоловіком, вирішили подивитися на хату для племінника, тут кажуть десь продається.
- Зайдіть, Мариночко, я одягнуся, тож не будемо говорити на відстані.
Жінка привітно усміхалася, розпитувала, як поживає, адже від тої пори, як правнука здали в дитсадок так і не бачилися.
- Та, де бачитися, майже ніде не буваю, онучка з ним водиться. Виріс хлопчик, нічого, розумним зростає, вже в школу йде. Все добре та тільки онучка сама. Так склалося, поступала в медінститут, не вийшло, що поробиш. Але вже кілька років працює секретарем в інтернаті, звикла, життя продовжується. Мені з ними добре, є заморока, не приходиться нудьгувати. А будинок Осадчуків, тут через три хати. Раніше продавався, зразу покупців трохи було, запитували, не знаю може й продали, але там нікого не видно. На паркані є номер телефону, тож запишіть, передзвоните, все будете знати. А я на жаль більше нічого не можу сказати.
Марина встала з стільця, окинула оком кімнату,
- У вас затишно, я напевно вже й не впізнаю вашого правнука в садочку, час іде, діти підростають.
Катерина Петрівна трохи здивувалася та відразу дістала з серванту фото,
- Ось подивіться, який парубійко виріс, це Валя недавно сфотографувала.
Марина, взяла до рук,
- О точно, зараз би не впізнала. Відразу поклала на стіл, щоб не викликати здивування продовжила,
- Ну то пройдетесь зі мною? Разом подивимося ту хату.
Вже, як їхали на роботу Марина усміхнулася до чоловіка,
- Ну вітаю, звичайно схожий хлопчик, навіть мови немає.
І все можна сказати на краще, на фото бачила їх разом. Дівчину звати Валя, одна виховує сина. Катерина Петрівна напевно все про неї знає, бо розповідала, що дівчина не поступила в медінститут. Мабуть тому все, як хотілося і не вийшло. Гадаю вона нічого не помітила, адже потім тільки й мови про продаж будинків, - усміхаючись закінчила розмову Марина.
Катерина Петрівна не придала значенню зустрічі з Мариною, як тільки принесла Валя фарбу, взялися до роботи.
Два дні поспіль, Валя водила синочка в садочок, а ввечері забирала. Сама ж займалася косметичним ремонтом, як вона його назвала. Часом навіть не помічала запаху фарби, все думками про Олександра. І розмірковувала; адже не піде й не скаже, давай зробимо ДНК, вважала це буде виглядати принизливо. Вирішила, що буде, те й буде, каже бабуся земля кругла, то ж може й справді так.
Серпень тішив сонячними днями. Стільки всього було передумано Олександром і вже думав про тітку. От молодець, все розізнала, напевно таки нам доля дає, ще один шанс. Не дарма згадував її часто, чомусь навіть уявляв ,що все ж зустрінуся з нею, а тут, ще такий сюрприз, маю сина.
Біля дитсадочка, з шикарним букетом червоних троянд й великим пакунком чекав Олександр.
Валя саме забрала сина, йшла, міцно тримала за руку, він весь час вертівся, позираючи навколо, про щось їй розповідав.
Біля воріт вона не могла не помітити ті чарівні троянди й задоволене обличчя Олександра, він йшов назустріч.
Сашко від несподіванки витріщив оченята, збентежено випалив,
- Нічого собі, як кавалер!
- Та ні козаче, я не кавалер, а просто твій тато.
Травень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2017
Кря, кря, кря, чути,- Кря, кря, кря,
Вже сім`я зібралася вся,
Такі милі і жовтенькі,
Хоч малі, але ж хитренькі,
По траві скрізь каченята,
Всі неначе, як близнята,
Чап – чалап, вже весело йдуть,
До ставка прокладають путь.
Миють лапки і животик,
Ще й маленький, пухкий хвостик,
Хлюп - хлюп крильця, раді воді,
Та то ж схоже, в хороводі,
Мов проводять, там таночок,
Як пристали, вже в тіньочок.
Красота, так накупались,
І доволі всі награлись,
Що то літом гарнесенько,
Та й під сонцем теплесенько.
05.07.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2017
1
Сіла пташка біля річки,
Та й так гірко, гірко плаче,
Не зав`яже дівка стрічки,
Тож не прийде козаче.
2
Нині мабуть не розчеше,
Він коханій пишні коси,
Не обійме й не розкаже,
Вже ковтає гіркі сльози.
3
Бо поїхав так далеко,
До схід сонця воювати,
Там війна йому нелегко,
Треба звіра вгамувати.
4
У вогні земля палає,
Там москаль повзе проклятий,
А дівчині серце крає,
Що ж ти робиш злющий ( брате)?
5
Ой не бУли ми братами,
Та я знаю, що ніколи,
Все знущалися над нами,
Ми не мали тої волі.
6
Зійде сонечко раненько,
Вона мрію завжди мала,
Тож зустрінуться раденько,
Як життя, його кохала,
7
Та не так усе те сталось,
Налетіли чорні круки,
Не здійснилось, як гадалось
У полоні, терпить муки,
8
Катували, ґвалтували,
Та стерпів, хоч пекли болі,
Серед поля закопали,
Всякчас плакали тополі.
9
На місточку вже стояла,
І віночок все ж тримала,
А, як пташка заспівала,
Відчувала, що втрачала.
10
За мить з рук та й впав у річку,
Ой навіщо ж народилась,
Понесла вода ту стрічку,
Там дівчинонька втопилась.
11
Ні не буде тим прощення,
Що ламають життя, долі,
Прийде боже покарання,
Будем жити всі на волі.
Липеннь 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2017
Давно не в’є, пташка гніздо на Сході
Не голубіє, все небо червоне,
Баюри там і ями на городі,
Крилом змахне, неначе захолоне.
Раптом розвернеться, сльозини гіркі,
Губить на землю, як можна простити,
Тож навкруги, лиш снаряди московські
Люди, хто зможе, птахів захистити?
Посеред поля дивилась у небо,
Не жива жінка, із малим дитятком,
Привіт з Росії, аж сюди занесло,
Маленьке ж бігло, на блокпост за татком.
Неподалік бетон стирчить, ледь видно,
Мов переорана, стражденна земля,
Кожного дня знищують все єхидно,
І його татка, вже живого нема.
Рани уламками, болить, все ж летить,
У інший бік, мо* там знайде розраду,
Раптово знову, гучно снаряд свистить
Більше не бачити, рідного саду.
14.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017
Ой дзвіночки, дзень -дзень – дзелень,
Лісових, почула пісень,
Іду рада, погуляю,
Та й суничок назбираю.
Ніжне сонце, яснесеньке,
Таке миле, теплесеньке,
Ой і спаравді щедре літечко,
Скрізь із ягід намистечко.
Бачу зайчик скік - скік та скік,
Тікав хутко, у інший бік,
Та чомусь, мене злякався,
Там за кущиком сховався.
Візьму в рученьки квіточки,
Тут ромашки і васильки,
Вже букет тримаю в руках,
Сяю, радість в моїх очах.
01.07. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017
Червнева ніч - летять у танці мрії,
Неначе в казці, збулися надії,
Нарешті крик, почули – «У-а-а ..У-а-а»,
На Божий світ… народилось немовля.
Сонний світанок, ледь відкривав очі,
Доня волала зо всієї мочі,
Щоби почули, є, її зустріли,
Щоби батьки, цьому щастю раділи.
Довгоочікувана, очі сині,
Уста малинові, такі красиві,
Неначе фото забрала від тата,
Кажуть, як виросте буде багата.
Мала примружує, вже оченята,
І неуміло тягне рученята,
На неї сонечко світить яскраво,
Гладить голівку матуся ласкаво.
З сльозами радості тут дід і бабця,
Нехай квітуча буде доля, щастя!
Хай підростає на радість родині!
Йде все життя, по рівненькій стежині!
07. 07. 2017р
У моєї подруги, донечка народила доню,
присвячую їй цей вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017
1
Біля лісу тече річка, глибока – глибока,
А надворі скоро нічка, я ж все одинока,
Ой моя, ти річенько, хай пройдусь, погуляю,
Яке тепле літечко, тут щастя пошукаю.
2
Ой, як йшла через лісочок, хустку загубила,
Коли стала на місточок, я світ полюбила,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
3
Кароокий, чорнобривий, знайшов ту хустину,
Ми гуляли по діброві, його не покину,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
4
Берег річку обіймає та ніжно шепоче,
Каже милий, що кохає, сердечко тріпоче,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
5
На березі соловейко, пісеньку заводить,
А мій милий козаченько, в моїх очах бродить
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
6
Я дівчина молоденька, смарагдові очі,
Тож попробуй, солоденька. Цілуй же щоночі,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
7
А та ніч, як блискавиця, кажу, що боюся,
Гарна дівка, круглолиця, до нього тулюся,
Ой моя, ти річенько, тут його зустріла,
Яке тепле літечко, коханню пораділа.
8
Ясна зірка мерехтіла, він цілує ручку,
Тож до шлюбу захотіла, одягав обручку,
Ой моя, ти річенько, я справді вже щаслива,
Гарне, тепле літечко, ще й ніч була бурхлива.
9
Ой моя, річко, подруго, що ж я й наробила,
Ой, гаряче ж літечко, вже дитятко носила.
2 останні рядки 2 рази.
20.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2017
На галявині сунички,
Підставляли ніжні щічки,
І до сонечка все ближче,
Підіймалось, воно ж вище.
Та й до ягідок всміхалось,
Вже й проміннячко гойдалось,
Вже надвечір загубилось,
То напевно притомилось.
Співав вітер колискову,
Зівав місяць знову й знову,
Ніч дрімала над лісочком,
Туман ліг по над горбочком.
Зустрічали ранком сонце,
Між дерев мов у віконце,
Всі сунички червоненькі,
Запашні і веселенькі.
01.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017
Над землею не літає ластівка низенько,
Що ж то буде з урожаєм, аж болить серденько,
Вишні віти, опустили, силоньки не мають,
Ледь -ледь ягоди, червоніють, вже засихають.
Народ має надію, що завітає дощик,
Врешті вдягнеться природа посріблений плащик,
І насититься вологою усе довкола,
І підійме цвіт голівки картопелька квола.
Тонкі зерна у колосках наберуться сили,
Трави виростуть новенькі, там де вже скосили,
Тож зберуться щасливі люди, біля криниці,
І поповниться діжка джерельної водиці.
Прожене зажуру, молодий красень- лелека,
Надоїла, дуже усім, небажана спека,
Летить стрімко в небо до сіро - чорних хмаринок,
Немов милостиню просить, подайте краплинок.
На порозі, я стою, звертаюсь до Бога,
Святої, пошли водиці, буде нам підмога,
Подаруй, Всевишній природі цю насолоду,
Щоб душа моя співала, як йшла до городу.
Щоби сонце добре вмилось, світило ясніше,
У гаю, солов`їний спів, линув голосніше.
Щоб хліба й волошечки, по полю звеселились
І духмяні колосочки водички напились.
Моя рідна землиця, щоби щедро вродила,
Збагатилась країна, наповнила комори.
08.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017
Загриміло, десь в глибині небесного моря,
Раз - у – раз стрекотіло і за мить… блискавиця,
Розрізала навпіл, сіро - чорні хмари поряд,
І від сяйва, голову сховала лебедиця.
І неначе річка завмерла, довго чекала,
У напрузі, добавить дощик, хоч трішки води,
Вже від спеки, майже зовсім зміліла й страждала,
Давно рибки маленькі не ведуть хороводи.
Задивлявся догори лебідь,неначе просив,
Допомоги у неба, полий, будь ласка, почуй,
Адже в цих чарах зріс, тут все життя, її любив,
І благав, доволі поповни річечку, врятуй.
Щоб повсюди усе зазеленіло і краса,
Та довкола, як тепла весна, весело було,
Качок крик линув, із зіллям очерет сміявся,
Й спів пташиний лунав, пробудив усе навколо.
Колісниця дощата,сильно гриміла. Летів,
Вітер листя рвав із дерев, ховав у травицю,
Паарасолею здіймав все зірване, двиготів,
По землі клубком котився, скидав у водицю.
Те прохання, мабуть чули всемогучі Боги,
Цих птахів, природу, що від засухи стогнала,
Зупинили, уже дощем вмивали береги,
Велич- хмара, так раденько зливою ласкала.
04.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Надворі ніч…. чи здається ранок, подумав Олег, втретє повернувся на бік.
І, що це? Десь сон подівся, чи десь заблудився, якась безпорадність огорнула його. З пересердя витягнув з під подушки телефон, крадькома підглянув одним оком на табло - 2.30. Ого!- Продер очі, потягнувся.
Кімната добре освітлена, в два вікна неначе прожектором світило місячне сяйво, напевно місяць уповні, подумав. Слухав, як розповідає про себе годинник, гучно крокуючи по кімнаті. «Тік-так» і знов «Тік – так», от трясця, чи рахувати, чи, що щоб заснути? - незадоволено шепотів про себе.
Напевно жарко, скинув з себе ковдру, зупинив погляд на котові. Василь, який лежав на кріслі, теж не спав, зирив на нього зеленими очима. Можливо я його розбудив. Кіт зівав, витягнувся на все крісло, раптово наче незадоволено зирнув,відвернувся, скрутився калачиком.
Ні мабуть таки жарко, встав потягнувся, зівав, розставивши руки в сторони. Включив світло, відчинив вікно, обіперся ліктем, дивився на небо. О! Ти, ще не вповні, немов надгризений з одної сторони і так світиш, не даєш мені спати. Сердито дивився на нього. Що за чортівня, раніше навіть не помічав тебе, а це напевно безсоння так діє, чи ти його посилаєш? Крутилися образливі думки. Вже задивився на кущ, який прямо під вікном, то кущ чорної смородини. Та вже ягоди обірвали, між листків виднівся павук, який завзято плів мереживо. Ах! Бач і йому не спиться, усміхаючись, визирнув на місяць. А той, здавалося лукаво посміхався, переливався і світив все ясніше й ясніше. А зорі, йому неначе відповідають взаємністю, мерехтіли, іскрилися.
Зазирнув у телефон, світився час – 3.00. Прохолода поступово охолоджує тіло хлопця, здригнувся, виключив світло, з розгону вскочив в ліжко, заліз під ковдру. Може таки засну, вмовляв себе, крутився, раз – по - раз підіймаючи ковдру. О, що це? Під ногами кіт, лапою торкав пальці ніг, хотів гратися.
-Е, ні, ходи сюди, краще збоку ляж біля мене, - брав кота рукою, а той грайливо махав лапою.
- О! Ти такий гарячий, як я, одинокі мужики, - гладить і пригорнув до себе, той, від задоволення, почав муркотіти.
Раптом у вікно почувся спів пташки, Василь пулею вилетів туди. От мисливець, зіваючи подумав Олег, заховав голову під ковдру. Та сон не йшов, прислухався, до щебетання, це мабуть шпак, напевно про любов співає…. А моя любов сьогодні приїжджає та, що я їй скажу? Знову скажу, що скучив, а, от, як матері та батькові сказати, роздумував Олег, вкотре накрив голову ковдрою. Дурненька моя Оля навіщо, було так розгніватися на мене, приревнувати і в поспіх вийти заміж за Вітьку – однокласника.
Не пройшло і дев`ять місяців народила дівчинку, так писала мама, а я навіть не мав часу розібратися, тож після інституту пішов на службу в армію. Хоча Софійка дуже схожа на Олю та, щось все ж щемить серце, здається моя донечка. Хоч би написала, роздумував. Ще й залишила доньку на батьків, сама поїхала на заробітки, вже встигла розійтися з чоловіком,
- Охо-хо-хо… життя….
Пригадав поле, де гуляли, ту ніч кохання. Як він, старший за неї на п`ять років, спокусив, ще незайману, як умовляв і клявся, що все життя буде тільки її кохати. Ніхто і ніколи не зміг би й подумати, що так станеться. Та випадкова, дурнувата сварка в клубі, коли пішла без мене, а я здуру, взяв, якусь одну кралю в обійми, прийшов на підпитку. Це приїхали до когось дівки з міста, навіть не знаю, як їх звати. Приревнувала, три дні поспіль ходив під хвіртку, викликав, не вийшла.
Світало… За вікном помітив безхмарне небо. Мабуть буде гарний день. Пташки переспівувалися між собою, а з сараю раз - у- раз чути дзвінкий голос півня. Почув голос мами, за мить відчинила до нього двері,
-Я теж не сплю, а чому й сама не знаю. Здається тиск в нормі, а якась тривога бере, не знати й чого. А чого тобі не спиться? Бачу, майже з середини ночі тлумишся, що тебе може турбувати? Часом не холостяцьке життя? Може нарешті знайшов собі дівчину, чи жіночку? Хто вас зараз знає, таке безалаберне життя ведете. В селі ж дівчата непогані є, ти звичайно на дуже молодих не задивляйся, тобі треба таку, щоб вже одружитися. По природі так треба синку, може тому і не спиш….
- Та ні мамо, оце ця ніч така, а так, то я після пасажирів в маршрутці стільки наслухаюся, перевозячи їх цілий день, що сплю гарно.
- То тоді чого не спати? Місяць не вповні, що може тебе турбувати?
Олег сів на ліжку, підібгав під себе ноги, обмотався ковдрою, роздумуючи, дивився на неї. Що взяти викласти все, що на душі? Вагався, холодний піт виступив на чолі,
-А ти не спішиш мамо?
- Та куди спішити, сьогодні вихідний, а ти лягай, ще поспи, здається і в тебе сьогодні вихідний.
Серце колотиться, в собі відчуває бажання спитати за дівчину,
- Мамо, а Оля, Петрусів, що давно розійшлася з чоловіком?
- Давно синку, дівчинці і пів року не було, в них з самого початку не ладилося, так люди по селі говорили.
-А куди на заробітки поїхала?
- Та куди ж, куди ? В Польщі, вже днями має приїхати.
-А я чув, люди в маршрутці говорили, що сьогодні приїжджає, тільки не знав де вона була.
-А тобі, що до неї, синку? Вона тобі нащо з дитям? Що дівок мало?
Олег, хвилювався, дивлячись на неї, тремтячим голосом сказав,
- Мамо, я зробив велику помилку, маю великий гріх. Гадаю прийшов час виправити, якщо можна виправити.
- Ой, синку, багато хто в молоді роки робить помилки та все ж, якось живуть. Ти поглянь на себе, гарний, статний, при роботі, все життя попереду, все буде добре, дасть Бог знайдеш собі пару.
- Мамо, я її знайшов, це Оля, я так думаю, що Софійка моя донька.
- Ой лишенько! – гучно сплеснула долонями.
Раптом до кімнати зайшов батько,
- Що за безсоння? Ви сьогодні спати дасте, чи ні?
- То крутилася пів ночі, то тепер теревениш, ще й так гучно. Мовчите… Може щось сталося?
В матері на очах сльози,
- Ти чув таке, каже про Олю Петрусів. Каже, що Софійка мабуть його донька. Ой, Боже, що ж це коїться, мовчав до цієї пори. Вона славна жіночка, я тепер пригадую, вона якось з дівчинкою йшла, тримаючи її за руку, так боком до мене. Мені, ще тоді вздрілося, щось знайоме, хода дуже схожа на твою.
Мати плакала, витирала сльози, які безупинно стікали по обличчю. Батько сів поряд з Олегом,
- Ну нарешті, я давно чув від Дмитра ( її батька), що може пора поріднитися та не міг зрозуміти в чому справа. Всі натяки пропустив повз вуха, бажаючих поріднитися є, хлопців в селі ж менше, чим дівчат.
На якусь мить замовк, уважно подивився на обох, вже веселішим голосом,
- Значить Софійка наша онука! Ну, то й добре, поїдемо машиною. З Івано-Франківська потяг приїжджає об одинадцятій годині. Так що сину, зустрінемо, заберемо сюди, все обговоримо. А потім, підемо разом з нею і заберемо онучку.
Олег зірвався з ліжка, натягував спортивні штани, поглядав на батьків,
- Оце так-так! Я боявся зізнатися. Не наважувався вам сказати. Напевно ця безсонна ніч зробила мене щасливим. Я дуже радий, що ви мене зрозуміли.
Він обійняв маму,
- Тільки, без докорів, я тебе прошу! А жити будемо в бабусиній хаті, це ж не далеко, зробимо там ремонт,господарювати будемо самі.
- Я думаю, Оля теж буде щаслива, адже не раз мене запитувала про тебе, що ти і як? І коли приїдеш? Тож я до магазину, за продуктами, а ви тут приготуйтеся зустріти дівчину - усміхаючись проговорив батько.
06.07.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Чому, ми всі живемо так?
Бо кожен украсти мастак,
А що, хіба це неправда,
Спокуса, ще та зараза.
Ну хай, кажуть він не краде,
Погано лежить, то знайде,
Воно, мо» йому й не треба,
Хоча, аж там на край неба.
Нехай, додому згодиться,
На Бога потім скаржиться,
Чому й за що негаразди,
Бо є забагато вади.
Не можуть жити без неї,
Тож хтять кращі привілеї,
Душа підкорена зраді,
Шикують, багатству раді.
Та вразі колись прийдеться,
Як кажуть, тоді гикнеться,
Та час розплат, знаю прийде,
Рахунки, Бог з нами зведе.
Не тільки за це, за заздрість,
Всі знають, за гордовитість,
Звичайно за неповагу,
Завжди за непослух Богу.
А заповіді…як же всі?
Чи люди самі мудреці?
Під себе, кожен тлумачить,
Рукою змахне- Вибачить!
Напевно, ні, не буде так,
Всевишній пришле тобі знак,
Відбудеш кару за гріхи,
ШкодА прийдеться. Бо шляхи,
Не ті, знаходимо в житті,
І вже - каємось на хресті,
На жаль це, запізно буває,
Не всім, мабуть Бог прощає.
05.07 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2017
Світанок веселився різнобарвним промінням, а вище й скрізь на небі - голубіло. Ледь прохолодно, ранкова свіжість забиває подих; пахло літом, суницями й черешнями.
Назар і Оксана йшли трасою, повздовж тягнулися пишні, старі черешні. Під ними в сріблястій росі купалися буйні трави, по них розсипані ромашки і листатий подорожник, а де-не-де колючки, вирячили голки з листя. Далі, до поля, блакитні дзвіночки, волошки і вузькою стрічкою тягнулися суниці.
Уже добрі два кілометри подолали - вчора назбирали в лісі багато суниць, адже цього літа вони теж добре вродили, оце й несли продати на базар, у містечко.
Вони дружать іще з дитинства, адже живуть поруч і різниця в віці лише один рік. Коли ще були малими, босоногі, лише в трусиках, з друзями бігали до лісу. То в хованки гралися, а то бувало підуть по суниці, блукають до півдня, приходять забруднені, зморені, обличчя червоні, а очі світяться щастям.
Як добре, що село поруч із лісом. Хоча й господарство є вдома та впораються з батьками разом з усім і гайда - знову в ліс. А там майже посеред лісу, при низині джерело, біля нього невеликий став, він іще молодий, вода завжди холодна, купатися можна було, коли серед літа спека, лише тоді прогрівається, бо сонця мало, адже обступили навкруги високі, крислаті дерева.
А вже, як підросли, пішли до школи, то все юрбою йшли в містечко, далеченько, кілометрів сім. Та за веселими розмовами, спілкуванням, час минав швидко, до траси ж недалеко, навесні та восени, як гарна погода, ходили пішки. А взимку, коли дуже засніжить і мороз добрий прихопить, йшли до траси, а далі вже автобусом до самої школи.
Назар - білявий хлопчисько, а очі немов ліс, зеленкуваті, смарагдовими їх називають. Височенький на зріст, йому через місяць буде п’ятнадцять років. Уже вибрався в люди, як кажуть, з гидкого каченя, виростав легень.
Хлопцеві часто доводилося бавитися з меншим братом, Максимом - йому минуло лише чотири роки. Та, що вдієш, коли малий хворів, до дитсадка не ходив, а батьки ж на роботі в містечку. Навіть було таке, що у школі пропускав уроки. Оксана частенько забігала погратися з малим, щоб Назар переписав шкільні завдання.
Оксанку він називав волошкою, бо дівчинка мала сині очі. Сама ж русява, коса заплетена колоском. Ластовиння на носі додавало чарівності її круглому обличчю. Характером наполеглива, завжди вважала своє слово вагомішим за слово Назара. Це, мабуть тому, що одиначка в батьків, хлопець майже завжди з нею погоджувався. Часто задивлявся на неї, крадькома спостерігав, як вона із сопливого дівчиська, виростала красунею. Думки гули; копошились, «От виросте - одружимося».
Він підстелив простирадло на траву під черешнею,
- Сідай! Відпочинь, я зараз.
Сам швидко заліз на черешню,
- Оксаночко, лови!
У прикриту рушником пелену падали черешні, блискучі, червоні. Дівчина від радості, підняла голову догори, аж запищала,
- Ой, яка краса! А пахучі! Із задоволення почала їх смакувати.
- Назаре, в цих гіркоти немає, смачні!
Він все цілив, щоб черешні падали в пелену, а вони гепали навколо неї. Хлопець скочив з дерева, витягнув телефон,
- Поглянь на мене! Яка ж ти красива серед черешень, ти б бачила себе з боку. Як черешнева принцеса ! Зробімо фото!О! А тепер поряд поставлю наші кошики з суницями, Ти – як подарунок літа. Ану, посміхнись до мене, усміхнися!
Оксана весела, усміхнена, кидала зачарований погляд, він ледве відводив від неї очі.
Хлопець смакував черешні й весело похапцем зібрав їх у велику сумку;
- Бачиш, буде більше ніж відро, продамо. Як захочеш, можемо морозива собі купити.
- Та ні, я ж вчора з суниць зробила, справжнє, без добавок, поставила в морозильну камеру. Як повернемося додому, посмакуємо з дороги. Бачиш, як сонце зранку пригріває, буде гарний день, напевно спекотний - показувала на схід сонця.
Сонце вже добре гріло, золотило пшеницю, яку ледь-ледь колисав вітер. Як добре влітку, думав хлопець, іще рік і по школі. А далі, що далі?
- Напевно пора, поспішаймо, - поспішила дівчина.
- Бачу, ти вже й ноги помила, роса ж мабуть холодна, давай витру серветкою, - ніжно дивлячись в очі запропонував Назар.
Вона відкопилила губу, усміхнено відповіла,
- А, що?! Витри!
І миттєво почервоніла, але все ж присіла на простирадло.
Він тримав серветки в руках, почав витирати ноги від низу до колін,позирав на неї. А вона усміхалася й час від часу відвертає голову в бік,
- Ну все …. Досить! Дякую!
Певний час йшли мовчки, автомобілі частіше порушували тишу, вже підходили до містечка - ще з кілометр і базар.
Люди пересувалися в пошуках ягід, побачивши молодь забрали все відразу.
Назар й Оксана радо, взявшись за руки вийшли з базару.
- О, як добре, що ми швидко впоралися.
- А тепер що, додому? Чи хочеш, щоб я тобі, щось купив? .
- Та ні! Повертаємося, будуть цілішими гроші, як каже мама.
У місті людей було, як мурах, хтось весело розмовляв телефоном. Хтось кудись біг, поспішав, штурхався, ледь не збивав з ніг перехожих, було помітно, що це вихідний день.
Не поспішаючи, підходили до траси, Оксана раптом запитала;
- Назаре, які плани надалі? Ти,зовсім мовчиш; будеш дев`ять класів закінчувати, чи йдеш у десятий?
- Та ні, я тебе почекаю… Ти ж після дев`ятого класу плануєш поступати до Львівського техніко - економічного коледжу, тож я гадаю, що для мене там теж місце знайдеться. Чи ти проти? Може я тобі набрид і тут, удома? - хитро позираючи, запитав.
Оксана почервоніла, бач, який хитрий, все йому так і розкажи, а потім весело запитала,
- А що? Як мама каже, куди голка, туди й нитка? Тільки в нас навпаки?
Він зненацька, взяв за плечі і поцілував у щічку, почервонів і відсахнувся, думав, що вона його вдарить.
Дівчина немов закам`яніла, а потім підвела очі до неба, махнула рукою вверх,
- Дивись ! Дивись, Назаре! Пташка за нами підглядає, напевно вважає, що нам іще зарано цілуватися..
Обоє гучно засміялися, вона побігла вперед, не озираючись.
Хлопець напевно відламав шматочок щастя, був дуже задоволений і в цей момент - у момент першого поцілунку.» Яка ж вона гарна, напевно я не помилився, подобаюся їй, адже не вдарила, не прогнала». Радість переповнювала душу, на телефоні включив музику, не поспішаючи йшов, зривав квіти, збирав у букет.
Оксана раптово десь зникла, скрізь шукав її очима, пригнувся, нарешті побачив, що вона загубилася між густих гілок черешні, ледве діставала ягоди.
- Назаре , а пересади мене, може б я залізла, га? - кликала до себе.
- Е ні! Це чоловіче діло, - похитав головою.
Він віддав їй квіти й ривком за стрибнув на товсту гілку. Рвав черешні, стріляв ними в неї і сміявся. Вона ж усміхаючись смакувала їх, а кісточки брала в руку, між великим і вказівним пальцями, задоволено притискала й тим же відповідала йому. Гралися немов малі діти, гучний сміх розносився далеко в поле.
Дівчина закінчила плести віночок, наділа на голову,
- Ну що! Як я тобі?
Ромашки, волошки, дзвіночки придали чарівності, швидко зліз з черешні, знімав її на телефон.
У кошику лежали черешні, Назар сидів зачаровано дивився на дівчину. Потім раптово зблід, відчув, як шалено почало битися серце. Відчув тремтіння тіла і немов ошпарений, зірвався з місця, на ходу схопив кошик,
- Доганяй, рухаємося швидше, бо щось зовсім ми розслабилися….
Оксана здивовано роззявила рот, рукою почухала брову, знизала плечима. О, що це з ним?
Назар відчув прилив крові по судинах » От халепа, був би зовсім ізганьбився, якби помітила, як мене зваблює». На ходу вмивався водою з пляшки, швидко віддалявся.
- А-у, мене загубив! Почекай! – крикнула.
Він відчув, що напруження відійшла, впав на траву під деревом, дивився, як вона догнала його.
- Боїшся загубитися? Та вже ж село видно!
Вона зняла вінок, уважно подивилася йому в очі, усміхнулась,
- Ні, боюся тебе загубити.
Яскраві вогники світилися в очах. Він не стримався – за мить уже стояв біля неї… Міцно обійняв. Перший у житті невмілий поцілунок в уста, відчуття ніжності, злету в інший світ. Їй здалося, що вона не змогла дихнути, різко відсторонила його руками,
- Ти, що здурів?! Назар!
А потім свій гнів неначе призупинила, вже спокійно,
- Якщо ти хочеш, щоб ми зустрічалися, я скажу «Так» , але ніяких поцілунків, чуєш - зовсім.
Він, стояв перед нею, як першокласник перед вчителькою, чекав покарання, а потім посміхнувся й запитав,
- І навіть на день народження не можна буде поцілувати? Так не чесно, не будь така сувора….
- Ну хіба… може… на мої шістнадцять…
Він взяв її за руку,
- Оксанко! Я терплячий,заради наших стосунків все витримаю.
Вони вже повернули на свою вулицю, здалеку, біля хвіртки, побачили Максимка. Він уздрівши їх, почав підскакувати, плескати в долоні й кричати,
- О! Наші йдуть, наші! Я перший побачив!
Почувши крик малого, до своєї хвіртки підійшла Валентина Петрівна, мама Оксани. Поставила руки в боки, трохи збуджено заговорила,
- Нарешті! Довго вас не було, - хитро позирнула на Назара. І вже до доньки,
- Гадаю, нічого не загубили! Ну, що доню кавалера запрошуєш на морозиво?! Вчора ж так старалася, повторювала, що це для Назара…
Оксана почервоніла, опустила голову, а хлопець привітно усміхнувся до Валентини Петрівни, а потім засоромившись, відвів погляд на Максимка, який уже стояв поруч й уважно слухав про, що говорили старші. Хлопчик потягнув Оксану за спідницю,
- А про мене що забули? Я теж хочу морозива, я ж родич.
Від цих слів, усі весело засміялися, усміхнені йшли до хати….
18.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2017
1
Ранком світить ясне сонце,
Подивлюся у віконце,
Тож піду, я прогуляюсь,
Та й із літечком пограюсь.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Сонячне літечко люблю,
2
Ой, яскраве це літечко,
Ніби сонце, крізь ситечко,
Всі промінчики мерехтять,
Мене зразу повеселять.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю, лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю
Веселе літечко люблю.
3
Ще й смачне, пахне літечко,
Із суничок намистечко,
Я до лісу, щойно прийшла,
Вітаміни, вже тут знайшла.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі... лю, лю,лю,
Солодке літечко люблю.
4
Диво - квіти, скрізь чарівні,
Які ж всі та й різнобарвні,
Тож присіла на горбочок,
І сплела гарний віночок.
Пр.
Ой люлі, люлі... лю, лю, лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой, люлі, люлі. лю, лю, лю,
Красу обожнюю, люблю.
5
В`ється з лісу, там стежечка,
Побіжу, я до сонечка,
Пташка пісеньку завела,
Вже й додому так провела.
Пр.
Ой люлі, люлі… лю, лю,лю,
Я дуже літечко люблю,
Ой люлі, люлі… лю, лю, лю,
Тепленьке літечко люблю.
01.07.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
Вже зранку, я чую відлуння,
Ледь - ледь стелиться по долині,
Це спів соловейка, тьохкання,
Здіймається до небо сині.
О красне літечко, золоте,
Умилось ранньою росою,
Ромашка в полі, давно цвіте,
Заграє сонечко із липкою.
Вона уквітчана, іскрилась,
Мов дівчина, вже на весіллі,
В суцвітті бджілка заблудилась,
Господаркою на дозвіллі.
Стелились пахощі повсюди,
Вітрець заколисав у квітах,
Вдихаю кисень на всі груди,
Духмяне літо у намистах.
13.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Сльоза котилась, вона немов би німа,
У небо гледіла ніби у безодню,
Душа, тріпнулася, страждає, давно тьма,
Надто печальна, одягла чорну сукню.
Неначе рідне, щось чула у вишині,
У хмарнім небі, закричали журавлі,
Уста шепочуть, - Рідна ненька у вогні,
Нехай загинуть, прокляті москалі.
Вже на колінах, та й питає у Бога,
Чому й за що, прийшли гнобить Україну,
Чому нема, в людей нічого святого,
За що в крові, втопили її дитину?
Давненько голову покрила сивина,
У путь останній, тихо колона руша,
Страшенний біль, матері груди розпина,
Злетіла птахом…. сина молода душа.
Далеко зникла, аж там за небокраєм,
Уважний погляд. Не бачила вдалині,
Та« Пливе кача» -розносилась над гаєм,
А їй все чулись, скрізь крики журавлині.
19.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Жити маємо, ми по закону,
Та, як з протягнутою рукою?
День Конституції - свято нині,
Жити по ній, можна Україні?
У ній багато списано чого,
Про всіх- старого, й навіть малого,
Краще живеться лиш багатіям,
Для них закону нема, тільки нам.
Нам медицина і освіта є
Хіба закон, все ж на неї діє?
Ціни на ліки ростуть, як бути?
Часом на цвинтар щоб не прибути.
Грошей нема, то як лікуватись?
Та їх і треба, щоб десь сховатись,
Скоріш всього, написано й таке,
На жаль, у нас, чомусь, життя гірке.
Її укотре хочуть змінити,
Може ми краще будемо жити?
Так вже дістало, життя злиденне,
Свято для тебе то, чи для мене?
Жеврів світанок по небокраю,
Та ні, не знаю, кращого раю,
Убралось житечко у колоски,
Всюди волошки ясні й сокирки.
Я так радію, не зімкну очей,
А з лісу чути… співав соловей,
Нам святу землю Бог дав й цю красу,
Гадаю треба, ще трохи часу.
Щоб закінчилась, проклята війна,
Та й із колін встала Україна!
Настане час- Один закон для всіх!
Хай врешті прийде та й до всіх успіх!
Ми все ж надію, будемо мати,
Україна не має страждати!
Шановні друзі !
Щиро вітаю з Днем Конституції України!
Бажаю Вам миру, тепла і добра!
Кожній родині злагоди й достатку!
На краще життя - не втачаймо наді
Процвітати нашій ненці - Україні!
28.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2017
Колись з тобою, хтів по дорозі йти,
По тій незнаній,нині вибрала ти,
Ми, як волошли, розбрелися в полі,
Напевно всупереч щасливій долі.
Кожен блукав у своєму озерці,
Наше кохання, зберігав у серці,
Сім`ї немає, коли скрипка грає,
Неначе душу, на шматочки крає.
Дома навпроти… є світло у вікні,
Якби ти знала… як холодно мені,
Не поспішай, знов закрити фіранки,
Дивлюсь на тебе…пишу,стріну ранки.
Несеш у душеньку тепло і світло,
Здаля кохати та це ж не грішно,
Чомусь мов вихор, пролетів між нами,
Давно пішли, ми різними стежками.
Онука бачу, укладаєш спати,
Таке життя, вмію мовчки кохати.
22.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
Нам не дають забути, що таке війна,
Нині приліз москаль, неначе сатана,
Оскаженілий, я не можу збагнути,
Ніхто не думав, що це можна утнути.
Кремлівський ( цар), повсякчас слави бажає,
У котрий раз ідіотизмом вражає,
У день коли розпочалася Вітчизняна,
Почав ( братів ) вбивати з самого рання.
Шизофренію, маразм, напевно має,
На інші землі, як дурень зазіхає,
І ми пригадуємо страшні події,
Як нападали гітлера лиходії.
Той сорок перший, де жахливі дні війни,
Коли в боях полягло людей мільйони,
Проти фашистів, тоді пішли пліч- о – пліч,
Перемогти змогли, тепер же в чому річ.
Чого прийшов і топчеш безкраї поля,
Адже віками, це наша рідна земля,
Чуєш, не смій, п*скудо і не надійся,
Поки не пізно, зупинись, заспокойся.
Змогли, ми злого ворога подолати,
Чти нас послухай, не зможеш налякати,
Синочки здатні захистити країну,
Завжди на стражі, бо люблять Батьківщину!
22.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2017
Диво- ранок зустрічаю на ґанку,
Ясне сонечко сонливо схилилось,
Вишивало, з літечком вишиванку,
Різнобарвним промінням веселилось.
Завзятий, хитрий місяць піддивлявся,
Вже пора, йому йти на відпочинок,
Перед зорями дуже вихвалявся,
За мить згаснув, від сонячних жаринок.
Від очей, ховались кульки – красуні,
Мерехтіли, іскрили на прощання,
Всюди свіжість, запахи п’янко- м`ятні,
Закінчилася казка до світання.
Блакить неба, у хмаринах пухових,
Ой, дивуюсь, літу, усій природі,
Потопаю у хвилях світанкових,
Маю щастю -, що я живу сьогодні!
17.06.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
В переході скрипка грає,
На шматочки серце крає,
У пітьмі блукають очі,
У самотності дівочі.
Опускає вечір вії,
Стоїть дівчина, в надії,
Десь блука її кохання,
Вечорами до світання.
Ця скрипалька - чарівниця,
Личко чистая водиця,
Кілька гривнів, під ногами,
Їх несуть, все більш ночами.
Тих грошей, вона не баче,
ЇЇ скрипка, гірко плаче,
Губить погляд, темноокий,
Де ж той хлопець ясноокий?
В переході скрипка грає…
Доля щастячка немає.
17.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
Яскраве сонце… сліпить очі. Часом примруживши їх, Оксана дивилася вперед, йде по широкій, ґрунтовій дорозі. Туди, до поля, трохи далеченько йти. Щоби прийняти тепло землі, йшла босоніж. Аж ось, листатий подорожник під ногою, подарував трохи прохолоди. Густий, м’який спориш, як махрове простирадло, злегка лоскоче підошви. Задоволена, впала на траву, довкола озирнулася. Яка ж краса! Як добре! Літо тепле і всього доволі та за коханого на серці тривожно. Лише вчора нарвала відро вишень, а вони ж червоні-червоні, але ж досить кислі та насолоду все ж мала. Пригадала Володимира, як два роки назад їх смакували. Він прикладав їй до уст, потім цілував, а то було одну вдвох одночасно їли, завмирали в поцілунку.
Там, у гаю, коли лише удвох. Коли освідчився в коханні, від щастя шалено билося серце, адже вона його давно кохала. І вже напевно було б весілля, як би не страхіття, що побачила по телевізору.
Так, тоді, як грім серед ясного неба, повістка у військкомат. Події на Майдані, не хотіла сприймати серйозно. Вона, як і її знайомі, вважали, що все владнається. Та не так склалось, як гадалось, віддали Крим, війна…..
Її увагу привернули ластівки, що високо літали в небо сині. От би мені туди злетіти, щоб побачити коханого, де він зараз? По щоках текли непрохані сльози, вона не відчувала, лиш тупий біль у грудях. Стільки недоспаних ночей, стільки думок, ятрили душу? Чи знає проклятущий ворог, який той біль, коли чекаєш? Кому потрібна ця страшна, гібридна війна?! Чому це чудовище лізе на нашу землю? Своєї мало?! Біда, в душі розпач.
Ним, на два роки підписаний контракт, то ж вже минули та все немає додому. І серце рветься на частини, Не ліпшими словами згадує про зв`язок, що в селі. То є мережа, то немає, а душенька болить, страждає. Вчорашній дзвінок потішив, пообіцяв через день, чи два буде вдома.
По світлині, немов та пташка літала, надія зустрічі, серце зігріває. І ніч здавалася темною, хоча зорі й миготіли та не так, як завжди, не спалося. Гучний стук серця, знову до телефону, на жаль, немає мережі. Погляд в нікуди та знову до відчиненого вікна. Там блідий місяць, переливається, неначе хоче їй щось розповісти. Вже ніби ніч тихо шепоче і здалеку ледь-ледь чути спів цвіркуна. Непомітно підкрався світанок, під миготіння фіолетово-зелених кольорів зникали зорі. А її очі ніби намагалися їх догнати, засинала.
В турботах ранок, ледь дочекалася обіду. Забракло сил залишатися вдома, взяла хустку, йшла у світ. Ось так, йшла немов навмання та самі ноги йшли туди, до тієї дороги, де два роки назад його проводжала.
А літо веселилось, з вітром загравало. Ромашки, волошки, дзвіночки голівки прихиляли, немов до неї шепотіли. Вона ж дивилася на них й по одній квітці брала в руки, сплела вінок. Сидячи на шовковій траві, серед квітів, позирає на дорогу, в сторону траси, а до неї, ще кілометрів два, не менше. Вдивлялася й шепотіла,
- Доленько, доле, нехай я щаслива буду, бо я ж тебе і Боженьку прошу й просила, збережи коханого від кулі, від ворога, щоб у нього, в житті була щаслива дорога.
І вже в руках готовий вінок, прочитала молитву.
Яскраве сонце скотилось до заходу. Йшла по дорозі, в одній руці вінок, в другій капці. Вже й трасу видно, поряд посадка, а далі ліс. Спів соловейка зразу тихо, згодом голосніше. Подумала, а я загадаю, як заспіває весело, то приїде зараз, а він раптово замовкає.
До траси, пройти залишилося метрів триста, здалеку почула гул і вже помітила автобус. Та чомусь ноги не хочуть йти. А, як не приїде? Душа в тривозі, то ж вже має приїхати. В судинах закипала кров, пульсує в скронях, по тілу жар рознісся, ледь не вискочить серце. В одному напрямку закляк погляд до автобуса, з нього вийшло двоє. Раптом почула веселе, мелодійне щебетання соловейка. Тіло тремтіло, в сторону відкинула капці, щосили бігла. Здавалося минула вічність.
Двоє в камуфляжах… впізнала! Бентежна мить… щасливі сльози на очах, вже потекли рікою, шепотіла,
- Любий, я тут! Цей день чекала два роки! Коханий, немов на крилах лечу до тебе, обніму, приголублю, довіку буду з тобою!
2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017
Розвеселився вітерець, до світанку,
Одягнув місяцю, шовкову хустинку,
Радо із хмарами, мазурку танцював,
Куйовдив зачіску, а потім цілував.
Та у тумані, край неба заїскрилось,
Сонечко ясне, сонливо пробудилось,
І вже яскраве піднебесся довкола,
Немов цвіт персика, падає додолу.
Барвисті промені, спустились до землі,
Скорився вітер, зник у ранковій імлі,
Світанок жваво одягнув вишиванку,
І всьому світу бажав - Доброго ранку!
17.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2017
Ой, стелилась доріжечка, смужечкою слалась,
Ой, матусенько люба, я певно закохалась
Швидко йду, а теплий вітер коси розвіває,
Йому вірю, серце чує, він мене кохає.
2 останні рядки 2 рази
Ой у річці, попід берег, вода хлюпотіла,
Про любов тихесенько, шовковиця шепотіла,
А під нею два лебеді голівки схилили,
Своїм діткам у гніздечку та й дуже раділи.
2 останні рядки 2 рази
Ой погляну серце мліє і я теж так хочу,
Подарую єдиному, цю любов, дівочу,
Золотило сонечко, берег біля річечки,
Заплітав миленький вміло, в коси стрічечки.
2 останні рядки 2 рази
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017
Її життя, оце що - жита зернина?
Що на землі паростком проросла в полі,
Колоском вибилася , зростила сина,
А іще доню,є у неї родина.
Складне життя, то суховії, то зливи,
І усі мріють, хочуть бути щасливі,
Чому ж стоїть, отут, де ж її діточки,
Тож одягала в українські сорочки.
Немов птахи, на чужину полетіли,
Чи їй здалося? Неначе подуріли,
Втекли із хати і хвіртку зачинили,
На кого ж неньку, рідну залишили?
Гіркий полин, розсіявся по обійсті,
Вже пригадала, колисала в колисці
Болить у грудях та вона іще жива,
Стоїть засмучена, колискову співа.
14.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017
Гей – гей, друже! Подивися!
Добрий ранок! Усміхнися!
Я прокинувся із сонцем,
Подивись, й ти у віконце.
Хвостик вліво, хвостик вправо,
Ясне сонечко яскраво,
Веселиться по травичці,
Я скачу, знову позвичці.
З ним росою, я умився,
Ой напевно, забарився,
Працювати поспішаю
Жуків вредних пошукаю.
Усі кажуть, гарний хлопчик
Та, це ж я - малий горобчик!
16.05 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2017
Весни квітучість… прикрашає рідну столицю. Вкотре відвідати парки, музеї і просто у вільний час пройтися по алеях, де височять, розлогі дерева каштанів й по клумбах вражає різноманітність квітів. Але чи є в гарячу пору час, коли в студентів весняні сесії.
В Київському електромеханічному технікумі дуже людно. Крім стаціонарних учнів в холі багато заочників. На весняну сесію з'їхалися звідусіль. На черзі екзамени, лабораторні роботи та під кінець сесії захист курсової роботи. Вже зранку, поспішаючи, всі займали чергу на екзамен й кожен трусився перед дверима в аудиторію. Хтось роздивлявся в книжках схеми, хтось повторював, розрахунки провисання проводів телефонного зв`язку. Скрізь метушня, шепіт між студентами. Сьогодні інша група здає екзамени. Студенти заходять по черзі, коли хтось виходить, хвилюючись запитують, кому який білет дістався. Група студентів йшла з консультації, в них екзамен завтра та все ж таки було цікаво, як здають інші групи, які додаткові запитання?
Троє дівчат весело позирали на тих щасливчиків, хто вже в руках вертів залікову книжку з оцінкою, тішився, що відстрілявся.
- Ну, що дівчата йдемо, вже досить, набралися порад, пішли вечеряти, в нас завтра важкий день, - запропонувала Надя.
Таня й Галя переглянулися, одночасно всміхнулися. Галя підморгнула до Тані, приклавши пальця до уст,
- Сонечко, сходи, купи всім кефіру й постав варити картопельку в мундирах , ми скоро прийдемо, давай.
Надя, простенька жінка з Бахмача, чорнява з ясними блакитними, добрими очима, весело підморгнула,
- Ну, гаразд, даю вам пів години, не більше, я встигну, то ж не баріться, дуже їсти хочеться.
Дівчата весело позирнули, захоплююче спілкувалися з колегами.
Тихо грає приймач…. В кімнаті троє, за вечерею розмови. Надя старша серед них, заміжня, виховує п`ятирічного сина, працює електромонтером. Має навички, досвід у роботі, багато в чому підказує в навчанні. Таня ж жмеринчанка, русява з великими округленими очима, довгими віями. Вона теж заміжня, працює електромонтером, має доньку двох років. Галя гарненька, повненька дівчина із світлими, смарагдовими очима. Довге волосся кольору стиглих колосків, заплетене в товсту косу, лежить на плечі, досягає пояса. Працює електромонтером по станції Козятин. Тож всім треба було закінчити технікум, щоб отримати диплом та за фахом продовжити кар`єру.
Вони іще з початком навчання разом у кімнаті, дружні, веселі, щирі між собою Другий рік навчання в технікумі об`єднав їх, ділилися особистим життям, радилися немов сестри.
Після вечері Галя взяла в руки гребінець, підморгнула Тані,
- Дівчата, що я вам розкажу, ну вгадайте про що? Хто перший?
Таня весело заговорила,
- Ой, бачила, бачила, як ти сідала в поїзд, тебе цього разу хлопець проводжав, той самий, що приїздив до тебе на установочну сесію. Ти з ним таки помирилася? Що я вгадала?
В Галі сяючі очі,
- Я його так кохаю, мені більше ніхто не потрібен, за ним би бігла, здається на край світу.
Морщила маленького носика, продовжила,
- Та мама все говорить, що він, як слимак. Не надійний, бо дуже красивий, каже не щирий, замкнутий, не простий. При розмові приховує очі, дивиться в інший бік. А може він стидається мами, я хіба знаю чому так?
Надя взяла гребінець, не поспішаючи розплела Галі косу, почала розчісувати красиве, густе волосся,
- Ой краса дівчата, це таке діло, ви мабуть чули такий вислів » З личка, не п`ють молока », то ж задумаймося. Кажуть красива весна й красива молодість та прийде літо, осінь, багато чого зміниться, побачите.
Галя, ніби кудись спішила, крутнула головою, з опалу вимовила,
- Він каже, що кохає, то ж сватання було, подарував каблучку з камінчиком, тільки я залишила її вдома, влітку буде весілля.
Кров вдарила в обличчя, розчервонілась, очі налилися сльозами. Вона намагалася стримувала сльози, щоб не заплакати, часто кліпає очима.
- Тож ти кажеш , що мамі не подобається, дала згоду на весілля ? - запитала Надя.
- Дала, тому й на літо визначилися, - вже спокійніше продовжила Галя,
- Каже мені, щоб я, ще гарненько до нього придивилася. Ми зустрічаємося другий рік та він часто у відрядженнях, по пів місяця немає. Така робота, водієм працює на консервному заводі, часто кудись возить товар.
- То він може за кордон їздить? - з цікавістю, запитала Таня, сидячи з підібганими ногами на ліжку.
- Їздить кудись, точно не знаю, але часом довго немає.
- Ой, Галю-Галю, ти б краще все розпізнала про нього, а потім вже йшла заміж, - продовжувала Надя.
- Я тобі чесно скажу, я ж бачила його тоді, як він приїжджав до тебе та в мене, на жаль, теж про нього враження не в кращу сторону склалося. Пригадай, ми ж тоді чаювали разом, він був з нами приблизно з годину. Я тобі скажу те, що ти його кохаєш це добре, але я тоді не побачила в його очах до тебе вогників кохання. Можливо він пізніше закохався. Дивись тобі видніше та краще не поспішай. Знаєш, може він тепленьких шукає, твій батько в депо має гарну посаду, розповідаєш, живите в достатку. А, що в нього за сім`я? Сватання було, то вже треба було поцікавитися, що за родина, як кажуть, хто та чим дихає?
Галя взялася сама заплітати косу, задумалась, раптом сказала,
- Та вони теж не бідненькі і батьки так нічого, я в них була, він мене з ними познайомив. Має меншого брата, майже такий, як мій брат, тільки в різні школи ходять. Правда він такий шибеник, шостий клас, саме некерований вік у дітей. Якось одного разу при мені дав Сергію листа, а там фото дівчини. Конверт вже був відкритий, Сергій тоді дуже почервонів, лист сховав у сервант. Скоро перевів тему розмови, брата вигнав з кімнати. А так загалом, все нормально, я хочу за нього…
Таня встала з ліжка, підійшла до дівчини, обійняла за плечі, -
- Ой, знаю я це кохання! Ось, сама зважила, на чужину приїхала.
У мене теж чоловік красивий, схожий на артиста. От закохалася, що хіба думала, що на чужині так важко жити. Але нічого, якось буде, будинок вже закінчуємо будувати, правда доньку, таки прийшлося завести до мами.
На якийсь час в кімнаті тихо, з коридору чути, як хтось грає на гітарі, гучні розмови.
Вже вкладалися спати… Галя в ліжку продовжила розмову,
- Знаєте, у нас на роботі є Володимир, не дає мені спокою, правда старший за мене на чотири роки, теж непоганий хлопець. Але трохи зануда, весь час мені щось пропонує, чи чаю, чи солодощі. По роботі багато чого й цікаво розповідає, кожного разу намагається доторкнутися, то за руку, то за плечі. Зирить на мене, якось інакше, не так, як всі на роботі, здається, якась занепокоєність, теплота, ніжність. В той же час очі блищать, немов у них блиски вогників. Кожного разу, коли помітить мій погляд, всміхається.
На роботу приносить квіти. Ставить у вазу і обов`язково скаже, що це для гарних дівчат. На Восьме березня мені подарував м`яку іграшку, песика.
Дівчата не могли стриматися, зайшлися сміхом.
- Це мабуть замість вечірньої казки розповідь, так сказати, виливають душевні почуття, як на сповіді, - помітила Надя.
- Він у тебе закоханий, - перевертаючись у ліжку, весело сказала Таня.
- Та він так собі, якби Сергія не було, може б і наважилася я з ним зустрічатися. Колись мені пропонував, як я тільки прийшла до них працювати, - тихо продовжила Галя.
По гуртожитку метушня, всі кудись поспішали. Галя проснулася вся знервована, збуджена, почала гойдатися на пружинах й охати,
- Дівчата, щось буде! Ой, щось буде!
Таня підійшла, зупинила гойдання ,
- Ну, в чому справа? Гайда, збирайся на екзамен, нема коли розгойдуватися, що маленька? Чого панікуєш?
Галя в паніці розплітала косу, металася по кімнаті, немов пантера перед стрибком, вже зі злобою шмагала волосся.
З пательнею в руках зайшла Надя, пахло яєчнею,
- О! Що це? Що погано? Захворіла?
Галя скривилася, присіла,
- Не піду на екзамен, поїду додому, мені сон поганий наснився.
Дівчина затулила руками обличчя, заплакала,
- Щось трапилося, я відчуваю.
Надя приголубила її,
- Як навіть щось трапилося, це не кінець світу. І з чого ти взяла, що сон на погане? Розповідай! Та швидко снідаємо, вже треба йти.
Галя із склянки потроху пила воду, заговорила,
- Наснилося, я йду з Сергієм біля річки, вода в ній спочатку чиста, а потім чорна,як смола. Чомусь йому віддаю ту каблучку, що він мені подарував, раптом вона падає у воду. Я піднімаю голову, довкола роздивляюся, а його немає. Мені треба додому, боюся, що з ним, щось трапилося….
Надя взяла Галю під руку, щось тихо й довго говорила та у відповідь кивала головою.
Таня зібрала потрібні книги та залікові книжки перша вийшла з кімнати, за нею поспішали дівчата.
- Ой зачекайте, я забула сумку, там гроші, - повертаючись, гукнула Галя.
Перед дверима аудиторії стояла майже вся група, Надя відійшла із старостою групи, про щось шепотіла та позирала на Галю. З аудиторії вийшов перший студент, задоволений, всміхався,
- Все добре, наступний!
Староста взяла Галю за руку,
- Давай ! Ні пуху ні пера!
Дівчата дуже хвилювалися за Галю. Дякувати Богу, все склалося добре. Вона вийшла з аудиторії спочатку розгублена та потім підстрибнула від радості,
– Все, здала екзамен, здала! Я в кімнату йду, поїду додому, завтра вранці повернуся.
Таня побігла слідом за нею, щоб забрати від кімнати ключ.
Галя швидко переодяглася, із сумочки витягує речі,
- Я ж кажу, щось сталося, бачиш?
Вона тримала в руках тріснуте пополам дзеркальце, заплакала.
Таня почала умовляти, заспокоювати її і в той же час сама знала, що це погана прикмета. Хотіла забрати в неї дзеркальце та дівчина зазирає в нього, на ньому витирала сльози, які стікали по щоках.
Таня проводжає Галю на поїзд. Галя хвилюється, знервовано зазирає на всіх. Поїзд відправився, Таня поспіхом поверталася в технікум, адже попереду екзамен.
Галя знервовано дивилася в вікно, добре, що це швидкий поїзд, за дві з половиною години буде вдома. В плацкарті людно й галасливо. Люди неначе хотіли перекричати один одного, це її, ще більше нервувало. Дівчина мала бокове місце, на одній із зупинок навпроти неї сів білявий хлопець, вона відразу очі відвела до вікна. Дивилася в нікуди, не помічала, що відбувається за вікном, її все бентежило. Думала, куди відразу піти, чи додому до батьків, чи йти додому до нього. Він мешкає в приватному будинку, неподалік від вокзалу. Роздумувала, мабуть не зручно, принизливо, що сама прийде та все ж тільки поїзд зупинився, майже не відчуваючи під ногами землі, швидкою ходою йшла до Сергія.
Біля паркану машина «Нива». За кермом сидів чоловік, палив цигарку. Побачивши її, через вікно викинув недопалок, вийшов назустріч,
- Ви мабуть сестра Сергія, скажіть нехай швидше вирішують, поки світло надворі, треба виїхати.
Галя підійшла до хвіртки, помітила біля дверей красиву, біляву жінку. В пальто застібає ґудзики, з-під якого видно округлений живіт, вона була вагітна. Позаду неї виходить чоловік, голосно сміється, потім весело,
- Життя це така штука, то ж Сергійку подавайте заяву, зіграємо весілля, поки вагітність не дуже видно. Мати сама швачка, то ж плаття пошиє широченьке та й по всьому.
Галя немов скам`яніла, в ногах відчула слабкість, ледь втрималася, щоб не впасти. Стояла немов вкопана, адже хвіртку відчинила, не було куди тікати, бо за нею стояв чоловік, що вийшов з машини. Раптом з дверей показався Сергій, кров закипіла під серцем, їй не вистачає повітря, опускається донизу.
Чоловіки побачили, що дівчина тихо опускалась, підхопили її, здивовано дивилися на Сергія, який стояв, від несподіванки, як укопаний.
- Мамо, тут Галя,- гукнув, повертаючи голову назад, до хати.
- Це, що твоя сестра, запитав чоловік, який вийшов з хати перед Сергієм.
В Галі гуділо в голові, темніло в очах, ця мова здавалося линула здалеку.
Мати Сергія сиділа біля Галі, мокрою хусткою витирає чоло,
- Господи, хоча б вона не була вагітна бо, що ж тоді робити?
Їй стало краще, поправила косу,
- Ні-ні! Не хвилюйтеся! У нас з ним стосунків не було. Тільки не можу зрозуміти, навіщо було сватання робити? Я так зрозуміла, це його дівчина, його дитя?
Мати опустила голову,
- Пробач дитино, ми не знали за його гріхи у відрядженнях.
- Ось, сьогодні дві години назад, як сніг на голову.
- Сергію, ти де? - сердито гукнула сина.
До хати зайшов знервований батько,
- Все, гостей провели. Ну, що тут ? Вже бачу краще. А де Сергій, він здається до хати йшов.
Старий вийшов надвір, було чути, як гукав сина. Минуло кілька хвилин, ні батько, ні Сергій до хати не з`явилися. Мати Сергія мовчала, тільки все поглядала на двері.
Галя відчула, що слабкість позаду,
- Вибачте, я буду йти. Якщо в нього досить сміливості, нехай прийде забере каблучку.
Не озираючись, вийшла на вулицю. Додому вирішила не йти, повернула в сторону вокзалу. Вже майже заспокоїлася. Роїлися думки, добре, що зараз про все дізналася. Пригадала мамині слова, здається таки слимак, вона мала рацію. Неначе небо стало сизим, неначе і сонце геть зникло, а під ногами шурхіт по асфальту, крива усмішка на обличчі. Який він жалюгідний стояв, пригнічений, пригадала його біля дверей, вона відчула до нього презирство. Недарма кажуть від кохання до ненависті один крок.
Її переповнював гнів, здалося вона його зненавиділа. Йшла, дивувалася сама собі, жодної сльозинки, але ж здавалося його кохала. Ні, він все розтоптав, ранив їй серце, молоденькій пташці тій, що думала, що не може без нього жити.
В електричці полегшено перевела подих. Три години роздумів, стала впевненіша в собі, вірно зробила, що поїхала. Іще раз пересвідчилася, що і сни, і прикмети часом говорять правду.
В гуртожитку майже тихо, двадцять друга година, постукала в кімнату.
Дівчата не спали, який там сон, вся мова про Галю, як там, що там?
Надя відчинила двері,Таня лежала в ліжку, відразу зірвалася,
- Ну нарешті, як ти, сонечко наше?
- Ось так дівчата, поставлена жирна, велика крапка. Нема того Сергія, що я покохала, нема надій і не буде вороття.
Дівчата переглядалася, чекали, що скаже далі.
Знявши плащ, Галя присіла на стілець, дівчата, як сороки зазирали в її очі, чекали пояснень.
Довгої розмови не було. Вона розповіла що відбулося, що відчуває та які має плани. Вони просто її не впізнали, ні страждання, ні плачу, ніяких істерик. В кінці розмови, ще раз пригадала мамині слова,
- Слимак, що сказати, мама відчувала.
Минув час… осінь впевнено постукала у вікно. Жовтень місяць вигравав у багряних кольорах, але погода була непогана. Лише холодніші ночі, а вдень буяло бабине літо.
Біля гуртожитку декілька валіз, більші, менші, а біля них стоїть славний високий хлопець, позирає на вхідні двері технікуму.
Нарешті двері відчинилися, троє дівчат поспішили до нього. Він відразу протягнув руку за повним пакетом до Галі,
- Давай допоможу, набрала книг? А тепер в гуртожиток підете?
- Ти йди! Ми вже самі підемо, - трохи соромлячись, тихо проговорила дівчина.
- Ні, я встигну на електричку! У вас он, стільки речей, я допоможу.
Галя почервоніла, їй було незручно перед дівчатами, позирає на них, ніяковіє.
В кімнаті, всі троє лежали на ліжках, задоволені, можна трохи розслабитися, це ж установча сесія. Лише начитка предметів та лабораторні роботи, готування до курсових робіт.
Ліжко Наді знаходиться навпроти ліжка Галі, вона крутилася з боку на бік, позирала на неї. Кожного разу пружинне ліжко скрипіло на всю кімнату.
Таня не витримала,
- Надю, що ти, як квочка, запитуй вже Галю, досить мучитися, скрипиш весь час. Що не зрозуміла, це ж напевно той Володимир з роботи.
-А, що гарний, такий собі, нічого, правда сором`язливий, так чемно привітався, представився і все, більше ні слова.
Галя задоволено зирнула,
- Він… він дівчата.
- А ти така стала, як трояндочка розквітла, щічки тримають рум'янець. У очах блиск,- вже хіхікала Таня , підморгнула Наді.
- Так, я з ним вже чотири місяці зустрічаюся й на роботі разом.
Ніхто не наважився запитати про Сергія. Навіщо людині лізти в душу? Ворушити старе, чіпати зарубцьовану рану, щоб боліло.
Та Галя сама розповіла, як він приїхав до неї на роботу, в обідню пору, визвав, переминався з ноги на ногу, навіть не вибачився. Віддала каблучку і все, напевно ж за нею приїжджав.
В останні дні січня студенти зібралися на сесію. Вона видалась насиченою, екзамени, лабораторні роботи, захист курсових робіт, все так, як мало бути.
Основною подією тішилися дівчата, смакували «Шампанське». Стіл ламався від кількості смачних трав. Минув тиждень, як було весілля, молодята Володимир й Галя приймали від дівчат привітання. Усміхнені, задоволені, вони були щасливі, як два голуби, воркували між собою.
Таня з Надією від щирого серця читають поздоровлення, бажають молодятам, кохання довіку і сімейного щастя, час від часу кричали гірко.
Квітень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017
Шановні! Дорогі мої друзі!
Хочу щиро привітати Вас з Міжнародним днем друзів!!!
Нехай встеляються доріжки барвінками, ромашками
Радію я коли з Вами – з друзями й подружками
Подаю в КП свою творчість, хочу з нею поділитись
І віршами Вашими водночас насолодитись!
Нехай Вам сонечко все світить яскраво – яскраво!
Нехай усміхнеться і зігріє промінням ласкаво!
Хай квітне в кожного із нас доброта, міцніє дружба!
Нехай кожну світлицю, кожну родину обходить журба
Бажаю успіхів, щастя, любові й душевного тепла!!!
09.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017
Заховалось зовсім сонце,
Що це стука у віконце?
Ой, краплиночки стікають,
Все довкола звеселяють.
Полуничка шепотіла,
Так давно, дощу хотіла,
Усміхнулася хмаринка,
Та й зраділа вже малинка.
Ти полий, полий, ще трішки,
Ми наллємо, соком щічки,
І я радо поглядаю,
До нас сонце зазиваю.
Присядь зручно на хмаринці,
Та й роздай, усім гостинці,
Посвіти, погрій гарненько,
Щоб тепер, стало тепленько….
Полунички, я збирала
Маму й тата, пригощала!
20.05. 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017
Мабуть дуже присоромилась весна,
Так хитренько до літа поглядала,
Полуницею почервоніла вона,
Ніжну пісню, прощальну заспівала.
Та й із вітром весело шепотіла,
Поміж трав, густих, шовкових і квітів,
Дуже ранку, барвистому раділа,
Про кохання, він мріяв, ждав привітів.
Та ні, миленько весна усміхалась,
І уквітчала землю новим цвітом,
У промінцях сонячних, вже купалась,
І обіймалася радо із літом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Весна…. травень вмивається дощами. Останні дні небо неначе розкололося навпіл, часто грози, давали про себе знати. Майже кожного дня, то яскраво світить сонце, то знову пливуть темно-сині хмари, сердито сперечаються, бурчать між собою. Гучно - гучно загримить грім, за мить кудись далеко тікає, відлунням розлітається над землею.
Вже відцвіли фруктові дерева, смородина підфарбовує щічки, буяють трави, виблискують на сонці. Теплі дні і кожна ніч ставала все тепліша, погода цьому сприяла.
Зранку знову гриміло, хлюпало та недовго….
Вітя, неначе шило по подвір`ї, все оглянув після грози й закачав штанці, біг, скакав по дорозі, оббігав глибокі калабані.
- Хух,- розчервонілий, зупинився біля обійстя Галинки, заклав два пальці в рота, свистів, чухав чуба й знову свистів.
Поміж молодих вишень, хитро визирнула, відкопилила губу, крутила головою,
- Що? Чого свистиш? Ось зараз мама вийде, задасть тобі!
- Та я це, виходь! Дивися, я босоніж, земля опісля грози тепла, аж парує,- говорив хлопець, лукаво позираючи по різні боки, продовжив,
- Гайда! Поганяємо по калабанях.
- Тю, в мене що робити немає, - йшла до хати.
Він, присів неподалік від пахучого жасмину, який вже розпускав квіточки. Гойдає ногами, після походеньок босоніж, вони неначе в смолі.
Це з поля така чорна земля, її із струмками принесло, бо воно неначе пагорбом перед широкою вулицею. Як маленький дощ, то нічого, а, як добряче вшпаре, то потоки води несуться разом із землею прямо на дорогу. Іншого разу так замуляє, що, аж застрянеш.
З хати вийшла Галинка з сестрою, Ліда всього на рік старша на неї.
Ну, що погнали? - весело запропонував.
Де в калюжах води по коліна, місцями по кісточки, не розбираючись, бігли наввипередки. Веселі,від задоволення, розмахували руками, підстрибували, сміялися. А, як було не радіти, коли яскраве сонце добре світило в обличчя, немов обіймало, цілувало їх.
На вулицю вийшла Клава, на кілька років старша за сестер. Від побаченого, обома руками взялася за голову, сердито насупилася, кликала додому. Їм же, так не хотілося повертатися, таке задоволення не завжди отримуєш. Це поки батьків вдома немає, можна відчути себе на якийсь час вільним, без нагляду витворяти, що забажаєш.
Вздовж поля, по обіч дороги під самими кущами, йшла Клава. По ньому, ще боялися ходити, бо пройшло тільки два роки після війни. Там був розташований німецький склад боєприпасів. І хоча, здавалося все вивозили та час від часу, на снарядах хтось підривався. Вона добре пам‘ятає війну, це менші дівчатка її майже не пригадують, Ліді тоді було шість років, а Галинці йов п`ятий рік.
Обох сестер взяла за руки, сердито зазирнула, немов хотіла щось сказати. Та вже поруч Вітя, поставив руки в боки, сердито, наполягаючи проговорив,
- Ти, не сварися, хоча й за мене трохи старша з та я тобі ображати Галинку не дам. Принеси тазик, я з криниці води принесу, як нагріється всі вмиємося, а зараз, ще трохи пограємося.
- Добре, тільки швидко,- махнувши рукою погодилася Клавдія.
На сонці гріється вода, а дітлашня задоволено, із захопленням з болота будувала дамбу. Про щось сперечалися, сміялися.
Знову з`явилася Клава, гукнула, щоби всі помилися.
Під хатою на лавці, вже сушили ноги. Зненацька, Вітя наламав жасмину, прикрасив його барвінком і вручив Галі,
- На, візьми, поставиш в кімнаті, це ж така краса, ще й гарно пахне.
Минуло трохи більше року, батьки дівчаток купили гуску з гусаком, то ж згодом мали господарство.
Цього літа сонце добре смалило. Дітвора задоволено ганяла гусей і качок пастися в ярок. Там зручно, ярок глибокий, широкий. А в ньому під самими обривами невеликий ставок, де купалися гуси й качки.
Від неглибокої кринички тягнувся рівчак, прозора джерельна вода стікала в ставок. Тут можна було за цілий день і награтися, і забруднитися, і навіть якісь речі прати. А просушивши, вбратися в них, щоб навіть ніхто й нічого не дізнався.
Вітя пас качок з каченятами. Вони добре його знали, нікуди далеко не йшли. Галя мала комерцію з гусьми, сестри залишилися вдома.
В ярок приходили діти з усієї округи, разом гралися. Коли мирилися, а коли й сварилися та на Галинку навіть не можна було сердито поглянути, Вітя вже тут, як тут.
Вони мешкали через п`ять хат один від одного, то ж тільки куди вона йшла, він відразу поспішав за нею, немов охоронець.
А вже про школу, то немає, що й говорити, всі знали, що це, тільки він може з нею спілкуватися. Якщо при ньому, до неї хтось наважиться підійти, одразу дасть стусанів.
Спливає час, тікає дитинство… Галинка ходила в шостий клас. Пухкенька, зарання сформувався стан, все при ній, як кажуть, округлилась. Побачивши обличчя, відразу приваблюють красиві, смарагдові очі, довгі, темні вії. В дівчини майже до пояса руса коса.
Вже того хлопця, що був, не впізнати, виріс справжній парубійко, навчається в восьмому класі. Височенький ростом, чорняве, злегка кучеряве волосся, часто спадало на чоло, а карі очі заворожували дівчат.
Не було такого дня, щоб не сидів на лавці біля кущів, чатував, коли Галя вийде на вулицю. Вона ж дівка хитренька, все з жартами до нього, на прання, з криниці заставить води наносити. Як довго немає дощів то яблуні полити, а коли, як треба й грядку скопати.
Минув рік… надворі весна. Крокуси й підсніжники вже відцвіли, кущі вбралися в смарагдовий колір. А вишні й черешні обсипані набряклими бруньками. В цей час, вдома завжди роботи вистачає. Вихідний день, до школи йти не треба. Дівчата, Ліда і Галя валялися в ліжку, час від часу позирали з вікон. Вставати не хотілося, але ж після зими, скрізь потрібно наводити порядки.
Ліда ледь відкрила очі, потягнулася й до Галі,
- Сьогодні буде славний день, давай на вулиці перед парканом викладемо круглу клумбу. Нам мама давно говорила, щоб там квітів насіяли.
Та зіваючи, встає з ліжка,
- Гайда, давай, бо знову буде бурчати, що нічого не робимо.
Надворі прохолодно, Ліда копала землю, а Галя з відром пішла до криниці. Тільки відро хлюпнуло до води, за спиною почула чиїсь кроки. Віктор радо привітався, став витягувати воду.
- А ти, що збираєшся робити? Води багато треба? То я наношу. Вона ж лукаво зазирнула, посміхаючись, дивилась у сторону сходу сонця,
- Чуєш, Вітьок! То гарне діло звичайно! Та чому ти весь час до мене липнеш?! Знаєш, інший раз дратуєш, через тебе, навіть інші хлопці до мене бояться підійти.
Він двома руками тримав відро з водою, поставив, раптово обома долонями захопив воду й хлюпнув на своє обличчя. Вмить відійшла в сторону, він весь почервонів, а в очах наче горіли бенгальські вогні. Вона взялася за відро та він, раптово став перед нею на коліна,
- Ти що, сліпа?! Галинко! Хіба не бачиш?! Я ж тебе з дитинства кохаю! Нікому не віддам! Послухай, тому й будеш тільки моя, чуєш моя!
Вихопив відро і наче побіг з ним. Галя, знервовано терла руки. Як краще зробити, прогнати, посваритися, чи вмовляти, що сказати щоб відчепився?
Не поспішаючи поверталася додому. Ліда здивувалася, коли він підійшов, знервовано схопив лопату, почав копати,
- Так, а далі що, цеглою обкладати будете? - запитав і вже лагідно поглянув на Галю.
Вона відчула полегшення, коли побачила , що він вже заспокоївся,
- Так, зараз будемо носити.
- Лідо, бери квіти сій, а ти Галю поливай! Цеглу я сам принесу, це не жіноча справа.
Він жив з мамою, як був зовсім малим, батько поїхав у Росію, працевлаштувався на шахту, там і залишився. Мамі в усьому помічник, коли вона на роботі, готує страви, займається прибиранням. Сварився, коли до неї приходили подружки, приносили самогон, до ночі співали в хаті, не давали виспатися.
Як став старшим, Віктор не раз роздумував, може й самому з горя випити. Адже так хотів, щоб все життя Галина була з ним. Душа боліла, коли помічав, що вона на нього не звертає уваги.
Опісля курсів працював трактористом, збирав гроші, хотів купити їй обручку і освідчитися, нехай би тільки закінчила школу. Молився, щоб нікуди не їхала. Нащо їй те медичне училище, чи б я свою сім’ю не забезпечив? Он Клава заміжня за нашим чоловіком, гарно живуть, чи ми б не змогли так жити, якби тільки захотіла.
Та Галя мріяла про медичне училище, ще з п’ятого класу, тільки про це й мови. Коли говорила про медицину, пашіло обличчя, а в очах мерехтіли вогники, усміхалася, неначе пригадала, щось веселе.
Допізна вечорами хлопець часто сидів під її парканом, збирав гурт молоді, тільки, тоді сестри виходили до них.
Яскраве літо вбралося в ромашки, васильки, дзвіночки, шовкові високі трави, під дійством вітру схилялися до землі. В сонячний, теплий день, біля криниці зібралася молодь, юрбою йшли до річки. Вона далеченько, кілометрів два йти, не менше. По долині, високі, густі трави, місцями смужками гусячі лапки. Галя ступала босоніж, м`яка трава визиває насолоду. Дивлячись під ноги, від задоволення, усміхалася. Ліда з ними не було, після закінчення восьми класів, поїхала в місто, працювати на швейну фабрику.
Хтось, про щось, весело розповідав, вже сміялися. Аж тут здалеку, на велосипеді під`їхав Віктор, задоволено позирнув,
- Усім привіт! Ви, що на річку? І куди без мене? Я теж хочу. Тільки зараз… на хвилинку додому заскочу.
Метрів сто лишалося до річки, він вже догнав їх і відразу, радо взяв Галю під руку.
- Привіт сонечко, два дні не бачив, так скучив за тобою.
При присутності друзів, не сперечалася. Змовчала, а він же дуже зрадів, немов обіймаючи, поклав руку на плече. Йдучи, ледь не зашпортувався, намагався зазирнути в красиві очі.
Так, він нею марив, вдома тільки й мови з мамою, що обов’язково одружиться з нею, що жити без неї немає сенсу.
Вода в річці прозора, відразу зайти в неї ніхто не наважувався. Легенький вітерець припав до води, вона рябить, переливається блакитним кольором, а часом світло-фіолетовим, виблискує на сонці. Зграйки малесеньких рибок в воді, то раптово появлялися, то зникали.
Віктор, розмахуючи руками,
- Що завмерли? Заворожила водиця? Ану, я перший, розійдись народ!
Кинувся в річку, охав і ахав від задоволення. По воді бив руками,
- Галю… давай позмагаємося, хто швидше перепливе?
Усі знали, що Галя гарно плаває, то ж підтримали його пропозицію.
Вона зняла сарафан, на якусь мить, Віктор ніби завмер. Не зміг відвести очей, відразу думка, яка ж вона гарна. Галя заходила в воду, на ходу закладала заплетену косу, щоб не заважала пливти, а він дивився, любувався нею. Сплеск води, відволік від думки. Розмахуючи руками, поплив за нею, не спішив, але догнав її. Посеред річки, до неї різко розвернувся,
- Галю дай слово, що вийдеш за мене заміж, ти чуєш, як не даси, я втоплюся,
- Тю, ти, що дурень? Знайшов де говорити про це, гайда доганяй, а то я буду перша.
Так, вона перша вилізла з води, трохи захекавшись впала на високу траву. Він біля неї, поклав на плече руку, пригорнув, поцілував в щоку. Ні, вона не пручалася, почервоніла, від хвилювання тремтів голос,
- Вікторе, я тобі серйозно говорю, на мене не розраховуй, я вивчуся, не буду тут жити. Я гадаю, що ми друзі й більше нічого.
- Не кажи так, чуєш і не смійся з мене, я ж не маленький хлопчик. Подумай, я Ниву куплю, новий будинок! Побачиш, в мене вже є гроші, тільки нікуди не їдь. Ну нехай, так вчитись на медсестру можна і тут, на місці працювати. Заради тебе, я переверну гори, якщо треба буде, чуєш. Зачекай хвилину, я зараз!
Він піднявся до кущів, дерев, що росли на пагорбку, зник між ними.
Вона вже мала бажання зайти у воду, коли побачила його з букетом квітів, усміхнулася,
- Нащо нарвав? Ой, дзвіночки, ромашки, краса! Шкода пов`януть.
Віктор поклав квіти біля її ніг,
Будь моєю, я тебе благаю,
Адже всім серцем давно кохаю,
Ти озирнись навкруги, подивись,
Почуй душею, до мене пригорнись,
Для мене сонце, ти повітря, життя,
Давай будемо разом. Давай майбуття,
Нам буде за радість, як ранок в полі,
Назавжди поєднати наші долі.
Подумай, то ж не спіши кохана…
Бо ти мій світ, єдина жадана.
Вона відразу стала серйозна. Та відвівши очі, засміялася,
- Ще рано про це думати, як мама каже - » Молоко на губах не просохло».
Весело, з розгону кинулася у воду, намагалася швидко пливти, не озиралась. Він взяв в руки квіти, немов хотів у них сховати розчарування, смуток, позирав їй вслід.
Усі разом поверталися, додому під парканом розпрощалися. Віктор залишився, попросив, щоб Галя вийшла до нього. В душі горів вогонь кохання, думки не давали спокою. Чекав більше години, надіявся, але вона так і не вийшла. Повертався додому, думка роїлася в голові. А, якщо взяти силоміць….. та ні, хіба зможу її образити, буду наполягати, нехай, ще трохи подума, я пропаду без неї.
За вікном чудовий, літній вечір… напевно комусь шепотів про кохання. Та тільки не їй, з ліжка задивлялася, як на небі де-не-де з’явилися зорі. Галя помітила його постать, він ходив туди й назад, туди й назад вздовж паркану. Кинулось в очі, бо прийшов у білій сорочці. Він непоганий, думала вона, як зробити, щоб зрозумів, мені ж зовсім байдужий. Он Таня - сусідка, живе через дві хати, на рік старша за мене, говорила, що за ним помирає. Симпатична, чому б йому з нею не бути.
Першого вересня… сонячний теплий ранок. Поблизу школи збиралися діти, галасливі, усміхнені, привітно віталися одним з одним. А Віктор у стороні спостерігав за Галиною. Яка ж вона красива, це моя зірочка, вона найкраща за усіх, у душі все ж мав надію.
Цілий рік зустрічав, проводжав, не полишав її, всі знали, що він її кохає. Із заздрістю спостерігали за ними. А вона намагалася із собою брати компанію, щоб не залишатися удвох. Тільки дійде до воріт, відразу поспішала додому.
Час спливав, як у річці вода. Галя збиралася на навчання в місто. Її мрія збулася, вона поступила в медичне училище. Віктор, хвилюючись, все ще з надією, чекав за парканом. Збирався поїхати з нею, побачити де буде навчатися. Дозволила поїхати, бо дуже попросив. Вирішила, що жаль його та вкотре повторювала, що тільки друзі. А він, схуд, змарнів, ніжно дивився в очі, немов благав, змилуйся. Майже щовечора зустрічав з потяга, а коли і їздив за нею, біля училища, вже немов жартував, що працює в неї охоронцем, щоб тільки бути поруч. Не переймалася, все більше жартувала, знала, що все одно з ним не буде, поїде туди, куди після навчання дають направлення.
Дощова осінь… з вокзалу незручно добиратися додому. Від автомобілів розбита дорога, на шляху рівчаки, калабані, чи й пройдеш, щоб не промочити ноги. Одного дня Галя зійшла з потяга, Віктор біля машини Нива чекав її, усміхався,
- Мадам, таксі подано!
Зашарілася, сонячна усмішка,
- Це, що купив?!
- Так купив! Я ж тобі говорив, усе для тебе, ти думай, я почекаю.
Мама і сестри дивувалися Галі, чому не бути з ним, адже все заради неї, навіть приходить роками картоплю копає і так багато в чому намагається допомогти.
За вікном червень… прохолодний ранок. Галя одягла нову сукню, яку придбали батьки, адже настав час їхати за дипломом.
Надворі вітерець немов пробудив її від думок, вона ж вночі майже не спала. Вчора ввечері, Віктор знову став перед нею на коліно, просив взяти обручку та вона відмовилась. Адже не мала до нього почуттів і стільки раз йому про це говорила, що тільки друзі, але він впертий, кожного разу наполягав подумати, як і цього разу.
Віктор під`їхав машиною, не міг відвезти від неї погляду, гучно забилося серце, той стук віддавався в скронях.
Усміхнена, весела ,
- Привіт, Вітьок! Як добре мати такого охоронця.
Кивнув, але майже не чув, що вона говорила, біля неї уявив себе в білій сорочці й чорному костюмі.
Поїхали до станції, відганяв думку, що вона скоро їде.
Ввечері зустрітись не зміг, в полі поламався трактор. Аж пізно ввечері повернувся додому та все одно пішов до неї, стукав у вікно.
Ліда вийшла в халаті, сказала, що Галя вже спить, він потираючи руки від хвилювання, йшов додому.
У хаті гості. Мати та її подружки дошкуляли за дівчину, що витирає об нього ноги. Сердитий, до ночі просидів надворі, поки ті розійшлися.
Літом, о шостій ранку, це ж уже білий день. Віктор зірвався з ліжка немов ошпарений окропом, подумав, що проспав. Одягнувся в робочий одяг, адже треба на роботу. Та хотів зранку побачити Галю, дізнатися, як у неї справи, чи дали направлення і куди?
Навіть та прохолода і яскраве сонце, що освітило обличчя не відволікає його від думок, не підняло настрій. Боліло, стиснуло в грудях, у області серця, незважаючи ні на кого хотілося кричати, кликати її.
Під парканом, вирішив трохи почекати, але ж ще рано, може спить. Через декілька хвилин почув чиюсь розмову, батько відчинив хвіртку,
- О! Привіт, юначе! Вже напевно не сидітимеш тут, їде… їде Галинка! Нарешті дочекалася, направлення дали, в саму Москву.
Від почутого, в голові загуділо. Збентежений, більше нічого не хотів почути,
- Мені… можна до неї? Коли їде? А, як же я?
- Стоп, стоп! Через тиждень, у поліклініку якогось району, не пригадаю. Сказали часу не гаяти, треба їхати чим швидше, туди людей треба. Тож не гони коней, як кажуть, заспокойся. Якось вечором зберетеся, на вогнищі напечемо картоплі, проводи їй зробимо. А зараз вона спить, чи прийдеш ввечері, як захочеш, - сказав батько, загородивши дорогу біля хвіртки.
Шалений, збуджений, не йшов додому, а неначе летів. За кілька хвилин… присівши за столом, шукав розраду,налив повну склянку самогону, залпом випив. В голові ніби помутніло, зі сльозами на очах, гучно на всю хату,
- «Ой, пропаду ж без тебе, знаєш ти, чи ні?! Я на світі нащо? Краще б згоріть у вогні, Не зникни голубко, без тебе я не я, Кохаю і мрію в нас буде сім`я. Ой навіщо покохав, тебе вродливу? Я, без очей смарагдових не проживу. Цілувати хочу, лиш тебе одненьку. Не віддам нікому, гарну, молоденьку».
Мати зайшла на подвір`я, двері навстіж, чула останні слова, злякано,
- О Боженьку! Синку! Що сталося, синочку?
Він вже лежав на ліжку в робочому одязі, на сорочці усі ґудзики розстібнуті, волосся на голові стирчало в різні сторони, наче мокре. На підлозі валялася пуста пляшка, поруч стояла банка з квашеними огірками. Злякалася, таким сина вона ні разу не бачила. Крутилися думки - іще й розхристаний, може було погано, хоча б не отруївся.
До пізнього вечора лікувала його від алкоголю.
На ранок у хаті галасливо, скандал, мати кричала, що пора набратися розуму, собі знайти іншу, хіба кращих дівчат немає.
Розмови так, як кажуть, тет-а-тет, не відбулося. Галя із сестрою поїхали в місто, владнали усі справи, гостювали в родини.
Вже зовсім темніло, на вулиці молодь розпалила багаття…..
Біля паркану, на столі страви і напої. Віктор прийшов з червоними трояндами, крутнувся, позираючи на всіх, в сторону відізвав Галину, хвилюючись,
- Це тобі!- поцілував у щоку.
- Ти знай, я буду чекати, гадаю два роки мине швидко.
Вона подякувала,
- Вітьок, не варто, зверни увагу на Таню, давно за тобою вмирає….
Різко взяв її за руку, приклав до своїх грудей,
- Послухай! Серце розривається, я жити без тебе не зможу! Зрозумій, або ти, або нікого. А може не їдь, подумай, я за все домовлюсь.
- Агов! Галю! Пішли, картопля спеклася - гукнула Ліда.
Сердито махнув рукою, вздовж кукурудзяного поля, йшов до яру.
Повний блідий місяць неначе був таким же сумним, як і він. Лише погляд кине до неба, здавалося зорі підморгували йому та не помічав тієї казкової ночі. З яру долинав спів коника й час від часу переспів жаб. Під кущем, над самим обривом, дивився донизу та там була чорна пелена, адже ярок був глибоким. Не знати скільки просидів, згадував дитинство. Пригадав, як вона одного разу, застрягла в багнюці поміж чагарником. Діставала зілля, він ледве витягнув її, довелося нести на руках. Дуже забруднилися, вона в ставку випрала речі, бігали в одних трусах, а на кущах сушився одяг.
Світанок… мерехтіння фіолетових, рожевих променів пробудили його, треба додому, в стільки ж вона їде? Адже говорили їде сьогодні.
По дорозі пригадував розклад потягів, які їхали в напрямку Москви, тут зупиняються на декілька хвилин. Треба, щось робити? В першу чергу йти відпроситися на роботі, одне знав точно, за трактор сьогодні не сяде.
Від вітру, по деревах легкий шелест листя. Неподалік від залізничних колій летіла зграя горобців. Далі від станції, літали, каркали ворони, час від часу сідали на залізничне полотно, знаходили щось їсти.
На залізничній платформі досить людно. Тут зупиняються лише два потяги, а бажаючих їхати багато.
Галю проводжали батьки і Ліда із сусідкою Танею. Дівчата весело прощалися, батьки цілували, давали поради.
З місця рушив поїзд, провідники усіх вагонів зачиняли двері та зненацька різко зупинився.
Машиніст електровоза, кілька раз подав сигнал. Посеред колії, розставивши руки, Віктор.
З дверей вагонів виглядали люди, гомоніли,
- Добре, що тихо їхав, а так і не знати, що би й сталося.
Знервований машиніст, криючи матом, підійшов до нього,
- Тобі, що життя набридло? Придурок! Хотів, щоб я із-за тебе за грати потрапив?
Вже декілька людей прибігло подивитися на це видовисько.
Мокрий на вигляд, підбіг черговий по станції, разом з іншими людьми відтягнули його, закрутивши руки назад, а він кричав,
- Галю, не їдь! Галю! Прошу не їдь! Не кидай мене.
Добре, що чергував знайомий, обійшлося без міліції. Батьки Галини вели його під руки, всю дорогу читали мораль. Дівчата йшли позаду, емоційно вели бесіду про те, що сталося.
Приїхавши в Москву, Галя зупинилася в гуртожитку, працювала в поліклініці в реєстратурі. Не пройшло й два роки, вона зустріла своє кохання, Валентина. Славний, чорнявий хлопець, не вперше бачив дівчину на зупинці. Допоміг їй сісти в трамвай, коли було занадто багато людей, так і познайомилися. Він був у формі, останній рік навчався в воєнному училищі. Родом з Горьківської області, туди його і послали на роботу. Їхали одружені, Галя зразу батькам нічого не писала, а вже, як були на місці, тоді повідомила.
Віктор жив своїм життям, робота і мрії в самотності. Часом, собі горілки дозволяє випити, щоби зняти напругу. Два роки мав надію, що вона повернеться. А вже, коли від сестри дізнався, що вийшла заміж, розповідали сусіди, що пив два дні, навіть швидку визивали, ледве спасли. А він все бідкався матері, що без неї не хоче жити.
Містечко Арзамас привітно зустріло молодят. Але місто закрите, розвивався великий секретний воєнний комплекс. Воєнний завод, в розбудові набирав швидкості. Валентину відразу дали двокімнатну квартиру, Галя ж працевлаштувалася в лікарню медсестрою, в пологове відділення.
Пройшов час… рідна земля привітно зустріла Галю із сином. Коли йшла знайомими стежками, літня пора придала радості. За ручку тримала трирічного синочка, Ігоря. Проїздом приїхали всього на два дні, Згодом, по путівці на відпочинок їдуть в Ялту.
По вулиці ж усі один одного знають, звістка швидко облетіла сусідів.
- Така пані приїхала, в золоті, славна, пишна, сина за руку вела. То вже може Віктор нарешті зрозуміє - не потрібен їй. Може на мене зверне увагу,- Таня поділилася з мамою.
Буквально на третій день, зранку, Галя йшла на станцію. Батьки тішилися малим, взяли за руки проводжали на поїзд. А позаду Віктор поспішав, намагався догнати їх.
Саме під`їхав потяг Галя подала квиток провідниці, стала на сходи, позаду почула голос,
- Я проводжаючий, на секунду? – випалив Віктор.
Провідниця не встигла рота відкрити, як він зачинився в купе, в якому сиділо дві літні жінки. Ні на кого не звертав уваги, малому всунув шоколадку, її взяв за плечі,
- Благаю, давай будемо разом! Що маєш сина то нічого, я пальцем не доторкнуся, не ображу дитину, адже я без тебе не проживу, почуй! Не їдь! Я тебе кохаю більше ніж життя.
Здивовані жінки, заніміли від несподіванки. Провідниця сварилася, поспішно відчинила двері купе, біля неї стояли два міліціонери,
- Ось, це він без квитка, час їхати, затримує поїзд.
Ті заламали руки, виштовхали з вагона, повели в напрямку Відділення міліції. Усі тільки хитали головами розходилися з платформи.
Галина вибачилася перед жінками, звичайно було неприємно та це все пропустила , як воду через сито. Він для неї,зовсім нічого не значить.
Вона відчувала себе щасливою, хоча й на чужині. Адже з чоловіком жила у злагоді, себе відчувала господинею. Він був добре вихований, любив її, цінив, шанував, мали намір народити доньку.
Не пройшло і року… в яру, біля ставу знайшли дві пляшки з-під самогону і тіло Віктора. При ньому, з кишені білої сорочки дістали записку.
« Прости мамо, без Галі не хочу жити! Та її не звинувачуй, це я. В усьому винен, я сам ».
03.06.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Шановні друзі !
Щиро вітаю зі святою Трійцею!
Миру, щастя і здоров`я Вам!
Нехай свято наповнить серця любов`ю,
Принесе радість у кожну світлину!
****
Ой почекай, не поспішай ранок,
Ти гарно вимий ніжки у росі,
Нехай всміхнеться, мило світанок
У зачарованій, ясній красі.
Землю туман обійме так ніжно,
Вранішній одяг- криштальна вуаль,
Нині у квітах, з сонцем побіжно
Віддасть вітриську розвіять печаль.
Розвеселяться, квіти проснувшись,
Солодкий смак прохолоди, роси,
Впаде проміння і обгорнувшись,
Заіскрять трави, дивної краси.
Величне сяйво стрімко погляне,
Устелить стежку, немов до раю,
О, яке ж літо, тепле, духмяне,
Сьогодні ж свято, його стрічаю.
Травень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2017
Кажуть всі, що я крикуха,
Затикають собі вуха,
А я цим - не переймаюсь,
Лиш собою, все пишаюсь.
Хіба що, така погана?
Поведінка бездоганна.
Це сама, я добре знаю,
Тож уваги, не звертаю.
Усі бачать, це не секрет,
Я сіренький ношу жилет,
Чорні крила, дзьоб гостренький,
Та і погляд , мій хитренький.
При нагоді, завжди вкраду,
Свою тЯгну серенаду,
Як не є, не полохлива,
Дуже добра, ще й вродлива.
Кар та кар - лунає всюди,
Все сміюсь, на повні груди,
Ну вгадали, хто ця пташка?
Тож скажіть мені будь ласка!
( Ворона)
Травень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Її думки, при надії, на життя,
Вона в очікуванні на дитя,
Вже до віконця ніжно поглядає,
Шептання уст,- Хай Бог допомагає.
Ледь закриває зморені повіки,
У сподіванні, що почує крики,
Цей подарунок, вже побачить Божий,
Принесе радість, їй світанок гожий.
І заспіває жваво соловейко,
Про все забуде, як –то було тяжко,
Тож народилося солодкомуко,
Сонячний погляд, на руках дитятко.
.
Життя - прекрасне, то ж днина золота
Нехай маля у любові підроста !
Дружина – мати- щедрий дар природи,
Є символ миру, щастя і свободи!
29.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Гомінкий день, спливав, жага чекати,
Дрімає сонечко, хочу кохати,
Бачу миленького, серденько мліє,
Погляд спокуси так душеньку гріє.
Лиш один дотик, кипить у жилах кров,
У клітці пташкою - пізнаю любов,
Наснились очі, то ніби смарагди,
Тобі я буду, сонечком назавжди.
Хай темна нічка, пригортаюсь ніжно,
Душа співає, я знаю - це грішно,
У небо синь лечу, солодко цілуй,
Я у вогні згорю, почуття вгамуй.
1990р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
Все йду до лісу, примружую повіки,
Іскриться сонце, аж вгледіти не можу,
А попід ним, розкладені мозаїки,
Тут радість, квіти - чародійство знаходжу.
Від пахощів, немов у раю, хмелію,
З жасмином,вже у білосніжній вуалі,
Калина - наречена квітне, радію,
Одягнуті шипшини - рожеві кралі.
Довкола, неначе гул, спів ведуть бджоли,
За всім заворожено спостерігаю,
Красу, я цю, ні, не забуду ніколи,
Напевно, із соловейком заспіваю.
29.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2017
Дан і Дік / казка/
На одному обійсті жила була мама - миша Юша і два синочки. Вони жили недалеко від сараю, за купою хмизу. Під старим покинутим хлівом, зробили багато нір, змайстрували гніздо.
Колись в хліві тримали поросят, тоді всім мишам вдосталь було їсти і взимку було тепло і затишно.
Та прийшов такий час, дідусь з бабусею зовсім старенькі стали, поросят вже не тримали, бо не мали здоров`я їх обходити.
Кури та качки весело копошились, хазяйнували по обійсті.
А, ще на підвіконні часто спав чорний, як хмара, старий кіт Василь.
В нього очі великі і в них неначе весь час горить вогонь. Його всі миші в окрузі знали і дуже боялися, бо часто на них полював.
Скрутно стало мишкам, де шукати їсти? Всі десь розбрелися, інше житло знайшли, а Юша залишилася зимувати з двома синочками тут.
Осінь з частими дощами надокучала, далеченько бігти до сараю, ще й похолодало.
Близнята Дан і Дік хоча були дуже непосидючі та часто жалілися мамі, що мерзнуть.
Одного разу принесла вона тканину, щоб пошити синочкам штанці, все ж гадала їм буде тепліше.
Дуже старалася, уміло викроїла тканину. Майже цілий день провозилася , нарешті пошила, одному синочку штанці з кишенею, а другому на кишеню тканини не хватило. Бідкалася та ,що поробиш, вже так і буде, думала миша.
Мишенята ледь не пересварилися, кому які штанці дістануться.
Дан тягнув в свою сторону, а Дік наполегливо в свою, аж крутився і сопів.
Мама не витримала суперечки, дуже на них сварилася, сказала, що порвуть і тоді один з них залишиться зовсім без штанців.
- Добре, - сказав Дан, задравши голову догори.
- Нехай бере, тож тоді йому прийдеться зерно нести на запас.
Миша непокоїлася і голосно запищала,
- Нічого і нікуди не треба нести, ще десь можна застрягнути.
-І взагалі, не смійте без мене кудись бігти! Ще треба трохи підрости! Чуєте!
-Я не дозволяю!
Сама ж весь час бігала до сараю, там ночували кури і качки.
Тож завжди можна було, щось знайти поїсти і додому діткам принести.
Але з осторогою бігала, бо теж боялася, цього великого кота, який часто грівся на сонці.
Завжди було все довкола огляне, тільки потім швидко біжить в сарай. Туди давно вирила вхід, зробила не великим, щоб ніхто не помітив.
Якось одного разу, під вечір, миша міцно спала.
Мишенятам надоїло тихенько сидіти, вони порадилися між собою і вирішили, мамі нічого не говорити, наважилися самі побігти в сарай.
Вузенька доріжка, вже добре втоптана, тягнулася від самої нірки прямо до сараю. Кіт, як завжди в цей час дрімав на підвіконні.
Дан вискочив першим, у різні сторони крутив головою.
Ой лихо, кіт примруживши очі, лежав і ледь-ледь поворушив хвостом. Зупинився Дан під хмизом, почекав, позирав у сторону кота і вирішив ,що той не побачив.
Але мишенята не знали, що кіт тільки зробив вигляд, що їх не помітив. Насправді ж, він вирішив почекати, коли мишенята будуть повертатися назад. Задоволено кліпав очима, вже мріяв, як буде ласувати ними.
Дан махнув лапкою до брата, той вмить вже був біля нього.
У сараї тихо… Дрімають кури на сідалах, а каченята збилися докупи, поховали голівки під крила, сплять.
Причаїлися мишенята, позирали в різні сторони.
-Щось не видно на землі зерняток, мабуть всі поїли, гайда по кутках, може там, щось знайдемо, - тихо запищав Дік.
У кутку і насправді, зверху дров стояв мішок з зерном. Зраділи мишенята, от вдача, повезло. Швидко зубами прогризли мішковину, зерно сипалося, наче само просилось до них. Та стільки мишенятам треба, швидко наїлися досхочу.
Дік декілька зерен взяв у кишеню, задоволено підморгнув братику,
-Давай, йдемо вже додому!
Дан першим промчався по - під хмиз і вже був у одній з нірок біля свого дому.
А Дік, неначе відчував небезпеку, дріботів лапами, йшов не поспішаючи, тож тяжко, бо для матусі ніс зернята.
І ось, вже попід хмиз заліз та раптом потягнув його хтось за штанці, боявся оглянутися назад, здогадався напевно кіт Василь його настиг….
Впирався лапками туди, сюди, подалі б від біди. Відчув штанці з нього сповзли, сердите; « Мя - у-у» пролунало навкруги і сильний шурхіт хмизу. Добряче розсердився кіт, бо залишився голодним.
А Дік в той час пулею вскочив у першу ж нору і за мить був біля братика.
Хіхікав Дан, лукаво позирнув,
-Ну ,що?! Я не прогадав, що маю штанці без кишені. А ти тепер зовсім не маєш….
Дік не переймався, навіть тішився,
-Нічого страшного, зате живим залишився. Та тільки не знаю, що тепер мамі скажу, брехати ж не можна.
Вже тихенько, крадучись, лягли спати недалеко від мами.
Наступила нічка, Юша відкрила очі, повернулася на другий бік. Подивилася, як у куточку мило спали, обійнявшись синочки.
Та ,що це? Де ж поділися штанці? Дан мав штанці ,а Дік то ні!
Як це трапилося? Напевно десь бігав, загубив, роздумувала миша.
І відправилася, як завжди в сарай.
Ранок… Надворі ледь-ледь до землі припадали перші сонячні промінці.
Після нічних промислів за зерном, Юша розбудила синочків,
-Щось довго спите, може ситі? Чому не просите їсти?
Дан мовчав ,а Дік хвилюючись, тихенько пищав, але все розповів….
Ох і сварилася мама на них і за провину поставила обох у куток, на цілу годину.
Та тільки тепер, від тієї пори, мишенята, якщо і носять штанці то тільки без кишені, подалі від біди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017
Всё хочешь, изведать полёт любви,
Он так, часто печальным бывает,
Предательство… познав, переживи,
Душа, больна, всё же побеждает.
Изранен, а ведь ещё так молод,
Надежды… пусты, где миг сладости,
Всё тело, пронзил собачий холод,
Уж кажется, нет в жизни радости.
Но рана, ведь не скоро заживёт,
На всё, будешь смотреть с оглядкой,
Тропа травой, полынью зарастает,
Любовь, не всегда узнаешь сладкой.
Один, уж совсем изнемогая,
Все раны зажили, мечта взлетать,
Любовь, горько - сладкая земная,
Ты снова отправляешься искать.
Февраль 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735218
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2017
Недалеко, біля лісу стояла хатина,
З малих літ, там жила, одна красива дівчина,
Босоногою, бувало лісом мандрувала,
Піде зранку й до вечора, все вона гуляла.
Жаль сиріткою, із дитинства, так рано стала,
Як журба, а коли й радість до лісу тікала,
Хоч у місті є хатина, не хоче дівчина,
Поспішати нащо та із лісу від’їжджати.
Не лежить, молоде сердечко покинути ліс,
На душі, враз лягає смута, їхати кудись,
Все до лісу поспішає, сердечку тепліше,
Як огляне,все довкола, вже на душі ліпше.
Досить важко зимою та знову йде до лісу,
Несе бачу, за спиною багатенько хмизу,
Вся закутана, в чоботях, вітер у обличчя,
Насолода, для неї, вже напевно звичка.
Десь побачила сліди хитренької лисиці,
Заховався зайчисько у сніговій спідниці,
А дерева чорно-сизі, так ніжно обійме,
Вже від холоду сльозини - та вона не піде.
Все милується зимою, дивами, красою,
І весь час так втішається казкою земною,
Підіймалось, сонце вище, вже відійде зима,
Тож пом`якшають морози і наступить весна.
А весною, серце рветься, то ж нові почуття,
Як у полі, річка ллється, ллється у майбуття,
Не сама, у лісі знову, птахи прилетіли,
Аж співає, серденько, прокинулись надії.
І всі трави, шовковисті, до гори піднялись,
Вона їх, вже відчула, бо раптом капці знялись,
Всюди м’яко і тепленько, прямо насолода
Тож так хоче, щоб довіку була ця природа.
Кольорові, килими, де глянь, розстелилися,
Вже й, яскраві фіалки донизу спустилися,
Від дороги смужкою барвіночок всміхався,
Оченята синенькі, із сонцем забавлявся.
Там широка галявина, а по боки кущі,
І радіють очі, манять суниці пахучі,
Під кущем стоять дзвіночки, ну майже чути дзвін.
Кольори блакитні, ніжні прилягають до ніг.
Догори, очі зведе, скрізь краса, зеленіє,
Ой, як гарно навкруги, вже душенька й говіє,
Любить ліс, як не любить? Чарівність Богом дану,
Як же можна не радіть соловейку славному?!
А повітря, чисте- чисте, як дитячі сльози,
І вже знову завітали літні, теплі грози,
А як дощ, весь ліс помиє, повсюди, аж блищить,
Гарно сонечко пригріє, пташка радо злетить.
Теплий літній вітерець, вже осушив травицю,
Та горобчик – молодець, устиг води напитись,
І не може, красуня дівчина, ліс покинуть,
Тут зростала! І все життя хоче тут пробути.
Богу дякує, за всю красу, що на землі є,
Кожен раз біжить до лісу, бо там щастя має,
Ой, як гарно, тут насолода, для неї життя,
Їй природа, подарує найкращі відчуття.
2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Там під лісом, під лісочком,
Три тополі, три вербички,
Тече річка та й струмочком,
Загубила черевички.
Лише вчора воду брала,
Назбирала букет квітів,
Так раділа й ноги мила,
Так чекала, кращий в світі.
Та не вийшло, як гадалось,
Сонце хмари затулили,
І навколо все здригалось,
Вороги все захопили.
Рідну землю, мою стежку,
По якій з милим ходила,
Розбомбили нашу кладку,
Там кохала і любила.
Снаряд влучив, проклятущий,
У вогні, земля стогнала,
Пішов ворог, ой хитрющий,
Канонада - не змовкала.
Тече чорна у річку кров,
Черевички загубились,
Чому ірод, забрав любов?!
Адже вдвох, ми так любились….
Лютий 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Надворі ніч…
Зненацька проснулася, наче щось шукала, клопоталася. Не могла знайти, що поставити на стіл, наче збиралася когось пригостити. Мабуть розпочну свою розповідь, що надихнуло мене написати. Але почну здалеку…
Звичайно в житті всього не пригадаєш та мабуть те, що кожного особисто торкається не забуваєш, хочу сказати, про значні події, не щоденні. Хоча життя й складається з років, місяців і днів. І ми живемо цим життям, чи хтось нам його написав і передбачив все в ньому. Я хочу поділитися з моментами життя з такими напевно, що бувають і у вас.
Сни… Чому вони приходять до нас і хто та що ними керує? Це напевно загадка для всіх. А може ангели - охоронці наші, адже вони напевно є в кожного, хочуть нас попередити, чи інколи і берегти від неприємностей, а можливо комусь спасти життя.
Ми всі знаємо свято Андрія Первозванного, на нього все ворожили дівчата, тож я була не винятком серед всіх. Поставила під ліжком блюдечко з водою, а через нього дві тростини. А по них просто поклала сірники, немов кладку зробила. Так і справді снився мені сон, що високий хлопець, світло русявий в синій формі взяв мене за руку і ми пішли з ним по кладці. Я добре пам`ятаю, не дійшли до кінця, я з неї перша ступила на землю, а він залишився там. Цікаво, як складеться далі життя та ми поки, що разом. Я тоді його ,ще не знала, але познайомилися ми з ним у грудні того ж року. На той час було мені цікаво, чому в синьому костюмі та вже невдовзі з`ясувалося, що він залізничник.
Ось, це один із снів, які збулися в моєму житті.
А далі було цікавіше, адже не думала я, що ми поберемося, він сам здалеку був, де зараз ми живемо. Так зустрічі були, коли був у нашому місті, але поїхав, так треба було, додому і нічого не обіцяв.
Та пройшло три місяці приїхав в гості, два дні побачення і знову поїхав.
І про одруження зовсім нічого. І ось знову поведу до чого….
Наснився мені сон… Йду по полю, саме цікаво, те поле, що навпроти моєї оселі, де жила. Прямо по пшениці ступаю, а скрізь високі хліба, колоски повні, аж геть прихилялися до мене. Яскраво світило сонце і небо світло – блакитне, чисте - чисте, жодної хмаринки і неначе золотом слова Ніна + Володя. Можливо, хтось і засміється та так було….
Тоді в той час, дивувалася, до чого той сон? Так зустрічі, поцілунки були, зізнання в коханні, але мови про одруження не було. Та після сну не пройшло і два тижні, як я отримала рекомендованого листа, а там заява на реєстрацію шлюбу. А згодом переговори, якщо не проти, щоб занесла до належної інстанції, ось і відбулося невелике весілля.
Хто попередив мене в снах, про те, що мало бути? Відповідь на це запитання здається зовсім ніхто не може дати, тільки все якісь здогадки вчених. Та хто може проникнути в наші мізки і знати, чому приходять, як кажуть віщі сни….
Проживши стільки років, маю онуків і майже кожного разу сни приносили наперед звістку, кого народить моя донька. Одна з них навіть, ще не знала, що вагітна та я, вже знала і запитала, що наважилися на друге дитя? Та тільки усмішка була і здивування, а потім через два тижні все підтвердилося. Я припускаю собі такі моменти, добре, це кровні, родина, але ж було кілька раз так, що зовсім чужі снилися мені. Звичайно зв`язки якісь були.
Колектив на роботі в нас був дружнім, завжди, як треба змінити раніше на роботі, чи вийти комусь на заміну в скрутний час, з цим проблем не було. І ось одного разу снився мені сон…
Наснилася мені мама співробітниці, а я її добре знала, бо дачі майже поряд, тож спілкувалися часто. Це було пізньої осені. Наче вона стоїть на зупинці в білій сукні, а по проїжджій частині дороги їде автомобіль. Багнюки не було видно та раптом на неї вона летить цілими шматками, разом з чорною водою. Багато писати про це не буду та не пройшло й доби, як у цієї жінки стався інсульт. Мені просто цікаво знати, чому до мене прийшов, цей сон? Адже навіть рідній доньці не дали знати про цю біду.
А навесні знов вона мені сниться, йде по дорозі, саме цікаво в тому самому місті, на зупинці, але перед нею велика яма. Я прокинулась без п`ятнадцяти шість ранку, скажу чоловікові, що мабуть у Світлани мама помре. Рівно о шостій ранку дзвонить телефон, а я й кажу чоловікові, мабуть дзвонить Світлана.
І знову запитую, чому до мене ,приходять такі сни?
Це мабуть не одна я така…. . Але ж живу від родини на відстані 800 кілометрів та до мене приходили сни наперед, знала, що мав хтось захворіти, чи померти.
В житті так склалося, що ми на одному обійстя жили з свекрухою двадцять дев`ять років. Будинок з чоловіком побудували біля неї, він виріс в неї один, без батька, тож все життя поруч. Як кажуть не значні моменти, щоденні в житті, проходять майже не помічаючи. Та є такі, що і не забуваються.
Було свекрусі вже вісімдесят три роки добре доглянута, тож було кому подбати, вона хворіла, вже не вставала з ліжка. Пізно ввечері ми з чоловіком все її провідували, так і цього разу.
Здається і сну не було, сниться мені, що я сапаю бур`ян по стежці, яка веде до хвіртки, хоча самого бур`яну майже немає, тільки курна земля, а це ж було літом. Чую голос свекрухи,
-Ти ,що мені дорогу приготувала?! Ну, то посієш тут нагідки, не забудь!
А її не бачу, тільки хвіртка стукнула, зачинилася, я ж залишилася на обійсті.
Зірвалася , думаю напевно померла та чоловіка будити шкода, лягли ж спати опівночі, а зараз була тільки п`ята година. Мабуть піду сама навідаюсь, так вирішила я. Страшно було, чесно признаюся, хоча мої батьки були старші, повмирали раніше, чого боятися? Але ж я сміливості все таки набралася, перехрестилася, відчинивши двері…. Знову збувся сон….
То це все так собі гадаю, мабуть бо ж спілкування, тому й сняться такі сни, що збуваються. Але пригадую, за два тижні перед революцією гідності, в листопаді, сниться мені сон…
Великі собори, храми, дахи з куполами, а над ними вогонь і цікаво, що вони не горіли, а над ними полум`я, неначе хмиз горів. Що то було? Адже й не думала й не гадала, що така біда прийде, що нашій молоді прийдеться таке пережити, ховатися в соборі. І знову запитання, хто приносить ці сни? Адже в той час я в Києві навіть не була, ні думки ,ні розмов ніяких на цю тему не було.
А вже на Водохреще мені наснився сон, я жахнулася, бо все коли мені в таку ніч сон снився, він збувся. Все думала і не могла розгадати до чого таке наснилося? Якийсь чорний, здоровий чоловік, з довгим волоссям, тільки його зрівняла з Карабасом- Барабасом з казки» Золотий ключик». Він у руці тримав здорову в`язку ключів і комусь її віддав, а кому я не бачила. Проснувшись, сон розповіла чоловікові, журилася, що хто це має віддати ключі ,це ж по моїм дослідженням ключі , замки, це значить віддати дім, а це велика в`язка ключів. Вже пізніше віддали Крим і почалася війна. Що це збіг обставин?
Я напевно б і не писала сьогодні про це все. Та кілька днів поспіль журюся, що немає в КП чудової поетеси Ганни Верес. Наша поетеса, майстриня слова, вірша, не виходить до нас, не пише нам свої чудові твори. Можливо, щось сталося? Запитувала в декого з КП та на жаль ніхто, нічого не знає.
І ось наснилося мені цієї ночі У мене тут, за комп`ютером, сидить, якийсь чоловік, моложавий, я так зрозуміла з розмови, що заїхали до мене в гості Ганна і її син. Ганна чомусь лежить в ліжку тут, поруч з комп,ютером в цій кімнаті, в в`язаних шкарпетках, вони чомусь трохи замурзані, але не дуже, знаєте, як ото буває після взуття. Обличчя бачу розпливчасто, те, що колись бачила її на фото і вона мені говорить,
- Втомилася я з дороги, посплю трохи…
Знову бачу уві сні, ми з чоловіком накриваємо стіл, а поруч чомусь вбрана ялинка, як на Новий рік. І я залізла на стілець, дістаю з серванту в круглій тарілці, загорнуті в кольоровий папір цукерки, а чоловік мені говорить,
-Там торт стоїть, давав сюди!
Побачила шоколадний торт, не круглий, а мав вигляд серця. І я прокинулася….
Не можу бути байдужою. Чому так наснилася мені?
І вкотре даю собі запитання, хто присилає мені ці сни?
Ось і пишу, прошу Ганнусю відгукніться. Щоб ми за Вас не хвилювалися.
Чекаємо на Вас і ваші твори. Хай в Вас, все буде гаразд!
22.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017
Кажуть, що колючий дуже,
Та, не бійся мене друже,
Хоч, на вид трохи страшненький,
Та, насправді, я гарненький.
Чорні… очі, гострий носик,
Правда, скажу малий хвостик,
Тож, скрутився я клубочком,
Став, серед поля горбочком.
Колір, неначе земелька,
Ось, одежка є хитренька,
Миш, ловити справжній мастак,
А, називають всі - їжак!
16.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2017
Чекав давно, я тебе на вокзалі,
У ресторані, у великій залі,
І позирав, весь час на вхідні двері,
Вже лізли в голову, думки химерні.
Знову чомусь, коники викидаєш,
Не помічаєш мабуть, що втрачаєш,
Я теж був (гарний), що можна сказати,
Мо» геть здурів, як зміг приревнувати.
Що між собою місток зруйнували?
Тож щирі, радісні, почуття мали,
Невже зблиск зітремо, наших побачень,
Тепер, що бУло, вже не має значень?
Як береги розлогистої річки,
Завжди чекали зоряної нічки,
Нам верби тихо… тихо шепотіли,
Ми покохали, зустрічей хотіли.
Ти у компанії квітла красою,
Але ж, булА люба тільки зі мною,
Чи це інтриги? Чи мені здавалось?
З іншим всміхалась… серце розривалось.
Вже сам, боявся, що увірветься терпець,
Й коханню світлому вже прийде кінець,
У вечір дивний, ще горить надія,
Жити з тобою, гріє серце мрія.
Перед очима, лише твоя краса,
Той ніжний дотик і солодкі уста,
Раптом проникливий, погляд ловлю,
Діждавсь, щасливий, в душі кричу - люблю!
Жовтень 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Ой надворі за вікном сонечко вже сяє, піднімаюся з ліжка я бігом і в кімнату до мами. Тю, немає, де поділись?! Та й до Тані в кімнату,
-Сестро-сонько скільки можна спати? Кожен день так довго спиш, чуєш ми вдома самі. Гайда підіймайся!
Таня очі ледь відкрила, потягнулася і зіваючи сказала,
-Як? Ми самі вдома?
-А ,що хіба не можна нас самих залишати, адже я дорослий. Тож восени йду до школи, буду за тобою наглядати.
Раптом собака на повір`ї ,так гучно загавкав. Поспішив, одягався на ходу, зашпортнувся, впав. Підбігла до мене Таня,
- Ромчику забився?
-Почекай,! Ні! За штанці зачепився.
В кімнату двері відкрились, прийшли мама й тато.
- О! А ви вдома! Ми думали вас немає! А чому собака гавкав? Що, до нас хтось приходив? - я швидко запитав.
Мама до Тетянки,
-Сонечко моє, не дали тобі поспати. А ми курочок купили і півника гарненького.
Я вже швидко в двері, мама закричала,
- Вони нікуди не втечуть, треба вмитися та зуби почистити. Мусю слухатися, що поробиш, дисципліна має бути, мені весь час так говорить тато.
З Танею біля рукомийника, чистимо зуби. Я то швидко, а вона, ще ж мала, чотири роки, треба їй допомагати, все мені так мама каже.
Надвір нас не пустили, я трохи засумував. Мама сказала після сніданку. То ми з сестричко їли на перегонки, хто швидше з`їсть. Я ж звичайно першим справився. А вона неначе навмисно, візьме в рот каші і тримає, тримає. Неначе зі мною дражниться.
Морщить носа, очима водить, а потім їх закриває. Махає під столом ногами і майже весь час всміхається. Часом так хочеться на неї крикнути та знаю, цього робити не можна, вона ж моя сестричка. Та, ще, така мала. Взагалі, тато вчить, що чоловіки повинні жінок захищати. Правда, чому? Я цього не розумію. Ото й хочеться іншого разу просто стукнути, коли заважає малювати, чи гратися машинками. Бо ,щоб не взяв в руки, вона теж відразу хоче, ще й за чуба тягне.
-Ну нарешті….
Взяв сестричку за руку і ми пішли на двір.
-Ви ж за огорожу не заходьте, бо злякаються, - попередила мама, коли виходили.
Таня схопилася двома руками за сітку і підплигуючи дивилася на курей.
Я ж задоволено роздивлявся навкруги. Курочок нарахував шість, всі біленькі. А півник, не зовсім білий, з хвоста стирчали сірі пір`їни і звисали майже до самого низу. Він побачивши нас почав марширувати,
а потім, як підскочить до сітки, де стояла Таня і , як закричить! Таня з переляку кинулася до мене, я її обійняв. А сам напевно очі витріщив, бо не очікував, трохи теж злякався. Потім дуже розсердився….
Півень такий високий на ногах, ще й плигати, до моєї сестрички! Ну думаю, я тобі зараз задам. Тані наказав, що стояла на місці і мовчала.
Сам взяв палку, таку, величеньку і до нього за огорожу. Ой, як почали кури кричати, кудахкати, а півень теж кричав і скакав,летів на мене.
Таня злякалася, почервоніла, верещала на весь двір. Аж тут і тато з мамою прибігли.
-Ой лишенько, Ромчику, - він тебе не клюнув, схватила мене мама.
Таню тато вже тримав на руках, вона відразу заспокоїлася. І сердито до мене,
- Ану в куток, швидко!
Сестричка, обійняла його, щось шепотіла, він позирав на мене,
-Ну добре, стій, не ходи!
Я стояв опустивши голову, відчував, як пашіли щоки. Хитренько позирав з під чубчика, думав, що буде?
Ми всі пішли до хати. Мама сіла біля мене,
-Розповідай, як було діло.
Ну то я все й розповів. А в кінці сказав,
-А чого він на неї скакав?! Ви ж мене вчите, щоб захищав Таню, от я і хотів захистити. А він чого такий сердитий? Чого з нами не хоче дружити?
Мама похитала головою,
-Ну гаразд, пішли !
Тато залишився в хаті, а ми ж троє пішли, я думав, до курей. Та ні, не до курей, мама повела нас в садок. Заставила в торбу рвати траву.
Ми з сестричкою дуже старалися і швидко нарвали. Мама теж допомагала, як було пів торби, пішли до курей.
Вона зайшла разом з нами за загорожу, Таня ховалася за нею. Я ж стояв, сердито дивився на півня, чекав, що знову буде скакати.
-Ось дивіться, - мама взяла кинула курям трави. Вони не звертаючи уваги на нас стали її скубати. А півень трусив головою, що, аж сережки гойдалися. Цікаво! Він зовсім на нас не хотів плигати. Підзивав до себе курей і теж дзьобав траву.
-Ну от і подружилися, бачиш, Ромчику! - всміхаючись сказала мама.
- Як з палкою будеш в руках, то дружби ніколи не буде запам`ятай! І ти Таню, зовсім не бійся, він добрий! Бачиш, як зазиває курочок. Будете рвати травичку, давати їм зерно, будете друзями, - вчила мама.
Від тої пори кожного ранку нам півник співав пісні, частенько пробуджував і ми після сніданку йшли по травичку. А потім годували своє хазяйство, як каже мама.
Так, насправді, ми були дуже раді, що подружилися. Курочкам навіть давали їсти зерно з долонь, а вони ходили задоволено кокали. А наш красивий півник, тільки позирав гордовито, неначе охороняв їх. Курочки нас напевно полюбили, бо кожного дня несли яєчка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Де ж ви гори полонини, за вами сумую,
Там далеко, понад гаєм, я трембіту чую,
Хоча тут і не зростала, для мене це казка,
Чарівна, моя країна, на те Боже ласка.
Ой, смереки, дуби пишні, вами я горджуся,
В гірську річку, стрімку, дзвінку радо осунуся,
Придасть силоньки, здоров`я, повітря чарує,
А джерельна водиченька тіло загартує.
Скрізь ялини, величні, мов дістають до сонця,
Понесу, я радість, щастя у своїх долонцях,
І сердечку, так тепленько, аж кортить співати,
Та й душі, пташечкою, хочеться політати.
Ой стелись, стелись барвінку, зустрічаю літо,
У віночку з Іван-чаєм, з пурпуровим цвітом,
Радо бачу в Україні, красу незрівнянну,
Та й довіку не забуду рідну, сокровенну.
Ой квітуча, моя земле, ця краса безмежна,
Прошу Бога, щоб Держава була Незалежна,
Ой ви гори, полонини, з вами поговію,
Повернутися, я хочу, про вас часто мрію.
Квітень 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017
Я кролика хотіла, щоб був біленький,
Матуся вже купила… та він руденький,
Ой, любить стрибати , з ним у ігри граюсь,
Повсюди шукаю, а потім ховаюсь.
Травички, я нарву, буде смакувати,
Оце, знов думаю, як його назвати?
Туди, й сюди плиг - плиг. Весело, сміюся,
Ой бачу, не кролик, це кроличка Нюся.
17.05.2017.р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017
З нею ми, хоч і родина,
Досить схожа одежина,
Кажуть бджілка – трудівниця,
У нас є, прозорі крильця.
Я не буду, отакою,
Ну добрячою слугою,
Не гнобить мене житуха,
Не образить, навіть муха.
Тож ужалить, добре вмію,
Налетіть, перша посмію,
Я смакую все солодке,
І пахуче, ледь-ледь в’язке.
Хоча мед і не збираю,
Та від нього, радість маю,
І, як бджілка, люблю квіти,
Та бояться, мене діти…..
Вірш - загадка, немов роса,
Відгадали? Це я – (Оса)
Квітень 2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017
Ясний ранок.. Чудо промінчик,
Скік – скік скаче… неначе зайчик,
Ой яскравий, цей чудовий світ,
Скрізь лунає – Гей, привіт! Привіт!
Це відважні, цвінь – горобчики,
Забіяки,як всі хлопчики,
От бешкетники, ще й веселі,
І літають навкруг оселі.
Чи зернятко, чи то черв`ячок,
Чи сховатися, встиг світлячок,
Вже хитренькі, вміло спіймають,
Стрімголов, швидко відлітають.
На курінь, так хутко скік та скік,
Щоби кіт не вздрів, подалі в бік,
Чистять крильця, вже на бузочку,
Та й радіють квітам, садочку.
03.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
Напевно щось сталося з природою… може це відгомони воїн? Таке забруднення атмосфери, чи заводами, чи іспитами нової хімічної зброї? Чи що? Що сталося? Чому так холодно? Це мабуть загадка для багатьох….
Дивуються люди в невеликому селі, адже живуть майже, як жили п`ятдесят років тому.
Село в низині, огорнуте квітучим бузком, потопає між невеликими пагорбами, по яких тягнуться ліси. З однієї сторони майже одні сосни та де-не-де ялини, по іншу сторону листяний ліс, цей ближче до села.
Можна вийти з обійстя і здалеку побачити чорні, похмурі граби, майже однакові з дубами і між них видніються старі товсті, пишні квітучі черешні, вони неначе вбралися в весільний одяг, аж нахилились до землі. Та чи цього року вродять? Адже в самий цвіт так похолодало, що по долині було біло- біло, а дахи хат покриті шифером, по яких подекуди завжди виднівся мох, стали неначе одягнуті в капронову білу вуаль. Звичайно вразило око та настрій геть пропав. Та картопелька, що зійшла, одягла білі капелюшки, а як перші сонячні промені дістали її, геть зморщилася, як старенька бабуся, прив`яла. Куди не глянь, одне розчарування. По городах полуниці, навіть були вже ягоди, почорніли, а цвіт схилився в зажурі. Горіхи ж, неначе їх оголили, адже цвіли та ранком біля себе встелили по зелененькій травичці майже зовсім чорну мереживну вуаль. Подивлюся довкола болить серце. Що дарує людям цей рік? Добре хоч зеленіє трава, тож є надія, що худобі, кроликам та курям буде, що дати. Але ж відразу думаєш, а кролики не почнуть падати, вмирати, як кілька років поспіль. Кислотні дощі приносять біди.Як жити? Кожен задає питання, тут в селі може з десяток сімей молодих, а то всі пенсіонери, хіба можна вижити на жебрацькі пенсії, а тепер, ще й не знати, що буде з урожаєм. Хіба молити Бога, щоб вродив хліб та й якось буде. Молиться кожна людина, щоб Бог не покинув, не дав знову впасти в п`ятдисяті роки минулого століття.
Як живе це село? Нема нікому діла, там, на Сході війна, декілька чоловіків пішли захищати країну, їх мало, так само, як мало ходить дітей до школи в сусіднє село. Кожного дня збираються невеличкою юрбою і п`ять кілометрів долають майже щодня тільки в одну сторону. Бо автобус, той, що виділили, майже весь час на ремонті. Таке життя…
Більшість людей коли хворіють намагаються лікуватися травами, а там, як Бог дасть. Є одна фельдшерка, часом укол зробить, як криза, а вже потім, що чекає цю людину, немає нікому до цього діла.Самотужки не добереться до містечка, треба транспорт, а його не завжди знайдеш при потребі.
Але ж люди тут добрі живуть, один одному все в допомозі і дуже працьовиті.
Ледь - ледь сонечко піднялось…
Просинається село, півні немов на параді все виспівують пісні один за одним. Легенький, весняний вітерець, але прохолодний гойдається, ховається між молодим листям дерев та кущів,ледь- ледь прихиляє травичку…. Вже десь гайнув у саму середину долини, там невеликий ставочок. Декілька незначних джерел підтримують прохолодну воду, яка тече між пагорбами в місцеву річку. Це для села радість, при нагоді можна наловити риби. Добре, хоч це в села не забрали, кожен має доступ сюди і дітлахам літом справжня насолода, можна купатися та засмагати.
А поля навкруги де-не –де засіяні, ще чорніють, лише декілька видніються озимою пшеницею. А то більше полів все ледь - ледь зелені, видно торішні сухі бур`яни.
Вже з однієї сторони села, то з іншої чути ревіння корів та перегукування гусей й відразу гавкання собак.
Бачу йде старенький дідусь на город, а під ногами рушником стелиться барвінок, синенькі оченята разом з листочками, здалеку привітно поблискують. Дід роздивляється довкола, підносить голову до гори і хреститься. Напевно, як завжди просить у Бога допомоги, щоб зберіг урожай. А небо сьогодні ясне – ясне, ні хмаринки, тішиться, може вже буде тепло. Задумався, прислухався до зачарованих пісень птахів. Здалеку, з лісу чути соловейка, а зовсім поряд щебече шпак, інколи наче передражнює горобців.Згодом, так заллється піснею, аж завмирає серце від радості. Яскраве сонце своїм промінням покрило землю навкруги. Живе село, живе в надії….
15.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
До річниці мами
Червоні троянди, дві ненці несу,
До рідного дому, давненько не йду,
Не видно стежинок, густенька трава,
Душа так страждає та біль зажива.
Ой доле, доленько, нас розлучила,
І вірно любити мене навчила,
Я все пригадаю, вишневий садок,
Мої гусенятка, туманний ставок.
Далеко до яру , туди мене кличуть,
Ледь - ледь світає, вже радісно ґелґочуть,
Піду до криниці, вода там свята,
Чому ж, мов на крилах літають літа.
Я поруч с тобою,вже сонце сідає,
Немов, наді мною твій погляд літає,
Троянди, он бачиш, знаю, їх любила,
Та йти, не хочу, геть покинула сила.
Матусю, люба , ми весноньку зустріли,
Згадаю, ніжні дотики рук так гріли,
Коли знемагала, так дуже хворіла,
В той час, була би, як той листок зіпріла.
Не спала, ти завжди ночами втішала,
Голівку гладила, потім цілувала,
Навчила так багато чого, по житті,
Мені, все пригодилося у майбутті.
Матусю, дякую та мені пора йти,
Рідненька,знаю, мене дуже любиш ти,
Онуки та діти, вже чекають тепер,
Чекай, не журися, ще прийду до тебе.
13.05.2017…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
Гай зелененький, у спогадах моїх,
До колін трави, там повно дітлахів,
Яскраве сонечко, пісні солов`я,
Я, мов літаю й летить думка моя.
Всі босоногі, із ляльками грались,
Щасливі миті, все по житті мчались,
Скрізь сміх лунав, тут вже м`ячик крутився,
Заб’ють гол хлопці, народ веселився.
І ґелґотали гуси. Йшли купатись,
Моє дитинство прагнуло погратись,
Поряд ставочок, жабки хлюп- хлюп та хлюп,
У воді ноги, аж захоплює дух.
Від задоволення..Спина у рясці,
Хвала дитинству, воно мов у казці,
То справжнє щастя, оттакою бути,
Як не радіти? Чи й можна забути.
Вітрець легенький, враз сполохав думки,
Хай знов полину, я у них залюбки,
Зачекай час! Прошу швидко не лети!
14.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017
Шановні поетеси-Матері і мої читачі!
Вітаю з Днем Матері!!!
Здоров`я,миру і добра!
Достатку,щастя і тепла!
Щоби були радісні очі
Щоб спокійно спали щоночі
Поваги Вам від онуків,дітей
Нехай співає для Вас соловей!!!
*****
Ти заплела у косу стрічку,
І одягала вишиванку,
Все цілувала, мене в щічку,
Вставала дуже спозаранку.
І невгомонна й клопітлива,
Мудра і щира, теплі очі,
Матуся добра і чутлива,
Оберігала, сон щоночі.
Я пам’ятаю її пісні,
Пригріли серце, йшла у життя,
І поцілунки, ніжні, рясні,
Подарувала ласку, щастя.
Життя розправило вітрила,
До тебе б ніжно пригортатись,
В дарунок доля дала крила,
Прийшлось з тобою розпрощатись.
Немов для мене чарівниця,
Тоді дорогу освітила,
І вуркотіла, як та птиця,
За мене Боженьку просила.
Давно пішла у світ незнаний,
Я так далеко, на чужині
Зі мною погляд, твій жаданий,
Цей спогад гріє, душу й нині,
Допомагає,як і завжди.
10. 05. 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017
Прийшла, постукала у вікно нічка. Весняна нічка трохи темніша ніж взимку, бо ж снігу давно немає. Він зовсім розплакався від сонячних променів, від тепла і стік струмочками води, приховався десь в землі.
Скрізь виростає зелененька травичка, краса…
Молоденькі листочки дерев і кущів виблискують на сонці , вбралися в цвіт абрикоси, черешні і вишні, розцвіли різні квіточки.
А пташок стільки багато стало! Співають щодня, весело надворі та тільки ж не вночі.
Ось, це я, лежу в ліжку і все думаю, я то сплю вночі, а там, за вікном не все спить. А я давно приготувався до сну, почистив зуби і з під ковдри виглядаю, чомусь ніяк не можу заснути. Кручуся, верчуся, немов став дзигою І не можу збагнути від чого це … Позираю у віконце….
Ой, на небі зірочки, як маленькі дітки ліхтариками світять. Що не погляну у вікно, немов мені моргають весь час. І ледь - ледь мерехтять, часом, як на одній ніжці стрибають, а часом на місці стоять. А поруч місяць рогом, неначе за щось зачепився і теж моргає блідим сяйвом, веселиться серед зірочок-діточок.
Йому напевно веселіше зараз. І вже сам себе заспокоюю, мені теж було сьогодні весело. Такий був чудовий, сонячний день…..
Прийшли до мене друзі, вони правда старші за мене, мені ж п`ять років. Але нічого, після Нового року буду мати шість. Ото вже тоді буде зі мною заморока, так мама з татом кажуть, бо будуть готувати до школи.
Ага, я вже знаю, що це таке, мій друг, Сашко, туди ходить. Розповідає, що там треба робити те, що говорить вчителька, а не те, що хочеш ти.То я вирішив, що туди не хочу, але ж прийдеться йти, як і всім.
Чую, хтось двері відкриває ,а це мама…
- Синку, чому не спиш? -поправила штори.
- Навіщо до вікна поглядаєш? Про що думаєш, чи мрієш ?
- Та, це мамо, дивлюся, зірочкам добре! Мерехтять, танцюють, стільки хочуть, стільки й літають, а я, тут, як подумаю про школу…. геть сон тікає.
- А чому ти так зарано переймаєшся, ще далеко до того часу?
- Тож був сьогодні з нами на лузі Сашко, ой стільки нам розповів про школу. Ну ,я все зрозумів, туди не хочу!
Мама засміялася, поцілувала в чоло, поправила ковдру,
-Це ти, ще не знаєш, як цікаво в школі! Адже там діти пізнають про все, все на світі і про небо й про зорі і про літаки. Це спочатку тяжкувато, а згодом, будеш мати бажання, буде легко навчатися. Ну спи, моє маленьке чудо! Ти напевно дуже зрадів,
що на дворі тепло, добре наганявся, емоцій набрався, як кажуть, через край.
-Так мамо, ми гралися майже цілий день! Бабуся тільки на обід нас погукала. Ми дуже швидко з ним розправилися і знову погнали на долину.
- Я Сашкові двадцять голів зумів забацати, а він мені тільки шість.
- Щось ти дуже збуджений, досить про це думати і про школу, спи вже!
- Чуєш, мамо, а потім, м`яч впав у стару криницю, хтось залишив її відкритою. То ми позвали на допомогу діда Семена, він нам його дістав. Знаєш, спускався прямо у криницю, у здоровецьких чоботах, ми всі його обступили, дивилися, як він це зробить. Я теж, як виросту так зумію, правда мамо?
Вона присіла збоку на ліжко і просто дивилася й усміхалася.
І я продовжив,
-Ой, як би ти бачила, як Сашко ввечері гусей заганяв! Ми йому всі допомагали, ну ніяк не хотіли йти з долини. А той гусак, мені здалося, що він більший за мене, як схватив мене за штанці, я думав залишуся без них. Геть по коліна мені стягнув, я, аж упав, правда Сашко відразу підбіг, відігнав його. Я був відразу злякався, а потім вже сам з себе сміявся, адже це просто гусак, не якийсь монстр, як в кіно. Але ж крику було на всю долину, кричали гуси, а ми їх ганяли, ганяли та нарешті вдалося загнати додому.
-Ну в тебе справді був сьогодні день пригод та вже вгамуйся, досить!
-Мамо, але ж класно, що весна, що тепло, не те ,що взимку, тоді було, лише трохи погуляю і вже мерзну. А зараз краса і одягу багато не треба.
Мама дивилася і хитала головою,
- Почекай - но прийде літо, побачиш, яка краса, достигнуть суниці, черешні і буде не те що тепло, а буде дуже жарко. Ти ж напевно пам`ятаєш в тому році?
-Ні мамо, мабуть я був малим, тепер же я вже дорослий!
У мами сльози на очах і чую тихенький сміх, прикрила уста рукою,
- Звичайно дорослий будеш, тільки, ще треба трішки підрости. А зараз повернися на бік і спати, моє сонечко, спати!
-А може казочку розповіси? Чи ти дуже заморилася на роботі?
-Ну гаразд, тільки оченята закрий і слухай уважно, уважно…
- Десь далеко, далеко за горами котило великі хвилі море. А посеред нього виднілася величезна гора, вона вночі сяяла від місячного світла. Здалеку здавалося від неї відлітали в небо зорі, тільки мерехтіли вони різними кольорами..
О, подумав, я ,мама знає, що люблю казки про небо, про інопланетян, як в кіно. Вже вмостився гарненько і переді мною почали танцювати зірочки.
А я за ними все біг і біг, ніяк не міг догнати, вони ж мені все мерехтіли і мерехтіли. Здалося немов провалився у їхній світ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017
Посеребрилось волосся у матерів,
Не повернулися синочки із війни,
Перед очима, часто в росі ранковій,
Як босоногі, були маленькі вони.
Кожного разу вдивляється у фото,
Ті,теплі спогади… Непрохана сльоза,
Тих, ясних днів було в житті не багато,
Війна прийшла на Україну, як гроза.
І тільки ранок…поглядає у небо,
Знову стрічає. Чути крики журавлів,
Вже проводжа.Чом, у інший світ понесло?
За що вбиває, клятий ворог синочків?
Ой стільки ж Боженьку, діточок полягло…
08.05.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2017
Весни квітучість… прикрашає рідну столицю. Вкотре відвідати парки, музеї і просто у вільний час пройтися по алеях, де височять, розлогі дерева каштанів й по клумбах вражає різноманітність квітів. Але чи є в гарячу пору час, коли в студентів весняні сесії.
В Київському електромеханічному технікумі дуже людно. Крім стаціонарних учнів в холі багато заочників. На весняну сесію з'їхалися звідусіль. На черзі екзамени, лабораторні роботи та під кінець сесії захист курсової роботи. Вже зранку, поспішаючи, всі займали чергу на екзамен й кожен трусився перед дверима в аудиторію. Хтось роздивлявся в книжках схеми, хтось повторював, розрахунки провисання проводів телефонного зв`язку. Скрізь метушня, шепіт між студентами. Сьогодні інша група здає екзамени. Студенти заходять по черзі, коли хтось виходить, хвилюючись запитують, кому який білет дістався. Група студентів йшла з консультації, в них екзамен завтра та все ж таки було цікаво, як здають інші групи, які додаткові запитання?
Троє дівчат весело позирали на тих щасливчиків, хто вже в руках вертів залікову книжку з оцінкою, тішився, що відстрілявся.
- Ну, що дівчата йдемо, вже досить, набралися порад, пішли вечеряти, в нас завтра важкий день, - запропонувала Надя.
Таня й Галя переглянулися, одночасно всміхнулися. Галя підморгнула до Тані, приклавши пальця до уст,
- Сонечко, сходи, купи всім кефіру й постав варити картопельку в мундирах , ми скоро прийдемо, давай.
Надя, простенька жінка з Бахмача, чорнява з ясними блакитними, добрими очима, весело підморгнула,
- Ну, гаразд, даю вам пів години, не більше, я встигну, то ж не баріться, дуже їсти хочеться.
Дівчата весело позирнули, захоплююче спілкувалися з колегами.
Тихо грає приймач…. В кімнаті троє, за вечерею розмови. Надя старша серед них, заміжня, виховує п`ятирічного сина, працює електромонтером. Має навички, досвід у роботі, багато в чому підказує в навчанні. Таня ж жмеринчанка, русява з великими округленими очима, довгими віями. Вона теж заміжня, працює електромонтером, має доньку двох років. Галя гарненька, повненька дівчина із світлими, смарагдовими очима. Довге волосся кольору стиглих колосків, заплетене в товсту косу, лежить на плечі, досягає пояса. Працює електромонтером по станції Козятин. Тож всім треба було закінчити технікум, щоб отримати диплом та за фахом продовжити кар`єру.
Вони іще з початком навчання разом у кімнаті, дружні, веселі, щирі між собою Другий рік навчання в технікумі об`єднав їх, ділилися особистим життям, радилися немов сестри.
Після вечері Галя взяла в руки гребінець, підморгнула Тані,
- Дівчата, що я вам розкажу, ну вгадайте про що? Хто перший?
Таня весело заговорила,
- Ой, бачила, бачила, як ти сідала в поїзд, тебе цього разу хлопець проводжав, той самий, що приїздив до тебе на установочну сесію. Ти з ним таки помирилася? Що я вгадала?
В Галі сяючі очі,
- Я його так кохаю, мені більше ніхто не потрібен, за ним би бігла, здається на край світу.
Морщила маленького носика, продовжила,
- Та мама все говорить, що він, як слимак. Не надійний, бо дуже красивий, каже не щирий, замкнутий, не простий. При розмові приховує очі, дивиться в інший бік. А може він стидається мами, я хіба знаю чому так?
Надя взяла гребінець, не поспішаючи розплела Галі косу, почала розчісувати красиве, густе волосся,
- Ой краса дівчата, це таке діло, ви мабуть чули такий вислів » З личка, не п`ють молока », то ж задумаймося. Кажуть красива весна й красива молодість та прийде літо, осінь, багато чого зміниться, побачите.
Галя, ніби кудись спішила, крутнула головою, з опалу вимовила,
- Він каже, що кохає, то ж сватання було, подарував каблучку з камінчиком, тільки я залишила її вдома, влітку буде весілля.
Кров вдарила в обличчя, розчервонілась, очі налилися сльозами. Вона намагалася стримувала сльози, щоб не заплакати, часто кліпає очима.
- Тож ти кажеш , що мамі не подобається, дала згоду на весілля ? - запитала Надя.
- Дала, тому й на літо визначилися, - вже спокійніше продовжила Галя,
- Каже мені, щоб я, ще гарненько до нього придивилася. Ми зустрічаємося другий рік та він часто у відрядженнях, по пів місяця немає. Така робота, водієм працює на консервному заводі, часто кудись возить товар.
- То він може за кордон їздить? - з цікавістю, запитала Таня, сидячи з підібганими ногами на ліжку.
- Їздить кудись, точно не знаю, але часом довго немає.
- Ой, Галю-Галю, ти б краще все розпізнала про нього, а потім вже йшла заміж, - продовжувала Надя.
- Я тобі чесно скажу, я ж бачила його тоді, як він приїжджав до тебе та в мене, на жаль, теж про нього враження не в кращу сторону склалося. Пригадай, ми ж тоді чаювали разом, він був з нами приблизно з годину. Я тобі скажу те, що ти його кохаєш це добре, але я тоді не побачила в його очах до тебе вогників кохання. Можливо він пізніше закохався. Дивись тобі видніше та краще не поспішай. Знаєш, може він тепленьких шукає, твій батько в депо має гарну посаду, розповідаєш, живите в достатку. А, що в нього за сім`я? Сватання було, то вже треба було поцікавитися, що за родина, як кажуть, хто та чим дихає?
Галя взялася сама заплітати косу, задумалась, раптом сказала,
- Та вони теж не бідненькі і батьки так нічого, я в них була, він мене з ними познайомив. Має меншого брата, майже такий, як мій брат, тільки в різні школи ходять. Правда він такий шибеник, шостий клас, саме некерований вік у дітей. Якось одного разу при мені дав Сергію листа, а там фото дівчини. Конверт вже був відкритий, Сергій тоді дуже почервонів, лист сховав у сервант. Скоро перевів тему розмови, брата вигнав з кімнати. А так загалом, все нормально, я хочу за нього…
Таня встала з ліжка, підійшла до дівчини, обійняла за плечі, -
- Ой, знаю я це кохання! Ось, сама зважила, на чужину приїхала.
У мене теж чоловік красивий, схожий на артиста. От закохалася, що хіба думала, що на чужині так важко жити. Але нічого, якось буде, будинок вже закінчуємо будувати, правда доньку, таки прийшлося завести до мами.
На якийсь час в кімнаті тихо, з коридору чути, як хтось грає на гітарі, гучні розмови.
Вже вкладалися спати… Галя в ліжку продовжила розмову,
- Знаєте, у нас на роботі є Володимир, не дає мені спокою, правда старший за мене на чотири роки, теж непоганий хлопець. Але трохи зануда, весь час мені щось пропонує, чи чаю, чи солодощі. По роботі багато чого й цікаво розповідає, кожного разу намагається доторкнутися, то за руку, то за плечі. Зирить на мене, якось інакше, не так, як всі на роботі, здається, якась занепокоєність, теплота, ніжність. В той же час очі блищать, немов у них блиски вогників. Кожного разу, коли помітить мій погляд, всміхається.
На роботу приносить квіти. Ставить у вазу і обов`язково скаже, що це для гарних дівчат. На Восьме березня мені подарував м`яку іграшку, песика.
Дівчата не могли стриматися, зайшлися сміхом.
- Це мабуть замість вечірньої казки розповідь, так сказати, виливають душевні почуття, як на сповіді, - помітила Надя.
- Він у тебе закоханий, - перевертаючись у ліжку, весело сказала Таня.
- Та він так собі, якби Сергія не було, може б і наважилася я з ним зустрічатися. Колись мені пропонував, як я тільки прийшла до них працювати, - тихо продовжила Галя.
По гуртожитку метушня, всі кудись поспішали. Галя проснулася вся знервована, збуджена, почала гойдатися на пружинах й охати,
- Дівчата, щось буде! Ой, щось буде!
Таня підійшла, зупинила гойдання ,
- Ну, в чому справа? Гайда, збирайся на екзамен, нема коли розгойдуватися, що маленька? Чого панікуєш?
Галя в паніці розплітала косу, металася по кімнаті, немов пантера перед стрибком, вже зі злобою шмагала волосся.
З пательнею в руках зайшла Надя, пахло яєчнею,
- О! Що це? Що погано? Захворіла?
Галя скривилася, присіла,
- Не піду на екзамен, поїду додому, мені сон поганий наснився.
Дівчина затулила руками обличчя, заплакала,
- Щось трапилося, я відчуваю.
Надя приголубила її,
- Як навіть щось трапилося, це не кінець світу. І з чого ти взяла, що сон на погане? Розповідай! Та швидко снідаємо, вже треба йти.
Галя із склянки потроху пила воду, заговорила,
- Наснилося, я йду з Сергієм біля річки, вода в ній спочатку чиста, а потім чорна,як смола. Чомусь йому віддаю ту каблучку, що він мені подарував, раптом вона падає у воду. Я піднімаю голову, довкола роздивляюся, а його немає. Мені треба додому, боюся, що з ним, щось трапилося….
Надя взяла Галю під руку, щось тихо й довго говорила та у відповідь кивала головою.
Таня зібрала потрібні книги та залікові книжки перша вийшла з кімнати, за нею поспішали дівчата.
- Ой зачекайте, я забула сумку, там гроші, - повертаючись, гукнула Галя.
Перед дверима аудиторії стояла майже вся група, Надя відійшла із старостою групи, про щось шепотіла та позирала на Галю. З аудиторії вийшов перший студент, задоволений, всміхався,
- Все добре, наступний!
Староста взяла Галю за руку,
- Давай ! Ні пуху ні пера!
Дівчата дуже хвилювалися за Галю. Дякувати Богу, все склалося добре. Вона вийшла з аудиторії спочатку розгублена та потім підстрибнула від радості,
– Все, здала екзамен, здала! Я в кімнату йду, поїду додому, завтра вранці повернуся.
Таня побігла слідом за нею, щоб забрати від кімнати ключ.
Галя швидко переодяглася, із сумочки витягує речі,
- Я ж кажу, щось сталося, бачиш?
Вона тримала в руках тріснуте пополам дзеркальце, заплакала.
Таня почала умовляти, заспокоювати її і в той же час сама знала, що це погана прикмета. Хотіла забрати в неї дзеркальце та дівчина зазирає в нього, на ньому витирала сльози, які стікали по щоках.
Таня проводжає Галю на поїзд. Галя хвилюється, знервовано зазирає на всіх. Поїзд відправився, Таня поспіхом поверталася в технікум, адже попереду екзамен.
Галя знервовано дивилася в вікно, добре, що це швидкий поїзд, за дві з половиною години буде вдома. В плацкарті людно й галасливо. Люди неначе хотіли перекричати один одного, це її, ще більше нервувало. Дівчина мала бокове місце, на одній із зупинок навпроти неї сів білявий хлопець, вона відразу очі відвела до вікна. Дивилася в нікуди, не помічала, що відбувається за вікном, її все бентежило. Думала, куди відразу піти, чи додому до батьків, чи йти додому до нього. Він мешкає в приватному будинку, неподалік від вокзалу. Роздумувала, мабуть не зручно, принизливо, що сама прийде та все ж тільки поїзд зупинився, майже не відчуваючи під ногами землі, швидкою ходою йшла до Сергія.
Біля паркану машина «Нива». За кермом сидів чоловік, палив цигарку. Побачивши її, через вікно викинув недопалок, вийшов назустріч,
- Ви мабуть сестра Сергія, скажіть нехай швидше вирішують, поки світло надворі, треба виїхати.
Галя підійшла до хвіртки, помітила біля дверей красиву, біляву жінку. В пальто застібає ґудзики, з-під якого видно округлений живіт, вона була вагітна. Позаду неї виходить чоловік, голосно сміється, потім весело,
- Життя це така штука, то ж Сергійку подавайте заяву, зіграємо весілля, поки вагітність не дуже видно. Мати сама швачка, то ж плаття пошиє широченьке та й по всьому.
Галя немов скам`яніла, в ногах відчула слабкість, ледь втрималася, щоб не впасти. Стояла немов вкопана, адже хвіртку відчинила, не було куди тікати, бо за нею стояв чоловік, що вийшов з машини. Раптом з дверей показався Сергій, кров закипіла під серцем, їй не вистачає повітря, опускається донизу.
Чоловіки побачили, що дівчина тихо опускалась, підхопили її, здивовано дивилися на Сергія, який стояв, від несподіванки, як укопаний.
- Мамо, тут Галя,- гукнув, повертаючи голову назад, до хати.
- Це, що твоя сестра, запитав чоловік, який вийшов з хати перед Сергієм.
В Галі гуділо в голові, темніло в очах, ця мова здавалося линула здалеку.
Мати Сергія сиділа біля Галі, мокрою хусткою витирає чоло,
- Господи, хоча б вона не була вагітна бо, що ж тоді робити?
Їй стало краще, поправила косу,
- Ні-ні! Не хвилюйтеся! У нас з ним стосунків не було. Тільки не можу зрозуміти, навіщо було сватання робити? Я так зрозуміла, це його дівчина, його дитя?
Мати опустила голову,
- Пробач дитино, ми не знали за його гріхи у відрядженнях.
- Ось, сьогодні дві години назад, як сніг на голову.
- Сергію, ти де? - сердито гукнула сина.
До хати зайшов знервований батько,
- Все, гостей провели. Ну, що тут ? Вже бачу краще. А де Сергій, він здається до хати йшов.
Старий вийшов надвір, було чути, як гукав сина. Минуло кілька хвилин, ні батько, ні Сергій до хати не з`явилися. Мати Сергія мовчала, тільки все поглядала на двері.
Галя відчула, що слабкість позаду,
- Вибачте, я буду йти. Якщо в нього досить сміливості, нехай прийде забере каблучку.
Не озираючись, вийшла на вулицю. Додому вирішила не йти, повернула в сторону вокзалу. Вже майже заспокоїлася. Роїлися думки, добре, що зараз про все дізналася. Пригадала мамині слова, здається таки слимак, вона мала рацію. Неначе небо стало сизим, неначе і сонце геть зникло, а під ногами шурхіт по асфальту, крива усмішка на обличчі. Який він жалюгідний стояв, пригнічений, пригадала його біля дверей, вона відчула до нього презирство. Недарма кажуть від кохання до ненависті один крок.
Її переповнював гнів, здалося вона його зненавиділа. Йшла, дивувалася сама собі, жодної сльозинки, але ж здавалося його кохала. Ні, він все розтоптав, ранив їй серце, молоденькій пташці тій, що думала, що не може без нього жити.
В електричці полегшено перевела подих. Три години роздумів, стала впевненіша в собі, вірно зробила, що поїхала. Іще раз пересвідчилася, що і сни, і прикмети часом говорять правду.
В гуртожитку майже тихо, двадцять друга година, постукала в кімнату.
Дівчата не спали, який там сон, вся мова про Галю, як там, що там?
Надя відчинила двері,Таня лежала в ліжку, відразу зірвалася,
- Ну нарешті, як ти, сонечко наше?
- Ось так дівчата, поставлена жирна, велика крапка. Нема того Сергія, що я покохала, нема надій і не буде вороття.
Дівчата переглядалася, чекали, що скаже далі.
Знявши плащ, Галя присіла на стілець, дівчата, як сороки зазирали в її очі, чекали пояснень.
Довгої розмови не було. Вона розповіла що відбулося, що відчуває та які має плани. Вони просто її не впізнали, ні страждання, ні плачу, ніяких істерик. В кінці розмови, ще раз пригадала мамині слова,
- Слимак, що сказати, мама відчувала.
Минув час… осінь впевнено постукала у вікно. Жовтень місяць вигравав у багряних кольорах, але погода була непогана. Лише холодніші ночі, а вдень буяло бабине літо.
Біля гуртожитку декілька валіз, більші, менші, а біля них стоїть славний високий хлопець, позирає на вхідні двері технікуму.
Нарешті двері відчинилися, троє дівчат поспішили до нього. Він відразу протягнув руку за повним пакетом до Галі,
- Давай допоможу, набрала книг? А тепер в гуртожиток підете?
- Ти йди! Ми вже самі підемо, - трохи соромлячись, тихо проговорила дівчина.
- Ні, я встигну на електричку! У вас он, стільки речей, я допоможу.
Галя почервоніла, їй було незручно перед дівчатами, позирає на них, ніяковіє.
В кімнаті, всі троє лежали на ліжках, задоволені, можна трохи розслабитися, це ж установча сесія. Лише начитка предметів та лабораторні роботи, готування до курсових робіт.
Ліжко Наді знаходиться навпроти ліжка Галі, вона крутилася з боку на бік, позирала на неї. Кожного разу пружинне ліжко скрипіло на всю кімнату.
Таня не витримала,
- Надю, що ти, як квочка, запитуй вже Галю, досить мучитися, скрипиш весь час. Що не зрозуміла, це ж напевно той Володимир з роботи.
-А, що гарний, такий собі, нічого, правда сором`язливий, так чемно привітався, представився і все, більше ні слова.
Галя задоволено зирнула,
- Він… він дівчата.
- А ти така стала, як трояндочка розквітла, щічки тримають рум'янець. У очах блиск,- вже хіхікала Таня , підморгнула Наді.
- Так, я з ним вже чотири місяці зустрічаюся й на роботі разом.
Ніхто не наважився запитати про Сергія. Навіщо людині лізти в душу? Ворушити старе, чіпати зарубцьовану рану, щоб боліло.
Та Галя сама розповіла, як він приїхав до неї на роботу, в обідню пору, визвав, переминався з ноги на ногу, навіть не вибачився. Віддала каблучку і все, напевно ж за нею приїжджав.
В останні дні січня студенти зібралися на сесію. Вона видалась насиченою, екзамени, лабораторні роботи, захист курсових робіт, все так, як мало бути.
Основною подією тішилися дівчата, смакували «Шампанське». Стіл ламався від кількості смачних трав. Минув тиждень, як було весілля, молодята Володимир й Галя приймали від дівчат привітання. Усміхнені, задоволені, вони були щасливі, як два голуби, воркували між собою.
Таня з Надією від щирого серця читають поздоровлення, бажають молодятам, кохання довіку і сімейного щастя, час від часу кричали гірко.
Квітень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2017
Гарний весняний день… Яскраве сонечко мандрувало ближче до заходу….
Але промінці, ще весело витанцьовували, мерехтіли по землі.
Теплий, веселий вітерець гуляв поміж дерев, вони ж раділи, що нарешті тепло. Листочки у захваті перемовлялися між собою, шелестіли.
Аж раптом почули розмову двох синеньких фіалочок,
-Ой, яке ж сьогодні сонечко світило, ти бачила сестрице?
Та саме з вітром обіймалася, легенько стрепенулася і дуже приклонилася,
- Не тільки бачила, а й відчуваю. Мене гріли промені ласкаво і теплий, теплий вітерець обіймав, що ти не помітила хіба?
- Бачиш, як бешкетує, геть до землі мене хотів покласти.
Аж враз ледь-ледь почули спів тоненький між листочків,
-А ну, хто тут про мене, щось розповідає ?
- Ой вітре, це ти ?,- одночасно запитали фіалочки.
- Звичайно я! А хто ж іще вас може так ніжно обіймати? - запитав вітер.
Зовсім поруч росла яскраво-жовта кульбаба. Вона усміхалася до всіх, останні сонячні промені придавали їй блиску, але вона вже згорталася, потихеньку готувалася до нічного сну. Уважно слухала цю розмову, наважилася приєднатися, погомоніти,
- Ну, то й добре, що нарешті теплий, дочекалися! Щось цього року така капризна весна ,то тепло було, то раптом сніг повалив. Добре, що нас прикрив від морозу. Так би напевно загинуло багато квітів серед нас…
-Так, так, ти права кульбабко, - зашепотіли квіти
- Це завдяки сонечку я теплий, - продовжив розмову вітер.
- Його промені добре гріють та зараз заховаються і я вже буду віяти холодніше.
Квіти підняли галас,
- Не треба! Не треба! Краще відпочинь, не літай!
-Ой, що це за гамір ви такий підняли? - обурилася конвалія, вона ще не цвіла, але вже тримала при собі маленькі закриті квіточки.
- Хіба не бачите, вгомоніться, гадаю ніч приходить для того, щоб відпочити, набратися сили, а потім вдень, більше підрости. Тож не заважайте дрімати ,
- продовжила конвалія.
Ніжно-зелена, шовковиста травичка все слухала уважно і теж подала голос,
-Ти справді вітре, наберись терпіння, ще нагуляєшся досхочу. І так ночі прохолодні, як вієш, знову стає холодно. Хай би ми всі, ще трішки підросли, стали би дужчими.
Притих вітер, уважно всіх послухав а потім тихенько, тихенько заговорив,
-Та я вже бачу сутінки довкола огорнули землю і в лісі вже набагато тихіше, менше пташки співають, напевно теж вкладаються спати. Не знаю, що з вами робити? Може й справді перепочити, а прокинутися із світанком, тоді погуляти.
Аж тут дерева почали просити,
-Ти вітре, сьогодні вітре, нам всім гарно коси розчесав, можеш і відпочити, нехай би ми теж трохи подрімали. А проспати не бійся, не проспиш. Наш зяблик все починає спів тільки ледь-ледь світанок просинається. А там і дрізд свою пісню заведе, почуєш, гарно співають наші друзі. А спів соловейка неперевершений, ото вже дзвінкоголосий птах, він заводить свої чарівні пісні і вдень, і вночі.
- Ну добре, - позіхнула, вже зовсім згорнула свою квітку кульбабу. Мабуть я перша, вже майже сплю, тож на добраніч всім.
Бачать дерева, фіалочки обійнялися, застигли, теж дрімають.
А трави всі принишкли до землі.
Серед листочків дерев шепіт вітру промайнув,
- Ну так і буде! Напевно я теж сховаюся поміж вас, посплю до ранку, гадаю, що не просплю. Тоді всі разом будемо стрічати ніжне, ясне сонечко весняне. Тоді я весело розбуджу всіх, щоби раділи теплому сонечку і квітучій панянці-весні.
- На добраніч! На добраніч всім! –лунало в лісі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2017
Подих травневий, по Україні,
День Перемоги - святкуємо нині,
Могил багато у селах, містах
Рядами тонуть у первоцвітах.
День Перемоги! Скільки лягло життів,
Ворогів гнали, розбили фашистів,
У жалобі, схилимось сьогодні ми,
Спогади щемні, з полинними слізьми,
Все памя`таємо,….. Під серцем щемить,
Мов сіль на рані, так нестерпно болить.
Тож не забудемо часи жахливі,
Та всі ветерани, стоять щасливі,
Радісна зустріч із побратимами,
Маємо борг, назавжди перед ними.
…
Щира подяка за променисті дні,
Згадаймо всіх!Ми скажемо -»НІ» війні!
Хвилина тиші. Лунають салюти,
Ніщо й ніхто,народом не забутий!
О6.05.2017
Вітаю всіх з Днем Перемоги!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
Мене візьми, чуєш, візьми перлиною,
Така, як є, я знаю, що з провиною,
Прошу забудь, коханий мій, благаю я,
Колись давно, у перший раз, була твоя.
Життя штормило, як море до берегів,
Вірною чайкою, була коли хотів,
Сизий туман, приліг, сріблився, десь пропав,
Відчула серцем, ти мене гучно гукав.
Нехай все час, на своє місце розставить,
Збере гріхи у безодню. Нам обновить,
Любов і ніжність, як обійми моря,
Щоб завжди разом, не пізнали горя.
02.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
Глибока рана, яка так кровоточить,
Як зупинити Україні цю війну,
Напевно досить! Час Росії віддячить,
І відсіч дати, кремлівському пахану.
День Перемоги, вітають ветеранів,
А там, на Сході, знову б`ють канонади,
Як зупинити ненаситних теранів,
Як зберегти можна людей від неправди.
Кожен день лине, від ТБ одна брехня,
На мою рідну Незалежну країну,
Тож говорили, ми братами, це ж маячня,
Віками хоче встромити ніж у спину.
Хоч пройде час та прощення їм не буде,
Усім болить, матері у чорних хустках,
Гадаю кара, Божа, нарешті прийде,
Великий гріх, лежить на ворожих руках.
05.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
Любов... є хтось, що її знає?
Пече, у грудях.Завмирає,
Сердечко й враз болі, тріпоче,
Все ж молодість - щастя дівоче.
Давно літають світлі мрії,
Чутки ж, повзуть неначе зміїЮ
Чи варта, ти його кохати?
Жорстокий світ, вміє брехати.
Від заздрощів руйнують долі,
Немов, зірвані квіти в полі,
Бліді, зів`ялі, вже без життя,
Всяк час не згорять їх почуття.
У світі безжальнім до зірок,
Зробить,спроможні останній крок,
Щоби життя лишить жахливе,
Давно собі,знайти щасливе.
Лютий 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017
Світлішав схід, сонце до землі,
Мов подарунки кидав теплі,
Туман сріблився, над травою,
Падав криштальною росою.
Хоч небо сиве, вже ясніше.
У лісі пташці веселіше,
Заводить пісню на новий лад,
Диво – мотив, плине серенад.
Вже новий день розпочинався,
Бузок до сонця усміхався,
Скрізь пурпурові сяють квітки,
Раділи ранку і зірочки.
О2.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2017
Яскраве, привітне літо вже майже збігло. Сонячний ранок. Ледь - ледь роса з легким туманом припала до трав і квітів. Яблуні й груші добре вродили, від сонця блиск, воно ж до них немовби усміхалось. Червонобокі, пахнуть медом, із самого ранку біля них літають бджоли й оси.
- Ото врожай цього року! – посеред городу, дід розводив руками, тішиться, - І картопля й огірочки, помідори, морква, цибуля все вродило, як слід, на душі так добре, тепло.
Тільки, як це все самим з бабусею зібрати, давно перестигають помідори, треба соку зробити. Онучок любе, приїде, зрадіє - у роздумах старий.
Ось, таке життя, мав двох діток, а тепер тільки доньку та онука, все з автобуса виглядає. Син їз сім’єю, вже давно живе в Польщі, приїжджає раз в три роки. А донька в містечку, недалеко та має щоденну роботу в супермаркеті, все жаліється, що немає часу приїхати.
Раніше, як онук меншим був, то все літо і канікули тут. На рибалку з дідом і по гриби ходив, і тут вже друзів замав. А, як на річку ходив, то дідусь був за сторожа. Чатував, щоб хлопця не образили та, щоб часом нічого не трапилося.
- Вже другий рік не приїжджає, каже часу немає, - бубонів дід під носа, зайшов до хати.
- Чуєш, бабко, позвоню я, нехай приїдуть, допоможуть. Я помідори зберу, закриєш соку, а картоплю треба копати, самі не потягнемо, багато вродило. Та й онука давно не бачили, напевно підріс, парубійком став.
Дружина дала телефон,
- Бери… на, обережно цифру 2 натисни.
Задоволений, усміхнувся, почув голос дочки,
- Оксанко,привіт! Оце дзвоню, приїдьте, вродило все, наберете всього, що захочете.
- О, я ще забув, меду ж викачав. Вродили яблука, а груші, як дині солодкі, приїздіть!
Запала тиша…
- Алло! Алло! Ти де пропала? Що? Чую! Чую! Добре! Нехай він приїде. Так - так. Чекаємо.
То стоячи розмовляв, а то, аж на стілець присів, розхвилювався, хустинкою витирає чоло,
- Ну таке діло, завтра опісля обіду приїде Андрійко, наш помічник. Ото вже нам радості. А вона, каже не може приїхати, немає часу. Ох, ота робота і так завжди…
- То вже так і буде, що поробиш. Я на ніч тісто поставлю, хлібчик та пиріжечки спечу. А ти півника зарубай, запечу. І ковбаска в морозильній камері в холодильнику є і сальце, і м`ясце, то ж завтра треба коптити, - почала клопотатися стара.
- Нехай онучок тішиться, в місті такого немає, а як є, то хіба таке на смак. Він же дуже любить томатний сік з ковбасою. Десь - то красень, в одинадцятий клас іде. У липні обіцяв приїхати, чомусь не приїхав….
- О! Напевно ти забула, то ж в таборі відпочивав,- підтримав розмову.
Ні світ ні зоря прокинулися старі. Дід помідори надворі на пічці варить, томатний сік робить і раз - по - раз тупцює до м`ясних продуктів подивитися, щоб вогонь невеликий був, навкруги смачно пахло копченостями.
На кухні жарко, все смажиться, печеться. Позирає на годинник бабуся, хоч би встигнути приготувати страви. Все до діла поробили, пристали та й вже на доріжку поглядали, коли ж їхнє сонечко, онучок, там з`явиться.
Під вечір, в сторону стежки гавкав песик. Дід з бабою з городу поспішили, вже почали картоплю копати. Бачать йде онучок, ну прямо… парубійко славний. А в руці, як професор, тримає дипломат.
Стоять, як перед іконою, завмерли, дивляться на онука, як на святиню. Дід руку подав, як дорослому, той лукаво усміхнувся, подав руку,
- Привіт діду!
У бабці сльози, як горошини, на очах,
- Ой, як же ти, онуку виріс! Йди поцілую в чоло, бо до тебе вже й не дістану.
- Ха, я що вам маленький, щоб мене цілувати.
Назад відступила, їй чомусь так незручно стало. Дід позирнув на нього, потім на неї, запропонував йти до хати.
Онук, все добре пам`ятає, відразу пішов в свою кімнату, переодягнувся, відкрив дипломат. Аж тут до нього дід зайшов,
- От трясця, а це, що в тебе таке?
- Що не знаєш діду? Дивись! - витягнув ноутбук.
- О! Таке тільки по телевізору бачив, - роздивляючись бурмотів старий.
Добре повечеряли, правда, майже мовчки, онук все скуштував, неначе трохи соромлячись. Кілька запитань задали та тільки й відповіді,-
- Нормально!
Щодо планів, дід запитав, куди вчитись піде та онук тільки цмокав та усміхався, -
- Та, то це… моє діло…. побачу.
Бабця все позирала на онука, як змінився, бракує слів, чомусь неначе на шматки серце крає. Не вийшло нормальної розмови, швидко подякував і пішов до себе в кімнату.
Мерехтів яскравий світанок… згодом сонце до землі розсіває перші промені. По селі співали півні, вже й чути корів, вели на пасовисько.
Дід з бабусею теж раненько прокинулися. Потихеньку займалися господарством, потім дід пішов на город, копав картоплю.
Сонечко вище піднялося, тішиться старенький, от і добре, напевно прокинувся онучок, зараз прийде допомагати.
До сніданку давно страви на столі. У хаті тихо, невже, ще спить? Журилася старенька та будити ж не буде, якось не зручно.
Старий зайшов до хати, дивився на годинник,
- Ох, трохи пристав, напевно пора поснідати. Оце, так - так! Вже майже одинадцята, чому не звала їсти? Я вже добру ділянку картоплі викопав, а онучок, ще спить? Зараз погляну…
Андрій же тільки прокинувся. Напівлежачи в ліжку, в ноутбуці тиснув на кнопки.
- О! Що це ти так довго спиш? Тож снідати пора та й картопля на городі чекає, я вже почав копати.
- Та я так рано не їм, тільки очі продер. Мене не чекайте снідати, я ж зайнятий та і спішити нема куди, - не відриваючись від ноутбука незадоволено сказав хлопець.
Дід топтався на місці, здивовано зирнув, погладив лису голову, махнув рукою й пішов. Та дружині говорити нічого не став, нащо, подумав, буде нервувати.
- Давай снідати! Він сам собі знайде, щось поїсти, то ж на столі всього є і копченості й на солодке пиріжки, мед. Захоче буде їсти не журися, до нас на город прийде трохи пізніше.
Десь година минула, а може дві, старі удвох на городі, все виглядають та тільки поглядали один на одного, а онука все не видно.
Йшла бабуся курям кинути зерна, чує в кімнаті голоси, музика лунає. Ледь - ледь відчинила двері, бачить онук смакує пиріжки, усміхається до екрану. Напевно якийсь фільм дивиться та добре, думає стара, нехай вже сьогодні відпочине.
Смеркало… дід ледь ноги волік. Сумний, опустив голову, випив молока, мовчки ліг спати. Жінка його не докучала, хіба не зрозуміло, напевно сердитий, краще нічого не запитувати.
Наступний день майже нічим не відрізнявся. За винятком, що онук вийшов у садок, нарвав миску яблук і грушок. До городу навіть оком не повів, а дід все це бачив та лише сопів.
- Вже три дні поспіль, як приїхав, а на городі так і не був,- не витримав старий на четвертий день. Сердито вуса потирав та весь час, лівою рукою голову гладить. вказівним пальцем правої руки, немов сварив.
- Слухай діду! Тож зайнятий був, що не бачив, до ночі не сплю. А зараз дрібний дощ січе мілкий, я що дурень йти такою погодою в землі копирсатися.
Дідові очі ледь не вилізли на лоба,
- Йди подивися! Хіба то дощ! Хмаринка підпливла, зверху трохи пилюку прибила. Саме краще копати і не так жарко!
- Та досить діду буркати, не маленький, не розумію чи що? Я ж завтра, ще додому не їду. Встигнемо вирити, скільки вам її треба, навіщо садити багато?
Старий наче остовпів,
- Так ви ж весь час берете все, що на городі вирощуємо…
Онук не дав сказати,
- Завтра! Ти мене чуєш? Завтра. Тільки давай зранку сходимо на рибалку, а вже потім, я обіцяю, як трактор буду рити.
У діда добра душа, зазирнув на онука,
- Гаразд, домовилися, тільки ж раніше ляж спати, бо треба вдосвіта вставати.
Бабця все чисто чула, швидко розвернулася, щоби її не побачив, поспішила на город.
По обрію червоніє… сонце вже майже заховалося, старі поверталися з городу.
- Нічого, ще один день так з тобою відпрацюємо та й по картоплі, - шепотіла стара. Правда, силоньки покидають та якось воно буде...
До Андрія вікно відчинене надвір, старий помітив, як онук стукає по клавішах,
- А я тобі, ось так! Ось так! Ха! Ха! Получив!
- Бачиш, дитина в «танки» грає, не спить, а завтра має встати рано,збирається на рибалку. Пообіцяв, що пів городу картоплі викопає , - хитаючи головою, дід продовжив,
- О - хо - хо, дочекалися помочі, що сказати.
- Я оце діду тобі скажу, на наступний рік, будемо менше бараболі садити. Бо вже силоньки покидають, ми ж не молоді….
- Ти так щороку говориш. А, як донька все ж таки приїде, забере все, що хоче, тоді бідкатися будеш, що мало посадили, - заперечив він.
Вона дивилася на нього, кивала головою,
- Та правда… ми звикли так жити. Нічого не зробимо, зараз така молодь, не дуже рветься до роботи. Тож і ми давай потихеньку, не поспішаючи…
За вікном світанок… здаля чути спів зяблика…
Старий вийшов на подвір’я, тішиться, буде чудовий день.
Піднявши голову догори, подивився на чисте, синьо - блакитне небо Тільки десь далеко виднілися білі хмари. Все, що потрібно для рибалки вже лежало в сумці, дід прийшов розбудити онука,
- Андрійко, хлопче, вставай, ми ж домовлялися, що сьогодні йдемо на рибалку.
Той спав, як кажуть, без задніх ніг, старий ледве дозвався його.
- Ти йди, я зараз, до вітру схожу, тебе по дорозі дожену.
Клювало непогано та все більше в діда. Андрій не тільки рибу ловив, а ще й грав у свої «танки».
- То напевно в тебе хвороба, не можеш покинути свій ноутбук.
- Що ти діду розумієш, я ж очки заробляю.
Скверно в діда на душі, хотів з онуком по - чоловічому поговорити та боявся, ще почне кричати й злякає всю рибу. Вдома сказати теж не наважився, не хотів засмучувати дружину.
Сонце піднялося вище, риба вже не клювала. Старий позирав на онука, а той, аж підскакував біля ноутбука.
- Пішли, вже досить, не клює. Від сонця у глибинах сховалася рибка. Гайда, будемо йти додому.
Неподалік від села, на онука нападає зівота, йшов витягувався, крутив головою,
- Ох, ось зараз я можу виспатись.
Дід від несподіванки витріщив очі,
- А картоплю копати? Там небагато залишилося, як в трьох станемо то й по картоплі!
- І виспатися встигну й викопати, до вечора далеко ,- буркнув онук.
За пів години зварилася юшка, пообідали, лягли відпочити.
- Ви мене не будіть, я сам прийду на город, не журіться ,- промовив онук, насвистуючи якусь мелодію.
Вечоріло…. день справді видався сонячним і теплим. Дід з бабою вже й не поглядали на хату, не чекали онука, спішили копати, бо почули по радіо, на завтра обіцяли дощ.
Бабця ледь тягне лопати додому, ледве ноги переставляє. Зазирнула у вікно до онука, а він усміхається до ноутбука і весело качає головою, весь час перебирає пальцями. Ото точно біда хлопцеві, як з тим бісом, роїлись думки.
Ранком, тільки прокинулися, донька дзвонить. Каже відправляйте Андрія додому, треба до школи зібратися, купити новий одяг.
Онук, відразу - тут, як тут,
- Доброго ранку, щось я почув телефон, що мама дзвонила?
- Збирайся… вся картопля в підвалі, то ж вже допоміг - сердито буркнув дід і вийшов з хати.
Бабця в сумку клала, ковбаску, м`ясце, сальце, пиріжки та й до онука,
- Мама мабуть пізніше приїде. візьме, що захоче. Ти грушок та яблук сам візьми, які кращі вибери, щоб не перестиглі…
Андрій переодягався, кропився парфумами, пахощі було чути в кімнату, де чекала бабця.
Надворі ранкове сонечко піднімалося все вище. Легкий вітерець із садка розвіював духмяність. Лунав пташиний переспів.
Дід чекав на онука, то ж треба провести ( помічника), на душі кепсько. Трохи ниє серце, що зростає таким безвідповідальним і байдужим до життя та немає поваги до старших.
Онук вийшов з хати, примруживши очі, потягнувся,
- О! Мені в дорогу сонечко світить, буде гарний день. Все добре, тільки проводжати не треба, що дороги не знайду?
- Та ми ж тільки за хвіртку ,- вже стояла поруч, промовила бабця.
Онук подав діду руку, той з під лоба подивився та все ж усміхнувся,
- Приїжджайте з мамою, багато всього вродило. Тільки це сказав дід, вмить у горлі, неначе ком тиснув.
Бабці підморгнув онук,
- Бувайте здорові!
Не озираючись, пішов.У одній руці дипломат, у другі торба гостинців, задоволений поспішав на автобус.
Бабця дивиться вслід, маленькою хустинкою витирає гіркі сльози, каже до діда,
- Ні! У нас таки гарний онук! Та тільки, нехай пропаде отой ноутбук!
30.04.2017 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
Сердитий вітер, бджілоньку підносив,
Легка, не здатна, справитися із ним,
Навіщо ж так, ти розчісуєш коси,
Яскравим квітам і травам молодим?
Черешня гнеться, розкішна, як краля,
Стоять старається, досить рівненько,
У небі високо, чорнюща хмара,
Всміхалась блискала, зовсім низенько.
Добряче злила, тішилась, спішила,
Моргала вітру, швидко неслась далі,
Водиця чиста, землю освятила,
Вона засяяла, мов у кришталі.
Вгамуйся вітре, вимийся у сонці,
Нехай проміння,сильніше прогріє,
Черешню стиглу візьму у долонці,
Зі мною бджілка, то ж разом радієм.
30.04 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
Завітала, вже веснянка,
Ця яскравенька панянка,
Первоцвіти й ніжні трави,
Прикрасилися діброви.
Дарить сонечко промінці,
І летять, весни посланці,
Хто ж сховався в тій домівці,
Досить у темній сорочці?
Зовсім поряд на гілочці,
Гарно грав на сопілочці,
Пересмішники чудові
Хто птахи, ці загадкові?
Всіх спроможні подразнити,
Вміють добре звеселити,
Для дерев й поля лікарі,
Мов відчайдушні лицарі.
***
Чи вгадали, ви все ж таки,
Хто це дітки?
Вірно –Шпаки!
25.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Піду пройдуся в гай, радо спішу я в гай, за рікою,
І знаю там, знайду, вірю зустрінуся, мила з тобою,
Квітуча веснонько , радіє серденько - краса земна,
І тільки ми, удвох, знаю довіку вдвох, доля одна.
Останні 2 строчки 2 рази
В фаті калинонька, уста малинові, солоденькі,
Мила дівчинонька, серця закохані, молоденькі,
В чарівну небо синь, мов окрилені, то ж злітаємо,
Хай буде казкою, дорога в життя,упізнаємо.
Останні 2 строчки 2 рази
Взялись за руки ми, співають солов`ї, кохаю я,
Освітив місяць шлях, душі пізнали рай, тепер сім`я,
Удвох шануємось й наш чарівний гай, разом навіки,
Хай все гаразд, буде щастячко, у нас зростають дітки.
Останні 2 рядки 2 рази
23.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Був дуже гарний ранок і сонечко усміхалося до землі. Ледь сизий туман, ріденький спадав донизу, травичку вкривав крапельками роси.
Та раптом десь взявся вітерець, спочатку стиха повівав, а потім сильніше і темна хмаринка підпливла по небу і неначе зупинилася…
Малий зайчисько саме в цей час по лісі гуляв, вирішив зробити ранкову прогулянку , подивитися на схід сонечка. Трохи забарився, вдивлявся , як туман припав до землі і ранок став яснішим. Мама з татом вдома, в цей час солодко спали у лігві.
- Ой, ой, що за вітерець з`явився ,- проговорив зайчик і роздивлявся на всі сторони, побачив, як на деревах стали гойдатися гілочки і зашелестіло листячко. А потім задер голову догори і вже сидячи дивився на небо.
- Так, так, напевно буде дощик, тож тікати треба….
Аж раптом почув позаду шурхіт між кущами. Ой, злякався !
Вже не барився, відразу під кущиком заховався, весь тремтів.
Уздрів, як лис тікав у інший бік і весь час оглядався. А за ним поспішали два мисливці, уважно роздивлялись на всі боки і зовсім тихо говорили.
У зайчика серденько, здавалося ледь не вискочить. О! Це вже погане діло, як мене побачать, думав він, то вже може бути біда. І геть приліг в травичці так, щоб навіть ні вушок і хвостика не було видно. Часто кліпав оченятами, дивився на ту ,темно – сіру хмару. Йому здалося, що вона вже скривилася і хоче плакати. Хоч би не змокнути, може якраз все минеться, розмірковував зайчисько.
Раптово все навкруги притихло, навіть пташок не чути..
Почав мжичити маленький дощик…Та до зайчика краплинки не потрапляли, він тільки почув скрізь легенький шурхіт і далеченько, там на галявині було видно, як сіяв міленький дощик.
Гучно пролунав постріл, з переляку неначе приклеївся до землі. Та оговтавшись зрозумів, це напевно мисливці стріляли, бо було чути з тієї сторони, куди тікав лис.
Десь здалеку загриміло, по небу прокотився грохот.
Йому здалося, що це зовсім близько, неначе поряд за спиною, аж мурашки пішли по шкірі. Та враз набрався сміливості…. Зайчик наставив вушка, присів, оглядався довкола, зрозумів ,що загрози немає, але ж напевно йде гроза, треба терміново додому.
У лісі стало темніше, але дощик перестав сіяти та пташки не наважувалися вилазити зі схованок.
Зайчик обтрушувався від старих сухих листочків, які лежали поміж зеленою травичкою. Виліз з - під кущика, на нього полились струмочки дощової, прозорої водички, які затрималися на листочках.
--Ух! Ух! - пищав тихенько
Вже швидко вискочив на галявину, небо майже все покрите темно - синіми і темно - сірими здоровецькими хмарами. Десь далеко бурчало, немов сварилося на зайчиська, погрожувало йому. Він спочатку легенько плигав, підіймався на дві лапки скакав, а потім пулею тікав поміж дерев і кущів до своєї домівки.
Ось, біля лігва відхекався, подивився в небо, хмари тікали так швидко, що йому здалося,тікали від нього і вже сміялося сонечко, припадало до землі. Теплі промінчики ласкаво пригріли маленького. Тут вже спокійно, небезпечно, подумав зайчик і приліг на травичку.. Він пригадав, як біг лис, тікав від мисливців, але ж який гарний в нього хвіст, от би мені такий, я напевно теж був би таким красенем.
Ледь за роздумами не задрімав, зовсім поруч почув пташиний спів, треба додому….
Мама з татом, ще дрімали, зайчик обережно підняв лапу тата і притулився до нього. Той підняв одне вушко, потім відкрив очі ,
- От тебе сон ніяк не візьме! Поспи вже, от зайчисько, от крутько! Дай мені трішки подрімати, непосидючий, полежи спокійно, а то маму розбудиш.
Зайчиха потягнулася і встала з ліжка,
-Мабуть снідати пора.
Зайчик зрозумів, що вже ніхто не буде спати, звернувся до тата,
- Чуєш татусю, хочу запитати, чому лис красивіший за нас? В нього такий великий, красивий пишний хвіст і колір червоно-бурий. Я захоплююся ним….. Чому я не такий?
Заєць із зайчихою переглянулися, тихо засміялися.
- Бо ти наш синок, тому такий же , як і ми, - відповів старий заєць.
-Я бачив одного разу, як тікав лис від мисливців, але я заховався під кущиком. У траві вони мене не помітили, дуже за ним поспішали, переслідували його.
- Не шкодуй синку, що в тебе немає такого хвоста .Напевно ,якби був такий великий, як у лиса , не важливо чи білий чи сірий, то тебе б точно побачили мисливці. Тоді б вже тобі було не добре, це точно. Як ти думаєш? – запитав батько.
Вже зайчик крутнувся , ліг на спину, закинув лапу на лапу, роздумував. Раптом до розмови приєдналася мама зайчиха,
- А це коли ти бачив лиса? Хіба я тобі дозволяю вдень виходити ! Не смій! Це дуже небезпечно, ми маємо тільки вночі шукати собі їсти. Тим паче, у нас є запаси, без нас нікуди не ходи!
Зайчисько мовчав, лише тишком – нишком підглядав то на маму ,то на тата. Та нарешті промовив, -
-Ти тату, правду кажеш, швидше можна потрапити до мисливців, якщо мати такого красивого хвоста. То напевно хай в мене буде такий, як є..
Зайчик трохи скрутився, напевно зморений ранковою прогулянкою, почав дрімати, згодом тихенько сопів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Не питай чому сумую,
Я вдивляюся у вікно,
Там побачила голубку,
Що лишила своє гніздо.
Зазирнула їй у очі,
У розгублених,блиск, сльоза,
Нещаслива, плач щоночі,
У пір`їнах, є сивина.
Залишилась тепер сама,
Нема друга, уже пішов,
Якби ж не кривава війна,
Там осколок його знайшов.
Серед нас, те ж часто бува,
Жаль у серці… таке життя,
А чи знайде голубка та,
Те щасливе собі буття.
Не питай, чому сумую,
Я той біль, сердечком чую.
20.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Життя… летять роки, не поспішайте,
Благаю, пташкою не відлітайте,
Не хочу, нині, щоб догнала старість,
Хто знає, кажуть, яка з нею радість.
Природи цвіт, та краса, що навесні,
І жайвір, плинуть задушевні пісні,
На світі хочеться все розпізнати,
Всякчас втішатись, швидко підростати.
Красуня квітка, із землі п`є воду,
Прекрасну має, бездоганну вроду,
Всього добУла і пишаєшся ти,
Весняно мрієш, когось покохати.
Колосок в полі, достиг, радо збираєш,
Дітей, як зернят на долоні маєш,
А хтось пізнав, яке то щастя мати,
Від бід зумів під крилом присховати.
Було щоб тепло, світло і любилось,
Младе сердечко, щоби чітко билось,
А час летить, сватів ждеш на порозі,
Пізніш оглянешся по тій дорозі.
Роки пробігли, у косах сивина,
Минули швидко і це не дивина,
Онукам радий, зростом доганяють,
Навіщо стрімко, літа поспішають?
Природа квітне, хутко відцвітає,
Мине найкраще, вдалеч відлітає,
У танці сяйвом мерехтить світанок,
Стрічаю радо, тож вийшла на ганок.
Я дуже прОшу, не поспішай старість,
Почуй мене і не забирай радість.
20.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2017
Бежит, спешит, длинна дорога,
Стремглав летит, всё куда - то вдаль,
Живет в моей душе тревога,
Уж навевает грусть и печаль.
Узнать бы сразу, мчишься куда?
Где счастье там и что впереди?
Чтоб для меня не была чужда,
Сказала б сразу, смелей иди.
Встретил тебя, ручьи запели,
Сладость весны, я хотел ласки,
Пойдём вдвоём, слышны капели,
О, как чудны, прекрасны глазки.
2016г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730412
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2017
Минули перші весняні дні. Майже руді, приховані від сонця крижинки снігу й льоду розтали, стекли струмками. Поля почорнілі й озимі культури прокинулися, яскравіше зазеленіли, тягнулися до сонця. Попід лісом, у лісі, в гаях, на пагорбах і майже в кожного на обійсті підсніжники, проліски привітно прихилялися до всіх, немов у поклоні. Молода травичка, невеличкими килимками пробивається із землі, яскравіше зеленіють листки барвінку. В рідний край повертаються перелітні птахи, виводять веселі трелі. Весняний вітерець хоч прохолодний, опісля першого дощу все ж сушить землю. На кущах агрусу, смородини, бузку - пнуться перші ніжні, світло - зелені листочки.
Весна… це слово пробуджує не тільки природу, а й серця, бажання кохати, позбутися самотності . В кімнаті майже темно… Ледь – ледь, через шовкові фіранки, на підлогу падає світло. Годинник, немов молоточком, впевнено вибиває - Тік - так, тік – так. Крізь білу, шовкову тюль заглядає повний, блідий місяць.
Оксана встала з ліжка, шовковий пеньюар рожевого кольору облягає її стрункий стан. Потягуючись підійшла, припала до вікна. Небо ледь - ледь світліло, ближче до заходу виднілося декілька зірок, решта десь поділася, чи ховалися, наче їх ніколи й не було.
Ну от вже яскравий світанок… буде гарний день. Та де той настрій? Сьогодні не приїхав. І чому? Спересердя впала на ліжко, як гусінь крутилася, мов у кокон, закрутилася в ковдру. В ліжку холодно, наче струм пронизує тіло. Їй же так хотілося тепла, ніжності, міцних обіймів, пристрасних поцілунків. А ще… того потаємного зближення і завмирання від задоволення. Себе відчути справжньою жінкою, досягти вершини збудження. Від кохання п’яніти, відчути прилив гарячої крові по судинах молодого тіла, в собі відчути його бажані дотики. Грати в екстазі, стати покірною. Сльоза скотилася на подушку – подружку, це тільки вона знала усі її страждання, хвилювання від невизначеності в житті.
Вона жити в селі залишилася. Їй у спадок, батьки подарували маленький приватний магазин. На жаль, їм ще не було й по шістдесят років, як покинули цей світ.
Село невеличке, людей небагато, майже вся молодь поїхалася на заробітки, лише навідуються до батьків і то не часто. Неподалік, за кілометрів дванадцять, за лісом біля річки, теж розташоване село. Трохи більше ніж це, там є колгосп, робота, тому й молодих сімей було більше.
Три роки назад Оксана познайомилася з Романом, коли маму поховала, яка лише рік прожила після смерті батька. Вона, залишилася одна, як волошка в полі, змучена сухим вітром, одна однісінька, з рідні більше нікого. А далі, що? Їй вже тридцять два роки, знає, має великий гріх та сама із собою не в змозі впоратися. Коли поряд був Роман, здавалося в тілі градуси піднімаються вище сорока, кров закипала в судинах, гріховне бажання переповнювало. Іншим разом, на самоті бідкалася в душі, нащо народилася така сексуальна, чому так нагородила природа? Вже й трави заварювала, пила заспокійливі чаї, все дарма….
Та було цікаво і їй самій те, що ж в магазині, інколи молоді чоловіки пропонували зустрітися. Навіть такі, що цілували руки та до них холодна, як крижана скеля. Часом слухала зізнання в коханні, ніжні слова та її брова навіть не здригнеться, перемагала байдужість, навіть не усміхнеться. Чому не можу бути привітною? Інколи задавала собі питання. Вже думка, може мене хтось чарами напоїв?
Одного разу він зайшов, просто попросив води, залити в бак вантажного автомобіля. На ньому працював у колгоспі, а після того навідувався все частіше й частіше.
Майже пів року, просто дружнє спілкування, а потім…..
Ні, вона не встояла перед ним, коли вперше її поцілував, розтала, як сніг на сонці, неначе втратила свідомість. Зблідла, судорога із струмом пронизала все тіло, вперше в житті відчула цей поштовх до близькості. Немов у молочному тумані дивилася на нього, а він, як сонячний промінь, привітний,теплий, усміхнений, заніс її в спальню.
Жадане сталося, тоді їй було двадцять дев`ять років. Уміло зірвав давно розквітлу квітку. Здивувався, але вона так його жадала, не шкодувала пестощів до збудження.А він ніби літав, сприймаючи дотики, насолоджувався нею. Від поцілунків п`яніла, в голові дурман, але хотіла його ніжності, віддалася з усією жіночою пристрастю, якою її нагородила природа.
Але згодом, все ж трохи розварувалась, адже він одружений та мовчала, їй з ним було добре. Себе ловила на тому, що мала шматочок щастя в житті, яке від радості її підносило до пташиного польоту. Такого, з них ніхто не очікував, їм світ здавався казкою, більше ні про що не думали. Він мов Геракл володів нею і тремтів, від її поцілунків, відповідав на них пристрасно, з насолодою. То долі милість, думала вона, нарешті я пізнала, що таке кохати, яка я справжня жінка.
Одне бажання в обох, як він говорив,
- Народимо дитину, тоді одружимося, присягаюся.
Кохала, вірила, знала, що вже п`ять років він одружений, а діточок немає. Мова була на цю тему, лікарі казали, що його дружина може народити та надії були марними. А він з лікарями справ не хотів мати, вірив у спроможність. Сам з великої сім`ї, їх п`ять братів, вже четверо старших, одружених братів мали дітей, лише в нього не було. Навіть не сприймав такої думки, почувався без нарікань, був впевнений, що здатний задовольнити жінку, мати дітей.
Та раптом, чи здалося, чи насправді почула гул автомобіля. Наче окропом ошпарена, заскочила в душову кабіну, на ходу крутнула ключа в замку вхідних дверей. Якщо він, то почую, як ні, то хто, ще може зайти, думала, втішала себе, обливаючись настоями пахучих трав. В котрий раз, зі сльозами на очах, просила Бога простити за гріх, від якого не мала сили відмовитися. Бажання кохатися, спокуса близькості, на якісь миті ніби втрачання своїх дійств, самоконтролю.
Їй не довелося довго чекати, він стояв поряд, в чому народила мати, вона ж тремтіла, немов кульбаба від вітру, що з себе скинула з пухом зернята, від задоволення стогнала і знову, й знову його до себе притискала.
Її, як найцінніший скарб у світі, виніс на руках, ніжно поклав у ліжко, насолоджувався її солодким тілом. Вона ж під ним вигиналася, оповив поцілунками, задовольняв її примхи.
Надворі зовсім видно, прокинулися від співу півня. Оксана задоволено лежала, очі сяяли щастям, щоки кольору рожевої троянди з блиском. Біляве розсипане волосся ледь - ледь прикрило оголені груди.
- О, бідний півень, аж захрип, напевно сердитий, що я їх, ще не відчинила, чуєш, як горлопанить?
Роман, відкрив чорні очі і знову заворожив її.
- Ромчику, підіймайся, не спокушай, чуєш ,- тихо - тихо вимовила і з новим бажанням припала до вуст.
Засвистів чайник, Роман ще і ще задоволено припав до грудей, які ледь видніються з - під пеньюару. Оксана обома руками обійняла його голову,
- Досить, трохи на завтра залиши, ти ж приїдеш, моє сонце, радість?
Так, він мав задоволення чути такі слова, обожнював її за це, бо дружина в ліжку була холодна. І хоч він інколи з нею спав та це було обов`язком, не вміла так заохотити, спокусити, як це робить Оксана. Часто думав залишити дружину і знав, що піде та коли, сам не знав цього. Ні, він не боявся пересудів, боявся своєї совісті, яку напевно втратив перед дружиною. Але ж, як бути? Йому добре з Оксаною і в ліжку, і в розмовах, і гарна господиня, і красива ж, все одно прийде до неї. Одного разу обов`язково зважиться, хоч і не буде вагітна, з валізою назавжди прийде.
Снідали мовчки і весь час усміхалися, душі переповнюються почуттями ніжності і тепла. Один би поцілунок і розгорілося б вогнище кохання, але на все свій час.
Автомобіль від`їхав, Оксана пішла в душову кабіну.
Знесилена, але щаслива підійшла до фото мами, поцілувала,
- Прости мамо, знаю, такою бути ти мене не вчила. Але я його кохаю, не можу втримати своєї пристрасті! Прости рідненька… без нього пропаду…
І котилися, як горошини, ледь стримані сльози, плакала немов дитя, це вже не вперше, а вкотре, вона не рахувала. Тільки знала і відчувала, що в чомусь винна та вірила він прийде, обов`язково прийде. І завтра, і потім, а згодом назавжди, тільки треба трохи почекати.
2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
Добрий ранок! Всіх вітаю!
Радо, весело стрічаю,
Хто зі мною нині дружить,
Вміло й добре чистять зуби!
Дуже люблять, всі малята,
Моя подружка - це паста,
Зробим їх, чистенькі й білі,
Щоб ніколи, не боліли.
Хочу дітки, запитати,
Ви всі зможете впізнати,
Хто ж це я, спритна така?
Ваша - (щіточка зубна).
01.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
Сонячне літо… спекотне, майже бездощове, із суховіями. Вранці лиш де - не - де росило, земля, де не має трави, здавалося ставала попелом.
В сторону долини, від містечка, далеченько тягнеться широка дорога. А ближче до річки, буяють, виблискують шовкові трави. Роса на сонці виграє кольорами веселки. В річці чиста - чиста вода, переливається блакитними та срібними кольорами. Ближче до берега, темно - зелений колір водоростей, серед них де – не - де видніються очі жаб. Час від часу кругами вода, то бабка присяде, то риба спливає до поверхні, на мить хапне повітря. Пташки на льоту воду підхоплять, а клопітливих горобців зовсім не видно, принишкли а кущах. Високі, густі кущі шипшини та глоду, немов притулилися до річки. Глід вже відцвів, а по щипшині, ще деінде є квіти. А далі на пагорбку тягнеться листяний ліс. На усліссі рожеві й білі ружі…. ті, що в затінку схилені, тягнуться до сонця, поміж них виднілися синенькі дзвіночки.
Біля самої води, сиділа Валя, в руках тримає букет квітів, які щойно нарвала. Тут, якщо треба, навіть можна сховатися. Широколистий старий клен захищає від спекотного сонця. Він трохи схилився донизу, дуже крутий схил, ще зо два метри і можна шубовснутися в воду. Неподалік, цілими букетами, росла висока квітуча м`ята, скрізь відчувався її запах.
Зненацька, дівчина почула голоси. Це молодь збиралася, весело гомоніла і вже линув сміх, який згодом топився у воді. Всі поспішали¸ то ж завтра свято Івана Купала. Як і кожного року, хлопці й дівчата гулятимуть цілу ніч. Вона прийшла раніше, трохи соромилась, що одягнена не так, як всі, немає вишиванки, не мала модного одягу. Знайшла біленьку, з мереживом сорочку, до неї шпилькою прикріпила стрічку синьо – жовтого кольору. Зараз це модно, патріотично, після подій на Майдані ці символи стали єднати людей. Згодом Росія забрала Крим і на Сході другий рік йшла війна. Хоч по Україні об`явили, що АТО та люди впевнені, що це справжня , як її назвали, гібридна війна.
Знайомі побачили її поблизу річки, махали руками, звали до себе.
Недавно, їй минуло двадцять років, в компанії друзі по школі. також дівчата і хлопці з містечка. Навчаються в Києві, Вінниці, на літні канікули приїхали додому. Також є старші, одружені й молодші, які в цьому році закінчили школу.
Валя працює на кар`єрі , контролювала, відправляла автомобілі, які возили відсів, гравій, щебінь, каміння на замовлення. Добре, що в такий складний час, була робота на місці, бо ж здавалося все кругом руйнується. Її прийняли на роботу замість мами, бо із - за горілки, вона не раз запізнювалася на роботу, чи зовсім не з`являлася.
Вдома їх вдвоє…. батько давно покинув, поїхав, а куди, не знає ніхто. Аліментів не отримували. Дівчина трохи пам`ятала його, красивого, високого, їй було тоді всього шість років. Скільки минуло часу… потроху все забувається. Тільки й може пригадати сварки, з - за друзів матері, які часто вешталися з пляшками горілки. Та, що вона може вдіяти, добре, хоч останнім часом мати стала менше пити. А може вже соромиться людей, бо ж донька виросла. Адже вона часто свариться з нею за цих друзів - пияк, за вживання горілки.
Валя - гарненька дівчина, чорнява, виразні карі очі прикрашали тоненькі смужки брів. Це, як кажуть, було взято від батька, а красиві пишні уста успадкували від мами. Вона ні з ким не зустрічається, лише по роботі спілкується з водіями автомобілів та вони майже всі мали сім`ї.
Гнівань - містечко невелике, молоді не було де зустрічатися. Круті, частіше гуляли по кафетеріях, часто їздили у Вінницю, це ж недалеко. Так туди треба більше грошей мати, щоб розважитися, а вона де ті гроші може мати? Мама не працювала, тож доводилося дівчині всю свою зарплату витрачати на прожиття та на комунальні послуги.
Барвінок, фіалки, васильки, ромашки, м`яту -Валя вплітала в вінок, щось наспівувала про себе.
- О! Привіт, сусідко, давно не бачились! Ти як? - привітався хлопець.
- Ромко! Ти де взявся? Точно, давно з тобою не бачилися, - весело позирнула на нього.
Приміряла на себе вінок, усміхаючись й кривлячись запитала,
- Ну, як я? Скажи постаріла?
- Давай плети, ще одного, знаю заміж не вийшла, може вже до причалу пора, чи плануєш ще навчатися? Я одружився, он там, бачиш у жовтому костюмі дівчину, то моя Олександра. Обоє працюємо на фірмі, квартиру винаймаємо, поки задоволені, а далі життя покаже.
Вона задерла голову, дивилася в сторону гурту, намагалася побачити його дружину.
- Молодець! Гарненька, струнк! А в Києві зараз спокійно? Ви надовго сюди?
- У нас відпустка, на пару тижнів. А там не знаю, хоч би на війну не забрали. Хоча в мене зі спиною проблеми та все може бути, тільки туди б не хотілося.
Дівчина уважно слухає і доплітає другий вінок,
- Так, я чула , там таке твориться, кожного дня вбивають, багато поранених. Досить з Майдану скільки калік повернулося, а тепер, ще ця війна. А з заміжжям треба почекати, немає за кого йти. Може, як війна закінчиться, тоді усі повернуться в Україну. Ти ж бачиш, багато хто поїхав на заробітки до Польщі, в Москву, ти ж сам знаєш, що тобі розповідати. Добре хоч я маю роботу, надіюся, що працюватиму на кар`єрі, дороги ж ремонтують, обіцяють капітальні ремонти робити.
Сутеніло… хлопці для вогнища носили хмиз. На травянистому березі, опустивши ноги в воду, сидів Роман з дружиною і Валентина, спілкувалися, жартували.
- О! Дівчата подивіться, по ту сторону річки теж хтось є, бачу, здається один хлопець. Вже майже не видно, думаю не рибалить, вудочок не видно,- помітив Роман.
- Це мабуть не з наших, може хтось до когось в гості приїхав, наші всі знають , що завжди тут збираємося, - сказала Валентина.
У вогнищі потріскувало … вітерець розносив запах диму. Вогонь жвавіше підстрибував догори, облизував хмиз, легенький попіл підіймався, час від часу іскрить сильніше - маленьким феєрверком. Сухі гілки від дерев швидко займалися. хлопці притягнули товсте, сухе дерево, двигали ним потроху, щоб швидше спалахнуло.
Дівчата й хлопці іля багаття зібралися колом. Від нього, аж припікало, любувалися, бачили, як витанцьовувало полум`я, освітлювало все навколо. Дівчата заспівали пару журливих пісень про кохання й пішли до річки, на воду клали вінки.
По долині линув сміх… хлопці, дивлячись на дівчат, про щось гомоніли, сміялися та вже хтось біг, доганяв вінок . А дехто тільки позирав у сторону дівчат, спостерігав, усміхався.
Лише двоє хлопців з вінками йшли до дівчат, решта розмахували руками . Було чути, як розповідали, що лише ці були близько біля берега. Вінок Валі та вінки декількох дівчат понесло течією в сторону залізничного мосту. Хто там туди поженеться! По перше пагорби обривисті, по друге, місцями росте очерет, хіба щось у пітьмі побачиш? Та й далеченько, ніхто не наважився кинутися в річку, попід берег можна відразу глибоко загрузнути в мул.
Ближче до півночі молодь стрибала через багаття, хтось у парі, а деякі хлопці хизувалися, показували своє уміння.
Зоряна ніч… жарти, пісні, анекдоти, піднімали настрій. Дівчата пригощали хлопців солодощами та напоями. Близько третьої години ночі дехто поспішав додому, мав їхати в гості. А хтось залишався до ранку, біля красот нічної річки насолоджувався прохолодою та слухав музику, що линула з приймача.
Роман з посмішкою підморгнув дівчатам, взяв під руки дружину й Валю,
- Гадаю досить! Погуляли гарненько, повеселилися, гайда додому, треба хоч трохи поспати. Нині прийдуть теща з тестем, треба зустріти, як кажуть, на висоті, то ж вперше гості навідаються до нашої оселі.
Валя вдома… відразу вклалася спати. Копошились думки, в інших все добре, а я навіть не маю з ким пофліртувати. Як далі складеться життя? Поворожити б чи, що? Але тут же, в душі сміється над собою.
Обідня пора… її розбудив пес.Проснулася майже в обід, розбудив пес, дуже гавкав, так гиркав що, аж захрип, намагався зірватися з ланцюга. В привідчинене вікно висунула голову, біля хвіртки стояли двоє чоловіків похилого віку. По - святковому одягнена мати виходила з хати, обіймалася, цілувалася з ними. О, має гості, за матір промайнула думка. Впала на ліжко, вкрилася ковдрою, навіть сховала голову, заснула.
Вразливий, гучний сміх все ж не дав їй виспатися. Накинулвши літній халатик, зазирнула в шпаринку привідчинених дверей. Що тут дивитися та говорити, п`яні очі матері все розповіли. Чоловіки з обох сторін тримали чарки з горілкою, умовляли її випити. Вона різко відчинила навстіж двері,
- Не знаю хто ви та й не запитую, прошу покинути наш дім.
Мати здивовано відреагувала на ультиматум дівчини, встала із - за столу, ледь втрималася на ногах, волосся з під хустки закривало частину обличчя. Намагалася втримати рівновагу, почала кричати,
- Це мої двоюрідні брати! Ти, що доню сказилася?! В такий день виганяти гостей! Бач, господиня знайшлася! Послухай, не смій цього робити! Сама звідси забирайся! Скільки будеш, ще дівувати, мені жити заважати?!
Її немов ошпарили окропом. Це вже не вперше такий концерт, але ж було давненько, щоб так напитися, майже рік минув. Вона думала, що мати нарешті схаменулася, адже клялася ж, що не буде пити. Поспішила в свою кімнату, похапцем одяглася в штани, на всякий випадок взяла тоненьку куртку, може ввечері буде прохолодно. В пакет склала парасольку, пляшку з водою та пачку печива. Треба зникнути з очей на якийсь час, нехай утихомириться.
Йшла до річки немов у тумані, від болю душу рвало. Ну, чому ж так? Яка несправедливість! І в той же час думала, що ж мати? Тож без неї зовсім пропаде, не працює, а що, як знову зведеться з алкашнею, тоді вже не знати чого чекати. Але добре, хоч хата оформлена на неї, то вже не зможе пропити, витирала непрохані сльози, заспокоювала себе.
Сонце, ще добре припікало, але віяв невеликий вітерець, який час від часу куйовдив коротко підстрижене волосся. Здалеку відчувався запах квітучої гречки. Вже, проходила вздовж неї, на мить зупинилася, вдивляється в красу поля. Яке від вітру хвилями переливалося білими і рожевими кольорами. Метушливі бджоли, швидко перелітати від однієї квітки до іншої, збирали нектар. Присіла, обома руками обійняла частину квітучих стебел, немов у букет, пригорнула до себе,
- Ой, яка ж краса, яка насолода, яка гарна моя земля! Ні! А куди їхати? Тільки тут жити, у своєму містечку….
Раптово маленька пташка пролетіла над нею, від несподіванки примружила очі. Повернулася, виправивши волосся, довкола озирнулася. Як добре, хоч ніхто не бачить мене, а то б напевно сміялися. По стежці поспішила до річки.
Вона не йшла до розлогистого клена, мала напрямок ближче до залізничного мосту. Там, за пагорбом, був невеликий пляж, щоб менше мулу, де більше піску. Тут можна гарно відпочити, купатися, тільки одне заважало, це гудіння потягів. Навіть у вихідні дні, сюди приходило мало відпочивальників. В цьому місці, з обох сторін річку охороняли кущі шипшини та глоду, де - не - де росла малина та ожина.
Поступово зривався вітер… де й взялася хмара, падав густий дрібний дощ. Відкрила парасольку, ховалася поміж кущі. Декілька горобців, цвірінькаючи вилетіли й неподалік знову сховалися у високих травах, що під кущами.
Трохи далі, в сторону від пляжу, за кущами, біля самого берега, вона побачила човен. В ньому сидів одягнений чоловік, Голова накрита рожевим, поліетиленовим пакетом. Він ухиляється від дощу, напевно з пакета тече вода. Встигла подумати, мабуть за комірець, бо вже раз - по - раз рукою намагаєтьсяся струсити воду. Зацікавилася, уважно придивляється, хто б це міг бути? Раптом побачила, вудочку, на гачку тріпотить гарна рибина.
- Ого! Нічого собі - голосно вирвалося з її уст .
Чоловік зняв пакет, озирнувся, напевно почув, роздивлявся довкола. Побачивши її з парасолею, швидко йшов. до неї. Куди тікати та й чого? Дощ хлюпав, але рідший, знову з`явилося сонце та воно вже котилося ближче до заходу. Вона піднялася назустріч, чомусь раптово почервоніла. Ух! А він нічого, оцінювала його, бігаючи очима з під парасольки.
- Доброго дня! Ще одна жертва дощу, як і я, - з усмішкою, прикриваючись руками від дощу проговорив хлопець.
Ой, це хто? Десь бачила його? Намагалася пригадати. Смарагдові красиві очі…її кинуло в піт. Загупало серце, зараз пригадаю, наполегливо думала вона. Ні, мабуть таки Сергій, хіба могла помилитися?
- Валю! Що забула, не пам`ятаєш, не впізнала? Ану, подивися, ти ж весь час в школі кепкувала з моїх балухатих очей, пригадай!
Її, як окропом облили, здригнулася. Він спритно підхопив парасольку, ховався поруч з нею. Така несподіваність, тремтіла, як листок під дійством вітру. Не могла сказати й слова, розгублено позирала, ховала очі. Сюрприз! Сергій зі школи. На два роки старший за неї, в дев`ятому класі марила ним, перше кохання, але, на жаль, не взаємне. Та він цього не знав, які в душі хвилювання вона приховувала при зустрічах. Лише один рік і він закінчив школу, з часом здавалося все згасало, але десь далеко час від часу жевріло. Як згадає школу, так відразу й тьохкало сердечко, от хоча би ще раз зустріти, побачити його, який зараз?
Вони жили по різних околицях містечка, напевно тому й не бачилися кілька років.
Він взяв її за підборіддя, зазирнув у очі, а там немов сонячні зайчики. Вона не пручалася, її уста манили, він ніжно поцілував.
- Сергію, що ти, - голос тремтів, раптово відпихнула його.
Він послизнувся, махав руками, але вдалося вхопитись за малину. Відчув біль, голки залізли в долоню, скривився,
- Ах!
Не могла зрозуміти в чому справа. Та вже побачила в руці листя малини,
- Ой, Сергію! Вибач, все це так зненацька, я не хотіла.
Він намагався не хвилюватися,
- Та ні, це ти вибач, побачив твої пухкенькі уста, не втримався, пробач, але ж ти така гарненька стала.
В цій ситуації їм допоміг ліхтарик з телефону, маленькі колючки були видалені з долоні.
Закінчився дощ, зовсім стемніло, Сергій наносив хмизу, розпалював вогнище,
- Валю, бачу додому не поспішаєш…. може вночі разом порибалимо? Перекусити в мене є дещо і юшки можна зварити, є каструля, цибуля, лавровий лист і сіль знайдеться. Що скажеш?
Опустивши голову донизу, усміхнулася,
- Та я й не думала йти додому. До мами гості прийшли, ти ж напевно знаєш які. Надіялася на гарну погоду, думала тут нікого не буде, передрімаю, а завтра й на роботу.
Сергій відчував, як вона хвилюється, обійняв.
-Ти все в собі не тримай, не маєш чогось боятися! Я нічого не заподію, просто довірся мені, розкажи, яким життям ти зараз живеш?
Палахкотить вогнище… Валентина, як на сповіді, розповідає про своє життя. Вона, зважуючи кожне слово, говорила не поспішаючи. Він уважно слухав й одночасно готував юшку.
Як малі діти, смакували з каструлі, їли по черзі, по десять ложок. Ложка ж була одна, треба ж якось поділитися.
- Гарного карася спіймав, смачний,- облизала ложку, крадькома зазирнула на нього.
Жеврів вогник кохання, задоволено дивилася на нього, раділа, що зустріла. Після смачної,гарячої юшки, в теплих обіймах, засинала в човні.
Світає… по небу виграють рожево - фіолетові промені. Лунають голоси птахів, цвірінькають горобці, в пошуках їжі, перелітали з одного куща на інші.
Вона відкрила очі, в човні сама. Неподалік, побачила Сергія, не поспішаючи, важкою ходою, з пакунком в руці, підійшов до неї.
- Доброго ранку! Прокинулася, ще трохи зарано. Я тут, перейшов до друга, взяв термос та дещо на сніданок.
Приємно вражена його поведінкою,
- Тож далеченько! А в мене до чаю є печиво. Зараз заваримо з м`ятою, смакота буде!
Він уважно придивляється до неї, підморгнув,
- А ти зранку, ще краща, ніж ввечері.
Зніяковіла, відвернулася, сором’язливість хотіла сховати у спокійній течії води. Він сміливо розвернув до себе. Вид розквітлої троянди, щоки горіли, личко ніжне, біленьке, в очах вогники кохання. Він все зрозумів, приголубив, за якусь мить поцілував.
В обіймах так тепло, солодкі поцілунки та раптово випурхнула, як птаха, відійшла в сторону.
- Що таке, Валю? Щось не так? Не тікай, я тобі, що огидний?
Їй стало не по собі, зашарілася,
- Та ні, я просто, нічого не знаю про твоє життя. Ось так, відразу поцілунки, з тобою ніч провела.
Веселий сміх пролинув над річкою,
- Щоб так, усі люди проводили ночі, мабуть би вже на землі й нікого не було.
- Я, щось не так сказала? – почала несміливо виправдовуватися.
- Все буде добре! Чого ти? Не хвилюйся, ще все попереду. Ось, сьогодні опісля роботи, як буде погода знову порибалимо, я все розповім. А зараз давай будемо снідати.
Нахабні горобці побачили на рушникові продукти, почали скакати, підбиратися ближче. Вона з них кепкувала, коли здавалося дражнилися з нею. Як вже вкусила печиво, один сміливець ніби намагається залетіти прямо до рота. Він сміявся, часто підморгував, пив чай з одноразового стакана, що приніс від друга.
Вона вже поспішила на роботу, а ввечері, знову мали зустрітися. Дивився вслід, почухав чуба, вкотре поправляє волосся на голові. Ой, гарненька ж стала, бентежить, чи може закохався? Тоді була непримітна, як гидке каченя, а зараз красуня, жадана, як в полі квітка польова. Тю, ти дивись, що це мене так думки заносять? Ще вірші про кохання почну писати. Позирнувши на річку, посерйознішав, але ж, що далі? Як їй сказати, що я інвалід? Мабуть цього, ще не помітила, А, як помітить, що скаже?
Роздягався… знімав з себе одяг і протез. Граната пошкодила ступню, довелося без неї залишитися. Це добре, що на лікування потрапив у Ізраїль, вдалося ногу спасти. Протез зроблений по нових технологіях, в капцях майже непомітний. Він інколи задумується про минуле, бажання жити краще покликало на Майдан. Тому й пішов, добровольцем захищати Україну, майже рік воював, потім поранення. Признали учасниками бойових дій, тепер має групу. Та все ж огортає розпач, ще йде війна, а допомогти нічим не може. Два місяці, як вдома, у військкоматі пообіцяли взяти на роботу. Погляд до річки, а думки за вечір, як вона відреагує? Не зміг визначитися, як краще їй сказати.
Цілий день Валентина біля автомобілів. Метушня, відправка машин. На кілька хвилин зайшла в кафетерій, щоб випити чаю. За столом Роман з Олександрою насолоджуються кавою. Привіталася, за мить вже біля них. Роман, відразу запитав,
- Ти де пропала? Вчора ввечері зайшов, хотів на вечерю запросити, а у вас вдома «весілля», в когось ночувала?
- Та потім, якось розповім, зараз не маю часу, буду бігти, у мене ж машини на відправку. На ходу допиває чай, поспішає до виходу. Відразу думка - треба зайти подивитися, може гості вже поїхали.
Цілісінький день крутилася, як білка в колесі, Пилюка стовпом, жарко, і душно, зовсім не відчувалося, що вчора пройшов дощик. Завантажився останній автомобіль. В зошиті підбивала підсумки дня, занесла диспетчеру, поспішила додому, подивитися, що там відбувається.
Навстіж відчинені двері, тихо… ця тиша злякала її, може мамі стало зле? Тихе сопіння линуло з її кімнати, мати й іще двох, так званих братів, покотом спали на дивані, одягнені, навіть взуті. Від них дуже смерділо перегаром. Страшно подумати, щоб це побачив Сергій, хіба захоче зі мною діло мати. Напевно таких людей стороною обходить. В душі бідкалася, від думок охололи руки.
В літньому душі… не поспішаючи милася, думала, чи варто йти до нього? Все ж в серці мала надію, полетіти в його обійми, щоб відчути той, солодкий поцілунок, який досі відчуває на устах.
На столі залишила записку, збрехала, що пішла ночувати до однокласниці. Знала, що не шукатиме, коли в запої, ніколи не думала про неї. Їй часто доводилося ночувати в сусідів, а інколи й в однокласниць.
Валя вийшла з магазину, купила дещо з продуктів. З гарним настроєм йшла до Сергія. Вітер пестив обличчя, їй здавалося студив почервонілі щоки та стрімке бажання побачити його.
Він все спланував за день, рано наловив риби, приніс додому і попередив батьків, що може завтра прийде з дівчиною, хоче їх познайомити. Батько з - під лоба зирнув на сина,
- Вона з місцевих, чи чужа? І як сприйняла, що ти інвалід?
Сергій стримано заговорив,
- Не журіться дівчина гарна, хоча виросла без батьківської опіки, покинув їх, мати має звичку, любе випити. Думаю діло поправне, все буде добре. Валя гарна, роботяща, я її, ще зі школи знаю. Та вам все одно з нею не жити, он Танюха, вже майже дівка.
Батько сердито заперечив,
- Ти, що не знаєш, що дівчата з хати йдуть, а не хлопці, показуєш на сестру, їй лише п`ятнадцять.
- Так, то ж так колись було, а зараз кожен мріє жити окремо і я теж.
Мати Сергія працювала вчителькою початкових класів. Завжди зважено ставилася до розмови на любу тему. Почувши розмову, звернулася до чоловіка,
- Ти Дмитре не спіши, час покаже, все розставить по своїх місцях. Йому жити, кого знайде так і буде, де захоче жити, нехай сам вирішить.
Задоволений такою розмовою, Сергій спішив до річки. Мати взнавши за дівчину, наказувала бути серйозним, не спішити з почуттями, щоб часом не образив її, раз дитина виросла без батька та, ще така мати, то десь - то не солодко живеться.
Валентина летіла, в душі відчуття крил, мов птаха. Немов на перше побачення. Від думок гучне серцебиття, що буде сьогодні, що розкаже? А можливо, як у школі закохається. Тоді мріяла засинати в його обіймах. І навіть йому писала вірші. Згодом вечорами потай читала й з ними засинала, немов у вишневому гаю.
«В обіймах, тут, у вишневому гаю,
Де серце завмирає від почуттів,
Будемо разом в нашому раю,
Сп`яніємо від запаху пелюстків.
Подаруй мені смарагдові очі,
Коханий, я давно в думках твоя,
Будуть у нас солодкі, ніжні ночі,
Віддам тобі… я пристрасті дівочі…
Ми знайдемо з тобою наше щастя!
Тю, дивина, пригадала, оце ж треба! Вже йшла й сміялася, може буде нагода, прочитаю та чи всерйоз він мене сприйме?
Він вже чекає… на всю долину пахла риба. Підійшовши, вона побачила, як шашлики, підвішена риба смажиться над жаром.
Радо обійняв, хотів поцілувати, але вона виривається.
- Ух, Сергію, не треба, так недалеко і до гріха,- зненацька випалила, вмить опустила голову.
Сиділа мовчки, неначе спостерігали за водою в річці та насправді кожен думав про своє. А вода в річці виблискує на сонці, від вітру рябіє, деінде з`являються круги. Біля берега, хвилі ніби загравали з водоростями, вкотре їх відносили на пісок й знову забирали із собою.
За вечерею Сергій розповідав про своє життя після школи. Закінчивши курси водіїв, якийсь час працював в автопарку на маршрутці, а потім поїхав в Київ, на Майдан. Відчувала, йому боляче згадувати страшні події, то ж намагався розповідати стисло, без подробиць. Коли почав розповідати про Донбас, зненацька почули голос,
- Ось ти де? А ми облазили мабуть з кілометр, вже думали тебе біля річки немає, прийшли на запах смаженої риби,- Роман говорив трохи збудженим голосом, біля нього стояла дружина.
- Валю, тобі негайно треба додому, мати до нас прийшла, вся труситься. Ми, визвали швидку, в неї високий тиск. їй щось вкололи, але від лікарні вона відмовилася.
Сергій, відразу усіх заспокоїв,
- Не хвилюйтеся, підемо разом. І вже до Валентини,- Я йду з тобою, заперечення не приймаються.
Олександра йшла поруч з Валентиною, намагалися йти, як найшвидше. Позаду йшли чоловіки, про щось не дуже голосно розмовляли.
Роман із Сергієм, навчалися в одній школі, старший за нього на два роки,
- Ти дивися не ображай дівчину, вона непогана, я сусід, її добре знаю, виросла на очах. Правда з матір`ю проблеми та вона теж непогана жінка, інколи буває, ця клята горілка її затягує. Скільки раз говориться, щоб полікувалася, не хоче, ти не уявляєш, як дівчині живеться.
На мить зупинилися, Сергій збуджено заговорив,
- Ти знаєш, я її пам`ятаю, ще зі школи Тоді мені здавалося, що я їй подобався та й зараз, бачу вона не проти зі мною бути. Я готовий хоч завтра з нею під вінець та є одна проблема. Був на Майдані, потім на Донбасі, тут, таке діло, розірвалася граната, добре, що живий залишився, але маю протез.
Роман відкопилив губу, хитнув головою,
- Я бачу, ступаєш обережно, помітив, що йдеш не поспішаючи, почекай хвилинку.
Роман доганяв дівчат,
- Ви йдіть, нам треба в одне місце зайти, ми вас доженемо.
Валя хвилюючись,
- Він, що з тобою?
- Так- так, не хвилюйся, ми недовго.
- А може йому краще всього не бачити, най не йде з нами, мабуть краще нехай йде додому.
- Та ні, слухай, він вирішив йти з нами, хай йде, я не можу заборонити. Не хвилюйся, ти подобаєшся йому, я ж бачу, в цьому трохи розуміюся, ще в тебе на весіллі погуляємо.
Сергій розповів Роману, про свою інвалідність, про те, що обіцяли взяти на роботу в військкомат. Хвилювався, як їй про все має розповісти.
Роман підтримав його в розмові,
- Я думаю все буде добре та про це маєш сам розповісти, наодинці, без свідків, ти ж чоловік, маєш мати достатньо сили волі.
Вже майже ніч, по усій хаті горіло світло. На вулиці в гаммаку лежала мати, вона тільки спостерігала, що робить молодь. З хати були винесені деякі речі. Валя з Олександрою вапном білили кімнати, чоловіки на веранді фарбували вікна та панелі. Роман , як старший серед них, керував, що і , як все робити, він з Олександрою, немов родина допомагали зробити все до пуття.
Світає…. на подвір`ї пахне фарбою й сосисками, які смажаться на вогнищі. Молодь весело спілкується. Валентина посміхалася, їй хотілося усіх обійняти, поцілуватий і подякувати за допомогу. Вона не могла не помітити, як старанно все робив Сергій. На якусь мить, себе відчувала щасливою.
Проснулася Надія… просила пробачення, з - під лоба позирала на доньку. Їй соромно, що при таких обставинах познайомилася з Сергієм та Олександрою. Вже згодом, наодинці з донькою, пообіцяла, що зовсім не буде пити горілки. Валентині хотілося в це вірити, але вмовила піти до лікаря, у Вінницьку лікарню поїхати. Мати зайшовши в хату заплакала,
- О! Все встигли зробити, я подумала, що вже помру.
- Мамо, на кого мене залишиш?
- А, що хіба Сергій не твій хлопець, він наш, чи звідкись?
- Так, наш мамо, місцевий. Ми в одній школі навчалися, живе в ту сторону, за кар`єром. Та я не впевнена, що він мій хлопець, про це зарано говорити.
-Та я б так не сказала. Бачила, як він на тебе дивиться, дурному зрозуміло, може в тебе з ним вже, щось було?
- Це тебе не обходить, ти ж знаєш, я давно сама вирішую, що і, як буде в моєму житті, немаленька. Лише одне прошу, не сперечайся, якщо хочеш, щоб я вийшла заміж, як всі дівчата і була щаслива, не заважай мені, попрошу покинь пити, ляж у лікарню, підлікуйся.
Валя проводжала Сергія до хвіртки…. їй було трохи ніяково, ховала очі,
- Дякую тобі, вибач, але я так живу.
Поцілунок в щоку… прошепотів на вухо,
- Я ввечері прийду…
Роман і Олександра спілкувалися з Надією, розповідали про своє життя в Києві.
Вже йдучи додому Роман з Валентиною перекинувся кількома словами, щоб більше ніхто не почув. Дещо запитував про рибалку та чи пообіцяв прийти Сергій.
Валя повеселіла,
- Обіцяв ввечері прийти….
Сергій усміхнувся, підморгнув,
- Ну - ну, давай - давай, а то, як кажуть зима не за горами.
Декілька хвилин і в начальника кар`єру, на два дні за рахунок відпустки підписанга заява.
Після лікарні, з направленням їхали у Вінницю. Вдалося покласти маму на лікування. Мати вже майже не сперечалася, без нарікань підкорилася донці.
Валентина вже одягла улюблений, літній сарафан, який підкреслював її витончений стан. Квітучі соняхи на одязі дуже пасували їй. На вигляд, як молоде закохане дівчисько, з трепетом чекала приходу хлопця. Саме на вечерю смажила картоплю. Сергій одягнений в білу футболку й сині джинси переступив поріг. В руках букет червоних троянд. Ой, який красивий, затаїла подих, не у військовому одязі. Поцілунок в щоку, прийнявши квіти, подякувала, притулилася до нього,
- А ну, посмакуй, яка я куховарка? Оціни!
Вмить на вилці кілька шматочків.
- Е ні, справжній поцілунок, тоді посмакую.
Поцілунок був довгим. Згодом покуштував,
- Мабуть таки поцілунок кращий за картоплю,- усміхнений, обійняв її.
За вечерею, вона все розповіла про поїздку.
- Завтра, завезу їй деякий одяг та йтиму на роботу, там без мене завал. Слухай, давай до річки сходимо скупаємося. Така жара… тобі в джинсах гарно та чи не жарко? Бачу хлопці ходять у бріджах, чи ти соромишся? Вважаєш себе старим? - запитала, морщила личко, весело з усмішкою, зазирає в очі.
За мить помітила, ледь зблід. Встав із - за столу, відійшов до вікна. В її грудях похололо, затерп язик, забракло слів, зіпсувався настрій, В душі картала себе, от дурепа, язик теліпається, несу не те, що треба.
Запала тиша…. він задумливо дивився до вікна,
- Цими днями, я б хотів тебе з батьками познайомити, що ти на це
скажеш ?
Вона мовчала, відчула, тіло хвилею огорнуло теплом.
- Гаразд, давай на вихідні, я згодна.
Присів біля неї, задоволено зажав у обійми. Гарячі поцілунки - феєрверк в почуттях до нього, вже сама обіймала його, зазирає в очі, цілувала. Згодом запитала,
-То йдемо купатися, чи вже ні?
Збентежено, по кімнаті, як вітерець, моталася збирала деякі речі.
На вулиці оминали останній будинок, далі долина. Взявшись за руки, відчуття теплих долонь, більше довіри. Йшли веселі, задоволені, зиркали один на одного.
Сутінки прилягали до землі…Сергій перервав мовчанку,
- Валю, я інвалід, на групі, мав поранення на Донбасі, лікувався в Ізраїлі.
Перехопило подих, кров прилинула до її обличчя, відразу думка, може не здатен, як чоловік, чи може дітей не буде?
Обоє мовчали, він чекав, що вона перша, щось скаже, а вона, як підстрелена пташка, не знала, як діяти далі.
Вже і річка… вона на ходу знімає халат, подумала, невже я його не зумію привабити, як у кіно, це роблять жінки? Хіба я така потвора, здається ж не гірше декого, вже себе заспокоїла. І шубовснула в воду, весело охаючи та ахаючи від задоволення, вміло поплила проти течії.
Він роздягається, нахилився, їй було погано видно, що він там робить, розвернулася, пливла ближче. В цей момент, їй здалося небо накрила суцільна чорна хмара. Від побаченого розхвилювалася, кілька раз вмилася. Це вона побачила протез, який він щойно зняв. Їй вперше в житті довелося це побачити. Здалося зупинилася течія води, немов у іншому світі знаходиться, серце гучно билося, зморозило, відчула, що тремтить.
- Валю, ти можеш такого покохати? - голосно запитав і відразу ж кинувся у воду, як подалі від неї.
Від цих слів, завмерла душа, в голові зашуміло, стрепенулася, вийшла на берег. Погляд там, у воді, де плаває він, сильно розмахуючи руками, немов бився з якимись перепонами.
Прийшовши до тями, усвідомивши, що побачила, намагалася заспокоїти себе. Тьху ти, це що я, чому така реакція? Але ж бачила по ТБ, чому так вразило мене? Дурепа, подумала про інтимне. Але ж я про нього мріяла, так хотіла зустріти, а тепер відмовитися від своєї мрії? Ні, тільки не це! Так і буде, це не завадить його кохати. Якби він мені тільки освідчився, пішла б а нього на край світу й не думала б. Вже спокійно, зважено роздумувала вона. Залпом з пляшки випила мінеральної води, кинулася у воду. Пливла до нього.
Сергій, побачивши її, став плевти назустріч, раптово зник в воді та за мить з`явився перед нею,
- Ну, що підеш за мене, я згорів в собі, відколи тебе побачив. Чи покрутиш і, як непотріб викинеш?- запитав хвилюючись.
Обома руками обійняла за шию,
- А ти, що освідчуєшся тут, у воді? Кличеш заміж, чи як?
Підхопив її на руки.
- Я кохаю тебе!
Кохаю,- гучно линуло над водою, полетіло, розвіялось по долині.
Отямившись від поцілунків, вона вискочила на берег, щоб він не відчув незручності, з рушником у руці, побігла на пагорб.
Він одягався, не озираючись. Вже стояв дивився на річку, посміхався, здається не злякалася, щирий погляд.
Вона підійшла, тілом припала до його спини,
- Я тебе давно кохаю, чуєш!
Набравшись хоробрості, прочитала йому той вірш, що колись був писаний. Заворожено, здивовано подивився на неї,
- Це хто писав? Такого я не чув, ніде не зустрічав…
- Ці слова тобі написані, ще коли ти закінчив одинадцятий клас, пригадай вечір в школі, пам`ятаєш, були конкурси. Вже тоді моє серце страждало за тобою, ще тоді я закохалася в тебе. Кохання тліло, ти знову з`явився в моєму житті, розпалив вогонь.
Присмак гарячих поцілунків, відчувався на устах, п`яніли від ніжностей.
Тихо… Ясно світив місяць, загадково мерехтіли зірки.
Давно усі спали. Усміхнені, щасливі, після ніжного кохання й пристрастей, вони поверталися додому.
Сергій додому не пішов, залишився в неї…
У вересні на вихідні, приїхав Роман з дружиною, допомагали зробити курінь, готувалися до весілля.
Минув рік… Дві родини й друзі зібралися за святковим столом, хрестили малого Іванка, йому допіру виповнився місяць, назвали на честь прадіда, який загинув у Велику Вітчизняну війну.
Валентина й Сергій усміхнені, щасливі сиділи поруч, раділи життю, задоволено дивилися на гостей. Роман, хрещений батько Іванка, схилився над коляскою, з цікавістю дивився на малюка. А поруч, з усмішкою на обличчі, на нього позирала вагітна Олександра.
Мама валентини, припрошувала сватів і молодь відвідати страви. Вона тішилася дочкою і зятем, не відчувала одинокості, раділа, що в їх оселю прийшло щастя.
17.04.2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017
Умилось сонце, сміється росами,
Блакитність неба, перші первоцвіти,
Синенькі й білі сплелись віночками,
А нам так хочеться, всьому радіти.
Піднялось сонце, до Пресвятих небес,
Лунають дзвони, люди у храм спішать,
Приніс Великдень, слова - Христос Воскрес!
По всій землі, всіх із радістю вітать.
Вклонімось люди, каючись, до Христа,
У дні пасхальні просимо прощення,
Благаєм кращого нам дати життя,
Тож ми помолимось за воскресіння.
І на честь сина, запалимо свічу,
Скріпить молитва, всім зболені серця,
У каятті просимо щастя й миру,
У дні Пасхальні, прославимо Творця.
Уклін, подяка за щедроти земні,
За його ласку і яскраве сонце,
За почуття світлі, благословенні,
У наші душі прислав на долонці.
***
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Нехай лунає до блакитних небес!
Щиро вітаю, Вас шановні читачі!
Бажаю миру, добра і щастя від душі!
Нехай ця радість прийде в кожну хатину
І за святковим столом збере родину!
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
10.04.2017р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2017
Берізка коси розпускає,
Всі чарівні, ледь - ледь пухкенькі,
А поряд пташечка співає,
Файні пісні та веселенькі.
Зустріла сонечко раденько,
Берізка ніжно колихнулась,
І мені так, стало тепленько,
Уже до неї посміхнулась.
Поряд жовтесенькі кульбабки,
Яскраві сонечка, ясненькі,
Із вітром гралися залюбки,
Між них фіалочки синенькі.
О земле рідна і чарівна,
Стільки тепла мені даруєш,
Ти одяглась, як королівна,
Тож моє серденько лікуєш.
Хочеться глибоко вдихнути,
На повні груди, немов дитя,
Щоби духовно воскреснути,
Й насолодитися цим життям.
Берізко – подружка, красуня,
Я їй ніжненько шепотіла,
Знала давно, що не самотня,
Із нею я, дуже раділа.
15.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017
Чудовий день у небо сині,
Хмарки цілуються біленькі,
Неначе птАшечки красив,
Вальсують поспіхом, дрібненькі.
Радо журавликів стрічають,
« Курли, курли » пісенно лине,
Щиро з весною привітають,
Втішає пара лебедина.
Земля рясніє у смарагдах,
Проснулись трави шовковисті,
Ніжні сережки на березах,
Верба вклонилась у намисті.
Веселився вітер з промінням,
Мерехтять зайчики, дзеркальні,
Джерело срібне між камінням,
Скачуть краплиночки криштальні.
05.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Напевно ти, для мене ясне сонечко,
Тож можеш міцно обійняти й пригріти,
Кожного разу бачу за віконечком,
Йдеш на роботу, я ж бажаю зустріти.
Твій ніжний погляд, дуже мене бентежить,
І вже чуприна, мокра від хвилювання,
Лиш ти не знаєш, як можеш розтривожить,
Я не пізнаю солодкого кохання.
Часто милуюсь, радію твоїй вроді
Зачарувала мені серце і душу,
Клята війна, прийшла, захищав на Сході,
Бачиш життя, я у ліжку лежать мушу.
Тільки цього,ні ніколи не узнаєш,
Бо мармурові між нас стіни, безодня,
Йдеш на роботу, летиш, все оминаєш,
Як тепле сонце, на жаль, серденько краєш.
02.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2017
Роси намистом, зеленіє трава,
Весняний подих - придасть мені сили,
Туман із сонцем звабливо заграва,
Щоранку усмішка від небосхилу.
Там кольори, ніжно- голубі кличуть,
Душа й натхнення у вирії весни,
ЧарівнІ сили, про твори шепочуть,
Наповнять запахом квітучі сади.
Повітря свіже - бажання писати,
Цвітіння буйне повсюду навесні,
Хочеться щастя та радість пізнавати
На серці нині, добре, тепло мені.
2016р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2017
Я хочу, щоб ти, мене, кохав все життя,
Оберігав, як калиноньку у цвіту
І відчували один такт серцебиття
Разом змогли, побороти любу скруту.
Ми ж такі гарні із тобою, молоді,
Цвітіння час, у сонячному промінні,
У наших душах, ще співають солов`ї,
Проживемо всякчас у порозумінні.
Хай у калини кетяги достигають,
Наша любов, принесе на землю дитя,
Нехай до нас, лиш біди не заповзають,
Буяє щастя й тепле, світле майбуття
.
Кохай мене, чуєш, щоб вогонь у душі,
Завжди повага, лебедина відданість,
Ми розпізнаємо миті найсолодші,
І у стосунках збережемо впевненість.
05.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2017
Сіла голубка на ясен відпочити,
Тож нелегка, й далека була дорога,
Зовсім знесилена, де б води попити?
Не покидав, біль під серцем, тривога.
До неї ясен, зашелестів тихенько,
Нема дощів, давно висохли криниці,
І чомусь річка, доволі далеченько.
Поклюй листочків, моїх замість водиці.
І розкажи , де була та що бачила,
Мені так сумно, лишився зовсім один,
Чуєш свистить, клята війна оточила,
Жити підтримує, мене лише спомин.
Сиза голубка, раптом просльозилася,
А що, давно вже тут нікого немає?
Сина побачити, все ж надіялася,
Думки про ворога,що вже відступає.
О, якби знала, які були тут бурі,
Немов гроза, у змові із снарядами,
Тремтячим голосом, шептав у зажурі,
Різало землю,безжально мов лезами.
На жаль забрали, синочки у полоні,
Живі сам бачив, не журися, благаю,
Донизу капали сльозинки солоні,
Світлая душенька злетіла до раю.
Серпень2015
-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
А що життя, розчарування, мрії,
Ще, як народишся, одні надії,
Зумів зробити уже перші кроки,
Від старших ти, отримуєш уроки.
Перші слова сказати -- мама, тато,
Часом здається вражень забагато,
Вже розумієш, що маєш бути тут,
Лиш треба вибрати свій шлях і маршрут.
Ким хочеш стати, чогось досягнути,
Своє життя, не вважай грою. Зможеш,
Здійснить бажання, здолать перепони,
І жити краще, чим живуть мільйони.
Ти намалюй, свій світ, світлий у очах,
Злітай до неба, немов крилатий птах,
Там ясне сонце, жага думок, бажань,
Скарби найкращих омрійних сподівань.
Будь завжди чесним, сміливим і сильним,
Себе відчуєш, лиш тоді щасливим,
І цим життям наповнись, аж по вінця
Бо ти дитя - Бога, землі і сонця.
20.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017