не воруши космічну гущу сну,
спустошений який за ліком всесвіт,
душа лишає капсулу тісну
й щезає димом у жадану безвість_
на мінімум литаври та баси_
в палітрі барв – сріблясте й пурпурове_
іскриться тло небесного покрову,
вгавають різнотлумів голоси_
розчахнуте до ранку заживе,
до ланки ланка_ задзвенять вериги,
і там, де жевріло сполохане живе,
знайдеться лиш щербатий зламок криги_
