докір довго блукав частоколами свіч,
смикав ляльку за шворки обрізані страх,
те що купи трималося йшло врізнобіч,
вили в осінь осанни вовки по ярах_
зацькували злі музи наївний твій дзен,
дратували сухими окістями слів,
пестив листям слизьким шибу луснуту клен,
в оці втрачений час чорним спалахом тлів_
чи втримаєшся в грі під тим натиском вже
кігтем здогад зненацька торкнувся плеча ,
за периметром вітер дошкульно ірже,
жодних сумнівів_ сон вже щазає__ хоча...
