згортаються у цятку видноколи,
прозріння не врятує від покари,
правічний ворон вже кричить ”ніколи”
з кривого дуба, що тримає хмари_
це благовістя заморозить жили,
ця ворожба на кістяках ворожих,
ця зчавлена до краплі темна сила,
з блідих ляльок, до остраху тотожних_
клубок думок в холодних пальцях тиші,
тінь гордовито відійшла подалі,
пророк кричить “ніколи”_ крила звівши_
відлуння лущить льодяні скрижалі_
