зачарована шелестом листя,
поневолена темними снами,
вкотре спогади переплелися
там де хтиві чорти табунами_
споконвічні скрипучі дерева,
флегматичні бліді перехожі,
як готична сумна королева
йде повз погляди заздрі й ворожі_
на сторожі – дві тіні рогаті,
на плечі – чорнокрила дорада_
попри опір іконної знаті
зазирає у вікон свічада_
зачарована шелестом листя,
поневолена темними снами_
коли трапиться – сонцю молися
від жаги вщент сухими вустами_
споконвічні скрипучі дерева
вже вкриває неоновий іній,
в серці – відголос хижого реву,
в голові – рим чужих павутиння_
Гарно!
