хоч погляд ріже по живому_
не ладна вже сказати "ні",
її тотожні трудодні
неначе висохла солома
горять в голодному вогні_
цвіла вода_ вмирає літо_
слюда на очі_ відгуло_
тремтить заламане крило,
куди й навіщо вже летіти_
тавро розпусти на чоло_
занепастила дикі мрії
та, в котрій рівно пів-на-пів
цнотИ святої і повії,
тремтять повіки, німб ятріє,
тінь жде трояндових шипів_
