*****
Мені на душу каменем упали
Пекуча туга і печаль гірка.
На рідну земленьку мою напали
Зі сходу люті, вражії війська.
Напали, щоб її всю захопити,
Позбавивши свободи вже навік,
І темній власній владі підкорити,
З якої виходу не мала б ввік.
Але так легко й просто не здається
Моя Вкраїна – вічная любов,
До бою з ворогами удається,
Аби руїною не стала знов
Тією, кóтрою була раніше,
В той час, як розривали на шматки
Сусіди злі усе щосили, найлютіше,
Й ніхто не дав їй помочі руки.
Але в ній в добру та лиху годину
Були й є діти – неньки майбуття,
Які за рідну матір-Батьківщину
Готові дати власнеє життя,
Щоб ріками у ній повік не лились
Ні мами сльози, ні юнацька кров,
Аби в оселю рідну заселились
Назавжди мир і злагода, й любов;
Щоб вколо вогнища вночі лунали
Пісні, не сповнені гірким жалем,
А щоб про те ми з вами всі співали,
Як краще лиш живеться з кожним днем;
А про війну б навіки вже забули,
Щоб більш не повторилася вона,
Щоб втіху життя відчули
Всі й в серці завжди квітнула весна.
Євген Ковальчук, 27. 08. 2019
