не розгадати першотаїну_
не розпізнати в посмішці зневіру_
останній кадр сполоханого сну,
змія спокуси отруїла звіра_
на пір’ї білих крил спеклася кров_
два імені ковтне голодна тиша _
бажання жар зотлів і захолов_
мороз на дзеркалі пророчі руни пише_
де ті охочі рвати пустоцвіт_
щось скиглять замордовані амури_
розвінчаних ілюзій сірий світ,
махатм іконних погляди похмурі...
знеструмлені спіралі вздовж хребтів,
обряд взаємних вибачень за сором_
ляльки, зустрівши ранок в забутті,
при свідках гратимуть повагу і покору_
ця рівновага почуттів – свята,
віднині дві заплутані орбіти
ділитимуть опалені літа
й складатимуть байдужим тіням звіти_
