Хмаринки, сонно пливуть у піднебессі,
І день і ніч, немов засекречені,
Та розсипатись крижинками на часі,
Немов листівки послать поетові.
На два дні поспіль розплакалося небо,
Можливо вилило, свій сердечний сум,
Та зима знає, що це все так ганебно,
Для неї краще б, нам принесла красу.
Який той настрій, як дріботіння дощу,
Хоч і мугичить… свою мелодію,
Мороз на землю, зиркне чорноволосу,
Веде осібну, ту хронологію.
Дрімає ліс, із ніччю мороз фліртує,
Вона прийняти, ладна в свої шати,
Зірниці сяють, ця зустріч їх втішає,
Тож краще зиму, за коханку мати.
Вже показати вмілість, силу і любов,
Кинути виклик хмарам і вітриську,
Щоби осінні залишки переборов,
Засипав снігом, землю українську.
Щоб заіскрилось, засіяло навкруги,
Білі полотна, сяяли казково,
Щоб засріблились, у сніжинках береги,
У Новий рік, світились загадково.
