їй попри страхи все одно
хто зірве обридлі вуалі
і швидко потягне на дно,
від тіні крилатої далі_
та нитка, що луснула вже,
та іскра, що згасла до часу,
те серце, замерзле, чуже,
той погляд, до сорому ласий_
змій змушує вигризти плід,
пітьма спокушає до згоди_
в покутті хтось з ревнощів зблід
й чекає для помсти нагоди_
