скупа уява відхворіла осінню,
за жовті віхоли відколи забрела_
відскиглила про збочені відносини,
набралася отрути з джерела_
чия поява в луснутому дзеркалі
розтягне посмішку зневаги хоч на мить_
блідих рахуєш в течіях між жертвами,
чекаєш, доки дике відкортить_
тотемне щось живе під темним каптуром,
тієї тіні, що чатує слід,
скупу уяву ладячись загарбати
й сховати до весни під чорний лід_
