дві погорди сполохані тишею,
канонічні обряди образ,
рани сіллю сліз осені тішити
зашептавши навіяний сказ_
зацілований келих з отрутою,
мертвий маятник, п’яні дими,
в білі савани щільно окутають
і вкладуть на м’які килими_
розпадаються споминів атоми,
розплітаються хитрі вузли,
хто на кого нервово чекатиме
на холодному сріблі роси_
дзвін коси_ схожий вперше на натяки,
сонних сов з лісосмуг голоси,
в бур’яни важко падають яблука,
гра вертає в початок єси_
